Постановление ВСУ по пересмотру о признании договора финансового лизинга с Порше Лизинг Украина недействительным и отсутствие у компании лицензии для осуществления такого вида деятельности

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
22 листопада 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних правах Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., 
суддів: Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Романюка Я.М.,
 
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про захист прав споживачів та визнання договору фінансового лізингу недійсним за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 грудня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 липня 2016 року та рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2016 року, 

в с т а н о в и л а: 

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, уточнивши позовні та посилаючись на те, що 22 травня 2012 року між нею та ТОВ «Порше Лізинг Україна» було укладено договір про фінансовий лізинг транспортного засобу Volkswagen Polo Sedan 1.6 на суму 19 тис. 216 доларів США, що в еквіваленті на час укладення договору та передання їй автомобіля становило 154 тис. 880 грн 96 коп., строком на 60 місяців. За умовами договору авансовий платіж за придбання предмета лізингу становив в еквіваленті 6 тис. 341 долар США 28 центів, обсяг фінансування становив в еквіваленті 12 тис. 874 долари США 72 центи, фіксований щомісячний лізинговий платіж складав 364 долари США 77 центів (викупна вартість, проценти та комісія) та адміністративний платіж складав 288 доларів США 24 центи. Згідно з актом прийому-передачі від 29 травня 2012 року вартість предмета лізингу становила 154 тис. 880 грн 96 коп., обсяг фінансування – 103 тис. 770 грн 24 коп., щомісячний платіж – 2 тис. 940 грн 5 коп., адміністративні витрати – 2 тис. 323 грн 21 коп.

Позивачка зазначала, що передумовою звернення до суду з позовом був той факт, що відповідач протягом грудня 2014 року – серпня 2015 року, всупереч принципу добросовісності договору і рівноправності сторін, довільно трактуючи умови договору про фінансовий лізинг, виставляв їй рахунки зі сплати лізингових платежів за курсом долара США, який не відповідав жодному курсу національної валюти, що був встановлений у вказаний період. На момент звернення до суду вона сплатила 186 тис. 259 грн 70 коп., що значно перевищує вартість предмета лізингу, а місячний платіж за березень 2015 року взагалі складав 9 тис. 119 грн 25 коп. ОСОБА_1 зазначала, що звернулась із претензією до відповідача як споживач фінансових послуг з вимогою надати у письмовому вигляді інформацію з розшифруванням щомісячно, за яким курсом у 2014 році (Національного банку України, Публічного акціонерного товариства «Корпоративний та інвестиційний банк «Креді Агріколь» чи іншого банку із вказівкою, якого саме) і виходячи з якого порядку визначалася вартість щомісячного платежу за договором про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року, а також надати пояснення, за яким курсом буде визначатися платіж при виконанні договору в майбутньому та в який конкретно день місяця такий курс буде визначатися для виставлення рахунку на сплату. Цю вимогу відповідач не виконав і своєю відповіддю фактично відмовив їй у добровільному припиненні (розірванні за угодою сторін) договору, оскільки за умовами договору дострокове розірвання угоди з ініціативи споживача розглядається виключно як достроковий викуп, який відповідач дозволяє лише після виконання низки платежів та умов. При зверненні ОСОБА_1 з проханням про таке припинення лізингодавць не визначив непогашеної вартості предмета лізингу, оскільки її пропозицію про розірвання проігноровано і не визнано проханням про дострокове розірвання договору.

Посилаючись на викладене, а також на положення Закону України «Про захист прав споживачів», ОСОБА_1 просила суд: визнати договір про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року, укладений між нею та відповідачем, недійсним; визнати незаконними вимоги про сплату 14 штрафних платежів, виставлених відповідачем за період розгляду справи по суті з 4 лютого 2015 року по 5 січня 2016 року на загальну суму 5 тис. 21 грн 89 коп.; стягнути з відповідача на її користь суму авансового платежу за договором про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року в еквіваленті 6 тис. 341 долар США 28 центів та частини викупної вартості предмета лізингу (сплаченої за 44 місяці помноженої на 364 долари США 77 центів) в еквіваленті 16 тис. 49 доларів США 88 центів; зобов'язати її повернути в натурі транспортний засіб Volkswagen Polo Sedan 1.6, реєстраційний номер НОМЕР_1, на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» зі складанням акта передання-приймання майна за підписами уповноважених осіб сторін договору про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року; стягнути із відповідача на її користь суму судових витрат за надання правової допомоги у розмірі 3 тис. грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 липня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено: визнано договір про фінансовий лізинг, укладений 22 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1, щодо транспортного засобу Volkswagen Polo Sedan 1.6 на суму 19 тис. 216 доларів США недійсним; визнано незаконними вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» про сплату 14 штрафних платежів, виставлених відповідачем за період розгляду справи по суті з 4 лютого 2015 року по 5 січня 2016 року на загальну суму 5 тис. 21 грн 89 коп.; стягнуто з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 суму авансового платежу за договором про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року в еквіваленті 6 тис. 341 долар США 28 центів та частину викупної вартості предмета лізингу (сплачену за 44 місяці і помножену на 364 долари 77 центів США) в еквіваленті 16 тис. 49 доларів США 88 центів. Зобов'язано ОСОБА_1 повернути в натурі транспортний засіб Volkswagen Polo Sedan 1.6, реєстраційний номер НОМЕР_1, на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» зі складанням акта передання-приймання майна за підписами уповноважених осіб сторін договору про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року. Стягнуто з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 суму судових витрат за надання правової допомоги у розмірі 3 тис. грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 грудня 2016 року касаційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна» відхилено, рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 липня 2016 року залишено без змін. 

У лютому 2017 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 грудня 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 799 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 18 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів», пункту 111 статті 4, пункту 4 частини першої статті 34 закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ТОВ «Порше Лізинг Україна» надало ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня, 2 липня, 1 жовтня та 11 грудня 2014 року, 18 та 11 березня, 14 травня, 10 червня, 3 липня, 1, 11 та 24 вересня, 28 жовтня, 10 та 24 грудня 2015 року та ухвалу Верховного Суду України від 14 липня 2010 року. 

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне неоднакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 22 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» і ОСОБА_1 було укладено договір про фінансовий лізинг НОМЕР_2, об'єктом якого був транспортний засіб Volkswagen Polo Sedan 1.6 вартістю 19 тис. 216 доларів США, що в еквіваленті на час укладення договору та передання автомобіля позивачу становило 154 тис. 880 грн 96 коп. Строк дії договору визначено у 60 місяців (а.с.5,т.1).

На виконання умов договору фінансового лізингу відповідно до рахунку-фактури НОМЕР_3 від 22 травня 2012 року ОСОБА_1 сплатила 57 тис. 326 грн 29 коп., з яких: 51 тис. 110 грн 72 коп. – авансовий платіж; 2 тис. 323 грн 21 коп. – адміністративний платіж; 952 грн 32 коп. – реєстраційний платіж, а також перший лізинговий платіж, що складався з: відшкодування частини вартості об'єкта лізингу – 1 тис. 343 грн 60 коп., процентів та комісії – 1 тис. 596 грн 44 коп.

Відповідно до пункту 2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу ТОВ «Порше Лізинг Україна» (далі – Загальні комерційні умови) за будь-яких умов сплачені авансовий, реєстраційний, адміністративний та перший платіж, а це 57 тис. 326 грн 29 коп., поверненню не підлягають.

Дострокове розірвання договору за ініціативою споживача могло розглядатись виключно в ракурсі дострокового викупу, який був можливий лише після сплати споживачем низки платежів та виконання умов лізингодавця, а також сплати одноразової комісії за дострокове закінчення строку лізингу в розмірі 4% від непогашеної вартості об'єкта лізингу (підпункт 12.5 Загальних комерційних умов).

Згідно з підпунктами 4.5, 4.6 Загальних комерційних умов будь-які несправності, технічні або інші дефекти об'єкта лізингу з вини виробника, постачальника дилера, дилера-продавця або інших осіб складали ризик для лізингоодержувача ТОВ «Порше Лізинг Україна» не несло жодних витрат у зв'язку із зазначеними несправностями. Такі несправності або дефекти не звільняли лізингоотримувача від належного виконання ним своїх зобов'язань за цим контрактом включно зі сплатою лізингових платежів або інших платежів на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна», відшкодування товариству витрат відповідно до умов контракту. ТОВ «Порше Лізинг Україна» не несло жодної відповідальності за характеристики об'єкта лізингу або збитки, які могли бути понесені у зв'язку із цим.

Підпунктом 6.3 пункту 6 Загальних комерційних умов визначено, що сторони погоджуються, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна», відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання ТОВ «Порше Лізинг Україна» суми, очікуваної станом на дату виконання контракту відповідно до чинного курсу обміну євро/долара США (як обумовлено сторонами в контракті) за безготівковими операціями, встановленого українським комерційним банком (ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншим банком) або Національним банком України (обмінний курс), що буде обрано за рішенням ТОВ «Порше Лізинг Україна», станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим контрактом, розраховувались у євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягали сплаті в українських гривнях за обмінним курсом за безготівковими операціями вказаного вище банку, чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунку.

У разі часткової зміни положень цього пункту, ТОВ «Порше Лізинг Україна» мало право вимагати, щоб лізингові платежі та всі інші платежі за цим контрактом були розраховані за обмінним курсом іншого банку (Національного банку України, ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншого) замість обмінного курсу зазначеного вище банку. Сторони погоджувались, що таку вимогу ТОВ «Порше Лізинг Україна» може висунути на власний розсуд та без обмежень щодо кількості таких вимог протягом дії контракту, і для цього не вимагалось згоди лізингоодержувача.

З довідки ПАТ «КІБ Креді Агріколь» від 7 грудня 2015 року вбачається, що для клієнтів – юридичних осіб, яким є ТОВ «Порше Лізинг Україна», валютно-обмінні операції банк здійснював через міжбанківський валютний ринок України, курс валют на якому формується залежно від кон'юнктури. Для клієнтів – фізичних осіб, які здійснюють валютно-обмінні операції в касах банку, курс валют установлювався банком. Інформація щодо діяльності клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта, є банківською таємницею і може бути розкритою за наявності письмового дозволу власника такої інформації або за рішенням суду.

Ураховуючи викладене, суди дійшли висновку, що формула визначення грошового еквівалента ціни автомобіля та лізингових платежів у доларах США, наведена у підпункті 6.3 Загальних комерційних умов, є такою, що вводить в оману, оскільки у такий спосіб через комерційну таємницю позбавляє споживача можливості знати обмінний курс безготівкових операцій ПАТ «КІБ Креді Агріколь».

Крім того, суди визнали, що умови укладеного між сторонами договору фінансового лізингу були несправедливими, призвели до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдали шкоди споживачеві.

На час розгляду справи в суді заборгованість за лізинговими платежами в позивача була відсутня, що підтвердилось актом звіряння взаємних розрахунків, складеним між сторонами, та зведеною обліковою випискою з рахунку клієнта ОСОБА_1 від 9 червня 2015 року, наданою представником відповідача до суду. Незважаючи на те позивачці додатково було виставлено рахунки 3 червня 2015 року на суму 1 тис. 633 грн 96 коп., 3 липня 2015 року на суму 2 тис. 396 грн 83 коп., 4 серпня 2015 року на суму 2 тис. 728 грн 40 коп., 8 вересня 2015 року на суму 3 тис. 76 грн 37 коп., 5 жовтня 2015 року на суму 3 тис. 70 грн 63 грн., 4 листопада 2015 року на 3 тис. 786 грн, 16 листопада 2015 року на суму 3 тис. 893 грн 96 коп. як штрафні санкції за невиконання умов договору.

З урахуванням зазначеного суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, визнав незаконними нарахування ТОВ «Порше Лізинг Україна» штрафних санкцій позивачці за період з 4 лютого 2015 року по 5 січня 2016 року на загальну суму 5 тис. 21 грн 89 коп.

Відхиляючи касаційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна», суд касаційної інстанцій погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції про задоволення позову. При цьому суди з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2766цс15) та 11 травня 2016 року (справа № 6-65цс16), виходили з того, що за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України. Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, чого сторони не виконали, а отже, такий договір фінансового лізингу є нікчемним. Також суди дійшли висновку про те, що умови договору про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року є несправедливими, вводять споживача в оману, оскільки призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві, що відповідає положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

У наданих для порівняння ухвалах від 28 травня 2014 року та 14 травня 2015 року Вищий спеціалізований суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, які з урахуванням положень Закону України «Про фінансовий лізинг», виходили з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження тих обставин, що договір фінансового лізингу, укладений між сторонами із застосуванням нечесної підприємницької практики, а також доказів на підтвердження підстав для визнання умов договору несправедливими згідно Закону України «Про захист прав споживачів», крім того, нотаріальне посвідчення, укладеного між сторонами договору фінансового лізингу відповідно до вимог Закону України «Про фінансовий лізинг» та параграфу 6 глави 58 ЦК України не є обов'язковим.

Цей же суд ухвалами від 2 липня, 11 грудня 2014 року та 11 березня 2015 року погодився в рішеннями судів попередніх інстанцій, які дійшли висновку, про відмову в задоволенні позовів, оскільки відповідачі мали право на надання послуг фінансового лізингу, так як Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, їх було взято на облік як юридичні особи, що мали право надавати послуги з фінансового лізингу, а крім того, ЦК України та Закон України «Про фінансовий лізинг» не передбачають обов'язкового нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалами від 1 жовтня 2014 року, 18 березня, 10 червня, 3 липня, 11 та 24 вересня, 28 жовтня, 10 грудня 2015 року дійшов висновків, що положення параграфу 6 глави 58 ЦК України та Закону України «Про фінансовий лізинг» не передбачають обов'язкового нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу.

Ухвалою від 1 вересня 2015 року у справі за позовом про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів цей же суд погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову і відмовив у відкритті касаційного провадження.

Ухвалою від 24 грудня 2015 року у справі про визнання недійсним договору фінансового лізингу, стягнення майнової та моральної шкоди Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з рішенням суду апеляційної інстанції, який виходив з недоведеності несправедливості умов договору фінансового лізингу та відмовив у задоволенні позову.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме Закону України «Про захист прав споживачів».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права та враховуючи правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2766цс15) та 11 травня 2016 року (справа № 6-65цс16), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п’ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнане недійсним або змінене, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, вони порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2 – 4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

За змістом частини п’ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз цих норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про фінансовий лізинг, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. 

Таким чином, підпункти 4.5, 4.6 Загальних комерційних умов щодо усунення лізингодавця від відповідальності у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару суперечать положенням статті 808 ЦК України.

Окрім того, згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. 

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 цього Закону).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. 

Суди не встановили наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії) та суперечить вимогам законодавства. 

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, установлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

З огляду на зазначене у справі, яка переглядається, суди дійшли обґрунтованого висновку про несправедливі відносно споживача умови спірного договору фінансового лізингу та наявність у зв’язку із цим підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів».

Ухвала Верховного Суду України від 14 липня 2010 року не є судовим рішенням Верховного Суду України, прийнятим у порядку визначеному главою 3 розділу V ЦПК України, а тому на неї не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 4 частини 1 статті 355 цього кодексу.

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви ТОВ «Порше Лізинг Україна» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 грудня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 липня 2016 року та рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2016 року.

Керуючись статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а: 
 
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальність «Порше Лізинг Україна» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 грудня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 липня 2016 року та рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий: В.І. Гуменюк
Судді:
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко

Постанова від 22 листопада 2017 року № 6-428цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B72F5DD0B15E8EA4C22581FA002F7CA2

[ANTIRAID]

Это решение продемонстрировало, как жадность лизинговой компании и нарушение прав потребителя привело к краху всего его бизнеса. Фактически правоохранительные, фискальные органы и органы надзора за финансовой деятельностью должны немедленно принять все возможные меры для предотвращения обмана граждан и возмещению причиненного ущерба. Кроме того и роль банка Креди Агриколь и руководства банка должна также быть надлежащим образом оценена и приняты все возможные меры по минимизации ущерба клиентам этого банка.

ВСУ согласился с судами низших инстанций и вместе с ними пришел к выводу, что формула определения денежного эквивалента стоимости автомобиля и лизинговых платежей в долларах США, приведенная в подпункте 6.3 Общих коммерческих условий, является вводящей в заблуждение, поскольку таким образом через коммерческую тайну лишает потребителя возможности знать обменный курс безналичных операций ПАО «КИБ Креди Агриколь» . Кроме того, суды признали, что условия заключенного между сторонами договора финансового лизинга были несправедливыми, привели к существенному дисбалансу договорных прав и обязанностей сторон, нанесли ущерб потребителю.

Также ВСУ, с учетом правовой позиции, изложенной в постановлениях Верховного Суда Украины от 16 декабря 2015 (дело № 6-2766цс15) и 11 мая 2016 (дело № 6-65цс16), исходили из того, что по своей правовой природе договор финансового лизинга является смешанным договором и содержит элементы договоров аренды (найма) и купли-продажи транспортного средства, что следует из содержания договора в соответствии со статьей 628 ГК Украины. Согласно статье 799 ГК Украины договор найма транспортного средства с участием физического лица подлежит нотариальному удостоверению, чего стороны не выполнили, а следовательно, такой договор финансового лизинга является ничтожным.

Кроме того, ВСУ пришел к выводу, что подпункты 4.5, 4.6 Общих коммерческих условий по устранению лизингодателя от ответственности в случае нарушения качества, комплектности и других условий по продаже товара противоречат положениям статьи 808 ГК Украины.

И помимо прочего ВСУ фактически указал на грубейшие нарушение и наличие преступления со стороны лизинговой компании в связи с тем, что суды таки и не установили наличия лицензии у ответчика для осуществления финансовых услуг по привлечению финансовых активов от физических лиц, что свидетельствует об отсутствии такого разрешения (лицензии) и противоречит требованиям законодательства.