ANTIRAID

Справа № 22ц-4666/2010 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий по 1 інстанції Марцішевська О.М. Категорія: 19, 27 Доповідач в апеляційній інстанції Магда Л.Ф. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2010 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі: головуючого судді Магди Л.Ф. суддів Трюхана Г.М., Пономаренка В.В. при секретарі Долашко В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 2 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Кредитної спілки «Альянс» про визнання дій неправомірними, зобов’язання до вчинення дій та стягнення коштів, вивчивши матеріали справи, - в с т а н о в и л а : ОСОБА_6 26 листопада 2009 р. звернувся в суд із позовом до Кредитної спілки «Альянс» про визнання дій неправомірними, зобов’язання до вчинення дій та стягнення коштів, мотивуючи тим, що між сторонами були укладені Договори «Про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок», згідно яких позивач вніс, а відповідач прийняв вклади по договорам: «Класичний» № 348 в розмірі 11 000 грн. від 21 березня 2008 р. на строк до 21 вересня 2009 р., «Традиційний» № 1204 в розмірі 5 000 грн. від 12 липня 2008 р. на строк до 12 липня 2009 р., «Традиційний» № 40 в розмірі 4 000 грн. від 22 січня 2009 р. на строк до 22 липня 2009 р. По закінченню строків вкладу відповідач не виплатив позивачу суми внеску та в повному обсязі відсотки, чим порушив права та законні інтереси останнього. Заборгованість КС «Альянс» за договорами вкладів складає 21 638,99 грн. Тому позивач просив суд стягнути з КС «Альянс» на його користь заборгованість в сумі 21 638,99 грн. , з яких 18 306,12 грн. – сума боргу за договорами, 3 332,87 грн. – сума несплачених відсотків та судові витрати по справі. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 2 червня 2010 р. в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить про його скасування і ухвалення по справі нового рішення про задоволення його позову, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права, неповно з’ясовані обставини справи та неповно досліджені докази, що мають значення для справи. Представник КС «Альянс» повторно в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду КС «Альянс» була повідомлена в установленому законом порядку. Заслухавши суддю-доповідача, апелянта, який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду повинно бути скасоване і по справі постановлено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_6 виходячи з наступного. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6, суд виходив з того, що позивач являється членом кредитної спілки і рішеннями загальних зборів КС «Альянс», які являються вищим органом управління кредитною спілкою та є обов’язковими для всіх її членів, від 17 січня та від 12 серпня 2009 р. було зменшено відсотки за депозитними вкладами та визначено порядок їх щомісячного повернення в розмірі не менше 0,16% від суми депозиту, тому суд вважав, що позивач не має права вимагати повернення суми вкладів в повному об’ємі та відсотків у розмірах, встановлених договорами. Проте з такими висновками суду колегія суддів погодитися не може. В ході розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_6, являючись членом КС "Альянс", уклав із спілкою договори про залучення внесків (вкладів) члена кредитної спілки на депозитні рахунки: 21 березня 2008 р. – на депозит «Класичний» в розмірі 11000 грн. на строк до 21 вересня 2009 р. під 25% річних; 12 липня 2008 р. – на депозит "Традиційний" в розмірі 5000 грн. на строк до 12 липня 2009 р. під 28% річних; 22 січня 2009 р. – на депозит «Традиційний» в розмірі 4000 грн. на строк до 22 липня 2009 р. під 23% річних. З 1 лютого 2009 р. спілка в односторонньому порядку на підставі рішення загальних зборів членів КС зменшила процентні ставки за діючими договорами вкладів на 50%, зокрема і по договорам позивача, не попередивши про такі зміни позивача у встановленому порядку. По закінченню строку дії договорів позивач звернувся до спілки з заявою про повернення вкладів, однак йому було відмовлено, що стало підставою для його звернення до суду за захистом своїх прав. Правильно встановивши обставини справи, суд прийшов до необґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6. Так, відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про кредитні спілки" кредитна спілка діє на основі статуту, що не суперечить законодавству України. Згідно з абз. 3 ст. 21 цього Закону кредитна спілка відповідно до свого статуту залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі. Ст. 23 вказаного Закону передбачено, що внески (вклади) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також нарахована на такі кошти та пайові внески плата (проценти) належать членам кредитної спілки на праві приватної власності. Кожний член кредитної спілки має право одержати належні йому кошти, зазначені в частині першій цієї статті, у порядку і строки, які визначені відповідно до частини сьомої ст. 10 цього Закону, статуту кредитної спілки або укладеними з членом кредитної спілки договорами. Відповідно до п. п. в п. 5.1 Статуту КС "Альянс" кредитна спілка залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій так і в безготівковій формі. П. 26.1 Статуту визначено, що внески (вклади) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також нарахована на такі кошти та пайові внески плата (проценти) належать членам кредитної спілки на праві приватної власності. Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що ОСОБА_6, як власник депозитних вкладів, порядок повернення яких визначено договорами, укладеними між сторонами, має право на їх витребування від кредитної спілки, незалежно від прийнятих рішень загальних зборів членів кредитної спілки, які без законних підстав обмежують його право власності на депозити. Наданий позивачем розрахунок сум не повернутої частини депозитів співпадає з довідками кредитної спілки про розміри сум, що підлягають поверненню позивачу, а саме: 10547 грн. 94 коп. за договором від 21 березня 2008 р.; 3910 грн. 68 коп. за договором від 12 липня 2008 р. та 3847 грн. 50 коп. за договором від 22 січня 2009 р., а всього 18306 грн. 12 коп., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача суми нарахованих за вказаними договорами процентів і розмір цих відсотків повинен визначатися виходячи з процентів, передбачених договорами, а не рішеннями загальних зборів членів кредитної спілки, якими виплата цих відсотків була безпідставно зменшена. Отже неповернута сума відсотків за договорами складає: за договором від 21 березня 2008 р. – 1563,41 грн. (4136,30 грн. передбачених договором – 2572,89 грн. виплачених); за договором від 12 липня 2008 р. – 1399, 98 грн. передбачених договором (за цим договором проценти позивачу не виплачувались); за договором від 22 січня 2009 р. – 369,28 грн.(456,24 грн. передбачених договором – 86,96 грн. виплачених), а всього за трьома договорами 3332,67 грн. На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 319, 321ЦК України, ст. ст. 7, 21, 23 Закону України «Про кредитні спілки», ст. ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 2 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Кредитної спілки "Альянс" про стягнення коштів за депозитними вкладами і відсотків за користування ними скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_6 до Кредитної спілки "Альянс" про стягнення коштів за депозитними вкладами і відсотків за користування ними задовольнити. Стягнути з Кредитної спілки "Альянс" на користь ОСОБА_6 18306 (вісімнадцять тисяч триста шість) грн. 12 коп. боргу за депозитними вкладами, 3332 (три тисячі тридцять дві) грн. 67 коп. боргу по відсотках за користування депозитними коштами, а всього 21638 (двадцять одну тисячу шістсот тридцять вісім) грн. 79 коп. Стягнути з Кредитної спілки "Альянс" на користь ОСОБА_6 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Стягнути з Кредитної спілки "Альянс" на користь держави 216 грн. 39 коп. судового збору. Рішення судової колегії набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів. Головуючий /підпис/ Судді /підписи/ Згідно з оригіналом Суддя Л.Ф. Магда http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12038082

Справа № 22ц-5537 Головуючий у першій інстанції – Федишин І.В. Доповідач – Костенко А.М. Категорія: ухвала судді АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ _____________________________________________________________________________ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 7 грудня 2010 року м. Хмельницький Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Хмельницької області в складі : головуючого – судді Костенка А.М., суддів : Ніколової Б.Ю., Ярмолюка О.І., при секретарі : Товкан І.І., з участю : позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2 розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-5537 за апеляційною скаргою ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2 на ухвалу судді Красилівського районного суду від 24 вересня 2010 року про визнання неподаною та повернення позовної заяви ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним. Заслухавши доповідача, пояснення позивача, її представника, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів в с т а н о в и л а : Ухвалою судді Красилівського районного суду від 30 серпня 2010 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. 120 ЦПК України, а саме : в позовній заяві не вказано ціну позову, до позовної заяви не додані документи, які підтверджують сплату судового збору і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та надано строк для усунення зазначених недоліків. Ухвалою судді Красилівського районного суду від 24 вересня 2010 року позовну заяву визнано неподаною і повернуто позивачці, оскільки ОСОБА_1 у встановлений строк в повному обсязі не усунула недоліки позовної заяви. При цьому суддя вказав, що ціна позову складає 18885 доларів США 40 центів, що в еквіваленті станом на 30 серпня 2010 року становить 148949,15 грн. і позивачці слід було сплатити 1489 грн. 49 коп. судового збору, а в наданій суду квитанції зазначено сплату судового збору на суму 912 грн. 75 коп., а тому подана заява не може бути прийнята судом. В апеляційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з вказаною ухвалою, зазначає, що на виконання вимог ухвали судді Красилівського районного суду від 30 серпня 2010 року надала квитанції про сплату судового збору і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. При сплаті судового збору виходила із суми наданого кредиту, яка вказана в кредитному договорі. Тому вважає, що сума судового збору визначена судом є безпідставною. Апеляційна скарга підлягає задоволенню по слідуючим мотивам. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення. Постановляючи ухвалу про визнання неподаною та повернення позовної заяви заявнику суддя виходив з того, що позивач у визначений строк не усунула недоліки, а саме не сплатила в повному обсязі судовий збір, оскільки на думку судді, даний спір є майновим і ціна позову складає 18885,4 доларів США, а тому судовий збір повинен бути сплачений позивачем в сумі, по курсу валют станом на день подання позовної заяви. Однак з таким висновком судді погодитись не можна. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою про визнання недійсним кредитного договору. При цьому вона не ставила вимогу про застосування наслідків недійсності даного правочину. У відповідності до п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" у справах про визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як із немайнового спору. У справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від вартості відшукуваного майна, щодо якого заявляються вимоги. У справах про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності судовий збір сплачується відповідно до пункту 10 частини першої статті 80 ЦПК за загальною сумою всіх вимог. Згідно п.п. «ж» п. 1 ст. 3 Декрету КМ України, від 21.01.1993, № 7-93 "Про державне мито» ставка державного мита із позовних заяв немайнового характеру складає 1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян. На виконання ухвали судді про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, останньою було сплачено судовий збір в сумі 912 грн. 75 коп, що перевищує 1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян. За таких обставин суддя не мав достатніх підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1, а тому оскаржувана ухвала судді підлягає скасуванню з направленням позовної заяви до суду першої інстанції для вирішення питання про її прийняття у відповідності до вимог цивільно-процесуального законодавства. Керуючись ст.ст. 307, 311, 312, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу судді Красилівського районного суду від 24 вересня 2010 року скасувати. Позовну заяви ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним направити до цього ж суду для вирішення питання про її прийняття у відповідності до вимог цивільно-процесуального законодавства. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий: (підпис) Судді: (підписи) З оригіналом згідно : Суддя А.М. Костенко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13293021

Справа №2-776/2010 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (повне) 30 грудня 2010р. Вінницький районний суд м.Вінниця Вінницької області В складі судді Ганкіної І.А. При секретарі Морозовському А.С. Розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Універсал Банк» про встановлення порушення ПАТ «Універсал Банк» істотних умов договору неправомірними в частині підняття відсоткової ставки в односторонньому порядку, забов»язання відшкодувати завдану шкоду шляхом повернення надмірно сплочених коштів, стягнення моральної шкоди, та забов»язання повідомити нотаріуса про виключення автомобіля з реєстру обмежень, - Встановив: ОСОБА_1 первинно звернувся до суду з позовом до ПАТ «Універсал Банк», третьої особи нотаріуса ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору, визнання недійсним договору застави, забов»язання прийняти виконання договору кредиту, забов»язання зняти автомобіль з реєстрації. В подальшому позовні вимоги позивач змінила, уточнила їх та звернулася до суду з позовними вимогами до ПАТ «Універсал Банк» про встановлення порушення ПАТ «Універсал Банк» істотних умов договору в частині підняття відсоткової ставки в односторонньому порядку, забов»язання відшкодувати завдану шкоду шляхом повернення надмірно сплочених коштів, стягнення моральної шкоди, та забов»язання повідомити нотаріуса про виключення автомобіля з реєстру обмежень. В судовому засіданні позивач та його представник суду показали, що 8.01.2008р. було укладено договір кредиту за №CL12297 між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 Даний договір кредиту був укладений для купівлі автомобіля. За умовами забов»язання позивач після придбання автомобіля марки «FORD», модель «FIESTA» у власність передав даний транспортний засіб у заставу за договором застави транспортного засобу №CL12297 від 08.01.2008р. Після укладення угоди, позивач виконував умови договору належним чином, та на час подання позову до суду сплатив за кредитом 8240, 38 доларів США. На час вирішення справи у суді позивачем боргове забов»язання було виконано в повному обсязі. Однак, банк свої забов»язання порушив, перевищив свої повноваження та в односторонньому порядку підняв відсоткову ставку з 12 відсотків до 17 відсотків, що створило для позивача збиток у сумі 1044 дол.39 ц., що еквівалентно 8314 грн.39 коп. Таким чином, сторона позивача вважає, що банк порушив свої забов»язання перед позивачем, як клієнтом, порушив його майнові права та наніс позивачу моральну шкоду, яку позивач оцінює в 4745 грн.48 коп. Також позивач просить забов»язати банк повідомити приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_2 про виключення з реєстру обтяжень рухомого майна легковий автомобіль марки «FORD», модель «FIESTA 1,25»,2007р.в., номер об»єкта НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_1. Представник відповідача ПАТ «Універсал Банк» позов не визнав. Представник відповідача суду показав, що відсоткова ставка дійсно була піднята, але це сталося з того, що відповідне розпорядження було видано керівництвом банку в зв»язку з фінансовою скрутою в державі. Свої забов»язання банк виконав належним чином і тому, відповідач вважає, що підстав для задоволення позову позивач не навів, тому позов до задоволення не підлягає. Заслухавши пояснення, вивчивши матеріали справи суд встановив наступне: 8.01.2008р. було укладено договір кредиту за №CL12297 між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 Даний договір кредиту був укладений для купівлі автомобіля. Вказаний договір купівлі-продажу за №F1220/151 був укладений від 20.12.2007р. та позивачем набуто право власності на автомобіль марки «FORD», модель «FIESTA 1,25»,2007р.в., номер НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_1. За умовами забов»язання позивач після придбання вказаного автомобіля у власність, передав даний транспортний засіб у заставу за договором застави транспортного засобу №CL12297 від 08.01.2008р. ПАТ «Універсал Банк». Визначаючись щодо заявлених вимог суд виходить з того, що за ст.509 ЦК України забов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) забов»язанна вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку. Забов»язання має грунтуватися на засадах добросовістності, розумності та справедливості. Разом з чим за ст. 526 ЦК України забов»язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться. Однак, як встановлено по справі відповідач в односторонньому випадку, без повідомлення про зміну одної з істотних умов договору, в частині відсоткової ставки за кредитом з липня 2008р. підняв відсоткову ставку по кредиту з 12 відсотків до 17 відсотків. Факт того, що про вказане підняття ставки відповідач позивача не повідомив, було визнано обома сторонами, а тому в силу ст.61 ЦПК України доказування не потребує. Враховуючи, що відсоткова ставка у відповідності до суті ст.1045ЦК України відноситься до одної з основних умов кредитного забов»язання, суд вважає порушенням відсутність повідомлення банком позивача про зміну відсоткової ставки в односторонньому порядку та вважає вказану обставину встановленою. Визначаючись щодо обсягу нанесеного позивачу матеріального збитку (шкоди) суд виходить з того, що за ст.22 ЦК України особа, якій завдано збиток у результаті порушення її цивільного права має право на її відшкодування. При цьому, збитками є: втрати, які особа зазнала у зв»язку з знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи які особа могла б отримати за звичайних обставин, якби її права не були порушені (упущена вигода). Визначаючись щодо нанесеної позивачу матеріальної шкоди суд виходить з того, що відповідно до висновку експерта за №2-776-2010 від 15.10.2010р. позивачем в наслідок переплати відсоткової ставки, що сталася в наслідок підняття відповідачем ставки в односторонньому порядку з 12 на 17 відсотків було переплачено 1044 дол.39 ц. Даний збиток суд відносить до шкоди, що виникла в наслідок того, що позивач був змушений нести витрати, які виникли в наслідок виконання забов»язання на яке відповідач не мав права. Таким чином, цивільні права позивача були порушені та підлягають до відновлення через судове рішення. За ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи. відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до вищевказаного висновку експерта така шкода, що виникла в наслідок переплати по відсотковій ставці склала 1044,39 доларів США. Згідно довідки щодо курсу валют, вказаний збиток у національній валюті складає 8314 грн. 38 коп. та підлягає до стягнення з відповідача у повному обсязі. Щодо моральної шкоди суд виходить з того, що за ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю чи стражданнях, яких фізична особа зазнала в зв»язку з каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров»я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала в наслідок протиправної поведінки відносно неї,членів її сім»ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала в зв»язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі, гідності та ділової репутації фізичної чи юридичної особи. Ст.1167 ЦК України вказує, що моральна шкода завдана фізичній, або юридичній особі неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її завдала за наявності її вини. В зв»язку з виконанням позивачем умов кредитного договору, суд вважає доведеною вимогу позивача щодо виключення належного йому автомобіля з реєстру заставного майна. За рішенням суду ПАТ «Універсал Банк» (в особі Вінницького відділення №1 Київської філії за №2 ) слід забов»язати повідомити приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_2 про виключення з реєстру обтяжень рухомого майна легковий автомобіль марки «FORD», модель «FIESTA 1,25»,2007р.в., номер об»єкта НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_1, яке було передано у заставу за договором застави транспортного засобу №CL12297 від 08.01.2008р. укладеного між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1, та який належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу за №F1220/151 від 20.12.2007р. в зв»язку з виконанням забов»язання по кредитному договору за №CL12297 від 08.01.2008р. Причинний зв»язок між нанесенням матеріальної шкоди та діями відповідача є судом встановлений. Виходячи з обсягу завданої шкоди та її наслідків для позивача, що полягало у обмеженні фінансових можливостей його сім»ї, необхідності нести витрати, які могли бути використані на його потреби, суд вважає за необхідне моральну шкоду стягнути частково в розмірі 1500 грн. В решті стягнення моральної шкоди відмовити. Визначаючись щодо вимоги позивача про стягнення судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до ст. 79 ЦПК України до судових витрат відносяться:судовий збір та витрати пов"язані з розглядом справи. До витрат пов"язаних з розглядом судової справи,належать витрати на інформаційно-технічне забезпечення,витрати на правову допомогу,витрати пов"язані з явкою до суду,витрати пов"язані з залученням свідків,спеціалістів,перекладачів,та проведення судових експертиз, а також вирати пов"язані з проведенням огляду доказів та вчиненням інших дій. Як встановлено по справі, позивачем було понесено витрати на послуги ІТЗ в сумі 120 грн., та оплату послуг експерта в сумі 2000грн., що підтведжують відповідні квітанції, що додані до справи. За ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому, враховуючи доведеність позивачем понесених ним витрат документально, суд вважає, що судові витрати слід відшкодувати за рахунок відповідача в сумі 2000 грн. за послуги адвокатів та послуги ІТЗ в сумі 120 грн. Керуючись ст.ст.22,23,509,526,572,584,593,610,611,1046,1166,1167 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів»,ЗУ «Про заставу», ст.ст.15,30,60,61,214,223 ЦПК України, суд, - Вирішив: Позов задоволити частково. Встановити, що ПАТ «Універсал Банк», порушив істотні умови договору кредиту за №CL12297 від 08.01.2008р. укладеного між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1, в частині одностороннього підвищення відсоткової ставки за даним договором кредиту без повідомлення ОСОБА_1, як боржника. Відшкодувати нанесену ОСОБА_1 матеріальну шкоду, що настала в наслідок переплати по кредитному договору за №CL12297 від 08.01.2008р. укладеного між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1, шляхом стягнення з ПАТ «Універсал Банк» (в особі Вінницького відділення №1 Київської філії за №2) на користь ОСОБА_1 8314 грн. 38 коп. (еквівалентно 1044 дол.39 ц. США). Стягнути з ПАТ «Універсал Банк» (в особі Вінницького відділення №1 Київської філії за №2) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1500 грн. В решті стягнення моральної шкоди відмовити. Забов»язати ПАТ «Універсал Банк» (в особі Вінницького відділення №1 Київської філії за №2 ) повідомити приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_2 про виключення з реєстру обтяжень рухомого майна легковий автомобіль марки «FORD», модель «FIESTA 1,25»,2007р.в., номер об»єкта НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_1, яке було передано у заставу за договором застави транспортного засобу №CL12297 від 08.01.2008р. укладеного між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1, та який належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу за №F1220/151 від 20.12.2007р. в зв»язку з виконанням забов»язання по кредитному договору за №CL12297 від 08.01.2008р. Стягнути з ПАТ «Універсал Банк» ( в особі Вінницького відділення №1 Київської філії за №2) на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2000 грн. за послуги експерта, та 120 грн. за послуги ІТЗ. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня винесення рішення апеляційної скарги. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13393349

Письма ВАСУ и ГНАУ можно почитать здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2042

Справа №2-3682/10 РІШЕННЯ Іменем України 27 грудня 2010 року. Октябрський районний суд м.Полтави в складі: Головуючої судді Сороки К.М. При секретарі Севідовій Л.Ю. За участю адвоката ОСОБА_1 Представників позивача Гапон О.Я. Веретельника І.Ю. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за позовом ПАТ "Райффайзен Банку Аваль" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки , позовом ПАТ "Райффайзен Банку "Аваль" до ОСОБА_6, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором та позовом ОСОБА_6, ОСОБА_8 , ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банка "Аваль" в особі Полтавської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банку "Аваль" про визнання договорів недійсними,- В С Т А Н О В И В : 26.02.2010 року позивач АТ «Райффайзен Банк «Аваль» в особі Полтавської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк «Аваль», нині Публічне акціонерне товариство в особі Полтавської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк «Аваль», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки,посилаючись на те,що відповідно до кредитного договору №014/6561/82/113584 від 21 .10.2008 року банк надав ОСОБА_6 кредит в сумі 57 000 доларів США з терміном користування кредитом до 21.10.2018 року. В послідуючому з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України були внесені зміни умов погашення (проведено реструктуризацію) кредиту, та укладено додаткові угоди до кредитного договору 15.05.2008 року – надано кредитні канікули з 15.05.2009 року по 15.05.2010 року. В забезпечення виконання зобов»язання за кредитним договором Банком укладено договір іпотеки з майновим поручителем ОСОБА_7 21.10.2008 року. Предметом іпотеки є нерухоме майно- житлова квартира АДРЕСА_1 загальною площею 64.! Кв.м.,яка належить ОСОБА_7 на праві власності. У відповідності до умов договору іпотеки іпотеко держатель має право у випадку невиконання Позичальником своїх зобов»язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок заставленого майна. Згідно ст..33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов»язання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов»язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Банк свої зобов»язання перед ОСОБА_6 виконав. А ОСОБА_6 порушено зобов»язання і станом на 03.02.2010 року він має прострочену заборгованість за кредитом та відсотками у розмірі 40 573,39 грн. що за курсом НБУ складає -5 071,42 доларів США. Відповідач ОСОБА_6 не сплачує відсотки по кредиту у розмірі 2760,54 грн. що за курсом НБУ становить 345,05 доларів США. За порушення строків сплати кредиту та прострочення сплати процентів станом на 03.02.2010 року нарахована пеня у розмірі 42395,16 грн. що за курсом НБУ становить 5 299,13 доларів США. Станом на день подачі заяви до суду на 03.02.2010 року до дострокового стягнення з відповідача підлягає 499 939,40 грн. що по курсу НБУ складає 62 489,30 доларів США, а всього сума боргу складає %*% ::*,48 грн. що за курсом НБУ складає -73 204,90 доларів США. В рахунок погашення вказаної заборгованості позивач просив звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1,яка належить ОСОБА_7 та стягнути з відповідачів судові витрати та витрати на ІТЗ судового розгляду. 31.05.2010 року до суду надійшла позовна заява позивача АТ»Райффайзен Банку «Аваль» в особі Полтавської обласної дирекції «АТ «Райффайзен Банку «Аваль»,на даний час Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банку «аваль» в особі Полтавської обласної дирекції публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк «Аваль» до ОСОБА_6 ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором,в якій зазначено,що 21 червня 2007 року між позивачем Банком та відповідачем ОСОБА_6 укладено кредитний договір на суму 18 000 доларів США строком до 21.06.2017 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,50% річних та здійснення повернення кредиту щомісячними платежами. В забезпечення виконання взятих зобов»язань за кредитним договором Банк уклав договір поруки 21.06.2007 року з ОСОБА_8, який прийняв на себе зобов»язання у випадку невиконання або неналежного виконання Боржником взятих на себе зобов»язань по кредитному договору, поручитель і Боржник несуть солідарну відповідальність перед Банком в повному обсязі. Банк виконав свої зобов»язання щодо надання кредиту. Відповідач ОСОБА_6 свої зобов»язання не виконав. Станом на день звернення до суду на 06.05.2010 року допустив заборгованість по кредиту за процентами-5298,48 грн. що еквівалентно 669,00 доларів США по курсу НБУ, пеня за прострочення сплати процентів-3611,84 грн. що еквівалентно 456,04 долари США по курсу НБУ,нараховані проценти у розмірі 1219,68 грн. що еквівалентно 154,00 долари США по курсу НБУ, поточна заборгованість за кредитом ,яка підлягає достроковому стягненню в розмірі 135 418,22 грн. або 17098.26 доларів США по курсу НБУ. Всього заборгованість становить 145 548,22 грн. Вказану суму та судові витрати і витрати ІТЗ судового розгляду просив позивач стягнути з відповідачів солідарно. 29.06.2010 року до суду звернулися позивачі ОСОБА_6 ОСОБА_8 та ОСОБА_7 з позовом до відповідача ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» в особі Полтавської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банку «Аваль» про визнання недійсними договорів кредиту, поруки та іпотеки недійсними,посилаючись на те, що з моменту укладення кредитних договорів від 21.06.2007 року на суму 18 000 доларів США та від 21.10.2008 року в сумі 57 000 доларів США, відповідачем порушено положення про єдиний законний засіб платежу на території України- це національна валюта – гривня,. Відповідачем також порушено режим валютних операцій на території України та функції агента валютного контролю згідно чинного законодавства України, а саме відповідною умовою для правомірності надання та одержання кредиту в іноземній валюті незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком та строків їх повернення позичальником, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб»єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства ,щодо отримання відповідної індивідуальної ліцензії. Така думка викладена в оглядовому листі Вищого адміністративного суду №01-8/481 від 20.04.2001 року «Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними». Окрім того при укладені вказаних кредитних договорів сторонами не досягнута згода ,щодо всї істотних умов кредитного договору, а саме ціни договору та загальної вартості (суми) кредиту . Виходячи з умов договору неможливо розрахувати плату за користування кредитом в українській гривні на весь період дії договору, тобто неможливо визначити наступні істотні умови договору – ціну (суму) договору та загальну суму кредиту ,яка повинна бути зазначена в гривні . Позивачами зазначено в позові,що при укладенні правочинів порушено права позичальників,позивачів по справі, як споживачів фінансових послуг, а саме, позивачі є споживачами фінансових послуг. Згідно зі ст.10 п.12 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах зокрема положення, згідно з якими ; - споживач зобов»язаний під час укладання договору ,укласти інший договір з кедитодавцем або третьою особою,визначеною кредитодавцем ,крім випадків,коли укладення такого договору вимагається законодавством та /або коли втрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; - передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором ,крім відсоткової ставки. В порушення ч.2 п.12 ст.10 цього Закону п.п.3.5-3.10, 4,1 Договору передбачено вчинення поруки,іпотеки, з страхуванням предмету іпотеки,що свідчить про наявність в спірних договорах несправедливих умов. Окрім того позивачі доповнили свої позовні вимоги до відповідача 24.09.2010 року в яких вказали,що на момент укладення як договору від 21.06.2007 року так і від 21.10.2008 року позивач ОСОБА_6 страждав на психічну хворобу , з приводу якої звертався до лікарняних установ, в послідуючому лікувався неодноразово в Полтавській обласній психіатричній лікарні.В листопаді 2007 року в нього померла мати,що усугубило його хворобу. Отже позивач ОСОБА_6 вчинив цей правочин на вкрай невигідних для нього умовах та під впливом тяжких обставин- смерті рідної людини та загострення психічної хвороби ,в зв»язку з чим,він не усвідомлював правові наслідки своїх дій. Всі позовні вимоги були об»єднані в одне провадження 27.09.2010 року та розглядаються в одному провадженні. В судовому засіданні представники Банку свої позовні вимоги підтримали та просили стягнути з відповідачів суму заборгованості 145 548,22 грн. та звернути стягнення на предмет іпотеки, квартиру №121 по бул.Ю.Побєдоносцева,3 в м.Полтаві,що належить ОСОБА_7 В задоволенні позову ОСОБА_6 ОСОБА_8 та ОСОБА_7 відмовити з підстав,зазначених в письмовому запереченні. Представник ОСОБА_6 та позивач ОСОБА_8 підтримали позовні вимоги викладені в позові від 29.06.2010 року та доповненнях до позову від 24.09.2010 року та уточнили вимоги в частині того,що за ухвалою суду від 15.10.2010 року експертами Полтавської обласної психіатричної лікарні ім..О.Ф. Мальцева (а.с.104-113) проведено амбулаторну судово-психіатричну експертизу, згідно висновку якої від 16 листопада 2010 року ОСОБА_6 в теперішній час виявляє ознаки хронічного психічного захворювання у вигляді шизотипового розладу з початком захворювання у березні –квітні 2007 року. Даний психічний розлад істотно впливає на здатність підекспертого усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в теперішній час , а також істотно впливав на здатність під експертного усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними станом на 21 червня 2007 року . З огляду на зазначене позивачі просили визнати цю обставину,як правовий наслідок недійсності укладених кредитних договорів та договору поруки і іпотеки. Позивач ОСОБА_7 в суд не з»явився,будучи повідомленим про дату слухання справи. Надав суду заяву в якій просив розглянути справу в його відсутність. Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача- позивача ОСОБА_7 Заслухавши сторони, допитавши свідків,вивчивши матеріали справи,суд прийшов до висновку про часткове задоволення вимог позивачів- Банку та про задоволеня вимог відповідачів ОСОБА_6 ОСОБА_8 та ОСОБА_7 Судом встановлено,що 21 червня 2007 року між Акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль"(надалі Банк відповідач) та ОСОБА_11 (надалі Позивач 1 , Позичальник) був укладений кредитний договір №014/6561 /82/84205, відповідно до п.1 якого Відповідач надав за меморіальним ордером №ТЯ014/6561/82/84205 від 21.06.2007 року грошові кошти в сумі 18000 доларів США . З метою забезпечення виконання Позичальником грошового зобов'язання за кредитним договором Банком укладено з ОСОБА_8 (надалі Позивач 2, Поручитель) договір поруки №1966/6561/331605 від 21 червня 2007 року, договір іпотеки №001969/6561/331605 від 21.06.2007 року на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_2 Відповідно до договору поруки у разі неналежного виконання Позивачем 1 грошового зобов'язання за кредитним договором поручитель та Позивач 1 несуть солідарну відповідальність перед Банком. 21 жовтня 2008 року між ОСОБА_6 і Банком був укладений кредитний договір №014/6561/82/113584 відповідно до п.1 якого Відповідач-Банк надав гроші в сумі 57000 доларів США .-З метою забезпечення виконання Позичальником грошового зобов'язання за кредитним договором Відповідачем було укладено з ОСОБА_7 (надалі Позивач 3. ) договір іпотеки 17384/6561/331605 від 21.10.2008 року на нерухоме майно - житлову квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 64.1 кв.м.. Відповідно до договору іпотеки у разі неналежного виконання Позивачем І- ОСОБА_6. грошового зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_6 та ОСОБА_7несуть солідарну відповідальність перед Банком. Суд вважає , що кредитний Договір є недійсним з моменту укладення, з наступних підстав: 1) Порушення зі сторони відповідача- Банку положень про єдиний законний засіб платежу на території України: - відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею Укрїні є Гривня; - відповідно до положень ст. ст. 524. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виражене та виконане у гривнях; сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її зизначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом: використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках,в порядку та на умовах, визначених законом. Відповідно до ст. 192 ЦК України . ст. З Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 3 ЗУ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст. 35 ЗУ "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів; У відповідності до вищевказаного єдиним зобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є національна валюта - гривня. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначені розміру грошових зобов'язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. Відповідно до ч.І ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Діючим законодавством України встановлено вичерпний перелік випадків, коли зобов'язання між сторонами може бути виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню в валюті, відмінній від гривні України. Такими випадками є визначення ціни в іноземній валюті у зовнішньоекономічному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в іноземній валюті, а також наявність у конкретного суб'єкта господарських відносин виключного права на проведення розрахунків в іноземній валюті у разі отримання вимог, прямо передбачених законодавством. Таким чином, грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Відповідно до п.п. 1.1. кредитного договору визначено, що відповідач надає Позивачу 1 кредит (грошові кошти) в сумі 18000 доларів США , п. 1.3. та Додатку 2 до Договору визначено що повернення суми кредиту та проценти сплачуються у розмірі 13,5% від суми в доларах США , з цього робиться висновок, що зобов'язання позивача виражене в іноземній валюті і платежі позивач на користь відповідача повинен здійснювати у іноземній валюті, а саме доларах США. Згідно іншого договору надається кредит в сумі 57000 доларів США з відповідною комісією 1 140 Доларів США (2%) загалом під процентну ставку 15.50% Викладені умови кредитного договору доводять факт безумовного вираження грошового зобов'язання в іноземній валюті - доларах США, без зазначення еквіваленту у національній валюті і без можливості зарахування грошових коштів на рахунок відповідача, і можливості писання коштів з рахунку у національній валюті. Даний факт суперечить положенням про єдиний законний засіб платежу на території України. Порушення відповідачем режиму валютних операцій па території України та функції агента валютного контролю згідно чинного в Україні законодавства: Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю'", який з урахуванням припису ст. 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями п.2. ст. 1 Декрету КМУ розуміються операції, пов'язані з переходом зава власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті країни; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді невідновлювальної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю'" передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності'' ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із ст. 2 ЗУ "Про банки та банківську діяльність'" документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: -надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; -використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно із п.1.4 Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання валюти на території України як засобу" затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004р. №483, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються. Відповідно до, пункту 1.11 Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" від 14.10.2004 р. №483. зареєстрованого в Мінюсті 09.11.2004 р. за №1429/10028 валютна операція, на здійснення якої видана (отримана) ліцензія, не може проводитися за рахунок іноземної валюти, отриманої як кредит (позика) або купленої за гривні на міжбанківському валютному ринку України. Крім того відповідно до ст. 6 "Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України" затверджених Постановою НБУ № 200 від 30.05.2007 р., яка чітко встановлює випадки використання фізичними особами (резидентами), якою є позивач, іноземної валюти, як засобу платежу у розрахунках на території України, а саме пунктом 6.2. "Фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави", підпункти "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави передбачають наступні випадки: а) сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; в) сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; е) оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Отже керуючись пунктами положення, яке викладене вище випадки отриманн кредиту на споживчі цілі та його погашения резидентом України в іноземній валюті не передбачено. Таким чином, враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для правомірності надання та одержання кредиту в іноземній валюті незалежно від суми грошових коштів, які надаються Банком та строків їх повернення позичальником, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо отримання відповідної індивідуальної ліцензії. Така ж думка викладена в п.2 оглядового листа Вищого Адмінсуду №01-8/481 від 20.04.2001 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними". Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"', пункту 1.10 Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання валюти на території України як засобу" затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004р. №483: одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Ні позивач ні відповідач на день укладення кредитного договору не мали індивідуальної ліцензії. Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 СТ.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" . , Таким чином, без наявності індивідуальної ліцензії або за рахунок іноземної валюти, отриманої як кредит (позика) або купленої за гривні на міжбанківському валютному ринку України Банк не мав права вказувати в спірному Договорі зобов'язання в іноземній валюті. А також знаючи для чого позивач отримує долари США. а саме купівлі на території Україні товарів , робіт (послуг) , Відповідач, який згідно з п. 2 ст. 13 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" є уповноваженим банком, який отримав від Національного банку України генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, здійснює, контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи. Операції між резидентами України в іноземній валюті без індивідуальної ліцензії НБУ є порушенням підпункту "г" пункту 4 статті 5 згаданого вище Декрету. Отже, видача Позивачем резиденту України кредиту в іноземній валюті з метою використання цієї валюти на території України як засобу платежу, без наявності хоча б в одного з цих резидентів України індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення таких розрахунків, є порушенням з боку банку його обов'язків агента валютного контролю, передбачених пунктом 2 статті 13 Декрету. З вищевказаного слідує, що Відповідач своїми діями, а саме видачею кредиту і зобов'язанням позивача використовувати на Україні в якості засобу платежу іноземну валюту за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу, як доведено вище, грубо порушив режим здійснення валютних операцій на території України та свої обов'язки, які покладені на нього державою, агента валютного контролю. При укладені правочину сторонами не досягнута згода, щодо всіх істотних УМОВ кредитного договору: Відповідно до ст.ст. 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, кредитний договір укладається у письмовій формі. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в напежній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також і ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з п.2 ст.9 ЦК України порядок здійснення господарської операції для юридичної особи регламентується іншими нормами права - ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Відповідно до п. 1,2 ст. 189 ГК України Ціна є формою грошового визначення вартості родукції, яку реалізують суб'єкти господарювання і вона є істотною умовою господарського договору і зазначається в договорі у гривнях. Ч. 2. ст. 345 ГК України у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення , види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткової ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права та відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що при укладені спірного договору сторонами не досягнуто, щодо істотних умов - ціни договору та загальної вартості кредиту. Виходячи з тексту договору неможливо передбачити та розрахувати плату за користування кредитом в українській гривні на весь період дії Договору, тобто неможливо визначити наступні істотні умову договору - ціну(суму) договору та загальну вартість кредиту, яка відповідно до ч.2 ст.189 ГКУ повинна бути зазначена в гривні. Відповідно до п.ЗЗ інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р.№01-8/211 "Практика застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" при відсутності в договорі ціни, договір являється неукладеним. Така ж думка викладена в п.4 оглядового листа Вищого Адміністративного Суду України №01-8/481 від 20.04.2001 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними". ' За ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Спірний кредитний договір , відповідно до ч.ч. 1,4 ст. 202 Цивільного кодексу України, с двосторонніми правочинами, але він не містять істотних умов, передбачених ст. 345 Господарського кодексу України. Згідно з ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. В порушення цих норм спірний договір не містить такі істотні умови, як сума кредиту та порядок плати за кредит. Як встановлено ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до закону. Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може на вимогу однієї з сторін визнано господарським судом повністю або в частині . Підставою недійсності правочину (яким є і двосторонній господарський договір) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, про що вказано у ч. 1 ст. 215 цього Кодексу. За ч. І ст. 203 названого Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Аналогічна підставу для визнання недійсним правочину також викладена у п.8 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", яка є обов'язковою для застосування судами загальної юрисдикції в силу прямої вказівки ст. 55 ЗУ "Про судоустрій України" Виходячи з викладених норм матеріального права, зміст кредитного договору має відповідати вимогам закону, і відсутність у змісті кредитних договорів ціни договору в українській гривні таким вимогам не відповідає. З урахуванням ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, ч. З ст. 207 Господарського кодексу України, спірний кредитний Договір є недійсним з моменту його вчинення і виконання за таким договором припиняється з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. При укладені правочину порушено права позичальника, як споживача фінансових послуг Позивач ОСОБА_6 є споживачем відповідно до п.23 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів", тому що отримав споживчий кредит тобто кошти , шо надаються кредитодавцем (банком, або іншою фінансовою установою для задоволення його особистих потреб).Аналогічна позиція викладена в абзаці 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" серед іншого передбачає, що відносини, які витікають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян у тому числі про надання кредитів регулюються положеннями Закону України "Про захист прав споживачів". Згідно з ч. 5 ст. 110 ЩІК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися за місцем проживання споживача . Відповідно до п. 12 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: -споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавц'ем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; -передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; В порушення ч.2 п.12 ст.10 цього Закону, п.п.3.5.-3.10.,4.1. Договору передбачає вчинення поруки ,іпотеки , страхуванням предмету іпотеки, що свідчить про наявність в спірному договорі несправедливих УМОВ. Відповідно до статті 11 Закону України " Про захист прав споживачів" перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача: г)тип відсоткової ставки; і) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е)строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги: ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; й) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Ця вимога закону не була виконана Відповідачем, що є порушенням прав ОСОБА_6, як прав споживача фінансових послуг. Крім цього, Постановою Правління Національного банка України № 168 від 10.05.2007 р. "Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупній вартості кредиту", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 г. за №541/13808 також урегульовані відносини в сфері кредитування банками громадян. Згідно з. 2.1 цієї Постанови Правління НБУ банки зобов'язані перед укладенням договора надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну СУКУПНУ вартість кредиту, відзначивши суму кредита, термін, мету, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно з п. 2.4. Постанови Правління НБУ банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Позивач 1 ОСОБА_6 та Позивач 2 ОСОБА_8 не мали такої інформації в письмовій формі під час укладення кредитного договора про орієнтовну сукупну вартість кредиту та можливих ризиках в разі зміни валютного КУРСУ, як того вимагає закон. Таким чином, використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний Договір пунктів, які значно погіршують становище позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій, що дає право для Позичальника відповідно до п.2 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитних договорів недійсними. Відповідно до статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Пунктом 1 цієї статті передбачено, що нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій. що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Пунктом 2 цієї статті передбачено, що підприємницька практика с такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Пунктом 6 цієї статті передбачено, що правочнни, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Таким чином, встановлено судом, що використання в предметі договору іноземної валюти, що значно погіршують становище позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій (зміни курсу валюти) , та відсутність повідомлення від Банку про істотну зміну обставин, що вартість послуг може істотно зрости, свідчить про нечесну підприємницьку практику з боку Банку, що дає право позивачу ОСОБА_6 відповідно до п.2 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" вимагати визнання в цілому кредитного договору та договору поруки недійсним. Позивачі, отримавши пояснення стосовно нормативних актів відносно валютних операцій, усвідомив, що втягнуті з вини Банку в незаконну валютну операцію, за яку в нашій країни сувора відповідальність. Відповідальність за здійснення валютних операцій без одержання ліцензій у випадках, передбачених законодавством, визначається статтею 202 Кримінального кодексу України "Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю", відповідно до якої -здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, або здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, якщо це було нов 'язано з одержанням доходу у великих розмірах, - карається штрафом від ста до двохсот п ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи виправними роботами на термін до двох років, чи обмеженням волі на той же термін. . Склади адміністративних проступків містяться, зокрема, в статті 155 "Порушення порядку проведення розрахунків", статті 162 "Порушення правил про валютні операції", статті 164 "Порушення законодавства з фінансових питань" Кодексу про адміністративні правопорушення України. Окремо законодавством визначаються підстави для застосування заходів фінансової відповідальності, що є oкремим видом юридичної відповідальності, Так, до резидентів і нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі заходи відповідальності (фінансові санкції): за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензій Національного банку України, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України - штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного байку України на день здійснення таких операцій. ' Державна податкова адміністрація України в своїх листах від 07.03.2001 р. №1099/6/22-2315 додаток №44) та від 02.07.2001 р. №4394/6/2316 повідомила аргументовану позицію стосовно відповідальності, яка, відповідно до статті вищеназваного Декрету, застосовується до кожної сторони операції з валютними цінностями, яка вимагає ліцензії НБУ і здійснюється без її отримання виходячи з того, що нормами цієї статті застосування санкцій не ставиться у залежність від причин відсутності у вказаних учасників індивідуальних ліцензій. Таким чином, окрім того, що Позивачі 1-3 постійно налякані можливістю втрати користуватися своїм рухомим та нерухомим майном. Позивачі 1,2 постійно наляканий можливістю позбавлення свободи та додатковими фінансовими санкціями з боку державних органів за незаконну валютну операцію, вина за яку цілком покладається на Банк, який свідомлював, що ПОРУШУЄ законодавчі акти, якими повинен керуватися в своїй діяльності.. Окрім того у відповідності до ухвали Октябрського районного суду м.Полтави від 15.10.2010 року експертами Полтавської обласної психіатричної лікарні ім..ОСОБА_10 (а.с.104-113) проведено амбулаторну судово-психіатричну експертизу, згідно висновку якої від 16 листопада 2010 року ОСОБА_6 в теперішній час виявляє ознаки хронічного психічного захворювання у вигляді шизотипового розладу з початком захворювання у березні –квітні 2007 року. Даний психічний розлад істотно впливає на здатність підекспертого усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в теперішній час , а також істотно впливав на здатність під експертного усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними станом на 21 червня 2007 року . Отже суд прийшов до висновку що ОСОБА_6 вчинив обидва правочини на вкрай невигідних для нього умовах і під впливом тяжких обставин( хвороби та смерті матері- листопад 2007 року) та загострення психічної хвороби , в зв2язку з чим не усвідомлював значення своїх дій та не міг в повній мірі керувати ними. Відповідно до ст..203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України,іншим актами цивільного законодавства ,а також моральним засадам суспільства . Ст215 ЦК України передбачено підстави недійсності правочину, та зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог,які встановлені частинами першою –третьою , п»ятою та шостою ст..203 ЦК України. У відповідності до ст..233 ЦК України правочин,який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах може бути визнано судом недійсним незалежно від того ,хто був ініціатором такого правочину . Окрім того у відповідності до ст..255 ЦК України правочин,який дієздатна фізична особа вчинила в момент,коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними ,може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки ,встановлені ст.. 216 ЦК України, в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов»язана повернути другій стороні у натурі все,що вона одержала на виконання цього правочину. Таким чином суд прийшов до висновку про недійсність укладених між ОСОБА_6 та банком кредитних договорів, а відповідно і договору поруки та іпотеки, як наступних договорів, а отже ,все ,що отримано за договорами,має бути повернуто сторонами одна одній . Керуючись ст..5,10,60.88,212-215, 218 ЦПК України,ст..3, 4, 16, 192, 203, 215, 216,225, 227,233,236,524,533,548,638,1054,1055 ЦК України,Постановою Пленуму Верховного суду України №5 від 12.04. 1996 року «Про практику розгляду цивільних прав за позовами про захист прав споживачів» ,Постановою Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»,законом України «Про захист прав споживачів»,суд,- В И Р І Ш И В : В задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банку «Аваль» до ОСОБА_6 ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити за безпідставністю позовних вимог. Позов ПАТ «Райффайзен Банку «Аваль» до ОСОБА_6,ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 21.06.2007 року задовольнити частково . Позов ОСОБА_6 ,ОСОБА_8 ,ОСОБА_7 до ПАТ «Райффайзен Банку «Аваль» про визнання договорів недійсними задовольнити. Визнати недійсними правочини, укладені між ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» та ОСОБА_6 , які оформлені кредитними договорами №014/6561/82/84205 від 21 червня 2007 року та №014/6561/82/113584 від 21 жовтня 2008 року . Стягнути з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Райффайзен Банку «Аваль» усе отримане за правочином який оформлений кредитним договором від 21 червня 2007 року в сумі 51 005грн., та стягнути отримане за кредитним договором від 21.10.2008 року в сумі 278 517грн.96 коп.на користь ПАТ «Райффайзен Банку «Аваль». Частково припинити зобов»язання ОСОБА_6 та повернути на користь ПАТ «Райффайзен Банку «Аваль» усе отримане за правочином,який оформлений кредитним договором №014/6561/82/84205 від 21червня 2007 року в сумі 39895 гривень.,шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі 39895 грн. з кожної сторони правочину. Визнати недійсними правочин,який оформлений договором поруки №1966/6561/331605 від 21.06.2007 року ,договір іпотеки №001969/6561/331605 від 21.06.2007 року, укладені між ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» та ОСОБА_8,договір іпотеки №17384/6561/331605 від 21.10.2008 року укладений з ОСОБА_7 на нерухоме майно- житлову квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 64,1 кв.м. Зобов»язати ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» в особі начальника шостого Полтавського відділення Полтавської обласної дирекції виключити з реєстру обтяжень нерухомого майна запис про заставу нерухомого майна – житлового будинку №44 по вул..Артема в м.Полтаві ,яке було передано у заставу за договором іпотеки від 21.06.2007 року №001969/6561/331605 укладеного між ОСОБА_8 та ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» та виключити з реєстру обтяжень нерухомого майна запис про заставу нерухомого майна - житлову квартиру АДРЕСА_1 в м.Полтаві. На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Полтавської області через Октябрський районний суд м.Полтави. Суддя К.М.Сорока. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13393255

Вот еще два письма налоговой: Щодо надання роз'яснення деяких питань валютного контролю: ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ ЛИСТ №1099/6/22-2315 від 07.03.2001 У Державній податковій адміністрації України розглянуто лист щодо надання роз'яснення деяких питань валютного контролю і в межах своєї компетенції повідомляємо таке. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Пунктом 4 статті 5 зазначеного Декрету встановлено, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, та надано перелік операцій, здійснення яких потребує індивідуальних ліцензій. Нормами цієї статті (пункт 5) визначено, що одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Тобто будь-яка із сторін валютної операції може отримати на здійснення цієї операції індивідуальну ліцензію і за її наявності інша сторона або третя особа, яка має відношення до цієї операції, також отримують дозвіл на проведення такої валютної операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. За відсутності ліцензії на здійснення разової валютної операції кожний з учасників цієї операції порушуватиме правила валютного регулювання і валютного контролю, встановлені зазначеним Декретом, зокрема статтями 5, 7, і до них застосовуються міри відповідальності (фінансові санкції), передбачені статтею 16 цього Декрету. Відповідальність згідно зі статтею 16 цього Декрету застосовується до кожної сторони операції з валютними цінностями, здійснення якої потребує ліцензії НБУ і які здійснюються без їх одержання, виходячи з того, що нормами цієї статті застосування санкцій не ставиться в залежність від причин відсутності зазначених в учасників індивідуальних ліцензій, а також від наявності будь-яких договірних умов, у тому числі і тих, якими обов'язок отримання ліцензії покладається на сторону договору. Якщо договором передбачено обов'язок отримати індивідуальну ліцензію однією з сторін, у випадку її неотримання, ця сторона за невиконання чи неналежне виконання договірних умов може нести відповідальність перед іншими учасниками договору у законодавчо установленому порядку. Заступник Голови Г.Оперенко "Бухгалтерія", N 18/2, 3 травня 2001 р. http://zakon.nau.ua/doc/?code=v1099225-01 Про деякы питання валютного контролю: Лист ДПАУ від 02.07.2001 р. №4394/6/2316 Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо роз'яснення деяких питань валютного контролю, і в межах своєї компетенції повідомляє. Позиція Національного банку України викладена в листі від 02.06.2000 р. №28-110/1941-3601 щодо можливості притягнення до відповідальності за порушення вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" тієї сторони договору, яка визначена в ньому відповідальною за отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України, якщо проведення такої валютної операції вимагає ліцензування. Однак у вказаному листі Національний банк України виклав лише свою точку зору на це питання з одночасним посиланням на те, що з цього приводу повинна бути висловлена позиція Державної податкової адміністрації України, з урахуванням того, що, відповідно до статті 3 Указу Президента України від 27.06.99 р. №734/99 "Про врегулювання порядку отримання резидентами кредитів, позик в іноземної валюті від нерезидентів і застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства", санкції, передбачені статтею 2 цього Указу та пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ, а органами державної податкової служби - до інших резидентів та нерезидентів України. Державній податковій адміністрації України в листі від 07.03.2001 р. №1099/6/22-2315 повідомлено аргументовану позицію стосовно відповідальності, яка, відповідно до статті вищеназваного Декрету, застосовується до кожної сторони операції з валютними цінностями, яка вимагає ліцензії НБУ і здійснюється без її отримання виходячи з того, що нормами цієї статті застосування санкцій не ставиться у залежність від причин відсутності у вказаних учасників індивідуальних ліцензій, а також від наявності будь-яких договірних умов, у тому числі й тих, якими обов'язок отримання ліцензії покладається на яку-небудь одну сторону договору. Щодо питання можливості встановлювати в договорі його учасниками певні права й обов'язки, зокрема визначення обов'язку стороні договору отримати індивідуальну ліцензію НБУ, вважаємо, що це не суперечить діючому законодавству. Водночас слід зазначити, що підприємцям з метою уникнення сплати штрафних санкцій, передбачених законодавчо за здійснення без ліцензії валютних операцій, які, згідно з вимогами валютного законодавства, вимагають ліцензування, перед фактичним виконанням цих операцій доцільно пересвідчитися в наявності ліцензії у будь-якої сторони договору - учасника цієї валютної операції. Заступник голови Г. ОПЕРЕНКО http://www.dtkt.com.ua/documents/ukr/2001/38/38nov20.html

Обращаем внимание на раздел 2 и раздел 4. Теперь мы видим, что изначально государством и судами использования иностранной валюты на территории Украины, как средство платежа или залога признавалось правомочным исключительно на основании полученной индивидуальной лицензии НБУ. Письмо НБУ о необходимости получения индивидуальной лицензии: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1121 Ответ НБУ о необходимости получения банками индивидуальных лицензий при осуществлении расчетов: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1749

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ N 01-8/481 від 20.04.2001 Арбітражні суди України Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов) Аналіз практики вирішення арбітражними судами спорів свідчить про помітну тенденцію збільшення кількості справ про визнання угод недійсними. У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд практики вирішення судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов спорів про визнання угод недійсними. 1. Вирішення спорів за позовами органів державної податкової служби. 1.1. Невиконання стороною угоди обов'язків щодо подання звітності і сплати податків не є підставою для визнання угоди недійсною. Державна податкова інспекція звернулася до арбітражного суду з позовом про визнання недійсною угоди, укладеної підприємством та фірмою. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, у позові відмовлено з посиланням на те, що не доведено факт невідповідності оспорюваної угоди вимогам закону. Неподання фірмою до органів державної податкової служби фінансової звітності не є належним доказом того, що оспорювана угода не відповідає чинному законодавству. У заяві про перевірку рішення та постанови арбітражного суду в порядку нагляду державна податкова інспекція посилалася на невиконання фірмою зобов'язань щодо сплати податків. Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила рішення та постанову арбітражного суду без зміни з таких підстав. Пунктом 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державним податковим інспекціям надано право звертатися до арбітражного суду з позовами до підприємств, установ, організацій про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав. Державна податкова інспекція просила визнати недійсною угоду, укладену підприємством та фірмою, підставою для чого є, на її думку, неподання фірмою до органів державної податкової служби фінансової звітності та несплата нею податків. Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу України угода визнається недійсною, якщо вона не відповідає вимогам закону. Державна податкова інспекція не довела, якому саме законодавчому акту суперечить оспорювана угода. З матеріалів справи вбачається, що угоду укладено відповідно до чинного законодавства. Що ж до неподання стороною угоди фінансової звітності і несплати нею податків, то ці факти не є підставою для визнання угоди недійсною. Невиконання чи неналежне виконання однією із сторін зобов'язань, що не становлять змісту угоди, також не є підставою для визнання її недійсною. 1.2. Вимога про визнання податкової накладної недійсною не може бути предметом розгляду в арбітражному суді, а недодержання письмової форми угоди тягне за собою її недійсність лише у разі, якщо такий наслідок прямо зазначено у законі. Державна податкова інспекція звернулася до арбітражного суду з позовом про визнання недійсними укладених товариством та приватним підприємством угоди в усній формі, а також податкових накладних. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, у позові відмовлено з посиланням на те, що переданий за угодою товар було оплачено, податкові накладні надійшли від продавця і з цього моменту у товариства виникло право на податковий кредит незалежно від правильності складання податкових накладних продавцем та здійсненням ним розрахунків з бюджетом. Не погоджуючись з рішенням та постановою арбітражного суду, державна податкова інспекція звернулася до Вищого арбітражного суду України із заявою про їх перевірку та скасування, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи. Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Товариством та приватним підприємством в усній формі укладено угоду купівлі-продажу літератури. На виконання умов зазначеної угоди приватне підприємство передало товариству за податковими накладними книжкову продукцію, а товариство повністю за нею розрахувалося, що підтверджується відповідними платіжними документами. Відповідно до статті 45 Цивільного кодексу України недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише у разі, якщо такий наслідок прямо зазначено у законі. Законом не передбачено можливості визнання угоди купівлі-продажу недійсною з мотивів недодержання її письмової форми. Інших підстав для визнання угоди недійсною державна податкова інспекція не навела. З огляду на викладене оспорювана угода не суперечить вимогам чинного законодавства і судові акти в цій частині залишено без зміни. Що ж до визнання недійсними податкових накладних, то податкова накладна не є актом державного чи іншого органу у розумінні статті 12 Арбітражного процесуального кодексу України. Чинне законодавство не відносить до повноважень арбітражних судів вирішення питань про відповідність вимогам закону будь-яких звітних та розрахункових документів 1. ___________________ 1 З цього приводу див. підпункт 1.4 пункту 1 Інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 04.12.2000 N 01-8/718 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів" З урахуванням наведеного рішення та постанову арбітражного суду в частині відмови у позові про визнання недійсними податкових накладних скасовано, провадження у справі в цій частині припинено на підставі пункту 1 статті 80 Арбітражного процесуального кодексу України. 1.3. Порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, відмовлено у задоволенні вимог державної податкової інспекції про визнання недійсними договорів підряду, укладених товариством та приватним підприємством. Не погоджуючись з відповідними судовими актами, державна податкова інспекція звернулася до Вищого арбітражного суду України із заявою про їх перевірку та скасування з посиланням на статті 49, 50 та 58 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс). Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Товариством (замовник) та приватним підприємством (підрядчик) укладено договори підряду, за якими підрядчик повинен був виконати ремонтні роботи у середній школі та дошкільному закладі. Державною податковою інспекцією у товаристві здійснено перевірку правильності застосування законодавства про податки, якою встановлено неправомірне, на думку заявника, віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту коштів, перерахованих підрядчику. Відповідно до статті 49 Цивільного кодексу, недійсною є угода, укладена з метою суперечною інтересам держави і суспільства. Будь-яких доказів щодо відповідної мети укладеного сторонами договорів підряду державною податковою інспекцією не надано. Згідно зі статтею 50 Цивільного Кодексу недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності. Статутом товариства передбачено, зокрема, виконання ремонтно-будівельних і монтажних робіт, а статутом приватного підприємства - виконання ремонтно-будівельних, будівельно-монтажних та підрядних робіт. Отже посилання державної податкової інспекції на здійснення відповідачами діяльності в суперечності з встановленими цілями їх діяльності спростовувались матеріалами справи. Відповідно до статті 58 Цивільного кодексу недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода). Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі. З матеріалів справи вбачається, що оспорювані договори дійсно виконувалися, ремонтні роботи у середній школі та дошкільному закладі було проведено, про що свідчать підписані відповідачами акти здачі-прийомки робіт. Державна податкова інспекція не довела, що договори не відповідають вимогам закону, спрямовані на порушення вимог законодавства про податки та на ухилення від сплати податків (обов'язкових платежів). З урахуванням викладеного постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду залишено без зміни. 1.4. Об'єкт оренди у період дії відповідного договору не може бути об'єктом оренди за іншим договором, укладеним пізніше. Державна податкова інспекція звернулася до арбітражного суду з позовом про визнання недійсними відповідно до статті 49 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс) договорів оренди нежилого приміщення, укладених громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності, підприємством та закритим акціонерним товариством. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, договори визнані недійсними на підставі статті 48 Цивільного кодексу, а не статті 49 цього кодексу. Це рішення мотивовано невідповідністю договорів закону та тим, що державна податкова інспекція не довела факт укладання оспорюваних договорів з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. У заяві до Вищого арбітражного суду України державна податкова інспекція просила перевірити та змінити ухвалені судові акти, оспорювані договори визнати недійсними на підставі статті 49 Цивільного кодексу із застосуванням наслідків, передбачених цією нормою. Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Товариством (орендодавець) та підприємством (орендар) укладено договір оренди нежилого приміщення. У період дії згаданого договору товариством укладено договір купівлі-продажу цього ж приміщення з громадянином, який набув статусу орендодавця нежилого приміщення відповідно до статті 268 Цивільного кодексу. До закінчення терміну дії договору оренди громадянин укладав нові договори оренди зазначеного приміщення з підприємством та закритим акціонерним товариством. Проте об'єкт оренди у період дії відповідного договору не може бути об'єктом оренди за іншим договором, укладеним пізніше, оскільки це унеможливлює реалізацію права на користування цим об'єктом і не відповідає вимогам глави 25 Цивільного кодексу. Водночас у арбітражного суду немає підстав вважати, що такі договори укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. За таких обставин постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду залишено без зміни. 1.5. Угоди, укладені від імені товариства до моменту його реєстрації, визнаються укладеними ним тільки за умови їх подальшого схвалення товариством. Державна податкова інспекція звернулася до арбітражного суду з позовом про визнання недійсною укладеної фірмою та товариством угоди про розробку конструкторської документації, посилаючись на укладання цієї угоди до моменту державної реєстрації товариства і вважаючи її такою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Рішенням арбітражного суду позов задоволено з посиланням на невідповідність угоди вимогам закону і підписання її з метою перекручення бухгалтерської звітності для уникнення від сплати податків і обов'язкових платежів. Постановою наглядової інстанції рішення зі справи скасовано, у позові відмовлено з огляду на відповідність укладеної угоди вимогам закону і недоведеність умислу відповідачів на досягнення мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Державна податкова інспекція звернулася до Вищого арбітражного суду України із заявою про перевірку та скасування цієї постанови з мотивів, зазначених у рішенні суду. Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Фірмою і товариством укладено угоду, за якою товариство зобов'язано виконати певну роботу. На момент укладення цієї угоди державну реєстрацію товариства не було здійснено. Відповідно до статті 6 Закону України "Про господарські товариства" товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Статтею 8 цього Закону передбачено, що товариство може укладати угоди тільки після його реєстрації. Угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені ним, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством. З матеріалів справи вбачалося, що, хоча оспорювану угоду і було укладено до набуття товариством правоздатності, зобов'язання за угодою були виконані товариством після його державної реєстрації: конструкторську документацію передано замовникові на підставі відповідного акта і вартість відповідних робіт замовником оплачено. Це свідчить про подальше схвалення товариством оспорюваної угоди. Враховуючи, що державна податкова інспекція не надала арбітражному суду доказів про суперечність угоди інтересам держави та суспільства, постанову арбітражного суду залишено без зміни. 2. Використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави правомірне лише на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позов відкритого акціонерного товариства до фірми про визнання недійсним договору купівлі - продажу товарів. Рішення суду мотивовано тим, що на порушення статті 169 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс) за оспорюваним договором та специфікацією до нього товар підлягав оплаті у доларах США. У заяві до Вищого арбітражного суду України про первірку відповідних судових актів у порядку нагляду фірма просила їх скасувати, справу направити на новий розгляд, оскільки умови оспорюваного договору сторонами виконано, а наявність специфікації, у якій вартість товару визначена у доларах США, не вплинула на їх виконання. Крім того, на думку заявника, зазначення ціни товару в іноземній валюті слід розцінювати як недосягнення сторонами згоди з однієї з істотних умов договору, а ця обставина не тягне за собою визнання договору недійсним. Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Відкритим акціонерним товариством та фірмою укладено договір купівлі-продажу товарів зі специфікацією, яка є невід'ємною частиною договору і визначає ціну товару та його оплату у доларах США. Відповідно до статті 169 Цивільного кодексу вираження і оплата грошових зобов'язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законодавством. Згідно зі статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України. Статтею 5 цього Декрету передбачено, що використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави потребує отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України. Відповідних доказів отримання такої ліцензії сторонами не надано. Водночас з договору вбачається, що сторонами досягнуто згоди в потрібній формі з усіх його істотних умов, у тому числі й щодо ціни товару, яку зазначено у доларах США. Отже у арбітражного суду немає правових підстав вважати договір неукладеним. Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Останній не ставить визнання угоди недійсною у залежність від ступеню її виконання сторонами. З огляду на викладене постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду залишено без зміни. 3. Договір визнається недійсним, якщо укладений особою, не уповноваженою на його укладання і у подальшому не схвалений особою, яку представляють. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позов науково-технічного комплексу (далі - комплекс) до відкритого акціонерного товариства (далі - товариство) про визнання недійсним договору поставки, укладеного товариством та житлово-комунальним управлінням (далі - ЖКУ) комплексу. Рішення суду мотивовано тим, що договір з боку ЖКУ підписано неуповноваженою на це особою. Товариство звернулося до Вищого арбітражного суду України із заявою про скасування рішення та постанови арбітражного суду, посилаючись на подальше схвалення позивачем оспорюваного договору. Виходячи зі змісту Положення про ЖКУ укладення ним від свого імені чи від імені комплексу договору породжує, на думку заявника, однакові юридичні наслідки. Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Товариством і ЖКУ, що є відособленим підрозділом комплексу (юридичної особи), укладено договір поставки. У договорі відсутні будь-які вказівки щодо повноважень начальника ЖКУ на укладення договору від імені комплексу. Зі змісту договору вбачалося фактичне його укладення від імені ЖКУ. Відповідно до статті 63 Цивільного кодексу України угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише у разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення. Що ж до кола повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно укладання угод від імені цієї особи, то воно визначається її установчими документами, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. У даному разі у матеріалах справи відсутні відомості про видачу довіреності начальникові ЖКУ. Водночас судом обгрунтовано відхилено посилання відповідача на Положення про ЖКУ, оскільки у цьому Положенні без належних правових підстав йдеться про можливість укладення начальником ЖКУ без довіреності цивільних угод виключно від імені самого ЖКУ. Повноваження начальника ЖКУ у договірних відносинах за участю комплексу обмежуються переддоговірною роботою - підготовкою договорів до укладання. До того ж така підготовча робота стосується лише певних видів цивільних угод, до яких оспорюваний договір не належить. З матеріалів справи вбачається, що подальшого схвалення комплексом оспорюваного договору не було 2. Подання комплексом відзиву зі справи не може вважатися доказом такого схвалення, оскільки розрахунки за договором здійснювалися ЖКУ без участі юридичної особи. ___________________ 2 З цього приводу див. пункт 9 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 N 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" Враховуючи, що оспорюваний договір укладено начальником ЖКУ без належних повноважень, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила рішення та постанову арбітражного суду без зміни. 4. За відсутності у договорі істотних умов він визнається неукладеним. Рішенням арбітражного суду задоволено позов товариства до комунального підприємства. Укладений ними договір про надання комунальних послуг визнано недійсним з мотивів його невідповідності вимогам статті 153 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс) у зв'язку з відсутністю у договорі істотних умов. Постановою наглядової інстанції рішення зі справи скасовано, у позові відмовлено з посиланням на рішення районного суду, яким оспорюваний договір визнано таким, що відповідає вимогам закону. До того ж передбачити наперед витрати комунального підприємства, пов'язані з утриманням будинку та прилеглої території неможливо, тому розмір таких витрат встановлюється відповідно до фактичних витрат, пропорційно займаній власником площі приміщення. Не погоджуючись з цією постановою, товариство просило Вищий арбітражний суд України скасувати її, рішення арбітражного суду залишити без зміни, оскільки в оспорюваному договорі відсутні узгоджені сторонами істотні умови. Рішенням районного суду було встановлено, що дії приватного нотаріуса під час вчинення ним виконавчого напису відповідають вимогам законодавства. Питання про відповідність договору вимогам закону не було предметом розгляду цього суду у відповідній справі. Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Предметом спору, вирішеному районним судом, було питання правомірності вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису. Тому питання щодо відповідності договору вимогам закону судом не вирішувалося. Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг. Відповідно до статті 153 Цивільного кодексу договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Для договору про надання послуг умова про їх ціну є істотною. З матеріалів справи вбачалося, що оспорюваний договір про надання комунальних послуг не містив умов про обсяги і порядок надання послуг та їх оплату. Посилання у постанові арбітражного суду на те, що неможливо наперед визначити у договорі витрати замовника, а тому умова про ціну значення не має, є помилковим. Сторони повинні були узгодити вартість послуг, що надаються замовнику виходячи, наприклад, з орієнтованої ціни послуг в порівняні з минулим періодом. Якщо ж фактичні витрати й ціни змінюються, у договорі необхідно було передбачити механізм уточнення розрахунків. Оскільки позивач є власником лише частини будинку, у договорі потрібно було визначити його частку витрат на утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території. Враховуючи, що під час укладання оспорюваного договору сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов постанову арбітражного суду скасовано, а рішення зі справи змінено: оспорюваний договір визнано неукладеним. 5. Заборона відчужувати заставлене майно без згоди заставодержателя стосується виключно предмета застави. Рішенням арбітражного суду відмовлено у задоволенні позовних вимог банку про визнання недійсним договору купівліпродажу автозаправочної станції, укладеного фірмою та підприємством. Рішення суду мотивовано відсутністю належних доказів невідповідності оспорюваного договору вимогам закону. Постановою наглядової інстанції рішення зі справи залишено без зміни з тих же підстав. Не погоджуючись з цими судовими актами, банк звернувся до Вищого арбітражного суду України із заявою про їх перевірку та скасування, оскільки під час укладання оспорюваного договору фірмою були порушені зобов'язання перед банком за договором застави щодо передачі банку автозаправочної станції у разі неповернення кредиту. Крім того, на думку заявника, продаж автозаправочної станції здійснено фірмою за явно заниженою ціною. За результатами перевірки матеріалів справи судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Фірмою та підприємством укладено договір купівлі-продажу автозаправочної станції. Банк зазначену угоду оспорював з огляду на те, що продаж автозаправочної станції, яка є заставленим майном за договором застави, здійснювався фірмою без згоди банку (заставодержателя). Відповідно до статті 17 Закону України "Про заставу" заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя за умови переходу до нового заставодавця основного боргу, забезпеченого заставою. На забезпечення кредитного договору банком та фірмою укладено договір застави майна. Кредитний договір та договір застави не містили умов щодо передачі банку автозаправочної станції у разі неповернення наданого фірмі кредиту. У наявному в матеріалах справи описі майна, яке передавалося заставодержателю на забезпечення виконання договору кредиту, відсутнє таке найменування як автозаправочна станція. Що ж до дійсної вартості майна, проданого за оспорюваним договором, то зазначена в останньому вартість майна відповідає даним, які містяться у матеріалах справи (довідці-характеристиці бюро технічної інвентаризації, розрахункам на будівництво станції тощо). Доводи позивача про те, що дійсна вартість проданого майна вища, ніж зазначена у договорі купівлі-продажу, не знайшли підтвердження у процесі розгляду справи. За таких обставин постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду залишено без зміни. 6. Договір купівлі-продажу цінних паперів визнається недійсним, якщо їх випуск не зареєстровано Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Товариство звернулося до арбітражного суду з позовом до закритого акціонерного товариства про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів. Рішенням арбітражного суду позовні вимоги задоволено з посиланням на статтю 27 Закону України "Про господарські товариства", яка передбачає право акціонерного товариства випускати цінні папери відповідно до вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Постановою наглядової інстанції рішення зі справи залишено без зміни з тих же підстав. Не погоджуючись з рішенням та постановою арбітражного суду, закрите акціонерне товариство звернулося до Вищого арбітражного суду України із заявою про їх перевірку та скасування. На думку заявника, арбітражним судом дана неправильна оцінка документам, що є у справі і мають значення для правильного вирішення спору. Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Закритим акціонерним товариством (продавець) та товариством (покупець) укладено договір купівлі-продажу пакету простих іменних акцій відкритого акціонерного товариства. Відповідно до статті 22 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" емітент має право на випуск акцій з моменту реєстрації цього випуску в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. На підставі пункту 7.16 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.05.98 N 60, товариство звернулося до реєстроутримувача із заявою про внесення у систему реєстру записів про перехід права власності на прості іменні акції за названим договором. Проте з'ясувалося, що випуск цінних паперів не зареєстровано Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. До того ж номінальна вартість проданих акцій перевищувала розмір статутного фонду відкритого акціонерного товариства. Згідно з пунктом 3.8 Правил здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісійної діяльності по цінних паперах, затверджених наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23.12.96 N 331, торговці не мають права здійснювати комісійну та комерційну діяльність з цінними паперами щодо яких не зареєстрована інформація про випуск та/або не здійснено реєстрацію випуску у порядку, визначеному чинним законодавством. З урахуванням того, що оспорюваний договір не відповідає вимогам закону, постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду залишено без зміни. 7. Відсутність проектно-кошторисної документації за договором підряду є підставою для визнання його неукладеним. Товариство звернулося з позовом до підприємства про визнання недійсним укладеного ними договору підряду. Рішенням арбітражного суду у позові відмовлено з посиланням на відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним. Постановою наглядової інстанції рішення зі справи залишено без зміни з тих же підстав. Не погоджуючись з цими судовими актами, товариство звернулося до Вищого арбітражного суду України із заявою про їх перевірку та скасування, посилаючись на порушення підприємством статті 334 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс). За результатами перевірки матеріалів справи судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Товариством (замовником) та підприємством (підрядчиком) укладено договір, за яким підприємство взяло на себе зобов'язання виконати ремонтні роботи згідно з затвердженим проектом і кошторисом. Розробка проектно-кошторисної документації покладалася на підрядчика. Згідно зі статтею 332 Цивільного кодексу за договором підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій риск певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу. Істотними для договору підряду є умови, зокрема, щодо його предмету, ціни, строку виконання робіт. Відповідно до статті 334 названого Кодексу на виконання робіт, передбачених договором підряду, складається кошторис. Однак проектно-кошторисна документація відповідачем не була розроблена. Отже умови щодо обсягу робіт та ціни сторонами договору не визначені. Відсутні також чіткі приписи щодо предмету договору. Статтею 153 Цивільного кодексу передбачено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Наявність проектно-кошторисної документації є істотною умовою договору підряду, оскільки її необхідність визнана законом. З урахуванням викладеного постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду скасовано, оспорюваний договір визнано неукладеним. Заступник Голови Вищого арбітражного суду України А.Осетинський Ссылки на первоисточники в реестрах и правовых базах данных: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mai...reg=v_481800-01 http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1077.239.0

Справа № 2- 1622/2010 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2010 року Заводський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого – судді Мєркулової Л.О., секретаря – Подрядчик К.Д., з участю представника позивача – адвоката ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» про визнання кредитного договору удаваним правочином, суд, - в с т а н о в и в : Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання кредитного договору удаваним правочином. У своєму позові позивач вказав, що 15.07.2008 року він уклав кредитний договір з відповідачем по справі – ВАТ «ОСОБА_3 Аваль», за умовами якого позивачу було надано кредит на придбання автомобіля «Ланос» в розмірі 10 845 доларів США зі сплатою 13,8 процентів річних до 15.07.2014 року. З метою зарахування кредитних коштів на поточний рахунок та здійснення погашення кредиту позивачу було відкрито в банку поточний рахунок, у зв*язку з чим був укладений договір між позивачем та відповідачем для ведення поточного рахунку. На підставі цього договору відповідач відкриває поточний рахунок в доларах США та виконує операції за ним, згідно з розпорядженням позивача щодо руху коштів у відповідності з чинним законодавством України. 15.07.2008 року на підставі виданого банком платіжного доручення сума отриманих позивачем за кредитним договором коштів у розмірі 52 600 грн. була перерахована на рахунок філії «АвтоЗАЗ-сервіс» АТ «Українська автомобільна корпорація», як оплата за придбання автомобілю. Позивач вважає, що насправді кредитний договір укладений між ним та відповідачем був удаваним та був вчинений з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили в дійсності, а саме – надання позивачу кредиту в національній валюті України. Позивач просить визнати кредитний договір від 15.07.2008 року вважати удаваним правочином. Відповідач – представник ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» у судове засідання не з*явився, хоча був повідомлений у встановленому законом порядку, але своїх причин неявки суду не повідомив. За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи. У своїх письмових запереченнях та у судовому засіданні 26.08.2010 року представник відповідача позов не визнала, і суду пояснила, що статті 47 і 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Згідно ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадку і в порядку, встановлених законом. Згідно банківської ліцензії № 9, виданої 11.10.2006 року, дозволу № 10-4, виданого НБУ відповідачу по справі, банк має право здійснювати операції з залученням та розміщенням іноземної валюти на валютному ринку України. Крім цього, відповідач вважає, що визначення валюти зобов*язання відбулося саме за ініціативою позивача, який звернувся із заявою на отримання кредиту в іноземній валюті, погодився із умовами договору, підписавши його, а також прийняв його виконання від банку у повному обсязі. Представник відповідача вважає, що в укладеному правочині внутрішня воля сторін знайшла своє об*активне відображення і сторони дійсно бажали настання передбачених кредитним договором наслідків. Дослідивши докази по справі, вислухав пояснення позивача, доводи представника позивача адвоката ОСОБА_1, суд приходе до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав. Із кредитного договору № 014/17-44/1141-37 від 15.07.2008 року вбачається, що між ОСОБА_2 та ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» виникли правовідносини з приводу надання кредиту, і згідно якого ОСОБА_2 отримав кредит у іноземній валюті – 10 845 доларів США. Із договору купівлі-продажу автомобіля № 2889 від 01.07.2008року вбачається, що між АТ «Українська автомобільна корпорація» та ОСОБА_2 укладено договір з приводу придбання автомобілю «Ланос» за 52 600 гривень. Із тексту договору вбачається, що на підставі гарантійного листа ВАТ «ОСОБА_3 Аваль», який є невід*ємною частиною вищевказаного договору купівлі-продажу автомобіля, прийнято рішення про кредитування ОСОБА_2 Відповідно до п.1.2. договору купівлі-продажу банк сплачує за покупця – ОСОБА_2 вартість автомобіля – 52 600 грн. Із пояснень позивача та його представника судом встановлено, що ОСОБА_2 фактично не отримував 10 845 доларів США, а кредитні кошти в сумі 52 600 грн. були перераховані відповідачем по справі на поточний рахунок продавця автомобілю, тобто фактично кредит банком було надано у гривнях у розмірі 52 600 гривень. Згідно ст..1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов*язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та відповідачем – ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» фактично був укладений договір про надання кредиту в національній валюті України у розмірі 52 600 грн. Тому, суд приходе до висновку, що позов ОСОБА_2 знайшов своє підтвердження і обгрунтування у судовому засіданні і підлягає задоволенню у повному обсязі. Керуючись ст.ст.212-215, 224,226, 228 ЦПК України, ст. 235, 1054,1046 ЦК України, суд, - В И Р І Ш И В : Позовну заяву ОСОБА_2 до ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» про визнання кредитного договору удаваним правочином - задовольнити. Визнати кредитний договір №014/17-44/1141-37 від 15.07.2008 року, укладений між ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» та ОСОБА_2 удаваним правочином. Визнати кредитний договір № 014/17-44/1141-37 від 15.07.2008року укладений між ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» та ОСОБА_2, укладеним в валюті України в сумі 52 600 гривень, на умовах, визначених в договорі. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається до суду протягом 10 днів з дня отримання його копії. Заочне рішення набирає законної сили після закінчення 10 денного строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. Якщо було подано скаргу, але рішення не скасовано, рішення набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом. Суддя: Л.О.Мєркулова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13248887

Справа №22ц - 11923 / 2010р. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий по 1-й інстанції: Якимець Т.Є. Суддя-доповідач: Тимчук Л.А. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2010 року м. Полтава Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі: Головуючого судді : Тимчук Л.А. Суддів : Мартєва С.Ю., Пікуля В.П. При секретарі : Ренкевич М.Д. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 липня 2010 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, КМУ ГУ МВС України в Полтавській області, ТОВ «Добробит», треті особи: орган опіки та піклування Крюківської районної ради м. Кременчука, СГІРФО Крюківського РВ КМУ ГУ МВС України в Полтавській області про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення без надання іншого житлового приміщення, зняття з реєстрації та позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Ерсте Банк», третя особа ОСОБА_4, орган опіки та піклування Крюківської райради м. Кременчука про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки, зобов’язання прийняти грошові кошти, В С Т А Н О В И Л А : У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про розірвання кредитного договору до ВАТ «Ерсте Банк», мотивуючи тим, що 30 квітня 2008 року між сторонами укладено кредитний договір №014/6211/3/14669, відповідно до якого він отримав кредит в сумі 35000 доларів США зі строком кредитування до 29 квітня 2018 року, проте внаслідок стрімкого росту курсу долара та втрати роботи він немає змоги виплачувати кошти по вказаному кредитному договору. Просив розірвати кредитний договір №014/6211/3/14669 та передати банку в рахунок погашення заборгованості нерухоме майно: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить йому та ОСОБА_4 У жовтні 2009 року з зустрічним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до ОСОБА_3 звернувся ВАТ «Ерсте Банк», який просив стягнути заборгованість за кредитним договором №014/6211/3/14669 в сумі 33746 доларів США та судові витрати. Свої вимоги обгрунтовував тим, що ОСОБА_3 порушує з квітня 2009 року обов’язки по сплаті кредитного договору, в зв’язку з чим утворилась заборгованість. У грудні 2009 року ОСОБА_3 подав заяву про зміну підстави та предмету позову, в якій просив визнати недійсним кредитний договір №014/6211/3/14669 від 30 квітня 2008 року, договір іпотеки №014/6211/3/14669, зобов’язати ВАТ «Ерсте Банк» прийняти від нього грошові кошти в сумі 126221 грн. 92 коп. ПАТ «Ерсте Банк» не одноразово змінював та уточнював позовні вимоги та остаточно в березні 2010 року просив стягнути заборгованість за кредитним договором №014/6211/3/14669 в сумі 33746 доларів США, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, встановивши початкову ціну для реалізації на рівні 231795 грн., виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 з вказаного приміщення, зняти їх з реєстрації та стягнути судові витрати. Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 4 червня 2010 року задоволено заяву фізичної особи ОСОБА_3. Позовні вимоги ОСОБА_3 до ПАТ «Ерсте Банк» про розірвання кредитного договору та передачу квартири в рахунок погашення заборгованості залишено без розгляду. Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 липня 2010 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, КМУ ГУ МВС України в Полтавській області, ТОВ «Добробит», треті особи: орган опіки та піклування Крюківської районної ради м. Кременчука, СГІРФО Крюківського РВ КМУ ГУ МВС України в Полтавській області про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення без надання іншого житлового приміщення, зняття з реєстрації задоволено частково. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ «Ерсте Банк», третя особа ОСОБА_4, орган опіки та піклування Крюківської райради м. Кременчука про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки, зобов’язання прийняти грошові кошти відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Відкритого акціонерного товариства заборгованість за кредитним договором №014/6211/3/14669 від 30 квітня 2008 року в сумі 36202 долари США 18 центів. В задоволенні інших позовних вимог ПАТ «Ерсте Банк» відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ПАТ «Ерсте Банк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким позов ПАТ «Ерсте Банк» задовольнити в повному обсязі, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити повністю. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши учасників процесу, що з’явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення є законним та обґрунтованим, тому його слід залишити без змін. Згідно п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Відповідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, 30 квітня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №014/6211/3/14669 відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав кредит під споживчі цілі у сумі 35000 доларів США до 29 квітня 2018 року зі сплатою 14,5 відсотків річних. У забезпечення виконання зобов’язання по кредитному договору №014/6211/3/14669 від 30 квітня 2008 року між сторонами в той же день був укладений іпотечний договір, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 30 грудня 2004 року. Станом на 11 березня 2010 року заборгованість по кредитному договору у ОСОБА_3 перед ПАТ «Ерсте Банк» становить 36202,18 долари США, вказаний розмір заборгованості ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо правильності її нарахування не оспорювали. Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають передбачені законом наслідки. Колегія суддів приходить до переконання, щодо обґрунтованого висновку суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними та зобов’язання прийняти кошти, оскільки доводи позивача щодо неможливості укладення договорів у іноземній валюті не є підставою для визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними виходячи з норм передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України. Встановлено, що позивач має: банківську ліцензію, № 224 видану Національним Банком України (далі НБУ) від 29 травня 2007 року; дозвіл НБУ №224 – 2 від вересня 2007 року (Додаток до Дозволу № 224-2 від 18 вересня 2007 року, пункт 1 якого до переліку операцій, які має здійснювати Банк відносить операції з валютними цінностями, зокрема: залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України та інші. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ПАТ «Ерсте Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 з квітня 2009 року не виконуються належним чином умови кредитного договору, що підтверджується матеріалами справи. З вказаним висновком погоджується судова колегія, як з таким, що ґрунтується на вимогах закону. Що стосується вимог ПАТ «Ерсте Банк» про стягнення заборгованості по кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки з виселенням та зняттям з реєстрації, колегія суддів приходить до наступного висновку. З виписки з домової книги про склад сім’ї і реєстрації вбачається, що за спірною адресою по АДРЕСА_1 зареєстрований з 15 грудня 2004 року як власник - ОСОБА_3, його дружина ОСОБА_4 та неповнолітня дочка ОСОБА_6 з 15 грудня 2004 року по 25 квітня 2008 року та з 29 липня 2008 року. Згідно ст. 18 ЗУ «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти – члени сім’ї власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником. Колегія судів вважає, що висновки суду про виселення та зняття з реєстрації власника квартири його дружини та їх неповнолітньої доньки призведе до порушення житлових прав неповнолітньої ОСОБА_6, 2004 року народження. Іншого житла сім’я не має. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ПАТ «Ерсте Банк» при подачі зустрічного позову не надано доказу про звернення до відповідачів з вимогою про добровільне звільнення з квартири, що є предметом іпотеки. Повідомлення про заборгованість та звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання вимог банку, яке мається в матеріалах справи не містить вимоги про добровільне виселення. Закон України "Про іпотеку" передбачає можливість виселення в судовому порядку як під час задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, так і в подальшому, але з дотриманням обов'язкової процедури письмового попередження про звільнення житлового приміщення протягом одного місяця. Недотримання вищевказаної процедури є підставою для відмови в позові про виселення мешканців житлового приміщення, що є предметом іпотеки, і на яке звертається стягнення. За вказаних обставин судова колегія приходить до переконання, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстави для зміни чи скасування рішення суду відсутні. Керуючись ст.ст.303, 304,п.1 ч.1 ст.307, 308, 314, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, - У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» відхилити. Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 липня 2010 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів. Головуючий: Тимчук Л.А. Судді: Мартєв С.Ю. Пікуль В.П. З оригіналом вірно: суддя Апеляційного суду Полтавської області Тимчук Л.А. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13363625

Справа №2-2144/2009, 2-136/2010р. РІШЕННЯ Іменем України 14 липня 2010 року Крюківський районний суд м.Кременчука Полтавської області в складі : головуючого судді – Якимець Т.Є. при секретарі – Бучинській І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кременчуці цивільну справу за позовом юридичної особи Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до фізичних осіб ОСОБА_1, ОСОБА_2, державних органів КМУ ГУ МВС України в Полтавській області, ТОВ «Добробит», за участю третьої особи державних органів органу опіки та піклування Крюківської районної ради м.Кременчука , СГІРФО Крюківського РВ КМУ ГУ МВС України в Полтавській області, про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення без надання іншого житлового приміщення, зняття з реєстрації; за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до юридичної особи Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» за участю третьої особи фізичної особи ОСОБА_2, державного органу органу опіки та піклування Крюківської райради м.Кременчука про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, зобов’язання прийняти грошові кошти, встановив: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВАТ»Ерсте Банк» про розірвання кредитного договору. ПАТ «Ерсте Банк»звернулося в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, КМУ ГУ МВС України в Полтавській області, ТОВ «Добробит» про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення без надання іншого житлового приміщення,зняття з реєстрації . В судовому засіданні ОСОБА_1 змінив предмет та підстави позову, звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, зобов’язання прийняти грошові кошти. Ухвалою Крюківського районного суду м.Кременчука від 04.06.2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Ерсте Банк» про розірвання кредитного договору та передачу квартири в рахунок погашення заборгованості залишені без розгляду. В судовому засіданні представник позивача він же відповідача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, дала пояснення, що 30.04.2008 року ОСОБА_1 уклав з ВАТ «Ерсте Банк» кредитний договір №014/6211/3/14669, згідно якого отримав 35000 доларів США на срок до 29.04.2018року зі сплатою 14,5 відсотків річних на споживчу цілі під заставу нерухомості – житлового приміщення двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, про що 30.04.2008 року був укладений договір іпотеки між ВАТ»Ерсте Банк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2. Єдиним законним засобом платежу, який застосовується без обмежень при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Законами України не передбачено здійснення фізичною особою розрахунків за договірними зобов’язаннями в іноземній валюті, тому встановлення в договорі зобов’язання розрахунків за кредитом та здійснення інших платежів в іноземній валюті є незаконним. На здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які видаються банком, та терміну їх повернення позичальником. Проведення розрахунків, в тому числі оплата процентів, комісій та інших платежів позичальником в іноземній валюті також потребує індивідуальної ліцензії. Індивідуальна ліцензія на проведення разової валютної операції з надання ОСОБА_1 кредиту в доларах США, з повернення кредиту та сплати процентів в доларах США за кредитним договором з фізичною особою № 014/6211/3/14669 від 30.04.2008 року у відповідача відсутня. Умови кредитного договору порушують права та законні інтереси позивача, містять дискримінаційні правила, є несправедливими та такими, що всупереч принципу добросовісності мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позичальника, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства справедливості, добросовісності та розумності. Несправедливими та дискримінаційними є, зокрема, умови щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та інших платежів в доларах США. При цьому всі ризики всупереч закону відповідач, як суб’єкт господарської діяльності, надавач фінансових послуг переклав виключно на позичальника за кредитним договором – фізичну особу, споживача кредитних послуг, що є зловживанням прав та грубим порушенням ч.3 ст.13 ЦК України. Якщо положення договору визнається несправедливим таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Ч.2 п.6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює право споживача вимагати визнання договору недійсним в цілому. Зміст кредитного договору суперечить ЦК, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, умови договору є несправедливими відносно позивача як споживача кредитних послуг, тому такий договір має бути визнаний недійсним. Договір застави має похідний характер від забезпеченого ним зобов’язання . Недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. При визнанні недійсним кредитного договору з фізичною особою договір іпотеки підлягаю визнанню недійсним. При визнанні кредитного договору недійсним позивач повинен повернути банку 126221 грн.92 коп.. Прохає суд визнати недійсним кредитний договір №014/6211/3/14669, укладений між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 30.04.2008 року; визнати недійсним договір іпотеки № 014/6211/3/14669 від 30.04.2008 року, зобов’язати ВАТ»Ерсте Банк» прийняти від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 126221 грн.92 коп. ;в позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації ПАТ «Ерсте Банк» відмовити, оскільки термін повернення кредиту закінчується 29.04.2018 року, розмір поточної заборгованості значно менший від вже сплачених коштів за кредитним договором та мізерний в порівнянні з вартістю предмету іпотеки, вимоги банку є неспіврозмірними в порівнянні з поточною заборгованістю. Представник позивача він же відповідача ПАТ «Ерсте Банк» позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, позовні вимоги ПАТ «Ерсте Банк» підтримав, дав пояснення, що 30.04.2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/6211/3/14669 про надання ОСОБА_1 кредиту в сумі 35 тисяч доларів США зі строком користування кредитними коштами до 29.04.2018року зі сплатою 14,5% річних на споживчі цілі. З метою забезпечення виконання зобов’язання між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 30.04.2008 року був укладений договір іпотеки , предметом застави якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1. На виконання умов кредиту ОСОБА_1 було перераховано 35000 доларів США з позичкового рахунку на поточний. ОСОБА_1 зобов’язаний був використати кредит на зазначені в договорі цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту, сплату нарахованих відсотків та інших платежів здійснювати безготівковим платежем або готівкою в касу банку щомісячно до 15 числа кожного місяця , починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, оплату суми кредиту, сплату суми кредиту проводити згідно з графіком платежів та остаточно погасити отриманий кредит та сплату нарахованих відсотків до 29.04.2018 р.. Починаючи з квітня 2009 р. ОСОБА_1 неодноразово порушував обов’язки по кредитному договору щодо своєчасної сплати нарахованих відсотків. Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань по кредитному договору, а саме непогашення кредиту згідно графіка, передбаченого договором, та не сплата відсотків за користування кредитними коштами призвело до виникнення заборгованості. Відповідно до п.1.3 Статуту, зареєстрованого Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією 16.11.2009 року за № 10741050009014602, ПАТ «Ерсте Банк» є правонаступником ВАТ «Ерсте Банк» за всіма правами та зобов’язаннями. Жоден нормативно-правовий акт не містить заборони проводити операції з валютними цінностями в порядку та на умовах визначених чинним законодавством України .Банк має банківську ліцензію № 224 на право здійснення банківських операцій та Дозвіл № 224-2 на право здійснення операцій з валютними цінностями в частині залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Отримувати індивідуальну ліцензію для проведення валютної операції банку не потрібно. Укладаючи кредитний договір банк діяв виключно в межах та на підставі Закону, тому ніяких порушень діючого законодавства при цьому не допущено. Розрахунок заборгованості, наведений ОСОБА_1 С,Я., що підлягає поверненню банку є неправильним., оскільки складений з порушенням норм чинного законодавства. На час укладання договору іпотеки за адресою: АДРЕСА_1 був зареєстрований тільки ОСОБА_1. Неповнолітня ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1, не мала права користування предметом іпотеки. Зобов’язання як іпотекодавців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконали неналежним чином. Прохають стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте банк» заборгованість за кредитним договором № 014/6211/3/14669 від 30.04.2008 року станом на 11.03.2010 року в сумі 36202 доларів США 18 центів, а саме: заборгованість за кредитом – 32 305 дол.США 07центів; заборгованість по сплаті відсотків за фактичне користування кредитом - 3478 доларів США 74 центи; пеню, нараховану за порушення строків повернення кредиту , - 37 доларів США 35 центів; пеню, нараховану за порушення строків оплати відсотків, 381 долар США 02 центи шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яку реалізувати на прилюдних торгах в межах виконавчого провадження ; встановити початкову ціну для реалізації на рівні 231795 грн. без ПДВ згідно звіту про незалежну експертну оцінку ринкової вартості квартири станом на 23.04.2008 року; виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1; зняти з реєстрації ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1. Відповідач вона ж третя особа ОСОБА_2 та її представник позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала, ПАТ «Ерсте Банк» не визнала, дала пояснення, що іншого житла, крім спірної квартири вона та вся її сім’я не мають, тому в задоволенні позовних вимог ПАТ «Ерсте Банк» прохає відмовити. Представник відповідача КМУ ГУ МВС України в Полтавській області в судове засідання не з’явився , про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені. Представник відповідача ТОВ «Добробит» в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, покладаються на розсуд суду, прохають суд розглянути справу та прийняти рішення в відсутність їх представника. Представник третьої особи органу опіки та піклування Крюківської районної ради м.Кременчука в судовому засіданні підтримав рішення комісії від 01.04.2010 року (протокол № 6) про доцільність при вирішенні спірного питання покластися на розсуд суду, не порушуючи житлові права малолітньої ОСОБА_4. Представник третьої особи СВГІРФО Крюківського РВ КМУ ГУ МВС України в Полтавській області в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, покладаються на розсуд суду, прохають суд розглянути справу та прийняти рішення в відсутність їх представника. Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши ОСОБА_1, ОСОБА_2, їх представника, представника ПАТ «Ерсте Банк», представника органу опіки та піклування Крюківської районної ради м.Кременчука, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, позовні вимоги ПАТ «Ерсте Банк» підлягають частковому задоволенню. В судовому засіданні встановлено, що 30.04.2008 року ОСОБА_1 уклав з ВАТ «Ерсте Банк» кредитний договір №014/6211/3/14669, згідно якого отримав 35000 доларів США на срок до 29.04.2018року зі сплатою 14,5 відсотків річних на споживчу цілі під заставу нерухомості – житлового приміщення двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить на праві власності ОСОБА_1, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 30.11.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А.Г., р.№ 12739,про що 30.04.2008 року був укладений договір іпотеки між ВАТ»Ерсте Банк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2. На виконання умов кредиту ОСОБА_1 було перераховано 35000 доларів США з позичкового рахунку на поточний. ОСОБА_1 зобов’язаний був використати кредит на зазначені в договорі цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту, сплату нарахованих відсотків та інших платежів здійснювати безготівковим платежем або готівкою в касу банку щомісячно до 15 числа кожного місяця , починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, оплату суми кредиту, сплату суми кредиту згідно з графіком платежів та остаточно погасити отриманий кредит та сплату нарахованих відсотків до 29.04.2018 р.. Відповідно до п.1.3 Статуту, зареєстрованого Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією 16.11.2009 року за № 10741050009014602, ПАТ «Ерсте Банк» є правонаступником ВАТ «Ерсте Банк» за всіма правами та зобов’язаннями. Починаючи з квітня 2009 р. ОСОБА_1 неодноразово порушував обов’язки по кредитному договору щодо своєчасної сплати нарахованих відсотків. Станом на 11.03.2010 року заборгованість за кредитним договором № 014/6211/3/14669 від 30.04.2008 року складає 36202 долари США 18 центів, а саме: заборгованість за кредитом – 32 305 дол.США 07центів; заборгованість по сплаті відсотків за фактичне користування кредитом - 3478 доларів США 74 центи; пеню, нараховану за порушення строків повернення кредиту , - 37 доларів США 35 центів; пеню, нараховану за порушення строків оплати відсотків, 381 долар США 02 центи. Відповідно до ст.ст. 526, 530,1049,1050, 1054 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. За кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій сумі, у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення чергової частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України. Із ч.3 ст.533 ЦК України вбачається, що використання іноземної валюти , а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Частиною 2 ст.524 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Ст.192 ЦК України також передбачає, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року « Про судове рішення у цивільній справі» суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійснення валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом. Ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 09.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлено , що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування. До компетенції комерційних банків віднесено операції з валютними цінностями за ліцензією Національного банку України. ВАТ «Ерсте Банк» має банківську ліцензію, зареєстровану Національним банком України 25.01.2006 року за номером № 303 та дозвіл № 224-2, виданий національним банком України 29.05.2007 року, на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п.5.11 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», а також додаток до дозволу № 224-2 від 18.09.2007 року про перелік операцій, які має право здійснювати ВАТ «Ерсте Банк». П.5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого Постановою правління Національного банку України від 17.07.2001 року № 275 передбачено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом № 15-93. Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно довідок ТОВ «Добробит» від 05.09.2008 року за № 1320 в квартирі 68 по вул.Воровського,28 в м.Кременчуці зареєстрований ОСОБА_1, відповідно до довідок від 17.03.2010 року за № 791 та № 1782 від 20.05.2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були прописані в АДРЕСА_1 з 15.12.2004 року по 25.04.2008 року, з 25.04.2008 по 29.07.2008 року року були зареєстровані в однокімнатній АДРЕСА_2 , що на праві власності належить матері ОСОБА_2, де також зареєстровані власник ОСОБА_7 та її мати ОСОБА_8; виписані 29.07.2008 року і в цей же день зареєстровані в АДРЕСА_1. Стаття 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперчити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Із змісту ч.3 ст.215,ч. ст..216 ЦК України вбачається, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні вартість того,що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Дійсно ст.548 ЦК України встановлює, що недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено ЦК України. Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією із сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Згідно ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Якщо мешканці не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти – члени сім’ї власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником. Захист інтересів дітей також здійснюється і на підставі Закону України « Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей». Зокрема ст..12 цього закону зазначає, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Суд вважає, що кредитний договір №014/6211/3/14669, укладений 30.04.2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 відповідає вимогам закону, укладений у чіткій відповідності з нормами чинного законодавства, банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, отримувати індивідуальну ліцензію для проведення валютної операції банку не потрібно, кредитний договір укладався за волевиявленням сторін, підстав для визнання його недійсним немає, підстав для визнання недійсним договору іпотеки немає. Оскільки ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору, має заборгованість по договору, суд вважає за необхідне позовні вимоги ПАТ «Ерсте Банк про стягнення заборгованості за кредитним договором задовільнити, стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк» 36202 долара США 18 центів, ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійними, зобов’язання ПАТ «Ерсте Банк» прийняти кошти від ОСОБА_1 відмовити. Оскільки в квартирі АДРЕСА_1, крім ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,проживає їх малололітня донька, ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1, звернення стягнення на квартиру шляхом її продажу, виселення та зняття з реєстрації власників та її малолітньої доньки призведе до порушення житлових прав малолітньої, тому суд вважає за необхідне ПАТ «Ерсте Банк» в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 ПАТ «Ерсте Банк» відмовити. Суд також вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк» понесені судові витрати: оплата судового збору в сумі 1700 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.. Керуючись ст.ст.10, 11,60, 79,81,88, 212,213,215 ЦПК України,ст.ст. 13, 16, 203, 215,192, 509, 524, 525, 526, 533, 548, 549, 610, 611, 612, 625, 626, 627, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про захист прав споживачів»,постановою Пленуму Верховного Суду України « про судове рішення в цивільній справі»,Законом України «Про охорону дитинства», суд, вирішив: Позовні вимоги юридичної особи Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до фізичних осіб ОСОБА_1, ОСОБА_2, державних органів КМУ ГУ МВС України в Полтавській області, ТОВ «Добробит» про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення без надання іншого житлового приміщення,зняття з реєстрації задовольнити частково. В задоволенні позовних вимог фізичної особи ОСОБА_1 до юридичної особи Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, зобов’язання прийняти грошові кошти відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства заборгованість за кредитним договором №014/6211/3/14669 від 30 квітня 2008 року в сумі 36202 (тридцять шість тисяч двісті два) долара США 18 центів, з яких: 32305 доларів США 07 цента – сума заборгованості за кредитом; 3478 доларів США 74 центи – сума відсотків; 37 доларів США 35 цента – сума пені за порушення строків повернення кредиту; 381 долар США 02 цента – пеня за порушення строків сплати відсотків. В задоволенні інших позовних вимог Відкритому акціонерному товариству ПАТ «Ерсте Банк» вімовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» понесені судові витрати: 1700 грн. – оплата судового збору та 120 грн. – оплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10536922

Донецкий апелляционный хозяйственный суд оставил данное решение в силе: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2038

справа №6/280пд Донецький апеляційний господарський суд Постанова Іменем України 08.12.2010 р. Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Запорощенка М.Д. суддів Дучал Н.М. , Калантай М.В. за участю представників сторін: від позивача: Сосновська Г.І., за довіреністю Хатнюк О.О., за довіреністю, від відповідача: від третіх осіб: Медведський М.Д., за довіреністю, не з"явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі філії в м.Луганську на рішення господарського суду Луганської області від 21.10.2010 року по справі №6/280пд (ОСОБА_7) за позовом Приватного підприємства "Фелікс" м.Краснодон Луганської області до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»в особі філії в м.Луганську За участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на боці позивача 1. Відкритого акціонерного товариства «Завод гірничорятувальної техніки «Горизонт»м.Луганськ 2. Закритого акціонерного товариства «Старобільський завод замінника незбираного молока»м.Старобільськ Луганської області 3.Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська фірма «Силует»м.Луганськ про визнання недійсним договору В С Т А Н О В И В: Рішенням Господарського суду Донецької області від 21.10.2010р. у справі № 6/280пд позов задоволений. Визнаний недійсним договір про надання кредитної лінії № CR 08-239/900 від 14.05.08 укладений між ПП “Фелікс” та ЗАТ “ОТП Банк”. Визнаний недійсним договір поруки № SR 08-220/900 від 14.05.08, укладений між ВАТ "Завод гірничорятувальної техніки "Горизонт" та ЗАТ "ОТП Банк" в частині забезпечення зобов'язань ПП “Фелікс” по кредитному договору № CR 08-239/900 від 14.05.08. Визнаний недійсним договір поруки № SR 08-222/900 від 14.05.08, укладений між ЗАТ "Старобільський завод замінника незбираного молока" та ЗАТ "ОТП Банк" в частині забезпечення зобов'язань ПП “Фелікс” по кредитному договору № CR 08-239/900 від 14.05.08. Визнаний недійсним іпотечний договір № PL 08-340/900 від 14.05.08, укладений між ТОВ "Луганська фірма "Силует" та ЗАТ "ОТП Банк" в частині забезпечення зобов'язань ПП “Фелікс” по кредитному договору № CR 08-239/900 від 14.05.08. Приписано стягнути з Публічного акціонерного товариства “ОТП “Банк”, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код 21685166 в особі філії в м. Луганську, м. Луганськ пл. Герої ВВВ, 8, на користь Приватного підприємства "Фелікс", м. Краснодон Луганської області, пл. Комсомольська, 1, код 13380949, витрати по сплаті державного мита в сумі 85 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процес у в сумі 236 грн.00 коп. Вищевказане рішення суду першої інстанції мотивується тим, що в даному випадку розмір процентної ставки сторонами в кредитному договорі визначений не був, про що свідчать і кредитні заявки підписані сторонами, в тому числі і щодо кредиту в валюті. Розмір процентів за користування кредитними коштами повинен визначатися в кредитному договорі у вигляді річної відсоткової ставки (в процентах річних). Сторонами не було вказано певного розміру відсотків, в той же час, за кредитними заявками сторони вказували ставку відсотків, яка не є фіксованою і змінювалася декілька раз на місяць. Положення п. 1.4.1 кредитного договору не відповідають положенням діючого законодавства, що тягне за собою визнання недійсною всієї угоди, оскільки кредитний договір не міг бути підписаний сторонами без наявності умов щодо сплати відповідачем процентів за користування кредитними коштами. Відповідач, Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»в особі філії в м.Луганську, не погоджуючись з рішенням господарського суду, звернувся з апеляційною скаргою про скасування рішення, так як вважає, що судом при винесенні рішення були невірно застосовані норми матеріального права . В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на те , що висновок суду про відсутність у Кредитному договорі істотної умови у вигляді встановленого розміру процентів за користування кредитом , як того вимагає ст. 1048 ЦК України , на думку скаржника є помилковим , оскільки сторони у Кредитному договорі визначили для себе порядок та умови сплати процентів в залежності від обраної Позивачем валюти кредитування. При цьому , зауважує , що процентна ставка LIBOR ( п. 1.4.1) ЗМІНЮЄТЬСЯ НЕ Банком ( Відповідачем) , а встановлюється британською асоціацією банків. Крім того , заявник апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права , а саме ст. 22 Господарського процесуального кодексу України . При цьому , вважає , що суд першої інстанції неправомірно не застосував положення ст. 216 Цивільного кодексу України , а саме наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. А також , вважає , що судом неправомірно не залучено до участі у справі Національний Банк України , як особливий центральний орган державного управління. Позивач , Приватного підприємства «Фелікс» м.Краснодон Луганської області , у відзиві б/н від 03.12.10р. на апеляційну скаргу та представник відповідача в судовому засіданні проти заявлених вимог скаржника заперечує , вважає їх необґрунтованими , а рішення суду законним. При цьому , посилається на те , що , окрім положень розділу 1.4 Кредитного договору, також суперечать нормам діючого законодавства положення п.п. 2.3.6 ( змінений за Договором № 7 від 18.09.09р.) , п. 2.3.9, п. 2.3.13 Кредитного договору. Крім того , зауважив , що посилання банку на неправомірне визнання недійсними договорів поруки та іпотеки є безпідставними , оскільки відповідно до приписів ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання ( вимоги) спричиняє недійсність правочину , щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Треті особи , Відкрите акціонерне товариство «Завод гірничорятувальної техніки «Горизонт»м.Луганськ, Закрите акціонерне товариство «Старобільський завод замінника незбираного молока»м.Старобільськ Луганської області та Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганська фірма «Силует»м.Луганськ , відзивів на апеляційну скаргу не надали . В судове засідання представники третіх осіб не з’явились, поважних причин нез’явлення суду не повідомлено. Про час та місце розгляду апеляційної скарги сторони були сповіщені належним чином. Зважаючи на вищенаведене та достатність наданих сторонами доказів та керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України –справа розглядається за наявними в ній матеріалами. Згідно зі ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв‘язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, що були присутні в судовому засіданні , судова колегія встановила наступне. 14.05.2008 року між Приватним підприємством «Фелікс»м.Краснодон Луганської області та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк»в особі філії в м.Луганську був укладений договір про надання кредитної лінії № CR 08-239/900. Згідно п. 1.1 Договору щодо визначення предмету договору, банк надає позичальнику кредитну лінію, в рамках якої банк надає позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та використати інші зобов’язання, встановлені в цьому договорі. Положеннями пункту 1.4.1 Кредитного договору № СR 08-239/900 визначено, що проценти за Кредит розраховуються Банком від суми Кредиту на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR + 7 % (LIBOR плюс сім процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік. Згідно розділу договору “Визначення термінів ” фінансова індикативна процентна ставка, яка розраховується як середньоарифметичне значення індивідуальних процентних ставок пропозицій ресурсів банків-членів британської асоціації. ”визначається на 11.00 за лондонським часом для валюти долари США на строк в один місяць. При реалізації цього договору, LIBOR визначається за даними системи REUTERS на відповідну дату. Розмір LIBOR за умовами розділу 1.4. Договору фіксується Банком у перший Банківський день місяця , в якому було надано перший Транш і застосовується при розрахунку процентів за Кредит у визначеній валюті протягом періоду до першого Банківського дня місяця , що є наступним за місяцем , в якому було надано перший Транш. Крім того , за умовами даного Договору проценти за кредит в гривнях розраховуються банком від суми кредиту в гривнях на підставі поточної ринкової процентної ставки в розмірі, що встановлюється сторонами в кредитній заявці по відношенню до кожного траншу в гривнях із розрахунку 365 днів на рік. Відповідно до п. 1.4.2 Кредитного договору встановлено , що за обставин невиконання та /або неналежне виконання Позичальником протягом терміну дії цього Договору будь-якого із своїх зобов’язань , передбачених п.п. 2.3.1 (з підпунктами) , 2.3.6, 2.3.9-2.3.14 цього Договору , процентна ставка встановлена п. 1.4.1 цього Договору , збільшується на 2% (два проценти) річних та складає: - за Кредит в доларах США : LIBOR+9% річних; - за Кредит в євро: EURIBOR+9% річних; - за Кредит в гривнях: процентна ставка , встановлена в Кредитній заявці, +2% річних. При цьому , за умовами даного пункту , таке збільшення процентної ставки здійснюється автоматично в разі настання вказаних в цьому пункті обставин та не потребує укладення будь-якої додаткової угоди до цього договору. Згідно з положеннями п. 1.4.2. (з підпунктами) Договору відбулося збільшення процентної ставки, так, з дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит розраховуються Банком від суми Кредиту на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR + 9 % (LIBOR плюс дев'ять процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами. За приписами п. 2.3.6 Договору протягом терміну дії цього Договору в період з 01.05.08р. по 01.09.08р. , включно, Позичальник зобов’язаний забезпечити щомісячне зарахування грошових коштів (кредитові обороти) на поточний рахунок Позичальника та /або Поручителів, відкритих у Банку , в сумі , що становить не менше ніж 13070000,00грн. або еквівалент цієї суми в інших валютах. Починаючи з 01.09.08р. та до закінчення терміну дії цього Договору Позичальник зобов’язаний забезпечити щомісячне зарахування грошових коштів (кредитові обороти) на поточний рахунок Позичальника та /або Поручителів, відкритих у Банку , в сумі , що становить не менше ніж 22000000,00грн. або еквівалент цієї суми в інших валютах. Відповідно до п. 2.3.8 Договору , протягом терміну дії цього Договору Позичальник зобов’язаний своєчасно сплачувати Банку комісію за управління Кредитом впродовж терміну дії цього Договору в розмірі 0,9% від Ліміту фінансування. Зазначена в цьому пункті комісія має бути сплачена в гривні , із застосуванням для її розрахунку Валютного курсу НБУ на день сплати , в наступному порядку: - грошова сума , що становить 0,3% від Ліміту фінансування, підлягає сплаті Позичальником Банку до моменту надання Банком Кредиту (першого Траншу) , але , в будь-якому випадку , не пізніше 10 календарного дня з дати укладення цього Договору; - грошова сума , що становить 0,3% від Ліміту фінансування, підлягає сплаті Позичальником Банку не пізніше 19.05.09р.; - грошова сума , що становить 0,3% від Ліміту фінансування, підлягає сплаті Позичальником Банку не пізніше 14.05.10р. За умовами п. 2.3.9 Договору протягом терміну дії цього Договору Позичальник зобов’язаний здійснювати , а також забезпечувати здійснення Поручителями , операцій щодо купівлі іноземної валюти через ( за допомогою) Банку у розмірі , що дорівнює або перевищує 80% загального обсягу операцій Позичальника та /або Поручителів щодо купівлі іноземної валюти , але в будь-якому випадку в розмірі , що дорівнює або перевищує еквівалент суми 3330000,0грн. Згідно з п. 2.3.13 протягом терміну дії цього Договору Позичальник зобов’язаний забезпечити , щоб власником (ами)/учасником(ами) /засновником (ами)/акціонером(ами) Позичальника протягоми терміну дії цього Договору не приймалися рішення та /або не здійснювалися будь-які дії щодо нарахування та/або розподілу та /або виплати на користь третіх осіб ( в тому числі на користь власника(ів)/учасника(ів)/ засновника(ів) / акціонера(ів) Позичальника) прибутку (дивідендів), що був/буде отриманий Позичальником в результаті здійснення (ведення) господарської діяльності Позичальника, без письмового дозволу ( має містити підписи двох уповноважених осіб Банку та відбиток печатки Банка) на це Банку. 14 травня 2008 року , в якості забезпечення виконання зобов’язань Приватного підприємства «Фелікс»м.Краснодон Луганської області за Кредитним договором , між Відкритим акціонерним товариством “Завод гірничорятувальної техніки “Горизонт” (надалі за текстом - Поручитель 1) та ЗАТ “ОТП Банк” було укладено договір поруки № SR 08-220/900, згідно умов якого Поручитель 1 приймав на себе зобов'язання відповідати перед Кредитором –Відповідачем по справі за повне, своєчасне та належне виконання Позивачем зобов'язань за договором про надання кредитної лінії № CR 08-239/900 від 14 травня 2008 року. 14 травня 2008 року , в якості забезпечення виконання зобов’язань Приватного підприємства «Фелікс»м.Краснодон Луганської області за Кредитним договором, між Закритим акціонерним товариством “Старобільський завод замінника незбираного молока”(надалі за текстом –Поручитель 2) та ЗАТ “ОТП Банк” було укладено договір поруки № SR 08-222/900, згідно умов якого Поручитель 2 приймав на себе зобов'язання відповідати перед Кредитором –Відповідачем по справі за повне, своєчасне та належне виконання Позивачем зобов'язань за договором про надання кредитної лінії № CR 08-239/900 від 14 травня 2008 року. 14 травня 2008 року , в якості забезпечення виконання зобов’язань Приватного підприємства «Фелікс»м.Краснодон Луганської області за вказаним Кредитним договором , між ТОВ “Луганська фірма “Силует” та ЗАТ “ОТП Банк” було укладено іпотечний договір № PL 08-340/900 від 14.05.2008р. Договором № 1 від 28.07.08р. про зміну договору про надання кредитної лінії № CR08-239/900 від 14.05.08р. були внесені зміни та пункти 1.4.1 та 1.4.2 Основного договору викладені в іншій редакції. За новою редакцією вищенаведених пунктів Договору , проценти за Кредит розраховуються Банком від суми Кредиту на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR та EURIBOR + 9,5 % річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік. Процент за Кредит в гривнях розраховується Банком від суми кредиту в гривнях на підставі поточної ринкової процентної ставки в розмірі , що встановлюється Сторонами в Кредитній заявці по відношенню до кожного Траншу в гривнях із розрахунку 365 днів на рік. За обставин невиконання та /або неналежне виконання Позичальником протягом терміну дії цього Договору будь-якого із своїх зобов’язань , передбачених п.п. 2.3.1 (з підпунктами) , 2.3.6, 2.3.9-2.3.14 цього Договору , процентна ставка встановлена п. 1.4.1 цього Договору , збільшується на 2% (два проценти) річних та складає: - за Кредит в доларах США : LIBOR+11,5% річних; - за Кредит в євро: EURIBOR+11,5% річних; - за Кредит в гривнях: процентна ставка , встановлена в Кредитній заявці, +2% річних. При цьому , за умовами даного пункту , таке збільшення процентної ставки здійснюється автоматично в разі настання вказаних в цьому пункті обставин та не потребує укладення будь-якої додаткової угоди до цього договору. Умовами Договору 2 від 28.08.08р. про зміну договору про надання кредитної лінії № CR08-239/900 від 14.05.08р. пункт 2.3.9 (з примітками) Основного Договору викладено в наступній редакції: «2.3.9 Починаючи з 01.08.08р. та до кінця терміну дії цього Договору Позичальник зобов’язаний проводити/забезпечувати проведення Поручителями операції(ій) щодо купівлі та /або продажу іноземної валюти через(за допомогою) Банку у розмірі , що становить або перевищує 80% сукупного обсягу операцій Позичальника та або /Поручителів щодо купівлі та/або продажу іноземної валюти в усіх фінансово-кредитних установах, через( за допомогою) які(их) Позичальник та/або Поручителі здійснює(ють) операції з купівлі та/або продажу іноземної валюти.» Даний пункт викладений з примітками та застереженнями. Договором № 3 від 31.03.09р. про зміну договору про надання кредитної лінії № CR08-239/900 від 14.05.08р. сторони домовились від підвищення процентної ставки за Кредит на 2% річних , що мало місце у зв’язку з невиконанням Позичальником зобов’язань, передбачених п. 2.3.6 Основного договору, у відповідності до положень п. 1.4.2 Основного Договору, та встановити процентну ставку в розмірі , що діяв до моменту підвищення такої процентної ставки за Кредитом за зазначений в п. 1.4.1 Основного Договору. Договором № 4 від 15.05.09р. та №6 від 13.07.09р. сторонами були встановлені інші, ніж передбачені Основним договором , строки повернення Траншів. 23.07.09р. між сторонами був укладений Договір № 6 про зміну договору про надання кредитної лінії № CR08-239/900 від 14.05.08р. Положеннями даного Договору внесені зміни до підпункту 1.1.1.1. пункту 1.1.1. , пункту 1.2, пункту 1.3, пунктуів1.4.1 та 1.4.2 , підпункту 1.7.1.1 пункту 1.7.1, застереження 2.3.1.2 , пункту 2.3.6, пункт 2.3 доповнено 2.3.15. Пункт 2.3.6 Основного договору викладено в наступній редакції: «2.3.6. Кожного місяця ( надалі –«Звітний місяць») протягом терміну дії цього Договору Позичальник зобов’язаний забезпечувати щомісячне зарахування грошових коштів на поточний рахунок (кредитові обороти) Позичальника у Банку в розмірі , що становить або перевищує 80% від суми всіх кредитових оборотів Позичальника в усіх фінансово-кредитних установах , де Позичальнику відкрито поточний(і) рахунок(ки). Договором № 7 від 18.09.09р. про зміну договору про надання кредитної лінії № CR08-239/900 від 14.05.08р. внесені зміни до пунктів 2.3.6. та 2.3.15 Основного Договору. При цьому , п. 2.3.6 Основного договору викладено в наступній редакції з застереженнями: «2.3.6. Кожного місяця ( надалі –«Звітний місяць») протягом терміну дії цього Договору , починаючи з 01.09.09р., Позичальник зобов’язаний забезпечити щомісячне сумарне зарахування грошових коштів на поточний(і) рахунок(и) (кредитові обороти) Позичальника та/або Поручителів у Банку в розмірі , що становить або перевищує 70% усіх кредитових оборотів Позичальника та/або Поручителів в усіх фінансово-кредитних установах , де Позичальнику та/або Поручителям відкритий(і) рахунок(ки)». Положеннями Договору №8 від 23.04.10р. про зміну договору про надання кредитної лінії № CR08-239/900 від 14.05.08р. внесені зміни до пункту 1.4.5 Основного Договору. Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши пояснення та доводи повноважних представників сторін , що були присутні в судовому засіданні, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги, та відповідність оскарженого судового акта зі справи вимогам чинного законодавства з таких підстав. Предметом спору в даній справі визначено визнання недійсним Кредитного договору про надання кредитної лінії № CR 08-239/900 від 14 травня 2008 року. Згідно статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Банківське кредитування здійснюється на принципах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості. Цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки (ч.1 ст.11 ЦК України), тобто між сторонами склалися цивільні правовідносини, врегульовані положеннями Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За приписами ст. 627 Цивільного кодексу України , сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості . Відповідно до статті 629 вказаного Кодексу, договір є обов'язковим для виконання сторонами. В силу статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Аналогічні приписи містяться і в ст.ст. 345, 346 Господарського кодексу України. За вимогами ст.1055 Цивільного кодексу України , кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним . Положеннями ст. 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним . Таким чином , в кредитному договорі повинні бути в обов’язковому порядку визначені положення щодо розміру і порядку нарахування та одержання процентів. При цьому , як вбачається з умов спірного Договору від 14.05.08р. , процента ставка визначена в розмірі LIBOR + 7 %. Як це вірно встановлено судом першої інстанції , дана процентна ставка є міжбанківською та розраховується як середньоарифметичне значення індивідуальних процентних ставок пропозицій ресурсів банків-членів британської асоціації. Зазначена ставка визначається на 11.00 за лондонським часом для валюти долари США на строк в 1 місяць, більш того, при підписання договору сторонами не було визначено, яким же чином ПП «Фелікс»повідомляється про зміну вказаної процентної ставки, що є порушенням норм діючого законодавства. Відповідно до діючих норм LIBOR застосовується як Лондонська міжбанківська ставка пропозицій. Вказана ставка застосовується для розрахунків між банками та є величиною яка свідчить про те, під які проценти банки можуть кредитувати один одного. Представник відповідача , що був присутній в судовому засіданні на запитання судової колегії не надав обґрунтованих пояснень щодо законних підстав застосування такої процентної ставки (LIBOR та EURIBOR) в Кредитних договорах з суб’єктами господарювання. Крім того , не надав пояснень з приводу того , яким чином Позичальник може дізнатися про процентну ставку яку йому необхідно розрахувати та сплатити за договором. При цьому , сам представник банку не зміг пояснити яка саме процентна ставка LIBOR та EURIBOR існувала на момент укладення договору та на даний час. Однак , зауважено , що така ставка змінюється декілька разів на місяць. З урахуванням цього , судова колегія сприймає критично посилання Банку на те , що інформація про зміну ставки LIBOR є загальнодоступною та сторони за договором отримують цю інформацію з інформаційного терміналу THOMSON REUTER, а також дані ставки публікуються НБУ. Відповідно до ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність»банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. В даному випадку розмір процентної ставки сторонами в кредитному договорі визначений не був, про що свідчать і кредитні заявки підписані сторонами, в тому числі і щодо кредиту в валюті. Проаналізувавши вищезазначені акти цивільного законодавства України у сукупності суд дійшов висновку, що розмір процентів за користування кредитними коштами повинен визначатися в кредитному договорі у вигляді річної відсоткової ставки (в процентах річних). Як свідчить текст кредитного договору сторонами не було вказано певного розміру відсотків, в той же час, за кредитними заявками сторони вказували ставку відсотків, яка не є фіксованою і змінювалася декілька раз на місяць. Як про це було позначено вище , відповідно до ст. 1048 ЦК України договором встановлюються розмір і порядок одержання процентів . При цьому , скаржник посилаючись на те , що висновок суду про відсутність у спірного договору таких істотних умов є помилковим ( апеляційна скарга арк.. 2) , затверджує , що сторонами у Кредитному договорі визначено порядок та умови сплати процентів . Тобто , з доводів апеляційної скарги та поповнень до неї , а також пояснень представника Банку в судовому засіданні , вбачається , що розмір процентної ставки , як це передбачено положеннями ст. 1048 ЦК України , сторонами у спірному договорі встановлений не був , що спростовує в цій частині доводи скаржника. Разом з цим, положеннями пунктів 2.3.6 ( зі змінами ) та 2.3.9( зі змінами) договору передбачалось, що позичальник забезпечує щомісячне зарахування поручителями грошових коштів на розрахункові рахунки, а також забезпечення здійснення останніми операцій щодо купівлі-іноземної валюти. Тобто, в даному випадку позивач та відповідач, при укладенні кредитного договору визначили в тому числі і зобов’язання третіх осіб, які не є учасниками правовідносин, встановлених вказаним договором, що є неприпустимим. Також , як про це було позначено вище , умовами спірного Договору , а саме положеннями п. . 2.3.13 передбачено , що протягом терміну дії цього Договору Позичальник зобов’язаний забезпечити , щоб власником (ами)/учасником(ами) /засновником (ами)/акціонером(ами) Позичальника протягом терміну дії цього Договору не приймалися рішення та /або не здійснювалися будь-які дії щодо нарахування та/або розподілу та /або виплати на користь третіх осіб ( в тому числі на користь власника(ів)/учасника(ів)/ засновника(ів) / акціонера(ів) Позичальника) прибутку (дивідендів), що був/буде отриманий Позичальником в результаті здійснення (ведення) господарської діяльності Позичальника, без письмового дозволу ( має містити підписи двох уповноважених осіб Банку та відбиток печатки Банка) на це Банку. Вказане, на думку судової колегії , також стосується третіх осіб , як то власника(ів)/учасника(ів)/ засновника(ів) / акціонера(ів) Позичальника та є втручанням Банку у господарську діяльність Позичальника як суб’єкта господарювання , що також не може вважатись законним. При цьому , сторони на момент розгляду справи не мають спору, щодо виконання умов договору, зазначений кредитний договір є укладеним. Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках , встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно з положеннями ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому , як про це вже було позначено вище, з урахуванням положень ст. 1048 ЦК України розмір та порядок та , відповідно до п.1 Кредитного договору , нарахування та сплата відсотків за користування кредитними коштами є істотними умовами кредитного договору При цьому , як це вірно було встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного провадження , положення п. 1.4.1 кредитного договору не відповідають положенням діючого законодавства. В зв’язку з чим , судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те , що , недійсність п. 1.4.1 Кредитного договору тягне за собою визнання недійсною всієї угоди з моменту укладення, оскільки кредитний договір не міг бути підписаний сторонами без наявності умов щодо сплати відповідачем процентів за користування кредитними коштами. Крім того , судова колегія в умовах спірного договору , наведених вище , також вбачає численні порушення прав та інтересів Позичальника та третіх осіб , що також є недопустимим . Стосовно посилань скаржника на те , що висновок суду щодо заборони банкам збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами є неправомірним, оскільки базується на прийнятому 12.12.08р. Законі України № 661 , який набрав чинності з 10.01.09р. та не може бути застосований до спірного договору , оскільки останній укладено 14.05.08р. , судова колегія вважає необхідним зазначити наступне. Як про це зазначено самим скаржником у Доповненні до апеляційної скарги та представником Банку у судовому засіданні з посиланням на Конституцію України та Рішення Конституційного суду України , підвищення процентної ставки в односторонньому порядку до 10.01.09р. є правомірним , втім , з моменту набрання чинності означеного Закону сторонами щодо умов договору про збільшення процентної ставки автоматично в разі настання певних обставин відповідні зміни були внесені Договором № 3 від 31.03.09р. стосовно невиконання Позичальником зобов’язань , передбачених п. 2.3.6 Основного Договору. В іншій частині умови п. 1.4.2 Основного договору залишені без змін та доказів приведення умов Основного Договору до відповідності з чинним законодавством сторонами надано не було. Частиною 1 статтею 216 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки недійсності правочину, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Застосування наслідків недійсності правочину за власною ініціативою є правом, а не обов’язком суду. В даному випадку вимоги про застосування наслідків недійсності правочину заявлені не були , що також було підтверджено представником Банку в судовому засіданні. У зв’язку з чим, суд не вбачає підстав для застосування таких підстав за власною ініціативою. При цьому , як це вірно зазначено судом першої інстанції , вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Як про це вже було позначено вище , та вбачається з матеріалів справи, в якості забезпечення виконання зобов’язань Позивача за Основним кредитним договором від 14 травня 2008 року були укладені: договір поруки № SR 08-220/900, договір поруки № SR 08-222/900, іпотечний договір № PL 08-340/900 від 14.05.2008р. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Таким чином , виходячи з того, що кредитний договір № CR 08-239/900 від 14.05.08 укладений між ПП “Фелікс” та ЗАТ “ОТП Банк” визнаний недійсним судом першої інстанції та рішення суду підтверджено під час апеляційного провадження , то як наслідок недійсними є договори укладені в забезпечення зобов'язань Позивача по кредитному договору № СR 08-239/900 від 14 травня 2008. Виходячи з наведеного, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в повному обсязі . З урахуванням вищенаведеного , апеляційний суд дійшов висновку, що рішення господарського суду прийнято з повним з’ясуванням обставин справи , що мають значення , висновки , викладені в рішенні місцевого господарського суду , відповідають обставинам справи, а мотиви , з яких надана заява про перевірку рішення не можуть бути підставами для його скасування. Керуючись ст.ст. 99 , 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі філії в м.Луганську на рішення господарського суду Луганської області від 21.10.2010р.по справі № 6/280пд –залишити без задоволення. Рішення господарського суду Луганської області від 21.10.2010р. по справі № № 6/280пд –без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд. Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні. Повний текст постанови підписаний 08.12.10р. Головуючий М.Д. Запорощенко Судді: Н.М. Дучал М.В. Калантай http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12785645

Аналогичное решение Донецкий апеллционный хозяйственный суд оставил в силе: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1690 Постановление Донецкого апелляционного хозяйственного суда: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2038

Аналогичное решение Донецкий апеллционный хозяйственный суд оставил в силе: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1690 Постановление Донецкого апелляционного хозяйственного суда: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2038

Справа № 6/294пд ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ____________________________________ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14.12.10 За позовом Закритого акціонерного товариства «Старобільський завод замінника молока», м. Старобільськ Луганської області до Публічного акціонерного товариства “ОТП Банк” в особі філії ПАТ "ОТП Банк" в м. Луганську, м. Луганськ 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Відкрите акціонерне товариство «Завод гірничорятувальної техніки» м. Луганськ 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – «Приватне підприємство «Фелікс», Краснодон Луганської області 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганська фірма "Силует", м. Луганськ про визнання договорів недійсними Суддя Василенко Т.А. за участю представників сторін: від позивача - Хатнюк О.О., дов. б/н від 27.09.2010; від відповідача - Вербицький Д.В., дов. б/н від 29.06.2010; від 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –ПП «Фелікс»- не прибув; від 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –ЗАТ "Старобільський завод замінника незбираного молока" - не прибув; від 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –ТОВ "Луганська фірма "Силует" - не прибув; В судовому засіданні представником відповідача подано заяву про здійснення фіксування судового процесу, вказана заява судом була задоволено. В той же час, здійснювати фіксування саме 13.12.2010 у суду не було можливості у зв’язку із технічними поломками, у зв’язку з чим у судовому засіданні було оголошено перерву до 10 год. 00 хв. 14.12.2010. Позивача було зобов’язано повідомити про дату та час слухання справи 3-х осіб. За відзивом на позовну заяву відповідач повідомив що відбулася зміна його назви на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк». Так, Публічне акціонерне товариство “ОТП Банк” є правонаступником усіх прав та обов’язків Закритого акціонерного товариства “ОТП Банк”, у зв’язку з необхідністю приведення установчих документів у відповідності до вимог Закону України “Про акціонерні товариства”від 17.09.2008. Статутом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 № 370771 від 30.06.2009 та довідкою з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №230048 від 01.07.2009 підтверджується, що ПАТ “ОТП Банк” є правонаступником усіх прав і обов’язків Закритого акціонерного товариства "ОТП Банк". Таким чином, враховуючи, що відповідач змінив свою назву, належним відповідачем по справі слід вважати Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк". Від третіх осіб представники до суду не з’явилися, але ними через представника позивача було надано листи за якими зазначено про розгляд справи 14.12.2010 (після перерви) без участі представників третіх осіб. Тобто, в даному випадку, суд вважає, що 3-і особи були належним чином повідомлені про дату та час проведення судового засідання та мали реальну можливість брати в ньому безпосередню участь. Виходячи з наведеного, суд вважає за можливе розглянути дану справу по суті за умови відсутності представників 3-х осіб, крім цього, представниками позивача та відповідача заперечень з цього приводу надано не було. Обставини справи: позивачем заявлено вимоги: - визнати недійсним договір про надання кредитної лінії № CR 08-241/900 від 14.05.08 укладений між ЗАТ «Старобільський завод незбираного молока» та ЗАТ “ОТП Банк”; - визнати недійсним договір поруки № SR 08-220/900 від 14.05.08, укладений між ЗАТ ВАТ «Завод гірничорятувальної техніки «Горизонт»та ЗАТ "ОТП Банк" в частині забезпечення зобов'язань позивача по кредитному договору № CR 08-241/900 від 14.05.08; - визнати недійсним договір поруки № SR 08-219/900 від 14.05.08, укладений між ПП «Фелікс»та ЗАТ "ОТП Банк»; - визнати недійсним іпотечний договір № PL 08-340/900 від 14.05.08, укладений між ТОВ "Луганська фірма "Силует" та ЗАТ "ОТП Банк" в частині забезпечення зобов'язань позивача по кредитному договору № CR 08-240/900 від 14.05.08. Представником відповідача заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Національний банк України, оскільки рішення господарського суду по цій справі, на його думку, може вплинути на права та обов’язки НБУ. Представник позивача заперечив проти вказаного клопотання, вважаючи його безпідставним та спрямованим на навмисне затягування розгляду даного спору, оскільки НБУ жодним чином не причетний до укладення спірних договорів та визначення умов кожного з них, а рішення суду по цій справі ніяк не може вплинути на його права та обов’язки. Розглянувши клопотання, заслухавши думку позивача та приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, керуючись ст. 27 ГПК України, суд залишає його без задоволення за необґрунтованістю, оскільки відповідачем не доведено суду, які саме інтереси НБУ зачіпляються в рамках даної справи. Відповідач за відзивом на позовну заяву та доповненнями до відзиву проти позову заперечує та зокрема зазначає, що при укладанні кредитного договору № CR 08-241/900 від 14.05.08 сторонами були узгоджені всі істотні умови в тому числі і щодо порядку та суми нарахування відсотків за користування кредитом. Тобто, на думку відповідача, при підписанні договору позивач підтвердив своє розуміння умов договору та погодився їх виконувати і надав згоду на корегування плаваючої процентної ставки, в порядку, передбаченому сторонами кредитного договору. Відповідно до Постанови НБУ №33 банкам під час визначення ціни за залученими коштами в іноземній валюті необхідно орієнтуватися на розмір ставки LIBOR плюс 1-3 відсоткових пунктів (в залежності від терміну залучення коштів). Також, відповідно до ст.. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитам. За умовами договору сторонами була узгоджена плаваюча процентна ставка та зазначено, що інформацію про зміну ставки LIBOR сторони отримають з інформаційного терміналу THOMSON REUTERS, дані ставки також публікуються НБУ в розпорядженнях про офіційний курс гривні до іноземної валюти. Крім цього, відповідачем були отримані відповідні кредитні кошти та сплачувалися проценти за користування кредитом. Таким чином, на думку відповідача зміна відсоткової ставки на підставі зміни розміру LIBOR не суперечить вимогам діючого законодавства і не є збільшенням розміру процентів в односторонньому порядку. Треті особи проти задоволенні позовних вимог не заперечують. Позивач з доводами відповідача не погодився та надав відповідні заперечення. Розглянувши матеріали справи, суд в с т а н о в и в: В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на наступне. 14 травня 2008 року між ЗАТ «Старобільський завод замінника незбираного молока»(надалі за текстом - Позивач) та ЗАТ «ОТП Банк»(надалі за текстом - Відповідач) був укладений договір про надання кредитної лінії № СR 08-241/900. Згідно укладеного договору Банк зобов'язався надати Позивачу кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування - 10 000 000,00 грн., а Позивач повернути кредит та сплатити відсотки за користування. При укладанні вказаного договору сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов, а саме: П. 1.4.1 кредитного договору № СR 08-241/900 від 14 травня 2008 року встановлено, що проценти за Кредит розраховуються Банком від суми Кредиту на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR + 7 % (LIBOR плюс сім процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік. При цьому за обставини, що згідно з положеннями п. 1.4.2. (з підпунктами) цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит розраховуються Банком від суми Кредиту на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR + 9 % (LIBOR плюс дев'ять процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами. В даному випадку позивач вважає, що сторонами не було узгоджено ціни договору. Пунктом 2.3.6 кредитного договору № СR 08-241/900 від 14 травня 2008 року встановлено, що «Протягом терміну дії цього Договору в період з 01 травня 2008 року по 01 вересня 2008 року включно, Позичальник зобов'язаний забезпечити щомісячне зарахування грошових коштів (кредитові обороти) на поточні рахунки Позичальника та Поручителів, відкритих у Банку, в сумі, що становить не менше ніж 13 070 000,00 гривень або еквівалент цієї суми в інших валютах. Починаючи з «01»серпня 2008 року та до закінчення терміну дії цього Договору Позичальник зобов'язаний забезпечити щомісячне зарахування грошових коштів (кредитові обороти) на поточні рахунки Позичальника та/або Поручителів, відкритих у Банку, в сумі, що становить не менше ніж 22 000 000,00 гривень або еквівалент цієї суми в інших валютах». На думку позивача, вказане положення кредитного договору суперечить ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Пунктом 2.3.8 кредитного договору № СR 08-241/900 від 14 травня 2008 року встановлено, що протягом терміну дії цього Договору позичальник зобов'язаний своєчасно сплачувати банку комісію за управління Кредитом впродовж терміну дії цього Договору в розмірі 0,9 % від ліміту фінансування. За доводами позивача, в кредитному договорі відсутній предмет управління - майно яке передається. Позивач не передавав та не мав намір передавати в управління Відповідачу будь-яке майно. Пунктом 2.3.9 кредитного договору передбачено, що протягом дії цього Договору Позичальник зобов’язаний здійснювати, а також забезпечувати здійснення Поручителями, операцій щодо купівлі іноземної валюти через (за допомогою) Банку у розмірі, що дорівнює або перевищує 80% загального обсягу операцій Позичальника та Поручителів щодо купівлі іноземної валюти, але в будь-якому випадку в розмірі, що дорівнює або перевищує еквівалент суми 3 330 000,00 гривень. Позивач вказує, що це положення кредитного договору суперечить ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно якої банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг, та обмежує свободу підприємницької діяльності Позивача. Пунктом 2.3.13 кредитного договору передбачено, що протягом терміну дії цього Договору Позичальник зобов’язаний забезпечити, щоб власниками, учасниками, засновниками Позичальника протягом терміну дії цього Договору не приймалися рішення та не здійснювалися будь-які дії щодо нарахування та розподілу та виплати на користь третіх осіб (в тому числі на користь власників, учасників, засновників, акціонерів Позичальника прибутку (дивідендів), що був або буде отриманий Позичальником в результаті здійснення(ведення)господарської діяльності Позичальника, без письмового дозволу (має містити підписи двох уповноважених осіб Банку та відбиток печатки Банка) на це Банку. Позивач вважає, що вказані пункти договору є незаконними, у зв’язку з чим слід визнати недійсним увесь договір, оскільки питання про порядок нарахування відсотків є істотною умовою кредитного договору. Разом з цим, позивач вважає, що є недійсними і договори поруки та іпотечний договір, які були укладені банком та третіми особами в частині забезпечення виконання позивачем умов кредитного договору СR 08-241/900. Відповідач з доводами позивача не погодився та надав відповідні заперечення. Оцінивши матеріали справи, та доводи сторін у їх сукупності суд прийшов до наступного. 14.05.2008 року між позивачем та відповідачем у справі був укладений договір про надання кредитної лінії № CR 08-241/900. Також сторонами було підписано декілька договорів про зміну договору про надання кредитної лінії. З метою забезпечення зобов’язань позивача за кредитним договором –основним договором між відповідачем та ПП «Фелікс»було укладено договір поруки № SR 08-219/900 від 14.05.08. Крім цього, між банком та ВАТ «Завод гірничорятувальної техніки» був укладений договір поруки № SR 08-220/900 від 14.05.08, а також з ТОВ «Луганська фірма «Силует»- іпотечний договір № PL 08-340/900 від 14.05.08. Згідно п. 1.1 кредитного договору визначено, що банк надає позичальнику кредитну лінію, в рамках якої банк надає позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та використати інші зобов’язання, встановлені в цьому договорі. Кредит може надаватися в такій валюті: гривня, долари США, євро. Разом з цим, пунктом 1.4.1 кредитного договору № СR 08-241/900 визначено, що проценти за Кредит в доларах розраховуються Банком від суми Кредиту на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR + 7 % (LIBOR плюс сім процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік. При цьому за обставини, що згідно з положеннями п. 1.4.2. (з підпунктами) цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит розраховуються Банком від суми Кредиту на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR + 9 % (LIBOR плюс дев'ять процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами. Договором №1 від 28.07.08 про зміну договору про надання кредитної лінії пункти 1.4.1 та 1.4.2 були змінені. Так, змінена ставка LIBOR з 7% до 9,5% та 11,5 % відповідно. Також вказаним пунктом договору передбачено порядок нарахування відсотків за кредит в гривнях та євро. Так, проценти за кредит в євро розраховуються банком від суми кредиту в євро на підставі процентної ставки в розмірі EURIBOR + 7% річних із розрахунку 360 днів на рік. Крім цього, проценти за кредит в гривнях розраховуються банком від суми кредиту в гривнях на підставі поточної ринкової процентної ставки в розмірі, що встановлюється сторонами в кредитній заявці по відношенню до кожного траншу в гривнях із розрахунку 365 днів на рік. Договором №1 від 28.07.08 про зміну договору про надання кредитної лінії пункти 1.4.1 та 1.4.2 були змінені. Так, змінена ставка LIBOR з 7% та 9% на 9,5% та 11,5 % відповідно. Змінена ставка EURIBOR з 7% та 9% на 9,5 та 11,5 відсотків. Також була змінена відсоткова ставка за користування кредитом в гривнях. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Зазначений кредитний договір фактично є договором позики і до правовідносин між сторонами застосовуються положення глави 71 Цивільного кодексу України «ПОЗИКА. КРЕДИТ. БАНКІВСЬКИЙ ВКЛАД». Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Аналогічні приписи містяться і в ст.ст. 345, 346 ГК України. Тобто, виходячи з наведених вище норм законодавства, в кредитному договорі повинні бути в обов’язковому порядку визначені положення щодо розміру і порядку нарахування та одержання процентів. Як було вказано вище, у кредитному договорі від 14.05.08 визначена процента ставка в розмірі LIBOR + 7 %., але вказана процентна ставка є міжбанківською та розраховується як середньоарифметичне значення індивідуальних процентних ставок пропозицій ресурсів банків-членів британської асоціації. Зазначена ставка розраховується ПАТ «ОТП Банк»в односторонньому порядку, більш того, при підписання договору сторонами не було визначено, яким же чином ПП «Фелікс»повідомляється про зміну вказаної процентної ставки, що є порушенням норм діючого законодавства. Відповідно до діючих норм LIBOR застосовується як Лондонська міжбанківська ставка пропозицій. Вказана ставка застосовується для розрахунків між банками та є величиною яка свідчить про те, під які проценти банки можуть кредитувати один одного. Відповідно до ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність»банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. В даному випадку розмір процентної ставки сторонами в кредитному договорі визначений не був, про що свідчать і кредитні заявки підписані сторонами, в тому числі і щодо кредиту в валюті. Проаналізувавши вищезазначені акти цивільного законодавства України у сукупності суд дійшов висновку, що розмір процентів за користування кредитними коштами повинен визначатися в кредитному договорі у вигляді річної відсоткової ставки (в процентах річних). Як свідчить текст кредитного договору сторонами не було вказано певного розміру відсотків, в той же час, за кредитними заявками сторони вказували ставку відсотків, яка не є фіксованою і змінювалася декілька раз на місяць. Згідно розділу договору «Визначення термінів»- »- фінансова індикативна процентна ставка, яка розраховується як середньоарифметичне значення індивідуальних процентних ставок пропозицій ресурсів банків-членів британської асоціації. »визначається на 11.00 за лондонським часом для валюти долари США на строк в один місяць. При реалізації цього договору, LIBOR визначається за даними системи REUTERS на відповідну дату. Відповідно до вказаного розділу договору EURIBOR фіксована індикативна процентна ставка міжбанківських депозитів в євро першокласних банків в європейських, економічних та грошових союзах. EURIBOR визначається на 11 годину за центральноєвропейським часом для пропозицій СПОТ (т+2). Під час розгляду справи відповідачем не було надано будь-яких відомостей який саме розмір LIBOR діяв під час укладання договору або на момент розгляду справи суді. Крім цього, доводи відповідача з посиланням на Постанову НБУ №33 та інші є необґрунтованими, оскільки положення закріплені у таких постановах стосуються саме міжбанківських відносин. Разом з цим, положеннями пунктів 2.3.6 та 2.3.9 договору передбачалось, що позичальник забезпечує щомісячне зарахування поручителями грошових коштів на розрахункові рахунки, а також забезпечення здійснення останніми операцій щодо купівлі-іноземної валюти. Також, п. 2.3.13 передбачено, що позивальник зобов’язаний протягом терміну дії цього договору зобов’язаний, щоб власниками, засновниками, учасниками позичальника не приймалися рішення та не здійснювалися будь-які інші дії щодо нарахування, розподілу та виплати на користь третіх осіб прибутку. Тобто, в даному випадку позивач та відповідач, при укладенні кредитного договору визначили в тому числі і зобов’язання третіх осіб, які не є учасниками правовідносин, встановлених вказаним договором, що є неприпустимим. Крім цього, сторони на момент розгляду справи не мають спору, щодо виконання умов договору, також зазначений кредитний договір є укладеним. Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Як було наведено вище положення п. 1.4.1 кредитного договору не відповідають положенням діючого законодавства. Відповідно до п.1 кредитного договору нарахування та сплата відсотків за користування кредитними коштами є істотною умовою кредитного договору. Недійсність п. 1.4.1 кредитного договору тягне за собою визнання недійсною всієї угоди, оскільки кредитний договір не міг бути підписаний сторонами без наявності умов щодо сплати відповідачем процентів за користування кредитними коштами. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. В даному випадку, положення кредитного договору є такими, що суперечать вимогам діючого законодавства. З огляду на викладене, позовні вимоги щодо визнання кредитного договору № CR 08-241/900 від 14.05.08 укладеного між ЗАТ «Старобільський завод замінника незбираного молока»та ЗАТ “ОТП Банк” слід задовольнити та визнати недійсним вказаний договір з моменту укладення. Разом з цим слід визначити, що в якості забезпечення виконання зобов’язань Позивача за вказаним кредитним договором 14 травня 2008 року між ВАТ «Завод гірничорятувальної техніки «Горизонт»та (надалі за текстом –Поручитель 1) та ЗАТ «ОТП Банк»було укладено договір поруки № SR 08-220/900, згідно умов якого Поручитель-1 приймав на себе зобов'язання відповідати перед Кредитором –Відповідачем по справі за повне, своєчасне та належне виконання Позивачем зобов'язань за договором про надання кредитної лінії № CR 08-241/900 від 14 травня 2008 року. Також, 14 травня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов’язань Позивача за вказаним кредитним договором між ПП «Фелікс»(надалі за текстом –Поручитель 2) та ЗАТ «ОТП Банк»було укладено договір поруки № SR 08-219/900, згідно умов якого Поручитель 2 приймав на себе зобов'язання відповідати перед Кредитором –Відповідачем по справі за повне, своєчасне та належне виконання Позивачем зобов'язань за договором про надання кредитної лінії № CR 08-241/900 від 14 травня 2008 року. Крім того 14 травня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов’язань Позивача за вказаним кредитним договором між ТОВ «Луганська фірма «Силует»та ЗАТ «ОТП Банк»було укладено іпотечний договір № PL 08-340/900 від 14.05.2008р. Частиною 1 статтею 216 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки недійсності правочину, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. В даному випадку вимог щодо застосування положень ст. 216 ЦК України заявлено не було, у зв’язку з чим суд не вбачає підстав для застосування реституції з власної ініціативи. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Тобто, виходячи з того, що кредитний договір № CR 08-241/900 від 14.05.08 укладений між ЗАТ «Старобільский завод замінника незбираного молока»та ЗАТ “ОТП Банк” є недійсним то як наслідок недійсними є: - договір поруки № SR 08-220/900 від 14 травня 2008 року, укладений між ВАТ «Завод гірничорятувальної техніки «Горизонт»та ЗАТ «ОТП Банк; - договір поруки № SR 08-219/900 від 14 травня 2008 року, укладений між ПП «Фелікс»та ЗАТ «ОТП Банк»; - іпотечний договір № PL 08-340/900 від 14.05.2008 р., укладений між ТОВ «Луганська фірма «Силует»та ЗАТ «ОТП Банк» в частині забезпечення зобов'язань Позивача по кредитному договору № СR 08-241/900 від 14 травня 2008. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Тобто, застосування наслідків недійсності правочину за власною ініціативою є правом, а не обов’язком суду. В даному випадку вимоги про застосування наслідків недійсності правочину заявлені не були. У зв’язку з чим, суд не вбачає підстав для застосування таких підстав за власною ініціативою. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Виходячи з наведеного позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі та визнати недійсним Кредитний договір № СR 08-241/900 від 14 травня 2008 року, укладений між ЗАТ «Старобільський завод замінника незбираного молока»та ЗАТ «ОТП Банк»; визнати недійсним договір поруки № SR 08-220/900 від 14 травня 2008 року, укладений між ВАТ «Завод гірничорятувальної техніки»та ЗАТ «ОТП Банк»; визнати недійсним договір поруки № SR 08-219/900 від 14 травня 2008 року, укладений між ПП «Фелікс» та ЗАТ «ОТП Банк»в частини забезпечення зобов'язань Позивача по кредитному договору № СR 08-241/900 від 14 травня 2008 року; визнати недійсним іпотечний договір № PL 08-340/900 від 14.05.2008 р., укладений між ТОВ «Луганська фірма «Силует»та ЗАТ «ОТП Банк» в частини забезпечення зобов'язань Позивача по кредитному договору № СR 08-241/900 від 14 травня 2008 року. За таких обставин, позов слід задовольнити в повному обсязі з віднесенням судових витрат на відповідача. З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 27,44, 49, 82, 84, 85 ГПК України суд , - В И Р І Ш И В: 1. Позов задовольнити. 2. Визнати недійсним договір про надання кредитної лінії № CR 08-241/900 від 14.05.08 укладений між ЗАТ «Старобільський завод замінника незбираного молока»та ЗАТ “ОТП Банк”. 3. Визнати недійсним договір поруки № SR 08-220/900 від 14.05.08, укладений між ВАТ «Завод гірничорятувальної техніки «Горизонт»та ЗАТ "ОТП Банк". 4. Визнати недійсним договір поруки № SR 08-219/900 від 14.05.08, укладений між ЗАТ ПП «Фелікс»та ЗАТ "ОТП Банк». 5.Визнати недійсним іпотечний договір № PL 08-340/900 від 14.05.08, укладений між ТОВ "Луганська фірма "Силует" та ЗАТ "ОТП Банк". 6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОТП «Банк», м. Київ, вул. Жилянська, 43, код 21685166 в особі філії ПАТ «ОТП Банк»в м. Луганську, м. Луганськ пл. Герої ВВВ, 8, на користь Закритого акціонерного товариства «Старобільський завод замінника молока», м. Старобільськ Луганської області, вул. Старотагонрозька, 111, код 00444837, витрати по сплаті державного мита в сумі 85 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процес у в сумі 236 грн.00 коп. Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку. Дата виготовлення повного тексту та підписання рішення - 20.12.2010. Суддя Т.А.Василенко Помічник судді Т.В.Цибулько http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13316740

Справа № 6/293пд ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ____________________________________ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14.12.10 За позовом Відкритого акціонерного товариства "Завод гірничорятувальної техніки" Горизонт", м. Луганськ до Публічного акціонерного товариства “ОТП Банк” в особі філії ПАТ "ОТП Банк" в м. Луганську, м. Луганськ 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватне підприємство "Фелікс", м. Краснодон Луганської області 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Закрите акціонерне товариство "Старобільський завод замінника незбираного молока", м. Старобільськ Луганської області 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганська фірма "Силует", м. Луганськ про визнання договорів недійсними Суддя Василенко Т.А. за участю представників сторін: від позивача - Хатнюк О.О., дов. б/н від 27.09.2010; від відповідача - Вербицький Д.В., дов. б/н від 29.06.2010; від 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –ПП «Фелікс»- не прибув; від 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –ЗАТ "Старобільський завод замінника незбираного молока" - не прибув; від 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –ТОВ "Луганська фірма "Силует" - не прибув; В судовому засіданні представником відповідача подано заяву про здійснення фіксування судового процесу, вказана заява судом була задоволено. В той же час, здійснювати фіксування саме 13.12.2010 у суду не було можливості у зв’язку із технічними поломками, у зв’язку з чим у судовому засіданні було оголошено перерву до 10. год. 00 хв. 14.12.2010. Позивача було зобов’язано повідомити про дату та час слухання справи 3-х осіб. За відзивом на позовну заяву відповідач повідомив що відбулася зміна його назви на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк». Так, Публічне акціонерне товариство “ОТП Банк” є правонаступником усіх прав та обов’язків Закритого акціонерного товариства “ОТП Банк”, у зв’язку з необхідністю приведення установчих документів у відповідності до вимог Закону України “Про акціонерні товариства” від 17.09.2008. Статутом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 № 370771 від 30.06.2009 та довідкою з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 230048 від 01.07.2009 підтверджується, що ПАТ “ОТП Банк” є правонаступником усіх прав і обов’язків Закритого акціонерного товариства "ОТП Банк". Таким чином, враховуючи, що відповідач змінив свою назву, належним відповідачем по справі слід вважати Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк". Від третіх осіб представники до суду не з’явилися, але ними через представника позивача було надано листи за якими зазначено про розгляд справи 14.12.2010 (після перерви) без участі представників третіх осіб. Тобто, в даному випадку, суд вважає, що 3-і особи були належним чином повідомлені про дату та час проведення судового засідання та мали реальну можливість брати в ньому безпосередню участь. Виходячи з наведеного, суд вважає за можливе розглянути дану справу по суті за умови відсутності представників 3-х осіб, крім цього, представниками позивача та відповідача заперечень з цього приводу надано не було. Обставини справи: позивачем заявлено вимоги: - визнати недійсним кредитний договір № CR 08-240/900 від 14.05.08 укладений між ВАТ «Завод гірничорятувальної техніки «Горизонт»та ЗАТ “ОТП Банк”; - визнати недійсним договір поруки № SR 08-222/900 від 14.05.08, укладений між ЗАТ "Старобільський завод замінника незбираного молока»та ЗАТ "ОТП Банк" в частині забезпечення зобов'язань позивача по кредитному договору № CR 08-240/900 від 14.05.08; - визнати недійсним договір поруки № SR 08-219/900 від 14.05.08, укладений між ПП «Фелікс»та ЗАТ "ОТП Банк" в частині забезпечення зобов'язань позивача по кредитному договору № CR 08-240/900 від 14.05.08; - визнати недійсним іпотечний договір № PL 08-340/900 від 14.05.08, укладений між ТОВ "Луганська фірма "Силует" та ЗАТ "ОТП Банк" в частині забезпечення зобов'язань позивача по кредитному договору № CR 08-240/900 від 14.05.08. Представником відповідача заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Національний банк України, оскільки рішення господарського суду по цій справі, на його думку, може вплинути на права та обов’язки НБУ. Представник позивача заперечив проти вказаного клопотання, вважаючи його безпідставним та спрямованим на навмисне затягування розгляду даного спору, оскільки НБУ жодним чином не причетний до укладення спірних договорів та визначення умов кожного з них, а рішення суду по цій справі ніяк не може вплинути на його права та обов’язки. Розглянувши клопотання, заслухавши думку позивача та приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, керуючись ст. 27 ГПК України, суд відмовив у його задоволенні за необґрунтованістю, оскільки відповідачем не доведено суду, які саме інтереси НБУ зачіпляються в рамках даної справи. Відповідач за відзивом на позовну заяву та доповненнями до відзиву проти позову заперечує та зокрема зазначає, що при укладанні кредитного договору № CR 08-240/900 від 14.05.08 сторонами були узгоджені всі істотні умови в тому числі і щодо порядку та суми нарахування відсотків за користування кредитом. Тобто, на думку відповідача, при підписанні договору позивач підтвердив своє розуміння умов договору та погодився їх виконувати і надав згоду на корегування плаваючої процентної ставки, в порядку, передбаченому сторонами кредитного договору. Відповідно до Постанови НБУ №33 банкам під час визначення ціни за залученими коштами в іноземній валюті необхідно орієнтуватися на розмір ставки LIBOR плюс 1-3 відсоткових пунктів (в залежності від терміну залучення коштів). Також, відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитам. За умовами договору сторонами була узгоджена плаваюча процентна ставка та зазначено, що інформацію про зміну ставки LIBOR сторони отримають з інформаційного терміналу THOMSON REUTERS, дані ставки також публікуються НБУ в розпорядженнях про офіційний курс гривні до іноземної валюти. Крім цього, відповідачем були отримані відповідні кредитні кошти та сплачувалися проценти за користування кредитом. Таким чином, на думку відповідача зміна відсоткової ставки на підставі зміни розміру LIBOR не суперечить вимогам діючого законодавства і не є збільшенням розміру процентів в односторонньому порядку. Треті особи проти задоволенні позовних вимог не заперечують. Позивач з доводами відповідача не погодився та надав відповідні заперечення. Розглянувши матеріали справи, суд в с т а н о в и в: В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на наступне. 14 травня 2008 року між «Завод гірничорятувальної техніки «Горизонт» (надалі за текстом - Позивач) та ЗАТ «ОТП Банк»(надалі за текстом - Відповідач) був укладений кредитний договір № СR 08-240/900. Згідно укладеного договору Банк зобов'язався надати Позивачу кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування - 4 000 000,00 грн., а Позивач повернути кредит та сплатити відсотки за користування. При укладанні вказаного договору сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов, а саме: П. 1.4.1 кредитного договору № СR 08-240/900 від 14 травня 2008 року встановлено, що проценти за Кредит розраховуються Банком від суми Кредиту на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR + 7 % (LIBOR плюс сім процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік. При цьому за обставини, що згідно з положеннями п. 1.4.2. (з підпунктами) цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит розраховуються Банком від суми Кредиту на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR + 9 % (LIBOR плюс дев'ять процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами. В даному випадку позивач вважає, що сторонами не було узгоджено ціни договору. Пунктом 2.3.6 кредитного договору № СR 08-240/900 від 14 травня 2008 року встановлено, що «Протягом терміну дії цього Договору в період з 01 травня 2008 року по 01 вересня 2008 року включно, Позичальник зобов'язаний забезпечити щомісячне зарахування грошових коштів (кредитові обороти) на поточні рахунки Позичальника та Поручителів, відкритих у Банку, в сумі, що становить не менше ніж 13 070 000,00 гривень або еквівалент цієї суми в інших валютах. Починаючи з «01»серпня 2008 року та до закінчення терміну дії цього Договору Позичальник зобов'язаний забезпечити щомісячне зарахування грошових коштів (кредитові обороти) на поточні рахунки Позичальника та/або Поручителів, відкритих у Банку, в сумі, що становить не менше ніж 22 000 000,00 гривень або еквівалент цієї суми в інших валютах». На думку позивача, вказане положення кредитного договору суперечить ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Пунктом 2.3.8 кредитного договору № СR 08-240/900 від 14 травня 2008 року встановлено, що протягом терміну дії цього Договору позичальник зобов'язаний своєчасно сплачувати банку комісію за управління Кредитом впродовж терміну дії цього Договору в розмірі 0,9 % від ліміту фінансування. За доводами позивача, в кредитному договорі відсутній предмет управління - майно яке передається. Позивач не передавав та не мав намір передавати в управління Відповідачу будь-яке майно. Пунктом 2.3.9 кредитного договору передбачено, що протягом дії цього Договору Позичальник зобов’язаний здійснювати, а також забезпечувати здійснення Поручителями, операцій щодо купівлі іноземної валюти через (за допомогою) Банку у розмірі, що дорівнює або перевищує 80% загального обсягу операцій Позичальника та Поручителів щодо купівлі іноземної валюти, але в будь-якому випадку в розмірі, що дорівнює або перевищує еквівалент суми 3 330 000,00 гривень. Позивач вказує, що це положення кредитного договору суперечить ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно якої банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг, та обмежує свободу підприємницької діяльності Позивача. Пунктом 2.3.13 кредитного договору передбачено, що протягом терміну дії цього Договору Позичальник зобов’язаний забезпечити, щоб власниками, учасниками, засновниками Позичальника протягом терміну дії цього Договору не приймалися рішення та не здійснювалися будь-які дії щодо нарахування та розподілу та виплати на користь третіх осіб (в тому числі на користь власників, учасників, засновників, акціонерів Позичальника прибутку (дивідендів), що був або буде отриманий Позичальником в результаті здійснення(ведення)господарської діяльності Позичальника, без письмового дозволу (має містити підписи двох уповноважених осіб Банку та відбиток печатки Банка) на це Банку. Позивач вважає, що вказані пункти договору є незаконними, у зв’язку з чим слід визнати недійсним увесь договір, оскільки питання про порядок нарахування відсотків є істотною умовою кредитного договору. Разом з цим, позивач вважає, що є недійсними і договори поруки та іпотечний договір, які були укладені банком та третіми особами в частині забезпечення виконання позивачем умов кредитного договору № СR 08-240/900. Відповідач з доводами позивача не погодився та надав відповідні заперечення. Оцінивши матеріали справи, та доводи сторін у їх сукупності суд прийшов до наступного. 14.05.2008 року між позивачем та відповідачем у справі був укладений договір про надання кредитної лінії № CR 08-240/900. Також сторонами було підписано декілька договорів про зміну договору про надання кредитної лінії. З метою забезпечення зобов’язань позивача за кредитним договором –основним договором між відповідачем та ЗАТ «Старобільський завод замінника незбираного молока»було укладено договір поруки № SR 08-222/900 від 14.05.08. Крім цього, між банком та ПП «Фелікс» був укладений договір поруки № SR 08-219/900 від 14.05.08, а також з ТОВ «Луганська фірма «Силует»- іпотечний договір № PL 08-340/900 від 14.05.08. Згідно п. 1.1 кредитного договору визначено, що банк надає позичальнику кредитну лінію, в рамках якої банк надає позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та використати інші зобов’язання, встановлені в цьому договорі. Кредит може надаватися в такій валюті: гривня, долари США, євро. Разом з цим, пунктом 1.4.1 кредитного договору № СR 08-240/900 визначено, що проценти за Кредит в доларах розраховуються Банком від суми Кредиту на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR + 7 % (LIBOR плюс сім процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік. При цьому за обставини, що згідно з положеннями п. 1.4.2. (з підпунктами) цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит розраховуються Банком від суми Кредиту на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR + 9 % (LIBOR плюс дев'ять процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами. Договором №1 від 28.07.08 про зміну договору про надання кредитної лінії пункти 1.4.1 та 1.4.2 були змінені. Так, змінена ставка LIBOR з 7% до 9,5% та 11,5 % відповідно. Також вказаним пунктом договору передбачено порядок нарахування відсотків за кредит в гривнях та євро. Так, проценти за кредит в євро розраховуються банком від суми кредиту в євро на підставі процентної ставки в розмірі EURIBOR + 7% річних із розрахунку 360 днів на рік. Крім цього, проценти за кредит в гривнях розраховуються банком від суми кредиту в гривнях на підставі поточної ринкової процентної ставки в розмірі, що встановлюється сторонами в кредитній заявці по відношенню до кожного траншу в гривнях із розрахунку 365 днів на рік. Договором №1 від 28.07.08 про зміну договору про надання кредитної лінії пункти 1.4.1 та 1.4.2 були змінені. Так, змінена ставка LIBOR з 7% та 9% на 9,5% та 11,5 % відповідно. Змінена ставка EURIBOR з 7% та 9% на 9,5 та 11,5 відсотків. Також була змінена відсоткова ставка за користування кредитом в гривнях. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Зазначений кредитний договір фактично є договором позики і до правовідносин між сторонами застосовуються положення глави 71 Цивільного кодексу України «ПОЗИКА. КРЕДИТ. БАНКІВСЬКИЙ ВКЛАД». Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Аналогічні приписи містяться і в ст.ст. 345, 346 ГК України. Тобто, виходячи з наведених вище норм законодавства, в кредитному договорі повинні бути в обов’язковому порядку визначені положення щодо розміру і порядку нарахування та одержання процентів. Як було вказано вище, у кредитному договорі від 14.05.08 визначена процента ставка в розмірі LIBOR + 7 %., але вказана процентна ставка є міжбанківською та розраховується як середньоарифметичне значення індивідуальних процентних ставок пропозицій ресурсів банків-членів британської асоціації. Зазначена ставка розраховується ПАТ «ОТП Банк» в односторонньому порядку, більш того, при підписання договору сторонами не було визначено, яким же чином ПП «Фелікс» повідомляється про зміну вказаної процентної ставки, що є порушенням норм діючого законодавства. Відповідно до діючих норм LIBOR застосовується як Лондонська міжбанківська ставка пропозицій. Вказана ставка застосовується для розрахунків між банками та є величиною яка свідчить про те, під які проценти банки можуть кредитувати один одного. Відповідно до ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність»банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. В даному випадку розмір процентної ставки сторонами в кредитному договорі визначений не був, про що свідчать і кредитні заявки підписані сторонами, в тому числі і щодо кредиту в валюті. Проаналізувавши вищезазначені акти цивільного законодавства України у сукупності суд дійшов висновку, що розмір процентів за користування кредитними коштами повинен визначатися в кредитному договорі у вигляді річної відсоткової ставки (в процентах річних). Як свідчить текст кредитного договору сторонами не було вказано певного розміру відсотків, в той же час, за кредитними заявками сторони вказували ставку відсотків, яка не є фіксованою і змінювалася декілька раз на місяць. Згідно розділу договору «Визначення термінів»- »- фінансова індикативна процентна ставка, яка розраховується як середньоарифметичне значення індивідуальних процентних ставок пропозицій ресурсів банків-членів британської асоціації. »визначається на 11.00 за лондонським часом для валюти долари США на строк в один місяць. При реалізації цього договору, LIBOR визначається за даними системи REUTERS на відповідну дату. Відповідно до вказаного розділу договору EURIBOR фіксована індикативна процентна ставка міжбанківських депозитів в євро першокласних банків в європейських, економічних та грошових союзах. EURIBOR визначається на 11 годину за центральноєвропейським часом для пропозицій СПОТ (т+2). Під час розгляду справи відповідачем не було надано будь-яких відомостей який саме розмір LIBOR діяв під час укладання договору або на момент розгляду справи суді. Крім цього, доводи відповідача з посиланням на Постанову НБУ №33 та інші є необґрунтованими, оскільки положення закріплені у таких постановах стосуються саме міжбанківських відносин. Разом з цим, положеннями пунктів 2.3.6 та 2.3.9 договору передбачалось, що позичальник забезпечує щомісячне зарахування поручителями грошових коштів на розрахункові рахунки, а також забезпечення здійснення останніми операцій щодо купівлі-іноземної валюти. Також, п. 2.3.13 передбачено, що позивальник зобов’язаний протягом терміну дії цього договору зобов’язаний, щоб власниками, засновниками, учасниками позичальника не приймалися рішення та не здійснювалися будь-які інші дії щодо нарахування, розподілу та виплати на користь третіх осіб прибутку. Тобто, в даному випадку позивач та відповідач, при укладенні кредитного договору визначили в тому числі і зобов’язання третіх осіб, які не є учасниками правовідносин, встановлених вказаним договором, що є неприпустимим. Крім цього, сторони на момент розгляду справи не мають спору, щодо виконання умов договору, також зазначений кредитний договір є укладеним. Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Як було наведено вище положення п. 1.4.1 кредитного договору не відповідають положенням діючого законодавства. Відповідно до п.1 кредитного договору нарахування та сплата відсотків за користування кредитними коштами є істотною умовою кредитного договору. Недійсність п. 1.4.1 кредитного договору тягне за собою визнання недійсною всієї угоди, оскільки кредитний договір не міг бути підписаний сторонами без наявності умов щодо сплати відповідачем процентів за користування кредитними коштами. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. В даному випадку, положення кредитного договору є такими, що суперечать вимогам діючого законодавства. З огляду на викладене, позовні вимоги щодо визнання кредитного договору № CR 08-240/900 від 14.05.08 укладеного між ВАТ «Завод гірничорятувальної техніки «Горизонт»та ЗАТ “ОТП Банк” слід задовольнити та визнати недійсним вказаний договір з моменту укладення. Разом з цим слід визначити, що в якості забезпечення виконання зобов’язань Позивача за вказаним кредитним договором 14 травня 2008 року між ЗАТ «Старобільський завод замінника незбираного молока»(надалі за текстом –Поручитель 1) та ЗАТ «ОТП Банк»було укладено договір поруки № SR 08-222/900, згідно умов якого Поручитель-1 приймав на себе зобов'язання відповідати перед Кредитором –Відповідачем по справі за повне, своєчасне та належне виконання Позивачем зобов'язань за договором про надання кредитної лінії № CR 08-240/900 від 14 травня 2008 року. Також, 14 травня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов’язань Позивача за вказаним кредитним договором між ПП «Фелікс»(надалі за текстом –Поручитель 2) та ЗАТ «ОТП Банк»було укладено договір поруки № SR 08-219/900, згідно умов якого Поручитель 2 приймав на себе зобов'язання відповідати перед Кредитором –Відповідачем по справі за повне, своєчасне та належне виконання Позивачем зобов'язань за договором про надання кредитної лінії № CR 08-240/900 від 14 травня 2008 року. Крім того 14 травня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов’язань Позивача за вказаним кредитним договором між ТОВ «Луганська фірма «Силует»та ЗАТ «ОТП Банк»було укладено іпотечний договір № PL 08-340/900 від 14.05.2008р. Частиною 1 статтею 216 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки недійсності правочину, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. В даному випадку вимог щодо застосування положень ст. 216 ЦК України заявлено не було, у зв’язку з чим суд не вбачає підстав для застосування реституції з власної ініціативи. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Тобто, виходячи з того, що кредитний договір № CR 08-240/900 від 14.05.08 укладений між ВАТ «Завод гірничорятувальної техніки «Горизонт»та ЗАТ “ОТП Банк” є недійсним то як наслідок недійсними є: - договір поруки № SR 08-222/900 від 14 травня 2008 року, укладений між Старобільський завод замінника незбираного молока»та ЗАТ «ОТП Банк»в частині забезпечення зобов'язань Позивача по кредитному договору № СR 08-240/900 від 14 травня 2008 року; - договір поруки № SR 08-219/900 від 14 травня 2008 року, укладений між ПП «Фелікс»та ЗАТ «ОТП Банк»в частині забезпечення зобов'язань Позивача по кредитному договору № СR 08-240/900 від 14 травня 2008 року, - іпотечний договір № PL 08-340/900 від 14.05.2008 р., укладений між ТОВ «Луганська фірма «Силует»та ЗАТ «ОТП Банк» в частині забезпечення зобов'язань Позивача по кредитному договору № СR 08-240/900 від 14 травня 2008. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Тобто, застосування наслідків недійсності правочину за власною ініціативою є правом, а не обов’язком суду. В даному випадку вимоги про застосування наслідків недійсності правочину заявлені не були. У зв’язку з чим, суд не вбачає підстав для застосування таких підстав за власною ініціативою. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Виходячи з наведеного позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі та визнати недійсним Кредитний договір № СR 08-240/900 від 14 травня 2008 року, укладений між ВАТ «Завод гірничорятувальної техніки «Горизонт»та ЗАТ «ОТП Банк»; визнати недійсним договір поруки № SR 08-222/900 від 14 травня 2008 року, укладений між ЗАТ «Старобільський завод замінника незбираного молока»та ЗАТ «ОТП Банк»в частини забезпечення зобов'язань Позивача по кредитному договору № СR 08-240/900 від 14 травня 2008 року; визнати недійсним договір поруки № SR 08-219/900 від 14 травня 2008 року, укладений між ПП «Фелікс» та ЗАТ «ОТП Банк»в частини забезпечення зобов'язань Позивача по кредитному договору № СR 08-240/900 від 14 травня 2008 року; визнати недійсним іпотечний договір № PL 08-340/900 від 14.05.2008 р., укладений між ТОВ «Луганська фірма «Силует»та ЗАТ «ОТП Банк» в частини забезпечення зобов'язань Позивача по кредитному договору № СR 08-240/900 від 14 травня 2008 року. За таких обставин, позов слід задовольнити в повному обсязі з віднесенням судових витрат на відповідача. З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст.44, 49, 82, 84, 85 ГПК України суд , - В И Р І Ш И В: 1. Позов задовольнити. 2. Визнати недійсним договір про надання кредитної лінії № CR 08-240/900 від 14.05.08 укладений між ВАТ «Завод гірничорятувальної техніки «Горизонт»та ЗАТ “ОТП Банк”. 3. Визнати недійсним договір поруки № SR 08-222/900 від 14.05.08, укладений між ЗАТ «Старобільський завод замінника молока»та ЗАТ "ОТП Банк" в частині забезпечення зобов'язань ВАТ «Завод гірничорятувальної техніки «Горизонт" по кредитному договору № CR 08-240/900 від 14.05.08. 4. Визнати недійсним договір поруки № SR 08-219/900 від 14.05.08, укладений між ЗАТ ПП «Фелікс»та ЗАТ "ОТП Банк" в частині забезпечення зобов'язань ВАТ «Завод гірничорятувальної техніки «Горизонт» по кредитному договору № CR 08-240/900 від 14.05.08. 5. Визнати недійсним іпотечний договір № PL 08-340/900 від 14.05.08, укладений між ТОВ "Луганська фірма "Силует" та ЗАТ "ОТП Банк" в частині забезпечення зобов'язань ВАТ «Завод гірничорятувальної техніки «Горизонт» по кредитному договору № CR 08-240/900 від 14.05.08. 6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», м. Київ, вул. Жилянска, 43, код 21685166 в особі філії ПАТ «ОТП Банк»в м. Луганську, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 8, на користь Відкритого акціонерного товариства "Завод гірничорятувальної техніки "Горизонт", м. Луганськ, вул. Фрунзе, 119, код 00159404, витрати по сплаті державного мита в сумі 85 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процес у в сумі 236 грн.00 коп. Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку. Дата виготовлення повного тексту та підписання рішення - 20.12.2010. Суддя Т.А.Василенко Помічник судді Т.В.Цибулько http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13316715

Справа № 2-2719/2010 р. ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМ'ЯМ УКРАЇНИ 28.10.2010 р. Заводский райсуд м.Запоріжжя в складі судді: Марченко Н.В. при секретарі: Фурдак В. И. Розглянувши відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укр Сиббанк» за участі третьої особи приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2 та Заводського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про визнання кредитного договору та договору іпотеки не дійсним. УСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки 27.08.08 укладених між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» з тих підстав , що Відповідно до п. 1.1 зазначеного кредитного ОСОБА_3 зобов'язується надати Позичальнику кредит однією сумою в іноземній валюті в сумі 25000,00 (Двадцять п'ять тисяч) доларів США. Згідно п. 1.5 кредит надається шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок Позичальника у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням. Згідно п. 1.4 кредитного договору кредит надавався на споживчі цілі а саме на придбання трикімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1. загальною площею 70,91 кв. м. Кредит надавався строком до 28.08.2023 р. з розміром ануїтетних платежів 310,00 (Триста десять) доларів США. В забезпечення боргових зобов'язань за кредитним договором № 11371975000 від 27.08.2008 р. між позивачкою та Банком було укладено договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2 27.08.2008 р. за реєстровим № 4189, згідно якого квартира № 180 що знаходиться за адресою м. Запоріжжя вул. Радіаторна буд. 50 загальною площею 70,91 кв. м. була передана в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк». 15.02.2010 р. Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» 61050 м. Харків пр. Московський 60 код ЕДРПОУ 09807750 МФО 351005, яке є правонаступником Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» звернулося до приватного нотаріусу Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 з метою винесення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру № 180 що знаходиться за адресою м. Запоріжжя вул. Радіаторна буд. 50 загальною площею 70,91 кв. м. На даний час вищевказаний виконавчий напис знаходиться на виконанні у Заводському відділі державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції. У вказаній квартирі мешкає позивачка , та члени її родини. Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов'язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язань. Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов'язання та валюту виконання зобов'язання. Відповідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про ОСОБА_5 банк України" гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України, та єдиною законною валютою виконання грошового зобов'язання згідно ст. 533 Цивільного кодексу України є гривня. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який з урахуванням припису статті 4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) у валюті США та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії ОСОБА_5 банку України. Відповідно до статі 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність" документ, який видається ОСОБА_5 банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що на здійснення валютних операцій ОСОБА_5 України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: • — надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; • — використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Згідно кредитного договору №11371975000 від 27.08.2008 р. кредит надавався банком на споживчі цілі, тобто умови вищевказаного договору передбачають використання іноземної валюти резидентами на території України як засобу платежу, що суперечить вимогам чинного законодавства. Використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії (індивідуальної ліцензії), як це встановлено п. 1.5 "Положення про порядок видачі ОСОБА_5 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затвердженого постановою ОСОБА_5 банку України від 14.10.04 № 483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.04 за № 1429/10028, дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких ОСОБА_5 банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. Але саме Позичальник є ініціатором одержання кредиту. Отримувачем у валютній операції — надання кредиту в іноземній валюті за кредитним договором № 11371975000 від 27.08.2008 р.. також є Позичальник. Таким чином , кредитний договір № 11371975000 від 27.08.2008 р. який згідно ст. 202 Цивільного кодексу України є двостороннім правочином - таким, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства. А у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 статі 203 Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. В судовому засіданні представник позивачки підтримав позов у повному обсязі, просить позов задовольнити з підстав указаних в позовній заяві. Відповідач в судове засідання не з*явився, про слухання справи повідомлений, своїх заперечень , а також клопотання про розгляд справи у його відсутність суду не надав. Судом прийняте рішення про заочний розгляд справи. Треті особи в судове засідання не з*явились , про слухання справи повідомлені, своїх заперечень не надали. Вислухавши представника позивача, дослідивши докази по справі, суд вважає позов що підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до п. 1.1 кредитного ОСОБА_3, укладеного між сторонами по справі, ОСОБА_3 зобов'язується надати Позичальнику кредит однією сумою в іноземній валюті в сумі 25000,00 (Двадцять п'ять тисяч) доларів США. Згідно п. 1.5 кредит надається шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок Позичальника у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням. Згідно п. 1.4 кредитного договору кредит надавався на споживчі цілі а саме на придбання трикімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1. загальною площею 70,91 кв. м. Кредит надавався строком до 28.08.2023 р. з розміром ануїтетних платежів 310,00 (Триста десять) доларів США. В забезпечення боргових зобов'язань за кредитним договором № 11371975000 від 27.08.2008 р. між позивачкою та Банком було укладено договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2 27.08.2008 р. за реєстровим № 4189, згідно якого квартира № 180 що знаходиться за адресою м. Запоріжжя вул. Радіаторна буд. 50 загальною площею 70,91 кв. м. була передана в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк». 15.02.2010 р. Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» 61050 м. Харків пр. Московський 60 код ЕДРПОУ 09807750 МФО 351005, яке є правонаступником Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» звернулося до приватного нотаріусу Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 з метою винесення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру № 180 що знаходиться за адресою м. Запоріжжя вул. Радіаторна буд. 50 загальною площею 70,91 кв. м. На даний час вищевказаний виконавчий напис знаходиться на виконанні у Заводському відділі державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції. У вказаній квартирі мешкає позивачка , та члени її родини. Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов'язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язань. Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов'язання та валюту виконання зобов'язання. Відповідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про ОСОБА_5 банк України" гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України, та єдиною законною валютою виконання грошового зобов'язання згідно ст. 533 Цивільного кодексу України є гривня. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який з урахуванням припису статті 4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) у валюті США та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії ОСОБА_5 банку України. Відповідно до статі 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність" документ, який видається ОСОБА_5 банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що на здійснення валютних операцій ОСОБА_5 України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: • — надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; • — використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Згідно кредитного договору №11371975000 від 27.08.2008 р. кредит надавався банком на споживчі цілі, тобто умови вищевказаного договору передбачають використання іноземної валюти резидентами на території України як засобу платежу, що суперечить вимогам чинного законодавства. Використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії (індивідуальної ліцензії), як це встановлено п. 1.5 "Положення про порядок видачі ОСОБА_5 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затвердженого постановою ОСОБА_5 банку України від 14.10.04 № 483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.04 за № 1429/10028, дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких ОСОБА_5 банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. Але саме Позичальник є ініціатором одержання кредиту. Отримувачем у валютній операції - надання кредиту в іноземній валюті за кредитним договором № 11371975000 від 27.08.2008 р.. також є Позичальник. Таким чином , на основі вищенаведених нормативно-правових положень чинного законодавства України вказаний кредитний договір № 11371975000 від 27.08.2008 р. який згідно ст. 202 Цивільного кодексу України є двостороннім правочином - таким, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства. А у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 статі 203 Цивільного кодексу України. Ніяких доказів наявності необхідних ліцензій для можливості проведення діяльності по наданню кредитів у іноземній валюті відповідач не надав. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до ч. 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Щодо позовних вимог про забов*язання ПАТ «Укрсіббанк» прийняти від позивачки сумму у розмірі 22016,8 долларів США з розстрочкою платежів, то суд вважає їх безпідставними, оскільки такі дії повинні проводитись тільки за домовленістю сторін і на підставі укладеної угоди. Керуючись ст..ст. 212,215,224,226,228 ЦПК України , ст.ст. 202,203,215,236,524,533,548 ЦК України, Законом України «Про заставу», Законом України «Про національний банк України» Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Законом України «Про банки та банківську діяльність» Декретом Кабінету міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Положенням «Про порядок видачі ОСОБА_5 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» ВИРІШИВ: Позов задовольнити частково. Визнати кредитний договір № 11371975000 від 27.08.2008 р. укладений між ПАТ «Укрсіббанк» та ОСОБА_1 недійсним. Визнати договір іпотеки від 27.08.2008 р. укладений між ПАТ «Укрсіббанк» та ОСОБА_1 ,посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим № 4189 недійсним. Зобов'язати приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2 виключити з реєстру іпотеки та заборони відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна яке було передано у іпотеку за ОСОБА_3 іпотеки від 27.08.2008 р. між Позивачем та Відповідачем, а саме квартиру № 180 що знаходиться за адресою м. Запоріжжя вул. Радіаторна буд. 50 Скасувати виконавчий напис виданий 15.02.2010р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру № 180 що знаходиться за адресою м. Запоріжжя вул. Радіаторна буд. 50. Зобов'язати Заводський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції зняти арешт з нерухомого майна, а саме квартири № 180 що знаходиться за адресою м. Запоріжжя вул. Радіаторна буд. 50, який був накладений державною виконавчою службою в ході проведення виконавчих дій з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 15.02.2010 р. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Заочне рішення може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом 10 днів з дня отримання його копії. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13248948

Справа № 2-8863-2010р. Р І Ш Е Н Н Я іменем України „29” грудня 2010 р. м. Слов’янськ Слов’янський міськрайоний суд Донецької області у складі : головуючий – суддя Геєнко М.Г. при секретарі- Горічева С. за участю представника позивача – ОСОБА_1І відповідача – ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Слов’янська справу за позовом ПАТ Комерційний банк „ПриватБанк” до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та звернення стягнення, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору,- В С Т А Н О В И В : Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_2 про звернення стягнення, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 10 жовтня 2008 року відповідно до укладеного договору № 551М (надалі Договір) ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 60000 євро зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з щомісячною датою погашення заборгованості за кредитом, якою є 10-те число. Поручителем по виконанню ОСОБА_4 зобов’язань за зазначеним договором і солідарним боржником є відповідач ОСОБА_2 згідно договору поруки від 10.10.2008 року. Позивач зазначив, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов’язання за кредитним договором, в результаті чого утворилася заборгованість в розмірі 86403,66 євро, що курсом НБУ на час звернення складає 867279,33 грн., яку позивач і просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку. Відповідач ОСОБА_4 звернувся із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання спірного договору недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 10 жовтня 2008 року між ним та ЗАТ КБ „ПриватБанк” було укладено кредитний договір №551М - 08 (надалі – кредитний договір), за яким банк надав йому кредит в розмірі 60000,00 євро строком до 10 жовтня 2013 року зі сплатою відсотків 19,5% річних за користування кредитними коштами для придбання автомобіля та напівпричепу. Зазначена сума грошей отримана ним у відповідача. При цьому вважає, що відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк», надавши кредитні кошти в іноземній валюті, а не в гривні України, грубо порушив норми чинного законодавства України щодо визначення валюти зобов’язання, режиму здійснення валютних операцій та валютного контролю, у зв’язку з чим, вважає, що спірний кредитний договір має бути визнаний судом недійсним. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав свої позовні вимоги, посилаючись на доводи, наведені в позовній заяві, просив суд позов задовольнити в повному об’ємі, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 не визнав, просив суд відмовити в їх задоволенні в повному об’ємі. Посилаючись на ст. ст. 215, 254, 248 ЦК України, ст. 47Закону України „Про банки та банківську діяльність”, відповідач наголосив на тому, що банк, як юридична особа, яка має ліцензію та дозвіл НБУ, має право надавати кредити в іноземній валюті і після видачі кредитного договору перестає бути агентом валютного контролю. Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився, однак надав суду заяву, в якій просить суд розглядати дійсну справу за його відсутності за участю адвоката ОСОБА_3 Представник ОСОБА_4 та ОСОБА_2– адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги банку визнала частково: не заперечувала проти стягнення з відповідачів суми основного боргу за тілом кредиту в розмірі 60000 євро за курсом в національній валюті на час звернення до суду, в решті заявлених позовних вимог просила відмовити. Зустрічні ж позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання договору недійсним підтримала в повному об’ємі, посилаючись, на доводи наведені в позовній заяві, просила суд зустрічний позов ОСОБА_4 задовольнити в повному об’ємі. ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» визнала частково, не заперечувала проти стягнення з відповідачів суми основного боргу, в решті заявлених позовних вимог просила відмовити. Зустрічні ж позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання договору недійсним підтримала в повному об’ємі, посилаючись, просила суд зустрічний позов ОСОБА_4 задовольнити в повному об’ємі. Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та представника відповідачів, приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» підлягають частковому задоволенню, а зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню в повному об’ємі за наступних підстав. В судовому засіданні достовірно встановлено, що 10 жовтня 2008 року відповідно до укладеного договору № 551М (надалі Договір) ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 60000 євро зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з щомісячною датою погашення заборгованості за кредитом, якою є 10-те число. Поручителем по виконанню ОСОБА_4 зобов’язань за зазначеним договором і солідарним боржником є відповідач ОСОБА_2 згідно договору поруки від 10.10.2008 року. Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов'язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язань. Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов'язання та валюту виконання зобов'язання. Відповідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до ч. ст. 533 Цивільного Кодексу України грошове зобов'язання має виконуватися в гривнах. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про ОСОБА_5 банк України" гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який з урахуванням припису статті 4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії ОСОБА_5 банку України. Відповідно до статі 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність" документ, який видається ОСОБА_5 банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що на здійснення валютних операцій ОСОБА_5 України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: • — надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; • — використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю", пункту 1.10 Положення «Про порядок видачі ОСОБА_5 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. У зв’язку із вищевикладеним, суд погоджується з тим, що банк, як агент валютного контролю, не мав права, за законом, надавати ОСОБА_4 - резиденту України, кредит в іноземній валюті для використання її для розрахунків між резидентами України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ. Тобто кредитний договір був укладений з цією заздалегідь незаконною метою, що наявно суперечить Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93 від 1993р., позивачка просила визнати його недійсним. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов'язкового вираження зобов'язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені статтею 524 Цивільного кодексу України. Згідно із статі 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно до ст.. 227 ЦК України угода юридичної особи, здійснена нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути судом визнана недійсною. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Зазначені обставини унеможливлюють звернення стягнення за договором поруки, укладеним на забезпечення спірного договору. Таким чином, суд дійшов висновку про визнання недійсним спірного кредитного договору та стягнення з відповідачів ОСОБА_4 суму кредиту в розмірі 60000 євро, що відповідно довідки Слов’янського відділення Ощадбанку України № 2868 від 17.11.10р. за №2501 (а.с.45), за курсом НБУ складає 456000 грн. На підставі наведеного, та керуючись ст.ст. 15,16, 207, 208, 203, 215, 236, 526, 527, 530, 548651, 652, 654, 1044, 1048, 1050, 1054, 10561ЦК України, ст.ст.2,55 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93 від 1993р., Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності", Законом України «Про банки та банківську діяльність», ст.ст. 12, 33, 39, 40 ст.ст. 22,24,25 Закону України „Про захист прав споживачів” , 5-8, 10-15, 107, 208-209, 212-215, 218, 224-226 ЦПК України, суд- Р І Ш И В : Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, звернення стягнення задовольнити частково: стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти, отримані за кредитом № 551М-08 від 10 жовтня 2008 року, в розмірі, еквівалентному 60000 євро, що на час ухвалення рішення становить 456000 грн. Позовні вимоги ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору – задовольнити в повному об’ємі. Визнати недійсним кредитний договір № 551М-08 від 10 жовтня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «Комерційний Банк «ПриватБанк». Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області, через Слов’янський міськрайоний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя М.Г. Геєнко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13245181

В реестре или в решении перепутано, что решил суд. Но по тексту решения все ясно.

Справа № 2-4554/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2010 року Соснівський районний суд м.Черкаси в складі: головуючого - судді Пироженко В.Д. при секретарі – Жук О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АКБ Соціального розвитку «Укрсоцбанк» про захист прав споживачів шляхом визнання третейського застереження недійсним, визнання недійсним кредитного договору в цілому, визнання недійсним одностороннього підвищення відсоткової ставки по кредитному договору, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АКБ Соціального розвитку «Укрсоцбанк» про захист прав споживачів шляхом визнання третейського застереження недійсним, визнання недійсним кредитного договору в цілому, визнання недійсним одностороннього підвищення відсоткової ставки по кредитному договору, вказуючи про те, що 12 червня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 895/06-034-415, за яким банк зобов'язувався надати позичальнику споживчий кредит в сумі 14 000 доларів США зі сплатою 12,85 % річних на строк до 09.06.2017 р. з поверненням кредиту рівними частинами щомісячно до 10-го числа кожного місяця ( п. 1.1. -1.2. кредитного договору). Відповідно до п. 2.6. кредитного договору, банк має право за власною ініціативою у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, а також за своїм рішенням, ініціювати зміну процентної ставки. Відповідно до п. 2.6.1. договору, про намір змінити розмір процентної ставки банк повідомляє позичальника не пізніше ніж за десять робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати позивальнику відповідну додаткову угоду. Відповідно до п. 2.6.2. договору, у разі якщо позичальник погодиться із зміненим розміром процентів, він зобов'язаний протягом строку, зазначеного в п. 2.6.1. кредитного договору, підписати надану Кредитором додаткову угоду про внесення змін до цього договору та повернути її банку. Відповідно до п. 2.6.3. у разі, якщо позичальник не погодиться з запропонованими банком розмірами процентів, він зобов'язаний протягом строку, передбаченого п. 2.6.1. кредитного договору, повернути банку існуючу заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії, та можливі штрафні санкції. Після сплати всіх перерахованих сум, дія договору вважається припиненою. Відповідно до п. 3.3.14 договору, позичальник зобов'язувався своєчасно підписувати та повертати банку додаткову угоду про зміну процентної ставки, відповідно до п. 2.6. кредитного договору. Відповідно до п. 3.3.15 кредитного договору, позичальник зобов'язувався в день укладення договору сплатити банку комісію за оформлення кредитної справи та відкриття позичкового рахунку в розмірі 699,93 грн. Відповідно до п. 6.2. договору, всі спори, які неможливо вирішити шляхом переговорів, відповідно до ст. 5 Закону країни «Про третейські суди» розглядаються одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. М. Раскової, 15, якщо спір не може бути розглянуто зазначеним суддею, він розглядається іншими суддями цього третейського суду. Вказані третейське застереження та кредитний договір в цілому вважає недійсними виходячи з наступного. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України. Значений вище договір кредиту є договором приєднання, визначення якого міститься у ст.634 ЦК України. Так, цей договір кредиту, умови якого були встановлені АКБ „Укрсоцбанк" у стандартних типових формах, позивач підписав шляхом приєднання до запропонованої банком типової форми договору в цілому, у зв'язку з чим позивач не міг запропонувати свої умови договору. При укладанні кредитного договору були порушені права та законні інтереси позивача з приводу відсутності його права укласти договір зі зміною підсудності розгляду спорів при вирішенні можливих спірних питань виконання договору кредиту. Окрім того, третейська угода у вигляді третейського застереження, про те, що всі спори, розбіжності або вимоги, які виникають з договору кредиту підлягають вирішенню в Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, порушують права позивача, як громадянина, як споживача на судовий захист, та ставить його в нерівні умови порівняно з банком. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про третейські суди» третейські суди, є недержавними органами і не входять, до системи судів загальної юрисдикції. Зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ст. 203 ч. 1 ЦК ). Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про третейські суди - до Третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків передбачених законом. Право позивачів на звернення до суду за захистом своїх прав, невизнаних або оспорюваних прав передбачено ст.З ЦПК України. Відповідно до ч. З вказаної статті відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Враховуючи наведене, третейським застереженням порушено право позивача, як споживача на звернення за захистом своїх прав до суду, вибір суду за територіальністю, та на звільнення від сплати державного мита з такого позову, а правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки не допускається. Відповідно до ст. 27 ЦК України, правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені права та обов'язки є нікчемним. Таким чином, п. 6.2. кредитного договору є нікчемним. Згідно ч.4 ст.11 Закону України „Про захист прав споживачів" в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством. Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 1.3. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 р. № 168, останні розроблені у відповідності до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Закону України «Про захист прав споживачів», регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної доступної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту, іпотечного кредиту, вартості всіх супутніх послуг, і являються обов'язковими до виконання всіма банками від час укладання кредитних договорів. Відповідно до пунктів 2.1. , 2.2., 2.4.Правил, перед видачею кредиту, банки зобов'язані надати споживачу у письмовій формі інформацію про умови кредитування, зокрема про строк кредитування, наявні форми кредитування, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, орієнтовну сукупність вартості кредиту, з урахуванням супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту; банки зобов'язані отримати письмове підтвердження про ознайомлення споживача з наведеною інформацією. Не дивлячись на те, що п. 4.5. кредитного договору зазначається, що позичальник ознайомлений з інформацією про сукупну вартість кредиту, банк в порушення вимог вказаної норми зазначену інформацію позичальнику не надав. Крім того, графік погашення кредиту та сплати відсотків, який є невід'ємною частиною кредитного договору не укладено взагалі. В порушення вимог закону, банком не зазначено у кредитному договорі реальну процентну ставку , не зазначено і абсолютного значення подорожчання кредиту в грошовому виразі. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статі 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Таким чином, кредитний договір № 895/06-034-415 від 12.06.2007 року вважає недійсним. Просить суд : Визнати п. 6.2. договору кредиту № 895/06-034-415 від 12.06.2007 р. недійсним. Визнати договір кредиту № 895/06-034-415 від 12.06.2007 р. недійсним в цілому. Визнати підвищення відсоткової ставки по договору кредиту № 895/06-034-415 від 12.06.2007 р. з 10.07.2008 р. до 14,85 % річних недійсним, та зобов'язати відповідача вчиняти нарахування відсоткової ставки по вказаному кредиту у розмірі 12,85 % річних. В судовому засіданні позивачка та її представник Батюк позовні вимоги збільшив та просив визнати п. 6.2. договору кредиту № 895/06-034-415 від 12.06.2007 р. недійсним. Визнати договір кредиту № 895/06-034-415 від 12.06.2007 р. недійсним в цілому. Визнати підвищення відсоткової ставки по договору кредиту № 895/06-034-415 від 12.06.2007 р. з 10.07.2008 р. до 14,85 % річних недійсним, та зобов'язати відповідача вчиняти нарахування відсоткової ставки по вказаному кредиту у розмірі 12,85 % річних. Стягнути з акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані банком кошти за користування кредитом за період з 20.10.2008 р. по 27.11.2008 р. у сумі 25,36 доларів США, що еквівалентно 201 грн. 31 коп. Представники відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судовому засіданні позов визнали частково в частині визнання п. 6.2. договору кредиту № 895/06-034-415 від 12.06.2007 р. недійсним. В іншій частині позовних вимог просили позивачу відмовити. Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного. Судом встановлено, що 12 червня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 895/06-034-415 , за яким банк зобов'язувався надати позичальнику споживчий кредит в сумі 14 000 доларів США зі сплатою 12,85 % річних на строк до 09.06.2017 р. з поверненням кредиту рівними частинами щомісячно до 10-го числа кожного місяця ( п. 1.1. -1.2. кредитного договору). Відповідно до п. 6.2. договору, всі спори, які неможливо вирішити шляхом переговорів, відповідно до ст. 5 Закону країни «Про третейські суди» розглядаються одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. М. Раскової, 15, якщо спір не може бути розглянуто зазначеним суддею, він розглядається іншими суддями цього третейського суду. Згідно Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України , Земельним кодексом України. Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року N 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів", Законом України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV "Про оренду землі" та іншими актами законодавства. Статтею 55 Закону України „Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до пункту 6 частини першої статті З ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України. Значений вище договір кредиту є договором приєднання, визначення якого міститься у ст.634 ЦК України. Так, цей договір кредиту, умови якого були встановлені АКБ „Укрсоцбанк" у стандартних типових формах, позивач підписав шляхом приєднання до запропонованої банком типової форми договору в цілому, у зв'язку з чим позивач не міг запропонувати свої умови договору, включаючи і умови розгляду спорів у суді загальної юрисдикції. При укладанні кредитного договору були порушені права та законні інтереси позивача з приводу відсутності його права укласти договір зі зміною підсудності розгляду спорів при вирішенні можливих спірних питань виконання договору кредиту. Окрім того, третейська угода у вигляді третейського застереження, про те, що всі спори, розбіжності або вимоги, які виникають з договору кредиту підлягають вирішенню в Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, порушують права позивача, як громадянина, як споживача на судовий захист, та ставить його в нерівні умови порівняно з банком. Позивач не має права на вибір звернення до суду, зобов'язаний сплачувати державне мито, незважаючи на те, що згідно Закону України „Про захист прав споживачів", він як споживач звільняється від сплати мита. Згідно ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» - захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом, споживач звільняється від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про третейські суди» третейські суди, є недержавними органами і не входять, до системи судів загальної юрисдикції. Відповідно до ст. 110 п. 5 ЦПК України - позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача, або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ст. 203 ч. 1 ЦК ). Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про третейські суди - до Третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків передбачених законом. Право позивачів на звернення до суду за захистом своїх прав, невизнаних або оспорюваних прав передбачено ст.З ЦПК України. Відповідно до ч. З вказаної статті відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Відповідно до рішення Коституційного суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України ( конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу 8 «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» і справа про завдання третейського суду) від 10 січня 2008 року, третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбачених в абзаці сьомому статті 2, статті З Закону, є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України. Враховуючи наведене, третейським застереженням порушено право позивача, як споживача на звернення за захистом своїх прав до суду, вибір суду за територіальністю, та на звільнення від сплати державного мита з такого позову, а правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки не допускається. Відповідно до ст. 27 ЦК України, правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені права та обов'язки є нікчемним. Таким чином, п. 6.2. кредитного договору є нікчемним. Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168. Відповідно до ст.ст.1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Стаття 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 N 2121-III передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі. Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте, зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена на підставах, передбачених законодавством. Відповідно до п. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь яка зміна відсоткової ставки є недійсною. В ході судового розгляду справи відповідач надав розрахунок заборгованості по кредиту фізичної особи ОСОБА_1 згідно кредитного договору № 895/06-034-415 від 12.06.2007 р. станом на 14.10.2010 р. Відповідно до вказаного розрахунку, позивач з 20.10.2008 р. збільшив відсоткову ставку за користування кредитом з 12,85 % до 14.85 % річних. Відповідно до п. 2.6. кредитного договору, банк має право за власною ініціативою у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, ініціювати зміну процентної ставки. Відповідно до п. 2.6.1. договору, про намір змінити розмір процентної ставки банк повідомляє позичальника не пізніше ніж за десять робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати позивальнику відповідну додаткову угоду. Відповідно до п. 2.6.2. договору, у разі якщо позичальник погодиться із зміненим розміром процентів, він зобов'язаний протягом строку, зазначеного в п.2.6.1. кредитного договору, підписати надану Кредитором додаткову угоду про внесення змін до цього договору та повернути її банку. Відповідно до п. 2.6.3. у разі, якщо позичальник не погодиться з запропонованими банком розмірами процентів, він зобов'язаний протягом строку, передбаченого п. 2.6.1. кредитного договору, повернути банку існуючу заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії, та можливі штрафні санкції. Після сплати всіх перерахованих сум, дія договору вважається припиненою. Відповідач надав суду лист від 10.10.2008 року в якому зазначив, що враховуючи підвищення облікової ставки Національного Банку України, зростання вартості грошових ресурсів на міжбанківському кредитному ринку України, на підставі рішення Управляючого комітету роздрібного бізнесу АКБ «Укрсоцбанк», повідомляє про підвищення розміру процентної ставки за договором кредиту до 14,85% процентів річних з 20.10.2008 року. Сам проект Додаткової угоди про підвищення процентної ставки до Договору кредиту відповідачем не додано та вона відсутня в матеріалах кредитної справи. Такого ж змісту направлено лист позивачці датований 27.10.2008 року. Дані листи повернуті без вручення з відміткою про не проживання позивачки за зазначеною адресою. Як зазначила в судовому засіданні позивачка, про підвищеня процентної ставки їй стало відомо в лютому 2009 року Відповідно до п. 2.6.3. кредитного договору має право відмовитися від підписання додаткової угоди щодо підвищення відсоткової ставки. Відповідно до вказаного пункту договору, в разі відмови позичальника підписати вказаний додатковий договір наступають наслідки не у вигляді одностороннього підвищення відсоткової ставки, і відповідно виникнення зобов'язання у позичальника сплачувати підвищені відсотки, а зобов'язання по поверненню кредиту на протязі строку, зазначеного у п. 2.6.1., тобто десяти днів. Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України, зобов'язання виникають із договорів та інших правочинів. Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кредитним договором встановлена можливість зміни відсоткової ставки лише на підставі додаткової угоди, підписаної між сторонами. Наявність у банка права ініціювати підвищення відсоткової ставки шляхом направлення додаткової угоди про таке підвищення, не є підставою для одностороннього збільшення відсоткової ставки, оскільки договором ( п. 2.6.3.) передбачено підписання додаткового договору щодо зміни процентної ставки та наслідки відмови позичальника від підписання такого додаткового договору у вигляді дострокового протягом 10 днів з моменту відмови від підписання додаткового договору повернення кредиту. Відповідно до ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом та не випливає із звичаїв ділового обороту. «Інше» - не встановлене ні договором, ні законом, ні випливає із звичаїв ділового обороту. Додаткова угода щодо підвищення відсоткової ставки, як зазначено вище, позивачу не направлялась, і відповідно, ним не підписувалась. Відповідно до вступної частини постанови Націнального банку України N 168 від 10.05.2007 р. "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" правила прийняті з метою захисту прав споживачів під час укладання договорів про надання споживчих кредитів, запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації. Пунктом 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміні кредитної політики банку). Таким чином, зміна процентної ставки відповідно до ст. 652 ЦК України та вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту можлива лише при істотній зміні обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, а саме зміні вартості ресурсів банку. Між тим, такі істотні зміни обставин на момент підвищення банком відсоткової ставки були відсутні. При таких обставинах, суд вважає, що підвищення відсоткової ставки до 14,85% річних банком повинна бути визнана судом недійсною. Підлягають до задоволення і вимоги позивачки в частині стягнення з АКБ «Укрсоцбанк» отриманих банком коштів за користування кредитом в період з 20.10.2008 року по 27.11.2008 року в зв»язку з підвищенням відсоткової ставки ( в період з 20.10.2008 р по 30.10.2008 р – 6,74 дол.США, та за період з 31.10.2008 року по 27.11.2008 року – 18,62 дол.США), а всього в сумі 25,36 дол. США, що в еквіваленті становить 201 грн31 коп. Що стосується вимог позивача в частині визнання кредитного договору недійсним в цілому, то дані вимоги позивача до задоволення не підлягають. Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 1.3. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 р. № 168 , останні розроблені у відповідності до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Закону країни «Про захист прав споживачів», регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної доступної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту, іпотечного кредиту, вартості всіх супутніх послуг, і являються обов'язковими до виконання всіма банками від час укладання кредитних договорів. Відповідно до пунктів 2.1. , 2.2., 2.4.Правил, перед видачею кредиту, банки зобов'язані надати споживачу у письмовій формі інформацію про умови кредитування, зокрема про строк кредитування, наявні форми кредитування, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, орієнтовну сукупність вартості кредиту, з урахуванням супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту; банки зобов'язані отримати письмове підтвердження про ознайомлення споживача з наведеною інформацією. Позичальник ознайомлений з інформацією про сукупну вартість кредиту, тобто банк виконав вимоги вказаної норми. Відповідно до п. 3.2. Правил, кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. В порушення вимог зазначеного пункту Правил, графік погашення кредиту та сплати відсотків, який є невід'ємною частиною кредитного договору не укладено взагалі. Відповідно до п. 3.3. Правил, банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту. б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. В порушення вказаних вимог, банком не зазначено у кредитному договорі реальну процентну ставку ( з врахуванням комісії за оформлення кредитної справи, страхових платежів за договором іпотеки ), не зазначено і абсолютного значення подорожчання кредиту в грошовому виразі. Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Стаття 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 N 2121-ІП передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі. Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте, зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена на підставах, передбачених законодавством. Відповідно до п. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Відповідно до вступної частини постанови Націнального банку України N 168 від 10.05.2007 р. "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" правила прийняті з метою захисту прав споживачів під час укладання договорів про надання споживчих кредитів, запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації. Пунктом 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміні кредитної політики банку). Згідно ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється у тій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. При цьому, норма закону носить імперативний характер і не робить виключень до порядку зміни умов договору в односторонньому порядку. З вищезазначених підстав підвищення відсоткової ставки за кредитним договором в односторонньому порядку без повідомлення позичальника, без внесення сторонами змін до кредитного договору шляхом підписання додаткової угоди, та без наявності підстав, передбачених Правилами, та ст. 652 ЦК України, є неправомірним. Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення. На підставі ст.88 ЦПК України до стягнення з відповідача на користь позивачки підлягають понесені останньою державне мито в сумі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 37 грн. Керуючись ст. ст.10, 11, 57-64, 212-215, 218 ЦПК України, ст.3, 10, 11, 203, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про банки і банківську діяльність» суд,- В И Р І Ш И В: Позов задоволити. Визнати недійсним підвищення ЗАТ КБ «Приватбанк» в односторонньому порядку відсоткової ставки до 25,08% річних з 08 серпня 2008 року по договору про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року, укладеному між ЗАТ КБ Приватбанк та ОСОБА_4. Визнати недійсним підвищення ЗАТ КБ «Приватбанк» в односторонньому порядку відсоткової ставки до 30,00% річних з 01 лютого 2009 року по договору про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року, укладеному між ЗАТ КБ Приватбанк та ОСОБА_4. Стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 45 грн. 50 коп. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України. Головуючий: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13219619

справа №2-7454-2010 рік РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2010 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючої – судді Токар Н.В., при секретарі – Хоменко Н.Ю., за участю позивача – ОСОБА_1, за участю представника позивача - ОСОБА_2, за участю представника відповідача – Залізко В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа - Національний банк України про захист прав споживачів та про визнання окремих умов кредитного договору недійними, - ВСТАНОВИВ: У жовтні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив винести рішення, яким визнати недійсним п.4.1, 4.3 Кредитного договору №205078 від 04.06.2007 року, визнати недійсним п. 6.1, 6.2, 6.3 Кредитного договору №205078 від 04.06.2007 року, визнати недійсним Додаток №1 до Кредитного договору №205078 від 0304.06.2007 року у частині щомісячної сплати відсотків та суми до сплати, стягнути з відповідача судові витрати по справі в сумі 37 грн. В обґрунтування позовної заяви, позивач вказав на те, що 04 червня 2007 року між ним та відповідачем Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк») було укладено Кредитний договір №205078 від 04.06.2007 року. Згідно п.1.1 зазначеного договору, відповідач надав позивачу кредитні кошти у розмірі 20000 доларів США. Відповідно до п.4.1 Кредитного договору №205078 від 0304.06.2007 року Позичальник зобов’язується сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 16 % річних. Кожний місяць в період сплати Позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) відповідно до Додатку №1 Кредитного договору №205078 від 04.06.2007 року, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. Пунктом 4.3 передбачено, що у випадку порушення позичальником зобов’язань із погашення кредиту позичальник зобов’язаний сплатити на користь банку відсотки за користування кредитом у розмірі 32% річних від суми залишку простроченої заборгованості. Згідно п.4.10 Кредитного договору при розрахунку процентів використовується 360 умовних днів. Згідно з п. 6.2 при порушенні позичальником зобов’язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених графіком погашення, а також при порушенні пунктів даного договору, позичальник сплачує за кожен випадок порушення пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який виплачується пеня. Згідно з п. 6.2 при порушенні позичальником зобов’язань, передбачених кредитним договором №205078, позичальник виплачує банку штраф у розмірі 2% від суми отриманого кредиту. Пунктом 6.3 Кредитного договору передбачено, що за видачу кредиту в день підписання даного договору до надання кредиту позичальник самостійно сплачує на рахунок Банку комісію в розмірі 1% від суми кредиту в гривнях по курсу НБУ, що діє в день сплати комісії. Зазначив, що грошовою одиницею України є гривня, таким чином грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземні валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті, відповідно до законодавства, положення, щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні). На здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Проте, ні він, ні відповідач не мають відповідної індивідуальної ліцензії на проведення валютної операції. Крім того, на день укладення Додаткової угоди до Договору про іпотечний кредит, курс іноземної валюти становив 1 долар США = 4,8 грн., а на сьогоднішній день становить 1 долар США = 7,90 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитом, тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку йому необхідно сплачувати, в зв’язку з чим, значно погіршився його фінансовий стан, у зв’язку з чим, позивач вимушений звернутися до суду. У судовому засіданні позивач, його представник, кожен окремо, підтримали заявлені позовні вимоги, просили позов задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені в позовній заяві. Представник відповідача Залізко В.С. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що право на здійснення операції в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії, в тому числі і надання кредитів в іноземній валюті, передбачено ст.533 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постановою Національного Банку України від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів НБУ» та іншими нормативними актами, що регулюють діяльність Банків. Зазначив, що посилання позивача на обов’язкове отримання індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, безпідставне, оскільки на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання кредитів в іноземній валюті, тобто операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, а тому вважає, що позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають. Представник третьої особи – Національного банку України у судове засідання не з’явився, надавши на адресу суду письмову заяву про розгляд справи за їх відсутності. Вислухавши позивача, його представника, заперечення представника відповідача, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у зв’язку з наступним. Як встановлено у судовому засіданні і не заперечувалось сторонами по справі, 04 червня 2007 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк») було укладено Кредитний договір №205078 від 04.06.2007 року (арк.с.8,9). Відповідно до п.4.1 Кредитного договору №205078 від 0304.06.2007 року Позичальник зобов’язується сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 16 % річних. Договір підписано уповноваженим представником та скріплено печаткою. Відповідач по справі повністю виконав умови спірного Кредитного договору №205078 від 04.06.2007 року та надав позивачу ОСОБА_1 кошти у розмірі 20000 доларів США. Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено Кредитний договір, за яким виникли цивільно-правові відносини. Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки. Як вбачається Кредитного договору №205078 від 04.06.2007 року , Банк зобов’язався надати ОСОБА_1 кредит в iноземнiй валюті /долари США/ (арк.с.8). Згідно зі ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Відповідно до ст.192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених Законом. Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в iноземнiй валюті. Тобто, вiдповiдно до ст.524 ЦК України, допускається лише визначення еквіваленту зобов’язання у iноземнiй валюті, а не сплата нею. Вiдповiдно до ч.1 ст.533 ЦК України зобов’язання підлягає виконанню у нацiональнiй валюті. Згідно з ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. За приписами ст.35 Закону України «Про Національний банк України» гривня (банкноти i монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Отже, діючим законодавством України встановлено вичерпний перелік випадків, коли зобов’язання між сторонами може бути виражене в iноземнiй валюті та підлягає виконанню в валюті, вiдмiннiй від гривні України; такими випадками є визначення ціни в iноземнiй валюті у зовнiшньоекономiчному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в iноземнiй валюті, а також наявність у конкретного суб’єкта виключного права на проведення розрахунків в iноземнiй валюті у разі отримання вимог, прямо передбачених законодавством. Таким чином, грошові зобов’язання можуть бути виражені в iноземнiй валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в iноземнiй валюті вiдповiдно до законодавства. Виходячи з вищевикладеного, наявність у спірному Кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов’язань між позивачем та вiдповiдачем в доларах США суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 ЦК України, оскільки грошові зобов’язання можуть бути виражені в iноземнiй валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в iноземнiй валюті вiдповiдно до законодавства, що у даному випадку місця не має. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіційним курсом валюти на дату проведення платежу. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин у валютній сфері. Відповідно до п.2 ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України, під валютними операціями розуміються операції, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції пов’язанні з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов’язанні з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезення, переказування і пересилання за її межі валютних цінностей. Надання відповідачем позивачу кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язаннями по Кредитному договору в іноземній валюті та здійснення позивачем виконання своїх обов’язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язаннями по Кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією. Стаття 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачає, що документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на пiдставi якого банки та фiлiї іноземних банків мають право здійснювати банківську дiяльнiсть є банківською лiцензiєю. Вiдповiдно до приписів ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та iндивiдуальнi лiцензiї. Генеральні лiцензiї видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують iндивiдуальної лiцензiї, на весь період дії режиму валютного регулювання. Iндивiдуальнi лiцензiї видаються резидентам i нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Пунктами в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю” передбачено, що iндивiдуальної лiцензiї потребують, в тому числі, операції щодо: надання i одержання резидентами кредитів в iноземнiй валюті, якщо терміни i суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно з п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 року №483, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року №1429/10028, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти та території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаються. Відповідно до п.1.1 Кредитного договору відповідач надав позивачу кредит у сумі 20000 доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, повернення плати за користування та інших умов викладених в договорі. Відповідно до п.2.1.2 Кредитного договору позивач, шляхом видачі готівки через касу, отримав кошти у розмірі, вказаному у п.1.1 Кредитного договору. Таким чином, кредит в сумі 20000 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (відсотки) також проводились позивачем в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті (арк.с.71-82). Крім того, відповідно до ст.2 Постанови Національного Банку України №119 від 26.03.1998 року «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 року №245/2685 (втратила чинність на підставі Постанови Національного Банку України №200 від 30.05.2007 року), використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності в фізичних осіб – нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента – суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютно-обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках: п.2.1 – на територіях митниць; п.2.2 – на територіях вокзалів, аеропортів та портів; п.2.3 – використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі надання суб’єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті; п.2.4 – використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ. Як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США, як засобу платежу за Кредитним договором №205078 від 04.06.2007 року суперечить п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України, Постанові Національного Банку України №119 від 26.03.1998 року. Наданий відповідачем до матеріалів справи дозвіл №79-1 від 20.04.2007 року Національного банку України, як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (арк.с.67). Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримання індивідуальної ліцензії відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України та не робить укладений Кредитний договір законним. Крім того, в вичерпному переліку операцій, які має право здійснювати відповідач, не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти та території України як засобу платежу. Вичерпний перелік неторговельних операцій в іноземній валюті містить в собі п.11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою Національного Банку України від 10.08.2005 року №281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 року №950/11230 і застосовується судом при розгляді цього спору відповідно до ст.8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Наявність у спірному Кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачем долару США, як засобу платежу за Кредитним договором, суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 ЦК України, ст.3 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі ст.227 ЦК України є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права, чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до Закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частини 1,3 та 5 ст.203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою та шостою ст.203 цього Кодексу. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови спірного Кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання недійними п.4.1, 4.3 Кредитного договору №205078 від 04.06.2007 року, п. 6.1, 6.2, 6.3 Кредитного договору №205078 від 04.06.2007 року, Додаток №1 до Кредитного договору №205078 від 0304.06.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений Кредитним договором №205078 від 04.06.2007 року, останній є таким з моменту його вчинення. Отже, позивач, відповідно до ст.10 ЦПК України, довів за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст.57-59 ЦПК України, зазначені ним обставини. Таким чином, всі заперечення представника відповідача щодо позовних вимог, спростовуються вищевикладеним. Відповідно до вимог ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача повинно бути стягнено сплачені судові витрати по справі - витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 грн. Відповідно до вимог ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави, тому з відповідача повинно бути стягнено в дохід держави судовий збір у сумі 17 грн. На підставі викладеного, керуючись керуючись ст.99 Конституції України, ст.35 Закону України ,,Про Національний банк України”, ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю”, п.1.2. Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, ст. ст. 203, 215, 236, 524, 533, 548 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд - ВИРІШИВ: Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа - Національний банк України про захист прав споживачів та про визнання окремих умов кредитного договору недійними – задовольнити. Визнати недійсними пункти 4.1, 4.3 Кредитного договору №205078 від 04 червня 2007 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (раніше Закрите акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк») та ОСОБА_1. Визнати недійсними пункти 6.1, 6.2, 6.3 Кредитного договору №205078 від 04 червня 2007 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (раніше Закрите акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк») та ОСОБА_1. Визнати недійсним Додаток №1 до Кредитного договору №205078 від 04 червня 2007 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (раніше Закрите акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк») та ОСОБА_1, в частині щомісячної сплати відсотків та суми до сплати. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 37 (тридцять сім) грн. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь державного бюджету м.Павлограда Дніпропетровської області на р/р 31412537700032 код ЄДРПОУ 24237540 банк ГУДКУ в Дніпропетровській області м.Дніпропетровськ МФО 805012 судовий збір у сумі 17 (сімнадцять) грн. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подачи апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя Н.В. Токар http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13168914

Вы так поставили вопрос, что на него невозможно дать ответ. Какие требования Вы выдвинули в своем иске?В любом случае Ваши действия - выиграть свой суд Вам удачи.

Справа № 2-595/2010 рік РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2010 року Совєтський районний суд Автономної Республіки ОСОБА_1 у складі: головуючого - судді Петрової Ю.В. при секретарі - Тріфоновій С.О. за участю представника позивача - ОСОБА_2 представника відповідача - ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Совєтський Совєтського району Автономної Республіки ОСОБА_1 цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання угоди про надання споживчого кредиту, застави транспортного засобу, конвертації тілу кредиту удаваними, зобов’язання вчинити певні дії, визнання остаточної заборгованості за кредитом в розмірі 51 175 гривень 35 копійок, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання угоди про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу за договором № 11370543000, який укладено 11 липня 2008 року удаваною, визнання угоди по конвертації тілу кредиту відповідно квитанціям № 49 і № 51 про здійснення валютно-обмінної операції від 11 липня 2008 року фіктивною та зарахування збитків у сумі 6 514 гривень 30 копійок у рахунок погашення тілу кредиту за договором № 11370543000 від 11 липня 2008 року, про зобов’язання сторін врегулювати відносини за правилами угоди, яка була здійснена, а саме, за угодою по надання споживчого кредиту, визнання остаточної заборгованості у сумі 51 175 гривень 35 копійок. Позовні вимоги мотивовані тим, що 22 травня 2008 року між ОСОБА_4 та ПП «Авторитет-М» укладено договір купівлі-продажу з використанням банківського кредиту № 1167/05/08 автомобіля Nissan, модель Note 1.6 5DR HB ELE AT, 2008 року випуску, вартістю 112 908 гривень. З метою сплати основної суми 11 липня 2008 року між сторонами у справі було укладено кредитний договір № 11370543000 про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу, відповідно до умов якого позивачу було надано кредит у сумі 22 333,41 доларів США з виплатою за користування кредитом 14% річних, в забезпечення якого було передано вищезазначений транспортний засіб у заставу, для чого банком відкрито наступні розрахункові рахунки: поточний рахунок в доларах США № 26206190861101 – тарифний пакет «Базовий», поточний рахунок в доларах США №26206190861101 – тарифний пакет «Ofset», поточний рахунок у гривнях № 26207190861100 – тарифний пакет «Базовий». Заяву на видачу готівки № 49 від 11 липня 2008 року з поточного рахунку ФО № 2620719086110 передбачав видачу Банком позивачу кредитних коштів в сумі 22 333,41 долар США, що в еквіваленті складало 108 131,67 гривень, при цьому квитанція № 49 про здійснення валютно-обмінної операції від 11 липня 2008 року передбачала обмін позивачем отриманих коштів в сумі 0,41 долар США на гривню у сумі 1,87 гривень. Квитанція № 51 про здійснення валютно-обмінної операції від 11 липня 2008 року передбачала обмін позивачем отриманих кредитних коштів в сумі 22 333 долара США на гривню у сумі 101 615,15 гривень. Квитанція № 50 від 01 липня 2008 року передбачала, що після здійснення валютно-обмінних операцій позивач внесе на поточний рахунок № 262071908611000 107 617 гривень. Відповідно до платіжного доручення № 1 від 11 липня 2008 року з р/р позивача відповідачем на р/р ПП «Авторитет-М» було перераховано 101 617 гривень. Однак кредитний договір є удаваним правочином, оскільки його було вчинено з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили в дійсності, а саме: було здійснено надання кредиту в національній валюті України – гривні. Зазначене підтверджується тим, що наданий їй кредит носить цільовий характер та був виданий для часткової оплати вартості автомобіля, проте, у дійсності позивач кредит ні у доларах США ні у іншій валюті не отримувала, всі банківські операції з видачі кредиту і оплаті коштів на р/р ПП «Авторитет-М» виконувалися через поточний рахунок № 26207190861100, відкритий на ім’я позивача, кредит було видано шляхом зарахування грошових коштів на вказаний поточний рахунок позивача, на цей же рахунок було зараховані грошові кошти, які нібито пройшли конвертацію. Тобто, на думку позивача, кредит, з початку було видано з рахунку, який відкрито у національній валюті України – гривні. З позивача, за фіктивну конвертацію тіла кредиту неправомірно вираховано 6 514,30 гривень, видача Банком позивачу кредиту у доларах США проводилася в силу відсутності можливості видачі грошових коштів у іноземній валюті з рахунку, відкритого у гривні. Єдиним законним засобом платежу на території України є гривня, операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребують індивідуальної ліцензії, відповідач, як агент валютного контролю, не мав права за законом надавати їй кредит в іноземній валюті для його використання з метою проведення розрахунку іноземною валютою між резидентами України на її території без індивідуальної ліцензії НБУ, відповідач перерахував на виконання умов договору купівлі-продажу в якості оплати кредитних коштів за автомобіль, на користь ПП «Авторитет-М». Згідно договору купівлі-продажу, що, на думку позивача, переконливо свідчить про те, що між позивачем та відповідачем насправді було укладено кредитний договір в національній валюті України – гривні, що не суперечить законодавству України, але кредитний договір було замасковано під договір кредитування в доларах США, що суперечить положенням Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». Зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦК України, якщо правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Вважає, що оскільки правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин; оскільки між позивачем та відповідачем фактично було укладено договір про надання позивачу кредиту в національній валюті України - гривні, в розмірі 108 131,67 гривень, що було еквівалентно 22 333,41 доларів США по комерційному курсу відповідача, який на 11 липня 2008 року складав 455 гривень за 100 доларів США, тобто відносини між позивачем та відповідачем мають бути врегульовані саме таким договором. Також зазначає, що, з моменту укладення кредитного договору, вона сумлінно виконує всі взяті на себе обов'язки по кредитному договору, в тому числі, справно гасить свої боргові зобов'язання та плату за користування кредитом, встановлені кредитним договором та графіком платежів, що є додатком № 1 до кредитного договору, позивачка станом на 25 серпня 2010 року переплатила відповідачу за відсотками на суму 3 738,79 гривень, а по оплаті кредиту на суму 33 716,47 гривень, що дозволяє визначити остаточну заборгованість позивача по тілу кредиту станом на 25 серпня 2010 року у сумі 51 175,35 гривень. З врахуванням вищезазначеного позивач вважає, що для погашення кредиту їй на вираховуванням втрачених на фіктивній конвертації тіла кредиту 6 514,30 гривень залишилося сплатити 51 175,35 гривень основної заборгованості, а також 14% річних за користування кредитними коштами за період з 25 серпня 2010 року по 10 липня 2015 року (строк закінчення дії Кредитного договору). За вказаних обставин просить задовольнити позов у повному обсязі. Ухвалою суду від 27 вересня 2010 року до участі у справі залучено правонаступника відповідача АКБ «УкрСиббанк» – ПАТ «УкрСиббанк». Ухвалою суду від 27 вересня 2010 року до участі у справі у якості спеціаліста залучено начальника Совєтського відділення Республіканської дирекції «ОСОБА_5 Аваль» ОСОБА_6. Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги своєї довірительки з підстав, викладених у позовній заяві, наполягав на задоволенні позову, при цьому пояснив, що за текстом договору передбачалося, що кредит надається шляхом перерахування доларів США на рахунок, при цьому перерахування проводилося на рахунок його довірителя, який відкрито у гривнях, всі операції, у тому числі і нібито проведена конвертація, проводилися у гривнях. Зазначав незаконність виданих відповідачем документів, які видані за договором, оскільки у наданих банком документів відсутній базовий тарифний рахунок «Ofset», банк заповнив бланки документів вже після подачі позову до суду, крім того, дії банку порушують положення Закону України «Про банки та банківську діяльність», вважав, що у дійсності ОСОБА_4 було отримано гривневий кредит, та кредит брався з метою оплати автомобілю, банк мав наміри видати даний кредит за валютний, а у дійсності спірна угода була удаваною, оскільки договір було укладено по видачі національної валюти – гривні, зазначав, що при наявності документів до договору позивач усвідомлювала те, що кредит вона у дійсності отримувала у національній валюті, видати валютний кредит у доларах США на гривневий рахунок відповідно до Інструкції банку про порядок використання рахунків у національній валюті, затвердженою Постановою Правлінням НацБанку України № 492 від 1993 року. Вказував, що з самого початку банк припускав, що кредит буде видаватися у гривнях, крім того, відповідач, як агент валютного контролю, не мав права за законом надавати його довірительці кредит в іноземній валюті без індивідуальної ліцензії, зазначав, що якщо б позивачці було відкрито мультівалютний рахунок, то у кредитному договорі було б прописано, що клієнту відкривається для супроводження кредиту поточний мультівалютний рахунок або поточні рахунки у тарифному пакеті «Мультівалютний», проте про це у договорі не зазначено. Позивач ОСОБА_4 у судовому засіданні від 13 жовтня 2010 року підтримала доводи свого довірителя, при цьому пояснила, що спочатку було обумовлено, що кредит є валютним і за валютними кредитами у УкрСиббанку була пільгова ставка на проценти, вона підписала документи, а банк самостійно видавав гроші, вказала, що вона думала, що буде брати гривневий кредит, а насправді сталося так, що конвертація доларів США була фіктивною, також зазначила, укладення даного удаваного кредитного договору порушує її права тим, що через значне підвищення курсу долара США до української гривні, позивачка в даний час змушена сплачувати значно більшу суму тіла кредиту в гривні, ніж фактично отриману від відповідача, та значно більшу суму процентів в гривні, ніж фактично передбачену кредитним договором, вказувала, що гроші у доларах на руки вона не отримувала, а лише просто підписала заяву про їх отримання, банк самостійно провів конвертацію валюти та перерахував грошові кошти вже у гривні на рахунок ПП «Авторитет-М». Крім того, зазначила, що зобов’язання за кредитним договором вона виконує в гривні, а те, що в квитанціях вказано дві суми сплаченого кредиту: в доларах і гривні вважає саме ознакою удаваності правочину, оскільки зобов’язання фактично виконується у гривні. Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, наполягала на відмові у їх задоволенні з тих підстав, що фактично підставою для подачі позову до суду стали ті обставини, що у позивача виникли проблеми з виплатою кредиту, при отриманні кредиту ОСОБА_4 усвідомлювала, що отримує кредит у валюті, про що власне зазначено у договорі, зазначення гривневого еквіваленту на підставі діючого законодавства є обов’язковою умовою укладення кредитного договору у валюті, воля банку на момент видачі кредиту була направлена на видачу кредиту у доларах США, у той же час як і воля отримувача – кредитного позичальника, що підтверджується не лише умовами кредитного договору, а також заявою ОСОБА_4 про видачу готівки № 49 від 11 липня 2008 року, відповідно до якої позивач отримала кредитні кошти у розмірі 22 333,41 долар США, подальша конвертація кредитних коштів та валютно-обмінних операцій не стосується предмету кредитного договору, оскільки вони відбулися вже після укладання кредитного договору, вказувала що вимоги позивача щодо визнання кредитного договору удаваним на підставі ст. 235 ЦК України є безпідставними, оскільки позивач підставою для удаваності визначає лише валюту кредитного договору, а не договір в цілому, вказувала, що банк не мав за мету видачу кредитних коштів у гривнях. Щодо вимог позивача про неможливість ПАТ «УкрСиббанк» надавати кредит у іноземній валюті для використання його для розрахунків між резидентами України без індивідуальної ліцензії НБУ вказала, що відповідно до положень Декрета КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Отже, посилання представника позивача на обов’язковість отримання банком індивідуальної ліцензії є безпідставні, адже на сьогодні законодавчо не визначені межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті, тому операції з надання УкрСиббанком кредитів в іноземній валюті не потребують індивідуальної ліцензії. Заслухавши пояснення осіб, які приймають участь у справі, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 22 травня 2008 року між позивачем ОСОБА_4 та ПП «Авторитет-М» було укладено договір № 1167/05/08 (далі – Договір № 1167/05/08) купівлі-продажу з використанням банківського кредиту автомобіля Nissan, модель Note 1.6 5DR HB ELE AT, 2008 року випуску, за яким продавець зобов’язався продати вказаний автомобіль за ціною 112 908 гривень, а покупець протягом 5 робочих днів зобов’язався сплатити авансовий платіж у розмірі 11 290 гривень 80 копійок, а також у строк не пізніше 3 робочих днів з моменту повідомлення про надходження товару (автомобілю) на склад продавця, сплатити залишок платежу у розмірі 101 617 гривень 20 копійок (а.с. 10 -12). Відповідно до п. 4.1.1 зазначеного договору позивач сплатила авансовий платіж у сумі 11 290 гривень 80 копійок, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру № 210 і № 0 (а.с. 13). 11 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11370543000 (далі – Кредитний договір), згідно якого позивачу надано кредит в іноземній валюті в сумі 22 333,41 доларів США, цільове призначення – придбання транспортного засобу, з виплатою за користування кредитом 14% річних, з терміном повернення не пізніше 10 липня 2015 року. Сума кредиту дорівнює, як зазначено в п. 1.1. вказаного договору, еквіваленту 108 131,67 гривень за курсом НацБанку України на день укладання Договору. Одночасно, згідно Кредитного договору транспортний засіб автомобіля Nissan, модель Note 1.6 5DR HB ELE AT, 2008 року випуску виступив предметом застави. Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_4 у тому числі послалася на ч. 1 ст. 524 ЦК України, у відповідності з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до п. 1 глави 3 розділу ІІ Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 року за № 281, резиденти мають право купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов'язань (у тому числі власних операцій суб'єктів ринку) за кредитними операціями та платежами за цими операціями (проценти, комісійні винагороди, неустойки тощо) в іноземній валюті на підставі кредитних договорів і та інше. Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, однак ч. 3 цієї статті встановлює, що використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Пункт «г» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19 лютого 1993 № 15-93 визначає, що використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання особою індивідуальної ліцензії. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 №483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 за № 1429/10028, надає право уповноваженим банкам використовувати іноземну валюту як засіб платежу без отримання індивідуальної ліцензії за умови, що банк є ініціатором або отримувачем за валютною операцією. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банки мають право на підставі банківської ліцензії здійснювати банківські операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, при цьому ст. 2 цього закону встановлено, що терміни «кошти» у цьому Законі вживається у значенні – «гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент». Даний пункт дозволяє банкам на власний ризик, при наявності ліцензії, проводити операції з кредитування, і не зобов’язує банки брати на себе будь-які ризики пов’язані з цим кредитуванням. Зазначена ліцензія за № 75 отримана відповідачем 24 грудня 2001 року та йому надано дозвіл № 75-2 на право здійснення операцій з валютними цінностями. Крім того, згідно з листом НБУ від 01 вересня 1994 року № 19013/2124 1. «Видавати кредити в іноземній валюті резидентам України може уповноважений банк України, в додатку до генеральної ліцензії якого передбачене таке право.» Тому, невід'ємною частиною ліцензії № 75 є Дозвіл від 19 листопада 2002 року за № 75-2 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» з валютними цінностями. Відповідно до Додатку до дозволу № 75-2 від 19 листопада 2002 року ОСОБА_5 має право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема шляхом «Залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України». Таким чином, правових перешкод для того, щоб Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» мало право укладати кредитні договори та видавати кредити в іноземній валюті - немає. Щодо посилання позивача на обов'язкову наявність індивідуальної ліцензії в ПАТ «УкрСиббанк», на підставі п. п. «в» ч.4 ст.5 Декрету «індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі». Згідно з листом НБУ від 07 грудня 2009 року № 13-210/7871-22612 «Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, повідомляємо: на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.» Отже, відсутнє будь-яке обмеження та необхідність індивідуальної ліцензії, для видачі кредитів в іноземній валюті, банками, що мають ліцензію та дозвіл. Відповідно до ч. 1, 3, 4 та 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року N 9, за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Так, відповідно до п. 1.5. Кредитного договору кредит надається шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника № 26207190861100 у Банку, код Банку 351005. 10 липня 2008 року між Акціонерним комерційним банком «УкрСиббанк», з одного боку, та ОСОБА_4, з іншого, було укладено Договір-анкета Про відкриття та обслуговування банківського поточного рахунку фізичної особи (далі – Договір-анкета), за умовами якого банк відкрив клієнту поточні рахунки, перелік яких, наведений в Додатку № 1 до цього Договору банківського рахунку. Згідно Додатку, який надано відповідачем у судове засідання, Банком від 10 липня 2008 року відкрито наступні поточні рахунки № 26207190861100 «Базовий» у гривні, № 26207190861100 «Базовий» у доларах США, № 26206190861101 «Базовий» у доларах США (с.а. 60). При цьому, згідно до Додатку № 1 до Договору-анкети, який наданий позивачем до матеріалів справи, підписаний сторонами у справі та має мокру печатку банку, Банком від 10 липня 2008 року відкрито наступні поточні рахунки № 26206190861101 «Базовий» у доларах США, № 26206190861101 «Ofset» у доларах США, № 26207190861100 «Базовий» у гривні (а.с. 28). Згідно заяви на видачу готівки № 49 від 11 липня 2008 року з поточного рахунку ОСОБА_4 № 26207190861100 банком видано позивачу кредитні кошти у сумі 22 333,41 долар США, що еквівалентно 108 131 гривня 61 копійка (а.с. 29). Згідно квитанції № 49 від 11 липня 2008 року банком здійснено валютно-обмінну операцію грошових коштів у сумі 0,41 долар США на гривню у сумі 1,87 гривень за курсом долара 4,5500 гривень за 100 доларів США (а.с. 29). Згідно квитанції № 51 від 11 липня 2008 року було проведено валютно-обмінну операцію грошових коштів у сумі 22 333 долара США на гривню у сумі 101 615 гривень 15 копійок за курсом долара 4,5500 гривень за 100 доларів США (а.с. 30). Згідно квитанції № 50 від 01 липня 2008 року після здійснення обмінно-валютних операцій на поточний рахунок позивача № 26207190861100 внесено грошові кошти у сумі 107 617 гривень (а.с. 30). Відповідно до платіжного доручення № 1 від 11 липня 2008 року з поточного рахунку позивача банком на розрахунковий рахунок ПП «Авторитет-М» було перераховано 101 617 гривень (а.с. 31). Враховуючи вищенаведене, на думку суду, укладаючи кредитний договір у іноземній валюті, приховуючи вчинення правочину у національній валюті, банк, розуміючи відсутність законних підстав у позивача, як фізичної особи здійснити розрахунок з продавцем та придбати автомобіль, використовуючи валюту кредиту, фактично приховав порядок здійснення розрахунку та подальшу конвертацію іноземної валюти в гривню, надав кредит ОСОБА_4 у гривні. Проведення конвертації валюти не передбачалося за умовами Кредитного договору. Все вищенаведене підтверджено також показаннями допитаної у судовому в якості свідка спеціаліста начальник Совєтського відділення Республіканської дирекції «ОСОБА_5 Аваль» ОСОБА_6, яка пояснила, що якщо поточний рахунок відкритий у національній валюті – гривні, то використовувати його для видачі валюти не можливо, якщо рахунок відкрито на фізичну особу - резидента у валюті, то на цей рахунок можуть надходити кошти як у гривні так і у валюті, якщо рахунок відкрито у валюті, то відповідно Положення Нацбанку про відкриття та використання і закриття рахунків, то видача готівки може бути видана у валюті, або для видачі національної грошової одиниці – гривні, лише шляхом покупки банком валюти по встановленому курсу покупки на цей день цієї валюти, тобто з такого рахунку можна отримати валюту, напряму гривню зняти з такого рахунку не можна, спочатку йде розрахункова валютна операція про зняття готівки у валюті, у той же час банком здійснюється операція зміни валюти на гривню, у даному випадку у разі видачу кредиту у валюті на споживчі цілі з метою розрахунку із юридичною особою, на фізичну особу має бути відкрито два рахунки: валютний та гривневий, спочатку зараховують грошові кошти у валюті на валютний рахунок, потім видається готівка, при цьому видача валюти є формальною операцією, видача валюти готівкою не проводиться, а потім банком проводиться конвертація валюти і ці грошові кошти мають бути зараховані на рахунок фізичної особи у гривнях, а після цього грошові кошти банком перераховуються з рахунку фізичної особи на рахунок юридичної особи, в даному випадку автосалон, якщо рахунок відкрито у валюті, то поповнити рахунок можна лише у тій валюті, на яку він відкритий. Вказала, якщо у банка є дозвіл на відкриття мультівалютного рахунку, то рахунки, відкриті на нього, мають містити однаковий набор цифр із обов’язковим зазначенням валюти, якщо номера рахунків мають різність у цифрах, то такий рахунок не є мультівалютним. Разом з тим, суд критично ставиться до письмових пояснень спеціаліста ОСОБА_6 та не приймає їх до уваги, оскільки вони надані з порушенням ч. 4 ст. 54 ЦПК України, тобто з порушенням порядку, встановленого ч. 1 ст. 59 ЦПК України, зокрема, спеціалістом проведено оцінювання наданих сторонами доказів, зроблено виводи про дійсність документів та належність підписів, а також зроблено висновки щодо порушення відповідачем певних норм законодавства. Згідно з п. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. На думку суду, позивачем доведено ті обставини, на які вона посилається як на законні підстави для визнання Кредитного договору удаваним правочином та таким, що укладений в національній валюті – гривні. Оскільки між позивачем та відповідачем фактично був укладений договір про надання їй кредиту у національній валюті України в розмірі 108 131 гривня 67 копійок, що було еквівалентно 22 333, 41 доларів США по комерційному курсу на момент укладання договору, їх відносини з відповідачем мають бути врегульовані саме таким договором. В задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити у зв’язку з їх недоведеністю в порядку ст. 10, 60 ЦПК України та безпідставністю. При цьому, судом враховується положення ст. 217 ЦК України, яка встановлює, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частини і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачені нею судові витрати по справі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме, з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_4 слід стягнути судовий збір у розмірі 2 гривні 80 копійок, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 12 гривень 35 копійок. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 14, 60, 61, 158, 169, 212-218, 223, 228 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_4 задовольнити частково. Договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11370543000, який укладено 11 липня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4, в частині надання споживчого кредиту в сумі 22 333 (двадцять дві тисячі триста тридцять три) долара США 41 цент, що дорівнює еквіваленту 108 131 (сто вісім тисяч сто тридцять одна) гривня 67 копійок визнати удаваним. Визнати договір № 11370543000, який укладено 11 липня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4, укладеним в Національній валюті України, а саме вважати, що кредит був наданий в розмірі 108 131 (сто вісім тисяч сто тридцять одна) гривня 67 копійок на умовах гривневого кредиту. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 2 (дві) гривні 80 копійок, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 12 (дванадцять) гривень 35 копійок, а взагалі 15 (п’ятнадцять) гривень 15 копійок. В задоволенні іншої частини позову відмовити. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Автономної Республіки ОСОБА_1 шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення через Совєтський районний суд Автономної Республіки ОСОБА_1 апеляційної скарги. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя /підпис/ З оригіналом згідно: Суддя Совєтського районного суду Автономної Республіки ОСОБА_1 Петрова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13190264

Справа № 34/711-55/377 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29.12.10 За позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк” до 1. Закритого акціонерного товариства “Сіті Нет” 2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Вант” третя особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрконцепт” про стягнення 120 185 017,03 грн. за зустрічним позовом Закритого акціонерного товариства “Сіті Нет” до Відкритого акціонерного товариства Акціонерного банку “Укргазбанк” про визнання недійсним кредитного договору за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Вант” до Відкритого акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк” третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом – Закрите акціонерне товариство “Сіті Нет” про визнання недійсним договору іпотеки Суддя Ягічева Н.І. Представники від ПАТ АБ “Укргазбанк” Сироїд А.В. –представник за довір. № 367 від 22.06.2010р.; Канюк Я.Ю. –представник за довір. № 653 від 07.09.2010р; від ЗАТ “Сіті Нет” Волосович В.І. –представник за довір. № б/н від 01.12.2010р. від ТОВ “Вант” Тараба Н.В., представник за дов. №б/н від 30.09.2010; від ТОВ “Укрконцепт” не з’явився; ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Публічне акціонерне товариство акціонерний банк “Укргазбанк”, яке є правонаступником ВАТ АБ “Укргазбанк” (далі –позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства “Сіті Нет”(далі –Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю “Вант” (далі –Відповідач-2) про стягнення заборгованості в сумі 120 185 017,03 грн. за кредитним договором №65-V/2008 від 28.11.2008 (надалі-Кредитний договір) та звернення стягнення на предмет іпотеки. Первісна позовна заява мотивована тим, що на виконання умов Кредитного договору Відповідачу-1 було надано кредитні кошти в сумі 100 000 000 грн., що підтверджується випискою по рахунку №20622059856,980 з 28.11.2008 до 06.11.2009 про надання кредиту згідно Кредитного договору, тобто Позивач виконав свої зобов’язання в повному обсязі. Однак, Відповідач-1, як Позичальник за Кредитним договором, порушив його умови, а саме п.п.1.4.1, 1.4.2 п.1.4 щодо своєчасної сплати процентів, в зв’язку з чим станом на 05.11.2009 його заборгованість по несплачених процентах становила –18 570 701,73 грн. В зв’язку з порушенням Позичальником умов Кредитного договору, Позивач скористався своїм правом, передбаченим зокрема п.п.3.2.7 Кредитного договору та звернувся до суду за захистом своїх прав та вимагає дострокового повернення Позичальником частини кредиту, що залишилися, сплати процентів, нарахованих Банком згідно з умовами Кредитного договору. У ході проведення судового засідання 22.02.2010 представник Позивача звернувся до суду з уточненою позовною заявою, яка по собі є заявою про збільшення позовних вимог та просив суд стягнути з ЗАТ “Сіті Нет” на його користь заборгованість за Кредитним договором, яка становить 134 008 024,45 грн. та складається з: 100 000 000 грн. –заборгованості по кредиту; 2 219 178,08 грн. –заборгованості по процентах з 01.01.2010 до 27.01.2010; 22 570 701,44 грн. –заборгованості по процентах; 5 900 000 грн. –заборгованості по пені за несвоєчасне повернення кредиту; 3 318 144,93 грн. –заборгованості по пені за несвоєчасну сплату процентів. В зв’язку з тим, що ТОВ “Вант” виступив майновим поручителем за зобов’язаннями ЗАТ “Сіті Нет”, позивач на підставі укладеного між ним та ТОВ “Вант” договору іпотеки без оформлення заставної 17.02.2010, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. 17.02.2009 (далі –Іпотечний договір) просив звернути стягнення на предмет іпотеки,а саме, земельну ділянку, площею 0,8562 га, що розташована на вул. Січневого Повстання, 11-а, літ. “Б” у Печерському районі м. Києва та належить майновому поручителю ТОВ “Вант” на праві приватної власності. 22.02.2010 до загального відділу Господарського суду м. Києва надійшла зустрічна позовна заява Закритого акціонерного товариства “Сіті Нет” до Публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк” про визнання Кредитного договору недійсним. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2010 прийнято зустрічну позовну заяву для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що Банк за попередньою змовою з колишнім головою Правління ЗАТ “Сіті Нет” Рум’янцевим Є.Ю. з метою привласнення майна шляхом зловживання службовим становищем вчинили удаваний правочин –уклали Кредитний договір. Рум’янцев Є.Ю. не маючи за статутом Товариства повноважень на підписання подібних угод, надав Банку підроблений протокол загальних зборів ЗАТ “Сіті Нет”, а також підроблені протоколи про призначення його на посаду голови правління ЗАТ “Сіті Нет”, про звернення до ТОВ “Вант”, щодо вступу майновим поручителем за зобов’язаннями ЗАТ “Сіті Нет” та про затвердження правочину, що укладався ЗАТ “Сіті Нет” з Банком. Самі акціонери не були повідомленні про проведення загальних зборів з приводу отримання ЗАТ “Сіті Нет” даного кредиту та не мають відношення до підписання протоколів загальних зборів акціонерів, які були надані Рум’янцевим Є.Ю. до Банку з метою отримання кредиту. Кошти отримані за Кредитним договором були спрямовані на придбання цінних паперів таких емітентів, як ВАТ “Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний інвестицій фонд “Дніпроінвестбуд” та ВАТ “Оболонський завод продтоварів”. За інформацією ЗАТ “Сіті Нет” емітованими ними цінні папери використовуються на ринку цінних паперів у шахрайських цілях для відмивання доходів та ухилення від оподаткування. Крім того, вказаний Кредитний договір від імені ЗАТ “Сіті Нет” підписаний не уповноваженою на це особою. Відтак, ЗАТ “Сіті Нет” на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України просив суд визнати Кредитний договір недійсним”. Банк проти зустрічного позову заперечив, з наступних підстав: - ЗАТ “Сіті Нет” не було надано доказів того, що сторони уклали удаваний правочин і не зазначено який саме правочин на його думку, був прихованим під даним Кредитним договором; - сплата ЗАТ “Сіті Нет” нарахованих Банком за період з 28.11.2008 до 30.11.2008 процентів за користування кредитом в сумі 163 934,43 грн. свідчить про схвалення позивачем за зустрічним позовом Кредитного договору, у відповідності до ст.241 ЦК України, а відтак, відсутні підстави для визнання його недійсним. 28.04.2010 до загального відділу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Вант” надійшла зустрічна позовна заява до Публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк” про визнання Іпотечного договору недійсним. Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що оскільки Кредитний договір є таким, що має ознаки недійсного правочину, Іпотечний договір, укладений з метою забезпечення зобов’язань ЗАТ “Сіті Нет” за Кредитним договором, також є недійним, оскільки при його укладанні грубо порушено вимоги ст. 203 ЦК України. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2010 прийнято зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача за зустрічним позовом Закрите акціонерне товариство “Сіті Нет”. Ухвалою суду від 17.05.2010 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю “Укрконцепт”. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2010р. у справі №34/711 у задоволенні первісного позову Публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк” відмовлено повністю. Зустрічний позов Закритого акціонерного товариства “Сіті Нет” задоволено, визнано недійсним з моменту укладення Кредитний договір №65-V/2008 від 28.11.2008, укладений між Публічним акціонерним товариством акціонерним банком “Укргазбанк” та Закритим акціонерним товариством “Сіті Нет”. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк”(03078, м. Київ, вул. Єреванська, 1; 01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 39, ідентифікаційний код 23697280) на користь Закритого акціонерного товариства “Сіті Нет” (01024, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, буд. 15, ідентифікаційний код 20075595) 85 (вісімдесят п’ять) грн. –витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Вант” – задоволений, визнано недійсним договір іпотеки без оформлення заставної, укладений між Публічним акціонерним товариством акціонерним банком “Укргазбанк” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Вант”, посвідчений 17.02.20098 Заєць І.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстраційним номером 354. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк” (03078, м. Київ, вул. Єреванська, 1; 01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 39, ідентифікаційний код 23697280) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вант” (03150, м. Київ, вул. Димитрова, буд.6, літера А, офіс 2, ідентифікаційний код 33060171) 85 (вісімдесят п’ять) грн. –витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2010р. вищезазначене рішення Господарського суду міста Києва залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 20.10.2010р. у справі №34/711 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк»задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2010р. та рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2010р. у справі №34/711 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду, з підстав не дослідження судами попередніх інстанцій, того, чи були рішення загальних зборів ЗАТ «Сіті Нет», які оформлені спірними протоколами №1/07-2008 від 01.07.2008р., №28/1-2008 від 28.11.2008р., №01/12-008 від 01.12.2008р., №12/02-2009 від 12.02.2009р. оспорювані і чи визнавались вони недійсними в установленому законом порядку, оскільки чинним законодавством презюмується легітимність чинних рішень зборів учасників товариства, які не оспорені та не визнані недійсними в судовому порядку та інше. За резолюцією керівництва Господарського суду м.Києва, справа № 34/711 передана на новий розгляд судді Ягічевій Н.І. Ухвалою суду 08.11.10р. справу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.12.2010р. о 12 год. 00 хв. 23.12.2010р. ТОВ «УКРКОНЦЕПТ»подано до суду клопотання про витребування доказів, яке було задоволено судом. Ухвалою суду від 23.12.2010р. суд ухвалив направити судовий запит до Слідчого відділення податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, яким витребувати висновки судово-почеркознавчих експертиз від 07.04.10р. та від 08.04.10р.; направити судовий запит до Закритого акціонерного товариства «Сіті Нет», яким витребувати оригінали протоколів, якими надавалася згода на укладання кредитного договору № 65-V/2008 від 28.11.08р. Обов`язок направити судові запити разом з ухвалами суду від 23.12.10р. та отримати письмові відповіді покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрконцепт», для чого його зобов`язано з`явитись до Господарського суду міста Києва 24.12.10р. для отримання ухвал та запитів. Відповідно до вимог ст.4-4 ГПК України, п.7 ст. 129 Конституції України та клопотання учасника процесу судовий розгляд справи 29.12.2010р. здійснювався з фіксацією технічними засобами аудиозапису. Представник ТОВ «Укрконцепт»у судове засідання 29.12.2010р. не з’явився, проте, через канцелярію суду 29.12.2010р. надійшли наступні Клопотання: - про залучення Слідчого відділення податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва до участі у справі; про зобов’язання Слідчого відділення податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва надати затребувані судом докази; відкласти розгляд справи для надання Слідчим відділенням податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва затребуваних судом доказів, в зв’язку з тим, що оригінали матеріалів кримінальної справи які витребувані судом третім особам які не є учасниками справ не видаються.; - про здійснення фіксації судового процесу технічними засобами; - про зупинення провадження у справі до розгляду пов’язаної кримінальної справи №76-020254; - про вирішення питання щодо можливості надіслання матеріалів даної справи до Слідчого відділення податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва для розгляду пов’язаної кримінальної справи №76-020254. Судом задоволено клопотання про здійснення фіксації судового процесу. Представники Позивача за первісним позовом з’явилися, підтримали первісний позов, заперечили проти зустрічних позовів, заперечили проти заявлених клопотань ТОВ «Укрконцепт». Представники Відповідача 1-ТОВ «Сіті Нет»за первісним позовом у судове засідання 29.12.2010р. з’явилися, підтримали пояснення надані через канцелярію суду 02.12.2010р., зазначили, що у Вищого господарського суду підстав для скасування рішення та постанови було недостатньо, заперечили проти заявлених клопотань ТОВ «Укрконцепт». Крім того, надали Пояснення у справі та копії Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2010р. у справі №56/406 та Постанови Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2010р. у справі №56/406. Представник Відповідача 2 за первісним позовом –ТОВ «Вант»у судове засідання 29.12.2010р. з’явився, підтримав пояснення надані у судовому засіданні 23.12.2010р., зазначив, що в рамках справи №34/711-55/377 Відповідачами не розглядається питання притягнення Румянцева Є.Ю. до кримінальної відповідальності. Однак матеріали справи свідчать, що кредитний договір укладався без згоди загальних зборів акціонерів ЗАТ «Сіті Нет», оскільки відповідні протоколи було підроблено. Оскарження в судовому порядку рішень загальних зборів ЗАТ «Сіті Нет»оформлених підробленими протоколами, є лише зайвим затягуванням справи №34/711-55/377. ТОВ «Вант»вважає, що кредитний договір №65-V/2008 від 28.11.2008 року має бути визнаний недійсним і повністю підтримує позовні вимоги ЗАТ «Сіті Нет»за зустрічним позовом. Також договір іпотеки, посвідчений 17.02.2009р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за №354 також має бути визнаний недійсним. Крім того, підтримав позицію ЗАТ «Сіті Нет»викладену у поясненнях від 29.12.2010р. та заперечив проти заявлених клопотань ТОВ «Укрконцепт». Третя особа без самостійних вимог ТОВ «Укрконцепт»ухвали суду від 23.12.2010р. не виконала. Суд, керуючись ст.38, 34, 32, 79, 26 Господарського процесуального кодексу України відхиляє клопотання ТОВ «Укрконцепт»про залучення Слідчого відділення податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва до участі у справі; про зобов’язання Слідчого відділення податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва надати затребувані судом докази; відкласти розгляд справи для надання Слідчим відділенням податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва затребуваних судом доказів, в зв’язку з тим, що оригінали матеріалів кримінальної справи які витребувані судом третім особам які не є учасниками справ не видаються.; - про зупинення провадження у справі до розгляду пов’язаної кримінальної справи №76-020254; - про вирішення питання щодо можливості надіслання матеріалів даної справи до Слідчого відділення податкової міліції Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва для розгляду пов’язаної кримінальної справи №76-020254 в зв’язку з їх необґрунтованістю та доказовою неспроможністю. Справа розглядається за наявними в ній матеріалами, враховуючи процесуальні строки розгляду справи. Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини з урахуванням висновків Вищого господарського суду України, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд ВСТАНОВИВ: 28.11.2008 між ПАТ АБ “Укргазбанк” (Банком), в особі начальника Управління по роботі з системними VIP –клієнтами Лисого В.М., який діяв на підставі довіреності, посвідченої 14.03.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. за реєстровим №1953 та ЗАТ “Сіті Нет” в особі голови правління Рум’янцева Є.Ю., який діяв на підставі Статуту укладено Кредитним договір за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит в сумі 100 млн. грн. Пунктом 1.2 Кредитного договору сторони погодили цільове призначення (мету) кредиту: на поповнення обігових коштів, в т.ч. придбання цінних паперів. Згідно з п.п.1.3.1 п.1.3 Кредитного договору кредит надається з 28 листопада 2008 року до 27 листопада 2009 року. Позичальник в будь-якому випадку зобов’язаний повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 27 листопада 2009 року, у будь-якому, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін цього договору або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов розділу ІV даного договору. Відповідно до п.п.1.4.1 п.1.4 Кредитного договору за користування кредитом у межах встановленого в п.1.3 терміну кредитування процента ставка встановлюється в розмірі 20% річних. 31.12.2008р., 04.01.2009р., 17.02.2009р. сторонами Кредитного договору в особі тих же представників підписано зміни та доповнення №1, №2, №3 до Кредитного договору, яким внесено зміни до розділу ІІ «Умови забезпечення», розділу І «Предмет договору», а також розділів ІІ «Умови забезпечення кредиту», ІІІ «Права та обов’язки сторін»відповідно. В забезпечення вимог Банку, які випливають з Кредитного договору (а також будь-якими угодами до нього), укладеного між Банком та ЗАТ “Сіті Нет”, за умовами якого Позичальник зобов’язаний Іпотекодержателю не пізніше 27.11.2009 повернути кредит у розмірі 100 млн. грн., сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 20% річних та штрафні санкції у розмірі і випадках, передбачених кредитним та цим договором укладено Іпотечний договір. Пунктом 2.3 Іпотечного договору визначено, що згідно висновку про вартість земельної ділянки від 31.01.2009 ТОВ “Рента Груп” (ліценція серії АВ №332085, видана Державним агентством земельних ресурсів України 21.05.2007, сертифікат №5688/07 суб’єкта оціночної діяльності від 20.04.2007, виданий Фондом державного майна України) вартість предмету іпотеки становить 118 643 600 грн. За згодою сторін предмет іпотеки сторонами було оцінено в 118 643 600 грн. Дослідивши матеріали справи, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає вимоги Позивача до Відповідачів за первісним позовом такими що не підлягають задоволенню, а зустрічні вимоги такими що задовольняються судом, враховуючи наступне: Згідно зі ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до статті 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є наступні: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом (частина перша статті 92). Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (частина третя статті 92). Як вбачається з матеріалів справи, Кредитний договір підписано головою правління ЗАТ «Сіті Нет» Рум’янцев Є.Ю. Пунктом 5 ст.65 ГК України визначено, що правом діяти від імені підприємств без довіреності наділяється його керівник, аналогічне положення також міститься у пунктах 16.8.3, 16.8.7 статуту ЗАТ «Сіті Нет»в редакції, чинній під час укладання оспорюваного договору. Згідно положень Статуту ЗАТ «Сіті Нет» в редакції затвердженої загальними зборів акціонерів від 20.09.2006р. вищим органом Товариства є загальні збори акціонерів (п.13.1); до компетенції зборів акціонерів віднесено затвердження правочинів на суму, що перевищує 1 мільйон доларів, або еквівалентну суму в іншій валюті (п.15.1.12); акціонерами товариства є Кирюшина Н.Б., Кольцова О.І., Садова Г.І. Чинним законодавством презюмується легітимність рішень зборів учасника товариства, які не оспорені та не визнані недійсними в судовому порядку (ч.5 ст.98 ЦК України). Відповідно до абз.2 п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»№13 від 24.10.2008р., рішення загальних зборів та інших органів управління господарського товариства, що за своєю правовою природою є актами, дійсні, якщо у судовому порядку не буде встановлено інше. Судом встановлено, що наявні в матеріалах справи протоколи загальних зборів ЗАТ «Сіті Нет»№1/07-2008 від 01.07.2008р., №28/11-2008 від 28.11.2008р., №01/12-008 від 01.12.2008р., №12/02-2009 від 12.02.2009р. якими оформлено відповідні рішення про призначення Рум’янцев Є.Ю. на посаду голови правління товариства, про проведення необхідних заходів для отримання відповідного кредиту, уповноваження голови правління Рум’янцева Є.Ю. на підписання Кредитного договору, про затвердження Кредитного договору, а також про звернення до ТОВ «Вант»щодо виступу майновим поручителем за зобов’язаннями товариства по Кредитному договору не мають сили належних доказів з огляду на той факт, що Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2010р. у справі №56/406 визнано недійсними рішення загальних зборів акціонерів Закритого акціонерного товариства "Сіті Нет" (01024, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 15, код 20075595), оформлені протоколами Загальних борів Закритого акціонерного товариства "Сіті Нет" від 01.07.2008 № 1/07-2008, від 28.11.2008 № 28/11-2008, від 01.12.2008 № 01/12-2008, від 12.02.2009 № 12/02-2009, оскільки вказані рішення постановлені з недодержанням процедури скликання загальних зборів. З наданої до матеріалів справи копії Постанови Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2010р. вказане Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2010р. у справі №56/406 залишено без змін та набуло законної сили. Враховуючи загальнообов’язковий статус зазначених судових актів, визначений ст.ст. 124, 129 Конституції України, усталену практику Європейського суду з прав людини (див., наприклад, Рішення Суду від 25.07.2002р. зі справи „Совтрансавто-Холдинг” проти України”, в якому визначено, що „одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів” ), яка (практика) є джерелом права для національних судів згідно із ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006р., відповідні факти не можуть бути спростованими чи підданими сумніву за умов чинності рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2010р. у справі №56/406. Жодних інших документів на підтвердження факту затвердження правочину, надання дозволу на звернення до Банку з заявою щодо надання кредиту в сумі 100 млн. грн., призначення на посаду голови правління Рум’янцева Є.Ю. та надання дозволу звернутися до ТОВ “Вант” як майнового поручителя Банком суду надано не було. За встановлених під час розгляду справи обставин, суд дійшов висновку, що Рум’янцев Є.Ю. не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення такого правочину, як Кредитний договір на суму 100 000 000 грн. Крім того, судом встановлено що оспорюваний кредитний договір ЗАТ «Сіті Нет»не було прийнято юридичною особою до виконання, з огляду на наступні факти: За умовами Кредитного договору, Банк зобов’язався на умовах цього договору відкрити Позичальнику позичковий рахунок №20622059856.980, відкритий в ПАТ АБ “Укргазбанк”, МФО 320478, рахунок для погашення заборгованості по кредиту, процентам за його використання та всіх комісійних платежів, передбачених договором №37392059856.980 відкритий в ПАТ АБ “Укргазбанк”, МФО 320478 та надати Позичальнику кредитні кошти на умовах, в сумі та термін, обумовлені цим договором за умови оформлення відповідного забезпечення, що задовольняє вимоги Банку за цим договором. Відповідно до картки із зразками підписів та відбитком печатки, при здійсненні операцій за рахунками ЗАТ “Сіті Нет”№260059856/980; 978; 840; 260619856/980 зразки підписів та печатки Рум’янцева Є.Ю. (перший підпис), як колишнього голови правління товариства та Дорошенко В.М. (другий підпис), як головного бухгалтера товариства посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрижаком Я.А. Як слідує з матеріалів справи, Рум’янцев Є.Ю., як посадова особа ЗАТ “Сіті Нет”, що мав право першого підпису, за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності отримав 28.11.2008 грошові кошти в розмірі 100 млн. грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по особовому рахунку №20622059856.980 за період з 28.11.2008 до 06.11.2009. Що ж стосується посилання ПАТ АБ “Укргазбанк” щодо того, що сплата ЗАТ “Сіті Нет” відсотків за листопад 2008 року в сумі 163 934,43 грн. є схваленням ЗАТ “Сіті Нет” правочину, а відтак, відсутні підстави для визнання його недійсним, то відповідно до статті 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Не може вважатися схваленням правочину сплата Товариством відсотків за користування кредитом за листопад 2008 року, оскільки дана дія була вчинена саме гр. Рум’янцевим Є.Ю. по системі Клієнт-Банк, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Відтак, схвалення правочину ЗАТ “Сіті Нет” не мало місця. Як вже зазначалося, статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Обсяг цивільної дієздатності особи, що вчиняє правочин від імені юридичної особи, визначається відповідно до установчих документів юридичної особи та закону; вчинення дій, що свідчать про прийняття правочину до виконання, вважається схваленням правочину у разі вчинення правочину особою з перевищенням наданих їй повноважень. За встановлених судом обставин суд вважає вимоги Закритого акціонерного товариства “Сіті Нет” визнаються судом законними, обґрунтованими та такими, що відповідають положенням чинного законодавства, а відтак Кредитний договір підлягає визнанню недійсним. Щодо зустрічного позову ТОВ “Вант” суд зазначає наступне. Як було встановлено вище, в забезпечення вимог Банку, які випливають з Кредитного договору (а також будь-якими угодами до нього), укладеного між Банком та ЗАТ “Сіті Нет”, за умовами якого Позичальник зобов’язаний Іпотекодержателю не пізніше 27.11.2009 повернути кредит у розмірі 100 млн. грн., сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 20% річних та штрафні санкції у розмірі і випадках, передбачених кредитним та цим договором укладено Іпотечний договір. Предметом іпотеки є нерухоме майно –земельна ділянка, кадастровий №8000000000:82:006:0032, площею 0,8562 га, що розташована на вул. Січневого постання, 11-а, літ. “Б” у Печерському районі м. Києва, та належить Іпотекодавцю (ТОВ Вант”) на праві власності на підставі Державного акта про право власності на земельну ділянку серії КВ №137537, виданого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.06.2007, на підставі рішення Київської міської ради від 29.03.2007 №389/1010 та договору купівлі-продажу земельної дільники несільськогосподарського призначення від 19.06.2007, посвідченого Кравченко Н.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 19.06.2007 за №371, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №02-8-00138. Згідно зі ст. 1 Закону України “Про іпотеку” іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ст. 3 Закону України “Про іпотеку ” іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. За таких обставин, приймаючи до уваги висновки щодо недійсності Кредитного договору, Іпотечний договір підлягає визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України. Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, вказані договори є недійсними з моменту їх вчинення. Щодо первісного позову ПАТ АБ “Укргазбанк” про стягнення з ЗАТ “Сіті Нет” заборгованості, яка з урахуванням уточненої позовної заяви становить 134 008 024,45 грн., суд зазначає наступне. Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7). Враховуючи той факт, що предметом первісного позову є стягнення заборгованості, яка виникла за Кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором, які визнані в судовому порядку недійсним, суд не вбачає правових підстав для його задоволення. Відтак, Позивач за первісним позовом не довів суду належними доказами своїх вимог. Таким чином, Господарський суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ПАТ АБ “Укргазбанк”. Щодо укладання 02.04.2010 між Банком та ТОВ “Укрконцепт” Договору про відступлення права вимоги, за умовами якого Первісний кредитор відступає Новому кредитору своє право вимоги за Кредитним договором з усіма додатковими угодами до нього, додатками до нього, що є його невід’ємною частиною, укладеним між Первісним кредитором та ЗАТ “Сіті Нет”, судом встановлено наступне: Пунктом 2.1 зазначеного договору встановлено, що до Нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання зобов’язань Боржника за Кредитним договором. Тобто, до ТОВ “Укрконцепт” було відступлено всі права як за Кредитним договором, так і за Іпотечним договором. Умовами Договору відступлення права вимоги передбачено, що до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання зобов’язань боржника за основним договором (пункт 2.1.). При цьому сторони в пункті 2.2. цього договору встановили, що договір відступлення права за Договором іпотеки укладається між первісним кредитором та новим одночасно з укладанням цього договору. Докази виконання ТОВ «Укрконцепт» передбаченого пунктом 2.4. Договору відступлення права вимоги від 02.04.2010р. обов’язку сплатити Банку 127 557 002,82 грн. в день укладання договору шляхом перерахування суми на рахунок Банку №37392059856, в матеріалах справи відсутні і сторонами не надані. Зважаючи на зазначене, а також виходячи з положень пункту 3.1 цього договору, згідно якого право вимоги за договором вважається відступленим первісним кредитором та прийнятим новим кредитором з моменту підписання договору та виконання останнім п.2.4., суд приходить до висновку про відсутність правових підстав вважати таким, що відбулося, відступлення Банком Товариству з обмеженою відповідальністю «Укрконцепт» права вимоги за Кредитним договором та Договором іпотеки. Судові витрати, понесені ЗАТ “Сіті Нет” та ТОВ “Вант” відповідно до статей 44, 49 ГПК України покладаються на Позивача за первісним позовом. Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд ВИРІШИВ: 1.Відмовити у задоволені первісних позовних вимог Публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк” у повному обсязі. 2.Зустрічний позов Закритого акціонерного товариства “Сіті Нет” задовольнити. Визнати недійсним з моменту укладення Кредитний договір №65-V/2008 від 28.11.2008, укладений між Публічним акціонерним товариством акціонерним банком “Укргазбанк” та Закритим акціонерним товариством “Сіті Нет”. Стягнути з Публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк” (03078, м. Київ, вул. Єреванська, 1; 01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 39, ідентифікаційний код 23697280) на користь Закритого акціонерного товариства “Сіті Нет” (01024, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, буд. 15, ідентифікаційний код 20075595) 85 (вісімдесят п’ять) грн. –витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. 3. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Вант” - задовольнити. Визнати недійсним договір іпотеки без оформлення заставної, укладений між Публічним акціонерним товариством акціонерним банком “Укргазбанк” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Вант”, посвідчений 17.02.20098 Заєць І.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстраційним номером 354. Стягнути з Публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк” (03078, м. Київ, вул. Єреванська, 1; 01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 39, ідентифікаційний код 23697280) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вант”(03150, м. Київ, вул. Димитрова, буд.6, літера А, офіс 2, ідентифікаційний код 33060171) 85 (вісімдесят п’ять) грн. –витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ після набрання рішенням законної сили У судовому засіданні 29.12.2010р. оголошено вступну і резолютивну частину рішення. Повний текст рішення підписаний 29.12.2010р. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду скарги апеляційним господарським судом. Суддя Н.І. Ягічева http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13239322