Определение ВССУГУД, оставившее в силе решение апелляционного суда Днепропетровской области об отказе Дельта банку во взыскании задолженности

[у.zaporozhskiy]

Державний герб України

У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

10 липня 2013  рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого    Штелик С.П.,  

суддів:              Дем'яносова М.В.,                           Кафідової О.В.,

                          Касьяна О.П.,                                                       Коротуна В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнення судових витрат, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області                      від 26 лютого 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2012 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі ‒ ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнення судових витрат, посилаючись на те, що між сторонами 01 березня 2008 року був укладений кредитний договір, умови якого відповідач належним чином не виконує, внаслідок чого існує заборгованість у розмірі 5 532 грн. 95 коп.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська                        від 08 жовтня 2012 року позов публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» загальний борг за кредитним договором                           від 01 березня 2008 року у розмірі 5 532 грн. 95 коп. та судовий збір -                 214 грн.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду                                         м. Дніпропетровська від 21 грудня 2012 року зазначено, що вказана заборгованість складається з 2 067 грн. 95 коп. тіла кредиту та 3 465 грн. комісії.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 лютого            2013 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська                   від 08 жовтня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відмовлено.

Додатковим рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2013 року додаткове рішення Жовтневого районного суду                                       м. Дніпропетровська  від 21 грудня 2012 року скасовано та стягнуто з публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 107 грн. 30 коп.

У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Встановлено, що 01 березня 2008 року між ТОВ КБ «Дельта», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_3 був укладений договір №001-03096-010308 про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки системи «Viza International» та/або «Дельта» (а. с. 6‒7, 14, 15).  

Відповідно до вказаного договору банком відкрито ОСОБА_3 картковий рахунок в національній валюті та надано в користування платіжну картку. Кредит надано відповідачу на його власні потреби для розрахунку за товари та послуги шляхом відкриття відновлюваної відкличної кредитної лінії з встановленим лімітом в сумі  03 тис. грн. із урахуванням мети надання кредиту.

Згідно з письмовим розрахунком заборгованості, здійсненим банком, вбачається, що з картки ОСОБА_3 була знята готівка в сумі загальним розміром 03 тис. грн., у тому числі, 1 500 грн. ‒ 04 березня 2008 року,                500 грн. - 03 березня 2008 року та 01 тис. грн. - 07 березня 2008 року (а.с. 5).

ОСОБА_3 21 липня 2008 року було повернуто, покладено кошти на картку в розмірі 1 900 грн.

11 березня 2009 року на адресу ОСОБА_3 від банку надійшов лист в якому він повідомлявся про існування в нього заборгованості за вказаним договором у розмірі 1 107 грн. 05 коп. (а.с. 79).

30 березня 2009 року ОСОБА_3 сплатив борг у розмірі 1 107 грн.           05 коп.

Матеріали справи не містять інших доказів звернення банку до відповідача з повідомленням про будь-яку заборгованість за зазначеним договором.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України  кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов обґрунтованого висновку про те, що після виконання ОСОБА_3 вимоги банку про погашення залишку заборгованості та прийняття банком рішення про списання останньої фактично заборгованості за його картковим рахунком не існувало. На підтвердження зазначених обставин свідчить і те, що з березня 2009 року до липня 2012 року банком не було заявлено до ОСОБА_3 жодної претензії чи вимоги відносно кредитної заборгованості.  

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції  в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обставини справи досліджено повно, зібраним доказам дана оцінка.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні, які передбачені ст. ст. 338-341 ЦПК України як підстави для скасування судових рішень, та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновком суду по їх оцінці, тому колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.              

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

        

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                           С.П. Штелик

Судді:                                                                                                     М.В. Дем'яносов  

                                                                                                                                О.П. Касьян

                                                                                                                                О.В. Кафідова

                                                                                                                                В.М. Коротун                            
 

[у.zaporozhskiy]

Решение апелляции очень интересное (это же нужно было так постараться для столь незначительной суммы задолженности):

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/29620755

Державний герб України

          АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

  Провадження №22-ц/774/2253/13.                           Головуючий суддя у суді 1 інстанції Антонюк О.А.   Категорія 27                                                                    Доповідач - суддя Пономарь З.М.

                                                   Р І Ш Е Н Н Я

                                      І М Е Н Е М          У К Р А Ї Н И

           26 лютого 2013 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі :

          головуючої судді   Пономарь З.М., суддів Ремеза В.А., Прозорової М.Л.,

          при секретареві     Грендач Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпропетровськ цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 8 жовтня 2012 року  за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банкдо ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

                                                  в с т а н о в и л а :

           2.07.2012р. ПАТ «Дельта Банк» про стягнення на його користь з ОСОБА_2   5532 грн.95 коп. заборгованості за кредитним договором, яка станом на 18.05.2012р. складалась з 2067 грн. 95 коп.  тіла кредиту та 3465 грн.  комісії.

          Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08.10.2012 року задоволено позов ПАТ «Дельта Банк» та на його користь стягнуто з ОСОБА_2   5532 грн.95 коп. заборгованості за кредитним договором. Додатковим рішенням того ж суду від 21.12.2012р. зазначено, що вказана заборгованість складається з 2067 грн. 95 коп.  тіла кредиту та 3465 грн.  комісії. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив скасувати вказане судове рішення, посилаючись на його невідповідність вимогам закону.

          Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення за такими підставами.

          Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції послався на можливість стягнення з ОСОБА_2    5532 грн.95 коп. заборгованості за кредитним договором. При цьому у порушення вимог ст.214 ЦПК України суд  не вирішував, чи мали місце фактично ті обставини, якими банк обґрунтовував свої вимоги.  Ухвалене рішення містить лише один встановлений судом факт, а саме, щодо укладення між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2  договору. Інших фактів чи обставин, які встановлені чи мали бути встановлені судом відповідно до вимог ст.215 ЦПК України, з приводу заявлених конкретних позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та за комісією, а також відповідних мотивів на підтвердження останніх, рішення суду першої інстанції не містить. Замість цього  мотивувальна частина рішення суду складається з переліку правових норм та загальних обставини, які зовсім не стосуються предмету та обставин даного позову: відносно дострокового стягнення кредиту, грошових зобов'язань відповідача в іноземній валюті, спричинення банку збитків та майнової шкоди та ін.

          Крім того, ухвалення судового рішення відбулось за відсутності обох сторін. Відомостей про вручення ОСОБА_2 судової повістки про дату та час розгляду справи з додержанням передбаченого ч.4 ст.74, ст.76 ЦПК України порядку матеріали справи не містять.

          З матеріалів справи вбачається наступне.

           1.03.2008 року між ТОВ КБ «Дельта», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_2 був укладений договір №001-03096-010308 про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки системи «Visa International» та/або «Дельта» (а.с.6-7,14,15). Відповідно до вказаного договору Банком відкрито ОСОБА_2 картковий рахунок  в національній валюті та надано в користування платіжну картку. Кредит надано відповідачу на його власні потреби для розрахунку за товари та послуги шляхом відкриття відновлюваної відкличної кредитної лінії з встановленим лімітом в сумі 3 000грн. З врахуванням мети надання кредиту ОСОБА_2 є споживачем, права якого підлягають державному захисту на підставі п.23 ст.1. ст.4,5,11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно письмового розрахунку заборгованості, здійсненого банком, (а.с.5) вбачається, що з картки ОСОБА_2 була знята готівка у сумі загальним розміром 3 000грн., у тому числі, 1500грн. - 4.03.2008р., 500грн. - 3.03.2008р. та 1000грн. - 7.03.2008р. Вказана грошова сума фактично повернута ОСОБА_2 двома платежами, а саме, 21.07.2008р. у розмірі 1900грн. та 30.03.2009р. у розмірі 1107грн.05коп. За даним письмовим банківським розрахунком  будь-яка заборгованість з прострочених тіла кредиту, відсотків та пені за рахунком ОСОБА_2 відсутня зовсім. До сплати  банком  нараховувалась лише щомісячна комісія у розмірі 105грн. та зазначалось про існування заборгованості за тілом кредиту у сумі 2067грн.95коп.

Проте розрахунок банку, за виключенням трьох фактів щодо зняття готівки та двох фактів сплачених платежів,  не може бути прийнято у якості підтвердження заявлених позовних вимог банку.

Згідно Умов надання платіжної картки «Visa Classic»  (а.с.9), іншої, ніж зазначеної у договорі сторін, частка щомісячного погашення встановленого ОСОБА_2 кредитного ліміту складає 3,5 % від  суми останнього, а саме, у розмірі 105грн. З розрахунку банка та пояснень його представника вбачається, що, починаючи з квітня 2008 року банком постійно здійснювалось  щомісячне нарахування комісії у розмірі 3,5% відповідно до п.1.3. Тарифів на обслуговування платіжних карток «Visa Classic» та пені. Між тим, відповідно до положень  п.1.3. Тарифів на обслуговування платіжних карток «Visa Classic» у вказаному розмірі має здійснюватись плата лише у разі наявності заборгованості. Штраф за п.3.1 Тарифів також нараховується лише за прострочену заборгованість обов'язкового платежу і має складати 0,01% від його розміру, але не менше і не більше 50грн. за кожен факт прострочення (а.с.8). Проте, після фактичної сплати ОСОБА_2 21.07.2008р. платежу у розмірі 1900грн. зазначеною сумою  були погашені не лише прострочена заборгованість по тілу кредиту у сумі 315 грн., а й достроково - наступні щомісячні платежі. Таким чином, для нарахування зазначеної вище комісії та сум пені   підстав не було, оскільки не  існувало заборгованості за кредитним лімітом. Після чергової сплати 30.03.2009р. платежу у розмірі 1107грн.05коп. кредитний ліміт був повністю погашений і нарахування після цього, за відсутності фактичної заборгованості, комісії та  пені також безпідставне.

На підтвердження зазначених обставин ОСОБА_2 надав копію направленої йому банком письмової вимоги від 11.03.2009р. щодо необхідності сплати заборгованості та доданими до неї квитанціями банку (а.с.79). При цьому він пояснив, що остання грошова сума кредитного ліміту сплачена ним 30.03.2009р. саме на вказану письмову вимогу у рахунок погашення залишку заборгованості у розмірі 1107грн.05коп. Після сплати вказаної суми він вважав заборгованість погашеною повністю, оскільки ніяких інших претензій чи вимог банку до липня 2012 року (до звернення до суду) він не отримував. Представником банка зазначені обставини не оспорені та не спростовані. Крім того,  згідно наданих усних пояснень представника банка  нарахування  прострочених тіла кредиту, відсотків та пені дійсно фактично не відбувалось у зв'язку з прийнятими кредитним комітетом банку рішеннями про списання простроченої заборгованості. За письмовим розрахунком банку розмір фактично сплачених платежів   складає загальну суму у розмірі 4290грн. з останньою датою їх сплати 30.03.2009р.  За поясненнями представника банку зазначені у письмовому розрахунку як сплачені відповідно  у серпні та вересні 2009 року суми комісії у розмірі 525грн. та пені  у розмірі 255грн. фактично не сплачувались, оскільки за ініціативою банку були зараховані до тіла кредиту.  Проте, роз'яснень, з чого складається та як утворилась зазначена у позові та розрахунку у якості заборгованості по тілу кредиту сума у розмірі 2067грн.95коп. фактично не надано.  Крім того, доказів тому, що ОСОБА_2 був повідомлений банком та надав відповідну згоду на  дії банку щодо зарахування комісії та пені до тіла кредитного ліміту матеріали справи не містять.  Відповідні протоколи кредитного комітету про списання заборгованості на пропозицію суду надані не були.

Таким чином вказані обставини свідчать, що після виконання ОСОБА_2 вимоги банку про погашення залишку заборгованості та прийняття рішень банку про списання останньої фактично заборгованості по його картковому рахунку дійсно не існувало.  На підтвердження зазначених обставин свідчить і те, що з березня 2009 року до липня 2012 року банком  не було заявлено до ОСОБА_2 жодної претензії чи вимоги відносно кредитної заборгованості. Обставин, які стали причиною для звернення банку до суду з вказаним позовом поза межами трирічного строку давності вимоги про повернення кредиту, представником банку не наведено, а вини ОСОБА_2 у цьому не встановлено. Між тим, відповідно до положень п.7 ч.13 ст.11  Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, згідно п.6 ст.3 ЦК України є справедливість, добросовісність та розумність. Вказаним засадам не відповідають ні нарахована банком заборгованість по комісії у розмірі 3485грн., ні нарахована банком заборгованість за тілом кредиту у сумі 2067грн.95коп. з безпідставно доданими до неї додатково та повторно суми комісії та суми пені, ні визначення штрафу (пені) за прострочену заборгованість обов'язкового платежу у розмірі 50грн. при розмірі самого такого платежу у сумі 105грн. Зважаючи на передбачене Тарифами нарахування комісії у разі наявності заборгованості, вказана комісія по суті не може вважатись послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» та одночасно фактично є конституційно забороненою  подвійною штрафною санкцією за несвоєчасне виконання зобов'язання. У зв'язку з цим дана умова договору є нікчемною згідно положень ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому не має правових наслідків.  При цьому будь-яких обставин, які б свідчили про недобросовісну поведінку ОСОБА_2 при виконанні умов договору, матеріали справи не містять.

Враховуючи встановлені обставини та вимоги ст.ст.526,531,1049,1054,1066 ЦК України, ст.60 ЦПК України підстав для задоволення позовних вимог банку про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості з 2067 грн. 95 коп.  тіла кредиту та 3465 грн.  комісії немає.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідає обставинам справи та вимогам закону, його рішення на підставі п.3,4 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. У зв'язку з цим скасуванню підлягає і пов'язане з основним додаткове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.303,307,309,316 ЦПК України, колегія суддів,-

                                                  в и р і ш и л а :

          Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 8 жовтня 2012 року  скасувати.

Відмовити у задоволенні  позову Публічного акціонерного товариства "Дельта Банкдо ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

          

          Судді :