ANTIRAID

Правильно нотариуса привлекать третьим лицом, но из практики я привлекаю ответчиком.

В хозяйственном процессе все тоже самое.Ответственность нотариуса - лишение свидетельства. И спасибо не только мне, но и vekt нашедшему эти решения.

Справа №2-1527/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2010 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі: судді Бойко О.М. при секретарі Олексенко М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у сел. Ювілейному цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Батової Людмили Григорівни, ТОВ «Лізингова компанія «Аверс-Групп» про визнання недійсним та таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса, в с т а н о в и в: Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що 13 травня 2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. був вчинений виконавчий напис № 4055 про повернення від фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 на користь ТОВ «Лізингова компанія «Аверс-Груп» майно – екскаватор HYUNDAI R 320LC-7, 2008 року випуску, серійний номер 90111195, у кількості однієї одиниці вартістю 1 046 250, 00 грн., гідромолот KWANGLIM SG2800S, 2008 року випуску, серійний номер KS09J36, у кількості однієї одиниці вартістю 226 700, 00 грн., гідромолот KWANGLIM SG5000S, 2008 року випуску, серійний номер KS09K04, у кількості однієї одиниці вартістю 352 760, 00 грн. загальною вартістю 1 625710.00 грн., що було передано користування на умовах фінансового лізингу за договором № 32 Ф-08 від 29.10.2008 року, за невиплачену в строк до 26.04.2009 року заборгованість у розмірі 491 837,60 грн. На підставі вказаного виконавчого напису 21 травня 2009 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції Циганко Олександром Васильовичем було відкрито виконавче провадження та в примусовому порядку було описане й арештоване майно, яке належить позивачу. Позивач вважав, що виконаний виконавчий напис від 13 травня 2009р., вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., є незаконним, оскільки в виконавчому написі нотаріуса невірно вказана його адреса, повідомлення про розірвання договору з вимогами сплати заборгованості по лізинговим платежам та повернення майна він не отримував, а тому просив суд визнати його недійсним та таким, що не підлягає виконанню. Позивач та його представники у судовому засіданні позов підтримали, просили його задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, заперечував проти його задоволення, пояснивши, що вони виконали усі умови договору, описка нотаріуса при вказані адреси позивача у виконавчому написі була зроблена внаслідок допущення технічної описки у договорі лізингу, та це не є підставою для визнання виконавчого напису недійсним. Приватний нотаріус Батова Л.Г. надала судові заяву з проханням розглянути у справу у її відсутність. Суд, вислухавши у судовому засіданні пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного. Встановлено, що ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія Аверс-Груп» 29.10.2008 року уклали договір фінансового лізінгу №32Ф-08, згідно якого Лізінгодавець ТОВ «Лізингова компанія Аверс-Груп» передали на умовах фінансового лізінгу у тимчасове володіння та користування за плату майно: екскаватор HYUNDAI R 320LC-7, 2008 року випуску, серійний номер 90111195, у кількості однієї одиниці вартістю 1 046 250, 00 грн., гідромолот KWANGLIM SG2800S, 2008 року випуску, серійний номер KS09J36, у кількості однієї одиниці вартістю 226 700, 00 грн., гідромолот KWANGLIM SG5000S, 2008 року випуску, серійний номер KS09K04, у кількості однієї одиниці вартістю 352 760, 00 грн. загальною вартістю 1 625710.00 грн., а Лізінгоодержувач ОСОБА_1 зобов’язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Проте Лізінгоодержувач ОСОБА_1 в порушення умов договору не сплатив передбачені Договором платежі, в результаті чого у Лізінгоодержувача ОСОБА_1 перед відповідачем виникла заборгованість по сплаті лізингових платежів. При цьому прострочення по сплаті поточних лізингових платежів перевищувало 30 днів. На підставі виниклої заборгованості відповідач ТОВ «Лізингова компанія Аверс-Груп» звернулись з заявою до приватного нотаріуса Батової Л.Г.для вчинення виконавчого напису про повернення від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. на користь ТОВ «Лізингова компанія «Аверс Груп» майна, що було передано йому в користування на умовах фінансового лізінгу зо договором №32-Ф-08 від 29.10.2008 року за невиплачену в строк заборгованість, згідно узгодженого графіку лізингових платежів. 13 травня 2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. був вчинений виконавчий напис № 4055 про повернення від фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 на користь ТОВ «Лізингова компанія «Аверс-Груп» майно – екскаватор HYUNDAI R 320LC-7, 2008 року випуску, серійний номер 90111195, у кількості однієї одиниці вартістю 1 046 250, 00 грн., гідромолот KWANGLIM SG2800S, 2008 року випуску, серійний номер KS09J36, у кількості однієї одиниці вартістю 226 700, 00 грн., гідромолот KWANGLIM SG5000S, 2008 року випуску, серійний номер KS09K04, у кількості однієї одиниці вартістю 352 760, 00 грн. загальною вартістю 1 625710.00 грн., що було передано користування на умовах фінансового лізингу за договором № 32 Ф-08 від 29.10.2008 року, за невиплачену в строк до 26.04.2009 року заборгованість у розмірі 491 837,60 грн. У відповідності до ст. 88 Закону України „Про нотаріат" „нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку". Згідно із ст. 89 вказаного Закону „У виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; Однак як вбачається з оскаржуваного виконавчого напису, в порушення вказаних норм в якості адреси боржника вказане наступне: „... АДРЕСА_1», про те його дійсна адреса: АДРЕСА_1". Так, у відповідності до п.п. 282 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено наступне: Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Відповідно по п. 283 інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, для вчинення виконавчого напису стягувачем або уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, має бути зазначено: відомості про найменування і адресу стягувана та боржника; дата та місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код в ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформація, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі, якщо нотаріусу буде необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувана. Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Вчинення виконавчого напису за заявою одного з іпотекодержателів здійснюється нотаріусом після спливу десяти днів з дня одержання іншими іпотекодержателями письмового повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі отримання письмової заяви від попереднього іпотекодержателя, який має вищий пріоритет, про припинення звернення стягнення на предмет іпотеки виконавчий напис нотаріусом не вчиняється. Виконавчий напис на іпотечному договорі вчиняється у зв'язку з простроченням виплат обов'язкових платежів у разі закінчення строку основного зобов'язання та іпотечного договору. Відповідно по п. 287 інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: Виконавчий напис має містити: дату (рік, місяць, число) вчинення, нотаріальну контору (нотаріальний округ), прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчиняє виконавчий напис; найменування та адресу стягувана; найменування та адресу боржника, дату й місце його народження, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків у банках, кредитних установах (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, у тому числі пеня, штраф, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; зазначення статті Закону України "Про нотаріат" та пункту Переліку документів, на підставі яких вчинено виконавчий напис; номер, під яким виконавчий напис зареєстровано в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій; підпис нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, печатку. Відповідно по п. 288 інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість (нотаріально посвідчені угоди, опротестований вексель та ін.) Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку". Судом встановлено, що договір фінансового лізінгу, укладений між сторонами нотаріально не посвідчувався, тому вчинення нотаріальногонапису на підставі вказаного договору суд вважає незаконним. У відповідності до п. 8 Постанови КМУ від 29.06.1999р. № 1172 "Об утверждении перечня документов, по которым взыскание задолженности проводится в бесспорном порядке на оснований исполнительных надписей нотариусов" встановлений наступний порядок здійсненні виконавчих написів за договорами лізингу: Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал договору лізингу; б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення". Як вбачається з матеріалів справи та матеріалів на підставі яких нотаріусом було видано виконавчий напис, позивач ані письмову вимогу, ані копію рахунку, направленого йому як лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення не отримував, що також підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням, згідно якого вищеперелічені документи були відправлені за адресою АДРЕСА_2 та у повідомленні про вручення стоїть підпис не ОСОБА_1, а підпис особи за дорученням. Таким чином, жодних доказів на підтвердження отримання позивачем засвідченої лізингодавцем копія рахунка, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення не надано. Статтею 9 Закону України „Про нотаріат" встановлено, що: „Нотаріус та посадова особа органу місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, не вправі вчиняти нотаріальні дії на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я і від імені працівників даної нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом, або працівників даного виконавчого комітету. Посадові особи органів місцевого самоврядування не вправі вчиняти нотаріальні дії також на ім'я і від імені даного виконавчого комітету. У зазначених випадках нотаріальні дії вчиняються в будь-якій іншій державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса чи у виконавчому комітеті іншої сільської, селищної, міської Ради народних депутатів. Посадові особи, перелічені у статті 40 цього Закону, не вправі посвідчувати заповіти та доручення на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка або своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер). Нотаріальні і прирівняні до них дії, вчинені з порушенням встановлених цією статтею правил, є недійсними". На підставі викладеного, враховуючи що у судовому засіданні не надано доказів на підтвердження отримання позивачем засвідченої лізингодавцем копії рахунка з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення, що є необхідною умовою для вчинення виконавчого напису про повернення об’єкта лізингу, та той факт, що договір фінансового лізингу не укладений в нотаріальному порядку, суд вважає що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по справі щодо сплати судового збору в сумі 34 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 37 грн. Керуючись ст.ст. 7, 10, 11, 27, 31, 57, 60, 88, 209, 215, 223 ЦПК України, ст.ст. 9, 88, 89 Закону України „Про нотаріат", п.п. 282 - 293 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», Постановою КМУ від 29.06.1999р. № 1172 "Об утверждении перечня документов, по которым взыскание задолженности проводится в бесспорном порядке на оснований исполнительных надписей нотариусов", суд – В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_1 –задовольнити. Визнати недійсним та таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 13 травня 2009 року здійснений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Людмилою Григорівною, зареєстрований в реєстрі за №4055. Стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Аверс-Групп» на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі щодо сплати судового збору в сумі 34 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 37 грн. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя Бойко О.М. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11401722

Справа № 2-531/2010р. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2010 року Южноукраїнський міський суд Миколаївської області у складі: головуючого – судді БОБРОВСЬКОГО І.М. при секретарі ЗАЦЕПІНІЙ І.О. розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Южноукраїнську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Мотивує свої вимоги тим, що 2 червня 2008 року уклала з відповідачем кредитний договір № СМ-SME402/85/2008. Для забезпечення виконання договору, в той же день було укладено договір іпотеки № РМ-SME402/85/2008, предметом якого є належна їй на праві власності квартира АДРЕСА_1. 4 березня 2010 року їй стало відомо про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 від 6 жовтня 2009 року, за реєстровим номером 9104, про звернення стягнення на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_2. Вважає, що виконавчий напис нотаріуса не підлягає виконанню, в зв’язку з тим. що в виконавчому написі неправильно визначена адреса майна, нотаріус діяв за межами свого нотаріального округу, в порушення п. 283 Наказу № 20/5 від 3.03.2004 року Міністерства юстиції України. В судовому засіданні позивач підтримала свої вимоги. Пояснила, що 2 червня 2008 року уклала з відповідачем кредитний договір. Для забезпечення виконання договору, в той же день було укладено договір іпотеки, предметом якого є належна їй на праві власності квартира АДРЕСА_1. 4 березня 2010 року їй стало відомо про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 від 6 жовтня 2009 року, за реєстровим номером 9104, про звернення стягнення на нерухоме майно – належну їй квартиру. Проте нотаріус неправильно вказала номер квартири і будинку. Крім того, її заборгованість перед банком складає близько 600 доларів США, а вартість квартири значно більша. Строк дії кредитного договору закінчується 1 червня 2018 року і нотаріус не мала права вчинювати виконавчий напис до того доки не сплине строк дії договору. Про можливість звернення стягнення на квартиру її не попереджали. А також зазначає на те, що нотаріус діяла за межами свого нотаріального округу. Представник відповідача позов не визнав. Пояснив, що позивач має заборгованість перед банком, проте в судовому засіданні не зміг назвати суму заборгованості. Вважає, що кредитний і іпотечний договори укладені між сторонами, надають підстави банку на свій розсуд звернутися з вимогами про усунення порушень до нотаріуса, чи до суду. Представник відділу Державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції позов визнав. Вважає за необхідне позов задовольнити. Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 направила суду заяву про слухання справи в її відсутності. Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Як встановлено в судовому засіданні, 2 червня 2008 року сторони уклали кредитний договір № СМ-SME402/85/2008. Для забезпечення виконання договору, в той же день було укладено договір іпотеки № РМ-SME402/85/2008, предметом якого є належна позивачу на праві власності квартира АДРЕСА_1. 9 листопада 2009 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 від 6 жовтня 2009 року, за реєстровим номером 9104, про звернення стягнення на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_2. Згідно ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Таким чином, необхідною умовою вчинення виконавчого напису є одержання позивачем письмової вимоги про усунення порушень. Позивач заперечує наявність такої вимоги, відповідач не представив суду доказів про виконання даної умови. Крім того, відповідно до п.283 Наказу 20/5 від 03.03.2004 року Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», встановлено, що виконавчий напис на іпотечному договорі вчиняється у зв'язку з простроченням виплат обов'язкових платежів у разі закінчення строку основного зобов'язання та іпотечного договору. Як зазначено в п.2.1.1. договору іпотеки № PM-SME402/85/2008 від 02.06.2008 року «Іпотекодавець зобов’язаний повністю повернути Іпотекодержателю суму отриманого кредиту не пізніше 01 червня 2018 (Першого червня дві тисячі вісімнадцятого) року». Таким чином, закінчення основного зобов’язання та іпотечного договору настає лише 01.06.2018 року і до цього часу не може бути вчинено виконавчий напис нотаріуса. Крім того, відповідно до ст. 13-1 Закону України «Про нотаріат» «Нотаріальний округ - територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса. Нотаріальні округи визначаються відповідно до адміністративно-територіального устрою України. У містах з районним поділом округом діяльності нотаріуса є вся територія міста. У разі зміни адміністративно-територіального поділу України, в результаті якого розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса увійшло до іншого нотаріального округу, нотаріальна діяльність відповідних нотаріусів повинна бути зареєстрована в цьому нотаріальному окрузі. Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом». Приватний нотаріус ОСОБА_2 працює в Дніпропетровському міському нотаріальному окрузі, спірна квартира розташована в м. Южноукраїнську Миколаївської області, тобто за межами Дніпропетровського міського нотаріального округу. Керуючись ст.ст. 8,10,11,60,209, 212-215, 218 ЦПК України, суд ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, задовольнити повністю. Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 від 6 жовтня 2009 року, за реєстровим номером 9104, про звернення стягнення на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_1. На рішення можуть бути подані, протягом десяти днів, заяви про апеляційне оскарження в Южноукраїнський міський суд. Апеляційна скарга на рішення суду в судову палату з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області, подається в Южноукраїнський міський суд, протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя: І.М. Бобровський http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9486763

РІШЕННЯ Іменем України 27 серпня 2010 року м. Іршава Іршавський районний суд, Закарпатської області в особі головуючого, судді Беламут П.М. при секретарі Матьола В.Ю. за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Крайнянського М.Я., представника третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Іршава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку «Правекс-Банк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню В С Т А Н О В И В : Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом 08.04.2010 року посилаючись на те, що 19 червня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 вчинено виконавчий напис, який зареєстрований в реєстрі за № 526, про звернення стягнення на нерухоме майно – квартиру НОМЕР_1, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності, за рахунок реалізації якої задовольнити вимоги відповідача – АКБ «Правекс-Банк» на загальну суму 24614,00 доларів США. Виконавчий напис вчинено на підставі договору іпотеки між ним, ОСОБА_1, та АКБ «Правекс-Банк» в особі «Закарпатської обласної дирекції» АКБ «Правекс-Банк»» і такий був укладений для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором № 1606-002/07Р від 10 серпня 2007 року. Виконавчий напис відповідач передав для звернення стягнення на нерухоме майно до ВДВС Іршавського РУЮ, яким була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження від 05.11.2009 року. Позивач вважає, що даний виконавчий напис не підлягає виконанню з наступних підстав : приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, вчиняючи виконавчий напис, діяв в порушення вимог ч. ч. 1,3 ст. 13-1 Закону України «Про нотаріат», тобто здійснював нотаріальну діяльність за межами Київського нотаріального округу, до якого цей нотаріус не належить, оскільки, майно, яке знаходиться в іпотеці розташоване в м.Іршава Закарпатської області. Крім того, в порушення п. 3.1.1 та п. 2.4.1 договору іпотеки від 10.08.2007 року відповідачем не було надіслано позивачу письмову вимогу про усунення порушень або виконання порушеного основного зобов’язання та умов договору іпотеки, перед тим як розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Всупереч вимогам ст. 88 Закону України «Про нотаріат», даний виконавчий напис було вчинено всупереч принципу безспірності заборгованості та по зобов’язанню строк виконання якого ще не настав, просить постановити рішення яким визнати виконавчий напис, вчинений 19.06.2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованим у реєстрі за № 526, таким, що не підлягає виконанню. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав з мотивів, викладених в позовній заяві, просить суд позов задоволити. Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримала з мотивів, що вказані в позовній заяві, додатково суду пояснила, що оспороюваний виконавчий напис не підлягає виконанню також із-за порушення принципу безспірності заборгованості, що виразилося в тому, що вимога надіслана позивачу 15.04.2009 року за № 61135/91-36, яка приєднана представником відповідача до матеріалів справи, містить пропозицію позивачу ОСОБА_1 протягом тридцяти діб з моменту отримання листа в повному обсязі погасити заборгованість в розмірі 23 887 доларів США, в тому числі 22 074 доларів США – непогашений борг, 1643 доларів США – несплачених відсотків, 170 доларів США пені на суму непогашеного кредиту та несплачених відсотків, в той час коли в розрахунку заборгованості станом на 19.06.2009 року вказана загальна сума заборгованості 24614 доларів США, в тому числі 22 074 доларів США – непогашений борг, 2208 доларів США – несплачених відсотків, 150 доларів США пені за несвоєчасне погашення кредиту та 182 долари США – пені за несвоєчасне погашення процентів. Крім того, згідно даного розрахунку заборгованості видно, що 11.10.2008 року та 11.11. 2008 року відповідачем було змінено процентні ставки відповідно на 12,99 % та 13,99 %; також у оспорюваному виконавчому написі, в порушення вимог ст. 533 ЦК України, загальна сума заборгованості визначена в доларах США, а не у гривнях. Крім того, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 15.06.2009 р. N 1062/5 внесено зміни в пункт 283 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» відповідно до якого виконавчий напис на іпотечному договорі може бути вчинено у разі закінчення строку основного зобов’язання та іпотечного договору у зв’язку з прострочення виплат обов’язкових платежів, тому приватний нотаріус станом на момент вчинення виконавчого напису 19.06.2009 року повинен був керуватися п. 283 даної Інструкції та не вчиняти виконавчий напис, просить суд позов задоволити. Представник відповідача ПАТ КБ «Правекс-Банк» Крайнянський М.Я. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що виконавчий напис, який оспорюється виконано з дотримання діючого законодавства, оскільки перед зверненням до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, позивачу було направлено рекомендованим листом з повідомленням вимогу про усунення порушень, отримано даний лист позивачем 18.04.2009 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, позивачу надано термін для погашення заборгованості більше 30 днів, для вчинення виконавчого напису нотаріусу надано детальний розрахунок заборгованості за договором станом на 19.06.2009 року, що підтверджує безспірність заборгованості позивача та встановлює прострочення виконання зобов’язання, крім того відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами, виконавчий напис вчиняється нотаріусом незалежно від місця виконання вимоги, знаходження боржника або стягувача; виконавчий напис вчиняється на іпотечному договорі у зв’язку з простроченням виплат обов’язкових платежів, у разі закінчення строку основного зобов’язання та іпотечного договору. Вважає, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі. Судове засідання проведено у відсутність представника третьої особи приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 відповідно до вимог ст. 169 ЦПК України. Представник третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача відділу ДВС Іршавського РУЮ ОСОБА_4 для участі в розгляді справи з’явився, суду пояснив, що залишає вирішення даного спору на розсуд суду. Суд, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Крайнянського М.Я., третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи вважає, що позов слід задоволити з слідуючих підстав: В судовому засіданні належними доказами встановлено, що 19 червня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 526 про звернення стягнення на нерухоме майно – квартиру НОМЕР_1, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 Виконавчий напис вчинено на підставі договору іпотеки №1606-002/07Р укладеного між ОСОБА_1 та АКБ «Правекс Банк», посвідченого приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу ОСОБА_6, який був укладений для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором № 1606-002/07Р від 10 серпня 2007 року. Виконавчий напис передано для звернення стягнення на нерухоме майно до ВДВС Іршавського РУЮ, яким була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження від 05.11.2009 року. Відповідно до п.1.1. та п.1.2 Кредитного договору № 1606-002/07Р від 10 серпня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та АКБ «Правекс-Банк», банк надає позичальникові кредит в іноземній валюті на загальну суму 25000 доларів США для споживчих цілей. Кредит надається строком з 10 серпня 2007 року до 10 серпня 2017 року зі сплатою 11,99 відсотків річних. Відповідно до вимоги № 61135/91-36 від 15.04.2009 року про виконання зобов’язань за кредитним договором № 1606-002/07 Р від 10.08.2007 року /а.с. 32/, позивачу надано в строк протягом тридцяти діб з моменту отримання даного листа в повному обсязі погасити заборгованість в розмірі 23887 доларів США. Відповідно до розрахунку загальної заборгованості по кредитному договору № 1606-002/07 Р / а.с. 35/, станом на 19.06.2009 року заборгованість позивача складає 24614 доларів США, з даного розрахунку вбачається що процентна ставка за даним кредитним договором змінювалася відповідно 11.10.2008 року – 12,99 %, 11.11.2008 року – 13,99 %. Дані розбіжності суми, які позивач заборгував відповідачу, зокрема в вимозі № 61135/91-36 від 15.04.2009 року – 23887 доларів США, та в розрахунку загальної заборгованості – 24614 доларів США, є підтвердженням спірності взаємовідносин між позивачем та відповідачем. Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Відповідно до п. 284 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», нотаріус вчиняє виконавчі написи : якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Тобто, всупереч принципу безспірності заборгованості, нотаріус вчинив виконавчий напис по зобов’язанню, строк виконання якого ще не настав, використавши спірні розрахунки заборгованості. Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 15.06.2009 р. N 1062/5 пункт 283 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затв. Наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 №20/5 доповнено новим абзацом слідуючого змісту : «Виконавчий напис на іпотечному договорі вчиняється у зв'язку з простроченням виплат обов'язкових платежів у разі закінчення строку основного зобов'язання та іпотечного договору», тобто, на момент вчинення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 виконавчого напису 19 червня 2009 року № 526, нотаріус повинен був керуватися нормами п. 283 даної Інструкції, та не вчиняти даний виконавчий напис, оскільки закінчення строку основного зобов’язання визначено датою 10 серпня 2017 року. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 13-1 Закону України «Про нотаріат», нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим законом. Відповідно до ч. 1 ст. 13-1 Закону України «Про нотаріат» нотаріальний округ - територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса. Враховуючи наведене, суд вважає, що при вчиненні оспорюваного виконавчого напису нотаріус діяв у порушення вимог ч. ч. 1,3 ст. 13-1 Закону України «Про нотаріат», тобто, здійснював нотаріальну діяльність за межами Київського міського нотаріального округу, до якого цей нотаріус належить, оскільки іпотечне майно, на яке запропоновано звернути стягнення за виконавчим написом, знаходиться на території Іршавського району Закарпатської області. При цьому, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на ч. 5 п. 282 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, згідно якої виконавчий напис (окрім вимоги про неоплату чеку) вчиняється нотаріусом незалежно від місця виконання вимоги, знаходження боржника або стягувача, оскільки в даному випадку мова йде про підзаконний нормативний акт, норма якого суперечить нормі Закону України «Про нотаріат», тому суд керується положеннями ч. 4 ст. 8 ЦПК України, відповідно до якої «у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу». Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. В порушення вимог ст. 533 ЦК України приватним нотаріусом у виконавчому написі, відповідачем у вимозі про виконання зобов’язань за кредитним договором, у розрахунку заборгованості вказану суму заборгованості в іноземній валюті, без визначення суми, що підлягає до сплати у гривнях, визначеної за офіційним курсом НБУ. Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 8, 10, 131, 212, 213, 215 ЦПК України, ч. 1,2 ст. 533 ЦК України, ч. ч. 1, 3 ст. 13-1, ст. 88 Закону України « Про нотаріат» від 02.09.1993 року, п. 284 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затв. Наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 №20/5 , п. 283 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затв. Наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 №20/5 в редакції від 15.06.2009 р. N 1062/5, суд, - Р І Ш И В : Позов ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку «Правекс-Банк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовільнити повністю. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 19 червня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Зареєстрований у реєстрі за № 526 про звернення стягнення на нерухоме майно, яким є квартира НОМЕР_1, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Закарпатської області через Іршавський районний суд. Особи, які брали участь у справі , але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя Беламут П.М. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10987355

Справа № 2-936\10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2010 року Придніпровський районний суд м. Черкаси В складі: головуючого – судді Колода Л.Д. При секретарі Юрченко В.А. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання виконавчого напису недійсним , - В с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, філії ЗАТ «ОТП Банк» про визнання виконавчого напису недійсним. Ухвалою суду, занесено до протоколу судового засідання від 14.04.2010 року філія ЗАТ «ОТП Банк» з числа відповідачів виключена та залучено публічне акціонерного товариство «ОТП Банк». Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна серії ВЕА №376879 від 18.07.2006 року позивач є власником квартири АДРЕСА_1. На придбання вказаної квартири позивачем були отримані кошти в сумі 42 075 доларів США від Акціонерного комерційного банку "Райффайзенбанк України", згідно кредитного договору №МЬ-Р00/163/2006 від 18.07.2006 року. Згідно п. 2 кредитного договору, дата остаточного повернення кредиту -19 червня 2021 року.Погашення кредиту позивач здійснювала відповідно до додатку №1 до кредитного договору, який містить графік повернення кредиту та сплати відсотків. Всього нею сплачено згідно графіку повернення кредиту та сплати відсотків (додаток №1) з 18.08.2006 року по 19.01.2009 року 14 479,50 доларів США: відсотків на суму 11 375,34 доларів США та погашено кредит на суму 3 104,16 доларів США. У зв'язку зі зміною її фінансового становища у березні 2009 року позивач звернулась до банку з заявою про реструктуризацію кредитного боргу. У квітні між позивачем та банком була укладена усна домовленість, згідно якої вона сплатила 07.04.2009 року 3 000 грн. Але у травні 2009 року її повідомили в усній формі про відмову у реструктуризації кредитного боргу, тому виникає сумнів, що її документи взагалі були надіслані на розгляд до кредитного комітету. 19.07.2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 був виданий виконавчий напис про звернення стягнення на належну позивачу квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2. Вказаний виконавчий напис позивач вважає незаконним, а тому просить постановити рішення, яким визнати недійсним виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 №1104 від 19.06.2009 року про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1. Представник позивача ОСОБА_1 по дорученню ОСОБА_4 в судовому засіданні позов підтримала та суду пояснила, що крім підстав , зазначених позивачем в позові про визнання виконавчого напису недійсним, вважає доцільним повідомити суд про те, що згідно заочного рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19.11.2009 року з ОСОБА_1, ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» стягнуто заборгованість по кредитному договору в сумі 339 842 грн. 44 коп. Тобто відповідач провів стягнення двічі по виконавчому напису та по рішенню суду. Просила позов задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві. Представник відповідача публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» по дорученню Анастас»єва Л.В. в судовому засіданні позов не визнала , підтримала заперечення, подані 11.02.2010 року та просила в позові відмовити. Відповідач приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 на неодноразові виклики в судове засідання не з»явилася, про день слухання справи повідомлена, про причини неявки суду не повідомила, своїм правом участі в судовому засіданні не скористалася. Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до повного задоволення з наступних підстав. В судовому засіданні встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна серії ВЕА №376879 від 18.07.2006 року позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1. На придбання вказаної квартири позивачем були отримані кошти в сумі 42 075 доларів США від Акціонерного комерційного банку «Райффайзенбанк України», згідно кредитного договору №МЬ-Р00/163/2006 від 18.07.2006 року. Згідно п. 2 кредитного договору, дата остаточного повернення кредиту -19 червня 2021 року. Погашення кредиту позивач здійснювала відповідно до додатку №1 до кредитного договору, який містить графік повернення кредиту та сплати відсотків. Всього нею сплачено згідно графіку повернення кредиту та сплати відсотків (додаток №1) з 18.08.2006 року по 19.01.2009 року 14 479,50 доларів США: відсотків на суму 11 375,34 доларів США та погашено кредит на суму 3 104,16 доларів США. У зв'язку зі зміною її фінансового становища у березні 2009 року позивач звернулась до банку із заявою про реструктуризацію кредитного боргу. У квітні між позивачем та банком була укладена усна домовленість, згідно якої позивач сплатила 07.04.2009 року 3 000 грн. Але у травні 2009 року її в усній формі повідомили про відмову у реструктуризації кредитного боргу. 19.07.2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 був вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на належну позивачу квартиру. Виконавчий напис виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, що суперечить п.1 ст. 590 ЦК України, де вказано, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один з перелічених позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, але вказаний у наведеній нормі закону переліком не передбачено звернення стягнення на заставне майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, оскільки таке звернення може бути вчинено лише на підставі рішення суду . Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно з цим законом. Крім цього наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року №20/5 Про порядок затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, виконавчий напис на іпотечному договорі вчиняється, в зв'язку з простроченням виплат обов'язкових платежів у разі закінчення строку основного зобов'язання та іпотечного договору. В даному випадку строк основного зобов»язання не закінчився, а нотаріусом було вчинено виконавчий напис. Також у виконавчому написі адреса місця проживання позивача вказана м. Черкаси, вул. Хрещатик, 200, що являється не повними відомостями, так як вказаний будинок є багатоквартирним. Судом встановлено, що позивач зареєстрована і проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, так як у належній їй квартирі на праві власності за адресою м. Черкаси, вул. Фрунзе, б. 134, кв. 33 проводяться ремонтні роботи. У виконавчому написі зазначено, що строк платежу за договором іпотеки №РМL-Р00/163/2006 настав з 19.01.2009 року по 19.06.2009 року, що не відповідає дійсності, так як згідно п.2.1.1. договору іпотеки іпотекодержавець зобов'язаний повністю повернути іпотекодержателю суму отриманого кредиту не пізніше 19.07.2021 року. Крім цього судом встановлено, що згідно заочного рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19.11.2009 року з ОСОБА_1, ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» стягнуто заборгованість по кредитному договору в сумі 339 842 грн. 44 коп. Доводи представника відповідача про те, що позивачем порушувалися строки виплати кредиту та відсотків по ньому, а тому відповідач надсилав позивачу вимогу про виконання зобов»язань в повному обсязі протягом 30 календарних днів, не можуть стати підставою для відмови в позові. Представником відповідача не надано суду доказів того, що позивачу було вручено вимогу про дострокове виконання зобов»язань. Суд вважає, що виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 №1104 від 19.06.2009 року про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 та належить на праві приватної власності позивачу ОСОБА_1 , не відповідає нормам законодавства України і порушує права позивача . Тому позов підлягає до задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст.590 ЦК України, ст. 24, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», Наказу Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року №20/5 Про порядок затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, ст. ст. 8,10, 11, 60,88, 212, 213, 215, 223 ЦПК України, суд ,- В и р і ш и в : Позов задовольнити повністю. Визнати недійсним виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 №1104 від 19.06.2009 року про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Головуючий: (підпис) Копія вірна Суддя Л.Д.Колода http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9608835

Справа № 2-2472/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2010 року м. Рівне Рівненський міський суд Рівненської області у складі : головуючого судді Рогозіна С.В., при секретарі Івченко І.В. з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2 представника відповідача Антонюка О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк”, приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Стрільчука М.М. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк”, приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Стрільчука М.М. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. В позовній заяві вказує, що відповідно до п. 2.1 кредитного договору № 11134575000 від 28.03.2007 р. у забезпечення виконання зобов'язань позичальника за даним договором банком прийнято в заставу нерухомість, згідно договору іпотеки № 8139 від 28 березня 2007 року. Позивачем передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру, загальною площею 34,3 кв. м., житловою площею 17,5 кв. м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1. 19 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стрільчуком М. М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 4205, яким запропоновано звернути стягнення на однокімнатну квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_1., що належить ОСОБА_1. За рахунок коштів, отриманих від реалізації квартир, пропонується задовольнити вимоги акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" до ОСОБА_1 у розмірі 109007,81 гривень, що включає: 1. • суму простроченого основного боргу у розмірі 12438,14 доларів США; 2. • суму прострочених відсотків у розмірі 777,56 доларів США; 3. • суму пені: 578,67 гривень; 4. • суму неустойки: 500,00 гривень. Плату за вчинення виконавчого напису у розмірі 2600 грн. 21 жовтня 2009 р. виконавчий напис нотаріуса направлений на примусове виконання акціонерним комерційним банком "УкрСиббанк" до Відділу Державної Виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області. 05 листопада 2009р. державним виконавцем ВДВС Рівненського міського управління юстиції ОСОБА_6 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису № 4205 виданого 19 жовтня 2009 р. Про зазначені вище дії вона дізналася після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження. Це змусило її звернутися в ВДВС Рівненського міського управління юстиції, де вона вперше, ознайомившись з матеріалами виконавчого провадження, дізнався про наявність зазначених вище документів. Вважає, що виконавчий напис нотаріуса, вчинений 19.10.2009 р. приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стрільчуком М. М. прийнятий з порушенням чинного законодавства України, порушує її права, як власника квартири. В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просять, прийняти рішення, котрим визнати виконавчий напис від 19 жовтня 2009 р. зареєстрований в реєстрі за № 4205, вчинений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стрільчуком М. М. за заявою акціонерного комерційного банку "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, таким, що не підлягає виконанню та судові витрати по справі покласти на відповідачів. Представник відповідача Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” позовні вимоги позивача заперечив з тих підстав, що згідно умов кредитного договору іпотекодавець повинен був систематично погашати кредит і відсотки по ньому. За період користування кредитом іпотекодавцем неодноразово порушувалась процедура і строки погашення як основного боргу так і процентів по кредиту. Останій платіж іпотекодавець провів 22.03.2009 року. Виходячи із вищенаведеного, та на підставі розділу 11 кредитного договору, 22 травня 2009 року строк повернення кредиту був визнаний іпотекодержателем таким що настав, про що іпотекодавець був повідомлений листом вих. № 323/410-9/2-871 від 22.05.2009 р. Вважає, що виконавчий напис вчинений у повній відповідності до приписів чинного законодавства України, через наявність безспірної заборгованості ОСОБА_1, причому повідомлення іпотекодержателя було вручено позивачу вчасно. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Стрільчук М.М. в судове засідання не з’явився, хоча неодноразово повідомлявся про час і місце судового засідання належним чином, про причини нез’явлення до суду не повідомив, заперечення та документи, які витребовувалися судом не надав. Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, вивчивши всі обставини справи, всебічно, повно та об’єктивно дослідивши докази, дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного переконання. Судом встановлено, що 28 березня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та фізичною особою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11134575000 та додаткову угоду № 2 від 03 лютого 2009 р. за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 15000 (п’ятнадцять тисяч) доларів США, у порядку і на умовах, зазначених у договорі. Відповідно до п. 2.1 кредитного договору № 11134575000 від 28 березня 2007 року в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за даним договором банком прийнято в заставу нерухоме майно, згідно договору іпотеки № 8139 від 28 березня 2007 року, а саме: однокімнатну квартиру, загальною площею 34,3 кв. м., житловою площею 17,5 кв. м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1. 19 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стрільчуком М. М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 4205, яким запропоновано звернути стягнення на однокімнатну квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_1., що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 11.06.2002 р. ОСОБА_7 приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу, за реєстровим № 2206. За рахунок коштів, отриманих від реалізації квартир, пропонується задовольнити вимоги акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" до ОСОБА_1 у розмірі 109007,81 гривень, що включає: суму простроченого основного боргу у розмірі 12438,14 доларів США; суму прострочених відсотків 777,56 доларів США; суму пені 578,67 гривень; суму неустойки 500,00 гривень та плата за вчинення виконавчого напису у розмірі 2600 грн. 21 жовтня 2009 р. виконавчий напис нотаріуса, направлений на примусове виконання до відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області. 05 листопада 2009 р. державним виконавцем ВДВС Рівненського міського управління юстиції ОСОБА_6 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису № 4205 від 19 жовтня 2009 р. Як стверджує позивач, про зазначені вище дії вона дізналася після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження. Дослідивши кредитний договір № 11134575000 від 28 березня 2007 року, з якого виникли цивільні права та обов'язки між сторонами по справі, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є позиковою операцією банків (кредитним договором), яка підпадає під правове регулювання норм статті 49 Закону України „Про банки та банківську діяльність", статей 1046-1056 ЦК України. Частиною 1 ст. 590 Цивільного кодексу України визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Виконавчий напис № 4205 від 19 жовтня 2009 р, згідно статті 90 Закону України „Про нотаріат" та статті 3 Закону України „Про виконавче провадження" має статус виконавчого документу, який підлягає примусовому виконанню у відповідності до порядку, визначеного Законом України „Про виконавче провадження". Зазначений напис вчинений в порядку пункту 288 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.04 року № 20/5 вчинений на іпотечному договорі № 8139 від 28 березня 2007 року, як на документі, що встановлює без спірність заборгованості. Законом України "Про іпотеку" не передбачено право іпотекодержателя до закінчення строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором звертати стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса. Отже, до закінчення строку основного зобов'язання та іпотечного договору відсутні підстави для вчинення виконавчого напису на іпотечному договорі. Пунктом 283 „Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 передбачено, що виконавчий напис на іпотечному договорі вчиняється у зв'язку з простроченням виплат обов'язкових платежів у разі закінчення строку основного зобов'язання та іпотечного договору. Тобто, передбачено пряму заборону вчинення виконавчого напису на іпотечному договорі до закінчення строку основного зобов'язання та іпотечного договору. Цим же пунктом передбачено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Посилання позивача на недотримання вимог пункту 283 Інструкції щодо відсутності завчасного (за 30 днів до вчинення напису) надіслання іпотекодавцю письмової претензії - суд вважає обґрунтованим з огляду на наступне. Виходячи зі змісту заяви банку № 32-3/410-9/2-871 від 22.05.09 року, за змістом якого банк висуває позивачу попередження, про те, що станом на 22 травня 2009 року обліковується прострочена заборгованість, яка складається з простроченої суми боргу у розмірі 434,4 долар США, в тому числі: 29,85 доларів США основного боргу, 404,55 доларів США простроченої заборгованості по процентам. При цьому суд враховує, що сума грошових претензій, виражених у заяві банку № 32-3/410-9/2-871 від 22.05.09 року, не відповідає тій сумі, яку нотаріус запропонував стягнути за написом, таким чином, заяву банку № 32-3/410-9/2-871 від 22.05.09 року не може бути визнано попередженням-претензією до ОСОБА_1, яке має передувати вчиненню напису, з огляду на що суд вважає, що норми пункту 283 Інструкції щодо завчасного надіслання іпотекодавцю письмової вимоги, нотаріусом на дотримані. В цілому, системно аналізуючи порядок та підстави видачі напису, суд дійшов однозначного висновку стосовно того, що вказані дії проведені нотаріусом з порушенням приписів частини 2 статті 19 Конституції України, яка визначає, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Згідно наданого суду пакету документів, подання яких банком передувало вчиненню напису, зазначений виконавчий документ виданий на підставі наступного: 1. - заяви банку про вчинення виконавчого напису; 2. - копії кредитного договору № 11134575000 від 28 березня 2007 року з графіком погашення кредиту; 3. - копії договору іпотеки № 8139 від 28 березня 2007 року; 4. - копії листа № 32-3/410-9/2-871 від 22 травня 2009 року; 5. - розрахунку суми боргу за кредитним договором № 11134575000 від 28 березня 2007 р. Відповідно до імперативних норм статті 88 Закону України „Про нотаріат", пункту 284 Інструкції та підпункту Б частини 2 пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 року № 1172, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Документами, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до норм статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", оскільки тільки первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і складені під час здійснення господарської операції - є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Водночас, при вчиненні напису нотаріус не отримував від банку та ОСОБА_1 первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутніми підстави вважати, що розмір заборгованості ОСОБА_1 перед банком, а також суми штрафних санкцій та процентів, зазначені у написі, є безспірними. Розрахунок боргу, підготовлений працівниками банку щодо наявності грошового зобов'язання товариства по тілу кредиту, відсотках річних та пені - є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків стягувача та не може відображати правові підстави для стягнення відповідних сум та слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог банку до ОСОБА_1 Крім того, судом встановлено, що позивач була позбавлена можливості подати свої заперечення стосовно нарахованих штрафних санкцій та процентів з якими вона не погоджується, оскільки про існування виконавчого напису нотаріуса ОСОБА_1 взнала набагато пізніше після відкриття виконавчою службою виконавчого провадження по зверненню стягнення на предмет іпотеки. Існування розрахунку боргу ОСОБА_1, який був поданий нотаріусу суд не може визнати борговим документом, який підтверджує безспірність стягнення, виходячи з того, що ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що вона незгідна з штрафними санкціями застосованими до неї та нарахованими відсотками і вважає їх завищеними, крім того застосовуючи штрафні санкції банк не врахував її фінансовий та матеріальний стан. З огляду на наведене, нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом, та безспірності характеру правовідносин сторін, чим порушив норми статті 88 Закону України „Про нотаріат”, пункту 284 Інструкції та підпункту Б частини 2 пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає позовні вимоги товариства про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, достатньо обґрунтованими з правової та доказової точки зору. Причиною виникнення спору є безпідставна з правової точки зору (без ознак безспірності стягнення) видача напису нотаріусом, невжиття банком заходів щодо належного пред'явлення претензії та відсутність через вказане у напису сили виконавчого документу. На підставі викладеного, у відповідності до ст. ст. 49, 590, 1046-1056 Цивільного Кодексу України ст. ст. 12, 33 Закону України "Про іпотеку", ст. 49 Закону України „Про банки та банківську діяльність", ст. ст. 10, 60, 88, 130, 212, 213, 215, 220 ЦПК України, п. 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, суд, - В И Р І Ш И В : Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк”, приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Стрільчука М.М. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню – задоволити повністю. Визнати таким, що не підлягає виконанню повністю виконавчий напис реєстраційний номер 4205 вчинений 19 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стрільчуком М.М. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Рівненської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України. Суддя С.В.Рогозін Повний текст рішення виготовлений та підписаний 04.06.2010 року http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11213573

Справа № 2-2010/10 РІШЕННЯ Іменем України 27 серпня 2010 року Голосіївський районний суд м.Києва у складі головуючого судді Нежури В.А. при секретарі Тарковській Л.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк», приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про визнання виконавчого напису недійсним, - В С Т А Н О В И В У грудні 2009 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила в изнати виконавчий напис №7639 виданий 15.09.2009р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. таким, що не підлягає виконанню. В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 підтримала позовні вимоги та пояснила, що 27 грудня 2006 року між ЗАТ «ОТП БАНК» від імені якого діяло ТОВ «Фінансово-консультаційний центр «ЄВРОПА» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №ML-009/921/2006 на суму 194 000 доларів США з плаваючою процентною ставкою. Дата остаточного повернення кредиту – 27 грудня 2031р. Розмір щомісячних платежів складає – 2 214,53 доларів США. Цільове використання кредиту – придбання нерухомості. Кредит був забезпечений іпотекою – договір іпотеки №PCL-009/921/2006 від 27.12.2006р. Предметом іпотеки за договором є кв. АДРЕСА_1. Позивач неодноразово звертався до відповідача щодо реструктуризації кредиту на час тимчасової неспроможності по сплаті процентів по кредиту, але відповідач безпідставно відмовляв позивачу в реструктуризації. На прикінці листопада 2009 р. позивач отримав повідомлення Державної виконавчої служби в Оболонському районі м. Києва щодо відкритого виконавчого провадження на підставі виконавчого напису №7639 від 15.09.2009р. виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за заявою ПАТ «ОТП Банк». Відповідно до виконавчого напису звернуто стягнення на предмет іпотеки – нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1, що належить позивачу на праві власності. За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, повинні бути погашені вимоги відповідача в розмірі: 191 888,73 доларів США – залишок заборгованості за кредитом; 24 397,51 доларів США – сума відсотків за користування кредитом за період з 27.02.2009р. по 11.09.2009р.; 219 893,64 гривень– сума пені за прострочення виконання зобов’язань за період 27.02.2009р. – 11.09.2009р.; 425 гривень – штрафні санкції, що всього становить 216 286,24 доларів США, що за курсом НБУ станом на 15.09.2009р. (1 долар США = 7,9969 гривень) становить 1 729 619,43 гривень та 220 318,64 гривень, що разом складає 1 949 938,07 гривень. Виконавчий напис вчинено з порушенням вимог законодавства України, що діяло на момент його вчинення . Представник відповідача ПАТ «ОТП Банк» в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог. Відповідач приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. в судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, однак суд вважає можливим слухати справу у його відсутності. Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав. 27 грудня 2006 року між ЗАТ «ОТП БАНК» від імені якого діяло ТОВ «Фінансово-консультаційний центр «ЄВРОПА» та гр. ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №ML-009/921/2006 на суму 194 000 доларів США з плаваючою процентною ставкою (а.с. 6-10). Дата остаточного повернення кредиту – 27 грудня 2031р. Розмір щомісячних платежів складає – 2 214,53 доларів США. Цільове використання кредиту – придбання нерухомості. Кредит був забезпечений іпотекою – договір іпотеки №PCL-009/921/2006 від 27.12.2006р. Предметом іпотеки за договором є квартира АДРЕСА_1 (а.с. 11-13). На прикінці листопада 2009 року позивач отримав повідомлення Державної виконавчої служби в Оболонському районі м. Києва щодо відкритого виконавчого провадження на підставі виконавчого напису №7639 від 15.09.2009р. виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за заявою ПАТ «ОТП Банк» (а.с. 14-15). Відповідно до виконавчого напису звернуто стягнення на предмет іпотеки – нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1, що належить позивачу на праві власності. За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, повинні бути погашені вимоги відповідача в розмірі: 191 888,73 доларів США – залишок заборгованості за кредитом; 24 397,51 доларів США – сума відсотків за користування кредитом за період з 27.02.2009р. по 11.09.2009р.; 219 893,64 гривень– сума пені за прострочення виконання зобов’язань за період 27.02.2009р. – 11.09.2009р.; 425 гривень – штрафні санкції, що всього становить 216 286,24 доларів США, що за курсом НБУ станом на 15.09.2009р. (1 долар США = 7,9969 гривень) становить 1 729 619,43 гривень та 220 318,64 гривень, що разом складає 1 949 938,07 гривень. Відповідно до ст. 87 Закону України "Про нотаріат" та п. 282 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Згідно п. 284 зазначеної Інструкції нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 N 1172 затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Так, згідно з Переліком, для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. З положень кредитного договору №ML-009/921/2006 від 27.12.2006р. та договору іпотеки №PCL-009/921/2006 від 27.12.2006р. вбачається, що боргові зобов'язання, зазначені у виконавчому написі, не співпадають із зобов'язаннями, зазначеними у кредитному договорі та договорі іпотеки як за розміром визначених сум та валютою, так і характером та підставою, тобто виконавчий напис вчинено на виконання зобов'язань, які договорами не визначено. Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. порушено п. 283 зазначеної Інструкції, відповідно до якого, нотаріус вчиняє виконавчі написи після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Такої письмової вимоги від нотаріуса позивач не отримував. Крім того, відповідно до п. 283 зазначеної Інструкції Виконавчий напис на іпотечному договорі вчиняється у зв'язку з простроченням виплат обов'язкових платежів у разі закінчення строку основного зобов'язання та іпотечного договору. Строк закінчення основного зобов’язання за кредитним договором та іпотечного договору закінчується 27 грудня 2031р. Тобто, до закінчення вказаного строку нотаріус не має право вчиняти виконавчий напис. За ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, у ПАТ «ОТП Банк» не було підстав для звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису на свою користь, а приватний нотаріус Бондар І.М. в порушення вказаних норм права без правових підстав вчинив зазначений виконавчий напис, у зв’язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню. Керуючись Законом України «Про нотаріат», Законом України "Про іпотеку", Наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5 «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 р. за №283/8882, ст.ст. 10, 30, 60, 212, 213-215 ЦПК України, суд- В И Р І Ш И В Позов задовольнити. Визнати виконавчий напис № 7639, виданий 15.09.2009 року приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., що не підлягає виконанню. Стягнути з ПАТ «ОТП Банк» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 17 гр. 00 коп. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 30 гр. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається пртягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11220586

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 серпня 2010 року місто Рівне Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І. суддів Собіни І.М., Хилевича С.В. з участю секретаря судового засідання Приходько Л.В., cторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ «УкрСиббанк» на рішення Рівненського міського суду від 31 травня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» та приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и л а : Рішенням Рівненського міського суду від 31 травня 2010 року позов ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» та приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задоволено. Виконавчий напис за реєстраційним номером 4204, вчинений 19 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_2, визнано таким, що не підлягає виконанню. В поданій на це рішення апеляційній скарзі ПАТ «УкрСиббанк» посилалося на те, що позивачка у справі порушила зобов’язання, узяті на себе перед банком за укладеним кредитним договором № 26/3-410-4/12 від 27 квітня 2006 року на суму 12000 доларів США, який був забезпечений заставою її однокімнатної квартири АДРЕСА_1. У зв’язку з цим на підставі положень розділу 11 кредитного договору сторін строк повернення всього кредиту іпотекодержателем був визнаний таким, що настав. Про це позичальник була повідомлена письмово під розписку 22 травня 2009 року. Оскільки позивачка кредиту не повернула, відповідно до ст.ст. 12, 32, 35 Закону України «Про іпотеку», укладених сторонами кредитного та іпотечного договорів приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_2 19 жовтня 2009 року законно й обґрунтовано був учинений виконавчий напис про звернення стягнення на заставлену боржником однокімнатну квартиру. Покликаючись на ці обставини, апелянт просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом установлено, що 27 квітня 2006 року ОСОБА_1 уклала з ПАТ «УкрСиббанк» кредитний договір № 26/3-410-4/12 на суму 12000 доларів США під 13 % річних строком до 27 квітня 2016 року, який був забезпечений заставою її однокімнатної квартири АДРЕСА_1. Позичальник узяті на себе зобов’язання перед банком за укладеним кредитним договором порушила. Тому банк як заставодержатель звернувся до приватного нотаріуса із заявою про звернення стягнення на заставлене майно. Проте пунктом 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України N 20/5 від 03.03.2004, в редакції, яка була чинною на час учинення виконавчого напису, встановлено, що виконавчий напис на іпотечному договорі вчинюється у зв'язку з простроченням виплат обов'язкових платежів у разі закінчення строку основного зобов'язання та іпотечного договору. Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Між тим у справі видно, що строк основного зобов’язання та іпотечного договору не закінчився. Крім того, іпотекодавець не був у встановленому договорами сторін порядку рекомендованим листом повідомлений про намір заставодержателя застосувати такий спосіб задоволення своїх вимог як звернення стягнення на предмет іпотеки (п. п. 5.2, 5.3. іпотечного договору № 8139 від 28.03.2007 р.). Тому з урахуванням цих обставин місцевий суд прийшов до правильного висновку про те, що виконавчий напис за реєстраційним номером 4204, вчинений 19 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_2, є таким, що не підлягає виконанню. У зв’язку з викладеним колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно і всебічно з’ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом. Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає. Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» відхилити. Рішення Рівненського міського суду від 31 травня 2010 року залишити без змін. Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10793472

Справа № 2-2383/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2010 року м. Рівне Рівненський міський суд Рівненської області у складі : головуючого судді Рогозіна С.В., при секретарі Івченко І.В. з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2 представника відповідача Антонюка О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк”, приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Стрільчука М.М. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк”, приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Стрільчука М.М. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. В позовній заяві вказує, що відповідно до п. 2.1 кредитного договору № 26/3-410-4/12 від 27.04.2006 р. у забезпечення виконання зобов'язань позичальника за даним договором банком прийнято в заставу нерухомість, згідно договору іпотеки № 26/3-410-4/12 від 27 квітня 2009 р. Позивачем передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру, загальною площею 34,3 кв. м., житловою площею 17,5 кв. м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1. 19 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стрільчуком М. М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 4204, яким запропоновано звернути стягнення на однокімнатну квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_1., що належить ОСОБА_1. За рахунок коштів, отриманих від реалізації квартир, пропонується задовольнити вимоги акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" до ОСОБА_1 у розмірі 81813,80 (вісімсот одна тисяча вісімсот тринадцять грн. 80 коп.) гривень, що включає: 1. • суму простроченого основного боргу у розмірі 8861,70 доларів США; 2. • суму прострочених відсотків: 499,77 доларів США; 3. • суму пені: 322,88 гривень; 4. • суму неустойки: 5000,00 гривень. Плату за вчинення виконавчого напису у розмірі 2200 грн. 21 жовтня 2009 р. виконавчий напис нотаріуса направлений на примусове виконання акціонерним комерційним банком "УкрСиббанк" до Відділу Державної Виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області. 05 листопада 2009р. державним виконавцем ВДВС Рівненського міського управління юстиції Довгою І.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису № 4204 виданого 19 жовтня 2009 р. Про зазначені вище дії вона дізналася після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження. Це змусило її звернутися в ВДВС Рівненського міського управління юстиції, де вона вперше, ознайомившись з матеріалами виконавчого провадження, дізнався про наявність зазначених вище документів. Вважає, що виконавчий напис нотаріуса, вчинений 19.10.2009 р. приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стрільчуком М. М. прийнятий з порушенням чинного законодавства України, порушує її права, як власника квартири. В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просять, прийняти рішення, котрим визнати виконавчий напис від 19 жовтня 2009 р. зареєстрований в реєстрі за № 4204, вчинений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стрільчуком М. М. за заявою акціонерного комерційного банку "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, таким, що не підлягає виконанню та судові витрати по справі покласти на відповідачів. Представник відповідача Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” позовні вимоги позивача заперечив з тих підстав, що згідно умов кредитного договору іпотекодавець повинен був систематично погашати кредит і відсотки по ньому. За період користування кредитом іпотекодавцем неодноразово порушувалась процедура і строки погашення як основного боргу так і процентів по кредиту. Останій платіж іпотекодавець провів 22.03.2009 року. Виходячи із вищенаведеного, та на підставі розділу 11 кредитного договору, 22 травня 2009 року строк повернення кредиту був визнаний іпотекодержателем таким що настав, про що іпотекодавець був повідомлений листом вих. № 323/410-9/2-873 від 22.05.2009 р. Вважає, що виконавчий напис вчинений у повній відповідності до приписів чинного законодавства України, через наявність безспірної заборгованості ОСОБА_1, причому повідомлення іпотекодержателя було вручено позивачу вчасно. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Стрільчук М.М. в судове засідання не з’явився, хоча неодноразово повідомлявся про час і місце судового засідання належним чином, про причини нез’явлення до суду не повідомив, заперечення та документи, які витребовувалися судом не надав. Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, вивчивши всі обставини справи, всебічно, повно та об’єктивно дослідивши докази, дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного переконання. Судом встановлено, що 27 квітня 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та фізичною особою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 26/3-410-4/12 та додаткову угоду № 1 від 03 лютого 2009р. за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 12000 (дванадцять тисяч) доларів США, у порядку і на умовах, зазначених у договорі. Відповідно до п. 2.1 кредитного договору № 26/3-410-4/12 від 27.04.2006 р. в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за даним договором банком прийнято в заставу нерухоме майно, згідно договору іпотеки № 26/3-410-4/12 від 27 квітня 2006 р., а саме: однокімнатну квартиру, загальною площею 34,3 кв. м., житловою площею 17,5 кв. м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1. 19 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стрільчуком М. М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 4204, яким запропоновано звернути стягнення на однокімнатну квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_1., що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 11.06.2002 р. ОСОБА_7 приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу, за реєстровим № 2206. За рахунок коштів, отриманих від реалізації квартир, пропонується задовольнити вимоги акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" до ОСОБА_1 у розмірі 81813,80 (вісімсот одна тисяча вісімсот тринадцять грн. 80 коп.) гривень, що включає: суму простроченого основного боргу у розмірі 8861,70 доларів США; суму прострочених відсотків 499,77 доларів США; суму пені 322,88 гривень; суму неустойки 5000,00 гривень та плата за вчинення виконавчого напису у розмірі 2200 грн. 21 жовтня 2009 р. виконавчий напис нотаріуса, направлений на примусове виконання до відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області. 05 листопада 2009 р. державним виконавцем ВДВС Рівненського міського управління юстиції Довгою І.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису № 4204 від 19 жовтня 2009 р. Як стверджує позивач, про зазначені вище дії вона дізналася після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження. Дослідивши кредитний договір № 26/3-410-4/12 від 27 квітня 2006 року, з якого виникли цивільні права та обов'язки між сторонами по справі, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є позиковою операцією банків (кредитним договором), яка підпадає під правове регулювання норм статті 49 Закону України „Про банки та банківську діяльність", статей 1046-1056 ЦК України. Частиною 1 ст. 590 Цивільного кодексу України визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Виконавчий напис № 4204 від 19 жовтня 2009 р, згідно статті 90 Закону України „Про нотаріат" та статті 3 Закону України „Про виконавче провадження" має статус виконавчого документу, який підлягає примусовому виконанню у відповідності до порядку, визначеного Законом України „Про виконавче провадження". Зазначений напис вчинений в порядку пункту 288 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.04 року № 20/5 вчинений на іпотечному договорі № 26/3-410-4/12 від 27 квітня 2006 р, як на документі, що встановлює без спірність заборгованості. Законом України "Про іпотеку" не передбачено право іпотекодержателя до закінчення строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором звертати стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса. Отже, до закінчення строку основного зобов'язання та іпотечного договору відсутні підстави для вчинення виконавчого напису на іпотечному договорі. Пунктом 283 „Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 передбачено, що виконавчий напис на іпотечному договорі вчиняється у зв'язку з простроченням виплат обов'язкових платежів у разі закінчення строку основного зобов'язання та іпотечного договору. Тобто, передбачено пряму заборону вчинення виконавчого напису на іпотечному договорі до закінчення строку основного зобов'язання та іпотечного договору. Цим же пунктом передбачено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Посилання позивача на недотримання вимог пункту 283 Інструкції щодо відсутності завчасного (за 30 днів до вчинення напису) надіслання іпотекодавцю письмової претензії - суд вважає обґрунтованим з огляду на наступне. Виходячи зі змісту заяви банку № 32-3/410-9/2-873 від 22.05.09 року, за змістом якого банк висуває позивачу попередження, про те, що станом на 22 травня 2009 року обліковується прострочена заборгованість, яка складається з простроченої суми боргу у розмірі 241,21 долар США, в тому числі: 18,77 доларів США основного боргу, 222,44 доларів США простроченої заборгованості по процентам. При цьому суд враховує, що сума грошових претензій, виражених у заяві банку № 32-3/410-9/2-873 від 22.05.09 року, не відповідає тій сумі, яку нотаріус запропонував стягнути за написом, таким чином, заяву банку № 32-3/410-9/2-873 від 22.05.09 року не може бути визнано попередженням-претензією до ОСОБА_1, яке має передувати вчиненню напису, з огляду на що суд вважає, що норми пункту 283 Інструкції щодо завчасного надіслання іпотекодавцю письмової вимоги, нотаріусом на дотримані. В цілому, системно аналізуючи порядок та підстави видачі напису, суд дійшов однозначного висновку стосовно того, що вказані дії проведені нотаріусом з порушенням приписів частини 2 статті 19 Конституції України, яка визначає, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Згідно наданого суду пакету документів, подання яких банком передувало вчиненню напису, зазначений виконавчий документ виданий на підставі наступного: 1. - заяви банку про вчинення виконавчого напису; 2. - копії кредитного договору № 26/3-410-4/12 (з додатковою угодою № 1 від 03 лютого 2009р.) від 27.04.2006 року з графіком погашення кредиту; 3. - копії договору іпотеки № 26/3-410-4/12 від 27 квітня 2006 року; 4. - копії листа № 32-3/410-9/2-873 від 22 травня 2009 року; 5. - розрахунку суми боргу за кредитним договором № 26/3-410-4/12 від 27.04.2006 р. Відповідно до імперативних норм статті 88 Закону України „Про нотаріат", пункту 284 Інструкції та підпункту Б частини 2 пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 року № 1172, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Документами, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до норм статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", оскільки тільки первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і складені під час здійснення господарської операції - є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Водночас, при вчиненні напису нотаріус не отримував від банку та ОСОБА_1 первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутніми підстави вважати, що розмір заборгованості ОСОБА_1 перед банком, а також суми штрафних санкцій та процентів, зазначені у написі, є безспірними. Розрахунок боргу, підготовлений працівниками банку щодо наявності грошового зобов'язання товариства по тілу кредиту, відсотках річних та пені - є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків стягувача та не може відображати правові підстави для стягнення відповідних сум та слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог банку до ОСОБА_1 Крім того, судом встановлено, що позивач була позбавлена можливості подати свої заперечення стосовно нарахованих штрафних санкцій та процентів з якими вона не погоджується, оскільки про існування виконавчого напису нотаріуса ОСОБА_1 взнала набагато пізніше після відкриття виконавчою службою виконавчого провадження по зверненню стягнення на предмет іпотеки. Існування розрахунку боргу ОСОБА_1, який був поданий нотаріусу суд не може визнати борговим документом, який підтверджує безспірність стягнення, виходячи з того, що ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що вона незгідна з штрафними санкціями застосованими до неї та нарахованими відсотками і вважає їх завищеними, крім того застосовуючи штрафні санкції банк не врахував її фінансовий та матеріальний стан. З огляду на наведене, нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом, та безспірності характеру правовідносин сторін, чим порушив норми статті 88 Закону України „Про нотаріат”, пункту 284 Інструкції та підпункту Б частини 2 пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає позовні вимоги товариства про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, достатньо обґрунтованими з правової та доказової точки зору. Причиною виникнення спору є безпідставна з правової точки зору (без ознак безспірності стягнення) видача напису нотаріусом, невжиття банком заходів щодо належного пред'явлення претензії та відсутність через вказане у напису сили виконавчого документу. На підставі викладеного, у відповідності до ст. ст. 49, 590, 1046-1056 Цивільного Кодексу України ст. ст. 12, 33 Закону України "Про іпотеку", ст. 49 Закону України „Про банки та банківську діяльність", ст. ст. 10, 60, 88, 130, 212, 213, 215, 220 ЦПК України, п. 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, суд, - В И Р І Ш И В : Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк”, приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Стрільчука М.М. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню – задоволити повністю. Визнати таким, що не підлягає виконанню повністю виконавчий напис реєстраційний номер 4204 вчинений 19 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стрільчуком М.М. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Рівненської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України. Суддя С.В.Рогозін Повний текст рішення виготовлений та підписаний 04.06.2010 року http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11213584

Зависит как от банка с которым судишься так и от конкретной ситуации.

Решение суда первой инстанции, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=813

Определение апелляционного суда г. Киева оставившего в силе данное решение, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1566

Небольшой подарок к дню юриста. Определение апелляционного суда суда г. Киева от 01 июля 2010 года по делу №22-4922 о недействительности кредитного договора с Трансбанком. Решение основано на отсутствии у Трансбанка индивидуальной лицензии.

Можете ему позвонить и сказать, что Вам больше нечего добавить и у Вас нет времени, а в следующий раз Вы придете только если будет повестка.

Справа № 2-1740-1/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2010 року Солом’янський районний суд м. Києва в складі: головуючої-судді ОСОБА_1 при секретарі Хортик О. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк „Надра” про визнання несправедливою умови кредитного договору та визнання недійсним п. 2.6 кредитного договору, в с т а н о в и в : В березні 2010 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обґрунтування, що 14.12.2005 р. між ним та відповідачем було укладено кредитний договір № 25/3/2005/756-ПК/165 на строк 60 місяців з виплатою процентів за користування кредитними коштами на споживчі цілі. Пунктом 2.6 кредитного договору передбачено обов’язок позивача у випадку погашення основного боргу за кредитом з порушенням строку платежу виплачувати відповідачу пеню у розмірі 1 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, в валюті кредиту, наданого за цим договором, що на думку позивача є несправедливою умовою, яка створює істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача, а сама послуга за кредитним договором надається з недоліком (невідповідністю послуги вимогам нормативно-правового акту), а тому просить визнати даний пункт Договору недійсним з моменту його укладення, а також зобов’язати відповідача зарахувати грошові кошти, сплачені відповідачу на виконання умов кредитного договору та зараховані відповідачем як сплата пені за пунктом 2.6 кредитного договору, як оплату суми основного боргу за кредитним договором. В судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним пункт 2.6 кредитного договору з моменту його укладення з підстав, викладених у позовній заяві. Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що кредитний договір № 25/3/2005/756-ПК/165 від 14.12.2005 року укладений сторонами за їх згодою, на підставі їх вільного волевиявлення, відповідає всім умовам правочину, встановленим законодавством України, позивач виконує свої зобов”язання по Договору належним чином, тому просив відмовити у задоволенні позову. Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 14.12.2005 року між сторонами укладено кредитний договір № 25/3/2005/756-ПК/165, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу кредит на строк 60 місяців з виплатою процентів за користування кредитними коштами на споживчі цілі. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов”язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов”язується повернути кредит та сплатити проценти. Пунктом 2.6 Договору передбачено, що у разі прострочення позивачем зобов”язання щодо погашення заборгованості по кредиту – він сплачує пеню у розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, в валюті кредиту, наданого за цим договором. Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов”язань” розмір пені за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін. Однак ст.3 Закону встановлює граничні межі розміру пені, що не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Крім того, при укладенні Договору відповідачем не враховані вимоги ст.18 Закону України „Про захист прав споживачів”, відповідно до яких (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов”язків на шкоду позивача. Згідно п.5 ч.3 ст.18 даного Закону несправедливими є умови договорів про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобов”язань за договором. З урахування викладеного, суд вважає, що встановлений п. 2.6 Договору розмір пені, якої є понад п’ятдесят відсотків більшим, є несправедливою умовою кредитного договору, який створює істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача та суперечить ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”. Позивач отримав від відповідача повідомлення-вимогу від 04.02.2010 р. № 1-7-1623 щодо сплати суми боргу за кредитним договором та пені, сума якої значно перевищує суму боргу та становить понад п’ятдесят відсотків суми кредиту, отриманого позивачем. Ще одним актом цивільного законодавства, що поширюється на правовідносини між позивачем і відповідачем за кредитним договором є Закон України «Про захист прав споживачів». Згідно з ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, а згідно з ч.2 ст.18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є умови договорів про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п’ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов’язань за договором. Суд приходить до висновку, що розмір пені, встановлений пунктом 2.6 кредитного договору, що дав підставу відповідачу нарахувати пеню, розмір якої є понад п’ятдесят відсотків більшим, ніж розмір основного боргу позивача за кредитним договором, є несправедливою умовою кредитного договору, яка створює істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача, та суперечить ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань». Правовим наслідком визнання умови договору несправедливою є визнання такої умови недійсною з моменту укладення договору (ч.5, ч.7 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»). Посилання відповідача на ст.ст. 6, 551, 627 ЦК України щодо свободи сторін у визначенні умов договору, зокрема, щодо розміру пені не спростовують висновків суду, оскільки відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Необхідність дотримання сторонами інших актів цивільного законодавства, вимог розумності і справедливості передбачена й ст.627 ЦК України, на яку посилається відповідач. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1 ст.203 ЦК України. Згідно ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому. Таким чином, п.2.6 Договору щодо обов”язку позивача сплачувати на користь відповідача пеню у розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення - підлягає визнанню недійсним. Згідно ч.7 ст.18 Закону України „Про захист прав споживачів” положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати у сумі 37 грн. 00 коп. Керуючись ст.ст. 3, 208, 209, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 4, 203, 217, 551 ЦК України, ст.ст. 1, 11, 18 Закону України „Про захист прав споживачів”, ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, В И Р І Ш И В: Позов задовольнити. Визнати недійсним пункт 2.6 кредитного договору № 25/3/2005/756-ПК/165 від 14.12.2005 р., укладеного між Відкритим акціонерним товариством комерційним банком „Надра” та ОСОБА_2, з моменту його укладення. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11446412

Справа № 2-108-10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ. 27 серпня 2010 року Мар*їнський районний суд Донецької області в складі: головуючого судді Ступін І.М. при секретарі Готовщикової Т.О. з участю позивача ОСОБА_1 представника відповідача Глушко С.М. Розглянувши в залі суду м. Мар*їнка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі ВАТ Донецька обласна дирекція «Райффайзен Банк Аваль» про поновлення законних прав та інтересів споживача послуг,- В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом в якому вказує, що 25 квітня 2008 року він уклав договір № 014\0-188\221 з Текстильним відділенням № 1 Донецької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» про надання кредиту по програмі «Автомобіль в кредит с особистим вкладом», сума кредиту складала 13 366,00 доларів США. Строк погашення кредиту складав 48 місяців, згідно графіку погашення кредиту позивач щомісячно повинен був погашати кредит рівними частками по 358,24 доларів США, загальна сума виплати з урахуванням процентної ставки складала 17195,75 гривень. Вартість автомобіля складала 75000 гривень, з урахуванням оплати первинного внеску в розмірі 10% то єсть 7500 гривень, сума кредиту складала 67500 гривень, що в переводі в долари по курсу НБУ 5,05 гривень складала 13366,00 доларів США. Після уплати комісії та всіх сум, кредитор відкриває боржнику рахунок та перераховує на рахунок продавця автомобіля суму вартості цього автомобіля 13366 доларів США. Але кредитор безпідставно скоїв ще одну валютно-обмінну операцію, а саме здійснив викуп у позивача 13366 доларів США, то єсть провів операцію не передбачену договором, видав кредит по курсу НБУ 5,05 гривень, конвертував валюту по комерційному курсу 4,80 гривень, у разі чого курсову різницю 4562,16 відніс на рахунок боржника та зобов’язав позивача внести на рахунок банку додаткову вказану суму, пояснив, що вказану суму позивач повинен внести одноразово, а далі оплата буде проводитися за курсом НБУ 5,05 гривень. Але в подальшому при зміні курсу долару, погашення кредиту здійснювалось у гривні по комерційному курсу, а не по курсу НБУ як було передбачено. На звернення позивача до обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» йому доли пояснення, що додаткова валютно-обмінна операція була здійснена законно. Позивач просить суд визнати договір в іноземній валюті недійсним, зобов’язати банк укласти з дати валютного договору, кредитний договір в національні валюті з перерахуванням з урахуванням процентної ставки на момент первісного укладення договору 15,5 %. При перерахуванні зарахувати суму первісного внеску, суму різниці, комісію за надання кредиту. Визнати не законною валютно-обмінну операцію при якій сума різниці була віднесена на рахунок боржника. Зобов*язати кредитора суму курсової різниці 4562,16 гривень зарахувати на рахунок погашення кредиту. Позивач в судовому засіданні позовні вимоги визнав в повному обсязі просить суд їх задовольнити. Відповідач, як в своїх запереченнях, так і в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає, просить суд в задоволенні позову відмовити, мотивуючи тим, що ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» має генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, а тому валютно-обмінна операція яка була проведена є законною, щодо подальшого позивачем погашення кредиту по курсу НБУ також не згоден, вважає, що погашення кредиту повинно здійснюватися по комерційному курсу, що встановлюється кожного дня, а не по курсу НБУ. Вивчивши та проаналізувавши матеріали справи та пояснення сторін, ретельно дослідивши письмові заперечення відповідача, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню, через наступне. В судовому засіданні встановлено, що 25 квітні 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» був укладений кредитний договір № 014\07-188\221, за яким банк надав йому 13366 доларів США для придбання автомобіля, та розрахунки між ним та відповідачем – банком – мають здійснюватися в тій самій валюті. Відповідно до пункту 1 підпункту 1.1.2 вищевказаного договору, згадані гроші в іноземні валюті були надані позивачу для придбання автомобіля, тобто для розрахунків цими грошима в іноземній валюті на території України. Згідно ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93 від 1993 року передбачено, що національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України. Відповідно до п.2 ст.13 Декрету КМУ, уповноважені банки, які отримали від Національного Банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, зокрема відповідач, здійснюють контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи. Отже, здійснення позивачем, резидентом України, розрахунку з іншим резидентом України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ, якої не мали ані він, ані продавець – було порушенням підпункту «г» пункту 4 ст.5 згаданого вище Декрету. Таким чином, відповідач, як агент валютного контролю, не мав права, згідно п.2 ст.13 Декрету КМУ, надавати позивачу кредит в іноземній валюті для здійснення згаданої вище операції. Тому суд вважає доведеним та обґрунтованим твердження позивача ОСОБА_1 про те, що спірний договір, в його теперішньому вигляді, на явно суперечить діючому законодавству України. Суд вважає необґрунтованими твердження відповідача, що передбачена мета кредитування є невід*ємною частиною цього договору. Отже, умовами спірного кредитного договору була передбачена єдина фінансова операція, яку мав здійснити позивач : отримати через банківську установу відповідача іноземну валюту та розрахуватися нею на території України з резидентом України без будь яких ліцензій НБУ. Це свідчить про те, що договір, в його теперішньому вигляді, укладений з метою порушення валютного законодавства. Тому відповідач, як сторона договору, знаючи про це, ще на стадії переговорів про укладення такого договору мав здійснити свої обов’язки агента валютного контролю та відмовитися від його укладення. Більше того, як агент валютного контролю він мав би попередити позивача про незаконність вказаних вище дій з іноземною валютою для запобігання їх в майбутньому. Натомість відповідач, підписав незаконний договір, та видав позивачу кредитні гроші в іноземній валюті, провокуючи його на порушення підпункту «г» пункту 4 ст.5 Декрету КМУ. Таким чином, якщо б суд взяв до уваги твердження відповідача про те, що «позивач та відповідач уклали договір кредитування в іноземній валюті, та тим самим досягли мети, якої прагнули», то дії відповідача мали б бути визначені як безумовне порушення його обов’язків як агента валютного контролю, передбачених п.2 ст.13 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», за яке банк мав би нести відповідальність, передбачену ст.16 п.2 абз.4 того ж Декрету у вигляді позбавлення генеральної ліцензії Національного Банку України на право здійснення валютних операцій або штрафу у розмірі, що встановлюється НБУ. Як вбачається з заперечень відповідача, він заздалегідь усвідомлював неминучість здійснення позивачем конвертації отриманої ним валюти в гривню : «Отримавши кредит, позивач, для того, щоб зі свого боку не порушити вимоги валютного законодавства, повинен був у будь якому разі конвертувати отриману готівку у доларах США в національну грошову одиницю – гривню для розрахунку із продавцем автомобіля. Саме таку ж операцію позивач міг би здійснити у іншій банківській установі, але відповідач без відома позивача провів конвертацію кредитних коштів. Тому суд вважає за необхідне проведену відповідачем валютно-обмінну операцію, при якій курсова різниця в сумі 4562,16 гривень були зарахована на рахунок позивача, визнати не законною та зобов’язати відповідача зарахувати вищевказану суму в рахунок погашення кредиту. Через вище наведені обставини суд вважає доведеним твердження позивача про те, що відповідач усвідомлював, що акт видачі йому в кредит готівкою іноземної валюти носить формальний характер, а насправді ця валюта виступає не як засіб платежу, а як еквівалент Національній валюті України, необхідної для використання кредиту за цільовим призначенням. Це підтверджено квитанцією банку про проведення конвертації валюти, та квитанціями які сплачував позивач щомісячно в рахунок погашення кредиту, в яких вказано, що сума в доларах США еквівалентна сумі в гривнях. Тому суд вважає доведеним, що спірний договір є удаваним правочином, бо сторони насправді уклали між собою договір кредитування в Національній валюті України, що не суперечить законодавству України, але відповідач замаскував його під договір кредитування в іноземній валюті, який суперечить Декрету Кабінету Міністрів України. Суд вважає доведеним, що ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» на момент укладення спірного договору, маючи дозвіл та ліцензію НБУ, мало право надавати кредити в іноземній валюті, але це право відповідача носить загальний характер. Воно не поширюється та не може поширюватися на випадки, коли такі операції суперечать законодавству України, а саме Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93 від 1993 року. Суд вважає обґрунтованим твердження позивача про те, що його права порушуються спірним договором, бо, через коливання курсу долару до національної валюти України він в теперішній час вимушений сплачувати значно більшу суму в гривнях, ніж фактично отримав від банку, та більші суми процентів в гривнях, ніж це фактично передбачено договором. Відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. У зв’язку з задоволенням позову в повному обсязі суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судові витрати : держмито в сумі 51 гривня та інформаційне-технічне забезпечення в сумі 120 гривень. Керуючись ст..ст.10,11,212-215 ЦПК України, ст..235 ЦК України, суд – В И Р І Ш И В : Позовні вимоги ОСОБА_1 до ВАТ «Райффайзенбанк Банк Аваль» в особі ВАТ Донецька обласна дирекція «Райффайзенбанк Банк Аваль» про поновлення законних прав та інтересів споживача послуг – задовольнити. Визнати кредитний договір № 014\07-188\221 від 25 квітня 2008 року укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» в особі начальника Текстильного відділення № 1 Донецької обласної Дирекції «Райффайзен Банк Аваль» - удаваним правочином. Визнати кредитний договір № 014\07-188\221 від 25 квітня 2008 року укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» в особі начальника Текстильного відділення № 1 Донецької обласної Дирекції «Райффайзен Банк Аваль» - укладеним в Національній валюті України. Зобов*язати Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в особі начальника Текстильного відділення № 1 Донецької обласної Дирекції «Райффайзен Банк Аваль» провести перерахування з урахуванням процентної ставки на момент первісного укладення договору 15,5 %, за мінусом урахувати суму первісного внеску, суму курсової різниці, комісію за надання кредиту. Визнати проведену Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» в особі начальника Текстильного відділення № 1 Донецької обласної Дирекції «Райффайзен Банк Аваль» валютно-обмінну операцію, при якій курсова різниця в сумі 4562,16 гривень були зарахована на рахунок ОСОБА_1 – не законною. Зобов*язати Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в особі начальника Текстильного відділення № 1 Донецької обласної Дирекції «Райффайзен Банк Аваль» суму курсової різниці 4562 (чотири тисячі п’ятсот шістдесят дві) гривні 16 копійок зарахувати в рахунок погашення кредиту ОСОБА_1 згідно договору № 014\07-188\221 від 25 квітня 2008 року. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі начальника Текстильного відділення № 1 Донецької обласної Дирекції «Райффайзен Банк Аваль» судові витрати : держмито 51 (п’ятдесят одна) гривня и інформаційне-технічне забезпечення 120 (сто двадцять) гривень. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана в судову палату по цивільним справам Апеляційного суду Донецької області через Мар»їнський районний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11463344

Подробно данный вопрос рассматривался здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=834В двух словах могу сказать, чем меньше Вы скажете тем будет для Вас лучше. Вы имеете права вообще не давать пояснений сославшись на ст. 63 Конституции Украины.

Договор поручительства Приватбанка с Верусом признан недействительным ВХСУ. Само постановление Днепропетровского апелляционного хозсуда и ВХСУ о недействительности договора поручительства между Приватбанком и Верусом здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1480

Справа № 2-12771/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (заочне, в порядку гл. 8 розділу ІІІ ЦПК України) 10 вересня 2010 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська У складі: Головуючого судді - Башмакова Є.А. При секретарі - Жук Ю.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Акціонерний комерційний інноваційний банк “УкрСиббанк”, ОСОБА_3 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, – В С Т А Н О В И В: В серпні 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до Акціонерний комерційний інноваційний банк “УкрСиббанк”, ОСОБА_3 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними. Позивачі у своєму позові посилалися на те, що 14.12.2006 року між ОСОБА_1 та АКІБ „УкрСиббанк” укладено кредитний Договір №11092690000. Відповідно до п.п. 1.1. кредитного договору Банк зобов’язався надати Позичальникові кредитні кошти в сумі 70 000 доларів США, а Позичальник сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах визначених цим договором. Кредитними коштами у п.1.2.2 кредитного договору зазначено, що Позичальник зобов’язується повернути Банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту. Згідно Додатку 1 до договору погашення кредиту встановлюється у доларах США. У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним Договором №11092690000 від 14.12.2006 року між ОСОБА_2 та Банком був укладений договір іпотеки №11092690000/1, що був посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Руденко В.А., реєстровий № 180. Відповідно до умов договору іпотеки, ОСОБА_2, передала Банку в іпотеку нерухоме майно - а саме : квартиру, яка знаходиться в АДРЕСА_1. 26.08.2008 року між АКІБ “УкрСиббанк” та ОСОБА_3 був укладений договір про відступлення права вимоги по кредитному, відповідно до якого АКІБ «УкрСиббанк» передав ОСОБА_3 право вимоги по кредитному договору № 11092690000 від 14.12.2006 р. 26.08.2008 року між АКІБ „УкрСиббанк” та ОСОБА_3 був укладений договір про відступлення прав іпотекодержателя за договором іпотеки №11092690000/1 укладений між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» від 14.12.2006 року, який був посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Колодій Л.М., зареєстрований в реєстрі за № 3744. Крім того, позивачі у своєму позові посилались на те, що в порушення ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. 53 Закону України «Про національний банк України» у кредитному договорі зобов’язання виражене у іноземній валюті, а не в гривні, що є єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведені розрахунків між резидентами на території України. Також, посилалися на те, що надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. У відповідності до Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” застосування кредитування в іноземній валюті на території України потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Такої індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій АКІБ «УкрСиббанк» не мав. Крім того, на день укладання кредитного Договору іноземний курс валюти становив 1USD=5,05 грн., та на сьогоднішній день становить 1USD=7,90 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним Договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку позивачам необхідно сплачувати, в звязку із чим значно погіршився їх фінансовий стан, у зв’язку з чим такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як в супереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договоренних прав та обовязків на шкоду Позичальника, споживача кредитних послуг, тому позивачі вимушені були звернутися до суду з позовом та просили суд визнати недійсним кредитний Договір № 11092690000 від 14.12.2006 року, укладений між ОСОБА_1 та АКІБ „УкрСиббанк”; визнати недійсним Договір іпотеки 11092690000/1 від 14.12.2006 року, укладений між ОСОБА_2 та АКІБ „УкрСиббанк”, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Руденко В.А., реєстровий №180; визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги від 26.08.2008 р., укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3; визнати недійсним Договір про відступлення прав іпотекодержателя за Договором іпотеки 11092690000/1 укладений між ОСОБА_2 та АКІБ „УкрСиббанк”, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Руденко В.А., реєстровий №180., укладеного 26.08.2008 року між АКІБ „УкрСиббанк” та ОСОБА_3 посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Колодій Л.М. зареєстрований в реєстрі за №3744; виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за Договором іпотеки №11092690000/1, укладеним між ОСОБА_2 та АКІБ „УкрСиббанк” та Договором про відступлення прав іпотекодержателя від 26.08.2008 року між АКІБ „УкрСиббанк” та ОСОБА_3, а саме квартира, яка знаходиться в АДРЕСА_1., яка належить ОСОБА_2. У судовому засіданні представник позивача – позовні вимоги підтримав у повному обсязі та їх задоволені наполягав. Відповідач АКІБ “УкрСиббанк” в судове засідання не з’явився, про день та годину розгляду даної цивільної справи повідомлявся судом належним чином неодноразово поштою. Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, про день та годину розгляду даної цивільної справи повідомлявся судом належним чином неодноразово поштою. За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю відповідачів згідно ст. 169 ЦПК України. Суд вислухавши пояснення представника позивача, оцінивши добуті та представлені докази, перевіривши матеріали справи, вважає що позовні вимоги позивачів підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 14.12.2006 року між ОСОБА_1, та АКІБ „УкрСиббанк” укладено кредитний Договір №11092690000, відповідно до умов якого Банк зобов’язався надати Позичальникові кредитні кошти в суммі 70 000 доларів США, а Позичальник сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах визначених цим договором. Пунктом 1.2.2 кредитного договору передбачено, що Позичальник зобов’язується повернути Банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (Додаток 1 до договору).Згідно Додатку 1 до договору погашення кредиту встановлюється у доларах США. Також, судом встановлено, що 14.12.2006 р. в якості забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним Договором №11092690000 від 14.12.2006 року між ОСОБА_2 та Банком був укладений договір іпотеки №11092690000/1, який був посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Руденко В.А., реєстровий № 180, відповідно до умов договору іпотеки, ОСОБА_2, передала Банку в іпотеку нерухоме майно - а саме: квартиру, яка знаходиться в АДРЕСА_1. Судом встановлено, що 26.08.2008 року між АКІБ “УкрСиббанк” та ОСОБА_3 був укладений договір про відступлення права вимоги по кредитному, відповідно до якого АКІБ «УкрСиббанк» передав ОСОБА_3 право вимоги по кредитному договору № 11092690000 від 14.12.2006 р. 26.08.2008 року був укладений договір про відступлення прав іпотекодержателя за договором іпотеки №11092690000/1 укладений між мною ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Руденко В.А., реєстровий №180.., укладеного 26.08.2008 року між АКІБ „УкрСиббанк” та ОСОБА_3 посвідченим приватним нотаріусом ДМНО Колодій Л.М., зареєстрований в реєстрі за № 3744. Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов’язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов’язань. Чинний Цивільний Кодекс України розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання. Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 524 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. 35 Закону України „Про Національний Банк України” гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функцій банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який з урахуванням припису статті 4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. Відповідно до статті 2 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності „ ліцензування, в тому числі, банківської діяльності , професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із статтею 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність ” документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: • надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; • використання іноземної валюти на території україни як засобу платежу або як застави. Таким чином, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” пункту 1.10. Положення „Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу ” одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачене умовами ліцензії. Грошові зобов’язання можуть бути вираженні в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені статтею 527 Цивільного кодексу України. Крім того, на день укладання кредитного Договору іноземний курс валюти становив 1USD=5,05 грн., та на сьогоднішній день становить 1USD=7,91 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним Договором. Згідно статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав, з шанування прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати, як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її становлення до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов’язків. Розумність - це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу). Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час з порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріпленні у статті 3 Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як в супереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду Позичальника, споживача кредитних послуг. Несправедливістю є, зокрема, умови кредитного Договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного Договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону Банк покладає, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на Позичальника за кредитним Договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний Договір пункт, що значно погіршує становище Позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій, що дає право для Позичальника відповідно до статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів ”, суб’єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови Договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Таким чином, кредитний договір має бути в цілому на вимогу споживача визнаним недійсним. Згідно із статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсністю основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення якщо інше не встановлено цим Кодексом. Отже, договір іпотеки також повинен бути визнаний недійсним. Вирішуючи питання, щодо розподілу судових витрат, відповідно до ст. 88 ЦК України, враховуючи результат вирішення цієї справи судові витрати підлягають стягненню з відповідача . На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 203, 215, 236, 524, 527, 548 ЦК України, ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів ”, ст. 35 Закону України „Про Національний Банк України”, Закону України „Про банки і банківську діяльність ”, Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ”, ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 208, 209, 212-215, 224 ЦПК України, суд – В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними – задовольнити. Визнати недійсним кредитний Договір № 11092690000 від 14.12.2006 року, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк”. Визнати недійсним Договір іпотеки 11092690000/1 від 14.12.2006 року, укладений між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним Банком „УкрСиббанк”, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Руденко В.А., реєстровий №180. Визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги від 26.08.2008 р., укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3. Визнати недійсним Договір про відступлення прав іпотекодержателя за Договором іпотеки 11092690000/1 укладений між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк” від 14.12.2006 р., посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Руденко В.А., реєстровий №180., укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк” та ОСОБА_3 26.08.2008 р., посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Колодій Л.М. зареєстрований в реєстрі за №3744. Виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за Договором іпотеки №11092690000/1, що був посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Руденко В.А.., реєстровий №180, укладеним між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк” та Договором про відступлення прав іпотекодержателя за Договором іпотеки №11092690000/1 укладений між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк”, що був посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Руденко В.А., реєстровий №180 укладений 26.08.2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк” та ОСОБА_3 посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Колодій Л.М. зареєстрований в реєстрі за №3744., а саме квартира, яка знаходиться в АДРЕСА_1., яка належить ОСОБА_2. Стягнути з Акціонерного комерційного інноваційного банка «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 34, 00 гривень. Стягнути з Акціонерного комерційного інноваційного банка «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 на користь позивачів витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 37, 00 гривень. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого цим Кодексом. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Суддя: Є.А. Башмаков http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11457783

Справа №2-3232-10. Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 серпня 2010 року КІРОВСЬКИЙ РАЙОНИЙ СУД міста ДОНЕЦКА в складі: судді - АНІСІМОВОЇ Н.Д. при секретарі - ШЕВЧЕНКО О.О. за участю представника позивачки - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Донецьку цивільну справу за позовом: ОСОБА_2,ОСОБА_3 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА « УКРСИББАНК» « ПРО РОЗІРВАННЯ КРЕДИТНИХ ДОГОВОРІВ, ДОГОВОРІВ ПОРУКИ, ІПОТЕЧНОГО ДОГОВОРУ, ДОГОВОРУ ПРО ВІДПОВІДАЛЬНЕ ЗБЕРІГАННЯ ДОКУМЕНТІВ». В С Т А Н О В И В : Позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА « УКРСИББАНК» « ПРО РОЗІРВАННЯ КРЕДИТНИХ ДОГОВОРІВ, ДОГОВОРІВ ПОРУКИ, ІПОТЕЧНОГО ДОГОВОРУ, ДОГОВОРУ ПРО ВІДПОВІДАЛЬНЕ ЗБЕРІГАННЯ ДОКУМЕНТІВ». В судовому засіданні представник позивачів показала суду що 18 липня 2006 року між ПАТ «УкрСибБанк « та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 11019816000 згідно якого ОСОБА_2 було надано кредит у сумі 207 050 гривень на придбання нерухомого майна. Кредит надавався на строк з 18.07. 2006 року по 16.07. 2027 року під 15,5% річних. Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов*язань за кредитним договором між Банком та дружиною ОСОБА_2 ОСОБА_3 та матір*ю дружини позивача - ОСОБА_5 (яка на час розгляду справи померла) були укладені договори поруки № 24083 від 18.07. 2006 року та № 24084 від 18.07. 2006 року ,у відповідності до яких вони зобов*язалися солідарно відповідати за виконання зобов*язань ОСОБА_2 у повному обсязі по укладеному кредитному договору. Також банк зобов*язав позивача укласти з ним додатковий кредитний договір № 11019817000 від 18.07. 2006 року згідно якого йому позивачу ОСОБА_2 був наданий кредит у формі поновлювальної кредитної лінії,що дорівнює 1942 гривні 41 коп. Даний кредитний договір було укладено на виконання умов кредитного договору № 110198816000 від 18.07. 2006 року для страхового платежу до Страхової компанії в разі його несвоєчасній сплати. 18.07. 2006 року між Банком та позивачем ОСОБА_2 було укладено також іпотечний договір на виконання умов кредитного договору № 11019816000 від 18.07. 2006 року. Того ж дня Банком були вилучені оригінали правовстановлюючих документів, а саме: договір купівлі-продажу нерухомого майна ,що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 про що був складено відповідний акт приймання-передачі документів від 18.07. року та договір відповідального зберігання документів від 18.07. 2006 року. Пунктом п*ятим договору передбачено,що строк зберігання документів-до повного виконання клієнтом зобов*язань по кредитному договору № 11019816000 від 18.07.2006 року. Рішенням Кіровського районного суду міста Донецька від 26.02.2009 року у справі № 2-273-09 за позовом АКІБ «УкрСибБанк» до ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_5 « Про стягнення заборгованості за кредитним договором»,що набуло чинності 09.03. 2009 року позов АКІБ « УкрСибБанк» було задоволено частково та стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_2 ОСОБА_3 на користь АКІБ « УкрСибБанк» заборгованість за кредитним договором № 11019816000 від 18.07. 2006 року у сумі 190 821 гривня 20 коп,заборгованість по процентам – 14 161 грн. 28 коп. пеня в розмірі 7374 грн. 68 коп., а всього 212 357 грн. 16 коп,а також суму судового збору в розмірі 1700 гривень та витрати по інформаційно-технічному забезпеченню розгляду справи в розмірі30 гривень, а всього – 214 087 грн. 16 коп. 22 січня 2010 року Кіровськом районним судом міста Донецька було винесено ухвалу у справі № 6-7\10 ,у відповідності до якого було вирішено розстрочити виконання рішення Кіровського районного суду міста Донецька від 26.02.2009 року у справі №№ 2- 273-09 за позовом АКІБ « УкрСибБанк» до ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_5 « про стягнення заборгованості за кредитним договором « шляхом зобов*язання боржників щомісячно перераховувати на користь банку грошову суми у розмірі 5 000 гривень до погашення всієї суми заборгованості. На теперішній час вказана ухвала набула чинності. У відповідності до ч.1 ст. 1054 ЦК УКРАЇНИ за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов*зується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах,встановлених договором, а позичальник зобов*язується повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, відповідач звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, враховуючи платежі майбутнього періоду,строк сплати яких ще не настав. Тим самим, відповідач власним волевиявленням замінив кінцевий строк дії кредитного договору,який встановлений самим кредитним договором 16.07. 2027 року ( пункт 1.2.1 , 1.2.2 Кредитного договору). 09. 03. 2009 рішення суду про стягнення всієї суми заборгованості, в тому числі платежів,строк сплати яких ще не настав,набуло законної чинності. Вважаємо, що відповідач позбавив права користуватись кредитними коштами до 16.07. 2027 року згідно графіку платежів,встановленого кредитним договором шляхом примусового стягнення всієї суми кредиту. Виходячи з вищенаведеного, вважає що відповідач не має права в подальшому (після процедури примусового стягнення ) отримувати прибуток у вигляді відсотків, оскільки строк дії договору закінчився (шляхом перенесення ). Також, враховуючи те, що правовідносини між сторонами врегульовані рішенням суду, ухвалою суду про зміну способу та порядку виконання рішення, виконавчим листом та процедурою примусового стягнення відповідно до Закону України « Про виконавче провадження « та іншими нормативними актами,інші положення кредитного договору стають неактуальними та недіючими. Звідси кредитний договір має бути розірваним (згідно ст. 631 ЦК УКРАЇНИ). Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК УКРАЇНИ договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та і інших випадках, встановлених договором або законом. Істотними є таке порушення стороною договору,коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Просить суд розірвати кредитний договір № 11019816000 від 18.07. 2006 року, розірвати кредитний договір № 11019817000 від 18.07. 2006 року, розірвати договір поруки № 24083 від 18.07. 2006 року, розірвати іпотечний договір, укладений між ПАТ « УкрСибБанк» та ОСОБА_2 від 18.07. 2006 року. Зняти заборону щодо відчуження нерухомого майна,а саме: квартири,що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, внести до державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру щодо нерухомого об*єкту, а саме: квартири, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, розірвати договір про відповідальне зберігання документів від 18.07. 2006 року та зобов*язати ПАТ « УкрСибБанк» повернути позивачу оригінали правовстановлюючих документів на нерухоме майно, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1. Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з*явилися, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку,надали суду заяви про розгляд справи у їх відсутність. Представник відповідача –Публічного Акціонерного Товариства « УкрСибБанк»в судове засідання надав письмові заперечення відповідно до яких він не погодився з позовними вимогами з огляду на наступне: позовні вимоги є безпідставними та які не відповідають умовам договору та чинного законодавства. Так, стаття 652 ЦК УКРАЇНИ передбачає можливість розірвання договору у зв*язку з істотною зміною обставин,якими сторони керувалися при укладенні договору. Розірвання договору з цієї підстави на вимогу заінтересованої особи в судовому порядку можливе за наявності одночасно чотирьох умов, зазначених у ч.2 ст. 652 ЦК УКРАЇНИ, а саме: - на момент укладення договору сторони керувались тим,що така зміна обставин не настане, - зміна обставин зумовлена причинами,які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всієї своїй турботливості та обачності,які від неї вимагалися, - виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору, - із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає,що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Постановою Верховного Суду України від 15.05.2007 року встановлено, що саме істотна зміна обставин не є підставою для розірвання вимагаючи розірвання договору на цій підставі позивач з урахуванням положень ст.. 60 ЦПК УКРАЇНИ щодо обов*язку доказування, повинен довести,зокрема,впевненість сторін у момент укладення договору в тому,що така зміна обставин не настане. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору,який знайшов своє відображення у статтях 3 та 627 ЦК УКРАЇНИ .Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов,де фіксуються взаємні права та обов*язки учасників. Кредитним договором передбачені гарантії його виконання,зокрема, позичальник підтвердив,що повністю розуміє всі умови договору,свої права та обов*язки за договором і погоджується з ними. Відповідно до ст.. 1046 ЦК УКРАЇНИ за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі,визначені родовими ознаками, а позичальник зобов*язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Стаття 1049 ЦК УКРАЇНИ зобов*язує позичальника повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку встановленому договором. Також обов*язок позичальника повернути кредит та сплатити проценти передбачені ст.. 1054 ЦК УКРАЇНИ. Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов*язання у розумінні вимог ст. 617 ЦК УКРАЇНИ. Стаття 625 ЦК УКРАЇНИ прямо вказує,що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов*язання. Договір є обов*язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено ст. 629 ЦК УКРАЇНИ. Банк свої зобов*язання по договору виконав належним чином та у повному обсязі - надав кредитні кошти,а позичальник отримав те,на що розраховував-кошти в іноземній валюті,, а тому співвідношення майнових інтересів сторін при виконанні договору не порушується. Отже,зміна обставин, на які посилається позивачі, жодним чином не пов*язана з умовами виконання договору. Пунктами 1 та 2 ст. 651 ЦК УКРАЇНИ обумовлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін,якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї їз сторін у разі істотного порушення другою стороною та в інших випадках. Законом встановлено, що істотним є таке порушення стороною договору,коли внаслідок завдання цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору,тобто істотним слід визнавати таке порушення,яке тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору. З боку відповідача - АТ « УкрСибБанк» усі умови договору про надання споживчого кредиту № 11019816000 від 18.07. 2006 року позивачу - ОСОБА_2 були виконані у повному обсязі, а саме: позивачу були надані кредитні кошти у розмірі 207 050 гривень. Саме з боку позивача було порушення умов кредитного договору, а саме: п.п. 1.2.2 та 1.2.4 кредитного договору, яким закріплено зобов*язання позивача повернути кредит у повному обсязі в терміни та в розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі,обумовленому умовами кредитного договору. Вищезазначені зобов*язання позивач не виконував,тому відповідач АТ « УкрСибБанк» був вимушений звернутися за захистом своїх порушених прав, наданих кредитним договором та чинним законодавством до Кіровського районного суду міста Донецька відносно стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11019816000 від 16.07. 2006 року. 26.02. 2009 року Кіровський районний суд міста Донецька задовольнив позов АТ « УкрСибБанк» в повному обсязі. В той же час п. 9.5 Кредитного договору закріплено, що строк дії даного договору встановлюється з дати його укладення ( дати підписання договору сторонами) до повного повернення Банку всієї суми кредиту за договором та повного погашення банку всієї суми кредиту дп договором та повного погашення плати за кредит і неустойки, у разі ії нарахування. Пунктом 9.13 Кредитного договору зазначено наступне: сторони домовилися вважати ,що уклавши цей договір, позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами цього договору, підтверджує свої права та обов*язки за цим договором і погоджується з ним, підтверджує свою здатність умови договору, та що всі умови договору йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього. Вищенаведене свідчить про те, що позивач підписанням кредитного договору дав згоду з усіма умовами кредитного договору та усвідомлював той факт що договір про надання споживчого кредиту № 11019816000 від 18.07. 2006 року діє не до 16 липня 2027 року ,а до повного повернення банку всієї суми кредиту за договором та повного погашення плати за кредит. На теперішній час наданий позивачу кредит відповідачу не повернуто. Крім того, відповідно до ст.. 559 ЦК УКРАЇНИ зобов*язання позивачів за кредитним договором, договором іпотеки та договорами поруки можуть бути припинені тільки після повернення кредиту, сплати процентів та пені. Просить суд в задоволенні позовних вимог- відмовити. Заслухавши пояснення представника позивачів, вивчивши матеріали справи, суд вважає що позовні вимоги ОСОБА_2,ОСОБА_3 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА « УкрСибБанк» « « ПРО РОЗІРВАННЯ КРЕДИТНИХ ДОГОВОРІВ, ДОГОВОРІВ ПОРУКИ, ІПОТЕЧНОГО ДОГОВОРУ, ДОГОВОРУ ПРО ВІДПОВІДАЛЬНЕ ЗБЕРІГАННЯ ДОКУМЕНТІВ» є обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню, з наступних підстав: У відповідності до ч.1 ст. 1054 ЦК УКРАЇНИ за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов*язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов*язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч.2 ст. 651 ЦК УКРАЇНИ договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. В судовому засіданні було встановлено що 18 липня 2006 року між АКІБ « УкрСибБанк « ( на час розгляду справи ПАТ « УкрСибБанк») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 11019816000 згідно якого ОСОБА_2 було надано кредит у сумі 207 050 гривень на придбання нерухомого майна. Кредит надавався на строк з 18.07. 2006 року по 16.07. 2027 року під 15,5% річних. Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов*язань за кредитним договором між Банком та дружиною ОСОБА_2 ОСОБА_3 та матір*ю дружини позивача - ОСОБА_5 (яка на час розгляду справи померла) були укладені договори поруки № 24083 від 18.07. 2006 року та № 24084 від 18.07. 2006 року ,у відповідності до яких вони зобов*язалися солідарно відповідати за виконання зобов*язань ОСОБА_2 у повному обсязі по укладеному кредитному договору. Також банк зобов*язав позивача укласти з ним додатковий кредитний договір № 11019817000 від 18.07. 2006 року згідно якого йому позивачу ОСОБА_2 був наданий кредит у формі поновлювальної кредитної лінії,що дорівнює 1942 гривні 41 коп. Даний кредитний договір було укладено на виконання умов кредитного договору № 110198816000 від 18.07. 2006 року для страхового платежу до Страхової компанії в разі його несвоєчасній сплати. 18.07. 2006 року між Банком та позивачем ОСОБА_2 було укладено також іпотечний договір на виконання умов кредитного договору № 11019816000 від 18.07. 2006 року. Того ж дня Банком були вилучені оригінали правовстановлюючих документів, а саме: договір купівлі-продажу нерухомого майна ,що знаходиться за адесою: АДРЕСА_1 про що був складено відповідний акт приймання-передачі документів від 18.07. року та договір відповідального зберігання документів від 18.07. 2006 року. Пунктом п*ятим договору передбачено,що строк зберігання документів-до повного виконання клієнтом зобов*язань по кредитному договору № 11019816000 від 18.07.2006 року. Рішенням Кіровського районного суду міста Донецька від 26.02. 2009 року у справі № 2- 273 -09 за позовом АКІБ « УкрСибБанк» до ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_5 « Про стягнення заборгованості за кредитним договором»,що набуло чинності 09.03. 2009 року позов АКІБ « УкрСибБанк» було задоволено частково та стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_2 ОСОБА_3 на користь АКІБ « УкрСибБанк» заборгованість за кредитним договором № 11019816000 від 18.07. 2006 року у сумі 190 821 гривня 20 коп,заборгованість по процентам – 14 161 грн. 28 коп. пеня в розмірі 7374 грн. 68 коп., а всього 212 357 грн. 16 коп,а також суму судового збору в розмірі 1700 гривень та витрати по інформаційно-технічному забезпеченню розгляду справи в розмірі 30 гривень, а всього – 214 087 грн. 16 коп. 22 січня 2010 року Кіровськом районним судом міста Донецька було винесено ухвалу у справі № 6-7\10 ,у відповідності до якого було вирішено розстрочити виконання рішення Кіровського районного суду міста Донецька від 26.02. 2009 року у справі №№ 2- 273-09 за позовом АКІБ « УкрСибБанк» до ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_5 « про стягнення заборгованості за кредитним договором « шляхом зобов*язання боржників щомісячно перераховувати на користь банку грошову суми у розмірі 5 000 гривень до погашення всієї суми заборгованості. На теперішній час вказана ухвала набула чинності. У відповідності до ч.1 ст. 1054 ЦК УКРАЇНИ за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов*зується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах,встановлених договором, а позичальник зобов*язується повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, відповідач звернувся до суду з позовом про достроков стягнення заборгованості за кредитним договором, враховуючи платежі майбутнього періоду,строк сплати яких ще не настав. Тим самим, відповідач власним волевиявленням змінив кінцевий строк дії кредитного договору,який встановлений самим кредитним договором 16.07. 2027 року ( пункт 1.2.1 , 1.2.2 Кредитного договору). 09. 03. 2009 рішення суду про стягнення всієї суми заборгованості, в тому числі платежів,строк сплати яких ще не настав,набуло законної чинності. Суд вважає, що відповідач позбавив права користуватись кредитними коштами до 16.07. 2027 року згідно графіку платежів,встановленого кредитним договором шляхом примусового стягнення всієї суми кредиту. Виходячи з вищенаведеного, суд вважає що відповідач не має права в подальшому (після процедури примусового стягнення ) отримувати прибуток у вигляді відсотків, оскільки строк дії договору закінчився (шляхом перенесення). Також, враховуючи те, що правовідносини між сторонами врегульовані рішенням суду,ухвалою суду про зміну способу та порядку виконання рішення,виконавчим листом та процедурою примусового стягнення відповідно до Закону України « Про виконавче провадження « та іншими нормативними актами,інші положення кредитного договору стають неактуальними та недіючими. Суд вважає що кредитний договір має бути розірваним (згідно ст. 631 ЦК УКРАЇНИ). Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК УКРАЇНИ договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та і інших випадках, встановлених договором або законом. Істотними є таке порушення стороною договору,коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. При таких обставинах суд вважає за необхідне розірвати кредитний договір № 11019816000 від 18.07. 2006 року, розірвати кредитний договір № 11019817000 від 18.07. 2006 року,укладений між позивачем ОСОБА_2 та ПАТ « УкрСибБанк «. Також суд вважає за необхідне розірвати договір поруки № 24083 від 18.07. 2006 року, розірвати іпотечний договір, укладений між ПАТ « УкрСибБанк» та ОСОБА_2 від 18.07. 2006 року та розірвати договір про відповідальне зберігання документів від 18.07. 2006 року та зобов*язати ПАТ « УкрСибБанк» повернути позивачу оригінали правовстановлюючих документів на нерухоме майно, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1. оскільки відповідно до ст. 559 ЦК УКРАЇНИ порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов*язання, відповідно до рішення суду від 26 лютого 2009 року з відповідачки ОСОБА_3 в солідарному порядку стягнена грошова сума по стягненню заборгованості за кредитним договором. Разом з тим, суд вважає за необхідне не знімати заборону щодо відчуження нерухомого майна,а саме: квартири,що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, та не вносити до державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру щодо нерухомого об*єкту, а саме: квартири, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, оскільки судом встановлено, що позивачами по позову свої зобов*язання по рішенню суду по поверненню грошової суми відповідачу не виконано в повному обсязі, накладення заборони на відчуження нерухомого майна було здійснено саме з метою забезпечення цих обов*язків позивачів. На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 16, 425, 526, 549, 550, 1048, 1049, 1050 1052,1054 ЦК УКРАЇНИ, ст. ст. 10,60, 212-215 ЦПК УКРАЇНИ, суд - В И Р І Ш И В : Розірвати кредитний договір № 11019816000 від 18.07. 2006 року , укладений між ОСОБА_2 та ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ « УКРСИББАНК». Розірвати кредитний договір № 11019817000 від 18.07. 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ « УКРСИББАНК». Розірвати договір поруки № 24083 від 18.07. 2006 року,укладений між ОСОБА_3 та ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ « УКРСИББАНК». Розірвати іпотечний договір, укладений 18 липня 2006 року між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ « УКРСИББАНК» та ОСОБА_2 Розірвати договір про відповідальне зберігання документів від 18.07. 2006 року між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ « УКРСИББАНК» та ОСОБА_2 та зобов*язати ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО « УКРСИББАНК» повернути ОСОБА_2 оригінали правовстановлюючих документів на нерухоме майно, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2,ОСОБА_3 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА « УКРСИББАНК» « Про зняття заборону щодо відчуження нерухомого майна,а саме внесення до державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру щодо нерухомого об*єкту «- відмовити. Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається протягом 20 днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження. Суддя: АНІСІМОВА Н.Д. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11028053

Справа № 2-1100/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2010 року Бериславський районний суд Херсонської області у складі: головуючого судді Сіянка В. М. за участю секретаря Тимофієнко І. М. представника: ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бериславі Херсонської області в залі суду цивільну справу за первісним позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про внесення змін до договору, визнання договору недійсним, розірвання договору, припинення договору, В С Т А Н О В И В: ПАТ «Універсал Банк» звернулося до суду з первісним позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в загальній сумі 1544231,20 грн., з яких 2274,94 грн. заборгованість за кредитом; 61869,75 грн. заборгованість по відсоткам, 1480005,16 грн. сума дострокового стягнення кредиту, 81,35 грн. заборгованість за підвищеними відсотками, посилаючись на те, що 14.01.2008 року між сторонами було укладено кредитний договір № 046-2008-021, відповідно до п.п. 1.1. якого позивач зобов’язувався надати відповідачці кредитні послуги у валютах, вказаних у договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 191015,00 швейцарських франків на споживчі потреби та сплати комісійної винагороди за надання кредиту на строк з 14.01.2008 року по 10.01.2038 року, а відповідачка зобов’язувалася погасити кредит, сплатити за його користування проценти в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором. Позивач свої зобов’язання за договором виконав у повному обсязі, а відповідачка, натомість, свої зобов’язання в повному обсязі не виконує, допустила прострочену заборгованість в сумі 2274,94 грн. заборгованість за кредитом; 61869,75 грн. заборгованість по відсоткам. У відповідності до п.п. 5.2.5 кредитного договору позивач має право вимагати від відповідачки дострокового повернення всієї наданої їй суми кредиту та сплати плати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення в порядку, у разі порушення відповідачкою термінів погашення будь-яких грошових зобов’язань за договором. Сума дострокового погашення кредиту складає 1480005,16 грн. та 81,35 грн. - заборгованість за підвищеними відсотками. З посиланням на ст. ст. 509, 525, 526, 549, 554, 623-625 ЦК України просив задовольнити позовні вимоги. Позивач у судове засідання свого представника не направив, надіслав до суду письмову заяву про розгляд справи у відсутність представника позивача, в якій представник позивача підтримав первісний позов та заперечував проти задоволення зустрічного позову (а. с. 135), а також надіслав письмові заперечення проти зустрічного позову, які зводяться до наступного. Надання кредиту у валюті не заборонено чинним законодавством, є однією із основних банківських операцій і при підписанні кредитного договору сторони узгодили між собою валюту зобов’язання, якою є швейцарські франки. Відповідач за зустрічним позовом має видану Національним Банком України ліцензію на здійснення банківських операцій, визначених п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», в тому числі здійснення кредитування в іноземній валюті. Пунктом «в» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлена вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентом кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Таким чином законодавчо не визначено межі щодо термінів і сум кредитів, про які йде мова в п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а тому банки мають право видавати резидентам України кредити в іноземній валюті без наявності індивідуальної ліцензії, на підставі генеральної ліцензії НБУ, що також підтверджено листом НБУ від 07.12.2009 року № 13-210/7871-22612. Просив у задоволенні зустрічного позову відмовити. Представник відповідачки ОСОБА_1 у судовому засіданні первісний позов не визнав, підтримав вимоги зустрічного позову, які зводяться до наступного. 14.01.2008 року між сторонами було укладено Кредитний договір № 046-2008-021, відповідно до п.п. 1.1. якого Кредитор зобов’язується надати Позичальнику на умовах цього Договору грошові кошті у сумі 191015 (сто дев’яносто одна тисяча п’ятнадцять) швейцарських франків, а Позичальник зобов’язується сплатити проценти за користування Кредитом в розмірі 9,45 (дев’ять цілих сорок п’ять сотих) % річних в порядку, на умовах та в строки, визначені згідно умов цього Договору. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 874739,06 гривень за курсом НБУ на день укладення цього Договору. Тобто, таким чином договором визначено: - надання Відповідачем Позивачу грошових коштів у валюті – швейцарській франк; - сума зобов’язання (кредиту) - 191015 (сто дев’яносто одна тисяча п’ятнадцять) швейцарських франків; - зобов’язання Позивача прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом; - розмір процентів за користування кредитом 9,45 (дев’ять цілих сорок п’ять сотих) % річних; - вказана сума кредиту дорівнює в гривневому еквіваленті 874739,06 гривень. Крім того п. 1.5 Договору визначає, що погашення платежів за кредитом здійснюється позичальником в валюті кредиту. Проте, вказані пункти не відповідають вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного. Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов’язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов’язань. Ст. 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Проте, в порушення вказаних норм чинного законодавства України валютою зобов’язання згідно п.1.1 договору вказано швейцарській франк, і сума договору визначена в швейцарських франках, в гривні визначено еквівалент суми кредиту без правильного прописання такої суми прописом. Позивачка згідно п. 1.1 договору отримала від відповідача грошові кошти у швейцарських франках, про що свідчить банківська виписка по рахунку. Сплата відсотків за договором згідно п. 1.5 Договору здійснювалась позичальником в валюті кредиту – тобто у швейцарських франках. надання відповідачем та отримання позивачем грошових коштів (кредиту) у швейцарських франках та подальше проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операцій щодо: — надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; — використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. На момент укладення договору Позивач була і на даний час – громадянкою України, тобто резидентом; індивідуальної ліцензії на одержання та використання іноземною валюти на території України як засобу платежу не отримувала; кредит отримувала для придбання нерухомого майна: трикімнатної квартири (вказано в п. 1.3 Договору) і продавцем вказаного нерухомого майна був також громадянин України; кредит отримала в валюті – швейцарській франк, сплату відсотків за користування кредиту та інші платежі за Договором згідно вимог відповідача здійснювала в валюті. Відповідно із підпунктами "а", "в" та "е" підпункту 6.1 та підпунктів 6.2 Постанови Національного банку від 30.05.2007, № 200 "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України" фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках: - сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; - сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; - оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Також згідно підпункту 6.3 пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та службових відрядженнях. Даний перелік операцій при яких фізичні особи резиденти можуть використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу є вичерпним і відповідно до вимог чинного законодавства України позивач повинна була отримати індивідуальну ліцензію для: - отримання кредиту в валюті; - використання іноземної валюти як засобу платежу при сплаті відсотків за користування кредиту та інших платежів за Договором. Таким чином кредитний договір, укладений між сторонами, не відповідає чинному законодавству України як на момент його укладення так і на даний момент. Тому п. 1.1 Договору потребує приведення у відповідність до вимог чинного законодавства, сума зобов’язання повинна бути визначена в гривні, валютою зобов’язання та валюта виконання зобов’язання також повинна бути вказана гривня, пп. 1.5 та 2.5 (відповідно Додаток 2) повинні бути визнані недійсними з дати укладення Договору. Крім того, пунктом п. 2.12 Договору встановлено: «Кредитор може збільшити процентну ставку, зазначену у пункті 1.1 Договору, у разі: зміни Національним банком України розміру чинної облікової ставки та\або у разі запровадження адміністративних та\або інших заходів, які збільшують вартість коштів на українському ринку, та\або у випадку зміни ставок LIBOR, EULIBOR, та\ або в інших випадках, якщо кредитор обґрунтовано вважає, що така зміна відповідає ринковим умовам або має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів Кредитора. Про зміну процентної ставки Кредитор має повідомити Позичальника письмово: - за 15 календарних днів додати зміни процентної ставки. При цьому у разі незгоди зі зміною процентної ставки Позичальник має право у строк не пізніше останнього робочого дня, що передує даті початкової дії нової процентної ставки, достроково повернути Кредитору всю суму кредитних коштів, отриманих за цим Договором (в тому числі несплачену суму кредиту), сплатити йому в повному обсязі нараховані проценти за користування кредитом та інші витрати, що підлягають сплаті Кредитору згідно умов цього Договору і лише за умови повного виконання всіх зобов’язань за цим Договором розірвати цей Договір протягом 7 календарних днів з дати набрання чинності нового розміру процентної ставки. Письмова форма повідомлення Кредитором Позичальника про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом передбачає направлення Кредитором відповідного письмового повідомлення Позичальнику поштою та \або шляхом розміщення відповідних повідомлень на дошках оголошень у приміщеннях установ Кредитора та \ або іншим засобом. Факт непогашення Позичальником у строк, що передує даті початку дії нової процентної ставки, на користь Кредитора всієї суми існуючої заборгованості Позичальника за цим Договором (а саме: неповернення всієї суми кредиту, несплата всієї суми нарахованих процентів та інших платежів) є згодою Позичальника з таким новим розміром процентної ставки” Тобто, в даному пункті Договору: - закріплено право Позивача в односторонньому порядку змінювати в сторону збільшення процентну ставку; - визначено підстави для збільшення процентної ставки; - зазначено порядок повідомлення Відповідача про вказані дії Позивача. Проте, умови п. 2.12 Договору не відповідають вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного. Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Згідно статті 3 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісності та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів, поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Також стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими і умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Крім того стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-ІІІ, передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки як складову частину кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі. Тобто, банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте, зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена виключно на підставах, передбачених законодавством України. Відповідно до вимог до п.4 ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів ” у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України, що також відповідає пункту 3.5 Постанови Національного банку України № 168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (далі – Правила №168), де вказано, що банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише у разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Тобто, редакція п. 2.12 Договору значно звужує права Позивача, як споживача, порівняно з Відповідачем, не відповідає вимогам справедливості, добросовісності, розумності та суперечить вимогам чинного законодавства України в частині підстав та порядку внесення змін до Договору щодо збільшення процентної ставки, що кореспондується з ч.2 , 3 ст. ст. 1056 - 1 , ст. 203 , 215 , 217 ЦК України (набули чинності з 09.01.2009) якими визначено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Згідно із статі 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Також абзацом 2 п. 8.5 Договору визначено, що Позичальник розуміє наслідки настання валютних ризиків за кредитом в іноземній валюті, та йому повідомлена інформація щодо методики визначення курсів і комісій, пов’язаних з конвертацією. Слід зазначити, що Позивач не має відповідної освіти та кваліфікації для оцінки валютних ризиків. Крім того дана умова Договору є несправедливою, так, як всупереч принципу добросовісності і її наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позивача, споживача кредитних послуг. Фактично даний пункт є способом зловживання правом Відповідачем, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, Відповідач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на Позивача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Також даний пункт Договору значно погіршує становище Позивача, як споживача порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій та дає право для Позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", і дає право вимагати визнання недійсним даного пункту. Відповідно до ч.1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У розумінні ст. 263 ЦК України непереборна сила – це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія, дещо таке, що виходить за рамки буденності. Тобто, непереборна сила – це надзвичайна та невідворотна зовнішня подія, що позбавляє можливості за даних обставин запобігти негативним наслідкам її прояву, непереборна сила є об’єктивним явищем, тобто подією, яка не залежить від волі, свідомості та бажання людини. При цьому така подія, як правило, має стосовно діяльності суб’єкта зовнішній характер втручання Надзвичайним визначається явище, яке перевищує все ординарне, типове, звичайне. Невідворотність дії не переборної сили тісно пов’язання з її надзвичайним характером. Як правило, саме надзвичайний характер події не дає можливості особі запобігти та відвернути настання негативних наслідків. Непереборною силою є об’єктивна подія, запобігти її прояву не здатна не тільки конкретна особа з урахуванням її фізичних, економічних, технічних та інших можливостей, а й за даних умов і будь-яка інша особа, враховуючи стан науки та техніки. Категорія «непереборна сила» має відносний, оціночний характер. За таких обставин, враховуючи конкретні обставини справи, світова фінансова криза 2008 р. є саме такою надзвичайною та невідворотною подією, яка законом визначається як непереборна сила. При цьому на її надзвичайність вказує світовий глобальний масштаб кризи, її великі, негативні, невідворотні наслідки, яки не залежать ні від волі людини, ні від волі окремих держав, та не могли бути ніким передбачені. Слід зазначити, що настання економічної кризи в Україні визнано вищим органом законодавчої влади – Верховною Радою України прийняттям наступних Законів України: Закону України від 23 червня 2009 року N 1533-VI “Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи” Закону України від 31.10.2008, № 639-VI "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України"; Закону України від 18.12.2008, № 694-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості" Закону України від 25.12.2008, № 799-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення” Закону України від 25.12.2008, № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва"; Закону України від 04.02.2009, № 922-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання негативним наслідкам впливу світової фінансової кризи на розвиток агропромислового комплексу; Закону України від 25.06.2009, № 1573-VI "Про внесення змін до статті 31 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" щодо зменшення впливу світової економічної кризи на діяльність електронних засобів масової інформації в Україні Положеннями даних законодавчих актів визначено наявність кризових явищ в економіці України починаючи з 31.10.2008 року, а ст. 3 Закону України від 25.12.2008, № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" визначена тривалість даних явищ до 01.01.2012 року. Тобто наявність кризових явищ в економіці України є загальновідомими обставинами і відповідно до ч. 2 ст. 61 ЦПК України не потребує доказування. Світова фінансова криза та її прояви в Україні негативно вплинули на фінансовий стан обох сторін Договору. Банк захистив свої інтереси шляхом: - підвищення відсоткової ставки за Договором в односторонньому порядку (про що вказано в Позовній заяві Відповідача); - ініціювання звернення з позовом до суду з метою дострокового стягення суми кредиту, чим фактично в односторонньому порядку змінив умови кредитного договору і стягує кошти одночасно і одноразово. Слід зазначити, що при укладені Договору Позивач виходив з того, що грошова одиниця України – гривня буде стабільною, і відповідно доходи та вартість валюти також, і ця стабільність дозволить здійснювати оплати за Договором протягом всього строку кредиту. Проте, внаслідок настання економічної кризи в країні сталося стрімке зростання курсу швейцарського франку, суттєве зменшення доходу Позивача - на дату укладення Договору дохід Позивача становив 11353,72грн., що за курсом НБУ становило 2479,29 швейцарських франків. Станом на дату розгляду справи Позивач знаходиться в досить скрутному фінансовому становищі: - на утриманні Позивача знаходиться малолітня дитина; - Позивач знаходиться в відпустці по догляду за дитиною по досягненню нею трирічного віку; - розмір соціальної допомоги на дитину, як отримує Позивач становить 130,00 грн.; - суттєво знизилась вартість придбаного житлового приміщення. Слід зазначити, що фінансова криза, зростання вартості швейцарського франку, суттєве зменшення платоспроможності Позивача, зменшення вартості придбаного житлового приміщення, підвищення відсоткової ставки за Договором та ініціювання звернення з позовом до суду, про одночасне та одноразове стягнення кредиту та відсотків – є істотною зміною обставин, які фактично змінились настільки, що Сторони не уклали б Договір, якби вказані обставини мали місце на дату укладення Договору. Зі свого боку Позивач неодноразово звертався до Відповідача з проханням здійснити реструктуризацію заборгованості та внести відповідні зміни до Договору з врахуванням викладених вище обставин. Проте дані пропозиції Позивача не було прийнято Відповідачем. Тому враховуючи, що Сторони не досягли згоди щодо приведення Договору у відповідність з обставинами, що істотно змінились, а також те, що наявними є наступні умови: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Відповідно до ст. 652 ЦК України Договір має бути розірваним. Згідно ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Також враховуючи скрутний фінансовий стан Позивача та керуючись ст. 217 та 373 ЦПК України просить суд розстрочити виконання рішення суду. Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника, вважає заявлені у справі позови такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав. Судом встановлено, що 14.01.2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та відповідачкою за первісним позовом було укладено кредитний договір № 046-2008-021, відповідно до п.п. 1.1. якого банк зобов’язувався надати відповідачці за первісним позовом кредитні послуги у валютах, вказаних у договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 191015,00 швейцарських франків на споживчі потреби та сплати комісійної винагороди за надання кредиту на строк з 14.01.2008 року по 10.01.2038 року, а відповідачка зобов’язувалася погасити кредит, сплатити за його користування проценти в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором (далі – Договір) (а. с. 5-12). Згідно п. 1.1. статуту позивач є правонаступником усіх прав та обов’язків ВАТ «Універсал Банк» (а. с. 30). На виконання умов Договору сторони погодили між собою графік платежів (а. с. 13-16). 14.01.2008 року позивач за первісним позовом видав відповідачці кредит в сумі 167000 доларів США, що еквівалентно 843350,00 грн. (а. с. 17) та суперечить умовам Договору щодо надання кредиту у швейцарських франках та суми еквіваленту в гривнях. Відповідно до п. 2.12. Договору кредитор може збільшити процентну ставку, зазначену у пункті 1.1. договору, у разі зміни Національним банком України розміру чинної облікової ставки та/або у разі запровадження адміністративних та/або інших заходів, які збільшують вартість коштів на українському ринку, та/або у випадку зміни ставок LIBOR, EULIBOR, та/або в інших випадках, якщо кредитор обґрунтовано вважає, що така зміна відповідає ринковим умовам або має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів Кредитора. Про зміну процентної ставки Кредитор має повідомити Позичальника письмово: - за 15 календарних днів додати зміни процентної ставки. При цьому у разі незгоди зі зміною процентної ставки Позичальник має право у строк не пізніше останнього робочого дня, що передує даті початкової дії нової процентної ставки, достроково повернути Кредитору всю суму кредитних коштів, отриманих за цим Договором (в тому числі несплачену суму кредиту), сплатити йому в повному обсязі нараховані проценти за користування кредитом та інші витрати, що підлягають сплаті Кредитору згідно умов цього Договору і лише за умови повного виконання всіх зобов’язань за цим Договором розірвати цей Договір. За ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Згідно ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовим установам забороняється в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки або інших платежів, передбачених кредитним договором або графіком погашення боргу, за винятком випадків, встановлених законом. Фінансовим установам забороняється вимагати дострокового погашення несплаченої частини боргу за кредитом та розривати в односторонньому порядку укладені кредитні договори у разі незгоди позичальника із пропозицією фінансової установи збільшити процентну ставку або інший платіж, передбачений кредитним договором або графіком погашення боргу". Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів та інших платежів, передбачених договором» положення цього Закону застосовуються до усіх кредитних договорів, які були укладені або продовжують діяти після набрання чинності цим Законом. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Таким чином вимога зустрічного позову про визнання недійсним п. 2.12. Договору задоволенню не підлягають, так як дана умова договору, викладена в п. 2.12. Договору є нікчемною з моменту укладення договору, і рішення суду з цього приводу не вимагається, а суд вважає за можливе застосувати наслідки нікчемного правочину, а саме відмовити позивачу за первісним позовом у стягненні суми процентів (відсотків), підвищених в односторонньому порядку банком з 9,45 % до 11,45 % (а. с. 25) та зарахуванні суми підвищених відсотків та бере за основу розрахунок суми заборгованості за кредитом, наданою позивачкою за зустрічним позовом станом на 10.08.2010 року, яка є найближчою до дати винесення рішення по даній справі та вирахувана з урахуванням проплат, зроблених позивачкою після звернення банку до суду та з розрахунку процентів за користування кредитом, передбачених договором, а саме 9,45 % річних (а. с. 134). Вимога позивачки за зустрічних позовом про визнання недійсними пунктів 1.5, 2.5, абз. 2 п. 8.5. Договору та приведення п.п. 1.1. договору до редакції, зазначеної позивачкою в зустрічному позові задоволенню не підлягають, оскільки у відповідності до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України. Таким чином ст. 99 Конституції України, закріплюючи за гривнею правовий статус грошової одиниці України, не визначає сферу її обігу і не встановлює будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Згідно ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленого законом. Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Пунктом «в» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлена вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентом кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Твердження позивачки та її представника про необхідність отримання індивідуальної ліцензії НБУ на видачу кредиту в іноземній валюті також не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду справи, оскільки як на момент видачі кредиту, а також на сьогоднішній день, законодавчо не визначено межі щодо термінів і сум кредитів, про які йде мова в п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а тому банки мають право видавати резидентам України кредити в іноземній валюті без наявності індивідуальної ліцензії, на підставі генеральної ліцензії НБУ, що також підтверджено листом НБУ від 07.12.2009 року № 13-210/7871-22612. Натомість вимога позивачки за зустрічним позовом про розірвання Договору підлягає задоволенню, виходячи із нижче викладеного. Відповідно до анкети-заяви щомісячний дохід позивачки на момент отримання кредиту складав 11886 грн., а сукупний щомісячний дохід сім’ї позивачки складав 27628 грн. (а. с. 20). При цьому, згідно графіку платежів, позивачка щомісяця повинна була сплачувати 1597,53 швейцарських франків. Відповідно, в перерахунку на швейцарські франки на момент отримання кредиту позивачка отримувала в місяць 2595 швейцарських франків доходу, а сукупний сімейний дохід складав 6033 швейцарських франків, що дозволяло позивачці розраховувати на можливість своєчасного та у повному обсязі погашення кредитних зобов’язань згідно графіку погашення кредиту (а. с. 97). 02.07.2008 року позивачка народила дитину та пішла у декретну відпустку (а. с. 98-100) і наразі отримує допомогу на утримання дитини в розмірі 130 гривень на місяць (а. с. 101). Згідно ст. 607 ЦК України зобов’язання припиняється неможливістю його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Відповідно до ч.1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У розумінні ст. 263 ЦК України непереборна сила – це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія, дещо таке, що виходить за рамки буденності. Тобто, непереборна сила – це надзвичайна та невідворотна зовнішня подія, що позбавляє можливості за даних обставин запобігти негативним наслідкам її прояву, непереборна сила є об’єктивним явищем, тобто подією, яка не залежить від волі, свідомості та бажання людини. При цьому така подія, як правило, має стосовно діяльності суб’єкта зовнішній характер втручання Надзвичайним визначається явище, яке перевищує все ординарне, типове, звичайне. Невідворотність дії не переборної сили тісно пов’язання з її надзвичайним характером. Як правило, саме надзвичайний характер події не дає можливості особі запобігти та відвернути настання негативних наслідків. Непереборною силою є об’єктивна подія, запобігти її прояву не здатна не тільки конкретна особа з урахуванням її фізичних, економічних, технічних та інших можливостей, а й за даних умов і будь-яка інша особа, враховуючи стан науки та техніки. Категорія «непереборна сила» має відносний, оціночний характер. Суд погоджується з думкою позивачки за первісним позовом про те, що світова фінансова криза 2008 р. є саме такою надзвичайною та невідворотною подією, яка законом визначається як непереборна сила. При цьому на її надзвичайність вказує світовий глобальний масштаб кризи, її великі, негативні, невідворотні наслідки, яки не залежать ні від волі людини, ні від волі окремих держав, та не могли бути ніким передбачені. Настання економічної кризи в Україні визнано вищим органом законодавчої влади – Верховною Радою України прийняттям наступних Законів України: Закону України від 23 червня 2009 року N 1533-VI “Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи” Закону України від 31.10.2008, № 639-VI "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України"; Закону України від 18.12.2008, № 694-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості" Закону України від 25.12.2008, № 799-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення” Закону України від 25.12.2008, № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва"; Закону України від 04.02.2009, № 922-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання негативним наслідкам впливу світової фінансової кризи на розвиток агропромислового комплексу; Закону України від 25.06.2009, № 1573-VI "Про внесення змін до статті 31 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" щодо зменшення впливу світової економічної кризи на діяльність електронних засобів масової інформації в Україні Положеннями даних законодавчих актів визначено наявність кризових явищ в економіці України починаючи з 31.10.2008 року, а ст. 3 Закону України від 25.12.2008, № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" визначена тривалість даних явищ до 01.01.2012 року. Тобто наявність кризових явищ в економіці України є загальновідомими обставинами і відповідно до ч. 2 ст. 61 ЦПК України не потребує доказування. Світова фінансова криза та її прояви в Україні негативно вплинули на фінансовий стан обох сторін Договору. Суд враховує ту обставину, що при укладені Договору позивачка за зустрічним позовом виходила з того, що грошова одиниця України – гривня буде стабільною, і відповідно доходи та вартість валюти також, і ця стабільність дозволить їй здійснювати оплати за Договором протягом всього строку кредиту. Проте, внаслідок настання економічної кризи в країні сталося стрімке зростання курсу швейцарського франку, суттєве зменшення доходу позивачки. Суд погоджується з викладеними позивачкою обґрунтуваннями в зустрічному позові про те, що фінансова криза, зростання вартості швейцарського франку, суттєве зменшення платоспроможності позивачки, підвищення відсоткової ставки за договором та ініціювання звернення з позовом до суду, про одночасне та одноразове стягнення кредиту та відсотків – є істотною зміною обставин, які фактично змінились настільки, що Сторони не уклали б Договір, якби вказані обставини мали місце на дату укладення Договору. При цьому суд також враховує, що позивачка неодноразово зверталася до відповідача з проханням здійснити реструктуризацію заборгованості та внести відповідні зміни до Договору з врахуванням викладених вище обставин. Проте дані пропозиції позивачки не було прийнято відповідачем (а. с. 105-109). Тому враховуючи, що сторони не досягли згоди щодо приведення Договору у відповідність з обставинами, що істотно змінились, а також те, що наявними є наступні умови: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона, відповідно до ст. 652 ЦК України Договір підлягає розірванню. Згідно ч. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Вимога позивачки за зустрічним позовом про припинення дії договору поруки від 14.01.2008 року № 046-2008-02-Р задоволенню не підлягає, оскільки позивачка не є стороною даного договору і фактично є неналежним позивачем за даною вимогою. Вимоги позивача за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, а саме підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача 886620,84 грн., з яких 24151,34 грн. відсотки за кредитом, 2189,93 прострочена заборгованість за кредитом та 860279,57 грн. сума залишку кредиту станом на 10.08.2010 року (а. с. 134). Суд також вважає за можливе, з урахуванням матеріального та сімейного стану відповідачки за первісним позовом та вжитих нею заходів по погашенню заборгованості перед позивачем, розстрочити виконання рішення суду рівномірними щомісячними платежами по 7500 гривень щомісяця до повного погашення присудженої до стягнення судом суми. Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 11, 16, 23, 215-216, 236, 526, 533, 536, 651-653, 1046-1050, 1054-1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 11, 57-66, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, В И Р І Ш И В: Первісний позов публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» 24151,34 грн. відсотки за кредитом, 2189,93 прострочена заборгованість за кредитом, 860279,57 грн. сума залишку кредиту, 1700 гривень судового збору та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 888440 (вісімсот вісімдесят вісім тисяч чотириста сорок) гривень 84 копійки. Розстрочити виконання рішення шляхом стягнення платежів рівними частками по 7500 гривень щомісячно, починаючи з місяця, в якому рішення суду набирає законної сили до повного погашення суми заборгованості. В задоволенні решти позовних вимог – відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про внесення змін до договору, визнання договору недійсним, розірвання договору, припинення договору задовольнити частково. Розірвати кредитний договір № 046-2008-021 від 14 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк». В задоволенні решти позовних вимог – відмовити. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Херсонської області через Бериславський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя В. М. Сіянко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11345738

Во превых обратитесь с заявлением к госрегистратору, что Вы не присутствовали на собрании акционеров и не принимали никаких решений, заявление нужно сделать в нотариальной форме. Далее, если договориться не удается, обратитесь к руководству банка с описанием вышеизложенной ситуации. Дальнейшие действия необходимо будет совершать в зависимости от действий Ваших опонентов. Необходима будет помощь, звоните.

Апелляция оставила в силе данное решение. Как только появится, сразу размещу.

Решение Шевченковского районного суда г. Киева №2-10547/10 от 14.07.2010 о признании недействительными договоров кредита, поручительства и ипотеки со Сбербанком России и рассрочкой платежей на 60 месяцев.