Обсуждение обобщения судебной практики за 2010 - 2011 по кредитным договорам


Recommended Posts

Само обобщение здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=4107

А в этой теме его можно обсудить.

Мне кажется ,что в данном обобщении выпущено множество действительно важных моментов (а именно мошенничество со стороны банков, уклонение от уплаты налогов при выдаче и обмене валюты, при выдаче как валютных так и гривненвых кредитов и тд---об этом умалчивается,т.к. многие решения были приняты когда судьи даже не пытались вникать в суть)). Вопрос лицензий по-моему вообще зря снова обмусолили, т.к. даже при наличии нарушений с лицензией суды как клали на это так и будут. Иформации обобщение к сожалению несет очень мало. Единственно положительным есть разъяснение в связи со смертью заемщика (видимо проняли не поодинокі випадки самогубства), жаль только ,что ничего не сделано,что-бы этого не повторялось. А в целом на безрыбье и рак рыбка.
Link to comment
Share on other sites

Мне кажется ,что в данном обобщении выпущено множество действительно важных моментов (а именно мошенничество со стороны банков, уклонение от уплаты налогов при выдаче и обмене валюты, при выдаче как валютных так и гривненвых кредитов и тд---об этом умалчивается,т.к. многие решения были приняты когда судьи даже не пытались вникать в суть)). Вопрос лицензий по-моему вообще зря снова обмусолили, т.к. даже при наличии нарушений с лицензией суды как клали на это так и будут. Иформации обобщение к сожалению несет очень мало. Единственно положительным есть разъяснение в связи со смертью заемщика (видимо проняли не поодинокі випадки самогубства), жаль только ,что ничего не сделано,что-бы этого не повторялось. А в целом на безрыбье и рак рыбка.

про нарушения касовой дисциплины ни слова
Link to comment
Share on other sites

про нарушения касовой дисциплины ни слова

может потому что практики такой не было, единичный случай не в счет?

9. Висновки і пропозиції.

1. Судами в основному правильно вирішувались спори, що виникають з кредитних правовідносин. Суди виходили з того, що правова природа таких відносин урегульована главою 71 Цивільного кодексу України, законами України: від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність»; від 2 жовтня 1992 року № 2654-ХЇЇ «Про заставу»; від 5 червня 2003 року № 898-ІУ «Про іпотеку»; від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів»; від 18 листопада 2003 року № 1255-ІУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та іншими нормативно-правоиїими актами, у тому числі виданими Національним банком України у межах своїх повноважень, що визначені Законом України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України».

при этом:

2. Вивчення проблем, пов'язаних з розглядом справ про кредитні відносини, а також судової практики по даній категорії справ дозволяє зробити висновок, що на даний час відсутнє чітке правове регулювання значної кількості питань в цих спорах і, як наслідок, відсутністьоднозначного підходу до вирішення даної категорії справ.

это как понимать? нет закона "банк всегда прав"?, или закона о том что доходы от деятельности в украине , зарплату резиденты получают в любых денежных единицах

и надо изменить конституцию, гку, хку, другие законы, нпа того же нбу для того чтобы ввести в оборот валюту и оправдать аферу с псевдовалютными кредитами (что собственно есть средства платежа и оборота) в отношениях между резидентами. :o

канечна, в законах есть пробелы, но суды не видят законы в которых все четко расписано, может это госзаказ?))

шо сказать , гос-во против народа

Link to comment
Share on other sites

ак, АКІБ «УкрСиббанк» звернувся до суду з позовом до Беседїної І. М. (позичальник), Єпанчінцева С.В. (поручитель) про стягнення заборгованості за кредитним договором. Єпанчінцев С.В. в свою чергу пред 'явив зустрічний позов про розірвання договору поруки на підставі ст. 652 ЦК України.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14.05.2010 року суму заборгованості за кредитним договором стягнуто з Беседіної ЇМ. (позичальника) та задоволено зустрічний позов про розірвання договору поруки.

При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився як суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі від 02.11.2010 року, так і суд касаційної інстанції в ухвалі від 10.06.2011 року, що поручитель не міг передбачити негативних наслідків світової фінансової кризи, що в свою чергу свідчить про істотну зміну обставин, якими сторони керувались при укладенні договору поруки, а тому, є підставою для його розірвання.

На нашу думку, саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки вказана обставина стосується обох сторін договору і у позичальника існувала можливість при належній турботливості та обачності передбачити в момент укладення договору можливі зміни курсу гривні України відповідно до іноземної валюти виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

При цьому суди повинні з'ясовувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених" постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, що зареєстровані у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), в якому передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.

При вирішенні таких справ суди повинні враховувати Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).

Правильно ли я понимаю, что ст. 652 ГК можно приненять к поручителям, а так же в случае отсутствия предупреждения банка, "що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач."????????

Link to comment
Share on other sites

Мне кажется ,что в данном обобщении выпущено множество действительно важных моментов (а именно мошенничество со стороны банков, уклонение от уплаты налогов при выдаче и обмене валюты, при выдаче как валютных так и гривненвых кредитов и тд---об этом умалчивается,т.к. многие решения были приняты когда судьи даже не пытались вникать в суть)). Вопрос лицензий по-моему вообще зря снова обмусолили, т.к. даже при наличии нарушений с лицензией суды как клали на это так и будут. Иформации обобщение к сожалению несет очень мало. Единственно положительным есть разъяснение в связи со смертью заемщика (видимо проняли не поодинокі випадки самогубства), жаль только ,что ничего не сделано,что-бы этого не повторялось. А в целом на безрыбье и рак рыбка.

"4. Проблемні питання судової практики щодо кредитних договорів.

Аналіз судової практики зазначеної категорії справ свідчить про те, що найпоширенішими в 2010 - 2011 рр. були спори щодо укладення, виконання та розірвання кредитних договорів.

Розглядаючи позови про стягнення заборгованості за кредитними договорами суди першої інстанції повинні виходити із того що, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті …"

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=4107&view=findpost&p=50789 сообщение #1 5.04.12 13:05

"14. У разі, якщо кредит правомірно наданий у іноземній валюті … "

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3219&view=findpost&p=40184 сообщение #19 17.10.2011 13:23

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

15.04.2005 N 5

Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

...

2. Кримінальна відповідальність за ч. 1 ст. 209 КК ( 2341-14 ) настає у разі вчинення хоча б однієї з таких дій, що передували легалізації (відмиванню) доходів:

1) фінансової операції з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення предикатного діяння чи укладення угоди щодо них;

2) дій, спрямованих на приховання чи маскування:

а) незаконного походження таких коштів або іншого майна;

б) володіння ними;

в) прав на такі кошти або майно;

г) джерела їх походження;

д) місцезнаходження;

е) переміщення;

3) набуття, володіння або використання таких коштів чи іншого майна.

Відповідальність за зазначені дії настає лише у разі, коли кошти або інше майно, що є предметом легалізації, були одержані внаслідок вчинення предикатного діяння (передбаченого п. 1 примітки до ст. 209 КК ( 2341-14 ), яке передувало легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом) і ці дії були вчинені умисно з метою надання правомірного вигляду володінню, використанню, розпорядженню такими коштами або майном, їх набуттю чи для приховання джерел їх походження.

...

http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mai...reg=v0005700-05

 

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

08.10.2004 N 15  

Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів

 

З метою однакового і правильного застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів Пленум Верховного Суду України

П О С Т А Н О В Л Я Є:

3. За змістом ст. 212 КК ( 2341-14 ) відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять у систему оподаткування, введені в установленому законом порядку і зараховуються до бюджетів чи державних цільових фондів, настає лише в разі, коли це діяння вчинено умисно. Мотив для кваліфікації останнього значення не має. Зазначеною статтею передбачено кримінальну відповідальність не за сам факт несплати в установлений строк податків, зборів, інших обов'язкових платежів, а за умисне ухилення від їх сплати.

У зв'язку з цим суд має встановити, що особа мала намір не сплачувати належні до сплати податки, збори, інші обов'язкові платежі в повному обсязі чи певну їх частину. Про наявність умислу на ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів можуть свідчити, наприклад: відсутність податкового обліку чи ведення його з порушенням установленого порядку; перекручування в обліковій або звітній документації; неоприбуткування готівкових коштів, одержаних за виконання робіт чи надання послуг; ведення подвійного (офіційного та неофіційного) обліку; використання банківських рахунків, про які не повідомлено органи державної податкової служби; завищення фактичних затрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції, тощо.

http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mai...reg=v0015700-04

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...ost&p=49958 сообщение #2766 24.3.2012 15:24

 

 

Link to comment
Share on other sites

Иск к Нацбанку должен быть коллективным, с привлечением самых хороших юристов и максимально освещаться в СМИ - за покрывательство банков, которые занимаются отмыванием доходов. Единичные обращения ничего не дают.

Link to comment
Share on other sites

Апну вопрос!!

Правильно ли я понимаю, согласно данных узагальнень, что ст. 652 ГК можно приненять к поручителям, а так же в случае отсутствия предупреждения банка, "що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач."????????

Link to comment
Share on other sites

Слабенькие обобщения. Вообще не раскрыта тема действительности договоров (никаких), порядка и способов их оспаривания. Не раскрыта тема прекращения имущественных порук. Не раскрыта тема защиты прав потребителей (только сухая ссылка на решение КСУ)...

Link to comment
Share on other sites

Решил обратить внимание на основные моменты:

Судовий збір

При пред'явленні позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а також позову про визнання недійсним кредитного договору, договорів іпотеки, застави, поруки без застосування наслідків їх недійсності судовий збір вірно обчислювався як із позовної заяви немайнового характеру, оскільки це не є вимогою про стягнення грошового боргу.

При цьому, від сплати судового збору (пункт 17 статті 5 цього Закону), наприклад, за подання апеляційної скарги, у спорах, що виникають з кредитних правовідносин, обґрунтовано звільнялись споживачі лише в разі, якщо вони виступали в процесуальному статусі позивачів, а не відповідачів, наприклад, за позовом банка про стягнення кредитної заборгованості.

Підсудність

Апеляційним судом скасовувалися ухвали місцевих судів міста Києва про повернення позовної заяви позивачеві для подання до належного суду, з тих підстав, що предметом позову є правовідносини між позивачем та відповідачем щодо виконання умов договору кредиту, тобто про захист прав споживачів, тому позивач мав право за власним вибором подати позовну заяву за своїм місцем проживання або за місцем виконання договору.

Позови, що виникали з діяльності філії або представництва юридичної особи обґрунтовано пред'являлися також за їх місцезнаходженням (частина сьома статті 110 ЦПК), проте відповідачем у таких справах був банк чи інша фінансова установа як юридична особа. Зазначене правило територіальної підсудності поширюється на позови позичальників (споживачів), а не на позови, що пред'являються банками чи іншими фінансовими установами щодо виконання кредитних зобов'язань, оскільки у цьому випадку діють правила статті 109 ЦПК.

На наш погляд, якщо одним з відповідачів є фізична особа (нема значення це позичальник чи поручитель) слід розглядати спір в цивільному судочинстві, оскільки основним критерієм для визначення підсудності є характер (предмет) правовідносин, а лише потім - суб'єктний склад.

Разом із тим, беручи до уваги, що пред'явлення позову до солідарних боржників є правом, а не обов'язком банку чи іншої фінансової установи (частина перша статті 543 ЦК), то в разі пред'явлення позову до кожного з них окремо суди мають враховуючи визначені ЦПК правила судової юрисдикції. Наприклад, позов банка (іншої фінансової установи) до юридичної особи - поручителя із зазначенням фізичної особи - позичальника як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При наявності у кредитному договорі третейського застереження (окремої третейської угоди) при вирішенні спору суди обґрунтовано враховували положення пункту 14 частини першої статті 6 Закону України від 11 травня 2004 року № 1701-IV «Про третейські суди» про те, що справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки) не підлягають розгляду третейськими судами. У зв'язку із цим суди вірно не залишали позовні заяви споживачів без розгляду на підставі пункту 6 частини першої статті 207 ЦПК.

Проблемні питання

Право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором: дострокове стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, чи їх одночасне заявлення в разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), стягнення простроченої заборгованості чи розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Розглядаючи позови про стягнення заборгованості за кредитними договорами суди першої інстанції повинні виходити із того що, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті і кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.

Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. У зв'язку із цим суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», за позовом заінтересованої особи підлягає визнанню недійсним.

Розглядаючи позови про стягнення заборгованості за кредитними договорами суди першої інстанції повинні виходити із того що, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті і кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.

Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. У зв'язку із цим суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», за позовом заінтересованої особи підлягає визнанню недійсним.

При цьому суди повинні з'ясовувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених" постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, що зареєстровані у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), в якому передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.

При вирішенні таких справ суди повинні враховувати Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається не виконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

За змістом статті 625 ЦК відповідальність за порушення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та три проценти полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому, суди обґрунтовано виходили з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Стягнення з поручителів

Згідно ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Суди в цілому вірно застосовували вказані норми закону. Проте, траплялися випадки коли суди безпідставно стягували з поручителів заборгованість за кредитним договором та не звертали уваги на те, що банком пропущено, визначений законом шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя.

Вважаємо, що при вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором визначені інші умови виконання основного зобов'язання, то при неналежному виконанні позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором вимоги до поручителя про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково і таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому листа-вимоги про погашення боргу, так і пред'явлення до нього позову до суду.

При цьому умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ІДС України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно положень статті 1282 ЦК спадкоємці боржника при умові прийняття спадщини є боржниками перед кредитором в межах вартості майна, одержаного в спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов'язання погасити нараховані відсотки і штрафи тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов'язання фактично не пов'язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися для сплати спадкоємцям.

Таким чином на поручителів може бути покладена відповідальність за порушення боржником обов'язку щодо порушення зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину та згоди поручителя відповідати за будь-якого нового боржника, зафіксоване в тому числі в договорі поруки.

З урахуванням наведеного прикладу вважаємо за необхідне роз'яснити, шо особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. З ст. 554 ЦК). У зв'язку із цим суди мають виходити з того, що лише в разі, якщо поручителі спільно поручились (одним договором), то вони відповідають перед кредитором солідарно. У разі укладення декількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов'язання, положення ч. З ст. 554 ЦК України не застосовується (діє положення ч. 1 ст. 554 ЦК).

Звернення стягнення

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Невиконання вимог ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» щодо ненаправлення іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення кредитного зобов'язання у строк, визначений законом або договором, в якому мають бути зазначені передбачені законом відомості про зміст порушення зобов'язань, є підставою для відмови в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Положення ч. 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» про те, що невиконання вимог закону про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, та не означає його право на пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки невиконані імперативні вимоги частини першої вказаної статті закону, а лише передбачає право іпотекодержателя на звернення до суду за захистом в інший, передбачений законом спосіб (наприклад, із позовом про стягнення заборгованості тощо).

Вважаємо, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом із вартістю іпотечного майна, так як згідно зі статтею 39 Закону України «Про іпотеку» у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки може бути відмовлено, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним: від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має його належним чином мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та враховувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті З ЦК).

Резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогами як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки.для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна лід час проведення виконавчих дій).

При цьому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України «Про іпотеку» (або статті 589 ЦК щодо заставодавця).

У зв'язку з неоднаковим застосуванням: судами норм матеріального права слід виходити із того, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені в статтях 599,, (500, 601, 604-609 ЦК. У зв'язку із цим суди повинні враховувати, що наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, що передбачені договором, за несвоєчасну сплату кредиту.

У разі звернення кредитодавця до суду після вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки з вимогою про стягнення кредитної заборгованості суд має з'ясувати питання про виконання виконавчого напису і в залежності від цього вирішити спір на підставі чинного законодавства та умов кредитного договору.

Стягнення вкладів

При вирішенні цього питання судам слід виходити з наступного. Протягом дії мораторію не нараховується неустойка, до якої відноситься штраф і пеня, яка є формою цивільно-правової відповідальності за порушення умов договору. Проте грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються неустойка (пеня, штраф). Таке визначення грошового зобов'язання наведене у ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», воно відповідає його суті та може використовуватись і в у справах зазначеної категорії. Отже, крім цивільно-правового договору, грошове зобов'язання виникає і на інших підставах, передбачених цивільним законодавством, до якого відноситься положення ст. 625 ЦК України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, ці суми не є штрафною санкцією і на них не поширюється дія мораторію.

Порушення процесуальних норм

Заява про забезпечення позову у спорах, що виникають із кредитним правовідносин, шляхом заборони виїзду відповідача за межі України, не може бути задоволена, оскільки згідно з частиною 1 статті 151 ЦПК України суд вживає лише ті заходи забезпечення позову, які передбачені цим кодексом, а наведено виду забезпечення позову ЦПК не передбачає.

Питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується при виконанні судових рішень, ухвалених, зокрема за позовами, що випливають з кредитним правовідносин, у порядку, передбаченому ст. 377-1 ЦПК.

ВИСНОВКИ

2. Вивчення проблем, пов'язаних з розглядом справ про кредитні відносини, а також судової практики по даній категорії справ дозволяє зробити висновок, що на даний час відсутнє чітке правове регулювання значної кількості питань в цих спорах і, як наслідок, відсутність однозначного підходу до вирішення даної категорії справ.

Как всегда выводы Киевской апелляции поразили своей "глубиной"

Link to comment
Share on other sites

При цьому умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ІДС України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Приятная позиция идет вразрез с мнением ВХСУ.

Невиконання вимог ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» щодо ненаправлення іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення кредитного зобов'язання у строк, визначений законом або договором, в якому мають бути зазначені передбачені законом відомості про зміст порушення зобов'язань, є підставою для відмови в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Просто отлично.

По другому они и написать не могли, так как есть 3 решения ВССУ и одно решение ВСУ в пользу ипотекодателя.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...