ANTIRAID

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор'євої Л.І., Данчука В.Г., Балюка М.І., Охрімчук Л.І.,- розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства ”Банк Кредит Дніпро”, товариства з обмеженою відповідальністю ”Східнафтогаз” про припинення правовідносин поруки, договору поруки та визнання договору неукладеним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2010 року, встановила: У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що товариство з обмеженою відповідальністю ”Східнафтогаз” (далі – ТОВ ”Східнафтогаз”) та закрите акціонерне товариство ”Комерційний банк ”Кредит-Дніпро” (далі – ЗАТ ”КБ ”Кредит-Дніпро”) уклали договір про надання кредитної лінії в сумі 8 млн. грн. на закупівлю нафтопродуктів. Для забезпечення кредитного зобов’язання ЗАТ ”КБ ”Кредит-Дніпро” цього ж дня уклав із позивачем договір поруки, відповідно до якого зобов’язувався солідарно відповідати перед банком за зобов’язаннями ТОВ ”Східнафтогаз”. 13 березня 2009 року укладено договір про внесення змін до договору поруки від 6 березня 2008 року. Під час підписання цього договору йому стало відомо, що раніше – 1 жовтня 2008 року – ТОВ ”Східнафтогаз” та ЗАТ ”КБ ”Кредит-Дніпро” без погодження з ним внесені зміни до договору про надання кредитної лінії від 6 березня 2008 року, відповідно до яких плата за користування кредитом збільшувалася до 26 %, а у разі прострочення повернення кредиту – до 52 %. Посилаючись на те, що ці зміни не погоджувались з ним, просив на підставі ч.1 ст. 559 ЦК України визнати припиненими з 1 жовтня 2008 року правовідносини за договором поруки від 6 березня 2008 року № 060308-11/1 між ним, ТОВ ”Східнафтогаз” та публічним акціонерним товариством ”Банк Кредит Дніпро”, визнати припиненим договір поруки від 6 березня 2008 року № 060308-11/1, неукладеним договір від 13 березня 2009 року № 1 про внесення змін до договору поруки від 6 березня 2008 року № 060308-11/1; стягнути з відповідачів судові витрати. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2009 року позов задоволено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2010 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено. У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що 6 березня 2008 року ТОВ ”Східнафтогаз” і ЗАТ ”КБ ”Кредит-Дніпро” уклали договір про надання кредитної лінії в сумі 8 млн. грн. на закупівлю нафтопродуктів строком до 5 березня 2009 року (а.с. 15-19). Пунктами 1.3, 1.4 цього договору передбачено плату за користування кредитними ресурсами в розмірі 18 % річних та 36 % річних у разі прострочення повернення кредиту. 6 березня 2008 року ОСОБА_3, ТОВ ”Східнафтогаз” і ЗАТ ”КБ ”Кредит-Дніпро” уклали договір поруки № 0603008-11/1, відповідно до умов якого ОСОБА_3 зобов’язувався солідарно і в повному обсязі відповідати за виконання зобов’язань боржником – ТОВ ”Східнафтогаз” – за договором про надання кредитної лінії від 6 березня 2008 року (а.с. 13-14). Так, відповідно до пп. 1.1, 1.3 договору в разі невиконання боржником указаних зобов’язань поручитель повинен погасити заборгованість за договором у тому самому обсязі та на тих самих умовах, що й боржник. Одночасно пунктом 2.2.1 договору поруки передбачено обов’язок сторін погоджувати з поручителем можливі зміни, доповнення, які вносяться в кредитний договір, що стосуються збільшення обсягу відповідальності поручителя в частині суми заборгованості. Однак, як установлено судом, 1 жовтня 2008 року ТОВ ”Східнафтогаз” та ЗАТ ”КБ ”Кредит-Дніпро” уклали договір про внесення змін до договору про надання кредитної лінії від 6 березня 2008 року, відповідно до якого плата за користування кредитом збільшується до 26 %, а в разі прострочення повернення кредиту – до 52 % (а.с. 11). 13 березня 2009 року ТОВ ”Східнафтогаз”, ЗАТ ”КБ ”Кредит-Дніпро” та ОСОБА_3 підписали договір про внесення змін до договору поруки з урахуванням договору про внесення змін до кредитного договору від 1 жовтня 2008 року (а.с. 12). Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що внесення 1 жовтня 2008 року змін до кредитного договору, які збільшували розмір плати за користування кредитними коштами й обсяг відповідальності поручителя без погодження цих змін із позивачем, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинило договір поруки та правовідносини сторін щодо поруки. Висновки суду першої інстанції узгоджуються з матеріалами справи й вимогами закону. Так, згідно зі ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Обсяг відповідальності поручителя визначається договором поруки. Судами встановлено, що поручитель згідно з п. 1.3 договору поруки від 6 березня 2008 року прийняв на себе повну відповідальність за виконання боржником зобов’язання. Згідно з п. 2.2.1 договору поруки від 6 березня 2008 року кредитор зобов’язується погоджувати з поручителем можливі зміни, доповнення, які вносяться в кредитний договір, що стосуються збільшення обсягу відповідальності поручителя в частині суми заборгованості. Оскільки 1 жовтня 2008 року боржник і кредитор без погодження з поручителем (п. 2.2.1 договору поруки від 6 березня 2008 року) змінили зобов’язання боржника в бік збільшення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про припинення із цього часу поруки відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України. Порука при цьому не зберігається й у тій частині зобов’язання, яка була забезпечена порукою до зміни зобов’язання. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про припинення поруки ОСОБА_3 з 1 жовтня 2008 року у зв’язку з відсутністю доказів про погодження з ним цих змін до їх внесення до договору від 6 березня 2008 року, ураховуючи, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України сам факт зміни умов поруки без згоди з поручителем є самостійною підставою припинення правовідносин поруки, яка не вимагає укладення договору. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про безпідставність вимог позивача, оскільки повідомлення ОСОБА_3 про зміни до договору від 6 березня 2008 року листами від 16 жовтня 2008 року, з якими він був ознайомлений 30 жовтня 2008 року, не свідчить про попереднє – до 1 жовтня 2008 року погодження з ним змін договору поруки, як того вимагає закон. Крім того, висновок апеляційного суду про те, що, підписуючи договір від 13 березня 2009 року, ОСОБА_3 погодився зі збільшенням відсоткової ставки за користування кредитними коштами за договором від 6 березня 2008 року та зі змінами до договору поруки, внесеними договором від 1 жовтня 2008 року, не можна визнати обґрунтованим, оскільки зміни можуть бути внесені до чинного правочину, у той час як порука за договором від 6 березня 2008 року на час підписання договору була припинена. Так, виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право і кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати. За таких обставин підписання 13 березня 2009 року ОСОБА_3 змін до договору поруки від 6 березня 2008 року, укладеного на строк до 5 березня 2009 року, дія якого фактично припинена 1 жовтня 2008 року на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України, не свідчить про відновлення дії договору поруки від 6 березня 2008 року зі змінами від 1 жовтня 2008 року. За таких обставин рішення апеляційного суду в частині відмови в позові ОСОБА_3 про припинення поруки за договором від 6 березня 2008 року підлягає скасуванню із залишенням у силі в цій частині рішення суду першої інстанції. Що стосується судових рішень у частині позову ОСОБА_3 про визнання неукладеним договору № 1 від 13 березня 2009 року, то судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки, заявляючи вимоги про визнання договору неукладеним, позивач фактично посилався на його невідповідність вимогам ст. ст. 203, 628, 553 ЦК України, які регулюють питання недійсності правочинів. За таких обставин з урахуванням вимог ст. ст. 10, 11 ЦПК України та виходячи з диспозитивності судового процесу, суд, сприяючи всебічному й повному з’ясуванню обставин справи, повинен був уточнити зміст і підстави позовних вимог у цій частині та ухвалити відповідні рішення. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2010 року в частині відмови в позові ОСОБА_3 про припинення поруки за договором від 6 березня 2008 року скасувати, залишити в цій частині в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2009 року. Рішення апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2010 року та рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2009 року в частині визнання неукладеним договору від 13 березня 2009 року скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до Печерського районного суду м. Києва. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва М.І. Балюк В.Г. Данчук Л.І. Охрімчук http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10528923 Решение Печерского суда, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3096

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 6 жовтня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Патрюка М.В., суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Мазурка В.А., Перепічая В.С.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі – ПАТ «АБ Укргазбанк») про розірвання договору іпотеки за касаційною скаргою ПАТ «АБ Укргазбанк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 9 лютого 2010 року, в с т а н о в и л а : У жовтні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ПАТ «АБ «Укргазбанк» про розірвання договору іпотеки. Зазначала, що 20 лютого 2008 року між ПАТ «АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № 20/08-1/02, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 1 400 000 доларів США на задоволення споживчих потреб строком з 20 лютого 2008 року по 19 лютого 2013 року. У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором того ж дня між ОСОБА_6 та ПАТ «АБ «Укргазбанк» було укладено договір іпотеки № 20-08/02-2, яким було надано в іпотеку нерухоме майно – житловий будинок А-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,1195 га, кадастровий № 0722884800:03:001:2054, виділена для будівництва та обслуговування житлового будинку та розташована за адресою: АДРЕСА_1. 31 грудня 2008 року між ПАТ «АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_7 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 20/08-1/02, відповідно до якої змінено розмір щомісячної суми повернення кредиту до 28 742,05 доларів США, а відсоткова ставка за кредитом збільшена до 14,5%. Оскільки згоди на зміну умов кредитного договору ОСОБА_6 як поручитель не давала, остання просила розірвати договір іпотеки № 20-08/02-2 від 20 лютого 2008 року. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 9 лютого 2010 року, позов ОСОБА_6 задоволено. Розірвано договір іпотеки № 20-08/02-2 від 20 лютого 2008 року, укладений між ВАТ «АБ Укргазбанк» та ОСОБА_6 та знято заборону на відчуження нерухомого майна, що було предметом вказаного договору іпотеки. У касаційній скарзі ПАТ «АБ Укргазбанк» просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Ухвалюючи рішення й задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що неповідомлення банком іпотекодавця ОСОБА_6 про внесення змін до кредитного договору (основного зобов’язання), згідно якого відповідальність іпотекодавця збільшилася, відсутність згоди іпотекодавця на укладення додаткової угоди № 1 від 31 грудня 2008 року та не укладення з нею нотаріально посвідченої угоди про внесення змін до кредитного договору є істотними порушеннями договору іпотеки, що тягне за собою розірвання договору. Проте з такими висновками суду повністю погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без повного й всебічного з’ясування дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін у даних правовідносинах, належної правової оцінки зібраних у справі доказів, з порушенням норм матеріального та процесуального закону. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 651 ЦК України, на підставі якої судом вирішено спір, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Отже, істотність порушення визначається виключно за об’єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. При цьому сторона, яка ставить питання про розірвання договору, має довести наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною. Проте на порушення вимог ст. 212-214 ЦПК України висновки суду про збільшення відповідальності іпотекодавця у зв’язку зі змінами до основного договору не ґрунтуються на належних доказах. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про іпотеку» зміни і доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню. Відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Крім того, будь яке збільшення основного зобов’язання або процентів за основним зобов’язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачено іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Встановивши, що у порушення вимог чинного законодавства між сторонами не було укладено додаткову угоду до договору іпотеки, додаткові відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою шляхом її державної реєстрації у встановленому законом порядку внесено не було, суд не встановив та у рішенні не зазначив чи змінився у зв’язку з цим обсяг зобов’язань іпотекодавця перед іпотекодержателем, чи залишився на рівні, визначеному договором іпотеки в межах вартості предмета іпотеки, а саме – 1 291 300 грн. Поза увагою суду залишилися і вимоги ч. 1 ст. 559 ЦК України відповідно до якої у зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком. Крім того, правові наслідки зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності передбачені ч. 1 ст. 559 ЦК України. Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін. За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а: Касаційну скаргу ПАТ «АБ «Укргазбанк» задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 9 лютого 2010 року скасувати. Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.В. Патрюк Судді: Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко В.А. Мазурок В.С. Перепічай http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13336977

Справа № 22ц-8231/10 Суддя першої інстанції: Циганок В.Г. Категорія 57 Суддя-доповідач апеляційного суду: Шаманська Н.О. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 грудня 2010 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі: головуючого: Данилової О.О., суддів: Шолох З.Л., Шаманської Н.О., при секретарі: Голубкіній О.О., за участю: представників позивачки – ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника відповідача – Процюк А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «ОТБ Банк» на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 червня 2010 р., ухваленого за позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” (далі – АТ „ОТП Банк”), третя особа – приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и л а: У грудні 2009 р. ОСОБА_5 звернулася з позовом до ПАТ „ОТП Банк” про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Позивачка зазначала, що 6 жовтня 2009 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 вчинено виконавчий напис яким задоволено вимоги Банку в розмірі 727209 грн. 53 коп. (як безспірна заборгованість) за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки нерухомого майна – житлового будинку АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5 Посилаючись на те, що виконавчий напис вчинено без дотримання вимог закону, які пред’являються до документів, що підтверджують безспірну заборгованість, позивачка просила задовольнити її позов. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 червня 2010 р. позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 6 жовтня 2009 р. , вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий № 9074 про звернення стягнення на нерухоме майно – житловий будинок АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5, передане в іпотеку ПАТ «ОТП Банк» по договору іпотеки, посвідченому 4 червня 2008 р. приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Філіпенко В.В., реєстровий № 2948. Розподілені судові витрати. В апеляційній скарзі ПАТ «ОТП Банк», посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення районного суду, просив його скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Заслухавши суддю – доповідача, пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність й обґрунтованість рішення районного суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до положень ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Згідно із ч. 2 п. 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом МЮ України 3 березня 2004 року № 20/5, заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. За п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, для одержання виконавчого напису подаються документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Судом встановлено, що 4 червня 2008 р. у відповідності до умов кредитного договору, ОСОБА_5 отримала від ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» 607840 грн. строком до 2 червня 2038 р. для придбання нерухомого майна. Вказане нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1, позивачка передала в іпотеку банку за договором іпотеки від 2 червня 2008 року, посвідченого нотаріально. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» та п. 6.2 умов договору іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Порядок повідомлення про порушення основного зобов’язання передбачений ст. 35 Закону «Про іпотеку», зокрема, іпотекодержатель повинен надіслати іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. З матеріалів справи вбачається, що 20 березня 2009 р. ПАТ «ОТП Банк» направив позивачці досудову вимогу, в якої виклав зміст порушених зобов’язав та надав тридцяти денний строк для виконання зобов’язань в сумі 666635 грн. 94 коп. Проте, попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначена вимога не містить. Після отримання зазначеної вимоги позивачка частково виконувала зобов’язання. Незважаючи на це, та не перевіряючи безспірність заявлених банком вимог, 6 жовтня 2009 р., майже ніж через 4 місяці, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 вчинено виконавчий напис, яким задоволено вимоги Банку в розмірі 727209 грн. 53 коп. за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки нерухомого майна – житлового будинку АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5 При цьому нотаріус не звернув увагу на те, що сума, зазначена в вимозі Банку та сума яка зазначена в виконавчому написі є значно більшою. За таких обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що сума заборгованості не є безспірною, а тому вірно визнав виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Посилання апелянта на те, що у нотаріуса були підстави для вчинення виконавчого напису, оскільки вимогу про дострокове виконань зобов’язань було отримано позивачкою 27 березня 2009 р., колегія судів вважає безпідставними, оскільки зазначена вимоги не містить попереджень про звернення стягнення на предмет іпотеки. До того ж, з матеріалів справи вбачається, що в серпні 2009 р. ПАТ «ОТП Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, з вимогою про стягнення 727209 грн. 53 коп. заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, право відповідача звернути стягнення на майно, що знаходиться в іпотеки не втрачено. Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду. Керуючись ст. ст. 303, 307, 308 , 315 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а: Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» відхилити, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 червня 2010 р. залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена до суду касаційної інстанції. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13079494

Справа 2-2819/10 2010р. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2010р. Ленінський районний суд м. Луганська, в складі: головуючого – судді Матвєйшиної О.Б. при секретарі Машталенко Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ „ОТП Банк” в особі Регіонального відділення АТ „ОТП Банк” в м. Луганську, третя особа – приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, ВСТАНОВИВ: У квітні 2010 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ПАТ «ОТП Банк» в особі Регіонального відділення в м. Луганську, в якому послалася, що між нею та АКБ « РайффайзенБанк Україна», правонаступником якого є відповідач, 10 травня 2006 року було укладено кредитний договір № ML -900/129/2006, відповідно до якого вона отримала кредит у сумі 28600 доларів США на ремонт нерухомого майна строком по 10 травня 2012року, та зобов’язалася погашати цей кредит зі сплатою 11,5% річних у встановлені строки та порядку, також у цей же день було укладено нотаріально договір іпотеки № PML -900/129/2006 року, згідно якого нею передано у іпотеку банку житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1, та земельна ділянка, розташована за цією ж адресою, які належать їй на праві власності. Також 10 травня 2006 року укладено договір поруки № SP-ML -900/129/2006, згідно якому поручитель ОСОБА_3 зобов’язався відповідати на повне та своєчасне виконання нею зобов’язань за вказаним кредитним договором. У жовтні 2009 року відповідачем подано у Жовтневий районний суд м. Луганська позовну заяву про стягнення з неї та поручителя заборгованості за вказаним кредитним договором, по якій відкрито провадження. Нею також подано позов до Ленінського районного суду м. Луганська про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки. Однак, 12 березня 2010 року приватним нотаріусом ОСОБА_2 видано виконавчий напис №2098 про стягнення з неї на користь відповідача 164602,30 гр., на підставі якого відкрито виконавче провадження 8 квітня 2010 року. Вона вважає, що дії відповідача щодо отримання виконавчого напису є незаконними, оскільки він не мав права за наявності не розглянутого спору у суді, вирішувати питання щодо виконавчого напису, бо виконавчий напис видається тільки у разі відсутності спору. Тому вона просить визнати виконавчий напис №2098 про стягнення з неї на користь відповідача 164602,30 гр., виданий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, таким, що не підлягає виконанню. У подальшому позивачка уточнила свої позовні вимоги, зазначивши також, що дії відповідача є незаконними ще також і тому, що ним порушено вимоги Закону України «Про іпотеку», згідно якого іпотеко держатель має право вибрати один зі способів звернення стягнення на предмет іпотеки, або отримати виконавчий напис, або рішення суду. У судовому засіданні представник позивачки підтримав позовні вимоги позивачки, дав суду пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві, просив позов задовольнити. Представник відповідача проти позову заперечував, послався, що наявність справ у суді не є перешкодою для звернення за отриманням виконавчого напису, діючим законодавством не заборонено здійснювати захист порушених прав одночасно кількома способами. Заслухавши пояснення сторін, представників, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного. Згідно ст.50 Закону України «Про нотаріат» спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядається судом за позовом боржника до стягувача. Відповідно до ст. 1 Закону України „Про іпотеку” від 05.06.2003 року зі змінами та доповненнями та умов Договору іпотеки, Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання (Боргових зобов’язань) нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Боргові зобов’язання –всі зобов’язання Боржника (Позивача) перед іпотекодержателем по сплаті останньому будь-яких сум, що виникають згідно з положеннями Кредитного договору, який забезпечений Іпотекою згідно цього договору. Згідно із ст. 33 Закону України „Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником (Позивачем) основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Аналогічні норми також передбачені ст.ст. 572, 589, 590 Цивільного кодексу України, ст. ст. 19, 20 Закону України „Про заставу ”. У відповідності до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчиненням виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 87,88 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 29.06.99р. № 1172, вказано: для подання одержаного виконавчого напису подаються: а) оригінали нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. Відповідно до ст. 91 Закону України „Про нотаріат” виконавчий напис, за яким стягувачем або боржником є громадянин, може бути пред'явлено до примусового виконання протягом трьох років, а з усіх інших вимог - протягом одного року з моменту вчинення виконавчого напису, якщо законом не встановлено інших строків. Судом встановлено, що 10 травня 2006 року позивачкою з банком, правонаступником якого є відповідач, було укладено кредитний договір № ML -900/129/2006, відповідно до якого вона отримала кредит у сумі 28600 доларів США на ремонт нерухомого майна строком по 10 травня 2012року, та зобов’язалася погашати цей кредит зі сплатою 11,5% річних у встановлені строки та порядку, також у цей же день було укладено нотаріально договір іпотеки № PML -900/129/2006 року, згідно якого нею передано у іпотеку банку житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1, та земельна ділянка, розташована за цією ж адресою , які належать їй на праві власності. Оскільки позивачкою порушувалися умови договору щодо погашення кредиту та відсотків за нею створилася заборгованість станом на 18 вересня 2009 року у сумі 164602,30 гр., про що їй відповідачем було надіслано іпотечне повідомлення від 22 вересня 2009 року про необхідність погасити заборгованість та попереджено, що у разі непогашення, будуть вжиті заходи щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, яке згідно поштового повідомлення вручено їй 10 жовтня 2009 року. Після спливу встановленого законом 30-денного строку, відповідач звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, яким 12 березня 2010 року видано виконавчий напис №2098 про стягнення з позивачки на користь відповідача 164602,30 гр., на підставі якого 8 квітня 2010 року відкрито виконавче провадження. Вказані обставини підтверджуються наданими до суду документами. Таким чином, предметом спору є правомірність видачі вказаного виконавчого напису за наявності у судах справ за позовом відповідача про стягнення з неї суми заборгованості за кредитним договором та за її позовом про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, що свідчить про не безспірність боргу, а тому у нотаріуса не було підстав для видачі виконавчого напису. Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України «Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу». Відповідно до ч.1 ст. 20. Цивільного кодексу України «Право на захист особа здійснює на свій розсуд.», тобто особа самостійно обирає спосіб захисту свого порушеного права та орган, до якого вона буде звертатися, або здійснить самозахист. Цивільним кодексом України передбачено можливість захисту порушених цивільних прав декількома способами. При цьому , жодним законодавчим актом України не заборонено здійснювати захист прав декількома способами одночасно. Судом встановлено, що відповідач звернувся до нотаріуса за видачею виконавчого напису після того, як звернувся до суду з позовом про стягнення з позивачки заборгованості, при цьому розмір заборгованості вказано інший, цей позов було прийнято, по ньому відкрито провадження у Жовтневому районному суді м. Луганська, справа по суті ще не розглянута, тобто між сторонами на момент звернення відповідача до нотаріуса має місце спір про право, який розглядається судом. Таким чином, наявність у суду вказаної не розглянутої справи свідчить про відсутність безспірності характеру виниклих між сторонами правовідносин щодо стягнення заборгованості, про що відповідач не повідомив нотаріуса під час видачі виконавчого напису, крім того, після його видачі відповідач не вирішив питання стосовно подальшої долі свого позову про стягнення заборгованості, тобто спір до теперішнього часу знаходиться на вирішенні суду . За таких обставин виданий виконавчий напис суперечить ст.88 Закону України "Про нотаріат", за якою стягнення заборгованості провадиться на підставі виконавчих написів нотаріусів тільки у безспірному порядку, у зв'язку із чим цей виконавчий напис слід визнати таким, що не підлягає примусовому виконанню, оскільки виконання його може призвести до стягнення заборгованості двічі. Керуючись ст. 10,15,57,60,212 ЦПК України, ст. 16,20,572,589,590 ЦК України, Законом України „Про іпотеку”, Законом України „Про заставу”, Законом України „Про нотаріат”, суд ВИРІШИВ: Позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 задовольнити. Визнати виконавчий напис №2098 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості у сумі 164602,30 гр., виданий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 12.03.2010р., таким, що не підлягає виконанню. Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська протягом 10 днів з дня його проголошення. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12867297

Справа № 2-8371/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2010 року Печерський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Остапчук Т. В. при секретарі Бурлаченко Д.В. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Родовід Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, 3-тя особа ОСОБА_3 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся в суд з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на те, що 28.04.2009 року приватним нотаріусом ОСОБА_2 було вчинено за заявою ПАТ «Родовід Банк» нотаріальний напис та звернуто стягнення на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1. Вказує на те, що виконавчий напис не відповідає вимогам закону та порушує права, заборгованість по кредитному договору не є безспірною, строк кредитного договору не закінчився. В судовому засіданні позивач позов підтримав з викладених в ньому підстав, просив задовольнити. Представник відповідача ПАТ «Родовід Банк» проти позову заперечувала в повному обсязі, просила відмовити, посилаючись на те, що виконавчий напис було вчинено приватним нотаріусом згідно чинного законодавства. Відповідач приватний нотаріус ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився. До суду надійшла заява про розгляд справи у його відсутність. Третя особа проти позову не заперечувала, просила задовольнити. Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до слідуючого. Встановлено, що 11.04.2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Родовід Банк» було укладено кредитний договір № 37.3/ІЖ-008.08.1 на суму 150000,00 доларів США. Для забезпечення виконання даного зобов’язання по кредитному договору, укладено договір іпотеки від 11.04.2008 року на нерухоме майно – квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Встановлено, що 30.03.2009 року ПАТ «Родовід Банк» звернувся до приватного нотаріуса ОСОБА_2 про вчинення виконавчого напису. 28.04.2009 року, ПАТ «Родовід Банк» надано приватному нотаріусу розрахунок заборгованості на суму 226118,75 доларів США та цього ж дня вчинено виконавчий напис на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який отримано позивачем 09.06.2010 року в приміщенні ДВС Святошинського району м. Києва. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до вимог цього Закону. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись в будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Твердження представника відповідача про те, що позивачем була направлена вимога банку від 13.01.2009 року про погашення заборгованості в розмірі 158048,22 доларів США, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки виконавчий напис вчинено на заборгованість 226118,75 доларів США, а претензія на дану суму позивачу не направлялась, що ним не заперечується. Також представником відповідача не надано доказів того, що при вчиненні виконавчого напису нотаріуса була безспірна заборгованість. Відповідно до ст. 88 ч. 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують заборгованість або іншу відповідальність боржника. В судовому засіданні позивачем заперечується сума заборгованості за збільшеними відсотками за користування кредитом та строк кредитного договору не закінчився. Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, виконавчий напис вчинено з порушенням ст. 35 Закону України «Про іпотеку», ст. 88 Закону України «Про нотаріат», тому позов підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 33, 35 Закону України «Про іпотеку», ст. 88 Закону України «Про нотаріат», ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 213 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В Позов ОСОБА_1 до ПАТ «Родовід Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, 3-тя особа ОСОБА_3 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований за № 287 від 28 квітня 2009р. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя Остапчук Т.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12980954

Справа № 2-569/2011 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2011 року Київський районний суд м. Сімферополя у складі головуючого – судді Бєлоусова М.М., при секретарі – Аношкіній О.В., за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача Онущак Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства банк «Морський», треті особи Приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу Северіна А.Д., Підрозділ Примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції МЮУ в АРК, ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису недійсним та таким, що не підлягає виконанню – ВСТАНОВИВ : 17.11.2010 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПАТ Банк «Морський», третіх осіб Приватного нотаріусу Севастопольського міського нотаріального округу Северіної А.Д., Підрозділу Примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції МЮУ в АРК, ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису недійсним та таким, що не підлягає виконанню. Свої вимоги обґрунтовує тим, що у лютому 2007 року між ОСОБА_4 та ПАТ Банк «Морський» (далі Банк) було укладено кредитний договір № 450207-КЮ від 27.02.2007 року, відповідно до якого Банк надав кредит в сумі 690000 доларів США зі сплатою 15 % річних, з кінцевою датою погашення до 25.02.2010 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком, ОСОБА_4 та позивачем 10.12.2007 року було укладено іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_1 передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними побудовами та земельну ділянку, площею 0,0451 га, які розташовані по АДРЕСА_1. 04.11.2010 року ним була отримана Постанова державного виконавця Підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ Міністерства юстиції України в АР Крим Дорошенка В.В. про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису, виданого 04.10.2010 р приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Северіною А.Д. по реєстру за № 1911 про звернення стягнення на нерухоме майно згідно іпотечного договору від 10.12.2007 року посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Северіною А.Д. по реєстру за № 5348 та задоволенню вимог ПАТ Банк «Морський» за рахунок реалізації нерухомого майна в розмірі 7934446 грн. 43 коп. Вважає, що виконавчий напис складено в порушення вимог законодавства, а саме ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та п.п. 283, 284 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», оскільки з сумою кредитної заборгованості позивач не згоден та на день вчинення виконавчого напису між сторонами був невирішений спір, у зв’язку з чим виконавчий напис є недійсним та виконанню не підлягає. Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та зазначив, що кредитний договір, в забезпечення якого було укладено іпотечний договір, на момент вчинення виконавчого напису і по цей час є предметом спору в господарському суді м. Севастополя, а отже заборгованість не є безспірною. Представник ПАТ Банк «Морський» Онущак Н.С. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, зокрема посилаючись на свої заперечення, в яких зазначила, що виконавчий напис зроблений відповідно до вимог чинного законодавства, а саме ст. 88 Закону України «Про нотаріат», в якій зазначено, що нотаріус вчиняє виконавчий напис, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором в зазначений строк погашена не була. Сума заборгованості була визнана боржником, але не сплачена та на час здійснення виконавчого напису іпотечний договір не був визнаний недійсним. Таким чином, у нотаріуса були безспірні підстави для здійснення виконавчого напису та нотаріусом при вчиненні виконавчого напису були дотримані вимоги ст. 89 Закону України «Про нотаріат». Крім того, заборгованість та прострочення виконання зобов’язання є безспірними, оскільки згідно з п.1.1. іпотечного договору Іпотекодавець забезпечує виконання в повному обсязі зобов’язання позичальника перед Іпотекодержателем за кредитним договором й можливих змін до нього, а п. 5.2. передбачено що у випадку внесення змін і доповнень в основне зобов’язання іпотекою забезпечується виконання зобов’язань, що виникли внаслідок таких змін і доповнень. На підставі чого, просить у позовних вимогах відмовити. Третя особа приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу Северіна А.Д. в судове засідання не з'явилася, суду надіслала заяву про розгляд справи за її відсутності та письмові заперечення на позов, вказуючи, що виконавчий напис по іпотечному договору вчиняється у зв’язку з простроченням виплат обов’язкових платежів у разі закінчення строку основного зобов’язання. Згідно розділу 32 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», виконавчий напис вчинений згідно вимогам чинного законодавства України є безспірним та оскарженню не підлягає, у зв’язку з чим просить відмовити в задоволенні вимог позивача. Представник третьої особа – Підрозділ примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ Міністерства юстиції України в АР Крим в судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутністю. Третя особа - ОСОБА_4 до судового засідання не з’явився, про дату час та місце розгляду справи сповіщений належним чином, причин своєї неявки суду не повідомив. Судом встановлено, що 27 лютого 2007 року між ПАТ Банк «Морський» (далі Банк), ОСОБА_4 як позичальником та Sandra Maritime Corporation як гарантом-поручителем було укладено кредитний договір № 450207-КЮ, відповідно до якого Банк надав кредит в сумі 690000 доларів США зі сплатою 15 % річних, з кінцевою датою погашення до 25.02.2010 року (а.с.8-35). В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком, ОСОБА_4 та позивачем 10.12.2007 року було укладено іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_1 передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними побудовами та земельну ділянку, площею 0,0451 га, які розташовані по АДРЕСА_1. (а.с. 42-43) 10.10.2008 року між Банком, ОСОБА_4 та Sandra Maritime Corporation були укладені додаткові угоди до Кредитного договору № 450207-КЮ, відповідно до яких сторони дійшли згоди змінити п.1.1. кредитного договору на підставі чого Банк надає забезпечений строковий кредит у формі поновлювальної відзивної мультівалютної кредитної лінії з кредитним лімітом еквівалентним сумі 743000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитною лінією виходячи з: 16 % річних по траншам у доларах США та 18 % річних по траншам в евро (а.с. 36-38). 24.11.2008 року між Банком, ОСОБА_4 та Sandra Maritime Corporation була укладена додаткова угода № 4 до кредитного договору № 450207-КЮ, відповідно до якої було змінено п. 3.1. кредитного договору щодо розміру та графіку погашення кредиту, а саме погашення здійснюється щомісячно у сумі не меншою чим 43000 доларів США починаючи з 25.01.2009 року (а.с. 39). 10.12.2008 року між Банком, ОСОБА_4 та Sandra Maritime Corporation була укладена додаткова угода № 5 до кредитного договору № 450207-КЮ, відповідно до якої була збільшена процентна ставка за користування кредитом, а саме 20 % річних по траншу у доларах США (а.с. 40). 25.01.2009 року між Банком, ОСОБА_4 та Sandra Maritime Corporation була укладена додаткова угода № 6 до кредитного договору № 450207-КЮ, відповідно до якої змінено п. 3.1. кредитного договору щодо розміру та графіку погашення кредиту, а саме погашення здійснюється щомісячно у сумі не меншою ніж 43000 доларів США починаючи з 25.04.2009 року (а.с. 41). Однак, як вбачається з матеріалів справи, зазначені додаткові угоди укладалися без згоди поручителя та сторонами не було враховано, що у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Відповідно до ст.88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Проте, судом встановлено та сторонами у судовому засіданні не спростовано, що кредитний договір, в забезпечення якого було укладено іпотечний договір, на момент вчинення виконавчого напису і по цей час є предметом спору в господарському суді м. Севастополя, а отже заборгованість не є безспірною. Крім того, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 03.03.2004 за №283/8882, передбачено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Однак, як вбачається з копії поштових повідомлень направлені нотаріусом письмові заяви-вимоги про сплату суми заборгованості за кредитним договором поручителем ОСОБА_1 не отримані (а.с. 88-92), внаслідок чого, на думку суду, останній був позбавлений можливості в установленому порядку звернутися до нотаріуса з відповідною заявою про зупинення вчинення виконавчого напису. Водночас, при вчиненні Напису нотаріус не отримував від Банку та позивачів первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутніми підстави вважати, що розмір заборгованості ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перед Банком, а також суми процентів та пені, зазначені у Написі, є безспірними. Розрахунок боргу, наданий працівниками Банку щодо наявності грошового зобов'язання позивача як поручителя по тілу кредиту, відсотках, процентах річних та пені - є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків стягувача та не може відображати правові підстави для стягнення відповідних сум та слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог Банку до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 За таких обставин, суд вважає, що при вчиненні виконавчого напису нотаріусом не дотримано вимог ст.88 Закону України «Про нотаріат» та пункту 283 Інструкції, у зв’язку з чим є підстави для визнання виконавчого напису незаконним та таким що не підлягає виконанню. На підставі Закону України „Про нотаріат”, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 218 ЦПК України, суд – ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 – задовольнити. Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу Северіної А.Д. від 04.10.2010 року, зареєстрований по реєстру за № 1911 про звернення стягнення на житловий будинок з надвірними побудовами та земельну ділянку площею 0,0451 га, розташовані у АДРЕСА_1. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13504995

Разъяснение Минюста о необходимости получения подтверждения о задолженности от должника для осуществления исполнительной надписи, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2320

Міністерством юстиції України розглянуто звернення Федерації профспілок України з питання внесення змін до Інструкції про вчинення нотаріальних дій від 16.11.2009 р. і у листі до ФПУ повідомляється наступне: Щодо змін до Закону України „Про нотаріат” 1 грудня 2008 набрав чинності Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про нотаріат”, який був розроблений Міністерством юстиції України з метою подальшого реформування нотаріату України як інституту захисту прав громадян та юридичних осіб, вдосконалення механізму допуску громадян до нотаріальної діяльності, посилення вимог до рівня кваліфікації осіб, що мають намір займатися нотаріальною діяльність, а також покращення доступу громадян до нотаріальних послуг та їх якості. Законом зрівняно в повноваженнях по вчиненню нотаріальних дій державних та приватних нотаріусів, що має зменшити завантаженість державних контор і створити умови для реалізації законних прав як всіх громадян у державі, так і нотаріусів. Обмеження у повноваженнях по вчиненню нотаріальних дій приватних нотаріусів, які існували до набуття чинності прийнятих змін, призводило до перевантаження державних нотаріальних контор, значних черг, що створювало соціальну напругу в суспільстві. На сьогодні порядок оформлення спадкових прав не змінився. Разом з тим, при оформленні спадкових прав громадян також і приватними нотаріусами, яких в Україні зареєстровано 4958, відпадає необхідність очікувати черги у державних нотаріальних конторах. Прийнятим Законом передбачено ряд заходів, спрямованих на покращення доступу громадян до нотаріальних послуг, а також щодо запобігання фальсифікації нотаріальних документів. Передбачено встановлення часу прийому громадян приватними нотаріусами не менше п’яти годин на день і п’яти робочих днів на тиждень. Розширено коло заходів для забезпечення таємниці вчинення нотаріальної дії, гарантії нотаріальної діяльності, форми контролю за нотаріальною діяльністю, встановлено єдиний перелік видів нотаріальних дій. У Законі також реалізована концепція щодо нотаріальної контори приватного нотаріуса як його робочого місця і на законодавчому рівні закріплено встановлення вимог до приміщення, призначеного для якісного обслуговування громадян та забезпечення їх прав та законних інтересів: дотримання конфіденційності вчинюваних нотаріальних дій, якісна підготовка документів, забезпечення схоронності документів. Зокрема, статтею 25 Закону визначено, що робоче місце (контора) має забезпечувати дотримання нотаріальної таємниці; давати можливість кожному приватному нотаріусу незалежно від іншого нотаріуса здійснювати свою нотаріальну діяльність; бути захищеним від несанкціонованого проникнення та забезпеченим сейфом для зберігання печаток, штампів, металевою шафою для зберігання архіву нотаріуса; бути пристосованим для роботи технічного персоналу з документами у відокремленій від нотаріуса кімнаті, тощо. З метою належного захисту майнових прав громадян та юридичних осіб у разі заподіяння шкоди внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса збільшено розмір страхової суми, що гарантуватиме відшкодування заподіяної ним шкоди у повному обсязі. Щодо виконавчого напису нотаріуса. Підстави вчинення виконавчих написів врегульовані Законом України „Про нотаріат”, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 (зі змінами) (далі – Інструкція), постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 „Про затвердження переліку документів за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів” (далі – Перелік), із яких вбачається, що підставою вчинення виконавчого напису нотаріусом є безспірність заборгованості, тобто така заборгованість має бути настільки безспірною, що не потребуватиме будь-якого додаткового доказування. Відповідно до статті 12 Закону України „Про іпотеку” у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (стаття 33 вказаного Закону). З метою вдосконалення порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, спрямування та координації дій нотаріусів шляхом чіткого визначення підстав, за яких можливе здійснення виконавчих написів на іпотечних договорах, а також у зв’язку з зі зверненнями до Міністерства юстиції юридичних та фізичних осіб щодо вчинення виконавчих написів нотаріусами виникла необхідність в унесенні змін до пункту 283 Інструкції. При підготовці цих змін Міністерством юстиції України було також враховано результати колоквіуму, який проводився 2 листопада 2009 року у Мін’юсті за участю представників банківських установ та нотаріальної громадськості, а також узагальнено інформацію, що надана головними управліннями юстиції щодо вчинення нотаріусами виконавчих написів на іпотечних договорах. За наслідками зазначеного, Міністерством юстиції України 16 листопада 2009 року № 2152/5 видано наказ „Про внесення змін до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 17 листопада 2009 року за № 1084/17100, яким абзац одинадцятий пункту 283 Інструкції викладено в такій редакції: „Виконавчий напис на іпотечному договорі, що передбачає задоволення вимоги іпотекодержателя за основним зобов'язанням, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами основного зобов'язання, вчиняється нотаріусом за умови подання іпотекодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання.”. Ця редакція пункту Інструкції буде сприяти роботі банківського сектору, оскільки надасть змогу звертатись до нотаріуса для вчинення виконавчого напису при відсутності спору. Зазначені зміни Інструкції також є позитивними для осіб, які є боржниками за кредитним договором, та іпотекодавцями, оскільки виконавчий напис нотаріусом буде вчинено лише за умови подання іпотекодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання (наприклад: нотаріус повинен буде витребувати від стягувача заяву від імені боржника про відсутність спору щодо заборгованості). Заступник Міністра Л.В.Єфіменко Источник: http://www.fpsu.org.ua/index.php?option=co...d=2&lang=ru

Справа 2-802/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" січня 2011 р. Личаківський районний суд м. Львова в складі: головуючого-судді Мартинишина Я.М. при секретарі судових засідань Горбань О.Ю. при участі представника позивача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», третіх осіб Підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд - встановив: Позивач звернувся з позовом про визнання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №799 від 08.04.2010 року про звернення стягнення на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 таким, що не підлягає виконанню. Свої вимоги мотивує тим, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. На підставі договору іпотеки від 18.10.2007 року вказана квартира передана в іпотеку ВАТ КБ «Надра»для забезпечення виконання ПФ «Авіта» своїх зобов’язань, що витікають із кредитного договору про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування №374/2007 від 17.10.2007 року. 08.04.2010 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис №799, яким звернено стягнення на вказану квартиру. За рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаної квартири нотаріусом запропоновано задовольнити вимоги ВАТ КБ «Надра»у розмірі 7 031 133,69 грн. та 8 000,00 грн. за вчинення виконавчого напису. Вважає такий нотаріальний напис вчинено з порушенням норм чинного законодавства, зокрема: йому не було надіслано вимоги про сплату суми заборгованості за кредитним договором, виконавчий напис вчинено без документів, що підтверджують безспірність заборгованості, у виконавчому написі не вказано усіх передбачених законом даних. Тому просить визнати такий виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. В судовому засіданні представник позивачки –ОСОБА_2 позов підтримав, дав пояснення аналогічні фабулі позовної заяви. Додатково зазначив, що заборгованість згідно кредитного договору про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування №374/2007 від 17.10.2007 року погашено повністю. Представник відповідача ОСОБА_5, діючи згідно довіреності, в судовому засіданні пояснив, що заборгованість згідно кредитного договору про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування №374/2007 від 17.10.2007 року погашено повністю. Жодних претензій згідно вказаного кредитного договору ВАТ КБ «Надра»не має. В останнє судове засідання представник відповідача ВАТ КБ «Надра»та третя особа Підрозділ примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, про причини неявки представників суд не повідомили. Третя особа Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилася, надіслала на адресу суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутністю. Суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності. Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та перевіривши зібрані по справі докази, суд вважає, що позов підлягає до задоволення. Судом встановлено, що 18.10.2007 року між ВАТ КБ «Надра»(по договору іпотекодержатель) з однієї сторони та позивачем - ОСОБА_3 (по договору іпотекодавець) було укладено договір іпотеки. Згідно умов вказаного договору іпотеки, з метою забезпечення виконання ПФ «Авіта» своїх зобов’язань, що витікають з кредитного договору про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування №374/2007 від 17.10.2007 року, іпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в заставу квартиру АДРЕСА_1. 08.04.2010 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис №799, яким звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1. За рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаної квартири нотаріусом запропоновано задовольнити вимоги ВАТ КБ «Надра» згідно кредитного договору №374/2007 від 17.10.2007 року у розмірі 7 031 133,69 грн. та 8 000,00 грн. за вчинення виконавчого напису. Як вбачається із матеріалів справи підставою для вчинення виконавчого напису були наступні документи: заява про вчинення напису ВАТ КБ «Надра», розрахунок заборгованості, повідомлення про існування заборгованості згідно договору кредиту №374/2007 від 17.10.2007 року направлена та отримана ПФ «Авіта» та ОСОБА_3, договір кредиту із додатками, договір іпотеки з додатками та довіреність від ВАТ КБ «Надра». Відповідно до ст.88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. У відповідності до п.284 Інструкції Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від №20/5 03.03.2004 року, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. Відповідно до п.286 Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів. У відповідності до переліку документів, за якими стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. N 1172, для одержання виконавчого напису подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. У відповідності до п.283 Інструкції Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої, виконавчий напис на іпотечному договорі, що передбачає задоволення вимоги іпотекодержателя за основним зобов'язанням, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами основного зобов'язання, вчиняється нотаріусом за умови подання іпотекодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання. Аналізуючи наведені приписи та документи надіслані на адресу суду приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, на підставі яких вчинено виконавчий напис №799, суд приходить до висновку, що такі документи не підтверджують безспірності вимог ВАТ КБ «Надра». Зокрема серед таких документів відсутній банківські виписки по кредитному рахунку боржника та документи, що підтверджують згоду боржника та іпотекодавця із сумою заборгованості. Про необхідність пред’явлення стягувачем заяви від імені боржника про відсутність спору щодо заборгованості для вчинення виконавчого напису зазначалося зокрема у Роз’ясненні Міністерства юстиції України від 22.01.2010 року з питання внесення змін до Інструкції про вчинення нотаріальних дій від 16.11.2009 р. У відповідності до ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Згідно п.283 розділу 32 Інструкції Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від №20/5 03.03.2004 року, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Із листа від 12.02.2010 року, направленого ВАТ КБ «Надра»на адресу позивача вбачається, що він не є вимогою в розумінні ст.33 Закону України «Про іпотеку». Зокрема такий не містить вимоги про виконання порушеного боржником зобов’язання, здійснення такого у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. У вказаному листі відсутні також реквізити для погашення заборгованості. Окрім того сума заборгованості у вказаному листі вказана у сумі 2 497 412,05 грн., а у виконавчому написі 7 031 133,69 грн. При ухваленні рішення про задоволення позову судом враховується також факт погашення заборгованості перед ВАТ КБ «Надра» згідно договору про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування №374/2007 від 17.10.2007 року в повному обсязі. У відповідності до ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно приписів ст.593 ЦК України, право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою. Аналогічні норми містяться і у Законі країни «Про заставу»та Законі України «Про іпотеку». Відповідно до ст.26 Закону України «Про заставу», заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов'язання. В силу приписів ст.42 Закону України «Про іпотеку», боржник вправі до дня продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах виконати вимогу за основним зобов'язанням чи ту її частину, виконання якої прострочено, разом з відшкодуванням будь-яких витрат та збитків, завданих іпотекодержателю, включаючи судові витрати, витрати на оплату винагороди залученим експертам (оцінювачам, юристам), витрати на підготовку до проведення прилюдних торгів тощо. Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах. Умови договорів, що обмежують це право боржника, є недійсними. Таким чином основне зобов’язання, що виникло на підставі договору про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування №374/2007 від 17.10.2007 року припинилося, відповідно припинилося й право застави та підлягає припиненню реалізація предмета застави. Керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 60, 209, 213, 214, 215 ЦПК України, 572, 593, 598, 599 ЦК України, Законом України «Про заставу», Законом України «Про іпотеку», Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. N 1172, Інструкцією Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від №20/5 03.03.2004 року, суд – вирішив: Позов ОСОБА_3 задовольнити. Визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 зареєстрований в реєстрі за №799 від 08.04.2010 року про звернення стягнення на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 таким, що не підлягає виконанню. Стягнути із Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра»в користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 45 грн. 50 коп. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13627211

Справа №2 -5129/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2010 року Приморський районний суд м. Одеси у складі: головуючого судді Бондаря В.Я. при секретарі Подорожній О.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», приватного нотаріуса ОСОБА_2, підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області про визнання виконавчого запису таким, що не підлягає виконанню ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду, та, уточнивши позовні вимоги в порядку ст.31 ЦПК України, просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2 13.05.2009р., зареєстрований в реєстрі за №1601 про звернення стягнення на вбудоване нежитлове приміщення, загальною площею 257,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. При цьому він посилається на те, що 13.05.2009р. нотаріусом ОСОБА_2 був накладений виконавчий напис за іпотечним договором №1501/0407/98-072-Z-1 від 25.04.2007р., укладеним між АКБ «ТАС-КОМЕРЦБАНК», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та ним, в забезпечення укладеного між ними кредитного договору «1501/0407/98-072 від 23.04.2007р. За вказаним виконавчим написом було звернуто стягнення на вбудоване нежитлове приміщення, загальною площею 257,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Вважає, що напис було видано у порушення норм чинного законодавства, у порушення кредитного договору та договору іпотеки, та що видання цього виконавчого напису нотаріуса порушує його права та законні інтереси, внаслідок чого підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню на підставі ст.88 Закону України „Про нотаріат”, оскільки, напис був виданий не на підставі безспірного документу про заборгованість боржника, а на підставі одностороннього розрахунку з боку кредитора, а також із зазначенням неправильної адреси боржника. З сумою штрафних санкцій, які були нараховані банком за кредитом не згодний, вважає її необґрунтованою та такою, що підлягає розгляду у судовому порядку, а не стягненню у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, в порушення ст.88 Закону України „Про нотаріат” банком не було надано нотаріусу підтвердження визнання ним суми заявлених банком штрафних санкцій по кредиту. В судовому засіданні представник позивача підтримав позов і наполягав на задоволені позовних вимог в повному обсязі, а представник ПАТ «Сведбанк» позов не визнав, надавав письмові заперечення на позов, які приєднані судом до матеріалів справи, в яких посилався на те, що доводи позивача є необґрунтованими, не підкріплені доказами, надумані та не відповідають дійсності. Згідно данних, зазначених у реквізитах сторін Додаткової угоди від 24.11.2008 року до Кредитного договору № 1501/0407/98-072 від 23.04.2007., вказано місце проживання позивача зазначено : АДРЕСА_1, та відповідно на цю адресу банком направлялося повідомлення. Виконавчий напис нотаріуса на договорі іпотеки вчинено 13.05.2009 року, відповідно строк 50 днів для добровільного виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань сплив. Порушення приписів Закону України "Про нотаріат", як вбачається із позовної заяви, відсутні. Відсутні також будь-які підстави недійсності оспорюваного виконавчого напису, оскільки він вчинений без порушення законодавства, по формі та змісту відсутні будь-які недоліки, оформлений лідно порядку передбаченого Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Приватний нотаріус ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, про причини неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся. Дослідивши матеріали справи і вислухавши пояснення представників позивача і ПАТ «Сведбанк», суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом установлено, що 23.04.2007 року між позивачем та АКБ «ТАС-КОМЕРЦБАНК , назва якого змінена на ПАТ «Сведбанк»був укладений кредитний договір №1501/0407/98-072, згідно якого банк надав позивачу кредит в сумі 450 000 доларів США із сплатою 14 % річних, з кінцевим строком повернення кредиту та усіх нарахувань за кредитом –не пізніше 21.04.2017р. В якості забезпечення цього кредитного договору, 25.04.2007 року між позивачем з однієї сторони, та АКБ «ТАС-КОМЕРЦБАНК», назва якого змінена на ПАТ «Сведбанк»з другої сторони, був укладений договір іпотеки, за умовами якого було передано в іпотеку вбудоване нежитлове приміщення, загальною площею 257,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. У зв’язку з тим, що у позивача виникла заборгованість перед банком по кредиту, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2 13.05.2009р., виданий виконавчий напис про звернення стягнення на вбудоване нежитлове приміщення, загальною площею 257,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Паркова, №48/65-Н. для задоволення вимог банку у розмірі 2 530 311,17 грн. Згідно ст. 88 Закону України "Про нотаріат", п. 284 Інструкції та пп. "б" ч. 2 п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабміну України від 29.06.99 р. № 1172, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Судом встановлено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не отримував від відповідача та позивача первинні документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутніми підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед відповідачем, а також суми штрафних санкцій та процентів, зазначені у виконавчому написі, є безспірними. Крім того, розрахунок боргу, здійснений відповідачем щодо наявності грошового зобов'язання позивача по кредиту, відсотках, процентах річних та пені, не може вважатися документом, який підтверджує безспірність вимог банку до боржника. Як вбачається, згідно наданих нотаріусу документів, а саме Заяви про вчинення виконавчого напису від 13.05.09 та Листа від 28.10.08 р. від відповідача на ім’я позивача про погашення заборгованості суми заборгованості за відсотками та пенею значно різняться, що також виключає безспірність вимог відповідача до позивача. Керуючись ст.ст. 10,60, 81, 88, ч. 3 ст. 209, ст.ст. 213-215,218 ЦПК України, суд - ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 –задовольнити. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Одекського міського нотаріального округу ОСОБА_2 13 травня 2009 року, зареєстрований в реєстрі за №1601 про звернення стягнення на вбудоване нежитлове приміщення, загальною площею 257,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, яки брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя В.Я. Бондар http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13693517

Справа №2-446/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (заочне) 13 січня 2011 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі: головуючого судді –Максимович Г.В., при секретарі Корець О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню (третя особа –відділ державної виконавчої служби Іллічівського міського управління юстиції Одеської області), В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом (а.с.4-6) до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, ПАТ «ОТП Банк»про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 15.02.2008 року між ним та закритим акціонерним товариством «ОТП Банк»правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП БАНК» було укладено кредитний договір №МL-505/018/2008, відповідно до якого позивачу було надано кредит у розмірі 105278, 00 доларів США, строком до 15.02.2028 року. Для забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором між позивачем та банком 15.02.2008 року було укладено іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу ОСОБА_3К за реєстровим №2237, предметом якого виступало нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В зв’язку з простроченням зобов’язання за кредитним договором Банк 05.10.2009 року звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом про стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором у розмірі 908205,00 грн. Та вже 08.02.2010 року відповідач звернувся до приватного нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, яка вчинили виконавчий напис на іпотечному договорі, який передбачає звернення стягнення на нерухоме майно –квартиру АДРЕСА_1 Одеської області що належить на праві власності позивачу. Також позивач стверджував, що вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не врахував та не перевірив факту про безспірність заборгованості, чи входить в перелік безспірних заборгованостей заборгованість, відносно якої було вчинено виконавчий напис, та у тексті зазначеного виконавчого напису не вказав жодного документа підтверджуючого суму безспірної заборгованості, документів підтверджуючих факт настання кінцевого терміну виконання зобов’язань чи факт прострочення виконання зобов’язання забезпеченого заставою (іпотекою). Сума невиконаних зобов’язань вказана у виконавчому написі не може складати 833121,60 грн., оскільки у зв’язку із частковим погашенням боргу перед банком є істотно меншою. Крім того, банк мав проінформувати його про розмір заборгованості до моменту вчинення виконавчого напису і в разі відсутності заперечень із його сторони стосовно розміру заборгованості зазначена сума набула би статусу безспірної. Позивач вважає дії нотаріуса та банку незаконними, оскільки на час вчинення виконавчого напису не закінчився строк основного зобов’язання за кредитним договором, не було встановлено безспірність заборгованості та виконавчий напис було зроблено без жодного повідомлення його із порушенням чинного законодавства України. Позивач просив суд визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований у реєстрі за №857 від 08.02.2010 року, про звернення стягнення на нерухоме майно (квартиру) за адресою: АДРЕСА_1, таким, що не підлягає виконанню, стягнути на його користь солідарно з відповідачів згідно акту виконаних робіт №21 від 26.10.2010 р. витрати на юридичне обслуговування в розмірі 1 000, 00 (одна тисяча) грн., та витрати пов’язані із сплатою судового збору та ІТЗ згідно наданих квитанцій. В судове засідання представник позивача ОСОБА_4 та позивач ОСОБА_1 не з’явилися, представник позивача надав до суду заяву про підтримку позовних вимог в повному обсязі та розглядом справи за відсутністю його як представника позивача та позивача, про розгляду справи у заочному порядку не заперечував (а.с.43). Відповідач –приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутністю, заперечень проти позову не надала (а.с.29,36). Відповідач ПАТ «ОТП Банк»належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи в судове засідання не з’явився, заперечень проти позову не надав, свого представника в судове засідання не направив (а.с.37). Третя особа - ВДВС Іллічівського міського управління юстиції Одеської області належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи в судове засідання не з’явився, свого представника в судове засідання не направив (а.с.35). Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, за наступних підстав. Судом встановлено, що 15.02.2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк»правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП БАНК»та позивачем було укладено кредитний договір (а.с.9-13) №МL-505/018/2008, відповідно до якого позивачу було надано кредит у розмірі 105278, 00 доларів США, строком до 15.02.2028 року. Для забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором між позивачем та банком 15.02.2008 року було укладено іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу ОСОБА_3К за реєстровим №2237, предметом якого виступало нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В зв’язку з простроченням зобов’язання за кредитним договором Банк 05.10.2009 року звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом про стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором у розмірі 908205,00 грн.(а.с.39-42). Та вже 08.02.2010 року відповідач звернувся до приватного нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, яка вчинили виконавчий напис (а.с.8) на іпотечному договорі, який передбачає звернення стягнення на нерухоме майно –квартиру АДРЕСА_1 Одеської області що належить на праві власності позивачу. Також судом встановлено, що вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не врахував та не перевірив факту про безспірність заборгованості, чи входить в перелік безспірних заборгованостей заборгованість, відносно якої було вчинено виконавчий напис, та у тексті зазначеного виконавчого напису не вказано жодного документа підтверджуючого суму безспірної заборгованості, документів підтверджуючих факт настання кінцевого терміну виконання зобов’язань чи факт прострочення виконання зобов’язання забезпеченого заставою (іпотекою). Крім того, банк на підставі п.1.9 кредитного договору №МL-505/018/2008 від 15.02.2008 року мав проінформувати позивача про розмір заборгованості до моменту вчинення виконавчого напису і в разі відсутності заперечень із його сторони стосовно розміру заборгованості зазначена сума набула би статусу безспірної (а.с.9-13). Відповідно до виконавчого напису сума невиконаних зобов’язань складає 833121, 60 грн. (а.с.8). Як вбачається з п.2 частини першої вищевказаного кредитного договору, дата остаточного повернення кредиту, тобто закінчення строку основного зобов’язання є 15.02.2028 року. (а.с.9-13). Згідно ст.5 Закону України «Про нотаріат»нотаріус зобов’язаний відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам. Згідно ст.87 Закону України «Про нотаріат», п.1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. №1172, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Відповідно до ст.88 Закону України «Про нотаріат», п.284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" №20/5 від 03.03.2004 р. нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Виконавчий напис нотаріуса можливий за умови виникнення права вимоги, та вчиняється на підставі документів, які підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Згідно п.283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №20/5 від 03.03.2004 р виконавчий напис на іпотечному договорі, що передбачає задоволення вимоги іпотекодержателя за основним зобов'язанням, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами основного зобов'язання, вчиняється нотаріусом за умови подання іпотекодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання. Відповідно ст.35 Закону України "Про іпотеку", п.283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №20/5 від 03.03.2004 р. вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Тобто в порушення ст.ст.87, 88 Закону "Про нотаріат", розд.1 Постанови №1172 від 29.06.1999 р. нотаріус допустив вчинення виконавчого напису за наявності у боржника спору з кредитором стосовно суми боргу за тілом кредиту, відсотків за користування та пені, який виник на підставі кредитного договору, при цьому нотаріус не взяв до уваги, що за умовами кредитного договору строк виконання зобов’язання не настав. Згідно ст.50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Таким чином, суд вважає, що право позивача порушено і виконавчий напис №857 від 08.02.2010 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, є таким, що не підлягає виконанню. Виходячи з наведеного, суд вважає, що вимоги позивача обґрунтовані, відповідають вимогам чинного законодавства, у зв’язку із чим підлягають задоволенню в повному обсязі. На підставі викладеного, керуючись 213-215, 224-226 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити. Визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований у реєстрі за №857 від 08.02.2010 року, про звернення стягнення на нерухоме майно (квартиру) за адресою: АДРЕСА_1, таким, що не підлягає виконанню. Стягнути солідарно на користь позивача з відповідачів витрати на юридичне обслуговування в розмірі 1 000, 00 (одна тисяча) грн. Стягнути на користь позивача з відповідачів в рівних долях витрати по сплаті судового збору в розмірі 17 грн., по 8, 50 грн. з кожного та витрати по сплаті інформаційно-технічного розгляду справи в розмірі 37 грн., по 18, 50 грн. з кожного. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії. Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через Іллічівський міський суд шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13878269

Справа № 2-627/11 РІШЕННЯ іменем України 9 лютого 2011 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого –судді Прасолова В.М. при секретарі –Горбуновій Л.С. за участю представника позивача, він же відповідач по зустрічним позовам ПАТ «УкрСиббанк»–Ридоша М.М. за участю представника відповідачів за позовом та позивачів за зустрічним позовом – ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного «УкрСиббанк» про визнання договору припиненим та зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного «УкрСиббанк» про визнання договору недійсним, суд – ВСТАНОВИВ: Позивач ПАТ «УкрСиббанк»(далі за текстом «ПАТ») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в якому просить: стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість по кредиту у розмірі 85015 грн. 47 коп. В обґрунтування позову наводить наступне. 29 вересня 2008 року між АКІБ «УкрсиБбанк»(далі за текстом «АКІБ»та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту, згідно умов якого надано кредит (грошові кошти) в іноземній валюті у сумі 11215,00 доларів США 00 центів, під 15% річних зі строком повернення кредиту не пізніше 28.09.2015р., якщо тільки не буде застосовано іншого терміну повернення кредиту відповідно до п.1.2.2. договору. ПАТ є правонаступником АКІБ. З метою забезпечення своєчасного виконання зобов'язань, які виникають з договору, 29.09.2008р. між АКІБ та гр. ОСОБА_4 було укладено договір поруки,згідно умов якого ОСОБА_4 поручається перед відповідати за виконання ОСОБА_3 зобов'язань, що виникли з кредитного договору, як ті, що існують у даний час, так і тих, котрі можуть виникнути у майбутньому. ОСОБА_4 добре відомі всі умови кредитного договору, тому відповідає перед ПАТ у тому ж обсязі, що і ОСОБА_3 Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Згідно до умов кредитного договору ОСОБА_3 зобов'язався за повернення кредиту та нарахованих відсотків, відшкодування можливих збитків, за сплату пені й інших штрафних санкцій, обумовлених кредитним договором. ОСОБА_3 умови кредитного договору належним чином не виконував, плату за кредит своєчасно не повертав. Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Згідно п.2.2. договору поруки, у випадку невиконання зобов'язань по кредитному договору, ПАТ має право висунути свої вимоги безпосередньо до ОСОБА_4, як поручителя, які є обов'язковими до виконання протягом 10 робочих днів з дати відправлення вимоги. Відповідно до Правил (договірних умов) споживчого кредитування позичальників ПАТ, затверджених рішенням Продуктово-тарифного комітету ПАТ (Протокол № 243 від 21.08.2008 р.) кредитного договору, у випадку не усунення позичальником порушень, вказаних у вимозі протягом 31 календарного дня з дати одержання вимоги, термін повернення кредиту вважається таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання вищевказаної вимоги, чи у разі неотримання повідомлення з інших підстав термін повернення кредиту вважається таким, що настав, на 41-й день з дати відправлення позичальнику вимоги про дострокове повернення банку кредиту. У зв'язку з виникненням боргу за кредитним договором, керуючись Правилами (договірних умов) споживчого кредитування позичальників ПАТ кредитного договору та розділом 2 договору поруки, ПАТ 22.03.2010р., направлялась ОСОБА_3 вимога про негайне погашення простроченої заборгованості,повернута у зв'язку з закінченням терміну зберігання, що підтверджується поштовим повідомленням з відміткою про повернення. Вимога направлена ОСОБА_4 отримана про що свідчить особистий підпис на поштовому повідомленні. Однак, вимоги відповідачами до теперішнього часу не виконані. Таким чином, строк погашення кредиту в повному обсязі настав 02.05.2010 року. На 11.06.2010 р. заборгованість складає: всього: 10738,48 доларів США, що за курсом НБУ на 11.06.2010 р. становить 85015,47 грн., з них: заборгованість за кредитом - 9 989,96 доларів США, що за курсом НБУ на 11.06.2010 р. становить - 79089,51 грн. і заборгованість по процентам за користування кредитом - 684,35 долара США, що за курсом НБУ на 11.06.2010 р. становить - 5 417,93 грн. і пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом: 42,94 долара США, що за курсом НБУ на 11.06.2010 р. становить - 339,96 грн. і пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам - 21,23 долар США, що за курсом НБУ на 11.06.2010 р. становить - 168,07 грн. і всього пеня - 64,17 долара США 17 центів, що за курсом НБУ на 11.06.2010 р. становить-508,03 грн. Під час слухання справи ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ , в якому просить: визнання договір поруки від 29 вересня 2008 року, укладений між АКІБ та ОСОБА_4 таким що припинив свою дію. В обґрунтування зустрічного позову навів наступне. 29 вересня 2008 року між АКІБ та ОСОБА_3 був укладений договір про надання споживчого кредиту згідно умов якого отримав кредит у сумі 11215 дол. США, під 15% річних зі строком повернення кредиту не пізніше 28.09.2015 року. З метою забезпечення своєчасного виконання зобов'язань, які виникають з кредитного договору від 29.09.2008 року між ПАТ та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно умов якого поручався перед за виконання ОСОБА_3 усіх його зобов'язань, що виникли з кредитного договору. У відповідності до договору поруки, а саме п. 1.2 було відомо про наступне: сума основного боргу - 11215 доларів США, чи 54517 , 24 грн. , процентна ставка -15% річних, термін виконання договору - 28 вересня 2015 року, інші умови основного договору. ( розділ 3 основного договору). Але не був ознайомлений з наступними документами: графік погашення кредиту; графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту; додаткова угода(договір застави транспортного засобу) від 27.03.2008 року, додаток № 1 до додаткової угоди №1 від 27.03.2009 року. Також ПАТ та ОСОБА_3 змінювали процентну ставку за використання кредиту, про це не був повідомлений. Додаток №3 " Тарифи до договору" у якому вказано , що окрім сплати кредиту та процентної ставки ОСОБА_3 повинен сплатити: комісію за управління кредиту - від 0,1% до 0,99% від суми залишкової заборгованості. У відповідності до вищевикладеного при укладанні та виконанні кредитного договору відбулись додаткові угоди з якими не був ознайомлений та які збільшили відповідальність без його, ОСОБА_4 згоди, як поручителя , що є порушенням ст. 559 ЦК України, своєї згоди на збільшення відповідальності не давав. Тим самим ПАТ позбавив як поручителя знати суттєві умови видачі кредиту, які необхідно знати поручителю до укладання договору поруки, а саме; графік погашення кредиту, процентна ставка, збільшення обсягу відповідальності. У відповідності до ст.ст. 1054,553,554,559 ЦК України , якщо в основному кредитному договорі передбачено укладання іншого договору, в якому внесені зміни до основного кредитного договору, то слід було вказати у договорі поруки про виконання умов передбачених і цими договорами. Зміна зобов'язань без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, є підставою для припинення договору поруки. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України, у разі зміни зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності, банк зобов'язаний отримати згоду поручителя на такі зміни. Наполягає, що законом передбачена згода поручителя на зміну умов кредитного договору, а не ознайомлення поручителя зі змінами в кредитному договорі. На підставі ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Під час слухання справи ОСОБА_3 звернувся до ПАТ з зустрічним позовом, в якому просить: визнати недійсним кредитний договір від 29 вересня 2008 року, укладений між ПАТ до ОСОБА_3 з моменту його вчинення; зобов’язати ПАТ прийняти у ОСОБА_3 суму 37820 грн. 00 коп. Уточнивши зустрічний позов, ОСОБА_3 просить: визнати недійсним кредитний договір від 29 вересня 2008 року, укладений між ПАТ до ОСОБА_3 з моменту його вчинення. В обґрунтування уточненого зустрічного позову наводить наступне. 29 вересня 2008 року між АКІБ та ОСОБА_3 був укладений договір про надання споживчого кредиту, згідно умов якого отримав кредит у сумі 11215 дол. США, під 15% річних зі строком повернення кредиту не пізніше 28.09.2015 року. В договорі не вказано, що за валютний ризик під час виконання зобов'язань за кредитним договором повинен нести відповідальність один позивач. Додатком № 1 до спірного кредитного договору передбачено, що сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на рахунок банку. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Просить врахувати те, що спір фактично виник не з надання кредиту в іноземній валюті, а з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті. Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст.35 Закону України "Про Національний банк України", гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків міме резидентами на території України є гривня. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов'язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідала за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" , який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується в регулюванні правовідносин у валютній сфері. Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по кредитному договору, в іноземній валюті та здійснення виконання своїх обов'язків, тобто проведення розрахунків за зобов'язаннями по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією. Згідно ч. 1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на: здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті потреб-індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного. Згідно із п.п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно із п.1.4 Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 483, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. № 1429/10028, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються. Оплата боргу та інших платежів, стягнення яких в іноземній валюті, кредитного договору також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ та не робить укладений кредитний договір законним. Відповідач не надав документів які б підтверджували наявність у нього індивідуальної ліцензії. Крім того, у вичерпному переліку операцій, які має право здійснювати позивач, не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Вичерпний перелік неторговельних операції в іноземній валюті містить в собі п.11 Положення "Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою", яке затверджено Постановою НБУ від 10.08.2005р. і повинен бути застосований судом при розгляді цього спору відповідно до ст. 8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу та позивачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Відповідно до диспозиції ст.80 КК України об'єктивна сторона передбаченого нею злочину виражається в одній із п'яти операцій, вчинених без відповідного дозволу (ліцензії): скуповуванні, продажу, обміні, використанні валютних цінностей як засобу платежу та використанні їх як застави. Використання валютних цінностей як засобу платежу - це розрахунок ними за товари, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності тощо. Використання валютних цінностей як застави полягає в їх передачі та прийнятті в рахунок забезпечення зобов'язань. Разом з тим одержання валютними цінностями процентів за договором позики слід вважати їх використанням як засобу платежу за надану послугу, що тягне відповідальність за ст.80 КК України за наявності передбачених нею підстав. Порушення правил про валютні операції слід вважати закінченим злочином з моменту здійснення відповідної незаконної угоди щодо валютних цінностей, у процесі якої відбулася їх повна чи часткова передача іншій особі. Дії, спрямовані на укладення такої угоди (наприклад, спроба продати, купити, обміняти валютні цінності або використати їх як засіб платежу чи як заставу) слід розцінювати як замах на порушення правил про валютні операції і кваліфікувати за статтями 17, 80 КК України. Оскільки індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції на необхідний для цього період, слід мати на увазі, що відповідно до п.4 ст. 5 Декрету вчинення іншої операції з валютними цінностями або в більшому розмірі, ніж передбачено ліцензією є порушенням правил про валютні операції і за наявності підстав тягне відповідальність за ст.80 КК України. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов'язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 5 24 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст.35 Закону України "Про Національний банк України". Таким чином, використання долара США, як предмету кредиту за споживчим, кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до пул 2 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним, Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК України є оспорюванним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторона правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений не відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержані момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. За змістом статті 216 ЦК Українці виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків. Відповідно до п. 10 Постанови № 9, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується в разі наявності між сторонами укладеного договору, який визнано недійсним. На виконання цього правочину, отримав від банку 11215 доларів США, що на день отримання становило 54517,24 грн.24 коп., виходячи з офіційного курсу НБУ на 29 вересня 2009 року. 1 долар США = 4,86 грн. ПАТ на виконання цього правочину, отримав 3433 дол. США. Шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог різниця між отриманим позивачем та відповідачем за спірним кредитним договором становить 11215 - 3 433 = 7782 дол. США, чи 7782 дол. США х 4, 86( курс на день оформлення кредиту) становить 37820 грн. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. ЦК України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання. Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. ПАТ не було надано доказів, що б підтверджували отримання відповідної індивідуальної чи генеральної ліцензій та взагалі будь якої ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу на момент укладання договору та під час його виконання. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних п:. та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. З ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позивача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. ЦК України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання. Даний кредит брав для купівлі автомобіля у автосалоні, куди банк і перерахував взяті у кредит кошти, а саме у гривнях , а не у доларах США . Перерахована сума становила 54517 грн.24 коп. Але чомусь був введений робітниками банку в оману стосовно валюти виконання кредиту і платив у доларах США , коли повинен був платити у гривнях. Сума боргу повинна розраховуватися не з 11215,00 дол. США , а з 54517 грн. 24 коп. У відповідності до вищевикладеного розрахунок зроблений банком не вірний, потрібно зробити розрахунок у гривнях. Згідно із ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Тим самим має право погасити кредит за своїм вибором, чи доларах США чи у гривнях, а саме на цей момент у відповідності до договору має борг не 85015,47грн., а 37820 грн. Це також підтверджується розрахунками банку, у яких пеня за прострочення за кредитним договором викладена у валюти кредиту - у гривнях - 339 грн.96 коп. та пеня за прострочення за процентами - 168 грн. 07 коп. У розрахунках банку також є помилки , а саме пеня на проценти не нараховується у відповідності до ЦК України та пеня береться тільки за 1 рік. У відповідності до ЦК України , а також «Інструкції про вчинення нотаріальних дій», п. 2.1. договору № 11399242000 від 29 вересня 2008 року є незаконним. Договір застави на рухоме майно повинен бути посвідчений обов'язково нотаріально, якщо навіть не на момент укладання договору , то після укладання договору обов'язково. Тому даний пункт договору є незаконним і повинен бути визнаний недійсним. У судовому засіданні представник ПАТ зустрічні позови не визнав, свій позов підтримав повністю. При цьому підтвердив зміст свого позову, заперечуючи проти задоволення зустрічного позову навів наступне. Вимоги щодо визнання недійсним кредитного договору обґрунтовуються недодержанням вимог, які встановлені, ч.1 статі 203 ЦК України, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, що відповідно до положень ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину. Підставами для недійсності кредитного договору зазначено укладення останнього в валюті, відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, суперечить вимогам законодавства, зокрема ст.5 (п.п."в","г" ч.4) Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Недійсність договору забезпечення зобов'язань обґрунтовується положеннями ст.548 ЦК України. Заперечує проти задоволення вимог з наступних підстав. Обґрунтовуючи висновок про неправомірність вираження зобов'язання у Кредитному договорі в іноземній валюті, позивач послався на положення ст. 524 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, а також ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України, яка встановлює загальне правило - ціна договору має бути виражена у гривні. Зазначений висновок спростовується наступним. Відповідно до ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є Закон України "Про банки і банківську діяльність", Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Закон України "Про Національний банк України". Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії. 28 жовтня 1991 р. Національним банком України видано АКІБ банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій Дозвіл № 75-2 від 24 грудня 2001р. на право здійснювати операції з валютними цінностями. Відповідно до ч.3 ст. 14 ГК України ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Законом України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія надається Національним банком України (ст. 19). Відповідно до ст. 47 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Частиною 1 ст.49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією. Відповідно до ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, відповідно до положень Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті. Вважає, що банк має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання в кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за кредитним договором відповідає вимогам законодавства. Висновок про обов'язковість отримання банком або позичальником індивідуальних ліцензій Національного банку України для здійснення валютних операцій: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, вважає безпідставним, виходячи з наступного. Відповідно до ст.5 Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Тобто виходячи з положень ст.5 Декрету, вважає, що генеральні ліцензії видаються Національним банком лише певному колу суб'єктів: банкам, фінансовим установам та оператору поштового зв'язку на здійснення ними валютних операцій на постійній основі. Індивідуальні ліцензії можуть видаватися всім суб'єктам (резиденти і нерезиденти) на здійснення лише операції, при цьому у Декреті визначено вичерпний перелік таких операцій. Національним банком прийнято «Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», яке затверджено постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 275. Відповідно до п. 5.3. Положення, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 за N 15-93. Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Оскільки банк отримав банківську ліцензію та дозвіл Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями, він має право на постійній основі здійснювати операції з щодо розміщення іноземної валюти. Відповідно до п."в" ч.4, ст. Декрету індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Тому вважає висновок про обов'язковість отримання банком або позичальником індивідуальної ліцензії для кредитування в іноземній валюті незалежно від сум та термінів грошових коштів, які надаються банком, суперечить положенням ст.19 Конституції України за якими правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Оскільки чинним законодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, банк не має зобов'язань щодо отримання індивідуальних ліцензій Національного банку для надання кредитів в іноземній валюті резидентам. Зазначений висновок також підтверджений Національним банком, який у своєму листі від 29.05.2001р. №28-313/2178 з посиланням на норми Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" визначив, що здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Позиція щодо правомірності надання кредитів в іноземній валюті на підставі саме генеральної ліцензії також підтверджена іншими нормативними актами Національного банку, який відповідно до ст.44 Закону України "Про Національний банк України", діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. Так у «Положенні про порядок діяльності "Вестерн Ен-Ай-Ес Ентерпрайз Фонду" (США) та його кредитно-фінансової установи в Україні», затвердженому постановою Правління НБУ №269 від 01.11.1995р. зазначається, що кредити в іноземній валюті господарюючим суб'єктам приватної форми власності України Установа надає на підставі отриманої від Національного банку України генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (п. 6 зазначеного Положення). За наявністю в Установи генеральної ліцензії Національного банку України на здійснення кредитних операцій з розміщення валютних коштів на внутрішньому ринку України Установа має право надавати кредити в іноземній валюті резидентам України - господарюючим суб'єктам приватної форми власності, (п. 10 зазначеного Положення). Таким чином, банк має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії. Щодо висновку про необхідність отримання індивідуальних ліцензій сторонами кредитного договору для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, зазначає наступне. Аналіз положень ст.47 та ст.49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" дозволяє зробити висновок, що наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснення банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу. Відповідно до п. 1.5 «Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого постановою НБУ від 14.11.2004р. №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є повноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). Таким чином, Національний банк України у своєму нормативно-правовому акті підтвердив позицію, закріплену в Декреті, та встановив, що операції з використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється без отримання індивідуальної ліцензії, якщо однією стороною операції є банк, який має генеральну ліцензією. АКІБ отримав банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій дозвіл № 75-2 від 24 грудня 2001р. на право здійснювати операції з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", тому використання банком і позичальником іноземної валюти як засобу платежу за кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства. Вважає, що аналіз вищезазначених нормативно-правових актів України дозволяє зробити висновок, що надання банком кредиту в іноземній валюті та повернення позичальником такого кредиту здійснюється на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої Національним банком України, та не потребує отримання банком чи позичальником індивідуальної ліцензії на операцію з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, та операцію з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Заявою на отримання кредиту від ОСОБА_3 на суму 11215,00 доларів США. Цією заявою Позивач письмово визначив бажану валюту кредитування. Згідно договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу (з Правилами) від 29 вересня 2008 р., банк надав позичальнику кредит шляхом зарахування коштів на поточний рахунок. Позивач підписав кредитний договір без будь-яких застережень, розбіжностей, що свідчить про розуміння ним можливих наслідків на момент укладення договору, а також щодо подальшого його виконання, і згоду з ними. Тому волевиявлення сторін за кредитним договором було вільним, що свідчить про додержання принципу свободи договору, передбаченого ст.3 Цивільного кодексу України. Відповідно п.3.4.1 Правил (договірні умови) споживчого кредитування позичальників АКІБ затверджених Продуктивно - тарифним комітетом АКІБ "УкрСиббанк" (Протокол №243 від 21.08.2008 року.), позичальник зобов'язується використовувати кредит на зазначені у договорі цілі, а також повернути суму кредиту, і сплатити плату за кредит й інші грошові платежі на рахунок банку в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Пункт 1.1 Правил (договірні умови) вказує на те, що позичальник усвідомлює можливість виникнення курсових різниць (коливань) валюти кредиту при отриманні кредитних коштів та їх використанні за цільовим призначенням, а отже і при виконанні зобов'язань, які виникають за цими кредитними договорами. Пунктом 7.2 Правил (договірні умови) передбачено, що сторони домовилися вважати, що уклавши цей договір, позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами цього договору, підтверджує свої права та обов'язки з цим договором і погоджується з ними, підтверджує свою здатність виконувати умови цього договору, та що всі умови договору йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього. Позивач ОСОБА_4 посилається на те, що не був ознайомлений з додатками, графіками та додатковими угодами між банком та ОСОБА_3 Ознайомлення з даними документами не є обов’язковим, адже договором поруки не передбачено обов’язкового ознайомлення поручителя з цим переліком документів. Поручитель має змогу самостійно за власним бажанням ознайомитися з додатковими додатками до кредитного договору. ОСОБА_4 посилається на збільшення відповідальності після укладення додаткової угоди №1 від 29 вересня 2009р., цією угодою було змінено графік погашення кредиту, без зміни відсотків та терміну повернення кредиту. Вважає, що відповідальність поручителя не збільшилася, оскільки жодна із основних умов кредитного договору внаслідок укладання додаткових угод не змінилася, а тому підстав для визнання договору поруки, як це передбачено ст. 559 ЦК України, у суду не має. При укладанні договору поруки ОСОБА_4 мав цивільну дієздатність, усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними. Крім того п. 5.1. договору поруки вказує на те, що уклавши цей договір поручитель підтверджує, що: надані поручителем документи не містять будь-яких недостовірних відомостей, складені та/або отримані в порядку, передбаченому чинним законодавством України; повністю розуміє всі умови основного договору та договору поруки, свої права та обов'язки за договором та погоджується з ними; цей договір не суперечить будь-яким договірним обмеженням, які є обов'язковими для поручителя; на день укладення договору відсутні будь-які перешкоди щодо його належного виконання та ін. Пунктом 1.3 договору поруки встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі що і боржник. Наполягає, що договір поруки цілком відповідає вимогам ст.203 Цивільного кодексу України. Згідно зі ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обов'язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов'язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником шляхом відшкодування в грошовій формі того, що не було виконане боржником. Таким чином, порука є способом забезпечення виконання зобов'язання, а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю; договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором. Змінювати, доповнювати, уточнювати позов, подавати додаткові докази не бажає. У судовому засіданні представник позивачів за зустрічними позовами позови підтримав повністю, не визнавши позову ПАТ. При цьому надав пояснення, які відповідають змісту зустрічних позовів. Змінювати, доповнювати, уточнювати позов, подавати додаткові докази не бажає. У судовому засіданні безпосередньо досліджені наступні письмові докази: кредитний договір(а.с.6), графік(а.с.7-8), додаток(а.с.8,зв.), графік(а.с.9-10), додаткова угода(а.с.11), графік(а.с.12), правила кредитування(а.с.13-19), розпорядження(а.с.20), договір поруки(а.с21-22), заяви(а.с.23, 24), конверт(а.с.25), поштові повідомлення(а.с.26) довідка(а.с.27), розрахунки(а.с.28-35), паспорти(а.с.36,37), свідоцтво(а.с.40), статут(а.с.41-42), ліцензія(а.с.81-83), дозвіл(а.с.84-85), заявка(а.с.86-87, 106-107), додаткова угода(а.с.90,108), графік(а.с.91,109, 110-111), рішення про надання кредиту(а.с.112), квитанція(а.с.113), заявка на видачу готівки(а.с.114), платіжне доручення(а.с.115), квитанції(а.с.116), свідоцтво(а.с.117). Суд, оцінюючи відповідно до ст. 212 ЦПК України, всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо досліджені наявні у справі докази, вважає, що у судовому засіданні встановлені наступні факти та обставини. ПАТ є правонаступник АКІБ, що встановлено свідоцтвом, статутом(а.с.40, 41-42). 24 грудня 2001 року ПАТ отримана ліцензія на здійснення банківських операцій, передбачених п.5 -11 частини другої стаття 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, що встановлено ліцензією(а.с.81-83). 19 листопада 2002 року банком отриманий дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1 –4 та частиною четвертою стаття 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, що встановлено дозволом(а.с.84-85). ОСОБА_3 15 вересня 2008 року звернувся за заявкою до ПАТ про надання кредиту у сумі 12814 доларів США для придбання автомобіля «Дачія». 25 вересня 2008 року ПАТ було прийнято рішення про надання ОСОБА_3 кредиту в сумі 12060 доларів США, що еквівалентно 56079 грн. 00 коп. Вказані обставини встановлені заявкою, рішенням(а.с.86-87, 112). 29 вересня 2008 року між ПАТ та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір про надання кредиту у сумі 11215,00 доларів США зі строком погашення до 28 вересня 2015 року зі сплатою 12,5% річних. При цьому сума кредиту була також визначена в гривнях як 54517 грн. 24 коп. Вказані обставини визнаються сторонами, встановлені договором(а.с.6). 29 вересня 2008 року між ПАТ та ОСОБА_4 в забезпечення зазначеного кредитного договору був укладений договір поруки. Вказані обставини визнаються сторонами, встановлені договором(а.с.21-22). 29 вересня 2008 року на підставі кредитного договору ОСОБА_3 було видано11215,00 доларів США, що в еквіваленті у гривнях дорівнює 54517 грн. 24 коп., за рахунок яких була оплачена вартість автомобіля «Дачія», який став власністю ОСОБА_3. Вказані обставини встановлені квитанцією(а.с.113)заявкою(а.с.114), дорученням(а.с.115), квитанціями(а.с.116), свідоцтвом(а.с.117). 24 квітня 2010 року ПАТ направило ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вимоги про погашення заборгованості, що встановлено заявами(а.с.23,24). Позивач вніс до ПАТ на виконання своїх зобов’язань 3260,73 доларів США, що встановлено розрахунками(а.с.28-35). Встановленим фактам та обставинам відповідають такі правовідносини, які регулюються нормами Конституції України, ЦК України, Законом України “Про банки та банківську діяльність”, Законом України “Про Національний банк України”. Відповідно до ч.5 ст.4 ЦК України інші органи державної влади України можуть видавати нормативно –правові акти лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Згідно ст.2 Закону України “Про Національний банк України”, Національний банк України є особливим органом державного управління. Як встановлено ст. 19 Конституції України, органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. У відповідності до ст.56 Закону України “Про Національний банк України”, Національний банк видає нормативно –правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які видаються у формі постанов Правління Національно банку, вони не можуть суперечити законам України. Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, в якій визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно ст.524 ЦК України, зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні, сторони можуть визначити грошовій еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Стаття 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачає, що документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю регулюються Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ). Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. У судовому засіданні встановлено, що муж ПАТ та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Судом встановлено, що на час укладення договору та додаткової угоди банк мав банківську ліцензію та дозвіл. Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету. Відповідно до п.2.3. “Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій”, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких є зокрема неторговельні операції з валютними цінностями. Відповідно до п. 1.5 “Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу”, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Ініціатором та отримувачем за валютною операцією з надання кредиту був ОСОБА_3., а не ПАТ, тому, відповідно до зазначеного пункту Положення на здійснення кредитування позивача була потрібна індивідуальна ліцензія, яка у ПАТ була відсутня. Згідно ч.1 ст.227 ЦК України, правочин юридичної особи, чинений без відповідно дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним. За відсутності у банку індивідуальної ліцензії суд вважає, що кредитний договір та додаткова є недійсними. Як передбачено ч.1 ст.216 ЦК України, у разі недійсності право чину, кожна сторона зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. На виконання договору ОСОБА_3. отримав від банку 11215,00 доларів США, що у гривнях дорівнювало 54517 грн.24 коп. Зазначену суму позивач, відповідно до договору був повинен повернути банку. На даний час ОСОБА_3 повернув банку 3260,73 доларів США, залишок, виражений в іноземній валюті, який підлягає поверненню дорівнює 7954,27 доларів США. Згідно ст.524 ЦК України, зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні, сторони можуть визначити грошовій еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Надаючи кредит банк визначив, що сума грошей, яка отримана позивачем в національній валюті України дорівнює 54517 грн. 24 коп., тобто виходив з еквіваленту, відповідно до якого 1 долар США дорівнював 4 грн. 86 коп. Таким чином з позивача належить стягнути 38657 грн. 50 коп. в якості виконання обов’язку, який випливає із змісту частини першої ст.216 ЦК України. На підставі ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. Згідно ст.509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини. Суд прийшов до висновку про недійсність кредитного договору. Тому є підстави вважати припиненим договір поруки, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ на забезпечення зазначеного кредитного договору. Згідно ст.509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини. ПАТ, як на підставу своїх позовних вимог до ОСОБА_3 посилається на те, що між ОСОБА_3 та ПАТ був укладений кредитний договір. Судом встановлено, що кредитний договір є недійсним, тому підстави для стягнення з ОСОБА_3 платежів, визначених у договорі відсутні. Згідно ст.509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. ПАТ, як на підставу своїх позовних вимог посилається на те, що між ОСОБА_4 та ПАТ був укладений договір поруки. Судом встановлено, що договір поруки є припиненим, кредитний договір є недійсним тому підстави для стягнення з ОСОБА_4 платежів, визначених у договорах відсутні. Суд вважає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обґрунтовано, у відповідності зі ст.ст. 15,16 ЦК України звернулися до суду за захистом своїх порушених прав. Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 10 ЦПК України згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається та ст. 11 ЦПК України згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд вважає, що зустрічні позови підлягають повному задоволенню, а у задоволенні позову ПАТ належить відмовити повністю. На підставі ст. 88 ЦПК України, з ПАТ на користь ОСОБА_3 належить стягнути витрати по оплаті державного мита в сумі 51 грн. 00 коп. та 120 грн. 00 коп. по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. На підставі ст. 88 ЦПК України, з ПАТ на користь ОСОБА_4 належить стягнути витрати по оплаті державного мита в сумі 51 грн. 00 коп. та 120 грн. 00 коп. по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Керуючись ст.ст.19,99 Конституції України, ст.ст.4,11,15, 192,203,215,216,227,509,524,1054 ЦК України, ст.ст.2,47,49 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, ст.ст. 2,56 Закону України “Про Національний банк України”, ст. ст. 8, 10, 11, 88, 208, 212, 214, 215 ЦПК України, суд – ВИРІШИВ: Зустрічний позов ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»- задовольнити повністю. Кредитний договір від 29 вересня 2008 року, укладений між та ПАТ «УкрСиббанк» –визнати недійсними. Стягнути в якості реституції на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» з ОСОБА_3 - 37820 грн. 00 коп. Стягнути на користь ОСОБА_3 з публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» судові витрати: 51 грн. державного мита та 120 грн. 00 коп. по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 –відмовити повністю. На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Головуючий суддя: В.М. Прасолов http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13843155

Это не правда, не нужно лишний раз будоражить ситуацию, особенно если Вы не в курсе происходящего.Вот определение ВСУ о принятии дела к рассмотрению.

Возьмите справку и тогда можно будет разобраться.

Банк может требовать все что угодно у них такая работа.Если все так как Вы говорите и письменного требования к поручителю не предъявляли, то договор поручительства прекратил свое действие.

Подойдите в банк и попросите сделать выписку по Вашему кредиту с указанием сумм оплат и куда они направлялись - тело, комиссия, пеня, проценты и т.д. Потом соберите свои квитанции и сверьте.Заявление подавайте в письменном виде и получите отметку на нем. За справку могут просить деньги, заплатите. Потом вышлите справку и разберемся.

После окончания срока действия договора, проценты уже не начисляются.

Вы написали в личных сообщениях, что просрочка у Вас в несколько дней. Не совсем понимаю чем Вам угрожает банк если Вы эту просрочку погасили. Если все так, то напишите жалобу на имя председателя правления и руководству Eurobank EFG Group о неправомерных действиях сотрудника банка.Чтобы банк мог обратить взыскание и требовать досрочного погашения, просрочка должна быть более 30 дней.

Ни в Закон Украины "Об охране детства", Ни в Закон Украины "Об основах социальной защиты бездомных граждан и беспризорных детей" изменения не внесли. Вот ссылка: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webpro...=0884&skl=7 По поводу изменений в закон об исполнительном производстве - для заемщиков в нем больше плюсов нежели минусов. Но есть уже другая проблема, еще 11.01.2011 наши кнопкодавы приняли в первом чтении: Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо правочинів стосовно майна неповнолітніх осіб та запобігання проявам корупції при наданні дозволів органами опіки та піклування) http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webpro...=6189&skl=7 Цинизм данного закона еще тот, а судя по инициаторам, похоже, что он пройдет.

Справа № 38/81 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2009 р. Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого: Н. Дунаєвської суддів: І. Воліка (доповідача), Н. Мележик, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Сведбанк Інвест" на постанову від 02.12.2008 Київського апеляційного господарського суду у справі № 38/81 за позовом Приватного підприємства "Стар Лайт" до Закритого акціонерного товариства "Сведбанк Інвест" третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова С.М. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню В судове засідання прибули представники сторін: позивача Нікульніков Ю.В. (дов. від 01.08.2007 № б/н); відповідача Маленко О.М. (дов. від 02.09.2008 № 16/769); третьої особи не з’явились; ВСТАНОВИВ: У березні 2008 року позивач - Приватне підприємство "Стар Лайт" (далі –ПП "Стар Лайт") звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства "Сведбанк Інвест" (далі –ЗАТ "Сведбанк Інвест") про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису № 5139 від 17.09.2007, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Світланою Миколаївною, про стягнення з ПП "Стар Лайт" на користь ЗАТ "Сведбанк Інвест" суму, еквівалентну 854 095,77 доларів США за рахунок заставленого майна, а саме товарів в обороті. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заборгованість, яку нотаріус при вчиненні нотаріальних дій вважав безспірною є оспорюваною, оскільки в додатку до кредитного договору № 199 від 28.01.2004 в редакції додаткової угоди № 22 від 01.04.2006, відповідно до узгодженого графіка строк погашення кредиту в сумі 656 150,00 доларів США встановлено до 27.01.2012. При цьому, у разі несвоєчасного зменшення ліміту заборгованості за кредитною лінією Банк відповідно до укладених договорів за рахунок заставленого майна мав право погасити заборгованість по кредиту включно в сумі несвоєчасної сплати зменшення ліміту заборгованості та відсотків за користування кредитом. Крім того, позивач надав для вчинення виконавчого напису документи, які не відповідають вимогам ст. 87 Закону України "Про нотаріат", п. п. 282, 284, 286 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 № 20/5 та п. 1 Переліку документів, що є підставою для відмови у вчиненні виконавчого напису. Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.04.2008 залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іванову Світлану Миколаївну (далі –третя особа). Рішенням господарського суду міста Києва від 27.05.2008 у справі № 38/81 (суддя –Власова Ю.Л.) у позові відмовлено повністю. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2008 (колегія суддів: Смірнова Л.Г. –головуючий, судді –Алданова С.О., Зубець Л.П.) рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2008 у справі № 38/81 скасовано. Позові вимоги задоволено повністю. Постановлено визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напису № 5139 від 17.09.2007, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Світланою Миколаївною, про стягнення з ПП "Стар Лайт" на користь ЗАТ "Сведбанк Інвест" суму, еквівалентну 854 095,77 доларів США за рахунок заставленого майна, а саме товарів в обороті. Стягнуто з ЗАТ "Сведбанк Інвест" на користь ПП "Стар Лайт" 42,50 грн. –державного мита за подачу апеляційної скарги. Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, відповідач - ЗАТ "Сведбанк Інвест" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2008 скасувати та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2008. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що апеляційним господарським судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушені процесуальні норми, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого судового акту. Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю –доповідача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судами встановлено, що 28.01.2004 між Закритим акціонерним товариством "ТАС-Інвестбанк", (згідно статуту правонаступником якого є ЗАТ "Сведбанк Інвест", далі –відповідач) та ПП "Стар Лайт" (позивач) був укладений кредитний договір № 199, за умовами якого Відповідач відкриває Позивачу кредитну лінію, що не відновлюється, відповідно до якої надає Позивачу кредит у гривнях на умовах, передбачених договором, а Позивач зобов'язується одержувати кошти кредиту у строки, визначені у графіку встановлення та зменшення ліміту заборгованості за кредитною лінією, сплатити проценти за користування ними та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Відповідно до пункту 1.2. договору загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією 3 500 000,00 грн., що зменшується згідно з додатком № 1 до договору. Згідно з пунктом 1.3. договору строк дії кредитної лінії з 28.01.2004 по 27.01.2007 включно. Процента ставка за користування коштами кредиту - 23% річних (пункт 1.4. договору). Пунктом 5.1. договору встановлено, що виконання зобов'язань Позичальника за договором забезпечується: заставою товарів в обороті (електропобутові та господарчі товари), які належать Позичальнику на праві власності, балансовою вартістю 5 100 000,05 грн. без ПДВ; заставою товарів в обороті, які будуть належати Позичальнику після їх придбання, балансовою вартістю не менш ніж 2 100 000 грн. Договір застави має бути оформлений нотаріально в строк не пізніше 10.02.2004. Відповідно до пункту 5.2. договору у разі несвоєчасного виконання Позивачем грошових зобов'язань за договором Відповідач має право погасити заборгованість за рахунок забезпечення. 28.01.2004 між Позивачем та Відповідачем був укладений договір застави товарів в обороті № 199/ЗМ-1, посвідчений нотаріально, відповідно до умов якого Заставодавець (Позивач) передає, а Заставодержатель (Відповідач) приймає у заставу предмет застави, визначений розділом 2 договору застави, на забезпечення вимог (зобов'язань), що випливають із кредитного договору № 199 від 28.01.2004, який укладено між Позивачем та Відповідачем та згідно з яким Відповідач надає Позивачу право користування кредитом у вигляді кредитної лінії, що не відновлюється з лімітом заборгованості в розмірі 3 500 000 грн., що зменшується згідно з додатком 1 до кредитного договору, під проценти, строком повернення по 27.01.2007 включно. Відповідно до п. 2.1 договору, предметом застави є товари в обороті, а саме - електротовари (лампочки, люстри, господарчі товари, відра, столи, вішалки, драбини та інше) - загальною кількістю 168 718 штук, які знаходяться на складах за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, буд.8-б та вул. Ломоносова, буд.10 (орендовані приміщення). 03.02.2004 між Позивачем та Відповідачем був укладений договір застави товарів в обороті №199/ЗМ-2, посвідчений нотаріально, відповідно до умов якого Заставодавець (Позивач) передає, а Заставодержатель (Відповідач) приймає у заставу предмет застави, визначений розділом 2 договору застави, на забезпечення вимог (зобов'язань), що випливають із кредитного договору № 199 від 28.01.2004, укладеного між Позивачем та Відповідачем та згідно з яким Відповідач надає Позивачу право користування кредитом у вигляді кредитної лінії, що не відновлюється з лімітом заборгованості в розмірі 3 500 000,00 грн., що зменшується згідно з додатком 1 до кредитного договору, під проценти, строком повернення по 27.01.2007 включно. Відповідно до п. 2.1. договору предметом застави є товари в обороті, а саме: електротовари (лампочки, торшери, світильники, трансформатори), господарчі товари (вази, підсвічник, драбини та інше) - загальною кількістю 38 910 штук, які знаходяться на складах за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, буд.8-б та вул. Ломоносова, буд.10 (орендовані складські приміщення). 01.04.2006 між Позивачем та Відповідачем був укладений додатковий договір № 22 до кредитного договору № 199 від 28.01.2004, відповідно до якого сторони домовились продовжити термін дії кредитного договору на 5 років, у зв'язку з цим пункт 1.3. кредитного договору був викладений у наступній редакції: "Строк дії кредитної лінії - з 28.01.2004 по 27.01.2012 включно". 13.04.2006 між Позивачем та Відповідачем був укладений договір № 1 про внесення змін до договору застави товарів в обороті № 199/ЗМ-1 від 28.01.2004, яким пункт 1.1. договору застави викладено у наступній редакції: "Заставодавець (Позивач) передає, а Заставодержатель (Відповідач) приймає у заставу предмет застави, визначений розділом 2 договору застави, на забезпечення вимог (зобов'язань), що випливають із кредитного договору від 28.01.2004 № 199, із змінами, внесеними додатковими договорами: № 1 від 29.01.2004, № 2 від 27.02.2004, № 3 від 31.03.2004, № 4 від 31.03.2004, № 5 від 30.04.2004, № 6 від 31.05.2004, № 7 від 30.06.2004, № 8 від 30.07.2004, № 9 від 12.08.2004, № 10 від 31.08.2004, № 11 від 30.09.2004, № 12 від 29.10.2004, № 13 від 01.012.2004, № 14 від 01.12.2004, № 15 від 02.12.2004, № 16 від 30.12.2004, № 17 від 17.01.2005, № 18 від 17.01.2005, № 19 від 20.01.2005, № 20 від 04.04.2005, № 21 від 04.04.2005, № 22 від 01.04.2006, який укладено між Позивачем та Відповідачем та згідно з яким Відповідач надає Позивачу право користування кредитом у вигляді кредитної лінії, що відновлюється з лімітом заборгованості в розмірі 664 150,00 доларів США, що зменшується згідно з додатком 1 до кредитного договору, під процен ти, строком повернення по 27.01.2012 включно". Аналогічний договір був укладений між сторонами щодо внесення змін і доповнень до договору застави товарів в обороті № 199/ЗМ-2 від 03.02.2004. 17.09.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М. вчинено виконавчий напис реєстраційний № 5139, відповідно до якого пропонувались звернути стягнення на: товари в обороті, згідно переліку, наведеного в додатку № 1 до договору застави майна №199/ЗМ-1, посвідченого 28.01.2004 приватним нотаріусом Київського нотаріального округу за реєстровим номером № 169 та згідно переліку, наведеного в додатку № 1 до договору застави № 199/ЗМ-2, посвідченого 03.02.2004 приватним нотаріусом Київського нотаріального округу за реєстровим номером № 239, що належать Позивачу. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, місцевий господарський суд виходив з того, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства, зокрема, ст. ст. 526, 525, 1048, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, а у разі прострочення позичальником повернення чергової частини позики позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач повідомив позивача листами від 26.01.2007, 05.02.2007, 16.02.2007 про порушення ним умов кредитного договору № 199 від 28.01.2004 зі сплати заборгованості за кредитом у розмірі 8 000 доларі США та відсотків за користування кредитом у розмірі 83 617,17 доларів США. Не отримавши відповіді на вказані листи, 28.03.2007 відповідач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іванової С.М. з проханням вчинити виконавчий напис на договорах застави № 199/ЗМ-1 від 28.01.2004, № 199/ЗМ-2 від 03.02.2004 на суму заборгованості за кредитним договором № 199 від 28.01.2004 станом на 31.08.2007 в розмірі 854 095,77 доларів США, з них: 656 150 доларів США - основна неповернута сума кредиту; 142 354,30 доларів США - сума нарахованих і несплачених процентів; 53 354,88 доларів США - сума пені за несвоєчасне повернення основної суми кредиту; 2 236,59 доларів США - сума пені за несвоєчасну сплату відсотків. З урахуванням ст. ст. 87, 88 Закону України "Про нотаріат", пунктів 287, 288 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 03.03.2004 за № 283/8882, Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що приватним нотаріусом правомірно вчинено виконавчий напис на підставі документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника, кредитного договору та нотаріально посвідчених договорів застави. Проте, апеляційна інстанція, скасовуючи рішення суду та задовольняючи позовні вимоги, вказала на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Господарським судом апеляційної інстанції зазначено, що предметом договорів застави № 199/ЗМ-1 від 28.01.2004 та № 199/ЗМ-2 від 03.02.02004 є рухоме майно. За приписами статті 1 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18.11.2003 № 1255-ІV встановлено, що цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Відповідно до пункту першого частини 1 ст. 21 цього Закону, до забезпечувальних обтяжень належать застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору. Згідно з частиною 1 ст. 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом Частиною 1 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Відповідно до частини 1 ст. 26 вказаного Закону передбачено, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов’язання в порядку, встановленому цим законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери. Таким чином, вищенаведеними нормами не передбачено звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, оскільки таке звернення може бути вчинено лише на підставі рішення суду. Разом з тим, частинами 1, 3 розділу IX "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який набрав чинності з 01.01.2004, визначено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону. Цей Закон застосовується до реалізації прав за обтяженнями, які виникли до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини 6 ст. 20 Закону України "Про заставу", передбачено можливість вчинення виконавчого напису, якщо інше не встановлено законом. При цьому, частиною 1 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим законом. Вказаний закон не передбачає такий позасудовий засіб звернення, як стягнення на підставі виконавчого напису. З огляду на викладене, апеляційний суд повно, всебічно дослідив надані сторонами докази та доводи, належно їх оцінив і дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення місцевого суду. З даними висновками апеляційного суду повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судом обставинам та вимогам закону. Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським апеляційним судом норм законодавства при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України – ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Сведбанк Інвест" залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2008 у справі № 38/81 залишити без змін. Головуючий, суддя Н. Дунаєвська Судді: І. Волік Н. Мележик http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/3581943

23 червня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор'євої Л.І., Охрімчук Л.І., Данчука В.Г., Прокопчука Ю.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до спеціалізованого державного підприємства "Укрспец"юст", державної виконавчої служби у Шевченківському районі м. Києва, треті особи: ОСОБА_2, відкрите акціонерне товариство "Сведбанк", про визнання недійсними прилюдних торгів та свідоцтва про право власності на квартиру за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2009 року, в с т а н о в и л а: У травні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 12 травня 2006 року в порядку примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 4 травня 2005 року про звернення стягнення на предмет іпотеки - належну йому АДРЕСА_1, проведено прилюдні торги з реалізації вказаної квартири. Вважаючи, що ці торги проведено з порушенням вимог законодавства України, а дії державних виконавців відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві (далі - ВДВС) по підготовці й проведенню прилюдних торгів і реалізації спірного майна неправомірними, позивач з урахуванням доповнень просив визнати зазначені прилюдні торги та свідоцтво на право власності на спірну квартиру, видане ОСОБА_2, недійсними. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2008 року позов задоволено в повному обсязі. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2009 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. В обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, незастосування закону, який підлягав застосуванню, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав . Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивач не звернуся в установленому законом порядку зі скаргою на дії державного виконавця та не дотримався порядку, встановленого законодавством для захисту своїх прав; рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 25 травня 2007 року відмовлено в позові про визнання незаконним висновку про ринкову вартість нерухомого майна й установлено, що чинним законодавством не передбачено визначення терміну дії експертного висновку, в зв'язку з цим і відповідно до ст. 61 ЦПК України в цій справі питання про строк дії вказаного висновку розглядатися не повинно; порушень вимог чинного законодавства при реалізації спірної квартири з прилюдних торгів не встановлено. Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частинами 3, 4 ст. 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" передбачено, що для проведення оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських, річкових суден та майна, вартість якого перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Державний виконавець про оцінку арештованого майна повідомляє сторони, які мають право оскаржити оцінку майна до суду в 10-денний строк з дня отримання повідомлення. Згідно з п. 3.2. Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038, спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, що виставляється на торги за експертною оцінкою тощо. Відповідно до п. 7.4. вказаного Тимчасового положення спори, що виникають при реалізації нерухомого майна, вирішуються у судовому порядку. Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником. Відповідно до ч. 4 ст. 12 цього Закону зміст, форма, порядок складання, затвердження та строк дії акта оцінки майна встановлюються Кабінетом Міністрів України. Згідно з ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України. За змістом п. 56 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, у разі потреби може містити строк дії такого звіту. Отже, вказаним законодавством передбачено можливість встановлення у разі потреби в звіті про оцінку майна, що складається у повній формі, строк дії такого звіту. Судом першої інстанції встановлено, що 1 липня 2005 року державним виконавцем ВДВС відкрито виконавче провадження про виконання виконавчого напису нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 4 травня 2005 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ "ТАС-Комерцбанк" заборгованості за договором кредиту за рахунок коштів, отриманих від реалізації заставленого майна - АДРЕСА_1 Постановою державного виконавця від 11 жовтня 2005 року призначено експерта для проведення експертної оцінки початкової вартості нерухомого майна. Згідно зі звітом про незалежну оцінку нерухомого майна – АДРЕСА_1 виконаної товариством з обмеженою відповідальністю "Українська експертна група" 20 жовтня 2005 року, вартість об'єкта оцінки спірної квартири становить 1 607 675 грн.; строк використання даного звіту становить шість місяців з дати оцінки, тобто вказаний звіт містить строк дії такого звіту – з 20 жовтня 2005 року до 20 квітня 2006 року (а.с. 45 - 69 т. 1). Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 25 травня 2007 року відмовлено в позові про визнання незаконним висновку про ринкову вартість нерухомого майна від 20 жовтня 2005 року. Як убачається з матеріалів справи, вказаним судовим рішенням обставин щодо незаконності визначення в розділі 8 звіту строку дії цього звіту не встановлено, а зазначено про те, що законодавство про виконавче провадження та примусову реалізацію арештованого майна не передбачає встановлення терміну дії звіту (висновку). При цьому, висновок суду щодо застосування законодавства не є встановленими судом обставинами, а тому його не можна визнати підставою звільнення від доказування обставин щодо можливості визначення в розділі 8 звіту строку дії цього звіту. Крім того, при вирішенні питання щодо законності вказання у звіті строку його дії спеціальним законодавством, що підлягає застосуванню, є, крім іншого, Закон України від 12 липня 2001 року № 2658-III "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та Національний стандарт № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440. 14 квітня 2006 року ВДВС надіслав до Київської міської філії Спеціалізованого державного підприємства "Укрспец'юст" заявку про реалізацію арештованого майна з указанням вартості спірного майна 1 607 675 грн. 20 квітня 2006 року між ВДВС і Київською міською філією Спеціалізованого державного підприємства "Укрспец'юст" укладено договір про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна – АДРЕСА_1 Крім того, згідно з висновком спеціаліста про визначення ринкової вартості спірної квартири, складеного приватним підприємством "Академія оцінки і права" 12 травня 2006 року, ринкова вартість цієї квартири станом на 12 травня 2006 року становить 3 227 000 грн., на що посилався в обгрунтування своїх вимог позивач. Проте 12 травня 2006 року вказану квартиру було реалізовано з прилюдних торгів за 1 608 400 грн. із указанням початкової ціни лота – 1 607 675 грн. Отже вказану квартиру було реалізовано за ціною, визначеною на підставі звіту, строк дії якого сплинув, без урахування збільшення вартості квартири за цей період та з порушенням зазначених вимог закону. Проте апеляційний суд на викладене належної уваги не звернув, у порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України не врахував указані положення законодавства та не вирішив належним чином питання щодо обставин, якими обгрунтовувалися позовні вимоги. За таких обставин ухвалене у справі рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції . Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий А.Г. Ярема Судді Верховного Суду України: Л.І. Григор'єва В.Г. Данчук Л.І. Охрімчук Ю.В. Прокопчук http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10230356

Нет это обычная переуступка.Стаття 1077. Поняття договору факторингу 1. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). { Абзац перший частини першої статті 1077 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2510-VI ( 2510-17 ) від 09.09.2010 } Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. 2. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Стаття 1078. Предмет договору факторингу 1. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). 2. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Справа № 2-74/11 РІШЕННЯ Іменем України 24.01.2011 року м. Нікополь Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді –Тихомирова І.В. при секретарі –Демченко М.Л. представника позивача –ОСОБА_4 представника позивача –ОСОБА_3 представник відповідача –Кузьменко В.М. представник 3 особи –Камінський О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Нікополі об’єднану цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Публічного Акціонерного Товариства «Банк Форум», 3 особа Національний банк України «Про визнання недійсним кредитного договору № 0115/07/03-CL від 15 травня 2007 року»та позовом ОСОБА_6 до Публічного Акціонерного Товариства «Банк Форум», третя особа ОСОБА_5 «Про визнання недійсним кредитного договору № 0115/07/03-CL від 15 травня 2007 року», суд Встановив: 09.07.2010 року ОСОБА_5 звернулась с позовною заявою до ОСОБА_6, Публічного Акціонерного Товариства «Банк Форум», 3 особа Національний банк України «Про визнання недійсним кредитного договору № 0115/07/03-CL від 15 травня 2007 року». 08.12.2010 року ОСОБА_6 звернувся до Публічного Акціонерного Товариства «Банк Форум», третя особа ОСОБА_5 «Про визнання недійсним кредитного договору № 0115/07/03-CL від 15 травня 2007 року» Ухвалою суду від 16.12.2010 року цивільні справи № 2-6227/10 та 2-4558/10 об’єднані в одне провадження. В обґрунтування своїх позовних вимог, позивачі посилаються на те що кредитний договір № 0115/07/03-CL від 15 травня 2007 року має бути визнаний недійсним у зв’язку з невідповідністю вимогам законодавства дій сторін щодо укладання та виконання спірного кредитного договору в валюті, відмінній від гривні України, та на те, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України визначив та здійснює розрахунки по кредитуванню в іноземній валюті без наявності індивідуальної ліцензії Національного Банку України. В свою чергу, в разі визнання правочину недійсними, відповідно до положень ст. 216 ЦК України, ОСОБА_6 повинен повернути Публічному акціонерному товариству «Банк Форум» в натурі 2 251 500 доларів США, Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» повернути ОСОБА_6 в натурі 1 048 500 доларів США. Позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судове засідання не з’явилися, про дату час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили. Судом відповідно до ст. 169 ЦПК України, судом визнано можливим провести розгляд справи у відсутності позивачів за участю їх повноважних представників ОСОБА_4, ОСОБА_3 В судовому засіданні представник позивачів підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовних заявах. Представник відповідача ПАТ «Банк Форум»- Кузьменко В.М., проти позову заперечив та просив відмовити в його задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень, представник відповідача вказує на те, що жодних порушень при укладенні кредитного договору з боку відповідача не було допущено; операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, і згідно чинного законодавства України, на підставі банківської ліцензії відповідач має право здійснювати кредитні операції як у національній валюті, так і у іноземних валютах. Представник третьої особи Національного Банку України - Камінський О.М. проти задоволення позову заперечив на аналогічних підставах. З'ясувавши обставини справи, та перевіривши їх наданими сторонами доказами, суд прийшов до наступного. Судом встановлено, що 15 травня 2007 року між ОСОБА_6 та Акціонерним комерційним банком «Форум», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк Форум»(далі –Відповідач), було укладено кредитний договір № 0115/07/03-CL (далі - Кредитний договір). (а.с. 11-14). Згідно з п. 1.1. Кредитного договору Банк відкриває позичальнику не відновлювальну кредитну лінію на споживчі потреби у сумі 3300000 доларів США. Пунктом 1.2 зазначено, що кредитні кошти надаються до 14 травня 2012 року. Пунктом 1.3 встановлено, що за користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 12% процентів річних. Умовами кредитного договору (п. 2.6) передбачено, що проценти за користування кредитними коштами Позичальник сплачує самостійно в валюті кредиту. Відповідач повністю виконав умови Кредитного договору, що підтверджується поясненнями представника ОСОБА_6 і не заперечується представником відповідача. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено, що спір виник з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і проводились обома сторонами в іноземній валюті, а також, що Кредитний договір було укладено без згоди ОСОБА_5 під час проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_5 однією сім’єю. Положенням ст. 65 СК України щодо порядку розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються саме розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного з подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов’язків для другого із подружжя, в даному випадку для ОСОБА_5, а лише для позичальника, ОСОБА_6, як сторони договору, як передбачено ч.1 ст. 1054 УК України. Що стосується умов та порядку розрахунків, слід зазначити, що це є суттєвими умовами кредитного договору. Згідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця -гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі - Декрет КМУ), який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносини у валютній сфері. Відповідно до п. 2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання Відповідачем ОСОБА_6 кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по Кредитному договору, в іноземній валюті та здійснення ОСОБА_6 виконання своїх обов'язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету КМУ, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта –іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам. Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Разом з цим, у відповідача, а відтак і у позивача, як встановлено судом в ході розгляду справи, на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня. Відповідач надав суду банківську ліцензію № 62 від 03.12.2001 року, дозвіл № 62-1 від 03.12.2001 року та додаток до даного дозволу. Однак, посилання відповідача та третьої особи на достатність вказаної банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку письмового дозволу на використання іноземної валюти як засобу платежу при виконанні спірного Кредитного договору, спростовується наступним. Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України. Згідно п. 3.1.1. Кредитного договору банк здійснює видачу кредитних коштів позичальнику відповідно до заявки шляхом видачі готівкою або зарахуванням на поточний рахунок Позичальника. (а.с. 11-14). З аналізу наведеного пункту договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним) –а саме, подання позичальником кредитної заявки з вказуванням рахунку, на який позичальник просить переказати кредитні кошти. Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається з кредитною заявкою до банку з проханням видати кредит. Докази, що ініціатором видачі кредиту ОСОБА_6 був ПАТ «Банк Форум»у судовому засіданні не були надані. Отримувачем за такою операцією також є позичальник, так як банк перераховує на його користь на вказаний в кредитній заявці рахунок суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник ОСОБА_6 має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено. Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. ОСОБА_6, в свою чергу, використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов’язань за спірним Кредитним договором, вносячи готівкою долари США в касу ПАТ «Банк Форум». Так, пунктом 2.6 спірного Кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитними коштами Позичальник сплачує самостійно в валюті кредиту на рахунок в ДФ АКБ «Форум», щомісячно, не пізніше 20-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитними коштами. (а.с. 11-14) Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником до банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов’язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу. Таким чином, кредит в сумі 3300000,00 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились ОСОБА_6 в доларах США. На виконання умов Кредитного договору за період з 15.05.2007р. по 09.07.2010 р. ОСОБА_6 повернув Відповідачу кошти (кредит та відсотки за його користування) у розмірі 2097000,00 доларів США. Факт надання Відповідачем та повернення ОСОБА_6 грошових коштів в іноземній валюті не заперечувався представниками сторін у суді та підтверджується матеріалами справи. (а.с. 216-217). Таким чином, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у ОСОБА_6 або Відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США, як засобу платежу за кредитним договором № 0115/07/03-CL від 15 травня 2007 року суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ. А наявна у Відповідача Банківська ліцензія № 62 не дає йому право надавати кредити в іноземній валюті, тобто проводити розрахунки в іноземній валюті. Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Посилання Відповідача на лист Національного банку України № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 р. про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті, за змістом якого вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, суд до уваги не приймає, оскільки відповідно до ст. 56 Закону України «Про Національний банк України»нормативно-правові акти Національного банку України видаються у формі постанов Правління НБУ, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами правління НБУ. Діючим законодавством не встановлено нормативно-правого характеру документам, виданих НБУ у вигляді листів. Таким чином, лист НБУ № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 р. носить лише інформативний характер і не є нормативно - правовим актом, який регулює правовідносини в сфері здійснення валютних операцій. Крім того, у своєму ж листі від 02.06.2000 р. «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», НБУ дотримувався прямо протилежної позиції, зокрема вказуючи на таке: наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ». Посилання представника відповідача на ст. 345 ГК України, не приймаються судом до уваги, оскільки сторони у даному спорі не відносяться до суб’єктів правовідносин, які регулюються вказаним нормативно правовим актом. На підставі викладеного суд приходить до висновку, що чинним на момент укладення Кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету. За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови Кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання Кредитного договору недійсним є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності Кредитного договору № 0115/07/03-CL від 15 травня 2007 року, останній є таким з моменту його вчинення. За таких обставин, суд приходить до думки, що у відповідності до Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»та частинами 1,3 ст. 203, ст. 215 ЦК України наступають правові наслідки, як передбачено ст. 216 ЦК України: - «У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину…», тобто ОСОБА_6 і Відповідач ПАТ «Банк Форум»зобов'язані повернути один одному в натурі все, що вони одержали на виконання цього договору від часу його укладення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 192, 202, 203, 215, 216, 227, 236, 524, 533, 548, 1054 ЦК України, ст.ст. 35, 47, 56 Закону України «Про Національний банк України», ст. 99 Конституції України, ст.1, ст. 3, ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання валютного контролю», п.1.4, п.5.3 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 483, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 10, 11, 57- 61, 88, 169, 212, 213, 215 ЦПК України, ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовільнити. Договір кредиту № 0115/07/03-СL, укладений 15.05.2007 між Акціонерним комерційним банком «Форум»та ОСОБА_6 на суму 3 330 000 доларів США, з моменту укладення визнати недійсним. Зобов’язати Публічне акціонерне товариство «Банк Форум»повернути ОСОБА_6 в натурі 1 048 500 доларів США. Зобов’язати ОСОБА_6 повернути Публічному акціонерному товариству «Банк Форум»в натурі 2 251 500 доларів США. На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Нікопольський міськрайонний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: І. В. Тихомиров http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13702809

На здоровье: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1537

Интересная трактовка. Это незаконно. Поручительство прекращено, поэтому поручитель ответственности уже не несет. Нет обратного хода, покажите вот эти решения судье: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2052 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2086 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2055 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1380 И не важно с кем он там советовался. Видимо уровень апелляционного суда постепенно скатывается. Скорее всего, председателя там избрали нового из какого-то суда в Донецкий области.