Постановление ВСУ по пересмотру о взыскании с Приватбанка украденного сотрудником депозита


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

4 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      4
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 листопада 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., 
суддів: Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,
 
за участю прокурора Халанчук О.С. та представника публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» – ОСОБА_1, 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання своїх трудових обов’язків за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а : 

27 березня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 18 лютого 2005 року він уклав із закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ЗАТ «КБ «Приватбанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ «КБ «Приватбанк»), депозитний договір, за умовами якого надав банку через касу грошові кошти в розмірі 430 тис. грн. Протягом дії договору на вказані кошти нараховувались відсотки за вкладом та надходили на його платіжну картку. По закінченню строку дії договору банк відмовив позивачу в поверненні вкладу, зазначивши, що депозитний рахунок на його ім’я не було відкрито, грошові кошти до банку не внесено, ними протиправно заволодів колишній співробітник ПАТ «КБ «Приватбанк» ОСОБА_3.

Посилаючись на те, що ПАТ «КБ «Приватбанк» відмовляється повернути суму банківського вкладу, що свідчить про невиконання з його боку зобов’язання за договором банківського вкладу, ОСОБА_2, уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з банку борг з урахуванням інфляції в розмірі 1 млн 365 тис. 9 грн, 3 % річних у розмірі 41 тис. 487 грн, упущену вигоду в розмірі 359 тис. 551 грн та моральну шкоду в розмірі 1 млн грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2015 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року касаційні скарги ОСОБА_2 та заступника прокурора Дніпропетровської області відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2015 року залишено без змін.

У липні 2016 року заступник Генерального прокурора України звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 1058 – 1060, 1172 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

У зв’язку із цим заявник просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2014 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_2.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Суди встановили, що ОСОБА_2 вніс до каси ЗАТ «КБ «Приватбанк» 430 тис. грн за квитанціями від 18 та 24 лютого, 16 та 28 березня 2005 року, 11, 22, 25 та 26 квітня 2005 року, 12 травня 2005 року та згідно з меморіальним ордером від 16 травня 2005 року з метою зарахування коштів на депозитний рахунок за договором банківського вкладу, укладеного між ОСОБА_2 та ЗАТ «КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Приватбанк», від імені якого діяв заступник відділення банку ОСОБА_3. 

Відповідно до наказу голови правління ЗАТ «КБ «Приватбанк» від 25 лютого 2004 року про внутрішнє переміщення в банку ОСОБА_3 призначено на посаду заступника директора по індивідуальному бізнесу Правобережного відділення Дніпропетровського районного управління (далі – РУ), звільнивши його з посади начальника відділу – керівника Індивідуального бізнесу з обслуговування населення.

Перебуваючи на вказаній посаді ОСОБА_3 підписав договір про депозитний вклад від 18 лютого 2005 року, укладений між ЗАТ «КБ «Приватбанк» в особі директора Правобережного відділення Дніпропетровського РУ ОСОБА_4 та ОСОБА_2, який на підставі зазначеного договору вніс до каси банку кошти на загальну суму 430 тис. грн.

24 травня 2005 року управлінням Служби безпеки України у Дніпропетровській області порушено кримінальну справу за фактом заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах – грошовими коштами ЗАТ «КБ «Приватбанк» шляхом зловживання службовими особами Правобережного відділення Дніпропетровського РУ ЗАТ «КБ «Приватбанк» своїм службовим становищем, за ознаками складу злочину, передбаченого частиною п’ятою статті 191 Кримінального кодексу України (далі – КК України). 27 вересня 2005 року у зазначеній кримінальній справі винесено постанову про притягнення ОСОБА_3 у якості обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 15 і частиною п’ятою статті 191 КК України. 

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції з висновками якого погодилися й суди касаційної та апеляційної інстанцій, виходив з того, що відсутні підстави для застосування статті 1172 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що особа, яка обіймала посаду заступника директора по індивідуальному бізнесу Правобережного відділення Дніпропетровського РУ, мала право укладати депозитні договори. Крім того, в матеріалах справи відсутні й докази доведеності вини працівника відповідача під час виконання ним службових обов’язків у привласненні коштів позивача. 

Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у цих справах.

На обґрунтування підстав для перегляду Верховним Судом України судового рішення заступник Генерального прокурора України надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2012 року, 8 жовтня й 19 листопада 2015 року та постанови Верховного Суду України від 12 червня 2013 року (справа № 6-46цс13), 29 січня 2014 року (справа № 6-149цс13), 6 квітня 2016 року (справа № 6-352цс16).

У постанові Верховного Суду України від 12 червня 2013 року (справа № 6-46цс13) не викладено правового висновку щодо застосування норм матеріального права.

Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2012 року, 8 жовтня і 19 листопада 2015 року суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які, установивши, що правовідносини між сторонами виникли за договорами банківського вкладу та банківського рахунку і що внаслідок неправомірних дій працівників банку при виконанні ними своїх службових обов’язків позивачу завдано шкоди, дійшли висновку про покладення відповідальності по відшкодуванню такої шкоди на банк згідно зі статтею 1172 ЦК України.

У постанові від 29 січня 2014 року (справа № 6-149цс13) Верховний Суд України виклав правовий висновок про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошових сум підтверджується договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки. Покладення на особу передбаченої статтею 1172 ЦК України відповідальності, яка застосовується в деліктних правовідносинах, виключає одночасне застосування норм матеріального права, які передбачають відповідальність за порушення договірних зобов’язань, зокрема статей 1058–1060 ЦК України. При цьому Верховний Суд України зазначив, що суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про укладення між сторонами договору банківського владу, помилково вважали, що на користь позивачки підлягають стягненню збитки в розмірі банківського вкладу, посилаючись одночасно на положення статей 1058–1060 та статті 1172 ЦК України.

У постанові від 6 квітня 2016 року (справа № 6-352цс16) Верховний Суд України виклав правовий висновок про те, що виходячи з положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4. Положення, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа. Дії вкладника щодо передачі грошей у власність банку є необхідною умовою виникнення зобов’язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з’являється право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов’язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов’язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника). 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов’язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди.

Зобов’язання із заподіяння шкоди – це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов’язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях статті 1166 ЦК України.

У тих випадках, коли шкоди завдано працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов’язків, зобов’язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (частина перша статті 1172 ЦК України).

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв’язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою – роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов’язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов’язків слід розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

У частині першій статті 60 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов’язків з доказування, а саме кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків наявності підстав звільнення від доказування.

Конкретні доказові презумпції передбачені нормами матеріального права.

Так особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.

Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, а позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Суди встановили, що наказом голови правління ЗАТ «КБ «Приватбанк» від 25 лютого 2004 року НОМЕР_1 ОСОБА_3 з ІНФОРМАЦІЯ_1 призначено на посаду заступника директора по індивідуальному бізнесу Правобережного відділення Дніпропетровського РУ й звільнено з посади начальника відділу – керівника індивідуального бізнесу з обслуговування населення.

Займаючи зазначену посаду, ОСОБА_3 підписав договір про депозитний вклад від 18 лютого 2005 року, укладений між ЗАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2.

ОСОБА_2 на підставі зазначеного договору певний період часу вносив до каси банку кошти з метою поповнення вкладу й зарахування на депозитний рахунок.

Відповідач не заперечував, що позивач вносив кошти до каси банку, на підтвердження чого касир видавав йому квитанції зі своїм підписом та підписом ОСОБА_3, кошти зараховувались на транзитний рахунок банку.

Наказом голови правління банку від 23 травня 2005 року НОМЕР_2 ОСОБА_3 звільнено з посади заступника директора по індивідуальному бізнесу Правобережного відділення Дніпропетровського РУ на підставі пункту 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України). 

У справі, яка переглядається, зазначивши про недоведеність вини ОСОБА_3 та дійшовши висновку про відсутність підстав для застосування до цих правовідносин положень статті 1172 ЦК України, суди не звернули уваги на те, що на момент укладення договору банківського вкладу з ОСОБА_2 ОСОБА_3 був офіційно оформленим працівником банку, займав керівну посаду, неодноразово укладав депозитні договори в приміщенні банку з іншими вкладниками, у кримінальній справі, порушеній за фактом заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах – грошовими коштами банку, шляхом зловживання службовими особами банку своїм службовим становищем, ОСОБА_3 притягнуто до кримінальної відповідальності як обвинуваченого. 

Розглянувши справу за позовом ОСОБА_2 до ЗАТ «КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Приватбанк», про стягнення суми за договором банківського вкладу та відшкодування моральної шкоди, за зустрічним позовом ЗАТ «КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Приватбанк», до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, суд касаційної інстанції дійшов висновку про нікчемність договору про депозитний вклад від 18 лютого 2005 року.

Задоволення вимог ОСОБА_2 про повернення грошових коштів за договором про депозитний вклад можливе у разі чинності такого договору.

Проте зазначений договір визнано судом нікчемним на підставі частини другої статті 1059 ЦК України, оскільки ОСОБА_3, який діяв від імені банку, не мав повноважень на укладення такого договору, а також при його укладенні не було дотримано письмової форми договору.

Статтею 216 ЦК України передбачено правові наслідки недійсності як нікчемних, так і оспорюваних правочинів, а саме за недійсним правочином кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину.

Правові наслідки нікчемного правочину є іперативними і, відповідно до частини четвертої статті 216 ЦК України, не можуть піддаватися змінам за домовленістю сторін.

Визнавши, що договір депозитного вкладу є нікчемним, суд не застосував наслідки його нікчемності, передбачені статтею 216 ЦК України, у зв’язку з чим ОСОБА_2 позбавлено права на захист його прав та повернення грошових коштів за таким договором.

Проте суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій на ці обставини не звернули уваги й заперечили можливість застосування до спірних правовідносин статті 1172 ЦК України. 

З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 360-4 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктоми 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, Верховний Суд України має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили зазначених обставин, а Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 360-2 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі.

Тому судові рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий: В.І. Гуменюк
Судді:
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
В.М. Сімоненко

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі за № 6-1693цс16

Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях статті 1166 ЦК України.

У тих випадках, коли шкоди завдано працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов’язків, зобов’язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (частина перша статті 1172 ЦК України).

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв’язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою – роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов’язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов’язків слід розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк

Постанова від 2 листопада 2016 року № 6-1693ц16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/42EF412A5C0BEF67C225807B0048430A

Link to comment
Share on other sites

ВСУ указал, что при краже средств сотрудником банка и признании судом договора ничтожным сумму депозита необходимо взыскивать непосредственно с банка по ст. 1172 ГК Украины. При этом под выполнением работником своих трудовых (служебных) обязанностей следует понимать выполнение работы в соответствии с трудовым договором (контрактом), должностными инструкциями, а также работы, которая хоть и выходит за пределы трудового договора или должностной инструкции, но поручается работодателем или вызвана неотложной производственной необходимостью как на территории работодателя, так и за ее пределами в течение всего рабочего времени.

  • Like 3
Link to comment
Share on other sites

Да это старая тема, когда сотрудники воруют, не только депозиты, но и кредиты, оформляя на людей без их ведома... У меня есть несколько КП по этому поводу... Так вот в таких случаях банк всегда отмораживается, типа они вообще не при делах и ничего не должны, типа обращайтесь к тому сотруднику, типа это его проблемы, а его и след простыл... и документы все уничтожены... Но деньги банк требует исправно в данном случае... даже при уничтоженных самими же документами... Складывается такое впечатление, что сотрудники сами по себе, а банк сам по себе...

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

9 hours ago, Bolt said:

 Складывается такое впечатление, что сотрудники сами по себе, а банк сам по себе...

Свою игру играют, похоже, имеют "квоты" от руководства...

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

9 часов назад, Лев сказал:

Свою игру играют, похоже, имеют "квоты" от руководства...

Что происходит в той секте которая Приват называется уже ничему не удивляешься...

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

всё верно, решение в целом правильное, но возникают вопросы

а) что делает в этом деле прокурор? там что, истец недееспособен, что ли?

б) почему договор ничтожен? в силу какой нормы закона? все обстоятельства в мотивировке не указаны, но из тех что указаны признаков ничтожности не усматривается: договор подписан сторонами, деньги вклада в банк поступили, и были украдены уже из собственности банка, а не вкладчика — то есть деликт между сторонами отсутствует; а наличествуют договорные отношения по договору банковского вклада

в таких обстоятельствах нет основания для применения статьи 1172 (1166) ЦК о возмещении убытков, а следует применять общие нормы о возврате депозитного вклада банком вкладчику (да так оно и выгоднее для вкладчика — можно помимо вклада взыскать проценты, пеню, ст.625)

а так получилось что Приват отмазали от всей ответственности, кроме самого тела вклада, нехорошо..

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...