Постановление ВСУ в деле № 6-1295цс15 от 07 октября 2015 г. Ещё минус ПриватБанку. ИД исчисляется по последнему платежу, а не по сроку действия карты.

[Bolt]

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F8DC6EAAC5B8E9D1C2257EE30054259C

 

 

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

7 жовтня 2015 року                                                                     м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

Гуменюка В.І,

 

 

суддів

Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І.,

Сімоненко В.М.,

 

 

Сеніна Ю.Л.,

Яреми А.Г.,

 

 

 

 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня
2015 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 15 липня 2010 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг (далі – кредитний договір), на підставі якого останній отримав кредит у розмірі 8 тис. 800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Посилаючись на зазначені обставини та неналежне виконання ОСОБА_1 зобов’язань за вказаним договором, унаслідок чого станом на 31 серпня 2014 року утворилася заборгованість у сумі 31 тис. 555 грн
51 коп., з яких: 21 тис. 392 грн 69 коп. – заборгованість за кредитом, 7 тис. 780 грн 85 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом, 403 грн 14 коп. – заборгованість з комісії за користування кредитом,
500 грн – штраф (фіксована частина) та 1 тис. 478 грн 83 коп. – штраф (процентна складова), – позивач просив стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2014 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2015 року рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2014 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено: на користь останнього стягнуто з ОСОБА_1   31 тис. 555 грн 51 коп. заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2015 року залишено без змін.

У липні 2015 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 257, 261, частини першої статті 1054 та статті 1055 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У зв’язку із цим ОСОБА_1 просить скасувати зазначену ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та ухвалити нове рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявників, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 360⁴ ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 15 липня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 був укладений договір шляхом підписання анкети-заяви про приєднання (частина перша статті 634 ЦК України), де вказано, що заява разом з пам’яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг (далі – Умови), а також тарифами складає між сторонами договір про надання банківських послуг. На підставі зазначеного договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8 тис. 800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

ОСОБА_1 не виконав своїх зобов’язань за вказаним договором, унаслідок чого в нього перед ПАТ КБ «ПриватБанк» утворилася заборгованість.

У матеріалах справи містяться заперечення ОСОБА_1 на позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», у яких він посилаючись на статтю 258 ЦПК України зазначає про сплив строку позовної давності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку, що відповідач належним чином не виконує свої зобов’язання за кредитним договором, унаслідок чого утворилася заборгованість; доводи позивача про безкоштовність укладеного кредитного договору спростовуються матеріалами справи.

ОСОБА_1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

На підтвердження неоднаковості застосування норм матеріального права заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 серпня та 24 вересня
2014 року у справах за позовами ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

В ухвалі від 24 вересня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 19 березня 2014 року (справа № 6-14цс14), дійшов висновку, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку; за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – зі спливом останнього дня місяця дії картки
(стаття 261 ЦК України), а не після закінчення строку дії договору. Суд касаційної інстанції скасував ухвалені у справі рішення і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції з передбаченої статтею 338 ЦПК України підстави порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ухвалою від 6 серпня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості з підстав пропуску відповідачем строку позовної давності.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки
(стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пункту 2.1.1.2.11 Умов картка дійсна до останнього календарного дня місяця указано на ній.

Строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці.

За змістом пункт 2.1.1.2.1 Умов для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид визначений у пам’ятці клієнта/довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якого клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг.

Після настання зазначеного на картці терміну її дії банком випускається картка на новий термін, згідно діючих тарифів (п. 2.1.1.2.12 Умов).

Пунктом 2.1.1.2.3 Умов встановлено, що після отримання банком від клієнта необхідних документів, а також заяви, банк проводить перевірку наданих документів і приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну карту.

Крім того, пунктом 2.9 Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням затвердженим постановою Національного банку України від 19 квітня 2005 року № 137 визначено, що кредитна лінія під операції з платіжними картками відкривається банком на визначений термін та в межах установленого договором ліміту (заборгованості або граничної суми) кредитування.

У справі, яка переглядається судами не установлено граничний строк дії картки, ураховуючи, що у матеріалах справи відсутні пам’ятка клієнта, яка є складовою укладеного договору про надання банківських послуг, довідка про умови кредитування та рішення банку, яким встановлено кредитний ліміт на кредитну картку, якщо таке рішення приймалось банком.

Питання застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, з урахуванням цих обставин та факту пред’явлення позову тільки 25 вересня 2014 року, не вирішено.

Відповідно до статті 360² ЦПК України Верховний Суд України розглядає справи за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а відтак не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Допущені судами порушення не дозволяють Верховному Суду України прийняти рішення по суті спору.

Ураховуючи викладене, судові рішення ухвалені по справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355, 360³, 360⁴ ЦПК України Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2015 року, рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2015 року та рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2014 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті
355 ЦПК України.

 

Головуючий                                                                         В.І. Гуменюк

 

Судді:                                                                                    Н.П. Лященко

 

Л.І. Охрімчук

 

Ю.Л. Сенін

 

В.М. Сімоненко

 

А.Г. Ярема

[Bolt]

Решение первой инстанции...

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/41450450

 

 

   Справа №  346/5250/14-ц  

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

19 листопада 2014 року                                                                              м.  Коломия

 

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

в складі :   судді                      Васильковського В.В.

секретаря                        Фесюк О.О.,

представника позивача            ОСОБА_1

відповідача                               ОСОБА_2

 

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Коломиї цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

 

                                                             ВСТАНОВИВ :

 

представник позивача, звернувшись до суду з даним позовом, посилається на те, що згідно укладеного договору № б/н від 15 липня 2007 року, укладеного між ПАТ КБ ПРИВАТБАНК та ОСОБА_2, останньому надано кредит в сумі 8800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Стверджує, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» від 06.03.2010 року та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті позивача, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач умови договору не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 31555,51 грн., яка складається з 21392,69 грн. заборгованість за кредитом; 7780,85 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 403,14 грн. заборгованість з пені та комісії за користування кредитом, а також 500 грн. штраф (фіксована частина) та 1478,83 грн. штраф (процентна складова).

Просить позов задовольнити та стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ ПриватБанк борг за кредитним договором та судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги заперчив і пояснив, що банк не надав жодних доказів, які б свідчили про отримання ним грошових коштів в сумі 8800 грн. Надана банком заява від 15.07.2014 року стосується споживчого кредиту на купівлю товару, який він отримав 15.07.2010 року в розмірі 1469 грн. 57 коп. Вказаний кредит він оплатив.

Зясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Згідно із ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. У разі невиконання позичальником обовязків, встановлених договором позики, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів.

За ст.. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд приходить до висновку, що надана позивачем анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 15.07.2014 року (а.с.13) не є доказом укладення кредитного договору на суму 8800 грн., оскільки стосується відносин сторін щодо надання та отримання споживчого кредиту в розмірі 1469,27 грн., який ОСОБА_2 отримав на строк з 15.07.2010 року по 30.01.2011 року. Даний факт підтверджується наданими відповідачем заявою позичальника, страховим договором та довідкою про умови кредитування (а.с.183-185).

Відповідно до вимог ст.. 10 ЦПК України, представнику позивача судом було розяснено право на надання додаткових доказів на підтвердження отримання Відповідачем кредиту, однак представник позивача таких доказів не надав, в судовому засідання зіслався на розрахунок заборгованості як на підтвердження отримання ОСОБА_2 кредиту в розмірі 8800 грн. та заборгованості по вказаному кредиту.

Відповідно до ст.. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог.

Згідно ст.. 57 ЦПК України, доказами є фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін.

Суд вважає, що сам по собі розрахунок заборгованості (а.с.8-12) не може бути належним доказом, який би підтверджував вимоги позивача, тому в задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю.

На підставі ст.ст. 1047, 1054, 1055  ЦК України та керуючись ст.ст. 209, 212-215, 218 ЦПК України,

 

 

В И Р І Ш И В:

 

  В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до апеляційного суду Івано-Франківської області через Коломийський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення .

Рішення набирає законної сили після закінчення встановлених строків апеляційного оскарження.

    

Суддя  Васильковський  В.  В.

[Bolt]

Решение второй инстанции...

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/42548465

 

 

Справа № 346/5250/14-ц  

Провадження № 22-ц/779/173/2015  

Категорія 27  

Головуючий у 1 інстанції Васильковський В. В.  

Суддя-доповідач Фединяк В.Д.  

 

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2015 року                                                                       м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

   головуючого-судді Фединяка В.Д.

    суддів: Ковалюка Я.Ю., Матківського Р.Й.

        секретаря Петріва Д.Б.

         з участю представника банку Рокецької С.В.

      відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариств комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Коломийського міськрайонного суду від 19 листопада 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору від 15 липня 2010 року ОСОБА_3 отримав кредит в розмірі 8800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно п.2.1..1.2.4. Умов та Правил надання банківських послуг.Відповідач підтвердив свою згоду, що підписана ним анкета-заява разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг, які із Правилами користування платіжною карткою складають між банком і відповідачем кредитний договір.

У порушення норм Цивільного кодексу України та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував, у зв'язку із цим станом на 31 серпня 2014 року виникла заборгованість за кредитом в розмірі 31555,51 грн., яка складається з: 21392,69 грн - заборгованість за тілом кредиту; 7780,85 грн. - заборгованість за відсотками; 403,14 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1478,83 грн. - штраф (процентна складова), яку просив стягнути з відповідача.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 19 листопада 2014 року публічному акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» відмовлено в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про задоволення позову, вказуючи на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, дав неправильну оцінку поданим доказам, допустив порушення норм матеріального і процесуального права й ухвалив незаконне рішення. На думку апелянта, суд не врахував того, що зобов'язання відповідача, які виникли на підставі договору про надання банківських послуг № б/н від 15.07.2010 року не виконані та помилково прийняв до уваги про виконання кредитно-заставного договору №IFXRR330120360 від 15.07.2010 року як договору про надання банківських послуг № б/н від 15.07.2010 року, які підлягають виконанню незалежно одне від іншого на умовах та в порядку, встановлених кожним окремим договором.

У судовому засіданні представник ПАТ КБ «Приватбанк» Рокецька С.В. підтримала доводи апеляційної скарги, просить задовольнити цю скаргу.

ОСОБА_3 апеляційну скаргу не визнав, вважає оскаржуване рішення суду законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 303 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення  апеляційної скарги з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що анкета-заява про приєднання з Умовами і Правилами надання банківських послуг у Приватбанку та розрахунок заборгованості не є належним доказом, який підтверджує позовні вимоги, оскільки стосується відносин сторін щодо надання та отримання споживчого кредиту в розмірі 1469,27 грн., який відповідачем виконаний.

Висновок суду є передчасним і погодитись з ним не можна.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Судом установлено, що 05 липня 2010 року між банком та  ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № б/н згідно якого, банк надав, а позичальнику отримав кредит у розмірі 8800 грн. з сплатою 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до п.2.11.5.5. Умов і Правил надання банківських послуг, які разом із Правилами користування платіжною карткою складають між банком і відповідачем кредитний договір, позичальник зобов'язувався погашати заборгованість за Кредитом, відсотків за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Згідно довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором відповідач належно не виконував свої зобов'язання за договором, внаслідок чого станом на 31 серпня 2014 року виникла заборгованість за кредитом в розмірі 31555,51 грн., , яка складається з: 21392,69 грн - заборгованість за тілом кредиту; 7780,85 грн. - заборгованість за відсотками; 403,14 грн.- заборгованість по комісії за користування кредитом, 500 грн. - штраф(фіксована частина); 1478.83 грн. - штраф (процентна складова).

Розмір заборгованості за цим кредитним договором ОСОБА_3 не оспорює.

Встановивши зазначені обставини суд, керуючись умовами кредитного договору і ст. ст. 553,554,1048, 1050, 1054 ЦК України вважає, що є підстави для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк».

Суд відхиляє доводи ОСОБА_3 про те, що він 15 липня 2010 року не отримав кредит в розмірі 8800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, так як спростовуються даними, які містяться в підписаній ним анкета-заява разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг, які із Правилами користування платіжною карткою складають між банком і відповідачем кредитний договір (а.с.13,14).

Крім цього, у запереченні на позовну заяву ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_3 визнає укладення кредитного договору 15 липня 2010 року про отримання кредиту в розмірі 8800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку 176-178).

За правилами п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, допустив порушення норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з підстав встановлених п.п.1,4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк».

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 313,314,316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 19 листопада 2014 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов публічного акціонерного товариств комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 31555,51 грн.( тридцять одну тисячу п'ятсот п'ятдесят п'ять гривень 51 коп.), з яких: 21392,69 грн.( двадцять одну тисячу триста дев'яносто дві гривні 69 коп.) - заборгованість за тілом кредиту; 7780,85 грн.( сім тисяч сімсот вісімдесят гривень 85 коп.) - заборгованість за відсотками; 403,14 грн.(чотириста три гривні 14 коп.) - заборгованість по комісії за користування кредитом, 500 грн.(п'ятсот гривень) - штраф(фіксована частина); 1478,83 грн.(одна тисячу чотириста сімдесят вісім гривень 83 коп.) - штраф (процентна складова).

Рішення набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з часу набрання законної сили.

  Головуючий-суддя В.Д.Фединяк

   Судді:      Я.Ю.Ковалюк

          Р.Й.Матківський

[Bolt]

Решение третьей инстанции...

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/44015109

 

 

 

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 

23 квітня 2015 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

 

Юровської Г.В.,                 Нагорняка В.А.,                 Маляренка А.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 січня

2015 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, в якому зазначало, що 15 липня 2010 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 8 800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі

30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 умов кредитного договору, станом на 31 серпня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 31 555 грн 51 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 21 392 грн 69 коп.; заборгованість за відсотками -

7 780 грн 85 коп.; заборгованість з комісії за користування кредитом -

403 грн 14 коп.; штраф (фіксована частина) - 500 грн; штраф (процентна складова) - 1 478 грн 83 коп.

На підставі наведеного вище ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_4 на користь банку загальну заборгованість у розмірі 31 555 грн 51 коп., а також судові витрати.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2014 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 31 555 грн 51 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 21 392 грн 69 коп.; заборгованість за відсотками - 7 780 грн 85 коп.; заборгованість з комісії за користування кредитом - 403 грн 14 коп.; штраф (фіксована частина) - 500 грн; штраф (процентна складова) - 14 478 грн 83 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції, дослідивши докази у справі у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Доводи позивача про те, що він не отримував коштів за кредитним договором спростовуються матеріалами справи.

Із матеріалів справи та змісту ухвалених судами рішень не вбачається, що апеляційним судом при вирішенні спору допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338-341 ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Частиною 3 статті 332 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід відхилити, а рішення апеляційного суду у справі - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

 

Судді: Г.В. Юровська   В.А. Нагорняк   А.В. Маляренко

[Yonblund]

Все таки вопрос в связи с постановлением ВСУ. 

Если не было сделано заявление о строках исковой давности в суде первой инстанции, а апеляция рассмотрела дело без одной стороны,можна ли ссылатся на строки исковой давности в касационной жалобе, или бесплезно. 

[Bolt]

Все таки вопрос в связи с постановлением ВСУ. 

Если не было сделано заявление о строках исковой давности в суде первой инстанции, а апеляция рассмотрела дело без одной стороны,можна ли ссылатся на строки исковой давности в касационной жалобе, или бесплезно. 

 

А почему не было заявлено в первой инстанции об ИД... Ссылаться конечно можно на всё, что считаете нужным... но нужны основания...

[Yonblund]

А почему не было заявлено в первой инстанции об ИД... Ссылаться конечно можно на всё, что считаете нужным... но нужны основания...

Не было заявлено потому что мягко говоря проспали.

Надежд на касацию мало, конечно укажем об этом в кас. жалобе, но как Вы прваильно написали, нужны основания, а их я пока не вижу.

[Bolt]

Не было заявлено потому что мягко говоря проспали.

Надежд на касацию мало, конечно укажем об этом в кас. жалобе, но как Вы прваильно написали, нужны основания, а их я пока не вижу.

 

Ну а если поточнее... Или в прямом смысле проспали время заседания...

Надежд конечно мало, но пробовать всегда надо, даже если нет оснований...

[Yonblund]

Ну а если поточнее... Или в прямом смысле проспали время заседания...

Надежд конечно мало, но пробовать всегда надо, даже если нет оснований...

Если прямо, то практика по сути появилась по срокам недавно, дело тянется давно, вот и не обратили внимание на практику. 

[Bolt]

Если прямо, то практика по сути появилась по срокам недавно, дело тянется давно, вот и не обратили внимание на практику. 

 

А причём здесь практика... Исковая давность существует с начала существования законодательства... Или Вы заперечуете по практике, а не по закону...))) Я например применял эту исковую давность ещё задолго до появления практики и нормально выигрывал... 

 

Вы сами занимались или с юристом...

[Yonblund]

А причём здесь практика... Исковая давность существует с начала существования законодательства... Или Вы заперечуете по практике, а не по закону...))) Я например применял эту исковую давность ещё задолго до появления практики и нормально выигрывал... 

 

Вы сами занимались или с юристом...

Я неточно может написал.

Дело в том, то в первой инстанции заявление о пропуске строков исковой давности не подавалось, в апеляции тоже, поскольку, нашу апеляци. рассмотрели без нас.

Теперь стоит вопрос, надеятся на касацию или нет.

[Bolt]

Я неточно может написал.

Дело в том, то в первой инстанции заявление о пропуске строков исковой давности не подавалось, в апеляции тоже, поскольку, нашу апеляци. рассмотрели без нас.

Теперь стоит вопрос, надеятся на касацию или нет.

 

Может и не точно... 

Только я у Вас спросил, почему, по какой причине Вами не подавалось заявление о пропуске ИД в первой инстанции... А также по какой причине не подавалось в апелляции... Какая разница с Вами или без Вас та апелляция была рассмотрена... Если заявление есть то оно есть, если нет то его нет...

А Вы мне ответили, что раньше не было такой практики... Что мне совсем непонятно стало, так как ИД существует ооочень давно...

[Yonblund]

Может и не точно... 

Только я у Вас спросил, почему, по какой причине Вами не подавалось заявление о пропуске ИД в первой инстанции... А также по какой причине не подавалось в апелляции... Какая разница с Вами или без Вас та апелляция была рассмотрена... Если заявление есть то оно есть, если нет то его нет...

А Вы мне ответили, что раньше не было такой практики... Что мне совсем непонятно стало, так как ИД существует ооочень давно...

Про......ли

[Bolt]

Про......ли

 

Ничего не понял... По какой причине, возможно она уважительная... 

Вы сами занимались судом или через юриста, адвоката... он то не мог не знать...

[Yonblund]

Ничего не понял... По какой причине, возможно она уважительная... 

Вы сами занимались судом или через юриста, адвоката... он то не мог не знать...

Уважительных причин нет, по моему мнению.

Занимались сначала одни юристы, сейчас я как адвокат.

[Bolt]

Уважительных причин нет, по моему мнению.

Занимались сначала одни юристы, сейчас я как адвокат.

 

В смысле Вы сам адвокат... А до этого тоже юристы занимались... И никто не знал о существовании в ЦКУ исковой давности и о порядке её заявления... Ух ты...)))

[Yonblund]

В смысле Вы сам адвокат... А до этого тоже юристы занимались... И никто не знал о существовании в ЦКУ исковой давности и о порядке её заявления... Ух ты...)))

Вопрос не мне, а тем кто раньше вел дело.

Писать что угодно можно, но вопрос остается открытым, как в касации применить сроки исковой давности, если в двух первых инстанциях заявление не подавалось.

[Bolt]

Вопрос не мне, а тем кто раньше вел дело.

Писать что угодно можно, но вопрос остается открытым, как в касации применить сроки исковой давности, если в двух первых инстанциях заявление не подавалось.

 

Понятно...

 

Да вот именно, что что угодно, но причину какую то надо найти, а Вы говорите, что их нет совсем... То есть люди присутствовали и ни устно ни письменно не заикнулись даже нигде в запереченни... 

 

Обыкновенно применить, а там как получится, всё на усмотрение кассации...

[Yonblund]

Понятно...

 

Да вот именно, что что угодно, но причину какую то надо найти, а Вы говорите, что их нет совсем... То есть люди присутствовали и ни устно ни письменно не заикнулись даже нигде в запереченни... 

 

Обыкновенно применить, а там как получится, всё на усмотрение кассации...

Ок. В любом случае пишу, а там как касация посмотрит.

Спасибо

[ALTIS]

Наши "законодатели" упорно не видят бревна в глазу, а может это выгодно???

КАБАЛЬНАЯ СДЕЛКА

И. ИСРАФИЛОВ
Такое основание признания сделки недействительной, как заключение ее одной из сторон на кабальных условиях, не является новым для российского гражданского законодательства. Оно предусматривалось в ГК 1922 г. и 1964 г., содержится и в ныне действующем ГК РФ. Формулировка данной нормы совершенствовалась от кодекса к кодексу, но некоторые проблемы в применении этой нормы на практике до сих пор остались.
Главная проблема - в правильном понимании смыслового значения указанной нормы и правовых последствий признания сделок недействительными по данному основанию.
ГК 1922 г. (ст. 33) рассматривал в качестве кабальной сделку, в которую лицо вступило в явно невыгодных для себя условиях под влиянием крайней нужды. Гражданский же кодекс 1964 г. (ст. 58) сформулировал понятие кабальной сделки как сделки, которую гражданин вынужден был совершить вследствие стечения тяжелых обстоятельств на крайне невыгодных для себя условиях. В ныне действующем ГК (ст. 179) о кабальной сделке речь идет как о сделке, заключенной лицом на крайне невыгодных для себя условиях, которую оно вынуждено было совершить вследствие стечения тяжелых обстоятельств, о чем другая сторона сделки знала и чем воспользовалась. На первый взгляд, во всех трех позициях законодателя расхождений нет - во всех случаях сделка может быть признана недействительной, если одна из сторон вынуждена была заключить ее вследствие сложившихся для нее тяжелых обстоятельств и на условиях, крайне невыгодных для этой стороны. Такой упрощенный подход с учетом защиты прав и интересов только одной стороны может повлечь "кабальные" последствия для второй стороны даже несмотря на то, что в ее действиях отсутствуют элементы недобросовестности. Таким односторонним будет и определение кабальной сделки, данное в еженедельнике "Экономика и жизнь", в котором утверждается, что для признания сделки недействительной в этих случаях "требуется наличие двух фактов: нахождение лица, совершающего сделку, в тяжелых обстоятельствах; совершение сделки на крайне невыгодных условиях", которые при этом "обязательно должны быть взаимосвязаны" <*>. Следствием такой кабальной сделки, как указывается в разъяснении, "в соответствии со ст. 179 ГК является односторонняя реституция, в результате которой бывшему собственнику возвращается его квартира, а деньги, которые тот получил от покупателя, отчисляются в доход государства" независимо от того, есть ли в действиях последнего признаки правонарушения, за которое в отношении него может быть применена такая мера, как обращение уплаченных за квартиру денег в доход государства.
--------------------------------
<*> Кохановский А. Как провести экспертизу "юридической чистоты" покупаемой квартиры? // Экономика и жизнь - приложение ЭЖ-юрист. 1997, N 11 (ноябрь), с. 14.
В ст. 179 ГК РФ, в отличие от формулировок кабальной сделки, содержащихся в нормах предыдущих кодексов, говорится о том, что сделка будет кабальной, когда помимо названных двух условий будет присутствовать еще одно - то, что другая сторона сделки воспользовалась первыми двумя для заключения сделки в своих интересах. В этом случае должно быть налицо не только безнравственное поведение того, кто использовал безвыходное положение, в котором оказался другой человек, но и нарушение норм права, противоправное поведение <*>. При этом необходимо "наличие виновного поведения контрагента, намеренно использующего сделку в своих интересах" <**>. Хотя стечение тяжелых обстоятельств для потерпевшей стороны в кабальной сделке складывается независимо от каких-либо активных действий другого участника сделки, он осведомлен об этом и тем не менее осознанно пользуется сложившейся ситуацией для заключения выгодной для себя и крайне невыгодной для контрагента сделки, т.е. действует с умыслом, чтобы извлечь для себя выгоду. Сам потерпевший от сделки тоже осознает ее кабальный характер, хотя его внутреннее отношение не всегда может иметь существенное значение при классификации кабальной сделки. Таким образом, "юридический состав кабальной сделки включает в себя следующие обстоятельства: стечение тяжелых обстоятельств у потерпевшего; явно (в терминологии закона - крайне) невыгодные для потерпевшего условия совершения сделки; причинная связь между стечением тяжелых обстоятельств у потерпевшего и совершения им сделки на крайне невыгодных для него условиях; осведомленность другой стороны о перечисленных обстоятельствах и намеренное использование их к своей выгоде" <***>.
--------------------------------
<*> См.: Корнеев С.М., Крашенинников П.В. Приватизация жилищного фонда. М., 1996, с. 60.
<**> Гражданское право. В 2-х томах. Том I. Учебник / Под ред. Е.А. Суханова. М.: Издательство БЕК, 1994, с. 144.
<***> Гражданское право. Часть первая: Учебник / Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. М.: Юристъ, 1997, с. 186 - 187.
Если в отношении осознания контрагентом потерпевшего своих действий по заключению сделки для отнесения ее к кабальной необходимо наличие умысла, то для самого потерпевшего это осознание заключается в понимании им крайней невыгодности заключаемой сделки, что проявляется в несоразмерности уплачиваемой цены и реальной стоимости продаваемой вещи, которая в условиях рыночной экономики и постоянных инфляционных процессов подчас просто не может быть адекватно определена потерпевшими, что может создать у них представление о кабальном характере сделки. Поскольку осознание потерпевшим кабального характера сделки и наличие фактических кабальных условий в плане равноценной возмездности взаимных предоставлений сторонами в сделке может и не совпадать, то и внутреннее отношение самого потерпевшего к сделке, как уже отмечалось, не будет соответствовать фактическим обстоятельствам заключения сделки. Это будет означать, что даже если потерпевший считает, что он вынужден был совершить сделку на кабальных условиях, т.е. он относится внутренне к ней как к кабальной, но фактически условия заключения сделки не могут быть рассмотрены в качестве кабальных, то сделка не может быть признана кабальной.
Совершенно другое значение имеет внутреннее отношение к сделке контрагента потерпевшего. В действиях этой стороны должен быть явно выраженный умысел, т.е. внутреннее отношение лица к сделке в этом случае должно носить характер умышленных намерений использовать ситуацию в своих интересах. От внутреннего отношения данной стороны к совершаемой сделке и своим действиям будут зависеть правовые последствия признания сделки недействительной, в том числе и как заключенной на кабальных условиях. В последнем случае согласно п. 2 ст. 179 ГК к сделкам, заключенным на кабальных условиях, односторонняя реституция может быть применена, если в действиях стороны имеется умысел, т.е. в отношении стороны сделки, не действовавшей умышленно, не могут быть применены последствия признания сделки кабальной в виде обращения в доход государства имущества этой стороны, переданного или подлежащего передаче другой стороне в порядке исполнения обязательств по сделке.
Кабальность условий заключенного договора в качестве основания его признания недействительным законодателем объединена в группе таких оснований, как совершение сделки под влиянием обмана, насилия, угрозы, а также злонамеренного соглашения представителя одной стороны с другой, когда в действиях одной или обеих сторон в сделке всегда присутствует умысел. В кабальной же сделке умысел внешне не всегда может быть четко проявлен, т.е. умышленное поведение стороны практически невозможно бывает доказать, хотя кабальный характер самой сделки и не вызывает сомнений. Во всех перечисленных в ст. 179 ГК случаях пострадавшая в результате совершения сделки сторона называется потерпевшей стороной, а таковой можно стать только в результате умышленных действий. Поэтому если умышленное поведение стороны не будет доказано, то не будет оснований признавать сделку кабальной и применять к сторонам соответствующие правовые последствия. При неподтверждении умышленных действий в признании сделки недействительной, как кабальной, следует отказывать и классификацию такой сделки производить по другим предусмотренным законом основаниям, например, как совершенную под влиянием заблуждения (ст. 178 ГК РФ).
ССЫЛКИ НА ПРАВОВЫЕ АКТЫ

"ГРАЖДАНСКИЙ КОДЕКС РСФСР"
(утв. ВС РСФСР 11.06.1964)
"ГРАЖДАНСКИЙ КОДЕКС РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ (ЧАСТЬ ПЕРВАЯ)"
от 30.11.1994 N 51-ФЗ
(принят ГД ФС РФ 21.10.1994)
Законность, N 2, 2000

[ANTIRAID]

Продолжение обсуждения этой темы здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7884