ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК Верховного Суду України у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором

[Obelix]

Решение вынесено.

[у.zaporozhskiy]

Решение вынесено.

Вариков нет?

а если подать ходатайство о восстановлении сроков на подачу заявление о применении исковой давности?

Какое Ваше мнение по этому делу?

[Obelix]

Апеляха открестится.

Единственный вариант, написать, что заявил в устной форме ( ЦПК не конкретизирует в какой форме должно быть сделано заявление), а суд проигнорировал твою устную заяву.

Желательно сослаться на запись.

В которой кактправило ничего не слышно.

Если там слышно, то лучше диск раздавить локтем во время ознакомления, или заменить на пустой.

Можно ещё за требовать распечатку записи заседания. Тебя 99% пошлют, так как хотя ЦПК это предусмотрено, в реале добиться этого практически невозможно без доп.фигансирования

[у.zaporozhskiy]

Апеляха открестится.

Единственный вариант, написать, что заявил в устной форме ( ЦПК не конкретизирует в какой форме должно быть сделано заявление), а суд проигнорировал твою устную заяву.

Желательно сослаться на запись.

В которой кактправило ничего не слышно.

Если там слышно, то лучше диск раздавить локтем во время ознакомления, или заменить на пустой.

Можно ещё за требовать распечатку записи заседания. Тебя 99% пошлют, так как хотя ЦПК это предусмотрено, в реале добиться этого практически невозможно без доп.фигансирования

Спасибо за дельный совет.

[andrew2]

Что с текстом, уже есть или нет?

[у.zaporozhskiy]

ждем.

[batyshka]

повний текст є http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/066CF7644AA9CEFDC2257D62004AC48B

 

почитайте окремі думки суддів, одностайності і там немає 

[andrew2]

повний текст є http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/066CF7644AA9CEFDC2257D62004AC48B

 

почитайте окремі думки суддів, одностайності і там немає 

Ccылка не открывается, выложете если можно здесь.

Извиняюсь, нашел.

[у.zaporozhskiy]

Ccылка не открывается, выложете если можно здесь.

Извиняюсь, нашел.

У меня тоже,скопируйте текст и выложите сюда.

[batyshka]

       П О С Т А Н О В А                  

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

17 вересня 2014 року

 

м. Київ

   

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

 

головуючого

Яреми А.Г.,

 

суддів:

Григор’євої Л.І.,

Патрюка М.В.,

 

Гуменюка В.І.,

Романюка Я. М.,

 

Лященко Н.П.,

Сеніна Ю.Л.,

 

Охрімчук Л.І.,

Сімоненко В.М.,-

 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, приватного підприємства "Спільне виробниче підприємство "Арсенал" про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою приватного підприємства "Спільне виробниче підприємство "Арсенал" про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2013 року,

 

 

в с т а н о в и л а:

 

У травні 2013 року публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк"              (далі – ПАТ "ВТБ Банк") звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26 листопада 2007 року ОСОБА_1 укладено кредитний договір зі змінами від 26 серпня 2009 року та від 15 вересня 2010 року, за яким йому надано кошти в сумі 98 тис. доларів США зі сплатою 14 процентів річних на строк до 26 листопада 2014 року. У той самий день з метою забезпечення виконання зобов’язань ПАТ «ВТБ Банк» уклало з ОСОБА_2 і приватним підприємством "Спільне виробниче підприємство "Арсенал" (далі – ПП "СВП "Арсенал") окремі договори поруки, а 26 серпня 2009 року – договори про внесення змін до договорів поруки. Позичальник зобов’язань за кредитним договором не виконує, у зв’язку із чим станом на 13 травня 2013 року утворилась заборгованість. Позивач просив стягнути солідарно з боржника і поручителів заборгованість за кредитом, проценти й пеню та на підставі частини другої статті 1050 ЦК України достроково стягнути решту кредиту в сумі 39 206, 84 доларів США і 5 706 грн 17 коп.

 

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від     9 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 28 серпня 2013 року, позов задоволено.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2013 року у відкритті касаційного провадження відмовлено.

 

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2013 року ПП "СВП "Арсенал" порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2013 року та направлення справи на новий касаційний розгляд із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України, щодо визначення строку виконання основного зобов’язання.

 

В обґрунтування заяви ПП "СВП "Арсенал" додало до заяви ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  18 липня 2011 року, від 18 квітня 2012 року, від 12 липня 2012 року та від 6 червня 2012 року, в яких, на думку заявника, по-іншому застосована зазначена правова норма.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. 

За положеннями  пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове   застосування   судом   (судами)  касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права,  що  потягло ухвалення   різних   за   змістом   судових   рішень  у  подібних правовідносинах.

 

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 26 листопада        2007 року  ОСОБА_1 та ПАТ "ВТБ Банк" уклали кредитний договір                      НОМЕР_1 зі змінами відповідно до договорів від 26 серпня 2009 року  НОМЕР_2 та від 15 вересня 2010 року НОМЕР_3,  згідно з умовами якого  ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 98 тис. доларів США зі сплатою 14 процентів річних за користування кредитом і зі строком повернення до 26 листопада      2014 року.

 

Згідно з пунктом 5.5 кредитного договору позичальник зобов’язаний повністю повернути кредит та сплатити нараховану плату за користування кредитом, незалежно від настання строку виконання зобов’язання, зокрема, у разі невиконання позичальником зобов’язань за кредитним договором.

Відповідно до пункту 7.2 у разі настання строку виконання будь-якого зобов’язання позичальника за кредитним договором та/або у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником зобов’язань за кредитним договором банк має право на договірне списання суми боргу з рахунків позичальника та/або звернути стягнення на предмет застави, що забезпечує виконання зобов’язань позичальника, вимагати виконання зобов’язань за кредитним договором від поручителя.

15 вересня 2010 року ПАТ "ВТБ Банк" і ОСОБА_1 уклали договір про внесення змін  НОМЕР_3 до кредитного договору від 26 листопада 2007 року.

Пунктом 1.2 зазначеного договору були внесені зміни до пункту 7.7 кредитного договору від 26 листопада 2007 року, згідно з яким банк має право вимагати від позичальника здійснити дострокове повернення кредиту протягом 30 календарних днів з дати відправлення позичальнику відповідного повідомлення банку з вимогою дострокового повернення кредиту шляхом відправлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом доставки нарочним позичальнику за вказаною адресою з відміткою про отримання.

Для забезпечення виконання кредитного договору 26 листопада 2007 року ПАТ "ВТБ Банк" уклало з ОСОБА_2 і ПП "СВП "Арсенал" договори поруки      НОМЕР_4 та НОМЕР_5 змінами від 26 серпня 2009 року.

Згідно з пунктами 1, 2, 3 зазначених договорів ОСОБА_2 та ПП "СВП "Арсенал" зобов’язувалися солідарно відповідати перед ПАТ "ВТБ Банк" за виконання ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором  НОМЕР_1 у повному обсязі, як й позичальник, включаючи сплату кредиту, процентів, неустойки, інших платежів, передбачених кредитним договором.

Відповідно до договорів про внесення змін до договорів поруки від            26 листопада 2007 року сторонами внесено зміни до пункту 2 зазначених договорів поруки, згідно з якими строк повернення кредиту встановлено до        26 листопада 2014 року.

26 червня 2012 року у зв’язку з невиконанням  ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитним договором і наявністю заборгованості за період з 29 грудня       2011 року до 28 травня 2012 року ПАТ "ВТБ Банк" надіслало письмову вимогу до ПП "СВП "Арсенал" про дострокове повернення кредиту та процентів за користування кредитом протягом 30 календарних днів від дати отримання цієї вимоги.

Граничний строк виконання цього зобов’язання, установлений банком   - 28 липня 2012 року (а.с. 61-63).

3 вересня 2012 року ПАТ "ВТБ Банк" знову звернулось із письмовою вимогою до ПП "СВП "Арсенал" про погашення до 27 вересня 2012 року простроченої заборгованості за кредитом і процентами, яка виникла за період з 29 липня до 28 серпня 2012 року (а.с. 64).

11 квітня 2013 року ПАТ "ВТБ Банк" надіслало боржнику та поручителям письмову вимогу про погашення протягом 30 днів з дати виникнення простроченої заборгованості всієї боргової суми за договором кредиту.

22 травня 2013 року банк пред’явив до боржника й поручителів позов про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, яка виникла в період з 1 жовтня 2012 року до 13 травня 2013 року, з урахуванням трьох процентів річних, пені за несвоєчасне виконання зобов’язань, комісії за проведення реструктуризації заборгованості та про дострокове повернення частини позики, що залишилась, і процентів за кредитом на підставі частини другої статті 1050 ЦК України.

 

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що         ОСОБА_1 свої зобов’язання за кредитним договором не виконав, що призвело до виникнення заборгованості за цим договором, у зв’язку із чим на підставі      статей 526, 527, 553, 554, 625, 1050, 1054 ЦК України боржник і поручителі несуть солідарну відповідальність за неналежне виконання зобов’язання, строк виконання якого на час звернення до суду не настав, оскільки строк виконання основного зобов’язання встановлено до 26 листопада 2014 року. Із цього часу, на думку суду, відповідно до статті 261 ЦК України в позивача виникає право на пред’явлення вимоги як до боржника, так і до поручителів про солідарне стягнення заборгованості.

 

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, зазначив, що кредитним договором установлено строк виконання основного зобов’язання - до 26 листопада          2014 року, а тому будь-яка зміна строку виконання зобов’язань не є строком, з якого починає спливати шестимісячний строк пред’явлення вимог до поручителя, передбачений частиною  четвертою статті 559 ЦК України.

 

Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях у справах, які виникли в подібних правовідносинах, а саме: ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2011 року, від 18 квітня 2012 року, від 12 липня 2012 року та від 6 червня 2012 року, суд касаційної інстанції при застосуванні норм частини четвертої статті 559, статті 1050 ЦК України дійшов висновку про пропущення позивачем строку пред’явлення вимог до поручителя за договорами поруки з огляду на те, що банк протягом шести місяців з моменту встановлення нової дати про дострокове повернення кредиту не подав до суду позов до поручителя.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права – частини четвертої статті 559 ЦК України у поєднанні з частиною другою статті 1050 ЦК України.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема  договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов’язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559             ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

 

У справі, яка переглядається, суди дійшли висновку про те, що у разі застосування частини четвертої статті 559 ЦК України шестимісячний строк для пред’явлення  вимоги до поручителів повинен обраховуватись з дня настання строку виконання основного зобов’язання, яким, на думку суду, є визначений кредитним договором строк – 26 листопада 2014 року.

Однак зазначений висновок не відповідає змісту цих норм.

  Так, під виконанням сторонами зобов’язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов’язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов’язки сторін  кредитного договору.

Як установлено судом, боржник  ОСОБА_1 (а відтак і поручитель) первинно взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 26 листопада 2014 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно з     частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

У зв’язку з порушенням боржником графіка погашення платежів та виникненням заборгованості за кредитним договором кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 5.5 договору право на односторонню зміну умов кредитного договору, надіславши 26 червня 2012 року вимогу, у тому числі поручителю, про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов’язаних із ним платежів не пізніше 28 липня 2012 року.

Отже, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов’язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати.

Разом із тим, як установлено судом, після 28 липня 2012 року сторони продовжили виконувати свої права та обов’язки відповідно до первинних умов кредитного договору – згідно з графіком щомісячного погашення кредиту й сплати процентів до 1 жовтня 2012 року, коли боржник перестав погашати кредит.

Отже, заборгованість, з приводу якої заявлений позов у справі, виникла в боржника за період з 1 жовтня 2012 року до травня 2013 року (часу звернення позивача до суду) у зв’язку з несплатою боржником поточних щомісячних платежів із погашення кредиту та процентів за користування ним.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання  цього обов’язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року у справі 6-20цс14.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила                            (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як убачається з графіка погашення кредиту, чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 26 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя.

У разі пред’явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

 

Крім того, при застосуванні частини четвертої статті 559 ЦК України слід ураховувати таке.

 

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «пред’явлення вимоги» та «пред’явлення позову», як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред’явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не     будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

 Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті        559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов’язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Зазначені вимоги закону судом не враховані, а тому висновки суду про те, що в банку право на пред’явлення вимоги до поручителя виникне лише з            26 листопада 2014 року, не ґрунтуються на законі.

За таких обставин у справі, яка переглядається, суд неправильно застосував норму частини четвертої статті 559 ЦК України, дійшовши висновку про те, що строк виконання основного зобов’язання до дня звернення з позовом до суду не настав.

За змістом статті 360⁴ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Ураховуючи викладене, заява про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2013 року підлягає задоволенню з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою   статті 360², пунктом 1 частини першої статті 360³, частиною першою статті 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

 

 

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву приватного підприємства "Спільне виробниче підприємство "Арсенал"  задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2013 року скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

 

Головуючий                                                     А.Г. Ярема

 

 

Судді:                                                              Л.І. Григор'єва

 

                                                            

                                                              В.І. Гуменюк

 

                                                               

                                                              Н.П. Лященко      

 

 

                                                               М.В. Патрюк

                       

                                                                      

             Л.І. Охрімчук

 

 

             Я.М. Романюк

 

 

                                                                           Ю.Л. Сенін

                                                                         

                                                              

                                                                           В.М. Сімоненко

 

                                

 

 

 

 

 

 

 

                                            ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

                                 (у справі № 6- 53 цс 14)

 

 

 Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

 Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред’явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

 Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті        559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

    Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

 

 

 

 

 

 

Суддя Верховного Суду України                                          Л.І. Григор’єва

[Dimon73]

 Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

 

   Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Может теперь наконец-то дойдет до всех судей какое принимать решение по ст. 559 ЦК.

[batyshka]

сьогодні вперше послався на вказану постанову під час розгляду справи. як результат - відмова в задоволенні позовних вимог до поручителя. подивимося, що скаже апеляція

[ремикс]

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або із дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або із дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі, якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

 

Хочу пойти по пути, что кредитор должен был обратится с иском в суд в течении шести месяцев с момента первого невыполнения кредитного договора со стороны заемщика (что подтверждается полученным требованием о погашении текущей задолженности, которое не выполнено), тоесть 6 месяцев начинают свой отсчет через месяц после того, как заемщик не выполнил требование о погашении текущей задолженности.

У кого какое мнение по поводу перспектив такой позиции?

 

 

 

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

17 вересня 2014 року                                 №6-125цс14                                                м. Київ

                            Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

 

 

Головуючого

Яреми А.Г.

Суддів:

Григор’євої Л.І.,

Охрімчук Л.І.,

Сеніна Ю.Л.,

 

Гуменюка В.І.,

Патрюка М.В.,

Сімоненко В.М.,

 

Лященко Н.П.,

Романюка Я.М.,

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Прокредит Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_2 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 серпня 2013 року,

 

в с т а н о в и л а :

 

У грудні 2009 року публічне акціонерне товариство «Прокредит Банк» (далі – ПАТ «Прокредит Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що 10 вересня 2008 року між ПАТ «Прокредит Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір про надання кредиту в розмірі 50 000 грн. строком на 12 місяців зі сплатою 30% річних. В той же день з метою забезпечення виконання названого кредитного договору між ПАТ «Прокредит Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, згідно умов якого поручитель зобов’язався відповідати перед банком за невиконання позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору у повному обсязі.

У зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитним договором утворилася заборгованість, у зв’язку з чим позивач, уточнивши позовні вимоги, просив задовольнити позов та стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в сумі 133 397 грн. 67 коп.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня

2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Прокредит Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 128 200 грн. 05 коп.

У задоволенні позовних вимог ПАТ «Прокредит Банк» до ОСОБА_2 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 3 липня 2013 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позову про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Прокредит Банк» задоволено частково. Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Прокредит Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 128 200 грн. 05 коп.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 серпня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2.

У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу касаційного суду та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 4 ст. 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом установлено, що 10 вересня 2008 року між ПАТ «Прокредит Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір про надання кредиту в розмірі 50 000 грн. строком на 12 місяців зі сплатою 30% річних. В той же день з метою забезпечення виконання названого кредитного договору між ПАТ «Прокредит Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, згідно умов якого поручитель зобов’язався відповідати перед банком за невиконання позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору у повному обсязі.

У зв’язку з невиконанням ОСОБА_1 взятих на себе за кредитним договором зобов’язань 4 лютого 2009 року ПАТ «Прокредит Банк» направив ОСОБА_2 вимогу про дострокове повне погашення заборгованості.        

Позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в солідарному порядку за кредитним договором було пред’явлено ПАТ «Прокредит Банк» 21 грудня 2009 року.

Пунктом 4.1 кредитного договору від 10 вересня 2008 року передбачено, що у разі виникнення простроченої заборгованості з погашення кредиту або прострочення сплати процентів за графіком, або сплати штрафних санкцій більш ніж 3 банківських дні, або у разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язань, передбачених у п.п. 3.2, 4.3 Договору, або наявності обставин, які ставлять під сумнів погашення кредиту, кредитор набуває право вимагати дострокового погашення кредиту та інших нарахувань за ним.

Згідно з пунктом 1.2 договору поруки від 10 вересня 2008 року поручитель протягом 3-х банківських днів з дня одержання повідомлення від кредитора про порушення позичальником взятих на себе зобов’язань за кредитним договором по поверненню кредиту, сплати нарахованих відсотків за користування кредитом зобов’язується погасити суму заборгованості по кредитному договору.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що шестимісячний строк пред’явлення вимоги до поручителя має застосовуватись від дня закінчення строку дії основного зобов’язання, тобто з 10 вересня  2009 року, а оскільки позивач звернувся до суду із позовом 21 грудня 2009 року, то позивачем не пропущено цей строк і порука не може вважатися припиненою.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов’язань боржника за кредитним договором.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є пред'явлення до нього позову.

Отже, пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та пені 4 лютого 2009 року, кредитор, відповідно до ч. 2 ст.1054 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов’язання і зобов’язаний був пред’явити позов до поручителя протягом шести місяців з цієї дати.

Однак, після зміни строку виконання основного зобов’язання, Банк до суду із позовом звернувся лише у грудні 2009 року, тобто зі спливом 10 місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

За таких обставин апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що строк виконання основного зобов’язання не був змінений та не врахував, що 4 лютого 2009 року Банк подав до поручителя вимогу про повне дострокове погашення кредиту, процентів за користування кредитними коштами та пені, чим відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов’язання.

До таких же висновків у своїй ухвалі від 5 березня 2014 року та у рішенні від 19 березня 2014 року дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 4 ст. 559 ЦК України посилається у своїй заяві ОСОБА_2.

Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Додана до заяви Постанова Верховного Суду України від 29 січня         2014 року не може слугувати прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки зазначене рішення суду ухвалено в порядку Глави 3 ЦПК України, тобто не судом касаційної інстанції.

Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 360-4 ЦПК України його слід скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 серпня 2013 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

 

 

Головуючий

 

А.Г. Ярема

 

 

Судді

 

Л.І. Григор’єва

 

 

 

В.І. Гуменюк

 

 

 

Н.П. Лященко

 

Л.І. Охрімчук

 

 

 

М.В. Патрюк

 

Я.М. Романюк

 

Ю.Л. Сенін

 

В.М. Сімоненко

 

Правова позиція у справі №6-125цс14

 

 

 

  Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини  позикодавець  має право вимагати дострокового  повернення   частини

позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі,

якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Пред'явленням вимоги до поручителя є пред'явлення до нього позову.

Установивши, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення  всіх зобов’язань боржника за кредитним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, який був змінений відповідно до кредитного договору, не пред’явив протягом шести місяців позову до поручителя про виконання зобов’язання, суд дійшов правильного висновку про те, що зобов’язання  за договором поруки припинилися. 

[batyshka]

Ще одна постанова? Цікаво....

[у.zaporozhskiy]

Ремикс,я хочу использовать требование о погашении текущей задолженности или момент возникновения прсроченной задолженности,как день для начала отсчета 6 месяцев.

Если честно постановление в этот вопрос ясности не внесло.

Непонятно начинается ли 6-месячный срок для защиты прав кредитора в правоотношениях с поручителем с момента возникновения просрочки?

[ремикс]

Ремикс,я хочу использовать требование о погашении текущей задолженности или момент возникновения прсроченной задолженности,как день для начала отсчета 6 месяцев.

Если честно постановление в этот вопрос ясности не внесло.

Непонятно начинается ли 6-месячный срок для защиты прав кредитора в правоотношениях с поручителем с момента возникновения просрочки?

 

Может это поможет

 

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

24 вересня 2014 року                                                                                         м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

 

головуючого

Яреми А.Г.,

 

 

суддів:

Гуменюка В.І.,

Охрімчук Л.І.,

Романюка Я.М.,

 

Лященко Н.П.,

Патрюка М.В.,

Сеніна Ю.Л.,

 

 

 

Сімоненко В.М.,-

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про визнання договору поруки припиненим за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У липні 2013 року ОСОБА_1 звернулась із позовом, мотивуючи вимоги тим, що 28 березня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком “ПриватБанк” (далі – ЗАТ КБ “ПриватБанк”) правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”), і ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого банк надав кредит у розмірі 291 600 тис. грн, а ОСОБА_2 зобов’язався у строк та на умовах, визначених цим договором, повернути кредит, сплатити відсотки.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов’язань, взятих за кредитним договором, ЗАТ КБ “ПриватБанк” того самого дня уклало з ОСОБА_1 договір поруки.

19 січня 2009 року та 16 лютого 2009 року банк надіслав ОСОБА_2 письмові повідомлення-вимоги про повернення суми кредиту в повному обсязі.

Посилаючись на те, що банк не заявив своїх вимог неї як до поручителя в межах шестимісячного строку від нової дати виконання основного зобов’язання, ОСОБА_1 просила визнати поруку припиненою з підстав, які встановлені частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі з підстав, визначених пунктом п’ятим частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У травні 2014 року до Верховного Суду України звернулась ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції частини четвертої статті 559 ЦК України, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

У зв’язку із цим ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

20 лютого 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

23 червня 2014 року зазначену справу допущено до провадження Верховного Суду України в частині перегляду ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року з наданими заявницею як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, рішеннями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року та від 27 листопада 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 28 березня

2008 року між ЗАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит, згідно з яким банк надав кредит у розмірі 291 600 тис. грн, а ОСОБА_2 зобов’язався належним чином використати й повернути кредит, сплатити відсотки, а також інші платежі в порядку, на умовах та у строки, визначені цим кредитним договором. Строк погашення кредиту - не пізніше 28 березня 2015 року (пункт 1.3 договору).

З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань за вказаним кредитним договором 28 березня 2008 року між ЗАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого остання поручається солідарно в повному обсязі відповідати за своєчасне виконання боржником усіх його зобов’язань за договором про іпотечний кредит та додатковими угодами до нього як наявними на момент укладення договору, так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому. Пунктом 4.2. договору встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання за договором про іпотечний кредит.

У зв’язку з неналежним виконанням боржником взятих на себе зобов’язань банк звертався до боржника та поручителя з відповідними повідомленнями щодо порушення ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором і вимогами повернути суму кредиту в повному обсязі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодилися і суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що договором поруки не визначено строк припинення поруки, тому повинна застосовуватись частина четверта статті 559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Строк виконання ОСОБА_2 основного зобов’язання, визначеного кредитним договором, не настав, а тому шестимісячний строк на пред’явлення вимоги до поручителя не закінчився й порука не може вважатись припиненою.

ОСОБА_1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Для прикладу заявниця надала рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року та від 27 листопада 2013 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

18 вересня 2013 року залишено без змін рішення місцевого й апеляційного судів про відмову в задоволенні позовних вимог банку до поручителя про стягнення боргу за кредитним договором із тих підстав, що банк, пред’явивши вимогу боржнику про дострокове повернення кредиту протягом одного дня, змінив в односторонньому порядку строк виконання основного зобов’язання. Оскільки банк не пред’явив своїх вимог до поручителя в межах шестимісячного строку від нової дати виконання основного зобов’язання, то порука припинилась згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

27 листопада 2013 року скасовано рішення попередніх інстанцій та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором та задоволення зустрічних позовних вимог поручителя про визнання поруки припиненою. Касаційний суд дійшов висновку, що банк, пред’явивши боржнику й поручителю вимоги про дострокове виконання зобов’язання з повернення кредиту, звернувся до суду з позовними вимогами з пропуском шестимісячного строку, від нової дати, на пред’явлення вимоги до поручителя, установленого частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

У справі, яка переглядається, умовами договору про іпотечний кредит сторони встановили, що договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов’язань за цим договором (пункт 10.1 цього договору), кінцевий строк повернення кредиту – не пізніше 28 березня 2015 року (пункт 1.1 основного договору).

За змістом пункту 4.2 договору поруки, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язанням за договором про іпотечний кредит.

Суди дійшли обґрунтованого висновку, що умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України - порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Пунктом 5.2.4 основного договору встановлено право кредитора у разі невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов’язань за цим договором вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в частині або в цілому тощо.

У пункті 5.3.3 договору про іпотечний кредит передбачено обов’язок позичальника у разі порушення цього договору достроково повернути кредит на вимогу кредитора.

Виконання позичальником вимоги кредитора щодо дострокового погашення суми кредиту та інших платежів відповідно до пункту 5.2.4 основного договору повинно бути здійснено позичальником у строк, зазначений кредитором у відповідній вимозі, але не пізніше тридцяти календарних днів з дати її отримання (пункт 6.3 договору про іпотечний кредит).

Як установлено судами попередніх інстанцій, у зв’язку з порушенням ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором, а саме – простроченою станом на 12 січня 2009 року заборгованістю у розмірі 1143 грн 95 коп., ПАТ КБ “ПриватБанк” 19 січня 2009 року пред’явлено вимогу до позичальника про повернення суми кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції в тижневий термін від дати одержання цього повідомлення.

 

 

16 лютого 2009 року ПАТ КБ “ПриватБанк” пред’явило ОСОБА_2 вимогу аналогічного змісту, у зв’язку з простроченою станом на 12 лютого

2009 року заборгованістю у розмірі 1141 грн 88 коп.

Відповідно до пункту 2.1.1 договору поруки кредитор має право у разі невиконання боржником своїх зобов’язань за договором про іпотечний кредит протягом п’яти робочих днів з дня невиконання пред’явити свої вимоги безпосередньо до поручителя. Ці вимоги є обов’язковими для виконання протягом п’яти робочих днів з моменту отримання поручителем від кредитора письмового повідомлення про невиконання боржником зобов’язань за договором про іпотечний кредит.

23 вересня 2010 року банком надіслано ОСОБА_1 повідомлення щодо порушення ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором і вимогою повернути суму кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції в тижневий термін від дати одержання цих повідомлень.

Таким чином, банк відповідно до положень статті 1050 ЦК України та пункту 5.2.4 основного договору скористався правом на повернення кредиту достроково, чим змінив дату виконання основного зобов’язання.

У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за основним договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

У матеріалах справи відсутні докази про те, що банк звертався до поручителя з вимогами протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язань, який був змінений ним відповідно до пункту 6.3 договору про іпотечний кредит.

У силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, настання строку виконання зобов’язання в повному обсязі або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково не пред’явить вимоги до поручителя.

Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в рішеннях колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року та від

27 листопада 2013 року, які надані ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах.

Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування частини четвертої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року не може залишатись у силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

 

Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий                                                                                                 А.Г. Ярема

 

Судді:                                                                                                            В.І. Гуменюк

 

Н.П. Лященко

 

Л.І. Охрімчук

 

М.В. Патрюк

 

Я.М. Романюк

 

Ю.Л. Сенін

 

В.М. Сімоненко

 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-106цс14

 

        За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

       У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за основним договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

       За умови пред’явлення банком боржнику й поручителю вимог про дострокове виконання зобов’язання з повернення кредиту, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов’язання й порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов’язання.