Постанова КАС про стягнення з Приватбанку депозиту та відсотків з 2014 року та витрат на правничу допомогу

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

15 вересня 2020 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/11208/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.,

за участю секретаря Ратушного А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Печерського районного суду м. Києва

в складі судді Остапчук Т.В.

від 24 лютого 2020 року

у справі №757/14655/19-ц Печерського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 року ОСОБА_1 , посилаючись на порушення Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк», Банк) зобов`язань за договорами банківського вкладу, подав до Печерського районного суду м. Києва позов про стягнення коштів.

В обґрунтування позову вказував, що між ним та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», 28.12.2012 укладено договір банківського вкладу №SAMDN25000731861329, за умовами якого здійснено вклад на рахунок банку в сумі 15000,00 доларів США, що підтверджується квитанцією №23 від 28.12.2012, з процентною ставкою 10% річних. Також, 18.03.2013 укладено договір банківського вкладу №SAMDN25000733845062 у розмірі 5000,00 доларів США під 10% річних. Рахунки за вкладами було відкрито на території Автономної Республіки Крим.

Зазначав, що з метою отримання належних йому грошових коштів та нарахованих по них відсотках, неодноразово звертався до відповідача надати можливість користуватись та розпоряджатись коштами з нарахованими відсотками, але отримував від банку формальну відмову. В березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з письмовою вимогою про повернення грошових коштів з нарахованими відсотками, однак кошти не були повернуті.

За наведених обставин, позивач, з підстав передбачених ст. 526, 610, 629, 1058, 1060 ЦК України, просив стягнути з відповідача грошові кошти за договором банківського вкладу №SAMDN25000731861329 від 28.12.2012 в розмірі 15000,00 доларів США та відсотки в сумі 9299,97 доларів США за період з 29.12.2012 по 11.03.2019; стягнути грошові кошти за договором банківського вкладу №SAMDN25000733845062 від 18.03.2013 в розмірі 5000,00 доларів США та відсотки в сумі 2990,41 доларів США за період з 19.03.2013 по 11.03.2019.

Заперечуючи проти позову відповідач подав до суду відзив, в якому зазначив, що позивачем не надано доказів неотримання відсотків за депозитами по 14.05.2014, тому розрахунок відсотків по договору банківського вкладу від 28.12.2012 становить 7236,98 доларів США, а по договору банківського вкладу від 18.03.2013 - 2413,32 доларів США.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором №SAMDN25000731861329 від 28.12.2012 суму вкладу 15000,00 доларів США, відсотки за період з 15.05.2014 по 11.03.2019 в сумі 7236,98 доларів США, за договором №SAMDN25000733845062 від 18.03.2013 суму вкладу 5000,00 доларів США, відсотки по договору за період з 15.05.2014 по 11.03.2019 в сумі 2413,32 доларів США.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22 000,00 грн та в дохід держави стягнуто судовий збір в сумі 9605,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду в цій частині ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного зясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що кошти дійсно перебувають на рахунках Банку та ці кошти не були зняті позивачем до моменту припинення діяльності Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» на території Автономної Республіки Крим у 2014 році, оскільки оригінали договорів банківського вкладу та платіжних документів не є належними доказами невиконання Банком умов договору щодо повернення коштів за договорами банківського вкладу.

Вважав, що звертаючись до суду за захистом свого порушеного права позивач повинен довести певними доказами обставини, на які він посилається, а саме, що кошти дійсно перебувають на рахунку та вони не були зняті до припинення діяльності Кримської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" на території АР Крим у 2014 році.

Також зазначив, що судом першої інстанції неправомірно стягнуто витрати на правничу допомогу в сумі 22 000,00 грн, оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконаних робіт та ціною позову, а отже є необґрунтованим. До того ж, в договорі про надання правової допомоги не зазначено, що правова допомога надається саме у межах даної цивільної справи.

Крім того вказав, що з урахуванням часткового задоволення позову, судом невірно розраховано та стягнуто з відповідача суму судового збору, яка є непропорційною задоволеним вимогам.

За наведених обставин просив рішення Печерського районного суду м. Києва від 24.02.2020 в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, ОСОБА_1 подав до суду відзив, в якому посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В обґрунтування відзиву зазначив, що позивач за договором банківського вкладу є споживачем банківських послуг, а за таких обставин саме на відповідача покладається обовязок доведення належного виконання своїх зобов`язань за договором банківського вкладу.

Також зазначив, що він надавав до суду попередній розрахунок витрат на правничу допомогу та в подальшому неодноразово подавав до суду уточнені розрахунки, а відповідач не скористався наданим правом та не подавав заперечень щодо розрахунків, клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу не заявляв. Також зазначив, що при укладенні договору про надання правової допомоги позивач не міг знати який унікальний номер справи буде присвоєно судом.

Вважав, що судом неправильно вирішення питання про стягнення судового збору, оскільки Законом України «Про судовий збір» не передбачено такої підстави для зменшення суми судового збору, як часткове задоволення позовних вимог та зменшення суми судового збору пропорційно задоволеним вимогам.

Представник відповідача - Бригинець А.А. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених в ній.

Представник позивача - ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила апеляційну скрагу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми вкладів та частини відсотків, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для задоволення цих позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» 28.12.2012 укладено договір банківського вкладу №SАМDN25000731861329 згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 15000,00 доларів США строком до 6 місяців під 10% річних, що підтверджується квитанцією №23 від 28.12.2012.

18 березня 2013 року між сторонами був укладений договір-заява №SАМDN 25000733845062 згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 5000,00 доларів США строком до 18.03.2015 під 10 % річних.

Внесення грошових коштів на передбачений договором відповідний рахунок підтверджуються квитанціями про розміщення коштів у сумі 15000,00 доларів США та 5000,00 доларів США.

З мотивувальної частини рішення суду вбачається, що судом в судовому засіданні досліджено оригінали договорів банківського вкладу та квитанцій про внесення грошових коштів на передбачений договором рахунок. Копії таких документів засвідчені судом, що відповідає положенням процесуального закону, та долучено до матеріалів справи.

Судом також встановлено, що 06 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про виплату грошових коштів за договорами вкладу та нарахованих відсотків за вкладами.

Матеріали справи не містять доказів, що Банк повернув ОСОБА_1 грошові кошти за вкладами в сумі 15 000,00 та 5000,00 доларів США, а також нараховані відсотки за вкладами.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення суми вкладів та частини нарахованих відсотків за вкладами за період з 15.05.2014 по 18.03.2019, суд першої інстанції, на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, застосувавши норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, обґрунтовано виходив із того, що позивачем доведено належними та достатніми доказами факт укладення договорів та внесення грошових коштів за такими договорами.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення суми вкладів за договорами з нарахованими відсотками, оскільки між сторонами були укладені договори банківського вкладу (депозиту), факт внесення грошових коштів підтверджується квитанціями, які містить всі необхідні реквізити, позивач звертався до відповідача з вимогою повернути вклад, проте ці вимоги виконані не були.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що позивач повинен довести факт знаходження коштів на рахунку Банку та те, що кошти не були зняті позивачем до припинення діяльності Кримської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" на території АР Крим у 2014 році, оскільки саме на відповідача покладається обов`язок довести належне виконання своїх зобов`язань за договорами банківського вкладу, а саме доказів того, що кошти були повернуті вкладникові, а також про відсутність коштів на депозитних рахунках позивача. Проте, Банком таких доказів під час розгляду справи суду не надано.

При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано відхилено доводи Банку щодо знаходження відокремленого підрозділу на окупованій території АР Крим та відсутності доступу до банківських документів, оскільки договори укладалися не з філією, а безпосередньо з юридичною особою - ПАТ КБ «ПриватБанк», про що зазначено як у договорах, так і у квитанціях, а банківські розрахунки між відділенням та безпосередньо банком не повинні бути підставою для покладення проблем діяльності відділення банку на вкладника.

Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 03.04.2019 по справі №574/153/16-ц.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що заявлений позивачем розрахунок витрат на правничу допомогу є необґрунтованим, розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг і виконаних робіт , а також ціною позову, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За приписами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень приводить до висновку, що обов`язок доведення неспівмірності витрат на правничу допомогу покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто саме зацікавлена особа має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 разом із позовною заявою подав до суду попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат. В подальшому позивач надавав розрахунок витрат на правничу допомогу в нових редакціях від 12.12.2019 та від 24.12.2019. Надані позивачем розрахунки витрат на правничу допомогу направлялися відповідачу.

Разом з тим, матеріали справи не містять заперечень відповідача проти наданих розрахунків чи клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, у звязку з необґрунтованістю таких витрат.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 22 000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що в договорі про надання правової допомоги №б/н від 04.02.2019 не зазначено, що правова допомога надається саме у межах цивільної справи №757/14655/19 колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи договір укладено 04.02.2019, а позовну заяву подано у березні 2019 року, то позивач не міг знати який унікальний номер справи буде присвоєно судом його позовній заяві.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції повинен був стягнути з Банку суму судового збору пропорційно задоволеним вимогам, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні позивача до суду з даним позовом у 2019 році, відповідно до чинного законодавства, підлягав сплаті судовий збір у розмірі 9 605,00 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача кошти на загальну суму 29 650,30 доларів США.

Таким чином, виходячи з розміру задоволених позовних вимог, сума судового збору відповідає її максимальному розміру, тобто 9 605,00 грн.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судового збору у розмірі 9605,00 грн.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду в частині вирішення питання про судові витрати.

Оскільки апеляційна скарга відповідача не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог про стягнення відсотків за період з 29.12.2012 по 14.05.2014 та з 19.03.2013 по 14.05.2014, а також рішення суду в цій частині не оскаржувалося позивачем, колегія суддів у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України не переглядає рішення суду в цій частині.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення без змін, а скарги без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 16 вересня 2020 року.

Головуючий О.Ф. Мазурик

Судді В.А. Кравець

Л.Д. Махлай

Джерело: ЄДРСР 91580592

[ANTIRAID]

Це на справа. В черговий раз стягнули з Приватбанку депозит, що був розміщений у кримському відділенні з відсотками та витрати на правову допомогу.

Зокрема апеляційний суд погодився з судом першої інстанції й зазначив, що відхиляє доводи апеляційної скарги, що позивач повинен довести факт знаходження коштів на рахунку Банку та те, що кошти не були зняті позивачем до припинення діяльності Кримської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" на території АР Крим у 2014 році, оскільки саме на відповідача покладається обов`язок довести належне виконання своїх зобов`язань за договорами банківського вкладу, а саме доказів того, що кошти були повернуті вкладникові, а також про відсутність коштів на депозитних рахунках позивача. Проте, Банком таких доказів під час розгляду справи суду не надано.

При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано відхилено доводи Банку щодо знаходження відокремленого підрозділу на окупованій території АР Крим та відсутності доступу до банківських документів, оскільки договори укладалися не з філією, а безпосередньо з юридичною особою - ПАТ КБ «ПриватБанк», про що зазначено як у договорах, так і у квитанціях, а банківські розрахунки між відділенням та безпосередньо банком не повинні бути підставою для покладення проблем діяльності відділення банку на вкладника.

Доводи апеляційної скарги про те, що в договорі про надання правової допомоги №б/н від 04.02.2019 не зазначено, що правова допомога надається саме у межах цивільної справи №757/14655/19 колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи договір укладено 04.02.2019, а позовну заяву подано у березні 2019 року, то позивач не міг знати який унікальний номер справи буде присвоєно судом його позовній заяві.