ANTIRAID

Справа №2-5204/10/04 РІШЕННЯ Іменем України 17 грудня 2010 року Київський районний суд м.Харкова у складі: головуючого - судді Донець О.В. при секретарі Муленко К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору про надання кредиту та заставу майна, ВСТАНОВИВ : Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору про надання кредиту та заставу майна № 11096812000 від 18 грудня 2006 р. та покладення на відповідача зобов’язання повернути йому суму надлишково сплачених коштів у розмірі 715,06 грн., посилаючись на наступне. 18 грудня 2006 р. між ним та АКІБ «УкрСиббанк» укладений договір про надання кредиту та заставу майна №1096812000, відповідно до якого, банк зобов'язався надати йому кредитні кошти в сумі 37 825 доларів США, що за курсом Національного Банку України на день укладання договору становило еквівалент 191016,25 грн. Надання кредиту здійснювалося для придбання автомобіля 18.12.2006 р. з терміном погашення по 18 грудня 2013 р. включно. На підставі п.п.1.1. п.1. кредитного договору ним отримані кошти в розмірі 37 825 доларів США. Ним сплачено по погашенню кредиту суму у розмірі 30 952,55 долари США, що в еквіваленті, згідно наданої позивачем інформації по кредиту, складає 191 731,31 грн. Таким чином він повернув грошові кошти, надані в кредит, в повному обсязі. Відповідач, зазначивши у договорі еквівалент суми кредиту в доларах США, видав грошові кошти в національній валюті – в гривні. Вважає, що текст договору, складений відповідачем, містить положення, які значно погіршили його положення, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством. Договір є удаваним правочином, а тому просить визнати його недійсним. Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що позивач ухиляється від виконання своїх зобов’язань за кредитним договором, згідно якого він отримав споживчий кредит у розмірі 37825,00 доларів США зі сплатою 12,0% річних терміном погашення по 18 грудня 2013 року, а саме в частині погашення кредиту та сплати відсотків за його користування. Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, задовольняє позовні вимоги, виходячи з наступного. Ст.55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Згідно зі ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України. Судом встановлено, що 18 грудня 2006 р. між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір про надання кредиту та заставу майна №1096812000. Відповідно до умов кредитного договору, відповідач АКІБ «УкрСиббанк» зобов'язався надати позивачу кредитні кошти в сумі 37825,00 доларів США, що за курсом Національного Банку України на день укладання цього Договору становило еквівалент 191016,25 грн. Надання кредиту здійснюється в період з „18” грудня 2006 року і терміном погашення по „18” грудня 2013 року включно, на придбання автомобіля. На підставі п.п.1.1. п.1. кредитного договору позивачем отримані кошти в розмірі 37825,00 доларів США, що в еквіваленті на момент надання коштів за офіційним курсом НБУ складає 191016,25 грн. Відповідно інформації по кредиту, наданої представником позивача, ОСОБА_1 було сплачено по погашенню кредиту суму у розмірі 30952,55 долари США, що в еквіваленті згідно наданої позивачем інформації по кредиту складає 191731,31 грн. Таким чином, загальна сума, яка сплачена позивачем за кредитним договором №11096812000 від 18 грудня 2006 р., складає 191731,31 грн. У відповідності зі ст.99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв’язку з чим грошове зобов’язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч. 1 ст.192 ЦК України відповідно якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України. Відповідно до ч.1 ст.524 ЦК України, зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Згідно ч.2 ст.524 ЦК України, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Згідно ч.2 ст.533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов’язаннями, відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст.533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ч.2 ст.198 ГК України, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені та підлягають оплаті у гривнях. Згідно цієї ж статті грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Відповідно до ст.3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, гривня, як грошова одиниця (національна валюта), є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України. Згідно Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п.1 ст.3, валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. У відповідності з підпунктами "а", "в" та "е" підпункту 6.1. та підпунктів 6.2, Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007 р. №200, фізичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках: - сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; - сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; - оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно підпункту 6.3. пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Відповідно до підпункту 7.1. пункту 7 означених Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти - суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках (ярмарках), що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів. Таким чином використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України. Відповідно до п.1 ст.5 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п.2 та 3 ст.5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами. Підпунктами (В), (Г) пункту 4 ст.5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно п.5 ст.5 Декрету НБУ одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Відповідачем не було надано доказів, які б підтверджували отримання ним відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Згідно ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність – це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст.3 ЦК України – принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на відповідача – позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище Позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів”, за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитного договору недійсним. Таким чином, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до АКІБ «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору про надання кредиту та заставу майна №11096812000 від 18 грудня 2006 року підлягає задоволенню в повному обсязі, у зв’язку з чим у відповідності із ст.216 ЦК України, кожна із сторін за кредитним договором зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11,60,88,212-215 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 216, ч.2 ст.192, ч.1 ст.524, ч.3 ст.533 ЦК України, суд - ВИРІШИВ : Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір №11096812000 від 18 грудня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк». Зобов’язати Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» повернути ОСОБА_1 суму надлишково сплачених коштів у розмірі 715,06 грн. Стягнути з Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 грн. Стягнути з Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» на користь держави судовий збір в розмірі 51 грн. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13203734

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2010 року грудня місяця 06 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі: Головуючого, судді Бондарева Р.В. суддів Синельщікової О.В. Яковенко Л.Г. при секретарі Іванові О.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі Сімферопольської філії Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання кредитного договору частково недійсним, зобов’язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 29 квітня 2010 року, ВСТАНОВИЛА: Оскаржуваним рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 29 квітня 2010 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» задоволено. Стягнено з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі Сімферопольської філії Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» заборгованість в сумі 109564,52 долара США, що еквівалентно 876516,16 грн., а також судовий збір в сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн., а всього 878246,16 грн., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: земельну ділянку площею 1,7801 га, розташовану за адресою: Бахчисарайський район, Верхореченська сільська рада, що належить на праві власності ОСОБА_6. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання кредитного договору частково недійсним, зобов’язання вчинити певні дії відмовлено. В апеляційній скарзі позивач за зустрічним позовом ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення суду і просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вважає, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Вказує, що поза увагою суду залишилася та обставина, що всі платежі з повернення кредиту і уплати відсотків здійснювалися в іноземній валюті – доларах США, що свідчить про те, що мало місце використання сторонами іноземної валюти в якості засобу платежу без індивідуальної ліцензії НБУ, і є порушенням п.п «г» частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного контролю та валютного регулювання». Зазначає, що судом не була дана належна правова оцінка тому факту, що позивачем за первісним позовом при укладенні кредитного договору були порушені вимоги статті 99 Конституції України, статті 192, 524, 533 Цивільного кодексу України, статей 32, 35 Закону України «Про Національний банк України», статті 3, частини 2 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного контролю та валютного регулювання». Також, вважає, що кредитний договір від 01 серпня 2007 року не містить всіх суттєвих умов, а саме: умов, які передбачають відповідальність банку відносно видачі та погашення кредиту, що є порушенням вимог статті 628 Цивільного кодексу України. Крім того, посилається на те, що умови кредитного договору, предметом якого є іноземна валюта – долари США, є такими, що порушують права боржника, передбачені статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Заслухавши суддю-доповідача, відповідача, представника позивача перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі Сімферопольської філії Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_5 належним чином не виконує умови кредитного договору, а тому повинен нести обов’язок по сплаті всій суми боргу за кредитом, заборгованості зі сплати відсотків, пені у зв’язку з несвоєчасною сплатою відсотків. Також, суд, звертаючи стягнення на земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_6, виходив з того, що зазначена земельна ділянка є предметом договору іпотеки, укладеного на забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов’язань за кредитним договором. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що при розгляді справи не встановлено обставин, за яких може бути змінено умови кредитного договору, який уклали сторони в іноземній валюті. Колегія суддів апеляційного суду частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, але вважає, що є підстави для скасування судового рішення у частині задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки. При розгляді справи судом встановлено, що 01 серпня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Форум» в особі Сімферопольської філії Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № 177/07/13-Z на підставі якого ОСОБА_5 був відкритий кредит на споживчі цілі в сумі 99.000 доларів США зі сплатою 13% річних (а.с.5-6). 02 серпня 2007 року між ОСОБА_7, діючою на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 26 липня 2007 року за реєстровим № 6246, від імені відповідачки ОСОБА_6, яка є майновим поручителем ОСОБА_5, та позивачем був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого, ОСОБА_6 у якості забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов’язань за кредитним договором № 177/07/13-Z від 01 серпня 2007 року передала в іпотеку земельну ділянку площею 1,7801 га, розташовану за адресою: Бахчисарайський район, Верхореченська сільська рада, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0120480800:07:001:0191, яка належить їй на підставі державного акту ЯБ № 544637, виданого Бахчисарайською районною державною адміністрацією Автономної Республіки Крим 19 вересня 2006 року на підставі розпорядження Бахчисарайської районної державної адміністрації № 767/2-р від 11 вересня 2006 року. Сторони за взаємною згодою оцінили предмет іпотеки у 681.750 грн. (а.с.7-8). Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. При розгляді справи судом встановлено, що відповідач ОСОБА_5 отримав надані йому у кредит 99.000 доларів США, але зобов’язання за вищезазначеним договором виконує неналежним чином, оскільки протягом тривалого часу не здійснює щомісячні платежі та сплату відсотків. Відповідно до частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до статей 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язань не допускається, договір є обов’язковим для виконання сторонами. Із матеріалів справи вбачається, що станом на 18 грудня 2009 року заборгованість відповідача ОСОБА_5 становила 109.564,52 доларів США, що еквівалентно 876.516 грн. 16 коп., яка складається з: - заборгованості за кредитом у розмірі 87321,35 доларів США, - заборгованості за відсотками у сумі 13324,09 доларів США, - заборгованості за неустойкою (пенею) у розмірі 8919,08 доларів США. Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів, позичальник сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2 процентів за кожен день прострочення, що обчислюється з суми неповерненого кредиту та/або не6сплачених процентів. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за користування кредитними коштами до моменту фактичного погашення заборгованості. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. За статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). За частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Таким чином, висновок суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором зі сплатою неустойки є правильним, відповідає обставинам справи і вимогам діючого законодавства. Що стосується звернення стягнення на предмет іпотеки, то колегія суддів виходить з наступного. Земельна ділянка площею 1,7801 га, розташована за адресою: Бахчисарайський район, Верхореченська сільська рада, яка є предметом договору іпотеки, укладеного на забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов’язань за кредитним договором № 177/07/13-Z від 01 серпня 2007 року, і належить ОСОБА_6 на підставі державного акту ЯБ № 544637, виданого Бахчисарайською районною державною адміністрацією Автономної Республіки Крим 19 вересня 2006 року на підставі розпорядження Бахчисарайської районної державної адміністрації № 767/2-р від 11 вересня 2006 року, має цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, і надана відповідачці як працівнику закладу освіти відповідно до частини 1 статті 25 Земельного кодексу України. Задовольняючи позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на вищезазначену земельну ділянку, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до підпункту «б» пункту 15 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення). Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки не можуть бути задоволені, тому що законом встановлена заборона відносно відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення, отже рішення суду у цій частині слід скасувати за підстав пунктів 1, 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України. Що стосується вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 про визнання кредитного договору частково недійсним та зобов’язання вчинити певні дії, то колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Відповідно до пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребують такі операції, як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Пунктом 3 частини 1 статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено, що на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції, як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» має банківську ліцензію № 62 на право здійснювати банківські операції, визначені статтею 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу, а зазначений дозвіл Публічному акціонерному товариству «Банк Форум» було надано, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що банком правомірно, згідно з діючим законодавством було укладено договір кредиту і проведені відповідні операції в іноземній валюті. Частиною 2 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що уповноважені банки, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи. Таким чином, згідно з положеннями Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Закону України «Про банки та банківську діяльність» отримання банком чи позичальником індивідуальної ліцензії на здійснення з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті не потребується. Відповідно до положення Національного банку України № 483 від 14 жовтня 2004 року використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, отже погашення заборгованості в іноземній валюті за кредитним договором не суперечить діючому законодавству. Частиною 3 статті 533 Цивільного кодексу України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Судом апеляційної інстанції встановлено, що умови договору про надання кредиту, за яким ОСОБА_5 отримав у борг 99.000 доларів США, не суперечать діючому законодавству, не передбачають повернення боргу банку у національній валюті, а також у доларах США за офіційним курсом Національного банку України, встановленого на час укладання договору. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому не приймаються до уваги апеляційного суду. Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 29 квітня 2010 року у частині звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначених вимог. В решті рішення суду залишити без змін. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів. Судді: Синельщікова О.В. Яковенко Л.Г. Бондарев Р.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13105339

№ 2-586/2010 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2010 р. Гайсинський районний суд Вінницької області в складі: головуючого - судді Дєдова С.М., при секретарях Нечкалюк М.А., Отрошко Н.М., розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Гайсині цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору, договору застави та договору поруки недійсним, - Встановив: 15.06.2010 року заявлено цей позов, в якому позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили суд визнати недійсними укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк» кредитний договір № 490052687 від 28.11.2007 року та укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ «Альфа-Банк» договір поруки № 490052687-П від 28.11.2007 року; зобов’язати відповідача ЗАТ «Альфа-Банк» звільнити з під застави та припинити встановлене обтяження транспортного засобу – легковий автомобіль JEEP PATRIOT 2,4 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 шляхом звернення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна з відповідною заявою; зобов’язати відповідача ЗАТ «Альфа-Банк» прийняти у позивача ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 75 618 грн. 16 коп. з розстрочкою платежів на 48 місяців з щомісячним платежем 1575 грн. 38 коп., покласти судові витрати на відповідача. Під час розгляду справи позивачами подано клопотання про заміну неналежного відповідача на належного, а саме належним відповідачем по справі є публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», яке задоволено судом, про що 03.09.2010 року винесено ухвалу, первісного відповідача ЗАТ «Альфа-Банк» замінено на належного відповідача ПАТ «Альфа-Банк». 21.10.2010 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 в судовому засіданні подали заяву про зміну позовних вимог, змінили свої позовні вимоги, збільшивши їх, просили суд визнати недійсними укладені між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк» кредитний договір від 28.11.2007 року № 490052687, договір від 27.02.2009 року №1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 28.11.2007 року № 490052687; укладені між ОСОБА_2 та ЗАТ «Альфа-Банк» договір поруки від 28.11.2007 року № 490052687-П, договір від 27.02.2009 року №1 про внесення змін та доповнень до договору поруки від 28.11.2007 року № 490052687-П; звільнити з під застави та припинити встановлене обтяження транспортного засобу – легковий автомобіль JEEP PATRIOT 2,4 , 2007 року випуску, колір – чорний, тип –легковий універсал-В, номер об’єкта 1J8FFF8W37D426412, номер державної реєстрації АВ 0057 АР; зобов’язати відповідача ПАТ «Альфа-Банк» прийняти у позивача ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 99 115 грн. 46 коп. з розстрочкою платежів на 48 місяців з щомісячним платежем 2 064 грн. 91 коп., покласти судові витрати на відповідача. В обґрунтування своїх позовних вимог, позивачі посилаються на те що кредитний договір від 28.11.2007 року № 490052687, договір від 27.02.2009 року №1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 28.11.2007 року № 490052687 мають бути визнані недійсними у зв’язку з невідповідністю вимогам законодавства дій сторін щодо укладання та виконання спірного кредитного договору та договору про внесення змін і доповнень до нього в валюті, відмінній від гривні України, та на те, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України визначив та здійснює розрахунки по кредитуванню в іноземній валюті без наявності індивідуальної ліцензії ОСОБА_3 Банку України. В свою чергу, недійсність основного зобов'язання (кредитного договору від 28.11.2007 року № 490052687, договору від 27.02.2009 року №1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 28.11.2007 року № 490052687) спричиняє недійсність договорів щодо його забезпечення – договору поруки від 28.11.2007 року № 490052687-П, договору від 27.02.2009 року №1 про внесення змін та доповнень до договору поруки від 28.11.2007 року № 490052687-П та встановленої пунктом 4 кредитного договору від 28.11.2007 року № 490052687 застави придбаного за кредитні кошти транспортного засобу. В свою чергу в разі визнання правочинів недійсними відповідно до положень ст. 216 ЦК України, банк зобов’язаний прийняти від ОСОБА_1 99 115 грн. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав змінені позовні вимоги повністю та просив їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позові. В судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 підтримала змінені позовні вимоги повністю та просила їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позові. Представник відповідача ОСОБА_4 в судові засідання по справі не з’явився, надіслав письмові заяви про розгляд та вирішення справи без участі представника відповідача (а.с.а.с. 70, 151), подав письмове заперечення проти позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 (а.с.а.с.155-157), в якому просив суд у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ «Альфа-Банк» відмовити повністю та письмово пояснив, що 19.08.2009 р. відбулася державна реєстрація змін найменування Банку, а саме: найменування Закрите акціонерне товариство «Альфа-Банк» було змінено на Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»; відповідно до п. 1.2 Статуту Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» є правонаступником усіх прав і зобов'язань Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк». Представник відповідача пояснив, що у пункті 1.5. Положення «Про порядок видачі ОСОБА_3 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого постановою Правління НБУ від 14.10.2004р., № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 09.11.2004р., за № 1429/10028, визначено, що «використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк». Відповідно до п. 2.7. договору кредиту «Кредит надається однією сумою в готівковій формі, шляхом видачі кредитних коштів Позичальнику з операційної каси Банку. У день видачі кредитних коштів Позичальнику у валюті кредиту, на суму отриманого кредиту в іноземній валюті Позичальник здійснює купівлю національної валюти (гривні) через операційну касу Банку по встановленому курсу Банку на день здійснення операції та не пізніше наступного банківського дня перераховує виручені від продажу валюти кошти за реквізитами.». На думку представника відповідача банк не порушував вимоги постанови Правління НБУ від 14.10.2004р., № 483. Представник відповідача вважав безпідставним твердження позивача про те, що подальше виконання договору на умовах, що діють на даний час є порушенням принципів справедливості та добросовісності, та того, що зміна курсу національної валюти значно погіршують становище позивача, порівняно з відповідачем внаслідок зміни істотних умов, та зміни курсу гривні до долара США. Представник відповідача вказував, що при укладенні спірного договору позивачеві були відомі усі умови договору та не існувало жодних інших умов, які б примусили позивача прийняти ці умови на вкрай невигідних для себе умовах. Доводи позову, стосовно того, що позивач не міг передбачити зміну курсу валют та те, що останній вважає цю обставину істотною обставиною для внесення недійсним договору є помилковими. Представник відповідача зазначив, що при укладенні спірного кредитного договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором (перш за все позивач) повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором. З’ясувавши позицію сторін, дослідивши докази по справі, суд визнає, що змінені позовні вимоги необхідно задовольнити повністю з таких міркувань. Доведено, що 28 листопада 2007 року між позивачем ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (Далі-Відповідач) укладено кредитний Договір № 490052687. Відповідно до п.2 п.п.2.1 вказаного кредитного договору відповідач «Альфа-Банк» надав позивачу ОСОБА_1 кредит у сумі 36 831,68 доларів США, згідно із п. 2.3 договору строк погашення кредиту - до 28.11.2014 року включно зі сплатою відповідно до п.2.2 договору за користування кредитом - 10,7% річних, а позивач ОСОБА_1 одержує і повертає кредит і сплачує відсотки за користування ним та комісію за управління кредитом у терміни і на умовах, передбачених цим договором. Умовами зазначеного кредитного договору передбачено, що погашення кредиту, відсотків за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту - долари США, комісія за управління кредитом і пеня розраховується від суми та у валюті простроченого зобов'язання, а оплата сум комісії та пені здійснюється у гривнях по курсу НБУ на день нарахування. Відповідно до п. 2.4, п. 2.7 кредитного договору, кредит надається на купівлю автомобіля у повній сумі одноразово готівкою з каси Банку – Відповідача. Відповідно до п.2.8 кредитного договору від 28.11.2007 року № 490052687 та Додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього кредитного договору, розрахунки за кредитним договором проводяться позивачем ОСОБА_1 в касу відповідача «Альфа-Банк» щомісячно (28 числа кожного місяця) в доларах США, а саме рівними частинами в сумі 625 доларів США. Крім того, відповідно до п. 2 спірного кредитного договору банк надає позичальнику кредит та приймає в заставу в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором предмет застави, а позичальник приймає кредит та передає банку в заставу в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором предмет застави на умовах зазначених в частині №1 договору; а згідно із п.4.1 кредитного договору встановлюється застава транспортного засобу в якості забезпечення виконання зобов'язань позичальника ОСОБА_1 перед кредитором ЗАТ «Альфа-Банк». 28.11.2007 року ЗАТ «Альфа-Банк» та позивачка ОСОБА_2, уклали договір поруки №490052687-П. Відповідно до вказаного договору поруки позивачка ОСОБА_2 як поручитель поручається за виконання боржником ОСОБА_1 обов'язків, які виникли на підставі кредитного договору № 490052687 від 28.11.2007 року, а також солідарно на рівні із боржником зобов'язується відповідати перед відповідачем за виконання позивачем ОСОБА_1 в повному обсязі зобов'язань, що випливають з кредитного договору, включаючи повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки, відшкодування збитків та інших платежів передбачених кредитним договором. Відповідач повністю виконав умови кредитного договору шляхом надання позивачу ОСОБА_1 через касу банку готівкою грошових коштів в іноземній валюті - долари США в визначеній кредитним договором сумі. Позивач ОСОБА_1 на виконання умов кредитного договору щодо цільового використання кредиту придбав за кредитні кошти легковий автомобіль JEEP PATRIOT 2,4 , 2007 року випуску, колір – чорний, тип – легковий універсал-В, номер об’єкта 1J8FFF8W37D426412, номер державної реєстрації АВ 0057 АР. Відповідач згідно із пунктом 4 та підпунктом 4.5.1 кредитного договору № 490052687 від 28.11.2007 року прийняв у заставу належний боржнику ОСОБА_1 автомобіль JEEP PATRIOT, встановив обтяження вказаного об'єкта застави, про що 29.11.2007 року до Державного реєстру обтяжень рухомого майна був внесений запис про приватне обтяження на майнові права позивача ОСОБА_1 щодо легкового автомобіля JEEP PATRIOT. 27.02.2009 року між позивачем ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк» укладено договір №1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 490052687 від 28.11.2007 року, згідно з яким продовжено термін кредитування до 28.11.2017 року, а також додатком № 1, який є невід'ємною частиною договору №1, встановлено, що розрахунки за кредитним договором (сплата заборгованості по кредиту та процентів за користування кредитом) проводяться позивачем ОСОБА_1 в касу відповідача «Альфа-Банк» щомісячно в доларах США; комісія за управління кредитом і пеня розраховується від суми та у валюті зобов'язання (долари США), а оплата сум комісії та пені здійснюється у гривнях по курсу НБУ. 27.02.2009 року відповідачем та позивачкою ОСОБА_2 укладено договір №1 про внесення змін та доповнень до договору поруки № 490052687-П від 28.11.2007 року, укладеного між відповідачем та позивачкою, згідно з яким поручитель надав свою згоду на будь-які майбутні зміни обсягу відповідальності боржника за основним договором внаслідок яких відбудеться збільшення обсягу відповідальності поручителя; за поручителем також залишились зобов'язання солідарно на рівні із боржником відповідати перед відповідачем за виконання позивачем ОСОБА_1 в повному обсязі зобов'язань, що випливають з кредитного договору, включаючи повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки, відшкодування збитків та інших платежів передбачених кредитним договором. З грудня 2007 року по листопад 2009 року позивач ОСОБА_1 використовував як засіб платежу готівкову іноземну валюту (долари США) для виконання своїх зобов'язань за кредитним договором № 490052687 від 28.11.2007 року та договором від 27.02.2009 року №1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 490052687 від 28.11.2007 року, сплативши заборгованоті по кредиту та процентів за користування кредитом на загальну суму 13 815 доларів США. Спірні правовідносини регламентуються: - статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами ОСОБА_3 банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком; - згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; - відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; - згідно із ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; - згідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня; - відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця -гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом; - статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті; - згідно із ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом; - відповідно до ст. 35 Закону України «Про ОСОБА_3 банк України», гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів; - відповідно до ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України; - згідно із підпунктами а), в) та е) підпункту 6.1. та підпунктів 6.2, Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007 р. № 200 (далі Правила), фізичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках: - сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; - сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; - оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.; - згідно із підпунктом 6.3. пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження; - відповідно до підпункту 7.1 пункту 7 означених Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти - суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках (ярмарках), що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів. - відповідно до п.2 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.; - згідно із ч.1 та ч.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет), ОСОБА_3 банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання.; - відповідно до пп. г) п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави; а згідно із підпунктом в) пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції; - згідно із п.1.4 Положення «Про порядок видачі ОСОБА_3 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 483, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються; - відповідно до п.2 п.п.2.1 кредитного договору від 28.11.2007 року № 490052687 відповідач «Альфа-Банк» надав позивачу ОСОБА_1 кредит у сумі 36 831,68 доларів США на умовах, викладених в договорі, а саме - на умовах цільового використання (придбання транспортного засобу), забезпеченості (передачі придбаного за кредитні кошти транспортного засобу в заставу), строковості, платності, зворотності та інших умовах, передбачених договором; - відповідно до п.п. 2.7 кредитного договору від 28.11.2007 року № 490052687 кредит надається на купівлю автомобіля у повній сумі одноразово готівкою з операційної каси банку; - відповідно до п.п. 2.8 кредитного договору від 28.11.2007 року № 490052687 та Додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього кредитного договору, розрахунки за кредитним договором проводяться позивачем ОСОБА_1 в касу відповідача «Альфа-Банк» щомісячно (28 числа кожного місяця) в доларах США, а саме рівними частинами в сумі 625 доларів США; - стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним; - частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має-бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.; - згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; - відповідно до ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення; - відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. - частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину; - згідно із п.1 ч.1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; - ст. 28 Закону України «Про заставу» застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання; - ч.5 ст.43 Закону України «Про забезпеченні вимог кредиторів і реєстрації обтяжень» відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача. Судом встановлено, що спір виник з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і проводились обома сторонами в іноземній валюті - доларах США. За змістом ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, тому умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору. З системного аналізу змісту правових норм чинного законодавства України, закріплених у ст. 99 Конституції України, ст. 192, ст. 524, ч.3 ст. 533 ЦК України, ст. 35 Закону України «Про ОСОБА_3 банк України», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», п. 1 ст. 3Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п.п. а), в) та е), п.п. 6.1., 6.2, 6.3, 7.1, п. 7 Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007 р. № 200, вбачається, що єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня, а використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління ОСОБА_3 банку України. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені і регламентуються правовими нормами Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет КМУ), який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносини у валютній сфері. Відповідно до п. 2 ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, а тому надання відповідачем ПАТ «Альфа-Банк» позивачу ОСОБА_1 кредиту в доларах США, тобто передача у власність грошових коштів і проведення банком розрахунків з позичальником за своїми зобов'язанням по кредитному договору в іноземній валюті та здійснення позивачем ОСОБА_1 виконання своїх обов'язків по кредитному договору, тобто проведення ним розрахунків за своїми зобов'язанням по кредитному договору в іноземній валюті, за своєю правовою природою є валютною операцією. Ч.1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ встановлено, що ОСОБА_3 банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором потребує індивідуальної ліцензії ОСОБА_3 банку України, оскільки згідно із пп. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно із п.1.4 Положення «Про порядок видачі ОСОБА_3 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 483, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються. Відповідно до п.2 п.п.2.1 кредитного договору від 28.11.2007 року № 490052687 відповідач «Альфа-Банк» надав позивачу ОСОБА_1 кредит у сумі 36 831,68 доларів США на умовах, викладених в договорі, а саме - на умовах цільового використання (придбання транспортного засобу), забезпеченості (передачі придбаного за кредитні кошти транспортного засобу в заставу), строковості, платності, зворотності та інших умовах, передбачених договором.; Відповідно до п.п. 2.7 кредитного договору від 28.11.2007 року № 490052687 кредит надається на купівлю автомобіля у повній сумі одноразово готівкою з операційної каси банку. Таким чином, позивач ОСОБА_1 отримав з каси відповідача «Альфа-Банк» суму іноземної валюти готівкою у розмірі, вказаному у п. 2.1 кредитного договору. Згідно із п.п. 2.8 кредитного договору від 28.11.2007 року № 490052687 та Додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього кредитного договору, розрахунки за кредитним договором проводяться позивачем ОСОБА_1 в касу відповідача «Альфа-Банк» щомісячно (28 числа кожного місяця) в доларах США, а саме рівними частинами в сумі 625 доларів США. Сторонами також не заперечується та визнається той факт, що з грудня 2007 року по листопад 2009 року позивач ОСОБА_1 використовував як засіб платежу готівкову іноземну валюту (долари США) для виконання своїх зобов'язань за спірним кредитним договором. Таким чином, кредит в сумі 36 831,68 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились позивачем ОСОБА_1 в доларах США. Факт надання Відповідачем та повернення позивачем ОСОБА_1 грошових коштів в іноземній валюті не заперечувався представниками сторін у суді. Таким чином, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача ОСОБА_1 або відповідача ПАТ «Альфа-Банк» відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором № 490052687 від 28.11.2007 року та договором від 27.02.2009 року №1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 490052687 суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ. А наявна у Відповідача ОСОБА_5 ліцензія № 61 не дає йому право надавати кредити в іноземній валюті, тобто проводити розрахунки в іноземній валюті. Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». В ОСОБА_5 ліцензії Відповідача №61 від 24 березня 1993 року за номером №158 зазначено, що Відповідач може здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», якими передбачено, що на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди; надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; придбання або відчуження права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); лізинг; послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів; випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів; випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток; надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій. Як вбачається із Банковської ліцензії № 61, що видана Відповідачу ОСОБА_3 банком України, в перелік операцій, які може здійснювати ЗАТ «Альфа-Банк» не внесено операцій з валютними цінностями. Дозвіл № 61-5 та додаток до нього, виданий ОСОБА_3 банком України - ЗАТ «Альфа-Банк», датований 31 липня 2008 року - після дати укладання Кредитного договору – 28 листопада 2007 року. Крім того, вказаний Дозвіл відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Таким чином, долучені до матеріалів справи ОСОБА_5 ліцензії № 61 та Дозвіл № 61-5 підтверджують, що на момент укладення Кредитного договору Відповідач мав лише ОСОБА_5 ліцензію №61 на право здійснення певних банківських операцій, що зазначені вище і до переліку якого не внесено - проведення валютних операцій. Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ та не робить укладений Кредитний договір законним. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов'язаннями між позивачем ОСОБА_1 та Відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу Кредитним договором, суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про ОСОБА_3 банк України». Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має-бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови Кредитного договору суперечать переліченим вище приписам чинного законодавства України, позовні вимоги про визнання недійсними кредитного договору від 28.11.2007 року № 490052687 та договору від 27.02.2009 року №1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності кредитного договору від 28.11.2007 року № 490052687 та договору від 27.02.2009 року №1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 490052687, останні є такими з моменту їх вчинення. Позов в частині визнання недійсним договорів забезпечення, які оформлені договором поруки від 28.11.2007 року № 490052687-П, договором від 27.02.2009 року №1 про внесення змін та доповнень до договору поруки від 28.11.2007 року № 490052687-П та пунктом 4 з відповідними підпунктами кредитного договору від 28.11.2007 року № 490052687 про заставу транспортного засобу також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави, договором поруки, як визнання недійсним і додаткових зобов'язань. За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності кредитного договору № 490052687 від 28.11.2007 року, в забезпечення виконання позивачем ОСОБА_1 зобов'язань за яким, було укладено договір поруки від 28.11.2007 року № 490052687-П, договір від 27.02.2009 року №1 про внесення змін та доповнень до договору поруки від 28.11.2007 року № 490052687-П та встановлено заставу придбаного за кредитні кошти транспортного засобу пунктом 4 з відповідними підпунктами кредитного договору від 28.11.2007 року № 490052687, вказані договори підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України. Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначений Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Відповідно до статті 3 вказаного Закону обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна. Так, згідно зі статтею 4 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяження поділяються на публічні та приватні. Приватні обтяження можуть бути забезпечувальними та іншими договірними. Забезпечувальним є обтяження, яке встановлюється для забезпечення виконання зобов'язання боржника або третьої особи перед обтяжувачем. Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 21 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» до забезпечувальних обтяжень належить - застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору. Згідно із підпунктом 4.5.1 кредитного договору № 490052687 від 28.11.2007 року відповідач ПАТ «Альфа-Банк» має право зареєструвати у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна заставу транспортного засобу, що виникла згідно із вказаним спірним кредитним договором. В судовому засіданні встановлено, що відповідач ПАТ «Альфа-Банк» використав передбачене підпунктом 4.5.1 спірного кредитного договору право на встановлення обтяження об'єкта застави, про що 29.11.2007 року до Державного реєстру обтяжень рухомого майна був внесений запис про приватне обтяження на майнові права позивача ОСОБА_1 щодо легкового автомобіля JEEP PATRIOT. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом, а згідно зі ст. 593 ЦК України, ст. 28 Закону України «Про заставу» застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання. Оскільки судом визнано недійсним кредитний договір № 490052687 від 28.11.2007 року, в забезпечення виконання зобов'язань за яким позивачем ОСОБА_1 було передано за умовами вказаного кредитного договору відповідачу у заставу легковий автомобіль JEEP PATRIOT, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню, зобов'язання сторін за кредитним договором припинилися, то дія застави припинилася, а тому з метою захисту законного права позивача необхідно звільнити з під застави та припинити встановлене обтяження майнових прав ОСОБА_1 на транспортний засіб – легковий автомобіль JEEP PATRIOT. Як вбачається з розділу «Застосування правових наслідків недійсності правочину» Листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 р., «Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК України суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності. Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК України є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК України немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав. За таких обставин суд констатує, що факт визнання спірного кредитного договору недійсним не скасовує зобов’язання позивача повернути банку отримані на підставі цього кредитного договору грошові кошти. Оскільки змінилась правова форма та назва відповідача (Банку), що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи від 19.08.2009 р., п. 1.2 статуту ПАТ «Альфа-Банк», то стороною у вищевказаному зобов’язанні виступає саме ПАТ «Альфа-Банк». Відповідно до ст. 217 Цивільно-процесуального кодексу України – суд який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Вирішуючи питання про судові витрати, суд вважає, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивачів 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а на користь держави 8 грн. 50 коп. державного мита (судового збору). Викладені в письмовому запереченні представника відповідача доводи про відсутність наявності одночасно умов для визнання кредитного договору недійсним, які передбачені ст.ст.203, 227 ЦК України, є безпідставними, оскільки дані твердження Відповідача повністю спростовуються викладеними в рішенні суду доводами та наявними у справі і дослідженими судом доказами. Висновки суду, крім пояснень сторін, підтверджуються такими доказами: - кредитним договором №490052687 укладеним 28.11 .2007 року між ЗАТ закритим «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 з додатком до договору №1 (а.с.а.с.12-16, 24-31); - договору №1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 490052687 від 28.11.2007 року, укладеним між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 27.02.2009 року з додатком до договору №1 (а.с.19); - договором поруки № 490052687-П 28.11.2007 року укладеним між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 (а.с.а.с.17-18); - договором №1 про внесення змін та доповнень до договору поруки № 490052687-П від 28.11.2007 року укладеним між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 27.02.2009 року (а.с.20); - копією витягу №15740785 про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 29.11.2007 р., з якого видно, що ЗАТ «Альфа-Банк» 29.11.2007 року встановлено обтяження на майнові права ОСОБА_1 щодо легкового автомобіля JEEP PATRIOT, про що до Державного реєстру обтяжень рухомого майна був внесений запис про приватне обтяження легкового автомобіля JEEP PATRIOT (а.с.21); - копіями квитанцій про здійснення операцій, розрахунком погашення за кредитом, виписками по особовим рахункам, підтверджується, що з грудня 2007 року по листопад 2009 року позивач ОСОБА_1 використовував як засіб платежу готівкову іноземну валюту (долари США) для виконання своїх зобов'язань за кредитним договором № 490052687 від 28.11.2007 року та договором від 27.02.2009 року №1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 490052687 від 28.11.2007 року, сплативши заборгованоті по кредиту та процентів за користування кредитом на загальну суму 13 815 доларів США. (а.с.а.с. 42-50, 79, 143, 88-134); - Банківською ліцензією № 61 та Дозволом № 61-5 підтверджується, що на момент укладення спірного кредитного договору ЗАТ Альфа-Банк» мав лише ОСОБА_5 ліцензію №61 на право здійснення певних банківських операцій, до переліку яких не внесено - проведення валютних операцій. (а.с.а.с.80-87); - копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу АВС052335, виданого 27.11.2007 р. Гайсинським МРЕВ ВДАІ УМВС України у Вінницькій обл., з якого видно, що власником легкового автомобіля JEEP PATRIOT 2,4 , 2007 року випуску, колір – чорний, тип –легковий універсал-В, номер об’єкта 1J8FFF8W37D426412, номер державної реєстрації АВ 0057 АР є ОСОБА_1, а цей автомобіль передано в заставу за кредитним договором із ЗАТ «Альфа-Банк», відчудження його заборонено (а.с.144). Керуючись ст. ст.10, 11, 60, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд, - Вирішив: Змінені позовні вимоги задовольнити повністю. Визнати недійсним кредитний договір №490052687 укладений між закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 28.11.2007 року. Визнати недійсним договір №1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 490052687 від 28.11.2007 року укладений між закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 27.02.2009 року. Визнати недійсним договір поруки № 490052687-П укладений між закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 28.11.2007 року. Визнати недійсним договір №1 про внесення змін та доповнень до договору поруки № 490052687-П від 28.11.2007 року укладений між закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 27.02.2009 року. Звільнити з під застави легковий автомобіль JEEP PATRIOT номер державної реєстрації АВ 0057 АР та припинити встановлене обтяження майнових прав ОСОБА_1 на транспортний засіб – легковий автомобіль JEEP PATRIOT 2,4, 2007 року випуску, колір – чорний, тип –легковий універсал-В, номер об’єкта 1J8FFF8W37D426412, номер державної реєстрації АВ 0057 АР, яке зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за №6128076 від 29.11.2007 року. Наслідком визнання кредитного договору №490052687 від 28.11.2007 року недійсним визначити сплату ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишку заборгованості за кредитним договором у строк до 01 грудня 2014 року рівними щомісячними платежами. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 судові витрати – 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь держави 8 грн. 50 коп. державного мита (судового збору). Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Вінницької області через Гайсинський районний суд Вінницької області. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13103023

справа №2-8104-2010 рік РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2010 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі: головуючої судді Токар Н.В., при секретарі Галенко А.А., за участю позивача ОСОБА_1, за участю представника позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку «Форум», третя особа – ОСОБА_3 банк України про захист прав споживачів та про визнання кредитного договору частково недійсним , суд - ВСТАНОВИВ: У вересні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив винести рішення, яким визнати недійсним п.1.3 Кредитного договору №0230/08/03-CLNv від 11.08.2008 року, визнати недійсним п.2.5,2.6,2.7 Кредитного договору №0230/08/03-CLNv від 11.08.2008 року, визнати недійсним п. 4.1 Кредитного договору №0230/08/03-CLNv від 11.08.2008 року, стягнути з відповідача судові витрати по справі в сумі 37 грн. В обґрунтування позовної заяви, позивач вказав на те, що 11 серпня 2008 року між ним як позичальником та відповідачем було укладено кредитний договір №0230/08/03-CLNv, згідно з пунктом 1.1 якого відповідач надав йому кредитні кошти у розмірі 10 000 доларів США з терміном погашення до 10 серпня 2015 року, що у відповідності з статтями 4,11,12 Закону України «Про захист прав споживачів» є споживчим кредитом. Відповідно до п. 1.3 Кредитного договору №0230/08/03-CLNv позичальник зобов’язується сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 15% річних. Пунктом 2.5 передбачено, що сплата процентів позичальником здійснюється за фактичний строк користування кредитними коштами. При розрахунку плати за користування кредитом приймається місяць, рівний календарній кількості днів та рік, рівний 360 днів. Згідно п. 2.6 проценти за користування кредитними коштами позичальник сплачує самостійно в валюті кредиту щомісячно, не пізніше 20-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитними коштами. Пунктом 2.7 Кредитного договору передбачено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання зобов’язань Позичальника за кредитним договором у повному обсязі, ця сума погашає вимоги Банку у наступній черговості: у першу чергу сплачуються прострочені проценти та комісії, в другу – прострочена заборгованість за кредитом, в третю – строкові проценти та комісії, в четверту – строкова заборгованість за кредитом, в п’яту – можливі неустойки, штраф та пеня, потім – інші вимоги Банку. Згідно п. 4.1. за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів, позичальник сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2% за кожен день прострочення, що обчислюється з суми неповерненого кредиту та/або несплачених відсотків. Зазначив, що грошовою одиницею України є гривня, таким чином грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземні валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті, відповідно до законодавства, положення, щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні). На здійснення валютних операцій ОСОБА_3 України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Проте, ні він, ні відповідач не мають відповідної індивідуальної ліцензії на проведення валютної операції. Надання банком позичальнику грошових коштів у вигляді відкличної не відновлювальної мультивалютної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією. Згідно ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребують індивідуальної ліцензії, на весь період режиму валютного регулювання. Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Крім того, на день укладання додаткової угоди до договору про іпотечний кредит іноземний курс валюти становив 1 USD = 5,02 грн., та на сьогоднішній день становить 1 USD= 7,90 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним договором. Тобто, з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку позивачу необхідно сплачувати, в зв’язку із чим значно погіршився його фінансовий стан, у зв’язку з чим позивач вимушений звернутись до суду. У судовому засіданні позивач, його представник, кожен окремо, підтримали заявлені позовні вимоги, просили позов задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені в позовній заяві. Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про день і час слухання справи був повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення повістки. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України. Представник третьої особи – ОСОБА_3 банку України у судове засідання не з’явився, надавши на адресу суду письмову заяву про розгляд справи за їх відсутності. Вислухавши позивача, його представника, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у зв’язку з наступним. Як встановлено у судовому засіданні і не заперечувалось сторонами по справі, 11 серпня 2008 року між ОСОБА_1 як позичальником та Акціонерним комерційним банком «Форум», було укладено кредитний договір №0230/08/03-CLNv. Згідно з пунктом 1.1 якого відповідач надав позивачу кредитні кошти у розмірі 10 000 доларів США з терміном погашення до 10 серпня 2015 року, що у відповідності з статтями 4,11,12 Закону України «Про захист прав споживачів» є споживчим кредитом (арк.с.7,8). Договір підписано уповноваженим представником та скріплено печаткою. Відповідач по справі повністю виконав умови спірного Кредитного договору №0230/08/03-CLNv від 11 серпня 2008 року та надав позивачу ОСОБА_1 кошти у розмірі 10000 доларів США. Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено Кредитний договір, за яким виникли цивільно-правові відносини. Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором ОСОБА_3 або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки. Як вбачається Кредитного договору №0230/08/03-CLNv від 11 серпня 2008 року , ОСОБА_3 зобов’язався надати ОСОБА_1 кредит в iноземнiй валюті /долари США/ (арк.с.7-8). Згідно зі ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Відповідно до ст.192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених Законом. Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в iноземнiй валюті. Тобто, вiдповiдно до ст.524 ЦК України, допускається лише визначення еквіваленту зобов’язання у iноземнiй валюті, а не сплата нею. Вiдповiдно до ч.1 ст.533 ЦК України зобов’язання підлягає виконанню у нацiональнiй валюті. Згідно з ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. За приписами ст.35 Закону України «Про Національний банк України» гривня (банкноти i монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Отже, діючим законодавством України встановлено вичерпний перелік випадків, коли зобов’язання між сторонами може бути виражене в iноземнiй валюті та підлягає виконанню в валюті, вiдмiннiй від гривні України; такими випадками є визначення ціни в iноземнiй валюті у зовнiшньоекономiчному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в iноземнiй валюті, а також наявність у конкретного суб’єкта виключного права на проведення розрахунків в iноземнiй валюті у разі отримання вимог, прямо передбачених законодавством. Таким чином, грошові зобов’язання можуть бути виражені в iноземнiй валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в iноземнiй валюті вiдповiдно до законодавства. Виходячи з вищевикладеного, наявність у спірному Кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов’язань між позивачем та вiдповiдачем в доларах США суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 ЦК України, оскільки грошові зобов’язання можуть бути виражені в iноземнiй валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в iноземнiй валюті вiдповiдно до законодавства, що у даному випадку місця не має. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіційним курсом валюти на дату проведення платежу. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин у валютній сфері. Відповідно до п.2 ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України, під валютними операціями розуміються операції, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції пов’язанні з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов’язанні з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезення, переказування і пересилання за її межі валютних цінностей. Надання відповідачем позивачу кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язаннями по Кредитному договору в іноземній валюті та здійснення позивачем виконання своїх обов’язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язаннями по Кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією. Стаття 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачає, що документ, який видається ОСОБА_3 банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на пiдставi якого банки та фiлiї іноземних банків мають право здійснювати банківську дiяльнiсть є банківською лiцензiєю. Вiдповiдно до приписів ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій ОСОБА_3 України видає генеральні та iндивiдуальнi лiцензiї. Генеральні лiцензiї видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують iндивiдуальної лiцензiї, на весь період дії режиму валютного регулювання. Iндивiдуальнi лiцензiї видаються резидентам i нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Пунктами в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю” передбачено, що iндивiдуальної лiцензiї потребують, в тому числі, операції щодо: надання i одержання резидентами кредитів в iноземнiй валюті, якщо терміни i суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно з п.1.4 Положення «Про порядок видачі ОСОБА_3 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою ОСОБА_3 банку України від 14.10.2004 року №483, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року №1429/10028, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти та території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаються. Відповідно до п.1.1 Кредитного договору відповідач надав позивачу кредит у сумі 10 000 доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, повернення плати за користування та інших умов викладених в договорі. Таким чином, кредит в сумі 10000 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (відсотки) також проводились позивачем в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті (арк.с.13-62). Крім того, відповідно до ст.2 Постанови ОСОБА_3 банку України №119 від 26.03.1998 року «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 року №245/2685 (втратила чинність на підставі Постанови ОСОБА_3 банку України №200 від 30.05.2007 року), використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності в фізичних осіб – нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента – суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютно-обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках: п.2.1 – на територіях митниць; п.2.2 – на територіях вокзалів, аеропортів та портів; п.2.3 – використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі надання суб’єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті; п.2.4 – використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ. Як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США, як засобу платежу за Кредитним договором №0230/08/03-CLNv від 11 серпня 2008 року суперечить п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України, Постанові ОСОБА_3 банку України №119 від 26.03.1998 року. Вичерпний перелік неторговельних операцій в іноземній валюті містить в собі п.11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою ОСОБА_3 банку України від 10.08.2005 року №281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 року №950/11230 і застосовується судом при розгляді цього спору відповідно до ст.8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Наявність у спірному Кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачем долару США, як засобу платежу за Кредитним договором, суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 ЦК України, ст.3 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про ОСОБА_3 банк України». Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі ст.227 ЦК України є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права, чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до Закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частини 1,3 та 5 ст.203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою та шостою ст.203 цього Кодексу. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови спірного Кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання недійними пунктів 1.3 Кредитного договору №0230/08/03-CLNv від 11.08.2008 року, визнати недійсним п.2.5,2.6,2.7 Кредитного договору №0230/08/03-CLNv від 11.08.2008 року, визнати недійсним п. 4.1 Кредитного договору №0230/08/03-CLNv від 11.08.2008 року, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений Кредитним договором №0230/08/03-CLNv від 11.08.2008 року, останній є таким з моменту його вчинення. Отже, позивач, відповідно до ст.10 ЦПК України, довів за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст.57-59 ЦПК України, зазначені ним обставини. Таким чином, всі заперечення представника відповідача щодо позовних вимог, спростовуються вищевикладеним. Відповідно до вимог ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача повинно бути стягнено сплачені судові витрати по справі - витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 грн. Відповідно до вимог ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави, тому з відповідача повинно бути стягнено в дохід держави судовий збір у сумі 17 грн. На підставі викладеного, керуючись керуючись ст.99 Конституції України, ст.35 Закону України ,,Про ОСОБА_3 банк України”, ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю”, п.1.2. Положення про порядок видачі ОСОБА_3 Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, ст. ст. 203, 215, 236, 524, 533, 548 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57-61, 88, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд - ВИРІШИВ: Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку «Форум», третя особа – ОСОБА_3 банк України про захист прав споживачів та про визнання кредитного договору частково недійсним – задовольнити. Визнати недійсними п.1.3, п.2.5,2.6,2.7, п. 4.1 Кредитного договору №0230/08/03-CLNv від 11.08.2008 року, укладеного між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1. Стягнути з Акціонерного комерційного банку «Форум» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 37 (тридцять сім) грн. Стягнути з Акціонерного комерційного банку «Форум» на користь державного бюджету м.Павлограда Дніпропетровської області на р/р 31412537700032 код ЄДРПОУ 24237540 банк ГУДКУ в Дніпропетровській області м. Дніпропетровськ МФО 805012 судовий збір у сумі 17 (сімнадцять) грн. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подачи апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Суддя Н.В. Токар Акціонерному комерційному банку «Форум», Бульвар Верховної Ради, буд. 7, м. Київ, 02100 Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області надсилає на Вашу адресу копію заочного рішення суду від 20 грудня 2010 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку «Форум», третя особа – ОСОБА_3 банк України про захист прав споживачів та про визнання кредитного договору частково недійсним , для відома. Одночасно повідомляємо, що відповідно до ч.2 ст.228 ЦПК України, Ви можете подати заяву про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії. Додаток: копія заочного рішення на 1-у аркуші. Суддя Н.В. Токар http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13168812

Вы оспариваете, что заключили договор добровольно и желали наступления соответствующих последствий? Из практики могу сказать, что по данным основаниям в суде признать кредитный договор не заключенным или нечтожным будет крайне трудно, при том, что деньги или товар Вы получили.

А на втором экземпляре, который Вы подписывали, тоже нет печати? Или подпись ставили не Вы?Даже, если печать и на втором экземпляре не мокрая, а Вы его подписали собственноручно, признать недействительным такой кредитный договор вряд ли получиться.

На мой взгляд принять такие изменения они не смогут - нарушают целый ряд международных договоров. И действовать данные изменения будут только на вновь заключенные договора, если кнопкодавы таки проведут.

Справа №22-ц-15927 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2010 року листопада місяця 11 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі: Головуючого, судді Іващенко В.В. Суддів Дяченко Л.О., Летягіної О.В. При секретарі Вернігор О.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Кредитної спілки «Українська кредитно-фінансова група» про захист прав споживачів та стягнення заборгованості за договором за апеляційною скаргою Кредитної спілки «Українська кредитно-фінансова група» в особі голови правління Абрамського М.В. на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 квітня 2010 року, ВСТАНОВИЛА: 10.12.2009р. ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Кредитної спілки «Українська кредитно-фінансова група» про захист прав споживачів та стягнення заборгованості за договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.03.2008р. між сторонами були укладені договори №КВ-01766\1903 та №КВ-01767\1903 про залучення внесків на депозитний рахунок до запитання, за умовами яких вин здійснив грошові внески на загальну суму 70000,00грн., строком на 18 місяців з дня укладення договору, тобто до 20.09.2009р., з нарахуванням 31,00% річних та їх виплатою в кінці терміну. На звернення від 14.09.2009р., 23.09.2009р. та 11.11.2009р. про повернення коштів отримав відмову. Заборгованість складає з урахуванням індексу інфляції: по внесках – 70000грн., по сплаті відсотків – 32579,72грн.; 3% річних за період з 20.09.2009р. по 08.12.2009р. - 674,49грн. П. 5.2. Договорів про вирішення усіх спорів в Третейському суді порушує права позивача на судовий захист, тому має бути визнаним недійсним. Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК від 13 квітня 2010р. позов задоволений в частки стягнення з урахуванням індексу інфляції заборгованості по внесках, по сплаті процентів та 3% річних. В інший частини позову відмовлено. В апеляційної скарзі апелянт ставить питання про скасування рішення суду та постановлення ухвали про залишення позовної заяви без розгляду, мотивуючи тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.. Зокрема зазначає, що справу повинно було розглядати у Третейському суді на підставі п. 5.2. укладених з ОСОБА_5 договорів, оскільки цей пункт договорів судом не визнано недійсним, суд повинен був залишити позов без розгляду. Заслухавши доповідача, пояснення сторін, дослідивши обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і перевіривши їх доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Задовольняючи позовні вимоги в частини стягнення заборгованості по внесках і сплаті процентів з урахуванням індексу інфляції та стягнення 3% річних, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами дійсно 20.03.2008р. були укладені два договори відповідно № КВ-01766/1903 та № КВ-01767/1903 про залучення внесків на депозитний рахунок до запитання та здійснені позивачем грошові внески на загальну суму 70 000грн. до 20.09.2009р. із нарахуванням 31% річних з виплатою їх у кінці терміну, але на час звернення позивача з позовом до суду гроші повернені не були, тому вони підлягають поверненню на підставі ст. 625 ЦК України з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. З такими висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам і матеріалам справи, правильно встановленим судом правовідносинам між сторонами, здійснені у відповідності з вимогами діючого законодавства і апелянтом не оскаржуються. Але з висновками суду першої інстанції відносно відмови у задоволенні позову в частини визнання недійсними п. 5.2. вказаних вище договорів, укладених між позивачем і відповідачем, погодиться не можна, оскільки судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частини. Згідно зі ст. 303 ч. 3 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення. Відповідно зі ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, у частки, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, якій підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Як вбачається з матеріалів справи, 20.03.2008р. між кредитної спілкою «Українська кредитно-фінансова група» та ОСОБА_5 були укладені два договори №№ КВ-01766/1903 та КВ-01767/1903 про залучення внесків на депозитній рахунок до запитання. Пунктами 5.2. передбачено, що спір, якій виникає з Договорів, або пов’язаний з ними, вирішується у письмовому порядку в постійно діючому третейському суді відповідно до його регламенту. Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи громадянина захищаються судом. Відповідно зі ст. 124 Конституції України правосуддя в України здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функції іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. На підставі ст. 15 ЦК України кожна особа має право за захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. На підставі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист права споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. Виходячи з наведеного, пункт 5.2. укладених позивачем і відповідачем договорів, які оспорюються позивачем, нормам діючого законодавства не відповідають, тому їх не можна було визнавати дійсними. За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних про визнання недійсними пунктів договорів підлягає скасуванню з ухваленням в цієї частині нового рішення про задоволення позову. Керуючись статтями 303, 309, 316, 323, 325, 327 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу Кредитної спілки «Українська кредитно-фінансова група» в особі голови правління Абрамського М.В. відхилити. Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 квітня 2010 року в частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_5 про визнання недійсним пунктів 5.2 договорів №КВ-01767/1903 та №КВ-01766/1903 від 20.03.2008р., укладених між Кредитною спілкою «Українська кредитно-фінансова група» та ОСОБА_5, скасувати з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог. Визнати пункти 5.2 договорів №КВ-01767/1903 та №КВ-01766/1903 від 20.03.2008р., укладених між Кредитною спілкою «Українська кредитно-фінансова група» та ОСОБА_5, недійсними. В іншій частині це рішення суду залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12651967

справа № 28/38/10 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2010 р. Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі: Головуючого судді Кузьменка М.В., суддів Грека Б.М., Палій В.М., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" на рішення господарського суду Запорізької області від 10.03.2010р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 08.06.2010р. у справі №28/38/10 господарського суду Запорізької області за позовом Закритого акціонерного товариства "Транспортно-експедиційне агентство "Сфера" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню за участю представників: ЗАТ "Транспортно-експедиційне агентство "Сфера" - Широчкін В.С.; ТОВ "Євро Лізинг" - Лазоренко І.В. в с т а н о в и л а : Закрите акціонерне товариство "Транспортно-експедиційне агентство "Сфера" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом та просило суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис №1443, вчинений 04.09.2009р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А., згідно з яким запропоновано: - повернути від ЗАТ "Транспортно-експедиційне агентство "Сфера" на користь відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" транспортні засоби, які передані на умовах договору фінансового лізингу №354 від 02.07.2007р. за невиплачену у строк за період з 20.05.2009р. по 04.09.2009р. заборгованість у розмірі 256 180,40грн.; - стягнути з боржника 15 000грн. з метою відшкодування кредитору плати, внесеної за вчинення виконавчого напису. В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що виконавчий напис видано неправомірно, оскільки: - не враховані зміни до договору №354 від 02.07.2007р., внесені на підставі рішення господарського суду Запорізької області від 13.08.2009р. у справі №13/229д/09, а також наявність спору між сторонами щодо викупу предмета лізингу за таким договором, який розглядається господарським судом м.Києва; - відповідач не звертався з вимогою про розірвання відповідного договору та не відмовлявся від нього у встановленому порядку, у зв’язку з чим не набув права вимагати повернення об’єкта лізингу; - виконавчий напис містить вказівку на стягнення з боржника 15 000грн. з метою відшкодування кредитору плати, внесеної за вчинення виконавчого напису (а.с.6-9). Відповідач у справі - ТОВ "Євро Лізинг" відзиву на позов до прийняття рішення у даній справі суду першої інстанції не надав. Рішенням господарського суду Запорізької області від 10.03.2010р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду першої інстанції, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. від 04.09.2009р., зареєстрований у реєстрі за №1443, про вилучення у ЗАТ "Транспортно-експедиційне агентство "Сфера" на користь ТОВ "Євро Лізинг" транспортних засобів: Huindai 210, шасі №НОМЕР_1 реєстраційний №НОМЕР_2; MAN TGA 33.350, шасі №НОМЕР_3, реєстраційний №НОМЕР_4; MAN TGA 33.350 шасі №НОМЕР_5, реєстраційний №НОМЕР_6 (а.с.58-61). Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий напис видано за відсутності на те підстав, оскільки договір у встановленому порядку не було розірвано, отже, підстав для повернення предмета лізингу не було. При цьому, суд першої інстанції взяв до уваги те, що відповідач не повідомив позивача про відмову від договору з підстав порушення позивачем зобов’язань за таким договором. Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 08.06.2010р. рішення господарського суду Запорізької області від 10.03.2010р. залишено без змін (а.с.88-90). Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "Євро Лізинг" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а у задоволенні заявлених вимог відмовити. Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням норм матеріального та процесуального права (а,с.94-95). Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлені наступні обставини. 04.09.2009р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис, відповідно до якого за невиплачену в строк за період з 20.05.2009р. по 04.09.2009р. заборгованість у розмірі 256 180,40грн. запропоновано повернути від ЗАТ "Транспортно-експедиційне агентство "Сфера" на користь ТОВ "Євро Лізинг" транспортні засоби, які передані у користування на умовах договору фінансового лізингу №354 від 02.07.2007р., а саме: Huindai 210, шасі №НОМЕР_1 реєстраційний №НОМЕР_2; MAN TGA 33.350, шасі №НОМЕР_3, реєстраційний №НОМЕР_4; MAN TGA 33.350 шасі №НОМЕР_5, реєстраційний №НОМЕР_6. Відповідно до вказаного виконавчого напису, також запропоновано стягнути з позивача 15 000грн. з метою відшкодування плати, внесеною відповідачем за вчинення виконавчого напису. Вимоги у даній справі заявлені щодо визнання зазначеного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Відповідні вимоги обґрунтовано задоволені судом першої інстанції, що правильно підтримано апеляційною інстанцією, з огляду на таке. В силу ст.87 Закону України "Про нотаріат", для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів визначений Кабінетом Міністрів України постановою від 29.06.99р. №1172. В силу п.8 Переліку, такими документами є договори лізингу, що передбачають у безспірному порядку повернення об'єкта лізингу. При цьому, для одержання виконавчого напису подаються оригінал договору лізингу та засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення. Як встановлено судами, 02.07.2007р. між сторонами у справі –ТОВ "Євро Лізинг" та ЗАТ "Транспортно-експедиційне агентство "Сфера" укладено договір фінансового лізингу №354, до якого у подальшому вносились зміни, за умовами якого відповідач передає позивачу, а позивач отримує від відповідача у платне користування на умовах фінансового лізингу транспортні засоби у відповідності з замовленням на транспортні засоби, а позивач сплачує встановлену плату (лізингові платежі). Відповідно до вказаного договору, відповідач передав позивачу відповідно до акта прийому-передачі від 22.05.2008р. №354/003 транспорті засоби: Huindai 210, шасі №НОМЕР_1 реєстраційний №НОМЕР_2; MAN TGA 33.350, шасі №НОМЕР_3, реєстраційний №НОМЕР_4; MAN TGA 33.350 шасі №НОМЕР_5, реєстраційний №НОМЕР_6. Вказаний договір передбачає, що у разі прострочення сплати лізингових платежів, (несплати або часткової несплати) більше 30 днів, на вимогу відповідача предмет лізингу підлягає поверненню у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (п.5.6 договору). Отже, за змістом п.8 Переліку та ч.2 ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг", за вказаним договором може бути видано виконавчий напис нотаріусом. Умови вчинення виконавчого напису визначені ст.88 Закону, відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року При цьому, якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. В силу ст.782 ЦК України, якою врегульовані загальні положення про найм, видом якого є лізинг, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. При цьому, у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору. Відповідно ч.2 ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг", яка є спеціальною по відношенню до норм ЦК України, лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Частина 3 вказаної норми визначає, що відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову. Умовами договору також передбачено, що договір може бути достроково припинено, за ініціативою відповідача, якщо позивач не виконує будь-якого із своїх зобов’язань за таким договором; у такому випадку відповідач письмово повідомляє позивача про припинення такого договору. Як встановлено судами, відповідач не повідомляв позивача про відмову від договору у зв’язку з порушенням позивачем зобов’язань за договором щодо сплати лізингових платежів у строк, встановлений таким договором, з внесеними до нього змінами. При цьому, судом апеляційної інстанції вірно відхилений, наданий під час перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку, лист-повідомлення №354 ФЛ від 10.08.2009р. щодо наявності заборгованості та нарахування пені, оскільки відповідач не надав доказів у підтвердження неможливості надання такого доказу суду першої інстанції, та враховуючи належне повідомлення відповідача про час і місце засідання суду першої інстанції. Крім того, як встановлено апеляційною інстанцією, відповідний лист не містить відмову від договору, а лише висловлює намір припинити дію договору, у разі несплати лізингових платежів у вказаний строк. Отже, судами встановлено, що відповідній договір не був припинений на момент вчинення виконавчого напису, у зв’язку з чим дійшов вірного висновку про те, що відповідач не набув права вимагати повернення предметів лізингу. За таких обставин, є вірним висновок суду першої інстанції, який підтриманий апеляційною інстанцією, про те, що виконавчий напис вчинено за відсутності підстав вважати, що відповідачу належить право вимагати повернення предметів лізингу, у зв’язку з чим він не підлягає виконанню. Посилання скаржника у поданій ним касаційній скарзі на те, що позивач мав оскаржувати дії нотаріуса до суду та вимагати визнання відповідного виконавчого напису недійсним хибні. Згідно ст.50 Закону України "Про нотаріат", нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. При цьому, право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Разом з тим, позивач не є особою, за зверненням якого вчинено відповідну нотаріальну дію або відмовлено у її вчиненні. У даному випадку позивачем оспорюється право відповідача вимагати повернення предмета лізингу, яке є підставою для відповідної нотаріальної дії. Отже, між сторонами існує спір про право, який, враховуючи суб’єктний склад сторін, підвідомчий господарському суду і правильно, враховуючи ч.3 ст.15 ГПК України, розглянутий господарським судом Запорізької області, враховуючи альтернативну підсудність вказаного спору (за вибором позивача). За таких обставин, підстав для зміни чи скасування прийнятих у справі судових актів не має. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А : постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 08.06.2010р. у справі №28/38/10 господарського суду Запорізької області залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" –без задоволення. Головуючий суддя Кузьменко М.В. Судді Грек Б.М. Палій В.М. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11351413

Справа №28/38/10 У к р а ї н а ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 08.06.10 Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі: при секретарі Савченко Ю.В. За участю представників сторін: від позивача –Бяскова П.Г., довіреність від 25.02.2009 р.; від відповідача –Лазоренко І.В., довіреність № 44 від 11.01.10 р.; Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»на рішення господарського суду Запорізької області від 10.03.2010 р. по справі № 28/38/10 за позовом: Закритого акціонерного товариства «Транспортно-експедиційне агентство «Сфера», м. Запоріжжя (скорочено ЗАТ «ТЕА «Сфера»); до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», м. Київ, (скорочено ТОВ «Євро Лізинг»); про визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню ВСТАНОВИВ: Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1429 від 08.06.2010 р. справу № 28/38/10 передано для розгляду колегії суддів у складі: Хуторной В.М. (головуючий, доповідач), Кричмаржевський В.А., Мойсеєнко Т.В., якою справа прийнята до свого провадження. Рішенням господарського суду Запорізької області від 10.03.2010 р. по справі № 28/38/10 (суддя Яцун О.В.) позов задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. від 04.09.2009 р., зареєстрований в реєстрі № 1443, про вилучення у ЗАТ «ТЕА «Сфера»на користь ТОВ «Євро Лізинг»транспортних засобів: Huindai 210, шасі № 60716524, реєстраційний № 12152 КС; MAN TGA 33.350, шасі №WMAHW2ZZ58M505814, реєстраційний № АА7467НС; МAN TGA 33.350, шасі №WMAHW2ZZ48M505786, реєстраційний № АА7466НС, судові витрати покладено на відповідача. Рішення господарського суду мотивовано тим, що з вимогою про розірвання договору чи відмову від нього відповідач до позивача не звертався, на день вчинення виконавчого напису договір фінансового лізингу № 354 від 02.07.2007 р. діяв, правовідносини тривали, зобов’язання не були припинені. Правомірність звернення та отримання виконавчого напису нотаріуса, яка полягає у підтвердженні безспірності зобов’язання, відповідачем не додержана. Не погоджуючись з рішенням господарського суду, ЗАТ «ТЕА «Сфера», відповідач у справі, звернувся з апеляційною скаргою до Запорізького апеляційного господарського суду в якій зазначає, що спірне рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та є таким, що не відповідає обставинам справи. На думку заявника, виконавчий напис № 1443 від 04.09.09 р. був вчинений з дотриманням вимог діючого законодавства, скаржником було подано нотаріусу всі необхідні згідно п. 8 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172. У позивача була прострочена заборгованість за період з 20.05.09 р. по 04.09.09 р., тобто більше 30 днів, що дає право лізингодавцю відмовитись від договору та вимагати повернення предмету лізингу. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задовольнити, оскаржуване рішення - скасувати. ЗАТ «ТЕА «Сфера», позивач по справі, у відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду законним та обґрунтованим, представник позивача в судовому засіданні просить рішення від 15.03.2010 р. по даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. За клопотанням представників сторін, судовий процес здійснювався без фіксації технічними засобами, за їх згодою в судовому засіданні 08.06.2010 р. оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови. Відповідно до ст. 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції. Згідно ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Сутність спору: 02.07.2007 р. ЗАТ «ТЕА «СФЕРА»та ТОВ «Євро Лізинг»укладено договір фінансового лізингу від 02.07.2007 р. (далі –Договір лізингу), згідно з розділом 2 якого, ТОВ «Євро Лізинг»(лізингодавець) передає ЗАТ «ТЕА «СФЕРА»(лізингоодержувачу), а лізингоодержувач отримує від лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортні засоби (ТЗ) у відповідності з замовленням на ТЗ. Додатками до Договору є плани лізингу, в яких вказано найменування транспортного засобу –предмету лізингу, тривалість лізингу, розмір та складові частини лізингових платежів, періодичність сплати лізингових платежів, річний пробіг, дата надання, дата повернення, місце передачі, початкова вартість (без ПДВ 20 %), залишкова вартість (без ПДВ 20 %), умови оплати. Додатком № 3 до Договору є три чинні Плани лізингу: № 354/002 в редакції змін від 23.08.2007 р. –щодо транспортного засобу Huindai 210, наданого в лізинг 23.08.07 р.; № 354/003 в редакції змін від 24.03.2008 р. –щодо транспортного засобу MAN TGA 33.350, наданого в лізинг 22.05.08 та № 354/004. в редакції змін від 24.03.2008 р. –щодо транспортного засобу MAN TGA 33.350, наданого в лізинг 22.05.08 р. Додатками № 1 та № 2 до Договору відповідно є «Замовлення на ТЗ»та «Акт приймання-передачі ТЗ». Згідно з договором ТОВ «Євро Лізинг»передав позивачеві за первісним позовом наступні транспортні засоби: - Huindai 210, шасі № 60716524, реєстраційний № 12152 КС за актом приймання-передачі № 354/002 від 23 серпня 2007 р.; - MAN TGA 33.350, шасі №WMAHW2ZZ58M505814, реєстраційний №АА7467НС –за актом приймання-передачі №354/003 від 22 травня 2008 р.; - MAN TGA 33.350, шасі №WMAHW2ZZ48M505786, реєстраційний №АА7466НС –за актом приймання-передачі №354/004 від 22 травня 2008 р. Господарським судом Запорізької області було розглянуто позов ЗАТ «ТЕА «Сфера» до ТОВ «Євро Лізинг» про зміну договору фінансового лізингу № 354 від 02.02.2007 р. За результатами розгляду справи було прийнято рішення № 13/229д/09 від 13.08.2009 р., яким первісні позовні вимоги були визнані обґрунтованими та задоволені, а саме було змінено договір фінансового лізингу від 02.02.2007 р. № 354, виключено з нього пункт 5.8 (стосується оплати послуг лізингодавця), а також останнє речення абзацу «умови оплати»планів лізингу №354/002, 354/003 та 354/004 –відповідно до проекту додаткової угоди, зустрічний позов щодо стягнення основної заборгованості за договором лізингу та штрафних санкцій було задоволено частково. Вказане рішення набрало законної сили згідно постанови Запорізького апеляційного господарського суду від 03.03.10 р. Як зазначає позивач, 15.01.2010 р. на його адресу надійшла постанова Орджонікідзевського ВДВС Запорізького МУЮ про відкриття виконавчого провадження від 25.12.2009 р. Підставою для відкриття виконавчого провадження став виконавчий напис № 1443, вчинений 04.09.2009 р. нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Відповідно до виконавчого напису, нотаріус запропонував ЗАТ «ТЕА «Сфера»повернути на користь відповідача майно, транспортні засоби: - Huindai 210, шасі № 60716524, реєстраційний № 12152 КС; - MAN TGA 33.350, шасі №WMAHW2ZZ58M505814, реєстраційний № А7467НС; - MAN TGA 33.350, шасі №WMAHW2ZZ48M505786, реєстраційний № А7466НС, які переданій йому в користування згідно з договором фінансового лізингу № 354 від 02.07.2007 р. за невиплачену в строк, за період: з 20.05.09 р. по 04.09.09 р. заборгованість в сумі 256180,40 грн. та стягнути з боржника 15000 грн., внесеної за вчинення напису плати. Не погоджуючись із зазначеним виконавчим написом, позивач звернувся до суду з вимогами про визнання виконавчого напису № 1443, виданого 04.09.2009 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А., таким, що не підлягає виконанню. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно ч. 3 ст. 15 ГПК України, справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню , або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача. Таким чином, в разі оспорення заявником достовірності засвідченого факту, прав і обов’язків, основаних на вчиненій нотаріальній дії, чи правильності документів, необхідних для цього, або коли іншими особами оспорюються права й обов’язки, набуття яких пов’язане з вчиненням нотаріальних дій, відповідні заяви розглядаються в порядку позовного провадження. В даній ситуації між сторонами існує спір про право, оскільки боржник ЗАТ «ТЕА «Сфера» не вважає вимоги, за якими вчинений виконавчий напис безспірними, при вчиненні спірного виконавчого напису порушені вимоги закону, зобов’язання за договором фінансового лізингу не припиненні, оскільки відмова від договору з боку ТОВ «Євро Лізинг» не відбулась. Стаття 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»від 16.12.1997 р. № 723/97-ВР (далі Закон про фінансовий лізинг) дає визначення поняття фінансового лізингу. Фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу, лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Згідно ст. 2 Закону про фінансовий лізинг, відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Правовідносини сторін виникли з договору фінансового лізингу. Одним із спірних моментів є встановлення обставин припинення зобов’язань за спірним договором внаслідок відмови лізингодавця. Стаття 7 Закону про фінансовий лізинг встановлює порядок відмови від договору лізингу: «1. Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови. 2. Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». 3. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову». Господарський суд вірно зазначив, що виходячи з приписів ст. 7 Закону про фінансовий лізинг, повернення предмету лізингу за ініціативою лізингодавця, на підставі виконавчого напису нотаріуса, поставлене в залежність від відмови від договору, що тягне своїм наслідком припинення дії договору. Згідно ч. 2 ст. 598 ЦК України, припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання , якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Місцевий господарський суд дійшов вірних висновків стосовно того, що ТОВ «Євро Лізинг» не була засвідчена відмова від договору. Станом на 04.09.09 р. (день вчинення виконавчого напису нотаріуса) договір лізингу діяв. Судом також було вказано, що відповідач не надав доказів вручення позивачу (лізингоодержувачу) вимоги про відмову від договору. Не може бути прийнятий доказ, наданий заявником до апеляційної скарги у підтвердження відмови від договору, лист-повідомлення № 354 ФЛ про заборгованість та пеню від 10.08.09 р., оскільки цей доказ не надавався суду першої інстанції і не досліджувались ним. ТОВ «Євро Лізинг» не обґрунтувало та не надало належних доказів у підтвердження неможливості надання вказаного листа під час розгляду справи судом першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Тому відповідно до приписів ст. 101 ГПК України додані до апеляційної скарги докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів враховує, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення ухвали від 08.02.10 р. (а. с.3). Крім того, лист-повідомлення № 354 ФЛ про заборгованість та пеню від 10.08.09 р. попереджає позивача про наявність заборгованості та висловлює намір, у разі несплати заборгованості, після 17.08.09 р. припинити дію договору. Надіслання такої відмови та вручення позивачеві після 17.08.09 р. ТОВ «Євро Лізинг» не доведено. Таким чином, передбачене право лізингодавця на повернення предметів лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку було відсутнє, відповідно не було підстав і для вчинення виконавчого напису нотаріуса. Також, колегія суддів звертає увагу на наявність спору щодо лізингових платежів, про що свідчить рішення господарського суду Запорізької області по справі № 13/229д/09 від 13.08.2009 р., за яким розглядався період заборгованості з 01.06.09 р. по 21.07.09 р., що є частиною періоду, вказаного у спірному виконавчому написі (з 20.05.09 р. по 04.09.09 р.). Зазначені обставини, на думку колегії суддів, спростовують безспірність вимог лізингодавця. З огляду на вказане, рішення господарського суду Запорізької області прийнято з правильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування –відсутні. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 10.03.2010 р. по справі № 28/38/10 –без змін. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10063603

Справа № 28/38/10 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Запорізької області РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.03.10 За позовом : Закритого акціонерного товариства «Транспортно-експедиційне агентство «Сфера», м.Запоріжжя До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», м.Київ Суддя О.В. Яцун Представники: від позивача: Бяскова П.Г., довіреність №105 від 17.07.2008р. від відповідача: не з’явився Заявлено вимоги про визнання виконавчого напису №1443, виданого 04.09.2009р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А., таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою суду від 08.02.2010р. порушено провадження у справі №28/38/10, судове засідання призначено на 10.03.2010р. Також ухвалою суду від 08.02.2010р. було відмовлено у задоволенні клопотання про забезпечення прозову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документу. За клопотанням представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування засобів фіксації судового засідання. Представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог з підстав, що зазначені в позові. В обґрунтування зазначеного посилається на те, що документ наданий відповідачем нотаріусу в якості договору фінансового лізингу, не був наданий у повному обсязі (тобто з усіма існуючими невід’ємними додатками, змінами та доповненнями), а отже має вважатися не наданим взагалі. Рахунки відповідача про сплату лізингових платежів містили інформацію, що не відображала правильного розміру лізингових платежів. Таким чином, відповідачем порушено умову для вчинення виконавчого напису: ним не надано нотаріусу тих документів, які містяться в Переліку (постанова КМУ №1172). Також зазначив, що важливим фактором для визначення правомірності звернення та отримання виконавчого напису є специфіка умов договору фінансового лізингу №354 від 02.02.2007р. До того ж було зазначено, що з приводу договору фінансового лізингу №354 від 02.07.2007р. між позивачем та відповідачем існували і існують в даний час спори. Про спірність зобов’язання відповідачем достеменно відомо. Спори стосуються як розміру лізингового платежу, так і майбутньої належності предметів лізингу. Результати розгляду даних судових спорів напряму пов’язані з вимогою незаконно вчиненого виконавчого напису. І до їх вирішення звернення за виконавчим написом, який може застосовуватися для виконання безспірних зобов’язань, є порушенням чинного законодавства, яке має наслідком завдання значної неправомірної шкоди іншим особам. Специфіка викладення умов договору виключає можливості вчинення на його підставі виконавчого напису. Оскільки неможливо встановити очевидність змісту зобов’язання, безспірності його порушення і відповідальності за його порушення у вигляді повернення майна. Отже, основною умовою для правомірності звернення та отримання виконавчого напису нотаріуса, яка полягає у підтвердженні безспірності зобов’язання, як зазначалося вище, відповідачем не додержана. На підставі зазначеного просить заявлені позовні вимоги задовольнити \в повному обсязі. Також в судовому засіданні представника позивача було повторно заявлено клопотання у відповідності до ст. ст. 66, 67 ГПК України про зупинення стягнення на підставі виконавчого документа –виконавчого напису нотаріуса. Відповідач заявлені позовні вимоги не спростував, відзив на позов суду не надав, представник відповідача в судове засідання за викликом не з’явився, правом надати відзив на позов не скористався. Про час та місце судового засідання відповідача повідомлено належним чином. Згідно до п. 3.6 роз'яснень президії ВГСУ від 18.09.1997 р. № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” (з наступними змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місця знаходження юридичних осіб –учасників судового процесу. Відповідні процесуальні документи надіслані згідно з поштовими реквізитами учасників процесу. Згідно витягу з ЄДРПОУ адреса Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро лізинг» –03062, м.Київ, пр. Перемоги, буд.67. Саме на цю адресу направлялась кореспонденція. Крім того, матеріали справи містять поштове повідомлення №68121 від 11.02.2010р., відповідно до якого копія ухвали суду була отримана представником відповідача за довіреністю –Бондарчуком. Зазначене свідчить, що судом були вжиті всі заходи повідомлення відповідача про розгляд справи. Згідно ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті. На підставі чого, у відповідності до ст..85 ГПК України представнику позивача за його згодою було оголошено вступну та резолютивну частини рішення. За слухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, суд встановив, Між ЗАТ “ТЕА “СФЕРА”та ТОВ “Євро Лізинг” укладено договір фінансового лізингу від 02.07.2007 (далі –“Договір”), згідно з розділом 2 якого Лізингодавець (ТОВ “Євро Лізинг”) передає Лізингоодержувачу (ЗАТ “ТЕА “СФЕРА”), а Лізингоодержувач отримує від Лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу ТЗ (Транспортні засоби) у відповідності з Замовленням на ТЗ. Додатками до Договору є плани лізингу, в яких вказано найменування транспортного засобу –предмету лізингу, тривалість лізингу, розмір та складові частини лізингових платежів, періодичність сплати лізингових платежів, річний пробіг, дата надання, дата повернення, місце передачі, початкова вартість (без ПДВ 20 %), залишкова вартість (без ПДВ 20 %), умови оплати. Додатком № 3 до Договору є три чинні Плани лізингу: № 354/002 в редакції змін від 23.08.2007р. –щодо транспортного засобу Huindai 210, наданого в лізинг 23.08.07; № 354/003 в редакції змін від 24.03.2008 р. –щодо транспортного засобу MAN TGA 33/350, наданого в лізинг 22.05.08 та № 354/004. в редакції змін від 24.03.2008 р. –щодо транспортного засобу MAN TGA 33/350, наданого в лізинг 22.05.08. Додатками № 1 та № 2 до Договору відповідно є “Замовлення на ТЗ” та “Акт приймання-передачі ТЗ”. Господарським судом Запорізької області було розглянуто позов ЗАТ «Транспортно-експедиційного агентства «Сфера»до ТОВ «Євро Лізинг»про зміну договору фінансового лізингу №354 від 02.02.2007р. За результатами розгляду справи було прийнято рішення №13/229д/09 від 13.08.2009р., яким заявлені позовні вимоги були визнані обґрунтованими та задоволені, а саме було змінено договір фінансового лізингу від 02.02.2007р. №354, виключивши з нього пункт 5.8, а також останнє речення абзацу “умови оплати” планів лізингу №354/002, 354/003 та 354/004 –відповідно до проекту додаткової угоди. Як зазначає позивач, 15.01.2010р. на його адресу надійшла постанова Орджонікідзевського ВДВС Запорізького МУЮ про відкриття виконавчого провадження від 25.12.2009р. Підставою для відкриття виконавчого провадження став виконавчий напис №1443 виданий 04.09.2009р. Київським міським нотаріальним округом. Як слідує з тексту виконавчого напису, його вчинено на підставі ст. 87 Закону України «Про нотаріат», ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» та п.8 Переліку документів, за якими стягнення проводиться в безспірному порядку на підставі написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.99р. №1172. Відповідно до виконавчого напису, нотаріус запропонував ЗАТ «Транспортно-експедиційне агентство «Сфера»повернути на користь відповідача майно, яке було передане йому в користування згідно з договором фінансового лізингу №354 від 02.07.2007р. Не погоджуючись із зазначеним виконавчим написом, позивач звернувся до суду з вимогами про визнання виконавчого напису №1443, виданого 04.09.2009р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А., таким, що не підлягає виконанню. Оцінивши надані до суду документи, заслухавши представника позивача, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, документально доведеними та такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного: В силу ст. 50 Закону України “Про нотаріат” спір про право, оснований на вчиненій нотаріальній дії, розглядається судом у порядку позовного провадження. Спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково розглядається судом за позовом боржника до стягувача. Правовідносини сторін врегульовано договором лізингу, укладеного в 2007р., ці відносини тривають, тому суд застосовує норми ЦК України та спеціальний Закон України“ Про фінансовий лізинг”. При цьому суд бере до уваги, що згідно зі ст.2 цього Закону відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Відповідно до ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Згідно з положеннями ст. 7, п.п.3,4 ч.1 ст. 10 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Лізингодавець має право відмовитись від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом, вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках. Тобто, обов’язковою умовою для витребування майна у безспірному порядку через виконавчий напис нотаріуса є відмова від договору лізингу з боку лізингодавця або розірвання договору. Право на повернення предмету лізингу з підстав, на яких вчинено виконавчий напис, виникає у лізингодавця після такої відмови чи розірвання договору. Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні приписи містять п.п.1,7 ст.193 Господарського кодексу України. Нормами ст. 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Пунктом 3 цієї ж статті передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Пунктом13 договору сторони узгодили, що договір фінансового лізингу №354 від 02.07.2007р. може бути достроково припинений у разі: 13.1.1 за взаємною згодою Сторін, про що укладається додаток до цього Договору; 13.1.2 з ініціативи Лізингодавця, якщо Лізингоодержувач не виконує будь-якого зі своїх зобов'язань за цим Договором. В такому випадку Лізингодавець письмово повідомляє Лізингоодержувача про припинення дії цього Договору; 13.1.3 на вимогу установи банку або іншої установи, що фінансує у зв'язку із зверненням такою установою банку або іншою установою, що фінансує, стягнення на ТЗ, що був наданий в заставу на користь зазначеної установи банку або іншої установи, що фінансує, якщо остання не здійснить відступлення всіх прав Лізингодавця по цьому Договору на користь третьої особи. 13.1.4. з ініціативи Лізингоодержувача, але не раніше 12 міс. з дати передачі ТЗ у лізинг. При цьому Лізингоодержувач повинен повідомити Лізингодавця про намір припинити дію цього Договору письмово не менш ніж за 30 днів до дати припинення, а також, за вимогою Лізингодавця, сплатити Лізингодапвцеві неустойку за дострокове припинення цього договору, окрім випадків, які зазначені в пункті 13.1.3 даного Договору, в сумі: - 5 (п’яти) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення до дії Плану лізингу, що є невід’ємною частиною Договору, протягом перших двох років дії цього Плану лізингу; - 4 (чотирьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом третього року дії цього Плану лізингу; - 3 (трьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом строку, що перевищує три роки, дії цього Плану лізингу. 13.2. У випадку дострокового припинення дії цього Договору Лізингоодержувач зобов'язаний протягом 10 банківських днів з дати пред'явлення повідомлення Лізингодавця перерахувати йому в повному обсязі суму лізингових платежів та інші суми, встановлені цим Договором та Додатками до нього, що залишились несплаченими на дату розірвання Договору, та сплатити на вимогу Лізингодавця неустойку (окрім випадків, які зазначені в пункті 13.1.3 даного Договору) за дострокове припинення цього Договору в сумі: -5 (п'яти) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом перших двох років дії цього Плану лізингу; -4 (чотирьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом третього року дії цього Плану лізингу; -3 (трьох) середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу, що є невід'ємною частиною Договору, протягом строку, що перевищує три роки, дії цього Плану лізингу. 13.3. У разі банкрутства Лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна предмет лізингу відокремлюється від загального майна Лізингоодержувача і підлягає поверненню Лізингодавцю, який може розпоряджатися ним на власний розсуд. 13.4. В разі дострокового припинення дії Договору, Лізингоодержувач повертає ТЗ в Місці передачі разом з обладнанням та іншими елементами, які були надані Лізингоодержувачеві. Оскільки спеціальними нормами про лізинг не передбачений порядок відмови від договору чи його розірвання, повинні застосовуватися загальні норми, зокрема, про найм. Згідно з ст.782 ЦК України у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору. Частиною 3 ст. 7 Закону України “Про фінансовий лізинг” також передбачено, що відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову. Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Із матеріалів справи слідує, що з вимогою про розірвання договору чи відмову від нього відповідач до позивача не звертався. На день вчинення виконавчого напису договір фінансового лізингу № 354 від 02.07.2007р. діяв, правовідносини тривали, зобов’язання не були припинені. Відповідач не надав суду доказів виконання зобов’язання та направлення позивачу (лізингоодержувачу) вимоги про розірвання договору чи відмову від нього. Відповідач за договорами лізингу взяв на себе зобов’язання надати транспортні засоби в користування за плату і на певний строк (ст.806 ЦК України, ст.1 Закону України “Про фінансовий лізинг”). Він не надав суду належних доказів, на підставі яких можливо зробити висновок, що позивач довідався або міг довідатися про відмову від договорів лізингу. Суд звертає увагу, що статтею 87 Закону України “Про нотаріат”, пунктом 282 “Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій” визначено, що для витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з ст. 8 “Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999р. №1172, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал договору лізингу; б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення. Крім того, відповідно до ст. 88 Закону України “Про нотаріат” нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 1443, був вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 04.09.2009р. Також із змісту ст.ст. 34, 36 Закону України “Про нотаріат” слідує, що вчинення виконавчих написів можливе як державними нотаріальними конторами, так і приватними нотаріусами. Пунктом 1 ст.7 Закону України “Про лізинг” встановлено, щолізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. В той же час, рішенням господарського суду Запорізької області №13/229д/09 від 13.08.2009р. з ЗАТ «Транспортно-експедиційного агентства «Сфера»за порушення виконання умов договору лізингу №354 від 02.02.2007р. було стягнуто 193.519грн.80коп. лізингових платежів за період з 01.06.09р. по 21.07.09р. 2.828грн.53коп. пені, 529грн.00коп. 3% річних та 2.128грн.72коп. інфляційних втрат. Зазначене рішення набрало чинності 29.08.2009р. Таким чином, слід зазначити, що на момент звернення відповідача до нотаріуса для отримання виконавчого напису, заборгованість за договором лізингу вже була стягнута і підстав для повторного стягнення тієї самої заборгованості у відповідача не виникло. Отже, з урахуванням вищевикладеного, слід зазначити, що правомірність звернення та отримання виконавчого напису нотаріуса, яка полягає у підтвердженні безспірності зобов’язання, відповідачем не додержана. Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги про визнання виконавчого напису №1443, виданого 04.09.2009р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А., таким, що не підлягає виконанню є обґрунтованими, нормативно та документально доведеними та підлягають задоволенню. Судові витрати у відповідності до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача, оскільки спір з його вини. Клопотання позивача про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа –виконавчого напису нотаріуса, судом відхилено. Керуючись ст.ст.44, 49,75, 82-85 ГПК України, суд, ВИРІШИВ: Позовні вимоги задовольнити. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. від 04.09.2009р., зареєстрований в реєстрі №1443, про вилучення у Закритого акціонерного товариства «Сфера»(код ЄДРПОУ 32963529) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»(код ЄДРПОУ 32774741) транспортних засобів: Huindai 210, шасі № 60716524, реєстраційний № 12152 КС; MAN TGA 33.350, шасі №WMAHW2ZZ58M505814, реєстраційний №АА7467НС; МAN TGA 33.350, шасі №WMAHW2ZZ48M505786, реєстраційний №АА7466НС. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»(03062, м.Київ, пр. Перемоги, 67, код ЄДРПОУ 32774741) на користь Закритого акціонерного товариства «Сфера»(69057, м.Запоріжжя, вул. Перемоги, 129, к.507, код ЄДРПОУ 32963529) 85(вісімдесят п’ять)грн.00коп. державного мита та 236(двісті тридцять шість)грн.00коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ. Суддя О.В. Яцун Рішення підписано: 15 лютого 2010р. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8883956

справа № 2-1675\10 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2010 р. м. Житомир Житомирський районний суд Житомирської області в складі: головуючого судді Грубіяна Є.О., при секретарі Забродській Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ "ОТП БАНК" про визнання договорів недійсними та стягнення майнової та моральної шкоди, -- В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся із зазначеним позовом, який повністю підтримали в судовому засіданні позивач та його представник з підстав викладених в позовній заяві. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином і завчасно був повідомлений про слухання справи і не направив на адресу суду листа із проханням відкласти розгляд справи або проводити розгляд справи у відсутність представника. Позивачем не було змінено позовні вимоги і він не заперечував проти заочного розгляду справи в зв'язку з чим і на підставі положень ст. ст. 224, 225 ЦПК України було постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи. Суд, заслухавши пояснення представника позивача та проаналізувавши їх у сукупності із дослідженими матеріалами справи встановив наступні факти і відповідно ним правовідносини. Між сторонами були укладені договори про надання кредиту та іпотеки, за якими відповідач надав позивачу у платне та строкове користування грошові кошти для придбання об’єктів нерухомості, а саме житлового будинку та земельної ділянки із попередньою сплатою позивачем 20% вартості такого майна. Оспорюваний позивачем кредитний договір був укладений 17 квітня 2007 року. За укладеним договором позивач зобов’язувався виконувати взяті на себе зобов’язання, тобто сплачувати кредит та відсотки за користування кредитом в розмірі визначеному кредитним договором по ануїтетному графіку. Укладеним кредитним договором було узгоджено сторонами плаваючу процентну ставку, яка складається з фіксованого відсотку (4,99% річних і є незмінним весь строк дії кредитного договору) + FIDR. Останній термін має таке значення за укладеним договором – процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній Валюті Кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. З метою застосування FIDR при виконанні сторонами договору його умов, ставка FIDR буде визначатись самостійно банком , інформація щодо якої розміщується в приміщенні банку (як в головній конторі так і в філіях/відділеннях/представництвах банку) на інформативних стендах. За укладеним кредитним договором позивач отримав грошові коти в сумі 105 тисяч доларів США для придбання житлового будинку № 17 по провулку Другому Степовому в с. Вереси Житомирського району та області і земельної ділянки площею 1000 м2, що знаходиться в с. Вереси бригада Смоківка ділянка № 9. Згідно договору купівлі продажу земельної ділянки та житлового будинку, такий правочин був укладений і в забезпечення укладеного кредитного договору між сторонами був укладений договір іпотеки, за яким, відповідно, банк виступав як іпотекотримач, а позивач іпотекодавець зазначених об’єктів нерухомості. З огляду на вищевикладене суд приходить до переконання про часткове задоволення позовних вимог і визнання окремих частин кредитного договору, в цілому кредитного договору, договору іпотеки недійсним, оскільки. Положеннями ст. 1054 ЦК України визначено поняття кредитного договору та істотні його умови, за якими. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Однією з істотних умов кредитного договору визначено процентну ставку. Нормами речення другого та третього абзацу 3 ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції чинній на час виникнення правовідносин, визначено, що про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України). Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України). У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування абзац другий ч. 1 ст. 216 ЦК України). Пунктом 1.4.1.1.5. укладеного між сторонами кредитного договору визначено порядок нарахування відсоткової ставки, а також можливість зміни плаваючої процентної ставки, стосовно всієї суми кредиту, без укладення будь-яких додаткових договорів до даного договору. Таким чином суд вважає, що можливість односторонньої зміни відсоткової ставки кредитодавцем, передбачена укладеним кредитним договором суперечить зазначеним нормам Законодавства України, що діяли на час їх виникнення тобто позбавляє вільному волевиявленню позивача за укладеним договором і тому вони повинні бути визнані недійсним. В підтвердження останнього свідчить і доповнення законодавцем положень параграфу 2 глави 71 розділу ІІІ ЦК України Законом № 1822 від 21.01.2010 року, що вступив в дію з 10.02.2010 року. Останньою нормою ЦК України було доповнено статтею 1056-1 за якою встановлений розмір процентів не може бути збільшений банком іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Положеннями пунктів 1.9.1. та 1.9.2. оспорюваного позивачем кредитного договору передбачено можливість банком дострокового вимагати виконання боргових зобов’язань у випадку невиконання позивачем умов договорів. Виконання таких зобов’язань повинно бути здійснено позичальником протягом тридцяти календарних днів з дати отримання вимоги про таке виконання. Проаналізувавши таку норму договору суд вважає, що вона суперечить нормам Закону України "Про захист прав споживачів". Пункт 16 частини 3 ст. 18 зазначеного нормативного акту передбачає, що встановлення обов’язку споживача виконати всі зобов’язання можуть бути наслідком визнання несправедливими таких умов. Розглядаючи таку норму в площині зобов’язань виконати зобов’язання банку в певний термін суд вважає її несправедливою і такою, що також підлягає до визнання її недійсною. Таким чином, за наслідком визнання вищезазначених положень укладеного кредитного договору недійсними, суд вважає необхідним задовольнити і інші вимоги позивача зокрема про визнання в цілому кредитного договору не дійсним з огляду на наступне. Як було зазначено вище істотна умова укладеного договору про розмір процентів за користування кредитом передбачена розділом 1.4.1. визнається судом недійсною і, враховуючи положення ст. 217 ЦК України, виконання умов договору в цілому не можливе без даної його частини, оскільки існування кредитного договору нерозривно пов’язано з платою за таке користування грошовими коштами. Похідна позовна вимога про визнання недійсним договору іпотеки підлягає до задоволення за наслідками визнання недійсним кредитного договору, який і було забезпечено договором іпотеки. Момент недійсності правочину передбачений положеннями ст. 236 ЦК України, які визначають, що правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно, підлягає до виключення з реєстру іпотек та заборон запис про іпотеку та заборону відчудження зазначених об’єктів нерухомості. Разом з тим суд вважає безпідставними і не обґрунтованими, а отже і такими що не підлягають до задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача майнової та моральної шкоди заподіяної укладеними договорами на підставі наступного. Беззаперечним і таким, який вище зазначався є той факт, що за наслідками визнання укладених договорів недійсними застосовуються положення ст. 216 ЦК України, тобто сторони повинні повернути одна одній у натурі все, що вони одержали на виконання даного правочину. Суд не вбачає в діях відповідача дії, які б були протиправними по відношенню до позивача, такі протиправні дії заподіювали шкоду і мав місце причинний зв'язок між такими діям і наслідками. Щонайменше таку шкоду заподіяну відповідачем не було належним чином і зрозуміло аргументовано позивачем. Аналогічне стосується і позовних вимог про припинення взаємних прав та обов’язків за укладеними договорами та про закриття позичкового рахунку. Такі позовні вимог суд вважає безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення. На підставі вищевикладеного, керуючись положеннями ЦПК, ЦК та Закону України "Про захист прав споживачів", -- В И Р І Ш И В: Позов задовольнити частково. Визнати недійсними умови розділу 1.4.1; пунктів 1.9.1 та 1.9.2 кредитного договору № ML – 010/014/2007 р. від 17.04.2007 року укладеного між Закритим акціонерним товариством "ОТП БАНК" в особі начальника управління по роботі з приватними клієнтами, заступника керуючого відділенням Житомирське Рафальської О.П., експерта по роботі з фізичними особами ОСОБА_3 і ОСОБА_1 Визнати кредитний договір № ML – 010/014/2007 р. від 17.04.2007 року; додаткову угоду № 2 від 15.10.2009 року;договір № 010/221/07/1 про кредитування поточного рахунку (овердрафт) від 17.04.2007 року, укладені між ЗАТ "ОТП БАНК" і ОСОБА_1 – н е д і й с н и м и. Визнати недійсним договір іпотеки № PML – 010/014/2007 від 17.04.2007 року укладений між ЗАТ "ОТП БАНК" та ОСОБА_1 і посвідчені нотаріально приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С.Л. за реєстровим номером 1991. Виключити з реєстру іпотек та заборон відчудження запис про іпотеку та заборону відчудження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за договором іпотеки укладеним між ЗАТ "ОТП БАНК" та ОСОБА_1 17.04.2007 року: --Земельної ділянки, загальною площею 1000 м2, яка розташована за адресою Житомирська область, Житомирський район, бригада Смоківка, ділянка № 9, с. Вереси (кадастровий номер 1822081200:03:001:0331), яка належить ОСОБА_1; --житлового будинку АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_1 В решті вимог відмовити за безпідставністю. Рішення суду вступає в законну силу після закінчення строку на апеляційне оскарження. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Заочне рішення може бути переглянуто судом що ухвалив за письмовою заявою відповідача поданою протягом десяти днів з дня отримання копії рушення. Суддя Є.О. Грубіян http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12859706

Справа 2-385/2010 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2010 року Запорізький районний суд Запорізької області у складі: головуючого судді – ГРОМОВОЇ І.Б. при секретарі: Зеленської С.Ю., За участю представника позивача Манойло С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя цивільну справу за позовом АТ «Банк « Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до АТ «Банк «Фінанси та Кредит» про розірвання кредитного договору, - ВСТАНОВИВ: В грудні 2009 року до Запорізького районного суду була надана позовна заява АТ «Банку «Фінанси та кредит» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач позов декілька разів уточнював, в судовому засіданні та уточненій позовній заяві указав, що 20 червня 2006 року між ОСОБА_2 та Банком « Фінанси та Кредит", ТОВ в особі Ляшенка А.В. був укладений договір про відкриття кредитної лінії №931-066К, згідно з умовами якого відповідач отримав кредитні ресурси в сумі 30 000,00 (тридцять тисяч доларів США 00 центів). При укладенні Кредитного договору відповідач, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України прийняв на себе зобов'язання повернути кредит до 20 травня 2013 року та сплачувати відсотки за користування кредитом позивачу, згідно процентної ставки 14,0 відсотків річних. Додаткова угода №1 від 13.09.2006 року до Кредитного договору визначила новий ліміт кредитної лінії – 54000,00 доларів США (термін повного погашення та процентна ставка не змінились), додаткова угода №2 від 19.09.2007 року встановила такий ліміт кредитної лінії – 75000,00 доларів США (термін повного погашення та процентна ставка не змінились), додаткова угода №4 від 21.02.2008 року визначила ліміт – 127804,00 доларів США та кінцевий термін повернення кредитних коштів до 19 червня 2015 року, додаткова угода №5 від 07.05.2008 року змінила відсоткову ставку – 16,00 %. За порушення термінів сплати заборгованості по кредиту та відсотків за ним, нормами статей 549-551 ЦК України та пунктом 6.1 Кредитного договору встановлена пеня у розмірі 1% від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення платежу, який повинен сплатити Відповідач. Для забезпечення виконання основного зобов'язання за Кредитним договором між відповідачем та позивачем було укладено Іпотечний договір №931-0661 від 20.06.2006р посвідчений приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Нєлєпіною Н.О., зареєстрований в реєстрі за №409. Згідно іпотечного договору відповідач передав в іпотеку позивачу земельну ділянку площею 0,150 га, що знаходиться у с.Сонячне Запорізького р-ну Запорізької області по вул.Виноградна під №83, кадастровий №2322181600:05:001:0027 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, що належала відповідачеві на підставі Договору купівлі-продажу. На зазначеній земельній ділянці знаходяться недобудований житловий будинок, недобудований підвал, вбиральня, паркани та водопровід, що належали відповідачу. Згідно п.4 іпотечного договору, узгоджена сторонами вартість предмету іпотеки становила 231 450,00 грн. 22.04.2010 року Відповідачем добровільно в рахунок погашення суми боргу, з дозволу позивача, було добровільно реалізовано заставне майно – земельна ділянка площею 0,1500 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 – було укладено: 1) 22.04.2010 року – договір купівлі-продажу земельної ділянки (продаж здійснено на суму 553 000,00 грн.) та 2) 22.04.2010 року – договір купівлі-продажу (продані фундаментальні блоки бетонні в кількості 38 шт. за ціною 10 305,00 грн.). Заборгованість (її залишок після продажу) ОСОБА_2 станом на 01 червня 2010 року складала: по сумі непогашених процентів – 8 398,49 доларів США, що дорівнює сумі у національній валюті (згідно офіційного курсу НБУ станом на 01.06.2010 року з розрахунку 100 доларів США за 792,51 грн.) в розмірі 66 558,87 (шістдесят шість тисяч п’ятсот п’ятдесят вісім грн. 87 копійок) гривень; по ссудній заборгованості – 66 653,33 доларів США, що дорівнює сумі у національній валюті (згідно офіційного курсу НБУ станом на 01.06.2010 року з розрахунку 100 доларів США за 792,51 грн.) в розмірі 528 234,31 (п’ятсот двадцять вісім тисяч двісті тридцять чотири грн. 31 копійка) гривень; по сумі непогашеної пені по процентам, щомісячній комісії та кредиту – 712 355,23 гривень, що підтверджується позивачем розрахунком заборгованості відповідача станом на 01.06.2010р. 16 жовтня 2008 року, у зв’язку з простроченням термінів погашення кредиту, позивач направив відповідачу лист з вимогами про дострокове погашення кредиту та сплату штрафних санкцій (копії листа та поштового реєстру додаються). На момент подачі позовної заяви, заборгованість відповідачем не сплачена. Відповідач проти позову категорично заперечував, надав письмові пояснення з цього приводу, в яких зазначив, що вважає позовні вимоги банку необгрунтованими. Відповідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Банк банк України» гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.Таким чином, відповідач вважає, що для позивача єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Одночасно, статтею Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Банк банку України. Відповідно до статті 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що на здійснення валютних операцій Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Виходячи з наведеного випливає висновок, що наявність індивідуальної ліцензії для укладення конкретного кредитного договору у валюті, а у даному випадку Кредитного договору, є істотною умовою такого договору в силу наведених вище по тексту вимог законодавства. Оскільки відповідну індивідуальну ліцензію позивач не отримав, не існує однієї із істотних умов, що необхідні для укладення Кредитного договору. Тобто, Кредитний договір є неукладеним, а отже відсутні підстави для задоволення позову. ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою, яка була прийнята судом до розгляду, в якій зазначив, що уточнена позовна заява Банку датована 04 серпня 2010 року. З цього моменту фактично судом розглядаються уточнені позовні вимоги, а тому він вважає, що поданий зустрічний позов може повністю виключити задоволення первісного позову. На думку ОСОБА_2 наявні всі підстави для розірвання Кредитного договору, оскільки істотно змінились обставини, якими сторони керувались при укладені Кредитного договору.На момент укладення Кредитного договору: Банк виходив з того, що у разі неплатоспроможності Банк може задовольнити свої вимоги (суму кредиту, відсотки, штрафні санкції) виходячи з розміру своїх доходів, ОСОБА_2 вважав, що без будь-яких фінансових складнощів буде мати можливість виконувати свої зобов'язання перед Банком по поверненню кредиту та сплаті відсотків (з цього до речі виходив і Банк, в іншому разі Банк не надав би кредит). ОСОБА_2 пояснив, що виходив з того, що у разі необхідності в будь-який момент зможе знайти покупця на майно, що було надано Банку в заставу, та достроково погасити кредит, оскільки ринкова вартість заставного майна перевищувала суму наданого кредиту. Крім того, на день укладання Кредитного договору іноземний курс валюти становив 1долар = 5, 02 грн., а на сьогоднішній день становить 1 долар = 7, 92 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов'язань за Кредитним договором. Тобто, підвищення курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку ОСОБА_2 необхідно сплачувати, в зв'язку із чим значно погіршився його фінансовий стан. Отже, подальше виконання Кредитного договору на умовах, що діють на даний час з порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті З Цивільного кодексу України - принципу справедливості. У зв'язку з економічною кризою суттєво погіршився майновий стан ОСОБА_2, а також суттєво зменшилась ринкова вартість заставного майна. У нього не було можливості погашати заборгованість за Кредитним договором. Банк в свою чергу знайшов покупця на майно. ОСОБА_2, не маючи іншого виходу, підписав дозвіл на реалізацію заставного майна. Так, 22 квітня 2010 року було укладено Договір купівлі - продажу земельної ділянки (площею 0,1500 га, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Запорізький район, є. Сонячне, вул. Виноградна, ділянка № 83) між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та Договір купівлі-продажу фундаментальних блоків (бетонних) в кількості 38 штук. Грошові кошти отримані від продажу вище зазначеної земельної ділянки та продажу фундаментальних блоків були передані Банку в рахунок заборгованості за Кредитним договором. В момент укладення Кредитного договору і ОСОБА_2 і Банк виходили з того, що така зміна обставин не настане, інакше або не уклали б договір, або уклали його на інших умовах. Згідно ст. 652 ЦК України: «У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, а якщо сторони не дійшли згоди щодо його (договору) розірвання, він може бути розірваний за рішенням суду». Розірвати Кредитний договір № 931-066К від 20.06.2006 року, укладений між ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та Акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит». Представник Банку проти зустрічних вимог заперечував. Вважає, що ОСОБА_2 повинен проводити й подальше погашення заборгованості за відсотками по кредиту. Дійсно на цей час вираховані відсотки на кредитну заборгованість, та на майбутнє ОСОБА_2 буде сплачувати і відсотки і пеню. Дія договору закінчується в 2015 році. Суд, вивчивши матеріали справи, вислухавши доводи сторін, вважає, що позовні вимоги АТ «Банку «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково, а позовні вимоги ОСОБА_2 до АТ «Банку «Фінанси та кредит» підлягають задоволенню. Судом встановлено, та не заперечувалося сторонами, що 20 червня 2006 року між ОСОБА_2 та Банком « Фінанси та Кредит", був укладений договір про відкриття кредитної лінії №931-066К, згідно з умовами якого ОСОБА_2 отримав кредитні ресурси в сумі 30 000,00 (тридцять тисяч доларів США 00 центів).При укладенні Кредитного договору відповідач прийняв на себе зобов'язання повернути кредит до 20 травня 2013 року та сплачувати відсотки за користування кредитом позивачу, згідно процентної ставки 14,0 відсотків річних. Додаткова угода №1 від 13.09.2006 року до Кредитного договору визначила новий ліміт кредитної лінії – 54000,00 доларів США (термін повного погашення та процентна ставка не змінились), додаткова угода №2 від 19.09.2007 року встановила такий ліміт кредитної лінії – 75000,00 доларів США (термін повного погашення та процентна ставка не змінились), додаткова угода №4 від 21.02.2008 року визначила ліміт – 127804,00 доларів США та кінцевий термін повернення кредитних коштів до 19 червня 2015 року, додаткова угода №5 від 07.05.2008 року змінила відсоткову ставку – 16,00 %. 22.04.2010 року ОСОБА_2 добровільно в рахунок погашення суми боргу, з дозволу позивача, було добровільно реалізовано заставне майно – земельна ділянка площею 0,1500 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 – було укладено: 1) 22.04.2010 року – договір купівлі-продажу земельної ділянки (продаж здійснено на суму 553 000,00 грн.) та 2) 22.04.2010 року – договір купівлі-продажу (продані фундаментальні блоки бетонні в кількості 38 шт. за ціною 10 305,00 грн.). Заборгованість (її залишок після продажу) ОСОБА_2 станом на 01 червня 2010 року складала: по сумі непогашених процентів – 8 398,49 доларів США, що дорівнює сумі у національній валюті (згідно офіційного курсу НБУ станом на 01.06.2010 року з розрахунку 100 доларів США за 792,51 грн.) в розмірі 66 558,87 (шістдесят шість тисяч п’ятсот п’ятдесят вісім грн. 87 копійок) гривень; по ссудній заборгованості – 66 653,33 доларів США, що дорівнює сумі у національній валюті (згідно офіційного курсу НБУ станом на 01.06.2010 року з розрахунку 100 доларів США за 792,51 грн.) в розмірі 528 234,31 (п’ятсот двадцять вісім тисяч двісті тридцять чотири грн. 31 копійка) гривень; по сумі непогашеної пені по процентам, щомісячній комісії та кредиту – 712 355,23 гривень. Протягом строку дії Кредитного договору ОСОБА_2 протягом тривалого часу не виконував свої зобов’язання за договором. Згідно п.2 ст.651 ЦК України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відносно до умов договору та вимог цивільного законодавства. Відповідач не виконав належним чином зобов'язання по поверненню кредиту та сплати відсотків за користування ним, що, відповідно до статті 610 ЦК України, є порушенням зобов'язань. Згідно ст.589 ЦК України «1. У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. 2. За рахунок предмет застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.» Згідно ст.551 ч.3 ЦК України положення щодо зменшення розміру неустойки може бути застосоване до процентів, які нараховуються як пеня, оскільки вони є засобами цивільно-правової відповідальності, враховуючи їх компенсаційну природу. Розмір неустойки може бути зменшено за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, наприклад істотне погіршення майнового стану боржника. Сума неустойки, що нарахована позивачем за первісним позовом в значно перевищує суму заборгованості, навіть за умови часткового погашення заборгованості за кредитом. ОСОБА_2 добровільно, задля погашення суми заборгованості погодився на продаж іпотечного майна, яке, як вбачається з матеріалів справи було реалізовано за ціною, меншою, чим визначалося іпотечними договорами. Частково погасив суму кредитної заборгованості у розмірі 563305, 00 (п*ятсот шістдесят три тисячі триста п*ять) гривень. Станом на 16.12.2009 року на день звернення позивача з позовом до суду пеня за прострочені проценти складала 485 271,03 гривні. На час розгляду справи сума пені за прострочені відсотки незважаючи на часткове погашення відповідачем заборгованості становить 712 355, 23 (сімсот дванадцять тисяч триста п*ядесят п*ять гривень 23 копійки) Але сума визначеної неустойки на час розгляду справи все ж таки перевищує навіть суму несплаченого кредиту та суму відсотків за кредитом. До того ж позивачем за первісним позовом ставиться питання про дострокове стягнення суми кредиту. Тому суд, виходячи з всіх вищезазначених обставин вважає, що в частині стягнення неустойки з ОСОБА_2 позивачу за первісним позовом необхідно відмовити. У зв'язку з економічною кризою суттєво погіршився майновий стан ОСОБА_2, а також суттєво зменшилась ринкова вартість заставного майна. В момент укладення Кредитного договору і ОСОБА_2 і Банк виходили з того, що така зміна обставин не настане, інакше або не уклали б договір, або уклали його на інших умовах. Згідно ст. 652 ЦК України: «У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, а якщо сторони не дійшли згоди щодо його (договору) розірвання, він може бути розірваний за рішенням суду». В своїх позовних вимогах Банк питання про розірвання договору не ставить, але з таким питанням звернувся ОСОБА_2 Суд, враховуючи всі обставини по справі, вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача за зустрічним позовом про розірвання кредитного договору. На підставі вищевикладеного, відповідно до чинного законодавства та керуючись нормами статей 509, 526, 549-551, 610-612, 615, ч.1 ст. 624, п.2 ст.651 ЦК України, ст.ст. ЦПК України, - В И Р І Ш И В : Позовних вимоги АТ «Банк « Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до АТ «Банк «Фінанси та Кредит» про розірвання кредитного договору задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 (ІНН НОМЕР_1) на користь АТ «Банк “Фінанси та Кредит” ( на р/р №37390010900980 у Філії «Запорізьке РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит», МФО 313731, ЄДРПОУ 25821086 ) : суму заборгованість за кредитним договором в розмірі 528 234,31 (п’ятсот двадцять вісім тисяч двісті тридцять чотири грн. 31 копійка) гривень, суму непогашених процентів в розмірі 66 558,87 (шістдесят шість тисяч п’ятсот п’ятдесят вісім грн. 87 копійок), а разом 594 793, 18 (п*ятсот дев*яносто чотири тисячі сімсот дев*яносто три гривні 18 копійок). Стягнути з ОСОБА_2 (ІНН НОМЕР_1) на користь АТ «Банк “Фінанси та Кредит” ( на р/р №37390010900980 у Філії «Запорізьке РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит», МФО 313731, ЄДРПОУ 25821086 ) витрати по сплаті державного мита у розмірі 1700,00грн та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 120,00 грн . Розірвати Кредитний договір № 931-066К від 20.06.2006 року, укладений між ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та Акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит». В іншій частині позовних вимог відмовити. Рішення може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції. Суддя: І.Б. ГРОМОВА http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12966150

Справа 2- 2755\10 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2010 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя У складі : головуючого судді Голубкової М.А при секретареві Дребущак О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до філії АКБ «Трансбанк», третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Петрушенко Тетяна Іванівна про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним, суд В С Т А Н О В И В : 26.04.2010 року позивач звернувся до суду з позовом до філії АКБ «Трансбанк», третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Петрушенко Тетяна Іванівна про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним. В процесі розгляду справи, 15.07.2010 року позивач уточнив свої позовні вимоги, та надав суду уточнену позовну заяву до АКБ «Трансбанк», третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Петрушенко Тетяна Іванівна про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним. У позові зазначено , що 30.05.2006 року позивачем та філією АКБ «Трансбанк» у м. Запоріжжі укладено кредитним договір №ПК-101\2006 від 30.05.2006 року. Зазначений договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої банком для будь-яких клієнтів фізичних осіб. Відповідно до п. 2.2 кредитного договору банк зобов’язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом отримання з каси кредитора суму іноземної валюти готівкою терміном погашення по 29 травня 2016 року включно у сумі 25000 доларів США. Відповідно до п. 3.1 позичальник зобов’язується сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 15,5% річних, що нараховується на фактичний залишок заборгованості за кредитом, за фактичний період користування кредитними коштами. У п.5 кредитного договору зазначено, що позичальник зобов’язується щомісячно в термін до вказаного у додатку №1 числа, що є невід’ємною частиною цього договору, здійснювати погашення заборгованості по кредиту у складі щомісячного ануітетного платежу, розмір якого за цим договором складає 414 доларів США 54 центів. У забезпечення виконання боргових зобов’язань за вищезазначеним кредитним договором між сторонами був укладений договір іпотеки від 30.05.2006 року. Відповідно до умов указаного договору іпотеки, позивач передав банк в іпотеку нерухоме майно – приватний будинок загальною площею 57,2 кв.м, житловою площею 23,1 кв.м, який знаходиться у АДРЕСА_1, та на даний час використовується сім»єю позивача. Відповідно до ст.. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Окрім цього, позивач вважає, що єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Тому вважає, що за весь час використання кредитними коштами позивач сплатив банку 54483,54 гривень. Посилаючись на розрахунки та платіжні документи, враховуючи та сплачену позивачем суму, позивач вважає, що повинен повернути банкові 126250 гривень – 54483,54 гривень=71766,56 гривень, що є залишком за тілом – кредиту, з урахуванням сплачених по тілу та відсоткам платежів. Дану суму позивач погоджується сплатити, але просить надати йому розстрочку на 240 місяців. В позові позивач просить визнати недійсним кредитний договір №ПК-101\2006 від 30 травня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та філією АКБ «Трансбанк» у м. Запоріжжі. Визнати недійсним договір іпотеки від 30 травня 2006 року укладений між ОСОБА_1 та філією АКБ «Трансбанк» у м. Запоріжжі і посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Петрушенко Тетяною Іванівною, зареєстрований в реєстрі за №1250 від 30 травня 2006 року. Зобов’язати філія АКБ «Трансбанк» у м. Запоріжжі прийняти у ОСОБА_1 суму розміру 71766,56 гривень з розстрочкою платежів на 240 місяців, за таких умов, щомісячний платіж буде складати 299,05 гривень. Зобов’язати приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Петрушенко Тетяну Іванівну виключити з реєстру іпотеку та заборонити відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за договором іпотеки укладений між ОСОБА_1 та філією АКБ «Трансбанк» у м. Запоріжжі 30.05.2006 року, а саме: нерухоме майно – приватний житловий будинок, загальною площею 57,2 кв.м, житловою площею 23,1 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_1. У содовому засіданні позивач підтримав свої вимоги повністю, просить суд позов задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача у судове засідання не з’явився , про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить розписка про одержання судової повістки, причину неявки суду не повідомив . Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст 224 ЦПК України. Вислухавши пояснення представника позивача , вивчивши матеріали справи, суд вважає, що заявлений позов підлягає задоволенню повністю . Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Статтею 35 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що гривня, як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь – яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням припису статті 4 ЦК України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті ( в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Відповідно до статті 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету КМУ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальні ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені ст.. 524 ЦК України. Відповідно до ст.. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог які встановлені частинами 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України. На підставі п.1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила право чин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочим може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Порушення вимог законодавства при укладенні кредитного договору, а саме порушення вимог статті 524 ЦК України, є підставою для визнання кредитного договору №ПК-101\2006 від 30 травня 2006 року, укладеного між сторонами недійсним. Керуючись ст 4, 524,203,215,217,229 ЦК України, ст.. 35 Закону України «Про Національний банк України», ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», 3,15,21,110,119-120 ЦПК України, В И Р І Ш И В : Позов задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір №ПК-101\2006 від 30 травня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та філією АКБ «Трансбанк» у м. Запоріжжі. Визнати недійсним договір іпотеки від 30 травня 2006 року укладений між ОСОБА_1 та філією АКБ «Трансбанк» у м. Запоріжжі і посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Петрушенко Тетяною Іванівною, зареєстрований в реєстрі за №1250 від 30 травня 2006 року. Зобов’язати філія АКБ «Трансбанк» у м. Запоріжжі прийняти у ОСОБА_1 суму розміру 71766,56 гривень з розстрочкою платежів на 240 місяців, за таких умов, щомісячний платіж буде складати 299,05 гривень. Зобов’язати приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Петрушенко Тетяну Іванівну виключити з реєстру іпотеку та заборонити відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за договором іпотеки укладений між ОСОБА_1 та філією АКБ «Трансбанк» у м. Запоріжжі 30.05.2006 року, а саме: нерухоме майно – приватний житловий будинок, загальною площею 57,2 кв.м, житловою площею 23,1 кв.м, що розташований за адресою: м. Запоріжжя вул. Тухачевського, буд. №1, який належить ОСОБА_1. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення, або заяви про апеляційне оскарження, якщо заяви не було подано. Заяву про перегляд заочного судового рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя : Голубкова М.А. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13048389

Справа № 2-8584/10 РІШЕННЯ Іменем України 22.12.2010 р. Ленінський районний суд м. Вінниці в складі : головуючого судді Овсюка Є.М., при секретарі Олійник І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Дельтабанк, в особі Вінницької філії про визнання недійсними договорів кредиту та іпотеки, - ВСТАНОВИВ : До Ленінського районного суду м. Вінниці звернулись ОСОБА_1, ОСОБА_2 з позовом до Дельтабанк, в особі Вінницької філії про визнання недійсними договорів кредиту та іпотеки. В позові зазначили, що 25.09.2008 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий банк» було укладено кредитний договір № 2041-002/ФКВ-08. Згідно п.п. 1.1, 2.3 Договору позичальнику банком було відкрито відкличну відновлювану кредитну лінію та надано кредит в її межах в сумі 120 000 дол. США строком на 3 роки на споживчі цілі. На даний час правонаступником всіх прав та обов»язків ТОВ «Український промисловий банк» по даному кредитному договору являється Дельта Банк в особі Вінницького відділення. Вважають, що укладений між сторонами кредитний договір суперечить вимогам чинного законодавства, а тому наявні підстави для визнання його недійсним з огляду на те,що кредит банком був наданий в іноземній валюті, при цьому у сторін кредитного договору були відсутні ліцензії на проведення розрахунків в іноземній валюті, в порушення закону ініціатором отримання валютного кредиту був позивач, а не банк. У договорі відсутній опис способу забезпечення відповідальності кредитодавця перед кредитором в порушення вимог господарського законодавства. Ці обставини вважають підставами для визнання недійсним кредитного договору та похідного від нього договору іпотеки. Вважають відповідно до Цивільного кодексу України (ст. 216) наслідком визнання правочину (договору) недійсним є обов'язок однієї сторони повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно ч.4 та ч.5 ЗУ «Про іпотеку», може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. В судовому засіданні представник позивачів ОСОБА_4 підтримав заявлені позовні вимоги пославшись на обставини викладені в позові, пояснив суду, що бажає повернути банку отримані у нього кошти по відновлювальній кредитній лінії в сумі 80000 дол.США. Просив суд позов задоволити. Представник відповідача в судове засідання не з»явився, про причини неявки суд не повідомив. Суд ухвалив провести заочний розгляд справи, проти чого представник позивача не заперечив. Судом були встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини. 25.09.2008 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий банк» було укладено кредитний договір № 2041-002/ФКВ-08. Згідно п.п. 1.1, 2.3 Договору позичальнику банком було відкрито відкличну відновлювану кредитну лінію та надано кредит в її межах в сумі 120 000 дол. США строком на 3 роки на споживчі цілі. На даний час правонаступником всіх прав та обов»язків ТОВ «Український промисловий банк» по даному кредитному договору являється Дельта Банк в особі Вінницького відділення. ОСОБА_1 було вибрано кредитну лінію на суму 80 000 дол. США, в подальшому банк припинив продовження кредитування, що підтверджується відповідною довідкою. 25.09.2008 р. між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ТОВ «Український промисловий банк» з метою забезпечення кредитного договору було укладено договір іпотеки № 2040-002/Zфквіп-08. Згідно п. 1.2 Договору предметом іпотеки є нерухоме майно: ціле будинковолодіння, що знаходиться адресою АДРЕСА_1 та земельна ділянка 0,10 га, на які зазначене вище будинковолодіння розташоване. Договір посвідчений приватним нотаріусом Вінницького нотаріального округу Павлюк І.І., зареєстрований в реєстрі за № 4785, зареєстрований в реєстрі заборон за № 88. Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи приходить до висновку, що позов обгрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав. В ході судового розгляду було встановлено, що між сторонами було укладено кредитний договір в іноземній валюті, а саме позивачу надано відновлювальну кредитну лінію на суму 120000 дол. США строком на 3 роки. Кредитор вибрав кредит в сумі 80000 дол.США, після чого банк припинив кредитування. З метою забезпечення кредитного договору було укладено договір іпотеки № 2040-002/Zфквіп-08. Згідно п. 1.2 Договору предметом іпотеки є нерухоме майно: ціле будинковолодіння, що знаходиться адресою АДРЕСА_1 та земельна ділянка 0,10 га, на які зазначене вище будинковолодіння розташоване. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного Кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. З визначення кредитного договору видно, що такий договір передбачає виконання сторонами ряду договірних зобов'язань. За ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання на всій території України, є гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ст. 524 Цивільного Кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, але не навпаки. Згідно зі ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо визначено грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок не встановлений законом чи іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, коли суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що - грошові зобов'язання за кредитним договором можуть виконуватись та бути укладені лише у гривні. А у випадку використання іноземної валюти - обов'язковим є зазначення в кредитному договорі відповідного еквіваленту у гривнях, що визначається за офіційним курсом іноземної валюти, встановленим Національним Банком України на день здійснення платежу. Також, як зазначається в Господарському кодексі України , для здійснення грошових розрахунків (операцій) в іноземній валюті обидві сторони повинні мати відповідне право на це. Слід зазначити, що таке право засвідчується ліцензією - індивідуальною та генеральною, що видає Національний Банк України відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України « Про систему валютного регулювання і валютного контролю ». Індивідуальні ліцензії видаються резидентам та нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Порядок їх видачі передбачений вищевказаним Декретом . Відповідно до Декрету , індивідуальні ліцензії видаються НБУ на: • надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; • використання іноземної валюти на території України як засобу платежу чи як застави. У той же час, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії, відповідно до Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу , дозволяється у разі: • якщо ініціатором чи отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (якому НБУ видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями); Отже, для фізичних осіб, що бажають отримати певну грошову суму за кредитним договором в іноземній валюті, є необхідним наявність виданої НБУ індивідуальної ліцензії на таку операцію. В іншому випадку, відповідно до законодавства, така здійснювана фізичною чи юридичної особою банківська операція буде незаконною. Стосовно банківської установи - іншої сторони, що надає такий кредит - то для неї за законодавством України передбачається обов'язкова наявність виданої НБУ банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями та іншими валютними операціями в іноземній валюті (відповідно до Закону України « Про банки і банківську діяльність » та Декрету КМУ « Про систему валютного регулювання і валютного контролю »). Аналогічна позиція висвітлена і самим Національним Банком України у листі від 7.12.2009 « Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті ». За наведених вище обставин вбачається, що наявні підстави для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним з наступних підстав: Непередбачення грошового еквіваленту у гривнях щодо виданої грошової суми в доларах США у самому кредитному договорі. Адже за наявності у самого банка виданої НБУ банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення валютних операцій, друга сторона договору - фізична чи юридична особа - повинні мати видану НБУ індивідуальну ліцензію на здійснення валютної операції з отримання коштів в іноземній валюті. Здійснення валютної операції з використанням іноземної валюти дозволяється у випадку, якщо ініціатором чи отримувачем за валютною операцією є сам банк. В даному випадку ініціатором отримання валютного кредиту був ОСОБА_1, що підтверджується заявкою на отримання кредиту. Більше того - при поданні за своєю ініціативою до банку необхідних документів для отримання кредиту, він не мав відповідної індивідуальної ліцензії, виданої НБУ. Сторонами було недотримано істотних умов кредитного договору - відсутність у договорі положень щодо відповідальності сторони, зобов'язанням якої є надання кредиту (тобто - банку). За ст. 345 Господарського кодексу України , - у кредитному договорі в обов'язковому порядку передбачаються його мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Виходячи з викладеного, положення про обов'язковість включення умов про відповідальність сторін є одним з ключових при вирішенні питання про визнання кредитного договору недійсним. Окрім цього правочин не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства, а у разі наявності такої суперечності - він підлягає визнанню недійсним ( ст. 203 , 215 Цивільного кодексу України ). У зв’язку з наведеними обставинами суд приходить до висновку, що банком, як кредитодавцем з однієї сторони та кредитором ОСОБА_1 як позичальником з другої, не було додержано в момент укладення кредитного договору положень ЦК України, ГК України, що є підставою для визнання такого договору недійсним. Відповідно до Цивільного кодексу України (ст. 216) наслідком визнання правочину (договору) недійсним є обов'язок однієї сторони повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. З огляду на положення ч.1 ст.236 ЦК України, правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Згідно ч.4 та ч.5 ЗУ «Про іпотеку», може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. З огляду на наведене наявні підстави для визнання недійсним також договору іпотеки від 25.09.2008 р., що укладений між сторонами по справі, оскільки даний договір є похідним від основного зобов»язання, а саме Кредитного договору № 2041-002/ФКВ-08. від 25.09.2008 р.. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.192, 216, ст. 203 , 215, ч.1 ст.236, 524, 533, 1054 ЦК України, ч.3 ст. 5 ЗУ «Про іпотеку», ст. 198, 345 ГК України , ст.ст. 208, 212,213,214,215, ЦПК України, - ВИРІШИВ: Позов задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір № 2041-002/ФКВ-08 від 25.09.2008 р. укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий банк» (теперішня назва Дельта Банк) та повернути сторони до попереднього стану. Визнати недійсним договір іпотеки цілого будинковолодіння та земельної ділянки 0,10 га, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, що був укладений 25.09.2008 р. між нами, ОСОБА_1, ОСОБА_2 з однієї сторони та ТОВ «Український промисловий банк» (теперішня назва Дельта Банк) з іншої, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького нотаріального округу Павлюк І.І., зареєстрований в реєстрі за № 4785, зареєстрований в реєстрі заборон за № 88. Скасувати заборону на відчуження цілого будинковолодіння та земельної ділянки 0,10 га, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, накладену приватним нотаріусом Вінницького нотаріального округу Павлюк І.І. в зв’язку з посвідченням договору іпотеки, зареєстровану в реєстрі за № 4785, зареєстровану в реєстрі заборон за № 88. Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13068585

Справа № 2-2322/2010р. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2010 року Полтавський районний суд Полтавської області в складі: головуючого – судді Нечволод В.В. при секретарі - Федько Є.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про визнання договору недійсним, -. В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання договору недійсним, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 14.09.2007 року між ним та ВАТ «Родовід Банк» було укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту для придбання квартири в розмірі 95200,00 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить на день їх отримання 480760,00 грн., але фактично грошові кошти у доларах США по укладеному договору кредиту позивачу не надавались. Натомість між сторонами був укладений окремий правочин по оформленню операції купівлі-продажу (обміну) доларів США на національну валюту України –гривню, після чого на користь продавця квартири перераховано грошові кошти у безготівковому порядку у розмірі 545 400,00 грн. Оскільки вищезазначений кредитний договір укладений між сторонами не відповідає вимогам чинного на той час цивільного законодавства України, позивач просить суд визнати цей договір недійсним та застосувати наслідки передбачені ч.1 ст. 216 ЦК України. В судовому засіданні представник позивача – ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав в повному обсязі надавши суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та просив позив задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача – ОСОБА_4 в судовому засіданні проте задоволення позовних вимог заперечував, пояснивши, що кредитний договір укладений згідно чинного законодавства відповідач був ознайомлений з умовоами договору та не заперечував проти отримання кредиту на запропонованих умовах . Суд заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав: Згідно кредитного договору № 77.2/ІЖ-333.07.1 від 14.09.2007 року ВАТ «Родовід Банк» надав ОСОБА_1 кредит на купівлю квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, на загальну суму 95 200 доларів США строком по 14.09.2012 р.(а.с.8-15). Відповідно до заяви на видачу готівки № 011 від 14.09.2007р. ОСОБА_1 отримав 95200,00 доларів США, що в гривневому еквіваленті 480760,00 грн.(а.с.16). Як вбачається з квитанції № BUY_99_24 від 14.09.2007р. ОСОБА_1 здійснив купівлю готівки валюти доларів США за курсом 502,50000000 за 100 одиниць валюти, а саме: 95200,00 доларів США обміняв на 478380,00гривень(а.с.17). Відповідно платіжного доручення № 99_26 від 14.09.2007р. ОСОБА_1 вніс оплату на ім’я одержувача – ОСОБА_5, за квартиру за адресою: АДРЕСА_1, згідно договору купівлі-продажу квартири від 14.09.2007р.(а.с.18-20). Згідно квитанцій про здійснення платежів в рахунок погашення кредитного договору №77.2/ІЖ-333.07.1 від 14.09.2007 року ОСОБА_1 починаючи з 03.10.2007 року по 29.04.2010року, купував у касі відповідача долари США, після чого вносив суми в доларах США на користь відповідача на вказаний у кредитному договорі рахунок(а.с.24-45). Як вбачається зі ст.49 п. 5 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування. Основними принципами кредитування є поверненості, забезпеченості, строковості, платності, цільової спрямованості. Принцип цільової спрямованості кредиту передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, обумовлені кредитним договором. Відповідно ст. 203 ЦК України, конкретно зазначені загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а сам правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Як вбачається з кредитного договору, зокрема п.1.1. банк надає позичальникові кредит на купівлю квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, на загальну суму 95200 доларів США 00 центів строком (терміном) по 14.09.2012 року. включно(а.с.8). Відповідно Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93 від 1993р. використання іноземної валюти на території України як засобу платежу відносяться до операцій із валютними цінностями, які потребують отримання Позивачем індивідуальної ліцензії. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Декрету до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету до валютних цінностей відноситься іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом (ЗАСОБОМ ПЛАТЕЖУ) на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України. Згідно ч.1 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93 від 1993р., Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93 від 1993р., індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави . Враховуючи, що у позивача була відсутня індивідуальна ліцензія, передбачена Декретом, на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, про що Відповідач як суб’єкт валютного контролю був добре обізнаний, Відповідач надав Позивачу долари США не для проведення розрахунку по передбаченому у Договорі кредиту правочину, а для здійснення іншого правочину – купівлі-продажу (обміну) валюти, у якому Відповідач був однією із сторін. При розгляді судової справи відповідачем не було надано доказів, щоб підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Таким чином, Суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні; статтю 3 Закону України N 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ", яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України; статті 6, 7 постанови Національного банку України N 200 від 30.05.2007 р. "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", які чітко встановлюють випадки використання фізичним та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та статтю 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позивача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання Відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для Позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. Таким чином, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ПАТ «Родовід Банк» про визнання недійсним кредитного договору N 77.2/ ІЖ-33.07.1 від 14 вересня 2007 року підлягає задоволенню в повному обсязі, у зв'язку з чим у відповідності із ст. 216 ЦК України, кожна із сторін за кредитним договором зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору. Враховуючи викладене, керуючись ст. 99 Конституції України, ст. 5, п. 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. 3 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. ст. 6, 7 постанови Національного банку України N 200 від 30.05.2007 р. "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", ст. ст. 13, 16, 203, 215, 216, ч. 2 ст. 192, ч. 1 ст. 524, ч. 3 ст. 533 ЦК України, ст.49 п. 5 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», ст. ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 88, 209, 212 - 215, 217, 223 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В : Позов задовольнити в повному обсязі. Визнати недійсним кредитний договір №77.2/ІЖ-33.07.1, укладений 14 вересня 2007 р. між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «РОДОВІД БАНК». Застосувати наслідки передбачені ч. 1 ст. 216 УК України, шляхом повернення у натурі кожною стороною все одержане за строк виконання цього правочину, а саме Публічним акціонерним товариством «РОДОВІД БАНК» ОСОБА_1 294 682,48 грн.(двісті дев’яносто чотири тисячі шістсот вісімдесят дві гривні 48 коп.), а ОСОБА_1 Публічному акціонерному товариству «РОДОВІД БАНК» 480760,00 грн.(чотириста вісімдесят тисяч сімсот шістдесят гривень 00 коп.) Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення, якщо рішення було ухвалено без участі особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13080160

Справа № 2- 6333/09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2009 року Голосіївський районний суд м.Києва у складі головуючого судді Коломеєць І.А. при секретарі Тищенко В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_3, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської Інесси Володимирівни, третя особа – Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація про визнання недійсним договору іпотеки, - в с т а н о в и в : ОСОБА_2 – законний представник неповнолітньої ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом. В судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав та пояснив, що 04.03. 2008 р. між ЗАТ «ОТП Банк» (нині публічним акціонерним товариством «ОТП Банк») та ОСОБА_3 був укладений договір кредиту №ML-001/029/2008 , відповідно до якого банк надав останньому кредит в розмірі 1000000 доларів США на споживчі цілі, а ОСОБА_3 зобов’язався належним чином використати та повернути отриманий кредит в строк до 04.03.2018 р., а також сплатити відповідну плату за користування кредитом. Того ж дня сторонами був укладений договір іпотеки №PML-001/029/2008, за яким предметом іпотеки є трикімнатна квартира №11 загальною площею 172,10 кв. м., житловою площею 70,60 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 та належить іпотекодавцю – ОСОБА_3 на праві приватної власності. Договір іпотеки був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверської Інесси Володимирівни та зареєстрований в реєстрі за №763, проте не був погоджений у встановленому порядку Органом опіки та піклування, завданням якого є захист прав неповнолітніх та малолітніх дітей при вирішенні питання розпорядження майном, яким вони володіють чи користуються. У квартирі, яка є предметом застави за договором іпотеки, на час укладання договору проживали і проживають на даний час ОСОБА_3, його дружина – ОСОБА_2 та неповнолітня ОСОБА_1, 1999 р.н. Як вбачається з договору кредиту кошти в розмірі 1 000 000 дол. США були взяті ОСОБА_3 на споживчі цілі, а не на купівлю житла, проте наслідком неповернення коштів за цим кредитом може стати позбавлення сім’ї в тому числі і малолітньої дитини, єдиного належного їм житла – квартири, що є предметом застави за договором іпотеки . З огляду на викладене просив позов задовольнити та визнати договір іпотеки від 04.03.2008р. недійсним у зв’язку з тим, що при його укладенні ОСОБА_3 в порушення вимог Закону України «Про охорону дитинства» не отримав для цього дозволу Органу опіки та піклування, чим порушив права своєї неповнолітньої дочки. Крім викладеного просив зобов’язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської Інесси Володимирівни зняти заборону щодо відчуження квартири, яка є предметом застави за договором іпотеки, а також виключити запис про обтяження нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1 з Державного реєстру іпотек. Представник відповідача – ПАТ «ОТП Банк» в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Пояснив, що 04.03.2008р. між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 були укладені договори кредиту та іпотеки. ОСОБА_3 свої обов’язки за договором кредиту виконує належним чином, заборгованості по сплаті тіла кредиту та відсотків у нього немає. При укладенні договору іпотеки, предметом якої була квартира АДРЕСА_2 вимоги законодавства порушені не були, оскільки ОСОБА_3 завірив, що у вказаній квартирі проживає він один, що було підтверджено довідкою житлово-експлуатаційної організації. Крім того, дружина відповідача дала письмову згоду на укладення договору кредиту. Договір іпотеки був посвідчений нотаріально відповідно до вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій. З огляду на викладене просив у позові відмовити, оскільки визнання договору недійсним може погіршити фінансовий стан банку та завдати шкоди його інтересам . Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що 04.03.2008р. він уклав з ЗАТ «ОТП Банк» договір кредиту, який виконує належним чином, заборгованості по внесенню платежів, передбачених договором не має. Посилався на те, що при укладенні договору іпотеки йому не пояснили, що він, як батько неповнолітньої дитини, повинен отримати згоду Органу опіки та піклування на вказану дію. Пояснив також, що квартира АДРЕСА_3 придбавалась для потреб та проживання всієї сім’ї. У вказаній квартирі проживають він, дружина та дочка ОСОБА_5, 1999року народження. При укладенні договору у нього вимагали лише довідку по реєстрації по вказаній квартирі, при цьому річ йшла лише про факт реєстрації, а хто фактично проживає у спірній квартирі нікого не цікавило. Крім квартири по вул. Ірининській його сім’я, в тому числі дочка, іншої жилої площі не має. З огляду на викладене проти задоволення позовних вимог не заперечував. Відповідачка Тверської Інесси Володимирівни про день та час слухання справи повідомлена належним чином, надіслала суду заяву, у якій просила слухати справу без її участі. У письмових запереченнях на позов зазначила, що нею був посвідчений договір іпотеки, укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 Договір був посвідчений з дотриманням вимог чинного законодавства, оскільки згідно довідки ТОВ «Житло-Сервіс» у квартирі, яка була предметом іпотеки був зареєстрований лише ОСОБА_3, згідно пояснень якого у зазначеній квартирі діти та інші особи, яких за законом він повинен утримувати не проживали. При посвідченні договору іпотеки нею було також прийнята до уваги заява дружини іпотекодавця – ОСОБА_2, згідно якої вона надала згоду чоловіку на укладення договору іпотеки. Враховуючи наведене просила у позові відмовити. Представник третьої особи – Органу опіки та піклування Шевченківської РДА в судове засідання не з’явився, надіслав суду клопотання, у якому просив слухати справу без його участі. Позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне. 04.03.2008р. між ЗАТ «ОТП Банк» ( нині – ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір №ML-001/029/2008 , відповідно до якого банк надав останньому кредит в розмірі 1000000 доларів США на споживчі цілі, а ОСОБА_3 зобов’язався належним чином використати та повернути отриманий кредит в строк до 04.03.2018 р., а також сплатити відповідну плату за користування кредитом ( а.с. 7-15). Того ж дня сторонами був укладений договір іпотеки №PML-001/029/2008 нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1 , яка є власністю ОСОБА_3 ( а.с. 16-22,23). При посвідченні договору іпотеки приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Тверської Інесси Володимирівни було накладено заборону відчуження зазначеної квартири до припинення чи розірвання договору іпотеки. Відповідно до ч.6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки та піклування відповідно до ст. 177 Сімейного кодексу України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користуватися жилим приміщенням, оскільки відповідно до частин 2 та 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім’ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до ч. 1 ст. 39 ЦПК України права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Суд не може покласти в основу рішення посилання відповідачів - ПАТ «ОТП Банк» та нотаріуса Тверської Інесси Володимирівни на те, що ОСОБА_2, як дружина ОСОБА_3 дала згоду на укладенні договору іпотеки, оскільки вказаний договір, предметом застави за яким є нерухоме майно, право користування яким має малолітня ОСОБА_1, був укладений сторонами всупереч вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України, ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» та ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» без відповідного на це дозволу Органу опіки та піклування. Передання зазначеної вище квартири в іпотеку в подальшому може унеможливити користування цим нерухомим майном малолітньою дитиною – ОСОБА_1 Суд також приймає до уваги, що передана в іпотеку квартира є єдиним житлом, що належить сім’ї ОСОБА_1 і в разі невиконання ним своїх зобов’язань за договором кредиту банк матиме змогу одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки – квартири, де проживає малолітня дитина. З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що позивачка належним чином довела свої позовні вимоги, в зв’язку з чим вони підлягають задоволенню. На підставі викладеного, ст. 29, ч.6 ст. 203 ЦК України, ст. ст. 7, 177 СК України, Закону України «Про охорону дитинства» та керуючись ст. ст. 10, 11, 39, 57, 60, 88, 209 ч.2, 212-215 суд, - ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_3, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської Інесси Володимирівни, третя особа – Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація про визнання недійсним договору іпотеки задовольнити. Визнати недійсним договір іпотеки № PML-001/029/2008, укладений 04.03.2008р. між Закритим акціонерним товариством «ОТП-Банк» та ОСОБА_3. Зобов’язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської Інесси Володимирівни зняти заборону щодо відчуження нерухомого майна – трикімнатної квартири № 11 загальною площею 172,1 кв.м, жилою площею 70,60 кв.м в АДРЕСА_5, яка належить на праві власності ОСОБА_3. Виключити запис за порядковим номером 6716378 від 04.03.2008р. про обтяження нерухомого майна – трикімнатної квартири № 11 загальною площею 172,1 кв.м, жилою площею 70,60 кв.м в АДРЕСА_5, яка належить на праві власності ОСОБА_3 з Державного реєстру іпотек. Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення до Київського міського Апеляційного суду через Голосіївський районний суд м.Києва. Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Київського міського Апеляційного суду через Голосіївський районний суд м.Києва. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у зазначений строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7145610

Вот под Новый год написал статью, проанализировав судебную практику: http://news.ligazakon.ua/news/2010/12/31/35773.htm Все решения есть у нас на форуме и в реестре: Наведена правова позиція відображена у наступних судових рішеннях: 1. Рішення судів усіх інстанцій по справі за одним позовом: Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 02.11.2009 року по справі №2-3653/09 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7367993); http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=917 Ухвала Апеляційного суду Херсонської області від 03.03.2010 року по справі №22ц-184 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8610178); http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=955 Ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30.07.2010 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10800199). http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1860 2. Рішення судів усіх інстанцій по справі за одним позовом: Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 11 вересня 2009 року за позовом заступника прокурора міста Хмельницького; Ухвала Апеляційного суду Хмельницької області від 19 листопада 2009 року по справі №22ц-2191 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9162734); http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1862 Ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 березня 2010 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8516419). http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1862 3. Рішення судів усіх інстанцій по справі за одним позовом рішення Ківерцівського районного суду від 3 травня 2007 року та додаткове рішення Ківерцівського районного суду від 25 червня 2007 року. Ухвала Апеляційного суду Волинської області від 16 серпня 2007 року по справі №22ц-626/07 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/2130053); http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=756 Ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 17 березня 2008 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1659684). http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=757 4. Рішення судів усіх інстанцій по справі за одним позовом рішення Мукачівського міськрайонного суду від 24 червня 2009 року. Ухвала Апеляційного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2009 року по справі №22-1645/09 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/6586938). http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1865 Ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 грудня 2009 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7418796). http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1865 5. Інші рішення: Ухвала Апеляційного суду Волинської області від 21 жовтня 2010 року по справі №22ц-5006/10 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11707803); http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1866 Ухвала Апеляційного суду Чернівецької області від 28 липня 2010 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12121973); http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1867 Ухвала Апеляційного суду Херсонської області від 06 жовтня 2010 року по справі №22ц-6257 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12490250). http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1877

не буду

Вот часть из нашей апелляции: Відповідно до ч. 2 ст. 20 ГКУ, кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. «Установлення, зміна і припинення господарських правовідносин» прямо передбачено в цьому ж пункті статті 20, як один із способів захисту прав і законних інтересів суб’єкта господарювання. Договірні правовідносини оформлюються у вигляді договору. Договір у законодавстві та науці вживається у різних значеннях, наприклад, як підстава виникнення правовідносин або як саме правовідношення, що виникло з цієї підстави, або ж як форма існування правовідносин. Отож, аналізуючи статтю 20 ГКУ та юридичну природу договору як форму існування правовідносин, можна дійти висновку про те, що законодавством передбачено можливість визнання судом припиненим господарського договору. Отже, у рішенні суду першої інстанції суддя доходить невірного висновку про те, що «чинним законодавством не встановлено такого способу захисту права, як визнання припиненим договору», посилаючись на те, що норми ст. 16 ЦКУ та ст. 20 ГКУ не передбачають такого у переліку способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів. Також не відповідає дійсності висновок суду про те, що «до компетенції суду не віднесені повноваження щодо встановлення юридичного факту», адже в п. 3 Рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» від 27.06.2007 року №04-5/120 прямо вказано, що господарським судам підвідомчі також справи про визнання фактів, що мають для суб'єктів господарювання юридичне значення.

В данном случае на лицо заинтересованность суда. Аналогичные решения есть и в общих судах. Также суды находящиеся на стороне банков по тем же основаниям отказывают в признании прекратившим свое действие договоров поручительства. Подавайте апелляцию а если и там откажут, то теперь есть повод для подачи кассации в ВСУ. Т.к. именно в данных вопросах практика является не однозначной.

Решение по поводу недействительности хорошо расписано и без излишеств.

Справа № 2-3571/10 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2010 року Ленінський районний суд м. Луганська в складі: головуючого: Матвейшиної О.Б., при секретарі: Машталенко Ю.М.. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванової Олени Павлівни про захист прав споживача, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, ВСТАНОВИВ: Позивачі звернулись до суду з позовом «21» червня 2010 року, в обґрунтування якого зазначили, що 04 грудня 2007 року мiж ОСОБА_1, та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» було укладено кредитний договір № МL-009/454/2007. Зазначений Договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. На час укладання кредитного договору позивачем - ОСОБА_1 банку була достовірно надана інформація про його фінансово-майновий стан, та відповідно до умов надання кредитних коштів позивачем була надана довідка про отримання доходу у національній валюті України за шість місяців, що передували місяцю отримання кредиту. Відповідно до кредитного договору банк зобов’язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом перерахування з позичкового рахунку на поточний (картковий рахунок) позичальника у банку і терміном погашення по «04» грудня 2035 року включно, не відновлювальної кредитної лінії у сумі 111 089 доларів США 00 центів (сто одинадцять тисяч вісімдесят дев’ять доларів США 00 центів). Відповідно до додатка №1 кредитного договору № ML-009/454/2007 від 04 грудня 2007 року позичальник зобов’язався сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 10,99 % річних, що нараховується на фактичний залишок заборгованості за кредитом, за фактичний період користування кредитними коштами. У п. 4 кредитного договору зазначено, що позичальник зобов’язується щомісяця в термін до 5 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту у складі щомісячного ануітетного платежу, розмір якого за цим договором становить 1 381 доларів США 93 центів (одна тисяча триста вісімдесят один долар США 93 центів). У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором № ML-009/454/2007 від 04 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та банком було укладено договір іпотеки № PML - 009|454|2007 від 04 грудня 2007 року. Відповідно до умов вказаного договору іпотеки, позивач передав банку в іпотеку нерухоме майно - однокімнатну квартиру загальною площею 45,4 кв. м, житловою площею 18,3 кв. м., яка знаходиться у АДРЕСА_1, та на даний час використовується сім’єю позивача. А також в забезпечення боргових вимог, мати позивача - ОСОБА_2, виступила на поруки, та надала майнову поруку банку – договір іпотеки № PML-009|454|2007|1 від 04 грудня 2007 р.,та передала банку в іпотеку житловий будинок № 98, загальною площею 123,60 кв.м., житловою 74,20 кв.м., та земельну ділянку загальною площею 0,0378 га, по вулиці Гезєти Луганської правди м. Луганська. Це житло є єдиним місцем проживання ОСОБА_2. Крім того, на день укладання кредитного договору іноземний курс валюти становив 1 USD = 5,05 грн., та на сьогоднішній день становить 1 USD = 7,98грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку позивачу ОСОБА_1. необхідно сплачувати, в зв’язку із чим значно погіршився його фінансовий стан. Розмір місячного платежу у гривневому еквіваленті по офіційному курсу НБУ зріз більш, як у півтора рази, і як би позивач знав про такий еквівалент та співвідношення до ціни кредиту, то договір споживчого кредиту не заключив би. На день оформлення кредиту, сума яка була видана в гривневому еквіваленті дорівнює 560999,45 грн. (п’ятсот шістдесят тисяч дев’ятсот дев’яносто дев’ять гривень 45 коп.) та сплачено позивачем 170 667 грн. 88 коп.(сто сімдесят тисяч шістсот шістдесят сім грн. 88 коп.). На сьогодні фінансове становище позивача ОСОБА_1 погіршилося, а також в його сім’ї в 2009 році народилася третя дитина. На підставі викладеного позивачі просять суд, визнати недійсним кредитний договір № ML-009/454/2007 від 04 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк». Визнати недійсним договір іпотеки № PML-009/454/2007 від «04» грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» і посвідченим нотаріально, приватним нотаріусам Київського міського нотаріального округу Івановою Оленою Павлівною зареєстрованим в реєстрі за № 7443 від «04» грудня 2007 року. Визнати недійсним договір іпотеки № PML-009/454/2007/1 від «04» грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» і посвідченим нотаріально, приватним нотаріусам Київського міського нотаріального округу Івановою Оленою Павлівною зареєстрованим в реєстрі за № 7445 від «04» грудня 2007 року. Зобов’язати Публічного акціонерне товариство «ОТП Банк» прийняти у позивача залишок боргу у розмірі 340021 грн. 21коп. (триста сорок тисяч двадцять одна гривня 21 копійка) з розстрочкою платежів на 180 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складати 1889 грн. 01 коп. (одна тисяча вісімсот вісімдесят дев’ять гривень 01 копійок). Зобов’язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Івановою Оленою Павлівною виключити з реєстру іпотеки та заборони відчуження, запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за договором іпотеки № PML-009/454/2007 укладеним між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» «04» грудня 2007 року, а саме нерухоме майно – однокімнатну квартиру, загальною площею 45,4 кв. м, житловою площею 18,3 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, заборона відчуження квартири зареєстрована за № 7444 (в реєстрі заборон за № 38), яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі – продажу від 04 грудня 2007р бланк :BKA 075121, номер у реєстрі нотаріальних дій: 7435, витяг про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів №5071365. Зобов’язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Івановою Оленою Павлівною виключити з реєстру іпотеки та заборони відчуження, запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за Договором іпотеки (майнової поруки) № PML-009/454/2007/1 укладеним між ОСОБА_2 та відповідачем Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» «04» грудня 2007 року, а саме нерухоме майно – житловий будинок 98, загальною площею 123,6 кв. м, житловою площею 74,2 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 (в реєстрі заборон за № 39), а також земельна ділянка під домом 98 по АДРЕСА_4 (в реєстрі заборон №40). Судові витрати покласти на відповідача Публічного акціонерне товариство «ОТП Банк». В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, надала суду пояснення аналогічні пред’явленому позову, просила задовольнити позовні вимоги. Представник відповідача ПАТ «ОТП Банк» в судовому засіданні присутній не був, про час та дату розгляду справи був повідомлений належним чином, причину неявки суду не доповів. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України. Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши представлені письмові докази, вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено що між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» 04.12.2007 року було укладено договір споживчого кредиту № ML 009\454\2007, згідно п. 1.1. частини 2 договору кредиту банк надає позичальнику кредит в розмірі та валюті, визначеній в частині 1 цього договору, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати і повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату користування кредитом і виконати всі інші зобов’язання, як вони визначені у цьому договорі. Відповідно до п. 2 ч. 1 договору кредиту банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: розмір кредиту – 111 089,00; валюта кредиту – долари США; цільове призначення кредиту – споживчі цілі, придбання нерухомого майна. У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором № ML-009/454/2007 від 04 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та банком був укладено договір іпотеки № PML-009|454|2007 від 04 грудня 2007 року. Відповідно до умов вказаного договору іпотеки, позивач передав банку в іпотеку нерухоме майно — однокімнатну квартиру загальною площею 45,4 кв. м, житловою площею 18,3 кв. м., яка знаходиться у АДРЕСА_2, та на даний час використовується сім’єю позивача. А також в забезпечення боргових вимог мати позивача - ОСОБА_2, виступила на поруки, та надала майнову поруку банку – договір іпотеки № PML-009|454|2007|1 від 04 грудня 2007р.,та передала банку в іпотеку житловий будинок № 98, загальною площею 123,60 кв.м., житловою 74,20 кв.м., та земельну ділянку загальною площею 0,0378 га, по вулиці Гезєти Луганської правди м. Луганська. ЗАТ «ОТП Банк» не мав законного права на укладання споживчого кредиту в іноземній валюті з ОСОБА_1, а відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України та укладати договір іпотеки, так як банк не мав ні індивідуальній ні генеральній ліцензії на здійснення валютних операцій. Згідно ч. 1 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Національний Банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. У п. 1.11.1. спірного договору кредиту зазначено, що усі платежі для повернення суми кредиту, сплати процентів та комісій за користування кредитом повинні здійснюватися позичальником у валюті платежу кредиту в строки та на умовах, встановлених договором. Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом. Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи. Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», до валютних цінностей відноситься іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам. Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Разом з цим, у відповідача, а відтак і у позивача, як встановлено судом в ході розгляду справи, на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня. Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, згідно якого використання іноземної валюти, як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України. Згідно п. 1.7.2. оспорюваного договору кредиту банк здійснює видачу кредиту позичальнику згідно з кредитною заявкою позичальника. Кредит надається однією сумою шляхом дебетування позичкового рахунку позичальника шляхом та перерахування позичкових коштів за реквізитами, вказаними в кредитній заявці позичальника. З аналізу наведеного пункту договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів – а саме, подання позичальником кредитної заявки комітету кредиторів банку з вказуванням рахунку, на який позичальник просить переказати кредитні кошти. Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається з кредитною заявкою до банку з проханням видати кредит. Отримувачем за такою операцією також є позичальник, так як банк перераховує на його користь на вказаний в кредитній заявці рахунок суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник ОСОБА_1 має право використовувати іноземну валюту, як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено. Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. ОСОБА_1 в свою чергу, використовував готівкову іноземну валюту, як засіб платежу при виконанні своїх зобов’язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу ПАТ «ОТП Банк». Так, пунктом 1.5.1. спірного договору кредиту передбачено, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця в розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором. Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов’язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу. Вказане підтверджується і наданими ОСОБА_1 виписками, де в призначенні платежу вказано: «Внесення готівки на поточний рахунок». Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ № 492 від 12.11.2003, поточний рахунок – рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Згідно квитанцій наданих ОСОБА_1, копії яких надані позивачем, підтверджується факт внесення готівки на рахунок ОСОБА_1 призначення платежу: «Внесок готівки на поточний рахунок». Отже, вказаними документами підтверджується факт використання при сплаті кредиту ОСОБА_1 саме готівкової іноземної валюти. Перерахування в подальшому ПАТ «ОТП Національний Банк» цих коштів на будь-які транзитні рахунки не стосується позичальника, так як його обов’язок зі сплати кредиту є виконаним з моменту внесення готівки в касу банку, як це передбачено договором кредиту, та підтверджується призначенням платежу у вказаних квитанціях: «Внесення готівки на поточний рахунок». Згідно п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні. Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту, як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Таким чином, ОСОБА_1 чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь ПАТ «ОТП Банк» шляхом внесення доларів США в касу ПАТ «ОТП Банк». На підставі викладеного суд приходить до висновку, що чинним на момент укладення спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету. За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування Отже, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог позивача щодо недійсності кредитного договору № ML 009/454/2007 від 04.12.2007, у забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором № ML-009/454/2007 від 04 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та банком був укладено договір іпотеки № PML 009|454|2007 від 04 грудня 2007 року. Відповідно до умов вказаного договору іпотеки, позивач передав банку в іпотеку нерухоме майно — однокімнатну квартиру загальною площею 45,4 кв. м, житловою площею 18,3 кв. м., яка знаходиться у АДРЕСА_2, та на даний час використовується сім’єю позивача. А також в забезпечення боргових вимог мати позивача - ОСОБА_2, виступила на поруки, та надала майнову поруку банку – договір іпотеки № PML_009|454|2007|1 від 04 грудня 2007р.,та передала банку в іпотеку житловий будинок № 98, загальною площею 123,60 кв.м., житловою 74,20 кв.м., та земельну ділянку загальною площею 0,0378 га, по вулиці Гезєти Луганської правди м. Луганська., останні підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України. Як вбачається з розділу «Застосування правових наслідків недійсності правочину» Листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008, «Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності. Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо. Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК, як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав». Отже, з метою надання повного правового захисту правам та інтересам позивачів, виходячи з зацікавленості позивачів, щодо застосування наслідків недійсності договорів іпотеки, за якими позивачі заставили належне їм нерухоме майно, вбачається за можливе в порядку застосування реституції за недійсним договорами іпотеки: виключити з реєстру іпотеки та заборони відчуження, запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за договором іпотеки № PML 009/454/2007 укладеним між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» «04» грудня 2007 року, а саме нерухоме майно – однокімнатну квартиру, загальною площею 45,4 кв. м, житловою площею 18,3 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, заборона відчуження квартири зареєстрована за № 7444 (в реєстрі заборон за № 38), яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі – продажу від 04 грудня 2007р бланк :BKA 075121, номер у реєстрі нотаріальних дій: 7435, витяг про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів №5071365. Виключити з реєстру іпотеки та заборони відчуження, запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за Договором іпотеки (майнової поруки) № PML 009/454/2007/1 укладеним між ОСОБА_2 та відповідачем Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» «04» грудня 2007 року, а саме нерухоме майно – житловий будинок 98, загальною площею 123,6 кв. м, житловою площею 74,2 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 (в реєстрі заборон за № 39), а також земельна ділянка під домом 98 по АДРЕСА_4 (в реєстрі заборон №40). Також на користь ОСОБА_1 з відповідача підлягають стягненню витрати по оплаті інформаційно - технічного забезпечення розгляду справи в сумі 37,50 грн. згідно вимог ст.88 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 208, 209, 212, 213, 215, 224-228 ЦПК України, ст.ст. 192,203,215,216,227,533,548 ЦК України, суд, - ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір № ML-009/454/2007 від 04 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк». Визнати недійсним договір іпотеки № PML-009/454/2007 від «04» грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» і посвідченим нотаріально приватним нотаріусам Київського міського нотаріального округу Івановою О.П.. зареєстрованим в реєстрі за № 7443 від «04» грудня 2007 року. Визнати недійсним договір іпотеки № PML-009/454/2007/1 від «04» грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» і посвідченим нотаріально приватним нотаріусам Київського міського нотаріального округу Івановою О.П. зареєстрованим в реєстрі за № 7445 від «04 »грудня 2007 року. Зобов’язати Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» прийняти у ОСОБА_1 залишок боргу у розмірі 340021 грн. 21 коп. (триста сорок тисяч двадцять одна гривня 21 копійка) з розстрочкою платежів на 180 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складати 1889 грн. 01 коп. (одна тисяча вісімсот вісімдесят дев’ять гривень 01 копійок). Зобов’язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Івановою О.П. виключити з реєстру іпотеки та заборонити відчуження, запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за договором іпотеки № PML 009/454/2007 укладеним між ОСОБА_1 та відповідачем Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» «04» грудня 2007 року, а саме нерухоме майно – однокімнатну квартиру, загальною площею 45,4 кв. м, житловою площею 18,3 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, заборона відчуження квартири зареєстрована за № 7444 (в реєстрі заборон за № 38), яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі – продажу від 04 грудня 2007р бланк: BKA 075121, номер у реєстрі нотаріальних дій: 7435, витяг про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів №5071365. Зобов’язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Івановою О.П. виключити з реєстру іпотеки та заборони відчуження, запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за Договором іпотеки (майнової поруки) № PML 009/454/2007/1 укладеним між ОСОБА_2 та відповідачем Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» «04» грудня 2007 року, а саме нерухоме майно – житловий будинок 98, загальною площею 123,6 кв. м, житловою площею 74,2 кв. м., що розташована за адресою:АДРЕСА_3 (в реєстрі заборон за № 39), а також земельна ділянка під домом 98 по АДРЕСА_4 (в реєстрі заборон №40). Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОТП банк» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37, 50 гривень. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним Кодексом України, в апеляційному суді Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська, шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції. У цьому разі, строк, протягом якого розглядалася заява не включається до строку на апеляційне оскарження рішення. Заочне рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження. Головуючий Матвєйшина О.Б. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12946416

Справа 2-3373/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ „02” листопада 2010 року м. Київ Дніпровський районний суд м. Києва в складі: Головуючого судді САВЛУК Т.В. при секретарі Потапові І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м.Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_2, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними та самостійний позов третьої особи ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_1, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними, в с т а н о в и в: ОСОБА_1, звертаючись з позовом до суду, просив суд: визнати недійсним кредитний договір №0095/07/01-CL від 25 квітня 2007 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1393к від 25 квітня 2007 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1502 від 10 червня 2009 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1599к від 17 травня 2007 року; виключити з Державного реєстру іпотек записи за №1393к від 25 квітня 2007 року, №1502 від 10 червня 2009 року, № 1599к від 17 травня 2007 року; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи за №1394к від 25 квітня 2007, №1503 від 10 червня 2009 року, запис №1600к від 17 травня 2007 року. 04 жовтня 2010 року представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_4 надав до суду заяву про уточнення позовних вимог в частині правової позиції щодо підстав для визнання недійсним договорів, які зазначені в первісному позові, відповідно до поданої заяви позивач просив суд : визнати недійсним кредитний договір №0095/07/01-CL від 25 квітня 2007 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1393к від 25 квітня 2007 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1502 від 10 червня 2009 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1599к від 17 травня 2007 року; виключити з Державного реєстру іпотек записи за №1393к від 25 квітня 2007 року, №1502 від 10 червня 2009 року, № 1599к від 17 травня 2007 року; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи за №1394к від 25 квітня 2007, №1503 від 10 червня 2009 року, запис №1600к від 17 травня 2007 року. (а.с.89-90) Під час розгляду судової справи, на підставі протокольної ухвали суду від 04 жовтня 2010 року залучено у якості третьої особи по справі по первісному позову ОСОБА_2. (а.с.91-92) 12 жовтня 2010 року третя особа ОСОБА_2 подала до суду від свого імені самостійний позов, відповідно до заявлених позовних вимог просила суд: визнати недійсним кредитний договір №0095/07/01-CL від 25 квітня 2007 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1393к від 25 квітня 2007 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1502 від 10 червня 2009 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1599к від 17 травня 2007 року; виключити з Державного реєстру іпотек записи за №1393к від 25 квітня 2007 року; №1502 від 10 червня 2009 року; № 1599к від 17 травня 2007 року; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи за №1394к від 25 квітня 2007; №1503 від 10 червня 2009 року; запис №1600к від 17 травня 2007 року. (а.с.98-106) На підставі ухвали суду від 25 жовтня 2010 року об’єднано в одне провадження первісний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_2, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними та самостійний позов третьої особи ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_1, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними. (а.с.123-124) Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_5 в судовому засіданні первісний позов ОСОБА_1 підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях на заперечення відповідача на позов, які залучено до справи, також підтримав самостійний позов поданий третьою особою ОСОБА_2, додатково пояснив, що 25 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір за №0095/07/01-CL, за умовами договору позивач отримав грошові кошти готівкою в розмірі 2 210 000 доларів США з визначеним строком поверхня - до 25 квітня 2017 року, при цьому повернення кредитних коштів та сплата процентів за користування кредитними коштами здійснювалась позивачем в іноземній валюті, як то безпосередньо передбачено умовами кредитного договору. З травня 2007 року по жовтень 2009 року позивач, на виконання умов договору, повернув відповідачу 1 210 000,00 доларів США та 502 211,61 доларів США процентів за користування кредитними коштами. Позивач не заперечує факт укладення кредитного договору, зобов’язання за договором виконувались позивачем, однак в подальшому позивачу стало відомо, що надання банком грошових коштів (кредиту) в іноземній валюті потребують отримання індивідуальної ліцензії, яку банк не мав на день укладення кредитного договору, про ці обставини позивача не було попереджено при укладенні кредитного договору, тому виконання кредитного договору на умовах, які діють на даний час є порушенням принципу справедливості, а саме викладені в кредитному договорі положення щодо визначення та виконання зобов’язань в іноземній валюті порушують права позивача та прямо суперечать нормам прямої дії та цивільного законодавства. Крім того, наявність у кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між сторонами договору в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу суперечить положенням ст. 99 Конституції України, ч.3 ст.533, ст..524 ЦК України, ст.ст.3,5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного врегулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про національний банк України», тому недодержання в момент вчинення стороною вимог, які встановлені, зокрема ч.1 та ч.5 ст.203, 227 Цивільного кодексу України, тягнуть за собою наслідки недійсності кредитного договору. Враховуючи той факт, що в забезпечення виконання умов кредитного договору було укладено договори іпотеки, предметом яких виступало нерухоме майно, яке належить на праві власності позивачу та третій особі ОСОБА_2, тому в порядку ч.2 ст.548 ЦК України, позивач просить визнати недійсними: договір іпотеки реєстровий №1393к від 25 квітня 2007 року; договір іпотеки реєстровий №1502 від 10 червня 2009 року; договір іпотеки реєстровий №1599к від 17 травня 2007 року, а також в порядку застосування наслідків недійсності правочину виключити з Державного реєстру іпотек записи за №1393к від 25 квітня 2007 року; №1502 від 10 червня 2009 року; № 1599к від 17 травня 2007 року та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи за №1394к від 25 квітня 2007; №1503 від 10 червня 2009 року; запис №1600к від 17 травня 2007 року. Представник відповідача Кузьмич О.Ю, в судовому засіданні проти позову ОСОБА_1 заперечувала з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, які приєднано до матеріалів справи ( а.с.59-62), в подальшому в судове засідання не з’явилась, самостійний позов третьої особи ОСОБА_7 представник відповідача отримала особисто, що підтверджується розпискою про його отримання, однак правової позиції щодо заявлених позовних вимог не висловила. Представник третьої особи ОСОБА_2 – ОСОБА_4, в судовому засіданні самостійний позов третьої особи підтримав, також висловив свою позицію на підтримку первісного позову ОСОБА_1, пояснив, що в забезпечення виконання умов кредитного договору, який укладено між ОСОБА_1 та АКБ «Форум», ОСОБА_2 уклала договір іпотеки, тобто виступає майновим поручителем позивача перед відповідачем за виконання договірних зобов’язань, звертаючись з самостійним позовом до суду третя особа ґрунтує свої позовні вимоги на тих же підставах, які викладені в первісному позові ОСОБА_1 щодо підстав недійсності кредитного договору та відповідно, як наслідок його недійсності, договорів іпотеки, а враховуючи, що третя особа ОСОБА_2 має нести відповідальність за виконання умов кредитного договору. Тому, вважає звернення з самостійним позов в межах даного спору правомірним та спрямованим на захист її майнових інтересів, які пов’язані з реалізацією права власності на об’єкт нерухомого майна, який на даний час передано в іпотеки на забезпечення в майбутньому виконання зобов’язань по кредитному договору. Третя особа – Національний банк України, в судове засідання не з’явився, надав суду письмові пояснення та заяву про розгляд справи у відсутності представника третьої особи. (а.с.73-85) Третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М., в судові засідання не з’явилась, про час та місце слухання справи повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила. Заслухавши пояснення представника позивача, представника третьої особи, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, наведені сторонами доводи та заперечення, суд приходить до наступного. Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено, що 25 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договорі за №0095/07/01-CL, відповідно до умов договору Банк відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію для споживчих цілей у сумі 510 000 доларів США. Кредитні кошти надаються строком по 25 квітня 2017 року. За користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 13 процентів річних. Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» є правонаступником по всіх правах та зобов’язаннях Акціонерного комерційного банку «Форум», що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацією даною юридичної особи, яке змінено у зв’язку зі зміною найменування юридичної особи. Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, 25 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1393к. 10 червня 2009 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1502. 17 травня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1599к. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст. 203 ЦК України. Тобто, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мали право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами та могли відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Умови кредитного договору в момент його укладення сторонам були відомі та зрозумілі, вони з ними погодились, підписавши вказаний договір. Обґрунтовуючи свої вимоги щодо визнання недійсним кредитного договору, позивач ОСОБА_1 та третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_2 посилаються, як на підставу його недійсності, на те, що всупереч вимог чинного законодавства, при укладенні договору про надання споживчого кредиту, Банк визначив розмір зобов’язань (суму наданого кредиту) саме в іноземній валюті, а надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді валютного кредиту та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті ( в тому числі оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісії) за своєю правовою природою є валютною операцією, та відповідно потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такою операції, що передбачено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яка була відсутня у відповідача на день укладення кредитного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір, що зумовлює виникнення цивільно-правових відносин, для даного виду договорів суттєвими ознаками є умови та порядок проведення розрахунків. При цьому, в межах даного спору між сторонами виник спір щодо правомірності надання кредиту в іноземній валюті, а також проведення розрахунків за оспорюваним кредитним договором безпосередньо в іноземній валюті. Ці обставини підтверджуються умовами укладеного кредитного договору, та платіжними документами, що підтверджують факт надання позивачу ОСОБА_1 грошових коштів в іноземній валюті ( в доларах США) та виконання позивачем договірних зобов’язань в частині повернення коштів та сплати процентів, які здійснювались в іноземній валюті. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов‘язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст.35 Закону України «Про Національний банк України”, гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» , який з урахуванням ст. ст.4, 192 Цивільного кодексу України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин у валютній сфері. Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Таким чином, надання кредитних коштів та проведення розрахунків на виконання договірних зобов’язань в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією. Згідно ч.1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного: Згідно із п.п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно із п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 483, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. № 1429/10028, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Як вбачається з матеріалів справи та наданих суду доказів, Публічне акціонерне товариство «Банк «Форум» виконало договірні зобов’язання по кредитному договору, надавши ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 510 000 доларів США на умовах забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в договорі, факт отримання грошових коштів не заперечується позивачем. Відповідно до п.2.3 Кредитного договору передбачено, що Позичальник здійснює повернення кредиту щомісячно починаючи з травня 2008 року в сумі не менше 4722, 22 доларів США, на відритий йому позичковий рахунок. Проценти за користування кредитними коштами Позичальник сплачує самостійно в валюті кредиту на відповідний рахунок, щомісячно, не пізніше 20-го числа місяця наступного за місяцем користування кредитними коштами. (п.2.7 Кредитного договору) Тому, беззаперечним є той факт, що кредит наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились позивачем в іноземній валюті - доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті. За період з травня 2007 року по жовтень 2009 року позивач ОСОБА_1, на виконання умов кредитного договору, повернув відповідачу 1 210 000, 00 доларів США та 502 211,61 доларів США процентів за користування кредитними коштами. 26 березня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до АКБ «Форум» з письмовою заявою щодо недійсності кредитного договору, оскільки він укладений в іноземній валюті та виконання вимог ст. 216 Цивільного кодексу України. 07 квітня 2010 року (вих.. №231) АКБ «Форум» надав відповідь на звернення ОСОБА_1 з роз’ясненням положень чинного законодавства та відсутність підстав для застосування вимог ст. 215 Цивільного кодексу України, а саме підстав недійсності правочину. Відповідно до ст. 2 Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 р. № 245/2685 (втратила чинність на підставі Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 р.), використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності в фізичних осіб – нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента – суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютно обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках: п.2.1 – на територіях митниць; п.2.2 – на територіях вокзалів, аеропортів та портів; п.2.3 – використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі надання суб’єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті; п.2.4 – використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ. Як з’ясовано під час розгляду справи, індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором №0095/07/01-CL від 25 квітня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1, суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. В той же час, наявність у Публічного акціонерного товариства «Банк «Форум» дозволу за №62-3 зареєстрованому Національним банком України 31 січня 1994 року за №231, як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ та не робить укладений кредитний договір законним. Крім того, у вичерпному переліку операцій , які має право здійснювати відповідач , не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. При розгляді судової справи відповідачем не було надано доказів, щоб підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Таким чином, суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отримання позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, стаття 524 Цивільного кодексу України, ст.35 Закону України «Про Національний банк України», статті 6, 7 Постанови Національного банку України N 200 від 30.05.2007 р. "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", статтю 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Крім того, вичерпний перелік неторговельних операції в іноземній валюті містить в собі п.11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.08.2005 р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 р. № 950/11230 і застосовується судом при розгляді цього спору відповідно до ст.8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частин 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, суд приходить до висновку, що кредитний договір №0095/07/01-CL від 25 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 укладений з порушенням норм чинного законодавства, тому позовні вимоги в частині визнання недійсним кредитного договору є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. З метою надання повного правового захисту прав та інтересам позивача, виходячи з зацікавленості позивача щодо застосування наслідків недійсності договору іпотеки, за яким позивач ОСОБА_1 та третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_2 заставили своє нерухоме майно, суд вбачає за можливе в порядку застосування реституції за недійсними договорами іпотеки виключити з Державного реєстру іпотек записи за №1393к від 25 квітня 2007 року; №1502 від 10 червня 2009 року; № 1599к від 17 травня 2007 року; та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи за №1394к від 25 квітня 2007; №1503 від 10 червня 2009 року; запис №1600к від 17 травня 2007 року. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що з урахуванням висновку суду щодо недійсності кредитного договору №0095/07/01-CL від 25 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1, а у якості забезпечення виконання даного договору укладено договір іпотеки від 25 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1393к., договір іпотеки від 10 червня 2009 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1502, договір іпотеки від 17 травня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_2, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1599к, тому зазначені договора іпотеки в цілому підлягають визнанню судом недійсним на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, позивач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позивача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, наведені сторонами доводи та заперечення з приводу предмету позову, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_2, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними та самостійний позов третьої особи ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_1, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Враховуючи наведене та керуючись ст.. 99 Конституції України, ст.ст. 6, 192, 202, 203, 215, 227, 524, 533, 548, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст.2, 35 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю, Постановою Національного банку України N 200 від 30.05.2007 р. "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", ст.ст. 10, 58, 60, 208, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд в и р і ш и в : Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_2, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними задовольнити. Самостійний позов третьої особи ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_1, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір №0095/07/01-CL від 25 квітня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір іпотеки від 25 квітня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_1, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1393к. Визнати недійсним договір іпотеки від 10 червня 2009 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_1, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1502. Визнати недійсним договір іпотеки від 17 травня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_2, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1599к. Виключити з Державного реєстру іпотек запис за №1393к від 25 квітня 2007 року про державну реєстрацію Договору іпотеки від 25 квітня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_1. Виключити з Державного реєстру іпотек запис за № №1502 від 10 червня 2009 року про державну реєстрацію Договору іпотеки від 10 червня 2009 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_1. Виключити з Державного реєстру іпотек запис за № 1599к від 17 травня 2007 року про державну реєстрацію Договору іпотеки від 10 червня 2009 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_2. Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис №1394к від 25 квітня 2007 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки від 25 квітня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_1. Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис №1503 від 10 червня 2009 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки від 10 червня 2009 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_1. Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис №1600к від 17 травня 2007 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки від 17 травня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_2. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду міста Києва через Дніпровський районний суд міста Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. С у д д я http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12952676

Надеюсь Вам получиться. По крайней мере киевская апелляция в случае наличия исполнительной надписи нотариуса удовлетворяет именно разницу.