Определение ВССУ об отказе Приватбанку в выселении заемщика

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

Ухвала

іменем україни

 

31 липня 2013 року

 

м. Київ

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

 

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Горелкіної Н.А., Журавель В.І.,

Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» до ОСОБА_3, третя особа - служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 9 січня 2013 року,

 

в с т а н о в и л а :

 

У червні 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом, в обґрунтування якого зазначало, що відповідно до укладеного договору про іпотечний кредит №K2S4GI0000004302 від 25 грудня 2007 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 840 000 грн. із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% річних з кінцевим терміном повернення 25 грудня 2027 року.

 

У порушення норм цивільного законодавства та умов договору відповідачка зобов'язання за договором належним чином не виконує, станом на 25 лютого 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 1 071 061, 06 грн.

 

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ним та ОСОБА_3 25 грудня 2007 року було укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1.

 

Посилаючись на наведене, банк просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу предмету іпотеки банком з укладанням від імені відповідачки договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, виселити ОСОБА_3, яка зареєстрована та проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1.

 

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 9 січня 2013 року, позов задоволено.

 

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 071 061 грн. 31 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 25 грудня 2007 року за реєстровим номером 1116 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, за початковою ціною 1 127 000 грн.

 

Виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1.

 

У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

 

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

 

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

 

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

 

Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

 

Судами установлено, що 25 грудня 2007 року між ВАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та відповідачкою був укладений договір про іпотечний кредит № K2S4GI0000004302, відповідно до якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 840 000 грн. із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% річних з кінцевим терміном повернення 25 грудня 2027 року.

 

З метою забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору 25 грудня 2007 року між банком і відповідачкою був укладений іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 загальною площею 62, 60 кв.м., жилою площею 42, 20 кв.м., яка належить останній на праві особистої приватної власності.

 

ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконає, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 1 071 061, 06 грн.

 

Задовольняючи позовні вимоги про виселення ОСОБА_3 із квартири, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що банком були додержані вимоги щодо повідомлення відповідачки про добровільне виселення.

 

Однак із такими висновками судів повністю погодитися не можна.

 

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

 

Із змісту ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР та ст. 40 Закону "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) випливає, що виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя (кредитора) або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

 

Як роз'яснено у п. 43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

 

Матеріали справи не містять письмової вимоги про добровільне звільнення відповідачем квартири.

 

Посилання апеляційного суду на листа банку від 17 грудня 2009 року , де зазначено, що у разі невиконання взятих на себе зобов'язань по поверненню коштів за кредитним договором банк змушений буде звернутись до суду, є помилковим, оскільки це не є вимогою про добровільне виселення мешканців з квартири. В матеріалах справи відсутні докази отримання навіть цього листа відповідачем.

 

Оскільки при ухваленні судових рішень в частині виселення відповідача з квартири порушені норми процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, згідно з ч.2 ст.338 ЦПК України ухвалені по справі судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

В решті судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують.

 

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 

 

у х в а л и л а:

 

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

 

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 9 січня 2013 року в частині виселення ОСОБА_3 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

В решті рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 9 січня 2013 року залишити без змін.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий П.О. Гвоздик

Судді: Н.А. Горелкіна

В.І. Журавель

І.М. Завгородня

Ю.Г. Іваненко

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/32755746

[у.zaporozhskiy]

С выселением все понятно, сначала решение суда об  обращении взыскания на предмет ипотеки, потом требование о выселении и только потом можно подавать иск и требовать выселения.

 

Более важный вопрос, как бороться с такой резолютивной частью решения суда:

 

звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 25 грудня 2007 року за реєстровим номером 1116 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, за початковою ціною 1 127 000 грн.

 

Смежная тема:http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=5836

[alexburko]

Так вроде "суд не вправе удостоверять доверенность" (решения видел на форуме)...

 

Если "продать от своего имени", то да, это из закона "Об ипотеке",  но "от имени ОСОБИ1" - ....

[ANTIRAID]

Так вроде "суд не вправе удостоверять доверенность" (решения видел на форуме)...

 

Если "продать от своего имени", то да, это из закона "Об ипотеке",  но "от имени ОСОБИ1" - ....

Я также считаю, что суды не могут банку давать доверенность. таких решений ВССУ предостаточно.

[у.zaporozhskiy]

Я также считаю, что суды не могут банку давать доверенность. таких решений ВССУ предостаточно.

 

Я с Вами абсолютно согласен, но что делать, если такое решение есть и устояло в 3-х инстанциях.

Не всегда побеждает законность.