фактична дата припинення дії кредитного договору

[diplomat777]

Если нет досудебного требования, как в Вашем случае, банк использует свое право на защиту своего права на возврат всего кредита подавая иск о принудительном взыскании его с Вас.

Это прослежуется через ст. 11 ЗУ о зпп, ст. 1050 ЦК, практикой ВСУ по поручительству и т.д.

Я пропоную це питання (щодо припинення дії кредитного договору саме з моменту подання банком відповідного позову) обгрунтувати наступним

 

Відносно того, що позовну заяву Банку про дострокове стягнення заборгованості по кредитному договору, можливо розцінювати саме як вимогу, свідчить наступна судова практика, а саме:

1) постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 по справі № 6-53цс14, у якій зазначено, що «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя;

2) абз. 3 п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» встановлено, що: «Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову».

 

Водночас, саме день подання Банком вищезазначеної ВИМОГИ (тобто позову про дострокове стягнення кредитного боргу) до Суду, можливо розцінювати як днем зміни строку дії Кредитного договору, у т.ч. і в частині розрахунків (!!!).

До речі відповідна правова позиція також підтверджується і сталою судовою практикою, наприклад:

1) ухвалою ВССУ від 29.07.2015 по справі № 6-13025св15, у якій зазначено наступне: «у зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором банк відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України і п. 6.5 кредитного договору використав право достроково стягнути з позичальника заборгованість за кредитним договором, надіславши претензію-повідомлення (вимогу) про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів.

Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до ч. 2  ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання зобов'язання».

2) постановою Верховного Суду України від 17.09.2014 по справі № 6-53цс14, у якій, окрім іншого, зазначено наступне: «У зв'язку з порушенням боржником графіка погашення платежів та виникненням заборгованості за кредитним договором кредитор використав передбачене ч. 2 ст. 1050 ЦК України та пунктом 5.5 договору право на односторонню зміну умов кредитного договору, надіславши 26 червня 2012 року вимогу, у тому числі поручителю, про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов'язаних із ним платежів не пізніше 28 липня 2012 року.

Отже, у разі зміни кредитором на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати».

3) ухвалою ВССУ від 01.10.2014 по справі № 6-28531св14, у якій зазначено наступне: «У зв'язку із допущеною заборгованістю зі сплати чергових платежів та звернення ОСОБА_4 із позовом до банку про визнання недійсним договору поруки, позивач у 2011 році скористався своїм правом на пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором. Наслідком такого звернення стало ухвалення 23 травня 2011 року Деснянським районним судом м. Києва рішення, яким у солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Надра» стягнуто 131 133,65 доларів США, що еквівалентно 1 044 282 грн 78 коп., заборгованості за кредитним договором від 05 вересня 2008 року № 349/РП/39/2008-840. При цьому, як на підставу для задоволення позову суд послався на п. 4.2.4 договору про дострокове виконання зобов'язання за цим договором.

Таке свідчить про те, що термін виконання зобов'язання за цим договором банком було змінено і цей термін необхідно визнати таким, що настав з моменту звернення банку до суду з таким позовом (!!!)».

До речі, відповідний правовий висновок також наведено в ухвалах ВССУ від 18.03.2015 по справі № 6-46041св14, від 11.02.2015 по справі № 6-47295св14

[yafet]

Я пропоную це питання (щодо припинення дії кредитного договору саме з моменту подання банком відповідного позову) обгрунтувати наступним

 

Відносно того, що позовну заяву Банку про дострокове стягнення заборгованості по кредитному договору, можливо розцінювати саме як вимогу, свідчить наступна судова практика, а саме:

1) постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 по справі № 6-53цс14, у якій зазначено, що «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя;

2) абз. 3 п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» встановлено, що: «Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову».

 

Водночас, саме день подання Банком вищезазначеної ВИМОГИ (тобто позову про дострокове стягнення кредитного боргу) до Суду, можливо розцінювати як днем зміни строку дії Кредитного договору, у т.ч. і в частині розрахунків (!!!).

До речі відповідна правова позиція також підтверджується і сталою судовою практикою, наприклад:

1) ухвалою ВССУ від 29.07.2015 по справі № 6-13025св15, у якій зазначено наступне: «у зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором банк відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України і п. 6.5 кредитного договору використав право достроково стягнути з позичальника заборгованість за кредитним договором, надіславши претензію-повідомлення (вимогу) про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів.

Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до ч. 2  ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання зобов'язання».

2) постановою Верховного Суду України від 17.09.2014 по справі № 6-53цс14, у якій, окрім іншого, зазначено наступне: «У зв'язку з порушенням боржником графіка погашення платежів та виникненням заборгованості за кредитним договором кредитор використав передбачене ч. 2 ст. 1050 ЦК України та пунктом 5.5 договору право на односторонню зміну умов кредитного договору, надіславши 26 червня 2012 року вимогу, у тому числі поручителю, про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов'язаних із ним платежів не пізніше 28 липня 2012 року.

Отже, у разі зміни кредитором на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати».

3) ухвалою ВССУ від 01.10.2014 по справі № 6-28531св14, у якій зазначено наступне: «У зв'язку із допущеною заборгованістю зі сплати чергових платежів та звернення ОСОБА_4 із позовом до банку про визнання недійсним договору поруки, позивач у 2011 році скористався своїм правом на пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором. Наслідком такого звернення стало ухвалення 23 травня 2011 року Деснянським районним судом м. Києва рішення, яким у солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Надра» стягнуто 131 133,65 доларів США, що еквівалентно 1 044 282 грн 78 коп., заборгованості за кредитним договором від 05 вересня 2008 року № 349/РП/39/2008-840. При цьому, як на підставу для задоволення позову суд послався на п. 4.2.4 договору про дострокове виконання зобов'язання за цим договором.

Таке свідчить про те, що термін виконання зобов'язання за цим договором банком було змінено і цей термін необхідно визнати таким, що настав з моменту звернення банку до суду з таким позовом (!!!)».

До речі, відповідний правовий висновок також наведено в ухвалах ВССУ від 18.03.2015 по справі № 6-46041св14, від 11.02.2015 по справі № 6-47295св14

      Мусите враховувати і варіанти наслідків цього:     http://ccu.gov.ua/doccatalog/document?id=259760 (

48.             

Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк“

щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України

ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі; справа розглядається Судом з 04.06.2015

     На мій скромний погляд, коли замовкнуть інтереси і скаже юриспруденція, то строком зміни зобовязання стане дата надана кредитором у вимозі про дострокове.  Щодо строку припинення договору, то це питання другорядне.  І цікаве лише з точки зору підстави виникнення нових зобовязань. Хоча дійсно в законі про іпотеку йдеться про "діє до закінчення договору".   

[diplomat777]

 

      Мусите враховувати і варіанти наслідків цього:     http://ccu.gov.ua/doccatalog/document?id=259760 (

48.             

Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк“

щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України

ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі; справа розглядається Судом з 04.06.2015

     На мій скромний погляд, коли замовкнуть інтереси і скаже юриспруденція, то строком зміни зобовязання стане дата надана кредитором у вимозі про дострокове.  Щодо строку припинення договору, то це питання другорядне.  І цікаве лише з точки зору підстави виникнення нових зобовязань. Хоча дійсно в законі про іпотеку йдеться про "діє до закінчення договору".   

 

Я теж згоден з тим, що пред’явлення вимоги та пред’явлення позову є різними поняттями.

Не зважаючи на це, для мене питання щодо саме дати припинення дії договору є першочерговим (а не другорядним), оскільки від цього дуже багато залежить.

Водночас, з огляду на те, що на цей час є правова думка ВССУ, згідно якої: «термін виконання зобов'язання за цим договором банком було змінено і цей термін необхідно визнати таким, що настав з моменту звернення банку до суду з таким позовом», то вважаю, що цим слід користуватися.

Щодо наслідків, то є чимало суперечливих рішень ВСУ, які винесені на користь банків, проте останні не переймаються з цього приводу, а навпаки посилаються на них при першій нагоді

[yafet]

Я теж згоден з тим, що пред’явлення вимоги та пред’явлення позову є різними поняттями.

Не зважаючи на це, для мене питання щодо саме дати припинення дії договору є першочерговим (а не другорядним), оскільки від цього дуже багато залежить.

Водночас, з огляду на те, що на цей час є правова думка ВССУ, згідно якої: «термін виконання зобов'язання за цим договором банком було змінено і цей термін необхідно визнати таким, що настав з моменту звернення банку до суду з таким позовом», то вважаю, що цим слід користуватися.

Щодо наслідків, то є чимало суперечливих рішень ВСУ, які винесені на користь банків, проте останні не переймаються з цього приводу, а навпаки посилаються на них при першій нагоді

    Мабуть я не зовсім точно розумію Вашу позицію. 

    З чого Ви взяли, що я проти. Звичайно, що потрібно.  Сам в темі "виконавчий лист" і т.п. описую свої старання в цьому напрямку. Але що б не робилось в юриспруденції, воно має якесь  єдине ідеальне вирішення, яке рано чи пізно настане в головах, а потім в практиці ВСУ.  Повторюсь. Наявність договірних правовідносин між контрагентами встановлює тільки що ці контрагенти перебувають в якомусь стані протягом дії договору, тобто отримують ніби статус сторін договору.  Питання строку дії договору (від дати/терміну початку дії до терміну/дати припинення дії) є, в моєму розумінні другорядним, тому , що договір цікавий тільки  як підстава виникнення договірних зобовязань. Договірне зобовязання, яке вже виникло живе самостійним від договору життям поки не припиниться.  Змістом зобовязання, а не змістом договору  є право управленої і обовязок зобовязіної сторони. Кожне зобовязання також має строк, протягом якого воно має бути виконане належним чином і  термін/дату коли зобовязання припиняється з різноманітних підстав, до яких руки у ВСУ ще дійшли дуже обмежено.   

[diplomat777]

    Мабуть я не зовсім точно розумію Вашу позицію. 

    З чого Ви взяли, що я проти. Звичайно, що потрібно.  Сам в темі "виконавчий лист" і т.п. описую свої старання в цьому напрямку. Але що б не робилось в юриспруденції, воно має якесь  єдине ідеальне вирішення, яке рано чи пізно настане в головах, а потім в практиці ВСУ.  Повторюсь. Наявність договірних правовідносин між контрагентами встановлює тільки що ці контрагенти перебувають в якомусь стані протягом дії договору, тобто отримують ніби статус сторін договору.  Питання строку дії договору (від дати/терміну початку дії до терміну/дати припинення дії) є, в моєму розумінні другорядним, тому , що договір цікавий тільки  як підстава виникнення договірних зобовязань. Договірне зобовязання, яке вже виникло живе самостійним від договору життям поки не припиниться.  Змістом зобовязання, а не змістом договору  є право управленої і обовязок зобовязіної сторони. Кожне зобовязання також має строк, протягом якого воно має бути виконане належним чином і  термін/дату коли зобовязання припиняється з різноманітних підстав, до яких руки у ВСУ ще дійшли дуже обмежено.   

У даному випадку Ви навели норми, які є загальновідомими.

В свою чергу, Ви, скоріш за все, не взяли до уваги, що загальну тему (тобто питання щодо дати припинення дії кредитного договору) було розміщено мною. При цьому я конкретизував деякі нюанси, з яких вбачається, що дія договору (а ні зобов’язання) має для мене першочергове значення. Оскільки, якщо договір припинив свою дію, то у банку, як наслідок, вже не було жодних правових підстав нараховувати проценти (відсотки) по ньому, а у позичальника були відсутні зобов’язання їх сплачувати.

[yafet]

У даному випадку Ви навели норми, які є загальновідомими.

В свою чергу, Ви, скоріш за все, не взяли до уваги, що загальну тему (тобто питання щодо дати припинення дії кредитного договору) було розміщено мною. При цьому я конкретизував деякі нюанси, з яких вбачається, що дія договору (а ні зобов’язання) має для мене першочергове значення. Оскільки, якщо договір припинив свою дію, то у банку, як наслідок, вже не було жодних правових підстав нараховувати проценти (відсотки) по ньому, а у позичальника були відсутні зобов’язання їх сплачувати.

   Зовсім не спорю, що кожен, хто має диплом, має або зобовязаний мати також  своє бачення застосування норми матеріального права.  І питання, про яке ми тут споримо (чи належать з  боржника проценти, якщо тіло фактично не повернене), є також елементарним. Відповідь на нього в абз. 2 ч.1  ст.1048. ( У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. ).    Але, якщо Луспеник змушений був прийти до іншої точки зору, то й нам пасувало б знайти єдиний підхід до підстави і строку припинення обовязку (зобовязання) сплати процентів. Тим більше що ще ніяк не відпрацьована судовою практикою формула ч. 2 ст.1050 "...в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу".   Вибачте, якщо моя присутність на цій темі призвела до якихось незручностей чи відволікання уваги від заданого Вами предмета дискусії.  Видаліть зайві, з Вашої точки зору, мої повідомлення в цій темі, або повідомте і я видалю. 

[diplomat777]

   Зовсім не спорю, що кожен, хто має диплом, має або зобовязаний мати також  своє бачення застосування норми матеріального права.  І питання, про яке ми тут споримо (чи належать з  боржника проценти, якщо тіло фактично не повернене), є також елементарним. Відповідь на нього в абз. 2 ч.1  ст.1048. ( У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. ).    Але, якщо Луспеник змушений був прийти до іншої точки зору, то й нам пасувало б знайти єдиний підхід до підстави і строку припинення обовязку (зобовязання) сплати процентів. Тим більше що ще ніяк не відпрацьована судовою практикою формула ч. 2 ст.1050 "...в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу".   Вибачте, якщо моя присутність на цій темі призвела до якихось незручностей чи відволікання уваги від заданого Вами предмета дискусії.  Видаліть зайві, з Вашої точки зору, мої повідомлення в цій темі, або повідомте і я видалю. 

Для застосування свого бачення відносно норм матеріального права наявність або відсутність диплому, як на мене, взагалі не має значення.

Щодо Луспеника та ін., то у даному випадку, як на мене, банк, застосовуючи норму ч. 2 ст. 1050 ЦК, скористався своїм правом на дострокове стягнення усієї заборгованості по кредиту, у т.ч. і відсотків (процентів нарахованих у відповідності до ст. 1048 ЦК, тобто прострочені та поточні проценти). Як наслідок, банк (з дня подання позову або з моменту винесення рішення суду) втрачає можливість додатково нараховувати відсотки за користування кредитом, оскільки останній вже їх стягнув достроково, тобто він не забажав чекати дати припинення кредитного договору (який наприклад міг бути укладений до 2037 року). Як наслідок, відповідною дією банк в односторонньому порядку змінив умови кредитного договору, тим саме ці правовідносини (кредитні) перейшли вже в іншу стадію (а саме виконання судового рішення).

Стосовно «видалення зайвих коментарів», то це не повинно ставитися як пропозиція та/або питання у даній тематиці, так як Ви, а також і кожний відвідувач даного форуму, мають змогу наводити свою особисту думку, з того чи іншого питання (для цього ми тут і спілкуємось).

[yafet]

Для застосування свого бачення відносно норм матеріального права наявність або відсутність диплому, як на мене, взагалі не має значення.

Щодо Луспеника та ін., то у даному випадку, як на мене, банк, застосовуючи норму ч. 2 ст. 1050 ЦК, скористався своїм правом на дострокове стягнення усієї заборгованості по кредиту, у т.ч. і відсотків (процентів нарахованих у відповідності до ст. 1048 ЦК, тобто прострочені та поточні проценти). Як наслідок, банк (з дня подання позову або з моменту винесення рішення суду) втрачає можливість додатково нараховувати відсотки за користування кредитом, оскільки останній вже їх стягнув достроково, тобто він не забажав чекати дати припинення кредитного договору (який наприклад міг бути укладений до 2037 року). Як наслідок, відповідною дією банк в односторонньому порядку змінив умови кредитного договору, тим саме ці правовідносини (кредитні) перейшли вже в іншу стадію (а саме виконання судового рішення).

Стосовно «видалення зайвих коментарів», то це не повинно ставитися як пропозиція та/або питання у даній тематиці, так як Ви, а також і кожний відвідувач даного форуму, мають змогу наводити свою особисту думку, з того чи іншого питання (для цього ми тут і спілкуємось).

   1. Про диплом. Звичайно, що норми права повинні бути однозначними і зрозумілими для всіх. У нас до цього ще далеко. Дай Бог однаково розуміти норми принаймні стороні позивача, відповідача і самому суду, з врахуванням того, що по кредитних правовідносинах в основному потрібно застосовувати бланкетні. 

   2. Не думаю, що верхні суди керуються логікою, яку виклали Ви. Хоча все можливо. В голову іншій людині не залізеш. Думаю, що вони зараз стараються вивернути самими створену ситуацію. Чомусь судова система довго вважала, що все, що стосується кредитування і кредитних правовідносин описано тільки в кредитному договорі і в трохи в ЦКУ. А зараз змушені були прозріти і зрозуміли, що не зовсім правильно приклались до створення вічних боржників, якщо підчитати ще й інші норми щодо кредитів - з Закону про банки, про захист прав споживачів, податковий кодекс, звернути увагу на бухгалтерську сторону питання через експертизи і т.п. 

  3. "...відповідною дією банк в односторонньому порядку змінив умови кредитного договору, тим саме ці правовідносини (кредитні) перейшли вже в іншу стадію (а саме виконання судового рішення).". Вузьке місце. Не змінив умови договору, а на виконання  умов договору (принципово, що право на дострокове має бути передбачене самим діючим КД)  реалізував своє право на дострокове стягнення всього тіла.  Зобовязання повернути тіло достроково виникло з п.1 ч.2 ст.11 ЦКУ (. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини)  і сАме воно захищається судом.    А от щодо права на стягнення "належних" процентів, тут потрібні серйозні поглиблення як теоретичні, так і судової практики. Якщо суди й надалі будуть не враховувати норми бухобліку про наслідки "безнадійної" заборгованості, ст.55 Закону про банки, нормативку НБУ про облік кредитів, резерви, списання, думаю, що абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК ще дасть про себе знати. 

[centurion]

   1. Про диплом. Звичайно, що норми права повинні бути однозначними і зрозумілими для всіх. У нас до цього ще далеко. Дай Бог однаково розуміти норми принаймні стороні позивача, відповідача і самому суду, з врахуванням того, що по кредитних правовідносинах в основному потрібно застосовувати бланкетні. 

   2. Не думаю, що верхні суди керуються логікою, яку виклали Ви. Хоча все можливо. В голову іншій людині не залізеш. Думаю, що вони зараз стараються вивернути самими створену ситуацію. Чомусь судова система довго вважала, що все, що стосується кредитування і кредитних правовідносин описано тільки в кредитному договорі і в трохи в ЦКУ. А зараз змушені були прозріти і зрозуміли, що не зовсім правильно приклались до створення вічних боржників, якщо підчитати ще й інші норми щодо кредитів - з Закону про банки, про захист прав споживачів, податковий кодекс, звернути увагу на бухгалтерську сторону питання через експертизи і т.п. 

  3. "...відповідною дією банк в односторонньому порядку змінив умови кредитного договору, тим саме ці правовідносини (кредитні) перейшли вже в іншу стадію (а саме виконання судового рішення).". Вузьке місце. Не змінив умови договору, а на виконання  умов договору (принципово, що право на дострокове має бути передбачене самим діючим КД)  реалізував своє право на дострокове стягнення всього тіла.  Зобовязання повернути тіло достроково виникло з п.1 ч.2 ст.11 ЦКУ (. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини)  і сАме воно захищається судом.    А от щодо права на стягнення "належних" процентів, тут потрібні серйозні поглиблення як теоретичні, так і судової практики. Якщо суди й надалі будуть не враховувати норми бухобліку про наслідки "безнадійної" заборгованості, ст.55 Закону про банки, нормативку НБУ про облік кредитів, резерви, списання, думаю, що абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК ще дасть про себе знати. 

 

Siringa

Отправлено 01 February 2013 - 11:32

В целом по теме хочу высказать следующее:

1) Пидставой для определения суммызадолженности являются исключительно первичные бухгалтерские документы.

2) Кредит - это финансова послуга,которая должна обликовуваться в соответствии с законом про бух облик и исчо: с дохода от этой услуги должны платиться проценты.

теперь переходим к нашим "овечкам".

Опускаем процедуру выдачи кредита (допустим, она законна).

Хороший кредит учитывается на 2233(2203) - тело и 2238(2208) -проценты

Появляется просрочка: просроченные платежи переносятся с 2233 на 2237 (тело), и с 2238 на 2239. Появляются просрочка. 

Если просрочка не гасиццо спустя онное время банк пишет телегу-претензию с требованием погасить просрочку (которая на 2237 и 2239).

Если клиент не погашает - теоретически банк должен написать исче одну телегу с требованием погасить кредит в полной сумме в течение 2х месяцев (по изм.ЗПП).

Обычно происходит так, что если уж банк пишет телегу с теребованием погасить все - то кредит с активов переводится на внебаланс -тело со счета с 2237 на 9611, и кусок просроченных процентов, насчитанных на дату перевода тела с 2237 на 9611. Проценты с 2239 переводяццо на 9601.

Усьо! Сумма долга = 9611+9601 (зафиксированная на дату N.) На этом бухгалтерский учет прекращаеццо и начинаеццо считание "палочек" на коленке сотрудниками банка - МарусейКлимовой или ВасейПупкиным, которые потом последние оформляют в таблице верд/эксель.

Зачем банк переводит с активов на внебаланс - шоб не платить налоги с насчитанных процентов, потому что налог с процентов уплачивается не тогда, когда он получен от клиента,а за тот период - когда он насчитан.

Банк - это не физ.лицо. Есть разница - это если Вася Пупкин лично Вам дал валютный кэш и в договоре вы написали, что чего-то там обязаны, то может быть Вася б имел Вам право чегось насчитывать по графику в договоре.

НО Банк НЕ МОЖЕТ насчитывать проценты,если тело Вашего кредита находиццо на внебалансовых счетах. Нет у банка такого права. 

Для того, чтоб насчитывать, он должен вернуть кредит с 9611 на 2233! В бухучете есть такая процедура. НО - НИКТО из банков этого не делает. Тем более, если есть уже решение суда о взыскании. После решения суда кредит так и остается на внебалансовых счетах, потому что как тока банк вернет кредит в активы на 223 - то сразу надо будет платить налог.

Есть еще одна опция предусмотренная бухучетом. С внебалансовых счетов безнадежную задолженность можно совсем списать. 

Есть подозрение, что банки,получив решение о взыскании могут втихаря по бухучету списать полностью, а потом придумать схему,как взысканное раздерибанить себе по карманам (ну может с ГИСом деляццо).

Поэтому!!!! ТОлько требования копий первичных документов и проведение бухгалтерской экспертизы. Фактически сумма полной задолженности - это то, что было переведено по решению кредитного комитета со ссудных счетов по учету просроченной задолженности на внебаланс. т.е. сумма на 9611+9601.ЗА МИНУСОМ того, что клиент продолжал вносить на всякие мутные транзитники. т.е 9601 (зафиксированная на определенную дату) - суммы,внесенные на 2909/3709 ПОСЛЕ даты перевода кредита на 9611.

Итого, в таком случае (если клиент по незнанию продолжал платить: Сумма долга =9611 +(9601 - 2909/3739)

Больше ничего насчитываться НЕ МОЖЕТ по определению. Нормативкой НБУ не предусмотрена такая форма первичных бух. документов, как эксель таблички. НЕТ кредита на балансе -нет права насчитывать проценты! Хотят продолжать считать - обязательно должны перевести кредит на баланс и платить налоги с насчитанного и соответственно показывать выписку по счетам 2233 и 2238. 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=5159&page=3

 

[yafet]

 

  

centurion   дякую. Siringa  браво.  

[Mercato®]

А вот такое:

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

2 вересня 2015 року                                                                                    м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Головуючого Сімоненко В.М. 

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,

Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Яреми А.Г.,

  

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2  про стягнення процентів за користування позикою, інфляційних витрат за прострочення грошового зобов’язання та трьох процентів річних за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою, інфляційних витрат за прострочення грошового зобов’язання та трьох процентів річних. Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що набрало законної сили рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2012 року про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики у розмірі 420 тис. 527 грн, судових витрат у розмірі 2 тис. 920 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 3 тис. 530 грн 60 коп., усього – 426 тис. 977 грн 60 коп.

Відповідач досі не виконав своє грошове зобов’язання з повернення суми позики, а тому ОСОБА_1 вважає, що він має право на отримання від позичальника (відповідача) процентів від суми позики до моменту належного виконання укладеного між ним та ОСОБА_2 договору позики. Оскільки розмір та порядок отримання процентів за договором позики не були встановлені договором, то позивач визначив розмір процентів на рівні облікової ставки Національного банку України (далі – НБУ) і 25 вересня 2013 року надав суду розрахунки, за якими просив суд стягнути з відповідача на його користь у порядку статті 1048 Цивільного Кодексу України (далі – ЦК України) проценти за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ у період з 15 травня 2009 року по 6 березня 2012 року в розмірі 60 тис. 719 грн 73 коп., у період з 7 березня 2012 року по 25 вересня  2013 року в розмірі 36 тис. 214 грн 40 коп., усього – 96 тис. 934 грн 10 коп.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь у порядку статті 625 ЦК України інфляційні витрати за прострочення грошового зобов’язання у період з 7 листопада 2012 року по 21 березня        2013 року, з огляду на суму заборгованості 426 тис. 977 грн 60 коп. у розмірі  852 грн 67 коп. та три проценти річних від зазначеної суми заборгованості 426 тис 977 грн 60 коп. у період прострочення з 7 листопада 2012 року по                 25 вересня 2013 року в розмірі 11тис. 335 грн 40 коп.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня                 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму інфляційних витрат за прострочення грошового зобов’язання в розмірі 841 грн., суму трьох процентів річних у розмірі 11 тис. 164 грн 10 коп., всього 12 тис.  5 грн Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 107 грн 30 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати в розмірі 107 грн 30 коп. У решті частини позовних вимог відмовлено. 

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 5 березня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1  задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2013 року в частині стягнення судових витрат у сумі 107 грн 30 коп. скасовано. У скасованій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 120 грн. У решті рішення суду першої інстанції було залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від                       12 грудня 2013 року (у залишеній апеляційним судом без змін частині) та рішення Апеляційного суду Одеської області від 5 березня 2014 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвалених у справі судових рішень у частині відмови позовних вимог та ухвалення нового рішення про задоволення позову з передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції статей 599, 1048 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2012 року, 29 жовтня 2014 року, 7 грудня та 15 червня 2011 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 1 червня                    1999 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір позики, за умовами якого передав позичальнику грошову суму в гривнях, яка в доларовому еквіваленті складала 44 тис. 515 доларів США на момент передачі грошей, що підтверджується розпискою, написаною ОСОБА_2. Оскільки в договорі позики сторони не визначили строк виконання зобов’язань позичальником, то позикодавець телеграмою, яку позичальник отримав 6 червня 2009 року, вимагав повернути йому борг. Але відповідач кошти не повернув, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду.

7 листопада 2012 року рішенням Апеляційного суду Одеської області стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в загальній сумі 420 тис. 527 грн, судові витрати в розмірі 2 тис. 920 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 3 тис. 530 грн 60 коп.

Частково задовольняючи позов і відмовляючи у стягненні процентів за договором позики, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оскільки рішенням Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2012 року стягнуто заборгованість за договором позики з урахуванням вимог позикодавця про сплату боргу згідно з положеннями частини першої статті 1049 ЦК України, це свідчить про те, що строк договору позики сплив і норми частини першої                 статті 1048 ЦК України не можуть застосовуватися.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2012 року, 29 жовтня 2014 року, 7 грудня та 15 червня 2011 року, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 599, 1048 ЦК України, міститься висновок про те, що проценти за користування позикою, передбачені статтею 1048 ЦК України, сплачуються за весь час фактичного користування коштами, тобто до реального виконання боржником свого зобов‘язання.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 599, 1048 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Ухвалення рішення суду про стягнення грошової суми за договором позики за змістом частини третьої статті 1049 ЦК України не припиняє обов‘язку позичальника сплати проценти за користування грошима, передбачені статтею 1048, та суму передбачену статтею 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Крім того, згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною першої статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов’язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

При цьому індекс інфляції, 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

За таких обставин суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути лише суму, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки згідно з вищезазначеними правовими нормами на користь позикодавця також необхідно стягнути проценти за договором позики за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України.

Відтак суд обрахував суму процентів за користування грошовими коштами за договором позики за прострочений строк, що складає 96 тис.          934 грн 10 коп., яка обчислюється за такою формулою: розмір заборгованості Х кількість днів прострочення Х подвійна ставка НБУ / кількість днів у році Х 100 процентів ((339 тис. 426грн х 147 днів х 10,25 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 14 тис. 011 грн 77 коп.)( 339 тис. 426грн  х 30 днів х 9,5 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 2 тис. 650 грн 31 коп.), (339 тис. 426грн  х 33 дні х 8,5 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 2 тис. 608 грн 46 коп.), (339 тис. 426грн х 575 днів х 7,75 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 41 тис. 44 грн 19 коп.), (339 тис. 426грн  х 16 днів х 7,75 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 1 тис. 71 грн 73 коп.), (339 тис. 426грн  х 444 дні х 7,75 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 28 тис. 781 грн),                   (339 тис. 426грн  х 64 дні х 7,5 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 3 тис. 882 грн              7 коп.), (339 тис. 426грн х 44 дні х 6,5 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 2 тис.             478 грн 7 коп.)), які підлягаю стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1

За змістом частини п’ятої статті 88 ЦПК України, якщо Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат, а тому судовий збір покладається на відповідача.  

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, підпунктом «а» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 5 березня 2014 року та рішення Приморського районного суду Одеської області від 12 грудня 2013 року в частині позовних вимог про стягнення процентів за користування позикою скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти за користування позикою у розмірі 96 тис. 934 грн 10 коп.

У решті ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 5 березня 2014 року та рішення Приморського районного суду Одеської області від 12 грудня 2013 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 969 грн 34 коп. витрат зі сплати судового збору.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої                 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий  В.М. Сімоненко

Судді  В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

А.Г. Ярема

 

Это конечно не спор между банком и должником. Но принять во внимание нужно.

[Mercato®]

И вдогонку:

 

Правова позиція № 6-369цс15

 

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно із частиною першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов’язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

.

 

Суддя Верховного Суду України      В.М. Сімоненко

 

[yafet]

А вот такое:

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

2 вересня 2015 року                                                                                    м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Головуючого Сімоненко В.М. 

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,

Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Яреми А.Г.,

  

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2  про стягнення процентів за користування позикою, інфляційних витрат за прострочення грошового зобов’язання та трьох процентів річних за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою, інфляційних витрат за прострочення грошового зобов’язання та трьох процентів річних. Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що набрало законної сили рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2012 року про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики у розмірі 420 тис. 527 грн, судових витрат у розмірі 2 тис. 920 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 3 тис. 530 грн 60 коп., усього – 426 тис. 977 грн 60 коп.

Відповідач досі не виконав своє грошове зобов’язання з повернення суми позики, а тому ОСОБА_1 вважає, що він має право на отримання від позичальника (відповідача) процентів від суми позики до моменту належного виконання укладеного між ним та ОСОБА_2 договору позики. Оскільки розмір та порядок отримання процентів за договором позики не були встановлені договором, то позивач визначив розмір процентів на рівні облікової ставки Національного банку України (далі – НБУ) і 25 вересня 2013 року надав суду розрахунки, за якими просив суд стягнути з відповідача на його користь у порядку статті 1048 Цивільного Кодексу України (далі – ЦК України) проценти за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ у період з 15 травня 2009 року по 6 березня 2012 року в розмірі 60 тис. 719 грн 73 коп., у період з 7 березня 2012 року по 25 вересня  2013 року в розмірі 36 тис. 214 грн 40 коп., усього – 96 тис. 934 грн 10 коп.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь у порядку статті 625 ЦК України інфляційні витрати за прострочення грошового зобов’язання у період з 7 листопада 2012 року по 21 березня        2013 року, з огляду на суму заборгованості 426 тис. 977 грн 60 коп. у розмірі  852 грн 67 коп. та три проценти річних від зазначеної суми заборгованості 426 тис 977 грн 60 коп. у період прострочення з 7 листопада 2012 року по                 25 вересня 2013 року в розмірі 11тис. 335 грн 40 коп.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня                 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму інфляційних витрат за прострочення грошового зобов’язання в розмірі 841 грн., суму трьох процентів річних у розмірі 11 тис. 164 грн 10 коп., всього 12 тис.  5 грн Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 107 грн 30 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати в розмірі 107 грн 30 коп. У решті частини позовних вимог відмовлено. 

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 5 березня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1  задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2013 року в частині стягнення судових витрат у сумі 107 грн 30 коп. скасовано. У скасованій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 120 грн. У решті рішення суду першої інстанції було залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від                       12 грудня 2013 року (у залишеній апеляційним судом без змін частині) та рішення Апеляційного суду Одеської області від 5 березня 2014 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвалених у справі судових рішень у частині відмови позовних вимог та ухвалення нового рішення про задоволення позову з передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції статей 599, 1048 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2012 року, 29 жовтня 2014 року, 7 грудня та 15 червня 2011 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 1 червня                    1999 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір позики, за умовами якого передав позичальнику грошову суму в гривнях, яка в доларовому еквіваленті складала 44 тис. 515 доларів США на момент передачі грошей, що підтверджується розпискою, написаною ОСОБА_2. Оскільки в договорі позики сторони не визначили строк виконання зобов’язань позичальником, то позикодавець телеграмою, яку позичальник отримав 6 червня 2009 року, вимагав повернути йому борг. Але відповідач кошти не повернув, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду.

7 листопада 2012 року рішенням Апеляційного суду Одеської області стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в загальній сумі 420 тис. 527 грн, судові витрати в розмірі 2 тис. 920 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 3 тис. 530 грн 60 коп.

Частково задовольняючи позов і відмовляючи у стягненні процентів за договором позики, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оскільки рішенням Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2012 року стягнуто заборгованість за договором позики з урахуванням вимог позикодавця про сплату боргу згідно з положеннями частини першої статті 1049 ЦК України, це свідчить про те, що строк договору позики сплив і норми частини першої                 статті 1048 ЦК України не можуть застосовуватися.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2012 року, 29 жовтня 2014 року, 7 грудня та 15 червня 2011 року, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 599, 1048 ЦК України, міститься висновок про те, що проценти за користування позикою, передбачені статтею 1048 ЦК України, сплачуються за весь час фактичного користування коштами, тобто до реального виконання боржником свого зобов‘язання.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 599, 1048 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Ухвалення рішення суду про стягнення грошової суми за договором позики за змістом частини третьої статті 1049 ЦК України не припиняє обов‘язку позичальника сплати проценти за користування грошима, передбачені статтею 1048, та суму передбачену статтею 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Крім того, згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною першої статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов’язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

При цьому індекс інфляції, 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

За таких обставин суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути лише суму, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки згідно з вищезазначеними правовими нормами на користь позикодавця також необхідно стягнути проценти за договором позики за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України.

Відтак суд обрахував суму процентів за користування грошовими коштами за договором позики за прострочений строк, що складає 96 тис.          934 грн 10 коп., яка обчислюється за такою формулою: розмір заборгованості Х кількість днів прострочення Х подвійна ставка НБУ / кількість днів у році Х 100 процентів ((339 тис. 426грн х 147 днів х 10,25 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 14 тис. 011 грн 77 коп.)( 339 тис. 426грн  х 30 днів х 9,5 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 2 тис. 650 грн 31 коп.), (339 тис. 426грн  х 33 дні х 8,5 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 2 тис. 608 грн 46 коп.), (339 тис. 426грн х 575 днів х 7,75 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 41 тис. 44 грн 19 коп.), (339 тис. 426грн  х 16 днів х 7,75 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 1 тис. 71 грн 73 коп.), (339 тис. 426грн  х 444 дні х 7,75 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 28 тис. 781 грн),                   (339 тис. 426грн  х 64 дні х 7,5 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 3 тис. 882 грн              7 коп.), (339 тис. 426грн х 44 дні х 6,5 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 2 тис.             478 грн 7 коп.)), які підлягаю стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1

За змістом частини п’ятої статті 88 ЦПК України, якщо Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат, а тому судовий збір покладається на відповідача.  

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, підпунктом «а» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 5 березня 2014 року та рішення Приморського районного суду Одеської області від 12 грудня 2013 року в частині позовних вимог про стягнення процентів за користування позикою скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти за користування позикою у розмірі 96 тис. 934 грн 10 коп.

У решті ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 5 березня 2014 року та рішення Приморського районного суду Одеської області від 12 грудня 2013 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 969 грн 34 коп. витрат зі сплати судового збору.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої                 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий  В.М. Сімоненко

Судді  В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

А.Г. Ярема

 

Это конечно не спор между банком и должником. Но принять во внимание нужно.

   Не слаба позиція ВСУ. Ще б знати чи можуть нараховуватись проценти на суму (в  межах графіка), яка не підлягає стягненню по строку давності. 

[у.zaporozhskiy]

centurion дякую. Siringa браво.

Какой документ подтверждает перекидку денег с 2233 на 9611?

Что нужно истребовать?

[yafet]

Какой документ подтверждает перекидку денег с 2233 на 9611?

Что нужно истребовать?

    Перекидаються не гроші, "фонди" (бухгалтерські записи через кореспондуючі проводки технічними документами). Достатньо виписки з 2233, яка закінчується проводкою на інший рахунок (остання проводка вкаже на технічний документ).     Тільки краще уточніть то в  Siringa:  бо по-моєму там має бути тіло з 2233 на прострочені (2234 чи який?), а потім з останнього на рахунки  9 класу.

[у.zaporozhskiy]

Не слаба позиція ВСУ. Ще б знати чи можуть нараховуватись проценти на суму (в межах графіка), яка не підлягає стягненню по строку давності.

В чем ее позитив для кредитных обязательств?

А при чем исковая давность к праву насчитывать проценты?

[Mercato®]

В чем ее позитив для кредитных обязательств?

А при чем исковая давность к праву насчитывать проценты?

Позитива не наблюдаю) Скинул для обсуждения. Такое положение вещей конечно не есть гуд.

[yafet]

В чем ее позитив для кредитных обязательств?

А при чем исковая давность к праву насчитывать проценты?

   Скоріше - негатив, якщо вищі суди не розділять строго правове регулювання позики і банківського кредиту.  

   По строках, то питання тільки в частині: якщо вже по строках не може бути стягнено тіло за старий (після 3-х років) графік, то логічно, що на ту частину і не мали б нараховуватись проценти. 

[Mercato®]

Какой документ подтверждает перекидку денег с 2233 на 9611?

Что нужно истребовать?

Документа может и не быть. Нужно смотреть обороты по этим счетам за период в аналитическом и синтетическом разрезах.

[у.zaporozhskiy]

Скоріше - негатив, якщо вищі суди не розділять строго правове регулювання позики і банківського кредиту.

По строках, то питання тільки в частині: якщо вже по строках не може бути стягнено тіло за старий (після 3-х років) графік, то логічно, що на ту частину і не мали б нараховуватись проценти.

в случае наличия досудебного требования, где требовали вернуть все тело кредита и не обратились с иском в суд в 3-годичный срок, дело находится в всу.

3 инстанции в пользу заемщика.

[yafet]

    Перекидаються не гроші, "фонди" (бухгалтерські записи через кореспондуючі проводки технічними документами). Достатньо виписки з 2233, яка закінчується проводкою на інший рахунок (остання проводка вкаже на технічний документ).     Тільки краще уточніть то в  Siringa:  бо по-моєму там має бути тіло з 2233 на прострочені (2234 чи який?), а потім з останнього на рахунки  9 класу.

95

Рахунки для обліку списаної у збиток заборгованості

9610 А "Списана у збиток заборгованість за коштами на кореспондентських рахунках";

9611 А "Списана у збиток заборгованість за кредитними операціями"

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0048-08/paran950#n950

 

2234 від лукавого. По постанові

(Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та [...]

Національний банк; Постанова, Інструкція, Перелік від 27.12.2007 № 481)  прострочений іпотечний(тіло) на 2238

 

_____

Розділ III. Бухгалтерський облік простроченої та безнадійної заборгованості за кредитними операціями

Глава 1. Бухгалтерський облік простроченої та безнадійної заборгованості за наданими кредитами

1.1. Банк відображає в бухгалтерському обліку суму заборгованості за кредитом, що не сплачена позичальником (боржником) у визначений договором строк, наступного робочого дня такою проводкою:

Дебет

Рахунки для обліку простроченої заборгованості за наданими кредитами;

Кредит

Рахунки для обліку наданих кредитів.

1.2. Банк відображає в бухгалтерському обліку погашення простроченої заборгованості за кредитною операцією такою проводкою:

Дебет

Рахунки для обліку грошових коштів і банківських металів, рахунки клієнтів;

Кредит

Рахунки для обліку простроченої заборгованості за наданими кредитами.

1.3. Банк списує за рахунок спеціальних резервів заборгованість за кредитними операціями, яка визнана безнадійною щодо отримання.

[Mercato®]

В моей молодости я учил план счетов в коммерческих банках.

Господа юристы, вы действительно хотите окунуться в сей омут? Оставьте экспертам и бухгалтерам пару крошек) Да простит меня Святой Иоанн Златоуст и Левий Матвий.

[yafet]

В моей молодости я учил план счетов в коммерческих банках.

Господа юристы, вы действительно хотите окунуться в сей омут? Оставьте экспертам и бухгалтерам пару крошек) Да простит меня Святой Иоанн Златоуст и Левий Матвий.

    Не гоже це. Згоден. Тим більше коли  не вчив ні в молодості, ні потім.    Але той радійсний день, коли в неї( в бухгалтерію) лізти вже не буде потреби, чим далі, тим більше розчиняється. Причому розчиняється разом з ореолом професійних бухгалтерів, аудиторів, експертів.  

[у.zaporozhskiy]

    Не гоже це. Згоден. Тим більше коли  не вчив ні в молодості, ні потім.    Але той радійсний день, коли в неї( в бухгалтерію) лізти вже не буде потреби, чим далі, тим більше розчиняється. Причому розчиняється разом з ореолом професійних бухгалтерів, аудиторів, експертів.  

У кого-то получилось истребовать выписку со счета 2233?

[yafet]

У кого-то получилось истребовать выписку со счета 2233?

 2233 чи 2203, тобто по позичкових, ще не було проблем. Або банк додає до позову, або потім сам приносить, або витребуванням. А що і це відмовили?