ANTIRAID

Отвечу по порядку:1. Данный пункт договора является никчемным в связи с нарушением целого ряда нормативных актов и международных договоров. 2. Никаких действий с точки зрения нотариуса совершать не нужно ни нотариусу ни сторонам. Конечно Вы можете уведомить банк о том, что прописали ребенка в квартире, которая является предметом ипотеки.

Проценты обязательно перестанут начисляться в двух случаях:1. Срок кредитного договора закончен; 2. Действие кредитного договора прекращено судом или соглашением сторон.

Предложите банку добровольно реализовать автомобиль, а остаток долга просто списать. Многие банки на это уже идут. Только все предложения направляйте письменно и обязательно укажите какая сумма Вами уже выплачена и за какую Вы планируете реализовать автомобиль, чтобы банк видел, что он все равно в выигрыше, а даже если так и не будет то выигрыш банка очевиден. Деньги за минусом небольшой суммы они получат уже сегодня, а по другому только через год судов и то значительно меньше, а остальное им и так придется списать.

Справа №2-1727/09 ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2010 року Вінницький районний суд Вінницької області у складі : головуючого: судді Гриценко І.Г. при секретарі: Казьміревській Л.В. за участю представника відповідача ОСОБА_1 філії ВАТ ВТБ Банк, ВАТ ВТБ Банк (м.Київ) - ОСОБА_2, розглянувши в у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_1 філії ВАТ ВТБ Банк, ВАТ ВТБ Банк (м.Київ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_3 звернулася до Вінницького районного суду з вищезазначеним позовом. Рішенням Вінницького районного суду від 09.12.2009 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_1 філії ВАТ ВТБ Банк, ВАТ ВТБ Банк (м.Київ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а саме, виконавчий напис від 11.08.2009 року, що зареєстрований в реєстрі №3418, який вчинений приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_4 визнано таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою апеляційного суду Вінницької області зазначену цивільну справу з апеляційною скаргою представника ВАТ ВТБ Банк на рішення Вінницького районного суду від 09.12.2009 року повернуто до Вінницького районного суду для усунення недоліків, а саме – вирішення питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог ст.ст. 214, 215 ЦПК України. Позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, що суд вважає не є перешкодою для розгляду питання щодо розподілу судових витрат. Представник відповідача банку - ОСОБА_2 суду пояснив, що в вирішенні питання щодо судових витрат покладається на розсуд суду. Заслухавши думку представника банку, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що слід ухвалити додаткове рішення з наступних підстав. Відповідно до п. 6 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати. Ст. 88 ч.1 ЦПК України передбачає – стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Тому, суд вважає, що судові витрати понесені позивачем необхідно стягнути солідарно з приватного нотаріуса Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 і ВАТ ВТБ Банк (м.Київ), який являється юридичною особою, оскільки ОСОБА_1 філія ВАТ ВТБ Банк не є юридичною особою. Керуючись ст. 88, п. 4 ч. 1 ст. 220 ЦПК України, суд – ВИРІШИВ: Доповнити рішення Вінницького районного суду від 09 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_1 філії ВАТ ВТБ Банк, ВАТ ВТБ Банк (м.Київ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнути солідарно з приватного нотаріуса Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, ВАТ ВТБ Банк (м.Київ) на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 1160 гривень 28 копійок і 120 грн. витрат за ІТЗ розгляду справи. Додаткове рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7859775

Справа №2-1727/09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2009 року Вінницький районний суд Вінницької області у складі : головуючого: судді Гриценко І.Г. при секретарі: Казьміревській Л.В. за участю представника позивача ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2 філії ВАТ ВТБ Банк ОСОБА_3, приватного нотаріуса ОСОБА_4 розглянувши в у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до приватного нотаріуса Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_2 філії ВАТ ВТБ Банк, ВАТ ВТБ Банк (м.Київ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,- ВСТАНОВИВ: В позовній заяві ОСОБА_5 просить винести рішення, яким визнати виконавчий напис від 11.08.2009 року, вчинений приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу, щодо задоволення вимог ВАТ ВТБ Банк по кредитному договору №419 від 02.06.2006 року у розмірі 13 763,18 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 106028,79 гривень, за рахунок коштів, отриманих від реалізації автомобіля марки RENAULT моделі MEGANE 1.4 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1, таким, що не підлягає до виконання, посилаючись на те, що тільки з 25.08.2009 року дізналась про виконавчий напис, отримавши постанову державного виконавця відділу ДВС ОСОБА_2 районного управління юстиції ОСОБА_6 про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Калинівського нотаріального округу № 3418 від 11.08.2009 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ВАТ ВТБ банк боргу в розмірі 107634 грн. Цією ж постановою було накладено арешт на все майно, яке належить ОСОБА_5 При ознайомленні з оригіналом виконавчого напису, який знаходиться в матеріалах виконавчого провадження, було встановлено, що ним пропонується задовільнити вимоги ВАТ ВТБ банк по кредитному договору №419 від 02.06.2006 року у розмірі 13763,18 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 106028,79 гривень, за рахунок коштів, отриманих від реалізації автомобіля марки RENAULT моделі MEGANE 1.4 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1. На думку позивача даний виконавчий напис винесено нотаріусом з порушенням вимог законодавства, а тому він не підлягає до виконання на підставі наступного. Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою від 29.06.1999 року №1172 визначено, що підставами для стягнення заборгованості у безспірному порядку проводиться за нотаріально посвідченими угодами , що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості. Згідно з вказаними вище вимогами закону нотаріус не мав права вчиняти виконавчого напису, оскільки кредитний договір № 419 від 02.06.2006 року, укладений між ВАТ ВТБ Банк та ОСОБА_5, з якого виникають зобов'язання по погашенню заборгованості ОСОБА_5 - не був укладений в нотаріально-посвідченій формі. Договір же застави автомобіля є похідним від кредитного договору і є лише способом забезпечення зобов'язань за основним договором. Тобто заборгованість ОСОБА_5 перед ВАТ ВТБ Банк виникла не з умов передбачених договором застави автомобіля, а зі змісту кредитного договору, про те нотаріус не мав права досліджувати виконання його умов та робити висновок про безспірність вимог кредитора, адже він не був нотаріально посвідчений. Заборгованість ОСОБА_7 перед ВАТ ВТБ Банк не є безспірною. Про цей факт свідчить те, що 25.06.2009 року господарським судом Вінницької області було винесено ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство СПД ОСОБА_5. Цією ж ухвалою було введено мораторій на задоволення вимог її кредиторів, а також накладено арешт на все належне їй майно. Вимоги ВАТ ВТБ банк були заявлені в заяві про банкрутство, але в іншій сумі, ніж вказує нотаріус в своєму написі - 85 тис. гривень (згідно напису 106 028,79 грн.). Тобто сума заборгованості є спірною. Крім того, відповідно до виконавчого напису з ОСОБА_5 пропонується стягнення пені, нарахованої за період з 1 квітня 2009 року по 9 серпня 2009 року. Згідно ч. 4 ст. 12 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Враховуючи те, що справа про банкрутство ОСОБА_5 порушена 25.06.2009 року, з цього моменту згідно Закону пеня за порушення договірних зобов'язань не могла нараховуватись, але нотаріус в своєму написі на це не зважає і стягує її включно по 9.08.2009 року. Крім того, вчинення виконавчого напису під час відкритої процедури про банкрутство не може бути належним способом захисту прав кредитора суб'єкта, щодо якого вона порушена. Щодо цього є спеціальний порядок, передбачений ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і він передбачає можливість всіх кредиторів заявити свої вимоги до арбітражного керуючого, який внесе їх до реєстру і подасть на затвердження господарського суду. В подальшому ці вимоги будуть задовольнятись почергово за рахунок майна боржника. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав, просив його задоволити, дав пояснення аналогічні змісту позовної заяви. Також пояснив, що окрім зазначених в позові підстав визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, також слід врахувати, що заборгованість ОСОБА_5 не є безспірною, так як на час вчинення виконавчого напису 11.08.2009 року, в ОСОБА_2 районному суді слухалася цивільна справа за позовом ВАТ ВТБ Банк до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по кредитному договору №419 від 02.06.2006 року, по якій Вінницьким районним судом було винесено рішення від 12.08.2009 року про задоволення позову банку, та стягнення з ОСОБА_5 боргу за цим же кредитним договором, що і вчинено виконавчий напис нотаріусом. Відповідач ОСОБА_4 позов не визнав, заперечив щодо його задоволення, пояснив, що вчинений ним виконавчий напис від 11.08.2009 року є законним і підлягає до виконання, так як вчинений відповідно до закону і не порушує вимог чинного законодавства, яким регулюється порядок вчинення виконавчого напису, а саме законів України «Про нотаріат», «Про Заставу», ЦК України, постанови КМУ №1172, інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, та інших. Представник відповідача ВАТ ВТБ Банк ОСОБА_3 позов не визнав, заперечив щодо його задоволення, пояснив, що 02 червня 2006 p. між АКБ «Мрія», на даний час банк змінив назву на ВАТ ВТБ Банк в особі ОСОБА_2 філії та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №419, відповідно до якого банк надав ОСОБА_5 кредит в сумі 18812 доларів США, і що з метою забезпечення викладених в кредитному договорі зобов»язань, було також 02.06.2006 року укладено договір застави, відповідно до якого предметом застави є автомобіль марки RENAULT моделі MEGANE, 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1. Так як ОСОБА_5 в порушення умов кредитного договору не повертає банку кредит, отриманий для придбання вказаного автомобіля, тому банк звернувся до Вінницького районного суду з позовом про стягнення суми кредиту з відповідача. В ході розгляду судом справи, банк також звернувся до приватного нотаріуса Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 і 11.08.2009 року був вчинений виконавчий напис щодо звернення стягнення на автомобіль RENAULT, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, про вчинення виконавчого напису, по цьому ж кредитному договору. ОСОБА_5, Вінницький районний суд вони не повідомляли про вчинення виконавчого напису і 12.08.2009 року Вінницький районним судом було постановлено заочне рішення про стягнення суми кредиту з ОСОБА_5 Вважають, що виконавчий напис і рішення суду являються законними і підлягають обидва до виконання. Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника відповідача, та вивчивши матеріали справи, а саме: виконавчий напис, постанову державного виконавця, копію ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство, договір застави, та інші матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають до задоволення, а саме: виконавчий напис, від 11.08.2009 року, який вчинений приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, з наступного. Судом встановлено, що 02 червня 2006 p. між АКБ «Мрія», на даний час банк змінив назву на ВАТ ВТБ Банк в особі ОСОБА_2 філії та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №419, відповідно до якого банк надав ОСОБА_5 кредит в сумі 18812 доларів США, для придбання автомобіля, і що з метою забезпечення викладених в кредитному договорі зобов’язань, 02.06.2006 року укладено договір застави, відповідно до якого предметом застави є автомобіль марки RENAULT моделі MEGANE, 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1. Оскільки ОСОБА_5 в порушення умов кредитного договору не повертала банку кредит, банк звернувся з позовною заявою 29.05.2009 року до Вінницького районного суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, також 11.08.2009 року звернувся до нотаріуса Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 з вимогою про звернення стягнення на автомобіль RENAULT, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який є предметом договору застави. 11.08.2009 року приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 було видано виконавчий напис, що зареєстровано в реєстрі за №3418, згідно якого, даним виконавчим написом пропонується задовільнити вимоги ВАТ ВТБ банк по кредитному договору №419 від 02.06.2006 року у розмірі 13763,18 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 106028,79 гривень, за рахунок коштів, отриманих від реалізації автомобіля марки RENAULT моделі MEGANE 1.4 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1. Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості. Відповідно до ст.284 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Судом встановлено, що заборгованість ОСОБА_5 не є безспірною, так як ще до звернення до нотаріуса, ВАТ ВТБ Банк звернувся до Вінницького районного суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором №419 від 02.06.2006 року, і на час вчинення виконавчого напису від 11.08.2009 року, в ОСОБА_2 районному суді слухалася цивільна справа за позовом ВАТ ВТБ Банк до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по кредитному договору №419 від 02.06.2006 року, по якій Вінницьким районним судом було винесено заочне рішення від 12.08.2009 року про задоволення позову банку, та стягнення з ОСОБА_5 - 99917 грн. 58 коп., що еквівалентно 13119,43 доларів США, заборгованості по кредитному договору №419 від 02.06.2006 року, що виникла станом на 25.05.2009 року, та судові витрати: 999 грн. 18 коп. - судового збору, 250 грн. - витрат ІТЗ розгляду цивільної справи, що підтверджує наявність спору станом на 11.08.2009 року, на день вчинення виконавчого напису. 12.08.2009 року в день винесення судом за клопотанням представника банку заочного рішення, представник банку не повідомив суд про те, що існує виконавчий напис нотаріуса від 11.08.2009 року щодо задоволення вимог по кредитному договору №419 від 02.06.2009 року у розмірі 13763,18 доларів США, що еквівалентно 106028,79 грн. шляхом звернення стягнення на заставне майно – автомобіль. Суд вважає, що з приводу одного спору не може бути два документи, що підлягають до виконання: виконавчий напис нотаріуса та рішення суду. Оскільки судом встановлено, що виконавчий напис виданий щодо стягнення суми шляхом звернення на заставне майно, яка не являється безспірною, а навпаки являється спірною, що підтверджується різними сумами, що підлягають до стягнення по одному і тому ж кредитному договору – по виконавчому напису стягнуто 106 028,79 грн., а по заочному рішенню суду - 99917 грн. 58 коп., що вочевидь підтверджує наявний спір між банком і відповідачем ОСОБА_5, то виконавчий напис від 11.08.2009 року, що зареєстрований в реєстрі за №3418, вчинений приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 необхідно визнати таким, що не підлягає до виконання, що відповідає засадам справедливості, законності та розумності судового рішення. Судом встановлено, що ОСОБА_5 отримала кредит в банку як фізична особа, а не як приватний підприємець, тому посилання представника ОСОБА_5 на обставину визнання напису не підлягаючим до виконання із-за порушення процедури банкрутства не являється підставою для визнання виконавчого напису не підлягаючим до виконання. Крім того, в судовому засіданні сторони пояснили, що станом на 09.12.2009 року скасовано ухвалу господарського суду про порушення процедури банкрутства СПД ОСОБА_5 Суд, керуючись 10, 11, 60, 81,88, 110, 212, 214, 215, 217, 367 ЦПК України, ст.ст. 87, 88 ЗУ «Про нотаріат», п. 284 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»,- ВИРІШИВ: Позовні вимоги задоволити повністю. Виконавчий напис від 11.08.2009 року, що зареєстрований в реєстрі №3418, який вчинений приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_4 визнати таким, що не підлягає виконанню. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7332864

Пеня в гражданском процессе не ограничена. Проценты начисляться перестанут.

Что конкретно Вы имеете ввиду под выигранным делом:Перевод в гривну по курсу на момент выдачи Признание кредитного договора недействительным Признание договора ипотеки недействительным Расторжение кредитного договора Рассрочка исполнения после взыскания суммы или расторжения договора Уменьшение процентной ставки Признание отдельных условий договора недействительными Признание недействительной третейской оговорки и т.д. Решений апелляционных судов в пользу заемщиков по указанным выше предметам спора на сайте хватает. Так что именно Вы имеете ввиду? Если Вы хотите найти решение которым бы устанавливалось вообще невозвращение кредита, Вы такое решение не найдете.

Справа № 2-1819/2010р. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 серпня 2010 року Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі: головуючого – судді Степури А.А., при секретарі – Сизовій Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до юридичної особи публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк» про захист прав споживача та скасування умов договору, які не відповідають чинному законодавству України, за позовом публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, де просить винести рішення, яким визнати такими, що порушують Закон України «Про захист прав споживача і не відповідають чинному законодавству п.п. 1,7,8, 10 кредитного договору № 1909-002/08Р та скасувати їх. Зобов’язати публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк» укласти новий кредитний договір, яким врахувати зміни викладені в п.1 позовних вимог. Судові витрати покласти на відповідача. Свої вимоги мотивувала тим, що 21 лютого 2008 року між нею та «Правекс – Банком» був укладений кредитний договір № 1909 – 002/08Р згідно якого банк надав їй кредит в сумі 11950 доларів США для придбання автомобіля. Кредит видавався відділенням «Правекс – банку», яке розташоване в м. Кременчуці по вул. Шевченко 22/30. Керівник відділення банку ОСОБА_3 та менеджери порекомендували їй оформити кредит в доларах США так, як це вигідніше за гривневий кредит. Отримавши валютний кредит, вона не оцінила ситуацію в частині незаконності валютних оборудок з її боку. В пункті 1.1 договору зазначено «Банк надає позичальнику кредит в сумі 11950 доларів США. Вказаний пункт суперечить статті 99 Конституції України національною валютою України є гривня та ст. 524 Цивільного Кодексу України зобов’язання має бути виражене в грошовій одиниці України – гривні. Додатком № 1 до договору передбачена сплата кредиту у доларах США. Вказаний пункт суперечить ст. 533 Цивільного Кодексу України грошове зобов’язання має бути виконане в гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором. Укладаючи кредитний договір вона обрахувала свої можливості і розрахунки показали, що дохідність її діяльності могла забезпечити погашення боргу. ЇЇ прибуток на той момент складав 10000 грн. в місяць, що по курсу національного банку відповідало 2000 доларів США і загальна переплата по кредиту складала б 5039 доларів США. Відповідно до умов договору вона повинна повернути отримані кошти в термін до 21 лютого 2015 року та сплатити 11.99 процентів за користування кредитними коштами. На момент укладання кредитного договору ця сума складала 5039 доларів США. Загальна сума поверненого кредиту відповідно складала б 16989 доларів США. При нинішніх економічно – фінансових умовах її переплата по отриманому кредиту збільшується на 73%, що не відповідає умовам нашого договору. Згідно додатку № 1 до кредитного договору, як вона вказувала вище, переплата по кредиту складала б 11,99 % або 5039 доларів США. Сьогодні переплата буде складати близько 15987 доларів США, що є істотною зміною обставин, якими він керувався при укладанні кредитного договору. При укладенні договору вона виходила із того, що працівники банку надають йому реальну і об’єктивну інформацію щодо можливої зміни курсу долару і що держава буде сумлінно виконувати свої зобов’язання щодо стабільності національної валюти закріпленої в ст.99 Конституції України. Якби вона могла передбачити таке падіння гривні відносно долара США, то не стала б укладати кредитний договір на діючих умовах. З січня 2009 року по незалежних від неї обставинах вона стала не спроможною сплачувати кредит в повному обсязі і неодноразово зверталася до банку з проханням переглянути умови погашення кредиту, але банк фактично проігнорував її пропозиції і навпаки, став погрожувати їй і пропонувати змінити умови кредитування таким чином, щоб отримати ще більший прибуток не зменшуючи фінансовий тиск на неї. Тому іншого виходу крім звернення до суду з позовом вона не знайшла. 29.10.2009 року до суду з позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернувся представник відповідача АКБ «Правекс – Банк» – ОСОБА_4 в якій, просив суд постановити рішення яким стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь АКБ «Правекс – Банк» заборгованість в сумі 97201 грн.35 коп. Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 в солідарному порядку витрати по сплаті судового збору в сумі 972,01 грн. та 120 грн. витрат на інформаційне технічне забезпечення розгляду справи. Свої вимоги мотивував тим, що 21 лютого 2008 року АКБ «Правекс – Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 1909-002/08Р. Відповідно до умов договору з метою своєчасної оплати ОСОБА_1 вартості автомобіля, що купується в кредит, позивач з 21 лютого 2008 року по 21 лютого 2015 року надав ОСОБА_1 право скористатися кредитом на загальну суму 11950 доларів США із розрахунку 11,99 % річних за час фактичного користування кредитом, а ОСОБА_1 зобов’язувалася повернути отриманий кредит. Сплатити відсотки за користування коштами і виконати свої зобов’язання згідно з даним договором в повному обсязі. За договором застави транспортного засобу № 1909-002/08Р від 21 лютого 2008 року , для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_1 передала у заставу належне їй на праві власності майно: автомобіль марки GEELY, 2007 року випуску д/н ВІ 9170АР. Відповідно до умов кредитного договору викладених в п.4.4 ОСОБА_1 зобов’язувалася погашати заборгованість за кредитом шляхом внесення коштів рівними частинами в сумі 143 долари США щомісячно до 10- го числа наступного місяця. Відсотки за користування коштами підлягають сплаті ОСОБА_1 щомісяця у термін до 10-го числа місяці, наступного за місяцем нарахування відсотків, а також на момент припинення дії договору, зазначеного в п.1.2 даного договору. За договором поруки № 1909-002/08Р від 21 лютого 2008 ОСОБА_2 зобов’язався перед позивачем нести солідарну майнову відповідальність за виконання в повному обсязі взятих на себе ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором № 1909-002/08Р від 21 лютого 2008 року та можливих змін та доповнень до нього, які полягають в своєчасному та повному повернені кредиту в сумі 11950 доларів США та будь – якого збільшення цієї сум, яке передбачено умовами кредитного договору, відсотків за користування кредитом, пені і штрафів, передбачених кредитним договором тому числі у випадку вимог про дострокове погашення кредиту в зв’язку з порушенням ОСОБА_1 вимог кредитного договору. Відповідно до вимог договору поруки № 1909-002/08Р від 21 лютого 2008 року ОСОБА_2 зобов’язався у випадку невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов’язань за кредитним договором, виконати за нього зобов’язання перед позивачем на умовах в порядку і строки встановлені кредитним договором № 1909-002/08Р від 21 лютого 2008 року. Згідно п.111.3 кредитного договору в кожному випадку невиконання відповідачем своїх зобов’язань за договором розмір відсоткової ставки збільшується на 1% річних починаючи з розміру встановленого в п.1.2 кредитного договору. Відповідно до п.10.1 кредитного договору за порушення строків погашення заборгованості за кредитом або внесення відсотків за користування кредитом відповідач – позивач сплачує пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної відсоткової ставки зазначеної в п.1.2 даного договору, що діяла в період прострочення від суми заборгованості за весь період прострочення. Станом на 13 жовтня 2009 року за ОСОБА_1 наявна заборгованість в сумі 12135 доларів США. З метою виконання положень договору на адресу ОСОБА_1 банком неодноразово надсилалися повідомлення про збільшення відсоткової ставки та необхідність погашення заборгованості за кредитною угодою та нарахованими відсотками. В судовому засіданні позивач – відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 свої позовні вимоги доповнили, а саме прохали визнати п.п.1.1, 4.4, 1.1,4.4,7.1.2,7.1.6,10.3,10.6 такими, що поругшують ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192,524,533 ЦК України ст.ст.11,18,19,21 Закону України «Про захист прав споживачів» та скасувати їх зобов’язати відповідача провести кредитний договір№ 1909-002/08Р у відповідності до чинного законодавства та наполягали на їх задоволенні. Представник відповідача – позивача публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк» до судового засідання не з’явився хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений. Надіслав до суду листа про перенесення судового засідання, не пояснюючи причини за якими прохає перенести слухання справи. Суд ухвалює рішення у відсутності представника відповідача-позивача публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк», що відповідає вимогам п.2 ч.1 ст.169 ЦПК України. Оскільки даною нормою встановлено, що суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними. Однак, представник відповідача-позивача публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк», будучи належним чином оповіщений про час та місце розгляду справи, надав суду клопотання про відкладення розгляду справи не пояснюючи причини неявки. Тому судом не може бути визнана така причина неявки поважною. Крім того, у відповідності до ч.2 статті 169 ЦПК України, неявка представника в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи. За клопотанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може відкласти її розгляд. Враховуючи, що представник відповідача-позивача не повідомив суд про причини неявки в судове засідання, а відповідачем-позивачем - публічним акціонерним товариством КБ «Правекс – Банк», як стороною у справі, клопотання про відкладення розгляду справи, не надходило, суд вважає за можливе розглянути справу та ухвалити рішення у відсутності відповідача – позивача публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк» на підставі наявних доказів у справі. Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк» не визнав, пояснивши, що вважає умови кредитного договору такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства та Закону України «Про захист прав споживачів», а вимоги банку щодо дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором безпідставними. Вислухавши пояснення позивача та його представника, відповідача ОСОБА_2, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків: Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості . Судом встановлено, що 21 лютого 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем АКБ «Правекс – Банк» було укладено кредитний договір № 1909-002/08Р . Згідно з п.1.1 вищевказаного кредитного договору банк зобов’язується надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 11950доларів США. Термін погашення по 21.02.2015 року в сумі 11950доларів США з оплатою відсотків 11,99% річних. Відповідно до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв’язку з чим грошове зобов’язання у договорі повинно бути виражене в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з за чт1 ст.192 ЦК України відповідно якої законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України. Відповідно до ч.1 ст.524 ЦК України зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Згідно ч.2 ст.533 ЦК України, якщо зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно – правовим актом. Іноземна валюта, як засіб платежу зокрема за зобов’язаннями відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених Законом. Відповідно до ч.2 ст. 198 ЦК України, виконання грошових зобов’язань учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях .Згідно цієї ж статті грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Відповідно до ст.. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня, як грошова одиниця ( національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території Україні. Згідно Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролюю який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права і обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п.1 с. 3, валюта України єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. У відповідності з підпунктами «а», «в» та «е» підпункту 6.1 та 6.2 , Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007р. №200, фізичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівку іноземну валюту, як засіб платежу у наступних випадках: - сплати мита, інших податків і зборів ( обов’язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; - сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; - оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно підпункту 6.3, пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівку іноземну валюту, як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в’їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Відповідно до підпункту 7.1 пункту 7 визначених Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти-суб’єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівку іноземну валюту, як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті , що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках, що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів. Таким чином, використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України. Відповідно до п.1 ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п.2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов’язаних з торгівлею іноземною валютою з правом відкривати на території України пункти обміну валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами. Підпунктами (В), (Г) пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно п.5 ст.5 Декрету НБУ індивідуальної ліцензії однієї із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. При розгляді судової справи відповідачем не було надано доказів, що підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Надана ліцензія банку не передбачає видачу кредитів в іноземній валюті фізичним та юридичним особам. Таким чином, суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України – гривні; статтю 3 Закону України №2346-Ш «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яка визначає, що гривня, як грошова одиниця ( національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України; статті 6,7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007р. «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та статтю З Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. «про системи валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливої добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушення цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моральні суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. Розумність-це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу). Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що п.п. 1.1, 4.4 кредитного договору № 1909-002/08Р не відповідають вимогам діючого законодавства щодо порядку використання іноземної валюти, як засобу платежу на території України. Крім того, пунктом 7.1.2 кредитного договору № 1909-002/08Р від 21.02.2008 року встановлено, що банк має право залежно від зміни вартості кредитних ресурсів на ринку позичкового капіталу змінити розмір процентної ставки за користування кредитом, письмово повідомивши Позичальника про зміну процентної ставки на протязі 7-ми календарних днів з дати введення нової ставки. Пунктом 7.1.6 вказаного кредитного договору також встановлено, що банк має право без згоди Позичальника в односторонньому порядку змінити та доповнити умови цього Договору, в односторонньому порядку розірвати його та направити на адресу Позичальника лист про розірвання Договору чи з викладенням змін або доповнень. Зміни та доповнення до цього Договору набирають сили з моменту прийняття відповідного рішення органом Банку, до компетенції якого згідно із законодавством та внутрішніми документами банку віднесено прийняття таких рішень. Даний договір вважається розірваним з моменту прийняття відповідного рішення органом банку, до компетенції якого відповідно до законодавства та внутрішніх документів Банку входить прийняття таких рішень. Пунктом 10.3 вказаного кредитного договору також встановлено, що у випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником умов даного договору він зобов’язаний відшкодувати банку заподіяні збитки. Пунктом 10.6 вказаного кредитного договору також встановлено, що у випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником умов даного Договору Позичальник несе відповідальність незалежно від його вини. Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Дослідивши в судовому засіданні умови кредитного договору № 1909-002/08Р від 21.02.2008 року встановлено, що вони порушують вказані вимоги ст.626 ЦК України, оскільки передбачають тільки наявність прав у Банку, не встановлюючи їх для позичальника і навпаки вказаним договором встановлено відповідальність за невиконання умов договору тільки Позичальником, при відсутності відповідальності за порушення умов договору з боку Банку, що не відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якого, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Так, абзацом 4 пункту 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено можливість зазначати у договорі про надання споживчого кредиту про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку України , при цьому дане норма не віднесена тільки до права Банку. Однак, в порушення даної вимоги закону, пунктом 7.1.2 кредитного договору № 1909-002/08Р від 21.02.2008 року передбачено, що саме банк має право залежно від зміни вартості кредитних ресурсів на ринку позичкового капіталу змінити розмір процентної ставки за користування кредитом. Пунктом 11 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено несправедливими умови договору про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підстав, не зазначених у договорі. Однак, в порушення даної вимоги закону, пунктом 7.1.2 кредитного договору № 1909-002/08Р від 21.02.2008 року передбачено, що банк має право без згоди Позичальника в односторонньому порядку змінити та доповнити умови цього Договору, в односторонньому порядку розірвати його. При цьому, дана умова договору носить односторонній характер, і ніяким чином не передбачає такого права у Позичальника, що встановлює істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Крім того, сам представник відповідача-позивача АКБ «Правекс-банку», в своїх запереченнях на позовну заяву позивача - Позичальника ОСОБА_1 посилається на вимоги ст.525 ЦК України про те, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Пунктом 16 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено несправедливими умови договору про встановлення обов’язку споживача виконати всі зобов’язання, навіть якщо (продавець, виробник) не виконає своїх. Однак, в порушення даної вимоги закону, пунктами 10.3 і 10.6 кредитного договору № 1909-002/08Р від 21.02.2008 року передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання умов даного договору, відповідальність несе тільки Позичальник, При цьому ніяким чином не встановлено як умови виконання договору при невиконанні або неналежному виконанні його умов з вини Банку, так і не враховано форс-мажорні обставини, які можуть бути причиною невиконання умов договору як однією так і іншою стороною. Частиною 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що п.п. 7.1.2, 7.1.6, 10.3, 10.6 кредитного договору № 1909-002/08Р від 21.02.2008 року порушують вимоги п.п. 11, 18, 19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо обмеження та порушення прав споживача . Отже подальше виконання договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на відповідача – позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання недійсним кредитного договору як в цілому, так і окремих його пунктів. За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання такими, що порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживача» і не відповідають чинному законодавству та скасування пунктів 1.1,4.4,7.1.2,7.1.6,10.3,10.6 кредитного договору № 1909-002/08Р від 21.02.2008 року підлягають задоволенню. В зв’язку з тим, що суд приходить до висновку про необхідність скасування певних умов умови кредитного договору, які при приведенні їх у відповідність до діючого законодавства, суттєво змінять порядок розрахунків за кредитним договором № 1909-002/08Р від 21.02.2008 року, суд вважає, що позовні вимоги публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволенню не підлягають, оскільки дані вимоги містять посилання на положення договору, які підлягають скасуванню. Відповідно до п.2 ч.3 ст. 79, ЦПК України, до судових витрат віднесені затрати на сплату судового збору, послуг за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та послуги на правову допомогу. Частиною 3 статті 88 ЦПК України, встановлено, що у разі якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Враховуючи, що позивача у відповідності до Закону України «Про захист прав споживачів» звільнено від сплати судового збору, він підлягає стягненню з відповідача на користь держави, оскільки позовні вимоги позивача задоволенні в повному обсязі. Разом з позовною заявою позивачем надано квитанції №27 від 27.07.2009 року про сплату витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 37,50 грн., які підлягають стягненню з відповідача-позивача на користь позивача-відповідача. Керуючись ст.ст. 3, 5, 6, 10, 11, 59, 60,79, 88, 208, 209, 212,213, 218, 223 ЦПК України, 99 Конституції України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст. 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 6 Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», суд , - В И Р І Ш И В: ОСОБА_6 Петрівни до юридичної особи публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк» про захист прав споживача та скасування умов договору, які не відповідають чинному законодавству України - задовольнити. Визнання такими, що порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживача» і не відповідають чинному законодавству та скасувати пункти 1.1, 4.4, 7.1.2, 7.1.6, 10.3, 10.6 кредитного договору № 1909-002/08Р від 21.02.2008 року укладеного між акціонерним комерційним банком «Правекс – Банк» та ОСОБА_1. Зобов’язати публічне акціонерне товариство КБ «Правекс – Банк» укласти новий кредитний договір між публічним акціонерним товариством КБ «Правекс – Банк» та ОСОБА_1, з урахуванням прийнятого судом рішення про скасування пунктів 1.1,4.4,7.1.2,7.1.6,10.3,10.6 кредитного договору № 1909-002/08Р від 21.02.2008 року. Стягнути з публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в сумі 37,50 грн. Стягнути з публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк» на користь держави судовий збір в розмірі 51 грн. В задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання цього рішення. Суддя Степура А.А. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10888728

Если Вы не указаны в иске ответчиком, то вероятнее всего пока Вам переживать не стоит. Но все равно необходимо Вашего приятеля заставить рассчитаться по кредиту.

Можно составить брачный контракт. Единственный вопрос этого иностранца через два года найти, чтобы расторгнуть контракт без суда. Оцените свои затраты и риски, и тогда принимайте решение.

Не совсем понятно на какой вопрос Вы хотите получить ответ.

По решению суда договор является недействительным. Со вторым платежом произошло то же что и с первым. Вам опять нужно подавать в суд и подавать заявление в прокуратуру о факте мошенничесвта со стороны Приватбанка, обязательно приложите предыдущее решение суда и подтверждение о списание средств в пользу другой страховой, ну и конечно договор страхования с сопроводительным письмом Приватбанку об уведомлении.

В данном решении очень хорошо расписана, хоть и не принята недействительность третейской оговорки. Также в решении суд довольно полно расписал существенное изменение обстоятельств в соответствии с 652 статьей ЦК. И в решении очень хорошо приведено обоснование уменьшение процентной ставки для справедливого распределения затрат.

Справа № 2-1960/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 липня 2010 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Мельниченко С.П. при секретарі Білодід Ю.П. за участю позивача ОСОБА_1 представника відповідача Фалько О.А. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк», треті особи: приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4 про зміну умов договорів та визнання окремих пунктів договорів недійсними, - ВСТАНОВИВ: В провадженні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк», треті особи: приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому позивач просить суд: внести з дати подачі позову зміни до кредитного договору № 4236-001/07Р від 01 червня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та АКБ «Правекс-Банк», а саме: у п. 1.2 договору цифри і слова «11,99 відсотків річних» замінити на цифри і слова «4,8 відсотків річних»; визнати недійсним кредитний договір № 4236-001/07Р від 01 червня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «Правекс-Банк» в частині розділу 11 Третейське застереження, підпункт 11.1: «Шляхом підписання даного договору у відповідності до Закону України «Про третейські суди» сторони домовились та підтверджують свою згоду на те, що всі спори, розбіжності, або вимоги, які виникають з даного договору або у зв'язку з ним, у тому числі такі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або визнання недійсним підлягають вирішенню в постійно діючому Незалежному Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» у відповідності з його регламентом», з моменту його укладення; внести з дати подачі позову зміни до договору іпотеки № 4236-001/07Р від 01 червня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та АКБ «Правекс-Банк», а саме: у п. 1.2.2. договору цифри і слова «11,99 відсотків річних» замінити на цифри і слова «4,8 відсотків річних»; визнати недійсним договір іпотеки № 4236-001/07Р від 01 червня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «Правекс-Банк» в частині розділу 6 Третейське застереження, підпункт 6.1. «Шляхом підписання даного договору у відповідності до Закону України «Про третейські суди» сторони домовились та підтверджують свою згоду на те, що всі спори, розбіжності, або вимоги, які виникають з даного договору або у зв'язку з ним, у тому числі такі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або визнання недійсним підлягають вирішенню в постійно діючому Незалежному Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» у відповідності з його регламентом», з моменту його укладення; зобов'язати відповідача перерахувати «Графік погашення платежів» в новій редакції та стягнути з відповідача судові витрати по справі. В обґрунтування заявленого позову позивач посилався на те, що 01.06.2007 р. між сторонами був укладений кредитний договір № 4236-001/07Р про надання кредиту в іноземній валюті в розмірі 33000 доларів США для споживчих цілей терміном на 25 років з 01 червня 2007 року до 01 червня 2032 року зі сплатою 11,99 відсотків річних. В забезпечення виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору, позивач, як іпотекодавець за договором іпотеки № 4236-001/07Р від 01 червня 2007 року, укладеного з відповідачем, передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Договір іпотеки був посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського МНО ОСОБА_3 Дружина позивача ОСОБА_4, є поручителем за договором поруки №4236-001/07Р від 01 червня 2007 року, укладеного з відповідачем, за яким вона зобов'язується нести майнову відповідальність перед відповідачем за виконання в повному обсязі зобов'язань позивача за кредитним договором № 4236-001/07Р від 01 червня 2007 року. За умовами кредитного договору позивач зобов'язувався сплачувати тіло кредиту і відсотки в розмірі 11,99 % річних. За п. 1.2.2 договору іпотеки іпотекодавець зобов'язаний сплачувати щомісяця проценти за користування грошовими коштами у розмірі 11,99 % річних. Такі договори були укладені в обставинах стабільної економіки та грошово-фінансової системи України і всього світу. Разом з тим, приблизно з червня 2008 року з незалежних від волі сторін причин настала непередбачувана обставина - всесвітня фінансова криза. У зв'язку з нею, в Україні почалися не прогнозовані економічні процеси, значних потрясінь зазнала і досі зазнає грошово-фінансова система держави. Вказані обставини є істотними та вирішальними як для укладення кредитних договорів, так і для їх виконання. Завчасне знання про можливе настання фінансової кризи стало б вирішальною умовою для прийняття рішення про відмову від укладення кредитного договору на тих умовах, на яких позивач його уклав. Відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України зміни до договору можуть бути внесені за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане, зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачливості, які від неї вимагалися, виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б зацікавлену сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору, із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обстановки несе зацікавлена сторона. Умовами кредитного договору встановлено, що оплату позивач вносить в доларах США. Отримана сума кредиту 33000 доларів США є для позивача значною сумою, тому сплатити кредит і проценти в умовах фінансової кризи позивач не може. За весь термін дії кредитного договору і на даний час позивач сумлінно виконує свої зобов'язання по договору та вчасно сплачує чергові платежі відповідно до умов договору, заборгованостей не має. Умови надання банком кредиту розраховувалися виходячи з стабільності курсу долара США по відношенню до національної валюти України та рівня доходів позивача та доходів його дружини ОСОБА_4, які загалом складали 3499,65 грн., що є еквівалентом 693 долара США по курсу 5.05 грн. за 1 долар США, з яких 1999,80 грн. (396 доларів США по курсу 5.05 грн. за 1 долар США) - це доходи позивача та 1499,85 грн. (297 доларів США по курсу 5.05 грн. за 1 долар США) - це доходи ОСОБА_4 Їх спільні доходи і передбачали спроможність здійснювати чергові платежі по договору в максимальному розмірі 440 доларів США, що становило 2222 грн. по курсу долара США 5,05 грн. на час укладення договору, а за умови незмінності курсу долара США - 2075,55 грн. на 06 січня 2010 року. Внаслідок фінансової кризи прибутковість діяльності позивача по відношенню курсу долара до гривні значно зменшилася та продовжує зменшуватися й далі, зокрема, прибутки позивач отримує в гривнях, його дружина також отримує заробітну платню в гривнях, тому позивач змушений купувати долари США по комерційному курсу банків для внесення оплати по договору і станом на 06.01.2010 р. позивач зобов’язаний сплатити 3312,66 грн., що є на 1237,11 грн. більше, ніж передбачалось. В відсотковому значенні сплата є більшою на 60 %. До того ж треба враховувати інфляційні процеси та значне підвищення цін на продукти харчування та товари. Із зростанням курсу долара США в порівнянні з рівнем 2007 року, розмір витрат позивача та витрат дружини на оплату зобов'язань по кредитному договору змінився. В 2007 році і по жовтень 2008 року середній курс долара США становив 5,05 грн. Станом на 25 лютого 2009 року офіційний курс Національного банку України долара США до гривні становить 7,7 грн., а комерційний курс банків для продажу доларів США коливався на рівні 8,5 -9,5 грн. за долар США. Станом на 06 січня 2010 року офіційний курс Національного банку України долара США до гривні становить 7,985 грн., а комерційний курс банків для продажу доларів США коливається на рівні 8,04 - 8,10 грн. за долар США. Як видно з графіків коливань курсу долара США, (рівень у 8.05 грн. за один долар за комерційним курсом банків є постійним та середнім рівнем за останні декілька місяців, тобто курс долара США зріс більше ніж на 60 %. Отже розмір щомісячного платежу у гривневому еквіваленті зріс більше як у півтора рази (більше 60%, тобто більше 1,6 рази) і становить на 06 січня 2010 року 3312,66 грн., тому позивач вважає за доцільне зменшити відсоткову ставку по кредитному договору в 1,6 рази встановивши її на рівні 4,8 % річних (11,99-60%). Відповідно до ч. 4 ст. 652 ЦК України зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом. На підставі викладеного, позивач просить змінити умови кредитного договору та договору іпотеки в частині розміру відсоткової ставки. Крім того, в кредитному та іпотечному договорах існує третейське застереження, за яким всі спори передаються на вирішення до постійно діючого Незалежного Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів». Однак згідно п. 1.1 кредитного договору наданий кредит є споживчим, цей факт підтверджують і п. 10.8 та п. 10.10 кредитного договору, отже на нього розповсюджується дія Закону України "Про захист прав споживачів", яким в свою чергу передбачений судовий захист порушених прав (ст. 22). Також Конституцією України передбачений судовий захист порушених прав (ст. 8 і ч. 1 ст. 55). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України). Отже третейське застереження, яке зазначено у вказаних угодах про те, що всі спори, які випливають з договору підлягають вирішенню в Постійно діючому Незалежному Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів», суперечить законам України, які названі вище, і порушує права позивача, оскільки позбавляє його права на судовий захист, право вибору суду щодо підсудності справи, право на звільнення від сплати державного мита передбаченого ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів". Відповідно до ст. 27 ЦК України - правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ст. 203 ч. 1 ЦК). Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про третейські суди» - до Третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків передбачених законом. Право позивача на звернення до суду за захистом своїх прав, невизнаних або оспорюваних прав передбачено ст. З ЦПК України. Відповідно до рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу 8 «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду) від 10 січня 2008 року - Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбачених в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону, є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України, згідно якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Частиною 3 ст. 51 Закону України «Про третейські суди» визначені підстави оскарження рішення третейського суду і однією з таких підстав є визнання третейської угоди недійсною компетентним судом. В даному випадку таким судом є місцевий суд, юрисдикція якого поширюється на місце укладання договорів, місце їхнього виконання, місцезнаходження майна та місцезнаходження позивача. Крім того, колишнім засновником та головою АКБ «Правекс-Банк» є ОСОБА_5. Згідно офіційного сайту Президента та офіційного сайту Міністерства юстиції України головою ради Всеукраїнської громадської організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» є також ОСОБА_5, а знаходиться третейській суд разом із ВГО «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» за адресою відповідача — м. Київ, Кловський узвіз, 9/2. Отже, відповідач третейським застереженням в договорах ще заздалегідь захистив себе від можливих негативних для нього судових рішень, а обмовка «незалежний третейський суд», є лише фарсом, якому позивач довірився і який, ввівши його в оману, обмежив його можливість мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки. Якщо б позивач знав напередодні укладання договорів про наявність вищезазначених фактів, то він не став би укладати договори з третейським застереженням щодо розгляду спору в організації, засновником та головою якої є одна і та сама особа, яка є засновником і головою організації відповідача. Ці факти відповідач приховав, у зв'язку з чим позивач помилився щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін. Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Частиною 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Таким чином, позивач вважає третейське застереження, викладене в п. 11.1 кредитного договору, а також в п. 6.1 договору іпотеки, незаконним (недійсним), оскільки воно укладено під впливом помилки, так як відповідач ввів позивача в оману та позбавляє його належного судового захисту незалежним та неупередженим судом, а також право вибору суду щодо підсудності справи. Враховуючи наведене позивач вважає, що його права як позивача порушені і підлягають захисту, оскільки вчинення правочину, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки не допускається, а тому позивач просить визнати недійсними третейські застереження викладенні в кредитному договорі та в договорі іпотеки. Позивач в судовому засіданні підтримав свої позовні вимоги та просив суд задовольнити їх. Представник відповідача заперечував проти задоволення позову посилаючись на те, що доводи позивача про визнання недійсними третейських застережень у кредитному договорі та договорі іпотеки необґрунтовані, так як договори укладено відповідно до вимог діючого законодавства. Що стосується зміни умов договорів, то представник відповідача також заперечував, посилаючись на те, що законодавство України не забороняє вираження грошового зобов’язання в іноземній валюті і при укладенні договору сторони розуміли ризики, які можуть настати у разі коливання курсу валют, а тому просив у задоволенні позову відмовити. ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, подавши заяву про розгляд справи за її відсутності. Приватний нотаріус ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена. Суд, заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне. Судом по справі встановлено, що 01.06.2007 р. між АКБ «Правекс Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4236-001/07Р, згідно умов якого, (п.п. 1.1., 1.2.) Банк надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 33000 доларів США для споживчих цілей строком з 01.06.2007 р. по 01.06.2032 р. зі сплатою 11,99 % річних, а згідно розділу 4 Договору оплата здійснюється в доларах США. (а.с. 9-11). В забезпечення умов виконання вищевказаного зобов’язання, між ОСОБА_1, як іпотекодавцем та АКБ «Правекс Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк», як іпотекодержателем, 01.06.2007 р. укладено договір іпотеки № 4236-001/07Р, згідно п. 1.2.2. якого іпотекодавець зобов’язаний сплачувати щомісяця відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 11,99 % річних. Згідно п. 10.4. кредитного договору та п. 5.1. договору іпотеки зміни і доповнення до даних договорів вносяться в порядку, передбаченому чинним законодавством України та даними договорами. В даний час договори виконуються сторонами в повному обсязі, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні. Чинний на момент укладення спірних договорів та на сьогоднішній день Цивільний кодекс України передбачає можливість зміни умов договорів в судовому порядку. Так, ч. 4 ст. 652 ЦК України передбачено, що зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом. Суд вважає, що розірвання кредитного договору суперечитиме інтересам позивача оскільки він вимушений буде одразу повернути всю суму кредиту, яка являється значною і це спричинить шкоду позивачу, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на змінених умовах. В той же час, розірвання кредитного договору суперечитиме і інтересам відповідача, оскільки ПАТ КБ «Правекс Банк», як господарське товариство метою якого є отримання прибутку, недоотримає прибуток на який розраховувало по вказаному кредитному договору, що спричинить йому шкоду, яка значно перевищить затрати, необхідні для виконання договору на змінених умовах. Таким чином, суд вважає за недоцільне розривати вищевказані кредитний договір та договір іпотеки, а питання щодо зміни цих договорів буде вирішено нижче. Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 652 ЦК України зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Як вбачається з кредитного договору, він укладений в іноземній валюті, а саме, в доларах США. На момент укладення спірного договору сторони виходили з того, що курс долара США становить 5,05 гривень за 1 долар США і, відповідно, позивач розраховував свої можливості для виконання умов договору виходячи з вищеозначеного курсу, однак на сьогоднішній день курс долара становить 7,89 гривень за 1 долар США, що збільшує щомісячний платіж позивача по кредитному договору на 56,43 відсотки (789,98 курс 100 доларів США до гривні станом на 19.07.2010 р. /505курс 100 доларів США до гривні станом на 01.06.2007 р.*100%). Те, що сторони не передбачали знецінення гривні до долара США, може бути підтверджено тим, що на протязі декількох років до укладення спірного договору підстав чи передумов для зміни курсу долара США до гривні не було, в договорі не передбачено умов зміни договору в разі зміни курсу гривні до долара США та в договорі не визначено сторону, яка несе ризик у разі знецінення тієї чи іншої валюти. Також суд вважає, що позивач, в разі передбачення знецінення національної валюти, не укладав би спірний договір на визначених в ньому умовах, оскільки на сьогоднішній день позивач вимушений сплачувати на 56,43 % коштів більше ніж він розраховував сплачувати при укладенні договору. Таким чином, суд вважає за можливе визнати, що зміна обставин у вигляді знецінення гривні по відношенню до долара США, є істотною. Згідно ч. 2 ст. 652 ЦК України договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Суд вважає, що всі чотири умови, визначені в ч. 2 ст. 652 ЦК України є в наявності з огляду на наступне. По-перше. Суд вважає, що в момент укладення кредитного договору та договору іпотеки сторони виходили з того, що зміна обставин, у вигляді знецінення гривні по відношенню до долара США не настане. До такого висновку суд дійшов врахувавши: що на момент укладення спірного договору курс долара США становив 5,05 гривень за 1 долар США, цей курс був сталим на протязі декількох останніх років, і підстав чи передумов для його зміни не було: в договорі не передбачено умов зміни договору в разі зміни курсу гривні до долара США; в договорі не визначено сторону, яка несе ризик у разі знецінення тієї чи іншої валюти, а отже не має підстав говорити про те, що сторони передбачали настання такої обставини як знецінення гривні до долара США. По-друге: Знецінення гривні по відношенню до долара США зумовлено причинами, які жодна зі сторін спірного договору не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від них вимагалися. По-третє: Виконання кредитного договору в умовах сьогодення значно порушує співвідношення майнових інтересів сторін і позбавляє позивача того на що він розраховував при укладенні договору оскільки: позивач, отримавши кредитні кошти в розмірі 33000 доларів США, що на момент отримання складало 166650 гривень, вимушений повертати фактично 260700 гривень (33000 доларів США *7,9 гривень за 1 долар США); позивач, розраховував на те, що він буде сплачувати кредит та кошти за користування кредитом по курсу 5,05 гривень за 1 долар США, а вимушений сьогодні сплачувати кредит та кошти за користування кредитом по 7,90 гривень за 1 долар США, що на 56,43% більше ніж розраховував позивач; відповідач, не залучивши кредитні кошти для надання кредиту позивачеві (як пояснив представник відповідача в судовому засіданні), отримує в даний час прибуток, який є більшим на 56,43 % ніж він розраховував при видачі кредиту. По-четверте: ані з кредитного договору, ані з договору іпотеки, ані зі звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Таким чином, суд приходить до висновку, що є всі передбачені законодавством підстави для зміни умов кредитного договору та договору іпотеки в частині відсоткової ставки по договорам. При зміні умов договору, суд враховує вимоги ч. 6 ст.. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», згідно якої банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Як вбачається з довідки та пояснень, наданих представником відповідача на день надання кредиту позивачеві та на день розгляду справи в суді кредити надавали іншими банками під відсоткову ставку від 07,% до 2,5 % річних і, крім того, на момент видачі кредиту позивачеві, відповідач не залучав кредитні кошти інших фінансових установ. Як вбачається з довідки, наданої відповідачем станом на 01.06.2007 р. відповідач по депозитах виплачував відсоткову ставку в розмірі 10,8 % річних, а станом на день винесення рішення від 4,5% річних до 5,25 % річних. Оскільки на момент винесення рішення судом депозитних рахунків з відсотковою ставкою 10,8 % річних у відповідача не має, так як строк цих договорів мав закінчитись 01.06.2009 р., що не заперечувалось самим представником відповідача, то суд приходить до висновку, що відсоткова ставка по спірному кредитному договору має становити не менш ніж 4,5 % річних. При визначені розміру відсоткової ставки, яка підлягає зміні в кредитному договорі та договорі іпотеки, суд виходить з наступного. Порівняно з 01.06.2007 р. курс гривні до долара США піднявся на 56,43 %, а отже позивач просить зменшити відсоткову ставку на 60%, оскільки це, на його думку буде справедливим, однак, суд вважає, що при зміні умов договору необхідно враховувати не лише інтереси позивача, але й інтереси відповідача, а тому вважає за можливе встановити відсоткову ставку по спірному кредитному договору в розмірі 7,66 % річних. При встановленні даної відсоткової ставки суд виходить з того, що при перерахунку щомісячного платежу по кредитному договору в гривні по курсу 5,05 гривень до долару США з відсотковою ставкою 11,99 % річних та при перерахунку щомісячного платежу по кредитному договору в гривні по курсу 7,89 гривень до долару США з відсотковою ставкою 7,66 % річних, щомісячний платіж в гривні буде приблизно однаковим і, таким чином, збережеться справедливий баланс між інтересами сторін договору. Що стосується прохання позивача внести зміни до кредитного договору та договору іпотеки з дати подачі позову, то вони задоволенню не підлягають, оскільки, відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України якщо договір змінюється у судовому порядку, зобов'язання змінюється з моменту набрання рішенням суду про зміну договору законної сили. Посилання позивача на те, що укладення договору в іноземній валюті суперечить вимогам законодавства суд не приймає до уваги, оскільки ЦК України дає право сторонам визначати зобов’язання в іноземній валюті, а законодавство України прямо не забороняє надання кредитів в іноземній валюті, за умови отримання відповідної ліцензії. Що стосується позовних вимог позивача про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки в частині «Третейського застереження» на підставі ст..ст. 229, 230 ЦК України, то суд вважає, що ці позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав. Судом встановлено, що п. 11.1. кредитного договору № 4236-001/07Р від 01 червня 2007 року, укладеного між сторонами передбачено: «Шляхом підписання даного договору у відповідності до Закону України «Про третейські суди» сторони домовились та підтверджують свою згоду на те, що всі спори, розбіжності, або вимоги, які виникають з даного договору або у зв'язку з ним, у тому числі такі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або визнання недійсним підлягають вирішенню в постійно діючому Незалежному Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» у відповідності з його регламентом». Пунктом 6.1. договору іпотеки № 4236-001/07Р від 01 червня 2007 року, укладеного між сторонами передбачено «Шляхом підписання даного договору у відповідності до Закону України «Про третейські суди» сторони домовились та підтверджують свою згоду на те, що всі спори, розбіжності, або вимоги, які виникають з даного договору або у зв'язку з ним, у тому числі такі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або визнання недійсним підлягають вирішенню в постійно діючому Незалежному Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» у відповідності з його регламентом». Відповідно до ст.. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Суд вважає, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. При укладенні спірних договорів позивач мав можливість ознайомитись з ними та відмовитись від їх укладення з даним третейським застереженням, однак цього зроблено не було, а отже підстав для визнання правочину недійсним на підставі ст.. 229 ЦК України в судовому засіданні не встановлено. Відповідно до ст.. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. В судовому засіданні не встановлено наявність умислу в діях відповідача при укладенні спірних договорів на обман позивача, а отже підстав для визнання договорів недійсними згідно ст.. 230 ЦК України не має. На підставі ст..88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплачених позивачем витрат на ІТЗ в розмірі 37 гривень та на користь держави судовий збір в розмірі 8,50 гривень. На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 3, 5-8, 10, 57, 60, 88, 212, 214, 215 ЦПК України, ст. 229, 230, 652, 653 ЦК України, - ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк», треті особи приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4 про зміну умов договорів та визнання окремих пунктів договорів недійсними задовольнити частково. Змінити п. 1.2. кредитного договору № 4236-001/07Р від 01.06.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк», замінивши цифри і слова «11,99 відсотків річних» цифрами і словами «7,66 відсотків річних». Змінити п. 1.2.2 договору іпотеки № 4236-001/07Р від 01.06.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк», замінивши цифри і слова «11,99 відсотків річних» цифрами і словами «7,66 відсотків річних» В іншій частині позовних вимог позивача відмовити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс Банк» на користь ОСОБА_1 судові витратив розмірі 37 гривень. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс Банк» на користь держави судовий збір в розмірі 8,50 гривень. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Суддя С.П. Мельниченко http://reyestr.court.gov.ua/Review/10543956

Можно попробовать. По поводу даты - считаю дату открытия исполнительного производства.

Инна большая просьба не плодите один и тот же вопрос в разных темах. Многие решения набрали законную силу, в реестре это просто не отражено. В реестре не отражено что и решения апелляций набрали силу и Верховного суда тоже. Вот живой пример, можете проверить: http://reyestr.court.gov.ua/Review/10528536Если у Вас есть желание бороться то это нужно делать, особенно в отношениях с Приватом, такого количества незаконных комиссий нет ни у одного банка. И Вам как нотариусу это хорошо известно.

Такого нормативного акта нет и не будет даже если кто-то и очень сильно захочет. Это все равно, что появится акт считать лето зимой, а зиму летом

Краткость сестра таланта

Это решение полезно в том случае, когда с заемщика взыскана вся сума задолженности, а договор не расторгнут решением суда и продолжает действовать. К сожалению, это касается подавляющего большинства решений в пользу банков.

Справа №2-1433/2010р. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2010 року Центрально-Міський районний суд міста Макіївки Донецької області в складі: головуючого судді Яременко І.В. при секретарі Анохіної Л.В., Баклагіної К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Макіївці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про розірвання кредитного договору, в с т а н о в и в : Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про розірвання кредитного договору, в якому зазначила, що 04 червня 2008 року нею та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту № 1135540000 (далі кредитний договір), згідно умов якого їй були надані кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 130475,00 доларів США. 04 червня 2008 року в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між нею, банком та громадянином України ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 208412. На 19.06.2009 року утворилась заборгованість за кредитним договіром в сумі 5075 доларів США, а також прострочена заборгованість за відсотками в сумі 10622,45 доларів США. Відповідач звернувся до суду з позовом до неї про дострокове повернення кредиту та рішенням Центрально-Міського районного суду від 24 вересня 2009 року з неї на користь відповідача стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 138204,78 доларів США, яка складається з простроченої заборгованості за кредитом–5075 доларів США, строкової заборгованості за кредитом – 121775,00 доларів США, простроченої заборгованості за відсотками – 10622,45 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 238,28 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками за користування кредитом – 494,05 доларів США. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 10 грудня 2009 року рішення Центрально-Міського районного суду залишено без змін, при цьому в мотивувальній частині ухвали апеляційний суд відмітив, що питання про розірвання кредитного договору в суді першої інстанції не ставилося, що не позбавляє її права звернутись до суду з такою вимогою. За рішенням суду з неї тепер стягується вся сума за кредитним договором, одночасно договір продовжує діяти та на неї покладено обов’язок виконувати кредитні зобов’язання. Вважає, що відповідач, ставлячи питання в судовому порядку про дострокове повернення кредиту, відмовився від своїх зобов’язань – надати кредитні кошти в іноземній валюті строком до 5 червня 2023 року, чим порушив договірні зобов’язання, при достроковому поверненні кредиту повинен був поставити питання про розірванні договору. Просить договір про надання споживчого кредиту №1135540000 від 04 червня 2008 року між нею та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» розірвати. В судовому засіданні позивач підтримала заявлені позовні вимоги та уточнила їх, просила договір про надання споживчого кредиту № 1135540000 від 04 червня 2008 року між нею та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» розірвати з 10 грудня 2009 року, тобто з моменту набрання законної сили рішенням Центрально-Міського районного суду м.Макіївки від 24 вересня 2009 року про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором. Пояснила, що за кредитні кошти надані банком-відповідачем нею було придбане нерухоме майно – житловий будинок за адресою: м.Макіївка, вул. Воровського, будинок 78, саме для цього кошти банком і надавались. Після дострокового стягнення з неї відповідачем в судовому порядку кредитних коштів, виконання рішення суду здійснюється шляхом звернення стягнення на цей будинок, 24.03.2010 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом виданим Центрально-Міським районним судом м.Макіївки, 12.04.2010 року накладено арешт, а 04 червня 2010 року описано нерухоме майно у вигляді житлового будинку та земельної ділянки за адресою: м.Макіївка, вул. Воровського, будинок 78, яке перебуває в іпотеці, таким чином умови кредитного договору фактично не діють, вона не користується кредитними коштами з 10 грудня 2009 року, але банк – відповідач по справі продовжує нараховувати їй грошові зобов’язання за користування кредитними коштами за умовами кредитного договору, при цьому самим банком не виконуються зобов’язання, передбачені тим самим договором, про надання їй у користування кредитних коштів строком до 05 червня 2023 року. Зазначила, що у 2009 році через настання світової фінансової кризи вона не змогла виконувати умови кредитного договору, неодноразово зверталась до відповідача перенести терміни погашення заборгованості, як це передбачено договором, але відповідачем її прохання були проігноровані та весь ризик фінансової кризи був покладений тільки на неї, в зв’язку з чим для неї склалося скрутне матеріальне становище. Представники позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які діють за довіреностями, у судовому засіданні не погодились з позовними вимогами, вважають їх безпідставними та такими, що не відповідають умовам кредитного договору та вимогам чинного законодавства. Зазначили, що з боку відповідача – АТ «УкрСиббанк» усі умови договору про надання споживчого кредиту позивачу були виконані у повному обсязі, а саме позивачу були надані кредитні кошти у розмірі 130 475,00 доларів США. Саме з боку позивача були порушені умови кредитного договору про повернення позивачем кредиту в повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, тому банк був змушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав. В той же час п. 7.8 кредитного договору закріплено, що строк дії договору встановлюється з дати його укладення до повного повернення банку всієї суми кредиту за договором та повного погашення плати за кредит і неустойки у разі її нарахування. За таких обставин вважають, що договір про надання споживчого кредиту № 1135540000 від 04 червня 2008 року діє не до 05 червня 2023 року, а до повного повернення банку всієї суми кредиту та повного погашення плати за кредит, на теперішній час позивачем кредитні кошти відповідачу не повернуті, рішення Центрально-Міського районного суду не виконується, що свідчить про істотне порушення умов договору позивачем та завдає шкоди відповідачу, при цьому відповідачем до теперішнього часу зобов’язання за договором виконуються згідно з його умовами. Просять у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору про надання споживчого кредиту № 1135540000 від 04 червня 2008 року відмовити. Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав: Згідно ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Згідно із ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. У судовому засіданні встановлено, що 04.06.2008 р. між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 1135540000, згідно умов якого позивачу були надані кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 130475,00 доларів США та на неї покладений обов’язок повернути кредит в повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, але в будь-якому випадку не пізніше 05 червня 2023 року (арк.с. 6-9). Згідно договору іпотеки від 04.06.2008 року позивач ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов’язань по договору про надання споживчого кредиту № 1135540000 від 04.06.2008 року передала в іпотеку відповідачу ПАТ «УкрСиббанк» нерухоме майно: житловий будинок загальною площею 160,2 кв.м., житловою площею 84,5 кв.м. з належними до нього надвірними побудовами, та земельну ділянку площею 0,0536 гектарів за адресою: м.Макіївка, вул. Воровського, будинок 78 (арк.с.49-51). За рішенням Центрально-Міського районного суду від 24 вересня 2009 року з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 на користь відповідача стягнуто заборгованість за кредитним договором № 1135540000 від 04.06.2008 р в сумі 138204,78 доларів США, що еквівалентно 1 052 982,22 грн., яка складається з простроченої заборгованості за кредитом–5075 доларів США, строкової заборгованості за кредитом – 121775,00 доларів США, простроченої заборгованості за відсотками – 10622,45 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 238,28 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками за користування кредитом – 494,05 доларів США. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 10 грудня 2009 року рішення Центрально-Міського районного суду залишено без змін та набрало законної сили (арк.с.13-15). Постановою заступника начальника Центрально-Міського ВДВС Макіївського міського управління юстиції від 24.03.2010 року відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання за виконавчим листом № 2-2088 виданим 25.09.2009 року Центрально-Міським районним судом м.Макіївки про стягнення боргу в сумі 1052982,22 грн. з боржника ОСОБА_2 (арк.с.52) Постановою заступника начальника Центрально-Міського ВДВС Макіївського міського управління юстиції від 12.04.2010 року накладено арешт на все майно ОСОБА_1 та оголошено заборону на його відчуження (арк.с. 53) Згідно акту опису й арешту майна від 04.06.2010 року описано і накладено арешт на майно житловий будинок загальною площею 160,2 кв.м., житловою площею 84,5 кв.м. з належними до нього надвірними побудовами, та земельну ділянку площею 0,0536 гектарів за адресою: м.Макіївка, вул. Воровського, будинок 78, що є предметом іпотеки та належить ОСОБА_1 (арк.с. 54-55). Згідно довідки ПАТ «УкрСиббанку» про стан позикової заборгованості станом на 05 липня 2010 року ОСОБА_1 відповідно кредитному договору № 1135540000 від 04.06.2008 р., залишок за тілом кредиту складає 126850,00 доларів США, прострочена заборгованість за тілом кредиту 13775,00 доларів США, нарахована заборгованість за тілом кредиту – 725,00 доларів США, прострочена заборгованість по нарахованим відсоткам 27049,79 доларів США, нарахована заборгованість за відсотками 1321,75 доларів США, штрафні санкції за несвоєчасну сплату за кредитом 3144,22 доларів США, заборгованість за пенею 41522,21 грн. (арк.с.58). Таким чином, сукупність доказів по справі приводить суд до висновку, що укладений 04.06.2008 р. між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту № 1135540000 внаслідок взаємного невиконання зобов’язань сторін фактично припинив дію з 10 грудня 2009 року, тобто з моменту набрання законної сили рішенням Центрально-Міського районного суду м.Макіївки від 24 вересня 2009 року. Відповідач ПАТ «УкрСиббанк», звертаючись до суду з позовом про дострокове стягнення всієї суми кредитного договору з позивача ОСОБА_1, фактично відмовив їй у подальшому користуванні кредитними коштами згідно з умовами договору до 05 червня 2023 року, але при цьому продовжує нараховувати грошові зобов’язання позивачу ніби вона продовжує користуватися кредитними коштами в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. Судом встановлений факт неможливості користування позивачем ОСОБА_1 кредитними коштами за названим кредитним договором, оскільки на останні нею було придбано нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці у відповідача, та на яке у виконання рішення Центрально-Міського районного суду м.Макіївки від 24 вересня 2009 року Центрально-Міським ВДВС Макіївського міського управління юстиції накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження. З таких підстав суд приходить до висновку про неможливість існування між позивачем та відповідачем взаємних зобов’язань за договором про надання споживчого кредиту № 1135540000 від 04.06.2008 р. за умовами досягнутими сторонами в момент його укладання з 10 грудня 2009 року, тобто з моменту набрання законної сили рішенням Центрально-Міського районного суду м.Макіївки від 24 вересня 2009 року та необхідності його розірвання саме з 10 грудня 2009 року. Крім того, при задоволенні позову суд враховує, що нарахування відповідачем – ПАТ «УкрСиббанк» з 10 грудня 2009 року грошових зобов’язань позивачу за договором про надання споживчого кредиту № 1135540000 від 04.06.2008 р. після стягнення з позивача в судовому порядку повної суми кредитних коштів в розмірі 138204,78 доларів США, що еквівалентно 1 052 982,22 гривні, та примусового виконання рішення суду є безпідставним та значною мірою позбавляє позивача ОСОБА_5 того, на що вона розраховувала при укладанні цього договору та негативно впливає на її майнові права. На підставі викладеного, ст.ст. 626, 628, 631, 651 ЦК України та, керуючись ст.ст. 15, 57, 209 ЦПК України, в и р і ш и в : Позов ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства «УкрСиббанк» про розірвання кредитного договору задовольнити. Розірвати з 10 грудня 2009 року договір про надання споживчого кредиту № 11355240000 від 4 червня 2008 року між Публічним Акціонерним Товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 про надання кредитних коштів в іноземній валюті в сумі 130475 доларів США, що дорівнює еквіваленту 633064,70 гривень за курсом НБУ на день укладання договору. Рішення може буте оскаржене в Апеляційний суд Донецької області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги через Центрально-Міський районний суд м.Макіївки. Суддя: І.В. Яременко http://reyestr.court.gov.ua/Review/10456578

Если Вы хотите подстраховаться можно из квартиры выписаться. И на сколько я понял свою частьв приватизированной квартире Вы решили подарить родителям или сестре и с родителями заключить договор аренды имущества и пользование им в который и включить все имущество, которое может Вам пригодится. На остальное имущество, как я понял, у родителей есть документы, что оно принадлежит и приобреталось ими. Действия исполнителя оспариваются в течении 10 дней с момента когда Вы узнали о вынесенном решении. Также исполнителю для описи имущества необходимо минимум попасть в Вашу квартиру, а для этого необходимо решение суда. Ну а если Вы там не прописаны и не проживаете, то совсем не понятно как они такое решение получат и что они в дальнейшем с ним будут делать. Но все равно долги необходимо вернуть, а сотрудников банков не слушайте, их возбужденная фантазия еще и не такое придумает.

Решение подходит под признание недействительными третейских оговорок в договорах.

Решение Конституционного суда Украины можно посмотреть здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1417

Справа № 1-2/2002 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю ”Торговий Дім ”Кампус Коттон клаб” щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) м. Київ Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України: Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий, Вознюка Володимира Денисовича, Євграфова Павла Борисовича, Іващенка Володимира Івановича, Козюбри Миколи Івановича, Костицького Михайла Васильовича, Малинникової Людмили Федорівни, Мироненка Олександра Миколайовича, Розенка Віталія Івановича, Савенка Миколи Дмитровича - суддя-доповідач, Селівона Миколи Федосовича, Тимченка Івана Артемовича, Тихого Володимира Павловича, Чубар Людмили Пантеліївни, Шаповала Володимира Миколайовича, розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі. Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42, 43 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб". Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність неоднозначного застосування частини другої статті 124 Конституції України судами України в цивільному та господарському процесах. Заслухавши суддю-доповідача Савенка М.Д. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України у с т а н о в и в: 1. Суб’єкт права на конституційне звернення - Товариство з обмеженою відповідальністю ”Торговий Дім ”Кампус Коттон клаб”- звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень статті 41, частин першої, другої статті 55 та частини другої статті 124 Конституції України. Ухвалою Колегії суддів Конституційного Суду України з конституційних звернень (подань) відкрито конституційне провадження у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України. Стосовно офіційного тлумачення положень статті 41, частин першої, другої статті 55 Конституції України у відкритті конституційного провадження відмовлено на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України ”Про Конституційний Суд України”. Необхідність офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України суб’єкт права на конституційне звернення обгрунтовує неоднозначним застосуванням судами загальної юрисдикції в господарському та цивільному процесах положень відповідних процесуальних норм, які встановлюють обов’язкове досудове врегулювання спорів і наслідки його недодержання. Зазначається, що стаття 136 Цивільного процесуального кодексу України передбачає як підставу для відмови у прийнятті заяв у цивільних справах недодержання особою, що звернулась до суду, ”встановленого законом для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення справи”, а стаття 63 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що у випадках неподання доказів ”вжиття заходів досудового врегулювання спору” позовна заява повертається без розгляду. Обов’язкове досудове врегулювання спорів, на думку автора звернення, порушує його право на судовий захист. Наголошується, що Верховний Суд України у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України ”Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1 листопада 1996 року №9 вказав на неприпустимість відмови особі у прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку, проте господарські суди повертають позовні заяви без розгляду, якщо позивачем не було дотримано порядку досудового врегулювання спорів. Верховна Рада України 21 червня 2001 року прийняла Закон України ”Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України” № 2539-ІІІ, яким назву Кодексу змінено на ”Господарський процесуальний кодекс України”, а слова в тексті Кодексу ”арбітражний”, ”доарбітражний” та ”арбітражний процес” замінено відповідно словами ”господарський”, ”досудовий” та ”судовий процес”. Враховуючи, що конституційне звернення було направлено до Конституційного Суду України до набрання чинності згаданим Законом, а порушені у зверненні питання стосуються змісту відповідних положень Арбітражного процесуального кодексу України, Конституційний Суд України під час розгляду цієї справи застосовує відповідні терміни з урахуванням вимог названого Закону. 2. Голова Верховної Ради України в листі до Конституційного Суду України звертає увагу на те, що норми Конституції України, які визначають юрисдикцію судів щодо конкретних правовідносин та ”право особи (зокрема юридичної особи) на судовий розгляд спору, не можуть бути поставлені в залежність від наявності чи відсутності в законах України спеціальних положень про можливість звернення до суду по кожній конкретній категорії справ”. На думку Голови Верховного Суду України, положення постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року щодо неприпустимості відмови у прийнятті позовної заяви чи скарги з підстав, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку, стосується і господарських спорів. Об’єктивних причин, які обумовлювали б необхідність обов’язкового застосування досудового врегулювання таких спорів, не існує. Голова Вищого господарського суду України вважає, що поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, зовсім не виключає можливості захисту права особи в інших несудових установах чи за процедурами, які узгоджуються з нормами Конституції України. 3. Конституційний Суд України виходить з того, що положення частини другої статті 124 Конституції України треба розглядати у системному зв’язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п’ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у статті 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України). Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб’єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб’єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб’єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування. Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов’язок держави забезпечити захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб’єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб’єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб’єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору. Обов’язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб’єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов’язком особи, яка потребує такого захисту. Право на судовий захист не позбавляє суб’єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб’єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору. Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов’язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб’єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Виходячи з наведеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 51, 63, 65, 94 Закону України ”Про Конституційний Суд України”, Конституційний Суд України в и р і ш и в: 1. Положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб’єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. 2. Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України привести нормативно-правові акти у відповідність з вимогами статті 124 Конституції України та її тлумаченням у цьому Рішенні. 3. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим. Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у Віснику Конституційного Суду України та в інших офіційних виданнях України. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ http://www.ccu.gov.ua/uk/doccatalog/list?currDir=9454 2002.doc

Если Вас не уведомили о передаче Вашей задолженности то иски Вам нужно будет предъявлять в Укрпромбанк. Соглашение может быть и не подписано если договором не предусмотрено согласие обоих сторон на переуступку долга.