ANTIRAID

Зеркало недели окончательно скатилось к желтой прессе: http://www.zn.ua/online/articles/75239#article Видите, как наши оппоненты решили запугать судей.

Справа № 22ц-1361/2010 р. Головуючий у 1інст. – Кухта В.О. Доповідач – Лакіза Г.П. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2010 року м. Чернігів АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі: головуючого- судді Лакізи Г.П. суддів: Бобрової І.О., Шевченка В.М. при секретарі Рачовій І.І., Марченко О.О. з участю представника ВАТ „ДОБУ” Кутікової О.Л., представників ОСОБА_8 - ОСОБА_9 і адвоката ОСОБА_10, експерта Болотної Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України”, старшого помічника прокурора Менського району на рішення Менського районного суду від 24 лютого 2010 року по справі за позовом заступника прокурора м. Чернігова в інтересах Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” про визнання недійсними договорів, припинення зобов’язань та стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : У грудні 2009 року прокурор звернувся з позовом в інтересах ВАТ „Державний ощадний банк України” до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 року у сумі 211 485, 17 грн. у зв’язку з невиконанням ним у встановлені строки умов кредитного договору. ОСОБА_8 звернувся із зустрічним позовом до ВАТ „Державний ощадний банк України” (а.с.22-30), в якому просив визнати недійсним договір відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 року та договір застави № 02 від 20.01.2006 року з тих підстав, що він таких договорів не укладав та не підписував. Також ОСОБА_8 у зустрічному позові просив його зобов’язання перед ВАТ„Державний ощадний банк України” на суму 295 400, 04 грн., яке виникло в результаті самовільного спрямування ВАТ „Державний ощадний банк України” грошових коштів з позичкового рахунку на господарські потреби ОСОБА_8, та зобов’язання ВАТ „Державний ощадний банк України” перед ним в сумі 295 400, 04 грн., яке виникло в результаті самовільного спрямування ВАТ „Державний ощадний банк України” належних ОСОБА_8 грошових коштів, зокрема, з розрахункового рахунку на позичковий рахунок, припинити шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, та стягнути з ВАТ „Державний ощадний банк України” після взаємозаліку на його користь 147 313, 96 грн. Рішенням Менського районного суду від 24 лютого 2010 року (а.с.131-133) у задоволенні позову прокурора в інтересах ВАТ „Державний ощадний банк України” було відмовлено. Позов ОСОБА_8 суд задовольнив частково, визнав недійсними договір відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 року та договір застави № 02 від 20.01.2006 року між ВАТ „Державний ощадний банк України” та ОСОБА_8, а зобов’язання ОСОБА_8 перед ВАТ „Державний ощадний банк України” в загальній сумі 295 404, 24 грн. та зобов’язання ВАТ „Державний ощадний банк України” перед ОСОБА_8 в сумі 295 404, 24 грн. - припинив шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, стягнув з ВАТ „Державний ощадний банк України” на користь ОСОБА_8 147 309, 76 грн. переплати по позичковому рахунку, а також 2 512, 27 судових витрат. В апеляційній скарзі прокурор (а.с.138-139) просить скасувати рішення Менського районного суду від 24 лютого 2010 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, за доводами апеляційної скарги прокурора, судом першої інстанції безпідставно було відмовлено в приєднанні до справи документів, дослідження доказів по зустрічній позовній заяві, допущена неповнота з’ясування істотних обставин справи; без додержання вимог ст. 123 ЦПК України та ст.ст. 512, 601, 602 ЦК України зараховано зустрічні позовні вимоги, задоволено позов ОСОБА_8 про визнання недійсними договорів всупереч ст. 257 ЦК України без поновлення строку позовної давності. ВАТ „Державний ощадний банк України” в своїй апеляційній скарзі (а.с.141-148) просить скасувати рішення суду як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора в інтересах ВАТ „Державний ощадний банк України” до ОСОБА_8, закрити провадження у справі за зустрічним позовом в частині вимог ОСОБА_8 щодо зарахування зустрічних однорідних грошових вимог та щодо стягнення з Банку коштів в сумі 147 309,76грн., та відмовити у задоволенні зустрічного позову в частині вимог про визнання угод недійсними. Апелянт вважає безпідставним розгляд в одному провадженні первісного позову прокурора та позову ОСОБА_8, оскільки не вважає їх зустрічними; вказує на те, що суд першої інстанції допустив в рішенні суперечливі висновки про самовільне спрямування Банком коштів в сумі 295 404,24 грн., але на потреби ОСОБА_8, вказує на відсутність належних доказів стосовно існування правовідносин між ОСОБА_8 та особами, які перерахували на кредитний рахунок гроші; вважає необґрунтованим висновок суду щодо недійсності кредитного договору та договору застави за тих обставин, що ОСОБА_8 визнав факт використання частини коштів з кредитного рахунку на його потреби, і наполягає на обґрунтованості та доведеності позову прокурора. Крім того, Банк вважає, що ОСОБА_8 пропустив строк позовної давності для звернення за захистом до суду. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 20.01.2006 року між ВАТ „Державний ощадний банк України” та ОСОБА_8 був укладений договір відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 строком на 60 місяців на суму 150 000 грн. зі сплатою 18 % річних за користування кредитом. В забезпечення виконання зобов’язань за цим договором був укладений договір застави № 02 від 20.01.2006 року, предметом якого був автомобіль ВАЗ-21213-110-00, який належить ОСОБА_8 Відмовляючи у задоволенні позову заступника прокурора м. Чернігова, заявленого в інтересах ВАТ „Державний ощадний банк України” до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_8 в частині визнання недійсними договору відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 року та договору застави майна № 02 від 20.01.2006 року, суд першої інстанції виходив з того, що вказані договори є недійсними через відсутність в них підпису позичальника ОСОБА_8, а тому вказані договори не тягнуть за собою жодних обов’язків для ОСОБА_8 Такі висновки суду першої інстанції підтверджені належними доказами і відповідають нормам матеріального права. Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи № 163-164-ц від 09.02.2010 року, виконаного Чернігівським відділенням КНДІСЕ (а.с.91-96), підписи від імені ОСОБА_8 в графі „Позичальник” в договорі відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 року, а також в графі „Підпис заставодавця” та в графі „Заставодавець” в договорі застави майна № 02 від 20.01.2006 року, виконані не ОСОБА_8, а іншою особою; підписи від імені ОСОБА_8 в графі „Підпис платника” у видатковому касовому ордері № 3 від 07.02.2007 р. та у видатковому касовому ордері № 4 від 28.09.2006 р. виконані не ОСОБА_8, а іншою особою. Доводи апелянтів стосовно відсутності належних доказів щодо відсутності підпису ОСОБА_8 на договорах не можуть братись до уваги, оскільки висновок судово-почеркознавчої експертизи був предметом дослідження при розгляді даної справи, і судом дана належна оцінка цьому доказу. Крім того, згідно висновків судово-економічної експертизи від 03.09.2010 р. (а.с.390-400), списання грошових коштів з позичкового рахунку НОМЕР_3, відкритого на ім”я ОСОБА_8 у ВАТ „Державний ощадний банк України” за договором кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 року, за період січень 2006 року – грудень 2009 року, належно оформленими документами не підтверджується, зроблені безпідставно, без належно оформлених документів, що свідчить про відсутність доказів на підтвердження того, що ОСОБА_8 отримував кошти за вказаним договором кредитної лінії. За наведених обставин відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг в частині позовних вимог заступника прокурора м. Чернігова в інтересах ВАТ „Державний ощадний банк України” до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічних позовних вимог ОСОБА_8 в частині визнання недійсними договору відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 року та договору застави майна № 02 від 20.01.2006 року. Оскільки перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч.1 ст. 261 ЦК України), необґрунтованими є доводи апеляційних скарг щодо пропуску ОСОБА_8 строку позовної давності, який апелянтами помилково обчислюється з дати укладення договорів. Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що в зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції в частині припинення зобов’язання ОСОБА_8 перед ВАТ „Державний ощадний банк України” в загальній сумі 295404,24 грн., яке виникло в результаті самовільного спрямування ВАТ „Державний ощадний банк України” грошових коштів з позичкового рахунку НОМЕР_3 на потреби ОСОБА_8, та зобов’язання ВАТ „Державний ощадний банк України” перед ОСОБА_8 у сумі 295404,24 грн., яке виникло в результаті самовільного спрямування ВАТ „Державний ощадний банк України” належних ОСОБА_8 грошових коштів на позичковий рахунок НОМЕР_3, шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, стягнення з ВАТ „Державний ощадний банк України” на користь ОСОБА_8 147309,76 грн., та судових витрат в сумі 2512,27 грн., з ухваленням в цій частині позовних вимог нового рішення про стягнення з ВАТ „Державний ощадний банк України” на користь ОСОБА_8 67048,96 грн. та про відмову в решті вимог, виходячи з наступного. За доводами ОСОБА_8 та висновками суду першої інстанції, із загальної суми коштів - 507 220,47 грн., зарахованих на позичковий рахунок НОМЕР_3, відкритий на його ім’я, йому не належать кошти на суму 64 506,47 грн. зараховані від осіб, з якими ОСОБА_8 не мав відносин, а саме - зі ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, а тому йому належать кошти в сумі: 507 220,47 грн. - 64 506,47 грн. = 442 714,00 грн. В той же час ОСОБА_8 визнав, що з позичкового рахунку без його відома, але на його потреби було використано кошти на загальну суму 295 404, 24 грн., пояснюючи це тим, що він давав розпорядження про проведення платежів на таку загальну суму з його розрахункового рахунку. Зарахувавши зазначені грошові вимоги, ОСОБА_8 просив стягнути з ВАТ „ДОБУ” на його користь різницю - 442 714,00 грн. - 295 404, 24 грн. = 147 309,76 грн. Таким чином, ОСОБА_8 визнає, що витратив на свої потреби з позичкового рахунку 295 404, 24 грн., та вказує, що банк повинен виплатити йому 147 309,76 грн., а решта суми погашає його витрати перед банком в порядку ч.2 ст.601 ЦК України. Проте, в силу ч.2 ст.601 ЦК України, на яку посилається ОСОБА_8 як на підставу задоволення своїх вимог про припинення зобов’язання шляхом зарахування зустрічних вимог, та виходячи з положень ст.ст. 509, 11 ЦК, ч.3 ст.10 ЦПК України, такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки зобов’язанням є правовідносини, в якому одна сторона зобов’язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку і виникають зобов’язання з договорів, правочинів, при завданні шкоди, інших юридичних фактів, при цьому сторона, яка вимагає виконати зобов’язання, повинна довести своє право на відшкодування. ОСОБА_8 в обґрунтування свого права вимагати від банку виконання зобов’язання, вказує на те, що він втратив кошти зі свого розрахункового рахунку з вини ВАТ „ДОБУ”, який самовільно спрямував його кошти на незаконно відкритий позичковий рахунок, що доведено матеріалами кримінальної справи та вироком Борзнянського районного суду від 04.02.2009 р, яким керуючу Менською філією № 3061 ВАТ „Ощадбанк” ОСОБА_15 визнано винною за ч.4 ст.191, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України (а.с.31-38). Однак, у вироку суду відсутні дані про незаконність відкриття позичкового рахунку НОМЕР_3 і незаконність спрямування коштів в сумі 147 309,76 грн., на яку заявляє права ОСОБА_8 на цей рахунок. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_8 по договору відновлювальної кредитної лінії № Л-01/30 від 20.01.2006 був відкритий позичковий рахунок НОМЕР_3. На вказаний позичковий рахунок НОМЕР_3 за період січень 2006 – грудень 2009 року було перераховано: - 294 449,00 грн. з розрахункового рахунку НОМЕР_4, який належить ОСОБА_8 (11.01.2007 р. – 104 949,00 грн., 12.01.2007 р. – 46 000,00 грн., 16.01.2007 р. – 500,00 грн., 09.02.2007 р. – 100 000,00 грн., 16.02.2007 р. – 33 000,00 грн., 03.04.2007 р. – 10 000,00 грн.), - 35 000,00 грн. з поточного (розрахункового) рахунку № НОМЕР_2 підприємця ОСОБА_16 (20.02.2006 р. – 10 000,00 грн., 28.02.2006 р. – 17 000,00 грн., 15.05.2006 р. – 8 000,00 грн.), - 33 000,00 грн. з поточного (розрахункового) рахунку НОМЕР_5 підприємця ОСОБА_9, а всього на загальну суму 362 449,00 грн. Згідно з висновком судово-економічної експертизи № С-131 від 03.09.2010 року, платіжні доручення на перерахування зазначених коштів з поточних рахунків ОСОБА_8, ОСОБА_16 та ОСОБА_9 на позичковий рахунок оформлені з порушенням встановлених законодавством вимог, зокрема ст. 51 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, пп.. 2.1.1. Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 566 від 30.12.1998 р., глави 3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 р. Представник ВАТ „Державний ощадний банк України” також визнав, що перерахування грошових коштів з вказаних поточних рахунків на позичковий рахунок проведено безпідставно, тобто без наявних підписів вказаних осіб. Враховуючи наведене, ВАТ „Державний ощадний банк України” повинен повернути зазначені кошти, які без законних підстав були перераховані з розрахункових рахунків ОСОБА_8, ОСОБА_16 і ОСОБА_9 на позичковий рахунок, в межах заявлених вимог. ОСОБА_8, посилаючись на договори про відступлення права вимоги від 02.11.2009 року, які він уклав з ОСОБА_16 на суму 35 000,00 грн. та ОСОБА_9 на суму 33 000,00 грн., а всього на суму 68 000,00 грн. (а.с.80-83), вважає, що зазначені кошти були без дозволу та відома власників вказаних розрахункових рахунків спрямовані посадовою особою ВАТ „ДОБУ” на незаконно відкритий на його ім’я позичковий рахунок. Факт перерахування зазначених коштів підтверджується виписками з розрахункових рахунків ОСОБА_16, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (а.с.66-68,84,70-77,). Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідно до положень ст.ст. 512-516 ЦК України відбулась заміна кредитора у зобов’язаннях на загальну суму 68 000,00 грн., і право вимоги на вказану суму перейшло до ОСОБА_8 Враховуючи, що ОСОБА_8 визнав свою заборгованість перед ВАТ „ДОБУ” в сумі 295 404, 24 грн., і це згідно до ч.1 ст.61 ЦПК України є обставиною, яка не підлягає доказуванню, а своє право довів на 362 449,00 грн., то з ВАТ „ДОБУ” належить стягнути на його користь 67 048,96 грн. (362 449,00 - 295 404, 24 = 67 048,96), а в іншій частині (147309,76 - 67048,96 = 80260,80 грн.) позовні вимоги ОСОБА_8 задоволенню не підлягають в зв’язку з їх недоведеністю. Так, грошові кошти в сумі 25 265,00 грн. надійшли на позичковий рахунок готівкою від невстановлених осіб (05.06.2006 року 25 000 грн. та 27.06.2007 року 265,00 грн.), а грошові кошти в сумі 55 000,00 грн. надійшли від ТОВ „ЮТА” (14.06.2006 року 42 000,00 грн. і 16.06.2006 року 13 000,00 грн.). Загальна сума зазначених надходжень складає 80 265 грн. Згідно з поясненнями експерта до висновку судово-економічної експертизи, неможливо встановити особу, від якої готівкові кошти надійшли на позичковий рахунок, через неналежне оформлення платіжних документів. Посилання ОСОБА_8 на грошові кошти, які надходили на позичковий рахунок від його контрагентів, також не можна визнати обгрунтованими, оскільки відсутні будь-які докази на підтвердження існування фінансових відносин між ним та контрагентами, від яких надійшли суми на позичковий рахунок, зокрема: договори, рахунки та таке інше. Крім того, кошти спрямовувались саме на рахунок НОМЕР_3, про існування якого, за твердженням ОСОБА_8, він не знав і, до того ж, вказаний рахунок був призначений лише для оплати довгострокових кредитів. Таким чином, ОСОБА_8 не доведено належність йому зазначених грошових коштів в сумі 80 265 грн. та його право вимоги на зазначені кошти. Також ОСОБА_8 не доведено його право на грошові кошти в сумі 65 000 грн., які 20.01.2006 р. були списані з позичкового рахунку ОСОБА_8 НОМЕР_3 на рахунок ОСОБА_12 з призначенням платежу – погашено позику, та які, згідно з висновком чудово-економічної експертизи 12.01.2006 року з рахунку ОСОБА_12 були перераховані на позичковий рахунок ОСОБА_16 НОМЕР_4, та зазначені кошти не були враховані в ході проведення експертизи по іншій цивільній справі № 22ц-739/2010 при визначенні суми заборгованості ОСОБА_16 по її позичковому рахунку як кошти родини ОСОБА_16. Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_8 підлягають задоволенню частково - на суму 67048,96 грн., в зв’язку з чим необхідно провести перерозподіл судових витрат по справі пропорційно до задоволених вимог. Так, ОСОБА_8 сплачено судові витрати на судовий збір – 1473,09 грн., на ІТЗ – 120 грн., за почеркознавчу експертизу 919,20 грн., на загальну суму 2512,29 грн., а задоволено позовні вимоги на 46 %, тому відшкодуванню підлягає 1155,65 грн. Банком сплачено в апеляційній інстанції на судові витрати 6790 грн. ( ІТЗ - 120 грн., судовий збір – 850 грн., на судово-економічну експертизу – 5820 грн.), а апеляційну скаргу задоволено на 54 %, тому відшкодуванню підлягає 3666,60 грн. З врахуванням заліку судових витрат сторін по справі, належить стягнути з ОСОБА_8 на користь ВАТ „Державний ощадний банк України” 2510,95 грн. в повернення судових витрат за апеляційний розгляд справи. Керуючись ст.ст. 11, 203, 213, 509, 601 ЦК України, ст.ст.303, 307, п.2 ч.1 ст. 309, ст.ст. 314, 316, 319, 325 ЦПК України, апеляційний суд В И Р І Ш И В : Апеляційні скарги Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України”, старшого помічника прокурора Менського району задовольнити частково. Рішення Менського районного суду від 24 лютого 2010 року в частині припинення зобов’язання ОСОБА_8 перед ВАТ „Державний ощадний банк України” в загальній сумі 295404,24 грн., яке виникло в результаті самовільного спрямування ВАТ „Державний ощадний банк України” грошових коштів з позичкового рахунку НОМЕР_3 на потреби ОСОБА_8, та зобов’язання ВАТ „Державний ощадний банк України” перед ОСОБА_8 у сумі 295404,24 грн., яке виникло в результаті самовільного спрямування ВАТ „Державний ощадний банк України” належних ОСОБА_8 грошових коштів на позичковий рахунок НОМЕР_3, шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, стягнення з ВАТ „Державний ощадний банк України” на користь ОСОБА_8 147309,76 грн., та судових витрат в сумі 2512,27 грн. - скасувати . Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” на користь ОСОБА_8 67048,96 грн. (шістдесят сім тисяч сорок вісім гривень 96 коп.), і відмовити ОСОБА_8 у задоволенні решти позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_8 на користь ВАТ „Державний ощадний банк України” 2510,95 грн. (дві тисячі п’ятсот десять гривень 95 коп.) в повернення судових витрат за апеляційний розгляд справи. В іншій частині рішення Менського районного суду від 24 лютого 2010 року залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двадцяти днів. Головуючий: Судді : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11881700

Справа №22ц-5813/10 УКРАЇНА АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ Іменем України Головуючий у суді 1 інст. Збицька К.Д. Категорія 57 Доповідач Трояновська Г.С. 7 жовтня 2010 року м. Житомир Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області у складі головуючого - судді Трояновської Г.С. суддів: Миніч Т.І., Забродського М.І. при секретарі Григоровичу А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” до ОСОБА_1 про звернення стягнення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” /третя особа Малинське відділення філії „Житомирське регіональне управління закритого акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк”/ про визнання незаконними дій, недійсним п.8.9 кредитного договору та застосування наслідків недійсного договору за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк” на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 27 липня 2010року,- в с т а н о в и л а: У серпні 2009 року Закрите акціонерне товариство комерційний банк „ПриватБанк” звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення. В обґрунтування вимог позивач зазначив, що 17 березня 2008 року між ним та відповідачем було укладено договір про іпотечний кредит, за яким відповідач отримав 73680гривень зі сплатою 15% річних з кінцевим терміном повернення 17.03.2033року. Оскільки відповідач не виконує зобов”язання належним чином, посилаючись на статті 526,527,530 ЦК України та ч.1 ст.33 Закону України „Про іпотеку”, позивач просив звернути стягнення на квартиру загальною площею 30,70кв.м., яка розташована в АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки позивачем з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою –покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; виселити відповідача зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Малин та стягнути судові витрати. У листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до ЗАТ комерційний банк „ПриватБанк” про визнання незаконними дій, недійсним п.8.9 кредитного договору та застосування наслідків недійсного договору. Просив визнати незаконними дії відповідача щодо зміни в односторонньому порядку умов договору про іпотечний кредит відносно збільшення відсоткової ставки; визнати недійсним п.8.9 договору про іпотечний кредит № НОМЕР_1 від 17.03.2008 року; застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, зобов”язавши відповідача зробити перерахунок за зазначеним договором, зарахувавши отриману від нього з 01.01.2009року різницю по відсотках від одностороннього збільшення відсоткової ставки за кредитом в рахунок сплати заборгованості за основною сумою кредиту. Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 27 липня 2010року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк” відмовлено за безпідставністю. Зустрічний позов задоволено. Визнано незаконними дії Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк” щодо збільшення процентної ставки за договором про іпотечний кредит № НОМЕР_1 від 17.03.2008 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством комерційний банк „ПриватБанк” та ОСОБА_1 та кредитним договором № НОМЕР_1 від 17.03.2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк „ПриватБанк”. Визнано недійсним підпункт 8.9 договору № НОМЕР_1 від 17.03.2008 року, укладений між Публічним акціонерним товариством комерційний банк „ПриватБанк” та ОСОБА_1. Зобов”язано Публічне акціонерне товариство комерційний банк „ПриватБанк” зробити перерахунок за договором про іпотечний кредит № НОМЕР_1 від 17.03.2008 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством комерційний банк „ПриватБанк” та ОСОБА_1, зарахувавши отриману від ОСОБА_1 з 1 лютого 2009 року різницю по відсотках від одностороннього збільшення відсоткової ставки за кредитом в рахунок сплати заборгованості за основною сумою кредиту. Стягнуто з „ПриватБанку” на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у розмірі 171грн. В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство комерційний банк „ПриватБанк” в особі філії „Житомирське регіональне управління”, посилаючись на порушенням судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” про визнання незаконною підвищення процентної ставки та задовольнити позовні вимоги „ПриватБанку” до ОСОБА_1 про звернення стягнення. „ПриватБанк” зазначає, що відповідно до ч. 1 ст.212, ч.2 ст.632 ЦК України договір, укладений сторонами по справі, містить умови, згідно яких банк має право в односторонньому порядку підвищувати розмір відсоткової ставки у випадку зміни кон”юнктури ринку грошового ресурсу в Україні, тобто з об”єктивних підстав ( зміна курсу долара США, зміна облікової ставки НБУ тощо). Окрім того правочин про підвищення відсоткової ставки був здійснений банком ще тоді, коли це було дозволено чинним на той час законодавством. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПУ України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. 9 січня 2009 року набрав чинності Закон України № 661-VІ від 12 грудня 2008 року « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку ». Зазначеним Законом ЦК України доповнено статтею 1056-1 «Проценти за кредитним договором», відповідно до частин другої та третьої якої встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Крім того, 14 січня 2009 року набрав чинності Закон України № 800-VІ від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва». Згідно з частиною другою статті 3 Закону № 800-VІ від 25 грудня 2008 року кредитно-фінансовим установам за укладеними договорами забороняється збільшувати процентну ставку за кредитами, отриманими фізичними та юридичними особами на придбання або будівництво житла. Така ставка може бути змінена лише за згодою сторін. Судом встановлено, що 17 березня 2008 року між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством комерційний банк „Приватбанк” було укладено договір про іпотечний кредит № НОМЕР_1, за умовами якого „Приватбанк” надав ОСОБА_1 73680гривень на придбання житла зі сплатою 15% річних з кінцевим терміном повернення 17.03.2033року /а.с.6-10, 66-69/. Пунктом 8.9 договору визначено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом, зокрема при здійсненні поточних коливань відсоткової ставки за вкладами та/або кредитами, змінах в грошово-кредитній політиці НБУ, підвищенні ставки за кредитами кредиторів України у відповідній валюті. За наведених умов кредитор може збільшити розмір відсоткової ставки, повідомивши позичальника не пізніше, ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру відсоткової ставки в сторону збільшення. Новий розмір ставки починає застосовуватись з дати, що буде вказана у повідомленні без укладення відповідної угоди про внесення змін до договору. З листа банку, датованого 25.12.2008 року, вбачається, що за договором про іпотечний кредит №НОМЕР_1 з 1 лютого 2009 року була змінена річна процентна ставка з 15% до 30% і запропоновано ОСОБА_1 в разі незгоди в строк до 20 січня 2009 року письмово повідомити про своє рішення. /а.с.44/. Лист відправлено на адресу відповідача - позивача за зустрічним позовом згідно зі штампом на конверті 8 січня 2009 року /а.с.44/. Згідно з обгрунтуванням вимог позичальника він отримав цей лист 15 січня 2009 року, тобто після набрання чинності Закону від 12 грудня 2008 року № 661-VI, яким доповнено ЦК України ст. ст. 1056-1 ЦК України (9 січня 2009 року). Задовольняючи зустрічний позов у частині визнання неправомірними дій банку щодо збільшення розміру процентної ставки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку , що банк фактично збільшив розмір процентів за кредитним договором у односторонньому порядку без згоди позивача саме з 1 лютого 2009 року, хоча на цей час уже була чинною стаття 1056-1 ЦК України про заборону таких дій. Ураховуючи наведене, суд також обґрунтовано зобов”язав банк за зустрічним позовом зробити перерахунок за договором про іпотечний кредит, зарахувавши отриману від ОСОБА_1 з 1 лютого 2009 року різницю по відсотках від одностороннього збільшення відсоткової ставки за кредитом в рахунок сплати заборгованості за основною сумою кредиту. Суд першої інстанції також прийшов до правильного висновку, що задоволення вимог зустрічного позову повністю виключає задоволення первісного позову та безпідставність вимог первісного позивача про звернення стягнення на майно та виселення відповідача ОСОБА_1 Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на їх правильність не впливають, тому підстав для скасування рішення в цій частині вимог немає. Разом з тим колегія суддів не погоджується з висновком суду про визнання недійсним підпункту 8.9 договору №НОМЕР_1 від 17.03.2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_1, оскільки наявність умов для зміни або розірвання договору визначено нормами чинного законодавства, а саме ст.651 ЦК України, і сторони при укладенні договору вправі передбачити такі підстави. Однак застосувати ці норми після 1 лютого 2009 року у зв”язку із змінами до законодавства, про що зазначено вище, банк не мав правових підстав. А тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині вимог. Керуючись ст.ст. 209,218,303,307,309,313,314,316,317,319,324,325 ЦПК України, колегія суддів,- в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк” задовольнити частково. Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 27 липня 2010 року скасувати в частині визнання недійсним підпункту 8.9 договору № НОМЕР_1 від 17.03.2008 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством комерційний банк „Приватбанк” та ОСОБА_1, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову в позові в цій частині вимог. В решті рішення залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12896272

Вот ярчайший пример того как суды относятся к искам о взыскании вклада. Было совсем не плохо если бы при взыскании суммы задолженности по кредиту банкам бы также отказывали в пене и штрафных санкциях.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 серпня 2007 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Патрюка М.В.,, суддів: Балюка М.І., Лященко Н.П., Барсукової В.М., Охрімчук Л.І. - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства (далі-АТ) "Кредит Банк (Україна)" про захист прав споживача, стягнення грошових сум та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою АТ "Кредит Банк (Україна)" на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2005 року, рішення апеляційного суду м. Києва від 1 лютого 2006 року, в с т а н о в и л а: У березні 2005 року позивач звернувся в суд із позовом, посилаючись на те, що він був клієнтом українського банку - Акціонерного товариства "Кредит Банк (Україна)". Зазначений банк до 3 квітня 2002 року мав назву Акціонерне товариство "Західно-Український Комерційний Банк". Між ним та АТ "Західно-Український Комерційний Банк" (далі АТ "ЗУКБ") в особі керуючого Київською філією банку були укладені договори про депозитні вклади від 30 березня 1995 року (в доларах США) та від 31 травня 1996 року (в німецьких марках). Згідно з вказаними договорами банком були відкриті на його ім'я депозитні рахунки. На ці рахунки банком зараховувались кошти в доларах США і німецьких марках, які надходили для нього від німецької фірми Thyssen, директором українського представництва якої він тоді працював. До лютого 1998 року банк належним чином виконував умови вказаних депозитних договорів і своєчасно виплачував йому проценти. 16 лютого 1998 року він звернувся до банку з письмовою вимогою про дострокове припинення депозитних договорів і повернення належних йому вкладів. Проте, зазначена вимога не була виконана банком. В подальшому банк почав його дезінформувати про стан його рахунків, посилаючись на те, що відсутні документи про його вклади. Водночас банк припинив нарахування і виплату процентів на суми депозитів. Суми вкладі і належних процентів не були виплачені йому банком після закінчення передбаченого договором строку депозитів - 31 грудня 1998 року. В подальшому банк продовжив безпідставно утримувати належні йому, позивачу, грошові кошти. Останній раз він звертався до банку з листом на ім'я голови правління від 4 листопада 2004 року, яке в черговий раз залишено банком без відповіді. Вважав, що зазначені дії банку (бездіяльність) щодо утримання належних йому грошових коштів є неправомірними, в результаті яких порушуються його права, як власника на володіння, користування і розпорядження цими коштами, одержання доходів від цих коштів. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2005 року позов задоволено частково. З АТ "Кредит Банк (Україна)" на користь позивача стягнуто суми вкладів у розмірі 10429,41 доларів США і 10610,62 євро, процентів на суми вкладів у розмір 1860,18 доларів США і 1892,51 євро, пеню за несвоєчасну виплату сум вкладів і процентів в розмірі 4284,21 доларів США і 22818,21 євро, компенсацію за час незаконного утримання коштів позивача в розмірі 155724,28 грн. Також з відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 5400 грн. витрат на оплату правової допомоги. В доход держави з АТ "Кредит Банк (Україна)" стягнуто 1708,50 грн. державного мита. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 1 лютого 2006 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з АТ "Кредит Банк (Україна)" на користь позивача 155724,28 грн. компенсації за час незаконного утримання коштів та 5400 грн. витрат у зв'язку з наданням правової допомоги скасовано з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову. У решті вищевказане рішення районного суду залишено без зміни. У касаційній скарзі АТ "Кредит Банк (Україна)" ставиться питання про скасування судових рішень посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. З наведених у скарзі доводів не вбачається, що при розгляді справи судом першої та апеляційної інстанцій допущені порушення закону, що передбачені ст.ст. 338-341 ЦПК України як підстави для скасування судових рішень. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а: Касаційну скаргу акціонерного товариства "Кредит Банк (Україна)" відхилити. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2005 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 1 лютого 2006 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Патрюк М.В., Судді: Балюк М.І., Барсукова В.М., Ляшенко Н.П., Охрімчук Л.І. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/930064

Справа №2-14293/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2010 року Приморський районний суд м. Одеси у складі: головуючого судді – Нікітіної С.Й. при секретарі – Віноградовій І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» в особі Одеської філії ТзОВ «Укрпромбанку», Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу – ОСОБА_4, Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу – ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом в якому просить визнати кредитний договір № 5-119/ФКВІП-04/07 від 11 квітня 2007 року про надання споживчого кредиту, укладений між Товариством з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» та ОСОБА_1 недійсним; визнати кредитний договір № 347/ФКВШ-07 від 31 серпня 2007 року про надання споживчого кредиту, укладений між Товариством з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» та ОСОБА_1 недійсним; визнати іпотечний договір від 11 квітня 2007 року, укладений між Товариством з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» та ОСОБА_1, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстрований за реєстровим № 1552, недійсним; скасувати заборону відчуження нерухомого майна у вигляді квартири під номером 3, що розташована в АДРЕСА_1, загальною площею 194, 1 кв.м., житловою площею 133, 7 кв.м., яка належить ОСОБА_1, накладену Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 реєстровий № 1553; вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про заборону відчуження квартири під номером 3, що розташована в АДРЕСА_1, загальною площею 194, 1 кв.м., житловою площею 133, 7 кв.м., яка належить ОСОБА_1, накладену Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 реєстровий № 1553; вилучити з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку, внесений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 реєстраційний № 4781339 контрольна сума ЕБ65В2758Е; визнати іпотечний договір від 31 серпня 2007 року, укладений між Товариством з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» та ОСОБА_1, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, та зареєстрований за реєстровим № 3757, недійсним; скасувати заборону відчуження нерухомого майна у вигляді будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 318,6 кв.м., житловою 170,4 кв.м., що належить ОСОБА_1, накладену Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстровий № 243; вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про заборону відчуження будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 318,6 кв.м., житловою 170,4 кв.м., що належить ОСОБА_1, накладену Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстровий № 243; вилучити з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку, внесений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстраційний № 5585695 контрольна сума Е73Е84ЕА80; скасувати заборону відчуження нерухомого майна у вигляді земельної ділянки площею 0,0338 га. В тому числі по угіддях: 0,0126 га. під будівлями, лісами, та іншими угіддями, 0,0212 га. під багаторічними насадженнями, розташована за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_1, накладену Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстровий № 242; вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про заборону відчуження земельної ділянки площею 0,0338 га. В тому числі по угіддях: 0,0126 га. під будівлями, лісами, та іншими угіддями, 0,0212 га. під багаторічними насадженнями, розташована за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_1, накладену Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстровий № 242; вилучити з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку, внесений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстраційний № 5585714 контрольна сума 4АД4АБЕ745. Позов обґрунтований тим, що Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» в особі заступника керуючого Одеської філії Шелестюка Михайла Вікторовича та громадянка України ОСОБА_1, 11 квітня 2007 року уклали в місті Одесі кредитний договір № 5-119/ФКВІП-04/07 про надання споживчого кредиту в сумі 300 000 (триста тисяч) доларів США; одночасно у забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 11 квітня 2007 року ТзОВ «Укрпромбанк» і ОСОБА_1, уклали іпотечний договір, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 1552, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Окрім того, 31 серпня 2007 року Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» в особі заступника керуючого Одеської філії Шелестюка Михайла Вікторовича та громадянка України ОСОБА_1, уклали в місті Одесі кредитний договір № 347/ФКВІП-07 про надання споживчого кредиту в сумі 500 000 (п’ятсот тисяч) доларів США; одночасно 31 серпня 2007 року ТзОВ «Укрпромбанк» і ОСОБА_1, уклали іпотечний договір, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 3757, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку належний їй на праві власності будинок № АДРЕСА_2 і земельну ділянку площею 0,0338 га. на якій розташований вищезазначений будинок. Позивач зазначив, що вказані вище кредитні договори укладені з порушення вимог діючого в Україна законодавства в частині недотримання істотних умов, які обов’язкові для кредитних договорів, чим були порушені його права, як споживача кредитних послуг, які закріплені Законом України «Про захист прав споживачів» та у Правилах про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України за № 168 від 10 травня 2007 року (далі по тексту – Правила НБУ № 168). Крім цього позивач пояснив, що Відповідачем також було порушено при укладанні кредитних договорі наступні норми закону, а саме: статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного Кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. ст. 6, 7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007 року «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», тому вважає що використання Відповідачем доллара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір умови яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросровісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду Позичальника), що значно погіршує становище Позивача, як споживача порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право Позивачу відповідно до п. 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вимагати визнання в цілому кредитного договору недійсним. У судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав та просить їх задовольнити у повному обсязі. Відповідач - ТзОВ «Укрпромбанк» до судового засідання не з’явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не сповістив. Відповідач - Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 до судового засідання не з’явилася, повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не сповістила. Відповідач Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 до судового засідання не з’явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності. За таких обставин, зі згоди представника Позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України. Судовим розглядом встановлено, що дійсно Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» в особі заступника керуючого Одеської філії Шелестюка Михайла Вікторовича та громадянка України ОСОБА_1, 11 квітня 2007 року уклали в місті Одесі кредитний договір № 5-119/ФКВІП-04/07 про надання споживчого кредиту в сумі 300 000 (триста тисяч) доларів США; одночасно 11 квітня 2007 року ТзОВ «Укрпромбанк» і ОСОБА_1, уклали іпотечний договір, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 1552, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Також, 31 серпня 2007 року Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» в особі заступника керуючого Одеської філії Шелестюка Михайла Вікторовича та громадянка України ОСОБА_1, уклали в місті Одесі кредитний договір № 347/ФКВІП-07 про надання споживчого кредиту в сумі 500 000 (п’ятсот тисяч) доларів США; одночасно 31 серпня 2007 року ТзОВ «Укрпромбанк» і ОСОБА_1, уклали іпотечний договір, посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 3757, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку належний їй на праві власності будинок № АДРЕСА_2 і земельну ділянку площею 0,0338 га. на якій розташований вищезазначений будинок. Статтею 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтами регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтами та банками. Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначених умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням умов діючого законодавства України. У відповідності до ст. 99 України, грошовою одиницею України є гривня, у зв’язку з чим грошове зобов’язання у договорі повинно бути виражено у національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч. 1 ст. 192 ЦК України відповідно до якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України. Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Згідно ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок і визначення не встановлений договором або законом чи іншими нормативно-правовими актами. Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов’язаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України, виконання грошових зобов’язань грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Згідно цієї ж статті грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймаються усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території Україні. Згідно Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», який установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банку та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п.1 ст. 3 , валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплаті будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:1)особу та місце знаходження кредитодавця; 2)кредитні умови, зокрема:а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; й) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. Розумність це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Отже подальше виконання кредитних договорів на умовах, що діють на даний час є порушенням одного з принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Умови спірних кредитних договорів є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду Позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту у доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, Відповідач, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на Позивача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням ч. 3 ст. 13 ЦК України. П. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. В судовому засіданні встановлено, що Відповідачем було порушено умови діючого в Україні законодавства при укладенні спірних кредитних договорів. Ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодовувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлене цим Кодексом. Ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. За таких обставин суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими що підлягають частковому задоволенню. На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 216, 524, 548, 593 ЦК України, ст. ст. 5, 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 99 Конституції України, п. 2.1, 3.2 Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» №2346-III, ст. ст. 16, 203, 215, 216, 192, 524, 533 ЦК України, ЗУ «Про господарські товариства»,ЗУ «Про іпотеку», ст. ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 88, 209, 212-215, 217, 223, 226 ЦПК України, ВИРІШИВ: Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з Обмеженою Відповідальністю «Український Промисловий Банк» в особі Одеської філії ТзОВ «Укрпромбанку», Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу – ОСОБА_4, Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу – ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними – задовольнити частково. Визнати кредитний договір №5-119/ФКВІП-04/07 від 11 квітня 2007 року про надання споживчого кредиту, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 недійсним. Визнати кредитний договір №347/ФКВШ-07 від 31 серпня 2007 року про надання споживчого кредиту, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 недійсним. Визнати іпотечний договір від 11 квітня 2007 року , укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстрований за реєстровим № 1552 , недійсним. Скасувати заборону відчуження нерухомого майна у вигляді квартири під номером 3, що розташована в АДРЕСА_1, загальною площею 194, 1 кв. м., житловою площею 133, 7 кв.м., яка належить ОСОБА_1, накладену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 реєстровий №1553. Визнати іпотечний договір від 31 серпня 2007 року , укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, та зареєстрований за реєстровим № 3757 , недійсним. Скасувати заборону відчуження нерухомого майна у вигляді будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 318,6 кв. м., житловою 170,4 кв.м., що належить ОСОБА_1, накладену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстровий №243. Скасувати заборону відчуження нерухомого майна у вигляді земельної ділянки площею 0,0338 га. В тому числі по угіддях: 0,0126 га. під будівлями, лісами, та іншим угіддями, 0,0212 га. під багаторічними насадженнями, розташована за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_1, накладену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстровий №242. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подання в 10-ти денний строк апеляційної скарги або в порядку ст. 294 ЦПК України. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13019677

Справа № 2-8027/10/04 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 листопада 2010 року Київський районний суд м. Харкова у складі: головуючого - судді Донець О.В. при секретарі Муленко К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом арбітражного керуючого Чернишова Бориса Сергійовича - ліквідатора фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ : Позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання приватного нотаріуса ОСОБА_3 виключити з Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 26.12.2007 р. о 15:06 год. за № 6320288, відносно нежитлових приміщень 1-го поверху 42-1-:-42-4 загальною площею 95,2 кв.м. в літ. "А-5", номер за РПВН: 10725159, за адресою: АДРЕСА_1, за іпотечним договором від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4971; заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 26.12.2007 р. о 15:21 год. за №6320778 відносно нежитлового приміщення № 7-4-:-7-6; 8-1-:8-3 загальною площею 52,4 кв.м. в літ. "Б-1", номер за РПВН: 2671934, за адресою: АДРЕСА_2, за іпотечним договором від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4973; заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 23.12.2007 р. о 15:36 год. за №6321165 відносно нежитлових приміщень підвалу № Іж, 2ж, Зж, 4ж, 5ж в будівлі літ. А-4, площею 48,0 кв.м, номер за РПВН: 663343, за адресою: АДРЕСА_3, за договором іпотеки від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим № 4975; заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 12.02.2008 р. о 12:40 год. за №6573183, відносно нежитлових приміщень № 1-5, 5а, 6 у цокольній частині житлового будинку літ. А-5, загальною площею 63,6 кв.м., номер за РПВН: 17276146, за адресою: АДРЕСА_4, за іпотечним договором від 12.02.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №402; заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 04.06.2008 р. о 12:45 год. за № 7321947 відносно нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. А-5, загальною площею 90,3 кв.м., номер за РПВН: 20626829, за адресою: АДРЕСА_5, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1974; заборону щодо відчуження об'єктів нерухомого майна, зареєстровану 04.06.2008 р. о 13:08 год. за № 7322822, відносно нежитлових приміщень цокольного поверху № 204-11,204-12, 1-го поверху № 204-1-:-204-5, 203-6-:-203-10 в літ. А-9, загальною площею 331,9 кв.м., номер за РПВН: 633208, за адресою: АДРЕСА_6, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1876; заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 04.06.2008 р. о 13:34 год. за № 7323086, відносно нежитлових приміщень № 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, в літ. А-4 загальною площею 54,4 кв.м., номер за РПВН: 17818552, за адресою: АДРЕСА_7, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1972; виключити з Державного реєстру іпотек обтяження, зареєстроване 26.12.2007 року о 15:14 год. за № 6320540, відносно нежитлових приміщень 1-го поверху 42-1-:-42-4 загальною площею 95,2 кв.м. в літ. "А-5", номер за РПВН: 10725159, за адресою: АДРЕСА_1, за іпотечним договором від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4971; обтяження, зареєстроване 26.12.2007 р. о 15:31 год. за № 6320893, відносно нежитлового приміщення № 7-4-:-7-6; 8-1-:8-3 загальною площею 52,4 кв.м. в літ. "Б-1", номер за РПВН: 2671934, за адресою: АДРЕСА_2, за іпотечним договором від 26.12.2007 року посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4973; обтяження, зареєстроване 26.12.2007 р. о 15:42 год. за № 6321266, відносно нежитлових приміщень підвалу № Іж, 2ж, Зж, 4ж, 5ж в будівлі літ. А-4, площею 48,0 кв.м, номер за РПВН: 663343, за адресою: АДРЕСА_3, за договором іпотеки від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим № 4975; обтяження, зареєстроване 12.02.2008 р. о 12:49 год. за № 6573352, відносно нежитлових приміщень № 1-5, 5а, 6 у цокольній частині житлового будинку літ. А-5, загальною площею 63,6 кв.м., номер за РПВН: 17276146, за адресою: АДРЕСА_4 за іпотечним договором від 12.02.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №402; обтяження, зареєстроване 04.06.2008 р. о 12:59 год. за № 7322606, відносно нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. А-5, загальною площею 90,3 кв.м., номер за РПВН: 20626829, за адресою: АДРЕСА_5, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нртаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1974; обтяження, зареєстроване 04.06.2008 р. о 13:21 год. за № 7322917, відносно нежитлових приміщень цокольного поверху № 204-11,204-12, 1-го поверху № 204-1:-204-5, 203-6-:-203-10 в літ. А-9, загальною площею 331,9 кв.м., номер за РПВН: 21633208, за адресою: АДРЕСА_6, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1876; обтяження, зареєстроване 04.06.2008 р. о 13:46 год. за № 7323174, відносно нежитлових приміщень № 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, в літ. А-4 загальною площею 54,4 кв.м., номер за РПВН: 17818552, за адресою: АДРЕСА_7, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1972. В обґрунтування позову посилається на те, що постановою господарського суду Харківської області по справі №Б - 39/113-10 від 6 . 10.2010 року фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначений арбітражний керуючий Чернишов Б.С. Ліквідатор звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 з вимогою виключити заборони щодо відчуження нерухомого майна з Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та обтяження Державного реєстру іпотек відносно нежитлових приміщень 1-го поверху 42-1-:-42-4 в літ. "А-5", за адресою: АДРЕСА_1; нежитлового приміщення № 7-4-:-7-6; 8-1-:8-3 в літ. "Б-1", за адресою: АДРЕСА_2; нежитлових приміщень підвалу № Іж, 2ж, Зж, 4ж, 5ж в будівлі літ. А-4, за адресою: АДРЕСА_3; нежитлових приміщень № 1-5, 5а, 6 у цокольній частині житлового будинку літ. А-5, за адресою: АДРЕСА_4; нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. А-5, за адресою: АДРЕСА_5; нежитлових приміщень цокольного поверху № 204-11,204-12, 1-го поверху № 204-1:-204-5, 203-6-:-203-10 в літ. А-9, за адресою: АДРЕСА_6; нежитлових приміщень № 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, в літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_7. Нотаріусом було відмовлено ліквідатору у вилученні заборони щодо відчуження нерухомого майна з Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та обтяження з Державного реєстру іпотек відносно майна, що належить банкруту , про що винесено постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії. З дня ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника та інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Вважає, що дії приватного нотаріуса ОСОБА_3 суперечать чинному законодавству і перешкоджають відновленню платоспроможності банкрута. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Відповідач - приватний нотаріус ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, надала суду клопотання, в якому просила розглянути справу за її відсутності, а також при винесенні рішення врахувати доводи, наведені в постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій, проти винесення рішення по даній справі не заперечувала. Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, задовольняє позовні вимоги, виходячи з наступного. На майно банкрута ОСОБА_2 у Єдиному Реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна накладено заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 26.12.2007 р. о 15:06 год. за № 6320288, відносно нежитлових приміщень 1-го поверху 42-1-:-42-4 загальною площею 95,2 кв.м. в літ. "А-5", номер за РПВН: 10725159, за адресою: АДРЕСА_1, за іпотечним договором від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4971; заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 26.12.2007 р. о 15:21 год. за №6320778 відносно нежитлового приміщення № 7-4-:-7-6; 8-1-:8-3 загальною площею 52,4 кв.м. в літ. "Б-1", номер за РПВН: 2671934, за адресою: АДРЕСА_2, за іпотечним договором від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4973; заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 23.12.2007 р. о 15:36 год. за №6321165 відносно нежитлових приміщень підвалу № Іж, 2ж, Зж, 4ж, 5ж в будівлі літ. А-4, площею 48,0 кв.м, номер за РПВН: 663343, за адресою: АДРЕСА_3, за договором іпотеки від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим № 4975; заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 12.02.2008 р. о 12:40 год. за №6573183, відносно нежитлових приміщень № 1-5, 5а, 6 у цокольній частині житлового будинку літ. А-5, загальною площею 63,6 кв.м., номер за РПВН: 17276146, за адресою: АДРЕСА_4, за іпотечним договором від 12.02.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №402; заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 04.06.2008 р. о 12:45 год. за № 7321947 відносно нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. А-5, загальною площею 90,3 кв.м., номер за РПВН: 20626829, за адресою: АДРЕСА_5, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1974; заборону щодо відчуження об'єктів нерухомого майна, зареєстровану 04.06.2008 р. о 13:08 год. за № 7322822, відносно нежитлових приміщень цокольного поверху № 204-11,204-12, 1-го поверху № 204-1-:-204-5, 203-6-:-203-10 в літ. А-9, загальною площею 331,9 кв.м., номер за РПВН: 633208, за адресою: АДРЕСА_6, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1876; заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 04.06.2008 р. о 13:34 год. за № 7323086, відносно нежитлових приміщень № 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, в літ. А-4 загальною площею 54,4 кв.м., номер за РПВН: 17818552, за адресою: АДРЕСА_7, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1972; а також у Державному реєстрі іпотек обтяження, зареєстроване 26.12.2007 року о 15:14 год. за № 6320540, відносно нежитлових приміщень 1-го поверху 42-1-:-42-4 загальною площею 95,2 кв.м. в літ. "А-5", номер за РПВН: 10725159, за адресою: АДРЕСА_1, за іпотечним договором від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4971; обтяження, зареєстроване 26.12.2007 р. о 15:31 год. за № 6320893, відносно нежитлового приміщення № 7-4-:-7-6; 8-1-:8-3 загальною площею 52,4 кв.м. в літ. "Б-1", номер за РПВН: 2671934, за адресою: АДРЕСА_2, за іпотечним договором від 26.12.2007 року посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4973; обтяження, зареєстроване 26.12.2007 р. о 15:42 год. за № 6321266, відносно нежитлових приміщень підвалу № Іж, 2ж, Зж, 4ж, 5ж в будівлі літ. А-4, площею 48,0 кв.м, номер за РПВН: 663343, за адресою: АДРЕСА_3, за договором іпотеки від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим № 4975; обтяження, зареєстроване 12.02.2008 р. о 12:49 год. за № 6573352, відносно нежитлових приміщень № 1-5, 5а, 6 у цокольній частині житлового будинку літ. А-5, загальною площею 63,6 кв.м., номер за РПВН: 17276146, за адресою: АДРЕСА_4 за іпотечним договором від 12.02.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №402; обтяження, зареєстроване 04.06.2008 р. о 12:59 год. за № 7322606, відносно нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. А-5, загальною площею 90,3 кв.м., номер за РПВН: 20626829, за адресою: АДРЕСА_5, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нртаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1974; обтяження, зареєстроване 04.06.2008 р. о 13:21 год. за № 7322917, відносно нежитлових приміщень цокольного поверху № 204-11,204-12, 1-го поверху № 204-1:-204-5, 203-6-:-203-10 в літ. А-9, загальною площею 331,9 кв.м., номер за РПВН: 21633208, за адресою: АДРЕСА_6, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1876; обтяження, зареєстроване 04.06.2008 р. о 13:46 год. за № 7323174, відносно нежитлових приміщень № 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, в літ. А-4 загальною площею 54,4 кв.м., номер за РПВН: 17818552, за адресою: АДРЕСА_7, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1972. Згідно з постановою господарського суду Харківської області по справі №Б - 39/113-10 від 6 . 10 . 2010 року, з моменту визнання боржника банкрутом скасовуються арешти, що накладені на майно боржника і інші обмеження щодо розпорядження майном боржника. На виконання постанови Господарського суду Харківської області ліквідатор боржника звернувся до нотаріуса ОСОБА_3 з заявою про вилучення заборони, щодо відчуження нерухомого майна. Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 27.10.2010 р. нотаріусом було відмовлено у вилученні заборони з посиланням на те, що згідно п. 253 розділу 26 “Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” ліквідатор боржника не відноситься до переліку осіб за заявою яких нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна. Відповідно до ст.ст. 73,74 Закону України «Про нотаріат» нотаріус накладає заборону на відчуження нерухомого майна. Одержавши повідомлення банку про погашення кредиту, припинення іпотечного договору, нотаріус знімає заборону на відчуження нерухомого майна. Відповідно до п. 1.5. Положення “про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна», затвердженого наказом Міністерства юстиції України №31/5 від 09.06.1999 року зі змінами: “Реєстраторами Реєстру заборон є: державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, які уклали відповідні договори з Адміністратором і мають повний доступ до Реєстру заборон через комп'ютерну мережу; державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України та його регіональні філії. Реєстратори приймають заяви про реєстрацію обтяження об'єкта нерухомого майна від державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів, які не є Реєстраторами, судів, слідчих органів та інших осіб, визначених цим Положенням; уносять та вилучають записи до (з) Реєстру заборон про заборони, арешти щодо нерухомого майна; отримують (видають) витяги з Реєстру заборон. Реєстратори також уносять та вилучають до (з) Реєстру заборон відомості про тимчасові застереження щодо нерухомого майна». Стаття 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника і визнання його банкрутом» передбачає, що з дня визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом або інші обмеження по розпорядженню майном такого боржника. Норми законодавства про банкрутство містить спеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України. Отже, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури арешт або інші обмеження стосовно майна банкрута скасовуються. При цьому, не має значення, ким було накладено арешт. Майно банкрута повинно бути вільним від будь-яких обмежень, оскільки воно підлягає продажу. На підставі п 25 Постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек» запис про обтяження майна іпотекою може бути виключений на підставі рішення суду з обов'язковою вказівкою порядкового номера запису, на підставі п 26 Порядку реєстратор вносить в Реєстр відомості про виключення запису в день отримання повідомлення або рішення розв'язання, вирішення, розв'язування суду. Закон України “Про нотаріат” та інструкція “Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” не регулює порядок скасування (вилучення та виключення) нотаріусами арешту, заборони та обтяження та не визначає конкретного реєстратора (нотаріуса) що має скасувати (вилучити та виключити) арешти, заборони та обтяження. Оскільки усі обмеження щодо розпорядження майном банкрута підлягають скасуванню, то особа реєстратора (нотаріус) яка безпосереднє вилучає та виключає арешти, заборони та обтяження з відповідних реєстрів не порушує права та інтереси жодних осіб. Таким чином, доводи позивача знайшли своє повне підтвердження, в зв’язку з чим суд задовольняє позовні вимоги арбітражного керуючого Чернишова Б.С. про виключення заборони щодо відчуження нерухомого майна, зареєстрованого у Єдиному Реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та обтяження, зареєстрованого у Державному реєстрі іпотек. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11,60,212-215 ЦПК України, ст.ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», суд - ВИРІШИВ : Позовні вимоги арбітражного керуючого Чернишова Б.С. - ліквідатора фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 задовольнити. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 26.12.2007 р. о 15:06 год. за № 6320288, відносно нежитлових приміщень 1-го поверху 42-1-:-42-4 загальною площею 95,2 кв.м. в літ. "А-5", номер за РПВН: 10725159, за адресою: АДРЕСА_1, за іпотечним договором від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4971. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 26.12.2007 р. о 15:21 год. за №6320778 відносно нежитлового приміщення № 7-4-:-7-6; 8-1-:8-3 загальною площею 52,4 кв.м. в літ. "Б-1", номер за РПВН: 2671934, за адресою: АДРЕСА_2, за іпотечним договором від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4973. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 23.12.2007 р. о 15:36 год. за №6321165 відносно нежитлових приміщень підвалу № Іж, 2ж, Зж, 4ж, 5ж в будівлі літ. А-4, площею 48,0 кв.м, номер за РПВН: 663343, за адресою: АДРЕСА_3, за договором іпотеки від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим № 4975. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 12.02.2008 р. о 12:40 год. за №6573183, відносно нежитлових приміщень № 1-5, 5а, 6 у цокольній частині житлового будинку літ. А-5, загальною площею 63,6 кв.м., номер за РПВН: 17276146, за адресою: АДРЕСА_4, за іпотечним договором від 12.02.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №402. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 04.06.2008 р. о 12:45 год. за № 7321947 відносно нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. А-5, загальною площею 90,3 кв.м., номер за РПВН: 20626829, за адресою: АДРЕСА_5, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1974. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону щодо відчуження об'єктів нерухомого майна, зареєстровану 04.06.2008 р. о 13:08 год. за № 7322822, відносно нежитлових приміщень цокольного поверху № 204-11,204-12, 1-го поверху № 204-1-:-204-5, 203-6-:-203-10 в літ. А-9, загальною площею 331,9 кв.м., номер за РПВН: 633208, за адресою: АДРЕСА_6, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1876. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану 04.06.2008 р. о 13:34 год. за № 7323086, відносно нежитлових приміщень № 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, в літ. А-4 загальною площею 54,4 кв.м., номер за РПВН: 17818552, за адресою: АДРЕСА_7, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1972. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Державного реєстру іпотек обтяження, зареєстроване 26.12.2007 року о 15:14 год. за № 6320540, відносно нежитлових приміщень 1-го поверху 42-1-:-42-4 загальною площею 95,2 кв.м. в літ. "А-5", номер за РПВН: 10725159, за адресою: АДРЕСА_1, за іпотечним договором від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4971. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Державного реєстру іпотек обтяження, зареєстроване 26.12.2007 р. о 15:31 год. за № 6320893, відносно нежитлового приміщення № 7-4-:-7-6; 8-1-:8-3 загальною площею 52,4 кв.м. в літ. "Б-1", номер за РПВН: 2671934, за адресою: АДРЕСА_2, за іпотечним договором від 26.12.2007 року посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №4973. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Державного реєстру іпотек обтяження, зареєстроване 26.12.2007 р. о 15:42 год. за № 6321266, відносно нежитлових приміщень підвалу № Іж, 2ж, Зж, 4ж, 5ж в будівлі літ. А-4, площею 48,0 кв.м, номер за РПВН: 663343, за адресою: АДРЕСА_3, за договором іпотеки від 26.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим № 4975. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Державного реєстру іпотек обтяження, зареєстроване 12.02.2008 р. о 12:49 год. за № 6573352, відносно нежитлових приміщень № 1-5, 5а, 6 у цокольній частині житлового будинку літ. А-5, загальною площею 63,6 кв.м., номер за РПВН: 17276146, за адресою: АДРЕСА_4 за іпотечним договором від 12.02.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №402. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Державного реєстру іпотек обтяження, зареєстроване 04.06.2008 р. о 12:59 год. за № 7322606, відносно нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. А-5, загальною площею 90,3 кв.м., номер за РПВН: 20626829, за адресою: АДРЕСА_5, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нртаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1974. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Державного реєстру іпотек обтяження, зареєстроване 04.06.2008 р. о 13:21 год. за № 7322917, відносно нежитлових приміщень цокольного поверху № 204-11,204-12, 1-го поверху № 204-1:-204-5, 203-6-:-203-10 в літ. А-9, загальною площею 331,9 кв.м., номер за РПВН: 21633208, за адресою: АДРЕСА_6, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1876. Зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Державного реєстру іпотек обтяження, зареєстроване 04.06.2008 р. о 13:46 год. за № 7323174, відносно нежитлових приміщень № 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, в літ. А-4 загальною площею 54,4 кв.м., номер за РПВН: 17818552, за адресою: АДРЕСА_7, за іпотечним договором від 04.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 за реєстровим №1972. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12521743

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2011 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Попович О.В. , розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» на ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 13 грудня 2010 року в справі за позовом прокурора Драбівського району Черкаської області в інтересах ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» (далі – ВАТ КБ «Надра»), ОСОБА_3, треті особи: державний нотаріус Драбівської державної нотаріальної контори Петраченко О.В., орган опіки і піклування Драбівської районної державної адміністрації про визнання недійсним договору іпотеки та скасування його державної реєстрації, в с т а н о в и в: Прокурор Драбівського району Черкаської області в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ВАТ КБ «Надра», ОСОБА_3, треті особи: державний нотаріус Драбівської державної нотаріальної контори Петраченко О.В., орган опіки і піклування Драбівської районної державної адміністрації про визнання недійсним договору іпотеки № 174п/14/2007/980 від 4 вересня 2007 року та скасування його державної реєстрації. Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 3 листопада 2010 року позов задоволено. Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 13 грудня 2010 року в задоволенні заяви ВАТ КБ «Надра» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 3 листопада 2010 року відмовлено. У касаційній скарзі ВАТ КБ «Надра» просить скасувати ухвалу постановлену судом апеляційної інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваної ухвали апеляційного суду вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення. Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити відкритому акціонерному товариству комерційному банку «Надра» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом прокурора Драбівського району Черкаської області в інтересах ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра», ОСОБА_3, треті особи: державний нотаріус Драбівської державної нотаріальної контори Петраченко О.В., орган опіки і піклування Драбівської районної державної адміністрації про визнання недійсним договору іпотеки та скасування його державної реєстрації . Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: О.В. Попович http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13485941

Большое спасибо за идею. Относительно "Основні засади грошово-кредитної політики на 2007, 2008 рік" их лучше применять для расторжения кредитного договора по 652 статье ГК. В Вашем случае это не подойдет. А вот запрос мы в НБУ направим и еще сошлемся на новый закон "Про доступ до публічної інформації". Только подождем как подпишут данный закон. Еще раз спасибо за идею.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2010 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Гончар В.П., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Баришівського районного суду від 11 серпня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 4 листопада 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача банкiвських послуг в частинi визнання незаконною підвищення відсоткової ставки та недiйсними умов договору, в с т а н о в и в: Рішенням Баришівського районного суду від 11 серпня 2010 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Київської області від 4 листопада 2010 року, позов задоволено частково, визнано незаконним з 1 лютого 2009 року підвищення відповідачем в односторонньому порядку відсоткової ставки з 1,34% на мicяць дo 29,52% на рік по кредитному договору від 4 березня 2008 року, укладеному мiж ОСОБА_2 та публiчним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк». Відповідача зобов`язано зробити перерахунок за кредитним договором вiд 4 березня 2008 року, зарахувавши отриману вiд ОСОБА_2 з 1 лютого 2009 року рiзницю по відсоткам від одностороннього збільшення вiдсоткової ставки за кредитом у рахунок сплати заборгованості за основною сумою кредиту. У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» просить скасувати зазначені судові рішення, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити публічному акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача банкiвських послуг в частинi визнання незаконною підвищення відсоткової ставки та недiйсною умов договору. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: В.П. Гончар http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13147201

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 листопада 2010 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляд у цивільних і кримінальних справ Дербенцева Т.П. , розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 31 травня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 28 вересня 2010 року у справі за позовом закритого акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” до ОСОБА_2, відділу державної виконавчої служби Баштанського районного управління юстиції, управління Державного казначейства у Баштанському районі Миколаївської області про виключення майна з акту опису та звільнення з-під арешту, в с т а н о в и в : Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 31 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 28 вересня 2010 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування судових рішень, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити публічному акціонерному товариству комерційному банку “Приватбанк” у відкритті касаційного провадження у справі за позовомзакритого акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” до ОСОБА_2, відділу державної виконавчої служби Баштанського районного управління юстиції, управління Державного казначейства у Баштанському районі Миколаївської області про виключення майна з акту опису та звільнення з-під арешту. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Т.П. Дербенцева http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13436664

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 грудня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Патрюка М.В., суддів: Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання дій банку щодо підвищення процентної ставки за кредитним договором неправомірними, стягнення зайво сплачених сум і відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2010 року, в с т а н о в и л а: У липні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 20 березня 2006 року уклав із ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір, за яким отримав споживчий кредит у розмірі 40 тис. грн. на придбання автомобіля та сплати страхових платежів на строк до 20 березня 2013 року зі сплатою 15 % річних. Листом від 6 січня 2009 року, якого він отримав 15 січня того ж року, ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомило його, що з 1 лютого 2009 року процентна ставка за кредитом підвищена до 26,4 %. Позивач просив визнати такі дії ПАТ КБ «ПриватБанк» неправомірними, вважаючи, що підвищення процентної ставки за кредитом у односторонньому порядку є незаконним, порушує положення ст. 1056-1 ЦК України та в повідомленні банку відсутні конкретні причини зміни цієї ставки й не наведено істотності обставин, які вплинули на необхідність зміни умов договору та підвищення процентної ставки. Крім того, ОСОБА_3 просив стягнути з банку на його користь зайво сплачені суми й відшкодувати завдану йому моральну шкоду в розмірі 15 тис. грн. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2009 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково: визнано недійсним підвищення ПАТ КБ «ПриватБанк» в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором між сторонами, розподілено судові витрати, у іншій частині позову відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ПАТ КБ «ПриватБанк», підвищуючи процентну ставку за споживчим кредитом, не навів достатньо обґрунтованих істотних підстав, не залежних від волі сторін договору, а посилання на зміну (коливання) курсу долара США до гривні є безпідставним, оскільки кредит виданий у національній валюті. Крім того, суд указав, що з 9 січня 2009 року набрала чинності ст. 1056-1 ЦК України, яка забороняє збільшувати розмір процентів в односторонньому порядку, яку відповідач запровадив з 1 лютого 2009 року. Висновки судів, що стосуються відсутності істотних обставин і підстав для підвищення процентної ставки за кредитом відповідають обставинам справи, належним чином оціненим доказам, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Зокрема, дії кредитора щодо підвищення процентної ставки підлягають оцінці в кожному конкретному випадку в контексті положення ст. 652 ЦК України й Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, згідно з якими банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, незалежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку та банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом в зв’язку з волевиявленням однієї зі сторін. Тобто зміна процентної ставки можлива лише в разі істотної зміни обставин, проте не кожна обставина, передбачена договором, може вважатися такою, оскільки сама по собі істотність передбачає зміну обставин настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Правильно встановивши фактичні обставини справи, давши поданим сторонами доказам правову оцінку згідно зі ст. ст. 58, 59, 212 ЦПК України, суди правильно дійшли висновку, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не довів істотність передумов для одностороннього підвищення процентної ставки за споживчим кредитом. Разом з тим колегія суддів не може погодитись із висновком судів про порушення ПАТ КБ «ПриватБанк» вимог ст. 1056-1 ЦК України, яка набрала чинності з 9 січня 2009 року. Суди не врахували, що згідно із ч. 3 ст. 653 ЦК України в разі зміни договору зобов’язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст. ст. 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови підвищення процентної ставки, то вони мають виконуватись і вважаються такими, що момент досягнення домовленості настав. Отже, укладаючи 20 березня 2006 року кредитний договір, ОСОБА_3 погодився з правом банку підвищити за певних умов процентну ставку й таким чином умови договору були визначені (п. 2.3.1). ПАТ КБ «ПриватБанк» прийняв рішення про підвищення цієї ставки 6 січня 2009 року до прийняття нового закону, який набрав чинності з 9 січня 2009 року. При цьому позивач не посилався на зловживання банком своїм правом із метою завдання йому шкоди й ці обставини не доводив (ст. 13 ЦК України). Те, що позивач отримав таке повідомлення після набрання чинності новим законом, то це є лише механізмом виконання цієї домовленості. Така помилка суду не призвела до неправильного вирішення справи й не може бути підставою для скасування правильного по суті та справедливого рішення (ч. 2 ст. 337 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2010 року залишити без змін, виключивши посилання суду на порушення вимог ст. 1056-1 ЦК України. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.В. Патрюк Судді: В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок Д.Д. Луспеник Н.П. Лященко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12817390

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22ц-555/2010 Головуючий по 1 інстанції Зайончковська І.А. Категорія: 19, 27 Доповідач в апеляційній інстанції Скіць М.І. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі: головуючого Ювшина В.І, суддів Сіренка Ю.В., Скіця М.І., при секретарі Пономаренко Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_6 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, - в с т а н о в и л а : В липні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача, посилаючись на те, що 20 березня 2006 року між сторонами був укладений кредитний договір № CSS0AU00100026, за яким Банк видав йому споживчий кредит на придбання автомобіля в загальній сумі 40 000 грн., в тому числі в сумі 13 867 грн. на сплату щорічних страхових платежів, на строк до 20 березня 2013 року із сплатою щомісячних відсотків у розмірі 1,25 % на суму залишку заборгованості (15 % річних), сплати винагороди за кредит в розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісячно в період сплати. Листом від 6 січня 2009 року, який позивач отримав 15 січня 2009 року, йому було повідомлено, що з 1 лютого 2009 року відсоткова ставка за кредитним договором буде становити 26,4 %. Просив визнати підвищення відсоткової ставки Банком в односторонньому порядку недійсним, стягнути нанесену матеріальну шкоду, що полягає у зайво сплачених коштах, моральну шкоду за неправомірні дії Банку по відношенню до нього в сумі 15 000 грн., а також витрати по справі. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 грудня 2009 року позов задоволено частково. Визнано недійсним підняття в односторонньому порядку ЗАТ КБ «ПриватБанк» відсоткової ставки з 15 % річних до 26,4 % за кредитним договором № CSS0AU00100026 від 20 березня 2006 року між Банком та ОСОБА_6 Стягнуто з ЗАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_6 судовий збір в сумі 68 грн., витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. та за надання правової допомоги в сумі 1 500 грн. В апеляційній скарзі ЗАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення міськрайсуду скасувати, як ухвалене з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_6 також подав апеляційну скаргу в якій просить рішення міськрайонного суду змінити в частині відшкодування матеріальної і моральної шкоди та задовольнити його вимоги стягнувши з Банку на його користь на відшкодування матеріальної шкоди 3251 гривню 21 копійку і на відшкодування моральної шкоди 15 000 гривень. Судова колегія заслухавши пояснення сторін, що з’явилися, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно ст. 213 ЦПК України та роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.2 постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Ухвалене судом першої інстанції рішення по суті спору зазначеним вимогам відповідає. Так, відповідно до статей 8, 213, 215 ЦПК умовами обґрунтованості рішення є повне з'ясування обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, та відповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи. Ухвалюючи рішення про визнання недійсним підвищення Банком в односторонньому порядку відсоткової ставки з 15.12 % річних до 26.4 % річних за кредитним договором суд зазначив, що чинним законодавством, введеним в дію з 10 січня 2009 року заборонено в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами і відповідно умова кредитного договору про право банку змінювати в односторонньому порядку розмір відсотків є нікчемною. З матеріалів справи та пояснень сторін в суді першої та апеляційної інстанцій вбачається, що 20 березня 2006 року між позивачем та Банком було укладено кредитний договір № CSS0AU00100026 (а. с. 8-9) (далі по тексту Кредитний договір). Відповідно до пп. 1.1 Кредитного Договору Банк зобов'язується надати "Позичальникові" кредитні кошти шляхом: перерахування коштів на відкритий у ЗОД АППБ «Аваль» поточний рахунок «Черкаси – Авто» на строк з 20.03.2006 р. по 20.03.2013 р. включно, у вигляді не поновлювальної лінії (далі - "Кредит") у розмірі 40 000 грн. на наступні цілі: купівля автомобіля, а також у розмірі 13867,00 грн. на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пп. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, а також винагороди за надання фінансового інструменту і комісії за дострокове погашення кредиту. Відповідно до пп. 2.3.1 п. 2.3 Кредитного Договору - Банк має право збільшувати розмір процентної ставки за користування Кредитом, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання даного Договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ) за згодою позичальника . Відповідно до листа від 06.01.2009 року, за підписом Голови правління ОСОБА_8 Дубілєт вбачається, що Банк повідомив позивача про збільшення розміру відсоткової ставки за Кредитним Договором до 26.4 % на рік (а. с.10), при цьому відповідач в своєму листі посилається на те, що відповідно до умов укладеного між позивачем та Банком Кредитного Договору та у зв'язку із подорожчанням грошових ресурсів на світовому та українському фінансових ринках та підвищення облікової ставки НБУ, з метою виконання зобов»язань перед своїми вкладниками Банк змушений підняти відсоткову ставку. Вимога Банку зводилась до того, що необхідно погасити тіло у розмірі 15 000.00 грн., щоб зберегти відсоткову ставку на поточному рівні 15.00 % річних. Конкретної причини зміни процентної ставки банком не зазначено. Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, а апеляційні скарги вважає необґрунтованими виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Стаття 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 N 2121-III передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі. Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте, зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена на підставах, передбачених законодавством. Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони є вільні в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 N 168 (далі - Правила). Слід зазначити, що Правила прийняті з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів, запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації. Пунктом 3.5 Правил встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). Зміни до кредитних договорів допускаються лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 651 ЦК України). Також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором (стаття 652 ЦК України). Відповідно до пункту 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів", крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Листом від 28.10.2008 року N 18-311/3496-14715 Національний банк України звернув увагу банків на випадки, за яких можливе внесення змін до діючих кредитних договорів в частині вартості кредиту. Зокрема, зміна процентної ставки за кредитом (у тому числі зміна облікової ставки Національним банком України) має бути адекватною тим подіям, які мали безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін, з підстав передбачених ст. 308 ЦПК України. До того ж, слід зазначити, що набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку". Відповідно до змін, які внесені цим Законом до ЦК України (стаття 10561 ЦК України) та Закону про банки (частина четверта статті 55 цього Закону), банкам заборонено, зокрема, збільшувати процентну ставку за користування кредитом в односторонньому порядку. Також колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_6 про стягнення з Банку на його користь матеріальної і моральної шкоди не ґрунтуються на матеріалах справи, так як дані обставини повинні бути доведеними за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57 – 59 ЦПК України наведені ним обставини, враховуючи, що законом не передбачено відшкодування моральної шкоди в даних правовідносинах які ґрунтуються на договорі. Зважаючи на встановлені обставини та положення законодавства, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, а також підстав для задоволення апеляційних скарг, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань, враховуючи, що повідомлення про підвищення відсоткової ставки за кредитним договором позивачу було відправлено банком в переддень вступу в силу Закону про заборону збільшувати процентну ставку за користування кредитом в односторонньому порядку і відповідно до законодавства про захист прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач . Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати, у х в а л и л а : Апеляційні скарги закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» і ОСОБА_6 - відхилити. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили. Головуючий /підпис/ Судді /підписи/ Згідно з оригіналом Суддя М.І. Скіць http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8622833

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2010 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Гончар В.П., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Соснівського районного суду м.Черкас від 14 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», приватного підприємця ОСОБА_3, приватного підприємця ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про стягнення боргу, штрафних санкцій, індексу інфляції та відсотків річних, в с т а н о в и в: Рішенням Соснівського районного суду м.Черкас від 14 червня 2010 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2010 року, позов задоволено частково, стягнуто солідарно з банку, ПП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 частину основного боргу в сумі 50 000 грн. Стягнуто з банку на користь ОСОБА_2 частину основного боргу в сумі 138 000 грн., пеню в сумі 7 426 грн., індекс інфляції в сумі 17 108 грн., а всього 162 534 грн. Стягнуто солідарно з банку, ПП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 частину основного боргу в сумі 25 000 грн. Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_2 частину основного боргу в сумі 67 690 грн., штрафні санкції в сумі 85 грн., індекс інфляції в сумі 8434 грн. 79 коп., відсотки річних у сумі 2 780 грн. 70 коп., збитки в сумі 150 000 грн., а всього 228 990 грн. 49 коп. В задоволенні вимоги про стягнення з банку на користь ОСОБА_2 3 % річних по рахунку ПП ОСОБА_3 в сумі 5 593 грн. 64 коп. відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат. У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» просить скасувати зазначені судові рішення, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», приватного підприємця ОСОБА_3, приватного підприємця ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про стягнення боргу, штрафних санкцій, індексу інфляції та відсотків річних . Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: В.П. Гончар http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12408413

Справа № 22ц-6566/2010 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий по 1 інстанції Журба С . О . Категорія: 19 Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі: головуючого Ювшина В.І. суддів Скіця М.І., Сіренка Ю.В. при секретарі Бурдукова О.В. з участю: представника позивача ОСОБА_3 представників відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 14 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі-Банк), Приватного підприємця ОСОБА_8, Приватного підприємця ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 про стягнення боргу, штрафних санкцій, індексу інфляції та відсотків річних, заслухавши учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги,- встановила: В жовтні 2009 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № CSOPX1 від 6 вересня 2006 року Банк відкрив ПП ОСОБА_8 поточний рахунок та здійснював його розрахунково-касове обслуговування. На підставі договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 73/CSXELW від 25 лютого 2004 року Банк відкрив ПП ОСОБА_9 поточний картковий рахунок та здійснював його розрахунково-касове обслуговування. Одним із обов'язків Банку за вказаними договорами є забезпечення збереження коштів клієнта. Однак, Банк свої зобов'язання не виконав, а саме не забезпечив схоронності коштів ПП ОСОБА_8 та ПП ОСОБА_9, оскільки 25 грудня 2008 року з рахунку ПП ОСОБА_8 без її згоди та будь-яких підстав були зняті кошти в сумі 188 000 грн., а 14 січня 2009 року з рахунку ПП ОСОБА_9 без його згоди та будь-яких підстав - зняті кошти в сумі 92 690 грн. У відповідності до положень зазначених вище договорів Банк у разі безпідставного або помилкового переказу коштів з рахунку клієнта зобов'язаний повернути переказані кошти та виплатити пеню у розмірі 0,01 % від суми переказу за кожен день до дня повернення коштів. Крім того, Банк зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції а також 3 % річних від суми заборгованості. 26 серпня 2009 року між позивачем та ПП ОСОБА_8, ПП ОСОБА_9 були укладені договори уступки вимоги, за якими до позивача перейшло право вимоги виконання зобов'язань Банку за договорами банківського рахунку. Про дані договори Банк був повідомлений, однак кошти не сплатив. 25 січня 2010 року між позивачем та ПП ОСОБА_8, ПП ОСОБА_9 були укладені угоди про внесення змін до договорів уступки права вимоги, про які також було повідомлено Банк. В ході розгляду справи представник позивача позовні вимоги збільшив та просив стягнути солідарно з відповідачів Банку, ПП ОСОБА_8 на користь позивача частину основного боргу в сумі 50 000 грн.; стягнути з Банку на користь позивача частину основного боргу в сумі 138 000 грн., пеню в сумі 7 426 грн., індекс інфляції в сумі 17 108 грн., відсотки річні в сумі 5 593 грн. 64 коп., а всього 168 127 грн. 64 коп.; стягнути солідарно з відповідачів Банку, ПП ОСОБА_9 на користь позивача частину основного боргу в сумі 25 000 грн.; стягнути з Банку на користь позивача частину основного боргу в сумі 67 690 грн., штрафні санкції в сумі 85 грн., індекс інфляції в сумі 8 434 грн. 79 коп., відсотки річні в сумі 2 780 грн. 70 коп., збитки в сумі 150 000 грн., а всього 228 990 грн. 49 коп.; стягнути з відповідачів судові витрати пропорційно до розміру задоволених вимог. Рішенням Соснівського районного суду м.Черкаси від 14 червня 2010 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з Банку, ПП ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 частину основного боргу в сумі 50 000 грн. Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_7 частину основного боргу в сумі 138 000 грн., пеню в сумі 7 426 грн., індекс інфляції в сумі 17 108 грн., а всього 162 534 грн. Стягнуто солідарно з Банку, ПП ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 частину основного боргу в сумі 25 000 грн. Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_7 частину основного боргу в сумі 67 690 грн., штрафні санкції в сумі 85 грн., індекс інфляції в сумі 8434 грн. 79 коп., відсотки річні в сумі 2 780 грн. 70 коп., збитки в сумі 150 000 грн., а всього 228 990 грн. 49 коп. В задоволенні вимоги про стягнення з Банку на користь ОСОБА_7 3 % річних по рахунку ПП ОСОБА_8 в сумі 5 593 грн. 64 коп. відмовлено. Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_7 судові витрати в розмірі 1 652 грн. 92 коп. Стягнуто з ПП ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 судові витрати в розмірі 96 грн. 46 коп. Стягнуто з ПП ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 судові витрати в розмірі 48 грн. 23 коп. У поданій апеляційній скарзі Банк, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати за недоведеністю обставин. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в порядку статті 303 ЦПК України, колегія суддів судової палати приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення з таких підстав. Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Суд установив, що на підставі договору банківського рахунку № НОМЕР_1 від 6 вересня 2006 року Банк відкрив ПП ОСОБА_8 поточний рахунок та здійснював його розрахунково-касове обслуговування. На підставі договору № 73/СSХЕLW від 25 лютого 2004 року Банк відкрив ПП ОСОБА_9 поточний картковий рахунок та здійснював його розрахунково-касове обслуговування. 25 грудня 2008 року з рахунку ПП ОСОБА_8 без згоди останньої безпідставно зняті кошти в сумі 188000 грн. 14 січня 2009 року з рахунку ПП ОСОБА_9 без його згоди безпідставно були зняті кошти в сумі 92690 грн. Безпідставність списання цих коштів із зазначених рахунків Банком не заперечується. Відповідно до п.2.1.15 договору банківського рахунку № НОМЕР_1 від 6 вересня 2006 року Банк зобов’язувався забезпечити збереження коштів власника рахунку. Таке ж положення міститься і в п. 2.1.12 договору № 73/СSХЕLW від 25 лютого 2004 року. Обов’язок збереження коштів власника рахунку покладено на Банк і приписами ст.7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». З огляду на це висновок суду про те, що Банк відповідно до прийнятих на себе зобов’язань не забезпечив схоронності коштів ПП ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є правильним. Згідності.1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що належали клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або неналежного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Відсутність грошових коштів ПП ОСОБА_8 і ПП ОСОБА_9 було виявлено 16 січня 2009 року після чого останні звернулися до Банку з вимогою про повернення коштів, яка виконана не була. Умовами договорів передбачено, що у разі настання зазначених обставин Банк зобов’язувався повернути списану суму і сплатити ПП ОСОБА_8 пеню в розмірі 0,01% від суми переказу за кожен день, починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу (п.5.3 договору), а ПП ОСОБА_9 – штраф у розмірі 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за кожний випадок порушення (п.6.3 договору). З огляду на це визначений судом за період з 25 грудня 2008 року по 24 січня 2010 року розмір пені за безпідставне списання коштів з рахунку ПП ОСОБА_8 у сумі 7426 грн. та розмір штрафу за безпідставне списання коштів з рахунку ПП ОСОБА_9 у сумі 85 грн. є правильним. Сума інфляційних збитків з лютого по грудень 2009 року для ПП ОСОБА_8 через невиконання Банком грошових зобов’язань у розмірі 17 108 грн., а для ПП ОСОБА_9 за цей же період – у розмірі 8434 грн.79 коп. визначена судом правильно. Крім цього, суд встановив, що ОСОБА_9 через неповернення Банком безпідставно списаних з його рахунку коштів той поніс збитки у розмірі 150000 грн., оскільки не виконав перед Фізичною особою суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_15 зобов’язань за договором від 30 січня 2008 року, у зв’язку з чим вимушений за умовами цього договору сплатити останньому штраф у зазначеному розмірі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями з цього приводу. 26 серпня 2009 року між позивачем і ПП ОСОБА_8 укладено договір уступки вимоги, за яким до позивача перейшло право вимоги щодо сплати Банком зазначених коштів. Згідно угоди про внесення змін до договору уступки права вимоги від 25 січня 2010 року позивачу передано право вимоги від Банку сплати безпідставно списаних коштів у сумі 188000 грн., пені в сумі 7426 грн., індексу інфляції в сумі 17108 грн., відсотків річних в сумі 5593,64 грн., а всього 218127,64 грн. про що був повідомлений Банк. При цьому ПП ОСОБА_8 зобов’язувалася перед позивачем солідарно відповідати за виконання Банком частини вищезазначеного обов’язку в розмірі 50000 грн. Такий же договір було укладено 26 серпня 2009 року і між позивачем та ПП ОСОБА_9 Згідно угоди про внесення змін до договору уступки права вимоги від 25 січня 2010 року позивачу передано право вимоги від Банку сплати безпідставно списаних коштів у розмірі 92690 грн., штрафних санкцій в розмірі 85 грн., індексу інфляції в розмірі 8434,79 грн., відсотків річних в розмірі 2780,7 грн., збитків у розмірі 150000 грн., а всього 253990,49 грн. про що був повідомлений Банк. На вимоги позивача від 11 вересня 2009 року та від 23 лютого 2010 року про сплату вищезазначених коштів Банк не відреагував. Відповідно до ст.ст. 512, 516 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом або договором. До нового кредитора згідно статті 514 ЦК України переходять права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. З огляду на це висновок суду, що порушене право позивача підлягає захисту є правильним. Постановлене у справі рішення суду колегія суддів визнає законним і обґрунтованим, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та на підставі закону, що регулює їх. У судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують і не дають підстав для її задоволення, оскільки ґрунтуються на неправильному трактуванні дійсних обставин справи та норм матеріального права. Зокрема, Банком не доведено, що кошти, які безпідставно списані з рахунків ПП ОСОБА_8 та ПП ОСОБА_9 були останніми набуті незаконно, а дії Банку в даному випадку є правомірними. Доводи апеляційної скарги про те, що перед ПП ОСОБА_8 та ПП ОСОБА_9 має відповідати не Банк, а його працівники, які винні у безпідставному списанні грошей з рахунків суперечать п.7.1.2 ст.7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та ст.1073 ЦК України. Посилання в апеляційній скарзі на безпідставність стягнення з Банку на користь позивача завданих збитків спростовуються обставинами справи та не відповідають приписам ст.ст.611, 612 та 623 ЦК України. Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати, – ухвалила: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» відхилити, а рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 14 червня 2010 року у даній справі залишити без зміни. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів. Головуючий: підпис Судді: підписи Згідно з оригіналом Суддя Ю.В.Сіренко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12038168

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 листопада 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів: Балюка М.І., Данчука В.Г., Луспеника Д.Д., Мазурка В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі – ЗАТ «ОТП Банк») до ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють від свого імені та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 й ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа – служба у справах дітей Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради Донецької області, про виселення з жилого приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ЗАТ «ОТП Банк», Приморського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції (далі – Приморського ВДВС Маріупольського МУЮ), філії «Донецький аукціонний центр державної акціонерної компанії «Національна мережа аукціонних центрів», приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8, приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_9, про визнання виконавчого напису, акта відділу державної виконавчої служби про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтва про придбання нерухомого майна недійсними й за позовом ОСОБА_4 до ЗАТ «ОТП Банк», ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3, до якої приєдналася ОСОБА_4 , на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 7 травня 2009 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2008 року ЗАТ «ОТП Банк» звернулось до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 22 березня 2006 року між акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ЗАТ «ОТП Банк», і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір у розмірі 150 400 грн. для купівлі нерухомого майна на строк до 23 березня 2026 року. З метою забезпечення виконання зобов’язання між ними також одночасно був укладений договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_3 передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. ОСОБА_3 свої зобов?язання за кредитним договором своєчасно, належним чином та в повному обсязі не виконав, внески погашення заборгованості не здійснював і станом на 4 липня 2006 року виникла заборгованість за кредитом, у зв’язку із чим 4 липня 2006 року йому було надіслано письмове повідомлення про погашення заборгованості, а 21 серпня 2006 року – вимогу про дострокове виконання боргових зобов?язань у повному обсязі (150 400 грн. – сума кредиту, 7 708 грн. – відсотки за користування кредитом, 5 356 грн. 79 коп. - пеня). У зв?язку з невиконанням позичальником цієї вимоги банком як іпотекодержателем 15 листопада 2006 року було реалізовано право на здійснення виконавчого напису нотаріуса на договір іпотеки. У подальшому, після звернення стягнення на предмет іпотеки, відкриття виконавчого провадження та проведення прилюдних торгів, майно залишилось нереалізованим. Актом від 22 лютого 2008 року непродане майно боржника ОСОБА_3 передано у власність банку, а 17 березня 2008 року було видано свідоцтво про його придбання. На підставі ст. 109 ЖК України, ст. ст. 40, 49 Закону України «Про іпотеку» та умов договору про іпотеку позивач просив суд виселити відповідачів: ОСОБА_3, ОСОБА_4, їхніх неповнолітніх дітей і ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1. У грудні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що в установленому законом порядку його не було повідомлено про необхідність добровільного виконання виконавчого напису й акт про реалізацію предмета іпотеки був складений з грубим порушенням вимог ч. 2 ст. 47 Закону України «Про іпотеку»; при цьому була занижена оцінка іпотечної квартири, про час і місце проведення прилюдних торгів його не повідомляли, виконавчий напис не відповідає вимогам закону, відсутній договір на реалізацію арештованого майна та протоколи про проведення прилюдних торгів, акт про реалізацію предмета іпотеки не відповідає вимогам закону. На підставі ст. 215 ЦК України позивач просив суд визнати виконавчий напис № 6991 від 6 грудня 2006 року, вчинений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8, акт Приморського ВДВС Маріупольського МУЮ про реалізацію предмета іпотеки від 22 лютого 2008 року та свідоцтво про придбання нерухомого майна від 17 березня 2008 року, видане приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_9, недійсними. У січні 2009 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона з 1996 року є дружиною ОСОБА_3, хоча в договорі іпотеки зазначено, що він не знаходиться в зареєстрованому шлюбі, і вона не давала згоди на укладення 22 березня 2006 року договору іпотеки між ОСОБА_10 та акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ЗАТ «ОТП Банк», тому просила суд на підставі ст. 65 СК України й ст. 215 ЦК України визнати його недійсним. Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 7 травня 2009 року, позов ЗАТ «ОТП Банк» задоволено: виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їхніх неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 і ОСОБА_6 – з квартири АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 та позову ОСОБА_4 відмовлено. Розподілено судові витрати. У касаційній скарзі ОСОБА_3, до якого приєдналася ОСОБА_4, просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ “Перехідні положення” Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ “Про судоустрій і статус суддів”, справа розглядається за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року. Задовольняючи позовні вимоги ЗАТ «ОТП Банк», суд першої інстанції, виходив із того, що власником квартири, реалізованої з прилюдних торгів, в якій мешкають відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, їхні неповнолітні діти та ОСОБА_7, є ЗАТ «ОТП Банк» і підстав для скасування цього права власності судом не встановлено, тому на підставі ст. 40 Закону України «Про іпотеку» вони підлягають виселенню. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 та позову ОСОБА_4, суд виходив із того, що ОСОБА_3 було порушено зобов?язання за кредитним договором, стягнення на заставлене майно проведено в установленому законом порядку, а під час укладення договору іпотеки, видачі виконавчого напису нотаріусом, проведення прилюдних торгів із реалізації предмета іпотеки, видачі свідоцтва про придбання нерухомого майна порушень чинного законодавства не встановлено. Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції, уточнивши судове рішення тим, що посилання суду першої інстанції на те, що виконавчий напис нотаріуса, акт про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтво про придбання нерухомого майна не є правочинами й на них не поширюються вимоги ст. 215 ЦК України, є помилковим. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судом установлено, що 22 березня 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір на придбання нерухомого майна на суму 150 400 грн. У цей же день ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу придбав у ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_2 та згідно з договором іпотеки передав її банку в іпотеку для забезпечення виконання кредитного договору. У зв’язку з невиконанням умов кредитного договору 6 грудня 2006 року приватним нотаріусом учинено виконавчий напис про звернення стягнення на спірну квартиру, після чого було відкрито виконавче провадження з примусового виконання цього напису. Оскільки двічі прилюдні торги не були проведені через відсутність покупців, за згодою іпотекодержателя – ЗАТ «ОТП Банк» - на підставі акта державного виконавця предмет іпотеки переданий стягувачеві у власність і 17 березня 2008 року приватним нотаріусом банку було видане свідоцтво про придбання майна, яке зареєстроване в бюро технічної інвентаризації м. Маріуполя. 13 травня 2008 року ЗАТ «ОТП Банк» надіслав ОСОБА_3 вимогу про добровільне виселення зі спірної квартири з усіма особами, які з ним проживають, а у зв’язку з невиконанням такої вимоги банк звернувся до суду з указаною вище позовною заявою. Оспорюючи виконавчий напис, ОСОБА_3, зокрема, зазначав про порушення приватним нотаріусом вимог Закону України «Про нотаріат» щодо підстав для вчинення такого напису. У порушення вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України суди як першої, так і апеляційної інстанції обмежились лише загальною фразою про те, що дії приватного нотаріуса відповідають вимогам закону. Проте суди не дали належної оцінки доводам ОСОБА_3 про те, що він не отримував повідомлення приватного нотаріуса про вчинення виконавчого напису; не перевірили його доводів про те, що напис міг бути виданим лише в разі безспірності заборгованості. При цьому суд не звернув уваги на те, що у справі немає даних про його належне повідомлення та відсутнє обґрунтування суду правильності дій приватного нотаріуса відповідно до вимог ст. 88 Закону України «Про нотаріат» і Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Заявляючи вимоги про визнання недійсним договору іпотеки, ОСОБА_4, між іншим, зазначала про те, що не давала згоди на передачу спільного майна подружжя – спірної квартири – в іпотеку. При цьому відповідно до вимог ст. 578 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути передане в заставу лише за згодою всіх співвласників. Пославшись на те, що ОСОБА_4 надала таку згоду, яка нотаріально завірена, суди в порушення вимог ст. 212 ЦПК України щодо оцінки доказів у достатньому та взаємному зв’язку між собою не дали правової оцінки тому, що ОСОБА_3 придбав, знаходячись у шлюбі з нею, спірну квартиру 22 березня 2006 року, а згоду ОСОБА_4 надала 14 березня 2006 року (т.1, а.с. 165), коли ні її чоловік, ні вона ще не були співвласниками квартири та ще не було укладено кредитного договору й договору іпотеки. Порядок реалізації арештованого майна передбачено Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 21 квітня 2005 року, Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі – Положення про проведення торгів). Відповідно до ст. 48 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель, іпотекодавець, боржник та будь-який учасник прилюдних торгів вправі протягом трьох місяців з дня проведення торгів оскаржити їх результати в суді за місцезнаходженням нерухомого майна. Відхиляючи доводи ОСОБА_3 щодо порушення процедури проведення прилюдних торгів, які вплинули на їх результат, суди послалися на те, що такі доводи є безпідставними, а боржник у ході вчинення виконавчих дій такі дії державного виконавця не оскаржував. Разом з тим у порушення вимог ст. ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України суди не спростували доводи ОСОБА_3 про те, що його не було повідомлено про оцінку та переоцінку майна – спірної квартири, що є обов’язком державного виконавця відповідно до п. 5.12.5 Інструкції про проведення виконавчих дій, і про проведення прилюдних торгів (дата, час, місце, стартова ціна реалізації майна), що передбачено п. 3.11 Положення про проведення торгів, а акт про реалізацію предмета іпотеки не відповідає вимогам ст. 47 Закону України «Про іпотеку». Суди не звернули уваги на те, що наявні у справі повідомлення на адресу ОСОБА_3 надіслані за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 а.с. 154, 156), у той час як згідно з актом опису й арешту квартири, підписаним ОСОБА_3, убачається, що він мешкає за адресою: АДРЕСА_4 (т.1 а.с. 152-153). Без правової оцінки залишились доводи ОСОБА_3 про значне заниження експертної оцінки нерухомого майна та надані ним докази, які свідчать про те, що спірна чотирикімнатна квартира продана за 185 524 грн. при її оцінці на момент купівлі в 230 547 грн. Отже, суд не дав оцінки тому, що прилюдні торги проведено без відома боржника – позивача, що є порушенням його прав у виконавчому провадженні. Посилання апеляційного суду на те, що боржник не оскаржив такі дії державного виконавця до суду є безпідставними, оскільки ОСОБА_3 не знав про такі дії, а, дізнавшись про них, оскаржив їх до суду в цій справі, тому вони підлягають перевірці. Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, до якої приєдналася ОСОБА_4, задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 7 травня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: М.І. Балюк В.Г. Данчук Д.Д. Луспеник В.А. Мазурок http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12252604

Справа № 2 – 2112 / 2009 року РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 грудня 2009 року Смілянський міськрайсуд Черкаської області в складі : головуючої судді Зайончковської І.А. при секретарі Павлику В.Ю. з участю адвоката ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла справу за позовом ОСОБА_2 до ЗАТ КБ „ПриватБанк” про захист прав споживача, в с т а н о в и в : 20 березня 2006 року між сторонами був укладений кредитний договір № СSS0AU00100026, за яким банк видав споживчий кредит на придбання автомобіля в загальній сумі 40000 грн., в тому числі в сумі 13867 грн. на сплату щорічних страхових платежів, на строк до 20 березня 2013 року зі сплатою щомісячних відсотків у розмірі 1,25 % на суму залишку заборгованості (15 % річних), сплати винагороди за кредит в розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісячно в період сплати. Листом від 6 січня 2009 року, який позивач отримав 15 січня 2009 року, йому було повідомлено, що з 1 лютого 2009 року відсоткова ставка за кредитним договором буде становити 26,4 %. Позивач просить визнати підвищення відсоткової ставки відповідачем в односторонньому порядку недійсним, стягнути нанесену матеріальну шкоду, що полягає у зайво сплачених коштах, моральну шкоду за неправомірні дії банку по відношенню до нього в сумі 15000 грн., а також витрати по справі. На підтримку своїх вимог позивач та його представник посилались на те, що ЦК України, як і ЗУ „Про банки та банківську діяльність”, забороняє банкам в односторонньому порядку підвищувати відсоткову ставку і дія цієї норми повинна поширюватися і на його договір, так як зміни в законодавстві передбачають застосування цих норм не для договорів, що будуть укладені після набрання ними чинності, а і для тих, що вже укладені. Дії відповідача не відповідають вимогам закону, оскільки істотні умови договору можуть бути змінені лише за письмовою згодою обох сторін. Направлений йому лист про зміну відсоткової ставки також не є належно оформленим документом, оскільки повідомлення він повинен був отримати протягом 7 днів з дня її підвищення. При підвищенні відсоткової ставки банк повинен надати клієнту обґрунтування причин та умов підвищення і розрахунок розміру нової ставки. Також незаконним підняттям відсоткової ставки за договором порушені його права та заподіяна матеріальна та моральна шкода, оскільки він належним чином виконував умови договору, своєчасно проводив виплати за кредитом та відсотками, вимушений був проводити виплати в новому розмірі з метою недопущення нарахування штрафних санкцій за невиконання умов договору. Всі вказані обставини негативно впливають на бюджет його сім’ї, так як він є пенсіонером МВС України, та як наслідок на його самопочуття і вимагають додаткових зусиль по організації свого життя протягом тривалого часу, так як це вже 3-тя судова справа з відповідачем за час дії його договору кредиту. Представник відповідача позов не визнав повністю, посилаючись на те, що кредитний договір передбачає підвищення банком в односторонньому порядку відсоткової ставки, про що було відомо позивачу при його підписанні, в тому числі ним був визначений і механізм такого підвищення шляхом направлення відповідного повідомлення. Зміни в ЦК України були внесені у 2009 році коли договір вже діяв, а також моментом внесення змін до договору є фактично день його підписання, оскільки умова про одностороннє підвищення відсоткової ставки була вже на той час зазначена в договорі. Зворотна сила закону в часі допускається в разі настання відповідальності особи, а в даному випадку мова йде про виконання стороною умов договору. Крім того зміна відсоткової ставки проведена відповідно до вимог законодавства та на підставі наказу голови правління, погодженого з усіма членами правління, в зв'язку з економічною кризою в державі, різким підвищенням курсу долару США, яке мало суттєвий вплив на кредитні ресурси банку, що підтверджується письмовими доказами по справі, в тому числі підвищенням НБУ відсоткових ставок про кредитам та депозитам і облікової ставки для банків. Також відповідно до ст. 47 ЗУ „Про банки та банківську діяльність” вони мають право самостійно встановлювати процентні ставки та комісійну винагороду за свої операції, а тому не повинні надавати ніяких розрахунків з цього приводу. Також представник відповідача не визнав вимог щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди, оскільки кредит не погашено, а тому не може йти мова про зайво сплачені кошти, в той час же договором зазначено про вирішення спірних питань в судовому порядку, що не дає права на стягнення моральної шкоди з підстав необхідності звернення до суду за захистом прав. Крім того представник відповідача просив при вирішенні питання про стягнення витрат на правову допомогу врахувати кількість судових засідань та їх тривалість. Заслухавши позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного. Судом встановлено, що даний кредитний договір у п. 2.3.1 дійсно передбачав збільшення в односторонньому порядку розміру процентної ставки за користування кредитом при зміні кон’юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, про що було відомо позивачу в момент підписання договору. Проте Законом України від 12 грудня 2008 року, який набрав чинності з 9 січня 2009 року, були внесені відповідні зміни в ЦК України та ст. 55 ЗУ „Про банки та банківську діяльність” згідно яких: ст. 1056-1 ЦК України – встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку та умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною, ст. 55 ЗУ - банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу, за винятком випадків, встановлених законом. В листі банку на адресу позивача зазначено про збільшення відсоткової ставки з 1 лютого 2009 року та що про розмір щомісячного платежу він може дізнатися у Смілянському відділенні „ПриватБанку”. Таким чином зміни в договорі фактично повинні були настати 1 лютого 2009 року, тобто після внесення змін до законодавства, яке передбачає заборону таких дій, а тому вони вчинені бути не могли. Крім того ст. 55 ЗУ України „Про банки та банківську діяльність” забороняє змінювати умови вже укладених договорів, а не тих що будуть укладені в майбутньому, оскільки умова щодо збільшення відсоткової ставки банком в односторонньому порядку ст. 1056-1 ЦК України визнана нікчемною, а тому не має сенсу її вносити до договорів, що будуть укладатися в майбутньому, так як в ньому не можуть бути зазначені умови, що прямо суперечать закону. Таким чином сам п. 2.3.1. оспорюваного договору на даний час не відповідає вимогам закону і є нікчемним. На підтримку своїх заперечень на позов представник відповідача посилався також на ст. 47 ЗУ „Про банки та банківську діяльність”, за якою комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях та ст. 651 ЦК України, що фактично передбачає право сторони на односторонню зміну умов договору при наявності такої умови договору. Пунктом 2.3.1 дійсно передбачено право в односторонньому порядку збільшувати відсоткову ставку при відповідних обставинах і за визначеним механізмом. Разом з тим вказана умова договору являється істотною та суттєво впливає на нього, оскільки стосується грошових коштів та платоспроможності позичальника, а також його волі на укладення договору на таких умовах. Стаття 654 ЦК України передбачає також, що зміна або розірвання договору вчиняється у такій самій формі, що й договір, якщо інше не встановлено договором або законом. В судовому засіданні встановлено, що протягом дії договору позивач своєчасно вносив всі передбачені платежі і добросовісно виконував взяті на себе зобов’язання, оскільки при укладанні договору достовірно знав про свій матеріальний стан та розмір щомісячних платежів. Хоча оспорюваний договір є договором приєднання, за яким позичальник не міг вносити до нього будь-які зміни при укладенні, проте йому було відомо про розмір щомісячних платежів та про свою фінансову можливість їх сплачувати, що впливало на прийняття рішення щодо укладення угоди. Отримавши листа з зазначенням про підвищення в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитом, він направив лист до відповідача про свою незгоду з цим, не погодившись тим самим з новими умовами договору, що суттєво погіршували його права, про що йому не було відомо на момент отримання кредиту, так як п.2.3.1 не зазначав ні розміру, ні розрахунку суми, на яку підвищаться щомісячні платежі. Тим більше, що зміна відсоткової ставки суттєво вплине на загальну суму коштів, які позивач повинен буде сплатити банку протягом ще 3 років. Крім того ст. 11 ЗУ „Про захист прав споживачів” передбачає, що споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші елементи кредиту, що не були зазначені у договорі, а договір від 20 березня 2006 року не містить визначення розміру, на який може бути підвищено відсоткову ставку, що фактично позбавляє позивача можливості визначитися з наміром щодо укладення угоди на таких умовах. Вказана стаття ЗУ „Про захист прав споживачів” також визначає, що у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від облікової ставки НБУ або в інших випадках. Також п.п.3.4, 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10 травня 2007 року передбачено, що банки зобов’язані в кредитному договорі зазначити правило за яким змінюється процентна ставка та кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках, та банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку, але банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однією із сторін (зміна кредитної політики банку). Таким чином банки повинні вказати в договорі правило зміни процентної ставки і така зміна допускається лише в разі настання події, що має безпосередній вплив на кредитні ресурси банку. Судом не встановлено події, яка б вливала на даний конкретний кредитний договір, по якому кошти були видані практично за 2 роки до прийняття банком одностороннього рішення про зміну процентної ставки. Крім того вказана ст. 11 ЗУ „Про захист прав споживачів” передбачає, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Як встановлено судом нова відсоткова ставка визначена у розмірі 26,4 %, тобто збільшена практично на 76%, що відповідно потягне збільшення санкцій за невиконання нових умов договору, так як пеня в цьому випадку змінюється відповідно до зміни відсоткової ставки по кредиту. Згідно до ст. 53 ЗУ „Про банки та банківську діяльність” банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку. Проте вказана норма не може бути доказом права банку на підвищення відсоткової ставки, оскільки дана стаття має назву „Забезпечення конкуренції у банківській системі” та направлена на недопущення обмеження конкуренції та монополізації умов надання банківських послуг, а не є підставою для зміни умов конкретного договору через економічну кризу в цілому. Крім того відповідачем не надано доказів того, що відсоткова ставка за даним оспорюваним договором є нижчою від собівартості банківських послуг в цьому банку. Суд також вважає обґрунтованим посилання позивача та його представника на те, що кредит отриманий у національній валюті, а тому не можуть прийматися до уваги як підстава зміни ставки зміна курсу долара США на валютному ринку. Також представник відповідача посилався лише на загальні обставини в країні та у банківській сфері, що впливають на даний конкретний кредит. Проте його надано було в інших умовах, при інших рівнях облікової ставки НБУ, процентної ставки за кредитами та депозитами, витрати банком були понесені на видачу кредиту також у 2006 році і на даний час позичальник лише відшкодовує ц витрати, які не змінились. Таким чином підвищення в односторонньому порядку відсоткової ставки по кредиту відповідачем не відповідає нормам діючого законодавства, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 4 п.5) ЗУ „Про захист прав споживачів” споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством. Стаття 22 цього ж ЗУ лише передбачає право на відшкодування моральної шкоди, не конкретизуючи підстав такого відшкодування. Таким чином, відповідно до вказаного ЗУ матеріальна та моральна шкода підлягає відшкодуванню лише в разі заподіяння шкоди життю та здоров’ю небезпечною продукцією, а тому дані вимоги позивача задоволенню не підлягають, з врахуванням також і того, що вони полягали лише в поверненні коштів, а не їх зарахуванні на погашення кредиту, і суд не може вийти за межі позовних вимог, та зауваження представника відповідача на те, що кредит не погашено, а тому не може йти мова про зайво сплачені суми. В зв'язку з задоволенням позову з відповідача підлягають стягненню витрати по справі у вигляді судового збору та за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Відповідно до Постанови КМУ № 590 від 27 квітня 2006 року „Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави” в разі компенсації витрат на правову допомогу іншою стороною, її граничний розмір не повинен перевищувати 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи. З врахуванням об’єму позовної заяви, кількості та тривалості судових засідань, в тому числі в апеляційній інстанції, суд вважає необхідним відшкодувати витрати на надання правової допомоги в сумі 1500 грн. На підставі ст. ст. 5, 215, 651, 654, 1054, 10561 ЦК України, ст.ст. 47, 53, 55 ЗУ „Про банки та банківську діяльність”, ст. ст. 4, 11, 22 ЗУ "Про захист прав споживачів", ст. 58 Конституції України, керуючись ст. ст. 10, 59, 60, 213, 215 ЦПК України, суд, - в и р і ш и в : Позов задоволити частково. Визнати недійсним підняття в односторонньому порядку ЗАТ КБ „ПриватБанк” відсоткової ставки з 15 % річних до 26,4 % за кредитним договором № СSS0AU00100026 від 20 березня 2006 року між ним та ОСОБА_2. Стягнути з ЗАТ КБ „Приватбанк” на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 68 грн., витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. та за надання правової допомоги в сумі 1500 грн. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області через Смілянський міськрайсуд шляхом подачі в 10 денний строк з дня його проголошення заяви про апеляційне оскарження та поданням протягом 20 днів після подання такої заяви – апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана і в 10 денний строк з дня проголошення рішення без попереднього подання заяви про його оскарження. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі його оскарження – після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасоване Головуюча : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7544885

УХВАЛА іменем України 22 грудня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Патрюка М.В., суддів: Григор’євої Л.І., Жайворонок Т.Є., Гуменюка В.І., Луспеника Д.Д.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до закритого акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” (далі – ЗАТ КБ “ПриватБанк”) про визнання умови кредитного договору нікчемною та визнання дій незаконними за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Сумської області від 6 травня 2010 року, в с т а н о в и л а: У липні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 18 жовтня 2006 року між нею та ЗАТ КБ “ПриватБанк” в особі Сумської філії було укладено кредитний договір № SUOWGK00000023, за яким банк надав їй кредит для придбання житла на суму 105 625 грн. строком до 20 жовтня 2021 року включно зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (14,04% річних) і винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати. Однак відповідач в односторонньому порядку підвищив ставку за кредитом з 14,04% річних до 16,08% річних з 10 листопада 2008 року та до 27,25% річних з 1 лютого 2009 року. Позивачка просила визнати такі дії банку зі збільшення в односторонньому порядку розміру процентної ставки за користування кредитом незаконними; визнати недійсною умову кредитного договору, яка передбачає право банку змінювати процентну ставку в односторонньому порядку (підп. 2.3.1 п. 2.3 кредитного договору). Заочним рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 листопада 2009 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково: визнано недійсною умову кредитного договору № SUOWGK00000023 від 18 жовтня 2006 року підп. 2.3.1 п. 2.3 з 9 січня 2009 року; визнано неправомірними дії ЗАТ КБ “ПриватБанк” з підвищення в односторонньому порядку процентної ставки за укладеним із ОСОБА_3 18 жовтня 2006 року кредитним договором з 9 січня 2009 року; зобов’язано відповідача провести відповідне перерахування сплачених позивачкою коштів. Рішенням апеляційного суду Сумської області від 6 травня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено їй у задоволенні вимог про визнання недійсною умови кредитного договору № SUOWGK00000023 від 18 жовтня 2006 року, викладеної в підп. 2.3.1 п. 2.3 договору, щодо права банку на підвищення в односторонньому порядку процентної ставки за користування кредитом; про визнання неправомірними дій ЗАТ КБ “ПриватБанк” з підвищення в односторонньому порядку розміру процентної ставки за користування кредитом з 1 лютого 2009 року до 27,25% і про зобов’язання банку здійснити відповідне перерахування сплачених на його рахунок процентів за користування кредитом. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення апеляційного суду в частині відмови у визнанні неправомірними дій ЗАТ КБ “ПриватБанк” зі збільшення в односторонньому порядку розміру процентної ставки за користування кредитом не відповідає цим вимогам. Судом першої інстанції встановлено, що 18 жовтня 2006 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ “ПриватБанк” в особі Сумської філії було укладено кредитний договір № SUOWGK00000023, за умовами якого банк надав їй кредит у розмірі 105 625 грн. на придбання житла строком до 20 жовтня 2021 року включно зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (14,04% річних), п. 2.3 договору передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом за певних умов, у тому числі в разі збільшення курсу долара США до гривні більш ніж на 10% порівняно з курсом долара США до гривні, установленим Національним банком України на момент укладення договору. Установлено, що проценти за користування кредитом у розмірі 27,25% річних нараховувалися позивачці з 1 лютого 2009 року. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання неправомірними дій банку зі збільшення розміру процентної ставки, суд першої інстанції виходив із того, що ЗАТ КБ “ПриватБанк” з 1 лютого 2009 року фактично збільшило розмір процентів за кредитним договором в односторонньому порядку без згоди позивачки, хоча на цей час уже була чинною ст. 1056-1 ЦК України про заборону таких дій. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України не навів достатніх мотивів, за якими він вважає неправильними висновки цього суду; визначив моментом збільшення розміру процентної ставки 5 січня 2009 року – дату видання банком відповідного наказу про це (а.с. 92) без урахування обставин справи, зокрема суперечливих правових позицій відповідача, висловлених у запереченні на позов (а.с. 34), заяві про перегляд рішення суду (а.с. 51), апеляційній скарзі (а.с. 70,71) та підп. 2.3.1 п. 2.3 кредитного договору щодо моменту набрання чинності зміненої ставки. Так, договором передбачено, що ЗАТ КБ “ПриватБанк” надсилає позичальникові письмове повідомлення протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Коли наступає чинність такої ставки, договором не визначено, а суд цього питання не з’ясував. У запереченні на позов і в заяві про перегляд рішення та в апеляційній скарзі ЗАТ КБ “ПриватБанк” зазначив, що банк збільшує процентну ставку шляхом надіслання повідомлення. Крім того, в апеляційній скарзі банком зазначено, що цивільним законодавством чітко не врегульовано питання, з якого моменту відбувається зміна договору у разі реалізації права на односторонню зміну. Суд не дав оцінки й п. 6 наказу банку від 5 січня 2009 року про зміну процентної ставки, яким зобов’язано бухгалтерію (ОСОБА_4) у строк до 1 березня 2009 року змінити процентні ставки за діючими кредитами згідно з п. 1 та п. 2 наказу. Наведене свідчить про передчасність висновку апеляційного суду про набрання чинності змінами процентної ставки до набрання чинності ст. 1056-1 ЦК України. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню в частині відмови ОСОБА_3 у визнанні неправомірними дій ЗАТ КБ “ПриватБанк” зі збільшення в односторонньому порядку розміру процентної ставки за користування кредитом з передачею справи в цій частині на розгляд апеляційного суду з підстав, передбачених ч. 2 ст. ст. 338 ЦПК України. У решті – судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів у цій частині не спростовують, тому касаційну скаргу в цій частині слід відхилити. Керуючись ст. ст. 337, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Сумської області від 6 травня 2010 року скасувати в частині відмови ОСОБА_3 у визнанні неправомірними дій закритого акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” зі збільшення в односторонньому порядку розміру процентної ставки за користування кредитом і передати справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду. У решті – рішення апеляційного суду залишити без змін. Головуючий М.В. Патрюк Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок Д.Д. Луспеник http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13336668

Справа № 2-970/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2010 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі: головуючого судді Журби С.О. при секретарі Йосипенко І.І. розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі Соснівського районного суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», приватного підприємця ОСОБА_2, приватного підприємця ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення боргу, штрафних санкцій, індексу інфляції та відсотків річних, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу, штрафних санкцій, індексу інфляції та відсотків річних, мотивуючи свої вимоги наступним: На підставі договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № CSOPX1 від 06.09.2006 року відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» відкрив відповідачу ПП ОСОБА_2 поточний рахунок та здійснював його розрахунково-касове обслуговування. На підставі договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 73/CSXELW від 25.02.2004 року відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» відкрив відповідачу ПП ОСОБА_3 поточний картковий рахунок та здійснював його розрахунково-касове обслуговування. Одним із обов’язків банку за такими договорами є забезпечення збереження коштів клієнта. ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов’язання не виконав, а саме не забезпечив схоронності коштів відповідачів ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 Внаслідок цього 25.12.2008 року з рахунку відповідача ПП ОСОБА_2 без її згоди та будь-яких належних підстав були зняті кошти в сумі 188000,00 грн., а 14.01.2009 року з рахунку відповідача ПП ОСОБА_3 без його згоди та будь-яких належних підстав були зняті кошти в сумі 92690,00 грн. У відповідності до положень зазначених вище договорів банк у разі безпідставного або помилкового переказу коштів з рахунку клієнта зобов’язаний повернути переказані кошти та виплатити пеню у розмірі 0,01 % від суми переказу за кожен день до дня повернення коштів. Крім того, банк зобов’язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції а також 3 % річних від суми заборгованості. 26 серпня 2009 року між позивачем та відповідачами ПП ОСОБА_2, ОСОБА_3 були укладені договори уступки вимоги, за якими до позивача перейшло право вимоги виконання зобов’язань ПАТ КБ «ПриватБанк» за договорами банківського рахунку. Про дані договори відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» був повідомлений, однак кошти не сплатив. 25 січня 2010 р. між позивачем та ПП ОСОБА_2, ОСОБА_3 були укладені угоди по внесення змін до договорів уступки права вимоги, про які також було повідомлено банк. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги збільшив та просив стягнути солідарно з відповідачів ПАТ КБ «ПриватБанк», ПП ОСОБА_2 на користь позивача частину основного боргу в сумі 50000,00 грн.; стягнути з відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача частину основного боргу в сумі 138000,00 грн., пеню в сумі 7426,00 грн., індекс інфляції в сумі 17108,00 грн., відсотки річні в сумі 5593,64 грн., а всього 168127,64 грн.; стягнути солідарно з відповідачів ПАТ КБ «ПриватБанк», ПП ОСОБА_3 на користь позивача частину основного боргу в сумі 25000,00 грн.; стягнути з відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк»на користь позивача частину основного боргу в сумі 67690,00 грн., штрафні санкції в сумі 85,00 грн., індекс інфляції в сумі 8434,79 грн., відсотки річні в сумі 2780,70 грн., збитки в сумі 150000,00 грн., а всього 228990,49 грн.; стягнути з відповідачів судові витрати пропорційно до розміру задоволених вимог. Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» в судовому засіданні збільшенні позовні вимоги не визнав та проти їх задоволення заперечував, мотивуючи наступним: По-перше, позивач не має право розпорядження банківськими рахунками суб’єктів господарювання, якими є відповідачі ОСОБА_3, оскільки сам не є суб’єктом господарювання. По-друге, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 неодноразово звертались до банку з заявами про видачу коштів з поточних рахунків і були повідомленні про те, що на даний час видача коштів не є можливою, оскільки 01.20.01.2009р. СУ УМВС України в Черкаській області була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України, по факту привласнення посадовою особою банку ОСОБА_8 майна в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем. Постановою слідчого від 29.01.2009 р. ПАТ КБ «ПриватБанк» визнано цивільним позивачем у кримінальній справі. Крім того, в порядку цивільного судочинства, ПриватБанком подано до Звенигородського міськрайонного суду цивільний позов про стягнення з ОСОБА_8 завданих збитків. З точки зору банку матеріальні збитки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були завдані їм не банком, а іншою особою, а тому вимоги про їх відшкодування треба висувати цій особі, а не банку. Крім того, на час розгляду справи банком достеменно не встановлено, хто з клієнті отримав кошти, а хто ні. В подальшому відповідач звої заперечення проти позову змінив, мотивуючи їх наступним: По-перше, банк не може сплатити кошти на користь позивача, оскільки той не пройшов процедуру ідентифікації в банківській установі. По друге, оскільки рахунки відкриті на ім’я ОСОБА_3 та ОСОБА_2, банк зобов’язаний повернути кошти на рахунок клієнта, а не ОСОБА_1, який не є в правовідносинах з банком. 09 жовтня 2009 року у цивільній справі №2-299/09 Звенигородський районний суд Черкаської області своїм рішенням визнав вину колишнього керівника Ватутінського відділення «ПриватБанку» ОСОБА_7 у крадіжці коштів клієнтів у відділенні Банку. В відповідно до положень ч. 1ст. 1166 ЦК України «шкода, завдана майну фізичній або юридичній особі, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала». Отже, позовні вимоги мають бути заявлені до встановлених винних осіб - ОСОБА_8, відносно якої порушена кримінальна справа, і до ОСОБА_7 Що стосується стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» 150 000 грн. матеріальних збитків то такі вимоги суперечать положенням ЦК України, оскільки між банком та позивачем ОСОБА_1 ніяких правовідносин не існувало, а тому і ніяких прав ОСОБА_1 банк не порушував. Додатково в ході розгляду справи доповнив свої заперечення проти позову, зазначивши, що оскільки на платіжних дорученнях про зарахування на рахунок ОСОБА_3 325 590 грн. а на рахунок ОСОБА_2 244 500 грн. стоять підписи, візуально не схожі з підписами вказаних осіб, зазначені кошти не є коштами ОСОБА_2, а належать іншим невідомим особам. Представник відповідачів ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги визнав та проти їх задоволення не заперечував. Треті особи в судове засідання не з’явилися, повідомлялися належним чином про час та місце розгляду справи. Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини: На підставі договору банківського рахунку № CSOPX1 від 06.09.2006 року відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» відкрив відповідачу ПП ОСОБА_2 поточний рахунок та здійснював його розрахунково-касове обслуговування. На підставі договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 73/CSXELW від 25.02.2004 року відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» відкрив відповідачу ПП ОСОБА_3 поточний картковий рахунок та здійснював його розрахунково-касове обслуговування. У відповідності до інформації про рух коштів на вищезазначених рахунках, наданих ПАТ КБ «ПриватБанк», 25.12.2008 року з рахунку ПП ОСОБА_2 були зняті кошти в сумі 188000,00 грн. 14.01.2009 року з рахунку ПП ОСОБА_3 були зняті кошти в сумі 92690,00 грн. Факт списання коштів з рахунків ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 не заперечувався учасниками процесу, зокрема ПАТ КБ «ПриватБанк». За твердженнями представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні а також в численних зверненнях на адресу банку, списання вказаних коштів відбулося без її згоди та будь-яких належних підстав. Відповідно до ст. 10 Цивільного процесуального Кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо передбачених законом. В той же час за загальним правилом доказуванню підлягає «позитивний» факт, тобто факт наявності чогось, а не факт його відсутності, оскільки відсутність дії чи події зумовлює і відсутність доказів її існування. За таких умов суд приходить до висновку, що в судовому засіданні підлягає доказуванню наявність законних підстав для списання коштів з рахунків, а не відсутність таких підстав. В ході розгляду справи суду не були представлені докази належних підстав для списання 25.12.2008 року з рахунку ПП ОСОБА_2 188000,00 грн. та 92690,00 грн. 14.01.2009 року з рахунку ПП ОСОБА_3 За таких умов суд приходить до висновку про безпідставність списання ПАТ КБ «ПриватБанк» означених коштів. У відповідності до положень п. 2.1.15 договору банківського рахунку № CSOPX1 від 06.09.2006 року банк зобов’язаний забезпечити збереження коштів власника рахунку. Аналогічне положення міститься і в п. 2.1.12 договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 73/CSXELW від 25.02.2004 року. Обов’язок збереження коштів власника рахунку покладено на банк і положеннями ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Враховуючи викладене суд приходить до висновку про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» у відповідності до прийнятих на себе зобов’язань повинен був забезпечити схоронність коштів відповідачів ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3, однак даний обов’язок не виконав. Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного утримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Відсутність грошових коштів було виявлено відповідачами ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 16.01.2009 року, після чого відповідачі одразу звернулися до відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» з вимогою про повернення коштів, але дана вимога виконана не була. Згідно п. 5.3 договору у разі безпідставного або помилкового переказу грошей з рахунку відповідача ПП ОСОБА_2, банк зобов’язаний переказати (повернути) їй списану суму і сплатити пеню в розмірі 0,01% від суми переказу за кожен день, починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу. Таким чином, за період з 25.12.2008 року по 24.01.2010 року розмір пені за безпідставне списання коштів з рахунку ПП ОСОБА_2 складає 7426,00 грн. Згідно п. 6.3 договору у разі безпідставного або помилкового переказу грошей з рахунку ПП ОСОБА_3, банк зобов’язаний переказати (повернути) йому списану суму і сплатити штраф в розмірі 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за кожний випадок порушення. Таким чином розмір штрафу за безпідставне списання коштів з рахунку ПП ОСОБА_3 складає 85,00 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, повинен сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. За період з лютого 2009 року по грудень 2009 року сума інфляційних збитків ПП ОСОБА_2 через невиконання ПАТ КБ «Приватбанк» своїх грошових зобов’язань склала 17108,00 грн., а сума інфляційних збитків ПП ОСОБА_3 за вказаний період склала 8434,79 грн. Оскільки п. 5.3 договору банківського рахунку № CSOPX1 від 06.09.2006 року передбачені відсотки (пеня), які повинні нараховуватися у разі безпідставного списання грошей з рахунку клієнта, суд приходить до висновку про безпідставність вимоги про нарахування на суму заборгованості ПАТ КБ «Приватбанк» перед ПП ОСОБА_2 додатково до означеної пені ще й 3 % річних. В той же час, оскільки відсотки (пеня) за невиконання грошового зобов’язання договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 73/CSXELW від 25.02.2004 року не передбачені, за думкою суду вимога про стягнення у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 відсотків річних від суми заборгованості ПАТ КБ «Приватбанк» перед ПП ОСОБА_3 є правомірною. За період з 28.01.2009 р. по 24.01.2010 р. це складає 2780,70 грн. 30 січня 2008 р. між ФОСПД ОСОБА_9 та ОСОБА_3 було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, у відповідності до якого останній отримав у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 150000,00 грн. Факт отримання коштів підтверджується відповідною розпискою від 30.01.2008 р. Означені кошти ОСОБА_3 зобов’язаний був повернути не пізніше 31.01.2009 р. У відповідності до п. 4.2. договору, у разі неповернення в строк суми допомоги позичальник зобов’язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 100 % від суми допомоги. Згідно п. 2.4. договору отримана допомога повинна бути повернута лише в повній сумі, а її повернення частинами не допускається. Згідно пояснень представника ОСОБА_3, через безпідставне списання ПАТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів з рахунку ПП ОСОБА_3, на час настання обов’язку повернення суми допомоги у останнього було недостатньо коштів для повного розрахунку з кредитором. З огляду на ситуацію що склалася, ОСОБА_3 на адресу кредитора була направлена заява від 20.01.2009 р. про можливість сплати частини боргу у розмірі 80000,00 грн. та прохання надання відстрочки погашення залишку. Аналогічна заява але вже про можливість погашення частини боргу у розмірі 135000,00 грн. була направлена 30.01.2009 р. Посилаючись на п. 2.4. договору та положення ст. 529 ЦПК України ОСОБА_9 відмовився від прийняття часткового виконання зобов’язання. За таких умов сума фінансової допомоги була сплачена лише 25.06.2009 р., що підтверджується відповідною розпискою. У зв’язку з несвоєчасним поверненням отриманої як допомога суми ОСОБА_3 був змушений сплатити кредитору штраф у розмірі 150000,00 грн. Факт сплати означеного штрафу підтверджується платіжними дорученнями з відмітками банку про їх проведення від 09.07.2009 р. на суму 20000,00 грн., від 25.08.2009 р. на суму 20000,00 грн., від 04.10.2009 р. на суму 20000,00 грн. та від 12.01.20010 р. на суму 90000,00 грн. Призначенням платежу по даних проплатах вказаний штраф згідно договору про надання фінансової допомоги від 30.01.08 р. За таких умов твердження про те, що вказаних збитків ОСОБА_3 поніс через неповернення ПАТ КБ «ПриватБанк» безпідставно списаних з його рахунку коштів, з точки зору суду є обґрунтованим. 26 серпня 2009 року між позивачем та відповідачем ПП ОСОБА_2 був укладений договір уступки вимоги, за яким до позивача перейшло право вимоги сплати ПАТ КБ «ПриватБанк» вищевказаних коштів. Згідно угоди про внесення змін до договору уступки вимоги від 25.01.2010 р. до позивачу було передане право вимоги від ПАТ КБ «ПриватБанк» сплати безпідставно списаних коштів в сумі 188000,00 грн., пені в сумі 7426,00 грн., індексу інфляції в сумі 17108,00 грн., відсотків річних в сумі 5593,64 грн., а всього 218127,64 грн., про що був повідомлений відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк». Крім того, ПП ОСОБА_2 зобов’язалася перед позивачем солідарно відповідати за виконання ПАТ КБ «ПриватБанк» частини вищезгаданого обов’язку на суму 50000,00 грн. 26 серпня 2009 року між позивачем та відповідачем ПП ОСОБА_3 був укладений договір уступки вимоги, за яким до позивача перейшло право вимоги сплати ПАТ КБ «ПриватБанк» коштів. Згідно угоди про внесення змін до договору уступки вимоги від 25.01.2010 р. до позивачу було передане право вимоги від ПАТ КБ «ПриватБанк» сплати безпідставно списаних коштів в сумі 92690,00 грн., штрафних санкцій в сумі 85,00 грн., індексу інфляції в сумі 8434,79 грн., відсотків річних в сумі 2780,70 грн., збитків в сумі 150000,00 грн., а всього 253990,49 грн., про що був повідомлений відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк». 11 вересня 2009 року та 23.02.2010 року позивач надіслав відповідачу ПАТ КБ «ПриватБанк» вимоги про сплату вказаних коштів із зазначенням своїх реквізитів. Однак, до цього часу кошти позивач не отримав. Суд критично відноситься до послань ПАТ КБ «ПриватБанк» на неможливість виконання зазначених раніше зобов’язань позивачу, оскільки у банку немає з ним договірних відносин і той не пройшов ідентифікацію в банку. У відповідності до положень ст. 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом У відповідності до положень ст. 516 ЦК України заміна кредитора у здійснюється без згоди боржника. Оскільки банк був належним чином повідомлений про зміну кредитора, за правилом зміна проводиться без згоди боржника, положення про таку зміну прямо передбачені законом, у банку відсутні будь-які підстави для невиконання зобов’язань на цій підставі. Ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу України. Суд критично відноситься до посилань ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що завдану шкоду мають відшкодовувати не банк, а його колишні працівники, а саме ОСОБА_8, вина якої у розкраданні коштів доводиться фактом порушеної відносно неї кримінальної справи, а також ОСОБА_7, вина якої у втраті коштів доводиться рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 жовтня 2009 року. Дані твердження банку суд вважає безпідставними, виходячи з наступного: По-перше, вина особи у вчиненні злочину може бути встановлена виключно рішенням суду. Сам факт порушення кримінальної справи жодним чином не може доводити вини особи у скоєнні інкримінованих їх діянь. По-друге, з тієї частини рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 жовтня 2009 року, де суд описує встановлені ним факти (факти, які в подальшому не потребуватимуть доказування) жодним чином не вбачається доведення вини ОСОБА_7 в розкраданні чи розтраті коштів ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 Такі посилання в зазначених частинах рішення просто відсутні. Враховуючи викладене, з точки зору суду посилання на необхідність стягнення спричиненої шкоди з ОСОБА_8 та ОСОБА_7 а не з банку ПАТ КБ «ПриватБанк» не доведені. Згідно положень ст. 1172 юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. З огляду на зазначене суд приходить до висновку про необхідність стягнення спричиненої ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 з ПАТ КБ «ПриватБанк». Не було доведено банком і його посилання на те, що на рахунках ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 знаходилися не їх кошти, а кошти інших осіб. Самі лише підозри банку не можуть слугувати належними доказами цього. В той же час за допомогою допустимих цивільним процесом засобів дане твердження доведене не було. У відповідності до положень ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Позивачем понесено судових витрат у вигляді судового збору в сумі 1700,00 грн. та 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а разом на суму 1820,00 грн. Означені судові витрати повинні бути відшкодовані позивачу відповідачами пропорційно до розміру задоволених вимог. Керуючись ст.ст. 10, 60, 212-215, 218 ЦПК України, суд – В И Р І Ш И В: Позов задоволити частково. Стягнути з солідарно з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», ПП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму частину основного боргу в сумі 50000,00 грн. Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 частину основного боргу в сумі 138000,00 грн., пеню в сумі 7426,00 грн., індекс інфляції в сумі 17108,00 грн., а всього 162534,00 грн. Стягнути з солідарно з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», ПП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частину основного боргу в сумі 25000,00 грн. Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 частину основного боргу в сумі 67690,00 грн., штрафні санкції в сумі 85,00 грн., індекс інфляції в сумі 8434,79 грн., відсотки річні в сумі 2780,70 грн., збитки в сумі 150000,00 грн., а всього 228990,49 грн. В задоволенні вимоги стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 З % річних по рахунку ПП ОСОБА_2 в сумі 5593,64 грн. відмовити. Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 1652,92 грн. в якості відшкодування відповідної частини судових витрат. Стягнути з ПП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 96,46 грн. в якості відшкодування відповідної частини судових витрат. Стягнути з ПП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 48,23 грн. в якості відшкодування відповідної частини судових витрат. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України. ГОЛОВУЮЧИЙ: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10952632

Справа № 2-409/2010 р. БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІШЕННЯ іменем У К Р А Ї Н И 31 травня 2010 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого по справі судді Бойко Л.Л. при секретарі Цегельник Н.В. за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Баштанка справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1, Управління державного казначейства у Баштанському районі Миколаївської області та Державної податкової інспекції в Баштанському районі Миколаївської області, заінтересована особа відділ державної виконавчої служби Баштанського районного управління юстиції в Миколаївській області, про виключення заставленого майна з опису, В С Т А Н О В И В: 04.08.2009 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів. В заяві позивач та в судовому засіданні представник позивача на підтвердження позовних вимог вказали, що 15.07.2009 року відділ державно виконавчої служби Баштанського районного управління юстиції направив на адресу Миколаївського РУ ПриватБанк листа № 5578 від 15.07.2009 року про те, що на примусовому виконанні знаходиться виконавчий лист № 1-176/08 від 03.02.2009 року виданий Баштанським районним судом Миколаївської області про конфіскацію автомобіля марки Daewoo Lanos TF 69Y на користь держави по кримінальній справі ОСОБА_1. Одночасно відділ ДВС повідомив, що у ході виконання даного провадження 29.05.2009 року було проведено опис і арешт вищевказаного автомобіля, про що було складено акт опису і арешту майна серії АА № 594060. Однак позивач вважає, що на вказаний автомобіль НОМЕР_1 що належить на праві власності ОСОБА_1, не може бути звернено стягнення, оскільки він був придбаний за рахунок кредитних коштів наданих «ПриватБанком» і згідно кредитно-заставного договору №DN81AR13710039 від 28.05.2008 року укладеного між сторонами знаходиться в позивача у заставі. У пункті 17.10 договору визначено, що вартість предмету застави становить 61100,00 грн., в той же час заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 20.07.2009 року становить 101561,31 грн. Окрім цього сума боргу ОСОБА_1 підтверджується рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 09.06.2009 року по справі № 2-252/2009 року згідно, якого станом на 30.12.2008 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ПриватБанку заборгованість в сумі 83210,99 грн. Згідно висновку № 38-09 експертного автотоварного дослідження з оцінки транспортного засобу від 02.06.2009 року зробленого на підставі постанови ВДВС Баштанського РУЮ ринкова вартість автомобіля НОМЕР_2 на дату оцінки складає 37856,16 грн., а реалізаційна лише 28392,12 грн. Вартість предмету застави є значно меншою ніж сума боргу ОСОБА_1 перед ПриватБанком, а тому в даному випадку звернення на предмет застави є порушенням вимог законодавства та прав позивача як заставодержателя. Враховуючи, що обтяження на предмет застави позивач зареєстрував раніше ( 30.05.2008 року № виписки 7309386) ніж було видано виконавчий лист ( 03.02.2009 року), згідно якого ВДВС Баштанського РУЮ проводить стягнення на предмет застави, то позивач вважає, що переважне право на звернення стягнення на автомобіль НОМЕР_2 має ПриватБанк. На підставі викладеного просили виключити з акту опису та арешту майна від 29.05.2009 року серії АА № 594060 майно, що знаходиться в заставі у ПриватБанку, а саме автомобіль Daewoo модель Lanos TF 69Y рік випуску 2008, реєстраційний номер НОМЕР_3. Відповідач ОСОБА_1 до суду вдруге не з’явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином (рекомендованим листом з повідомленням). Заяв від неї про відкладення розгляду справи та заперечень справи не надходило. Представник Управління державного казначейства у Баштанському районі Миколаївської області позов не визнав. Вважає, що управління не є належним відповідачем по справі. Представник Державної податкової інспекції в Баштанському районі Миколаївської області позов не визнав, зазначивши, що позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення, оскільки є такими, що можуть перешкодити виконанню судового рішення по іншій справі, де рішення вже набрало чинності. Представник відділу державної виконавчої служби Баштанського районного управління юстиції в Миколаївській області в судове засідання не з»явився. Прокурор, який приймав участь у справі, вважає позов не підлягаючим задоволенню. Заслухавши сторін, дослідивши письмові докази в матеріалах справи (кредитно-заставний договір № DN81АR 13710034 від 20.05.2008 року, копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Daewoo Lanos TF 69Y, державний номер НОМЕР_3, копію рішення Новобузького районного суду від 09.06.2009 року за №2-252/2009, висновок №38-09 експертного авто товарознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу, копію вироку Баштанського районного суду Миколаївської області від 18.11.2009 року), суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав: - в судовому засіданні встановлено, що 28 травня 2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитно-заставний договір, згідно умов якого відповідач отримав 93 394 гривні 90 копійок на придбання автомобіля Daewoo Lanos TF 69Y. В забезпечення виконання умов договору даний автомобіль було передано в заставу позивачу. Позивачем виконанні умови договору та перераховано кошти відповідачу. В свою чергу відповідачем було придбано обумовлений автомобіль і передала його в заставу позивачу (позикодавцю), -18 листопада 2008 року, вироком Баштанського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 засуджено за скоєння злочину та придбаний автомобіль визнано знаряддям злочину і конфісковано на користь держави. В подальшому державний виконавець ВДВС Баштанського РУЮ наклав арешт на заставлений автомобіль. Позивач, посилаючись на те, що накладенням арешту державний виконавець порушив право заставодержателя одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами боржника, просив позов задовольнити. Згідно вимог статті 81 КПК України, питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи, при цьому знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються. В силу ст. 403 вищевказаного Кодексу, вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов’язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Із змісту ст.ст. 3, 15 Закону України « Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» слід, що обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов’язує виникнення прав і обов’язків щодо рухомого майна. Відповідно до обтяження в обтяжувача і боржника виникають права і обов’язки, встановлені законом та/або договором. Вимоги до правочину, на підставі якого виникає обтяження, встановлюються законом. Обтяжувач (продавець) рухомих речей, які є предметом купівлі-продажу в кредит з відстроченням або розстроченням платежу, набуває пріоритет з моменту реєстрації відповідного обтяження. Такий пріоритет є вищим за інші обтяження майна боржника, встановлені на користь інших обтяжувачів, навіть якщо такі обтяження були зареєстровані раніше. Правило визначення пріоритету згідно з цією статтею застосовується за умови, що обтяження, встановлене на користь продавця товару в кредит, було зареєстроване протягом п’яти днів із дня продажу і відповідний обтяжувач у зазначений строк письмово повідомив про виникнення в нього вищого пріоритету всіх інших обтяжувачів майна боржника, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження. Укладення між сторонами кредитно-заставного договору свідчить про виникнення між ними договірного (пріоритетного) обтяження в сфері цивільного законодавства, однак конфіскація є додатковим покаранням в галузі кримінального законодавства, а тому перебування автомобіля в заставі та наявність у відповідача ОСОБА_1 непогашених зобов’язань перед позивачем, не є підставою для виключення з акту опису та арешту вищевказаного автомобіля, який визнано знаряддям злочину та на підставі ст. 81 п.1 КПК України конфісковано в доход держави, відповідно до вироку суду, який набрав законної сили. Наявність пріоритету обтяження може бути враховано при визначені черговості задоволення вимог стягувачів при виконанні рішень суду, визначеного в Законі України « Про виконавче провадження». На підставі викладеного та керуючись ст. 10, 60, 152, 212, 215, 218 ЦПК України, суд,- В И Р І Ш И В: позовні вимоги Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1, Управління державного казначейства у Баштанському районі Миколаївської області та Державної податкової інспекції в Баштанському районі Миколаївської області, заінтересована особа відділ державної виконавчої служби Баштанського районного управління юстиції в Миколаївській області, про виключення заставленого майна з опису - залишити без задоволення. Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання апелянтом заяви про апеляційне оскарження. ГОЛОВУЮЧИЙ ПО СПРАВІ СУДДЯ http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9766489

Справа № 2-1070/2009 р. № 2-135/2010 р Р І Ш Е Н Н Я Іменем України 11 серпня 2010 року Баришівський районний суд Київської області в складі головуючого судді Литвиненко О.Л. секретаря Чейчук Ю.М. з участю представника позивача ОСОБА_1 представника відповідача Аханової А.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Баришівка цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача банківських послуг в частині визнання незаконною підвищення процентної ставки та недійсною умов договору, В с т а н о в и в: Позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду з даною позовною заявою, мотивуючи позовні вимоги тим, що 04 березня 2008 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір №КЗJWGA15006739, відповідно до якого відповідач надав позивачці кредитні кошти розміром 369 584 гривні 25 копійок строком з 04.03.2008 року по 04.03.2023 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,34 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту, винагороди за резервування ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу. 8 січня 2009р. відповідач листом повідомив позивачку про підвищення в односторонньому порядку відсоткової ставки за зазначеним кредитним договором з 01 лютого 2009 року до 29,52 % на рік. Позивачка вважає підвищення відповідачем в односторонньому порядку відсоткової ставки по кредитному договору незаконним, а умову договору в частині права відповідача в односторонньому порядку розірвати кредитний договір недійсною, так як це суперечить чинному законодавству . Просить суд в изнати недійсним з 1 лютого 2009 року підвищення Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» в односторонньому порядку відсоткової ставки з 1,34% на місяць до 29,52 % на рік по кредитному договору №КЗJWGA15006739 від 4 березня 2008 року, укладеного між позивачкою та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та зобов'язати Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» з 1 лютого 2009 року проводити нарахування відсотків за користування кредитом за кредитним договором №КЗJWGA15006739 від 4 березня 2008 року по відсотковій ставці в розмірі 1,34 % на місяць, зобов'язати Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» зробити перерахунок за кредитним договором №КЗJWGA15006739 від 4 березня 2008 року, укладеним між позивачкою та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», зарахувавши отриману від позивачки з 1 лютого 2009 року різницю по відсоткам від одностороннього збільшення відсоткової ставки за кредитом в рахунок сплати заборгованості за основною сумою кредиту, визнати недійсною з 09.01.2009 р. умову пункту 2.3.3 кредитного договору №КЗJWGA15006739 від 4 березня 2008 року в частині щодо такої події як право Банка при виникненні кожної з наступних подій, зокрема відмови Позичальника в оформлені (переоформленні) якого-небудь із договорів, договорів іпотеки, поруки, договорів страхування згідно п. 2.2.7 даного Договору згідно статті 651 Цивільного кодексу України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням Позичальникові відповідного повідомлення (у зазначену в повідомленні дату договір вважається розірваним) та стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати. У судовому засіданні позивачка ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та пояснила суду, що між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» 04 березня 2008 року був укладений кредитний договір, на умовах якого вона отримала кредит на придбання квартири. З часу укладення договору своєчасно вносила чергові платежі по кредитному договору і збільшення відсоткової ставки з 1,34% на місяць до 29,52% на рік вважає незаконним, оскільки це суперечить чинному законодавству. Відповідач направив їй листа про збільшення відсоткової ставки в січні місяці 2009 року, який позивачка отримала значно пізніше. Просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник позивачки ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та пояснив суду, що відповідно до умов кредитного договору від 04 березня 2008 року банк надав позивачці кредит у національній валюті терміном сплати до 2023 року. Позивачка умови кредитного договору виконувала добросовісно, а саме, своєчасно вносила необхідну суму на погашення кредиту. Банк незаконно збільшив відсоткову ставку з 16 % річних до 29,52 %. Вважає дії банка по збільшенню відсоткової ставки незаконними, оскільки це суперечить діючому законодавству, а саме Цивільному кодексу України, відповідно до статті 1056-1 якого, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача Аханова А.Е. у судовому засіданні заперечила проти заявлених позовних вимог та пояснила суду, що 04 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір, за яким Банком було надано кредитні кошти на строк з 04.03.2008 р. по 04.03.2023 р. включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 369584,25 гривень зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,34% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту, винагороди за резервування ресурсів та винагороди за проведення фінансового моніторингу. Відповідно до п. 2.3.1. кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон'юктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). Листом від 25.12.2008 року №20.1.3.2/6-41766, відправленим 08 січня 2009 року на адресу позивачки, її було повідомлено про збільшення відсоткової ставки за кредитним договором до 29,52% на рік з 01 лютого 2009 року. Пунктом 3.5. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБУ від 10.05.2005 року № 168 встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. При цьому зміна процентної ставки за кредитом відбулася не внаслідок волевиявлення банку, а через збільшення облікової ставки НБУ та зміни курсу долара США до гривні. Таким чином, ПриватБанком були дотримані вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про те, що у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках. Право банку збільшити процентну ставку шляхом надсилання відповідного повідомлення було реалізовано до набрання чинності ст.1056-1 ЦК України, тому банк діяв відповідно до умов укладеного з позивачкою договору та в рамках чинного законодавства України. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у повному обсязі. Заслухавши пояснення позивачки, представника позивачки, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлений позов є частково обґрунтований та такий, що підлягає до часткового задоволення. Судом встановлено, що відповідно до кредитного договору №КЗJWGA15006739 від 04 березня 2008 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та позичальником ОСОБА_3, остання отримала кредит у розмірі 369 584 гривень 25 копійок. Кредит наданий позивальникові на строк з 04.03.2008 року по 04.03.2023 року включно зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,34 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту, винагороди за резервування ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу. Пунктом 2.3.1. кредитного договору передбачено, що «Банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування Кредитом, при зміні кон,юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного Договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому Банк надсилає Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки Банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів, на яке збільшилась ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США». Законом України від 12 грудня 2008 року, який набрав чинності з 9 січня 2009 року, були внесені відповідні зміни в ЦК України та ст. 55 Закон України «Про банки та банківську діяльність» згідно яких: ст. 1056-1 ЦК України – встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку та умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною, ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» - банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу, за винятком випадків, встановлених законом. Листом від 25.12.2008 року, який був направлений Банком позивачці 08.01.2009 року, позивачка повідомлялась, що ПриватБанк змушений вимагати зміни умов кредитного договору №КЗJWGA15006739 від 04 березня 2008 року і починаючи з 01 лютого 2008 року відсоткова ставка за кредитним договором складатиме 29,52 % на рік. Таким чином зміни в договорі фактично повинні були настати 01 лютого 2009 року, тобто після внесення змін до законодавства, яке передбачає заборону таких дій, а тому вони вчинені бути не могли, тому п. 2.3.1. кредитного договору на даний час не відповідає вимогам закону і є нікчемним. Відповідно до ст.638 ЦК України: п.2.3.1. даного Договору, згідно якого банк має право в односторонньому порядку збільшувати процентні ставки за користування кредитом, є істотною умовою договору, а тому зміна цих умов, згідно ст.651 ЦК України, допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, а також у разі істотного порушення другою стороною умов договору, внаслідок чого інша сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Згідно ст.654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється у тій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. У судовому засіданні встановлено, що протягом дії договору позивачка своєчасно вносила всі передбачені платежі і добросовісно виконувала взяті на себе зобов’язання, оскільки при укладанні договору достовірно знала про свій матеріальний стан та розмір щомісячних платежів. Отримавши листа з зазначенням про підвищення в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитом, позивачка направила листа до відповідача про свою незгоду з цим, не погодившись тим самим з новими умовами договору, що суттєво погіршували її права, про що їй не було відомо на момент отримання кредиту, так як п.2.3.1 не зазначав ні розміру, ні розрахунку суми, на яку підвищаться щомісячні платежі. Тим більше, що зміна відсоткової ставки суттєво вплине на загальну суму коштів, які позивач повинен буде сплатити банку. Кредит отриманий у національній валюті, а тому не можуть прийматися до уваги як підстава зміна ставки зміна курсу долара США на валютному ринку. Також представник відповідача посилався лише на загальні обставини в країні та у банківській сфері, що впливають на даний конкретний кредит. Проте його надано було в інших умовах, при інших рівнях облікової ставки НБУ, процентної ставки за кредитами та депозитами, витрати банком були понесені на видачу кредиту також у 2008 році і на даний час позичальник лише відшкодовує ці витрати, які не змінились. Таким чином, підвищення в односторонньому порядку відсоткової ставки по кредиту відповідачем не відповідає нормам діючого законодавства, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню. Судом встановлено, що позивачка добросовісно виконувала умови кредитного договору, своєчасно вносила оплату згідно графіку погашення кредиту та сплати відсотків і після підвищення відсоткової ставки Банк зараховував суму, яку вносила позивачка, на погашення відсотків по підвищеній відсотковій ставці 29,52 % на рік. Оскільки підвищення відсоткової ставки є незаконним, то відповідач зобов,язаний здійснити перерахунок та зарахувати отриману від позивачки з 01 лютого 2009 року різницю по відсоткам у рахунок сплати заборгованості за основною сумою кредиту, тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення. Позовні вимоги в частині зобов,язання ПАТ КБ «ПриватБанк» з 1 лютого 2009 року проводити нарахування відсотків за користування кредитом за кредитним договором №КЗJWGA15006739 від 4 березня 2008 року по відсотковій ставці в розмірі 1,34 % на місяць не підлягають задоволенню, оскільки підвищення ПАТ КБ «ПриватБанк» процентної ставки визнано судом незаконним і між сторонами продовжує діяти укладений договір. Позовні вимоги в частині визнання недійсною з 09.01.2009 р. умову пункту 2.3.3 кредитного договору №КЗJWGA15006739 від 4 березня 2008 року в частині щодо такої події як право Банка при виникненні кожної з наступних подій, зокрема відмови Позичальника в оформлені (переоформленні) якого-небудь із договорів, договорів іпотеки, поруки, договорів страхування згідно п. 2.2.7 даного Договору згідно статті 651 Цивільного кодексу України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням Позичальникові відповідного повідомлення (у зазначену в повідомленні дату договір вважається розірваним) не підлягають до задоволення, оскільки при укладенні кредитного договору позивачка була ознайомлена з умовами даного договору, не заперечувала проти даних умов та умови договору були погоджені сторонами. Відповідно до ст. 88 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме, витрати, пов'язані із інформаційно-технічним розглядом справи у розмірі 37 гривень та 1 000 гривень витрати на правову допомогу. Відповідно до ч.2 ст.88 ЦК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Враховуючи, що позивачка відповідно до п.10 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» звільнена від сплати державного мита, то його необхідно стягнути з відповідача на користь держави. Встановлені судом обставини підтверджуються: - копією кредитного договору №КЗJWGA15006739 від 4 березня 2008 року , укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та позичальником ОСОБА_3; - квитанцією про оплату ОСОБА_3 коштів у розмірі 1 000 гривень на правову допомогу; - копією листа №20.1.3.2/6-41776 від 25.12.2008 року; - копіями листів ОСОБА_3 про незгоду на підвищення процентної ставки; - копіями квитанцій про оплату ОСОБА_3 коштів на погашення заборгованості по кредитному договору; - копією квитанції про сплату ОСОБА_3 коштів у розмірі 37 гривень судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді. Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 169, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 638, 651, 654, 1056-1 ЦК України, ст.55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», суд, в и р і ш и в: Позов задовольнити частково. Визнати незаконним з 01 лютого 2009 року підвищення Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» в односторонньому порядку відсоткової ставки з 1,34 % на місяць до 29,52 % на рік по кредитному договору №КЗJWGA15006739 від 04 березня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк». Зобов,язати Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» зробити перерахунок за кредитним договором №КЗJWGA15006739 від 04 березня 2008 року, укладеним між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», зарахувавши отриману від ОСОБА_3 з 01 лютого 2009 року різницю по відсоткам від одностороннього збільшення відсоткової ставки за кредитом у рахунок сплати заборгованості за основною сумою кредиту. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (49094 м.Дніпропетровськ вул..Набережна Перемоги,50, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № 29098829000000, МФО №305299) на користь ОСОБА_3 (проживає в АДРЕСА_1) судові витрати на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи у суді у розмірі 37 гривень та судові витрати на правову допомогу у розмірі 1 000 гривень, а разом у розмірі 1 037 (одна тисяча тридцять сім) гривень. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 8 гривень 50 копійок. В іншій частині позовних вимог відмовити. На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня проголошення рішення до Апеляційного суду Київської області через Баришівський районний суд Київської області. Суддя О.Л. Литвиненко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10935219

Справа № 24/329д/10 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Запорізької області РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.12.10 за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Тавріда”, 70535, Запорізька область, Оріхівський район, с. Юрківка, вул. 50 років Великого Жовтня, буд. 178 до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Запорізької обласної дирекції “Райффайзен Банк Аваль”, м. Запоріжжя, вул. Тургенева, 29 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватний нотаріус Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцов О.В., 70500, АДРЕСА_1 про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки, договору застави транспортних засобів та зобов’язання вчинити дії суддя Азізбекян Т.А. У засіданні приймали участь представники: від позивача: Яковлєва Т.В. ( дов. б/н від 16.09.2010 р.). від відповідача: Громут В.І. ( № 1425 від 06.11.2009 р.). від третьої особи: не прибув ( письмове клопотання про розгляд без участі приватного нотаріуса). СУТЬ СПОРУ: 12.10.2010р. до господарського суду Запорізької області звернулось товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Тавріда” (надалі –ТОВ “Агрофірма “Тавріда”) з позовною заявою до ЗОД “Райффайзен Банк Аваль” про визнання недійсним кредитного договору № 010/02-2/87 від 16.04.2008р., визнання недійсним договору іпотеки № 010/02-2/87/3 від 18.04.2008р., визнання недійсним договору застави транспортних засобів № 010/02-2/87/4 від 18.04.2008р. та зобов’язання приватного нотаріуса Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцова О.В. виключити з реєстру іпотеку та заборонити відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за договором іпотеки № 010/02-2/87/3 від 18.04.2008р., та рухомого майна, яке було передано у заставу за договором застави транспортних засобів № 010/02-2/87/4 від 18.04.2008р. Ухвалою від 14.10.2010р. судом порушено провадження у справі № 24/329д/10, судове засідання призначено на 25.10.2010р. Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Приватного нотаріус Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцов О.В. У сторін, третьої особи витребувані документи, які необхідні для всебічного та об’єктивного розгляду і вирішення справи. 20.10.2010р. до господарського суду Запорізької області надійшла заява ТОВ “Агрофірма “Тавріда” про уточнення позовних вимог, якою позивач просить суд уточнити назву відповідача - ПуАТ “Райффайзен Банк Аваль” (далі –Банк) та залучити до участі у справу відповідача 2 - Приватного нотаріуса Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцов О.В. Ухвалою суду від 25.10.2010р. заява позивача про уточнення позовних вимог прийнята частково, а саме в частині уточнення назви відповідача. В частині залучення до участі у справі відповідача 2 - Приватного нотаріуса Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцов О.В. заява судом не прийнята, оскільки не відповідає вимогам ГПК України. Цією же ухвалою розгляд справи відкладено на 19.11.2010р. Ухвалою від 19.11.2010р. розгляд справи відкладено на 13.12.2010р. В судовому засіданні 13.12.2010р. оголошено перерву до 24.12.2010р. Розгляд справи здійснювався за допомогою технічних засобів фіксації судового процесу. У засіданні суду 24.12.2010р., на підставі ст. ст. 82-1, 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Судом роз’яснено про час написання рішення у повному обсязі. Позивач заявлені вимоги обґрунтовував доводами, викладеними у позовній заяві в якій зазначав наступне. 16.04.2008р. між сторонами укладений кредитний договір №010/02-2/87, за умовами якого Банк відкрив ТОВ “Агрофірма “Тавріда” не відновлювальну кредитну лінію у сумі 70 000,00 доларів США строком до 15.04.2009р. із сплатою 13,5% річних на умовах забезпечення кредиту, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування. На підставі кредитного договору № 010/02-2/87 від 16.04.2008р. укладений договір іпотеки № 010/02-2/87/3 від 18.04.2008р., посвідчений приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцовим О.В. Відповідно до договору іпотеки кредитного договору, забезпеченням цього договору є майно, належне позивачу, а саме: нерухоме майно за адресою: Запорізька обл., Оріхівський район, с. Юрківка, вул. Садова, б. б/н, загальною площею 3 859,3 кв. м. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві колективної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Заставна вартість предмета іпотеки визначена у сумі 545 700,00 грн. У забезпечення виконання зобов’язання укладений договір застави транспортних засобів № 010/02-2/87/4 від 18.04.2008р., згідно якого у заставу передані сільгосптехніка та обладнання. Предмет застави оцінений сторонами у сумі 286 300,00 грн. Також у забезпечення виконання зобов’язання банк отримав поруку Кваса І.О., Ковальського О.В. Позивач вказує, що надання Банком грошових коштів (кредиту) в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій НБУ видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Положення, щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені ст. 524 ЦК України. На день укладання кредитного договору курс іноземної валюти становив 1 долар США = 5,05 грн., а станом на час подачі позову до суду - 1 долар США = 7,91 грн. У зв’язку з чим значно погіршився фінансовий стан підприємства. Отже, на думку позивача, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час, є порушенням одного із принципів цивільно - правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Позивач зазначає, що відповідач не мав права надавати кредит в іноземній валюті для розрахунками резидентами України. Таким чином, укладання спірного договору суперечить Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, тобто діючому законодавству України. Відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Тобто недійсними є умови договору іпотеки № 010/02-2/87/3 від 18.04.2008р., а також договір застави транспортних засобів № 010/02-2/87/4 від 18.04.2008р., що є спірними договорами і походять від кредитного договору № 010/02-2/87 від 16.04.2008р. Враховуючи викладене, позивач просить суд на підставі ст. 99 Конституції України, ст. ст. 3, 4, 13, 192, 203, 215, 216, 227, 236, 524, 548, ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 174, 189, 198, 345-349 ГК України, ст. ст. 3, 4 Закону України “Про заставу”, ст. ст. 3, 5 Закону України “Про іпотеку”, ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів”, ст. 35 Закону України “Про національний банк України”, ст. 2 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, ст. 2 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, п. 1.10 Положення “Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу”, позов задовольнити. Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві від 22.10.2010р. вих. № 12-21/11 та зазначив, що ні Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ні жоден з інших нормативно-правових актів не передбачають прямих обмежень щодо видачі кредитів в іноземній валюті, а також не містить заборони на вираження грошових зобов’язань в іноземній валюті. Банк має видані Національним банком України 11.10.2006р. банківську ліцензію на право здійснювати банківські операції та ряд дозволів на здійснення валютних та інших операції, які визначені ч. 1 та п. п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, 11.10.2006р. - дозвіл № 10-4 на право здійснення операцій, визначених п. п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 цього Закону із додатком до такого дозволу. Отже, Банк має право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії. Використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії (індивідуальної ліцензії), як це встановлено п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Національного банку України від 14.10.2004 № 483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004р. за № 1429/10028, дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування в іноземній валюті при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України. Оскільки, отримувачем відсотків, комісій за кредитним договором є відповідач (банк), то посилання позивача на обов’язкове одержання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, є помилковим. Крім того, позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його прав внаслідок укладання спірного кредитного договору. При укладенні спірного договору позивачу були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили позивача прийняти ці умови на вкрай невигідних для себе умовах. До того ж, відповідач зазначає, що положення Закону України “Про здійснення розрахунків в іноземній валюті”, а також Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління НБУ 30.05.2007р. за № 200 на відносини з надання та повернення кредиту не розповсюджуються. За таких обставин зміст кредитного договору відповідає вимогам законодавства та укладений з додержанням норм ст. ст. 203, 1046-1048, 1054, 1055 Цивільного кодексу України, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Закону України “Про банки і банківську діяльність”. У зв’язку з чим, відповідач просить суд відмовити в задоволені позову. Третя особа - Приватний нотаріус Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцов О.В. пояснив, що ним, як нотаріусом, дотримані всі вимоги чинного законодавства України, щодо посвідчення спірних договорів. Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ: 16.04.2008р. між Відкритим акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль” (Кредитор) і Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Тавріда” (Позичальник) укладено кредитний договір № 010/02-2/87 (невідновлена кредитна лінія), за умовами якого (п. 1.1.) Кредитор, на положеннях та умовах цього договору, відкриває Позичальнику не відновлювальну кредитну лінію (кредит) у сумі 70 000,00 дол. США, строком до 15 квітня 2009 року, із сплатою 13,5% процентів річних. Протоколом Загальних зборів акціонерів № 36-45 від 14.10.2009р. прийнято рішення про зміну найменування Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” на Публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль”. Публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” є правонаступником за всіма правами та обов’язками Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” (п. 1.3. Статуту). Відповідно до п. 2.1. договору, кредитні кошти призначені на поповнення обігових коштів з метою придбання хімічних засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів, насіннєвого матеріалу, мінеральних добрив, виплати заробітної плати, сплати за енергоносії, страхування, нотаріальні послуги, оплата інших виробничих потреб, (мета кредиту, ст. 345 ГК України). За приписами ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Відповідно до ст. 199 цього кодексу, виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов’язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. За змістом ч. 1ст. 575 ЦК України, одним із видів договору застави є іпотека. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України). Згідно п. 3.1. кредитного договору, Кредитор надає Позичальнику кредит на умовах його забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 16.04.2008р. між Відкритим акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль” (Іпотекодержатель) і Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Тавріда” (Іпотекодавець) укладено договір іпотеки № 010/02-2/87/3, який (п. 1.1.) забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору від 16.04.2008р. № 010/02-2/87. Предметом договору іпотеки є нерухоме майно за адресою: Запорізька обл., Оріхівський район, с. Юрківка, вул. Садова, буд. б/н, загальною площею 3 859,3 кв. м., розташований на земельній ділянці 25 000 кв. м. (п. 1.2.). Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві колективної власності, на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Юрківської сільської ради Оріхівського району Запорізької області 16.01.2003р., б/н, зареєстрованого Комунальним підприємством “Комишуваське бюро державної реєстрації та технічної інвентаризації” Запорізької області 16.01.2003р., про що зроблено запис № 09 в книгу № 01 та зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 5643027 27.04.2004р. Відповідно до п. 1.5 договору іпотеки, заставна вартість предмета іпотеки визначається сторонами у сумі 545 700,00 грн. 18.04.2008р. договір іпотеки від 18.04.2008р. № 010/02-2/87/3 посвідчений приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцовим О.В. Також, 18.04.2008р. між Відкритим акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль” (Заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Тавріда” (Заставодавець) укладений договір застави транспортних засобів № 010/02-2/87/4, який посвідчений приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцовим О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 1088. Згідно п. 1.1., цей договір забезпечує вимоги Заставодержателя, що витікають з кредитного договору від 16.04.2008р. № 010/02-2/87. Заставодавець на умовах, передбачених цим договором, передає у заставу належний йому на праві власності сільгосптехніка та обладнання. Пунктом 1.3. договору визначено, що предмет застави оцінюється сторонами в сумі 286 300,00 грн. ТОВ “Агрофірма Тавріда” звернулось до господарського суду з вимогами про визнання недійсним кредитного договору № 010/02-2/87 від 16.04.2008р., визнання недійсним договору іпотеки № 010/02-2/87/3 від 18.04.2008р., визнання недійсним договору застави транспортних засобів № 010/02-2/87/4 від 18.04.2008р. та зобов’язання приватного нотаріуса Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцова О.В. виключити з реєстру іпотеку та заборонити відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за договором іпотеки № 010/02-2/87/3 від 18.04.2008р. та рухомого майна, яке було передано у заставу за договором застави транспортних засобів № 010/02-2/87/4 від 18.04.2008р. Підставами для недійсності кредитного договору позивачем визначено укладення останнього в валюті, відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, що, на думку позивача, суперечить вимогам законодавства. Недійсність договорів щодо забезпечення зобов’язань позивач нормативно обґрунтовує положеннями ст. 548 Цивільного кодексу України. Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши дослідженні докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав. Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом. Предметом спору є, зокрема, визнання недійсним кредитного договору від № 010/02-2/87 від 16.04.2008р. та договорів щодо забезпечення зобов’язань. Статтею 1054 Цивільного кодексу України (ЦК України) встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. За приписами ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст. 7 Господарського кодексу України, ст. 4 Цивільного кодексу України, відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. Згідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. За приписами ст. 35 Закону України “Про Національний банк України” гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Частиною 2 ст. 189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях. В іноземній валюті можуть визначатися ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін. Спірний договір не являється зовнішньоекономічним договором. Відповідно до ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Отже, вищезазначеними актами діючого законодавства встановлений вичерпний перелік випадків, коли зобов’язання між сторонами може бути виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню в валюті, відмінній від гривні України. Такими випадками є визначення ціни в іноземній валюті у зовнішньоекономічному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в іноземній валюті, а також наявність у конкретного суб’єкта господарських відносин виключного права на проведення розрахунків в іноземній валюті у разі дотримання вимог, прямо передбачених законодавством. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який з урахуванням припису статті 4 Цивільного кодексу України та ст. 7 Господарського Кодексу є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання банком позичальнику грошових коштів (кредиту) у вигляді відновлювальної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. За приписами ст. 14 Господарського кодексу України, ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Відповідно до ст. 2 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із ст. 2 Закону України “Про банки та банківську діяльність” документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п. п. “в” та “г” ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, пункту 1.10 Положення “Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу” одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Встановлено, що на момент укладання кредитного договору № 010/02-2/87 від 16.04.2008р. сторонами досягнуто домовленості щодо надання відповідачем позивачу кредиту в іноземній валюті в розмірі 70 000,00 доларів США. Приймаючи до уваги положення ст. 5 ДКМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та враховуючи встановлені судом обставини щодо укладання спірного договору на умовах надання кредиту в іноземній валюті, суд дійшов висновку, що вказана валютна операція потребує отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії. Проте, з матеріалів справи вбачається, що індивідуальна ліцензія на надання Банком та отримання ТОВ Агрофірма Тавріда” кредиту в іноземній валюті у жодної із сторін за спірним кредитним договором відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором № 010/02-2/87 від 16.04.2008р. суперечить приписам п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та Положенню “Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу”. Наданий відповідачем до матеріалів справи дозвіл № 10-4 від 11.10.2006р. Національного банку України, як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає, оскільки зазначений документ відповідно до приписів п. 5.3 Положення “Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій” виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. При цьому, наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та не робить укладений кредитний договір законним. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою правління НБУ № 483 від 14.10.2004р., використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями). Фактично в даному випадку ініціатором та отримувачем за валютною операцією по спірному договору в першу чергу є позивач, що підтверджується копією анкети-заяви на отримання кредиту від 09.04.2008р., з якої чітко вбачається, що ініціатором валютної операції був саме позивач . Як було зазначено вище, згідно п. 1.1 договору Кредитор, на положеннях та умовах цього договору, відкриває Позичальнику не відновлювальну кредитну лінію (кредит) у сумі 70 000,00 дол. США, строком до 15 квітня 2009 року, із сплатою 13,5% процентів річних. Відповідно до п. 5.1. кредитного договору, на умовах цього договору для видачі кредиту Кредитор відкриває Позичальнику позичковий рахунок № 2062. Відповідно до пункту 1.4 Положення № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Таким чином, надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відновлювальної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом) за своєю правовою природою є валютною операцією, отримувачем за якою в першу чергу є позичальник. Враховуючи, що ініціатором та отримувачем за валютною операцією є позичальник, то пунктом 1.5 Положення № 483 сторони кредитного договору зобов’язані отримати індивідуальну ліцензію на здійснення зазначеної валютної операції. Приймаючи до уваги вищевикладене, сторони повинні були отримати дві індивідуальні ліцензії: - індивідуальну ліцензію на надання і одержання кредиту в іноземній валюті відповідно до п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”; - індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави відповідно до п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Разом з тим, матеріали справи свідчать, що зазначені індивідуальні ліцензії ТОВ “Агрофірма Тавріда” та відповідачем у встановленому законодавством порядку отримані не були, доказів суду не надано. Відповідно до статті 227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Оскільки спірний договір суперечить вказаним вище нормам ЦК України, ГК України, законам та іншим актам цивільного законодавства України, його слід визнати недійсним. За таких обставин, позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору № 010/02-2/87 від 16.04.2008р. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Заперечення відповідача не приймаються по вказаним вище підставам. Позовні вимоги в частині визнання недійсним договору іпотеки № 010/02-2/87/3 від 18.04.2008р. та визнання недійсним договору застави транспортних засобів № 010/02-2/87/4 від 18.04.2008р. також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності кредитного договору № 010/02-2/87 від 16.04.2008р., в забезпечення виконання позивачем обов’язків за яким були укладені договір іпотеки № 010/02-2/87/3 від 18.04.2008р. та договір застави транспортних засобів № 010/02-2/87/4 від 18.04.2008р., останні підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України. Вимога позивача про зобов’язання приватного нотаріуса Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Студенцова О.В. виключити з реєстру іпотеку та заборонити відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за договором іпотеки № 010/02-2/87/3 від 18.04.2008р., та рухомого майна, яке було передано у заставу за договором застави транспортних засобів № 010/02-2/87/4 від 18.04.2008р. залишена судом без задоволення, оскільки не є можливим покладання на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, будь - яких матеріально-правових обов’язків, а також установлення чи захист її прав. Тобто є неможливим винесення рішення суду про права чи обов’язки цієї третьої особи. Згідно з нормами Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.93 № 7-93, державне мито із позовних заяв не майнового характеру сплачується у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. З доданої до позовної заяви квитанції від 29.09.2010р. вбачається, що позивачем сплачено державне мито в розмірі 255,00 грн. Тобто, мито внесено в меншому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством та підлягає стягненню з позивача в доход державного бюджету України в сумі 85,00 грн. Оскільки недійсність договорів обумовлена виною обох сторін, тому судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4-5, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: Позов задовольнити частково. Визнати недійсним кредитний договір № 010/02-2/87 від 16.04.2008р., укладений між Публічним акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль” в особі Запорізької обласної дирекції “Райффайзен Банк Аваль” та товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Тавріда”. Визнати недійсним договір іпотеки № 010/02-2/87/3 від 18.04.2008р., укладений між Публічним акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль” в особі Запорізької обласної дирекції “Райффайзен Банк Аваль” та товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Тавріда”. Визнати недійсним договір застави транспортних засобів № 010/02-2/87/4 від 18.04.2008р., укладений між Публічним акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль” в особі Запорізької обласної дирекції “Райффайзен Банк Аваль” та товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Тавріда”. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Запорізької обласної дирекції “Райффайзен Банк Аваль” (69063, м. Запоріжжя, вул. Тургенева, 29, код ЄДРПОУ 14305909, МФО 313827, рахунок № 2909334 в ЗОД “Райффайзен Банк Аваль” на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Тавріда” (70535, Запорізька область, Оріхівський район, с. Юрківка, вул. 50 років Великого Жовтня, буд. 178, код ЄДРПОУ 30687647, р/р. № 26003201635 в ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”, МФО 313827) –127 (сто двадцять сім) грн. 50 коп. державного мита та 88 (вісімдесят вісім) грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Тавріда” (70535, Запорізька область, Оріхівський район, с. Юрківка, вул. 50 років Великого Жовтня, буд. 178, код ЄДРПОУ 30687647, р/р. № 26003201635 в ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”, МФО 313827) в доход Державного бюджету України (отримувач: Державний бюджет Орджонікідзевського району, банк отримувача: Головне управління Державного казначейства України у Запорізькій області, р/р 31119095700007, МФО 813015, код ЄДРПОУ 34677145, код бюджетної класифікації 22090200, символ банку 095) –85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. державного мита. Видати наказ. В іншій частині позову відмовити. Суддя Т.А. Азізбекян Повне рішення складено 10.01.2011р. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13490234

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: суддів: Григор’євої Л.І., Балюка М.І., Луспеника Д.Д., - розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” про захист прав споживача, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 21 квітня 2010 року, встановила: У червні 2009 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 27 квітня 2007 року уклала з відповідачем кредитний договір, за умовами якого отримала кредит в сумі 55 280 грн. зі сплатою 1,17 % на місяць. 13 січня 2009 року нею було отримано лист, в якому відповідач повідомив її про збільшення в односторонньому порядку розміру процентної ставки з 1 лютого 2009 року за користування кредитом до 26,88 %. Посилаючись на протиправність дій відповідача, ОСОБА_3 просила визнати незаконним збільшення відповідачем процентної ставки за користування кредитом з 9 січня 2009 року. Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19 лютого 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 21 квітня 2010 року, позов задоволено. У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі публічне акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк” просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Оскільки доводи касаційної скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а отже, відсутні передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України підстави для скасування вказаних судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу. Керуючись ст. ст. 331, 332, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” відхилити. Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 21 квітня 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Л.І. Григор’єва М.І. Балюк Д.Д. Луспеник http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13336665

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22ц-933/2010 Головуючий по 1 інстанції Міщенко С.В. Категорія: № 19, 27 Доповідач в апеляційній Інстанції Василенко Л.І. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2010 р. колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі: головуючого Бородійчука В.Г. суддів Василенко Л.І. Демченка В.А. при секретарі Петренко С.П. з участю прокурора адвокатів розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19 лютого 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача, в с т а н о в и л а : 15.06.2009 р. ОСОБА_6 звернулася в суд з позовом до Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача. В обґрунтування заявлених вимог вказала, що 27.04.2007 р. між сторонами був укладений кредитний договір № CSА0GA00000026, у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 55 280 грн., з кінцевим строком повернення 27.04.2017 р., зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1.17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % в момент надання кредиту, щомісячної комісії у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту в період сплати. Всі умови кредитного договору по платежам вона виконувала добросовісно. 13.01.2009 р. вона отримала від ЗАТ КБ «ПриватБанк» лист про підняття з 01.02.2009 р. процентної ставки за користування кредитом до 26,88 % річних. Незважаючи на відсутність її згоди, відповідач все одно, в порушення норм цивільного законодавства, збільшив процентну ставку в односторонньому порядку. Тому ОСОБА_6 просила суд визнати незаконним збільшення ЗАТ КБ «ПриватБанк» відсоткової ставки за користування кредитом за кредитним договором №CSА0GA00000026 від 27.04.2007 р. з 09.01.2009 р. та визнати недійсною умову пункту 2.3.1. кредитного договору №CSА0GA00000026 від 27.04.2007 р. Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19 лютого 2010 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано незаконним збільшення ЗАТ КБ «ПриватБанк» розміру відсоткової ставки за користування кредитом по кредитному договору № CSА0GA00000026 від 27.04.2007 р., укладеному між ОСОБА_6 та ЗАТ КБ «ПриватБанк». Визнано недійсною умову пункту 2.3.1. кредитного договору № CSА0GA00000026 від 27.04.2007 р. Стягнуто з ЗАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_6 державне мито в сумі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37,50 грн. В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду, як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити ОСОБА_6 в задоволенні її позовних вимог. При цьому вказав, що як рішення про зміну процентної ставки по кредиту було прийняте, так і лист про зміну процентної ставки був направлений до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12.12.2008 р. А оскільки положення даного Закону не мають зворотної дії в часі, дії банку щодо односторонньої зміни процентної ставки є правомірними і відповідають положенням чинного на момент зміни процентної ставки законодавства. Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін, що з'явились, представника позивачки ОСОБА_7, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити. Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив з того, що вони є обґрунтованими. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. При цьому відповідно до ч. 4 приведеної статті банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168. Зміни до договорів допускаються лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 651 ЦК України). Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи що 27.04.2007 р. між сторонами був укладений кредитний договір (на споживчі цілі п. 7.1) № CSА0GA00000026, у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 55 280 грн., з кінцевим строком повернення 27.04.2017 р., зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1.17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % в момент надання кредиту, щомісячної комісії у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту в період сплати. Пунктом 2.3.1 наведеного договору визначено, що банк має право в односторонньому порядку збільшити розмір процентної ставки при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні: курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання даного договору; зміні облікової ставки НБУ, зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд, або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). Банк своїм листом від 25.12.2008 р., який позивачкою, за її твердженням, був отриманий 13.01.2009 р., повідомив ОСОБА_6 про те, що з 01.02.2009 р. відсоткова ставка за укладеним між сторонами кредитним договором буде становити 26,88 %. Однак, статтею 1056 - 1 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір процентів та порядок їх плати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Приведена стаття 1056 - 1 Цивільного кодексу України набрала чинності 10 січня 2009 року. Спірний договір між сторонами був укладений 27.04.2007 р. Однак судова колегія вирішуючи спір та розглядаючи апеляційну скаргу враховує, що відповідно до частини першої статті 58 Конституції України та частини другої статті 5 Цивільного кодексу України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Враховуючи викладене та наведені вимоги закону, судова колегія приходить до висновку, що суд встановивши, що підвищення відповідачем, згідно до п. 2.3.1. спірного договору, з 01.02.2009 р. в односторонньому порядку відсоткової ставки до 26,88 % по кредиту не відповідає нормам діючого законодавства, з урахуванням ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки та інших платежів, передбачених кредитним договором», положення якого застосовуються до усіх кредитних договорів, які були укладені або продовжують діяти після набрання чинності даного Закону, прийшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_6 підлягають до задоволення. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і на їх правильність не впливають. Крім того вони були предметом розгляду суду першої інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги судова колегія не вбачає. Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, у х в а л и л а : Апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилити. Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19 лютого 2010 року залишити без змін. Ухвала набирає чинності одразу після проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців. Головуючий /підпис/ Судді /підписи/ Згідно з оригіналом Суддя Л.І. Василенко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9301691

Справа № 2-112 2010 року РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2010 року м. Золотоноша Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі: головуючого судді Міщенка С.В., при секретарі Матвєєвій О.І., з участю: позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2 представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Золотоноша справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про захист прав споживача, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ЗАТ КБ "ПриватБанк" код ЄДРПОУ 14360570 про захист прав споживача. Свій позов позивач пояснює тим, що 27.04 2007 року вона уклала кредитний договір №CSA0GA00000026 з ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі директора Золотоніського відділення ЧГРУ ПриватБанк ОСОБА_4, що діє на підставі довіреності № 4910 від 23.09.2005р. Згідно умов договору вона отримала кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк до 27.04.2017 р. включно, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 55280,00 грн. зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5% в момент надання кредиту, щомісячної комісії у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту в період сплати (п. 7.1). Всі умови кредитного договору по платежам вона виконує добросовісно. Позивачем був отриманий лист від 13.01.09р. від ЗАТ КБ ПриватБанк, в якому відповідач посилаючись на п. 2.3.1 кредитного договору №CSA0GA00000026 повідомляє про збільшення в односторонньому порядку розміру процентної ставки з 01 лютого 2009 року за користування кредитом до 26,88%. 14.01.09 р. вона звернулася до відповідача з листом, в якому виразила свою категоричну незгоду і відмовилась від підвищення розміру відсоткової ставки до рівня 26,88% річних за кредитним договором №CSA0GA00000026 від 27.04.07р. на підставі вимог ст.ст. 651-654, 1048,1054,1056-1 ЦК України. Але не звертаючи уваги на вказані норми чинного законодавства України, відповідач продовжував надсилати позивачеві листи, в яких викладав свою позицію з власним тлумаченням норм законодавства України. 14.05.2009 року вона знов отримала лист від відповідача з вимогами та погрозами застосувати арешт та примусовий продаж належного їй майна та заборону виїзду за межі України. Відповідно до ч. 2 ст.1056-1 ЦК України, що набула чинності 09.01.2009 року, встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Як вбачається з листів-повідомлень відповідача, процентна ставка по кредитному договору підвищується відповідачем з 01.02.2009 року, тобто після набрання чинності ст.1056-1 ЦК України, але оскільки вона не надала свою згоду на зміну відсоткової ставки за кредитним договором, то вона повинна залишатися попередньою без зміни до повного виконання всіх умов обома сторонами договору. Відповідно до ч. 3 ст.10561 ЦК України умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до ч. 4 ст. 216 ЦК України правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Таким чином, умова договору, передбачена п.п. 2.3.1 п. 2.3 кредитного Одговору про право відповідача збільшувати розмір відсоткової ставки в односторонньому порядку є нікчемною з 09.01.2009 року і не створює для сторін цієї угоди ніяких юридичних наслідків, а тому процентна ставка за кредитним договором повинна залишатися без зміни. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 21 ЗУ "Про захист прав споживача", крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Стаття 47 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі. Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте, зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена на підставах, передбачених законодавством. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Зі змісту п.п. 2.3.1 п. 2.3 кредитного договору, відповідно до яких банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки вбачається, що дані положення порушують права позивача та законні інтереси, порушують принцип рівності сторін договору, містять дискримінаційні стосовно неї правила зміни відсоткової ставки та є несправедливою умовою договору, мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника і прямо суперечать вимогам чинного законодавства. Тому позивач просила суд визнати незаконним збільшення відповідачем процентної ставки за користування кредитом за кредитним договором №CSA0GA00000026 від 27.04.07р. з 09.01.2009 року. Під час судового засідання позивач та її представник наполягали на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з зазначених вище підстав, а також, враховуючи, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів та інших платежів, передбачених кредитним договором", передбачена заборона фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки або інших платежів, передбаченим кредитним договором або графіком погашення боргу, а також розривати в односторонньому порядку укладені кредитні договори, дія якої застосовується до усіх кредитних договорів, які були укладені або продовжують діяти після набрання чинності цим Законом. Представник відповідача не визнав позову та пояснив, що згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається тільки за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У випадку зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну (ч. 3 ст. 653 ЦКУ). У випадку односторонньої зміни умов договору цивільним законодавством чітко не врегульоване питання, з якого моменту відбувається зміна договору у випадку реалізації права на односторонню зміну. Виходячи з принципу диспозитивності цивільного права - сторони мають право врегулювати свої правовідносини на свій розсуд за умови відсутності у законодавстві прямої заборони, або вказівки, яким чином необхідно діяти. З цього випливає, що у випадку відсутності нормативного врегулювання щодо моменту зміни договору (у випадку реалізації права на односторонню зміну), - це питання може бути врегульовано в договорі. Пунктом 2.3.1 договору встановлено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки, при цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Тобто, договір вже змінено, про цю зміну банк і повідомляє клієнта. Частиною 4 ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" встановлено, що у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Таким чином, законом також встановлено: спочатку відбувається одностороння зміна, потім повідомлення, отже у випадку односторонньої зміни умов договору моментом зміни договору є момент прийняття рішення про таку зміну. Таким чином, і прийняття рішення про підвищення ставки (зміну умов договору), і відправлення повідомлення про прийняте рішення були здійснені до 09.01.2009 року, тобто до моменту набрання чинності законом від 12.12.2008р. про заборону одностороннього підвищення ставок. У зв'язку з чим представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову. Вислухавши сторони по справі, ознайомившись з матеріалами справи та ретельно дослідивши всі докази по справі, суд вважає, що позов підлягає до задоволення. Так, судом було встановлено, що дійсно 27.04.2007 року між позивачем та ЗАТ КБ "ПриватБанк", в особі директора Золотоніського відділення ЧГРУ ПриватБанк ОСОБА_4, що діяла на підставі довіреності № 4910 від 23.09.2005р., було укладено кредитний договір №CSA0GA00000026. Згідно умов Договору ОСОБА_1 отримала кредитні кошти на строк до 27.04.2017р. включно, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 55280,00 грн. зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. При цьому відповідно до п.п. 2.3.1 кредитного договору №CSA0GA00000026 від 27.04.07р. у банка станом на січень 2009 року було право збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні коньюктури ринку грошових ресурсів України в границях кількості пунктів на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США. Але для цього відповідно до того ж пп. 2.3.1 Договору - банк зобов'язаний був надіслати Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. А відповідно до п. 2.3.3 у разі, якщо Позичальник не дав згоди на таке збільшення процентної ставки по кредиту, то Банк мав право лише змінити умови договору - зажадати від Позичальника дострокового повернення кредиту, сплати комісії і відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за цим Договором у повному обсязі шляхом спрямування відповідного повідомлення або розірвати Договір у судовому порядку або здійснити, згідно ст.651 ЦК України, одностороннє розірвання договору з надсиланням Позичальникові відповідного повідомлення. Відповідач не дотримався узгодженої процедури та грубо порушив умови договору та закону. Так з боку Банку 01.02.2009р. було в односторонньому порядку, без узгодження з Позичальником, піднято процентну ставку. При цьому Банком позивачеві був надісланий лист №20.1.3.2/6-34086 від 25.12.2008р. (а.с.8), від імені голови правління ЗАТ КБ ПриватБанк ОСОБА_6, в якому він, посилаючись на умови кредитного договору №CSA0GA00000026 від 27.04.07р., вимагав (а не пропонував) зміни умови кредитного договору №CSA0GA00000026 і в ультимативній формі повідомив про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом з 15,12% до 26,88%, як про подію, що вже відбулася, без будь-якого конкретного обґрунтування такого підвищення, та без отримання згоди на таке підвищення. Хоча ст. 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в тій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається. Тобто, в даному випадку, зміна мала відбутися в письмовій формі. Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. При цьому норма закону містить імперативний характер і не робить виключень до порядку зміни умов договору в односторонньому порядку. Але згоди на збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом позивач ні до 20.01.2009р., як того вимагав Банк у вказаному повідомленні, ні пізніше - не надавала. Навпаки ОСОБА_1 14.01.2009 року надіслала письмове заперечення з приводу запропонованих Банком змін до умов кредитного договору №CSA0GA00000026 (а.с.8). А отже і зміну договору не можна вважати вчиненою. Але ЗАТ КБ "ПриватБанк" проігнорував вказані норми ЦК України і в односторонньому порядку, без письмової зміни істотних умов договору (на чому він, до речі наполягав у абзацах 6-7 листа №20.1.3.2/6-34086 від 25.12.2008р.), почав нараховувати позивачеві проценти за новою ставкою, про що ОСОБА_1 було письмово повідомлено листами від 04.02.2009р.,14.02.2009р. та 14.05.2009р. (а.с.9-11). Тобто без дотримання умов, передбачених Договором та ст.654, ч.1 ст.207 ЦК України. Хоча недодержання письмової форми кредитного договору згідно ч. 2 ст. 1055 ЦК України, передбачає нікчемність такого договору. Таким чином відповідачем не було додержано вимог закону і Договору при зміні умови кредитного договору в односторонньому порядку, оскільки повідомлення банку, направлені позивачеві після зміни істотних умов цього договору і не узгоджені з ним, не можуть вважатися правочином вчиненим в письмовій формі і не мають ознак додаткового договору. Крім того відповідно до вимог ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів", а також пункту 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише у разі настання події, незалежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку і не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї з сторін (зміни кредитної політики банку). А відповідно до ч. 5 п. 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: правило за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або інших випадках, чого також не дотримався Банк, намагаючись змінити умови договору, оскільки ні в згаданому листі-пропозиції №20.1.3.2/6-34086 від 25.12.2008р., ні в листах від 04.02.2009р., 14.02.2009р. та 14.05.2009р. - не має об'єктивного обґрунтування причин підвищення ставки по кредиту. Тому позов про визнання незаконною зміни в односторонньому порядку ЗАТ КБ "ПриватБанк" розміру процентної ставки по кредитному договору №CSA0GA00000026 від 27.04.07р., укладеному між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" в бік її збільшення з 15,12% до 26,88% річних підлягає до задоволення. Крім того, враховуючи, що на момент розгляду судом даного спору набрав чинності Закон України №1822-VІ від 21.01.2010р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів та інших платежів, передбачених кредитним договором",- де передбачена заборона фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки або інших платежів, передбаченим кредитним договором або графіком погашення боргу, а також заборона розривати в односторонньому порядку укладені кредитні договори, то у суду є всі підстави для задоволення позову як в частині визнання незаконною зміни в односторонньому порядку ЗАТ КБ "ПриватБанк" розміру процентної ставки по кредитному договору, так і в частині визнання недійсною умов п.2.3.1. Крединого договору №CSA0GA00000026 від 27.04.07р., який передбачав право на одностороннє збільшення процентної ставки по даному кредитному договору, оскільки, Прикінцеві та перехідні положення цього Закону передбачають, що його положення застосовується до усіх кредитних договорів, які були укладені або продовжують діяти після набрання чинності цим Законом. Враховуючи, що позов судом задоволений, то з відповідача належить стягнути на користь позивача державне мито в сумі 08 грн. 50 коп., яке було сплачене позивачем при подачі позовної заяви та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 37,50 грн. На підставі ст.5, ст.11, ст.22 Закону України "Про захист прав споживача", ст.ст. 6, 203, 1054,1055 ЦК України, керуючись ст. 10, 60, 88, 212, 215 ЦПК України, суд, - ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про захист прав споживача - задовольнити. Визнати незаконним збільшення ЗАТ КБ "ПриватБанк" код ЄДРПОУ 14360570 розміру процентної ставки за користування кредитом по кредитному договору №CSA0GA00000026 від 27.04.2007р., укладеному між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк". Визнати недійсною умову пункту 2.3.1 кредитного договору №CSA0GA00000026 від 27.04.2007р. Стягнути з ЗАТ КБ "ПриватБанк" код ЄДРПОУ 14360570 на користь ОСОБА_1 державне мито в сумі 08 грн. 50коп. та витрати на забезпечення судового процесу в сумі 37грн. 50 коп. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду Черкаської області через Золотоніський міськрайонний суд. СУДДЯ: С.В. Міщенко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8616316