ANTIRAID

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2010 року м. Чернівці Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі: Головуючого судді Галичанського А.Д. суддів: Міцнея В.Ф., Яремка В.В. секретар Тодоряк Г.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача Чернівецька міська рада, до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_4, приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Балацького Олега Олександровича про визнання договору іпотеки недійсним, зобов’язання скасувати реєстраційні записи, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 27 травня 2010 року, - в с т а н о в и л а : Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 27 травня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки № 014/05/359/1077 від 26.06.2007 р., укладений між ОСОБА_4 та відкритим акціонерним товариством «Рйфайзен Банк Аваль». Зобов’язано приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Балацького О.О. скасувати реєстраційний запис від 26.06.2007 року щодо реєстрації в Державному реєстрі іпотек іпотеки житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати реєстраційний запис від 26.06.2007 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо заборони відчуження житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1. В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 27 травня 2010 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що не відповідає нормам матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що 26.06.2007 р. між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», в особі заступника директора з питань операційної підтримки Чернівецької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_7 і начальником управління продаж та підтримки малого та середнього бізнесу Чернівецької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_8 та ОСОБА_1 укладено Генеральний кредитний договір за № 014/05/359. В рамках Генерального Договору між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладені кредитні договори за № 014/05/359/1 від 26.06.2007 р., № 014/05/359/2 від 23.10.2007 р., № 014/05/359/3 від 24.12.2007 р., по яких видано у готівковій формі 112 000 доларів США. В забезпечення вимог ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», передбачених Генеральним Договором між Банком та ОСОБА_4, як майновим поручителем - іпотекодавцем 26.06.2007 р. укладено договір іпотеки за № 014/05/359/1077, нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 4777 приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О.О. При цьому, предметом іпотеки зазначено належний ОСОБА_4 на праві власності житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 що підтверджується Свідоцтвом серії ЯЯЯ № 433266 про право власності на нерухоме майно видане Виконкомом Чернівецької міської ради від 03.05.2006 р. і зареєстроване 11.05.2006 р. у Чернівецькому ОК БТ1 за № 14644036. Згідно копії свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 від 04.10.1985 р., ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 04.10.1985 р. по цей час, тому набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_4 під час шлюбу 11.05.2006 р. нерухоме майно, а саме житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя. Подружжя ОСОБА_4 мають трьох дітей: повнолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, повнолітнього ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, доньку ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка на момент укладення оскаржуваного Договору іпотеки була неповнолітньою і ці відомості були відомі відповідачам з паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 Як встановлено з довідки ЧКОБТІ за № 170 від 03.02.2010 р. на обліку та в електронному реєстрі про право власності на нерухоме майно в м.Чернівці будинки (домовласність) за ОСОБА_1 - не зареєстровано. Відповідно до довідки ЧКОБТІ за № 193 від 08.02.2010 р., на обліку та в електронному реєстрі про право власності на нерухоме майно в м. Чернівці будинки (домовласність) за ОСОБА_11 - не зареєстровано. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав. Вищезазначені обставини судом першої інстанції встановлені повно на підставі належних та допустимих доказів, яким дана правильна юридична оцінка і до встановлених таким чином спірних правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, що їх регулюють. Доводи апеляційної скарги про відповідність спірного договору іпотеки вимогам чинного законодавства спростовуються ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», якою встановлено, що держава охороняє та захищає права та інтереси дітей при вчиненні право чинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких право чинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Помиляється апелянт вважаючи, що на дітей позивача даний закон не розповсюджується. За таких обставин суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування. Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів, - у х в а л и л а: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відхилити. Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 27 травня 2010 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців до Верховного Суду України. Головуючий /підпис/ Судді: /підписи/ З оригіналом згідно http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12121973

Справа № 22ц-5006/10 Головуючий в 1 інстанції – Ковтуненко В.В. Категорія - 27 Доповідач – Стрільчук В.А. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ _____________________________________________________________________________ У Х В А Л А іменем України 21 жовтня 2010 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Волинської області в складі: головуючого - судді Стрільчука В.А., суддів – Здрилюк О.І., Карпук А.К., при секретарі Лещенко Т.І., з участю представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представників відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника третьої особи Христін Р.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ КБ «Приватбанк»), приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7, третя особа орган опіки та піклування Луцької районної державної адміністрації, про визнання недійсним договору іпотеки за апеляційною скаргою відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» на рішення Луцького міськрайонного суду від 20 вересня 2010 року, в с т а н о в и л а: Рішенням Луцького міськрайонного суду від 20 вересня 2010 року позов задоволено частково. Постановлено договір іпотеки ROMWGA00000126 від 14 листопада 2006 року, укладений між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_2 за кредитним договором № ROMWGA00000126 від 14 листопада 2006 року, укладеним між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 4570, визнати недійсним. Зобов’язати приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7 виключити з Державного реєстру іпотек запис за реєстраційним номером 4050378, контрольна сума 4381ВВ9Б50. Зобов’язати приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7 виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером 4050180, контрольна сума 2ГБ590ГІЕВ та запис за реєстраційним номером 4050339, контрольна сума 2823А560Г2. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 понесених і документально підтверджених судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 8,50 грн. та витрат на інформаціно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 37,00 грн. В решті позовних вимог відмовити. В апеляційній скарзі відповідач ПАТ КБ «Приватбанк», покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального, просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В запереченні на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_6 просить відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення без змін, зазначаючи про його законність та обґрунтованість. Судом першої інстанції встановлено, що 14 листопада 2006 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки з метою забезпечення зобов’язань ОСОБА_2 за кредитним договором від цього ж числа, укладеним між нею та ЗАТ КБ «Приватбанк». Договір посвідчено приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7 і зареєстровано в реєстрі та накладено заборону відчужувати житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами і земельну ділянку, що знаходяться в с. Милуші Луцького району по вул. Тарасова, 16 та належать ОСОБА_2 на праві власності. На час укладення договору разом з ОСОБА_2 у вказаному житловому будинку проживав її неповнолітній син позивач ОСОБА_6, який мав право на користування цим житлом як член сім’ї власника. Однак ОСОБА_2 не було отримано згоди органу опіки і піклування на передачу будинку в іпотеку банку. Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів. Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу (далі – ЦК) України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Статтею 203 цього Кодексу встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має учинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За змістом ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Встановлені судом першої інстанції та наведені вище обставини, крім пояснень осіб, які беруть участь у справі, підтверджуються сукупністю наявних у справі доказів, зокрема, договором іпотеки від 14 листопада 2006 року, за умовами якого в забезпечення виконання кредитного договору ОСОБА_2 передала в іпотеку нерухоме майно (а. с. 12-13), довідкою Маяківської сільської ради від 6 травня 2006 року № 1211, згідно з якою разом з ОСОБА_2 в будинку АДРЕСА_1 проживав її неповнолітній на той час син (а. с. 15), витягом про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек, з якого вбачається, що до Державного реєстру іпотек внесено договір іпотеки від 14 листопада 2006 року за реєстраційним номером 405078 контрольна сума 4381ВВ9Б50 (а. с. 74), витягами про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 4050180, контрольна сума 2ГБ590ГІЕВ, реєстраційним номером 4050339, контрольна сума 2823А560Г2, за якими приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7 було накладено заборону відчужувати житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 (а. с. 75, 76). Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання. Згідно зі ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. З матеріалів справи вбачається, що на час укладення оспорюваного договору іпотеки позивач ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, був неповнолітнім і мав право користування спірним будинком (а. с. 16). При укладенні згаданого договору від 14 листопада 2006 року відповідачами ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було допущено порушення наведених вимог законодавства, оскільки ОСОБА_2 передала за договором в іпотеку банку житловий будинок без згоди органу опіки та піклування, порушивши при цьому законні права та інтереси позивача. Виходячи з викладеного, давши вірну правову оцінку обставинам справи, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково, визнавши недійсним договір іпотеки та зобов’язавши нотаріуса вчинити пов’язані з цим дії. Порушення судом вимог ч. 2 ст. 31 ЦПК України, яке виразилося в прийнятті змін до позовної заяви після початку розгляду справи по суті, є формальним і не вплинуло на правильність вирішення спору, а тому відповідно до ч. 2 ст. 308 цього Кодексу не може бути підставою для скасування рішення. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення. Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а: Апеляційну скаргу відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 20 вересня 2010 року в даній справі залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11707803

У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2009 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі : Левченка Є.Ф., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», приватного нотаріуса ОСОБА_5, третя особа – виконавчий комітет Мукачівської міської ради як орган опіки та піклування, про визнання договору іпотеки недійсним, в с т а н о в и л а : У березні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 15 травня 2007 року він уклав із ЗАТ «ОТП Банк» договір іпотеки, за яким передав в іпотеку банку будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, право користування будинком має його неповнолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, однак при укладенні договору іпотеки не було одержано згоди органу опіки та піклування. Позивач просив визнати договір іпотеки недійсним, вилучити запис із єдиного реєстру іпотек щодо будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, скасувати накладену нотаріусом заборону на відчуження будинку й земельної ділянки. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 24 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2009 року, позов задоволено. У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Доводи скарги та матеріали витребуваної справи не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень. Згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому доводи касаційної скарги в цій частині не можуть бути визнані як підстава для призначення справи до судового розгляду. Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів Cудової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» відхилити, рішення Мукачівського міськрайонного суду від 24 червня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2009 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді Верховного Суду України: Є.Ф. Левченко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7418796

Справа №22-1645/09 Головуючий у першій інстанції: Слюсарчук В.М. Доповідач - Фазикош Г.В. УХВАЛА Іменем України 21 жовтня 2009 року м. Ужгород Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі: головуючої - судді Фазикош Г.В., судців - Власова С.О., Куцина М.М.. при секретарі - Медяник Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» Бачинського ЯР. на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 24 червня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», приватного нотаріуса Мукачівського міського нотраіального округу ОСОБА_2, третя особа орган опіки і піклування, про визнання договору недійсним, - встановила: Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 24 червня 2009 року було задоволено позов ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» ( далі по тексту Банк), приватного нотаріуса Мукачівського міського нотраіального округу ОСОБА_2, третя особа орган опіки і піклування, та визнано недійсним договір іпотеки №РСТ - 801/074/2007 від 15 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Банком для забезпечення кредиту. Суд прийшов до висновку, що вказаний договір порушує вимоги закону, а саме вимоги ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», відповідно до якого органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням житлових прав дітей при віджуджені жилих приміщень. Вказаний договір іпотеки було укладено та посвідчено без згоди органу опіки та піклування, чим було порушено права малолітнього _ сина позивача ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1 На це рішення представник Банку подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити в справі нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю. Свою позицію апелянт мотивує тим, що, на його думку, місцевий суд неповно встановив фактичні обставини справи, зробив висновки, які не відповідають цим обставинам, та неправильно застосував норми матеріального права. Зокрема, суд не прийняв до уваги, що позивач прописав свою дружину з малолітньою дитиною в АДРЕСА_1 без дозволу Банку, хоча цей будинок був предметом іпотеки і в оспорюваному договорі було перебачено обов'язок іпотекодавця не прописувати ( не реєструвати) будь-яких третіх осіб на території ( площі) предмета іпотеки, без попередньо отриманої на те письмової згоди іпотекодавця. На думку апелянта, оскільки вказана прописка здіснена неправомірно, вона є нечинною, і малолітній син позивача та його дружина не мають право на користування відповідною житловою площею; Відтак, у випадку початку процедури звернення стягнення на предмет іпотеки права неповнолітної особи порушені не будуть, оскільки ця особа проживає у будинку без згоди Банку, тобто незаконно. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що за наявною у Банку інформацією в будинку проживає гр.ОСОБА_3, разом із сім'єю, а не позивач із сім'єю. Апелянт також зауважує на те, що наслідком скасування договору іпотеки буде погіршення фінансового стану Банка, що призведе до скорочення кредитних ресурсів, негативно позначиться на можливості надання кредитів іншим особам, спричинить ризик неможливості виконання Банком своїх зобов'язань перед третіми особами. На думку апелянта, суд першої інстанції неправильно витлумачив норми матеріального права щодо необхідності одержання дозволу органу опіки і піклування на укладення певних видів договорів. Зокрема, він вважає, що така згода була необхідна у разі, якщо батьками вчинялися" правочини щодо нерухомого майна неповнолятніх осіб або відчужувалося (набувалося) нерухоме майно, право на користування яким мала дитина. У цьому випадку, оскільки дитина була прописана в будинку неправомірно, всупереч письмової згоди Банку, а на момент оформлення договору іпотеки в будинку взагалі ніхто не був прописаний, вона не має право на користування цим будинком, а тому і згода органу опіки і піклування не потрібна. У судовому засіданні в апеляційній інстанції представник апелянта скаргу підтримав та просив задовольнити із наведених у ній підстав. Представник позивача скаргу не визнав та просив відхилити. Крім того він пояснив, що доводи апелянта про те, що визнання недійсним договору іпотеки призведе до нагативних наслідків для Банку є нобгрунтованими. Банк звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за кредитним договором ' судом застосовано заходи по забезпеченню позову: ухвалою від 09 жовтня 2009 року на будинок накладено арешт. У судовому засіданні в апеляційній інстанції за клопотанням представника позивача, яке підтримав представник апелянта, було допитано в якості свідків ОСОБА_3, та ОСОБА_4. ОСОБА_3, підтвердив факт того, що він ніколи не проживав та не проживає у будинку, який належить ОСОБА_1 Він постійно проживає та зареєстрований у АДРЕСА_2, що підтверджується відповідною відміткою у його паспорті. ОСОБА_4 пояснила, що тривалий час вона працює поштарем. ОСОБА_1 знає особисто, оскільки він проживав на території, яку вона обслуговувала. Раніше він із сім'єю проживав у АДРЕСА_2 , однак цю квартиру продав і там не проживає, однак поштова кореспонденція йому продовжує надходити. Вона особисто передає її ОСОБА_1, оскільки він праціє біля її поштового відділення. Вислухавши присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали даної справи та оригінаг кредитної справи, колегія перевірила законність та обгрунтованність рішення суду першої інстанції ^ межах доводів апеляційної скарги та прийшла до наступного. Відповідно до ст.214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для справи, та докази на їх підтвердження; які правові відносини сторін випливають із встановлених осбтавин; яка норма права підлягає застосуванню до цих правових відносин тощо. Зібрані по справі докази суд повинен оцінити відповідно до вимог процесуального закону з врахуванням встановлених у ньому правових презумцій. У цій справі суд першої інстанції встановив і сторони це не заперечили, що позивач ОСОБА_1 15 травня 2007 року для проживання своєї сім'ї дружини та неповнолітнього сина ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1 придбав у ОСОБА_5 АДРЕСА_1 та земельну ділянку для обслуговування цього будинку площею 0,0588га. Будинок був придбаний частково за кошти, отиманні авансом до укладення договору купівлі-продажу від реалізації АДРЕСА_2 та частково за рахунок отриманого від Банку кредиту. 15 травня 2007 року для забезпечення кредитну між Банком та позивачем було укладено договір іпотеки, предметом якого є вказаний будинок та земельна ділянка. Після придбання будинку позивач вселився у будинок разом із неповнолітнім сином та дружиною. Всі троє також зареєстровані у ньому. Ці обставини строни не оспорюють. Суд першої інстанції встановив, що під час укладення спірного договору іпотеки згода органу опіки та піклування не надавалася, що суперечить вимогам ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» і є підставою для визнання його недійсним. Колегія суддів вважає, що цей висновок місцевого суду є правильним та узгоджується зі змістом чинного законодавства України та її міжнародним зобов'язаннями. Так, відповідно до ст.З Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріорітет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері, є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого узгоджуються із вищеназваними положеннями Конвенції «Про права дитини» та, на переконання колегії, не можуть тлумачися звужено. У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст.8 ЦПК України та ст.З Конвенції «Про права дитини» повинен надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У т.ч. це стосується й положень такого підзаконного норативно-правовогр акту, як Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки і піклування, відповідно до статті 177 СК України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься і право користування жилим приміщенням. Адже відповідно до частини другої та третьої ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право ^ користуванися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчужені жилих приміщень та купівлі нового житла. Наведені положення узгоджується із вимогами частини другої ст.64 та частини першої ст.156 ЖК України та ст.405 ЦК України. Таким чином, батьки управляють майном, майновими правами, які належать дитині, з обов'язковим врахуванням потреб та інтересів дитини, зокрема, з додержанням відповідних правил про опіку та піклування (з дозволу органу опіки та піклування), а тому отримання батьками дозволу органів опіки та піклування на укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, є необхідним не тільки тоді, коли ці договори стосуються майна дитини, але й тоді, коли вони стоуються її майнових прав, зокрема, права на користування жилим приміщенням. Отримання такого дозволу є необхідною умовою законності відповідного правочину. Наведене тлумачення цілком узгоджується з правовими позиціями, викладеними Міністерством праці та соціальної політики України в листі від 22.05,2006 року за №3411/0/14-06/042 та Міністерством юстиції України від 25.07.2006 року за №19-50-556 «Щодо отримання згоди органів опіки та піклування». У даному випадку, на переконання колегії, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо наявності у неповнолітньої дитини іпотекодавця права на користування жилим приміщенням, що передавалося в іпотеку. Договір купівлі-продажу будинку, кредитний договір та договір іпотеки укладалися одночасно в один день, відтак покупець будинку та його сім'я не були та не могли бути зареєстровані в ньому в той же день з об'єктивних причин. Сторонам було відомо те, що позивач брав кредит саме для купівлі житлового будинку для поліпшення житлових умов своєї сім'ї, що квартира,, у якій його сім'я проживала до цього, має бути продана, і іншого житла його сім'я немає. Тобто мала місце єдина операція, спрямована на зміну житлових умов сім'ї позивача, а віддтак і його неповнолітнього сина. Ці обставини були встановлені судом першої інстанції і сторонами не оспорювалися. Колегія відхиляє доводи апеляційної скарги щодо того, що реєстрація у будинку дружини позивача та його неповнолітнього сина є незаконною, оскільки такі твердження матеріалами справи не підтверджуються. Дійсно в оспорюваному договорі було перебачено обов'язок іпотекодавця не прописувати (не реєструвати) будь-яких третіх осіб на території (площі) предмета іпотеки, без попередньо отриманої на те письмової згоди іпотекодавця. Однак це положення договору не узгоджується із вимогами частини другої ст.64 та частини першої ст.156 ЖК України, ст.405 ЦК України та ст. 177 СК України, і фактично є такими, що спрямовані на обмеження законних прав неповнолітньої дитини. Крім того, реєстрація була фактично здійснена і Банком не оспорювалася, тобто вона є чинною. Колегія також відхиляє аргументи представника апелянта про те, що насправді у будинку проживає інша особа, а саме гр. ОСОБА_3, із сім'єю, оскільки такі не узгоджуються із наявними матеріалами справи та спростовані показами свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що були дані ними в суді апеляційної інстанції. Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що наслідком скасування договору іпотеки буде погіршення фінансового стану Банка, що призведе до скорочення кредитних ресурсів, негативно позначиться на можливості надання кредитів іншим особам, спричинить ризик неможливості виконання Банком своїх зобов'язань перед третіми особами, то колегія відхиляє їх, як такі, що не мають визначального значення для вирішення даної справи. Якщо правочин суперечить Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, він може бути визнаний недійним відповідно до вимог ч.1 ст.203 та ст.215 Цивільного Кодексу України незалежно від фінансового стану сторін цього правочину. Крім того, колегія звертає увагу й на те, що між сторонами існує інший судовий спір про стягнення боргу за кредитним договором і судом застосовано заходи по забезпеченню позову Банку шляхом накладення арешту на відповідний будинок та земельну ділянку. Таким чином, майнові інтереси банку є забезпечені. Враховуючи викладене, колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального, права, і доводи апеляційної скарги не спростовують висновків цього суду. Апеляційна скарга є небгрунтованою та до задоволення не підлягає. Керуючись ст.ст.Ю, 11, 60, 303, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, - ухвалила: Апеляційну скаргу представника відповідача закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» Бачинського ЯР. - відхилити. Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 24 червня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», приватного нотаріуса Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_2, третя особа орган опіки і піклування, про визнання договору недійсним - залишити в силі. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Верховного Суду України. Головуюча: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/6586938

Решение суда апелляционной инстанции, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=756

О больной фантазии коллекторов говорили уже не раз. Милиция так не разговаривает. Если Ваша сестра настолько больна и не может жестко отшить этих фантазеров, тогда предложите следующее. Пусть заключит договор с адвокатом или юристом и когда позвонят в очередной раз, то даст его телефон и скажет чтобы все переговоры вели с ее представителем, и сразу пусть кладет трубку и не слушает больных фантазий у нее и так проблем хватает.

У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 березня 2010 року м. Київ Суддя Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України Мазурок В.А., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 19 листопада 2009 року в справі за позовом заступника прокурора м. Хмельницького в інтересах малолітнього ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі – ПАТ КБ "Приватбанк"), ОСОБА_4, треті особи: відділ у справах дітей виконавчого комітету Хмельницької міської ради, приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Палінчак Тетяна Вікторівна, про визнання недійсними договору іпотеки та додаткового договору, в с т а н о в и в: Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 19 листопада 2009 року, позов заступника прокурора м. Хмельницького в інтересах малолітнього ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсними договір іпотеки № 0704/938 від 27 квітня 2007 року укладений ОСОБА_4 та ПАТ КБ "Приватбанк" та додатковий договір № 1 від 18 травня 2007 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ КБ "Приватбанк" ставить питання про скасування судових рішень з підстав неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права, ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із оскаржуваних судових рішень, доданих до них матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду. Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 19 листопада 2009 року в справі за позовом заступника прокурора м. Хмельницького в інтересах малолітнього ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", ОСОБА_4, треті особи: відділ у справах дітей виконавчого комітету Хмельницької міської ради, приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Палінчак Тетяна Вікторівна, про визнання недійсними договору іпотеки та додаткового договору іпотеки відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити публічному акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк". Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Верховного Суду України В.А. Мазурок http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8516419

Справа № 22ц-2191 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий у першій інстанції – Трембач О.Л. Доповідач – Ніколаєва В.М. Категорія № 19,27 19 листопада 2009 року м. Хмельницький Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Хмельницької області в складі : головуючої – судді Ніколаєвої В.М., суддів : Заїки В.М., Ніколової Б.Ю., при секретарі : Дідик А.Б., з участю : сторін, їх представників розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-2191 за апеляційною скаргою ЗАТ (ПАТ) КБ "ПриватБанк" на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 11 вересня 2009 року за позовом заступника прокурора міста Хмельницького в інтересах малолітніх ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", ОСОБА_4, з участю третьої особи на стороні позивача - відділу у справах дітей виконавчого комітету Хмельницької міської ради, третьої особи на стороні відповідача – приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору іпотеки та додаткового договору іпотеки. Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів в с т а н о в и л а : Заступник прокурора міста Хмельницького, звертаючись в суд з позовом, вказувала, що 27 квітня 2007 року між ОСОБА_4 та іпотекодержателем ЗАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір іпотеки № 0704/938, а 18 травня 2007 року додатковий договір № 1 до означеного договору іпотеки на забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 за кредитною угодою від 17 квітня 2007 року № 0704/938. Предметом договору іпотеки є квартира АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 10 грудня 2003 року № 3793097. В ході проведеної прокуратурою м. Хмельницького перевірки встановлено, що в зазначеній квартирі прописані ОСОБА_4 та двоє її малолітніх дітей : ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2. Однак зазначені договори укладені без згоди на це органів опіки та піклування. Тому просила визнати недійсними договір іпотеки № 0704/938 від 27 квітня 2007 року і додатковий договір № 1 від 18 травня 2007 року, укладені між ОСОБА_4 та іпотекодержателем ЗАТ КБ "ПриватБанк" на забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 за кредитною угодою від 17 квітня 2007 року № 0704/938, зобов'язати ОСОБА_3 повернути непогашену суму кредиту. Під час розгляду справи заступник прокурора міста Хмельницького уточнила позовні вимоги, просила залучити ЗАТ КБ "ПриватБанк" в якості відповідача по справі і визнати недійсним договір іпотеки № 0704/938 від 27 квітня 2007 року, додатковий договір № 1 від 18 травня 2007 року, укладені між ОСОБА_4 та іпотекодержателем на забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 за кредитною угодою від 17 квітня 2007 року № 0704/938. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 11 червня 2009 року ЗАТ "ПриватБанк" залучено до участі в справі в якості відповідача. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 11 вересня 2009 року позов задоволено. Визнано недійсними договір іпотеки № 0704/938 від 27 квітня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 і ЗАТ КБ "ПриватБанк", та додатковий договір № 1 від 18 травня 2007 року до договору іпотеки від 27 квітня 2007 року. Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в сумі 566 грн. 67 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 40 грн. Стягнуто з ЗАТ КБ "ПриватБанк" в дохід держави судовий збір в сумі 566 грн. 67 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 40 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір в сумі 566 грн. 67 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 40 грн. В апеляційній скарзі закрите акціонерне товариство (нині публічне акціонерне товариство) КБ "ПриватБанк" просить скасувати вказане рішення суду, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального права. Вказує, що на момент укладення договору іпотеки ОСОБА_4 та її малолітні діти не були прописані у квартирі, що є предметом договору іпотеки. Відповідачка була зареєстрована за іншою адресою, тобто вона, її діти мали право користування іншим житловим приміщенням. Тому нотаріус не мав підстав для отримання згоди органу опіки та піклування на посвідчення такого правочину. Апеляційну скаргу слід відхилити з таких мотивів. У відповідності з ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом вірно встановлені фактичні обставини справи, дана їм належна оцінка, його висновки узгоджуються з матеріалам справи, відповідають закону. З'ясовано, що 27 квітня 2007 року між ОСОБА_4 та іпотекодержателем ЗАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір іпотеки № 0704/938, а 18 травня 2007 року додатковий договір № 1 до означеного договору іпотеки на забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 за кредитною угодою від 17 квітня 2007 року № 0704/938. Предметом договору іпотеки є квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 10 грудня 2003 року. Відповідно до ст. 12 Закону України " Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. З матеріалів справи вбачається, що згода органу опіки та піклування на укладення зазначених договорів не надавалась. Це підтверджується листом начальника служби у справах дітей виконавчого комітету Хмельницької міської ради № 167 від 30 січня 2009 року. Не заперечували вказані обставини і відповідачі. У відповідності зі ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Згідно зі ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. В судовому засідання ОСОБА_4 пояснила, що з ціллю уникнення отримання згоди органу опіки та піклування на укладення оспорюваних правочинів, 19 квітня 2007 року знялась з дітьми з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 та зареєструвалась у іншій квартирі. При цьому вона і її діти залишались проживати у вказаній квартирі. З довідок (виписки з домової книги про склад сім'ї та прописку) № 4117 та 4114 від 16 грудня 2008 року, виданих ЗАТ "ЖЕО" видно, що у квартирі АДРЕСА_1 прописані та проживають ОСОБА_4, її діти : ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, які 19 квітня 2007 року зняті з реєстрації, а 14 червня 2007 знову зареєстровані за цією адресою. При таких обставинах суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову заступника прокурора міста Хмельницького. Доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на законність, обґрунтованість його рішення. Суд першої інстанції правильно встановив дійсні обставини справи, характер правовідносин, що виникли між сторонами, вірно застосував чинне законодавство, яке їх регулює. Підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог позивача не вбачається. Керуючись ст. ст. 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства (публічного акціонерного товариства) комерційного банку "ПриватБанк" відхилити. Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 11 вересня 2009 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України. Головуюча: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9162734

Определение Верховного суда Украины оставившее в силе данное решение, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1860

Определение Верховного суда Украины оставившее в силе данное решение, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1860

Решение суда первой инстанции и апелляционного суда, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=917 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=955

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: Костенка А.В., Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,- розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, до закритого акціонерного товариства "ОТП Банк", ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Дніпровської районної у м. Херсоні ради, приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Годований О.В., про визнання правочину недійсним , за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 2 листопада 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 3 березня 2010 року, в с т а н о в и л а : Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 2 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 3 березня 2010 року, позов ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 задоволено частково. У касаційній скарзі ПАТ "ОТП Банк" просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу. Керуючись ст.ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, - у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" відхилити. Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 2 листопада 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 3 березня 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А.В. Костенко Є.Ф. Левченко Л.М. Лихута http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10800199

Справа № 2- 3052/10 Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2010 року Київський районний суд міста Донецька Донецької області у складі: головуючого судді – Попревича В.М, при секретарі – Коломак Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Донецьке регіональне управління», третя особа приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Кобєлєва Яна Олександрівна про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Донецьке регіональне управління», третя особи приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Кобєлєва Я.О. про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними. В позовній заяві позивачка зазначила, 03 вересня 2008 року між мною Позичальником ОСОБА_4, та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі за текстом — Банк) укладено кредитний Договір № 917-08-МК. Зазначений Договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. На час укладання кредитного Договору позивачкою Банку була достовірно надана інформація про її фінансово-майновий стан та відповідно до умов надання кредитних коштів була надана довідка про отримання доходу у національній валюті України за шість місяців, що передували місяцю отримання кредиту. Відповідно до п. 2.1., 2.2. кредитного договору Банк відкриває Позичальнику позичковий рахунок та шляхом перерахування на позичковий рахунок Позичальника кредитних ресурсів сумі 150 000 доларів США з оплатою за процентною ставкою 17 % (сімнадцять) відсотків річних. Термін погашення по 02 вересня 2018 року включно. У п. 3.2 кредитного договору зазначено, що Позичальник зобов’язується щомісячно в термін з 1-го по 15-е число кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту, розмір якого за цим Договором становить згідно додатку № 1. У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним Договором № 917-08-МК від «03» вересня 2008 року між позивачкою та Банком був укладено Договір іпотеки № 917-08-МКЗ від 03 вересня 2008 року. Відповідно до умов вказаного договору іпотеки, ОСОБА_4 передала Банку в іпотеку нерухоме майно — трьох кімнатну квартиру номер 57 загальною площею 63,9 кв. м, житловою площею 40,40 кв. м., яка розташована в будинку АДРЕСА_1 Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов’язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов’язань. Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті. Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов‘язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання. Відповідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України» гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) в іноземній валюті (доларах США) та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. Відповідно до статі 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: — надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», пункту 1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Відповідно до п.1.1 договору Відповідач надав Позивачу кредит у сумі 63000 (шістдесят три тисячі) доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в договорі. Відповідно до п.2.2 договору Позивач отримав з каси Відповідача суму іноземної валюти готівкою у розмірі, вказаному у п.1.1 договору. Відповідно до п.4.2 Кредитного договору та Додатку № 1, який є невід‘ємною частиною Кредитного договору, сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється позивачем в доларах США на рахунок банку. Таким чином, кредит в сумі 150 000 доларів США були надані банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились позивачкою в доларах США, що підтверджується платіжними дорученнями в іноземній валюті (додатки до позовної заяви). За період з «03» вересня 2008 р. по «30» березня 2010 р. позивачка сплатила відповідачу 36002,9 доларів США (сума складається з тіла кредиту, процентів). Оплата позивачем боргу та інших платежів також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Вищезазначена індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором № 917-08-МК від 03.09.2008 р. суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. Крім того, на день укладання кредитного Договору іноземний курс валюти становив 1 USD = 4,85 грн., та на сьогоднішній день становить 1 USD = 8,0 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним Договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку мені необхідно сплачувати, в зв’язку із чим значно погіршився фінансовий стан позивача. Крім того, під час розгляду справи представником позивача – ОСОБА_6 було ще пояснено, що кредит виданий позивачки відповідачем є споживчим кредитом в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» який вступив в законну силу 06.01.2006 року. Всупереч актам цивільного законодавства відповідачем не виконані вимоги Постанови НБУ № 168 та Закону України «Про захист прав споживачів» відповідно до яких банки зобов’язувалися у кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту, варіанти повернення кредиту, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, внаслідок чого не досягнуто згоди з нею по всіх істотних умовах договору. Крім того, згідно п.3.8 Постанови НБУ №168 у разі надання кредиту у іноземній валюті банки зобов’язані під час укладання кредитного договору попередити позичальника що він несе валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором. Всупереч закону відповідач про валютні ризики її не попередив. В дійсний час відповідачем фактично покладений на неї ризик подорожчання долару США, тобто вона змушена нести ризики, які не передбачені умовами договору та закону. Подальше виконання нею кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного з принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст.3 ЦК України – принципу справедливості. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України». Позивач, на виконання цього правочину, отримав від відповідача 150000 доларів США, що на день отримання становило 727 500 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на 03.09.2008 р. 1 долар США = 4,85грн. Відповідач, на виконання цього правочину, отримав від позивача 36002,09 доларів США, що на день отримання становило 277 409,61 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на дні отримання. Загалом відповідач отримав від позивача 277 409,61 грн. Різниця між отриманим позивачем та відповідачем за спірним кредитним договором становить 450090,39 грн. Позивач вважає, що за таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови спірного кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання правочину, який оформлений кредитним договором № 917-08-МК9 від 03.09.2008 року, недійсним є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором нею було укладено договір іпотеки вищевказаного нерухомого майна № 917-08-МКЗ від 03 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» і посвідченим нотаріально приватним нотаріусам Кобєлєвою Яною Олександрівною Донецького міського нотаріального округу зареєстрованим в реєстрі за № 2020, який у відповідності до вимог ст.548 ч.2 ЦК України повинний бути визнаний недійсним. В судовому засіданні представник позивача –ОСОБА_6 позов підтримала, наполягаючи на обставинах та підставах викладених у позовній заяві, додавши, що всупереч актам цивільного законодавства відповідачем не виконані вимоги Постанови НБУ № 168 та Закону України «Про захист прав споживачів» відповідно до яких банки зобов’язувалися у кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту, варіанти повернення кредиту, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, внаслідок чого не досягнуто згоди з нею по всіх істотних умовах договору. Крім того, згідно п.3.8 Постанови НБУ №168 у разі надання кредиту у іноземній валюті банки зобов’язані під час укладання кредитного договору попередити позичальника що він несе валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором. Всупереч закону відповідач про валютні ризики її не попередив. В дійсний час відповідачем фактично покладений на неї ризик подорожчання долару США, тобто вона змушена нести ризики, які не передбачені умовами договору та закону. Просить позовні вимоги задовольнити. Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Заслухавши пояснення представника позивача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що 03 вересня 2008 року між Позичальником ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі за текстом — Банк) укладено кредитний Договір № 917-08-МК. відповідно до умов якого Банк зобов’язувався надати їй грошові кошти в сумі 150000 доларів США на споживчі цілі. 03 вересня 2008 року між Позичальником ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір іпотеки № 917-08-МКЗ, предметом якого є нерухоме майно: трьох кімнатна квартира номер 57 загальною площею 63,9 кв. м, житловою площею 40,40 кв. м., яка розташована в будинку АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кобєлєвою Яною Олександрівною та зареєстрованим в реєстрі за № 2020. Згідно змісту ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавець зобов’язаний перед укладанням договору про надання споживчого кредиту повідомити споживача у письмовій формі про сукупну вартість кредиту, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту і обсяги, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування та інші кредитні умови. Згідно до вимог п.3.1.- 3.3. Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 року, якою затверджені Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банки зобов’язані в Кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу; перелік, розмір та базу нарахування комісій; перелік і розмір інших фінансових зобов’язань споживача; графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі); сукупну вартість кредиту, як у процентному так в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором у вигляді: реальної процентної ставки (у процентах річних, яка розраховується відповідно до формули) та абсолютного значення подорожчання кредиту. Укладений між сторонами кредитний договір не містить вищевказаних відомостей. Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, а також умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для укладання договорів. В зв’язку з викладеним, суд вважає, що між сторонами не досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору. Крім того, відповідно до п.3.8 вищезазначеної постанови НБУ №168 від 10.05.2007 року, у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов’язані під час укладання кредитного договору попередити позичальника, що він несе валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором. Доказів попередження позивача відповідачем не надано. Крім того, згідно ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. Як зазначено у ч.1.ст. 192 ЦК України, зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені в гривні та підлягають оплаті в гривні. Згідно ч. 1 ст. 524 ЦК України зобов’язання повинно бути виражено у національній валюті України – гривні. Згідно 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися у випадках і в порядку, встановлених законом. Нормативними актами, які встановлюють режим здійснення валютних операцій на території України, визначають права та обов’язки суб’єктів валютних відносин є: Декрет Кабінету Міністрів України № 1593 від 19.02.1993 року, зі змінами та доповненнями; Закон України «Про здійснення розрахунків в іноземній валюті» № 185/94 від 23.09.1994 року (далі Закон № 185). Вказаними нормативними актами не передбачений порядок використання іноземної валюти для встановлення зобов’язань між резидентами та мають місцем виконання територію держави України. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України допускається лише у випадках, порядку та на умовах встановлених законом. У відповідності із пунктами «а», «в» та «е» пп. 6.1.,6.2, 6.3.,п. 7.1 Правил НБУ про використання готівкової іноземної валюти на території України № 200, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту, як спосіб платежу у наступних випадках: сплата державного мита, інших податків і зборів (обов’язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплата платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплата товарів та послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків; як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на виїзд (в’їзд) до цих країн; як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України на транспортних засобах, що їм належать ( орендовані, зафрахтовані або ті що формуються в Україні) у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень. Тобто, використання фізичними особами – резидентами України готівкової іноземної валюти для повернення суми кредиту та здійснення інших платежів по ньому Правилами НБУ не передбачено. Крім того, згідно ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банки мають право здійснювати банківські операції, у тому числі з валютними цінностями виключно на підставі ліцензій. Згідно ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України № 1593 від 19.02.1993 передбачено, що на здійснення валютних операцій НБУ видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Відповідно до п. в, г ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти в Україні, як засобу платежу. Згідно п.1.10 Положення «Про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу», одержання індивідуальної ліцензії однією зі сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Докази отримання індивідуальної ліцензія на надання кредиту в іноземній валюті відповідачем на не надано. Проведення розрахунків по кредитному договору також потребує індивідуальної ліцензії на підставі п. в, г ч. 4 ст. 5 вищезазначеного Декрету. В зв’язку з викладеним, суд вважає, що кредитний договір проти речіть чинному цивільному та валютному законодавству, не відповідає вимогам ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно ч.1 ст.215 ЦК України Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Суд вважає, що відповідачем при укладенні кредитного договору порушено вимоги закону щодо істотних умов кредитного договору; визначив валюту зобов’язання, засіб виконання зобов’язань та спосіб платежу всупереч Конституції та чинному законодавству України; здійснював діяльність, яка підлягає обов’язковому ліцензуванню, без наявності відповідної ліцензії, тому кредитний договір № 917-08-МК укладений 03.09.2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 необхідно визнати недійсним. Згідно ч. 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Гривневий еквівалент 150 000 доларів США фактично отриманих позивачем від відповідача за офіційним курсом НБУ на дату видачі кредиту складав 727 500 грн. Гривневий еквівалент 36 002,09 доларів США фактично сплачених позивачем відповідачу складає 277 409,61 грн. Таким чином, на позивача необхідно покласти обов’язок повернути відповідачу грошові кошти в розмірі 450 090,39 грн. Крім того, відповідно до ч.2 ст.548 ЦК України Недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. На підставі вищезазначеної статті необхідно визнати недійсним договір іпотеки нерухомого майна № 917-08-МКЗ, який посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кобєлєвою Яною Олександрівною та зареєстрованим в реєстрі за № 2020. Крім того, у відповідності до ст.88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати: судовий збір в розмірі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 грн.. Керуючись ст.ст.203, 215, 216, 227, 548 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 62, 84, 88, 209, 213, 215, 224-226 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позовні вимоги ОСОБА_4 до Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Донецьке регіональне управління», третя особи приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Кобєлєва Яна Олександрівна про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними – задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір № 917-08-МК від 03 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит». Зобов’язати ОСОБА_4 повернути Відкритому акціонерному товариству «Банк «Фінанси та Кредит» грошові кошти в сумі 450551 (чотириста п’ятдесят тисяч п’ятсот п’ятдесят одна гривен 00 коп.) з розстрочкою платежів на 96 місяців. Визнати недійсним договір іпотеки нерухомого майна № 917-08-МКЗ від 03 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» і посвідченим нотаріально приватним нотаріусам Кобєлєвою Яною Олександрівною Донецького міського нотаріального округу зареєстрованим в реєстрі за № 2020. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Донецьке регіональне управління» на користь ОСОБА_4 судові витрати: судовий збір в розмірі 8 гривень 50 копійок та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 гривень. Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справ, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12473435

Справа №2-6072/10р. Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2010 року місто Суми Ковпаківський районний суд м. Суми в складі: головуючого - судді Котенко О.А., при секретарі – Чайка Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі Регіональнього відділення «ОТП Банк» в м.Суми, треті особи – ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання кредитного договору частково недійсним, - В С Т А Н О В И В : Позивачі звернулись до суду з позовом і свої вимоги обґрунтовують тим, що 15 серпня 2008 року між відповідачем з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони, у відповідності п. 2 Частини №1 кредитного договору за №МL-С00/525/2008, був наданий кредит на споживчі цілі у сумі 49 735 доларів США на термін до 15 серпня 2023 року. Поручителями кредитного договору, згідно договорів поруки за №ЗК-С00525/2008/2, №8К-С00525/2008/3 стали ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Обов’язковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом. Всупереч п.5 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ №168 від 10.05.2007 року, кредитним договором передбачений інший порядок визначення розміру процентів. Договором передбачена плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 5,99% річних + FIDR. Плаваюча відсоткова ставка - є умовою Кредитного договору про право банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку, на власний розсуд - без згоди позичальника. Позивачі посилаються на п.п. 3.2 та 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які затверджені Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, які вказують, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки (в процентах річних), так і в грошовому виразі. На думку позивачів Кредитним договором передбачений такий порядок визначення розміру процентів, який грубо суперечить Законодавству. Законодавство дозволяє у договорі про надання споживчого кредиту зазначати, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися, але виключно за згодою сторін. Застосування ставки FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору банком за власним бажанням, при цьому вартість кредитних ресурсів для позичальника буде залежати відвоелвиявлення інших фізичних осіб – клієнтів банку, що розмістили кошти на строкових депозитах у валюті. Спожива фінансової послуги не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом. Позивачі вважають, що порядок розрахунку процентів за користування кредитом встановлений п. З Частини № 1 та п. 1.4. Частини № 2 Кредитного договору суперечить нормам чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини - ст. 1056-1 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», пп. 3.2 та 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Крім того, що позичальник не має можливості вплинути на формування ставки FIDR, він також обмежений і в способах отримання інформації про неї. Для того щоб сплатити проценти, позичальник повинен кожного разу з'ясовувати їх розмір у відділенні банку. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Позивачі вважають, що положення п. 3 частини № 1 та п.1.4. частини № 2 Кредитного договору є несправедливими і просять суд визнати ці положення недійсними. В судовому засіданні позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_3 та представник позивачів ОСОБА_7 позовні вимоги підтримали у повному обсязі з зазначених підстав. В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову у зв’язку з тим, що згідно кредитного договору № МL-С00/525/2008 від 15.08.2008 року ЗАТ «ОТП Банк» в особі філії ЗАТ «ОТП Банк» м. Суми гр. ОСОБА_1 був наданий кредит, на споживчі цілі в сумі 49 735,00 доларів США на термін до 15.08.2023 року, згідно п. 4 ч. 1 кредитного договору сторони домовились, що для розрахунку процентів за користування Кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка. Підписанням Кредитного договору сторони домовилися, що у договорі використовується Плаваюча процентна ставка, яка складається із перемінної частини (FIDR) та фіксованого відсотка - така ставка може змінюватися (збільшуватися чи зменшуватися) шляхом зміну розміру ставки FIDR. Підписанням Кредитного договору сторони домовились, що у разі використання Плаваючої процентної ставки -14.49%, яка складається із перемінної частини (FIDR) -8.5% та фіксованого відсотка - 5.99%, така ставка може змінюватись (як у сторону, збільшення чи зменшення) шляхом зміни розміру ставки FIDR в порядку, передбаченому сторонами кредитного договору, та в залежності від вартості строкових депозитів фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів 1.4.1.1.-1.4.1.5. Плаваюча процентна ставка фіксується відповідно до умов кредитного договору в перший банківський день місяця, наступного за місяцем закінчення вищезазначеного 11/12 (одинадцяти/дванадцяти) місячного періоду дії попереднього розміру плаваючої процентної ставки. З зазначених дат, проценти нараховуються виходячи із ставок FIDR (фактично діюча на дату корегування) + Фіксований відсоток з розрахунку річної бази нарахування процентів (360/365 календарних днів у році). Сторони цим висловили свою цілковиту згоду щодо такої зміни плаваючої процентної ставки, стосовно всієї непогашеної суми кредиту, без укладення будь-яких додаткових договорів до кредитного договору. Отже, отримавши кредит на умовах сплати плаваючої процентної ставки та підписавши кредитний договір, клієнт висловлює свою цілковиту згоду на корегування клаваючої процентної ставки, в порядку, передбаченому сторонами Кредитного договору, що цілком відповідає вимогам ч. 1 ст. 1056-1 ЦКУ. Таким чином, зміна відсоткової ставки у зв'язку зі зміною розміру ставки FIDR не може бути розцінена, як збільшення розміру процентів, встановлених кредитним договором, в односторонньому порядку і не суперечить ч. 2 ст. 1056-1 ЦКУ. Відповідно до ч. 2. п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміну обліку ставки Національного банку України або в інших випадках. Саме такий випадок передбачений умовами кредитного договору, а саме зміна ставки FIDR у зв'язку зі зміною кредитних ресурсів банку. Відповідно до умов кредитного договору про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом ( в разі її збільшення) споживач повідомляється протягом семи календарних днів з дати її зміни. Однак протягом дії вищевказаного кредитного договору плаваюча процентна ставка з 03.08.2009р. по АТ «ОТП Банк» зменшилася в зв'язку з зменшенням FIDR ( з 8.5% на 7.5% ) і становить по даному клієнту 13.49%. Крім того, відповідно до Застереження п.1.4. кредитного договору: сторони також підтверджують, що вони повністю ознайомлені та цілком згодні з порядком визначення плати за кредит та окремими елементами цього порядку. Відповідачем виконані всі зобов'язання перед позивачем. З врахуванням викладеного, просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В судовому засіданні інтереси третьої особи – ОСОБА_4, яка є іпотекодавцем за договором іпотеки (а.с.42-45), укладеним в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, представляв їх представник ОСОБА_7 Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився. Суд, заслухавши пояснення позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_3, представника позивачів та третьої особи – ОСОБА_7, представника відповідача, перевіривши матеріали справи, вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Судом встановлено, що 15 серпня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони, у відповідності з п. 2 Частини №1 кредитного договору за №МL-С00/525/2008, був наданий кредит на споживчі цілі у сумі 49 735 доларів США на термін до 15 серпня 2023 року (а.с. 6-13). Поручителями Кредитного договору, згідно договорів поруки за №SR-С00525/2008/2, №SR-С00525/2008/3 стали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.34-37). Згідно з п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» та Положення Національного банку України «Про кредитування», наданий кредит є споживчим кредитом. Предметом судового розгляду є незаконність положення п. 3 частини № 1 та п. 1.4 частини № 2 кредитного договору - так звана плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 5,99 % річних та FIDR. FIDR - це процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк 366 днів. Застосування ставки FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору, при цьому вартість кредитних ресурсів для позичальника буде залежати від волевиявлення інших фізичних осіб - клієнтів банку, що розмістили свої вільні кошти на строкових депозитах у валюті, тотожній валюті кредиту на строк 366 днів. FIDR - формується на основі процентних ставок по строковим депозитам для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд встановлює такі проценти. Внаслідок вищенаведеного, споживач фінансової послуги, не може взяти участь у формуванні FIDR. Оскільки, FIDR є найбільшою складовою частиною плаваючої процентної ставки за користування кредитом, а її розмір обумовлений виключно власним розсудом відповідача, можна дійти висновку, що відповідачем фактично здійснюється формування вартості фінансової послуги без участі споживача (позивача) та його згоди. Таким чином, порядок обчислення процентів встановлений Кредитним договором дозволяє банку змінювати процентну ставку за кредитом за власним бажанням. За таких обставин споживач фінансової послуги не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом. Плаваюча відсоткова ставка - є нічим іншим, як умовою кредитного договору про право банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку, на власний розсуд - без участі, та згоди іншої сторони - позичальника. У відповідності до пп. Є п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», однією з обов'язкових кредитних умов є кількість платежів, їх частота та обсяг. Згідно з п. 5 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», визначено, що обов'язковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом. Згідно з ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі. У пунктах 3.2 та 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які затверджені Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, вказано, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки (в процентах річних), так і в грошовому виразі. Згідно з наведеними актами цивільного законодавства, розмір процентів за користування кредитними коштами повинен визначатися в кредитному договорі у вигляді річної відсоткової ставки - в процентах річних, тобто, фіксованої незмінної ставки, яка показана в фіксованому грошовому виразі. Всупереч вищевказаним актам цивільного законодавства України, кредитним договором передбачений інший порядок визначення розміру процентів, який суперечить законодавству. Законодавство дозволяє у договорі про надання споживчого кредиту зазначати, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися, але виключно за згодою сторін. У відповідності до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 3.5. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). Саме письмове повідомлення кредитодавцем позичальника має на меті його згоду на зміну процентної ставки. Отже, порядок розрахунку процентів за користування кредитом встановлений п. 3 частини № 1 та п. 1.4. частини № 2 Кредитного договору суперечить нормам чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини - ст. 1056-1 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», пп. 3.2 та 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Зокрема несправедливою умовою договору вважається встановлення дискримінаційних стосовно споживача правил зміни відсоткової ставки. Крім того, що позичальник не має жодної можливості вплинути на формування ставки FIDR, він також обмежений і в способах отримання інформації про неї. Так п. 1.4.1.6 Частини № 2 кредитного договору зазначає, що протягом дії договору, позичальник може з'ясовувати суми нарахованих процентів, що належать до сплати, в приміщенні банку - філії або відділенні, в якому позичальником відкривався поточний рахунок. Таким чином, для того щоб сплатити проценти, позичальник повинен кожного разу з'ясовувати їх розмір у відділенні банку. Згідно з п. 3 ст. 1056-1, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Згідно п. 3.5. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» вказано, що банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї зі сторін. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - надання фізичній особі коштів на визначений строк під процент є фінансовою послугою. У відповідності до ч.1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. З огляду на зазначене, суд вважає, що положення п. 3 частини № 1 та п.1.4. частини № 2 Кредитного договору є несправедливими. Ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що коли положення договору визнано несправедливим таке положення може бути замінено або визнане недійсним. Оскільки умови кредитного договору викладені в п. 3 частини № 1 та п.1.4. частини № 2 кредитного договору є несправедливими умовами договору в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», ці вищевказані пункти підлягають визнанню недійсними. З врахуванням викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 є обгрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі. Керуючись ст.ст.3, 13, 216, 236, 526, 1056-1 ЦК України, ст. ст.3, 10, 11 та 15, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління НБУ №168 від. 10.05.2007року, ст.ст. 10,11, 57-60, 88, 209, 213-215 ЦПК України, суд- ВИРІШИВ: Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити. Визнати недійсними положення п.3 частини №1 та п.1.4 частини №2 Кредитного договору № ML-C00/525/2008 від 15.08.2008 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1. На рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Сумської області через Ковпаківський районний суд м.Суми. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. СУДДЯ О.А.КОТЕНКО http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12556117

Решение суда первой инстанции, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1046 Определение Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2060

Данное решение апелляционный суд г. Киева оставил в силе: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1857 Определение Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2060

Справа №22-14931 УКРАЇНА Апеляційний суд міста Києва МСП - 03680, м. Київ – 680, площа Солом’янська, 2-а Головуючий у 1-й інстанції: Литвинова І.В. Доповідач Корчевний Г.В. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі : Головуючого Корчевного Г.В., Суддів Шиманського В.Й., Горелкіної Н.А. при секретарі Приходько З.М. Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргаю представника Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» - Амеліна Артема Олександровича та апеляційною скаргаю ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_3, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна, Кирчатий Євген Володимирович про визнання недійсним кридитного договору та договору іпотеки - в с т а н о в и л а : Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_3, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна, Кирчатий Євген Володимирович про визнання недійсним кридитного договору та договору іпотеки було задоволено. Визнано недійсним Договір кредиту № МL 700\1198\2008, укладений між ОСОБА_3, та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» 17.06.2008 року. Визнано недійсним Договір іпотекі (майнової поруки) № РМL 700\1198\2008, укладений між ОСОБА_4, та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» 17.06.2008 року. В порядку застосування недійсності Договору іпотекі (майнової поруки) № РМL 700\1198\2008, укладений між ОСОБА_4, та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» 17.06.2008 року, виключино з Державного реєстру іпотек запис за № 3188 від 17.06.2008 року про державну реєстрацію Договору іпотекі № МL 700\1198\2008 від 17.06.2008 року; виключено з Єдиного оеєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна запис за № 3188 від 17.06.2008 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за Договором іпотекі № МL 700\1198\2008 від 17.06.2008 року. Не погодившись з рішенням суду представник Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» - Амелін Артем Олександрович та ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в якій з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення яким в задоволені позовних вимог ОСОБА_4 - відмовити. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційни скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно з»ясовани обставини по справі, а саме, що між ОСОБА_3, та ЗАТ «ОТП Банк» 17.06.2008 року було укладено договір споживчого кредиту № ML 700\1198\2008, згідно п. 1.1. частини 2 договору кредиту банк надає позичальнику кредит в розмірі та валюті, визначеній в частині 1 цього договору, а позичальник приймає, зобов»язується належним чином використати і повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату користування кредитом і виконати всі інші зобов»язання, як вони визначені у цьому договорі. Відповідно до п. 2 ч. 1 договору кредиту банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: розмір кредиту – 155 000; валюта кредиту – долари США; цільове призначення кредиту – споживчі цілі. У забезпечення виконання ОСОБА_3, своїх зобов»язань перед ЗАТ «ОТП Банк» за кредитним договором, між ОСОБА_4, та ЗАТ «ОТП Банк» 17.06.2008 року було укладено договір іпотекі (майнова порука) № PML 700\1198\2008, за яким ОСОБА_4, виступив майновим поручителем ОСОБА_3 за зобов»язаннями останнього перед банком та передав в іпотеку ЗАТ «ОТП Банку» трикімнатну квартиру № 37 загальною площею 61,30 кв. м., за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 129. Після укладання договору іпотекі (майнова порука) № PML 700\1198\2008, ОСОБА_4, дізнався про порушення своїх прав з боку ЗАТ «ОТП Банку», так як у банку не було законних підстав для укладання ні кредитного договору, ні договору іпотекі в зв»язку з відсутністю індівідуальній та генеральній ліцензії Національного Банку України, та звернувся до суду за захистом своїх законних прав. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд вірно послався на ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Судом було вірно встановлено, що ЗАТ «ОТП Банк» не мав законного права на укладання споживчого кредиту в іноземній валюті з ОСОБА_3, а відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України та укладати договір іпотекі з ОСОБА_4, так як банк не мав ні індівідуальній ні генеральній ліцензії на здійснення валютних операцій. Посилання представника апелянта Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на Банківську ліцензію № 191 від 08 листопада 2006 року, колегія суду не приймає до уваги, так як ця ліцензія не є ні індівідуальною та ні генеральною на здійснення валютних операцій. Згідно ч. 1 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Національний Банк України видає індівідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Також колегія суду надала правову оцінку дозвілу № 191-1 та додаток до дозволу № 191 – 1 від 08 листопада 2006 року, яки надав представник апелянта банку, де чітко зазначено перелік операцій, які має право здійснювати ЗАТ «ОТП Банк», дє відсутне право відповідача надавати валютні кредити фізичної особі. Посилання представника апелянта Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на Висновок науково-правової експертизи щодо правових підстав надання кредитів в іноземній валюті від 09 листопада 2006 року, колегія суду прийняла до уваги і вважає, що цей висновок не стосується правовідносин котрі склалися у 2008 році між позивачем та відповідачами. Доводи зазначені в апеляційній скарзі ОСОБА_3, що задовольняючи позов ОСОБА_4, суд порушив його права, як позичальника, колегія суду не приймає до уваги, так як вони не доведени та не обгрунтовани. Відповідно до ч. 2 , 3, 6 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.... Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Інші доводи апеляційних скарг висновків в рішенні суду не спростовують та містяться лише на формальних міркуваннях. Таким чином, колегія суду вважає, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, суд ухвалив з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 308 ЦПК Украіни, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, - ухвалила : Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» - Амеліна Артема Олександровича та апеляційную скаргу ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року – відхилити. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року – залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12267631

Напишите сейчас заявление о преступлении согласно ст. 94 КПК. Распишите свою ситуацию. Заявление направьте в Главное следственное управление МВД в г. Киеве и копию в Аккорд.

Учитывая возраст продавцов, перед заключением сделки можно еще взять справку и психо-неврологического диспансера о вменяемом состоянии. Проверьте, чтобы в договоре было указано об отсутствии отягощений и внесении квартиры или ее части в уставной фонд предприятий.

Если физлицо официально не получало решения третейского суда и уведомления о заседаниях в третейском суде, то Вы можете восстановить срок и попытаться обжаловать решение третейского суда. Также товарищ который приобрел по доверенности имущество может попытаться подать иск в суд об исключении имущества из акта описи и ареста.

Справа № 2-3862/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 листопада 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді - Бірси О.В. при секретарі - Бушура Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» Товариства з обмеженою відповідальністю «Марс-1» про розірвання генерального договору про пайову участь у будівництві, визнання недійсним кредитного договору та розірвання договору іпотеки,- В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 звернулась з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції, ТОВ «Марс-1» про розірвання генерального договору про пайову участь у будівництві, визнання недійсним кредитного договору та розірвання договору іпотеки посилаючись на те, що 10 серпня 2005 року між нею та відповідачем ТОВ «Марс-1» було укладено Генеральний Договір про пайову участь у будівництві № ПЗ-15В-7-1-9, відповідно до якого відповідач за рахунок коштів позивач зобов’язувався побудувати та передати їй у власність однокімнатну квартиру загальною площею 64,05 кв.м на 7 поверсі будинку № 15-в по вул. П.Запорожця в м. Києві. Термін закінчення будівництва було встановлено ІІ квартал 2006 року. У зв’язку з відсутністю всієї суми, яку необхідно було внести в якості інвестиції на будівництва зазначеної квартири, 08 вересня 2005 року між нею та АППБ «Аваль» в особі Київської регіональної дирекції, правонаступником якої є відповідач ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції, був укладений кредитний договір № 014/2080/74/18158, відповідно до якого вона отримала кредит у розмірі 22606 доларів США строком на 60 місяців зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитними коштами. З метою забезпечення належного виконання кредитних зобов’язань 08 вересня 2005 було укладено договір іпотек і майнових прав, згідно якого вона передала в іпотеку іпотекодержателю ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції нерухомість, що стане її власністю у майбутньому за генеральним договором про дольову участь у будівництві від 10 серпня 2005 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Марс-1» та додатково внесено зміни до генерального договору про пайову участь у будівництві щодо забезпечення виконання умов договору іпотеки майнових прав. Свої зобов’язання за генеральним договором вона виконала повністю, сплативши 100 відсоткову вартість квартири. Відповідач ТОВ «Марс-» свої зобов’язання не виконав, при цьому відносно посадових осіб ТОВ «Марс-1» порушено кримінальну справу за ознаками злочину передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України шахрайство, по якій вона визнана потерпілою. Враховуючи те, що відповідач ТОВ «Марс-1» до виконання умов генерального договору не приступив, це є підставою для його розірвання. Разом з тим, у неї існують договірні зобов’язання за кредитним договором, який вона також просить визнати недійсним посилаючись на те, що кредит було надано в іноземній валюті у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 22606 доларів США строком на 60 місяців, та саме в доларах США вона зобов’язана сплачувати щомісячні платежі по поверненню кредиту. Визначення умовами договору суми договору лише у доларах США, на думку позивача, суперечить актам цивільного законодавства. Оскільки єдиним законним платіжним засобом на території України є лише гривня. Порушення відповідачем вимог чинного законодавства України щодо укладення кредитного договору лише в іноземній валюті є підставою для визнання правочину недійсним у зв’язку з недодержанням в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог цивільного законодавства. Тому позивач просить визнати зазначений кредитний договір недійсним з моменту укладання, а також розірвати договір іпотеки, стягнути з ТОВ «Марс-1» на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у розмірі 224175 гривень сплачені за генеральним договором та 51560 гривень 25 копійок неустойки. Зобов’язати ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» після отримання платежів від ТОВ «Марс-1» повернути їй сплачену нею частині коштів у розмірі 112051 гривню, неустойку у розмірі 51560 гривень 25 копійок та суму сплачених нею коштів за кредитним договором розмірі 17871 гривню 58 копійок. А також відшкодувати понесені нею судові витрати. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, представник позивача ОСОБА_5 пзовні вимоги підтримали в повному обсязі з підтав вкладених в позовній заяві, просили їх задовольнити. Представник відповідача ТОВ «Марс-1» в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомили, про день, час та місце розгляду справи повідомлені. Представники відповідача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, посилаючись на те, що дійсно 08 вересня 2005 року між позивачем та ПАТ «райффайзкн Банк Аваль» був укладений кредитний договір № 014/2080/74/18158 про надання кредиту у розмірі 22606 доларів США на строк 60 місяців з 08 вересня 2005 року по 08 вересня 2010 року зі сплатою 13,5% річних за весь строк фактичного користування кредитом. Факт виконання відповідачем зобов’язань по кредитному договору в частині надання позивачу кредитних коштів у сумі 22606 доларів США сторонами у справі не оспорюється. У відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Підписавши кредитний договір сторони фактично підтвердили свою згоди щодо усіх умов зазначеного договору. Крім того, представник відповідача звернув увагу суду на те, що позивач протягом певного часу виконувала умови договору, що також підтверджує її згоду з умовами договору. Тому в задоволенні позовних вимог просили відмовити. Вислухавши пояснення позивача та її представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного. Як встановлено в судовому засіданні, 10 серпня 2005 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Марс-1» укладено Генеральний Договір про пайову участь в будівництві № ПЗ-15В-7-1-9, згідно якого ОСОБА_1 надала ТОВ «Марс-1» грошові кошти з метою участі в будівництві жилого торгівельно-офісного комплексу за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Петра Запорожця, 15в, а ТОВ «Марс-1» по закінченню будівництва передає ОСОБА_1 частину збудованого приміщення на умовах і в обсягах, встановлених цим Договором, а саме 1-но кімнатну квартиру загальною площею 64,05 кв.м, жилою площею 23,83 кв.м, розташовану на 7-му поверсі, будівельний номер ПЗ-15В-7-1-9, в жилому будинку за адресою: м. Київ, вул. Петра Запорожця, 15в (а.с.16-18). Пунктом 2.2. Генерального договору встановлено строк закінчення будівництва та сдачі об’єкта в експлуатацію ІІ квартал 2006 року. 08 вересня 2005 року між позивачем та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є відповідач, укладено кредитний договір № 014/2080/74/18158, згідно якого відповідач надав позивачу ОСОБА_1 кредит на умовах його забезпечення, строковості, повернення та плати за користування у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 22606 доларів США строком на 60 місяців з 08 вересня 2005 року по 08 вересня 2010 року та встановлено процентну ставку на користування кредитом у розмірі 13,5% річних (а.с.14). В забезпечення виконання позивачем взятих на себе зобов’язань за кредитним договором, 08 вересня 2005 року між позивачем та АППБ «Аваль» укладено договір іпотек і майнових прав, предметом якого є майнові права на квартиру за Генеральним Договором про дольову участь у будівництві № ПЗ-15В-7-1-9 від 10 серпня 2005 року, плановий термін введення якої в експлуатацію другий квартал 2006 року, та яка перейде у власність Інвестора після вводу будинку в експлуатацію (а.с.15). На виконання умов Генерального договору позивач сплатила на користь ТОВ «Марс-1» 11 серпня 2005 року власні кошти у розмірі 112051,80 гривень, та 09 вересня 2005 року ще 112123,20 гривень за рахунок коштів, отриманих за кредитним договором від 08 вересня 2005 року, тим самим сплативши 100% вартості квартири ( а.с.20). Проте, у визначений строк ТОВ «Марс-1» взятих на себе зобов’язань за Генеральним Договором не виконало, квартиру збудовано не було, а відносно посадових осіб ТОВ «Марс-1» було порушено кримінальну справу за ознаками злочину передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України шахрайство та позивача ОСОБА_1 було визнано потерпілою по справі (а.с.22). У зв’язку з тим, що відповідач ТОВ «Марс-1» фактично не приступило до виконання своїх зобов’язань за договором та строк виконання минув, позивач ОСОБА_1 просить розірвати зазначений Генеральний Договір та застосувати наслідки розірвання договору. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За нормою ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. В судовому засіданні встановлено, і не спростовано відповідачем ТОВ «Марс-1» що позивач ОСОБА_1 виконала свої зобов’язання за договором в повному обсязі. Відповідач в порушення умов Генерального договору до будівництва не приступив. Частиною 2 статті 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Таким чином, враховуючи те, що ТОВ «Марс-1» не приступило до будівництва квартири, 100 відсоткова вартість якої сплачена позивачем, позивач ОСОБА_1 фактично позбавлена можливості отримати у власність квартиру, яка була предметом договору, що є істотним порушенням умов Генерального Договору та підставою для його розірвання. Згідно ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються. Якщо договір змінений або розірваний у зв’язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. За таких обставин, враховуючи те, що Генеральний Договір про пайову участь у будівництві № ПЗ-15В-7-1-9 підлягає розірванню внаслідок істотного порушення його умов, з відповідача ТОВ «Марс-1» слід стягнути на користь позивача ОСОБА_1 суму сплаченого пайового внеску у розмірі 224175 гривень. Внаслідок розірвання Генерального Договору про пайову участь у будівництві у позивача ОСОБА_1 припиняються майнові права на квартиру за Генеральним Договором про дольову участь у будівництві № ПЗ-15В-7-1-9 від 10 серпня 2005 року, плановий термін введення якої в експлуатацію другий квартал 2006 року, та яка мала перейти у власність інвестора після вводу будинку в експлуатацію, тому внаслідок розірвання Генерального Договору про пайову участь у будівництві повинен бути розірваний і договір іпотек і майнових прав, предметом якого є майнові права на квартиру за Генеральним Договором про дольову участь у будівництві № ПЗ-15В-7-1-9 від 10 серпня 2005 року, у зв’язку припиненням майнових прав позивача ОСОБА_1 внаслідок розірвання Генерального Договору. Звертаючись до суду позивач також просила визнати недійсним кредитний договір посилаючись на те, що при укладенні оспорюваного договору відповідачем було порушено вимоги щодо валюти кредитування. Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Відповідно до ст. 203 ЦК України під час підписання кредитного договору 08 вересня 2005 року позивач, підписавши кредитний договір фактично виявила власне волевиявлення та вільну внутрішню волю на укладення даного договору. Згідно ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ч.2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Частиною 1 ст. 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Як зазначено в ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Аналіз приведених норм свідчить про безумовне зобов’язання позивача повернути відповідачу позику - грошові кошти саме в іноземній валюті (доларах США) в розмірі 22606 доларів США з врахуванням відсотків, в строки та на умовах, визначених сторонами в кредитному договорі. Крім того, за нормою ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. У ст. 2 вищезазначеного закону дається визначення поняття кошти, згідно якого кошти - це гроші у національній, іноземній валюті чи їх еквіваленті. Судом встановлено, що видача споживчих кредитів банком в іноземній валюті не суперечить діючому законодавству та відбувається на підставі ліцензії Національного банку України № 10, яка була видана Акціонерному поштово-пенсійному банку «Аваль» 03 грудня 2001 року (а.с.116) та дозволу з додатками № 10-1 – 10-3 від 03 грудня 2001 року (а.с.117-121). На заслуговують на увагу й посилання представника позивача на ч.1 ст. 524 ЦК України та на ч.1 ст. 533 ЦК України, оскільки представник позивача при цьому ігнорує положення інших частин цих статей Цивільного кодексу України, а саме ч.2 ст. 524 ЦК України, згідно якої сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, що і було зроблено сторонами при укладенні кредитного договору. За ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо що інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. У відповідності до ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порідку та на умовах, встановлених законом. Такий порядок встановлений Законом України «Про банки та банківську діяльність», на підставі якого діяв банк при укладенні кредитного договору. Під час укладання сторонами у справі кредитного договору інший порядок визначення грошового еквіваленту іноземної валюти встановлений не був. Таким чином, зазначені вище положення вимог діючого законодавства спростовують твердження позивача та її представника щодо незаконності визначення у кредитному договорі зобов’язань по валютному кредитному договору лише в іноземній валюті. На підставі викладеного, аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, про обґрунтованість позовних вимог в частині розірвання Генерального Договору та застосування наслідків розірвання договору – повернення сторін до попереднього стану, який існував до укладення Генерального Договору від 10 серпня 2005 року, в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити. Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, пропорційно до задоволених вимог. Тобто, з відповідач ТОВ «Марс-1» слід стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 51 гривня та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та на користь держави стягнути суму недоплаченого судового збору з позовної вимоги майнового характеру у розмірі 1649 гривень. Керуючись ст.ст.203, 215-217, 229,230, 232, 236, 524, 533, 548, 549-552, 587, 626, 627, 628, 629, 651, 653, 1046, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 58, 60, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» Товариства з обмеженою відповідальністю «Марс-1» про розірвання генерального договору про пайову участь у будівництві, визнання недійсним кредитного договору та розірвання договору іпотеки – задовольнити частково. Розірвати Генеральний Договір про пайову участь у будівництві № ПЗ-15В-7-1-9 від 10 серпня 2005 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Марс-1» та ОСОБА_1. Розірвати договір іпотек і майнових прав до кредитного договору № 014/2080/74/18158 від 08 вересня 2005 року, укладений між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марс-1» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 224175 гривень, судовий збір у розмірі 51 гривня та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 224376 (двісті двадцять чотири тисячі триста сімдесят шість) гривень. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марс-1» на користь держави судовий збір у розмірі 1649 (одна тисяча шістсот сорок дев’ять) гривень. В задоволення решти позовних вимог - відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня оголошення рішення суду в судовому засіданні, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення – протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. С у д д я: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12426848

Справа №2-12777/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «09» листопада 2010 року Приморський районний суд м. Одеси у складі: головуючого - судді Нікітіної С.Й. при секретарі – Віноградовій І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в приміщення суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 Лукічни до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» за участю третьої особи - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання недійсними угод ,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з зазначеним позовом в якому просять визнати недійсним договір кредиту № 014/0077/82/68966 від 28 грудня 2006 року укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль»; визнати недійсним іпотечний договір від 29 грудня 2006 року, укладений між Відкритим Акціонерним Товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі під № У-288, згідно якого було передано наступне майно: земельна ділянка, площею 0,1000 (нуль цілих, одна десята) гектара, з місцезнаходженням: місто Одеса, Французький Бульвар, 54/23 (п’ятдесят чотири дріб двадцять три), та належить ОСОБА_1 на праві власності; виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна № 116, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 29 грудня 2006 року, а саме: - земельну ділянку, площею 0,1000(нуль цілих, одна десята) гектара, що знаходиться: м. Одеса, Французький бульвар, 54/23; визнати недійсним, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 договір поруки № 014/0077/82/68966/1 від 28 грудня 2006 та визнати недійсним, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 Лукічною договір поруки № 014/0077/82/68966/2 від 28 грудня 2006. Крім цього Позивачі просять зобов’язати ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль» прийняти від ОСОБА_1 залишок тіла кредиту з урахуванням сплачених раніше платежів та з урахуванням курсу іноземної валюти до національної, а саме сума залишку тіла кредиту повинна стягуватися за курсом 5,05 гривень. Позов обґрунтований тим, що між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого на сьогоднішній день є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» 28 грудня 2006 року був укладений кредитний договір № 014/0077/82/68966. Відповідно до п.1.1. кредитного договору, Райффайзен Банк Аваль надає Позичальнику кредит у вигляді не відновлюваної кредитної лінії з лімітом 297 000,00 (двісті дев’яносто сім тисяч) дол. США. що за офіційним курсом НБУ, який діяв на момент отримання кредиту (5,05 доларів США за 1 гривню), становить 1499850 (один мільйон чотириста дев’яносто дев’ять тисяч вісімсот п’ятдесят) гривень. У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором між Відповідачем та ОСОБА_3 Лукічною був укладений договір поруки № 014/0077/82/68966/2 від 28 грудня 2006 року, а також такий самий за змістом договір поруки від 28 грудня 2006 року було укладено відповідачем і з ОСОБА_2 за № 014/0077/82/68966/1. Крім цього, 29 грудня 2006 року, між ОСОБА_1 та Відповідачем було укладено договір іпотеки, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за № У-288, відповідно якого ОСОБА_1 передав в іпотеку земельну ділянку, площею 0, 1000 (нуль цілих, одна десята) гектара, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар 54/23. ОСОБА_1 та Відповідачем було укладено кредитний договір, текст якого складений Відповідачем містить положення, які значно погіршили становище ОСОБА_1, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством України, а саме надавши кредит у долларах США Відповідач порошив норми статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного Кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного рпегулювання і валютного контролю», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. ст. 6, 7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007 року «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», тому вважає що використання Відповідачем доллара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір умови яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросровісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду Позичальника), що значно погіршує становищще Позивача, як споживача порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає дає право Позивачу відповідно до п. 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вимагати визнання в цілому кредтного договору недійсним. А також ОСОБА_1 зазаначив, що спірний кредитний договір укладено з порушеннями вимог діючого законодавства України в частині недотримання істотних умов, які обовязкові для кредитних договорів, чим були порушені його права, як споживача кредитних послуг, які закріплені Законом України «Про захист прав споживачів» та у Правилах про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного ОСОБА_5 України за № 168 від 10 травня 2007 року (далі по тексту –Правила НБУ № 168). Також Позивачами було підкреслено, що порушення вимог діючого законодавства України та порушення його законних прав та інтересів полягають у невиконанні вимог, передбачених в п. 3.2 та підпункті (б) пункту 3.3 розділу Правил НБУ № 168 в частині визначення обовязкових умов в спірному договорі, які є необхідними для кредитних договорів. Крім цього, ОСОБА_1 наполягав на тому, що в момент укладання вказаного кредитного договору він вважала, що положення вказані у договорі не є завідомо йому невигідними, а також що сторони спірного договору не порушують закону та діють у повній відповідальності до чинного законрдавства України, оскільки він повністю довіряла Відповідачу, як професійному надавачу певного виду споживчих послуг у сфері кредитування. Позовні вимоги у частині зобовязання ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» прийняти від ОСОБА_1 залишок тіла кредиту з урахуванням сплачених раніше платежів та з урахуванням курсу іноземної валюти до національної, а саме сума залишку тіла кредиту повинна стягуватися за курсом 5,05 гривень. то це призвело до явного порушення співвідношення майнових інтересів сторін, а саме ОСОБА_1 Позовні вимоги щодо визнання недійсним договорів поруки та іпотечного договору обгрунтовані Позивачами на підставі ст. 548 ЦК України. Позивачі в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просять їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві. Відповідач та третя особа у судове засідання без поважних причин не з'явилися, про час та місце слухання справи були повідомлені судом належним чином, шляхом направлення повісток, про причини нявки суд не повідомили, тому суд розглядає справу у відповідності до ст.169 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України. Судовим розглядом встановлено, що дійсно між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого на сьогоднішній день є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (28 грудня 2006 року був укладений кредитний договір № 014/0077/82/68966. Зазначений кредитний договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Відповідачем для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. Відповідно до п.1.1. кредитного договору, Райффайзен Банк Аваль надає Позичальнику кредит у вигляді не відновлюваної кредитної лінії з лімітом 297 000,00 (двісті дев’яносто сім тисяч) дол. США. що за офіційним курсом НБУ, який діяв на момент отримання кредиту (5,05 доларів США за 1 гривню), становить 1499850 (один мільйон чотириста дев’яносто дев’ять тисяч вісімсот п’ятдесят) гривень. У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором між Відповідачем та ОСОБА_3 Лукічною був укладений договір поруки № 014/0077/82/68966/2 від 28грудня 2006 року. Також, 28 грудня 2006 року, в якості виконання боргових зобов’язань між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 014/0077/82/68966/1. Для забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором між Позивачем та ОСОБА_5 був укладено іпотечний договір від 29 грудня 2006 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за № У-288,відповілно якого Позивач передав ОСОБА_5 в іпотеку нерухоме майно – земельну ділянку, площею 0, 1000 (нуль цілих, одна десята) гектара, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар 54/23. Статтею 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтами регулюються законодавством України, нормативно-правовими акиами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтами та банками. Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенніф умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням умов діючого законодавства України. У відповідності до ст. 99 України, грошовою одиницею України є гривня, у звязку з чим грошове зобовязання у договорі повинно бути виражено у національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч. 1 ст. 192 ЦК України відповідно до якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України. Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобовязання повинно бути виражене у грошовій одиниці України-гривні. Згідно ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюжти на день платежу, якщо інший порядок і визначення не встановлений договором або законом чи іншими нормативно-правовими актами. Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобовязаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК Україниможе використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповівдно до ч. 2 ст. 198 ГК України, виконання грошових зобовязань грошові зобовязання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Згідно цієї ж статті грошові зобовязання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо субєкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.Виконання зобовязань, виражених в іноземній валюті, здійснюєтьсяі відповідно до закону. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні гривня, як грошова одиниця (націрнальна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймаються усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території Україні. Згідно Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», який усановлює режим здійснення валюних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банку та інших фінансових установ України в регулюванні валютних аперацій, права й обовязки субєктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п.1 ст. 3 , валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплаті будь-яких вимог та зобовязань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. У відповідності з підпунктами «а», «в» та «е» підпункту 6.1 та підпункту 6.2, Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007 року №200, фізичні особи- резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках: -сплата мита, інших податків і зборів (обовязкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства україни; -сплата платежів за охорону та супроводженяня підакцизних і транзитних товарів митними органами; -оплата товарі і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита і податків. Згідно підпункту 6.3 пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту, як засіб платежу в разі оплатм дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на вїзд (виїзд) до цих країн фізичним особам, які виїзджають у приватних справах та в службові відрядження. Відповідно до підпункту 7.1 пункту 7 вказаних Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти-субєкти підприємницької діяльності можуть використовуватим готівкову іноземну валюту, яка засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на траспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках (ярмарках), що проходять за кордоном, в разі реалізації товарів. Таким чином використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України. Відповідно до п. 1 ст. 5 Декретку екртету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», в які вказано, національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування. Згідно з п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, повязаних з торгівлею іноземної валюти з правом відкривати на території Укрпаїни пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами- резидентами. Підпунктами «В», «Г» ч. 4 ст. 5 Декртету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребує така операція як: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті. Згідно п. 5 ст. 5 Декрету, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на тїї здійснення іншою стороною або тетьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не предбачено умовами індивідуальної ліцензії. Така умова передбачена законодавством не була виконана Відповідачем, про що можна зробити висновок, що у Відповідача не була необхідного обсягу повноважень на здійснення такої операції. Ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець забовязаний повідомити споживача у письмовій формі про:1)особу та місце знаходження кредитодавця; 2)кредитні умови, зокрема:а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; й) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Таким чином Суд, приходить до висновку, що при наданні Відповідачем та отримання ОСОБА_1 кредиту у долларах США, а також здійснення останнім платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за його користування у долларах США були порушені наступні норми закону:статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобовязання повинно бути визначено в грошовій одиниці України-гривні; статтю 3 Закону Украхни №2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні№, яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без тбудь-яких обмежень на всій території України; статті 6,7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007 р. «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які чітко всановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу у розрахунках на території України; статтю 3 Декркту Кабінету міністрів України від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень, для оплати будь-яких вимог та зобовязань, якщо інше не передбачено валютни законодавством; статтю 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контрролю», яка передбачає надання індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, а також ЗУ «Про захист прав споживачів». Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правовиз норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обовязків. Розумність- це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Отже пожальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного з принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України-принципу справедливості. Умови спірного кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду Позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту у долларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у долларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, Відповідач, як субєкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на ОСОБА_1-позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням ч. 3 ст. 13 ЦК України. Таким чином, використання Відповідачем доллара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище ОСОБА_8, як споживача порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разітнастання певних подій, що дає право для позивача відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. В судовому засіданні встановлено, що Відповідачем було грубо порушено умови діючого в Україні законодавства при укладенні спірного кредитного договору. Ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,-відшкодовувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлене цим Кодексом. За таких обставин суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі. На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 216, 524, 548, 593 ЦК України, ст. ст. 5, 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 99 Конституції України, п. 2.1, 3.2 Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного ОСОБА_5 України № 168 від 10 травня 2007 року, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» №2346-III, ст. ст. 16, 203, 215, 216, 192, 524, 533 ЦК України, ЗУ «Про господарські товариства»,ЗУ «Про іпотеку», ст. ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 88, 209, 212-215, 217, 223 ЦПК України, - ВИРІШИВ: Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 Лукічни до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» за участю третьої особи - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання недійсними угод задовольнити. Визнати недійсним договір кредиту № 014/0077/82/68966 від 28 грудня 2006 року укладений між ОСОБА_1 та Відкритим Акціонерним Товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль». Визнати недійсним іпотечний договір від 29 грудня 2006 року, укладений між Відкритим Акціонерним Товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі під реєстровим № У-288, визначивши, що це рішення суду є підставою для виключення з реєстру іпотек та заборон відчуження запису про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна № 116, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 29 грудня 2006 року, а саме: земельну ділянку, площею 0,1000 (нуль цілих, одна десята) гектара, що знаходиться в м. Одеса, Французький бульвар, 54/23 і належить на праві приватної власності ОСОБА_1. Визнати недійсним, укладений між Відкритим Акціонерним Товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 договір поруки № 014/0077/82/68966/1 від 28 грудня 2006 року. Визнати недійсним, укладений між Відкритим Акціонерним Товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 Лукічною договір поруки № 014/0077/82/68966/2 від 28 грудня 2006 року. Зобов’язати ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль» прийняти від ОСОБА_1 залишок тіла кредиту з урахуванням сплачених раніше платежів та з урахуванням курсу іноземної валюти до національної, а саме сума залишку тіла кредиту повинна стягуватися за курсом 5,05 гривень. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подання в 10-ти денний строк апеляційної скарги або в порядку ст. 294 ЦПК України. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12421906

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 53/314 18.11.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив - центр" до відповідача 1: Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" про визнання недійсними договорів про надання кредиту № СR 08-015/300 та CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року та договорів іпотеки № PL 08-019/300 від 13.02.2008р.та № PL 08-020/300 від 17.04.2008р. Суддя Грєхова О. А. Представники сторін: від позивача: Синявська О.В.- представник по довіреності від 30.09.2009р. від відповідача-1: Лиштва Ю.В.- представник по довіреності від 07.04.2010р. від відповідача-2: не з’явились СуТЬ СПОРУ: Заявлено позов про визнання недійсними договорів про надання кредиту № СR 08-015/300 та CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року та договорів іпотеки № PL 08-019/300 від 13.02.2008р.та № PL 08-020/300 від 17.04.2008р. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем 1 не було надано індивідуальної ліцензії на право надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; момент виникнення права позичальника на отримання кредиту (траншу) не виник, оскільки предмет застави розташований на земельній ділянці є комунальною власністю. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2010р. порушено провадження по справі № 53/314, розгляд справи призначено на 25.10.2010р. та відмовлено позивачу у задоволенні заяви про вжиття заходів щодо забезпечення позову. В судовому засіданні 25.10.2010р. представник відповідача 1 надав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті резидентами не потребує одержання індивідуальної ліцензії, натомість відповідач 1 отримав банківську ліцензію на право здійснення банківських операцій, серед переліку якої передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями; відповідач 1 також зазначає про схвалення кредитних договорів; щодо іпотечних договорів, то їх підписав директор, який діє від імені підприємства та набуває відповідних повноважень у відповідності до чинного законодавства України та статутних документів підприємства. У зв’язку з нез’явленням в судове засідання 25.10.2010р. представника відповідача 2 розгляд справи було відкладено на 15.11.2010р. В судове засідання 15.11.2010р. представник позивача з’явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та вважає їх такими, що підлягають задоволенню. Представник відповідача 1 в судове засідання 15.11.2010р. з’явився та заперечив на позов. Представник відповідача 2 в судове засідання 15.11.2010р. не з’явився, проте через відділ Діловодства Господарського суду міста Києва подав пояснення на позовну заяву, в якому зазначив, що при винесенні рішення по справі повністю покладається на розсуд суду та просить розглянути справу без участі представника відповідача 2. На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи. У судовому засіданні 15.11.2010р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, Господарський суд міста Києва В С Т А Н О В И В: Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 04.02.2008р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено Договір про надання кредитної лінії № СR 08-014/300 відповідно до умов якого Банк (відповідач 1) надає позичальнику (відповідач 2) кредитну лінію, в рамках якої банк надає позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов’язання, встановлені в цьому Договорі (п. 1.1 Договору № СR 08-014/300). Відповідно до п. 1.3 Договору № СR 08-014/300 одним з моментів виникнення права позичальника на отримання кредиту є укладання між банком та майновим поручителем, на прийнятих для банку умовах, нотаріальне посвідчення та набрання чинності договором іпотеки нерухомого майна, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 86, з метою забезпечення виконання боргових зобов’язань та укладання між банком та майновим поручителем, на прийнятих для банку умовах, нотаріальне посвідчення та набрання чинності договором іпотеки нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 79 з метою забезпечення виконання боргових зобов’язань. 04.02.2008р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено Договір про надання кредитної лінії № СR 08-015/300 відповідно до умов якого Банк (відповідач 1) надає позичальнику (відповідач 2) кредитну лінію, в рамках якої банк надає позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов’язання, встановлені в цьому Договорі (п. 1.1 Договору № СR 08-015/300). Відповідно до п. 1.3 Договору № СR 08-015/300 одним з моментів виникнення права позичальника на отримання кредиту є укладання між банком та майновим поручителем, на прийнятих для банку умовах, нотаріальне посвідчення та набрання чинності договором іпотеки нерухомого майна, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 86, з метою забезпечення виконання боргових зобов’язань та укладання між банком та майновим поручителем, на прийнятих для банку умовах, нотаріальне посвідчення та набрання чинності договором іпотеки нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 79 з метою забезпечення виконання боргових зобов’язань. 13.02.2008р. між відповідачем 1 та позивачем було укладено Іпотечний Договір № РL 08-19/300 на забезпечення Договору № СR 08-015/300 про надання кредитної лінії та Договору № СR 08-014/300 про надання кредитної лінії, який був посвідчений нотаріально. Відповідно до п. 1.1 іпотечного Договору № РL 08-19/300 для забезпечення повного, належного та своєчасного виконання боржником (відповідача 2) боргових зобов’язань, в тому числі перерахованих у статті 2 цього Договору, Іпотекодавець (позивач) цим надає у іпотеку Предмет іпотеки. Предметом іпотеки по Іпотечному Договору № РL 08-19/300 є комплекс будівель та споруд, що розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, будинок 86. 17.04.2008р. між відповідачем 1 та позивачем було укладено Іпотечний Договір № РL 08-20/300 на забезпечення Договору № СR 08-015/300 про надання кредитної лінії та Договору № СR 08-014/300 про надання кредитної лінії, який був посвідчений нотаріально. Відповідно до п. 1.1 іпотечного Договору № РL 08-20/300 для забезпечення повного, належного та своєчасного виконання боржником (відповідача 2) боргових зобов’язань, в тому числі перерахованих у статті 2 цього Договору, Іпотекодавець (позивач) цим надає у іпотеку Предмет іпотеки. Предметом іпотеки по Іпотечному Договору № РL 08-19/300 є комплекс будівель та споруд, що розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 79. Згідно зі ст. 202, ст. 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у зв’язку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України. Відповідно до ст.ст. 1055, 1054 ЦК України за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частини 2 статті 345 Господарського кодексу України (далі –ГК України) кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Згідно з частиною 3 статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Таким чином, істотними умовами є ті умови, без наявності яких договір не може існувати. Ці умови повинні визначатися законом саме як істотні, бути такими виходячи із правової природи даного виду договору, або якщо одна із сторін заявить , що має бути досягнуто згоди щодо певної умови. Відповідно до п. 1.3.6 Договору про надання кредитної лінії № СR 08-014/300 від 04.02.2008р. моментом виникнення права позичальника на отримання кредиту, а саме право позичальника на отримання кредиту (траншу) виникає з моменту настання наступних обставин, що предметом застави є нерухомість, що розташована на земельній ділянці, що належить третій особі (не застоводавцю), та не є державною або комунальною власністю –отримання банком від такої третьої особи письмової згоди з заставою такої нерухомості, а також письмового зобов’язання у випадку переходу права власності на таку нерухомість до нового власника оформити право користування такою земельною ділянкою з таким новим власником на умовах, прийнятих для банка. Відповідно до п. 1.3.6 Договору про надання кредитної лінії № СR 08-015/300 від 04.02.2008р. моментом виникнення права позичальника на отримання кредиту, а саме право позичальника на отримання кредиту (траншу) виникає з моменту настання наступних обставин, що предметом застави є нерухомість, що розташована на земельній ділянці, що належить третій особі (не застоводавцю), та не є державною або комунальною власністю –отримання банком від такої третьої особи письмової згоди з заставою такої нерухомості, а також письмового зобов’язання у випадку переходу права власності на таку нерухомість до нового власника оформити право користування такою земельною ділянкою з таким новим власником на умовах, прийнятих для банка. З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що сторони у справі погодили обов’язкову умову для видачі кредиту у відповідності до статті 638 ЦК України. Позивач, як власник майна за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 79, що являється предметом спірних іпотечних Договорів зазначив, що вказана власність знаходиться на земельних ділянках, які є комунальною власністю, що підтверджується Договором земельної ділянки за адресою у м. Дніпропетровську по вул. Молодогвардійскій, 79. Таким чином, враховуючи, що обов’язкова умова (погоджена сторонами) для настання виникнення права позичальника на отримання кредиту не була виконана, то суду приходить до висновку, що при укладанні спірних кредитних Договорів є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. З огляду на вищенаведене, суд задовольняє вимоги позивач про визнання недійсними Договору про надання кредиту № СR 08-015/300 укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" та Договору про надання кредиту CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро". Щодо позовної вимоги про визнання недійсними Іпотечних Договорів № PL 08-019/300 від 13.02.2008р.та № PL 08-020/300 від 17.04.2008р. необхідно зазначити наступне. Статтею 575 Цивільного кодексу України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна - іпотеки. Згідно статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Як раніше було встановлено Іпотечні Договори № PL 08-019/300 від 13.02.2008р. та № PL 08-020/300 від 17.04.2008р. були укладені на виконання Договору про надання кредиту № СR 08-015/300 укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" та Договору про надання кредиту CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро". Таким чином, встановлена недійсність Договору про надання кредиту № СR 08-015/300 укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" та Договору про надання кредиту CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" тягне за собою недійсність похідних Іпотечного Договору № PL 08-019/300 від 13.02.2008р. укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив - центр" та Іпотечного Договору укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив - центр" Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Враховуючи, що позивачем заперечується дійсність спірних договорів про надання кредиту № СR 08-015/300 та CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року та договорів іпотеки № PL 08-019/300 від 13.02.2008р.та № PL 08-020/300 від 17.04.2008р., судом визнається, що підстава щодо недодержання обов’язкової вимоги встановленої сторонами на яку посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог свідчать про їх недійсність, у зв’язку з чим позов підлягає задоволенню. Щодо інших підстав визнання спірних договорів недійсними суд не приймає їх до уваги за недоведеністю. В зв’язку з задоволенням позову, відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита в розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн. підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача. Враховуючи те, що позивач, при поданні позовної заяви не доплатив державне мито за кожну позовну вимогу окремо, то сума недоплаченого державного мита в розмірі 255 грн. стягується з відповідачів в доход Державного бюджету України. Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Визнати недійсним Договір про надання кредиту № СR 08-014/300 від 04.02.2008р. укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро". 3. Визнати недійсним Договір про надання кредиту CR 08- 015/300 від 04.02.2008 року укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро". 4. Визнати недійсним Іпотечний Договір № PL 08-019/300 від 13.02.2008р. укладений між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив - центр". 5. Визнати недійсним Іпотечний Договір № PL 08-020/300 від 17.04.2008р. укладений між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив –центр».6. 6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код ЄДРПОУ 21685166 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив - центр" (49055, м. Дніпропетровськ, тупик Запорізький, 5, кімната 5) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" (49000, м. Дніпропетровськ, тупик Запоріжський, 5, кімната 3, код ЄДРПОУ 31614281 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив - центр" (49055, м. Дніпропетровськ, тупик Запорізький, 5, кімната 5) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 8. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код ЄДРПОУ 21685166 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в доход державного бюджету України 112 (сто дванадцять) грн. 50 коп. державного мита. 9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" (49000, м. Дніпропетровськ, тупик Запоріжський, 5, кімната 3, код ЄДРПОУ 31614281 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в доход державного бюджету України 112 (сто дванадцять) грн. 50 коп. державного мита. Суддя Грєхова О.А. Повне рішення складено 22.11.2010р. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12385507

Справа № 2 – 232/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2010 року Теофіпольський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого судді: ДРУЧКОВОЇ С.П. при секретарі: ДОНДЕЛЬ Т.В. з участю ОСОБА_1, ОСОБА_3., ОСОБА_2, представника третьої особи - служби справах дітей Теофіпольської райдержадміністрації розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Теофіполі цивільну справу за позовом ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно, позовом ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_3, служба у справах дітей Теофіпольської райдержадміністрації до ПАТ КБ «Приват Банк» про визнання недійсним кредитного договору та договору застави В С Т А Н О В И В: ПАТ КБ „ПриватБанк” (далі Банк) звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки – земельну ділянку та житловий будинок АДРЕСА_1 Теофіпольського району, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3., шляхом продажу Банком предмета іпотеки з укладанням від імені Банку договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання Банку усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Крім того, Банк просив виселити ОСОБА_3., з цього будинку, зі зняттям її з реєстрації, і стягнути судові витрати. Банк мотивував свої вимоги тим, що 8 серпня 2008 року з ОСОБА_1, укладено кредитний договір, згідно якого відповідач отримала кредит в сумі 43 568,08 доларів США з періодом його погашення до 8.08.2023 року, із сплатою 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором цього ж дня було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_3., передала в іпотеку належне їй житло та земельну ділянку, для обслуговування жилого будинку, розміщені за вказаною вище адресою. Відповідач не виконує умов кредитного договору, допустила виникнення заборгованості в розмірі 42 311,69 доларів США. Тому Банк вважає, що є підстави звернути стягнення на предмет іпотеки. ОСОБА_1., звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсними кредитний договір та договір іпотеки від 8.08.2008 року за якими Банк просить звернути стягнення на майно. В обґрунтування таких вимог позивач посилається на те, що кредитний договір є недійним, так як укладений в порушення вимог ст. 524 ЦК України за якою передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Крім того, зазначила, що на час укладення кредитного договору та договору іпотеки в житловому будинку, що розташований по АДРЕСА_1 проживали та проживають малолітні діти ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, договір іпотеки був укладений без згоди органу опіки та піклування, що є порушенням чинного законодавства. Представник Банку в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно, надав суду заяву в якій просить відкласти розгляд справи в зв’язку з зайнятістю представника в іншій справі. Під час розгляду справи, 5 листопада 2010 року, представник позивача був присутній в судовому засіданні, при оголошенні перерви заперечень про неможливість з’явитися в судове засідання на 16 листопада 2010 року від нього не поступило. За вказаних обставин, суд рахує можливим проводити розгляд без участі представника Банку. Під час розгляду справи 5 листопада 2010 року представник Банку вимоги позову Банку підтримав, проти вимог позову ОСОБА_1, заперечив. Вказуючи, що ОСОБА_1., не виконує зобов’язання за кредитним договором, в зв’язку з чим виникла необхідність проведення стягнення на житловий будинок, що перебуває в заставі. Пояснив, що Банк має всі дозволи та ліцензії на здійснення операцій з іноземною валютою в тому числі, видачу кредитів. При оформленні договору іпотеки відповідачем було надано довідку про склад осіб, що проживають в будинку, у довідці не було зазначено, що в будинку проживають малолітні діти. Представник ОСОБА_1, - ОСОБА_2, позов Банку не визнала, позов ОСОБА_1, підтримала в повному обсязі вказавши, що договір іпотеки слід визнати не недійсним, а нікчемним, оскільки він укладений без погодження з органом опіки й піклування, а кредитний договір підлягає визнанню недійсним, із підстав викладених у позові. ОСОБА_1., ОСОБА_3., позов Банку не визнали, пояснили, що на час укладення договору іпотеки у будинку проживали та проживають малолітні діти ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 Тому на їхню думку укладення договору іпотеки без врахування обставин, що в будинку проживають малолітні діти суперечить закону. Представник третьої особи служби у справах дітей Теофіпольської райдержадміністрації заперечила проти позову Банку, зазначивши, що оскільки в будинку належному ОСОБА_3., проживають малолітні діти, тому договір іпотеки предметом якого є вказане житло, укладений в порушення вимог закону – без згоди органу опіки і піклування. Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази суд вважає, що позов Банку задоволенню не підлягає, а позов ОСОБА_1, слід задовольнити частково. Судом встановлено, що 8.08.2008 року між Банком та ОСОБА_1, укладено кредитний договір, згідно якого відповідач отримала кредит в сумі 43 568,08 доларів США з періодом його погашення до 8.08.2023 року, із сплатою 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором цього ж дня, було укладено договір іпотеки за яким ОСОБА_3., передала в іпотеку, належний їй житловий будинок та земельну ділянку, для обслуговування будинку, що розміщені по АДРЕСА_1 Теофіпольського району. В судовому засіданні знайшли своє підтвердження обставини, що на день укладення договору іпотеки, 8.08.2008 року, в житлому будинку проживали та продовжують проживати малолітні діти ОСОБА_1: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н . Наведені обставини підтверджуються поясненнями ОСОБА_1, ОСОБА_3., представника органу опіки і піклування, даними свідоцтва про народження ОСОБА_4, ОСОБА_5, довідок виконкому Новоставецької сільської ради. Згода органу опіки та піклування при укладенні між Банком та ОСОБА_3., договору іпотеки отримана не була. Посилання представника Банку на те, що згідно довідки наданої ОСОБА_3., малолітні діти не були зареєстровані у будинку, суд не може визнати обґрунтованими, в зв’язку з тим, що відповідно до ст. 156 ЖК України неповнолітні діти мають право користуватися жилим приміщенням нарівні з його власником. П. 4 ст. 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10-річного віку, є місцем проживання його батьків, а відповідно до ст. 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей ” від 02.06.2005 року, який набрав чинності з 1.01.2006 року, передбачено, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Відповідно до ч.1 ст. 224 ЦК правочин, вчинений без дозволу органу опіки і піклування, є нікчемним. За вказаних підстав суд відмовляє у задоволенні позову Банку, та задовольняє вимогу ОСОБА_1, про визнання нікчемним договору іпотеки. Суд не вважає законною вимогу ОСОБА_1, щодо визнання недійсним кредитного договору з підстав викладених нею у позовній заяві з наступних підстав. Посилання позивача на зростання курсу долара США - валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для розірвання кредитного договору, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Тобто, Банк на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Керуючись ст. ст. 10, 60, ч. 3 ст. 209, ст. ст. 212-215 ЦПК України, районний суд В И Р І Ш И В: В задоволенні позову ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно відмовити. Позов ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_3, служба у справах дітей Теофіпольської райдержадміністрації до ПАТ КБ «Приват Банк» про визнання недійсним кредитного договору та договору застави задовольнити частково. Визнати нікчемним договір іпотеки від 8 серпня 2008 року укладений між ОСОБА_3 та закритим акціонерним товариством комерційним банком «Приват Банк», посвідчений приватним нотаріусом Теофіпольського районного нотаріального округу Сурмою Г.Ф., 8 серпня 2008 року за № 3310. В решті вимог позову ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_3, служба у справах дітей Теофіпольської райдержадміністрації до ПАТ КБ «Приват Банк» про визнання недійсним кредитного договору та договору застави відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення через Теофіпольський районний суд до апеляційного суду Хмельницької області. Особами, які не були присутні при проголошенні рішення протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Головуючий: підпис З ОРИГІНАЛОМ ВІРНО . Суддя Теофіпольського районного суду С.П. Дручкова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12379827

Справа № 2-2372/2010р. ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2010 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі: головуючого судді : Середа А.В.; при секретарі : Музера В.Б.; розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до юридичної особи Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» про захист прав споживача та скасування умов договору, які не відповідають чинному законодавству України, - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, де просить винести рішення, яким визнати такими, що порушують Закон України «Про захист прав споживача і не відповідають чинному законодавству п.п. 1.1, 3.1, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року, додаток № 1 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року та скасувати їх. Зобов’язати Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» укласти новий кредитний договір, яким врахувати зміни викладені в п.1 позовних вимог. Судові витрати покласти на відповідача. В судовому засіданні позивач позовні вимоги викладені в позовній заяві підтримав та наполягав на їх задоволенні. Відповідач та його представники до судового засідання не з’явилися. Про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені. Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, зі згоди позивача, що відповідає вимогам ст. 224 ЦПК України. Вислухавши пояснення позивача, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків: Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Судом встановлено, що 25 грудня 2007 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 2938/12/07-К. Згідно з п.1.1 вищевказаного кредитного договору банк зобов’язується надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 45 778.44 доларів США. Термін погашення по 12.12.2032 року в сумі 75278.80 доларів США з оплатою відсотків 12,99% річних. Відповідно до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв’язку з чим грошове зобов’язання у договорі повинно бути виражене в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується за ч.1 ст.192 ЦК України, відповідно до якої законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України . Відповідно до ч.1 ст.524 ЦК України зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Згідно ч.2 ст.533 ЦК України, якщо зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно – правовим актом. Іноземна валюта, як засіб платежу зокрема за зобов’язаннями відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених Законом. Відповідно до ч.2 ст. 198 ГК України, виконання грошових зобов’язань учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях .Згідно цієї ж статті грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Відповідно до ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня, як грошова одиниця ( національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території Україні. Згідно Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролюю який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права і обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п.1 с. 3, валюта України єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. У відповідності з підпунктами «а», «в» та «е» підпункту 6.1 та 6.2 , Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007р. №200, фізичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівку іноземну валюту, як засіб платежу у наступних випадках: - сплати мита, інших податків і зборів ( обов’язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; - сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; - оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно підпункту 6.3, пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівку іноземну валюту, як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в’їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Відповідно до підпункту 7.1 пункту 7 визначених Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти-суб’єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівку іноземну валюту, як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті , що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках, що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів. Таким чином, використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України. Відповідно до п.1 ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п.2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов’язаних з торгівлею іноземною валютою з правом відкривати на території України пункти обміну валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами. Підпунктами (В), (Г) пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно п.5 ст.5 Декрету НБУ індивідуальної ліцензії однієї із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. При розгляді судової справи відповідачем не було надано доказів, що підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу . Надана ліцензія банку не передбачає видачу кредитів в іноземній валюті фізичним та юридичним особам. Таким чином, суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України – гривні; статтю 3 Закону України №2346-Ш «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яка визначає, що гривня, як грошова одиниця ( національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України; статті 6,7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007р. «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та статтю З Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. «про системи валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. Згідно ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливої добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушення цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моральні суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. Розумність-це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу). Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що п.п. 1.1, 3.1, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року, додаток № 1 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року не відповідають вимогам діючого законодавства щодо порядку використання іноземної валюти, як засобу платежу на території України. Отже подальше виконання договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб’єкт підприємницької ( господарської ) діяльності виключно на відповідача – позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачом фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання недійсним кредитного договору як в цілому, так і окремих його пунктів. За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання такими, що порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживача» і не відповідають чинному законодавству та підлягають до скасування п.п. 1.1, 3.1, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року, додатку № 1 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року – підлягають до задоволення. Відповідно до п.2 ч.3 ст. 79, ЦПК України, до судових витрат віднесені затрати на сплату судового збору, послуг за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Частиною 3 статті 88 ЦПК України, встановлено, що у разі якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Враховуючи, що позивача у відповідності до Закону України «Про захист прав споживачів» звільнено від сплати судового збору, він підлягає стягненню з відповідача на користь держави, оскільки позовні вимоги позивача задоволенні в повному обсязі. Разом з позовною заявою позивачем надано квитанції №25 від 04.02.2010 року про сплату витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 37,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Керуючись ст.ст. 3, 5, 6, 10, 11, 59, 60,79, 88, 208, 209, 212,213, 218, 223 ЦПК України, 99 Конституції України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст. 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 6 Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», суд , - В И Р І Ш И В: Позов фізичної особи ОСОБА_1 до юридичної особи Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» про захист прав споживача та скасування умов договору, які не відповідають чинному законодавству України - задовольнити. Визнати такими, що порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживача» і не відповідають чинному законодавству та скасувати п.п. 1.1, 3.1, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року, додаток № 1 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року укладеного між Відкритим акціонерним товариством КБ «Надра» та ОСОБА_1 . Зобов’язати Відкрите акціонерне товариство КБ «Надра» укласти новий кредитний договір між Відкритим акціонерним товариством КБ «Надра» та ОСОБА_1, з урахуванням прийнятого судом рішення про скасування п.п. 1.1, 3.1, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року, додатку № 1 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в сумі 37,00 грн. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» на користь держави судовий збір в розмірі 51 грн. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання цього рішення. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12368821