ANTIRAID

Отсутствие ответа на письменное обращение гражданина является нарушением Закона Украины "Об обращениях граждан", но не свидетельствует о том, что орган, получивший обращение, признает все изложенные в нем факты. Такого положения в законодательстве нет.

К сожалению, разница между украинскими и иностранными банками уже сравнялась на нет. Одни и другие занялись откровенным беспределом и это все от безнаказанности. Вот интересно если головной офис банка за границей узнает, что менеджеры в Украине решили пересчитывать проценты без подписанных допсоглашений, как они к этому отнесутся.У себя бы на родине они бы побоялись даже думать о таком, а у нас пожалуйста, плевать на законы и Украину, главное срубить побольше прибыли. Вот Вам и банк с 200 летней историей - не банк, а мошенники с 200 летней историей. Наверное начнем на английском языке на иностранных сайтах размещать. Может так до них дойдет.

К сожалению, в нормальном режиме банки вообще не обращают внимания на своих клиентов.А что делать и как быть дальше решать Вам самостоятельно. Примеров на форуме предостаточно и положительных решений тоже.

Если Ваш клиент даст добро, то с удовольствием разместим и прикрепим на главной. Надо же с кого то начинать. Мы этих бедняг и так в Чернигов загнали, и до Можайска уже не далеко

Обалдеть от этого комментария Пушкарева. Он себе уже на уголовную статью наговорил: В.Пушкарев. — Этот беспрецедентный случай поставил «на уши» всю банковскую систему. Вы говорили о Национальном банке. Национальный банк подключился к решению этой проблемы далеко не в первую очередь. В первую очередь прореагировал Украинский кредитный банковский союз. Мы были у Онопенко на приеме, собирали совещание. Если бы прошло это решение, то было бы очень много проблем в банковской системе в целом. Поэтому в плане отбивки и перерассмотрения дел по «Централю» — тут мы выиграли все дела. Сейчас мы заканчиваем процедуру судебных отношений, связанных с получением контроля над имуществом заемщиков. В.Пушкарев. .... Помимо этого существует институт экспертизы, ― а говорю не об одном заведении, а об институции. Так вот, при грамотном обращении к грамотному специалисту можно получить совершенно легитимное, обоснованное, основывающееся на четкой законодательной базе экспертное заключение, которое может разбить все ваши претензии. В.Пушкарев. ― За полгода мы не проиграли ни одного суда в высших инстанциях. И наши, и привлеченные нами юристы, скажем так, достаточно заинтересованы, чтобы бороться, отстаивать в суде наши интересы. Что касается цены вопроса. Экспертное заключение не обязательно должно быть купленным. Люди обращаются к профессионалам, а им интересно сформулировать свою точку зрения, которая будет сильнее оппонента. Здесь не только финансовая заинтересованность (хотя не утверждаю, что таковой нет), но и профессиональная. Официальные расценки таких экспертиз — и 1000 долл. и 1500 ― не такие большие деньги. Это первое. Второе: когда человек берет миллионы, ему гораздо проще две трети этих миллионов отдать для того, чтобы одну треть оставить себе в результате судебных, экспертных, хозяйственных, административных и других проволочек. ТОВАРИЩИ ПРОКУРОРЫ, МИЛИЦИОНЕРЫ, СОТРУДНИКИ СЛУЖБЫ БЕЗОПАСНОСТИ УКРАИНЫ - вот вам преступление банкиров. Статья 94 УПК - заявление о преступлении, опубликованное в прессе. Подсказываю для тех кто в танке: Стаття 376. Втручання в діяльність судових органів 1. Втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців. 2. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені особою з використанням свого службового становища, - караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років. Стаття 384. Завідомо неправдиве показання 1. Завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства, здійснення виконавчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи спеціальною тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках, - караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. 2. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, - караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. И что дальше так и будем тихо сидеть и смотреть? Я в шоке, что банкиры совсем ничего не бояться, всех купили?

По поводу % имеется ввиду, что договор не расторгнут и продолжает действовать пока банк не получит всю сумму по решению суда.

Ничего не зря. Банки почитав аргументацию в конце-концов откажутся от использования третейских судов.

По поводу момента - правильно.По поводу подписи можно попытаться.

Обращение в целом очень хорошее. Я внесу дополнительные поправки и примеры игнорирования банками законов. Также считаю, что письмо не нужно писать в одном экземпляре, надо чтобы каждый заемщик отправил. Перечень получателей, тоже обдумаю и выложу с почтовыми адресами.

Если у Вас сторона не Урпромбанк, то Вы все равно можете приложить данное решение и внести этот абзац в свой иск.

Справа № 2-5045/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (заочне, в порядку гл. 8 розділу III ЦПК України) 29 січня 2010 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська У складі: Головуючого – судді Башмакова Є.А. При секретарі – Жук Ю.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання правочину недійсним та заборонити вчиняти певні дії, - ВСТАНОВИВ: У серпні 2009 року позивач звернувся до суду з вищезазначеною позовною заявою, в якій в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 30.04.2008 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір №DN81AR70260321 відповідно до якого він отримав кредитні кошти у розмірі 50 044, 00 грн. на придбання автомобіля, зі сплатою 9,60 % на рік з кінцевим терміном повернення 29.04.2013 року. В подальшому відповідачем в порушення умов договору в односторонньому порядку було змінено відсоткову ставку з 9,60 % на 21 % на рік, що позивач вважає неправомірним. На підставі викладеного просив суд визнати недійсним правочин, яким відповідачем в односторонньому порядку внесені зміни до кредитно-заставного договору №DN81AR70260321 від 30.04.2008 року в частині зміни (збільшення) з 01.02.2009 року процентної ставки встановленої договором; застосувати наслідки недійсності шляхом зобов’язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості за кредитно-заставним договором №DN81AR70260321 від 30.04.2008 року за ставкою, що діяла на момент укладення договору та стягнення з відповідача грошових коштів, які отримував відповідач від позивача, на сплату щомісячних платежів за договором в збільшеному розмірі та заборонити відповідачу в односторонньому порядку вносити зміни в кредитно-заставний договір №DN81AR70260321 від 30.04.2008 року в частині збільшення процентної ставки. Позивач у судове засідання не з’явився, про дату судового засідання повідомлявся належним чином, суду надав заяву про розгляд справи у його відсутність. Представник відповідача в судове засідання не з'явився про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, причини неявки до суду не повідомив, тому суд відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України вважає можливим провести заочний розгляд справи. Дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Судом встановлено, що 30.04.2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір №DN81AR70260321 відповідно до якого позивач отримав кредитні кошти у розмірі 50 044, 00 грн. на придбання автомобіля, зі сплатою 9,60 % на рік з кінцевим терміном повернення 29.04.2013 року. що підтверджується копією зазначеного договору. На протязі дії договору позивач належним чином виконував зобов’язання за договором в частині сплати платежів, однак в подальшому йому стало відомо про наявну заборгованість за договором. 25.06.2009 року позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою-скаргою. Листом від 08.07.2009 року відповідач зазначив, що 25.12.2008 року позивачу було направлено лист з повідомленням про збільшення відсоткової ставки за вищезазначеним договором, а саме з 9,06 % на 21 % річних, починаючи з 01.02.2009 року, а в разі незгоди позивача з такими змінами умов договору було запропоновано в строк не пізніше 20.01.2009 року достроково погасити кредит. Судом також встановлено, що підвищення відсоткової ставки за діючим Договором відбулося без супроводження інформацією щодо нової реальної вартості кредиту. Це є порушенням вимог «Правил надання банками України інформації споживачу щодо умов кредитування та сукупної вартості кредиту» (затверджені Постановою правління НБУ №168 від 10 травня 2007 року та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року №541/13808). Зокрема, пункт 1.3 Правил встановлює, що «банки зобов'язані забезпечувати виконання цих Правил під час укладення кредитних договорів зі споживачами». Пропозиція щодо збільшення відсоткової ставки за кредитом із наданням позичальнику можливості достроково припинити дію угоди у разі непогодження, рівнозначна переукладанню кредитної угоди, тому ПриватБанк зобов'язаний був разом з листом надати позивачу два розрахунки нової реальної вартості кредиту (відповідно до двох запропонованих відсоткових ставок) згідно вимог зазначених Правил, чого здійснено не було. Зміна відсоткової ставки за договором неможлива без зазначення обґрунтованих підстав для цього. Пункт 3.5 згаданих вище Правил встановлює, що «банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку)». В якості аргументації рішення ПриватБанку в отриманому останнім листі наводяться фактори згідно Договору. Проте вони не можуть вважатися такими, що дають відповідачу право змінити відсоткову ставку за кредитом. Зокрема, що стосується зміни облікової ставки НБУ, то в даному випадку повідомлення про збільшення відсоткової ставки за користування кредитом є безпосереднім порушенням суттєвих умов Договору. Порушення банком взятих на себе зобов'язань з метою одержання незаконного прибутку дає правову можливість для порушення питання про розірвання Договору з ініціативи другої (постраждалої) сторони, відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України. Крім того на момент укладання Договору позивач виходив з того, що ПриватБанк міг ініціювати зміну відсоткової ставки за кредитом лише протягом 7 (семи) календарних днів після виникнення відповідної підстави - зміни облікової ставки НБУ. Правовою підставою для цього є п.6.3.1. Договору. Згідно Постанови НБУ № 107 від 21.04.2008 року змінена була облікова ставка НБУ з 11 % до 12 % з 30.04.2008 року. Тобто згідно п. 6.3.1. Договору банк міг право ініціювати зміну відсоткової ставки за кредитом лише до 08.05.2008 року, а не 25.12.2008 року направивши йому лист-повідомлення. Окрім того слід зазначити, що збільшення процентної ставки банком можлива лише в границях кількості пунктів на які збільшилася ставка НБУ. Відносно інших факторів, перелічених у Договорі слід зазначити, що відповідно до п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» №1023-ХІІ від 12.05.1991 року (з наступними змінами і доповненнями), у кредитному договорі може бути передбачено, що «відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках». Проте перелік подій, які можуть буди розцінені як «інші випадки», не є необмеженим. Тлумачення ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» має відбуватися з урахування положень п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якими встановлення дискримінаційних відносно споживача правил зміни відсоткової ставки є несправедливою умовою договору (тобто такою, яке всупереч принципу добросовісності своїм наслідком має істотний дисбаланс договірних прав та зобов'язань на шкоду споживачеві - ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»). Враховуючи практику укладення договорів кредитування ПриватБанку, коли банк розробляє власну типову форму договору, умови якої є однаковими для кожного пересічного клієнта, та не змінюються банком за вимогою клієнта, то, згідно визначення статті 634 Цивільного кодексу України, такий договір є договором приєднання. І тому споживач, бажаючи укласти договір, не має можливості впливати на його умови, у тому числі відносно зміни відсоткової ставки за кредитом. При таких обставинах положення договору кредитування, що дають ПриватБанку можливість змінювати відсоткову ставку на власний розсуд, є дискримінаційними у тому значенні, яке вкладене в це поняття Законом України «Про захист прав споживачів». Таким чином, бажання банку під «іншими випадками» розуміти той перелік факторів, що викладений у п. 6.3.1. Договору, є несправедливим та дискримінаційним, що суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». Також слід зазначити, що зміна ставки за кредитом без наведення правила розрахунку вартості кредиту є порушенням прав позивача як споживача. Згідно частини п'ятої пункту 3.4 згаданих вище Правил: «Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках». У спірному Договорі таке правило не наведене ані у вигляді математичної формули, ані навіть у вигляді текстового опису пропорційного впливу можливих факторів. Згідно статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не впливає із звичаїв ділового обороту. В даному випадку відповідач порушив цю вимогу закону, тому що зміну вищевказаного договору не провів в такій самій формі, що й договір, що змінився. В даний час кредитний договір №DN81AR70260321 від 30.04.2008 року є діючим незмінним правочином. Крім того, відсутній інший правочин, згідно з яким позивачу збільшено відсоткову ставку за кредитним договором. Отриманий ним лист відповідача не може розглядатись як зміна кредитного договору - правочин. Згідно частини 1 статті 643 Цивільного кодексу України якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 не надавав згоди на підвищення процентної ставки за кредитним договором. Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно ст. 1056-1 Цивільного кодексу України умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною, а встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового права та інтересу. З урахуванням викладеного суд вважає позовні вимоги обгрунтованими, заснованими на законі і такими, що підлягають задоволенню, так як відповідач не мав права змінювати в односторонньому порядку спірну угоду, піднімати розмір процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки це є порушенням норм цивільного законодавства України. Крім того, суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі у розмірі 7,50 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 16, 626, 628, 1056-1, 1054 ЦК України, ЗУ «Про банки та банківську діяльність» ст. ст. 8, 10, 11, 57-60, 64, 208, 209, 212-215, ЦПК України, - ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання правочину недійсним та заборонити вчиняти певні дії задовольнити повністю. Визнати дії Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» щодо підвищення відсоткової ставки за кредитно-заставним договором №DN81AR70260321 від 30.04.2008 року укладеним між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» неправомірними. Зобов'язати Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» здійснити перерахунок заборгованості за кредитно-заставним договором №DN81AR70260321 від 30.04.2008 року за ставкою, що діяла на момент укладання договору. Заборонити Закритому акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» в односторонньому порядку вносити зміни в кредитно-заставний договір №DN81AR70260321 від 30.04.2008 року в частині збільшення процентної ставки. Стягнути з Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 7,5 грн. Позивач має право оскаржити заочне рішення у загальному апеляційному порядку. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, що може бути подана протягом десяти днів з дня отримання ним копії рішення. Без попереднього подання такої заяви заочне рішення оскарженню відповідачем в апеляційному порядку не підлягає. У випадку відмови в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, воно може бути оскаржене відповідачем у загальному апеляційному порядку. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про його апеляційне оскарження, якщо таку заяву не буде подано. У випадку подання заяви про апеляційне оскарження, але не подання у двадцятиденний строк апеляційної скарги, рішення набирає законної силі після закінчення такого строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом. Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя Є.А. Башмаков http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8673776

Видимо дела у Приватбанка совсем плохи, если уже присваивают зарплату воспитателей детского сада. А то, что Приватбанк не прав свидетельствует заочное решение в суде где у Прватбанка 1000 дел в его пользу. Видимо с данным делом явный перебор и ни один судья не захотел оправдывать беспредел Приватбанка. К тому же решение вступило в законную силу.

Справа № 2- 313/2010 рік РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2010 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Ткаченко С.В. при секретарях Щербині О.М., Улісько О.М. з участю позивача ОСОБА_1 представника позивача ОСОБА_2 представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного комерційного банку « Форум « , Центрально- міського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, третя особа ОСОБА_4, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким , що не підлягає виконанню , - ВСТАНОВИВ: 28.07.2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного комерційного банку « Форум « , Центрально- міського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, третя особа ОСОБА_4, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким , що не підлягає виконанню. 28 12 2009 року позивач уточнив позовні вимоги. В обгрунтування позову вказує , що 12 05 2008 року приватне підприємство « А.К. Альянс» уклало кредитний договір №0174\08\05 – К№А с Акціонерним комерційним банком « Форум» в особі Криворізької філії акціонерного комерційного банку « Форум». Кредит було надано у сумі 350 000,00 грн під 19% річних, строком повернення 16 березня 2009 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договір застави транспортних засобів, які належать позивачу на праві приватної власності, а саме : транспортний засіб марки ВМW реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску, транспортний засіб марки VOLKSWAGEN, реєстраційний номер НОМЕР_2 . У зв'язку з фінансовою кризою ПП « С.К. Альянс» не мало можливості своєчасно сплачувати відсотки за користування кредитом та погасити кредит у повному обсязі при настанні строку погашення кредиту. 8.05.2009 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 було виданого виконавчий напис, яким було звернено стягнення на рухоме майно належне позивачу, а саме , вищезазначені транспортні засоби . За рахунок коштів, отриманих від реалізації транспортних засобів, як вказано у виконавчому напису, пропонується задовольнити вимоги відповідача за період за який проводиться стягнення, а саме з 16.02.2009 року по 26.03.2009 року у сумі 438 754,58 грн , в тому числі кредитні кошти - 342 400,00 грн, нараховані та прострочені відсотки за користування кредитом 17581,34 грн , пеня-16914,57 грн, штраф у розмірі 61 858,67 грн та витрати по вчиненню виконавчого напису -6 387, 54 грн. 3 червня 2009 року державним виконавцем складено акт опису та арешту майна на транспортний засіб марки VOLKSWAGEN, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Транспортний засіб було у позивача вилучено та передано на відповідальне зберігання представнику КФ АКБ « Форум» ОСОБА_5 Позивачу заборонено користуватися цим автомобілем. Вважає, що виконавчий напис №1723 від 8 травня 2009 року вчинений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 не підлягає виконанню згідно до Закону України « Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» , відповідно до якого звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом або в позасудовому порядку згідно з цим Законом. Просить визнати виконавчий напис, виданий 08.05.2009 року приватним нотаріусом Криворізького нотаріального округу ОСОБА_4 за яким звернуто стягнення на транспортний засіб таким , що не підлягає виконанню. Зобов'язати Центральне- Міський відділ державної виконавчої служби виключити із акту опису і арешту майна від 3.06.2009 року транспортний засіб марки VOLKSWAGEN. Зобов"язати АКБ « Форум» в особі ОСОБА_5 , на відповідальному зберіганні якого знаходиться описане та арештоване майно передати автомобіль позивачу на зберігання з правом користування. В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2, кожний окремо , позовні вимоги підтримали в повному обсязі , посилаючись на доводи , вказані в позовній заяві. Представник відповідача - АКБ « Форум « ОСОБА_3 в судовому засіданні з позовом не погодився, пояснивши , що 12 05 2008 року між АКБ « Форум « та ПП « А.К. Альянс» укладено кредитний договір . Кредит було надано у сумі 350 000,00 грн під 19% річних, строком повернення 16 березня 2009 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договір застави транспортних засобів, які належать позивачу на праві приватної власності, а саме : транспортний засіб марки ВМW та VOLKSWAGEN . У зв'язку з невиконанням умов Кредитного договору банк звернувся до нотаріуса. 8.05.2009 року приватним нотаріусом ОСОБА_4 було виданого виконавчий напис, яким було звернено стягнення на рухоме майно належне позивачу, а саме , вищезазначені транспортні засоби . 03 06 2009 року державним виконавцем було проведено опис та арешт транспортного засобу VOLKSWAGEN. Вважає , що виконавчий напис підлягає виконанню, оскільки був зроблений відповідно до чинного законодавства України ( ст. 20 Закону України « Про заставу « та обумовлено п. 5.4 Договору застави ) . Представник Центрально- міського відділу державної виконавчої служби в судове засідання не з»явилися , надали клопотання про розгляд справу у їх відсутність. ОСОБА_4 в судове засідання не з»явився, про день слухання справи повідомлений. Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав. У судовому засіданні встановлено, що 12 05 2008 року приватне підприємство « А.К. Альянс» уклало кредитний договір №0174\08\05 – К№А з Акціонерним комерційним банком « Форум» в особі Криворізької філії акціонерного комерційного банку « Форум» ( л.с. 12-13) . Кредит було надано у сумі 350 000,00 грн. під 19% річних, строком повернення 16 березня 2009 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 12 05 2008 року укладено договір застави № 0174 –Zа транспортних засобів, які належать ОСОБА_1 на праві приватної власності, а саме : транспортний засіб марки ВМW, модель Х5 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску, який належить позивачу на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу АЕС 171306, виданого Криворізьким ВРЕР ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області 22.03.2008 року, транспортний засіб марки VOLKSWAGEN, модель 2DХО АЕ, реєстраційний номер НОМЕР_2, рік випуску 2004., який належить позивачу на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу АВС 171144, виданого Криворізьким ВРЕР ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області 13.03.2008 року ( л.с. 7-9 ). 8.05.2009 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 видано виконавчий напис, яким було звернено стягнення на вищезазначені транспортні засоби ( л.с. 10-11 ). 3 червня 2009 року державним виконавцем складено акт опису та арешту майна на транспортний засіб марки VOLKSWAGEN . Транспортний засіб був вилучений та переданий на відповідальне зберігання представнику КФ АКБ « Форум» ОСОБА_5М.( л.с. 16-18 ). Суд вважає, що виконавчий напис №1723 від 8 05 2009 року, вчинений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 не підлягає виконанню з наступних підстав. Згідно Закону України « Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» - цей закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України « Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» до забезпечувальних обтяжень належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного Кодексу України, що виникає на підставі договору. Частиною 1 ст. 590 Цивільного Кодексу України визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч.1 ст. 24 Закону України « Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом або в позасудовому порядку згідно з цим Законом. Частиною 1 ст. 26 вказаного Закону передбачено, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1. передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим законом, 2. продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі- продажу з іншою особою - покупцем або на публічних торгах, 3. відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги, 4. переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, в тому числі в порядку договірного списання у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери. Таким чином, вищенаведеними нормами Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не передбачено звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису , оскільки таке звернення може бути вчинено лише на підставі рішення суду. Частина 6 ст. 20 Закону України « Про заставу» передбачає можливість вчинення виконавчого напису, якщо інше не встановлено законом. Але законом встановлено інше, а саме : ч.1 ст. 24 Закону України « Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим законом. Вказаний закон не передбачає такий позасудовий засіб звернення , як стягнення на підставі виконавчого напису. Позивачем при зверненні до суду були сплачені судові витрати : 8,50 грн. – держмито та 37,50 грн. витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи, які підлягають стягненню з АКБ « Форум « відповідно до ст. 88 ЦПК України . Куруючись ст. 10, 11, 209, 212, 213- 215 ЦПК України , суд, - ВИРІШИВ: Позов задовольнити. Визнати виконавчий напис, виданий 8 травня 2009 року приватним нотаріусом Криворізького нотаріального округу ОСОБА_4 та реєстрованим в реєстрі за №1723, яким звернуто стягнення на транспортний засіб марки VOLKSWAGEN, модель 2DХО АЕ, реєстраційний номер НОМЕР_2, рік випуску 2004, належний ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу АВС 171144, виданого Криворізьким ВРЕР ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області 13.03.2008 року, таким, що не підлягає виконанню. Зобов'язати Центрально - Міський відділ державної виконавчої служби Криворізького міського управлінню юстиції виключити із акту опису і арешту майна від 3.06.2009 року, складеного державним виконавцем Центрально- Міського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції ОСОБА_6, транспортний засіб марки VOLKSWAGEN, модель 2DХО АЕ, реєстраційний номер НОМЕР_2, рік випуску 2004, належний ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу АВС 171144, виданого Криворізьким ВРЕР ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області 13.03.2008 року. Зобов"язати АКБ « Форум» в особі ОСОБА_5 , на відповідальному зберіганні якого знаходиться описане та арештоване майно: автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель 2DХО АЕ, реєстраційний номер НОМЕР_2, рік випуску 2004 передати автомобіль ОСОБА_1 на зберігання з правом користування. Стягнути з АКБ « Форум» на користь ОСОБА_1 сплачені ним державне мито у розмірі 8,50 грв., та витрати на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи - 37,50 грв. , а всього 46 (сорок шість) грв. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу шляхом подачі в 10- ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційного суду або в порядку ч 4 ст. 295 ЦПК України. Суддя С.В.Ткаченко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8135556

Справа № 2-12779/09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (заочне, в порядку гл.8 розділу ІІІ ЦПК України) 16 грудня 2009 року Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська у складі: головуючого - судді Черновського Г.В. при секретарі – Завалко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк», треті особи - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Жовтневий відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2009 року позивачка звернулася з вищезазначеним позовом, в якому просила суд: визнати виконавчий напис реєстраційний №301, вчинений 15.05.2009 року нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про звернення стягнення на квартиру №35 у будинку №4 по пров.Шевченко в м.Дніпропетровську і за рахунок коштів від реалізації квартири задоволення вимоги АКІБ "УкрСиббанк" таким, що не підлягає виконанню. В судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав у повному обсязі, на задоволенні позову наполягав. Відповідач в судове засідання по справі свого представника не направив, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. За таких обставин, на підставі ч.4 ст.169 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим про день та час судового засідання і такий, що відсутні без поважних причин, що є підставою для вирішення справи на підставі наявних у ній даних і доказів і постановлення заочного рішення. Треті особи в судове засідання теж не з’явилися, про день та час його проведення повідомлялися належним чином. Вислухавши пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом встановлені наступні факти: 28.09.2006р. між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк" був укладений договір іпотеки № 11048794000/1, відповідно до п. 1.1 якого позивачка надала відповідачу в іпотеку належну їй квартиру № 35 у будинку № 4 по пров.Шевченко в Жовтневому районі м. Дніпропетровська. 21.10.2009р. позивачка отримала від Жовтневого ВДВС ДМУЮ постанову від 16.06.2009р. про відкриття виконавчого провадження №13320641, згідно якої відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису реєстраційний № 301, вчиненого 15.05.2009р. нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про звернення стягнення на квартиру і за рахунок коштів від реалізації квартири задоволення вимоги відповідача на підставі договору іпотеки. Суд вважає, що нотаріус не мав права вчиняти зазначений виконавчий напис за відсутністю підстав для його вчинення, так як нотаріусу не було надано доказів, які підвереджували б безспірність позивачки заборгованості перед відповідачем за договором іпотеки, та доказів направлення на мою адресу та отримання мною письмової вимоги про усунення порушення згідно ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ст.88 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис нотаріуса при наявності умов щодо дії строків виникнення права вимоги, вчиняється на підставі документів, які підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.87 Закону). Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172 затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Так, згідно з п.1 Переліком, для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема: оригінал нотаріально посвідченої угоди (пп "а"); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання (пп "б"). Згідно абз.2 п. 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України N 20/5 від 03.03.2004р., нотаріус вчиняє виконавчі написи якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Доказом такої безспірності заборгованості може бути лист, акт чи інший письмовий документи, з якого вбачається, що особа, відносно якої вчиняється виконавчий напис, визнає конкретну суму за конкретним зобов'язанням. В абз.3 - 5 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про заставу" N 02-5/602 від 24.12.1999р. (копія додається) надані такі роз'яснення: "За змістом глави 14 Закону України "Про нотаріат" та пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 №1172 (з подальшими доповненнями), витребування від боржника заставленого майна на підставі виконавчих написів нотаріусів здійснюється у разі, коли договір застави є нотаріально посвідченим. Слід, однак, враховувати, що виконавчий напис може бути вчинено лише коли подані документи підтверджують безспірність заборгованості та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло - у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). За наявності спірних взаємовідносин, а також у разі закінчення зазначеного річного строку справа підлягає розглядові в господарському суді». Позивачка ніколи не визнавала заборгованості перед відповідачем за договором іпотеки. Умови цього договору позивачка виконувала належним чином, про наявність і підстави заборгованості не знала і не знає. Відповідач до позивачки з будь-якими претензіями не звертався. В п.6.2 Договору іпотеки його сторони встановили, що спори, врегулювання яких не буде досягнуто між сторонами шляхом переговорів, передаються на розгляд суду відповідно до законодавства України. Таким чином, заборгованість перед відповідачем за договором іпотеки є спірною, тому Відповідач повинен був звертати стягнення виключно в судовому порядку, а нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотеко-держатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Згідно абз.9 п.283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №20/5 від 03.03.2004р., вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Також, в п.5.4 Договору іпотеки його сторони встановили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду, чи на підставі виконавчого напису нотаріуса після невиконання іпотекодавцем у 30-ти денний строк вимоги, згідно до повідомлення надісланого у порядку ст. 35 Закону України "Про іпотеку". В порушення вказаних норм і умов договору іпотеки відповідач не направляв на мою адресу письмової вимоги про усунення порушення, тому нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис. За таких обставин, суд вважає можливим визнати виконавчий напис реєстраційний №301,вчинений 15.05.2009 року нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про звернення стягнення на квартиру №35 у будинку №4 по пров.Шевченко в м.Дніпропетровську і за рахунок коштів від реалізації квартири задоволення вимоги АКІБ "УкрСиббанк" таким, що не підлягає виконанню. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 169, 212, 213, 215, 224-226 ЦПК України, ВИРІШИВ: Визнати виконавчий напис реєстраційний №301, вчинений 15 травня 2009 року нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про звернення стягнення на квартиру №35 у будинку №4 по пров.Шевченко в м.Дніпропетровську і за рахунок коштів від реалізації квартири задоволення вимоги АКІБ "УкрСиббанк" таким, що не підлягає виконанню. Відповідач має право оскаржити заочне рішення у загальному апеляційному порядку. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, що може бути подана протягом десяти днів з дня отримання ним копії рішення. Без попереднього подання такої заяви заочне рішення оскарженню відповідачем в апеляційному порядку не підлягає. У випадку відмови в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, воно може бути оскаржене відповідачем у загальному апеляційному порядку. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про його апеляційне оскарження, якщо таку заяву не буде подано. У випадку подання заяви про апеляційне оскарження, але не подання у двадцятиденний строк апеляційної скарги, рішення набирає законної силі після закінчення такого строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом. Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7928731

Согласен, со штрафом и пеней, это я уже заработался. Но из практики могу сказать, что во многих договорах, банки от жадности увеличивают срок исковой давности, что не запрещено законом. Обратите на это внимание и может получиться воспользоваться.

Справа №2-123/2010 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2010 р. Славутський міськрайонний суд Хмельницької області у складі: головуючого судді при секретарі з участю позивача представника позивача представників відповідачів: не з’явилися (про час та місце судового розгляду повідомлені належно), третьої особи на стороні відповідачів: не з’явилася (про час та місце судового розгляду повідомлена належно), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Славута Хмельницької області в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль», Хмельницької обласної дирекції ВАТ «ОСОБА_2 Аваль», третя особа на стороні відповідача – приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання нотаріального напису таким, що не підлягає виконанню, Встановив: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВАТ «ОСОБА_2 Аваль», Хмельницької обласної дирекції ВАТ «ОСОБА_2 Аваль» про визнання нотаріального напису, вчиненого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_3 27.05.2009 р. та зареєстрованого у реєстрі № 1095, таким, що не підлягає виконанню, посилаючись, зокрема, на норми Закону України "Про нотаріат". Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: у виконавчому написі зазначені найменування та адреса стягувача – Хмельницька обласна дирекція ВАТ «ОСОБА_2 Аваль, яка не є стягувачем, оскільки з нею не укладався жоден договір, що є порушенням ст.. 89 Закону України "Про нотаріат" та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Крім того, відповідно до ст.. 87 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис вчиняється на документах, що встановлюють заборгованість, а також відповідно до ст.. 88 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис вчиняється у разі наявності документів, що підтверджують безспірність заборгованості. Позивач зазначив, що в даному разі розмір заборгованості є спірним, оскільки не відповідає сумі, вказаній у відомостях про розмір заборгованості по кредиту, наданих банком. Відповідно до п. 5.1 Договору іпотеки, укладеного між ВАТ «ОСОБА_2 Аваль» та ОСОБА_1 у разі порушення основного зобов’язання, умов кредитного договору або умов цього договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Проте, в даному разі банк жодної письмової вимоги про усунення порушень кредитних платежів позивачу не пред’явив. Заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні позивача та його представника, перевіривши наявні матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду, 22.04.2008 р. між ВАТ «ОСОБА_2 Аваль» в особі начальника Славутського відділення ОСОБА_4 та в особі економіста Славутського відділення ОСОБА_5 з однієї сторони та ОСОБА_1 з другої сторони укладено кредитний договір № 014/2295/74/1705 про надання кредиту 50000 доларів США за програмою кредитування «Кредит під заставу нерухомості». Строк кредиту – 180 місяців, дата остаточного погашення кредиту – 22 квітня 2023 року. 25.04.2008 р. з метою забезпечення визначених у кредитному договорі зобов’язань, сторонами був укладений договір іпотеки . 27.05.2009 р. приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_3 було вчинено виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 1095, яким запропоновано звернути достроково стягнення на нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 та на підставі договору застави, передане у заставу відповідачу - ВАТ «ОСОБА_2 Аваль». Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу. Відповідно до статті 50 Закону України "Про нотаріат" нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Відповідно до ч. 12 ст. 110 ЦПК України позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред’являтися також за місцем його виконання. Отже, спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса, вирішується судом за позовом боржника до стягувача. За приписами ст.. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. N 1172 затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. У пункті 1 Переліку включені нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Судом встановлено, що для вчинення виконавчого напису нотаріусу ХОТ ВАТ «ОСОБА_2 Аваль» нотаріусу надано оригінал кредитного договору та документи про розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором кредиту в сумі 52559,09 доларів США.. Проте, в матеріалах справи є банківський розрахунок заборгованості, що повинен бути невід'ємною частиною виконавчого напису, в якому визначена заборгованість ОСОБА_1 перед банком станом на 25.05.2009 року в сумі 52421,34 долари США, що не відповідає виконавчому напису нотаріуса про безспірну заборгованість та свідчить про наявність спору у визначенні розміру наявної заборгованості позивача перед Банком. Як вбачається з листа ВАТ «ОСОБА_2 Аваль» від 14.12.2009 року до відділу Державної виконавчої служби Славутського міськрайонного управління юстиції, стягувач ХОД ВАТ «ОСОБА_2 Аваль» звернувся з проханням повернути виконавчий напис нотаріуса про звернення дострокового стягнення на нерухомість за кредитним договором між ВАТ «ОСОБА_2 Аваль» та ОСОБА_1 Державним виконавцем ВДВС Славутського МУЮ в Хмельницькій області 14.01.2010 року закінчене виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 1095. виданому 27.05 2009 року на підставі ст.. 37 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у зв’язку з заявою стягувача про повернення виконавчого документу. За таких обставин суд знаходить позовні вимоги обґрунтованими та підставними, а тому їх слід задоволити повністю. Керуючись ст..ст. ст.ст. 10, 11, 57 - 64, 212 – 215 . 228 ЦПК України, ст..ст. 87 Закону України «Про нотаріат», суд Вирішив: Позов задоволити повністю. Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_3 № 1095 від 27 травня 2009 року про звернення дострокового стягнення на нерухоме майно – житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 102 кв.м. та приватизовану земельну ділянку площею 567 кв.м., розташовані в Хмельницькій області, м. Славута по провул. Кошового, 11. Протягом десяти днів з моменту проголошення рішення суду сторони можуть подати заяву про апеляційне оскарження рішення та протягом наступних двадцяти днів подати апеляційну скаргу на рішення суду в апеляційний суд Хмельницької області через Славутський міськрайонний суд. Заочне рішення може бути переглянуте Славутським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії в Славутський міськрайонний суд. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7705126

Справа №2-1727/09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2009 року Вінницький районний суд Вінницької області у складі : головуючого: судді Гриценко І.Г. при секретарі: Казьміревській Л.В. за участю представника позивача ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2 філії ВАТ ВТБ Банк ОСОБА_3, приватного нотаріуса ОСОБА_4 розглянувши в у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до приватного нотаріуса Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_2 філії ВАТ ВТБ Банк, ВАТ ВТБ Банк (м.Київ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,- ВСТАНОВИВ: В позовній заяві ОСОБА_5 просить винести рішення, яким визнати виконавчий напис від 11.08.2009 року, вчинений приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу, щодо задоволення вимог ВАТ ВТБ Банк по кредитному договору №419 від 02.06.2006 року у розмірі 13 763,18 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 106028,79 гривень, за рахунок коштів, отриманих від реалізації автомобіля марки RENAULT моделі MEGANE 1.4 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1, таким, що не підлягає до виконання, посилаючись на те, що тільки з 25.08.2009 року дізналась про виконавчий напис, отримавши постанову державного виконавця відділу ДВС ОСОБА_2 районного управління юстиції ОСОБА_6 про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Калинівського нотаріального округу № 3418 від 11.08.2009 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ВАТ ВТБ банк боргу в розмірі 107634 грн. Цією ж постановою було накладено арешт на все майно, яке належить ОСОБА_5 При ознайомленні з оригіналом виконавчого напису, який знаходиться в матеріалах виконавчого провадження, було встановлено, що ним пропонується задовільнити вимоги ВАТ ВТБ банк по кредитному договору №419 від 02.06.2006 року у розмірі 13763,18 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 106028,79 гривень, за рахунок коштів, отриманих від реалізації автомобіля марки RENAULT моделі MEGANE 1.4 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1. На думку позивача даний виконавчий напис винесено нотаріусом з порушенням вимог законодавства, а тому він не підлягає до виконання на підставі наступного. Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою від 29.06.1999 року №1172 визначено, що підставами для стягнення заборгованості у безспірному порядку проводиться за нотаріально посвідченими угодами , що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості. Згідно з вказаними вище вимогами закону нотаріус не мав права вчиняти виконавчого напису, оскільки кредитний договір № 419 від 02.06.2006 року, укладений між ВАТ ВТБ Банк та ОСОБА_5, з якого виникають зобов'язання по погашенню заборгованості ОСОБА_5 - не був укладений в нотаріально-посвідченій формі. Договір же застави автомобіля є похідним від кредитного договору і є лише способом забезпечення зобов'язань за основним договором. Тобто заборгованість ОСОБА_5 перед ВАТ ВТБ Банк виникла не з умов передбачених договором застави автомобіля, а зі змісту кредитного договору, про те нотаріус не мав права досліджувати виконання його умов та робити висновок про безспірність вимог кредитора, адже він не був нотаріально посвідчений. Заборгованість ОСОБА_7 перед ВАТ ВТБ Банк не є безспірною. Про цей факт свідчить те, що 25.06.2009 року господарським судом Вінницької області було винесено ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство СПД ОСОБА_5. Цією ж ухвалою було введено мораторій на задоволення вимог її кредиторів, а також накладено арешт на все належне їй майно. Вимоги ВАТ ВТБ банк були заявлені в заяві про банкрутство, але в іншій сумі, ніж вказує нотаріус в своєму написі - 85 тис. гривень (згідно напису 106 028,79 грн.). Тобто сума заборгованості є спірною. Крім того, відповідно до виконавчого напису з ОСОБА_5 пропонується стягнення пені, нарахованої за період з 1 квітня 2009 року по 9 серпня 2009 року. Згідно ч. 4 ст. 12 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: - забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; - не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Враховуючи те, що справа про банкрутство ОСОБА_5 порушена 25.06.2009 року, з цього моменту згідно Закону пеня за порушення договірних зобов'язань не могла нараховуватись, але нотаріус в своєму написі на це не зважає і стягує її включно по 9.08.2009 року. Крім того, вчинення виконавчого напису під час відкритої процедури про банкрутство не може бути належним способом захисту прав кредитора суб'єкта, щодо якого вона порушена. Щодо цього є спеціальний порядок, передбачений ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і він передбачає можливість всіх кредиторів заявити свої вимоги до арбітражного керуючого, який внесе їх до реєстру і подасть на затвердження господарського суду. В подальшому ці вимоги будуть задовольнятись почергово за рахунок майна боржника. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав, просив його задоволити, дав пояснення аналогічні змісту позовної заяви. Також пояснив, що окрім зазначених в позові підстав визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, також слід врахувати, що заборгованість ОСОБА_5 не є безспірною, так як на час вчинення виконавчого напису 11.08.2009 року, в ОСОБА_2 районному суді слухалася цивільна справа за позовом ВАТ ВТБ Банк до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по кредитному договору №419 від 02.06.2006 року, по якій Вінницьким районним судом було винесено рішення від 12.08.2009 року про задоволення позову банку, та стягнення з ОСОБА_5 боргу за цим же кредитним договором, що і вчинено виконавчий напис нотаріусом. Відповідач ОСОБА_4 позов не визнав, заперечив щодо його задоволення, пояснив, що вчинений ним виконавчий напис від 11.08.2009 року є законним і підлягає до виконання, так як вчинений відповідно до закону і не порушує вимог чинного законодавства, яким регулюється порядок вчинення виконавчого напису, а саме законів України «Про нотаріат», «Про Заставу», ЦК України, постанови КМУ №1172, інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, та інших. Представник відповідача ВАТ ВТБ Банк ОСОБА_3 позов не визнав, заперечив щодо його задоволення, пояснив, що 02 червня 2006 p. між АКБ «Мрія», на даний час банк змінив назву на ВАТ ВТБ Банк в особі ОСОБА_2 філії та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №419, відповідно до якого банк надав ОСОБА_5 кредит в сумі 18812 доларів США, і що з метою забезпечення викладених в кредитному договорі зобов»язань, було також 02.06.2006 року укладено договір застави, відповідно до якого предметом застави є автомобіль марки RENAULT моделі MEGANE, 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1. Так як ОСОБА_5 в порушення умов кредитного договору не повертає банку кредит, отриманий для придбання вказаного автомобіля, тому банк звернувся до Вінницького районного суду з позовом про стягнення суми кредиту з відповідача. В ході розгляду судом справи, банк також звернувся до приватного нотаріуса Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 і 11.08.2009 року був вчинений виконавчий напис щодо звернення стягнення на автомобіль RENAULT, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, про вчинення виконавчого напису, по цьому ж кредитному договору. ОСОБА_5, Вінницький районний суд вони не повідомляли про вчинення виконавчого напису і 12.08.2009 року Вінницький районним судом було постановлено заочне рішення про стягнення суми кредиту з ОСОБА_5 Вважають, що виконавчий напис і рішення суду являються законними і підлягають обидва до виконання. Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника відповідача, та вивчивши матеріали справи, а саме: виконавчий напис, постанову державного виконавця, копію ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство, договір застави, та інші матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають до задоволення, а саме: виконавчий напис, від 11.08.2009 року, який вчинений приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, з наступного. Судом встановлено, що 02 червня 2006 p. між АКБ «Мрія», на даний час банк змінив назву на ВАТ ВТБ Банк в особі ОСОБА_2 філії та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №419, відповідно до якого банк надав ОСОБА_5 кредит в сумі 18812 доларів США, для придбання автомобіля, і що з метою забезпечення викладених в кредитному договорі зобов’язань, 02.06.2006 року укладено договір застави, відповідно до якого предметом застави є автомобіль марки RENAULT моделі MEGANE, 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1. Оскільки ОСОБА_5 в порушення умов кредитного договору не повертала банку кредит, банк звернувся з позовною заявою 29.05.2009 року до Вінницького районного суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, також 11.08.2009 року звернувся до нотаріуса Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 з вимогою про звернення стягнення на автомобіль RENAULT, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який є предметом договору застави. 11.08.2009 року приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 було видано виконавчий напис, що зареєстровано в реєстрі за №3418, згідно якого, даним виконавчим написом пропонується задовільнити вимоги ВАТ ВТБ банк по кредитному договору №419 від 02.06.2006 року у розмірі 13763,18 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 106028,79 гривень, за рахунок коштів, отриманих від реалізації автомобіля марки RENAULT моделі MEGANE 1.4 2006 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1. Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості. Відповідно до ст.284 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Судом встановлено, що заборгованість ОСОБА_5 не є безспірною, так як ще до звернення до нотаріуса, ВАТ ВТБ Банк звернувся до Вінницького районного суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором №419 від 02.06.2006 року, і на час вчинення виконавчого напису від 11.08.2009 року, в ОСОБА_2 районному суді слухалася цивільна справа за позовом ВАТ ВТБ Банк до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по кредитному договору №419 від 02.06.2006 року, по якій Вінницьким районним судом було винесено заочне рішення від 12.08.2009 року про задоволення позову банку, та стягнення з ОСОБА_5 - 99917 грн. 58 коп., що еквівалентно 13119,43 доларів США, заборгованості по кредитному договору №419 від 02.06.2006 року, що виникла станом на 25.05.2009 року, та судові витрати: 999 грн. 18 коп. - судового збору, 250 грн. - витрат ІТЗ розгляду цивільної справи, що підтверджує наявність спору станом на 11.08.2009 року, на день вчинення виконавчого напису. 12.08.2009 року в день винесення судом за клопотанням представника банку заочного рішення, представник банку не повідомив суд про те, що існує виконавчий напис нотаріуса від 11.08.2009 року щодо задоволення вимог по кредитному договору №419 від 02.06.2009 року у розмірі 13763,18 доларів США, що еквівалентно 106028,79 грн. шляхом звернення стягнення на заставне майно – автомобіль. Суд вважає, що з приводу одного спору не може бути два документи, що підлягають до виконання: виконавчий напис нотаріуса та рішення суду. Оскільки судом встановлено, що виконавчий напис виданий щодо стягнення суми шляхом звернення на заставне майно, яка не являється безспірною, а навпаки являється спірною, що підтверджується різними сумами, що підлягають до стягнення по одному і тому ж кредитному договору – по виконавчому напису стягнуто 106 028,79 грн., а по заочному рішенню суду - 99917 грн. 58 коп., що вочевидь підтверджує наявний спір між банком і відповідачем ОСОБА_5, то виконавчий напис від 11.08.2009 року, що зареєстрований в реєстрі за №3418, вчинений приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 необхідно визнати таким, що не підлягає до виконання, що відповідає засадам справедливості, законності та розумності судового рішення. Судом встановлено, що ОСОБА_5 отримала кредит в банку як фізична особа, а не як приватний підприємець, тому посилання представника ОСОБА_5 на обставину визнання напису не підлягаючим до виконання із-за порушення процедури банкрутства не являється підставою для визнання виконавчого напису не підлягаючим до виконання. Крім того, в судовому засіданні сторони пояснили, що станом на 09.12.2009 року скасовано ухвалу господарського суду про порушення процедури банкрутства СПД ОСОБА_5 Суд, керуючись 10, 11, 60, 81,88, 110, 212, 214, 215, 217, 367 ЦПК України, ст.ст. 87, 88 ЗУ «Про нотаріат», п. 284 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»,- ВИРІШИВ: Позовні вимоги задоволити повністю. Виконавчий напис від 11.08.2009 року, що зареєстрований в реєстрі №3418, який вчинений приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_4 визнати таким, що не підлягає виконанню. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7332864

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я Судова практика розгляду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб(*) --------------- (*) Узагальнення підготовлено суддею Верховного Суду України Д.Д.Луспеником та старшин консультантом управління вивчення та узагальнення судової практики Верховного Суду України, кандидатом юридичних наук З.П.Мельник. Банківська система в будь-якій країні є важливою складовою економіки та має значний вплив на діяльність та розвиток суспільства. З метою забезпечення стабільного та ефективного функціонування цієї системи держава створює умови та надає гарантії зайняття банківською діяльністю, головною з яких є банківська таємниця. У зв'язку з цим правовий інститут банківської таємниці є обов'язковим атрибутом правової системи держави, зміст якої зумовлюється особливостями економіко-правової доктрини та формуванням нормативної бази. На сьогодні правовий режим банківської таємниці в Україні визначається Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (далі - ЦК), а також Законом від 7 грудня 2000 р. N 2121-III ( 2121-14 ) "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон N 2121-III). У цьому Законі ( 2121-14 ) дано визначення поняття "банківська таємниця", встановлено механізм збереження та порядок її розкриття. Разом із тим встановлений законом режим банківської таємниці не має абсолютного характеру, оскільки у ньому також передбачені правомірні правові дії щодо розкриття такого виду інформації. Саме на суд як орган державної влади, що розглядає справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб відповідно до гл. 12 розд. IV Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ) (далі - ЦПК), покладено обов'язок у кожному конкретному випадку оцінити нагальну суспільну потребу в розкритті такої інформації. Аналіз статистичних даних Згідно зі статистичними даними Державної судової адміністрації України у 2008 р. на розгляд місцевих судів по першій інстанції надійшло 4 тис. 813 цивільних справ окремого провадження про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб, що на 23,6% менше, ніж у 2007 р. Закінчено провадження в 4 тис. 726 справах, або 93,1% (2007 р. - 95,9%) від кількості тих, що перебували на розгляді судів, що на 23,1% менше. Із ухваленням рішення розглянуто 4 тис. 238 справ, або 89,7% (2007 р. - 89,4%) від кількості справ, провадження в яких закінчено. Вимоги задоволено у 3 тис. 647 справах, що на 24,4% менше, ніж у 2007 р., їх частка серед числа справ, розглянутих з ухваленням рішення, становить 86,1% (2007 р. - 87,9%). Суди закрили провадження у 112 справах, що на 62,5% менше. Без розгляду залишено 328 заяв, що порівняно з 2007 р. більше на 0,9%. Аналіз цих даних свідчить про те, що в 2008 р. лише у 4% від усіх справ цієї категорії суди відмовляли в задоволенні вимог про розкриття банківської таємниці. У I півріччі 2009 р. на розгляд місцевих судів по першій інстанції надійшла 2 тис. 31 цивільна справа окремого провадження про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб, що на 18,3% менше, ніж у I півріччі 2008 р. Провадження закінчено у 1 тис. 949 справах, або 81,9% (I півріччя 2008 р. - 84,1%) від кількості тих, що перебували на розгляді судів, що на 15,6% менше. Із ухваленням рішення розглянуто 1 тис. 759 справ, або 90,3% (I півріччя 2008 р. - 90,6%) від кількості справ, провадження в яких закінчено. Вимоги задоволено у 1 тис. 481 справі, що на 15,6% менше, ніж за аналогічний період попереднього року, їх частка серед числа справ, розглянутих з ухваленням рішення, становила 84,2% (I півріччя 2008 р. - 83,8%). Суди закрили провадження у 17 справах, що на 71,2% менше. Без розгляду залишено 144 заяви, що порівняно з I півріччям 2008 р. більше на 3,6%. Таким чином, відмовлено в задоволенні вимог лише в 7,6% від заявлених у суді. За апеляційними скаргами у 2008 р. апеляційними судами розглянуто 415 цивільних справ зазначеної категорії, що на 41,6% більше, ніж у попередньому році, або 9,8% (2007 р. - 5,3%) від кількості справ, розглянутих місцевими судами з ухваленням рішення. Кількість скасованих і змінених в апеляційному порядку судових рішень у справах про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб збільшилася на 5,7% і становила 148. Апеляційні суди ухвалили 52 нових рішення, або 38% (2007 р. - 56,4%) від усіх скасованих, що на 34,2% менше порівняно з 2007 р. В апеляційному порядку змінено 11 (2007 р. - жодного зміненого) судових рішень, ухвалених місцевими судами у справах зазначеної категорії, їх частка становила 0,3% від ухвалених. У 2008 р. в апеляційному порядку залишено без змін 267 (2007 р. - 153) рішень місцевих судів, що на 74,5% більше, або 6,3% (2007 р. - 2,8%) від кількості рішень, ухвалених місцевими судами. У I півріччі 2009 р. апеляційними судами за апеляційними скаргами розглянуто 183 цивільні справи зазначеної категорії, що на 9% менше, ніж за аналогічний період попереднього року, або 10,4% (I півріччя 2008 р. - 9,6%) від кількості справ, розглянутих місцевими судами з ухваленням рішення. Апеляційні суди ухвалили 31 нове рішення, або 47,7% (I півріччя 2008 р. - 39,3%) від усіх скасованих, що на 29,2% більше порівняно з I півріччям 2008 р. В апеляційному порядку змінено 19 (I півріччя 2008 р. - 6) судових рішень, ухвалених місцевими судами у справах зазначеної категорії, що у 3,2 рази більше, їх частка становила 1,1% (I півріччя 2008 р. - 0,3%) від ухвалених. У I півріччі 2009 р. в апеляційному порядку без змін залишено 99 (I півріччя 2008 р. - 134) рішень місцевих судів, що на 26,1% менше, або 5,6% (I півріччя 2008 р. - 6,4%) від кількості рішень, ухвалених місцевими судами. Правовий режим інформації, яка містить банківську таємницю; підстави та правила її розкриття, визначені законодавством Аналіз чинного законодавства дає підстави дійти висновку, що банківська таємниця належить до такого виду інформації з обмеженим доступом, як таємна інформація (різновид комерційної таємниці). Згідно зі ст. 1076 ЦК ( 435-15 ) банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених Законом N 2121-III ( 2121-14 ). У цьому Законі ( 2121-14 ) питанням банківської таємниці та конфіденційності інформації присвячена гл. 10. Зокрема, у ст. 60 цього Закону ( 2121-14 ) поняття "банківська таємниця" визначено як інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальну чи моральну шкоди клієнту. Крім того, банківською таємницею є й інформація, яка залишилась у банку після смерті особи, оскільки згідно з ч. 3 ст. 62 Закону N 2121-III ( 2121-14 ) довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів). До банківської таємниці належить й інформація про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта, оскільки ч. 4 ст. 62 цього ж Закону ( 2121-14 ) банку заборонено надавати таку інформацію. Системний аналіз відповідного законодавства свідчить про те, що перелік відомостей, які становлять банківську таємницю, можна доповнити такими положеннями: персональними даними про діючих клієнтів банку, отриманими банком офіційно; відомостями про майно, яке перебуває на зберіганні в банку (про власника майна, перелік майна та його вартість, про види банківського збереження); інформацією про осіб, які хотіли стати клієнтами банку, але за наявності певних причин ними не стали; інформацією про клієнтів, які вже припинили свої відносини з банком. Правова охорона прав власника банківської таємниці починається з моменту укладення в письмовій формі договору між клієнтом - з одного боку, та банківською установою - з іншого. Основними суб'єктами права на банківську таємницю є її власники та утримувачі. У Законі N 2121-III ( 2121-14 ) чітко не визначено, хто є власником банківської таємниці, а хто - утримувачем. Проте з урахуванням системно-логічного аналізу законодавства можна навести такі визначення: власник банківської таємниці - це клієнт банку, тобто фізична чи юридична особа, яка в процесі співпраці з банківською установою надала їй відомості, що можуть становити банківську таємницю; утримувач банківської таємниці - це особа, яка при виконанні своїх службових обов'язків отримує відомості, що становлять банківську таємницю. До утримувачів можна віднести: Національний банк України, банки та органи державної влади, перелік яких зазначено в пунктах 2 - 6 ч. 1 ст. 62 Закону N 2121-III ( 2121-14 ). Цей перелік є вичерпним і може бути змінений лише на підставі закону. Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України. Розкриття банківської таємниці може здійснюватись у двох формах: адміністративній - забезпечується на вимогу компетентних осіб, зазначених у законі, безпосередньо банком і без попереднього звернення до суду; судовій - надається банком, але на вимогу суду або за рішенням суду. У свою чергу, на вимогу суду банківська таємниця розкривається у двох випадках: а) суддею одноособово з дотриманням режиму секретності; б) судом при розгляді справи у господарському, адміністративному, кримінальному та цивільному судочинстві (щодо останнього, то це правило є актуальним для цивільних справ, у яких вирішуються спори: про поділ майна, про виконання аліментних зобов'язань, про спадкування, оскільки вони пов'язані з дослідженням доказів, що становлять банківську таємницю, витребуваних судом за клопотанням учасників процесу). Відбувається це, як правило, при вирішенні судом питань про забезпечення доказів, витребування доказів, про що судом постановляються процесуальні ухвали. Що стосується доступу до банківської таємниці за рішенням суду, то таке право надається лише внаслідок судового розгляду цивільних справ за правилами гл. 12 розд. IV ЦПК ( 1618-15 ). Вид провадження, юрисдикція, підсудність Справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб розглядаються в порядку окремого провадження суддею одноособово без проведення попереднього судового засідання. Оскільки розгляд справ окремого провадження зазначеної категорії за правилами господарської юрисдикції у відповідному Господарському процесуальному кодексі України ( 1798-12 ) не передбачено, то такі справи незалежно від суб'єктного складу підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства (зокрема, гл. 12 розд. IV ЦПК) ( 1618-15 ). Проте суди при цьому нерідко допускають помилки. Так, Київський районний суд м. Сімферополя ухвалою від 23 липня 2008 р. у справі N 2-0-331/08 відмовив заявнику - державній податковій інспекції (далі - ДПІ) - розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, оскільки суб'єктом перевірки є юридична особа, тому суд зробив висновок, що спір підлягає розгляду в господарському суді. Разом із тим суди мають враховувати, що справа розглядається в порядку цивільного судочинства, а тому необхідно відрізняти випадки звернення органів досудового слідства, які мають розглядатися в порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) (далі - КПК; статті 14-1, 177, 178). Матеріали узагальнення свідчать про те, що немає єдиної судової практики розгляду справ про розкриття банківської таємниці за заявами органів прокуратури України, державної податкової служби України (далі - ДПС), Служби безпеки України у випадках, коли вони звертаються до суду для розкриття банківської таємниці у зв'язку з проведенням оперативно-розшукових заходів чи вже у межах кримінальної справи. При вирішенні справ про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, суди повинні ретельно перевіряти законність підстав звернення, зокрема, органів ДПС із заявами про розкриття банківської таємниці за правилами ЦПК ( 1618-15 ) з метою виключення дій працівників податкової міліції, пов'язаних з проведенням оперативно-розшукових дій чи розслідуванням кримінальних справ, порушених стосовно платників податків (посадових осіб платників податків), що перебувають у їх провадженні. Іноді суди відкривають провадження у справі та ухвалюють рішення на користь заявників за певними заявами про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, навіть при очевидній недопустимості розгляду справи в порядку цивільного судочинства. Також нерідко ототожнюються поняття "інформація, яка є банківською таємницею" та "виїмка", й фактично надається дозвіл на виїмку документів, що повинно здійснюватись у порядку, передбаченому КПК ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ). Так, Сихівський районний суд м. Львова рішенням задовольнив заяву ДПІ у м. Львові, відповідно до якого зобов'язано ФЛРУАГ "Індустріальний-експортний банк" розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо суб'єкта підприємницької діяльності В. про рух коштів з розшифровкою призначення платежу та контрагентів за рахунком, а також надати копії документів, які є в юридичній справі В. у ФЛРУ АГ "Індустріальний-експортний банк", та копії карток із зразками підписів суб'єкта підприємницької діяльності (справа N 2о-123). Таким чином, суд першої інстанції розглянув вимоги в цивільній справі, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Поза увагою суду також залишилися положення п. 4.1 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою правління Національного банку України від 14 липня 2006 р. N 267 ( z0935-06 ), відповідно до яких виїмка документів, що містять інформацію, яка становить банківську таємницю, проводиться лише за вмотивованою постановою судді та в порядку і з дотриманням вимог гл. 16 КПК ( 1001-05 ). Слід зазначити, що згідно зі ст. 234 ЦПК ( 1618-15 ) окреме провадження, у порядку якого суд розглядає справу про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, це вид непозовного цивільного судочинства, при якому розглядаються цивільні справи щодо підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів. Отже, у порядку цивільного судочинства не підлягають розгляду заяви, пов'язані з оперативно-розшуковою діяльністю чи розслідуванням кримінальних справ. Такі питання треба вирішувати за кримінально-процесуальним законодавством, зокрема, у порядку, передбаченому статтями 14-1, 66, 97, 177, 178 КПК ( 1001-05, 1002-05 ). Так, згідно зі ст. 66 КПК ( 1001-05 ) особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд у справах, що перебувають у їх провадженні, вправі вимагати від банків інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб у порядку та обсязі, встановлених Законом N 2121-III ( 2121-14 ). Також слід зазначити, що дії, які вчиняються суб'єктами цивільного та кримінального судочинства, мають різний характер і змістове наповнення, тому регламентація нормами цивільного процесуального права дій у межах кримінального процесу, порядок провадження якого визначений ст. 1 КПК ( 1001-05 ), виключається (за винятком випадків, якщо це пов'язано із вирішенням цивільного позову в кримінальній справі). Підсудність розгляду справ цієї категорії визначена ст. 287 ЦПК ( 1618-15 ), в якій передбачено, що заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у випадках, встановлених законом, подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу. Отже, загальні правила підсудності, визначені у гл. 1 розд. III ЦПК ( 1618-15 ), застосовуватися не можуть. Немає у судів єдиної позиції щодо питання територіальної підсудності, тому виникають питання: чи можуть заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи, пред'являтися до суду не лише за місцезнаходженням банку, а й за місцезнаходженням його філії чи відділення, що обслуговує юридичну особу, стосовно якої вимагається розкриття такої інформації? У цьому випадку слід враховувати, що згідно зі ст. 93 ЦК ( 435-15 ) місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами та наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (ст. 95 ЦК) ( 435-15 ). У контексті положень цивільного законодавства щодо поняття "юридична особа", її представництва та філії, у ст. 2 Закону N 2121-III ( 2121-14 ) роз'яснюються вживані в ньому терміни: банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб; представництво банку - територіально відокремлений структурний підрозділ банку, що виконує функції представництва та захисту інтересів банку і не здійснює банківську діяльність; філія банку - відокремлений структурний підрозділ банку, що не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені банку. Таким чином, аналіз чинного законодавства (ЦК ( 435-15 ) та Закону N 2121-III) ( 2121-14 ) свідчить про те, що мова йде лише про філії та представництва банку. Правовий статус відділення банку на законодавчому рівні не регламентований. Проте в п. 10.1 постанови Національного банку України від 31 серпня 2001 р. N 375 ( z0906-01 ) "Про затвердження Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень" (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 жовтня 2001 р. за N 906/6097) зазначається, що з метою поліпшення обслуговування клієнтів та виконання функцій, визначених банком, банк може відкривати структурні одиниці (відділення, власні обмінні пункти), і таке відкриття відповідно до п. 10.4 може здійснюватися як на балансі банку, так і на балансі філії. Банківська таємниця безпосередньо пов'язана з банківською діяльністю (здійсненням банківських операцій), тому на відміну від філії, представництво не може обслуговувати юридичну та фізичну особу, адже здійснює лише представницькі функції, а відділення банку перебуває або на його балансі, або на балансі філії. Наприклад, Ленінський районний суд м. Луганська ухвалою від 1 грудня 2006 р., яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 1 серпня 2007 р., заяву ДПА в Луганській області повернув без розгляду, оскільки справа не підсудна районному суду. На думку суду, ДПА повинна була звернутися не за місцем знаходження філії АКБ "Укрсоцбанк", а до суду за місцем знаходження самого АКБ "Укрсоцбанк", посилаючись на ст. 287 ЦПК ( 1618-15 ). Ухвалою Верховного Суду України від 6 лютого 2008 р. ухвалені судові рішення скасовані, оскільки суд дійшов висновку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Поняття "філія" та "місцезнаходження" розкриваються у статтях 93, 95 ЦК ( 435-15 ) і ст. 2 Закону N 2121-III ( 2121-14 ). Аналізуючи наведені норми права, можна дійти висновку, що зміст ст. 287 ЦПК ( 1618-15 ) відповідає зазначеним нормам права, тому заява може подаватись і за місцезнаходженням філії банку. Таким чином, заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, можуть подаватися до суду, крім місцезнаходження банку, також і за місцезнаходженням філії банку, якщо вона обслуговує юридичну чи фізичну особу, стосовно якої вимагається розкриття такої інформації. Проте, враховуючи, що філія не є юридичною особою, на підставі положень ч. 2 ст. 30 ЦПК ( 1618-15 ) особою, яка бере участь у цій справі, може бути лише банк. У результаті вивчення матеріалів справ встановлено, що більшість заяв були подані та розглянуті судами за місцезнаходженням філій банку. Зміст заяви, відкриття провадження та призначення справи до розгляду Слід звернути увагу на те, що не будь-яка особа може звернутися до суду із заявою про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю. Із змісту ст. 287 ЦПК ( 1618-15 ), в якій йдеться про звернення до суду у випадках, встановлених законом, та ст. 62 Закону N 2121-III ( 2121-14 ) й інших законів, що регулюють порядок розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, вбачається, що суд може розглядати заяви: а) осіб, які мають право на отримання такої інформації, але за законом їх не було наділено правом безпосередньо звертатися до банку з вимогою про розкриття такої інформації; б) осіб, які відповідно до закону мають право звертатися до банку із заявою про розкриття банківської таємниці у відповідному обсязі (обмеженому), проте яким банк відмовив у розкритті цієї інформації. Якщо такий орган чи особа має право безпосередньо звертатися до банку про розкриття банківської таємниці, але вимагає розкриття цієї таємниці в повному обсязі, а не в обмеженому відповідно до своїх повноважень, передбачених законом, то суд не може відмовити у відкритті провадження у справі. Вимоги до змісту заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи визначені у ст. 288 ЦПК ( 1618-15 ). Загальні правила про форму і зміст позовної заяви (статті 119, 120 ЦПК) ( 1618-15 ) та про залишення заяви без руху або її повернення (ст. 121 ЦПК) ( 1618-15 ) застосовуються також до заяв у справах окремого провадження. Недотримання загальних правил щодо форми і змісту заяв (статті 119, 120, 288 ЦПК) ( 1618-15 ) є наслідком застосування судами вимог про залишення заяви без руху, а у разі неусунення зазначених недоліків - повернення її заявнику (ч. 2 ст. 121 ЦПК) ( 1618-15 ). Узагальнення засвідчило, що одним з найбільших недоліків у справах цієї категорії є те, що заявники не звертають на це увагу, а суди відповідно не реагують, коли в заяві немає посилання на обставини, якими обґрунтовується необхідність розкриття банківської таємниці, мету і межі її розкриття. Це залежить від суб'єкта звернення, його статусу, мети і завдань його діяльності, виконуваних функцій та компетенції. Оскільки заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядаються в порядку окремого провадження, суд розглядає такі справи за участю заявника та заінтересованих осіб (статті 234, 235 ЦПК) ( 1618-15 ), а не позивача і відповідачів, як про це помилково зазначив Шосткинський міськрайонний суд Сумської області (справа N 2-0-64). У заяві про розкриття банківської таємниці Охтирська МДПІ (справа N 2-0-41/08) зазначила відповідачем Сумську філію "Приватбанку", а суб'єкта підприємницької діяльності М. - як третю особу, тому Ковпаківський районний суд м. Суми залишив заяву без руху, а після усунення недоліків - коли ці особи були згадані як заінтересовані, суд відкрив провадження у справі. У цьому випадку суд вчинив правильно, оскільки розкриття банківської таємниці можливе і в порядку позовного провадження у разі наявності спору про право (ч. 3 ст. 289 ЦПК) ( 1618-15 ), тому суд уточнив у заявника суб'єктний склад учасників процесу для визначення виду провадження. Статтями 121 та 122 ЦПК ( 1618-15 ) передбачений вичерпний перелік підстав, з яких суддя може повернути заяву заявнику або відмовити у відкритті провадження у справі, зокрема, за заявою про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю. Складність у вирішенні процесуального питання про відкриття провадження у справі чи про визначення відповідності заяви вимогам закону полягає й у тому, що вже на цій стадії процесу відповідність форми і змісту заяви вимогам процесуального закону для справ цієї категорії має важливе значення, оскільки суддя має керуватися нормами спеціальних законів України: зокрема, згаданого вище Закону N 2121-III ( 2121-14 ), від 20 травня 1999 р. N 679-XIV ( 679-14 ) "Про Національний банк України", від 2 жовтня 1992 р. N 2657-XII ( 2657-12 ) "Про інформацію", від 25 червня 1991 р. N 1251-XII ( 1251-12 ) "Про систему оподаткування", від 4 грудня 1990 р. N 509-XII ( 509-12 ) "Про державну податкову службу в Україні" (далі - Закон N 509-XII), від 20 грудня 1990 р. N 565-XII ( 565-12 ) "Про міліцію", від 5 листопада 1991 р. N 1789-XII ( 1789-12 ) "Про прокуратуру", від 25 березня 1992 р. N 2229-XII ( 2229-12 ) "Про Службу безпеки України", від 26 січня 1993 р. N 2939-XII ( 2939-12 ) "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", від 26 листопада 1993 р. N 3659-XII ( 3659-12 ) "Про Антимонопольний комітет України", від 11 липня 1996 р. N 315/96-ВР ( 315/96-ВР ) "Про Рахункову палату", від 24 березня 1998 р. N 202/98-ВР ( 202/98-ВР ) "Про державну виконавчу службу" та ін. Наприклад, вирішуючи питання про відповідність форми і змісту заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, поданої органами ДПС, суддя має застосувати положення статей 11, 11-1 Закону N 509-XII ( 509-12 ), які визначають права цих органів, підстави та порядок проведення податкових перевірок, оскільки про наявність підстав для розкриття банківської таємниці згідно з п. 4 ч. 1 ст. 288 ЦПК ( 1618-15 ) обов'язково має бути зазначено в поданій до суду заяві. У разі відсутності відповідного процесуального реагування щодо застосування положень статей 119, 121 ЦПК ( 1618-15 ) на такий недолік заяви, на стадії судового розгляду виникають труднощі при виконанні вимог ч. 2 ст. 290 ЦПК ( 1618-15 ), згідно з якою якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав та повноважень, визначених законом, то суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви. Разом із тим положення пунктів 4 і 5 ч. 1 ст. 288 та ч. 2 ст. 290 ЦПК ( 1618-15 ) не суперечать одне одному. При поданні до суду заяви заявник обґрунтовує її відповідно до вимог ст. 288 ЦПК ( 1618-15 ), проте давати остаточну оцінку такому обґрунтуванню при вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд не може. Лише під час розгляду справи, встановивши відсутність у заявника підстав та повноважень на розкриття банківської таємниці, суд відмовляє в задоволенні заяви. Одночасно з вирішенням питання про дотримання форми і змісту заяви суддя має перевірити відповідність заяви іншим вимогам процесуального закону, зокрема ч. 5 ст. 119 ЦПК ( 1618-15 ) щодо сплати судового збору та оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Відповідно до статей 79 - 81 ЦПК ( 1618-15 ), Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. N 7-93 ( 7-93 ) "Про державне мито", Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258 ( 1258-2005-п ), заяви у таких справах повинні оплачуватись судовим збором та витратами на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ. Розмір судового збору із заяв у справах окремого провадження відповідно до підпункту "є" п. 1 ст. 3 зазначеного вище Декрету ( 7-93 ) складає 8 грн. 50 коп. При цьому необхідно брати до уваги, що відповідно до абз. 2 п. 15 ч. 1 ст. 4 цього Декрету ( 7-93 ) від сплати державного мита звільняються фінансові органи та ДПІ за позовами до суду. Згідно з ч. 5 ст. 81 ЦПК ( 1618-15 ) не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах, в яких у випадках, встановлених законом, представництво інтересів громадянина або держави в суді здійснює прокурор. Якщо встановлено, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119, 121 ЦПК ( 1618-15 ), або не сплачено судовий збір чи не оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху та встановлює заявнику строк для усунення недоліків. Проте результати узагальнення засвідчили, що переважна більшість заяв, розглянутих судами, не була оплачена судовим збором та витратами на інформаційно-технічне забезпечення і на порушення вимог ст. 121 ЦПК ( 1618-15 ) судді не залишали заяв без руху та не вирішували питання про стягнення цього виду витрат при ухваленні рішень. Зокрема, із 34 справ, які були направлені до апеляційного суду Волинської області для проведення узагальнення, лише у двох справах були сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Аналогічна ситуація склалася практично у всіх областях. Згідно з ч. 1 ст. 289 ЦПК ( 1618-15 ) справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається у п'ятиденний строк з дня надходження заяви у закритому судовому засіданні з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки - з повідомленням тільки заявника. При надходженні заяви про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, суд постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду, копія якої разом із копією заяви та доданих до неї документів листом з повідомленням невідкладно надсилається іншим заінтересованим особам (ст. 127 ЦПК) ( 1618-15 ). На порушення вимог ст. 122 ЦПК ( 1618-15 ) при відкритті провадження у справі за заявами про розкриття банківської таємниці та призначенні справи до розгляду судді не завжди постановляли відповідні ухвали. Так, у справі, яку розглядав Луцький міськрайонний суд Волинської області (N 2о-400/08) за заявою ДПА у Волинській області, заінтересовані особи: ТзОВ КБ "Західінкомбанк", ПП "Симонюк і К", про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, вбачається, що ухвала про відкриття провадження у цій справі у матеріалах справи відсутня. Ще у двох справах (N 2о-342, 2о-343) зазначений суд не постановляв ухвали про відкриття провадження у справі. Аналогічні помилки допускали й інші суди. Главою ЦПК ( 1618-15 ), якою регулюється розгляд цих заяв, не передбачено проведення будь-яких підготовчих дій. Тому суди правильно призначають справу до судового розгляду після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі. Таке ж роз'яснення міститься у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. N 5 ( v0005700-09 ) "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду". Повідомлення сторін про час і місце судового розгляду справи має проводитись відповідно до вимог статей 74 - 76 ЦПК ( 1618-15 ). При цьому в матеріалах справи повинні бути належні докази про таке повідомлення, а саме - фіксація отримання повідомлення. Якщо відповідних доказів немає, то учасник судового розгляду не може вважатися повідомленим належним чином. У переважній більшості справ, які вивчалися апеляційними судами, а також у тих, що надійшли на узагальнення до Верховного Суду України, докази про належне повідомлення учасників процесу щодо часу і місця розгляду справи відсутні. Саме з цих причин більшість справ розглядалися за відсутності осіб, які залучені до участі у справі. Наприклад, 17 березня 2008 р. Шосткинський міськрайонний суд Сумської області розглянув і задовольнив заяву Шосткинської МДПІ, заінтересовані особи: філія відділення "Промінвестбанку" та ТОВ "Чари", про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю (справа N 2о-63), хоча у ній відсутні дані щодо належного повідомлення ТОВ "Чари" про час і місце розгляду справи, враховуючи, що стосовно цієї юридичної особи вирішувалося питання про розкриття банківської таємниці. Особливу увагу слід звернути на те, що законодавець передбачає можливість розгляду справ цієї категорії з повідомленням тільки заявника у випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки. Частково визначення терміна "охорона державних інтересів та національної безпеки" дав Конституційний Суд України в Рішенні від 8 квітня 1999 р. N 3-рп/99 ( v003p710-99 ) (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), де зазначено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України ( 254к/96-ВР ), так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Узагальнення засвідчило, що проблема у судів при виконанні цього положення процесуального закону виникає через те, що, крім зазначення цієї оціночної фрази (передбаченої ч. 1 ст. 289 ЦПК) ( 1618-15 ), заявник жодним чином не мотивує таку необхідність. З урахуванням наведеного, суди повинні задовольняти клопотання заявника про розгляд справи лише за його участю з метою охорони державних інтересів та національної безпеки у виняткових випадках і за належного обґрунтування, яке має бути підтверджене відповідними доказами. Інакше буде мати місце порушення загальновизнаних принципів цивільного процесу - гласності та відкритості процесу (ст. 6 ЦПК) ( 1618-15 ) та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ). Так, 10 листопада 2008 р. відділ податкової міліції Новоград-Волинської ОДПІ подав заяву про розкриття Житомирською обласною дирекцією "Райффайзен банк Аваль" банківської таємниці щодо ПП "Вторма Шабатів" (справа N 2о-203/08). Заявник, посилаючись на можливість ухилення підприємством від сплати податків та з метою захисту державних бюджетних інтересів, просив розглянути справу за відсутності банку та ПП "Вторма Шабатів". Суд, зважаючи на такі "обгрунтування" (а фактично вони були відсутні), задовольнив клопотання та розглянув справу за відсутності заінтересованих осіб. Копія судового рішення заінтересованим особам не направлялася. Крім того, навіть якщо справу розглянуто лише за участю заявника, то відповідно до ч. 3 ст. 290 ЦПК ( 1618-15 ) суд у будь-якому випадку зобов'язаний надіслати залученим до участі особам копію судового рішення. Згідно з ч. 2 ст. 289 ЦПК ( 1618-15 ) неявка в судове засідання без поважних причин заявника та (або) особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, їх представників або представника банку не перешкоджає розгляду справи, якщо суд не визнав їхню участь обов'язковою. Водночас, якщо суд визнав явку заявника обов'язковою, він може постановити ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений заявник повторно не з'явився в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, що передбачено п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК ( 1618-15 ). На думку суддів місцевих і апеляційних судів, п'ятиденний строк розгляду цивільних справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб є невиправдано скороченим, який практично важко виконати через занадто складну процедуру повідомлення та відсутності реальних механізмів своєчасного вручення судової повістки. Отже, з урахуванням прав осіб, які беруть участь у розгляді справ такої категорії, та визначеного законом скороченого строку їх розгляду, суддям слід діяти більш оперативно, зокрема, своєчасно визначати заінтересованих осіб, належним чином повідомляти їх про дату судового засідання, але іншим способом, ніж направлення судової повістки, оскільки при використанні лише останнього способу можуть бути порушені строки розгляду справи. Наприклад, суди повинні діяти за правилами, визначеними в частинах 5 і 6 ст. 74 ЦПК ( 1618-15 ). З метою удосконалення чинного цивільного процесуального законодавства та поліпшення стану справ із розглядом цієї категорії цивільних справ скорочений п'ятиденний строк їх розгляду, на нашу думку, слід замінити і збільшити не менш як до 15 днів. Розгляд справи, особливості суб'єктного складу учасників процесу Відповідно до ч. 3 ст. 235 ЦПК ( 1618-15 ) справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду таких справ встановлені відповідною главою ЦПК ( 1618-15 ) про окремі категорії справ окремого провадження. Справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи розглядаються судами за правилами окремого (непозовного) провадження, загальною особливістю якого є відсутність спору про право. Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява ґрунтується на спорі, який розглядається в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 3 ст. 289 ЦПК) ( 1618-15 ). Так, вважаємо помилковим рішення Краматорського міського суду Донецької області від 12 травня 2008 р., яким була задоволена заява Ш. про розкриття Краматорською філією ЗАТ КБ "Приватбанк" інформації, яка містить банківську таємницю, стосовно фізичної особи Л. Суд своїм рішенням зобов'язав банківську установу надавати заявниці інформацію про обсяг грошових коштів банківських вкладів та обсяг грошових коштів на особовому рахунку Л. з метою подальшого поділу спільного сумісного майна подружжя. З матеріалів справи вбачається, що звертаючись із зазначеною заявою, Ш. посилалася на те, що під час шлюбу з Л. вони сумісно накопичили кошти, які були внесені у зазначену філію банку та уклали договори банківського вкладу, але оформлені вони на ім'я її чоловіка, а також на його особовому рахунку знаходиться його заробітна плата. Заявниця вважала, що це майно є їх спільною сумісною власністю, вона має право на 'А частину цих грошових коштів та бажала їх поділити. Проте суд, задовольняючи заяву, не врахував, що вимоги Ш. грунтуються на спорі, який має розглядатися в порядку позовного провадження, у зв'язку з чим мала бути залишена без розгляду її заява та роз'яснено право подати позов на загальних підставах, при розгляді якого на вимогу суду банк може розкрити банківську таємницю, наприклад, у порядку забезпечення доказів. Крім того, суд на порушення вимог ст. 289 ЦПК ( 1618-15 ) розглянув справу без належного повідомлення особи, щодо якої вимагалося розкриття банківської таємниці. Справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, відповідно до ч. 1 ст. 289 ЦПК ( 1618-15 ) повинні розглядатися в закритому судовому засіданні, про що має бути зазначено як у журналі судового засідання, так і в судовому рішенні. Відповідно до ч. 7 ст. 6 ЦПК ( 1618-15 ) суд зобов'язаний постановити мотивовану ухвалу про розгляд справи в закритому судовому засіданні в нарадчій кімнаті, яка оголошується негайно. З матеріалів узагальнення встановлено, що багато судів не дотримуються вимог закону, оскільки в матеріалах справи відсутні ухвали, постановлені відповідно до вимог зазначеної норми процесуального права. Крім того, деякі суди допускають і невиконання вимог ст. 197 ЦПК ( 1618-15 ) щодо обов'язкового фіксування судового розгляду справи за допомогою звукозаписувального технічного засобу. При цьому з 1 січня 2008 р. не потрібно заявляти клопотання про розгляд справ за допомогою звукозаписувального технічного засобу, і, більше того, клопотання учасників процесу про ведення протоколу судового засідання не мають правового значення і задовольнятися не можуть, оскільки це не передбачено ЦПК ( 1618-15 ). До суб'єктів, які мають право вимагати від банку розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, згідно із ч. 1 ст. 62 Закону N 2121-III ( 2121-14 ) належать: власник інформації (клієнт банку або його представник), суд, органи прокуратури, Служби безпеки, внутрішніх справ, ДПС, державної виконавчої служби, спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, Антимонопольний комітет. Вичерпний перелік таких суб'єктів свідчить про те, що інші фізичні та юридичні особи, зокрема й державні органи, у випадку, визначеному законом, мають право отримати відповідну інформацію винятково за рішенням суду. Слід звернути увагу на те, що у Законі N 2121-III ( 2121-14 ) не передбачені будь-які обмеження щодо розкриття обсягу інформації, яка містить банківську таємницю, на: письмовий запит власника інформації, на вимогу суду та за рішенням суду. Обсяг розкриття такої інформації органам прокуратури, Служби безпеки, внутрішніх справ, ДПС, державної виконавчої служби, спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу має чітко визначені межі. Так, органам прокуратури, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України банк надає інформацію стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; органам ДПС на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу стосовно додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об'єктом фінансового моніторингу; органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності. Крім того, необхідно враховувати положення спеціального законодавства, яке таке право надає іншим органам, наприклад, законів України: від 11 липня 1996 р. N 315/96-ВР ( 315/96-ВР ) "Про Рахункову палату", від 26 січня 1993 р. N 2939-XII ( 2939-12 ) "Про державну контрольно-ревізійну службу". У тому разі, коли за законом суб'єкту звернення надано право самостійно звертатися до банку за отриманням інформації, яка містить банківську таємницю, суди не завжди перевіряють, чому суб'єкт звернення самостійно не звернувся до банку за отриманням такої інформації і чи відмовляв банк цьому суб'єкту звернення в її наданні, за винятком випадків, коли заявник просить розкрити інформацію в більшому обсязі, ніж він має на це право відповідно до закону. Наприклад, при зверненні до суду органів ДПС з посиланням на обставини з питань оподаткування та валютного контролю, які належать до підстав отримання доступу до інформації щодо операцій за рахунками в адміністративному порядку, на суд фактично перекладається виконання функцій ДПІ за пунктами 9, 18 ч. 1 ст. 10 Закону N 509-XII ( 509-12 ). Як свідчить судова практика, із заявами про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, до судів у 2008 р. та I півріччі 2009 р. найчастіше зверталися органи ДПС. Узагальнення виявило, що відсутня однакова практика ухвалення судами рішень про розкриття банківської таємниці за заявами цих органів. Як правило, органи ДПС зверталися до суду із заявами про розкриття банківської таємниці, посилаючись на проведення планової та позапланової виїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів до державного бюджету суб'єктами господарської діяльності. Значна частина заяв органів ДПІ повертається у зв'язку із їх невідповідністю вимогам ч. 4 ст. 288 ЦПК ( 1618-15 ), тобто за відсутності обґрунтування необхідності розкриття банківської таємниці, мети використання інформації. Також до матеріалів заяв органи ДПІ не долучають докази щодо наявності рішення керівника органу ДПІ про призначення перевірок у випадках, коли за обставинами справи це є необхідним, та докази отримання платником податків повідомлення про проведення перевірки. Наявність рішення керівника органу ДПІ про призначення таких перевірок у певних випадках необхідна, що безпосередньо випливає з вимог закону. Так, підстави та порядок проведення органами ДПС планових і позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування й сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) визначені у ст. 11-1 Закону N 509-XII ( 509-12 ), а умови допуску посадових осіб цих органів до проведення планових та позапланових виїзних перевірок - у ст. 11-2 цього Закону ( 509-12 ). Аналіз матеріалів узагальнення засвідчив, що у переважній більшості випадків суди задовольняли заяви органів ДПІ про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю. У більшості справ відсутні дані про наявність рішення керівника відповідного органу ДПС щодо проведення планової виїзної перевірки платника податку, а також рішення суду про здійснення позапланової перевірки. При зверненні до суду із заявою про розкриття банківської таємниці деякі державні податкові служби іноді навіть і не згадують про визначені у законодавстві підстави перевірки. Таким чином, виконання їх безпосереднього обов'язку перекладається на суди. Слід зазначити, що неподання у встановлений строк податкової декларації або розрахунків, якщо її подання передбачене законом, згідно з п. 2 ч. 6 ст. 11-1 Закону N 509-XII ( 509-12 ) є підставою лише для ініціювання органами ДПС позапланової виїзної перевірки, здійснення якої можливе тільки на підставі рішення суду. Наявність такого рішення у зв'язку з розглядом заяви ДПІ нерідко суди не з'ясовують, наказ про проведення планової перевірки й терміни її проведення в матеріалах справи також відсутні. Неправильним є задоволення у таких випадках заяви ДПІ про розкриття банківської таємниці, оскільки, по суті, податкові служби перекладають на суд виконання своїх безпосередніх обов'язків. А, крім того, згідно зі ст. 19 Конституції ( 254к/96-ВР ) органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України. У процесі узагальнення судової практики були виявлені також випадки звернення органів ДПС із заявами про розкриття банківської таємниці, які обґрунтовані наявністю судового рішення про визнання недійсними установчих документів платника податків. Так, 19 березня 2008 р. Бобринецька МДІ звернулася із заявою про надання дозволу на розкриття ЗАТ АК "Промінвестбанк", в особі якого діє Кіровоградське центральне відділення "Промінвестбанку", інформації, яка містить банківську таємницю, щодо ПП "Дисконт-Т" (справа N 2о-70/2008р.). Заявник обґрунтовував свою вимогу тим, що постановою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 4 грудня 2007 р. визнано недійсними установчі документи ПП "Дисконт-Т" з моменту державної реєстрації. З метою з'ясувати фактичний обіг коштів на рахунку підприємства, заявник просив розкрити банківську таємницю про обсяг та обіг коштів з 18 лютого 2005 р. до 26 лютого 2008 р. Незважаючи на те, що така вимога із зазначених підстав не грунтується на законі, заявник не підтвердив наявність письмового рішення керівника відповідного органу ДПС про проведення планової перевірки, рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 4 квітня 2008 р. заяву Бобринецької МДПІ було задоволено. Звертає на себе увагу те, що в рішеннях судів у справах цієї категорії таке обґрунтування, як: "інформація, яка містить банківську таємницю, надасть можливість заявнику встановити господарюючих суб'єктів, які здійснювали фінансово-господарські взаємовідносини з підприємством, що має істотне значення для встановлення обігу грошових коштів", є типовим. Проте в таких рішеннях відсутнє викладення правових підстав для здійснення певної перевірки органом ДПС (тобто наявність не лише права отримати інформацію, керуючись визначеним у Законі N 2121-III ( 2121-14 ) переліком органів, але й дотримання порядку проведення певної перевірки, у зв'язку з якою запитується інформація). Практично в жодному з рішень, надісланих для узагальнення, не наведені мета й межі перевірки із посиланням на відповідний наказ керівника ДПС, з наявністю якого Закон N 509-XII ( 509-12 ) пов'язує право на розкриття інформації, яка містить банківську таємницю. Видається, що, таким чином, ДПС звертається до суду із заявою про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, без достатніх на те підстав, а саме для отримання таких підстав цій службі в особі її органів необхідно провести документальну перевірку з виявлення контрагентів, інформація про які міститься у фінансово-господарських документах підприємства, і лише потім, якщо матеріали перевірки дають для цього підстави, звертатися до суду із заявою про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю. Також цей заявник звертається до суду із заявами про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, мотивуючи свої вимоги тим, що за даними інформаційної системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту виявлено суми сумнівних операцій із заниженням податкових зобов'язань, або особа змінила юридичну адресу, або ухиляється від отримання повідомлення про проведення планової перевірки, або не подала податкову декларацію чи на підставі подання нею заяви про припинення підприємницької діяльності, що не є встановленою законом підставою для розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, стосовно юридичної або фізичної особи. Цим самим порушуються вимоги ст. 11 Закону N 509-XII ( 509-12 ). У свою чергу, податкові відносини, в межах яких ДПІ відповідно до ст. 11-1 Закону N 509-XII ( 509-12 ) здійснюють перевірки господарської діяльності, за змістом ст. 67 Конституції ( 254к/96-ВР ), ч. 2 ст. 1 ЦК ( 435-15 ) та статей 2, 5, 9, 11, 20 Закону від 25 червня 1991 р. N 1251-XII ( 1251-12 ) "Про систему оподаткування" належать до публічно-правових відносин. При цьому необхідно звернути увагу на те, що в разі відсутності поданої у встановлені строки податкової декларації та неможливості визначити суму податкового зобов'язання платника податків, серед іншого, у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження платника податків чи його відокремлених підрозділів, а також у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, що власне відзначає ДПІ майже у кожній своїй заяві, органи ДПС повноважні відповідно до п. 4.3 ст. 4 Закону від 21 грудня 2000 р. N 2181-III ( 2181-14 ) "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначити за непрямими методами податкове зобов'язання, нарахувавши недоїмку, що відповідно до підпунктів 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 цього Закону ( 2181-14 ) підлягають стягненню за рішенням суду, яке буде ухвалене відповідно до правил адміністративного судочинства. Зазначене вище дає підстави для висновку, що в разі, якщо підставою звернення до суду органу ДПС із заявою про розкриття банківської таємниці є дії порушника податкового законодавства і стосовно таких дій для цих органів відповідними спеціальними законами передбачений спосіб реагування, то суд не має підстав для задоволення заяви. Винятком є обгрунтовані посилання заявника на неможливість вчинення ними дій відповідно до способів реагування, передбачених зазначеними вище законами. Як засвідчив аналіз надісланих справ, податкові органи не надають суду необхідну інформацію, за якою можна чітко визначити, чи є підстави для розкриття банківської інформації, посилаючись при цьому на неможливість її розкриття (тобто на збереження таємниці). Це є причиною того, що суди не завжди мають можливість прийняти правильне рішення. Так, у провадженні Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу перебувала справа N 2о-3831/08 за заявою Центральної МДПІ у м. Кривому Розі щодо розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, стосовно ТОВ "Алонж", АКБ "Форум" та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль". Заява обгрунтована необхідністю здійснення перевірки дотримання податкового законодавства у зв'язку із прийняттям господарським судом рішення щодо визнання недійсною угоди, яка була укладена ТОВ "Алонж" та суб'єктом підприємницької діяльності. 22 вересня 2008 р. суд відмовив у задоволенні заяви, оскільки визнання угоди недійсною не свідчить про порушення податкового законодавства, доказів перешкод з боку підприємства щодо здійснення перевірки надано не було, самостійно до банку заявник не звертався. Зазначені обставини свідчать про правильність постановленого рішення, яке залишив без змін апеляційний суд Дніпропетровської області. Одночасно в провадженні Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу перебувала справа N 2о-151/2008 за участю тих самих осіб, з тих самих підстав. Рішенням зазначеного суду від 26 вересня 2008 р. (тобто через чотири дні після відмови іншим судом) заяву було задоволено, рішення не було оскаржене. За таких обставин рішення суду не можна вважати обгрунтованим. Під час узагальнення розгляду справ установлено, що деякі суди в більшості випадків, задовольняючи заяву податкового органу про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, зобов'язували банки надавати таку інформацію не тільки щодо заінтересованої особи (юридичної або фізичної особи), а й про клієнтів іншого банку або інших клієнтів цього банку, які володіють інформацією стосовно особи, щодо якої порушується питання про розкриття банківської таємниці, враховуючи, що їх імена зазначені в бухгалтерських документах, правочинах та операціях тієї особи, яка цікавить одержувача інформації (мова йде про контрагентів та фінансові операції з ними). Інші суди, навпаки, в частині розкриття банківської таємниці щодо контрагентів особи, яка цікавить податкові органи, відмовляли у розкритті такої інформації. З цього приводу необхідно зазначити таке. Відповідно до ч. 4 ст. 62 Закону N 2121-III ( 2121-14 ) банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта. Разом із тим абз. 1 п. 3.5 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою правління Національного банку України від 14 липня 2006 р. N 267 ( z0935-06 ), передбачено, що банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах, операціях клієнта, якщо інше не зазначено в дозволі клієнта або вимозі, рішенні (постанові) суду. Це означає, що лише за вимогою суду чи рішенням суду може бути розкрита особа (особи) контрагента тієї особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці. Стосовно обов'язку банку про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, щодо певної особи, то його можна зобов'язати розкрити лише інформацію про контрагентів цієї особи (найменування, реквізити тощо), а не зобов'язувати розкривати щодо цього контрагента банківську таємницю, оскільки така особа не була залучена до участі у справі. Ухвалення судового рішення, межі розкриття інформації, яка містить банківську таємницю Відповідно до ст. 213 ЦПК ( 1618-15 ) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. За загальними положеннями ЦПК ( 1618-15 ) рішення суду має ухвалюватися, оформлюватися і підписуватися у встановленому законом порядку (ст. 290), бути законним і обґрунтованим (ст. 213), мати свою структуру (статті 215 - 217, 290). Проте рішення суду публічно не проголошується, оскільки розгляд справи провадиться у закритому судовому засіданні (ч. 9 ст. 6). Крім загальних положень ЦПК ( 1618-15 ), рішення суду) у справі про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, має ухвалюватись з урахуванням особливостей, викладених у ст. 290 цього Кодексу ( 1618-15 ). Вимоги зазначених статей ЦПК ( 1618-15 ) суди не завжди виконують та ухвалюють не мотивовані належним чином рішення, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ), і на це звернено увагу судів у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. N 14 ( v0014700-09 ) "Про судове рішення у цивільній справі". Зокрема, нерідко в рішенні не зазначено найменування та місцезнаходження банку, який обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю. Також трапляються випадки, коли у справах, які розглядаються за правилами гл. 12 розд. IV ЦПК ( 1618-15 ), суди постановляють ухвали, а не рішення, як того вимагає ст. 290 ЦПК ( 1618-15 ). Що стосується вимог до мотивувальної частини рішення, то в ній повинні бути зазначені мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення осіб, що беруть участь у справі, підстави, за яких суд бере до уваги або відхиляє докази. Тобто мотивувальна частина рішення потрібна для того, щоб переконати осіб, які беруть участь у справі, у законності та обґрунтованості ухваленого судом рішення. Так, при ухваленні рішення від 21 травня 2008 р. у справі за заявою Шосткинської МДПІ про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, стосовно ТОВ "Чари" Охтирський міськрайонний суд Сумської області зазначених вимог закону не дотримався, не обгрунтував мотиви, з урахуванням яких дійшов висновку про задоволення заяви (справа N 2о-54). Узагальнення показало, що не всі суди дотримуються вимог процесуального законодавства щодо правильного викладення резолютивної частини рішення при задоволенні заяви у справах зазначеної категорії. Зокрема, на порушення підпунктів 1 - 3 ч. 1 ст. 290 ЦПК ( 1618-15 ) у 29 рішеннях із 37 ухвалених (за даними апеляційного суду м. Севастополя) не були зазначені місце знаходження або місце проживання заявника, його представника або особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, або банку, що обслуговує особу, про яку необхідно розкрити банківську таємницю. У трьох рішеннях взагалі не було зазначено особу, щодо якої банк має розкрити банківську таємницю. Також деякі суди не зазначають орган звернення, який має право отримати інформацію щодо розкриття банківської таємниці, тобто кому слід надавати таку інформацію (справи N: 2о-268, 2о-199, 2о-194, 2о-188, 2о-187, 2о-177, 2о-154, 2о-129, Зарічний районний суд м. Суми; справи N: 2о-186, 2о-168, 2о-159, Конотопський міськрайонний суд Сумської області та ін.). Тобто зі змісту деяких рішень вбачається, що банк повинен розкрити банківську таємницю щодо свого клієнта невизначеному колу осіб, що не передбачено законом. Крім того, інколи суди в рішеннях про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи: а) не зазначали мету використання такої інформації її одержувачем; б) не вказували конкретний проміжок часу, за який необхідно надати інформацію за операціями клієнтів. Також нерідко в судових рішеннях не зазначаються межі (обсяг) розкриття інформації, яка містить банківську таємницю. Мали місце випадки проведення заочного розгляду справ цієї категорії та ухвалення заочних рішень, що є недопустимим, оскільки це не передбачено гл. 12 ЦПК ( 1618-15 ) (заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 12 травня 2008 р., справа N 20-114 за заявою відділу податкової міліції ДПІ у Дрогобицькому районі). Проте заочний розгляд справи передбачений лише в позовному провадженні. Оскарження судового рішення: суб'єкти, строки оскарження Відповідно до ч. 3 ст. 290 ЦПК ( 1618-15 ) особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник мають право у п'ятиденний строк оскаржити ухвалене судом рішення до апеляційного суду в установленому порядку. Оскарження рішення не зупиняє його виконання. Тобто розкриття банківської таємниці має незворотній характер, правових наслідків ця норма щодо скороченого строку оскарження не має і поворот виконання в разі скасування рішення суду неможливий. Це потребує від суду надзвичайної уваги при ухваленні рішення про задоволення заяви та безумовного дотримання вимог ЦПК ( 1618-15 ). У резолютивній частині рішення суди не завжди правильно зазначають строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження. У деяких випадках судді в резолютивній частині зазначали, що рішення може бути оскаржено до апеляційного суду через місцевий суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та поданням апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Такі помилки були допущенні суддями Луцького міськрайонного суду Волинської області за заявами ДПІ у Волинській області про розкриття банківської таємниці (справи N: 2о-317/08, 2о-319/08, 2о-400/08, 2о-458/08), Ковельського міськрайонного суду Волинської області (справи N: 2о-201/08, 2о-154/08), Шевченківського районного суду м. Чернівці (справа N 2о-151/08). Тобто в деяких рішеннях є такий недолік, як неправильне зазначення строку і порядку апеляційного оскарження, коли зазначається не спеціальний строк та порядок оскарження, визначений особливостями цієї категорії справ, а помилково вказуються загальні строки та порядок апеляційного оскарження згідно зі ст. 294 ЦПК ( 1618-15 ). Право на апеляційне оскарження мають заявник та особа, щодо якої розкривається таємниця (ч. 3 ст. 290 ЦПК) ( 1618-15 ). Таким чином, банк за спеціальною нормою процесуального права не наділений правом оскаржувати в апеляційному порядку рішення в зазначеній категорії справ. Це пов'язано з особливостями розгляду та вирішення справ цієї категорії, відсутності в банку певної заінтересованості в результаті вирішення справи та безспірному (технічному) обов'язку виконати рішення суду. Крім того, говорити про порушення конституційного права на оскарження судового рішення в цьому разі чи про порушення права на справедливий судовий розгляд у контексті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ) також не можна з огляду на те, що п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції ( 254к/96-ВР ) передбачає випадки обмеження права на апеляційне чи касаційне оскарження і це стосується не лише об'єкта, а й суб'єкта оскарження. Не порушує воно й норм зазначеної вище Конвенції ( 995_004 ), оскільки такі процесуальні обмеження, як правило, вводяться для забезпечення ефективності судочинства (в банку є лише технічний обов'язок виконати рішення суду), а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб. Результати проведеного узагальнення свідчать про наявність помилок та неоднакової практики застосування судами норм матеріального та процесуального права при розгляді справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб. Ураховуючи наявність численних складних і спірних питань, що виникають при вирішенні спорів про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, а також випадків неоднакового застосування судами законодавства, з метою забезпечення єдиної судової практики Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, обговоривши та схваливши це узагальнення, вважає за необхідне підготувати відповідний проект постанови Пленуму Верховного Суду України. Крім того, повний текст узагальнення надіслано апеляційним судам для вжиття заходів щодо усунення недоліків при здійсненні судочинства, а також Національному банку України та ДПС для врахування у своїй роботі. http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mai...270963171388872

УХВАЛА 19 березня 2010 року Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області колегією суддів у складі: Головуючого – Суддів: з секретарем Гайдук В. І., Григорченка Е. І., Ремеза В. А., Горобець К. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від шостого жовтня 2009 року про забезпечення позову Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення боргу з договору, пред’явленого у цивільній справі до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «ВЕРУС», – ВСТАНОВИЛА: Позивач звернувся до суду в жовтні 2009 року з позовною заявою, пред’являючи позов про дострокове виконання договору кредиту відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України з підстав порушення ОСОБА_5 свого зобов’язання, забезпеченого пенею та частково порукою ТОВ «УФА «ВЕРУС», внаслідок якого з травня 2009 року утворився борг з основної суми кредиту, процентів за користуванням ним, комісійної плати, а також пені, які просив стягнути на свою користь, для забезпечення чого клопотав до завершення справи розглядом по суті накласти арешт на рухоме і нерухоме майно, що знаходиться у АДРЕСА_1, а також на грошові кошти на рахунках ОСОБА_5 Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від шостого жовтня 2009 року заява позивача про забезпечення позову задоволена і заборонено ОСОБА_5 вчиняти дії, спрямовані на відчуження у будь-який спосіб квартири АДРЕСА_1та в межах суми 144 105 гривень 60 коп., еквівалентної 18 931,62 доларів США, накладено арешт на все майно належне ОСОБА_5 і на грошові кошти, що обліковуються на всіх рахунках. Апелюючи, відповідач посилається на порушення судом ч. 5 ст. 153 ЦПК України через відсутність будь-яких мотивів щодо наявності підстав для забезпечення пред’явленого позову, а також на покриття предмету спору іпотекою, якою забезпечений кредит. Суд, заслухавши суддю-доповідача, з’ясувавши обставини пред’явлення позову, перевіривши в межах апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, дійшов висновку про необхідність його перегляду з таких підстав. Забезпечуючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що до розв’язання спору в цій справі може бути ускладнене або унеможливлене виконання рішення суду, через що способом забезпечення позову є заборона вчиняти певні дії з відчуження нерухомого майна та арешт рухомого майна та грошових коштів в межах спірної суми боргу. Проте, суд апеляційної інстанції не знаходить за можливе погодитися з такими висновками. Відповідно до ст. 151 ЦПК України забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, ризик чого має бути підтвердженим достатніми фактичними даними. У заяві про забезпечення позову позивач наводить не фактичні данні щодо дій відповідача з умисного зменшення свого майна, на яке може бути звернене стягнення, а лише на гіпотетичну можливість наміру відповідача уникнути виконання рішення суду щодо стягнення. З позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що сторони спору не визначали предмет зобов’язання в еквіваленті до будь-якої іноземної валюти, а повернення боргу в сумі 112 000 гривень забезпечене іпотекою ( а.с. 13-14 ) з накладенням заборони відчуження на квартиру АДРЕСА_1. Докази про належність відповідачу на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 у справі відсутні, а так само немає даних про можливість звернення стягнення на цю нерухомість в рахунок погашення вимог позивача за пред’явленим у цій справі позовом, як відсутні і будь-які дані про відкриті відповідачем в установах банків рахунки чи в інших кредитно-фінансових установах рахунки для здійснення переказів коштів, крім рахунків, відкритих для отримання заробітної плати, пенсій чи інших платежів, які не можуть бути об’єктом арешту згідно з ч. 4 ст. 152 ЦПК України. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не довів наявність підстав для забезпечення позову у спосіб, про який він клопотав, зокрема, та вжиття заходів забезпечення позову, взагалі, а суд першої інстанції розв’язав клопотання позивача з порушенням ст.ст. 151, 152 ЦПК України, застосувавши ці норми без передбачених ними на те фактичних підстав, на підставі чого незаконна ухвала місцевого суду згідно з п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням ухвали про відмову в задоволенні заяви позивача. Керуючись, ст.ст. 151, 312-315 ЦПК України, судова палата, – УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити. Ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від шостого жовтня 2009 року скасувати, і постановити ухвалу з питання забезпечення позову. У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про вжиття заходів забезпечення позову відмовити. Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8464634

справа № 22ц-1323/2010р. Головуючий у 1-ій інстанції суддя Чорнобук В.І. категорія №27 Доповідач суддя Рудь В.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2010р.колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: Головуючого судді: Рудь В.В. суддів: Лисичної Н.М. , Повєткіна В.В. при секретарі: Худолій Н.А. Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2009 року за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості, - Встановила: Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24.06.2009р. задоволена заява Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про забезпечення позову(а.с.9). Накладено арешт на все майно, що належить відповідачу ОСОБА_1 в межах заявлених позовних вимог у розмірі 29170,69грн.: - нерухоме майно, що знаходиться за адресою:84200, АДРЕСА_1. - інше рухоме майно, що знаходиться за місцем реєстрації відповідача: 84200, АДРЕСА_2. - грошові кошти, що обліковуються на рахунках відповідача. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу судді скасувати, посилаючись на порушення норм процесуального права (а.с.16). Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає,що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно ч.1,2ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв’язку з якими потрібно забезпечити позов;вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;інші відомості, потрібні для забезпечення позову. В п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006р. №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства про розгляді заяв про забезпечення позову» роз’яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд(суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Як видно із справи, заява ЗАТ КБ «ПриватБанк» про забезпечення позову не відповідає вказаним вимогам закону, остання не містить обґрунтування необхідності застосування видів забезпечення позову, в ній не зазначені дані про наявність у відповідача нерухомого майна, що належить саме йому на праві власності та вартість останнього; дані щодо іншого майна та його вартість; не зазначені також дані про наявність у відповідача відповідних рахунків з наявними на них грошовими коштами. Проте при розгляді заяви про забезпечення позову вказані обставини не були взяті до уваги. Крім того, суддя забезпечив позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: 84200,АДРЕСА_2, в той час, як в заяві про забезпечення позову такий вид забезпечення позову не зазначено(а.с.5-7). З урахуванням наведених обставин, колегія суддів вважає, що ухвала судді, як постановлена в порушення норм процесуального права, а саме ст.ст.151,152 ЦПК України, підлягає скасуванню на підставі п.2 ст.312 ЦПК України, з постановленням ухвали про відмову в задоволенні заяви ЗАТ КБ «ПриватБанк» про забезпечення позову. Керуючись ст.ст.303,307,312,315 ЦПК України колегія суддів,- ухвалила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2009 р. скасувати, в задоволенні заяви Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про забезпечення позову відмовити. Ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області вступає в силу з моменту проголошення , оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий- Судді- http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8579575

Справа №22ц-167/2010 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Дніпропетровської області Суддя-головуючий у суді першої інстанції ЧОРНОБУК В.І. Категорія: 27 Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції ЧУБУКОВ О.П. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Дніпропетровськ 21 січня 2010 року Судова колегія Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: судді-головуючого – КАЛИНОВСЬКОГО А.Б. суддів - ЧУБУКОВА О.П. СІРОМАШЕНКО Н.В. при секретареві БІЛОУС А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу судді Жовтневого районного суду у м. Дніпропетровську від 26 травня 2009 року про забезпечення позову Закритого Акціонерного товариства «Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом накладення арешту на майно, що належить відповідачу ОСОБА_5, - встановила: Позивач у справі Закрите Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду першої інстанції з заявою про забезпечення його позову до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом накладення арешту на належне відповідачу ОСОБА_5 рухоме та нерухоме майно і грошові кошти, що обліковуються на його рахунках. Ухвалою судді від 26 травня 2009 року заяву задоволено шляхом накладення арешту на все майно, що належить відповідачу ОСОБА_5 в межах заявлених позовних вимог у розмірі 76821,56 доларів США: - квартиру під АДРЕСА_1; - нежитловий будинок №4 по вул. Ярмаркова у м. Біла Церква Київської області; - рухоме майно за місцем реєстрації відповідача – АДРЕСА_2; - грошові кошти, що обліковуються на рахунках відповідача. В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить зазначену ухвалу судді першої інстанції скасувати як винесену з порушенням норм процесуального права: висновки судді відносно реальної можливості відчуження ним зазначеного в ухвалі майна не відповідає дійсним обставинам. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали судді суду першої інстанції в межах доводів заяви про необхідність прийняття заходів забезпечення позову та апеляційної скарги, судова колегія зазначає, що вона підлягає частковому задоволенню частково з наступних підстав. Згідно ст.152 ЦПК одним з видів забезпечення позову є накладення арешту на майно, що належить відповідачеві і знаходиться у нього або в інших осіб. З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваною ухвалою в якості заходу забезпечення позову накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка в дійсності належить не відповідачу ОСОБА_5, а подружжю ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та їхньому синові ОСОБА_9, згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 25 квітня 1995 року згідно з розпорядженням органу приватизації - виконкому міста Сквира Київської області - від 25 квітня 1995 року за №15. Таким чином, арешт зазначеної квартири є безпідставним, а тому в цій частині ухвала судді суду першої інстанції підлягає скасуванню. Відносно решти заходів забезпечення позову судова колегія вважає, що суддя суду першої інстанції правомірно забезпечив позов відносно відповідача ОСОБА_5 Доводи останнього про те, що прийняті суддею заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитловий будинок №4 по вул. Ярмаркова у м. Біла Церква Київської області, рухоме майно за місцем реєстрації відповідача – АДРЕСА_2 та грошові кошти, що обліковуються на його рахунках також безпідставні, висновків судді суду першої інстанції не спростовують. З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст.303 та п.2 ч.1 ст.312 ЦПК України, - ухвалила: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково. Ухвалу судді Жовтневого районного суду у м. Дніпропетровську від 26 травня 2009 року про забезпечення позову змінити: в частині накладення арешту на нерухоме майно у вигляді квартири під АДРЕСА_1 скасувати, в решті зазначену ухвалу судді суду першої інстанції залишити без змін. Подальшому оскарженню ухвала Апеляційного суду не підлягає. Суддя-головуючий: Судді колегії: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7752823

Справа № 22ц-1733/10 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий в1-й інстанції –Гончаренко В.М., Категорія - 27 Доповідач – Сіромашенко Н.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 березня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: головуючого – Калиновського А.Б., суддів –Сіромашенко Н.В., Чубукова О.П., при секретарі – Панченко Д.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 5 червня 2009 року про забезпечення позову Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_3, Сільськогосподарського ТОВ «Яйце-Райце», ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИЛА: Ухвалою Жовтневого райсуду м. Дніпропетровська від 5 червня 2009 року було накладено арешт на все майно, яке належить відповідачу ОСОБА_2 в межах заявлених позовних вимог в сумі 72534,53 дол. США: нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; рухоме майно, що знаходиться за місцем його реєстрації за вказаною адресою; грошові кошти, що обліковуються на його рахунках. В апеляційній скарзі апелянт ставить питання про скасування ухвали суду 1-ї інстанції. Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її підлягаючою задоволенню з наступних підстав. Так, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв?язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову; забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. У відповідності до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з?ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Керуючись наведеними нормами процесуального законодавства та враховуючи роз?яснення Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв?язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв?язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Всупереч викладеному суд 1-ї інстанції, накладаючи арешт на майно, яке належить ОСОБА_2, не з?ясував питання щодо наявності спірних правовідносин між ним та позивачем і за відсутності спору можливості порушення його інтересів, у зв?язку із застосуванням відповідних засобів у порядку забезпечення позову. За таких обставин ухвала суду не є законною та обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню. Керуючись ст.ст. 303, 307, 312 ЦПК України, колегія суддів, - ухвалила: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 5 червня 2009 року скасувати. Відмовити в задоволенні заяви Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про забезпечення позову Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_3, Сільськогосподарського ТОВ «Яйце-Райце», ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості в частині накладення арешту на майно (кошти), яке належить ОСОБА_2. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8257044

Справа №22ц-168/2010 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Дніпропетровської області Суддя-головуючий у суді першої інстанції ЧОРНОБУК В.І. Категорія: 27 Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції ЧУБУКОВ 0.11. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Дніпропетровськ 21 січня 2010 року Судова колегія Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: судді-головуючого - КАЛИНОВСЬКОГО А.Б. суддів - ЧУБУКОВА О.П., СІРОМАШЕНКО Н.В. при секретареві - БІЛОУС А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого Акціонерного товариства «Житомирське шляхово-будівельне управління № 19» на ухвалу судді Жовтневого районного суду у м. Дніпропетровську від 23 червня 2009 року про забезпечення позову у справі за позовом ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ВАТ «Житомирське шляхово-будівельне управління № 19», ОСОБА_4 та ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості, - встановила: ЗАТ КБ «ПриватБанк», одночасно із зверненням до суду з позовом до ВАТ «Житомирське шляхово-будівельне управління № 19», ОСОБА_4 та ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості, звернулося з заявою про забезпечення зазначеного позову шляхом накладення арешту на рухоме і нерухоме майно відповідача ВАТ «Житомирське шляхово-будівельне управління № 19» та грошові кошти, о обліковуються на його рахунках. Ухвалою судді Жовтневого районного суду у м. Дніпропетровську від 23 червня 2009 року заяву задоволено. В апеляційній скарзі відповідач ВАТ «Житомирське шляхово-будівельне управління № 19» просить зазначену ухвалу скасувати через не співмірність вибраних заходів забезпечення позову обсягу зобов’язань ВАТ «ЖШБУ-19» перед позивачем. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах позовних вимог, доводів заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги, судова колегія задовольняє її частково з наступних підстав. Згідно положень ст. 151 ЦПК забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Тобто, забезпечення позову направлено, перш з все, проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно,продати, знищити його тощо. Забезпечення позову можливе лише в разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 958946грн. 20коп., а сума вартості заставного майна за договором застави в забезпечення зобов’язань ВАТ «Житомирське шляхово-будівельне управління №19» перед позивачем за кредитним договором складає 871173грн. 75коп. Згідно п.17.7. договору застави Заставодавець ВАТ «Житомирське шляхово-будівельне управління №19» зобов’язується не передавати Предмет застави в оренду (майновий найом), у лізинг, наступну заставу, у спільну діяльність або у позичку, не здійснювати його відчуження або інше розпорядження Предметом застави без письмової згоди Заставодержателя ЗАТ КБ «ПриватБанк». Таким чином, зазначеним договором застави вже забезпечено позов ЗАТ КБ «ПриватБанк» на суму 871173грн. 75коп. Із поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що на думку позивача відповідач має намір та можливість відчужити належне йому майно і називає це причиною необхідності забезпечення позову шляхом його арешту, проте доказів цього не надано, суддя ж на це не звернув уваги та не дав цій обставині оцінку. Не надав позивач і доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Таким чином, причини, у зв’язку з якими позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача відсутні. Відносно решти заходів забезпечення позову судова колегія вважає, що суддя суду першої інстанції правомірно забезпечив позов відносно відповідача шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що обліковуються на його рахунках. З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст.303 та п.2 ч.1 ст.312 ЦПК України, - ухвалила: Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Житомирське шляхово-будівельне управління № 19» задовольнити частково. Ухвалу Жовтневого районного суду у м. Дніпропетровську від 23 червня 2009 року про забезпечення позову у справі за позовом ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ВАТ «Житомирське шляхово-будівельне управління №19», ОСОБА_4 та ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості, в частині накладення арешту на рухоме майно ВАТ «Житомирське шляхово-будівельне управління № 19», що знаходиться за адресою м. Житомир вулиця Корольова 21б та грошові кошти, що обліковуються на його рахунках, скасувати і в цій же частині в задоволенні заяви ЗАТ КБ «ПриватБанк» про забезпечення позову відмовити. В решті зазначену ухвалу судді суду першої інстанції залишити без змін. Подальшому оскарженню ухвала Апеляційного суду не підлягає. Суддя-головуючий: Судді колегії: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7752824

Справа № 22ц –1321/2010 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий у 1й інстанції – Гончаренко В.М. Категорія – 27 Доповідач – Прозорова М.Л. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2010 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі: головуючого – Ремеза В.А. суддів –Прозорової М.Л., Чубукова О.П. при секретарі – Керімової Л.К. розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2009 року про забезпечення позову по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1, Приватного сільськогосподарського підприємства «Кристал», ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості, - встановила : 23.06.09р. ЗАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ПСП «Кристал», ОСОБА_2, ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості /а.с. 1-3/. Того ж дня позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно (кошти), що належать відповідачу – ОСОБА_1, посилаючись на те, що накладання арешту завадить відповідачу вдатися до продажу майна, фіктивної зміни його власника, вивезення майна за кордон та проведення інших небажаних для позивача операцій з майном /а.с. 4-7/. Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24.06.09 р. заява про забезпечення позову задоволена. Суд наклав арешт на все майно що належить відповідачу – ОСОБА_1 в межах заявлених позовних вимог у розмірі 722663,05 грн.: - нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; - інше рухоме майно, що знаходиться за місцем реєстрації відповідача: АДРЕСА_1; - грошові кошти, що обліковуються на рахунках відповідача; - будівлі і споруди загальною площею 4074 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2; - приміщення складу загальною площею 701 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, 8 /а.с. 10/. Не погодившись з вказаною ухвалою ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу в якій ставить питання про скасування вказаної ухвали, як постановленої з порушенням норм процесуального права /а.с. 32-34/. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав. Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26.06.09 р. заява про забезпечення позову була задоволена /а.с. 10/. Суддя наклав арешт на все належне відповідачеві майно не пересвідчився в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволені позову, не з’ясував обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача. Постановляючи вказану ухвалу, суддя прийняв до уваги тільки інтереси позивача, залишивши поза увагою інтереси інших осіб, права яких можуть бути порушеними у зв’язку із застосуванням відповідних заходів. Відповідно до ЗУ „Про виконавче провадження” арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошення заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби – в обмеженні права користуватися майном. Суд на вимоги закону не звернув уваги і не обсудив питання про застосування іншого виду забезпечення даного позову (заборони відчужувати майно, яке належить відповідачу). Таким чином, постановляючи ухвалу по застосуванню заходів забезпечення позову суд першої інстанції не перевірив відповідність заявлених сум позовних вимог і вартості майна до якого застосовані заходи забезпечення позову, як і не з'ясував чи є можливість забезпечення позову іншим способом, чи іншим майном. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне ухвалу судді скасувати, справу повернути до того ж суду для вирішення питання про забезпечення позову. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303,307,312 ЦПК України, колегія суддів, - ухвалила : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2009 року - скасувати, справу повернути до того ж суду для вирішення питання про забезпечення позову. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8526049

Справа № 22ц-1522/10 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий в 1-й інстанції – Гончаренко В.М. Доповідач – Дерев’янко О.Г. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі : головуючого – Дерев’янка О.Г., суддів – Черненкової Л.А., Красвітної Т.П., при секретарі – Горобець К.В., розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2009 року про забезпечення позову закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості, - встановила : Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2009 року вирішено питання про забезпечення позову ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості, шляхом накладення арешту на все майно відповідача ОСОБА_1 в межах заявлених до нього вимог в розмірі 151452,66 долари США, що еквівалентно 1152766,80 грн.: нерухоме майно, що знаходиться АДРЕСА_1, інше рухоме майно за тією ж самою адресою, грошові кошти, що обліковуються на рахунках відповідача, (а.с.10) З даною ухвалою не погодився відповідач ОСОБА_1 і подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм процесуального права, у зв’язку з чим ставить питання про скасування ухвали судді від 23 червня 2009 року та постановлення ухвали про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову. Розглянувши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали судді в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог колегія суддів вважає за необхідне оскаржувану ухвалу скасувати та передати питання на новий розгляд до місцевого суду, виходячи з наступного. Згідно ст. 151 ЦПК України забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об’єктом прав, що став предметом спору. Крім цього, Пленум Верховного Суду України у пункті 4 своєї постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», роз’яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Крім наведеного, колегія суддів бере до уваги, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен також відповідно до вимог ч. 4 ст. 153 ЦПК України з метою запобігання зловживання забезпеченням позову обговорити можливість внесення застави, достатньої для такого запобігання, чого зроблено не було. Забезпечуючи позов шляхом накладення арешту на все майно відповідача, зокрема нерухоме та рухоме майно АДРЕСА_1 та грошові кошти, суддя наведені положення не взяв до уваги, не витребував докази у позивача на підтвердження необхідності забезпечення позову, не з’ясував, що виконання зобов’язань за укладеним 15 листопада 2007 року з ОСОБА_2 кредитним договором, за яким ОСОБА_1 виступає поручителем, забезпечено іпотекою та заставою, на чому наголошує відповідач. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасувати оскаржувану ухвалу, як постановлену з порушенням ст.ст.151, 152 ЦПК України та передати питання а новий розгляд до суду першої інстанції. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 151,152,303,307,312 ЦПК України, колегія суддів, - ухвалила : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2009 року про забезпечення позову скасувати та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8464492