ANTIRAID

Справа № 2-1445/2010 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2010 року Ленінський районний суд м. Луганська, у складі: головуючого судді – Запорожченко О.О., при секретарі – Макаровій Ю.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання додаткової угоди до кредитного договору недійсною, – В С Т А Н О В И В: У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернулась до Ленінського районного суду м. Луганська з позовною заявою до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про визнання додаткової угоди до кредитного договору недійсною. Позивачка у своєму позові посилається на те, що 14.11.2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про іпотечний кредит № LGH1GI0000001553. Відповідно до п.п. 1.1. кредитного договору Банк зобов’язався надати Позичальникові кредитні кошти в сумі 1660650,00 (сто шістдесят шість тисяч шістсот пятдесят) гривень 00 коп., а Позичальник зобовязується прийняти, належним чином використати, та повернути кредит в сумі 166 650,00 грн., сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15 (п'ятнадцять цілих) % річних, а також інші платежі в порядку на умовах та в строки, визначені цим Договором. Відповідно до п. 1.3 Договору кредит надано строком до 14.11.2022 року, на поліпшення якості окремої квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1. В позові зазначено, що у вересні 2008 року Позивачка прибула до Луганської філії банку для здійснення чергової оплати за Договором, але співробітники банку висунули ультиматум – або відразу ж погасити залишок за Договором в повному обсязі, або погодитись на змінення умов шляхом переведення гривневого кредиту у валюту долари США. У зв"язку з юридичною необізнаністю, та з неможливістю виконати вимогу Банку про повернення в повному обсязі залишку кредиту за Договором Позивачка почала сплачувати на р/р НОМЕР_1, наданий співробітниками Банку, в доларах США. Також, співробітниця Банку повідомила, що додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 14.11.2007 року можна бути отримати пізніше, але до цього часу Позивачка оригіналу додаткової угоди не отримала. Після неодноразових звернень, отримавши від співробітників Банку сканувальну копію додаткової угоди до кредитного договору, ознайомившись з умовами договору Позивачка звернулась до суду з зазначеним позовом. Згідно з доповненнями до позовної заяви свої вимоги Позивачка обґрунтовує тим, що зміст додаткової угоди від 10.09.2008 року, яким встановлено обов'язок Позичальника сплачувати кредит та проценти за користування кредитом в доларах США, суперечить ч. ч. 1-2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», суперечить приписам Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» , ЗУ «Про Національний банк України» , ЗУ «Про банки і банківську діяльність», тому додаткова угода до кредитного договору має бути визнана недійсною. В ході розгляду справи позивачка позовні вимоги підтримала повністю, та пояснила суду, що оскільки у ЗАТ КБ «ПриватБанк» відсутня індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу за додатковою угодою від 10.09.2008 року до кредитного договору від 14.11.2007 року, використання доларів США як засобу платежу при сплаті кредиту та відсотків за вказаним договором суперечить приписам Декрету КМУ від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Оспорювана додаткова угода до кредитного договору суперечить законодавству України, оскільки містить положення, які погіршують положення позивача та суперечать Конституції України, Цивільному кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні та ін., та вважають, що використання відповідачем долара США, як предмету кредитування, є внесенням в кредитний договір умови яка є такою, що суперечить принципу добросовісності , має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позичальника, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем, що дає право позивачу відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів", вимагати визнання в цілому додаткової угоди до кредитного договору недійсною. Також Позивачка просить зобов’язати Відповідача зробити перерахунок і оплачені нею кошти за неправомірно зміненими умовами Договору, зарахувати на р/р НОМЕР_3, зазначений у первісному Договорі, в рахунок погашення тіла кредиту. В подальшому просила розгляд справи здійснювати за її відсутності, позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити у повному обсязі. Також просила у зв"язку з неодноразовою неявкою представника відповідача у судове засідання розглянути справу по суті та постановити у справі заочне рішення. Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час та дату слухання справи був сповіщений належним чином, заяв про розгляд справи за його відсутності, або про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України. Суд, дослідивши представлені докази по справі, вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 14.11.2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про іпотечний кредит № LGH1GI0000001553. Відповідно до п.п. 1.1. кредитного договору Банк зобов’язався надати Позичальникові кредитні кошти в сумі 1660650,00 (сто шістдесят шість тисяч шістсот пятдесят) гривень 00 коп., а Позичальник зобовязується прийняти, належним чином використати, та повернути кредит в сумі 166 650,00 грн., сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15 (п'ятнадцять цілих) % річних, а також інші платежі в порядку на умовах та в строки, визначені цим Договором. Відповідно до п. 1.3 Договору кредит надано строком до 14.11.2022 року, на поліпшення якості окремої квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Згідно з п. 1.5 Договору погашення платежів за Кредитом здійснюється Позичальником виключно у національній валюті України – гривні. Відповідно до п. 10.2 цей Договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою сторін. П. 10.3 передбачено, що всі зміни та доповнення до цього Договору викладаються в письмовій формі та набувають чинності з моменту їх підписання уповноваженими на те представниками сторін. Відповідно до п.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» кредитодавець зобов’язаний перед укладенням договору (або додаткової угоди, яка суттєво змінює умови основного договора) про надання споживчого кредиту повідомити споживача у письмовій формі про всі істотні умови. В пункті 8.3 Договору зазначено, що будь-які повідомлення, які направляються Позичальнику в рамках цього договору, повінні бути здійснені в письмовій формі та будуть вважатися поданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом або доставлені особисто на адресу Позичальника. Позивачка зазначила в позові та надала пояснення в засіданні, що будь-яких повідомлень про зміну умов договору вона не отримувала, та оригіналу спірної додаткової угоди до кредитного договору надати не має можливості, тому як не отримала його від співробітників банку. Пунктом 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов’язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Судом було витребувано у Відповідача оригінал додаткової угоди від 10.09.2008 року до кредитного договору від 14.11.2007 року, також зобовязано Відповідача надати індівідуальну ліцензію на здійснення валютної операції та використання іноземної валюти на терріторії України, як засобу платежу. Відповідач (його представник) у судове засідання жодного разу не з’явився, заперечень на позовну заяву не надавав, документів витребуваних судом також не надав. Судом встановлено, що Позивачка згідно з умовами договору про іпотечний кредит від 14.11.2007 року здійснювала погашення кредиту та сплачувала нараховані відсотки (п. 2.4 Договору) на рахунок НОМЕР_2, у національній валюті України - гривні. За час існування кредитних зобов’язань Позивачкою жодного разу не були допущені затримки погашення відсотків чи основної суми кредиту, або інші порушення умов договору. Починаючи з вересня 2008 року Позивачка здійснювала погашення кредиту у валюті долар США (560 $ США) на рахунок № НОМЕР_1. Зазначений рахунок передбачений п. 8.2 додаткової угоди до кредитного договору від 14.11.2007 року. Судом встановлено, що відповідно додаткової угоди від 10.09.2008 року, умови кредитного договору від 14.11.2007 року були істотно змінені, а саме: сума кредиту за додатковою угодою (167 413,75 грн.) превищує отриману Позивачкою суму кредиту за сновним договором (166 650,00 грн.), отримавши кредит у національній валюті України – гривні, повертати та сплачувати відсотки за отриманий кредит Позивачка повинна у валюті – долари США, крім того додатковою угодою передбачено винагороду за резервування ресурсів, яка істотно збільшує суму повернення кредиту. Чинний Цивільний Кодекс України розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання. Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 524 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. 35 Закону України „Про Національний Банк України” гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функцій банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який з урахуванням припису статті 4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. Відповідно до статті 2 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності „ ліцензування, в тому числі, банківської діяльності , професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із статтею 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність ” документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території україни як засобу платежу або як застави; таким чином, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії; відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” пункту 1.10. Положення „Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу ” одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачене умовами ліцензії. Грошові зобов’язання можуть бути вираженні в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені статтею 527 Цивільного кодексу України. Крім того, на день укладання додаткової угоди до Договору іноземний курс валюти відносно до гривні був майже вдвічі нижчий за теперішній. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним Договором. Згідно статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав, з шанування прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати, як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її становлення до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов’язків. Розумність - це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу). Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час з порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріпленні у статті 3 Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як в супереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду Позичальника, споживача кредитних послуг. Несправедливістю є, зокрема, умови кредитного Договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного Договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону Банк покладає, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на Позичальника за додатковою угодою до кредитного Договору та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний Договір пункт, що значно погіршує становище Позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій, що дає право для Позичальника відповідно до статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів ”, суб’єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови Договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Таким чином, додаткова угода до кредитного договору має бути в цілому на вимогу споживача визнана недійсною. Згідно із статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Вирішуючи питання, щодо розподілу судових витрат, відповідно до ст. 88 ЦК України, враховуючи результат вирішення цієї справи судові витрати підлягають стягненню з відповідача . 17 грудня 2009 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб, та взяла призвище чоловіка - ОСОБА_1. До матеріалів справи додані відповідні документи про зміну призвища , зокрема копія паспорту з відповідною відміткою. Також відповідачем було здійснено зміну назви, а саме з Закритого акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк". На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 203, 215, 236, 524, 527, 548 ЦК України, ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів ”, ст. 35 Закону України „Про Національний Банк України”, Закону України „Про банки і банківську діяльність ”, Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ”, ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 208, 209, 212-215, 224 ЦПК України, суд – В И Р І Ш И В: Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити у повному обсязі. Визнати додаткову угоду від 10.09.2008 року до договору про іпотечний кредит № LGH1GI0000001553 від 14.11.2007 року, укладену між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 - недійсною. Зобов’язати Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» зробити перерахунок і оплачені ОСОБА_1 кошти за додатковою угодою від 10.09.2008 року до договору про іпотечний кредит № LGH1GI0000001553 від 14.11.2007 року, зарахувати на р/р НОМЕР_3, зазначений у первісному Договорі, в рахунок погашення тіла кредиту. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 51 гривня 00 копійок, та витрати, пов"язані з інформаційно-технічним забезпеченням розгляду справи в сумі 37 гривень 00 копійок. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження шляхом подачі до Апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська апеляційної скарги. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. Суддя О.О.Запорожченко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12368217

Очень грамотно расписанный отказ банку в досрочном взыскании. Учтено также и невозможность досрочного взыскания в связи с отсутствием страховки.

Цивільна справа №2-1879-1/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2010 року Солом’янський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді Зінченко С.В. при секретарі Шолудченко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про звернення стягнення на заставне майно та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса КМНО Авдієнко Валерія Вікторовича, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, в с т а н о в и в : Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просило звернути стягнення на заставлене майно належне останній, а саме будинок АДРЕСА_2 в м. Києві та земельну ділянку кад. №8000000000:69:269:0012, на якій розташований вказаний будинок. В обґрунтування поданого позову позивач вказує, що 02.02.2007 року між ним та третьою особою у справі – ОСОБА_2 було укладено кредитний договір про надання останньому кредиту в сумі 950000,00 доларів США на придбання будинку АДРЕСА_1 в м. Києві з кінцевим терміном повернення кредиту до 01.02.2017 року зі сплатою 12% річних. В забезпечення виконання вказаного кредитного договору між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки від 22.10.2007 року, за яким іпотекодавець (відповідач) передала, а іпотекодержатель (позивач) прийняв в іпотеку наступне нерухоме майно: земельна ділянка кад. №8000000000:69:269:0012, площею 0,0457 га, та житловий будинок із спорудами загальною площею 341,60 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Як вказує позивач, відповідачем та третьою особою неналежним чином виконуються умови кредитного та іпотечних договорів в частині своєчасного погашення чергової суми кредиту та відсотків (з 30.10.2007 року), погашення відсотків, нарахованих за користування кредитом, взагалі не здійснюється з 29.04.2009 року та не поновлена дія договорів страхування предмету іпотеки та позичальника від нещасних випадків. Також позивач зазначає, що відповідач та третя особа залишили без належного реагування неодноразові листи-вимоги позивача щодо усунення порушень кредитного та іпотечного договорів, а тому згідно умов укладеного кредитного та іпотечного договорів та на підставі Закону України «Про іпотеку» позивач має право вимагати задоволення за рахунок заставленого майна всіх своїх вимог, які з урахуванням поданих позивачем уточнень до позову (а.с. 239-246) становлять 6 683 123,24 гривень. Крім того позивач просить визначити спосіб реалізації предмету іпотеку шляхом проведення прилюдних торгів, визначити початкову ціну предмету іпотеки в розмірі 4420058,00 гривень та пріоритет позивача, як єдиного іпотекодержателя, зобов’язати відповідача надати довідку про склад сім’ї та зареєстрованих осіб в будинку та виселитися з нього разом з усіма залежними особами, а також зобов’язати третю особу повернути оригінали документів на предмет іпотеки для забезпечення можливості реалізації предмету іпотеки. В свою чергу відповідач під час попереднього розгляду справи пред’явила до ПАТ «Ерсте Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса КМНО Авдієнко В.В. зустрічний позов, в якому просила визнати недійсними кредитний договір разом з додатковими угодами до нього та договір іпотеки із застосуванням наслідків щодо недійсності правочинів, передбачених цивільним законодавством. В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 вказала, що кредитний договір від 02.02.2007 року укладений в іноземній валюті, сторони в момент його укладання не мали відповідної індивідуальної валютної ліцензії, що в сукупності суперечить вимогам чинного на території України законодавства, а також кредитний договір містить несправедливі умови в частині того, всі ризики пов’язані зі зміною курсу валюти, у якій укладений договір, несе позичальник, що на думку ОСОБА_1 суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». В подальшому до початку розгляду справи по суті ОСОБА_1 неодноразово уточнювала позовні вимоги та врешті остаточно просила визнати кредитний договір від 02.02.2007 року разом з додатковими угодами та договір іпотеки від 22.10.2007 року недійсними також у зв’язку з тим, що вона як дружина позичальника не давала своєї згоди на укладення договору кредиту, просила спонукати приватного нотаріуса КМНО Авдієнко В.В. зняти заборону відчуження майна та виключити з державного реєстру іпотек та реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи про обтяження майна іпотекою та заборону його відчуження, а також просила стягнути з ПАТ «Ерсте Банк» 1 527 713,01 гривень сплачених банку відсотків в якості безпідставно набутого майна. Вказані вимоги представники ОСОБА_1 підтримали в судовому засіданні в повному обсязі та просили про їх задоволення, посилаючись на обставини викладені в зустрічному позові та уточненнях до нього. Представник ПАТ «Ерсте Банк» в судовому засіданні підтримала власні вимоги за первісним позовом, просила про задоволення первісного позову в повному обсязі. Проти задоволення вимог за зустрічним позовом заперечувала, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність, надавши письмові заперечення щодо цього (а.с. 95-100), які приєднані до матеріалів справи. Третя особа за первісним позовом та співвідповідач за зустрічним – ОСОБА_2 в судове засідання неодноразово не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином за зареєстрованою адресою проживання, а тому з урахуванням того, що ОСОБА_2 є чоловіком ОСОБА_1 і відповідно обізнаний про розгляд справи в суді, суд вважає його повідомленим про розгляд справи належним чином та про можливість розгляду справи за його відсутності. Співвідповідач за зустрічним позовом – приватний нотаріус Авдієнко В.В. в судове засідання не з'явився, направив до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, а також письмові пояснення по суті позову, в яких проти позовних вимог заперечував повністю, вказавши, що оспорювані ОСОБА_1 договори укладені у повній відповідності до чинного законодавства, а тому жодних правових підстав для визнання таких договорів недійсними не має. Заслухавши пояснення представника ПАТ «Ерсте Банк», представників ОСОБА_1 та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків. Так, судом встановлено, що 22 лютого 2007 року між ВАТ «АКБ «Престиж», правонаступником якого є ПАТ «Ерсте Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №014-71/734, за яким останній отримав кредит в сумі 950000,00 доларів США на придбання будинку АДРЕСА_1 в м. Києві з кінцевим терміном повернення кредиту до 01.02.2017 року зі сплатою 12% річних. Факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів у вказаному розмірі сторонами не оспорюється. Згідно з п. 2.1 вказаного кредитного договору кредитні кошти призначені на/для придбання будинку, загальною площею 1024,5 кв.м. та земельної ділянки площею 0,1 га, що знаходяться за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Бабушкіна, 24. Зазначене нерухоме майно згідно п. 3.5 кредитного договору мало бути використане в якості забезпечення кредитного договору на підставі відповідного договору іпотеки. Проте додатковими угодами від 23 липня 2007 року та 22 жовтня 2007 року змінено забезпечення кредитного договору та зазначено забезпеченням кредитного договору – договір іпотеки житлового будинку загальною площею 341,60 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці площею0,0457 га, за адресою: м. Київ, вул. постова, 49. Вказані зміни набули чинності з дня підписання додаткової угоди від 22.10.2007 року. Відповідно до вказаних змін основного договору між ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1, від імені якої діяв ОСОБА_2 на підставі довіреності, було укладено договір іпотеки від 22 жовтня 2007 року. Згідно п. 1.1 договору іпотеки, ним забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору №014-71/743 від 02.02.2007 року, укладеного між іпотекодержателем та ОСОБА_2, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому, за умовами якого іпотекодержатель зобов’язується перед ОСОБА_2 надати йому кредит на умовах його забезпечення, строковості, платності та плати за користування, в сумі 950000,00 доларів США, а ОСОБА_2 в свою чергу зобов’язується повернути цей кредит до 01 лютого 2017 року, сплатити проценти за його користування в розмірі 12% річних, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також виконати всі інші умови кредитного договору та відшкодувати іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору. Предметом іпотеки за вказаним договором іпотеки є земельна ділянка кад. №8000000000:69:269:0012, площею 0,0457 га, та житловий будинок із спорудами загальною площею 341,60 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Загальна вартість предмета іпотека визначена договором в розмірі 4420058,00 гривень. Згідно абзацу другого п. 1.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право у випадку невиконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на умовах даного договору. В позовній заяви (а.с. 7) позивач, посилаючись на пп. 3.1.4 договору іпотеки, вказує, що у випадку невиконання відповідачем, як іпотекодавцем, зобов’язань за договором іпотеки, а позичальником – за кредитним договором, позивач, як іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки. Проте судом встановлено, що згідно п.п 3.1.4 розділу 3 договору іпотеки, що регламентує права та обов’язки іпотекодержателя, і на який посилається позивач, іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем зобов’язань за цим або за кредитним договорами звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до пункту 5 цього договору, та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свої вимоги, що визначені на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, комісій, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат пов’язаних з реалізацією предмета іпотеки. Тобто, виходячи з вимог вказаного пункту договору іпотеки, право позивача на саме дострокове звернення стягнення на заставлене майно, як про те зазначає позивач, не передбачається, а натомість передбачено лише певний порядок звернення стягнення на заставлене майно, визначений пунктом 5 договору. Як зазначено вище та згідно пункту 1.3 кредитного договору визначено кінцевий термін повернення кредиту позичальником, а саме 01 лютого 2017 року. Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Відповідно до ст. 575 ЦК України іпотека є окремим видом застави, за якою заставлене нерухоме майно залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Також згідно ч. 2 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. З наведеного вбачається, що право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки виникає лише в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання у кінцевий строк, визначений таким зобов’язанням. Таким чином, оскільки вказаними вище пунктами кредитного договору (1.2, 1.3), а також п. 1.1 договору іпотеки, визначено строк виконання основного зобов’язання ОСОБА_2 за кредитним договором, і який на момент звернення позивача до суду із вимогою про звернення стягнення на заставне майно не настав, то суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки до настання строку виконання основного зобов’язання позичальника. Вказане підтверджується також положеннями п. 6.5 кредитного договору, згідно з якими кредитор має право спочатку вимагати дострокового погашення заборгованості позичальника за кредитом у певних випадках, передбачених договором, і яке здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав позичальника, тобто в певній черговості. Суд критично ставиться до посилань позивача про порушення відповідачем умов страхування предмету іпотеки, як на підставу позовних вимог, оскільки згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов’язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з частиною першою цієї статті (вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання — звернути стягнення на предмет іпотеки), або вжити заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошт. Іпотекодавець зобов’язаний негайно на вимогу іпотекодержателя відшкодувати останньому всі витрати, понесені у зв’язку з вжиттям заходів щодо збереження та страхування предмета іпотеки. На переконання суду порушення іпотекодавцем іпотечного договору в частині страхування предмету іпотеки не можна оцінювати як істотне порушення умов зобов’язання, таке порушення не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», а тому суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, з цих підстав. Слід зазначити, що відповідно до п. 5.1 договору іпотеки у разі порушення основного зобов’язання, умов кредитних договорів або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менше ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на майно. Також згідно п. 5.3 іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов’язання за кредитним договорами, забезпеченого цією іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема, у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених цим договором або кредитними договорами. Як встановлено з матеріалів справи, позивачем було направлено листи №4.К.1.5-34-09-404 від 23.12.2009 року (а.с. 41) на адресу ОСОБА_2 та №4.К.1.5.34-09-405 від 23.12.2009 року (а.с. 46) на адресу ОСОБА_1, в яких позивачем зазначалось про порушення ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором, запропоновано достроково здійснити погашення заборгованості за кредитним договором та попереджено про стягнення заборгованості в судовому порядку з ОСОБА_2 та можливість звернення стягнення на заставне майно ОСОБА_1. Згідно ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Як вбачається з наведеного чинним законодавством передбачений обов’язок іпотекодержателя надати іпотекодавцю та боржнику, якщо він відмінний від іпотекодавця, строк на добровільне виконання порушеного зобов’язання і такий строк не може бути меншим за тридцять днів. Як встановлено судом, в обох вищевказаних листах-вимогах про усунення порушень зазначається тридцятиденний строк, але не вказується від чого такий строк необхідно відраховувати, що на думку суду не дає підстав вважати, що така вимога залишена без задоволення іпотековдацем чи боржником, оскільки такою вимогою не встановлено конкретного строку (його початку) протягом якого вимоги іпотекодержателя мають бути задоволені. Крім того, позивачем не подано жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взагалі отримувались такі листи-вимоги, в той час як на переконання суду строк, протягом якого мають бути усунені порушення зобов’язання, має відраховуватись саме з моменту отримання боржником чи іпотекодавцем такої вимоги. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість тверджень позивача про те, що боржником та іпотекодавцем залишені без розгляду листи-вимоги про усунення порушень, оскільки позивачем не доведений факт отримання боржником та іпотекодавцем таких вимог, а зі змісту самих вимог неможливо встановити протягом якого строку боржник та іпотекодавець мали їх виконати. Суд критично ставиться до пояснень позивача щодо інших листів, які направлялись позивачем на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки такі листи стосуються лише питань наявності поточної заборгованості та не можуть бути підставою (складовою частиною) порядку звернення стягнення на предмет іпотеки в розумінні ст. 35 Закону України «Про іпотеку». Оцінюючи доводи позивача та його представника, суд звертає увагу на те, що пунктом 1.6 кредитного договору визначено, що повернення кредиту здійснюється позичальником щомісячно в розмірі 1/114 від суми отриманого кредиту, починаючи з серпня 2007 року; погашення відсотків за користування кредитом здійснюється щомісячно. Таким чином, виходячи з розміру отриманого кредиту, ОСОБА_2 взяв на себе зобов’язання сплачувати банку 8333,33 долари США щомісячно в рахунок погашення суми кредиту, починаючи з серпня місяця 2007 року. При цьому додатковою угодою від 12 вересня 2007 року, підписаною сторонами, пункт 1.6 доповнено новою частиною наступного змісту: «У разі дострокового погашення позичальником основної суми боргу шляхом внесення суми коштів, що є кратною розміру щомісячного платежу, визначеного частиною 1 цього пункту, за будь-який строк наперед, строк, за який сума боргу погашена зазначеним разовим платежем, не є простроченим. Сплата відсотків за користування кредитом здійснюється позичальником щомісячно.». Вказана додаткова угода набрала чинності з моменту її підписання, тобто з 12 вересня 2007 року. Тобто вказаними змінами до основного договору позичальнику надано право вносити чергові платежі в рахунок погашення основної суми боргу наперед і при цьому такий наперед оплачений строк не вважається простроченим. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 здійснено дострокове погашення основного боргу в сумі 50000,00 доларів США – 23.07.2007 року та в сумі 199793,00 доларів США – 22.10.2007 року. Факт сплати вказаних коштів підтверджується також розрахунками заборгованості, наданими позивачем. Тобто з наведеного вбачається, що ОСОБА_2 було здійснено оплату щомісячних платежів у встановленому договором розмірі наперед за (50000,00+199793,00=249793 долари США / 8333,33 місячного платежу = 29,9 місяців) майже 30 місяців. Враховуючи те, що за умовами пункту 1.6 кредитного договору повернення кредиту мало здійснюватись ОСОБА_2 з серпня 2007 року, то останній, сплативши наперед вказану суму коштів майже за 30 місяців, не міг допустити прострочення сплати основної суми боргу раніше січня місяця 2010 року. Вказане спростовує твердження представника позивача та виконаний і наданий суду позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_2, згідно з якими в останнього виникла прострочена заборгованість за основною сумою кредиту вже з серпня 2007 року, а потім після платежу в розмірі 50000,00 доларів США з листопада 2007 року, а тому суд вважає, що вимоги позивача в частині визначення розміру заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором необґрунтовані, суперечать умовам кредитного договору з додатковими угодами до нього та спростовуються матеріалами справи. Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи викладене вище та на підставі наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до остаточного висновку про необґрунтованість та безпідставність вимог позивача щодо звернення стягнення на заставлене майно відповідача, а тому вважає необхідним в їх задоволенні відмовити. Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса КМНО Авдієнко Валерія Вікторовича, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, то суд приходить до наступного. Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України встановлено, що: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Таким чином Цивільним кодексом України встановлений перелік вимог, недодержання яких у момент вчинення правочину, є підставою для визнання його недійсним. Як встановлено з матеріалів справи та пояснень сторін, наданих в судовому засіданні, також письмових пояснень, долучених до матеріалів справи, кредитний договір №014-71/743 від 02.02.2007 року та договір іпотеки від 22 жовтня 2007 року не суперечать цивільному законодавству та іншим правовим актам, а також моральним засадам суспільства, особи, які їх вчинили мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та їх волевиявлення були вільним і відповідало їхній внутрішній волі, вказані правочини вчинені у формі, встановленій законом, і спрямовані на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними. Судом також встановлено, що умови укладених договорів сторонами визнавались та виконувались відповідно до порядку встановленого такими договорами, жодних вимог щодо зміни окремих положень даних договорів сторонами не вимагалось, що підтверджує вільне волевиявлення сторін при укладанні таких договорів, повне розуміння сторонами змісту таких договорів та наслідки їх укладання. Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Виходячи з обставин, на які ОСОБА_1 посилається як на підставу позовних вимог, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено перед судом їх переконливості та обґрунтованості, не подано жодних достатніх доказів на підтвердження позовних вимог, натомість доводи ОСОБА_1 та її представників спростовуються матеріалами справи, а отже в задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203, 215, 251, 253, 526, 553-554, 575, 590, 626, ст. 1050, ст.1052, ст.1054 ЦК України, ст.ст. 12, 33, 35, 39 Закону України «Про іпотеку», постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд – в и р і ш и в : В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про звернення стягнення на заставне майно – відмовити. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса КМНО Авдієнко Валерія Вікторовича, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки – відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя: Зінченко С.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12363474

Справа № 3/141/10 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ======================================================================= РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" листопада 2010 р. За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Миколаївторгбудматеріали” 54034, м. Миколаїв, вул. Будівельників, 5 Адреса для листування: 54002, м. Миколаїв, вул. Пролетарська, 26-а До відповідача: Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”в особі Миколаївської обласної дирекції ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” 54030, м. Миколаїв, вул. Артилерійська, 19 а Третя особа: Національний Банк України 01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9 Про: визнання недійсними кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 04.12.2006 року, додаткового договору № 1 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 04.12.2006 року, додаткового договору № 010/08-11/06-552/2 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 25.05.2007 року, додаткового договору № 010/08-11/06-552/3 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 30.10.2007 року, додаткового договору № 010/08-11/06-552/4 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 18.12.2008 року, додаткового договору № 010/08-11/06-552/5 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 16.03.2009 року, додаткової угоди № 010/08-11/06-552/6 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 30.09.2009 року, додаткової угоди № 010/08-11/06-552/7 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 08.12.2009 року, додаткової угоди № 010/08-11/06-552/8 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 31.03.2010 року . Суддя Смородінова О.Г. ПРЕДСТАВНИКИ: Від позивача: не з’явився; Від відповідача: Паленко В.В., за довіреністю. Від ІІІ-особи: Котяж Н.В., за довіреністю. СУТЬ СПОРУ: Позивач звернувся до суду з позовом визнати недійсними кредитний договір № 010/08-11/06-552 від 04.12.2006 року, додатковий договір № 1 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 04.12.2006 року, додатковий договір № 010/08-11/06-552/2 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 25.05.2007 року, додатковий договір № 010/08-11/06-552/3 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 30.10.2007 року, додатковий договір № 010/08-11/06-552/4 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 18.12.2008 року, додатковий договір № 010/08-11/06-552/5 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 16.03.2009 року, додаткову угоду № 010/08-11/06-552/6 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 30.09.2009 року, додаткову угоду № 010/08-11/06-552/7 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 08.12.2009 року, додаткову угоду № 010/08-11/06-552/8 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 31.03.2010 року . Позовні вимоги ґрунтуються на підставі вищезазначеного договору та додаткових угод укладених до нього, норм ст.ст. 192, 524, 203, 236, Цивільного кодексу України, ст.ст. 35 Закону України «Про національний банк України», ч.4 ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», положень Постанови Національного банку України «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких, нормативно-правових актів НБУ »від 30.05.07 року №200 та мотивовані тим, що оспорюванний кредитний договір укладений в іноземній валюті, відвідмінній від гривні України, отже використання іноземної валюти за цим договором як засобу платежу, суперечить вимогам діючого законодавства. Відповідач надав суду відзив в якому просить відмовити позивачу в задоволенні позову, посчилаючись на наявність банківської ліцензії №10 від 11.10.06р., та письмовий дозвіл НБУ №10-5 від 11.10.06р, норм ст.ст. 2,3,36,47,49 Закону України «Про Національні банки України», ч.1 ст. 8 та ч.4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постанови правління НБУ №496 від 12.11.2003, ч.2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України та мотивуючи тим, що на цей час законодавством України не встановлено меж термінів і сум кредитів в іноземній валюті, що є обов’язковими критеріями застосування режиму індивідуального ліцензування, таким чином, за відсутності цих встановлених меж граничних термінів і сум кредитів в іноземній валюті, банк вважає, що законно здійснює кредитні операції в іноземній валюті за наявності в нього генеральної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій. ІІІ особа без самостійних вимог в письмових поясненнях повністю підтримує позицію відповідача, позовну заяву вважає незаконною та необґрунтованою. Суд неодноразово оголошував перерви в засіданні, остання до 15.11.10р. . 15.11.10р. суд на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення. Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши учасників судового процесу, суд, - В С Т А Н О В И В: 04 грудня 2006 року між сторонами був укладений кредитний договір №010/08-11/06-552 згідно з умовами частин 1,2 якого банк (відповідач по справі) надає позичальнику (позивач у справі) кредит у розмірі 495000,00 дол. США, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідачу плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов’язання , як вони визначені в цьому договорі. Пунктом 4 частини 1 договору сторони визначили, що повернення кредиту відбувається шляхом сплати позичальником рівних щомісячних платежів –сума кредиту щомісяця погашається рівними частками на протязі всього строку дії договору, починаючи з 03 липня 2007 року згідно з графіком погашення до цього договору. В частині 2 цього договору (додаток №1) згідно пункту 1графіку погашення позичкової заборгованістю за першим траншем здійснюється рівними щомісячними платежами в розмірі 4165, 00 доларів США оо центів не пізніше 03 числа кожного місяця протягом 113 місяців починаючи з липня 2007 року та остаточно в розмірі 4355, 00 доларів США 00 центів в строк до 03 грудня 2016 року. Усі платежі для повернення суми кредиту та сплати процентів повинні здійснюватись позичальником у валюті кредиту, в строки та на умовах встановлених цим договором (п. 1.11.1 договору). 04 грудня 2006 року сторони уклали додатковий договір №1 до кредитного договору №010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. яким встановлено, що загальний ліміт активних операцій по всім кредитним договорам укладеним з позичальником не повинен перевищувати розмір 2500000,00 грн., або еквівалент в іншій валюті. 25 травня 2007 року між сторонами укладений додатковий договір №010/08-11/06-552/2 до кредитного договору №010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. яким змінено редакцію додатка №1 до кредитного договору №010/08-11/06-552 від 04.12.06р. «Графік повернення кредиту та сплати процентів», зокрема: 1. погашення позичкової заборгованості здійснюється щомісяця платежами в розмірі 4342,00 доларів США 00 центів не пізніше 03 числа кожного місяця протягом 113 місяців починаючи з липня 2007 року та остаточно в розмірі 4354,00 доларів США 00 центів в строк до 03 грудня 2016 року. 30 жовтня 2007 року додатковим договором №010/08-11/06-552 /3 до кредитного договору №010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. сторони визначили. Що загальний ліміт активних операцій по всім кредитним договорам укладеним з позичальником не повинен перевищувати розмір 3966160,0 грн., або еквівалент в іншій валюті. 18 грудня 2006 року сторони уклали додатковий договір010/08-11/06-552/4 до кредитного договору №010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. яким додаток №1 «Графік повернення кредиту та сплати процентів»кредитного договору №010/08-11/06-552 від 04.12.06р. оформили в новій редакції встановивши ліміт розміру позичкової заборгованості (в доларовому еквіваленті). 16 березня 2009 року додатковим договором №010/08-11/06-552/ до кредитного договору №010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. сторони домовились додаток №1 «Графік повернення кредиту та сплати процентів»кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. читати в наступній редакції при цьому встановивши нові ліміти розміру позичкової заборгованості. 30 вересня 2009 року між сторонами укладена додаткова угода №010/08-11/06-552/6 до кредитного договору №010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. якою досягнуто згоду про зміну умов погашення (реструктуризацію) кредиту, шляхом викладення додатку №1 «Графік погашення кредиту та сплати процентів»в новій редакції. 08 грудня 2009 року додатковою угодою №010/08-11/06-552/7 від 08.12.09р. до кредитного договору №010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. тимчасово зменшено розмір щомісячного платежу по сплаті суми кредиту та викладено додаток №1 «Графік повернення кредиту та сплати процентів» в новій редакції. 31 березня 2010 року між банком та позивачем укладено додаткова угода №010/08-11/06-552 /8 від 31.03.10р. до кредитного договору №010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. щодо надання кредитних канікул на період з 31 березня 2010 року по 02 липня 2010 року, підвищення процентної ставки за кредитом у разі невиконання п.2.3.12 договору, за редакцією якого позивач повинен протягом дії договору проводити безготівкові розрахунки через рахунки, відкриті у відповідача, та викладена нова редакція ліміту щомісячної позичкової заборгованості. Також внесено інші зміни до договору та викладено в новій редакції графік погашення кредитного договору. В судових засіданнях позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі вважаючи, що оспорюваний кредитний договір та додаткові договора, укладені до нього, не відповідають вимогам закону, а саме суперечать вимогам ч. 5 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Дослідивши згідно до ст. 43 ГПК України матеріали справи, проаналізувавши їх відповідно з вимогами діючого законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову, виходячи з наступного : За приписами ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст.2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банківський кредит –це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей. Згідно з ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначено перелік операцій, які мають право здійснювати банки. Банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. При цьому, п.3, ч.1 ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” не надає банкам права здійснювати розміщення залучених коштів в іноземній валюті. Вказаний висновок підтверджується також ч.2 ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, відповідно до якої операції з валютними цінностями відокремлюються від операцій, зазначених в ч.1 ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. В свою чергу, відповідно до ст.2 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” резиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. Відповідно, резиденти України, в тому числі і банківські установи, при здійсненні валютних операцій повинні керуватися вимогами та обмеженнями, встановленими Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Тобто, при здійсненні валютних операцій ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” підлягає застосуванню з урахуванням обмежень, встановлених Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та іншими актами валютного законодавства України. Таким чином, основним документом, що регулює режим здійснення валютних операцій на території України, є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", статтею 5 якого передбачено, що всі валютні операції проводяться на підставі ліцензії –генеральної або індивідуальної, що видається Національним банком України; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії. Так, відповідно до приписів ст. 5 Декрету про систему валютного регулювання, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, в тому числі: 1) для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, 2) для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Також, вказаною нормою визначено перелік операцій, що потребують отримання індивідуальної ліцензії: вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей; вивезення, переказування і пересилання в Україні валюти України; надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу або як застави; розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України; здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами, як дарунок або спадщину. Цей перелік підстав, за наявності яких сторони повинні отримувати індивідуальні ліцензії, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Отже, посилання скаржника, в якості правомірності укладення ним спірного кредитного договору, на отриману Банком генеральну ліцензію є помилковим, оскільки наявність такої генеральної ліцензії не надає Банку права на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті, які, згідно до наведених вище положень ст. 5 Декрету про систему валютного регулювання, можуть здійснюватись лише на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України. Таким чином, беручи до уваги розмір кредиту, а також те, що спірний кредитний договір № 010/08-11/06-552 від 04.12.2006 р. від імені Банку укладений філією, суд дійшов висновку про те, що відповідач для підтвердження правомірності укладення цього кредитного договору був повинний, у відповідності до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України, надати господарському суду докази отримання в установленому законодавством порядку індивідуальної ліцензії на здійснення даної валютної операції або довести суду, що він мав право на укладення спірного договору без отримання такої індивідуальної ліцензії. Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні. Згідно зі ст.533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно до ст.198 Господарського кодексу України грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Згідно зі ст.192 ЦК України та ст.3 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” єдиним законним платіжним засобом в Україні є грошова одиниця України –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Вказане свідчить, що грошові зобов’язання повинні бути виражені та виконуватися лише в національній валюті України –гривні, крім випадків, передбачених законами. Відповідно до умов кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. і графіку погашення всі платежі позичальника щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за кредитом повинні здійснюватися у валюті, що відповідає валюті кредиту, а саме в доларах США. Вказане свідчить, що при здійсненні платежів по поверненню суми кредиту та сплаті процентів за кредитом в доларах США мало місце використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що згідно з п.г, ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”потребує індивідуальної ліцензії. Однак, жодна зі сторін кредитного договору не надали доказів наявності в однієї зі сторін кредитного договору індивідуальної ліцензії на здійснення такої операції як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що свідчить про неможливість використання в розрахунках між сторонами кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. доларів США в якості засобу платежу. Вказане свідчить про суперечливість змісту кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. та додаткових договорів і угод укладених до нього вищенаведеним нормам діючого законодавства. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 ЦК України. За змістом ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За нормами ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. З вищевикладеного вбачається, що умови кредитного договору № 010 /08-11/06-552 від 04.12.2006р. а отже і додаткових договорів укладених до нього суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства України, що згідно зі ст.215 ЦК України є підставою для визнання таких правочинів недійсними. Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд – ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити. 2. Визнати недійсними кредитний договір № 010/08-11/06-552 від 04.12.2006 року, додатковий договір № 1 від 04.12.2006 року до кредитного договору № 010/08-11/06-552, додатковий договір № 010/08-11/06-552/2 від 25.05.2007 року до кредитного договору № 010/08-11/06-552, додатковий договір № 010/08-11/06-552/3 від 30.10.2007 року до кредитного договору № 010/08-11/06-552, додатковий договір № 010/08-11/06-552/4 від 18.12.2008 року до кредитного договору № 010/08-11/06-552, додатковий договір № 010/08-11/06-552/5 від 16.03.2009 року до кредитного договору № 010/08-11/06-552, додаткову угоду № 010/08-11/06-552/6 від 30.09.2009 року до кредитного договору № 010/08-11/06-552, додаткову угоду № 010/08-11/06-552/7 від 08.12.2009 року до кредитного договору № 010/08-11/06-552, додаткову угоду № 010/08-11/06-552/8 від 31.03.2010 року до кредитного договору № 010/08-11/06-552. 3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”в особі Миколаївської обласної дирекції ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” (54030, м. Миколаїв, вул. Артилерійська, 19а, код ЄДРПОУ 24779442) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Миколаївторгбудматеріали” (54034, м. Миколаїв, вул. Будівельників, 5, код ЄДРПОУ 31882690) 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Наказ видати після набрання рішенням законної сили. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення підписано 18.11.10р. Суддя О.Г. Смородінова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12335457

Да именно позычальника (я опечатался).О не имущественном иске укажите под реквизитами сторон. Напишите цена иска - не имущественный спор.

Третьими лицами нужно указать основного кредитора за которого поручались, ну и можно орган по защите прав потребителей. Цена позова - укажите, что это не имущественный спор.

ОТП банк уже давно не работает с третейским судом. Постарайтесь договориться с банком, сейчас существует возможность урегулировать проблему через ОТП фаткоринг Украина. Поговорите с представителями ОТП.

Как только приедут, постарайтесь их задержать и вызовите милицию.

Т.к. банк не просил обращать взыскание на предмет ипотеки и есть договор поручительства, то исполнители правомерно наложили арест на все имущество поручителя. Вы можете обратить внимание исполнителей на существование договора ипотеки и просить в первую очередь обратить взыскание на это имущество. Но все это исключительно на усмотрение исполнителя. Данный вопрос досконально не урегулирован.

Если решениями судов будет установлено право собственности третьих лиц на части дома. Они смогут подать иски об исключении своего имущества из акта описи и ареста.

Если так написано, то Вы дали право на без акцептное списание средств с любых своих счетов в данном банке.

Вы абсолютно законно можете с ними не общаться. Но я бы рекомендовал написать заявление в милицию о угрозах со стороны службы безопасности и возможности с их стороны сфабриковать против Вас дело, подделать документы. А также вспомнить и описать в заявлении незаконные указания руководства отделения из-за несогласия с которыми Вам пришлось написать заявление и уйти.

Вам необходимо письменно обратится в банк с требованием снять запрет на основании решения суда и выдать справку о полном погашении кредита для предоставления нотариусу и органам ГАИ. Если банк в течении пяти дней не даст ответ (по закону должен дать в день обращения). Вам необходимо подать заявление в прокуратуру с требованием возбудить уголовное дело в отношении Дубилета по статье 364 УК - Зловживання владою або службовим становищем, 382 УК - Невиконання судового рішення.

Вам необходимо подойти к исполнителям и сделать копию со всего исполнительного производства. Там Вы узнаете на основании чего было открыто исполнительное производство (решение суда, судебный приказ, исполнительная надпись нотариуса). Как только узнаете основания для открытия производства, тогда и можно будет дать совет, что дальше делать. А пока я так понял Вы заключили договора аренды на квартиру и коммерческую недвижимость с третьими лицами с правом дальнейшего выкупа?

Ну с лексикой действительно тяжело. Объясните пожалуйста: - сколько у Вас кредитов? - что по ним в залоге и кто поручитель? - банк один и тот же? - требует ли в исковом заявлении банк обратить взыскание на залог?

Предоставьте свидетельство о рождении, браке и форму №3 о прописанных в доме.Для того чтобы отказали во взыскании банку не обязательно подавать встречный иск, можете подать свои возражения в которых и указать о двойном взыскании, а также о детях.

Если Вы не можете подготовиться к 26.11.2010 подайте ходатайство о переносе дела на другой день в связи с командировкой, болезнью или любой другой уважительной причиной. Ничего страшного нет в том, что дело передадут другому судье. Дело все равно не рассматривалось.

Мораторий в Укрпромбанке был продлен незаконно, продолжение обсуждения данного вопроса: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=637

Вы можете признать договор купли-продажи недействительным и истребовать автомобиль из чужого незаконного владения. Для этого нужно будет подать заявление в прокуратуру и милицию с требованием возбудить уголовное дело по факту мошенничества со стороны должностного лица банка продавшего автомобиль за 100 гривен и оставившего на Вас задолженность в полном объеме. Приложите к заявлению свой кредитный договор, акт передачи автомобиля банку, копию доверенности и письмо из налоговой, а также расчет Вашей задолженности из банка. Думаю после этого они забегают. И сообщите пожалуйста название банка. Чтобы люди знали о мошенничестве.

Определение апелляционного суда оставившее в силе решение Деснянского суда.

Решение Апелляционного суда Донецкой области от 27.10.2010 по делу №22ц-17707 об отказе Приватбанку во взыскании. Приватбанк незаконно повысил проценты по кредиту и поэтому права на досрочное взыскание у банка отсутствует.

Зная ситуацию могу сказать откровенно, что мотивы действительно - исключительно искренние.

Попросите уменьшить размер пени и штрафов согласно ст. 550, 616 ГК Украины. Укажите на непропорциональность штрафов к сумме задолженности, а также потерю работы, содержанию пожилых родителей и несовершеннолетних и т.д.

Решение Деснянского райсуда г. Киева от 13.09.2010 по делу №2-1811/10 оставленное в силе апелляционным судом г. Киева о признании не подлежащей исполнению надписи нотариуса. Основание - отсутствие бесспорности.

Решение Днепровского районного суда г. Киева об отмене решения третейского суда при АУБ в пользу Укрсоцбанка. Основаниями для отмены послужило: не конкретность третейской оговорки, т.е. не описано какой именно спор рассматривается; не приостановление рассмотрения третейским судом дела в то время пока оспаривается третейская оговорка; отсутствие в 10-дневный срок уведомления о проведении заседания третейским судом.