Прошу помощи. Произвол судей.

[Luka]

Помогите, господа юристы!! Подала в суд на Райффайзен по защите потребителей и недействительности валютного ипотечного кредита - 25 тыс. долларов. Банк - встречный на стягнення почти пол миллиона гривен. Не было даже их никчёмных лицензий, расчёт долга с потолка. Как выдавали наличку не объясняют и очень много всякого. Суда практически не было, меня никто не слушал, "бумажки" мои не читали. Мне отказали, их удовлетворили. Написала апелляцию. Прислали ухвалу про недолики - оплатить судебный сбор и проценты как с майнового иска, так как дела объеденили. Написала что это не майновый, я ни с кого никаких средств не требую. Что по закону освобождено от уплаты суд сбора, и не знаю как платить 50% от нуля. Отказали в открытии дела на основании того что апеллянт оспаривает позов банка, не оплатил суд сбор. Написала кассацию 07.05.12. Приняли ухвалу 29.05.12. Сегодня получила по почте, без уведомления. В ухвале пишут, что согласно п.5.ч.4 ст.328 отказать, так как кассация необгрунтованна и выкладенные доводы не выкликають необхидности переверки. АБЗАЦ!!!! Меня на всех уровнях лишили судебной защиты.

Что теперь? Это всё? Дальше стена...

[Koriolis]

Я тоже сужусь с Авалем,правда кредит гривневый.Они подали на взыскание по вымогам,которые были погашены за пол года до подачи иска.Суммы в вымогах не совпадают с суммами в иске.Сумма в кредитном договоре не совпадает с суммой в расходном документе.Расчет долга как и у Вас без подтверждения первичными документами.Проиграла уже и кассасацию.На недействительность еще не подавала.

Недавно нашла интересное решение ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКого СУДу УКРАЇНИ не в пользу Райффайзен Банк "Аваль"

Справа хоть и хозяйственная ,но ее можно использовать для подачи иска в Верховный суд по мотивам неодинакового применения судом кассационной инстанций одних и тех же норм материального права в подобных правоотношениях.

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2012 р. № 5024/1076/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: Прокопанич Г.К.,

судді: Алєєва І.В., (доповідач)

Євсіков О.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, дов. №34/10 від 16.03.2010р.;

від відповідача: ОСОБА_3, дов. №5 від 21.03.2012р.;

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. (складена 23.02.2012р.)

у справі № 5024/1076/2011 господарського суду Херсонської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк "Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції "Райффайзен Банк "Аваль"

до Приватного підприємства "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін"

про стягнення заборгованості в розмірі 4 717 048, 29 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 11.10.2011р. (складене 12.10.2011р.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. (складена 23.02.2012р.) у справі №5024/1076/2011, позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з Приватного підприємства „Дитячий заклад санаторного типу „Дельфін" -4 529 064,60грн. заборгованості по кредиту, 176 561,39 грн. нарахованих відсотків по кредиту, 11 422,30грн. пені за порушення строків сплати відсотків шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки -цілісний майновий комплекс дитячого оздоровчого табору „Дельфін", що знаходиться за адресою: Херсонська область, м. Скадовськ, „Цукор" територія 14.

Стягнуто з Приватного підприємства „Дитячий заклад санаторного типу „Дельфін" на користь Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції „Райффайзен Банк Аваль" -25 500грн. витрат зі сплати державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач, Приватне підприємство "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін", не погоджуючись з прийнятими судовим актами звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті без повного та об'єктивного дослідження обставин справи.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.06.2012р. Вищий господарський суд України задовольнив клопотання Приватного підприємства "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін" про поновлення строку на подання касаційної скарги на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. (складена 23.02.2012р.) у справі № 5024/1076/2011, відновив пропущений процесуальний строк, касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 25.06.2012р.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 25.06.2012р. №03.07-05/450 у зв'язку з виходом судді Євсікова О.О. із відпустки для розгляду справи №5024/1076/2011 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий -Прокопанич Г.К., Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О.

Ухвалою від 25.06.2012р. Вищий господарський суд України в порядку ст. 1211 ГПК України задовольнив клопотання Приватного підприємства "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін" про зупинення виконання рішення господарського суду Херсонської області від 11.10.2011р. у справі № 5024/1076/2011. Зупинив виконання рішення господарського суду Херсонської області від 11.10.2011р. у справі № 5024/1076/2011 до закінчення розгляду касаційної скарги Приватного підприємства "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. (складена 23.02.2012р.) у справі №5024/1076/2011 та в порядку ст. 77, ст. 1115 ГПК України розгляд касаційної скарги відклав на 02.07.2012р.

У своєму письмовому відзиві позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові акти -без змін.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 02.07.2012р. представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги, представник позивача заперечував проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та як було встановлено попередніми судовими інстанціями, 15.12.2005р. між Акціонерним поштово-пенсійним банком „Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції, (правонаступник Публічне акціонерне товариство „Райффайзен Банк Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції „Райффайзен Банк Аваль") та Приватним підприємством „Дитячий оздоровчий комплекс „Дельфін" (правонаступник Приватне підприємство „Дитячий заклад санаторного типу „Дельфін") (надалі - позичальник), укладена Генеральна кредитна угода № 010/03-051/434, відповідно до умов якої позивач зобов'язався надавати відповідачу грошові кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених в межах цієї Генеральної кредитної угоди, в розмірі не більше 1 000 000 грн.

Пунктом 6.3 зазначеної генеральної кредитної угоди передбачалось, що позивач має право достроково вимагати погашення заборгованості позичальника за кредитом, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом, комісійні тарифи та штрафні санкції, та звернути стягнення на предмет застави.

З урахуванням додаткових угод № 1 від 26.02.2007р. № 2 від 12.11.2007р., № 3 від 13.10.2008р. та № 010/03-051/434/4 від 27.09.2010р. сторонами визначено ліміт кредитування в розмірі 6 027 100 грн. з кінцевим строком погашення 01.10.2018р.

11.01.2006р. в забезпечення належного виконання зобов'язань по генеральній кредитній угоді № 010/03-051/434 від 15.12.2005р., сторонами укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 23, відповідно до умов якого іпотекодавець - ПП „Дитячий заклад санаторного типу „Дельфін", зобов'язаний до 14.12.2010р. повернути іпотекодержателю - ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції „Райффайзен Банк Аваль" кредит у розмірі 1 000 000 грн., сплатити відсотки за його користування та комісійні тарифи, а також неустойку у розмірі, строки та у випадках, передбачених генеральною кредитною угодою від 15.12.2005р. та усіма кредитними договорами укладеними в її рамках та цим Іпотечним договором.

За умовами договору іпотеки від 11.01.2006р., іпотекодарежатель Банк має право у випадку невиконання іпотекодавцем свої зобов'язань за генеральною кредитною угодою отримати задоволення за рахунок іпотечного майна, - цілісного майнового комплексу дитячого оздоровчого табору „Дельфін", що знаходиться за адресою: Херсонська область, м. Скадовськ, „Цукор" територія 14.

07.03.2007р. між позивачем та відповідачем також укладений договір іпотеки, з урахуванням додаткових угод до нього № 1 від 13.11.2007р. та № 2 від 15.10.2008р., відповідно до умов якого ПП „Дитячий заклад санаторного типу „Дельфін" (іпотекодавець), зобов'язався відповідати за виконання Генеральної кредитної угоди № 010/03-051/434 від 15.12.2005р. та усіх кредитних договорів укладених в її межах, тим же іпотечним майном -цілісним майновим комплексом дитячого оздоровчого табору "Дельфін", що знаходиться за адресою: Херсонська область, м. Скадовськ, "Цукор" територія 14. Заставна вартість визначена сторонами в розмірі 6 163 400 грн.

Спірні правовідносини стосуються:

- Кредитного договору №010/03-051/434-1 від 15.12.2005р., з урахуванням додаткових угод до нього № 1 від 12.09.2006р., №010/03-051/434-1/3 від 18.11.2009р. та №010/03-051/434-1/4 від 27.09.2010р., відповідно до умов якого позивач, зобов'язався надати відповідачу, як позичальнику, кредит в розмірі 177 200 грн. строком до 01.09.2011р., зі сплатою 21,5 % річних, з погашенням кредиту та відсотків згідно до графіку.

- Кредитного договору №010/03-051/434-4 від 26.02.2007р., з урахуванням додаткових угод до нього №1 від 12.11.2007р., №010/03-051/434-4/3 від 18.11.2009р. та № 010/03-051/434-4/4 від 27.09.2010р., відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати відповідачу, як позичальнику, кредит в розмірі 214 472 доларів США, зі сплатою 12 % річних, строком до 25.02.2017р., з погашенням кредиту та відсотків згідно до графіку.

- Кредитного договору № 010/03-051/434-5 від 12.11.2007р., з урахуванням додаткових угод до нього № 1 від 08.08.2008р., № 2 від 09.01.2009р., № 010/03-051/434-5/3 від 18.11.2009р., № 010/03-051/434-5/4 від 24.02.2010р., № 010/03-051/434-5/5 від 24.02.2010р., № 010/03-051/434-5/6 від 08.06.2010р. та № 010/03-051/434-5/7 від 27.09.2010р., відповідно до умов якого позивач, зобов'язався надати відповідачу, як позичальнику, кредит в розмірі 2 300 000 грн., зі сплатою 19 % річних, з погашенням кредиту та відсотків згідно до графіку.

- Кредитного договору № 010/03-051/434-6 від 14.10.2008р., з урахуванням додаткових угод до нього № 010/03-051/434-6/4 від 23.02.2010р., № 010/03-051/434-6/5 від 24.02.2010р., № 010/03-051/434-6/6 від 08.06.2010р., № 010/03-051/434-6/7 від 27.09.2010р., відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати позичальнику, кредит в розмірі 762 581,60 грн., зі сплатою 21,5 % річних, з погашенням кредиту та відсотків згідно до графіку повернення кредиту та сплати інших платежів, строком до 25.02.2017р.

Відповідно до статей 509, 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що коли договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.

Відповідно до приписів ст. 230 ГК України неустойкою є грошова сума, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, місцевий господарський суд, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанції, керуючись лише наданими позивачем розрахунками, без їх детального аналізу, дійшов до висновку, що загальна сума заборгованості відповідача за кредитними договорами становить - 4 717 048,29грн., з яких: 4 529 064,60грн. заборгованості по кредиту, 176 561,39грн. нарахованих відсотків по кредиту, 11 422,30грн. пені за порушення строків сплати відсотків.

Однак, ані господарським судом першої інстанції, ані господарським судом апеляційної інстанції не було вжито заходів щодо проведення між сторонами звірення взаємних розрахунків в спірних правовідносинах. Судами не встановлені в повному обсязі обставини, що стосуються виконання договорів, не надана належна оцінка доводам відповідача стосовно того, що позивачем безпідставно завищено розмір відсотків за користування кредитними коштами, не перевірені ці обставини з посиланнями на докази.

Судами не встановлені обставини щодо видачі банком кредитних коштів позичальнику за кредитними договорами в спірних правовідносинах (відповідні обставини не з'ясовувались, докази не досліджувались). В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в розумінні ст. 34 ГПК України, щодо документального підтвердження фактичних обставин видачі кредитів.

Судами також не з'ясовувались питання своєчасності отримання позичальником кредитних коштів і відповідно не досліджувались обставини дотримання графіків погашення кредитів, обґрунтованості нарахування процентів та пені.

Справа містить незасвідчені належним чином ксерокопії матеріалів (т.1, а.с. 27, 30, 31, 37, 43, 44, 54, 60, 61, 70, 74, 75, 81, 82, 87-90, 94-97, 99), які оцінювались судами попередніх інстанцій без урахування приписів ст. 36 ГПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до вимог п. 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003р. № 55, "ДСТУ 4163-2003" "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів", якими визначено, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Матеріали справи містять розпорядження відділу платежів та обліку казначейських, кредитних та документарних операцій (т.2, а.с. 112-120), які не оцінювались як докази, яким не надана жодна юридична оцінка, не встановлено, яке відношення ці матеріали мають до спірних правовідносин.

Також господарськими судами попередніх інстанцій не було з'ясовано виконання п. 6.13 (в редакції додаткової угоди №010/03-051/434-4/4 від 27.09.2010р.) кредитного договору №010/03-051/434-4 від 26.02.2007р., відповідно до умов якого позичальник зобов'язувався в строк до 01.07.2011р. оформити та надати кредитору новий договір оренди земельної ділянки, розташований під предметом іпотеки за адресою: Херсонська область, м. Складовськ, територія "Цукур", буд. 14, а також укласти додаткову угоду до договору іпотеки, що є забезпеченням зазначеного кредитного договору, щодо зазначення даних про площу, кадастровий номер та статус вищезазначеної земельної ділянки.

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій не були з'ясовані в повному обсязі фактичні обставини щодо виконання кредитних договорів, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які платіжні доручення, меморіальні ордери, виписки про рух коштів на банківських рахунках тощо.

Відповідно до приписів ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Вищевикладене в сукупності є суттєвим для правильного вирішення спору в розумінні статей 34, 36 ГПК України в зв'язку з чим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанції не з'ясовувані в повному обсязі фактичні обставини спірних правовідносин, що має істотне значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи приписи ст. 1117 ГПК України, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення господарського суду Херсонської області від 11.10.2011р. (складене 12.10.2011р.) та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. (складена 23.02.2012р.) у справі №5024/1076/2011 підлягають скасуванню, як винесені без дослідження всіх обставин справи, що мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Відповідно до приписів ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 -1119, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін" -задовольнити.

Рішення господарського суду Херсонської області від 11.10.2011р. (складене 12.10.2011р.) та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. (складена 23.02.2012р.) у справі №5024/1076/2011 -скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Суддя (доповідач) І.В. Алєєва

Суддя О.О. Євсіков

http://reyestr.court.gov.ua/Review/25102777

[Luka]

Спасибо Вам! У меня с ними ещё был суд по натариальной надписи. Потом я из-за них судилась с ДВС - только 10 этого месяца в апелляции выиграла. А 5числа суд с Райффайзеном по стягненню за счёт майна, и мой по обману. И им, и мне отказали. Сегодня отнесла в апеляцию. Им отказали потому что мои сыновья майновые поручители и они к кредитному договору отношения не имеют, а ипотечный они не нарушали. Претензии им могут предъявить только в 2017 году, когда закончится срок кредита. И вторая причина, что уже был суд и стягнули гроши. Мне отказали по надуманым причинам, одна из которых, что суд рассматривал в пребедущих исках и не нашёл нарушений(а кто искал!!), ну и остальное жуйка жуйная, патока поточная. Никакой конкретики, но вердикт - отказать. Ришення на шести страницакх. Много повтора. С каждым судом я становлюсь увереннее, я знаю что коррупция не победима (Пока!), но барахтаюсь. Я бы выложила решение, но там много данных, которые не должны быть публичными. Затирать их долго. Если что заинтересует - спрашивайте. Давайте объединяться.

[alexburko]

Помогите, господа юристы!! Подала в суд на Райффайзен по защите потребителей и недействительности валютного ипотечного кредита - 25 тыс. долларов. Банк - встречный на стягнення почти пол миллиона гривен. Не было даже их никчёмных лицензий, расчёт долга с потолка. Как выдавали наличку не объясняют и очень много всякого. Суда практически не было, меня никто не слушал, "бумажки" мои не читали. Мне отказали, их удовлетворили. Написала апелляцию. Прислали ухвалу про недолики - оплатить судебный сбор и проценты как с майнового иска, так как дела объеденили. Написала что это не майновый, я ни с кого никаких средств не требую. Что по закону освобождено от уплаты суд сбора, и не знаю как платить 50% от нуля. Отказали в открытии дела на основании того что апеллянт оспаривает позов банка, не оплатил суд сбор. Написала кассацию 07.05.12. Приняли ухвалу 29.05.12. Сегодня получила по почте, без уведомления. В ухвале пишут, что согласно п.5.ч.4 ст.328 отказать, так как кассация необгрунтованна и выкладенные доводы не выкликають необхидности переверки. АБЗАЦ!!!! Меня на всех уровнях лишили судебной защиты.

Что теперь? Это всё? Дальше стена...

Мне жаль Вас расстраивать, но кассация все сделала правильно: иски (имущественный банка и Ваш неимущественный) объединили, а в таких случаях ЦПК обязывает платить судебный сбор как с имущественного спора. Вам надо было заплатить половину от того, что платил банк, подавая на Вас в суд на взыскание.

[AntiBank]

Сегодня отнесла в апеляцию. Им отказали потому что мои сыновья майновые поручители и они к кредитному договору отношения не имеют, а ипотечный они не нарушали. Претензии им могут предъявить только в 2017 году, когда закончится срок кредита. И вторая причина, что уже был суд и стягнули гроши.

То что отказали, потому что был суд по стягненню- это понятно. Здесь есть норма закона.

а вот по претензиям только после 2017 года к майновым поручителям это что-то новое.

почему? Какие ссылки давал суд по отказу? Какие законы применял?

Можете эту часть процитировать из решения?

[Олег1964]

Мне жаль Вас расстраивать, но кассация все сделала правильно: иски (имущественный банка и Ваш неимущественный) объединили, а в таких случаях ЦПК обязывает платить судебный сбор как с имущественного спора. Вам надо было заплатить половину от того, что платил банк, подавая на Вас в суд на взыскание.

А если банк подал первым на взыскание, а встречный иск по правам потребителей, то нужно ли платить пошлину в местном суде?

У меня был случай, когда и в апелляции не требовали судебный сбор по правам потребителей, а дела были объединены.

Какие конкретно нормы ЦПК обязывают платить судебный сбор как с имущественного спора, если с другой стороны потребитель с его нарушенными правами?

[AntiBank]

Я уже где -то писал. Было дело, когда суд объединял взыскание и по потребителям в одно производство.

В результате тоже хотели судебный сбор заполучить с заемщика. Но вот эта аргументация проканала. От судебного сбора избавили. Может повезло? Может судья более менее внимательный попался?

...

Що стосується сплати судового збору: при поданні апеляційної скарги апелянт просив суд звільнити його від сплати державного мита на підставі ст.. 22 Закону України «Про захист прав споживачі» та п.10 ст.4 Декрету КМУ «Про державне мито» (старая ссылка).

Дані положення не обмежують права споживача на судовий розгляд справи в залежності від повноти або відсоткового співвідношення з іншими позовними вимогами або запереченнями.

Цитата п.3. ст.. 22 Закона України «Про захист прав споживачів»:

Споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Кінець цитати статті

Дана стаття носить імперативний характер. Вона не містить умов, виключень або кількість позовних вимог, пов’язаних з порушенням його прав згідно з якими вона може бути не застосована.

Як вбачається з тексту даної статті та всього закону, зокрема преамбули та ст.. 1 Закону, законодавець не визначив об’єм, межу або повноту порушених прав споживача, за умовами виникнення яких він може бути звільненим або незвільненим від сплати державного мита та за якими закон може бути застосований або не застосований. Якщо суд визнає, що апелянт є споживачем, фізичною особою і він потребує захисту своїх прав, позовна заява стосується частково або повністю захисту його прав, то незалежно від ступені цього відношення, кількості позовних вимог, характеру цих вимог, об’єму матеріалів справи, навіть якщо деякі, на думку суду, не стосуються позивача, як споживача фінансових послуг в наслідок об’єднання з іншої справою, він зобов’язан вимоги споживачів про захист їх прав розглядати у позовному провадженні.

В процесі практичного застосування ст.42 Конституції України, Закону України «Про захист прав споживачів» при кредитних відносинах, що виникли між кредитодавцем (банком, фінансовою установою) та споживачем фінансових послуг (заявником) виникли спірні ситуації в частині захисту прав споживачів фінансових послуг при визначенні суми заборгованості за кредитним договором, нарахуванні ціни договору (сукупної вартості кредиту), процентів за кредитом, та, як наслідок, неоднозначні застосування судами України положень Закону України «Про захист прав споживачів».

В частині четвертої статті 42 Конституції України зазначено:

«Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.»

(Джерело: Верховна Рада України; Конституція, Закон вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР http://zakon1.rada.gov.ua ;

Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.1996 - 1996 р., № 30, стаття 141;

Офіційний вісник України вiд 01.10.2010 - 2010 р., / № 72/1 Спеціальний випуск /, стор. 15, стаття 2598.)

Одночасно преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено:

«Цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.»

(Джерело: Верховна Рада УРСР; Закон вiд 12.05.1991 № 1023-XII

{ В редакції Закону N 3161-IV ( 3161-15 ) від 01.12.2005, ВВР, 2006, N 7, ст.84 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами

N 1779-VI ( 1779-17 ) від 17.12.2009, ВВР, 2010, N 9, ст.84

N 2741-VI ( 2741-17 ) від 02.12.2010, ВВР, 2011, N 18, ст.123 } http://zakon1.rada.gov.ua;

Голос України вiд 08.06.1991;

Відомості Верховної Ради УРСР вiд 23.07.1991 - 1991 р., № 30, стаття 379)

Отже Закон України «Про захист прав споживачів» реалізує державну політику у сфері захисту прав споживачів, розширює конституційну гарантію- «Держава захищає права споживачів…» і є спеціальним законом який регулює відносини між споживачами та особами, що надають їм послуги, товари, роботи і гарантує (не обмежує) права споживача на судовий захист в судах загальної юрисдикції на підставі та з урахуванням його.

Аналогічної точки зору додержується і Верховний Суд України. Згідно Постанови ВСУ № 5 від 12.04.1996 р. “Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів” важливою гарантією здійснення прав споживачів є їх судовий захист…. «Оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із ... договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних потреб громадян (у тому числі про надання кредитів...)”.

Таким чином, навіть якщо справа «Про захист прав споживачів…», де є позивачем ПІБ і справа «Про стягнення заборгованості…», де є позивачем Банк Аваль були за Ухвалою суду об’єднані в одне провадження, цей факт не може позбавити (обмежити) позивача – споживача фінансових послуг від судового захисту на підставі закону України «Про захист прав споживачів».

Тому не є зрозумілим необґрунтований нормативно - правовим актом висновок суду:

(цитата)

«Оскільки рішення оскаржується в повному обсязі, в т.ч. в частині стягнення заборгованості за кредитним договором, тому положення ЗУ «Про захист прав споживачів» не застосовується»

(кінець цитати)

Ця теза не ґрунтується на законі і прямо протирічить вищезазначеної Постанові ВСУ, так як в неї зазначено «Оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії…», при цьому суд за власною ініціативою робить це обмеження, не застосовуючи Закон, аргументуючи це обмеження існуванням рішення, що «оскаржується в повному обсязі, в т.ч. в частині стягнення заборгованості»

Невже суд вважає, що при об’єднанні двох справ, навіть якщо одна з них про стягнення заборгованості, нівелюються права споживача та його позовні вимоги, обмежується дія Конституції і Закону, що захищають його? Чи при розгляді частини справи про стягнення заборгованості споживач вже позбавляється статусу споживача фінансових послуг? Чи стягнення заборгованостей не «виникають із ... договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних потреб громадян (у тому числі про надання кредитів...)»?

Згідно ст.. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий аналіз даної статті з урахуванням офіційного тлумачення Конституційного Суду дозволяє зробити висновок, що органи державної влади, в тому числі і суди не мають права проявляти будь - яку ініціативу, якщо вона прямо не дозволена законом. Жоден закон, в тому числі і Закон України «Про захист прав споживачів» не дозволяє прямо чи побічно обмежувати його дію і жоден орган державної влади не має право цього робити.

Це насамперед зумовлено існуванням іншої статті, але вже Кримінального Кодексу України «Стаття 375. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови», також Присяги судді, згідно з якої суддя зобов’язан «…підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді…».

В Ухвалі апеляційного суду не наведено закон, згідно з яким може бути обмежено право фізичної особи – громадянина України на захист його прав як споживача, на розгляд справи в судах загальної юрисдикції з урахування та у виконання ст. 42 Конституції України та Закону України «Про захист прав споживачів», а існує лише власний висновок без наведення джерел.

Враховуючи вищенаведені обставини,-

ПРОШУ:

...

Короче это их произвол. если написано, что потребители не платят судебный сбор, то значит не платят. Хоть сто раз объединили какие-либо иски.

От объединения судебных дел и приобретения статуса ответчика потребитель отнюдь не лишается статуса потребителя. Именно это ключевое и самое главное. Любые споры хотя бы чуть-чуть касающиеся защиты прав потребителя рассматриваются судами безоплатно со стороны потребителя, будь он хоть ответчик, хоть истец. Выдумка луспеника о том, что потребитель должен быть исключительно только истцом не имеет под собой ничего общего с законом.

Главное, чтобы он оставался потребителем. Ведь написано четко: Споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Иск есть? Есть! Нарушение прав есть? Есть! Защита будь-то в статусе ответчика, будь-то в статусе истца есть? Есть! Что еще надо?

Потребитель не платит судебный сбор в любых исках в любых сторонах по делу. Законом не предусмотрены ограничения. Эти ограничения делают эти горе- судьи типа луспеника.

Возможно следует в КС писать снова по этому вопросу. Пусть КС разъяснит положение ст. 22 о ЗПП и ст..5 ЗУ «Про судовий збір» во взаимосвязи со статьей 42 КУ.

Но нужно найти определения, где официально освободили от судебного сбора.

Ведь об освобождении просто не пишут нигде. Освобождают молча без писанины, а напрягают с судебным сбором письменно.

А для КС нужно как минимум два противоречивых определения.

[Luka]

Я уже где -то писал. Было дело, когда суд объединял взыскание и по потребителям в одно производство.

В результате тоже хотели судебный сбор заполучить с заемщика. Но вот эта аргументация проканала. От судебного сбора избавили. Может повезло? Может судья более менее внимательный попался?

...

Що стосується сплати судового збору: при поданні апеляційної скарги апелянт просив суд звільнити його від сплати державного мита на підставі ст.. 22 Закону України «Про захист прав споживачі» та п.10 ст.4 Декрету КМУ «Про державне мито» (старая ссылка).

Дані положення не обмежують права споживача на судовий розгляд справи в залежності від повноти або відсоткового співвідношення з іншими позовними вимогами або запереченнями.

Цитата п.3. ст.. 22 Закона України «Про захист прав споживачів»:

Споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Кінець цитати статті

Дана стаття носить імперативний характер. Вона не містить умов, виключень або кількість позовних вимог, пов’язаних з порушенням його прав згідно з якими вона може бути не застосована.

Як вбачається з тексту даної статті та всього закону, зокрема преамбули та ст.. 1 Закону, законодавець не визначив об’єм, межу або повноту порушених прав споживача, за умовами виникнення яких він може бути звільненим або незвільненим від сплати державного мита та за якими закон може бути застосований або не застосований. Якщо суд визнає, що апелянт є споживачем, фізичною особою і він потребує захисту своїх прав, позовна заява стосується частково або повністю захисту його прав, то незалежно від ступені цього відношення, кількості позовних вимог, характеру цих вимог, об’єму матеріалів справи, навіть якщо деякі, на думку суду, не стосуються позивача, як споживача фінансових послуг в наслідок об’єднання з іншої справою, він зобов’язан вимоги споживачів про захист їх прав розглядати у позовному провадженні.

В процесі практичного застосування ст.42 Конституції України, Закону України «Про захист прав споживачів» при кредитних відносинах, що виникли між кредитодавцем (банком, фінансовою установою) та споживачем фінансових послуг (заявником) виникли спірні ситуації в частині захисту прав споживачів фінансових послуг при визначенні суми заборгованості за кредитним договором, нарахуванні ціни договору (сукупної вартості кредиту), процентів за кредитом, та, як наслідок, неоднозначні застосування судами України положень Закону України «Про захист прав споживачів».

В частині четвертої статті 42 Конституції України зазначено:

«Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.»

(Джерело: Верховна Рада України; Конституція, Закон вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР http://zakon1.rada.gov.ua ;

Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.1996 - 1996 р., № 30, стаття 141;

Офіційний вісник України вiд 01.10.2010 - 2010 р., / № 72/1 Спеціальний випуск /, стор. 15, стаття 2598.)

Одночасно преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено:

«Цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.»

(Джерело: Верховна Рада УРСР; Закон вiд 12.05.1991 № 1023-XII

{ В редакції Закону N 3161-IV ( 3161-15 ) від 01.12.2005, ВВР, 2006, N 7, ст.84 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами

N 1779-VI ( 1779-17 ) від 17.12.2009, ВВР, 2010, N 9, ст.84

N 2741-VI ( 2741-17 ) від 02.12.2010, ВВР, 2011, N 18, ст.123 } http://zakon1.rada.gov.ua;

Голос України вiд 08.06.1991;

Відомості Верховної Ради УРСР вiд 23.07.1991 - 1991 р., № 30, стаття 379)

Отже Закон України «Про захист прав споживачів» реалізує державну політику у сфері захисту прав споживачів, розширює конституційну гарантію- «Держава захищає права споживачів…» і є спеціальним законом який регулює відносини між споживачами та особами, що надають їм послуги, товари, роботи і гарантує (не обмежує) права споживача на судовий захист в судах загальної юрисдикції на підставі та з урахуванням його.

Аналогічної точки зору додержується і Верховний Суд України. Згідно Постанови ВСУ № 5 від 12.04.1996 р. “Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів” важливою гарантією здійснення прав споживачів є їх судовий захист…. «Оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із ... договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних потреб громадян (у тому числі про надання кредитів...)”.

Таким чином, навіть якщо справа «Про захист прав споживачів…», де є позивачем ПІБ і справа «Про стягнення заборгованості…», де є позивачем Банк Аваль були за Ухвалою суду об’єднані в одне провадження, цей факт не може позбавити (обмежити) позивача – споживача фінансових послуг від судового захисту на підставі закону України «Про захист прав споживачів».

Тому не є зрозумілим необґрунтований нормативно - правовим актом висновок суду:

(цитата)

«Оскільки рішення оскаржується в повному обсязі, в т.ч. в частині стягнення заборгованості за кредитним договором, тому положення ЗУ «Про захист прав споживачів» не застосовується»

(кінець цитати)

Ця теза не ґрунтується на законі і прямо протирічить вищезазначеної Постанові ВСУ, так як в неї зазначено «Оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії…», при цьому суд за власною ініціативою робить це обмеження, не застосовуючи Закон, аргументуючи це обмеження існуванням рішення, що «оскаржується в повному обсязі, в т.ч. в частині стягнення заборгованості»

Невже суд вважає, що при об’єднанні двох справ, навіть якщо одна з них про стягнення заборгованості, нівелюються права споживача та його позовні вимоги, обмежується дія Конституції і Закону, що захищають його? Чи при розгляді частини справи про стягнення заборгованості споживач вже позбавляється статусу споживача фінансових послуг? Чи стягнення заборгованостей не «виникають із ... договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних потреб громадян (у тому числі про надання кредитів...)»?

Згідно ст.. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий аналіз даної статті з урахуванням офіційного тлумачення Конституційного Суду дозволяє зробити висновок, що органи державної влади, в тому числі і суди не мають права проявляти будь - яку ініціативу, якщо вона прямо не дозволена законом. Жоден закон, в тому числі і Закон України «Про захист прав споживачів» не дозволяє прямо чи побічно обмежувати його дію і жоден орган державної влади не має право цього робити.

Це насамперед зумовлено існуванням іншої статті, але вже Кримінального Кодексу України «Стаття 375. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови», також Присяги судді, згідно з якої суддя зобов’язан «…підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді…».

В Ухвалі апеляційного суду не наведено закон, згідно з яким може бути обмежено право фізичної особи – громадянина України на захист його прав як споживача, на розгляд справи в судах загальної юрисдикції з урахування та у виконання ст. 42 Конституції України та Закону України «Про захист прав споживачів», а існує лише власний висновок без наведення джерел.

Враховуючи вищенаведені обставини,-

ПРОШУ:

...

Короче это их произвол. если написано, что потребители не платят судебный сбор, то значит не платят. Хоть сто раз объединили какие-либо иски.

От объединения судебных дел и приобретения статуса ответчика потребитель отнюдь не лишается статуса потребителя. Именно это ключевое и самое главное. Любые споры хотя бы чуть-чуть касающиеся защиты прав потребителя рассматриваются судами безоплатно со стороны потребителя, будь он хоть ответчик, хоть истец. Выдумка луспеника о том, что потребитель должен быть исключительно только истцом не имеет под собой ничего общего с законом.

Главное, чтобы он оставался потребителем. Ведь написано четко: Споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Иск есть? Есть! Нарушение прав есть? Есть! Защита будь-то в статусе ответчика, будь-то в статусе истца есть? Есть! Что еще надо?

Потребитель не платит судебный сбор в любых исках в любых сторонах по делу. Законом не предусмотрены ограничения. Эти ограничения делают эти горе- судьи типа луспеника.

Возможно следует в КС писать снова по этому вопросу. Пусть КС разъяснит положение ст. 22 о ЗПП и ст..5 ЗУ «Про судовий збір» во взаимосвязи со статьей 42 КУ.

Но нужно найти определения, где официально освободили от судебного сбора.

Ведь об освобождении просто не пишут нигде. Освобождают молча без писанины, а напрягают с судебным сбором письменно.

А для КС нужно как минимум два противоречивых определения.

Это я всё и писала. По Вашему шаблону, адаптировав под свою ситуацию.

Что касается отказа Банку на взыскания майна, то прикрепляю эту часть решения.

А устно судья сказала юристу банка, что подавать иск на майновых поручителей можно будет только после 17 года, и что надо читать "вышку"

[Koriolis]

То что отказали, потому что был суд по стягненню- это понятно. Здесь есть норма закона.

Можно подробнее,я так понимаю,что если есть решение по стягненню,то в иске о признании кредитного договора недействительным откажут?

Какая это норма закона?

[AntiBank]

Эта норма об двойной ответственности. ст. 61 КУ

Она указана в скане, выложенной Лука. 5-6 абзацы правого (последнего) листа

Но все равно могут и не отказать. Т.к. практика на этот счет неоднозначна.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3734

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=4134

В этой части повезло Луке, но не повезло в части судебного сбора.

Гребаная лотерея в наших судах.

[alexburko]

А если банк подал первым на взыскание, а встречный иск по правам потребителей, то нужно ли платить пошлину в местном суде?

У меня был случай, когда и в апелляции не требовали судебный сбор по правам потребителей, а дела были объединены.

Какие конкретно нормы ЦПК обязывают платить судебный сбор как с имущественного спора, если с другой стороны потребитель с его нарушенными правами?

Здесь все просто: банк подал имущественный иск, заемщик решение по этому иску оспаривает в апелляции - имущественный спор. Отсюда и требование оплатить судебный сбор. По своему иску, как потребитель, от уплаты судебного сбора заемщик, конечно же, освобожден.

Дела объединены, дальше - ЗУ "О судебном сборе" и нормы о сборе в ЦПК (номер статьи искать некогда, пардон).

[Koriolis]

Эта норма об двойной ответственности. ст. 61 КУ

Она указана в скане, выложенной Лука. 5-6 абзацы правого (последнего) листа

Но все равно могут и не отказать. Т.к. практика на этот счет неоднозначна.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3734

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=4134

В этой части повезло Луке, но не повезло в части судебного сбора.

Гребаная лотерея в наших судах.

По поводу того,что если есть решение о взыскании денег ,то банку могут отказать в иске по обращению взыскания на ипотеку мне понятно.

У меня решение о взыскании .Квартира в ипотеке.Есть Решение ВСУ о том,что Гис не может потакому решению продать ипотечную недвижимость,нужно отдельное решение по ипотеке.

Я теперь в растерянности.1)Или подавать в ВСУ по неодинаковому применению,используя вышеизложенное решение ВХСУ,

2)или подавать иск на банк о нарушении прав потредителя и признании договора недействительным(банк подал иск в январе 2010 г при просрочке менее 30 дней,сумма незначительная-менее 1,5% от тела,вымоги не направил,в суд предоставил вымоги полугодичной давности2209 года,которые погашены в теч. месяца того же 2009 г(об этом есть справка из банка),кредит регулярно погашался,на предварительном заседании уже не было этой просрочки.Но это было начало 2010 г,закон о ЗПП тогда не работал .Заочное снесли,банк обещал дальше не судиться,есля я в графике,но затем снова поддержал свои требования,не смотря на отсутствие задолженности,используя договорное право.Опять решение о взыскании.После этого платить уже перестала.Есть масса других нарушений.

3) или оставить все как есть,так как ипотечная квартира защищена решением о взыскании,и в иске по ипетеке банку могут отказать по ст 61КУ?

[mississ]

Я немного не в тему, такой вопрос. На проигравшую сторону ложится бремя оплаты судебного сбора. а как быть с:

1. Оплатой экспертизы, если в ходатайстве сторона-заявитель обязуется произвести оплату. Потом в случае выиграша можно просить эти издержки взыскать с проигравшего?

2. Оплата услуг адвоката. Может ли выигравшая сторона ходатайствовать об взыскании потраченных денег на правовую помощь с проигравшей стороны?

[Олег1964]

Здесь все просто: банк подал имущественный иск, заемщик решение по этому иску оспаривает в апелляции - имущественный спор. Отсюда и требование оплатить судебный сбор. По своему иску, как потребитель, от уплаты судебного сбора заемщик, конечно же, освобожден.

Дела объединены, дальше - ЗУ "О судебном сборе" и нормы о сборе в ЦПК (номер статьи искать некогда, пардон).

О'кей.

Но как быть, если в апелляции оспаривается отказ местного суда защитить потребителя? И суммы взыскания по условиям договора, которые императивно ЗУоЗПП есть несправедливые (положення, якими передбачались зміни у витратах за договором, крім відсоткової ставки (п.3 ч.5 ст.11 Закону))?

[Luka]

Постановления №5 Пленума ВССУ "О практике применения судами законодательства при разрешении споров, возникающих из кредитных правоотношений.

5. Позовна заява про вирішення спору, що виникає з кредитних правовідносин, за формою і змістом повинна відповідати загальним правилам, встановленим статтею 119 ЦПК, а залежно від предмета та підстави позову – і вимогам, які містяться у спеціальному законодавстві. Зокрема, у разі пред’явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у заяві має бути викладено обставини, необхідні для ухвалення рішення, зокрема відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку»; у разі пред’явлення позову про захист прав споживачів відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» у заяві має бути викладено, яке саме право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; способи захисту, яких суд може вжити, тощо.

До позовної заяви має бути додано документ, що підтверджує сплату судового збору за ставками, встановленими Законом України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір». При цьому від сплати судового збору (пункт 17 статті 5 цього Закону), наприклад, за подання позовів, апеляційної/касаційної скарги у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, споживачі звільнені лише в разі, якщо вони виступають у процесуальному статусі позивачів, а не відповідачів, наприклад, за позовом банку про стягнення кредитної заборгованості, що відповідає змісту частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Це не виключає застосування до сторін спору положення статті 82 ЦПК щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх оплати.

А вот что пишет Гранд Иншур в своїм анализе:

Стоит обратить внимание на предписания пункта 5 Постановления, касающиеся оформления иска и оплаты судебного сбора. А именно, в иске о защите прав потребителей должно быть изложено, какое именно право потребителя нарушено; когда и в чём это проявилось или было выявлено; способы защиты, которые суд может применить и т.д.

ВССУ совершенно обосновано указывает, что потребители освобождаются от уплаты судебного сбора за подачу иска или апелляционной/кассационной жалобы только тогда, когда выступают в процессуальном статусе истца. Поэтому, если вам необходимо избавить себя от оплаты судебного сбора за обжалование решения по иску банка о взыскании задолженности, обязательно подайте встречный иск о защите прав потребителей (естественно, он должен касаться предмета первичного иска). Тогда при обжаловании решения, вы будете в процессуальном статусе истца.

Но лично у меня в этой ситуации – отказ апелляции и отказ вышки. Поэтому я и спрашиваю, что это всё. Так и вступит в силу, явно незаконное решение??

[Koriolis]

А разве реально по этому решению взыскать с Вас деньги? Ипотеку ГИС не сможет продать.Нужно отдельное решение,но банку уже отказали.У Вас есть другое имущество?Если нет, то 20% с официальной з/пв лучшем случае

Другой вопрос,что есть имущественные поручители.

у Вас были доп. соглашения к кредитному договору,реструктуризация и т.п.?

[Luka]

Никаких дополнительных соглашений не было. Имущественные поручители есть, но судья сказала, что они к кредитному договору не имеют отношение и не нарушали закон про ипотеку, следовательно к ним не может быть претензий до конца срока действия КД, то есть - до 17 года.

[Koriolis]

Никаких дополнительных соглашений не было. Имущественные поручители есть, но судья сказала, что они к кредитному договору не имеют отношение и не нарушали закон про ипотеку, следовательно к ним не может быть претензий до конца срока действия КД, то есть - до 17 года.

Банк может подать в апелляцию.

[centurion]

Здесь все просто: банк подал имущественный иск, заемщик решение по этому иску оспаривает в апелляции - имущественный спор. Отсюда и требование оплатить судебный сбор. По своему иску, как потребитель, от уплаты судебного сбора заемщик, конечно же, освобожден.

Дела объединены, дальше - ЗУ "О судебном сборе" и нормы о сборе в ЦПК (номер статьи искать некогда, пардон).

Алекс, тут я с Вами не согласен. Банк,как кредитор, считая,что нарушены его права,подаёт иск о взыскании задолженности. Заёмщик,он же ПОТРЕБИТЕЛЬ, считая, что нарушены его права,как ПОТРЕБИТЕЛЯ, подаёт РАВНОЦЕННЫЙ встречный иск, где приводятся императивные нормы ЗУ ЗПП, о которых подробно написал Антибанк. Поскольку единой императивной нормы,которая бы указывала,что при объединении исков, потребитель наполовину оплачивает имущественный спор не существует, суды обязаны руководствоваться положениями ЗУ ЗПП.

[alexburko]

Алекс, тут я с Вами не согласен. Банк,как кредитор, считая,что нарушены его права,подаёт иск о взыскании задолженности. Заёмщик,он же ПОТРЕБИТЕЛЬ, считая, что нарушены его права,как ПОТРЕБИТЕЛЯ, подаёт РАВНОЦЕННЫЙ встречный иск, где приводятся императивные нормы ЗУ ЗПП, о которых подробно написал Антибанк. Поскольку единой императивной нормы,которая бы указывала,что при объединении исков, потребитель наполовину оплачивает имущественный спор не существует, суды обязаны руководствоваться положениями ЗУ ЗПП.

В том-то и дело, что императива нет. А упомянутое решение принято не абы кем, - Кассацией...

Видимо, они эту ситуацию трактуют, как в случаях с объединением имущественного и неимущественного споров, предусмотренного в ЦПК...

К тому же, если предметом кассационной жалобы были доводы по имущественному иску банка о взыскании...

[centurion]

В том-то и дело, что императива нет. А упомянутое решение принято не абы кем, - Кассацией...

Видимо, они эту ситуацию трактуют, как в случаях с объединением имущественного и неимущественного споров, предусмотренного в ЦПК...

К тому же, если предметом кассационной жалобы были доводы по имущественному иску банка о взыскании...

... и напрочь забыли о потребителях :angry:

[Олег1964]

В том-то и дело, что императива нет. А упомянутое решение принято не абы кем, - Кассацией...

Видимо, они эту ситуацию трактуют, как в случаях с объединением имущественного и неимущественного споров, предусмотренного в ЦПК...

К тому же, если предметом кассационной жалобы были доводы по имущественному иску банка о взыскании...

Стаття 5. Захист прав споживачів: Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші державні органи, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

Стаття 22. Судовий захист прав споживачів

1. Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

2. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

3. Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Разве это не императив?

[kanareqka]

Также четвертый год война с Авалем, прошла все инстанции, конечно не в мою пользу и последний рывок, сейчас жду апелляцию. У меня несколько иной сейчас вопрос заинтересовал, как служба безопасности и юрист банка могут каждый в свою пользу стягуваты борг, для меня это загадка.

Когда мы вели переговоры с СБ банка, отдвали авто(заключили договор урегулирования задалженности), и как только подписали этот договор, пришла повестка в суд, узнали что юрист банка подал в суд. После прадажи банком авто СБ приглашала в банк подписать еще доп.согл.на остаток долга. Мы в банк не пошли сказали раз подали в суд, значит пусть будет суд. Прошло два года снова звонит СБ, и уговаривает прийти к ним, мол долг уже ваш в пять раз больше первоначального кредита, мол что юрист никто, а вот мы можем забрать из суда все бумаги. Месяц назад проиграли иск банка, ждем апелляцию. И СНОВА звонок с СБ, мол нужно встретится, я в шоке спрашиваю а по какому поводу, ответ -вы проиграли суд и мы получив исполнительный лист можем не подавать в ГИС, а порешать это с вами. Я тяну до апелляции, не иду. И у меня возник вопрос как обезопасить себя (в выигрыш апелляции надежды нет) от очередного обмана банком. Ведь банк уже нарушил наш договор и подал в суд, так может случится и в следующий раз-прийду в банк подпишу доп сог. о добровольном погашении долга, а юристы банка исп.лист понесут в ГИС. Может прийти в банк с адвокатом и собрать их всех вместе, такое впечетление что СБ и юрист банка от этого получают бонусы, кто первый с меня выбьет долг. Подскажите кто был в такой ситуации, как правильно поступить. Спасибо!!!!!!!

[centurion]

Также четвертый год война с Авалем, прошла все инстанции, конечно не в мою пользу и последний рывок, сейчас жду апелляцию. У меня несколько иной сейчас вопрос заинтересовал, как служба безопасности и юрист банка могут каждый в свою пользу стягуваты борг, для меня это загадка.

Когда мы вели переговоры с СБ банка, отдвали авто(заключили договор урегулирования задалженности), и как только подписали этот договор, пришла повестка в суд, узнали что юрист банка подал в суд. После прадажи банком авто СБ приглашала в банк подписать еще доп.согл.на остаток долга. Мы в банк не пошли сказали раз подали в суд, значит пусть будет суд. Прошло два года снова звонит СБ, и уговаривает прийти к ним, мол долг уже ваш в пять раз больше первоначального кредита, мол что юрист никто, а вот мы можем забрать из суда все бумаги. Месяц назад проиграли иск банка, ждем апелляцию. И СНОВА звонок с СБ, мол нужно встретится, я в шоке спрашиваю а по какому поводу, ответ -вы проиграли суд и мы получив исполнительный лист можем не подавать в ГИС, а порешать это с вами. Я тяну до апелляции, не иду. И у меня возник вопрос как обезопасить себя (в выигрыш апелляции надежды нет) от очередного обмана банком. Ведь банк уже нарушил наш договор и подал в суд, так может случится и в следующий раз-прийду в банк подпишу доп сог. о добровольном погашении долга, а юристы банка исп.лист понесут в ГИС. Может прийти в банк с адвокатом и собрать их всех вместе, такое впечетление что СБ и юрист банка от этого получают бонусы, кто первый с меня выбьет долг. Подскажите кто был в такой ситуации, как правильно поступить. Спасибо!!!!!!!

А Вы не пытались в суде предоставить "договор урегулирования задолженности" как мировое соглашение?

[alexburko]

Стаття 5. Захист прав споживачів: Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші державні органи, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

Стаття 22. Судовий захист прав споживачів

1. Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

2. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

3. Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Разве это не императив?

Потребитель должен быть в процессуальном статусе истца, тогда это, - императив. А тут вопрос при объединении производств, то есть одномоментно с одной стороны потребитель - истец, с другой - ответчик...

Вывод ВССУ - платите деньги...