Постановление ВСУ по пересмотру о взыскании с Райффайзен Банк Аваль процентов после окончания действия депозитного договора в размере вклада по требованию


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., 
суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М., Сімоненко В.М., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення відсотків за банківським вкладом за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд заочного рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 4 грудня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 19 травня 2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2015 року, 

встановила:

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 10 квітня 2008 року між нею та відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), укладено договір банківського вкладу «Універсальний», за умовами якого банк прийняв від неї 26 тис. 500 дол. США зі сплатою 25 % річних за користування вкладом та з кінцевим терміном повернення коштів 10 квітня 2009 року. Після закінчення терміну дії договору банк не повернув коштів позивачці. Лубенський міськрайонний суд Полтавської області рішенням від 25 січня 2013 року ухвалив стягнути з відповідача на її користь депозитний вклад у розмірі 

26 тис. 500 дол. США, відсотки за користування грошовим вкладом у розмірі 

6 тис. 627 дол. США 75 центів, пеню в розмірі 251 дол. США 75 центів, 

3 % річних у розмірі 41 дол. США 38 центів, що в сумі складає 33 тис. 417 дол. США 88 центів та еквівалентно 267 тис. 109 грн. Однак зазначене рішення суду банк виконав лише 30 квітня 2013 року. 

Оскільки з 11 квітня 2009 року до 29 квітня 2013 року банк фактично користувався депозитом позивачки, остання просила стягнути за вказаний період на її користь з банку проценти за користування депозитним вкладом у сумі 26 тис. 844 дол. США 86 центів.

Октябрський районний суд м. Полтави заочним рішенням від 4 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 19 травня 2015 року, позов задовольнив, ухвалив стягнути з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 відсотки за договором грошового вкладу від 10 квітня 2008 року в сумі 26 тис. 844 дол. США 86 центів, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 4 серпня 2014 року становило 327 тис. 50 грн 92 коп.; вирішив питання про розподіл судових витрат.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 2 червня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на вищезазначені судові рішення.

У заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд судових рішень порушується питання про скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 1058, 1061, 1070 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На підтвердження наявності зазначеної підстави подання заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» посилається на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі за позовом фізичної особи до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення процентів за користування грошовим вкладом, 3 % річних та інфляційних витрат (№ 6-1891цс15).

Так, приймаючи постанову від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1891цс15, Верховний Суд України керувався тим, що договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов’язань за договором після закінчення терміну його дії. Проте суди, задовольняючи позов, положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України до спірних правовідносин застосували неправильно та дійшли помилкового висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором, не врахувавши, що договором не визначено розміру процентної ставки за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неналежного виконання грошового зобов’язання за ним. Суд безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України, не врахувавши, що з банку підлягають стягненню проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

Натомість, у справі, яка переглядається, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оскільки банк продовжував користуватися грошовим вкладом позивачки після закінчення строку дії договору, то відповідно до положень статті 1061 ЦК України з відповідача підлягають стягненню проценти за користування вкладом за період з наступного дня після закінчення дії договору до дня, який передував фактичному поверненню коштів позивачці. При цьому суд дійшов висновку про те, що з банку підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за визначеною в договорі процентною ставкою (25 % річних).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 травня 2013 року (№6-39цс13), на яку посилався суд першої інстанції при ухваленні заочного рішення у справі, яка переглядається.

Отже, існує невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема частини першої статті 1058, статті 1061, частини другої статті 1070 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права та відступаючи від правової позиції щодо застосування положень статей 1058, 1061 ЦК України, викладеної Верховним Судом України у постанові від 29 травня 2013 року (справа № 6-39цс13), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що 10 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено договір банківського вкладу «Універсальний», за умовами якого банк прийняв від неї 26 тис. 500 дол. США зі сплатою 25 % річних за користування вкладом та з кінцевим терміном повернення коштів 10 квітня 2009 року. 

Після закінчення терміну дії договору банк коштів позивачці не повернув. 

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області рішенням від 25 січня 2013 року ухвалив стягнути з банку на користь ОСОБА_1 депозитний вклад у розмірі 26 тис. 500 дол. США, відсотки за користування грошовим вкладом у розмірі 6 тис. 627 дол. США 75 центів, пеню в розмірі 251 дол. США 75 центів, 3 % річних у розмірі 41 дол. США 38 центів, що в сумі складає 33 тис. 417 дол. США 88 центів та еквівалентно 267 тис. 109 грн. 

Однак зазначене рішення суду банк виконав лише 30 квітня 2013 року. 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 

За положеннями статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. 

Вклад (депозит) – це кошти в готівковій або в безготівковій формі, у валюті України або іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ).

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). 

Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав. 

У справі, яка переглядається, встановлено, що згідно з умовами договору банківського вкладу від 10 квітня 2008 року банк закриває вкладний рахунок після закінчення строку дії договору (пункт 5.4. договору). Підпунктом 2.4.1 зазначеного договору встановлено, що початком періоду нарахування відсотків є день зарахування суми грошових коштів на рахунок вкладника 

(10 квітня 2008 року), закінченням нарахування відсотків є день закінчення строку вкладу (10 квітня 2009 року). За бажанням вкладника відсотки можна отримати: готівкою через касу банку; шляхом перерахування на картковий рахунок вкладника; шляхом перерахування на власний поточний рахунок; шляхом перерахування на власний вкладний рахунок (підпункт 2.4.2 договору).

Договором не передбачено його автоматичної пролонгації та зміни умов в односторонньому порядку. Договір визначає, що строк його дії не продовжується, а сторони після закінчення строку вкладу можуть укласти новий договір (пункт 6.2. договору).

Отже, аналіз правових норм та умов договору дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 598 ЦК України зобов’язання банку в розмірі та на умовах, визначених договором банківського вкладу (депозиту), припинилися у строк, установлений цим договором.

Однак закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, – у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов’язань за договором після закінчення терміну його дії.

Проте у справі, яка переглядається, суди, задовольняючи позов у повному обсязі, положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України до спірних правовідносин застосували неправильно та дійшли помилкового висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором (25% річних), не врахувавши, що договором не визначено розміру процентної ставки за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неналежного виконання грошового зобов’язання за ним. Суд безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України, не врахувавши, що з банку підлягають стягненню проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

Саме такі висновки щодо застосування вищезазначених норм права викладені Верховним Судом України в постанові від 11 листопада 2015 року (№ 6-1891цс15), наданій заявником для порівняння.

Отже, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України.

Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

постановила:

Заяву публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд судових рішень задовольнити частково.

Заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 4 грудня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 19 травня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді Верховного Суду України: 
В.І. Гуменюк 
Н.П. Лященко 
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк 
В.М. Сімоненко 

Правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-338цс16

За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. 

Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав. 

Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, – у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Встановлено, що договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов’язань за цим договором після закінчення терміну його дії.

Проте суди, задовольняючи позов у повному обсязі, положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України до спірних правовідносин застосували неправильно та дійшли помилкового висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором, не врахувавши, що договором не визначено розміру процентної ставки за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неналежного виконання грошового зобов’язання за ним. Суд безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України, не врахувавши, що з банку підлягають стягненню проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

Суддя Верховного Суду України А.Г. Ярема

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/CF1F936B44FEE7BDC2257FBC004C6AB9

Link to comment
Share on other sites

ВСУ в очередной раз указал, что если банк не возвращает депозит и договором не предусмотрена процентная ставка либо его пролонгация при не возврате депозита, то проценты начисляются как на вклад по требованию.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...