Определение КААС об отмене определение Киевского окружного административного суда о закрытии производства по делу о признании неправомерными действий нотариусу по регистрации ипотекодержателя

[у.zaporozhskiy]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/62404261

Державний герб України
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: №   826/7820/16                                    Головуючий у 1-й інстанції:   Літвінова А.В.                                                                                                              Суддя-доповідач:  Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

  27 жовтня 2016 року                                                                                            м. Київ

Колегія  суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого  судді                                   - Троян Н.М.,

суддів                                                               - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю  секретаря                                      - Канівець К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Заєць Інни Олександрівни, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання дій протиправними та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати неправомірними дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Заєць Інни Олександрівни щодо проведення державної реєстрації обтяження іпотекою квартири, загальною площею 51,90 кв.м., жилою площею 29,20 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» за реєстраційним номером в Державному реєстрі іпотек №5419063 від 29.11.2012 та скасування рішення вказаного нотаріуса за реєстраційним номером №5419063 від 29.11.2012 про державну реєстрацію обтяження іпотекою зазначеної квартири на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2016 року провадження у даній справі - закрито.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною ухвалою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 02.08.2007 між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (іменований надалі - Банк) та ОСОБА_2 (надалі - позичальник) укладено кредитний договір №2608/0807/71-008, відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 119 000 доларів США на строк до 01.08.2032 включно та на умовах, передбачених у цьому Договорі, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим Договором (а.с. 10-18).

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем (іпотекодавець) та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (іпотекодержатель) 02.08.2007 укладено іпотечний договір, відповідно до п.2 якого на забезпечення виконання Основного зобов'язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю квартиру номер АДРЕСА_1, загальною площею 51,90 кв.м. складається з 2 (двох) жилих кімнат жилою площею 29.20 кв.м. (а.с. 19-22).

У подальшому, 28.11.2012 ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке в свою чергу виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» уклав договір факторингу №15 з ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (а.с. 23-26).

У той же день, між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами, який зареєстровано в реєстрі за №6970 (а.с. 27).

На підставі вказаного договору 29.11.2012 приватним нотаріусом Заєць І.О. зареєстровано обтяження іпотекою за реєстраційним номером 5419063 на квартиру, загальною площею 51,90 кв.м., жилою площею 29,20 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 на користь ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с. 38).

Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач оскаржує нотаріальну дію, яка вчиняється нотаріусом - не суб'єктом владних повноважень, тому вказаний спір не підсудний адміністративному суду, оскільки у ньому відсутній публічно-правовий характер, а відповідач у рамках заявлених позовних вимог не здійснює владні управлінські функції по відношенню до позивача, відтак позовні вимоги не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства України.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є невірною з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У частині першій статті 3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно абзацу 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У випадку, якщо суб'єкт у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Пунктом першим та другим частини другої статті 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Правова позиція з даного питання викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» №8 від 20.05.2013, відповідно до п. 3 якої вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

При цьому, умови та порядок здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно встановлені нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» №1952-VI від 01.07.2004 (далі - Закон №1952-VI).

Частиною першою статті 2 Закону №1952-VI встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №1952-VI (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж юридичної роботи не менш як два роки. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт.

Тобто, держава в цій частині надає нотаріусам владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною другою статті 9 Закону №1952-VI (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державний реєстратор: приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

У п. 8 вказаної Постанови Пленуму зазначено, що відповідно до абзацу другого частини першої статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом статті 9 цього Закону державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус. Повноваження державного реєстратора, передбачені цим Законом, з видачі та прийому документів можуть виконувати посадові особи органів місцевого самоврядування, адміністратори центрів надання адміністративних послуг, нотаріуси. Відповідно до частини другої статті 30 цього Закону дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації. Спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки суб'єктний склад спірних відносин свідчить про публічно-правовий характер даного спору, який виник та пов'язаний зі здійсненням державним реєстратором-нотаріусом владних управлінських функцій у зв'язку з виконанням делегованих повноважень та завдань, покладених на нього законом, тому даний спір повинен розглядатись у порядку та у спосіб, передбачений КАС України.

Поряд з цим, під час вирішення такого спору суд має надати оцінку виключно діям та рішенню суб'єкта владних повноважень, не втручаючись в оцінку цивільно-правових правовідносин.

Отже, в цій справі суд не повинен вирішувати питання невиконання або неналежного виконання сторонами договору цивільно-правових зобов'язань, отже, підстав розгляду цієї справи у межах заявлених позовних вимог за правилами цивільного судочинства не вбачається.

Щодо посилань суду першої інстанції на постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року (справа №21-41а16) колегія суддів зазначає наступне.

У вказаній постанові Верховний Суд України дійшов висновку, що спір у справі не є публічно-правовим, так як спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди.

Однак, висновки щодо застосування норм права, викладені у вказаній постанові Верховного Суду України безпосередньо не можуть бути застосовані до правовідносин між сторонами у даній адміністративній справі та не вказують на необхідність закриття провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України, оскільки у справах, які були представлені Верховному Суду України на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права, судами вирішувалось питання щодо належності способу звернення стягнення на предмет іпотеки, що застосований іпотекодержателем, належності порядку набуття останнім такого права за укладеними договорами та в подальшому набуття ним права власності на нерухоме майно, що було зареєстровано приватним нотаріусом.

У рамках даної справи, виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди (договорів кредиту та іпотеки) не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду.

Основні доводи позивача ґрунтуються на протиправності дій відповідача, як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, та полягають у тому, що відповідач не мав права вчинити спірну реєстраційну дію, оскільки вказана дія повинна була вчинятись нотаріусом, яким було посвідчено цей договір, при цьому вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном (посвідчення відповідачем факту виникнення, переходу або припинення права власності на нерухоме майно) не мало місце.

Тобто, у даній справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії відповідача, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, порушив норми процесуального права, що є підставою для її скасування та направлення справи для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Згідно із частиною першою ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно з п. 3 частини першої ст. 199, п. 4 частини першої ст. 204 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, суд апеляційної інстанції скасовує її і направляє справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Оскільки, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, у зв'язку з цим виникає необхідність у задоволенні апеляційної скарги та відповідно у скасуванні ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2016 року й направленні справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Керуючись ст.ст. 160, 196, 199, 204, 206 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2016 року - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та не підлягає оскарженню як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий суддя:                                                                         Н.М.Троян

Судді:                                                                                             Н.П. Бужак,    

                                                                                                    

                                                                                                                          В.А. Твердохліб

Головуючий суддя                                                                 Троян Н.М.            

Судді:                                                                                           Бужак Н.П.

                                                                                                                    Твердохліб В.А.

                                                                                                                                

[у.zaporozhskiy]

Помогаю по этому вопросу человеку.

Радует, что судьи в данном случае разобрались с обстоятельствами дела.

[west11]

42 минуты назад, y.voronizhskiy сказал:

Помогаю по этому вопросу человеку

Респект Вам Ярослав - прекрасная работа... и юриста ...и суда :-)