Постановление ОАСК о неправомерных действиях ФГВФЛ по признанию договора факторинга с Плеядой ничтожным

[ANTIRAID]

Державний герб України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26 грудня 2016 року 16 год. 50 хв.

№ 826/17720/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича, треті особи: публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", Національний банк України та ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда" (далі - позивач, ТОВ "ФК "Плеяда") до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач-1, Фонд), треті особи: публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" (далі - третя особа-1, ПАТ "Банк Михайлівський", банк) та Національний банк України (далі - третя особа-2, Національний банк), про:

- визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду у ПАТ "Банк Михайлівський" щодо встановлення додаткових підстав нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року №1905, укладеного між ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "ФК "Плеяда" (далі - оскаржуване рішення);

- зобов'язання Фонду утриматися від вчинення дій, направлених на встановлення нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року №1905, укладеного між ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "ФК "Плеяда", та утриматися від повідомлення будь-яких осіб про нікчемність вказаного договору.

В обґрунтування позову зазначено, що Фондом протиправно прийнято оскаржуване рішення, чим порушено права та законні інтереси ТОВ "ФК "Плеяда".

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі №826/17720/16 (далі - справа), яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

Іншою відповідною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання законного представника ТОВ "ФК "Плеяда" про вжиття заходів забезпечення позову у справі.

У відповідному судовому засіданні судом задоволено відповідні клопотання та залучено до участі у справі:

- як співвідповідача - уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича (далі - відповідач-2, уповноважена особа Фонду);

- як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 (далі - третя особа-3, ОСОБА_2).

Крім того, до суду через канцелярію від представника ТОВ "ФК "Плеяда" надійшли письмові пояснення по суті позовних вимог, які, як з'ясовано судом у відповідному судовому засіданні, фактично є уточненням позовної вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення шляхом визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи Фонду від 12 жовтня 2016 року №108 (далі - оскаржуваний наказ).

Вказані уточнені позовні вимоги судом, згідно з ч. 1 ст. 137 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи для врахування під час прийняття у справі судового рішення по суті.

У подальшому, відповідною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання уповноваженої особи Фонду про зупинення провадження у справі до вирішення Вищим адміністративним судом України адміністративної справи №826/8273/16.

Під час переходу до розгляду справи по суті представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому та поясненнях по суті позовних вимог, на обґрунтування яких надано відповідні докази, а представник відповідача-1 не визнав позов та разом із представниками третіх осіб 1, 2 та третьою особою-3 просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову та поясненнях по суті позовних вимог, наданих суду разом із відповідними доказами на їх обґрунтування.

Представник відповідача-2 у відповідне судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи відповідач-2 повідомлений належним чином, заява про розгляд справи за відсутності його представника до суду не надійшла.

Поряд з цим до суду через канцелярію від уповноваженої особи Фонду надійшли письмові заперечення проти позову разом із доказами на їх обґрунтування, які судом також долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

У подальшому, відповідною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотань представників уповноваженої особи Фонду та Фонду ПАТ "Банк Михайлівський" про зупинення провадження у справі до вирішення Вищим адміністративним судом України адміністративної справи №826/8273/16.

Крім того, до суду через канцелярію від представника уповноваженої особи Фонду надійшло письмове клопотання про вихід із письмового провадження та призначення справи до розгляду у судовому засіданні, яке суд вважає необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки наявних у матеріалах справи доказів достатньо для розгляду та вирішення справи без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання, тобто саме у порядку письмового провадження.

Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

19 травня 2016 року між ТОВ "ФК "Плеяда" та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено договір факторингу №1905 (далі - договір №1905).

Згідно з п.п. 2.1, 1.3, 4.1, 5.1.4 договору №1905, ТОВ "ФК "Плеяда" зобов'язалося передати грошові кошти (сума фінансування ТОВ "ФК "Плеяда" банку) у розпорядження ПАТ "Банк Михайлівський" за плату (винагорода банку), а банк зобов'язався відступати ТОВ "ФК "Плеяда" право вимоги, визначене у реєстрі(-ах) прав вимоги. Разом із правом вимоги до ТОВ "ФК "Плеяда" перейшли усі інші права та обов'язки банку як кредитора за кредитними договорами.

Під "правом вимоги" у договорі розуміються усі права банку за кредитними договорами, у тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав (наявна вимога), а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому (майбутня вимога).

Право вимоги переходить від банку до ТОВ "ФК "Плеяда" із моменту підписання між сторонами відповідного реєстру прав вимоги.

На виконання умов договору №1905, 19 травня 2016 року між ТОВ "ФК "Плеяда" та ПАТ "Банк Михайлівський" підписано реєстр прав вимоги №1, а 20 травня 2016 року - реєстр прав вимоги №2.

Із моменту підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги банк зобов'язаний не пред'являти претензій та не подавати позовів до боржників щодо права вимоги.

У подальшому, на підставі постанови Правління Національного банку від 23 травня 2016 року №14/БТ "Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "БАНК МИХАИЛІВСЬКИЙ" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 23 травня 2016 року №812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Відповідно до даного рішення, розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський" із ринку шляхом запровадженням у ньому тимчасової адміністрації на один місяць, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано їй усі повноваження тимчасового адміністратора банку, визначені ст.ст. 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI (далі - Закон №4452-VI) на один місяць із 23 травня до 22 червня 2016 року включно.

13 червня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №991, згідно з яким, продовжено строки тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" із 23 червня до 22 липня 2016 року включно. Відповідно до даного рішення, продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у банку із 23 червня до 22 липня 2016 року включно.

Відповідно до рішення Правління Національного банку від 12 липня 2016 року №124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ", виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 12 липня 2016 року №1213 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "БАНК МИХАИЛІВСЬКИЙ" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Згідно із даним рішенням, розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" із 13 липня 2016 року по 12 липня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано усі повноваження ліквідатора банку провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнку Юрію Петровичу із 13 липня 2016 року по 12 липня 2018 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 01 вересня 2016 року №1702 змінено уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський". Відповідно до даного рішення, усі повноваження ліквідатора банку делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волкову Олександру Юрійовичу із 05 вересня 2016 року.

Наказом уповноваженої особи Фонду від 30 травня 2016 року №37 затверджено результати перевірки правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, викладені в акті №1 комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, за яким встановлено нікчемність укладеного між ТОВ "ФК "Плеяда" та ПАТ "Банк Михайлівський" договору №1905 у відповідності до положень п.п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI.

При цьому, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2016 року в адміністративній справі №826/8273/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, визнані протиправними дії та рішення уповноваженої особи Фонду щодо встановлення нікчемності договору №1905 та скасовано вище вказаний наказ від 30 травня 2016 року №37.

Однак, із огляду на прийняття 13 липня 2016 року уповноваженою особою Фонду Ірклієнком Ю.П. наказу №2 про продовження перевірки правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, протягом процедури ліквідації на строк 6 місяців із дня початку ліквідаційної процедури ПАТ "Банк Михайлівський", 12 жовтня 2016 року уповноваженою особою Фонду прийнято оскаржуваний наказ, яким затверджено результати проведення такої перевірки, викладені в акті №1 та акті №5-2 комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, за якими встановлено нікчемність договору №1905 у відповідності до положень п.п. 1, 2, 3, 7, 8, 9 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI.

У подальшому, на своїй офіційній веб-сторінці Фондом опубліковано повідомлення про виявлені додаткові ознаки нікчемності договору №1905 та зазначено, що ПАТ "Банк Михайлівський" залишається єдиним дійсним кредитодавцем за укладеними раніше договорами.

У контексті вище викладеного суд зазначає наступне.

Стосовно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, щодо того, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, суд зазначає наступне.

Так, згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Однак, суд вважає за доцільне та необхідне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, виходячи із нижче викладених мотивів.

Висновок Верховного Суду України у вище вказаних постановах зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вище зазначені спірні правовідносини, які регулюються нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року №2343-XII (далі - Закон №2343-XII), а тому спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, належить вирішувати у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Нормами Закону №2343-XII визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №2343-XII, банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

Тобто, нормами Закону №2343-XII регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються у порядку, визначеному нормами ГПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Закону №2343-XII, законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Суд звертає увагу на те, що у даній справі вирішуються спірні правовідносини у рамках норм Закону №4452-VI.

Закон №4452-VI є спеціальним, нормами якого, як уже зазначено вище, регулюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком.

Системний аналіз вище викладених норм Закону №4452-VI дає суду підстави дійти до висновку, що, у даному випадку, ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку у силу відмінного правового регулювання, відрізняється від процедури, передбаченої нормами Закону №2343-XII. Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону №2343-XII, порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин у частині задоволення кредиторських вимог у рамках норм Закону №2343-XII є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство у господарському суді.

У даному випадку, ліквідація банку здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України у рамках норм Закону №4452-VI, якими не передбачено порушення справи про банкрутство у господарському суді, а тому, у даному випадку, норми Закону №2343-XII до спірних правовідносин не застосовуються.

Крім того, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2, ч.ч. 1, 2 ст. 3, ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону №4452-VI, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Дія Закону №2343-XII на банки не поширюється.

Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Тобто, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" від 20 травня 2013 року №8.

Вище вказані висновки також кореспондуються із позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі №992/11/14-14 від 25 липня 2014 року.

Отже, враховуючи у сукупності вище викладені норми та з'ясовані обставини, а також з метою дотримання вимог ст. 17 КАС України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 та вирішення даної справи саме у порядку адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону №4452-VI, протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.

Отже, як вбачається із вище викладених норм, дії по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, мають бути вчинені виключно під час запровадження тимчасової адміністрації банку.

Аналогічно дане питання врегульовано п. 2 розділу І Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 26 травня 2016 року №826, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 15 червня 2016 року за №863/28993 (далі - Порядок №826), яким встановлено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.

Поряд з цим, у своїх запереченнях проти позову Фонд посилається на абз. 2 п. 5 розділу ІІ Порядку №826, згідно з яким, у разі необхідності проведення перевірки протягом процедури ліквідації банку така перевірка повинна бути завершена не пізніше шести місяців з дня початку процедури ліквідації банку. За рішенням виконавчої дирекції Фонду перевірку може бути продовжено, але не більше, ніж на шість місяців.

Однак, суд звертає увагу на невідповідність вище викладеної норми ч. 2 ст. 38 Закону №4452-VI, тобто вимогам нормативно-правового акту, що має вищу юридичну силу, та зазначає, що норми Закону №4452-VI або будь-якого іншого закону не дозволяють здійснювати процедури по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, після дня початку процедури ліквідації банку.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи вище викладене, абз. 2 п. 5 розділу ІІ Порядку №826 не підлягає застосуванню при вирішенні справи, оскільки він не відповідає нормам Закону №4452-VI.

Відповідно, суд приходить до висновку, що нормами чинного законодавства передбачено здійснення такої процедури по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, тільки під час запровадження тимчасової адміністрації банку.

Отже, оскільки, як уже зазначено вище, оскаржуваний наказ уповноваженою особою Фонду прийнято 12 жовтня 2016 року, тобто після припинення здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Банк Михайлівський" та початку процедури його ліквідації (із 13 липня 2016 року на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду), то його прийнято із порушенням норм Закону №4452-VI, а отже протиправно, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про обґрунтованість заявленої ТОВ "ФК "Плеяда" позовної вимоги про його скасування.

Окремо необхідно зазначити, що питання наявності визначених п.п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI підстав визнання укладеного між ТОВ "ФК "Плеяда" та ПАТ "Банк Михайлівський" договору №1905 нікчемним уже було досліджено у межах розгляду адміністративної справи №826/8273/16, постанову суду першої інстанції у якій залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року.

Згідно з ч. 5 ст. 254 КАС України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Тобто, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2016 року у справі №826/8273/16 набрала законної сили.

Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 жовтня 2016 року, якою відкрито касаційне провадження щодо оскарження вище вказаних судових рішень першої та апеляційної інстанцій, відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення їх виконання.

Так, при вирішенні адміністративної справи №826/8273/16 Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено відсутність передбачених ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI підстав вважати договір №1905 нікчемним. При цьому, судом досліджувалося питання наявності тільки підстав, визначених п.п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, суд вважає встановленими та такими, що не потребують доказування обставини відсутності передбачених п.п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI підстав вважати договір №1905 нікчемним.

Поряд з цим, з аналізу оскаржуваного наказу вбачається, що уповноваженою особою Фонду у його основу покладено встановлені під час перевірки правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, обставини наявності й інших, а саме визначених п.п. 1 та 8 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI, підстав визнання договору №1905 нікчемним.

Так, згідно з п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI, правочин неплатоспроможного банку є нікчемним, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Відповідно до п. 2.1 договору №1905, у порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, ТОВ "ФК "Плеяда" зобов'язалося передавати грошові кошти у розпорядження банку за плату, а банк зобов'язався відступати ТОВ "ФК "Плеяда" права вимоги.

Також у пп. 3.1.1 п. 3.1 договору №1905 передбачено, що сума фінансування, належна до сплати банку, встановлюється у кожному реєстрі прав вимоги. Відповідні суми фінансування передбачені у п. 2 реєстру №1 та №2 до договору №1905. Із п. 5.2 договору №1905 вбачається, що ТОВ "ФК "Плеяда" зобов'язалося сплачувати банку суми фінансування.

Відповідні суми фінансування сплачені ТОВ "ФК "Плеяда" банку, що підтверджується судовим рішенням у справі №826/8273/16, обставини встановлені у межах розгляду якої є преюдиційними для розгляду даної справи, а тому суд приходить до висновку про те, що ТОВ "ФК "Плеяда" належно виконало свої зобов'язання за договором №1905, у тому числі в частині оплати ціни такого договору. Відповідно, права вимоги за договором №1905 не були отримані ТОВ "ФК "Плеяда" безоплатно.

Окрім того, посилання Фонду на нікчемність договору №1905 на підставі ч. 1 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI (безоплатність) суперечить посиланням самого Фонду на п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI (заниження ціни), оскільки ці дві обставини є взаємовиключними.

Отже, суд вважає безпідставними посилання відповідачів на п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI, оскільки договір №1905 встановлював обов'язок ТОВ "ФК "Плеяда" щодо вчинення відповідних майнових дій на користь банку, а саме у вигляді сплати суми фінансування за відступлення права вимоги, яку сплачено ТОВ "ФК "Плеяда".

Згідно з п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI, правочин неплатоспроможного банку є нікчемним, якщо банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Статтею 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що пов'язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у п.п. 1 - 6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.

Банк зобов'язаний подавати Національному банку України інформацію про пов'язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України.

Національний банк України при здійсненні банківського нагляду має право визначати пов'язаними з банком особами фізичних та юридичних осіб, зазначених у п.п. 1 - 9 ч. 1 цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком. Про таке рішення Національний банк України не пізніше наступного робочого дня повідомляє відповідний банк. У такому разі особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання повідомлення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком не доведе протилежного.

Відповідно до п. 1 глави 1 розділу І Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого постановою Правління Національного банку №315 від 12 травня 2015 року, банк визначає перелік пов'язаних із банком осіб, який затверджується правлінням банку, відповідно до вимог ст. 52 Закону та з урахуванням цього Положення.

Згідно з п.п. 1, 2 глави 2 розділу II вказаного Положення, Національний банк може визначати пов'язаною із банком особу відповідно до вимог ст. 52 Закону із застосуванням зокрема ознак, зазначених у главі 3 цього розділу. Рішення про визначення юридичних або фізичних осіб пов'язаними з банком особами приймає Комісія з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами.

Тобто, із вище викладених норм вбачається, що законодавчо передбачено тільки два випадки, коли особа вважається пов'язаною із банком: 1) банк визначає таку особу пов'язаною із банком шляхом внесення до відповідного переліку, який затверджений правлінням банку; 2) Національний банк визначає таку особу пов'язаною із банком шляхом прийняття відповідного рішення Комісію Національного банку з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи та не заперечувалося відповідачами, ані комісією по перевірці правочинів, ані самою уповноваженою особою Фонду не встановлено наявність рішення правління ПАТ "Банк Михайлівський" або комісії Національного банку про визначення ТОВ "ФК "Плеяда" пов'язаною із банком особою.

Отже, суд вважає, що у порушення вище викладених норм, комісія по перевірці правочинів на власний розсуд визначила ТОВ "ФК "Плеяда" пов'язаною із банком особою, тобто, безпідставними є посилання відповідачів на п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI, оскільки ТОВ "ФК "Плеяда" не було у встановленому законом порядку визначено у якості пов'язаної з ПАТ "Банк Михайлівський" особою.

Беручи до уваги вище викладене, суд приходить до висновку про відсутність передбачених п.п. 1, 2, 3, 7, 8, 9 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI підстав визнання укладеного між ТОВ "ФК "Плеяда" та ПАТ "Банк Михайлівський" договору №1905 нікчемним, що додатково до вище викладеного вказує на протиправність оскаржуваного наказу.

У наданих суду запереченнях проти позову Фонд зазначає, що оскаржуваний наказ не є рішенням суб'єкта владних повноважень, безпосередньо не породжує певних правових наслідків та жодним чином не обмежує та не порушує права, свободи чи інтереси ТОВ "ФК "Плеяда", отже, він не може бути предметом спору.

Як уже зазначено вище, відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону №4452-VI, протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.

Згідно з п.п. 1, 2, 7, 8 розділу II Порядку №826, протягом трьох робочих днів з дати запровадження Фондом тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду розпочинає перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними. За наслідками проведення перевірки Комісією складаються та подаються на розгляд уповноваженій особі Фонду пропозиції та висновки, які оформлюються відповідним актом(ами) перевірки. Уповноважена особа Фонду протягом двох робочих днів з дня подання відповідного акта перевірки розглядає пропозиції й висновки, викладені у ньому, та у разі згоди з висновками готує та підписує відповідний розпорядчий документ та вчиняє інші необхідні дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 54 Закону №4452-VI, рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації,' ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Згідно зі ст.ст. 2, 6, ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Як зазначено у п. 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" від 20 травня 2013 року №8, відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 3 Закону №4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права.

Оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

У контексті вище викладеного необхідно звернути увагу на те, що прийняття уповноваженою особою Фонду оскаржуваного наказу є юридично значимими для ТОВ "ФК "Плеяда", оскільки, як зазначено у п. 2 цього наказу, на підставі нього вживаються заходи по застосуванню наслідків нікчемності договору №1905, стороною якого є ТОВ "ФК "Плеяда". Відповідно, внаслідок безпідставного вжиття заходів по застосуванню наслідків нікчемності такого договору, ТОВ "ФК "Плеяда" може бути позбавлено майна (майнових прав), які ним правомірно набуті.

Отже, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні норм КАС України та порушує права і законні інтереси ТОВ "ФК "Плеяда", відповідно, може бути оскаржений ним у порядку адміністративного судочинства, а тому суд вважає необґрунтованими протилежні доводи Фонду.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій.

Враховуючи встановлені судом обставини обґрунтованості позовної вимоги ТОВ "ФК "Плеяда" у частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, суд вважає такими, що підлягають задоволенню і похідні від вказаної вимоги позовні вимоги ТОВ "ФК "Плеяда" про зобов'язання Фонду утриматися від вчинення дій, направлених на встановлення нікчемності договору №1905, укладеного між ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "ФК "Плеяда", та утриматися від повідомлення будь-яких осіб про нікчемність договору №1905.

Поряд з цим, беручи до уваги, що відповідні повноваження Фонду, на підставі ч. 2 ст. 38 Закону №4452-VI, щодо встановлення наявності обставин нікчемності укладених банком договорів є дискреційними повноваженнями такого органу, суд враховує положення обов'язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року.

При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.

Фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті 8.

Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

Крім того, відповідно до п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі вище викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований у разі, коли йдеться про зобов'язання суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій, які належать до сфери його дискреційних повноважень.

А тому, оскільки судом встановлено протиправність оскаржуваного наказу, а тимчасову адміністрацію у ПАТ "Банк Михайлівський" припинено, що не дозволяє повторно ставити питання про нікчемність договору №1905 на підставах, визначених ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги ТОВ "ФК "Плеяда" щодо зобов'язання Фонду утриматися від вчинення дій, направлених на встановлення нікчемності договору №1905, укладеного між ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "ФК "Плеяда", та утриматися від повідомлення будь-яких осіб про нікчемність договору №1905.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича, треті особи: публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", Національний банк України та ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича від 12 жовтня 2016 року №108.

3. Зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб утриматися від вчинення дій, направлених на встановлення нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року №1905, укладеного між публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда", та утриматися від повідомлення будь-яких осіб про нікчемність договору факторингу від 19 травня 2016 року №1905.

4. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда" (код ЄДРПОУ 40210636) здійснений ним судовий збір у розмірі 2756,00 грн. (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016).

Копії постанови направити сторонам та третім особам (вручити їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

http://reyestr.court.gov.ua/Review/63718263

[ANTIRAID]

В этом решении суд сделал сразу несколько очень интересных выводов:

1. Суд указал на наличие вступившего в силу решения по делу № №826/8273/16 которым уже установлены неправомерные действия фонда по признанию договора факторинга ничтожным

2. Суд указал на подведомственность таких споров именно административным судам и об отсутствии открытого дела о банкротстве, чтобы передавать этот спор для рассмотрение в хозяйственный суд.

3. В соответствии с профильным Законом ничтожные договора выявляются исключительно до начала ликвидации банка.

4. Договор факторинга был проведен на оплатной основе.

5. Плеяда не является связанным лицом с банком Михайловский.

6. Приказ о ничтожности договора является решением субъекта властных полномочий и поэтому может быть оспорен в админсуде.

7. Этим решением с применением практики ЕСПЧ обосновано возложены обязанности на ФГВФЛ воздержаться от дальнейших нарушений и попыток с нарушением действующего законодательства признавать этот договор факторинга ничтожным, а также удерживаться от сообщений кому-бы то ни было о ничтожности данного договора.

[0720]

Не согласен с вашими пунктами 2, 6.

Решение справедливое, но не законное, поскольку вынесено с нарушением правил подсудности

1. В данном споре суд не имел оснований отступать от правовых заключений ВСУ, ссылаясь на пункт 8 статьи 36 ЗУ  "О системе гарантирования вкладов..." (о том, что нормы ЗУ "О банкротстве..." на банки не распространяются), — поскольку эта норма не соответствует норме прямого действия и наивысшей юридической силы (а именно, части второй статьи 124 Конституции Украины):

Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

То есть дело о банкротстве любого юрлица, и в том числе о банкротстве банка —  должно рассматриваться хозяйственным судом в рамках судебной процедуры, а не каким-то там сраным Фондом грабування в рамках внесудебной или квазисудебной непрозрачной процедуры по правилам, установленным не процессуальным законом, а волюнтарными решениями самого же Фонда грабування. Именно это и есть присвоение судебных функций, прямо запрещенное частью второй статьи 124 Конституции.

Обращаю ваше внимание, что суду не обязательно ждать решения КСУ о неконституционности для того, чтобы воздержаться от применения нормы, которая не соответствует Конституции. Суд обязан перед выбором норм для применения оценить их на соответствие Конституции, и применять только те нормы, которые ей соответствуют (не противоречат), — именно это указано в разъяснения пункта 2 ПП ВСУ от 01.11.1996 № 9 "О применении Конституции при осуществлении правосудия".

Таким образом, в части определения подсудности заключения ВСУ от 16.02.2016, от 15.06.2016 — соответствуют Конституции, а данное решение — не соответствует.

2. Что же касается вашего мнения о том, что  приказ о ничтожности договора является решением субъекта властных полномочий и поэтому может быть оспорен в админсуде — то с ним также невозможно согласиться.

Дело в том, что Фонд грабування не является субъектом властных полномочий. Он является субъектом публичного права, — но не субъектом властных полномочий. Это не синонимы.

Субъекты властных полномочий это органы государственной власти, органы государственного управления, органы государственного контроля, органы местного самоуправления. И всё. Этот перечень исчерпывающий и не подлежит расширенному толкованию.

Фонд грабування не является ни органом государственной власти, ни органом государственного управления, ни органом государственного контроля, ни органом местного самоуправления.  Он действительно является юридическим лицом публичного права, но это не даёт оснований считать его органом власти и субъектом властных полномочий.

Вон у нас и Ощадбанк создан на основании решения кабмина и поэтому соответствует всем признакам юрлица публичного права, — так что ж теперь, споры и с Ощадбанком будем рассматривать в админке?

3. Но в остальном — решение совершенно законное и справедливое. Фонд грабування вкрай офуел и ограбил сотни тысяч вкладчиков (десятки тысяч по одному только Михайловскому) — пора его уже утихомирить, пока он не ограбил миллионы и десятки миллионов. А ведь и десятки миллионов могут случиться — когда и если Фонд возьмётся за дерибан Привата.. 




 

[oknenorim2]

Добрый день!

Подскажите, а есть уже что-нибудь по этому злосчастному делу с Банком Михайловским и фин. компанией Фагор?

На дворе сентябрь 2020 года а в реестре судебных решений только последняя Ухвала 2017 года

http://reyestr.court.gov.ua/Review/67850446

Спасибо!