Постановление ВСУ по пересмотру о необходимости дать оценку добросовестности при заключении потребительского кредита в гривне и установлении платежей в эквиваленте в валюте у Порше Мобилити

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гуменюка В.І.,
суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,
за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» – ОСОБА_1, 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», треті особи: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про визнання недійсними пунктів кредитного договору, додаткових угод, зобов’язання зарахувати додатково сплачені кошти в рахунок погашення чергових платежів за кредитним договором за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про перегляд рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 березня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 6 травня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 червня 2016 року, 

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі – ТОВ «Порше Мобіліті») звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 29 березня 2013 року між ним та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір НОМЕР_1, згідно з умовами якого позивач зобов’язався надати відповідачу кредит у сумі 86 тис. 518 грн 3 коп., що було еквівалентно на дату укладення договору 10 тис. 609 доларам США 20 центам, строком на 60 місяців зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням – для придбання автомобіля марки VW, модель Polo Sedan, 2013 року випуску.

8 квітня 2014 року сторони уклали додаткову угоду НОМЕР_2 про внесення змін до кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, відповідно до якої позивач зобов’язався надати відповідачці кредит у сумі 43 тис. 391 грн 37 коп., що було еквівалентно на дату укладення договору 3 тис. 376 доларам США 76 центам, строком на 60 місяців зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням – для оплати страхових платежів згідно з договором страхування, укладеним на виконання вимог кредитного договору.

8 квітня 2013 року сторони уклали договір застави НОМЕР_1 з метою забезпечення виконання кредитних зобов’язань. Предметом договору був указаний автомобіль. З травня 2014 року ОСОБА_2 порушує свої зобов’язання за договором щодо сплати щомісячних платежів, а з лютого 2015 року взагалі припинила їх сплачувати. Загальна сума заборгованості, яка виникла в ОСОБА_2 та підлягає стягненню, становить 216 тис. 673 грн 38 коп., що складається з основної суму боргу за кредитом та додатковим кредитом, збитків, штрафу, пені, трьох процентів річних та інфляційних витрат.

У серпні та листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом і зустрічним позовом, обгрунтовуючи їх тим, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинив виконавчий напис від 26 червня 2015 року, відповідно до якого з неї на користь товариства підлягав стягненню борг, який утворився з 9 квітня 2014 року, за наявності спору щодо розміру вказаної заборгованості. 

Посилаючись на вказані обставини та з урахуванням уточненого позову, ОСОБА_2 просила: визнати вказаний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню; визнати недійсними пункти кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, додаткових угод до нього та додаткової угоди від 8 квітня 2014 року НОМЕР_2 стосовно визнання валюти платежу за обмінним курсом в еквіваленті до долара США як такі, що суперечать законодавству; зобов’язати ТОВ «Порше Мобіліті» зарахувати додатково сплачені нею кошти в сумі 14 тис. 777 грн 61 коп. станом на 16 січня 2016 року в рахунок погашення чергових платежів за вказаним кредитним договором.

Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 18 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 6 травня 2016 року, у задоволенні позову ТОВ «Порше Мобіліті» відмовив, зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив: визнав виконавчий напис від 26 червня 2015 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, таким, що не підлягає виконанню; позов ОСОБА_2 задовольнив: визнав недійсними пункти кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Порше Мобіліті», додаткових угод до нього та додаткової угоди від 8 квітня 2014 року НОМЕР_2, у яких зазначено умови про визнання валюти платежу за обмінним курсом в еквіваленті до долара США; зобов’язав ТОВ «Порше Мобіліті» зарахувати додатково сплачені ОСОБА_2 кошти в сумі 14 тис. 777 грн 61 коп. станом на 16 січня 2016 року в рахунок погашення чергових платежів за кредитним договором від 29 березня 2013 року НОМЕР_1; вирішив питання про розподіл судових витрат.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 6 червня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження.

У заяві ТОВ «Порше Мобіліті» порушується питання про скасування рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 березня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 6 травня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 червня 2016 року та ухвалення нового судового рішення з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав:

неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 524, 533 та 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статей 11 та 18 Закону України «Про захист прав споживачів»;

невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 533 та 1054 ЦК України.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ТОВ «Порше Мобіліті» посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 та 24 грудня 2015 року, 14 та 20 січня, 3 лютого, 2 та 16 березня, 13 та 14 квітня, 18 травня 2016 року, постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 липня 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «Порше Мобіліті» – ОСОБА_1, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо установить, що воно є незаконним.

Суди встановили, що 29 березня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір НОМЕР_1, відповідно до якого товариство зобов’язувалося надати відповідачці кредит у сумі 86 тис. 518 грн 3 коп., що було еквівалентно на дату укладення договору 10 тис. 609 доларам США 20 центам, строком на 60 місяців зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням – для придбання автомобіля марки VW, модель Polo Sedan, 2013 року випуску. Надалі до зазначеного кредитного договору сторони укладали додаткові угоди. 

8 квітня 2014 року сторони уклали додаткову угоду НОМЕР_2 про внесення змін до кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, згідно з якою ТОВ «Порше Мобіліті» зобов’язався надати відповідачці кредит у сумі 43 тис. 391 грн 37 коп., що було еквівалентно на дату укладення договору 3 тис. 376 доларам США 76 центам, строком на 60 місяців зі змінною процентною ставкою.

Відповідно до пунктів 1.3.1, 1.3.2, 1.3.3 загальних умов кредитування, які є додатком до кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, та пунктів 1.1, 1.10.2 договору про внесення змін / додаткової угоди від 8 квітня 2014 року НОМЕР_2 до кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1 розмір платежів за ними визначено в еквіваленті до іноземної валюти.

Графіком погашення кредиту від 29 березня 2013 року НОМЕР_1 сума щомісячного платежу визначена в доларах США.

8 квітня 2013 року з метою забезпечення виконання кредитних зобов’язань між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 було укладено договір застави НОМЕР_1, згідно з яким передано в заставу автомобіль марки VW, модель Polo Sedan, 2013 року випуску, кузов НОМЕР_3, об’єм двигуна 1598 куб. см, реєстраційний номер НОМЕР_4, заставною вартістю 123 тис. 598 грн.

8 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажиром НОМЕР_5.

13 травня 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» направило ОСОБА_2 вимогу від 5 травня 2015 року НОМЕР_1 про дострокове повернення кредиту та сплату заборгованості за кредитним договором у сумі 164 тис. 423 грн 98 коп. станом на 5 травня 2015 року.

30 квітня 2015 року ОСОБА_2 на адресу ТОВ «Порше Мобіліті» направила прохання надати для звірки довідку про рух коштів та стан розрахунків.

26 червня 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинив виконавчий напис про звернення стягнення на вказаний транспортний засіб ОСОБА_2 у рахунок погашення заборгованості в сумі 183 тис. 954 грн 18 коп. станом на 5 травня 2015 року.

Відповідно до висновку спеціаліста з бухгалтерського обліку та аудиту ОСОБА_4 від 30 липня 2015 року, яка досліджувала кредитний договір від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, укладений між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2, станом на 5 травня 2015 року заборгованості в ОСОБА_2 за зазначеним договором не було; сума залишку за кредитом становила 33 тис. 866 грн 54 коп.; ОСОБА_2 здійснила переплату за кредитним договором у розмірі 14 тис. 777 грн 61 грн. У цьому висновку також указано, що ОСОБА_4 вважає курс валют, визначений у договорі, умовним, а тому розрахунок вона здійснювала в гривнях, не враховуючи еквівалента іноземної валюти. 

Відмовляючи в задоволенні позову ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення заборгованості за кредитним договором та задовольняючи позов ОСОБА_2 про визнання недійсними пунктів кредитного договору, додаткових угод, зобов’язання зарахувати додатково сплачені кошти в рахунок погашення чергових платежів за кредитним договором, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що відповідно до висновку спеціаліста з бухгалтерського обліку та аудиту ОСОБА_4 від 30 липня 2015 року ОСОБА_2 не мала заборгованості перед ТОВ «Порше Мобіліті» за вказаним кредитним договором та здійснила переплату за цим договором у сумі 14 тис. 777 грн 61 коп. 

Крім того, суди попередніх інстанцій зробили висновок, що оскільки кредитний договір від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, додаткові угоди до нього та договір про внесення змін / додаткова угода від 8 квітня 2014 року НОМЕР_2 до кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, укладені під час дії заборони надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті, то умови вказаних договорів про визначення платежу в гривні за обмінним курсом в еквіваленті до долара США суперечать частині першій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому є несправедливими та порушують правові приписи, закріплені в статті 18 цього Закону. 

Ухвалюючи рішення про визнання недійсними пунктів кредитного договору, додаткових угод до нього, суди попередніх інстанцій, застосувавши статтю 638 ЦК України, виходили з того, що графіки погашення кредиту були складені пізніше за кредитний договір та додаткову угоду до нього, хоч такі графіки відносяться до істотних умов кредитного договору, тому сторони не досягли згоди з усіх істотних умов цього договору; кредитний договір від 29 березня 2013 року НОМЕР_1 підписано неуповноваженою особою. 

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної і касаційної інстанцій, керувався тим, що прохання ОСОБА_2 надати для звірки довідку про рух коштів та стан розрахунків свідчить про наявність спору між нею та ТОВ «Порше Мобіліті».

Разом з тим у наданих для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 та 24 грудня 2015 року, 14 та 20 січня, 3 лютого, 2 та 16 березня, 13 та 14 квітня, 18 травня 2016 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав визнавати кредитні договори або окремі їхні положення, укладені між ТОВ «Порше Мобіліті» та позивачами, недійсними, оскільки норми чинного законодавства, зокрема статей 524 та 533 ЦК України, частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) та статті 18 цього Закону, хоч і визначають національну валюту України як єдиний платіжний засіб на території України, але не містять заборони на визначення грошового зобов’язання в еквіваленті іноземної валюти. 

У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 липня 2014 року, що також надана заявником для порівняння, суди розглядали справу за позовом про стягнення заборгованості за договором позики, укладеним між фізичними особами. Тому надане судове рішення не може вважатися підтвердженням невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права в розумінні пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України, оскільки наявні різні предмети, підстави позову та фактичні обставини справ у наведеній постанові і у судових рішеннях, які просить переглянути заявник.

Таким чином, викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 524 та 533 ЦК України, частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) та статті 18 цього Закону, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

У статті 192 ЦК України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 524 та частиною першої статті 533 ЦК України зобов’язання має бути виражене та виконане у грошовій одиниці України – гривні. 

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. 

У такому разі сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина Степаненка А.М. щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. 

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що під час укладення оспорюваного правочину діяла заборона на надання та отримання споживчих кредитів саме в іноземній валюті, але банки не було позбавлено права надати, а позичальників отримати споживчий кредит в гривнях із визначенням сум платежів за кредитом в еквіваленті іноземної валюти.

При цьому згідно із частинами першою, другою, четвертою та п’ятою статті 18 цього Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Таким чином, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми статей 524 та 533 ЦК України, частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до неправильного застосування і статті 18 цього Закону. Так, суди попередніх інстанцій вважали пункти кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, додаткової угоди до нього та додаткової угоди від 8 квітня 2014 року НОМЕР_2 про внесення змін до кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1 про визначення платежу в гривні за обмінним курсом в еквіваленті до долара США несправедливими лише у зв’язку з порушенням ТОВ «Порше Мобіліті» правових приписів частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), але не перевірили, чи ТОВ «Порше Мобіліті» дотрималося принципу добросовісності під час укладення і виконання вказаних договорів загалом. 

Крім того, суди попередніх інстанцій, установивши, що сторони кредитного договору не досягли згоди з усіх його істотних умов і що кредитний договір підписано неуповноваженою особою, не надали належної оцінки цим обставинам справи та не визначили їхніх правових наслідків, закріплених у цивільному законодавстві. Тому ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій у частині позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсними пунктів кредитного договору та додаткових угод до нього і додаткової угоди від 8 квітня 2014 року НОМЕР_2 про визнання валюти платежу за обмінним курсом в еквіваленті до долара США підлягають скасуванню.

Однак неправильне застосування судами апеляційної та касаційної інстанцій указаних норм права призвело до того, що й судові рішення у справі в частині позову ТОВ «Порше Мобіліті» та позовної вимоги ОСОБА_2 про зобов’язання ТОВ «Порше Мобіліті» зарахувати додатково сплачені ОСОБА_2 кошти в рахунок погашення чергових платежів за кредитним договором також підлягають скасуванню, оскільки ухвалені на підставі висновку спеціаліста з бухгалтерського обліку та аудиту ОСОБА_4 від 30 липня 2015 року, здійсненого в гривні без урахування еквіваленту іноземної валюти.

Без надання оцінки судом апеляційної інстанції вказаним обставинам ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 360-2 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу в частині позовів ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 слід передати на розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України. 

Керуючись пунктами 1 та 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 6 травня 2016 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 червня 2016 року в частині позовів Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк
Судді Н.П. Лященко
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі № 6-2024цс16 

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

У статті 192 ЦК України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 524 та частиною першої статті 533 ЦК України зобов’язання має бути виражене та виконане у грошовій одиниці України – гривні. 

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. 

У такому разі сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина Степаненка А.М. щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. 

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що під час укладення оспорюваного правочину діяла заборона на надання та отримання споживчих кредитів саме в іноземній валюті, але банки не було позбавлено права надати, а позичальників отримати споживчий кредит в гривні із визначенням сум платежів за кредитом в еквіваленті іноземної валюти.

При цьому згідно із частинами першою, другою, четвертою та п’ятою статті 18 цього Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
 
Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк

Постанова від 18 жовтня 2017 року № 6-2024цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E5DBD4B917EE7ADBC22581CB0035709F

[ANTIRAID]

ВСУ в очередной раз продемонстрировал свою заангажированность и потакание подрыву экономики страны. Суд пришел к абсолютно незаконному выводу, что действовующий запрет на предоставление и получение потребительских кредитов именно в иностранной валюте, не лишает права предоставить, а заемщиков получить потребительский кредит в гривнах с определением сумм платежей по кредиту в эквиваленте иностранной валюты.

При этом суды на основании норм Закона Украины "О защите прав потребителей" в редакции до июня 2017 года должны оценить добросовестность кредитора выдавшего потребительский кредит и не являются ли такие условия договора несправедливыми. Попытка дать заработать Порше Мобилити со стороны ВСУ очень дорого обходится экономике страны, а столь расплывчатые формулировки приведут к еще большей разбалансированности и уничтожению правовой определенности в Украине.

[180314]

Очевидно, что спорный договор является мнимым. Он подразумевает под собой совсем другой договор – валютного кредита!

Зачем тогда вообще валютные лицензии??? Оказывается, можно вот так просто прописать в договоре, что все расчеты осуществляются в гривне в эквиваленте валютного обязательства! Ведь очевидно, что валютная лицензия выдается не только для того, чтобы выдать полномочия на получение зеленых купюр, но и для того, что бы дать получать право фиксировать сумму кредита в валюте и начислять на сумму задолженности проценты в этой же валюте.

Зачем вообще тогда вообще лицензии????? Если по большому счету любое действие, подлежащее лицензированию в стране, можно в договоре прописать таким образом, что его будет заменять другое действие, НЕ подлежащее лицензированию, но приводящее к тем же правовым последствиям!  Например. с охранной фирмой, не имеющей лицензии, подписать договор на уборку помещения в предмет которого будет входить убирать за пределы помещения всех посторонних лиц, пытающихся ворваться в помещение.