Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Приватбанку во взыскании по карточному кредиту

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

7 жовтня 2015 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Гуменюка В.І,

суддів Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2015 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 15 липня 2010 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг (далі – кредитний договір), на підставі якого останній отримав кредит у розмірі 8 тис. 800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

 

Посилаючись на зазначені обставини та неналежне виконання ОСОБА_1 зобов’язань за вказаним договором, унаслідок чого станом на 31 серпня 2014 року утворилася заборгованість у сумі 31 тис. 555 грн 51 коп., з яких: 21 тис. 392 грн 69 коп. – заборгованість за кредитом, 7 тис. 780 грн 85 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом, 403 грн 14 коп. – заборгованість з комісії за користування кредитом, 500 грн – штраф (фіксована частина) та 1 тис. 478 грн 83 коп. – штраф (процентна складова), – позивач просив стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості.

 

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2014 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

 

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2015 року рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2014 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено: на користь останнього стягнуто з ОСОБА_1 31 тис. 555 грн 51 коп. заборгованості за кредитним договором.

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2015 року залишено без змін.

 

У липні 2015 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 257, 261, частини першої статті 1054 та статті 1055 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

У зв’язку із цим ОСОБА_1 просить скасувати зазначену ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та ухвалити нове рішення.

 

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявників, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

 

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

 

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 15 липня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 був укладений договір шляхом підписання анкети-заяви про приєднання (частина перша статті 634 ЦК України), де вказано, що заява разом з пам’яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг (далі – Умови), а також тарифами складає між сторонами договір про надання банківських послуг. На підставі зазначеного договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8 тис. 800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

 

ОСОБА_1 не виконав своїх зобов’язань за вказаним договором, унаслідок чого в нього перед ПАТ КБ «ПриватБанк» утворилася заборгованість.

 

У матеріалах справи містяться заперечення ОСОБА_1 на позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», у яких він посилаючись на статтю 258 ЦПК України зазначає про сплив строку позовної давності.

 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку, що відповідач належним чином не виконує свої зобов’язання за кредитним договором, унаслідок чого утворилася заборгованість; доводи позивача про безкоштовність укладеного кредитного договору спростовуються матеріалами справи.

 

ОСОБА_1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

 

На підтвердження неоднаковості застосування норм матеріального права заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 серпня та 24 вересня 2014 року у справах за позовами ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

 

В ухвалі від 24 вересня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 19 березня 2014 року (справа № 6-14цс14), дійшов висновку, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку; за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не після закінчення строку дії договору. Суд касаційної інстанції скасував ухвалені у справі рішення і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції з передбаченої статтею 338 ЦПК України підстави порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

 

Ухвалою від 6 серпня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості з підстав пропуску відповідачем строку позовної давності.

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

 

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

 

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

 

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

 

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

 

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

 

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

 

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

 

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

 

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

 

Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пункту 2.1.1.2.11 Умов картка дійсна до останнього календарного дня місяця указано на ній.

 

Строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці.

 

За змістом пункт 2.1.1.2.1 Умов для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид визначений у пам’ятці клієнта/довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якого клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг.

 

Після настання зазначеного на картці терміну її дії банком випускається картка на новий термін, згідно діючих тарифів (п. 2.1.1.2.12 Умов).

 

Пунктом 2.1.1.2.3 Умов встановлено, що після отримання банком від клієнта необхідних документів, а також заяви, банк проводить перевірку наданих документів і приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну карту.

 

Крім того, пунктом 2.9 Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням затвердженим постановою Національного банку України від 19 квітня 2005 року № 137 визначено, що кредитна лінія під операції з платіжними картками відкривається банком на визначений термін та в межах установленого договором ліміту (заборгованості або граничної суми) кредитування.

 

У справі, яка переглядається судами не установлено граничний строк дії картки, ураховуючи, що у матеріалах справи відсутні пам’ятка клієнта, яка є складовою укладеного договору про надання банківських послуг, довідка про умови кредитування та рішення банку, яким встановлено кредитний ліміт на кредитну картку, якщо таке рішення приймалось банком.

 

Питання застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, з урахуванням цих обставин та факту пред’явлення позову тільки 25 вересня 2014 року, не вирішено.

 

Відповідно до статті 3602 ЦПК України Верховний Суд України розглядає справи за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а відтак не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

 

Допущені судами порушення не дозволяють Верховному Суду України прийняти рішення по суті спору.

 

Ураховуючи викладене, судові рішення ухвалені по справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

 

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2015 року, рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2015 року та рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2014 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий

В.І. Гуменюк

Судді:

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F8DC6EAAC5B8E9D1C2257EE30054259C