Согласие супруга/супруги поручителя

[Serji_sun]

Добрый день. Насколько важным может стать в суде, что супруга поручителя не давала согласия на заключение договора поручительства?

Заранее спасибо всем за ответы, особенно со ссылками на НПА.

[КомпаньонЪ]

Добрый день. Насколько важным может стать в суде, что супруга поручителя не давала согласия на заключение договора поручительства?

Заранее спасибо всем за ответы, особенно со ссылками на НПА.

Если это правильно подать - то очень даже важно. Статью не помню, читайте Семейный кодекс о совместном имуществе супругов, особенно обратите внимание на денежные средства. А лучше всего по мониторьте реестр судебных решений, там много решений на этом основании, как положительных так и отрицательных, сопоставив мотивы отказов и мотивы удовлетворения исков Вы сможете сделать правильные выводы

Удачи Вам в борьбе.

[Йивгеней]

Да, у нас тоже такая ситуация. Жена поручителя не давала согласие на сдачу совместной собственности в залог.

Ещё и другая ситуация я как-то писал...у нас и моя жена не давала согласие...а на месте её подписи в "справочке" соответствующей - моя.

И вот я думаю - неужели нельзя признать договор залога недействительным, а на основании этого признать и договор кредита недействительным, ведь не выполнено обязательное условие договора: "забезпеченність"?

[kin_mk]

Если это правильно подать - то очень даже важно. Статью не помню, читайте Семейный кодекс о совместном имуществе супругов, особенно обратите внимание на денежные средства. А лучше всего по мониторьте реестр судебных решений, там много решений на этом основании, как положительных так и отрицательных, сопоставив мотивы отказов и мотивы удовлетворения исков Вы сможете сделать правильные выводы

Удачи Вам в борьбе.

Вот позиция Верховного:

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2010 року

м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого

Патрюка М.В.,

суддів:

Жайворонок Т.Є.,

Лященко Н.П.,

Мазурка В.А.,

Перепічая В.С .,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, акціонерного комерційного банку «Укрсоцбанк» про визнання недійсними договорів за касаційною скаргою акціонерного комерційного банку «Укрсоцбанк» в особі Харківської обласної філії акціонерного комерційного банку «Укрсоцбанк» (далі – АКБ «Укрсоцбанк») на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2010 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з лютого 2006 року він проживав однією сім’єю та підтримував фактичні шлюбні відносини з ОСОБА_7, а 3 листопада 2006 року шлюб між ними було зареєстровано. Йому стало відомо, що 12 квітня 2006 року між ОСОБА_7 і АКБ «Укрсоцбанк» був укладений договір кредиту, з метою забезпечення зобов’язань за яким між відповідачами був укладений договір іпотеки нерухомого майна, яке знаходиться в його та ОСОБА_7 спільній сумісній власності. Про жоден із цих договорів він не був повідомлений та своєї згоди на їх укладення не надавав. Після уточнення позовних вимог ОСОБА_6 просив визнати недійсними договір кредиту й іпотечний договір, укладені 12 квітня 2006 року між ОСОБА_7 та АКБ «Укрсоцбанк».

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2010 року, позов задоволено: визнано недійсним договір кредиту від 12 квітня 2006 року № 1632, укладений між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_7; визнано недійсним іпотечний договір від 12 квітня 2006 року № 276, укладений між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_7; вирішено питання про судові витрати.

АКБ «Укрсоцбанк» звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2010 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI «Про судоустрій і статус суддів».

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Задовольняючи позов про визнання правочинів недійсними, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що оспорювані договори укладені без належної згоди іншого з подружжя та стосовно майна, яке перебуває в спільній сумісній власності.

З таким висновком судів повністю погодитись не можна з таких підстав.

За положеннями ст. 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Судом установлено, що шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстровано 3 листопада 2006 року. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2009 року, яке набрало законної сили, встановлено факт проживання однією сім’єю без шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у період з лютого 2006 року до 3 листопада 2006 року. 12 квітня 2006 року між ОСОБА_7 та АКБ «Укрсоцбанк» укладено договір кредиту № 1632, відповідно до якого останній надав ОСОБА_7 кредит у розмірі 1 млн. 100 тис. доларів США зі сплатою 12% річних із кінцевим терміном повернення 11 квітня 2013 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 12 квітня 2006 року між ОСОБА_7 та АКБ «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір № 276, предметом якого є нерухоме майно – нежитлове приміщення загальною площею 1 161,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 1 743 469 доларів 50 центів США. Зазначене майно належить ОСОБА_7 на праві приватної власності на підставі свідоцтва, виданого виконавчим комітетом Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська 5 квітня 2006 року на підставі рішення виконавчого комітету Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська від 17 березня 2006 року №242 та зареєстрованого в бюро технічної інвентаризації 5 квітня 2006 року.

Задовольняючи позов ОСОБА_6 на підставі ст. 65 СК України та ст. 215 ЦК України, суди дійшли помилкового висновку про те, що договір кредиту є угодою щодо розпорядження спільним майном подружжя, яка потребує письмової згоди іншого з подружжя.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виходячи зі змісту зазначеної норми предметом кредитного договору є грошові кошти, а кредитодавцем – фінансова установа.

Таким чином, у розумінні ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитом є надання коштів у позику, що є одним із видів фінансової послуги.

Застосовуючи до правовідносин сторін положення ст. 65 СК України, суди не звернули уваги на те, що ця норма регулює відносини, які стосуються розпорядження майном, що є в спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на укладення цивільно-правових угод щодо набуття майна , зокрема на отримання кредиту, оскільки сам по собі кредитний договір є угодою про отримання у власність грошових коштів і не створює обов’язків для ОСОБА_6, а лише для ОСОБА_7 як сторони договору.

За змістом ст. ст. 572, 575, 578 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Висновок судів про те, що предметом договору іпотеки № 276 є спільне сумісне майно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є передчасним, оскільки не грунтується на належних та допустимих доказах.

Так, керуючись ст. 61 ЦПК України, суди виходили із того, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2009 року установлено факт проживання однією сім’єю ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у період з лютого 2006 року до 3 листопада 2006 року, і це рішення має преюдиціальне значення для визнання майна, яке є предметом іпотеки, спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Такий висновок суперечить положенням ч. 3 ст. 61 ЦПК України, відповідно до яких обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки іпотекодавець - АКБ «Укрсоцбанк» - у розгляді вказаної справи участі не приймав, то він має право заперечувати достовірність таких обставин.

Крім того, за положеннями ч. 1 ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання , належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Враховуючи викладене, суду необхідно було дати оцінку обставинам набуття права власності на майно , яке є предметом іпотеки відповідно до вимог ст. ст. 57, 212 ЦПК України, за якими доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оскільки жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України суд першої інстанції не з’ясував: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги й заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд під час перегляду справи на зазначені порушення норм матеріального та процесуального права уваги не звернув.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна вважати законними та обгрунтованими, допущені судами порушення вимог матеріального й процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, тому судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу акціонерного комерційного банку «Укрсоцбанк» в особі Харківської обласної філії акціонерного комерційного банку «Укрсоцбанк» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий

М.В. Патрюк

Судді:

Т.Є. Жайворонок

Н.П. Лященко

В.А. Мазурок

В.С. Перепічай

Это все проходил на практике, единственная зацепка это проценты, которые необходимо выплачивать из семейного бюджета обоих супругов.По данному вопросу дело в касации.

[Seata]

Навряд ли это пройдет в суде. Я кредит без согласия взяла, и то .. отправили..

[у.zaporozhskiy]

Навряд ли это пройдет в суде. Я кредит без согласия взяла, и то .. отправили..

Вопрос был о поручительстве.

Если брать поручительство, то для него согласия на сколько я помню второго супруга не нужно

а вот для имущественного поручительства, когда что-то передается в залог без согласия супруга вполне возможно.

Признания договора поручительства или залога недействительным ни при каких условиях не влечет признание кредитного договора таковым.

а По поводу признания кредитного договора недействительным на том основании, то супруг согласия не давал, то я не согласен с ВСУ (в части оплаты процентов по к.д.), но что от этого?

никто в разрез с мнением ВСУ решение принимать не будет.

[Serji_sun]

Вопрос был о поручительстве.

Если брать поручительство, то для него согласия на сколько я помню второго супруга не нужно

а вот для имущественного поручительства, когда что-то передается в залог без согласия супруга вполне возможно.

Признания договора поручительства или залога недействительным ни при каких условиях не влечет признание кредитного договора таковым.

а По поводу признания кредитного договора недействительным на том основании, то супруг согласия не давал, то я не согласен с ВСУ (в части оплаты процентов по к.д.), но что от этого?

никто в разрез с мнением ВСУ решение принимать не будет.

А почему вы считаете, что не нужно согласие супруги на поручительство? Ведь поручитель несёт перед кредитором ответственность всем своим имуществом (имущественный только тем, что заложено) , и соответственно общим имуществом с супругом. Не согласны?

[Seata]

А почему вы считаете, что не нужно согласие супруги на поручительство? Ведь поручитель несёт перед кредитором ответственность всем своим имуществом (имущественный только тем, что заложено) , и соответственно общим имуществом с супругом. Не согласны?

тут не очень важно то, что мы считаем, главное, как считает ВСУ. И как Ярослав сказал

никто в разрез с мнением ВСУ решение принимать не будет

[Тина]

тут не очень важно то, что мы считаем, главное, как считает ВСУ. И как Ярослав сказал

А у кого есть образец иска о признании поручительства недйствительным,на основании ст.65 Семейного Кодекса

[Олег1964]

А у кого есть образец иска о признании поручительства недйствительным,на основании ст.65 Семейного Кодекса

Обратите внимание:

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2012 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Яреми А.Г.

Суддів: Патрюка М.В., Жайворонок Т.Є., Романюка Я.М.,

Григор‘євої Л.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,

Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2012 року, ухвали апеляційного суду Рівненської області від 22 грудня 2011 року та рішення Рівненського міського суду від 25 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору поруки недійсним,

в с т а н о в и л а :

У липні 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про визнання договору поруки недійсним. Позивачі зазначали, що 30 липня 2007 року ОСОБА_1 уклав з відповідачем договір поруки, за яким поручився перед останнім за виконання ОСОБА_3 свого обов‘язку перед відповідачем за укладеним з ним кредитним договором. Посилаючись на те, що цей договір укладено з порушенням ст. 65 СК України, оскільки дружина поручителя ОСОБА_1 – позивачка ОСОБА_2, своєї згоди на його укладення не давала, позивачі просили визнати договір поруки недійсним.

Рішенням Рівненського міського суду від 25 жовтня 2011 року, залишеним без змін ухвалами апеляційного суду Рівненської області від 22 грудня 2011 року та судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2012 року, у позові відмовлено.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права – ст. 65 СК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_4, на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України суд скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що укладений ОСОБА_1 договір поруки не є правочином щодо розпорядження спільним з ОСОБА_2 майном, цей договір не створює для ОСОБА_2. ніяких обов‘язків, відтак, ст. 65 СК України на спірні відносини не поширюється.

Такий висновок суду є правильним.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Під майном згідно з ч. 1 ст. 190 ЦК України маються на увазі не лише предмети матеріального світу, а також майнові права та обов‘язки.

На підставі ч. 4 ст. 65 СК України укладений одним із подружжя договір створює обов‘язки для другого з подружжя лише в тому разі, якщо договір укладено в інтересах сім‘ї, а майно, одержане за цим договором, використане для задоволення потреб сім‘ї.

Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов‘язання боржником.

Судом встановлено, що 30 липня 2007 року ОСОБА_1 в період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_2. уклав з відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», перетвореним в подальшому в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», договір поруки, за яким взяв на себе зобов’язання відповідати перед банком за виконання ОСОБА_3 свого обов‘язку за укладеним з банком кредитним договором. За змістом цього договору його укладено ОСОБА_1 не в інтересах своєї сім‘ї, а в інтересах сторонньої особи – ОСОБА_3.

Згідно зі ст. 73 СК України за зобов‘язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Таким чинном, оскільки договір поруки укладено ОСОБА_1. не в інтересах сім‘ї, він не породжує для його дружини ОСОБА_2 ніяких обов‘язків і за зобов‘язаннями ОСОБА_1 за цим договором стягнення не може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1-ОСОБА_2, а за його зобов‘язаннями за цим договором стягнення може бути накладено лише на особисте майно ОСОБА_1 і на частку у праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2, яка виділена йому в натурі.

За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання договору поруки недійсним у зв‘язку з відсутністю згоди на його укладення дружини ОСОБА_1 ОСОБА_2.

Ухвала судді Верховного Суду України від 3 червня 2008 року у справі № 6-10827 ск 08, на яку як на приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, посилаються заявники, свідчить про те, що суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання укладеного одним із подружжя договору поруки недійсним через відсутність згоди іншого з подружжя. Наведений приклад свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст. 65 СК України щодо укладення договору поруки одним із подружжя і це потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Однак, оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права, то в задоволенні заяви слід відмовити.

Щодо ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України як суду касаційної інстанції від 10 серпня 2010 року у справі № 20505 св 10 та ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 6-22533 ск 11, якими залишено без змін рішення судів про визнання договорів поруки недійсними, то зі змісту цих ухвал не вбачається, що підставою визнання договорів поруки недійсними була відсутність згоди одного з подружжя на їх укладення іншим з подружжя, а тому вони не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст. 65 СК України.

Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні заяви.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді М.В. Патрюк

Л.І. Григор‘єва

В.І. Гуменюк

Т.Є. Жайворонок

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

Договір укладений одним із подружжя, створює обов‘язок для другого з подружжя лише в тому разі, якщо договір укладено в інтересах сім‘ї, а майно одержане за цим договором використовується для потреб сім‘ї. Якщо договір одним із подружжя укладено не в інтересах сім‘ї, він не створює обов‘язку для другого з подружжя і згоди останнього на його укладення законом не вимагається та відсутність такої згоди не може бути підставою для визнання такого договору недійсним.

(постанова від 12 вересня 2012 року за № 6-88цс12).

http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...6c?OpenDocument

http://reyestr.court.gov.ua/Review/26199012