Polina Smetana)

Кира! добрый день! Я прочла ленту о выкупе залога и ответы юристов...У меня  тоже Отп прелагал сделать оценку и выкупить по оценочной стоимости...Но мы сейчас с ним в суде -Апеляции..Я стопорнулась так как я вела много переговоров с Отп - они большие вруны...говорят одно -делают другое особенно в Киеве и поэтому на местах и рады закрыть вопрос но изЦентр. офиса ребята не предсказуемы.. Все  переговоры нужно вести с Цофисом- начальством и только в письменном виде.Я не знаю как правильно Вам поступить и сама не имею особых надежд на суды у меня очень большой остаток и нет совсем денег..Желаю вам удачи.Берите орошего юриста- опытного...по вал.кредитам с хорошей практикой -это очень важно!!..НАПИШИТЕ ИЗ КАКОГО ВЫ ГОРОДА? .

УКРСИБ франки 410000 ПОХОЖЕЕ.doc

Суд реш.ГРИВНІ НЕ ВАЛЮТА.doc

Кира! добрый день! Я прочла ленту о выкупе залога и ответы юристов...У меня  тоже Отп прелагал сделать оценку и выкупить по оценочной стоимости...Но мы сейчас с ним в суде -Апеляции..Я стопорнулась так как я вела много переговоров с Отп - они большие вруны...говорят одно -делают другое особенно в Киеве и поэтому на местах и рады закрыть вопрос но изЦентр. офиса ребята не предсказуемы.. Все  переговоры нужно вести с Цофисом- начальством и только в письменном виде.Я не знаю как правильно Вам поступить и сама не имею особых надежд на суды у меня очень большой остаток и нет совсем денег..Желаю вам удачи.Берите орошего юриста- опытного...по вал.кредитам с хорошей практикой -это очень важно!!..НАПИШИТЕ ИЗ КАКОГО ВЫ ГОРОДА? .

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62520294

Начало формы 

1512/2-1288/11 

Конец формы 

: 

Номер провадження: 22-ц/785/6576/16 

Головуючий у першій інстанції Рева С.В. 

Доповідач Громік Р. Д. 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

УХВАЛА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

05.10.2016 року                                        м. Одеса 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: 

головуючого - Громіка Р.Д., 

суддів - Драгомерецького М.М., Панасенкова В.О., 

при секретарі - Калмакові В.І. 

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 січня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», за участю третьої особи Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про захист прав споживачів, визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним та зобов'язання вчинити певні дії та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (правонаступника ПАТ «УкрСиббанк») до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним догвором,   

встановила: 

15.02.2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про захист прав споживача, дострокове розірвання договору про надання споживчого кредиту, іпотечного договору, договору страхування через невиконання договірних зобов'язань із зловживанням правом кредитора та іпотекодержателя (т.1а.с.2-8). Позивач первісно у позовній заяві посилалась на те, що всупереч умовам договору кредитування кредитні кошти вона не отримала, і тому змушена була зняти зі свого поточного рахунку № НОМЕР_5 грошові кошти у сумі 1644903,60 грн. за заявою про видачу готівки № 30, що умови договору кредитування були порушені, оскільки вона не отримала кредит в іноземній валюті, і нікого не уповноважувала на продаж швейцарських франків. 

14.03.2008 року ПАТ «УкрСиббанк» (АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 11104036000 від 22 грудня 2006 року у розмірі 383375 швейцарський франків 20 сантимів, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 1896917 гривень 88 копійок, з яких: заборгованість за основним та простроченим кредитом - 1868057 гривень 23 копійки; заборгованість по строковим та простроченим відсоткам за користування кредитом - 26565 гривень 20 копійок; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 2295 гривень 45 коп. та про відшкодування судових витрат (т.1а.с.122-124). Банк посилався на порушення позичальником своїх зобов'язань з кредитним договором. 

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено, зустрічний позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено (т.2 а.с.121-127). 

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 листопада 2009 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 19.08.2009 року залишено без змін.(т.3 а.с.56-59) 

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2009 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2009 року скасовано у зв'язку з нововиявленими обставинами та справу призначено до нового розгляду (т.3 а.с.87). 

Під час розгляду справи 22.03.2012 року ОСОБА_2 звернулася з заявою в порядку ст.ст. 27, 126 ЦПК України та просила роз'єднати у самостійні провадження заявлені позовні вимоги про дострокове розірвання іпотечного договору та позовні вимоги про захист прав споживача і дострокове розірвання кредитного договору, договору страхування. (т.4 а.с.187). 

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2012 року заява ОСОБА_2 - задоволена, виділено в окреме провадження позовні вимоги про дострокове розірвання іпотечного договору, і матеріали в цій частині направлено для подальшого розгляду до Овідіопольського районного суду Одеської області. (т.4 а. с. 196). 

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 05.09.2012 року задоволена заява ПАТ «УкрСиббанк» і в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог до участі у справі залучено ПАТ «Дельта Банк» (т.4 а.с.210). 

Ухвалою цього ж суду від 18.12.2013р. у задоволенні клопотання про заміну ПАТ «УкрСиббанк» на правонаступника ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.(т.5 а.с.133) 

24.07.2012 року ОСОБА_2 повністю змінила свої позовні вимоги, звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила суд визнати недійним договір про надання споживчого кредиту № 11104036000, укладений 22 грудня 2006 року між нею та АКІБ «УкрСиббанк» (нині ПАТ «УкрСиббанк»); зобов'язати ПАТ «УкрСиббанк» зарахувати на відкриті в цьому Банку (Одеському відділенні № 309) на її ім'я поточні рахунки № НОМЕР_5 та № НОМЕР_6 безпідставно списані та не зараховані грошові кошти в наступних розмірах: на поточний рахунок № НОМЕР_5 - 67600 гривень 97 копійок, списані з цього рахунку; на поточний рахунок № НОМЕР_6 - 51721 долар США, з яких 2300 доларів США (квитанція № 19 від 18 червня 2007 року) не зараховані та 49421 долар США списаний з рахунку, і 44452 гривні 97 копійок, з яких 42600 гривень 97 копійок (квитанція № 8 від 27 грудня 2006 року) не зараховані на рахунок та 1852 гривні списані з рахунку; зобов'язати ПАТ «УкрСиббанк» нарахувати за користування грошовими коштами в сумі 67600 гривень 97 копійок (поточний рахунок № НОМЕР_5), 51721 долар США і 44452 гривні 97 копійок (поточний рахунок № НОМЕР_6) проценти у розмірі, що звичайно сплачується цим Банком за вкладом на вимогу за період з 27 грудня 2006 року по день ухвалення судом рішення у справі. (т. 4 а.с.215-217).     

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17.01.2014 року позов ОСОБА_2 задоволено. 

Визнано недійним договір про надання споживчого кредиту № 11104036000, укладеного 22 грудня 2006 року між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» (нині ПАТ «УкрСиббанк»). 

Зобов'язано ПАТ «УкрСиббанк» зарахувати на поточний рахунок № НОМЕР_5, відкритого на ім'я ОСОБА_2 в Одеському відділенні № 309 ПАТ «УкрСиббанк» на підставі договору поточного рахунку № 255 від 21 грудня 2006 року, безпідставно списані з цього рахунку грошові кошти у розмірі 67600 гривень 97 коп. 

Зобов'язано ПАТ «УкрСиббанк» зарахувати на поточний рахунок № НОМЕР_6, відкритого на ім'я ОСОБА_2, в Одеському відділенні № 309 ПАТ «УкрСиббанк» на підставі договору поточного рахунку № 256 від 21 грудня 2006 року, грошові кошти у розмірі 51721 долар США та 44452 гривні 97 коп., з яких Банком частина грошових коштів неправомірно не зарахована і решта безпідставно списана, а саме 2300 доларів США (квитанція № 19 від 18 червня 2007 року) та 42600 грн. 97 коп. (квитанція № 8 від 27 грудня 2006 року) отримані банком і неправомірно не зараховані на цей поточний рахунок, а також 49421 долар США та 1852 грн. безпідставно списані з даного рахунку. 

Зобов'язано ПАТ «УкрСиббанк» нарахувати за користування грошовими коштами у розмірі 67600 грн. 97 коп., які неправомірно списані з поточного рахунку № НОМЕР_5, відкритого на ім'я ОСОБА_2, в Одеському відділенні № 309 ПАТ «УкрСиббанк» на підставі договору поточного рахунку № 255 від 21 грудня 2006 року, проценти на умовах встановлених цим договором за період з 27 грудня 2006 року по день ухвалення цього рішення. 

Зобов'язано ПАТ «УкрСиббанк» нарахувати за користування грошовими коштами в сумі 51721 долар США та 44452 грн. 97 коп., частина з яких неправомірно не зарахована, а решта безпідставно списана з поточного рахунку № НОМЕР_5, відкритого на ім'я ОСОБА_2, в Одеському відділенні № 309 ПАТ «УкрСиббанк» на підставі договору поточного рахунку № 256 від 21 грудня 2006 року, проценти, що звичайно сплачується цим Банком за вкладом на вимогу за період з 27 грудня 2006 року по день ухвалення цього рішення. 

Стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь держави грошові кошти у сумі 3654 грн. в рахунок відшкодування судового збору. 

У задоволенні зустрічного позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено за безпідставністю позовних вимог (т.5 а.с.166-173). 

В апеляційній скарзі ПАТ «УкрСиббанк» просить рішення суду від 17 січня 2014 року скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 та про задоволення позову ПАТ «УкрСиббанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.(т.5 а.с.176,200-203) 

В процесі першого розгляду апеляційної скарги було здійснено заміну позивача за зустрічним позовом з ПАТ «УкрСиббанк» на ПАТ «Дельта Банк». 

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 22.01.2016 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задоволено. 

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 січня 2014 року скасовано. 

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист прав споживача, визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним та зобов'язання вчинити певні дії повністю відмовлено. 

Зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (правонаступника ПАТ«УкрСиббанк») до ОСОБА_2 задоволено. 

Стягнуто з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11104036000 від 22 грудня 2006 року у розмірі 383 375,20 швейцарських франків, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 1 896 917 гривень 88 копійок, з яких: заборгованість за основним та простроченим кредитом - 1 868 057 гривень 23 копійки; заборгованість по строковим та простроченим відсоткам за користування кредитом 26 565 гривень 20 копійок; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 2 295 гривень 45 коп. 

Стягнуто з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» ( код ЄДРПОУ 09807750) понесені судові витрати у сумі 1 827 грн. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.07.2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення апеляційного суду Одеської області від 22 січня 2016 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 

Сторони в судове засідання не з'явилися, були належним чином сповіщені про час та місце розгляду справи. 

Враховуючи тривалість розгляду справи, колегія суддів вважаэ за можливе розглянути справу за наявних у справі доказів, надавши їм належну оцінку. 

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та застосував необхідні норми матеріального права. 

Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. 

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав. 

Згідно з доводами апеляційної скарги апелянт просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 про захист прав споживача і дострокове розірвання договору про надання споживчого кредиту через невиконання договірних зобов'язань із зловживанням правом кредитора та зустрічним позовом АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором і ухвалите нове рішення, яким в задоволені зазначеного позову ОСОБА_2 відмовити та задовольнити зустрічний позов, посилаючись на порушення судом першої інстанції ст. ст. 215, 230, 236, 1051, 1054, 1066, 1070, 1071, 1073 ЦК України, ст.ст.1, 11,19 Закону України «Про захист прав споживачів, ст. 361 ЦПК України. 

Однак, апеляційним судом встановлено, що Київським районним судом 17.01.2014р., з урахуванням остаточних вимог позивачки, постановлено рішення за позовними вимогами ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк» про захист прав споживача, визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним та зобов'язання вчинити певні дії і зустрічними вимогами ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 

Позовні вимоги про захист прав споживача і дострокове розірвання договору про надання споживчого кредиту через невиконання договірних зобов'язань із зловживанням правом кредитора не є предметом спору, вирішеного судом першої інстанції у рішенні від 17.01.2014 року. 

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини. 

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. 

          Згідно із ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», дія якого відповідно до рішення Конституційного суду України від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору, передбачає, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. 

         Так, задовольняючи позов ОСОБА_2 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що: кредитний договір, укладений між позивачкою і відповідачем, підлягає визнанню недійсним у зв'язку із порушенням порядку надання відповідачем позивачці інформації про умови отримання кредиту, використанням відповідачем нечесної підприємницької практики та за недоведеністю передачі ОСОБА_2 кредитних коштів; списання грошових коштів з поточних рахунків № НОМЕР_5 та № НОМЕР_6, відкритих на ім'я позивачки в одеському відділенні № 309 ПАТ «УкрСиббанк», здійснено за відсутності підстав, передбачених ст. ст. 1066, 1071 ЦК України, без будь-якого розпорядження позивачки. 

У судовому засіданні правильно було встановлено, що відповідно до умов договору про надання споживчого кредиту № 11104036000 від 22 грудня 2006 року ПАТ «УкрСиббанк» зобов'язався надати позичальнику ОСОБА_2 кредит на споживчі цілі в іноземній валюті в сумі 410 000 швейцарських франків, що за курсом НБУ на вказану дату дорівнювало 1 701 500 гривень. 

Пунктом 1.5. договору передбачено, що кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_6 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням. 

Положеннями п. 1.2.1. встановлено, що надання кредиту (грошових коштів) здійснюється у наступний термін: з 22 рудня 2006 року по 22 грудня 2016 року. Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) у вказаній вище сумі та сплатити проценти, комісії та інші платежі згідно умов договору на рахунок № НОМЕР_7 в АКІБ «УкрСиббанк». Кредит вважається повернутим в разі зарахування грошових коштів спрямованих на погашення кредиту в повному обсязі на вказаний рахунок банку (п. 1.2.2. Договору). 

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин), якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. 

Згідно із п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055), статті 18- 19 Закону України «Про захист прав споживачів». 

Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється. 

Положеннями п. 2 ч. 1, ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно основних характеристик продукції, зокрема таких як: її наявність, склад, методи використання, метод і дата надання, кількість, специфікація, очікувані результати споживання тощо (п. 1 ч. 2 ст. ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»). 

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним. 

…..З договору про надання споживчого кредиту № 11104036000 від 22 грудня 2006 року вбачається, його умови вводять споживача в оману стосовно таких істотних характеристик як дата надання (видачі) кредитних коштів, складу, кількості та порядку їх надання банком, а також стосовно очікуваного результату від отримання споживчого кредиту та його сукупної вартості. 

Зокрема, підпунктом 1.2.1 пункту 1.2 вказаного договору встановлено: «надання кредиту (грошових коштів) здійснюється у наступний термін: з 22 грудня 2006 року по 22 грудня 2016 року». 

          Всупереч вимогам п. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в договорі про надання споживчого кредиту відсутня вказівка на конкретну дату видачі кредиту. Замість цього вказано період часу тривалістю в десять років: з 22 рудня 2006 року по 22 грудня 2016 року, що за положеннями п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», вводить споживача в оману, не дає йому можливість зробити свідомий вибір, отже за приписами закону відноситься до нечесної підприємницької діяльності. 

Також, відповідно до пунктів 1.1, 1.5 договору про надання споживчого кредиту № 11104036000 від 22 грудня 2006 року передбачено надання споживачу кредиту (грошових коштів) в іноземній валюті в сумі 410 000 швейцарських франків шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок Позичальника № НОМЕР_6 у цьому Банку для подальшого використання за цільовим призначенням. 

В процесі розгляду справи представником ПАТ «УкрСиббанк» було надано Наказ АКІБ «УкрСиббанк» «Про затвердження внутрішнього банківського нормативного документу та умов кредитування клієнтів індивідуального бізнесу у швейцарських франках» № 1081 від 22 грудня 2005 року з Додатком № 1 «Паспорт кредитування фізичних осіб у швейцарських франках», яким визначено порядок взаємодії підрозділів Банку при наданні кредитів фізичним особам у швейцарських франках й при погашенні зобов'язань за такими кредитами. Посилаючись на вказаний внутрішній банківський нормативний документ, представник ПАТ «УкрСиббанк» наполягав, що виконання умов вищевказаного договору з надання ОСОБА_2 кредиту (грошових коштів) можливо виключно в національній валюті, а не в валюті, передбаченій договором (швейцарських франках), за обов'язкової попередньої процедури продажу швейцарських франків на МВРУ. 

Зважаючи на те, що текст договору про надання споживчого кредиту № 11104036000 від 22 грудня 2006 року не містить будь-яких згадувань або посилань на Наказ АКІБ «УкрСиббанк» № 1081 від 22 грудня 2005 року та Паспорт кредитування, а документ з підписом ОСОБА_2, який би свідчив про її обізнаність з існуванням вказаних документів та їх змістом відсутній, та положення вказаних внутрішніх банківських документів суперечать пунктам 1.1, 1.5 вищезазначеного договору про надання споживчого кредиту, тому суд вважає, що ПАТ «УкрСиббанк» вдався до нечесної підприємницької діяльності і ввів ОСОБА_2 в оману стосовно валюти кредиту та порядку його надання. 

Також договір про надання споживчого кредиту № 11104036000 від 22 грудня 2006 року всупереч вимогам положення п. 2 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не містить детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням, погашенням кредиту. 

Додаток № 1 «Графік погашення кредиту» до зазначеного кредитного договору не містить визначених пунктом 1. 3 цього договору даних про суми коштів, що належить сплатити позичальнику (споживачу) у кожному платіжному періоді в погашення основної суми кредиту і процентів за користування кредитом, ні в числовому, ні в процентному виразі, а тому у розумінні закону не є узгодженим графіком платежів позичальника на користь Банку. 

Крім того, положення договору про надання споживчого кредиту № 11104036000 від 22 грудня 2006 року та додатку № 1 «Графік погашення кредиту» містять двозначності щодо можливості та порядку дострокового повернення кредиту. 

Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами та висновком судово-економічної експертизи № 9353-9354 від 29 грудня 2011 року, наданим Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз. 

Таким чином, ОСОБА_2 також не було надано інформацію щодо таких істотних умов договору як загальна вартість кредиту та порядок його повернення. 

Враховуючи викладене, суд обгрунтовано вважав, що ПАТ «УкрСиббанк» при укладенні договору про надання споживчого кредиту № 11104036000 від 22 грудня 2006 року з ОСОБА_2, вдався до нечесної підприємницької діяльності, ввівши ОСОБА_2 в оману як споживача послуг стосовно таких умов договору про надання споживчого кредиту: дати видачі кредиту, складу і кількості кредитних коштів (предмету договору), порядку їх надання Банком, сукупної вартості кредиту, очікуваного результату від отримання споживчого кредиту. 

Згідно із ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. 

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що на підставі ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ч. 1 ст. 230 ЦК України договір про надання споживчого кредиту № 11104036000 від 22 грудня 2006 року підлягає визнанню недійсним. 

Положеннями ч. 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. 

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. 

Згідно із ст. 68 «Про банки та банківську діяльність», банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та положень (стандартів) України. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. 

……Пунктом 1.5 Положень про організацію операційної діяльності в банках України, затверджених Постановою Правління НБУ № 254 від 18 червня 2003 року, передбачено, що організація операційної діяльності передбачає наявність документованих операційних процедур (правил) за всіма операціями, що здійснюються банками відповідно до законодавства України 

Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», та п. 2.1.1 Положень про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затверджених Постановою Правління НБУ № 566 від 30 грудня 1998року, 

…..встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. 

Відповідно до п. 5.1 Положень про організацію операційної діяльності в банках України, затверджених Постановою Правління НБУ № 254 від 18 червня 2003 року, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). 

Регістри синтетичного та аналітичного обліку операцій - це носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, книг, журналів, машинограм тощо. 

Суд, оцінивши відповідно до ст. 212 ЦПК України належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, встановив, що видача ОСОБА_2 кредитних коштів по договору про надання споживчого кредиту № 11104036000 від 22 грудня 2006 року у сумі 410 000 швейцарських франків не підтверджується. 

Про це свідчать досліджені судом банківські документи, витребуваними від ПАТ «УкрСиббанк», а також висновком судово-економічної експертизи № 9353-9354 від 29 грудня 2011 року, наданого Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз. 

Вказані у регістрах бухгалтерського обліку - банківських виписках за особовим рахунком № НОМЕР_6 за 22 грудня 2006 року, 25 грудня 2006 року та рахунком № НОМЕР_5 за 26 грудня 2006 року, 27 грудня 2006 року операції спростовуються наступними дослідженими судом доказами: первинними банківськими документами; формами щоденної статистичної звітності АКІБ «УкрСиббанк» (Одеська область) ф. № 550Д.03 «Розшифрування валютних рахунків», які подані до Національного банку України на виконання ст. 69 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затверджених Постановою Правління НБУ № 124 від 19 Березня 2003 року, та щоденними оборотними відомостями відділення № 309 АКІБ «УкрСиббанк» в м. Одесі за 21 грудня 2006 року - 27 грудня 2006 року; книгою обліку готівки та інших цінностей операційної каси АКІБ «УкрСиббанк» за 2006 рік. 

Зокрема, названими документами спростовується відомості вказані у виписці за 22 грудня 2006 року за рахунком № НОМЕР_6 щодо зарахування на цей рахунок ОСОБА_2 з рахунку № НОМЕР_2 грошових коштів у сумі 410 000 швейцарських франків. 

Запис про здійснення вказаної банківської операції у виписці від 22 грудня 2006 року є необґрунтованим і безпідставним, оскільки здійснений з порушенням ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.1.1 вказаного вище Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України та п.5.1. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, а саме: за відсутності первинного документу - меморіального ордеру від 22 грудня 2006 року про зарахування грошових коштів у сумі 410 000 швейцарських франків на поточний рахунок ОСОБА_2 за № НОМЕР_6, складення якого відповідно до перелічених вище положень законодавства України є обов'язковою умовою для подальшого внесення відповідного запису до банківської виписки. 

Вказана банківська операція спростовується даними статистичної форми № 550Д.03 за 22 грудень 2006 року та оборотної відомості відділення № 309 АКІБ «УкрСиббанк» в м. Одесі за 22 грудень 2006 року, з яких вбачається, що ця операція Банком фактично не виконувалась. 

Крім того, вказана у виписці проводка суперечить Постанові НБУ № 280 від 17 червня 2004 року «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України». 

Не підтверджується дослідженими в справі доказами і банківська операція з перерахування 25 грудня 2006 рокe особового рахунку №НОМЕР_6, відкритого ОСОБА_2 на підставі договору банківського рахунку № 256 від 21 грудня 2006 року у відділенні № 309 Банку в м. Одесі, коштів у сумі 410 000 швейцарських франків на рахунок № НОМЕР_3 з метою їх подальшого продажу на МВРУ. 

Надана суду представником ПАТ «УкрСиббанк» заява про продаж іноземної валюти або банківських металів № 1 від 25 грудня 2006 року не відповідає формі відповідної Заяви, встановленої Постановою НБУ № 82 від 05 березня 2003 року «Про затвердження Положення про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів до уповноважених банків і інших фінансових установ та порядок їх виконання». Ця заява складена з порушенням вимог пунктів 3.4 і 4.2 вказаної Постанови, внаслідок чого згідно з пунктами 4.3 та 4.9 цього Положення така заява до виконання не приймається. 

Крім того, в заяві про продаж іноземної валюти або банківських металів № 1 від 25 грудня 2006 року підписи від імені ОСОБА_2 та рукописний запис в графі «Гривневий еквівалент іноземної валюти або банківських металів відповідно до курсу, що визначений в заяві» виконано не ОСОБА_2, а іншими особами, що встановлено висновком судово-почеркознавчої експертизи № 5889/02 від 05 серпня 2010 року, наданим Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз. 

Таким чином, ОСОБА_2 з такою заявою до Банку не зверталася. 

Запис про здійснення банківської операції з перерахування 25 грудня 2006 року з особового рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_6 коштів у сумі 410 000 швейцарських франків на рахунок № НОМЕР_3 з метою їх подальшого продажу на МВРУ у виписці від 25 грудня 2006 року дійсно слід визнати необґрунтованим, оскільки він здійснений з порушенням ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.1.1 вказаного вище Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України та п. 5.1. Положення про організацію операційної діяльності в банках України: за відсутності первинного документу - меморіального ордеру               від 25 грудня 2006 року про списання грошових коштів у сумі 410 000 швейцарських франків з поточного рахунку ОСОБА_2 за № НОМЕР_6, складення якого відповідно до вказаних вище положень законодавства України є обов'язковою умовою для подальшого внесення відповідного запису до банківської виписки. 

…..Також виконання Банком цієї операції спростовується даними статистичної форми № 550Д.03 за 25 грудня 2006 року, яка містить інформацію про всі банківські операції за названу дату. 

Згідно статистичної форми № 550Д.03 за 25 грудня 2006 року, обсяг операцій за балансовим рахунком № 2620 в АКІБ «УкрСиббанк» становить 77 605 швейцарських франків, а не 410 000 швейцарських франків. При цьому балансовий рахунок № 2900, який підлягає обов'язковому застосуванню, по операціям у швейцарських франках 25 грудня 2006 року взагалі не застосовувався. Даний факт також підтверджується оборотною відомістю відділення № 309 АКІБ « УкрСиббанк» в м. Одесі від 25 грудня 2006 року. 

Таким чином, зазначені докази свідчать, що на рахунок ОСОБА_2 № НОМЕР_6, відкритого у відділенні №309 ПАТ «УкрСиббанк», коштів у сумі 410 000 швейцарських франків Банком не зараховувались. 

Недостовірною є і вказана у виписці від 26 грудня 2006 року інформація щодо зарахування з рахунку № НОМЕР_4 на особовий рахунок № НОМЕР_5, відкритого на підставі договору рахунку № 255 від 21 грудня 2006 року на ім'я ОСОБА_2 у відділенні № 309 «УкрСиббанк» в м. Одесі, коштів у сумі 1 648 200 гривень. 

Ці дані спростовуються статистичною формою № 550Д.03 за 25 грудня 2006 року, згідно з якою обсяг операцій цього дня за балансовим рахунком № 2900 по операціям в гривнях становив 3 509 гривень, а не 1 648 200 гривень. З щоденної оборотної відомості за 26 грудня 2006 року вбачається, що у відділенні № 309 АКІБ «УкрСиббанк» в м. Одесі операція з зарахування грошових коштів у сумі 1 648 200 гривень на рахунки № 2620 не здійснювалася. 

На підтвердження вищезазначеної операції представником ПАТ «УкрСиббанк» надано оригінал та копії меморіального ордера від 26 грудня 2006 року. Меморіальний ордер згідно з пунктами 4.4., 4.7 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ № 254 від 18 червня 2003 року є внутрішньобанківським документом та складається банком самостійно. 

Однак з матеріалів справи вбачається, що надані суду представником відповідача ПАТ «УкрСиббанк» два примірника одного й того ж самого меморіального ордеру відрізняються між собою підписами, прізвищами, ім'ям та по-батькові осіб, відповідальних за здійснення операції, що не відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 4.3, 4.10 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, п. 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ № 566 від 30

Кира! добрый день! Я прочла ленту о выкупе залога и ответы юристов...У меня  тоже Отп прелагал сделать оценку и выкупить по оценочной стоимости...Но мы сейчас с ним в суде -Апеляции..Я стопорнулась так как я вела много переговоров с Отп - они большие вруны...говорят одно -делают другое особенно в Киеве и поэтому на местах и рады закрыть вопрос но изЦентр. офиса ребята не предсказуемы.. Все  переговоры нужно вести с Цофисом- начальством и только в письменном виде.Я не знаю как правильно Вам поступить и сама не имею особых надежд на суды у меня очень большой остаток и нет совсем денег..Желаю вам удачи.Берите орошего юриста- опытного...по вал.кредитам с хорошей практикой -это очень важно!!..НАПИШИТЕ ИЗ КАКОГО ВЫ ГОРОДА? .

Кира! добрый день! Я прочла ленту о выкупе залога и ответы юристов...У меня  тоже Отп прелагал сделать оценку и выкупить по оценочной стоимости...Но мы сейчас с ним в суде -Апеляции..Я стопорнулась так как я вела много переговоров с Отп - они большие вруны...говорят одно -делают другое особенно в Киеве и поэтому на местах и рады закрыть вопрос но изЦентр. офиса ребята не предсказуемы.. Все  переговоры нужно вести с Цофисом- начальством и только в письменном виде.Я не знаю как правильно Вам поступить и сама не имею особых надежд на суды у меня очень большой остаток и нет совсем денег..Желаю вам удачи.Берите орошего юриста- опытного...по вал.кредитам с хорошей практикой -это очень важно!!..НАПИШИТЕ ИЗ КАКОГО ВЫ ГОРОДА? .

 Ув. Обелиск ! Здравствуйте! Я как то читала на ленте  ваш комент, что у ВАС тяжбі с ОТПФакторингом! У меня тоже Мой долг ОТПБанк продал ОТПФру.. Сейчас они исключені из реестра как ФИН установа, имеет ли ПРАВО сейчас ОТПФактор требовать долг?? Банк продал  долг в 20014 году Подал в суд в начале 20015года, сечас мі уже в АПЕЛЯЦИИ  Очень трудно Не знаем за что ухватиться Подали на ЄКСПЕРТИЗУ, почти год ждали Результат 50Х50 Но  Суд лоялен к Банку я чувствую ЄТО шкурой.. Сегодня уже ждали решение , но перенесли до конца месяца..Нужно что-то новое, Неожиданное ПОМОГИТЕ! Очень прошуПоделитесь практикой посоветуйте что делать, как вірулить Долг большой..

 Я знаю что ВІ ПРОФЕССИОНАЛ Но жаль что далеко  Я в Херсоне.. Заранее спасибо 

Ниже  коментарий одного активиста -заемщика..Ваше мнение???Можно его взять на влооружение Я тяжело воспринимаю термині.. 

             I.            Позивачем у даній судовій справі  (від імені банку, як його правонаступником) виступає ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Це накладає відповідні особливості на правоздатність цього товариства бути позивачем в справі, бо вона обмежена тим, що воно не може вважатись банківською установою, через що не може вчиняти банківські операції, які дозволені банку, який має так звану банківську ліцензію.

   ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (далі по тексту – товариство), будучи членом фінансової групи ОТР Group, ядром якої і є ПАТ «ОТП Банк» (далі по тексту – банк), являє собою окрему юридичну особу, яка не може бути правонаступником цього банку в тому вигляді, як це було установлено судом першої інстанції – це так зване універсальне правонаступництво При універсальному правонаступництві до правонаступника разом з правами первісного кредитора переходять і його обов'язки.

    Товариство слід було б назвати не правонаступником, а особою, якій передано право вимоги, хоча така передача права теж являє собою так зване сингулярне правонаступництво. При сингулярному правонаступництві до правонаступника переходить тільки певне право кредитора, що в нашому випадку і є передача права вимоги (цесія).

     В позовній заяві представник товариства вказав, що останнім було укладено з банком саме договір факторингу, хоча насправді ним було укладено договір про відступлення права вимоги.

   Різниця між договором відступлення (передання) права грошової вимоги та договором факторингу незначна.Тому можна вважати такий договір договором факторингу, але за умови, що новий кредитор (фактор) за таким договором  буде банком або фінансовою установою, яка має право здійснювати певні різновиди факторингових операцій.

   Які ж вимоги за кредитним договором можуть бути переданими банком кожному із цих двох так би мовити "різновидів" факторів (банківська установа та просто факторингова "компанія"), щоб можна було зробити висновок про дійсність такого договору факторингу?

    В  постанові ВГСУ від 13.10.2005 р. № 14/113 суд вказав, що договір відступлення прав вимоги є по суті договором факторингу. В цій постанові суд, посилаючись на статтю 1079 «Сторони у договорі факторингу» ЦК України, вказав також, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

    Про це йдеться в самому першому листі Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13.10.2003 р. № 347/07/1-3/1 (далі по тексту – ДК ринків фінансових послуг).

    Згідно зі ст. 1079 нового ЦК клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, а фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

    Тобто з 1 січня 2004 року юридичні особи, які не мають статусу фінансової установи за Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ( 2664-14 ), втрачають можливість виступати в якості фактора за договором факторингу.

    Згідно зі ст. 2 Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. №1775-III, діяльність з надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню в порядку, передбаченому законом, що регулює відносини у цій галузі. Ним і є Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-II» (далі по тексту – Закон про фінпослуги). Однак не будь-яка діяльність з надання фінансових послуг, перелік яких визначено у ст. 4 цього закону, підлягає ліцензуванню.

           II.            Що ж являє собою факторинг як фінансова послуга та які  послуги можуть стати предметом надання їх саме фінансовою установою, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції?

   Згідно з пунктом 11 статті 4 названого Закону про фінпослуги фінансовими послугами є операції з фінансовими активами, що здійснюються на користь третіх осіб за власний рахунок або за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (стаття 1 названого Закону).

     До фінансових активів належать грошові кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, які не є цінними паперами.

Водночас стаття 4 цього Закону називає фінансовими наступні послуги:

* випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їхнє обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;

* довірче управління фінансовими активами;

* діяльність з обміну валют;

* залучення фінансових активів із зобов'язанням про їхнє подальше повернення;

* фінансовий лізинг;

* надання позик, зокрема на умовах фінансового кредиту;

* надання гарантій та поручництв;

* переказ грошей;

* послуги в галузі страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;

* торгівля цінними паперами;

* факторинг;

* інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону про фінпослуги.

     Можна зробити висновок, що діяльність фінансових установ, які здійснюють факторингові операції, не підлягає ліцензуванню, оскільки факторинг не входить до переліку ліцензованих видів діяльності, наведений у ст. 34 Закону про фінпослуги.

    Однак стаття 34 цього Закону передбачає обов'язкове ліцензування операцій надання таких фінансових послуг:

* страхова діяльність;

* діяльність з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення;

* надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;

* діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

   Якщо для фінансових установ факторингові операції не підлягають ліцензуванню, то для банків,оскільки факторинг, згідно зі статтею 47 «Види діяльності банку» Закону «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. №2121-III, є банківською операцією ( частина 10 цієї статті) така діяльність здійснюється з врахуванням того, що банк має відповідну банківську ліцензію, чого товариство мати не може..

    Лише банк, складаючи із якимсь іншим банком (як зі своїм клієнтом) договір факторингу,виступаючи в ньому фактором, може отримати від такого свого банку-клієнта право на повний спектр вимог за кредитним договором, бо він має на те банківську ліцензію, яка надає йому право на здійснення кредитних операцій, а у випадку факторингу на їх продовження.

    В той же час саме товариство ліцензії щодо надання таких фінансових послуг не має, через що йому по договору факторингу може бути переданим лише право вимоги на отримання від боржника банку лише якоїсь фіксованої суми грошей (зрозуміло, що лише в нашій національній валюті – ГРИВНІ, а в договорі мова ведеться про іноземну валюту), а не «права вимоги за кредитними договорами», бо товариство не є банківською установою, хоча і було створеним та зареєстрованим як фінансова установа.

   Цей недолік договору факторингу робить його недійсним. Головні правові норми імперативного характеру, закладені в статті глави 73 «ФАКТОРИНГ» ЦК України, цього не конкретизують. Лише проаналізувавши всі правові норми в їх контекстуальному зв’язку із самими нормами, закладеними в статті 1077 та 1079 цієї глави, можна дійти законного висновку.

         III.            В договорі факторингу є ще один суттєвий недолік.

      За статтею  1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

    Правову суть самого факторингу закладено у фразу « фінансування під відступлення права грошової вимоги». Правове тлумачення самого поняття "ФАКТОРИНГ" полягає в тому, що це не просто передача, а придбання фактором права на стягнення боргів, на перепродаж товарів і послуг з подальшим отриманням платежів по них. При цьому йдеться, як правило, про короткострокові вимоги.

    Згідно визначенням міжнародної Конвенції УНІДРУА (1988 рік) під факторингом можуть розумітися:

1. купівля покупцем («фактором») вимоги («факторинг без регресу»);

2. купівля покупцем («фактором») вимоги, що супроводжується поручительством продавця («клієнта») за виконання боржником свого обов’язку («факторинг з регресом»);

3. купівля покупцем («фактором») вимоги без повідомлення боржника, що поєднується з договором комісії, за яким продавець вимоги («клієнт») зобов’язується вчиняти від свого імені дії, спрямовані на одержання коштів за проданою вимогою, та перераховувати їх фактору («прихований факторинг»);

4. надання кредитором кредиту позичальнику під забезпечення виконання зобов’язання заставою грошової вимоги до третьої особи;

5. надання повіреним чи комісіонером («фактором») довірителю чи комітенту («клієнту») послуг (як-от: ведення обліку заборгованості, ведення переговорів, виставлення претензій, пред’явлення позовів, представництво в суді, пред’явлення виконавчих листів чи інших виконавчих документів до виконання тощо), спрямованих на одержання заборгованості з боржника.

   Чи є в договорі факторингу, складеному банком із товариством, хоча б одна умова, яка відповідала хоча б чомусь одному, про що йдеться в Конвенції?

Немає..!!!, бо саме про те, що фактор купив у свого клієнта право якоїсь вимоги від його боржника взагалі не ведеться. Тому самий головний недолік договору, слід визначити так: В договорі факторингу товариства із банком умова фінансування фактором свого клієнта за передачу ним права вимоги фактично не оговорена ні в предметі договору (стаття 1), ні в правах та обов’язках сторін (стаття 2), а замість неї в нього вписано лише умова статті 5, яка стосується фінансової сторони в договірних умовах.

         IV.            Нотаріальне посвідчення договору, складеного поміж двома юридичними особами, не вимагається. Це мало б свій сенс, аби і вас, як боржників (фізичних осіб) залучили до його складання як третіх осіб, та цього не відбулось. Так що оплата послуг нотаріуса, яку мав вчинити фактор аж ніяк не може бути фінансуванням під відступлення права грошової вимоги.

   В договорі йдеться про те, що фактор отримує право вимоги виконання "боржником зобов’язань по кредитним договорам", хоча товариство не є «банківською установою».

    Тому результуючий висновок із вище наведеного аналізу може бути лише таким – Відсутність в договорі умови про те, що фактор фінансує свого клієнта під відступлення йому права грошової вимоги з боржника шляхом купівлі цього права взагалі нівелює його призначення як договору факторингу. Іншими словами – цей договір взагалі не може вважатись договором факторингу.

   Цей договір є (фактично) домовленістю банку із цим "псевдофактором" про надання йому примітивної колекторської допомоги в стягненні заборгованості зі свого боржника, а відсутність в договорі обумовленого порядку розрахунків між його сторонами взагалі має зацікавити органи прокуратури

 V   Судова справа має бути закритою без її подальшого розгляду в силу того, що вашого опонента – ТОВ «ОТП ФАКТОРИНГ УКРАЇНА» вже не існує з 20.08.2015 року, тобто за шість днів до того, як суд першої інстанції  вирішив задовольнити позов вже не існуючого позивача.

   Представник позивача (якому це мало бути відомим) мав би був  повідомити про це суд, але він про це промовчав. Правда виною цьому могло бути і те, що Департамент регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг фінансовими компаніями протягом п'яти робочих днів не забезпечив повідомлення товариства про прийняте рішення. Але й надалі представник цього товариства продовжує зі  своїм позовом  звертатися до апеляційного суду.

    Самим цікавим при вирішенні цього питання є той факт, що це товариство само подало заяву про анулювання свідоцтва про свою реєстрацію. Звертаю увагу суду на те, що копії "правоустановчих" документів товариства ваш опонент доклав до позовної заяви, але суду апеляційної інстанції слід перевірити тепер не лише повноваження представника цього товариства, а ще й правовий статус самого товариства, аби впевнитись в тому, що цей «нововиявлений факт» в справі дійсно має місце.

   В якому ж статусі воно продовжує "працювати" на умовах фактично недійсного договору факторингу, вже не маючи статусу «фінансової установи»?

    Факт анулювання свідоцтва про реєстрацію цього товариства як фінансової установи можна  підтвердити тут: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/FN013216.html.

    В разі, якщо це товариство вже змінило свої "правоустановчі" документи (саме так представник позивача назвав їх в позові), то воно втратило можливість бути так званим "фактором", бо вже не є фінансовою установою. Навіть в разі, якщо товариство ще існує в якості якоїсь іншої вже реорганізованої юридичної особи, то воно втратило можливість продовжувати діяльність як фінансова установа, через що в силу правової норми, закладеної саме в частину третю статті 1079 «Сторони у договорі факторингу» ЦК України, фактором бути не може.