Повторное заявление о преступлении Луспеника


Считаете ли Вы обвинение обоснованным?  

3 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы обвинение обоснованным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

 

Прокурору Печерського району м. Києва

01133, бул. Л. Українки, 27/2

Харченко Віталію Миколайовичу

 

Заявник:

Кравець Ростислав Юрійович

04053, м. Київ, пров. Бехтерівський, 4Б

тел. (044) 229-69-50

 

 

Заява про вчинене кримінальне правопорушення

 

28 листопада 2012 року Колегією суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є. було розглянуто в судовому засіданні справу за скаргою фізичної особи (далі – «Скаржник» або «ОСОБА_3» в цитованому тексті) на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Каховського міськрайонного управління юстиції Херсонської області, за касаційною скаргою відділу державної виконавчої служби Каховського міськрайонного управління юстиції Херсонської області на ухвалу Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 25 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 5 липня 2012 року (справа №6-38525св12).

 

Про існування цієї ухвали Заявник дізнався з єдиного державного реєстру судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua/Review/27791568).

 

У вказаній ухвалі колегія суддів у складі головуючого Луспеника Д.Д. встановила наступне:

«ОСОБА_3 вважала, що виконавчі дії провадились без дотримання вимог чинного законодавства, зокрема, спірне майно знаходиться в заставі, вартість арештованого майна значно перевищує суму стягнення, їй не запропонували вказати інше майно для накладення арешту, тому просила визнати дії державного виконавця Гарібян А.Ю. неправомірними та такими, що суперечать вимогам Закону України «Про виконавче провадження»; визнати необґрунтованою відмову і зобов'язати державного виконавця Гарібян А.Ю. усунути порушення прав шляхом надання їй права визначення майна, на яке у першу чергу необхідно звернути стягнення; зобов'язати державного виконавця зупинити реалізацію з прилюдних торгів 15 травня 2012 року арештованого майна - двоповерхового житлового будинку садибного типу з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1.

Постановляючи ухвалу про часткове задоволення скарги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що дії державного виконавця у зведеному виконавчому провадженні від 26 січня 2011 року, направлені на звернення стягнення на предмети іпотек за відсутності відповідного судового рішення, є неправомірними, оскільки не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства.

 

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що арешт на передане в іпотеку майно здійснено з порушенням вимог ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», де ч. 8 встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку»

 

Отже визнано, що вказані дії проводилися за відсутності відповідного судового рішення.

Не зважаючи на ці обставини, колегія суддів у складі головуючого Лупсеника Д.Д. 28 листопада 2012 року винесла завідомо неправомірне судове рішення, яким, по суті, проігноровано доводи скаржника, а, разом з тим, проігноровано його право на об’єктивне та  неупереджене правосуддя.

 

Цим рішенням колегія суддів ухвалила касаційну скаргу відділу державної виконавчої служби Каховського міськрайонного управління юстиції Херсонської області задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 5 липня 2012 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

Вважаю, що в діях судді Лупсеника Д.Д. вбачаються ознаки кримінального правопорушення з огляду на наступне.

 

Згідно з ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

 

Згідно з частиною 8 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

 

Згідно з частинами 1, 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, які відомості зазначаються у рішенні суду в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

 

Про реалізацію іпотекодержателем своїх прав на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки йдеться також в перших частинах статей 36, 38 Закону України «Про іпотеку».

 

В вищеназваних нормах права зазначається як на підставу звернення стягнення на предмет іпотеки саме рішення суду, постановлене за результатами розгляду відповідного позову.

 

Таким чином, за термінологією законодавчих актів, підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки слід вважати рішення суду відповідного змісту, яке ухвалюється за результатами розгляду цього питання в позовному провадженні.

 

Звертаю увагу на те, що зазначена позиція підтверджується ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2011 року (http://reyestr.court.gov.ua/ Review/18123920) та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2011 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/ 18986951) і залишена без змін постановою Верховного суду України від 15 лютого 2012 року.

 

Правова позиція, викладена у зазначеній постанові Верховного суду України в силу вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Зазначена стаття також передбачає, що суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

 

Отже, статтею 39 Закону України «Про іпотеку» визначена особлива форма та зміст рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

 

Разом з тим, оскільки передбачене законом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки судом не ухвалювалось, державний виконавець не вправі в межах виконання рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором самостійно зняти заборону на відчуження майна, накладену нотаріусом, та здійснювати його реалізацію. А суддя Лупсеник Д.Д. не мав права виносити ухвалу, якою фактично дозволив йому це зробити.

 

Отже, будь-які дії з реалізації цього майна у межах виконавчого провадження, що відкрито на підставі рішення про стягнення заборгованості є незаконними.

 

У ст. 24 і п. 2 ч. 3 cт. 129 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, закріплено демократично-правовий принцип «всі рівні перед законом і судом». Він міститься і в ст. ст. ст. 5, 10 ЦПК України. Очевидно, що рівність перед судом означає не просто рівний правовий статус всіх учасників процесу, що виступають в однакових правових ролях, не лише створення рівних прав та можливостей для сторін при відстоюванні своїх інтересів у судовому засіданні, але й однакове ставлення суду до вирішення схожих за своїм змістом справ.

 

Так, своїми діями колегія суддів, завідомо та грубо ігноруючи законодавство України, фактично дозволила стягнення нерухомого майна зі Скаржника по справі №6-38525св12, не дивлячись на те, що передбачене законом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки судом не ухвалювалося.

 

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997р. відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції» від 17.07.1997р. №475\97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який визначає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

 

Я вважаю, що незаконною ухвалою 28 листопада 2012 року суддя Луспеник Д.Д. порушив принцип непорушності права власності скаржника, чим завдав значної шкоди його правам та законним інтересам.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», права судді, пов'язані зі здійсненням правосуддя, визначаються Конституцією України, процесуальним та іншими законами.

 

Конституція України та чинне законодавство наділяє суддю виключним правом від імені Держави здійснювати правосуддя, і тим самим уособлювати вищу справедливість. Суспільну важливість даної посади важко переоцінити. Відповідно, суддею може бути лише людина виключної фахової компетентності, бездоганної ділової репутації та найвищих моральних якостей.

 

Але викладені в даній заяві обставини, які підтверджуються доданими документами та матеріалами судової справи, свідчать про те що суддя Луспеник Д.Д. відверто нехтує приписами законодавства та грубо порушує норми права.

 

Хоча завідомо незаконне рішення прийнято колегіально, вважаю, що організатором та підбурювачем до вчинення даного злочину є саме суддя Лупсеник Д.Д., оскільки з результатів його колишньої діяльності чітко вбачається конкретна позиція щодо підтримки банків та ігнорування законних прав та інтересів їх клієнтів.

 

Так, ще 7 жовтня 2010 року суддею Лупсеник Д.Д. було оприлюднено узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.). В ньому від чітко висловлює незаконну позицію щодо права на захист споживачів кредитних послуг, відверто лобіює інтереси банків та брутально ігнорує права споживачів.  Згадане узагальнення містило в собі наступну фразу:

 

«Отже, з урахуванням викладеного можна зробити висновок, що застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.»

 

Більше того, Лупсеник Д.Д. навіть пропонував використовувати такі матеріали узагальнення для участі в науково-практичних конференціях, нарадах, круглих столах та в навчальному процесі.

 

З часом ця протизаконна позиція була спростована Конституційним судом. 10 листопада 2011 року Конституційний суд України виніс рішення у справі за конституційним зверненням громадянина Степаненка Андрія Миколайовича щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) (Справа №1-26/2011). У цьому рішенні зазначалося наступне:

 

«В аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України „Про захист прав споживачів“  від 12 травня 1991 року № 1023–XII з наступними змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на  правовідносини між кредитодавцем  та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.»

 

У зв’язку з цим, суддя Лупсеник Д.Д. змушений був прибрати незаконні висновки з узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.) від 7 жовтня 2010 року.

Але, очевидно, що він продовжує лобіювати інтереси банків, відверто порушуючи законодавство. Зовнішнім виразом таких дій є й згадане рішення від 28 листопада 2012 року, прийняте колегією суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі головуючого Луспеника Д.Д. та інші рішення.

 

Наприклад, варто звернути увагу на ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за головуванням судді Луспеника Д.Д., що вказується в додатках до даної заяви під номером 6 і опублікована в Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/37711886.

 

Зміст вказаної ухвали дає змогу встановити, що її текст містить стільки помилок, суперечностей та неузгоджень, що навіть не вдається точно встановити ні дату винесення цієї ухвали, ні сторін спору, ні предмету спору.

Текст ухвали є настільки нелогічним, що викликає обурення судовою владою України та значною мірою підриває її авторитет і довіру до неї, які і так знаходяться на критичному рівні.

 

Саме через таких суддів, як Луспеник Д.Д., довіра до судової системи опинилася в глибокій кризі і склалась тривожна ситуація, коли суддів усе більшає, а справи з правосуддям не покращуються, що має руйнівні наслідки для правової системи України.

 

Проблема довіри громадян України до судів і суддів на даний час є дуже важливою і турбує все українське суспільство. Відновлення довіри до судової влади в Україні – це глибинний і тривалий процес, здійснити який не можливо без втручання, зокрема, правоохоронних органів і адвокатів.

 

Я, як адвокат, враховуючи специфіку, комплексний характер обов’язків, що покладені на адвокатуру, усвідомлюю служіння інтересам не лише конкретного клієнта, а й суспільства в цілому, дотримання принципів законності і верховенства права, у зв’язку з цим і обумовлена необхідність звернення з даною заявою.

 

Так, ч. 1 ст. 7 Правил адвокатської етики, затверджених Установчим З`їздом адвокатів України 17.11.2012 року передбачає, що у своїй професійній діяльності адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язаний використовувати всі свої знання та професійну майстерність для належного захисту й представництва прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, дотримуючись чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності.

 

Порушуючи викладені в цій заяві норми законодавства та правову позицію Верховного Суду України, яка є обов’язковою для усіх суб’єктів владних повноважень, суддя Лупсеник Д.Д.  здійснює різного виду незаконні дії, зокрема, спрямовані на продаж переданого в іпотеку майна шляхом винесення завідомо незаконного рішення.

 

На мою думку, такі дії судді Лупсеника Д.Д.  дають підстави вважати, що він може бути прямо чи опосередковано зацікавлений у продажу переданого в іпотеку нерухомого майна за заниженою ціною та діє у змові з банками та державними виконавцями, які призначають експертів для проведення оцінки нерухомого майна. Я вважаю, що Луспеник Д.Д. діє з метою отримання неправомірної вигоди для себе і його дії містять ознаки злочину, передбаченого ст. 375 КК України – постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.

 

Своїми неправомірними діями суддя допускає грубе порушенням ст. 19 Конституції України, в якій зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти, лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

 

На підставі викладеного, керуючись ст. 214 КПК України,

 

Прошу:

 

1.    Внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування;

 

2.    За наявності в діях судді Лупсеника Д.Д. ознак злочину, передбаченого ст. 375 КК України, або іншою статтею КК України, притягнути його до відповідальності.

 

 

Додатки:

  1. Копія ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 28 листопада 2012 року по справі  №6-38525св12 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27791568);
  2. Копія ухвали Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 25 травня 2012 року по справі №4-с/2113/17/2012 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/ 24408373);
  3. Копія Ухвали Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2011 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/18123920);
  4. Копія Ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2011 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/ 18986951);
  5. Копія постанови Верховного суду України від 15 лютого 2012 року;
  6. Копія ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за головуванням судді Луспеника Д.Д.;
  7. Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

 

01 квітня 2014 року                             ______________/Р.Ю. Кравець

ЛУПСЕНИК заява про кримінальне правопорушення №2.doc

  • Like 6
Link to comment
Share on other sites

Чистая 375-я... Посмотрим, как будут спрыгивать. Отказ надо будет оспаривать в суде, но только какой судья своим решением придавит Луспенюку?...

Нужен креатив а-ля Майдан. ;)

  • Like 4
Link to comment
Share on other sites

Очередной шедевр Луспеника:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37148354

 

 

З матеріалів справи вбачається, що в договорі поруки від 27 травня 2008 року сторони прийшли до згоди, що строк (позовна давність), в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу, встановлюється в п'ять років (п. 11 договору поруки).

Згідно з п. 10 договору поруки цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов'язань за кредитною угодою.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Перш за все, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонами визначати умови такого договору.

Посилання апеляційного суду на те, що строки припинення поруки є чітко визначеними і їх поновлення чи продовження законом не передбачено є безпідставним, оскільки його не змінювали.

Пунктом 1.4. кредитного договору від 27 травня 2008 року встановлено дію цього договору до 27 травня 2010 року. Отже, днем настання строку виконання основного зобов'язання, з якого починається відлік п'ятирічного строку для пред'явлення кредитором вимоги до поручителів, буде - 28 травня  2010 року, а припинення поруки відповідно до вимог  ч. 4 ст. 559 ЦК України - 28 травня                  2015 року.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від                    13 лютого 2013 року № 6-3цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

 

Как можно путать исковую давность и специальный срок, который дается кредитору для обращения в суд с целью защиты своих прав по договору поручительства?

  • Like 2
Link to comment
Share on other sites

Очередной шедевр Луспеника:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37148354

 

Как можно путать исковую давность и специальный срок, который дается кредитору для обращения в суд с целью защиты своих прав по договору поручительства?

таких судей как Луспеник, вылечит только могила....

Link to comment
Share on other sites

таких судей как Луспеник, вылечит только могила....

судя по настроению Луспеника, он сбиратеся жить долго, и при этом хорошо жить, ну не ждать же так долго, поэтому, огромный респект Вам и за 1-е и за 2-е заявление (превосходные документы) по этому "красавцу". Может еще и в  Антикоррупционный комитет при МинЮсте направить копию, а позднее и под люстрацию Лусп-а подвести ?

Помочь ему на пенсию идти, там пусть консультирует банковских и факторских...

Link to comment
Share on other sites

  • 2 weeks later...

Тоже готовлю сейчас такое заявление, но вот только первое Вы направляли в Генпрокуратуру, а второе уже в прокуратуру Печерского района... 

 

В чём причина... Прокуратура Печерского района более строгая и значимая, чем Генпрокуратура... Или просто по месту совершения преступления так решили...

 

Куда всётаки лучше направлять...

Link to comment
Share on other sites

В печерскую. ГПУ опускает дело в прокуратуру Киева, а те в Печерскую! Для надежности можешь в печерское РУГУ продублировать!

 

Ясно...

Link to comment
Share on other sites

  • 3 months later...

Сегодня опять отказали во внесении дела в ЕРДР. Но мы не останавливаемся.

 

И какие основания отказа...

Link to comment
Share on other sites

Полный текст огласят 06.08.2014

 

Интересно будет почитать... У меня зуб на него тоже... Хотя я уже всё исправил после него, но всё же...

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show