Постанова ВС-КЦС про скасування реєстрації КП Світоч квартири на користь Укрсоцбанку (правонаступник Альфа-банк) у зв'язку з неналежним повідомленням та мораторієм та встановлено спосіб захисту

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 754/8547/19

провадження № 61-10163 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: державний реєстратор комунального підприємства «Світоч» Урупа Андрій Федорович, публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 грудня 2020 року у складі судді Саламон О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2021 рокуу складі колегії суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора комунального підприємства «Світоч» (далі - КП «Світоч») Урупи А. Ф., публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), третя особа - ОСОБА_3 , про визнання дій незаконними, скасування рішення державного реєстратора.

Позовна заява мотивована тим, що їй на підставі договору купівлі-продажу від 25 березня 2005 року належить квартира АДРЕСА_1 .

06 березня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та її чоловіком - ОСОБА_3 укладено договір кредиту № 10-29/3080, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 143 500 доларів США зі сплатою 12,25 % річних та кінцевим терміном повернення до 05 березня 2022 року.

06 березня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між нею та банком укладено іпотечний договір, за умовами якого вона, як іпотекодавець, передала банку в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1 . Також вона була поручителем за договором поруки від 06 березня 2007 року.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 травня 2015 року у справі № 754/19156/14-ц позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та неї на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту від 06 березня 2007 року у розмірі 251 617,99 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року у справі № 754/19156/14-ц апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Деснянського районного суду від 08 травня 2015 року скасовано. Позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту від 06 березня 2007 року у розмірі 198 739,05 доларів США, що еквівалентно 4 117 873,12 грн та судовий збір у розмірі 3 654 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

25 січня 2019 року державним реєстратором КП «Світоч» Урупою А. Ф. винесено рішення про державну реєстрацію права власності на належну їй квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі іпотечного договору від 06 березня 2007 року. Згідно з вищевказаним рішенням державного реєстратора 22 січня 2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 30012727 про державну реєстрацію права власності за банком на спірну квартиру.

Вважала такі дії державного реєстратора неправомірними, оскільки реєстрація права власності на спірну квартиру була здійснена без достатніх правових підстав, з порушенням положень Закону України «Про іпотеку», так як між сторонами не укладався договір про задоволення вимог іпотекодержателя. У державного реєстратора були відсутні правові підстави для реєстрації права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк», оскільки не дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та реєстрації права власності, вона не отримувала вимоги про усунення порушень за договором кредиту. Державним реєстратором здійснено реєстраційні дії щодо спірного майна всупереч вимогам частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку», так як відсутній документ, що посвідчує проведення оцінки предмета іпотеки. Право власності на квартиру набуто банком у порядку звернення стягнення на нерухоме майно у період дії мораторію на примусове відчуження житла відповідно до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати дії державного реєстратора КП «Світоч» Урупи А. Ф. щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Укрсоцбанк» незаконними; скасувати рішення державного реєстратора КП «Світоч» Урупи А. Ф. від 25 січня 2019 року індексний номер 45222695, на підставі якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 30012727 про державну реєстрацію права власності за банком на спірну квартиру.

Протокольною ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 03 лютого 2020 року залучено до участі у справі АТ «Альфа-Банк», як правонаступника ПАТ «Укрсоцбанк», оскільки 10 вересня 2019 року затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк».

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення державного реєстратора КП «Світоч» Урупи А. Ф. від 25 січня 2019 року індексний номер 45222695, згідно з яким 22 січня 2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 30012727 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі договору іпотеки від 06 березня 2007 року. У задоволенні інших вимог позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в іпотечному договорі, прирівняється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а тому банк мав правові підстави для подачі державному реєстратору заяви про звернення стягнення на іпотечне майно шляхом реєстрації права власності за собою. При цьому положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Разом з тим, при зверненні до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на іпотечне майно ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», не надав документи, що підтверджують факт завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушень, чим допущено порушення положень Закону України «Про іпотеку». Банк фактично ухилився від виконання обов`язку щодо направлення позивачці вимоги про усунення порушень за основним зобов`язанням, оскільки відсутні докази отримання ОСОБА_1 такої вимоги.

Відсутні інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оцінка вартості майна, що є порушенням положень Закону України «Про іпотеку». У рішенні апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року у справі № 754/19156/14-ц зазначено про наявність підстав вважати поруку ОСОБА_1 припиненою, а тому мало місце вирішення спору щодо кредитних зобов`язань ОСОБА_3 саме у судовому порядку шляхом стягнення кредитної заборгованості, тому дія кредитного договору припинена і питання про звернення стягнення на предмет іпотеки не було предметом розгляду, що виключає можливість згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» задовольнити вимоги іпотекодержателя шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання. При цьому суд послався на відповідні судові рішення Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 травня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відсутні докази отримання ОСОБА_1 письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, інформації про вартість іпотечного майна, за рахунок якої відбулося погашення вимог за кредитом, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. Крім того, оцінка предмету іпотеки на момент переходу права власності, тобто станом на 22 січня 2019 року, не проводилася. Тобто процедура звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку порушена, але районний суд не встановив таке.

Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Таким чином, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що вирішення спору щодо кредитних зобов`язань ОСОБА_3 у судовому порядку шляхом стягнення кредитної заборгованості свідчить про неможливість, за вказаних обставин, звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі положень статті 36 Закону України «Про іпотеку».

Належним способом захисту права або інтересу позивача є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності частина друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Отже, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обрала неналежний спосіб захисту порушеного права. Посилався на відповідні постанови Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 754/8547/19 з Деснянського районного суду м. Києва.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що договір іпотеки не є правовою підставою для виникнення, переходу або припинення права власності на нерухоме майно, оскільки такою підставою міг бути виключно договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між позивачем та банком, проте державний реєстратор цих обставин не врахував, унаслідок чого у порушення положень Закону України «Про іпотеку» прийняв оскаржуване рішення. Позивачка не отримувала від банку, як іпотекодержателя, вимоги про усунення порушень за кредитним договором, тобто відповідачами порушено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127.

Державний реєстратор вчинив дії щодо реєстрації права власності на спірну квартиру у порядку звернення стягнення в період дії заборони на вчинення таких дій, що суперечить положенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Заявник посилався на відповідні постанови Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 березня 2005 року належить квартира АДРЕСА_1 .

06 березня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та чоловіком ОСОБА_1 - ОСОБА_3 укладено договір кредиту № 10-29/3080, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 143 500 доларів США зі сплатою 12,25 % річних та кінцевим терміном повернення до 05 березня 2022 року.

06 березня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_1 та банком укладено іпотечний договір, за умовами якого вона, як іпотекодавець, передала банку в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1 .

06 березня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором кредиту між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, за умовами якого остання, як поручитель, зобов`язалася солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання зобов`язання по вказаному договору кредиту.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 травня 2015 року у справі № 754/19156/14-ц позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту від 06 березня 2007 року у розмірі 251 617,99 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року у справі № 754/19156/14-ц апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Деснянського районного суду від 08 травня 2015 року скасовано. Позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту від 06 березня 2007 року у розмірі 198 739,05 доларів США, що еквівалентно 4 117 873,12 грн та судовий збір у розмірі 3 654 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

25 січня 2019 року державним реєстратором КП «Світоч» Урупою А. Ф. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі іпотечного договору від 06 березня 2007 року. Згідно з вищевказаним рішенням державного реєстратора 22 січня 2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 30012727 про державну реєстрацію права власності за банком на спірну квартиру.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Щодо направлення іпотекодержателем вимоги іпотекодавцю про усунення порушення зобов`язання.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно із частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду; позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до принципу свободи договору саме сторони договору вправі визначати процедуру та порядок направлення та вручення відповідних повідомлень та виконання інших вимог, встановлених Законом України «Про іпотеку», і за відсутності в договорі відповідних умов необхідно виходити з такого.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Отже, за загальним правилом право розпоряджатися майном належить власнику, а особа, яка не є власником, таким правом не наділена.

Особа, яка не є власником майна, вправі розпоряджатися цим майном лише у випадках, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).

Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Належним необхідно вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому, метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.

Відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Таким чином, у разі дотримання іпотекодержателем вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання невиконання вимог частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення іпотекодавця про конкретний спосіб задоволення вимог іпотекодаржателя шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві не має наслідком настання нікчемності такого правочину та не є підставою, за умови дотримання інших вимог закону щодо такого виду правочину, для визнання такого договору недійсним, однак може бути підставою для відшкодування іпотекодавцю завданих збитків.

У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) необхідно виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Аналогічні правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, провадження № 14-501 цс 18; від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, провадження № 14-661 цс 18; від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, провадження № 14-711 цс 19; у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 345/2217/17, провадження № 61-9606 св 19.

Потрібно розрізняти вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо обов`язковості направлення вимоги іпотекодержателем боржнику та іпотекодавцю, якщо він відмінний від боржника, про усунення порушення зобов`язання, та обов`язок іпотекодержателя повідомити боржника та іпотекодавця про спосіб звернення стягнення, встановлений частиною першої статті 38 Закону України «Про іпотеку», оскільки порушення першого - свідчить, що іпотекодержатель не набув права на звернення стягнення у позасудовому порядку, відповідно правочин щодо здійснення такого стягнення може бути визнано недійсним, а порушення другого - не має наслідком недійсність правочину про стягнення на предмет іпотеки, а може бути підставою для відшкодування іпотекодавцю шкоди.

Встановлена законодавцем процедура повідомлення іпотекодавця про наступне звернення стягнення на предмет іпотеки у разі неусунення порушення зобов`язання покликана надати можливість іпотекодавцю замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 повідомлення про усунення порушення, а також про намір звернути стягнення на предмет іпотеки від ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», не отримувала (а.с. 79-86, т. 1).

При цьому на зворотньому повідомленні поштовим відділом зазначено дві причини повернення вимоги, а саме: за місцем обслуговування; за зазначеною адресою не проживає (а.с. 86, т. 1).

Як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції достовірно встановили, що позивачка письмової вимоги від банку не отримала і це банком не спростовано.

Таким чином, апеляційний суд у порушення зазначених положень закону не врахував, що іпотекодержателем не надано належного підтвердження виконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, що унеможливило встановлення державним реєстратором завершення 30-денного строку, сплив якого пов`язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, вимога про усунення порушення позивачкою не отримувалась, іпотекодержатель порушив вимоги закону щодо повідомлення боржника про наступне звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодавець, якому не відомо про існування вимог кредитора, не може бути позбавлений майна в позасудовому порядку без будь-якого повідомлення чи попереднього пред`явлення претензії кредитором. Позбавлення особи майна у такий спосіб є порушенням права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України.

Крім того, суди не звернули уваги на те, що квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Тобто, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» підлягає застосуванню навіть у разі звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474 апп 19).

Щодо скасування рішення державного реєстратора.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об' єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на час звернення з позовом у цій справі) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Проте згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваних рішень у цій справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав.

Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, провадження № 61-13586 св 20.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування рішення державного реєстратора КП «Світоч» Урупи А. Ф. від 25 січня 2019 року індексний номер 45222695, на підставі якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 30012727 про державну реєстрацію права власності за банком на спірну квартиру.

У зв`язку з викладеним посилання апеляційного суду про те, що належним способом захисту прав позивача є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, не відповідають вищевказаним положенням закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно , але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Разом з тим Верховий Суд не погоджується з доводами касаційної скарги про те, що між позивачкою та банком не було укладено окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки положеннями Закону України «Про іпотеку» передбачено, що відповідне застереження в іпотечному договорі прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя і може бути правовою підставою для реєстрації іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі за № 6-1851 цс 15; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, провадження № 14-38 цс 18; у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 520/107/15-ц, провадження № 61-12817 св 19.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про скасування рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій та часткове задоволення позову, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути з державного реєстратора КП «Світоч» Урупи А. Ф., АТ «Альфа-Банк» на користь позивачки витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанцій з кожного по 1 536,80 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2021 рокускасувати.

Позов ОСОБА_1 до державного реєстратора комунального підприємства «Світоч» Урупи Андрія Федоровича, публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк», третя особа - ОСОБА_3 , про визнання дій незаконними, скасування рішення державного реєстратора задовольнити частково.

Скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства «Світоч» Урупи Андрія Федоровича від 25 січня 2019 року індексний номер 45222695, на підставі якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 30012727 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк».

Стягнути з державного реєстратора комунального підприємства «Світоч» Урупи Андрія Федоровича, акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанцій з кожного по 1 536,80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Джерело: ЄДРСР 100292089

[ANTIRAID]

Це наша справа. Дуже приємно, що нас не направили на нове коло доводити, що земля кругла. Раджу всім уважно прочитати підстави та спосіб захисту та розрізняти коли можна скасувати реєстрацію і яким чином, а коли можна тільки вимагати відшкодування шкоди.

Верховний суд зазначив, що потрібно розрізняти вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо обов`язковості направлення вимоги іпотекодержателем боржнику та іпотекодавцю, якщо він відмінний від боржника, про усунення порушення зобов`язання, та обов`язок іпотекодержателя повідомити боржника та іпотекодавця про спосіб звернення стягнення, встановлений частиною першої статті 38 Закону України «Про іпотеку», оскільки порушення першого - свідчить, що іпотекодержатель не набув права на звернення стягнення у позасудовому порядку, відповідно правочин щодо здійснення такого стягнення може бути визнано недійсним, а порушення другого - не має наслідком недійсність правочину про стягнення на предмет іпотеки, а може бути підставою для відшкодування іпотекодавцю шкоди.

Встановлена законодавцем процедура повідомлення іпотекодавця про наступне звернення стягнення на предмет іпотеки у разі неусунення порушення зобов`язання покликана надати можливість іпотекодавцю замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

У розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

 

 

[Vladimir AB]

В той же час, ВС дійшов висновку, що не потрібно окремого договору, якщо є так зване застереження, спаплюживши пряму норму ст. 37 ЗУ "Про іпотеку", яка діяла на момент укладення договору. При чому, це "незламна" позиція Луспеника, яка є помилковою.