Постанова ВП-ВС про юрисдикцію спору та порядок визначення частки майна боржника в майні яким він володіє за позовом приватного чи державного виконавця

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

06 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 2-24/494-2009

Провадження № 12-4гс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Уркевича В. Ю.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2019 року (головуючий суддя Коробенко Г. П., судді Куксов В. В., Кравчук Г. А.) й ухвалу Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року (суддя Лилак Т. Д.), винесені за результатами розгляду подання приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, у справі № 2-24/494-2009 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рехау» до фізичної особи - підприємця Кофтєлєва Тимофія Анатолійовича, особа, права якої обтяжуються - ОСОБА_1 , про стягнення 84 195,47 грн та

УСТАНОВИЛА:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст подання приватного виконавця

1. Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 квітня 2009 року у справі № 2-24/494-2009 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рехау» (далі - ТОВ «Рехау») до фізичної особи - підприємця Кофтєлєва Тимофія Анатолійовича (далі - ФОП Кофтєлєв Т. А.) про стягнення 92 355,58 грн задоволено частково. Стягнуто з ФОП Кофтєлєва Т. А. на користь ТОВ «Рехау» 60 386,37 грн заборгованості, 3 832,22 грн інфляційних втрат, 17 580,72 грн 48 % річних, 6 745,26 грн пені, 885,45 грн витрат зі сплати державного мита та 115,17 грн витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні позовних вимог про стягнення 2 174,09 грн пені відмовлено. На виконання вказаного рішення Господарським судом Автономної Республіки Крим 28 квітня 2009 року було видано відповідний наказ.

2. Приватним виконавцем Виконавчого округу Полтавської області Скрипником Володимиром Леонідовичем (далі - приватний виконавець) 07 серпня 2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 56938394 з виконання наказу про примусове виконання рішення № 2-24/494-2009, виданого 28 квітня 2009 року Господарським судом Автономної Республіки Крим.

3. У квітні 2019 року приватний виконавець звернувся до Господарського суду Київської області з поданням у межах справи № 2-24/494-2009, у якому просив визнати житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку, які зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_1 , спільною сумісною власністю подружжя; визначити 1/2 частку в праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 54,1 кв. м, житловою площею 28,06 кв. м та 1/2 частку в праві власності на земельну ділянку площею 0,215 га, кадастровий номер 5324083901:01:001:0266, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за Кофтєлєвим Т. А., на які можливо звернути стягнення.

4. Подання обґрунтоване тим, що приватним виконавцем здійснено всі можливі та необхідні дії, пов`язані з виконанням рішення суду, проте таке виконання унеможливлюється внаслідок ігнорування боржником законних вимог приватного виконавця та вчиненням ним дій (бездіяльності), які спрямовані на ухилення від виконання рішення суду, що зумовило необхідність у зверненні стягнення на майно боржника, яким він володіє на праві спільної сумісної власності та яке перебуває в інших осіб, а саме: частину житлового будинку та земельної ділянки, які за час шлюбу набуто боржником Кофтєлєвим Т. А. і ОСОБА_1 та зареєстровано за останньою на праві приватної власності.

Обставини звернення приватного виконавця до суду

5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що приватним виконавцем 07 серпня 2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 56938394 з виконання наказу про примусове виконання рішення № 2-24/494-2009, виданого 28 квітня 2009 року Господарським судом Автономної Республіки Крим, про стягнення з ФОП Кофтєлєва Т. А. на користь ТОВ «Рехау» боргу в сумі 89 107,03 грн.

6. У ході виконавчого провадження приватним виконавцем вчинено низку дій, спрямованих на виконання зазначено наказу.

7. Так, приватним виконавцем встановлено відсутність сільськогосподарської техніки, тракторів, комбайнів та інших самохідних машин, транспортних засобів, зареєстрованих на праві приватної власності за боржником.

8. На підставі інформаційної довідки від 05 жовтня 2018 року № 140455540 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що за боржником на праві приватної власності нерухомого майна не зареєстровано.

9. Також суди встановили, що приватним виконавцем 15 лютого 2019 року здійснено вихід за адресою боржника, а саме: АДРЕСА_1 (місце реєстрації і проживання боржника) та встановлено відсутність рухомого майна, яке підлягає опису та арешту, про що складено відповідний акт приватного виконавця.

10. Згідно з повідомленнями від 05 жовтня 2018 року № 1043207954 та № 1043202728 Пенсійного фонду України боржник не працює за трудовим та цивільно-правовими договорами, серед осіб, які отримують пенсію, не обліковується, також відсутня інформація про номери рахунків, відкритих у банківських установах.

11. 30 січня 2019 року приватним виконавцем винесено постанову ВП № 56938394 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

12. На адресу приватного виконавця 18 лютого 2019 року надійшло повідомлення від 11 лютого 2019 року № 34 Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Відродження», згідно з яким боржник звільнений з господарства 18 липня 2018 року, що підтверджується наказом від 13 липня 2018 року № 279, тому виконати постанову виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника за виконавчим провадженням № 56938394 від 30 січня 2019 року неможливо.

13. 26 березня 2019 року на адресу приватного виконавця надійшло повідомлення від 22 березня 2019 року № НЮ-15/223 Регіональної філії «Південна залізниця АТ «Укрзалізниця» про те, що боржник не перебуває в трудових відносинах з підприємством.

14. У квітні 2019 року приватний виконавець звернувся до Господарського суду Київської області із вказаним вище поданням у межах справи № 2-24/494-2009.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

15. Ухвалою Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року подання приватного виконавця задоволено частково. Закрито провадження в частині вимог про визнання житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки, які зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_1 , спільною сумісною власністю подружжя. Визначено 1/2 частку в праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 54,1 кв. м, житловою площею 28,06 кв. м та 1/2 частку в праві власності на земельну ділянку площею 0,215 га, кадастровий номер 5324083901:01:001:0266, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за Кофтєлєвим Тимофієм Анатолійовичем , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 .

16. Ухвалу суду мотивовано тим, що подання приватного виконавця в частині вимог про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, тому провадження у справі в частині цих вимог має бути закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Щодо вимог приватного виконавця про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для їх задоволення, оскільки Кофтєлєв Т. А. перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , отже, він разом із своєю дружиною володіє відповідним майном на праві спільної сумісної власності і частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними. З огляду на те, що боржником не надано доказів виконання рішення суду в зазначеній справі, суд вважав за можливе визначити частку майна боржника, на яке може звертатися стягнення, у майні, яким він володіє спільно з дружиною ОСОБА_1 .

17. Не погодившись з ухвалою Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтувала, зокрема, порушенням судом першої інстанції правил предметної та суб`єктної юрисдикції і зауважила, що судом при розгляді подання приватного виконавця фактично вирішено спір щодо майна, набутого заявницею за власні кошти за час шлюбу з відповідачем, який було розірвано у встановленому законом порядку. Водночас ОСОБА_1 наголосила, що відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України суд, визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, має встановити певні факти, однак таке питання не може бути предметом судового розгляду в межах розгляду подання приватного виконавця в процесі виконання рішення суду в господарській справі, тим більше спір щодо майна подружжя в будь-якому випадку підвідомчий судам загальної юрисдикції.

18. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року - без змін.

19. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення подання приватного виконавця щодо визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про підвідомчість цього подання приватного виконавця господарському суду, оскільки справа №2-24/494-2009 за позовом ТОВ «Рехау» до ФОП Кофтєлєва Т. А. про стягнення заборгованості, наказ про примусове виконання рішення в якій перебуває на виконанні в приватного виконавця, розглядалась господарським судом.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

20. Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2019 року й ухвалу Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року. Інших вимог щодо подання приватного виконавця в касаційній скарзі ОСОБА_1 не висунула.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

21. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 грудня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 ; встановив строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу; зупинив дію ухвали Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року в цій справі в частині визначення 1/2 частки в праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 54,1 кв. м, житловою площею 28,06 кв. м та 1/2 частки в праві власності на земельну ділянку площею 0,215 га, кадастровий номер 5324083901:01:001:0266, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель і споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , за Кофтєлєвим Тимофієм Анатолійовичем до закінчення перегляду цієї ухвали в касаційному порядку; витребував матеріали справи з Господарського суду Київської області.

22. Ухвалою від 15 січня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження судових рішень є порушення судами правил предметної юрисдикції.

23. Оскільки ОСОБА_1 оскаржує постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2019 року й ухвалу Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року у справі № 2-24/494-2009 з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2020 року справу прийнято та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

24. Касаційну скаргу обґрунтовано, зокрема, тим, що розмір часток дружини та чоловіка в майні, що є об`єктом спільної сумісної власності, визначається при поділі майна подружжя і такі правовідносини урегульовано положеннями Сімейного кодексу України та є цивільно-правовими, тому спори стосовно такого майна, у тому числі щодо права власності одного з подружжя на це майно, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

25. Також ОСОБА_1 зауважила про те, що вона не є учасником виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду, тому належне їй майно не може бути об`єктом такого виконання. Вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про підвідомчість господарському суду подання приватного виконавця є помилковими.

26. ОСОБА_1 доводить, що судами не взято до уваги факт розірвання шлюбу між нею та Кофтєлєвим Т. А. , що підтверджується рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 23 грудня 2009 року у справі № 2-2189/2009, на підставі якого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського районного управління юстиції видано свідоцтво про розірвання шлюбу від 20 серпня 2010 року, актовий запис № 141.

27. Крім того, скаржниця вказує, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги та не надано оцінки рішенню Полтавського районного суду Полтавської області від 04 липня 2019 року у справі № 545/1476/19 за заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту. Вказаним рішенням встановлено факт придбання за особисті кошти ОСОБА_1 та належності їй на праві особистої приватної власності житлового будинку з господарськими будівлями загальною площею 73,5 кв. м, житловою площею 23,6 кв. м, земельної ділянки площею 0,21 га, кадастровий номер 5324083901:01:001:0266, для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, а також земельної ділянки площею 0,05 га, кадастровий номер 5324083901:01:001:0267, для ведення особистого підсобного господарства, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

28. Інші учасники справи письмово своєї позиції стосовно касаційної скарги ОСОБА_1 не виклали.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо юрисдикції суду

29. На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначила, що спір у цій справі не є спором між суб`єктами господарської діяльності, а характер правовідносин свідчить про те, що спір між сторонами є цивільно-правовим, тому розгляд такої справи віднесено до юрисдикції загальних судів та має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.

30. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким.

31. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

32. Згідно із частиною першою статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

33. Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

34. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII).

35. За змістом ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень, позивач у цій справі (ТОВ «Рехау») звернувся за захистом свого майнового права, порушеного ФОП Кофтєлєвим Т. А., до Господарського суду Автономної Республіки Крим. Господарський суд розглянув спір у справі № 2-24/494-2009, ухвалив відповідне рішення та видав наказ 28 квітня 2009 року про стягнення з ФОП Кофтєлєва Т. А. на користь ТОВ «Рехау» коштів.

36. Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

37. Питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (стаття 335 Господарського процесуального кодексу України).

38. Відповідно до статті 338 Господарського процесуального кодексу України процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

39. Частиною першою статті 12 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у зв`язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, змінити територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, та забезпечити розгляд господарських справ Господарського суду Автономної Республіки Крим - Господарським судом Київської області.

40. Згідно із частиною шостою статті 48 Закону № 1404-VIII стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

41. Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

42. Згідно із частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

43. З наведених норм права, передбачених частиною шостою статті 48 Закону № 1404-VIII, з урахуванням вимог статей 335, 338 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що в разі звернення державного або приватного виконавця з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами під час виконання судового рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таке подання розглядає суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення, за правилами господарського судочинства.

44. Звідси висновки судів попередніх інстанцій про те, що розгляд подання приватного виконавця, якщо він здійснюється в порядку статті 335 Господарського процесуального кодексу України, належить до повноважень суду господарської юрисдикції та вирішується господарським судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, є правильними.

45. Водночас Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що провадження в частині вимог приватного виконавця стосовно визнання майна спільною сумісною власністю подружжя підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір щодо правового режиму майна подружжя не підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.

Щодо суті подання приватного виконавця

46. Задовольняючи подання приватного виконавця, суд апеляційної інстанції виходив з того, що приватний виконавець, звернувшись до суду із поданням про визначення частки майна боржника, довів, що Кофтєлєв Т. А. набув право спільної сумісної власності на спірні об`єкти нерухомого майна (житловий будинок та земельну ділянку).

47. Щодо таких висновків апеляційного господарського суду Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

48. Як уже вказувалось, відповідно до частини шостої статті 48 Закону № 1404-VIII стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

49. Згідно зі статтею 50 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

50. Як установлено судами попередніх інстанцій, підставою звернення приватного виконавця до суду із цим поданням стало те, що бездіяльність боржника ускладнює виконання рішення та на переконання приватного виконавця є необхідність у зверненні стягнення на майно боржника, яким він володіє спільно з іншими особами. Таке майно є спільною сумісною власністю боржника та ОСОБА_1 , набуте ними в шлюбі, та частку боржника в цьому майні не визначено.

51. Відповідно до частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

52. При вирішенні питання про визначення частки в спільній сумісній власності слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 370 Цивільного кодексу України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

53. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

54. За загальним підходом, закріпленим у статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

55. Звідси стаття 60 Сімейного кодексу України містить презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

56. Частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

57. Відповідно до частини першої статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

58. Суди попередніх інстанцій зазначили, що згідно з повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян на підставі актового запису про шлюб за реєстраційним номером 815 від 27 квітня 1985 року боржник Кофтєлєв Т. А. з 1985 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .

59. Також суди вказали, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за дружиною боржника ОСОБА_1 під час шлюбу зареєстровано житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 54,1 кв. м, житловою площею 28,06 кв. м, та земельну ділянку площею 0,215 га, кадастровий номер 5324083901:01:001:0266, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

60. Натомість у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 наголошувала на неможливості задоволення подання приватного виконавця про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, зокрема, на спірне майно, у якому не можна визначити частку Кофтєлєва Т. А. , оскільки зазначене майно є особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

61. 05 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з додатковими письмовими поясненнями до апеляційної скарги, до яких додала копію рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 04 липня 2019 року у справі № 545/1476/19 (т. 1, а. с.164-173).

62. В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи скаржника, викладені в додаткових поясненнях до апеляційної скарги, які надійшли до суду апеляційної інстанції 05 серпня 2019 року, про те, що рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 04 липня 2019 року у справі № 545/1476/19 (провадження № 2-о/545/61/19) встановлено факт придбання за особисті кошти та належності ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності житлового будинку з господарськими будівлями, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , не приймаються судом до уваги, оскільки скаржником порушено встановлені частиною першою статті 266 Господарського процесуального кодексу України строки звернення до суду з відповідними додатковими поясненнями.

63. Також суд апеляційної інстанції вказав, що рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 04 липня 2019 року у справі № 545/1476/19 (провадження № 2-о/545/61/19) ухвалено після постановлення Господарським судом Київської області оскаржуваної ухвали, а тому вказане рішення в силу положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України не може бути прийнято до уваги.

64. Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

65. Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

66. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 91 Господарського процесуального кодексу України).

67. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що право на справедливий суд встановлено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, відповідно до пункту 1 цієї статті кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

68. Зміст права на справедливий розгляд справи висвітлюється в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

69. Так, у рішенні у справі «Руіз-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain, заява № 12952/87, від 23 червня 1993 року, п. 63) ЄСПЛ зазначив, що принцип рівності сторін (рівних процесуальних можливостей) є одним з проявів справедливого розгляду, який включає фундаментальне право на змагальність розгляду. Зокрема, кожна сторона вправі знати про доводи та докази, представлені іншою стороною, та мати дієву можливість коментувати їх.

70. У рішенні у справі «Вержбицький проти Польщі» (Wierzbicki v. Poland, заява № 24541/94, від 18 червня 2002, п. 39) ЄСПЛ, посилаючись на рішення у справі «Домбо Бехер проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands, заява № 14448/88, п. 33), наголосив, що стосовно судового процесу, який стосується протилежних приватних інтересів, принцип рівності сторін передбачає, що кожній стороні забезпечується достатня можливість представити свою позицію - включаючи докази - з дотриманням вимог, які не ставлять сторону в невигідне становище по відношенню до опонента.

71. Наведена практика ЄСПЛ свідчить, що за наявності спору про право цивільне держава повинна забезпечити учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів.

72. На досягнення цієї мети спрямовані правила Господарського процесуального кодексу України, що регламентують позовне провадження.

73. Зокрема, відповідач може подати відзив із запереченнями проти позову. Відповідно до частини восьмої статті 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. Позивач вправі подати відповідь на відзив. Відповідно до частини четвертої статті 166 Господарського процесуального кодексу України суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті. У відповідь відповідач може подати заперечення. Відповідно до частини четвертої статті 167 Господарського процесуального кодексу України суд має встановити такий строк подання заперечення, який дозволить іншим учасниками справи отримати заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті. Третя особа вправі подати пояснення щодо позову. Відповідно до частини четвертої статті 168 Господарського процесуального кодексу України суд має встановити такий строк, який дозволить третій особі підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, та надати пояснення до позову або відзиву, а іншим учасникам справи - відповідь на такі пояснення завчасно до початку розгляду справи по суті.

74. У спрощеному позовному провадженні відповідно до статті 251 Господарського процесуального кодексу України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі; треті особи мають право подати пояснення щодо позову в строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання.

75. Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

76. Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість витребування судом доказів за клопотанням учасника справи, а статтею 84 Господарського процесуального кодексу України - право суду доручити іншому суду вчинити певні процесуальні дії щодо збирання доказів.

77. Відповідно до частин першої, другої статті 195 Господарського процесуального кодексу України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку; суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

78. Натомість відповідно до статті 335 Господарського процесуального кодексу України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця; суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб; неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

79. Таким чином, під час розгляду подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 335 Господарського процесуального кодексу України не можуть застосовуватися наведені вище норми Господарського процесуального кодексу України, які регулюють позовне провадження. Отже, розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 335 Господарського процесуального кодексу України не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за наявності спору про право.

80. Тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що стаття 335 Господарського процесуального кодексу України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. У цьому разі відповідно до статті 338 Господарського процесуального кодексу України подання державного чи приватного виконавця розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від суб`єктного складу боржника та інших співвласників майна.

81. Натомість за наявності спору про право стаття 335 Господарського процесуального кодексу України не підлягає застосуванню.

82. Пунктом 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

83. Оскільки в цій справі вбачається спір про право з ОСОБА_1 , яка вважає себе одноосібною власницею спірного майна, то судові рішення в частині визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, слід скасувати, а провадження в цій справі за поданням приватного виконавця в цій частині - закрити.

84. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Отже, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» для цілей статті 6 Конвенції. Такі висновки відображені, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ у справах «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece, заява № 18357/91, від 19 березня 1997 року, п. 40), «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia, заява № 59498/00, від 19 березня 1997 року, п. 34).

85. Отже, якщо боржнику разом з іншими особами належить майно на праві спільної власності, але частка боржника в праві власності не визначена, то наявність спору між співвласниками щодо розміру такої частки не може бути перешкодою для звернення стягнення на частку боржника, бо у світлі практики ЄСПЛ це означало би порушення права на справедливий суд у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

86. Частиною шостою статті 48 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

87. Велика Палата Верховного Суду вважає, що виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.

88. За змістом Закону № 1404-VIII вбачаються можливими дії виконавця, спрямовані на виконання обов`язку боржника, наявність якого встановлена рішенням суду або іншого уповноваженого органу, перед стягувачем, причому за рахунок боржника. Виконання такого рішення за боржника виконавцем неможливе в разі відсутності майна в боржника, або в разі відсутності в боржника юридичної чи фактичної можливості самостійно вчинити на користь стягувача певні дії. Отже, виконавець виконує за боржника його обов`язок перед стягувачем лише в разі, коли боржник має юридичну і фактичну можливість самостійно виконати свій обов`язок, але через дефект волі не виконує його. У зв`язку із цим здатність боржника своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки обмежується, зокрема, шляхом накладення арешту на кошти і майно боржника. Натомість виконавець своїми діями створює юридичні наслідки для боржника. При цьому виконавець не має власного юридичного інтересу у створенні таких наслідків у правовідносинах зі стягувачем чи іншими особами під час виконання рішення за боржника.

89. Тому спір про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, є спором між боржником і іншими співвласниками майна. Якщо юрисдикційність такого спору залежить від суб`єктного складу сторін, то вона визначається виходячи із суб`єктного складу співвласників спірного майна. Натомість участь у справі виконавця, а також участь у справі стягувача як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не впливає на визначення юрисдикційності такого спору.

90. Отже, спір про визначення частки майна боржника Кофтєлєва Т. А. в майні, яким, як вважає виконавець, він володіє спільно з ОСОБА_1 , у разі подання виконавцем відповідного подання (позовної заяви), з огляду на суб`єктний склад співвласників спірного майна підлягатиме вирішенню за правилами цивільного судочинства.

91. Повноваження виконавця на звернення з поданням (позовною заявою) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в порядку позовного провадження є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4, частина третя статті 41 Господарського процесуального кодексу України; частина друга статті 4, частина четверта статті 42 Цивільного процесуального кодексу України).

92. Після відкриття провадження за поданням (позовною заявою) виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, боржник набуває статусу позивача (абзац перший частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України; абзац перший частини п`ятої статті 56 Цивільного процесуального кодексу України).

93. Оскільки виконавець може звертатися з поданням (позовною заявою) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від волі боржника чи навіть всупереч такій волі, та враховуючи, що Господарський процесуальний кодекс України не містить вичерпного регулювання участі виконавця у позовному провадженні, mutatis mutandis підлягають застосуванню правила частини четвертої статті 54, частин четвертої, п`ятої статті 55 Господарського процесуального кодексу України, частин третьої, четвертої статті 57 Цивільного процесуального кодексу України: зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від апеляційної або касаційної скарги, заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими або виключними обставинами можлива лише за письмовою згодою виконавця; якщо боржник не підтримує заявлених позовних вимог, то це не є підставою для залишення подання без розгляду; відмова боржника від позову, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє виконавця права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті.

Щодо належного повідомлення боржника про розгляд справи

94. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати на те, що в описовій частині оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції зазначено, що судове засідання апеляційної інстанції 08 жовтня 2019 року здійснювалось у режимі відеоконференції. У судове засідання апеляційної інстанції з`явився представник стягувача, представник скаржника (у приміщенні Полтавського районного суду Полтавської області); боржник, приватний виконавець у судове засідання не з`явились. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що до суду повернулися конверти з копіями ухвал Північного апеляційного господарського суду від 10 липня 2019 року про відкриття апеляційного провадження, від 06 серпня 2019 року про відкладення розгляду апеляційної скарги, від 19 серпня 2019 року про оголошення перерви в судовому засіданні, від 19 вересня 2019 року про призначення розгляду апеляційної скарги на 08 жовтня 2019 року, які надсилались боржнику Кофтєлєву Т. А. за адресою: АДРЕСА_2 ,причиною повернення зазначено «не проживає» та «відсутність адресата». При цьому апеляційний суд звернув увагу на те, що вказана адреса зазначена в оскаржуваній ухвалі, апеляційній скарзі та зазначена боржником у заяві від 02 серпня 2019 року, поданій господарському суду апеляційної інстанції.

95. Надалі апеляційний господарський суд вказав, що в разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою (повідомленою суду стороною) і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17.

96. У постанові від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «КСГ «Дніпро» залишено без руху, оскільки скаржником у порушення вимог частини третьої статті 258 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів сплати судового збору та надсилання копії скарги іншим учасникам справи, та надано час для усунення зазначених недоліків - 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали. Зазначену ухвалу суду апеляційної інстанції направлено ТОВ «КСГ «Дніпро» 21 грудня 2017 року, про що свідчить відтиск штампу вихідної кореспонденції на звороті останнього аркуша цієї ухвали. За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику в разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання. Судом апеляційної інстанції встановлено, що направлена на адресу ТОВ «КСГ «Дніпро» (52441, Дніпропетровська область, Солонянський район, смт. Новопокровка, вул. Дружби, буд. 4) копія ухвали від 21 грудня 2017 року повернута органом зв`язку 04 січня 2018 року з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

97. Натомість у пункті 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц (провадження № 14-108цс19) міститься висновок про те, що повернення відправлення до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування сторони про час і місце розгляду справи, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

98. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

99. Частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

100. Відповідно до частини першої статті 313 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

101. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами - скасувати, провадження в цій справі за поданням приватного виконавця в цій частині - закрити. В іншій частині судові рішення судів попередніх інстанцій слід залишити без змін.

102. Частиною третьою статті 332 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції в постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

103. За змістом статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

104. З огляду на скасування Великою Палатою Верховного Суду постанови Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2019 року, якою залишено без змін ухвалу Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року, дію якої в частині визначення частки в праві власності на спірне майно зупинено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, та закриття провадження в цій справі за поданням приватного виконавця в цій частині, підстави для поновлення дії ухвали суду першої інстанції відсутні.

Керуючись статтями 231, 300-302, 308, 313, 314-315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2019 року та ухвалу Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року у справі № 2-24/494-2009 в частині визначення 1/2 частки в праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 54,1 кв. м, житловою площею 28,06 кв. м та 1/2 частки в праві власності на земельну ділянку площею 0,215 га, кадастровий номер 5324083901:01:001:0266, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за Кофтєлєвим Тимофієм Анатолійовичем , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , - скасувати.

3. Провадження у справі № 2-24/494-2009 за поданням приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича в цій частині закрити.

4. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2019 року та ухвалу Господарського суду Київської області від 23 травня 2019 року у справі № 2-24/494-2009 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

В. Ю. Уркевич

Судді:

Н. О. Антонюк

О. С. Золотніков

Т. О. Анцупова

О. Р. Кібенко

В. В. Британчук

В. С. Князєв

Ю. Л. Власов

Л. М. Лобойко

М. І. Гриців

В. В. Пророк

Д. А. Гудима

О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна

О. С. Ткачук

О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 92120522

[ANTIRAID]

Чергова постанова Великої палати дуже низької якості, на мій погляд, яка свідчить або про повне нерозуміння предмету спору, або недостатність фаховості, або просто стомленість й неуважність. Хоча може бути й бажання отримати винагороду за найбільш безглузде рішення чи якомога більше порушення прав громадян та законодавства.

Науковці та адвокати-теоретики з Верховного суду вже не перше намагаються перебрати на себе повноваження Конституційного суду України і трактувати норми законодавства. В цьому рішення це вийшло яскраве. Суд дивним чином передав повноваження виконавця боржнику, якого він визнав позивачем без повноважень, окрім визнання позову. Крім того, на відмову від декларування прозорості та простоти рішення, воно в черговий раз складено нелогічно та непослідовно з висновками які протирічать не тільки законодавству, але й здоровому глузду.

Великі зарплати та окремий статус, на мій погляд, призвели до деградації, а може просто зробили її більш помітною.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що стаття 335 Господарського процесуального кодексу України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. У цьому разі відповідно до статті 338 Господарського процесуального кодексу України подання державного чи приватного виконавця розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від суб`єктного складу боржника та інших співвласників майна.

Натомість за наявності спору про право стаття 335 Господарського процесуального кодексу України не підлягає застосуванню.

Спір про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, є спором між боржником і іншими співвласниками майна. Якщо юрисдикційність такого спору залежить від суб`єктного складу сторін, то вона визначається виходячи із суб`єктного складу співвласників спірного майна. Натомість участь у справі виконавця, а також участь у справі стягувача як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не впливає на визначення юрисдикційності такого спору.

Отже, спір про визначення частки майна боржника Кофтєлєва Т. А. в майні, яким, як вважає виконавець, він володіє спільно з ОСОБА_1 , у разі подання виконавцем відповідного подання (позовної заяви), з огляду на суб`єктний склад співвласників спірного майна підлягатиме вирішенню за правилами цивільного судочинства.

Після відкриття провадження за поданням (позовною заявою) виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, боржник набуває статусу позивача (абзац перший частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України; абзац перший частини п`ятої статті 56 Цивільного процесуального кодексу України).

Оскільки виконавець може звертатися з поданням (позовною заявою) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від волі боржника чи навіть всупереч такій волі, та враховуючи, що Господарський процесуальний кодекс України не містить вичерпного регулювання участі виконавця у позовному провадженні, mutatis mutandis підлягають застосуванню правила частини четвертої статті 54, частин четвертої, п`ятої статті 55 Господарського процесуального кодексу України, частин третьої, четвертої статті 57 Цивільного процесуального кодексу України: зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від апеляційної або касаційної скарги, заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими або виключними обставинами можлива лише за письмовою згодою виконавця; якщо боржник не підтримує заявлених позовних вимог, то це не є підставою для залишення подання без розгляду; відмова боржника від позову, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє виконавця права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті.