Постановление ВСУ по пересмотру о невозможности в судебном порядке признавать право собственности на предмет ипотеки в нарушение закона без самой ипотечной оговорки

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у публічному акціонерному товаристві «Дельта банк», подану представником ОСОБА_2, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2016 року, 

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» (далі – ПАТ «Дельта банк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що за договорами купівлі-продажу права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами у нього виникло право вимоги за зазначеними договорами. У зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 узятих на себе зобов’язань за кредитним договором НОМЕР_1 від 31 березня 2008 року, укладеним з Акціонерним комерційним інвестиційним банком «УкрСиббанк» (далі – АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), у ОСОБА_1 утворилася заборгованість, яку кредитор має право стягнути з неї як іпотекодавця за договором іпотеки НОМЕР_2 від 31 березня 2008 року, укладеним між банком та ОСОБА_1, за рахунок заставленого майна шляхом визнання за останнім права власності на заставлене майно.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 листопада 2014 року в задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта банк» відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 7 червня 2016 року рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 листопада 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ПАТ «Дельта банк» в позові з інших підстав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2016 року відмовлено ПАТ «Дельта банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ «Дельта банк» у відкритті провадження у справі.

У грудні 2016 року представник ПАТ «Дельта банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ «Дельта банк» ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 3 жовтня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права – статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку».

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року та постанови Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1625цс16, 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16, 12 жовтня 2016 року у справі № 6-504цс16 та 11 грудня 2013 року у справі № 6-124цс13. 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника та представника позивача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних й тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Суди розглядали справу неодноразово та установили таке.

31 березня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно з яким банк надав відповідачу кредитні кошти в розмірі 300 тис. доларів США зі сплатою 13,5 % річних строком до 30 березня 2029 року.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за цим кредитним договором АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, згідно з яким було передано в іпотеку банку будинок АДРЕСА_1, та земельну ділянку площею S_1, кадастровий номер НОМЕР_3, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за тією ж адресою.

Відповідно до пункту 4.2 договору іпотеки звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; позасудового врегулювання спору відповідно до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку».

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 цього договору позасудове врегулювання здійснюється, у тому числі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого відбулася заміна кредитора за кредитними та забезпечувальними договорами, у тому числі й за кредитним та іпотечним договорами, укладеними із ОСОБА_1

У зв’язку з неналежним виконанням своїх зобов’язань у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 7179438,65 грн, з яких: 3659157,67 грн - заборгованість за кредитом та 3520280,98 грн - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при вирішенні цього спору підлягає застосуванню Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (набрав чинності 7 червня 2014 року), згідно з яким предмет іпотеки не може бути примусово стягнутий (відчужений) без згоди власника.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з інших підстав, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що вимоги іпотекодержателя про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання відповідно до положень підпункту 5.2.1 пункту 5.2 договору іпотеки підлягають задоволенню лише шляхом укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який сторони не уклали.

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 11 грудня 2013 року зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань не виключається за рішенням суду за умови, що такий спосіб передбачено іпотечним договором. 

У наданій заявником ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року суд касаційної інстанції задовольнив вимоги іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності, оскільки позивач довів наявність у нього права вимоги до відповідача в рамках заявлених позовних вимог, довів розмір та підстави нарахування кредитної заборгованості, а також обґрунтував вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за собою права власності на предмет іпотеки.

 Однак у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року, яка надана заявником як приклад невідповідності судового рішення висновкам викладеним у цій постанові, колегія суддів судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України, переглядаючи ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року, виклали таку правову позицію.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. 

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. 

При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності. 

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. 

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 цього Кодексу. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий – на підставі рішення суду та два позасудових – на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. 

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»). 

Колегія суддів судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у цій справі суд, ухвалюючи судові рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань, за наявності застереження у договорі іпотеки про передачу права власності іншим шляхом, ніж на підставі рішення суду, неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», але правильно вирішив спір по суті та з метою дотримання розумних строків розгляду справи залишив судові рішення в силі.

Аналогічні висновки містяться і у наданих заявником на підтвердження своїх вимог постановах Верховного Суду України від 12 і 26 жовтня 2016 року.

При цьому зазначені правові позиції не надають кредитору право звернення до суду всупереч умовам кредитних та/ або іпотечних договорів.

Отже, висновки, які містяться у судовому рішенні суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не суперечать правовим висновкам викладеним у постановах Верховного Суду України.

За таких обставин підстав для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року немає.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта банк», поданої представником ОСОБА_2, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2016 року відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук

Постанова від 27 вересня 2017 року № 6-2853цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C879F99E54615D0CC22581B000427625

[ANTIRAID]

ВСУ достигнув дна правового нигилизма и циничного нарушения законодательства в очередной раз указала на возможность нарушения закона в интересах банка, но в данном конкретном случае банку было отказано всеми тремя нижестоящими инстанциями и отказано ВСУ, но на основании вообще отсутствия ипотечной оговорки позволяющей, по мнению судей ВСУ, в нарушение действующего законодательства в судебном порядке признавать право собственности на предмет ипотеки.