Recommended Posts

Давно крутилось.

Мучаю Гражданский кодекс... Читаю. Но прихожу к выводу, который многим не нравится... Именно современные договора факторинга больше похожи на цессию.

Разница - довольно туманна. Хочу пообсуждать с коллегами. Но "Коні не винні!". Трактовка "финансирование" иногда убивает суть происходящего.

Так поменялся ли кредитор? Или только часть обязательства в пользу фактора?

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Уже неоднократно обсуждалось, ждем практики ВСУ.

Что нам дает то, что например факторинг это цессия?

если наоборот, то открываются перспективы для признания договоров уступки недействительными в части касающейся конкретного кредитного договора с физлицом.

Link to comment
Share on other sites

Уже неоднократно обсуждалось, ждем практики ВСУ.

Что нам дает то, что например факторинг это цессия?

если наоборот, то открываются перспективы для признания договоров уступки недействительными в части касающейся конкретного кредитного договора с физлицом.

Безмерно уважаю Вашу позицию и всегда прислушиваюсь... Но тут давече пообщался с людьми, сведующими в данном вопросе. Вот что получил:

(Ф - факторинг, Ц - цессия):

1. Ф: предмет виключно грошова вимога.

2. Ф: підстава - договір.
    Ц: договір або закон.
3. Ф: дійсні і майбутні вимоги.
    Ц: лише дійсні вимоги.
4. Ф: є завжди відплатним договором.
    Ц: не завжди.
5. Ф: є фін. послугою.
6. Ф: задіяно більше сторін.
7. Ф: обов'язковий учасник фін. установа.
8. Ф: не потребує згоди боржника.
    Ц: буває потрібна згода боржника згідно договору або закону.
9. Ф: фінагент за певних умов зобов'язаний повернути отримані від боржника суми.
    Ц: повернення новим кредитором сум боржнику не передбачене.
10. Ф: є супровідні послуги.
  • Like 4
Link to comment
Share on other sites

Вопрос даже не в особом отличии...

Остается ли обязанность у должника перед клиентом после заключения оным договора факторинга с фактором?
Вся соль в том, что это не регулируется. Договор остается договором. Передается или "обязанность до" (и кредитор остается) или "обязанность до и после" (и это тоже особо не урегулировано).

  • Like 2
Link to comment
Share on other sites

Вопрос даже не в особом отличии...

Остается ли обязанность у должника перед клиентом после заключения оным договора факторинга с фактором?

Вся соль в том, что это не регулируется. Договор остается договором. Передается или "обязанность до" (и кредитор остается) или "обязанность до и после" (и это тоже особо не урегулировано).

По поводу "обязательств должника" читал такое, что при Ф. передаются и права, и обязанности (т.е. все), а при Ц. только права. Это тоже существенный признак при определение, какой договор уступки прав - Ф. или Ц. Отсюда, как понимаю и вытекают уже, как производная, права и обязанности не только должника, но и других сторон.

  • Like 2
Link to comment
Share on other sites

ВСУ поки що бачить різницю між цесією і факторингом  тільки по меті договору, з чого можна припустити, що різниці у наслідках (тільки право грошової вимоги, чи право грошової вимоги з усіма його акцесорними зобовязаннями) нема :    № 6-301цс15 від 06.07.15   " Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.  Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.  

    Натомість  договір факторингу  має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу."     

       

Хоча справедливості ради:  питання судді (право вимоги фактора, за захистом якого ви звернулись до суду, випливає з первісного кредитного договору чи з договору факторингу) заставило задуматись.  Варіант думки суду "передано тільки право грошової вимоги в обумовленому договором факторингу незмінному розмірі, а всі інші права залишаються у банку" також мав місце. Результат однаковий: в рішеннях стягнення на користь фактора як нового кредитора і в основному  і в акцесорних.   Є й виняток: кредитний договір передабачав письмову згоду позичальника на передачу кредитором прав третій особі, внаслідок чого договір факторингу в частині цього права вимоги визнано недійсним.

 

  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46449651

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

6 липня  2015 року                                                                                                                                                            м. Київ

 

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Григор'євої Л.І., суддів:Барбари В.П.,  Берднік І.С., Гуменюка В.І.,     Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П.,   Охрімчук Л.І.,  Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,  Шицького І.Б., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_15 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", третя особа - товариство з обмеженою відповідальності "Компанія "Інвестиційна перспектива", про стягнення грошових коштів, за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвестиційна перспектива", ОСОБА_15 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним за заявою ОСОБА_15 про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року,                                          

                                        в с т а н о в и л и:

 

                              У березні 2011 року ОСОБА_15 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра", Банк), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвестиційна перспектива" (далі - ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива"), про стягнення грошових коштів.

На обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала на те, що відповідно до договору про відступлення права вимоги від 9 грудня 2010 року вона набула право вимоги на повернення коштів ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" з його банківського рахунку, відкритого у гривнях і тройських унціях золота за договором  банківського рахунку від 7 липня 2006 року № 590, укладеного між зазначеним товариством та ПАТ "КБ "Надра" й пов'язаними правовідносинами в повному обсязі.

Згідно з випискою з банківського рахунку ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" Банк 20 березня 2008 року здійснив операції з купівлі-продажу банківського металу за декількома договорами від 20 березня 2008 року, за якими ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" продало Банку тройські унції золота загальною кількістю 113 тис. 320 тройських унцій та загальною вартістю       583 млн 069 тис. 758 грн 40 коп. Відповідно до вказаних банківських виписок, частина отриманих товариством грошових коштів у розмірі 101 млн 867 тис. 602 грн 41 коп. була направлена на погашення кредитної заборгованості ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" перед ПАТ "КБ "Надра" за кредитним договором № 26/5/2006/959-к/53 від 28 липня 2006 року.

Проте 8 квітня 2008 року ПАТ "КБ "Надра" в односторонньому порядку без укладення договорів зворотного викупу  скасував операції  з продажу банківського металу, які відбулися  20 березня 2008 року, та здійснив виправні проводки на банківських рахунках товариства, списавши з цих рахунків            583 млн 069 тис. 758 грн 40 коп., які були отримані товариством від продажу   113 тис. 320 тройських унцій золота, та одночасно поновив позичкову заборгованість товариства перед Банком. Унаслідок односторонньої відмови  Банку  від операцій з продажу банківських металів (золота) від              20 березня 2008 року,  списання грошових коштів у розмірі 583 млн 069 тис.    758 грн 40 коп. станом на 8 квітня 2008 року та зниження на цю дату облікового курсу Національного банку України на золото, вона - ОСОБА_15, як правонаступник товариства за договором цесії втратила грошові кошти в сумі 110 млн. 232 тис.  098 грн 13 коп., з яких: 59 млн. 618 тис. 048 грн 20 коп. основного боргу; 5 млн 174 тис. 519 грн 91 коп. - 3 % річних;  21 млн  985 тис. 632 грн 45 коп. суми індексу інфляції; 5 млн 961 тис. 804 грн 82 коп. - 10 % пені за неправильне списання з рахунку коштів; 17 млн 492 тис. 092 грн 75 коп. -        3 %  неустойки (штрафу) за прострочення повернення грошових коштів. З огляду на зазначене та з урахуванням уточнених позовних вимог  позивачка просила суд стягнути з банку зазначену суму коштів.  

ПАТ "КБ "Надра" звернулось до суду із зустрічним позовом до  ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", ОСОБА_15 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним на підставі статей 203215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На обґрунтування зустрічних позовних вимог Банк послався на те, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором факторингу, в якому фактором виступила ОСОБА_15, в той час як відповідно до норм статей 10771079 ЦК України між указаними сторонами договір факторингу не міг бути укладений, а тому на підставі до статей  203 ,  215 ЦК України цей договір є недійсним.  

Справа розглядалась судами неодноразово.

5 вересня 2013 року ОСОБА_15 в судовому засіданні подала  клопотання про закриття провадження у справі за зустрічним позовом ПАТ "КБ "Надра" до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" та         ОСОБА_15 про визнання договору відступлення права вимоги від 9 грудня 2010 року недійсним у зв'язку  з ліквідацією товариства.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 травня            2014 року, клопотання ОСОБА_15 про закриття провадження у справі за зустрічним позовом задоволено частково. Закрито провадження у справі за зустрічним позовом ПАТ "КБ  "Надра" до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", ОСОБА_15 про визнання договору відступлення права вимоги в частині вимог до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" у зв'язку з ліквідацією вказаної юридичної особи.

У задоволенні іншої частини клопотання відмовлено.    

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 6 березня        2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від             20 травня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_15 до ПАТ "КБ "Надра", третя особа - ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", про стягнення грошових коштів  відмовлено.

Зустрічний позов ПАТ "КБ "Надра" до ОСОБА_15 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним задоволено. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 9 грудня 2010 року № 1, укладений між ОСОБА_15 та ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива".

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року касаційні скарги ОСОБА_15 на ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня та 20 травня      2014 року відхилено. Ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від       20 січня та 20 травня 2014 року про часткове задоволення клопотання про закриття провадження у справі в частині зустрічних позовних вимог залишено без змін.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2014 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_15 до ПАТ "КБ "Надра", третя особа - ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", про стягнення грошових коштів відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ПАТ "КБ "Надра" до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", ОСОБА_15 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним відмовлено.

У поданій 21 квітня 2015 року до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_15 порушує питання про скасування рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення грошових коштів з підстави неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 106610711073 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.          

Для прикладу наявності зазначеної підстави ОСОБА_15 надає ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  14 березня  2012 року,  13 квітня 2011 року, 23 січня 2013 року,             5 березня 2014 року, 19 лютого 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 13 листопада 2014 року та 22 січня 2015 року, в яких, на її думку, зазначені правові норми застосовані по-іншому, ніж у справі, яка переглядається.

          Отже, предметом перегляду в зазначеній справі є судові рішення в частині застосування судом норм матеріального права - статей 106610711073 ЦК України при вирішенні спору щодо правовідносин сторін, які виникають з договору банківського рахунку.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 Цивільного процессуального кодексу України (далі - ЦПК України)  Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.    

За положеннями  пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове   застосування   судом   (судами)  касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права,  що  спричинило ухвалення   різних   за   змістом   судових   рішень  у  подібних правовідносинах

Згідно із частиною першою статті 360ЦПК України  Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 7 липня 2006 року між ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" та ПАТ "КБ "Надра" укладено договір банківського рахунку № 590, за умовами якого банк відкриває клієнту поточний рахунок № 26004002497001 в українських гривнях та в золоті (тройських унціях золота).

Крім того, 28 липня 2006 року між ПАТ "КБ "Надра" та ТОВ "Інвестиційна перспектива" укладено договір кредитної лінії № 26/5/2006/959-к/53, відповідно до якого банк відкриває позичальнику кредитну лінію в розмірі 33 тис. тройських унцій золота, видача яких здійснюється окремими траншами протягом шести місяців - з 28 липня 2006 року до 29 січня 2007 року.

Протягом 28 липня 2006 року - 5 лютого 2008 року сторонами вносилися зміни і доповнення до договору від 28 липня 2006 року, відповідно до яких у межах кредитної лінії банк надавав позичальнику кредит у сумі 73 тис. тройських унцій на строк до 30 травня 2008 року, який повинен був погашатися за рахунок продажу золота з депозитних рахунків боржника то його майнового поручителя (т. 1, а.с. 48, 72).

Так, відповідно до п. 1.2 договору кредитної лінії № 26/5/2006/959-К/53 видача кредитних коштів здійснювалася окремими траншами після подачі позичальником заявок на їх видачу та підписання сторонами окремих додаткових угод до цього договору.

Згідно з пунктом 2.1 зазначеного договору з метою забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором позичальник передає в заставу майнові права за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного з позичальником, та договором банківського вкладу (депозиту), укладеного банком з майновим поручителем.

Додатковими угодами, а саме: від 28 липня 2006 року № 1 ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" надано банком транш у сумі 33 тис. тройських унцій; від 28 липня 2006 року № 2 збільшено розмір кредиту до 43 тис. тройських унцій  та надано транш в сумі 10 тис. тройських унцій; від 16 серпня 2006 року № 3 відкрита кредитна лінія на 1 тис. 500 тройських унцій; від            11 вересня 2006 року № 4 відкрита кредитна лінія на 43 тис. тройських унцій та надано транш у розмірі 40 тис. тройських унцій; від 9 жовтня 2006 року № 5 в межах кредитної лінії надано транш в розмірі 1 155, 84 тройських унцій; від        10 жовтня 2006 року № 6 в межах кредитної лінії надано транш в розмірі  20 тис. тройських унцій; від 13 жовтня 2006 року № 7 в межах кредитної лінії надано транш у розмірі 33 тис. 950 тройських унцій; від 26 січня 2007 року № 8 строк кредитної лінії у сумі 43 тис. тройських унцій продовжено до 30 липня            2007 року; від 31 січня 2007 року № 9 надано транш в розмірі 5165, 68 тройських унцій; від 7 березня 2007 року № 10 в межах  кредитної лінії надано транш у розмірі 5 тис. тройських унцій; від 13 березня 2007 року № 11  збільшено кредитну лінію до 73 тисяч тройських унцій та надано транш в розмірі 30 тис. тройських унцій; від  27 липня 2007 року № 12 кредитну лінію в розмірі 73 тис. тройських унцій подовжено до 25 грудня 2007 року.

Додатковою угодою від 27 липня 2007 № 13 року продовжено до                25  грудня 2007 року строк дії користування кредитними траншами, наданими за додатковими угодами № 5, № 7, № 9, № 11.

Додатковою угодою  від 25 грудня 2007 року № 14 встановлено до             30 травня 2008 року строк користування кредитними траншами, наданими за додатковими угодами № 5, № 7, № 9, № 11.

Додатковою угодою від 5 лютого 2008 року № 15 внесено зміни, за якими  в межах кредитної лінії банк надав ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" кредитний транш у сумі 28 млн 980 тис. 915 грн 46 коп. строком до 30 травня 2008 року.

За договором від 9 грудня 2010 року ОСОБА_15 отримала право вимоги на повернення коштів ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" з банківських рахунків у гривнях та тройських унціях золота, відкритих за договором банківського рахунку від 7 липня 2006 року № 590, укладеного між ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" та ПАТ КБ "Надра".

Згідно з випискою банку з розрахункового рахунку цього товариства банком проведено операції з продажу банківського металу за договорами купівлі-продажу від 20 березня 2008 року, за якими ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" продало банку тройські унції золота у кількості     113 тис. 320 тройських унцій вартістю 583 млн. 069 тис. 758 грн 40 коп.

Відповідно до виписок банку частину грошових коштів у розмірі 101 млн 867 тис. 602 грн 41 коп. було направлено на погашення кредитної заборгованості ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" перед ПАТ КБ "Надра" за кредитним договором від 28 липня 2006 року. 8 квітня 2008 року банк в односторонньому порядку без укладення договорів зворотного викупу скасував операції з продажу банківського металу, які відбулися 20 березня 2008 року та здійснив виправні проводки на банківських рахунках товариства, списавши з рахунку товариства 583 млн 069 тис. 758 грн 40 коп., отриманих товариством від продажу 113 тис. 320 тройських унцій золота, і поновив позичкову  заборгованість цього товариства перед банком за вказаним кредитним договором.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ПАТ КБ "Надра" та визнаючи недійсним укладений між сторонами договір відступлення  права вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що договір відступлення права вимоги  від 9 грудня 2010 року № 1, укладений між ОСОБА_15 та ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", за своєю правовою природою є договором факторингу, а оскільки ОСОБА_15 відповідно до положень статей 1077 та 1079 ЦК Українине може виступати фактором, то і спірний договір між указаними сторонами не міг бути укладений, а відтак цей договір необхідно визнати недійсним на підставі положень статей  203 , 215 ЦК України .  

Дійшовши висновку про недійсність укладеного між  ОСОБА_15 та ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива» договору відступлення права вимоги, суди вважали, що підстави для задоволення позову ОСОБА_15 до ПАТ "КБ "Надра"  про  стягнення грошових коштів відсутні, оскільки недійсний правочин  не створює  юридичних наслідків.

Скасовуючи судове рішення в частині задоволення позову ПАТ КБ "Надра" до ОСОБА_15 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, касаційний суд вважав, що між сторонами укладено договір  відступлення права вимоги (цесії),  підстави для  визнання  якого  недійсним відповідно до положень статей 203 , 215 ЦК України відсутні.

Скасовуючи рішення судів попередніх судових інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову з задоволенні позову ОСОБА_15 в частині стягнення грошових коштів, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачка не надала доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

При цьому касаційний суд зазначив, що правомірність проведення            20 березня 2008 року банківських операцій з купівлі-продажу банківських металів на загальну суму 583 млн 069 тис. 758 грн належними доказами не підтверджена, тому суд вважав, що зазначені договори не могли укладатися  через відсутність на рахунках товариства тройських унцій золота, а тому банк правомірно здійснив виправлення в банківських рахунках шляхом зворотних записів на величину допущеної помилки.

Водночас в інших справах з подібних правовідносин, на які як на приклад неоднакового застосування норм матеріального права посилається ОСОБА_15, суди дійшли таких висновків:

- про помилкове неврахування судами наданої позивачем банківської виписки з поточного рахунку позичальника як доказу надання кредитних коштів (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  5 березня 2014 року);

- про виписку з карткового рахунку як належний первинний доказ здійснення банківських операцій з грошовими коштами клієнтів чи наявності кредитної заборгованості  (постанови Вищого господарського суду України від                   13 листопада 2014 року, 22 січня 2015 року, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 лютого           2015 року);

- про неправомірність дій банку щодо списання коштів з рахунку клієнта та скасування такої операції в односторонньому порядку й повторного проведення таких операцій за іншим курсом конвертації (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від   14 березня 2012 року);

- про необхідність перевірки доводів відповідача щодо здійснення операції зняття коштів в позаопераційний час (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2011 року).      

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм матеріального права судові палати у цивільних та господарських справах виходять з такого.

До загальних засад цивільного законодавства відносять, зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України).

Частина третя статті 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Норму статті 6 ЦК України розкриває стаття 627 цього Кодексу, в якій зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони  в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.  

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договір цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.    

Разом з тим розділ І книги п'ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.

Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України ).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.  

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).  

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.  Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.  

Натомість  договір факторингу  має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.  

Як встановлено судами при укладенні договору про відступлення права вимоги від 9 грудня 2010 року № 1 сторони керувалися положеннями статей  512 , 513 ,514  ЦК України .

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні  в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

З урахуванням зазначених норм права та встановлених обставин суд касаційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір  від            9 грудня 2010 року №1 є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним.

Судові рішення в частині договору відступлення права вимоги не є предметом перегляду в цій справі.

Отже, суд установив, що ОСОБА_15 за договором відступлення права грошової вимоги від 9 грудня 2010 року з моменту його укладення набула відповідних прав та обов'язків за договором банківського рахунку та має право вимагати від банку належного виконання зобов'язання за цим договором.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунку), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Частина перша статті 1068 ЦК України визначає, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку.

Відповідно до частини другої статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом.

Стаття 1071 ЦК України визначає перелік підстав списання грошових коштів з рахунку клієнта. Так, банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

При ухваленні оскаржуваного рішення суди не встановили жодної із підстав, передбачених у статті 1071 ЦК України, для списання коштів з рахунка товариства.

Так, пункт 4.12 Положення про здійснення операцій з банківськими металами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 6 серпня 2003 року № 325, передбачає, що порядок оформлення заяв про купівлю або продаж банківських металів, а також платіжних доручень на переказ банківських металів визначається нормативно-правовими актами Національного банку України, що регулюють порядок та умови торгівлі іноземною валютою та порядок виконання банківських документів на переказ в іноземній валюті та банківських металах.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що заяви товариства про продаж банківських металів та перерахування коштів відсутні.

Разом з тим статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.  Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Судами не встановлено, що правомірність правочинів з купівлі-продажу банківських металів від 20 березня 2008 року, на підставі яких відбулося зарахування коштів на банківський рахунок товариства та їх списання з рахунку, у передбаченому законом порядку спростована.

Так, згідно із частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Крім того, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) (стаття 215 ЦК України).

До загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься й вимога вчинення правочину у формі, встановленій законом (стаття 203 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Так, законодавством не встановлено нікчемності договору купівлі-продажу банківських металів у разі відсутності заяви про їх купівлю (продаж) або відсутності письмового чи іншого договору. Крім того, сторони у справі, яка переглядається, не оспорювали у встановленому законом порядку правомірність вчиненого правочину.

Відповідно до частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Такими письмовими підтвердженнями є виписки з особових рахунків клієнтів, які призначаються для видачі або надсилання клієнтам (п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 18 червня 2003 року № 254).

Висновок суду про правомірність дій банку щодо вчинення виправних проводок ґрунтується на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 1073 ЦК України в разі безпідставного списання грошових коштів банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

З наведених мотивів судові рішення про відмову ОСОБА_15 у задоволенні позову про стягнення грошових коштів не можна визнати обґрунтованими.

Отже, суд касаційної інстанції припустився неоднакового та неправильного застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Разом з тим для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно встановити певні факти, без яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо. З огляду на те, що суди попередніх судових інстанцій ці обставини не встановили, а Верховний Суд України відповідно до норм статей 3602 , 335 ЦПК України не може встановлювати ці обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їх оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі.

Тому судові рішення у справі в частині вимог ОСОБА_15 про стягнення грошових коштів підлягають скасуванню, а справу в цій частині слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з пунктом 1 частини другої статті 360ЦПК України.  

За таких обставин, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3605ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суд України

п о с т а н о в и л и :

Заяву ОСОБА_15 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 березня           2014 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2014 року, та рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_15 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", третя особа - товариство з обмеженою відповідальності "Компанія "Інвестиційна перспектива", про стягнення грошових коштів скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до  Шевченківського районного суду м. Києва.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першоїстатті 355 ЦПК України.

Головуючий       Л.І. Григор'єва Судді:       В.П. Барбара І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко   Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін І.Б. Шицький А.Г. Ярема

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Натомість ВССУ  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/45349665     через пальці подивився на "право майбутньої вимоги"   "...Скасовуючи рішення районного суду, апеляційний суд правильно виходив з того, що оформлюючи відступлення права вимоги банк і фактор не обумовлювали ніяких змін щодо обсягу прав і обов'язків, які за договорами перейшли до нового кредитора, а тому до ТОВ «Кредитні ініціативи» перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, включаючи установлені договором правила щодо валюти зобов'язання. Законодавство України не містить норми, внаслідок застосування якої у фактора за договором факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги  від 28 листопада 2012 року ТОВ «Кредитні ініціативи», існував чи існує обов'язок отримати ліцензію для підтвердження свого права на здійснення факторингових операцій. Ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями необхідна при укладенні кредитного валютного договору, а в даному випадку між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір відступлення права вимоги (цесії)."    

 

  Такий підхід не видається точним. У ст. 1078 ЦК є право майбутньої вимоги ц фактора за замовчуванням (Стаття 1078. Предмет договору факторингу

1. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

2. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. ).  

 

Питання про розмір вимоги, тобто чи отримує фактор  право  донарахувати проценти за договором кредиту (тут і технічне питання спеціальної правоздатності - банківської ліцензії на кредитування) відкрите. Принаймні думка ВСУ з цього питання мені невідома.

  • Like 2
Link to comment
Share on other sites

Натомість ВССУ http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/45349665 через пальці подивився на "право майбутньої вимоги" "...Скасовуючи рішення районного суду, апеляційний суд правильно виходив з того, що оформлюючи відступлення права вимоги банк і фактор не обумовлювали ніяких змін щодо обсягу прав і обов'язків, які за договорами перейшли до нового кредитора, а тому до ТОВ «Кредитні ініціативи» перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, включаючи установлені договором правила щодо валюти зобов'язання. Законодавство України не містить норми, внаслідок застосування якої у фактора за договором факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги від 28 листопада 2012 року ТОВ «Кредитні ініціативи», існував чи існує обов'язок отримати ліцензію для підтвердження свого права на здійснення факторингових операцій. Ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями необхідна при укладенні кредитного валютного договору, а в даному випадку між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір відступлення права вимоги (цесії)."

Такий підхід не видається точним. У ст. 1078 ЦК є право майбутньої вимоги ц фактора за замовчуванням (Стаття 1078. Предмет договору факторингу

1. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

2. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. ).

Питання про розмір вимоги, тобто чи отримує фактор право донарахувати проценти за договором кредиту (тут і технічне питання спеціальної правоздатності - банківської ліцензії на кредитування) відкрите. Принаймні думка ВСУ з цього питання мені невідома.

Это два самых больших вопроса,в которых ВССУ не разобрался и не дал правильные ответы,а есть ли противоположенное применение норм материального права?

Link to comment
Share on other sites

Немного разбавлю сухие юридические выкладки.

Ведь правда, что даже не все юристы до конца понимают разницу между Факторингом и Цессией. Признаюсь, и я был в смятении. Вот как мне объяснили:

 

Что такое факторинг? Это предоставление финансирования за плату, обеспеченное уступкой прав требования по обязательствам, которые обслуживаются должниками.
Вы собственник большого количества помещений, которые сдаются в аренду. Арендаторы уважаемые компании, исправно вносящие арендную плату. Вам нужны деньги.
Приходит факторинговая компания, передает вам сумму, равную годичной арендной плате по всем вашим арендным договорам. Взамен получает право требовать от ваших арендаторов регулярной уплаты ему арендной платы в течение 12 месяцев и от вас - оговоренный процент за предоставленное вам финансирование. Для вас смысл операции - в получении арендной платы авансом за 12 месяцев. Цена этих денег, полученных целиком сегодня, а не равными частями в течение года, и есть предмет договора с фактором.
 
Но. Вы не продали помещения. Не дали право пожизненного получения арендной платы. Собственность остается вашей)
  • Like 2
Link to comment
Share on other sites

Немного разбавлю сухие юридические выкладки.

Ведь правда, что даже не все юристы до конца понимают разницу между Факторингом и Цессией. Признаюсь, и я был в смятении. Вот как мне объяснили:

Что такое факторинг? Это предоставление финансирования за плату, обеспеченное уступкой прав требования по обязательствам, которые обслуживаются должниками.

Вы собственник большого количества помещений, которые сдаются в аренду. Арендаторы уважаемые компании, исправно вносящие арендную плату. Вам нужны деньги.

Приходит факторинговая компания, передает вам сумму, равную годичной арендной плате по всем вашим арендным договорам. Взамен получает право требовать от ваших арендаторов регулярной уплаты ему арендной платы в течение 12 месяцев и от вас - оговоренный процент за предоставленное вам финансирование. Для вас смысл операции - в получении арендной платы авансом за 12 месяцев. Цена этих денег, полученных целиком сегодня, а не равными частями в течение года, и есть предмет договора с фактором.

Но. Вы не продали помещения. Не дали право пожизненного получения арендной платы. Собственность остается вашей)

Но ведь такой договор факторинга может быть и бессрочным.

нигде не предусмотрено,что в договоре факторинга должен быть указан конкретный срок.

Link to comment
Share on other sites

 

Немного разбавлю сухие юридические выкладки.

Ведь правда, что даже не все юристы до конца понимают разницу между Факторингом и Цессией. Признаюсь, и я был в смятении. Вот как мне объяснили:

 

Что такое факторинг? Это предоставление финансирования за плату, обеспеченное уступкой прав требования по обязательствам, которые обслуживаются должниками.
Вы собственник большого количества помещений, которые сдаются в аренду. Арендаторы уважаемые компании, исправно вносящие арендную плату. Вам нужны деньги.
Приходит факторинговая компания, передает вам сумму, равную годичной арендной плате по всем вашим арендным договорам. Взамен получает право требовать от ваших арендаторов регулярной уплаты ему арендной платы в течение 12 месяцев и от вас - оговоренный процент за предоставленное вам финансирование. Для вас смысл операции - в получении арендной платы авансом за 12 месяцев. Цена этих денег, полученных целиком сегодня, а не равными частями в течение года, и есть предмет договора с фактором.
 
Но. Вы не продали помещения. Не дали право пожизненного получения арендной платы. Собственность остается вашей)

 

     Це воно так в людей. Тобто мета фінансової операції факторингу полягає в отриманні напередфінансування під відступлення дійсної (утрудненої або майбутньої вимоги). Заробіток клієнта (економія порівняно з кредитом на ціні кредитних ресурсів за час до настання строку вимоги або до часу фактичної реалізації вимоги), заробіток фактора на маржі тої самої вартості кредитних ресурсів та оптимізації адміністративних витрат(по причині, що факторинг - його основна діяльність, або має свої дешеві чи безоплатні ресурси, або має технічні можливості ефективно збирати розпорошені у вимогах ресурси і т.п.).  А на нашій території поняття "факторинг" сильно змінювалось і трансформувалось на доходу невідомо кому, але в основному по причині тотальної фінансової неграмотності.   Власне так само як і "фінансовий лізинг", так само як і "венчурний капітал" і т.п.    

    Але правила є правила і первинне поняття факторингу помалу проростає через омут судової системи. Тільки не вдається його втиснути в уже сформовану реальність ні економічної, ні юридичної практики.  Дельта лопнула запізно, хоча саме там зразу було видно ущербність відчизняної практики факторингу. От десь з лагом запізнення (приблизно до 2017 року)  і устаканиться судова практика врегулювань факторингових спорів. Думаю, що більшість з них будуть похоронені під обломками факторингових компаній, хоча все може йти й традиційно по нашому, тобто алогічно.

   Щодо змісту факторингу по-нашому, то не слід забувати про розпорядження дерфінпослуг про зміст в первинному і потім зміненому вигляді. http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0373-09/ed20090403 

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Но ведь такой договор факторинга может быть и бессрочным.

нигде не предусмотрено,что в договоре факторинга должен быть указан конкретный срок.

 

   По цьому хибному маршруту і пішов клубок проблем. Виходячи з правил цивільного права "свобода договору" і "все що не заборонено-дозволено" факторингові операції з активами у формі кредитів були звихнуті від самого початку. Десь недавно на форумах проходила інформація, що ТАСкомерц(Сведбанк) продав вже списані активи і фінансування під них не отримував.  Хорошим показником є поведінка єдиного хоч і жорстокого але  дійсно фінансово грамотного банку - Привату. Дотепер я не бачив жодного споживчого кредиту відступленого Приватом фактору. Думаю що це не в останню чергу  силу органічних протиріч в регулюванні факторингу на території України порівняно з його історичним змістом.   

  • Like 2
Link to comment
Share on other sites

По цьому хибному маршруту і пішов клубок проблем. Виходячи з правил цивільного права "свобода договору" і "все що не заборонено-дозволено" факторингові операції з активами у формі кредитів були звихнуті від самого початку. Десь недавно на форумах проходила інформація, що ТАСкомерц(Сведбанк) продав вже списані активи і фінансування під них не отримував. Хорошим показником є поведінка єдиного хоч і жорстокого але дійсно фінансово грамотного банку - Привату. Дотепер я не бачив жодного споживчого кредиту відступленого Приватом фактору. Думаю що це не в останню чергу силу органічних протиріч в регулюванні факторингу на території України порівняно з його історичним змістом.

А какой нормой предусмотрено,что договор факторинг должен иметь срок?

Link to comment
Share on other sites

Но ведь такой договор факторинга может быть и бессрочным.

нигде не предусмотрено,что в договоре факторинга должен быть указан конкретный срок.

 

 

А какой нормой предусмотрено,что договор факторинг должен иметь срок?

Договор факторинга по своей форме должен иметь такие же разделы, как и любой другой договор, т.е. и его срок.

А вообще, углубляя этот вопрос, скажу что ранее налоговая требовала каждый год продлевать либо перезаключать любой договор, даже если он бессрочный. Не могу сказать остались ли на сегодня такие требования и чем они вообще были подреплены ранее.

 

С другой стороны, если рассуждать логично, то договор прекращает свое действие после выполнения сторонами всех своих обязательств.

Например, ПИБ уступил "Кредитным инициативам" и в договоре установлен срок договора в 20 лет. Не могу понять зачем, если не для махинаций. Ведь все реестры и акты подписаны, документация передана, деньги уплачены (допустим).

При факторинге, как мне видится, при такой фазе договора нет уже возможности что-либо переиграть в зад. Для этого в этом в частности ДФ предусмотрены компенсационные расчеты и обязательства, что ничто невозвращается.

И это справедливо: как можно, например, спустя несколько лет подписать новую редакцию "Реестра заемщиков"(факт)? Это абсурд! Обязательства выполнены давно.

Получается как в карточной игре в покер: меняю 3 карты (заемщиков, т.к. у одого КД недействителен, у второго уже отжал и он отработанный материал, а третий - внук алегарха, хлопотно). И так по всей видимости ПИБ и КИ будут играть 20 лет.

 

Возвращаясь к вопросу: на мой взгляд, срок должен быть, а если его нет, то надо руководствоваться ЗУ и НПА и + доказывать, как доказывают в судах, что приведенный выше договор - это факторинг, а не цессия.

 

Спасибо всем за внимание :)

Link to comment
Share on other sites

А какой нормой предусмотрено,что договор факторинг должен иметь срок?

   Ну тут питання не в строку договору.  По факторингу фактору від клієнта можуть бути передані права вимоги за період (наприклад платежі за 3 поставки з 10, або  орендні платежі за 6 місяців з 12) або в цілому (всі платежі до завершення того ж договору оренди і т.п.).  В фактоингу головне, щоб йшлось про бізнес процеси, а не про споживчі.

   Але то все не влазить в наші "усталені" правила. В нас традиційно 2 контрагенти, значить і 2 оригінали договору- по одному у сторін. При передачі права вимоги клієнт мусить передати підтверджуючі документи фактору, що зводить фактично нанівець можливість часткового відступлення. З цим судова система з горем пополам впоралась і визнає часткове відступлення по копіях. Але при відступленні бізнес-кредитів зовсім нелогічно відступати їх частину, бо тоді банк не чистить свій баланс.   От і знайшлась світла голова: держкомфінпослуг - свадєбний генерал,  законом не заборонено ( ви напевно звертали увагу як сказали високі суди (крім однієї колегії ВАСУ)  про ст. 1077, про дію УНІДРУА і т.п.  - вони фактично підіграли шустрим мол не заборонено, а тепер чухають рєпу, як з тої ситуації вилізти), значить можна відступити всі проблемні кредити  (зі споживчими включно), почистити свій портфель і навіть дати фактору кредит !!!, щоб він здійснив факторинг (фінансування під відступлення). А далі до світлої голови підключились шустрі, і, як традиційно, карта і пішла.    

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

   Ну тут питання не в строку договору.  По факторингу фактору від клієнта можуть бути передані права вимоги за період (наприклад платежі за 3 поставки з 10, або  орендні платежі за 6 місяців з 12) або в цілому (всі платежі до завершення того ж договору оренди і т.п.).  В фактоингу головне, щоб йшлось про бізнес процеси, а не про споживчі.

   Але то все не влазить в наші "усталені" правила. В нас традиційно 2 контрагенти, значить і 2 оригінали договору- по одному у сторін. При передачі права вимоги клієнт мусить передати підтверджуючі документи фактору, що зводить фактично нанівець можливість часткового відступлення. З цим судова система з горем пополам впоралась і визнає часткове відступлення по копіях. Але при відступленні бізнес-кредитів зовсім нелогічно відступати їх частину, бо тоді банк не чистить свій баланс.   От і знайшлась світла голова: держкомфінпослуг - свадєбний генерал,  законом не заборонено ( ви напевно звертали увагу як сказали високі суди (крім однієї колегії ВАСУ)  про ст. 1077, про дію УНІДРУА і т.п.  - вони фактично підіграли шустрим мол не заборонено, а тепер чухають рєпу, як з тої ситуації вилізти), значить можна відступити всі проблемні кредити  (зі споживчими включно), почистити свій портфель і навіть дати фактору кредит !!!, щоб він здійснив факторинг (фінансування під відступлення). А далі до світлої голови підключились шустрі, і, як традиційно, карта і пішла.    

А можете разместить ссылки на Постановления ВАСУ?

 

Если у кого-то есть негативные Постановления ВАСУ, и как Вы говорите, есть положительное Постановление ВАСУ, то давайте подадим в ВСУ.

Link to comment
Share on other sites

Договор факторинга по своей форме должен иметь такие же разделы, как и любой другой договор, т.е. и его срок.

А вообще, углубляя этот вопрос, скажу что ранее налоговая требовала каждый год продлевать либо перезаключать любой договор, даже если он бессрочный. Не могу сказать остались ли на сегодня такие требования и чем они вообще были подреплены ранее.

 

С другой стороны, если рассуждать логично, то договор прекращает свое действие после выполнения сторонами всех своих обязательств.

Например, ПИБ уступил "Кредитным инициативам" и в договоре установлен срок договора в 20 лет. Не могу понять зачем, если не для махинаций. Ведь все реестры и акты подписаны, документация передана, деньги уплачены (допустим).

При факторинге, как мне видится, при такой фазе договора нет уже возможности что-либо переиграть в зад. Для этого в этом в частности ДФ предусмотрены компенсационные расчеты и обязательства, что ничто невозвращается.

И это справедливо: как можно, например, спустя несколько лет подписать новую редакцию "Реестра заемщиков"(факт)? Это абсурд! Обязательства выполнены давно.

Получается как в карточной игре в покер: меняю 3 карты (заемщиков, т.к. у одого КД недействителен, у второго уже отжал и он отработанный материал, а третий - внук алегарха, хлопотно). И так по всей видимости ПИБ и КИ будут играть 20 лет.

 

Возвращаясь к вопросу: на мой взгляд, срок должен быть, а если его нет, то надо руководствоваться ЗУ и НПА и + доказывать, как доказывают в судах, что приведенный выше договор - это факторинг, а не цессия.

 

Спасибо всем за внимание :)

Стаття 638. Укладення договору

1. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

 

я не вижу оснований, что бы в договоре факторинга обязательно присутствовал его срок.

Link to comment
Share on other sites

А можете разместить ссылки на Постановления ВАСУ?

 

Если у кого-то есть негативные Постановления ВАСУ, и как Вы говорите, есть положительное Постановление ВАСУ, то давайте подадим в ВСУ.

   З предметом і підставами для ВСУ можуть бути питання.  А саме рішення  я вже його виставляв не раз.  Тут на форумах занадто рябіє від тем - не знаю як шукати власні повідомлення. 

кладу ще разок  

 
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37709890

  

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

 

У Х В А Л А

 

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2014 р.                               м. Київ                                        К/9991/3380/12

 

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В. Васильченко Н.В.   Чумаченко Т.А.  розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про визнання протиправним та скасування окремих положень рішення,-

в с т а н о в и л а:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" звернулось в суд з позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, в якому просило визнати протиправним та скасувати розпорядження про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги №256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року в частині усунення порушень частини другої статті 5 Закону України "Профінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в частині недотримання обмеження щодо укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття відступлення права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників-фізичних осіб за період з 01 січня 2009 року по 21 березня 2011 року.    

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване розпорядження в частині неправомірності укладення договорів факторингу щодо набуття права грошової вимоги до боржників-фізичних осіб та необхідності усунення позивачем вказаного порушення не відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак підлягає скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року  у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано розпорядження відповідача про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги №256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року в частині усунення позивачем порушень частини другої статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" щодо недотримання обмеження про укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття відступлення права грошової вимоги за договорами факторингу, укладеними позивачем з боржниками-фізичними особами за період з 01 січня 2009 року по 21 березня 2011 року.      

Не погоджуючись з оскаржуваним судовим рішенням, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального тапроцесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга  підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 05 квітня 2011 року інспекційною групою Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України проведено планову виїзну інспекцію позивача з питань дотримання вимог законодавства у сфері фінансових послуг за період з 22 березня 2011 року по 05 квітня 2011 року, за результатами якої складено акт № 265/42/5.

У вказаному акті зазначено, що в ході перевірки встановлено порушення позивачем законодавства, зокрема: приписів частини другоїстатті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в частині недотримання позивачем обмеження щодо укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників-фізичних осіб.

На підставі виявлених в ході перевірки порушень відповідачем винесено розпорядження № 256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що укладені позивачем договори факторингу не відповідають приписам чинного законодавства, оскільки боржниками за вказаними угодами про відступлення права грошової вимоги є фізичні особи, що є порушенням чинного законодавства.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, щоЦивільний кодекс України, який має вищу юридичну силу ніж Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, не містить обмеження щодо особи, право вимоги грошових коштів до якої відступлене за договором факторингу, на відміну від вказаного положення, відтак підлягають застосуванню приписи Цивільного кодексу України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"визначено право на здійснення операцій з надання фінансових послуг. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

Статтею 23 цього Закону передбачено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Відповідно до п. 1 Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого постановою КМУ від 03.02.2010 року № 157, Держфінпослуг є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах , визначених законодавством.

Таким чином, зазначеним законом визначено, що виключне право та/або обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюється законами та нормативно-правовими актами державного органу, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг.

Пунктом 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, визначено, що до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників-суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2  статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг визначено, що «договір факторингу» означає договір, укладений між однією стороною ( позичальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого, зокрема, постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями ( боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання. Для особистого, сімейного або домашнього використання товари можуть придбавати лише фізичні особи.

Частиною другою статті 10 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, міститься інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Зазначене свідчить, що висновки суду апеляційної інстанції зроблено без урахування наведених вимог закону.

Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на встановлених по справі  обставинах та  правильному застосуванні норм матеріального тапроцесуального права.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону або змінено помилково.

 

Керуючись статтями 160167220222226230231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України  задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді:  

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Вот вечно у нас так. Даешь прецеденты! А гражданский кодекс уже отменили? Там же все довольно четко выписано)

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Вот вечно у нас так. Даешь прецеденты! А гражданский кодекс уже отменили? Там же все довольно четко выписано)

  Воно ніби то і так. Але судова система в правових позиціях мусить визначитись  на одному з двох варіантів щодо процентів ( навіть якщо відійти від специфіки споживчих кредитів):

1. Або факторингова компанія не може придбати кредит(право вимоги за кредитним договором), який не витребуваний достроково (чи договірний строк кредитування по якому не витік).

2. Або може придбати і на неї не поширюються вимоги про спеціальну правоздатність на кредитування.

 

   Бо ніхто ж не скасовував спеціальну правоздатність - кредитування (з нарахуванням поточних процентів, читай - майбутньої вимоги) є виключною банківською діяльністю з відповідними ліцензіями. А з другої сторони і ст.1078 заднім числом не закриєш. І банк, якщо він під шумок відступив непроблемний кредит, також на суд телеглядачів показувати не гоже. І народ бунтує - вимагає показати ціну відступлення, "право першої руки", що вже геть рушить сценарій. Ну і баланси факторингових компаній мяко кажучи недоконтрольовані.

Link to comment
Share on other sites

Вот вечно у нас так. Даешь прецеденты! А гражданский кодекс уже отменили? Там же все довольно четко выписано)

 

Вот вот и я уже не пойму, по ходу прецедентное право у нас уже, а не только его элементы...

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

  • 2 weeks later...

Вот вот и я уже не пойму, по ходу прецедентное право у нас уже, а не только его элементы...

   Ну його ж прецедентним не назвеш. То якась чи то  індукційна  чи то дедукційна нормотворчість, коли ВСУ на основі реально вирішених предметів спорів виводить єдино правильні теоретичні висновки - обовязкові для всіх правові позиції. Це високо. Європа заздрить. 

   

   По суті. Прецікава ст.1084.   Стаття 1084. Права фактора

1. Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

2. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу.

 

В руслі цієї статті, коли ж все-таки вважати правовідносини факторингу припиненими ??? : 1) з моменту завершення правовідносин фактор-боржник; 2) з моменту завершення правовідносин клієнт-фактор (профінансував+передав право вимоги); 3) з моменту закінчення строку, на який укладено договір факторингу; 4) з моменту припинення у фактора спеціальної правоздатності; 5) з моменту припинення останнього(крайнього) зобовязання боржника.   

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

   Ну його ж прецедентним не назвеш. То якась чи то  індукційна  чи то дедукційна нормотворчість, коли ВСУ на основі реально вирішених предметів спорів виводить єдино правильні теоретичні висновки - обовязкові для всіх правові позиції. Це високо. Європа заздрить. 

 

А как Вам такой прецедент в правовой позиции...

 

Надіслання банком позичальнику повідомлення про намір підвищити процентну ставку за кредитом з пропозицією прибути до банку для укладення додаткового договору (а в разі незгоди з цією пропозицією – у десятиденний строк повернути всю суму кредиту) не є вимогою про дострокове повернення кредиту та не свідчить про те, що строк виконання основного зобов’язання змінений відповідно до умов кредитного договору.  

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

А как Вам такой прецедент в правовой позиции...

 

Надіслання банком позичальнику повідомлення про намір підвищити процентну ставку за кредитом з пропозицією прибути до банку для укладення додаткового договору (а в разі незгоди з цією пропозицією – у десятиденний строк повернути всю суму кредиту) не є вимогою про дострокове повернення кредиту та не свідчить про те, що строк виконання основного зобов’язання змінений відповідно до умов кредитного договору.  

Не ну само  надіслання может и не свидетельствовать о том, что это и есть то самое досрочное требование о возврате. Это всего лишь намерение это сделать. 

А уже сам факт отказа (после получения и отрицательного ответа) от этой пропозиции свидетельствует об этом. Но то такэ. 

Просто суд тришкы занялся буквоедством. И решил быть дуже вумным. 

Так, кстати, действуют, и некоторые адвокаты.  В части некоторых толкований статей законодательства. 

Link to comment
Share on other sites

А как Вам такой прецедент в правовой позиции...

 

Надіслання банком позичальнику повідомлення про намір підвищити процентну ставку за кредитом з пропозицією прибути до банку для укладення додаткового договору (а в разі незгоди з цією пропозицією – у десятиденний строк повернути всю суму кредиту) не є вимогою про дострокове повернення кредиту та не свідчить про те, що строк виконання основного зобов’язання змінений відповідно до умов кредитного договору.  

  А чим є, якщо не вимогою? Якщо не секрет

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show