ANTIRAID

В своих интересах (проиграл в автоматах) или вообще не помнит.

На сколько я понял, Ваш сын не подписывал новый договор ипотеки. В этом случае можно признать договор поручительства недействительным, это первое. А во-вторых можно подать иск в суд об возврате к первоначальным условиям, сейчас такие процессы уже идут.

Тогда, пожалуйста, сообщите.

Если Вы имеете в виду, что заемщик отбыл в места не столь отдаленные? Вам нужно получить доверенность от такого заемщика и подать иск о расторжении кредитного договора. По другому ничего не получится.Теоретически можно доказать отсутствие вины заемщика в неуплате кредита, если не подавать иск. В этом случае суд сам откажет банку в начислении пени и штрафов, но проценты в любом случае будут расти до момента прекращения действия договора.

Ну не все так радужно. Суд пеню начислит, но в заседании нужно будет просить ее уменьшить. Образцов писем у нас нет, пишите в свободной форме. Главное правильно формулируйте чего Вы хотите от банка.

Если Вы не можете приехать в Чернигов, отправьте ходатайство о рассмотрении заявления без Вас. Главный Ваш аргумент в отмене решения третейского суда, что Вы не получали копии искового заявления Альфа-банка, хотя они могут предоставить реестр отправки. Помимо этого укажите что учредителями ВГО при которой создан третейский суд являются сотрудники Альфа-банка и они согласно положения о третейском суде назначают судей, поэтому решение суда не может быть объективным. Данные можете взять отсюда: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=502

Делать можно: жалоба в Моторное транспортное бюро, Госфинуслуг, Госпредпринимательство, НБУ и прокуратуру.Также просите вернуть деньги от страховой компании в пользу другой страховой компании, которую Вы найдете. Обязательно копии направляйте в Приватбанк.

С нетерпением будем ждать. Пока решения апелляции нет.

На сколько я понял в предыдущий раз взыскивать Приватбанку с Вас нечего. Тогда если есть желание Вы можете подать иск в суд о расторжении кредитного договора или самой ждать иска от Приватбанка о взыскании с Вас суммы задолженности, а уже в этом производстве подать встречный иск о расторжении договора. Относительно пени, даже Жовтневый суд Днепропетровска не вынесет решение о пене превышающей в 10 раз сумму долга. Поэтому если у Вас пока нет возможности и желания судится с Приватбанком, я бы рекомендовал сейчас им писать письма (обязательно с обратным уведомлением) с просьбами предоставить акт сверки расчетов, предоставить реструктуризацию, просить отсрочить обязательства, просить указать куда и в каком объеме будут зачисляться Ваши платежи, просить принять очередной платеж в 600 гривен в зачисление погашения тела кредита и т.д. Это обязательно нужно делать. Приватбанк все равно на письма не отвечает, а для Вас в дальнейшем в суде будет легче доказать, что Вы порядочный заемщик, хотели погасить кредит, а Приватбанк отказывался принимать у Вас деньги.

Появилось очередное решение о признании валютного кредитного договора заключенного с ОТП банком на приобретение недвижимости - мнимым: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=803

В Вашем случае это вполне возможно, но опять же все будет зависеть от судьи - захочет он разбираться в этой ситуации или нет.

Апелляционный суд поддержал это решение: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=802 Читать ВСЕМ. Аргументация форс-мажора непревзойденная!!!!

С не резидентом моментов никаких нет в Вашу пользу.

Все законно. Вам необходимо подать иск в суд о расторжении договора в связи с тем, что сумма с Вас уже вся взыскана, имущество отобрано и фактически кредита уже нет. Аналогично решение можно посмотреть здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=801 в части расторжения договора.

Сообщите дату до которой действует кредитный договор.

Вы можете признать договор мнимым и закрепить первоначальную сумм в гривнах, как это указано в решении по ОТП банку: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=803

Направьте официальный запрос в Госфинуслуг о наличи у Ингостраха лицензии на право осуществление страховой деятельности. Также попросите указать, когда лицензия была выдана, приостановлена, возобновлена, отозвана.После этого направьте жалобу в НБУ, Госфинуслуг и прокуратуру о том, что при отсутствующей лицензии Ингосстрах заключает новые договора в пользу Приватбанка. В любом случае, согласно договору с Приватбанком Вы можете застраховать в другой компании, уведомив об этом банк заранее.

За найденное решение спасибо vekt

справа № 2-2282/09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2009 р. Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі Головуючого судді Смолки І.О., При секретарі Боєвій К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа: Національний банк України, про визнання кредитного договору удаваним правочином, Встановив: В серпні 2009р. ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з позовом до Закритого акціонерного товариства „ОТП Банк” (зараз – Публічне акціонерне товариство „ОТП Банк”) з позовом про визнання кредитного договору недійсним. В своєму позові ОСОБА_1 вказала, що 27 лютого 2008 року між нею та ЗАТ „ОТП Банк” в особі Запорізького відділення „Соборне” був укладений кредитний договір № ML-204/059/2008 від 27 лютого 2008 року, за яким банк надав їй 57 000,00 (п’ятдесят сім тисяч доларів США) для придбання нерухомого майна. Згаданий вище кредитний договір передбачає, що кредит видається позивачці в іноземній валюті – доларах США, та розрахунки між нею та відповідачем – банком - мають здійснюватися в тій самій валюті. В своєму позові ОСОБА_1 зазначила, що цей кредит носив цільовий характер та іноземна валюта була видана їй саме для придбання за цю валюту нерухомого майна, тобто для здійснення правочину з резидентом України. Але вона вважає, що банк не мав права надавати їй, резиденту України, кредит в іноземній валюті для розрахунків цією валютою з іншим резидентом України, бо, згідно ст.3 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” № 15-93 від 1993р., національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, а відповідно до п. 2 ст. 13 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” № 15-93 від 1993р., уповноважені банки, які отримали від Національного Банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, одним з яких є відповідач, здійснюють контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи. Позивачка стверджувала, що здійснення нею, резидентом України, акту купівлі – продажу нерухомого майна за іноземну валюту з резидентом України без індивідуальної ліцензії НБУ, якої не мав ані покупець, ані продавець – було порушенням підпункту „г” пункту 4 ст. 5 згаданого вище Декрету. Через це, на думку позивачки, „ОТП Банк”, як агент валютного контролю, не мав права, за законом, надавати їй, ОСОБА_1 - резиденту України, кредит в іноземній валюті для використання її для розрахунків між резидентами України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ. Посилаючись на те, що вищенаведений кредитний договір був укладений з цією заздалегідь незаконною метою, що наявно суперечить Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93 від 1993р., позивачка просила визнати його недійсним. Відповідач позов не визнав, та в своїх запереченнях на позовну заяву № 200-04/4092 від 09.09.2009р. вказав, що АТ „ОТП Банк”, як юридична особа, був зареєстрований 02.03.1988р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 370771, має банківську ліцензію НБУ № 191 від 02.03.1998р., дозвіл на здійснення банківських операцій № 191-1 від 08.11.2006р. Посилаючись на ч. 2 ст. 192, ч.3 ст.522 ЦК України, ст.ст. 2, 47, 49 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, відповідач наголосив на тому, що банк, як юридична особа, яка має ліцензію та дозвіл НБУ, має право надавати кредити в іноземній валюті. В судовому засіданні 09.09.2009р. позивачка змінила предмет позову, та надала позовну заяву в новій редакції, в якій просить визнати згаданий вище кредитний договір удаваним правочином та застосувати до нього правила, що застосовуються до кредитних договорів, валютою яких є національна валюта України. Позивачка вказала, що насправді кредитний договір був удаваним та був вчинений з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили в дійсності, а саме – надання їй кредиту в національній валюті України. В обгрунтування цього твердження ОСОБА_1 послалася на те, що: - договір в його теперішньому стані наявно суперечить діючому законодавству України з підстав, названих в її первісній позовній заяві та викладених вище; - відповідач знав про неминучість конвертації нею, позивачкою, отриманої в нього валюти в гривню, бо іншим чином вона ніяк не могла використати кредит за його цільовим призначенням, яке є одним із суттєвих та важливих умов кредитного договору; - відповідач знав про те, що для розрахунку з резидентом України позивачці були необхідні саме гривні, а не будь-яка інша валюта. Отже, укладаючи спірний кредитний договір, він погодився задовольнити саме цю потребу, тобто погодився надати необхідні ОСОБА_1 гривні. З наведених вище фактів позивачка робить висновок, що видаючи їй в кредит готівкою іноземну валюту, відповідач усвідомлював, що цей акт носить формальний характер, а насправді ця валюта виступає не як засіб платежу, а як еквівалент Національної валюти України, необхідної для використання кредиту за цільовим призначенням, що підтверджується банківською квитанцією, в якій вказаний гривневий еквівалент виданої їй іноземної валюти. Через це ОСОБА_1 вважає, що вона насправді уклала з банком договір кредитування в Національний валюті України, що не суперечить законодавству України, але сторони замаскували його під договір кредитування в іноземній валюті, який суперечить вищезгаданому Декрету КМУ. Посилаючись на ч.2 ст. 235 ЦК України позивачка просила визнати кредитний договір № ML-204/059/2008 від 27 лютого 2008 року, укладений між нею та ЗАТ „ОТП Банк” (зараз – Публічне акціонерне товариство „ОТР Банк”) удаваним правочином та визнати його укладеним в Національної валюті України, в сумі двiстi вiciмдесят сiм вiciмсот п”ятдесят грн.00 коп, на умовах, викладених в договорі. В судовому засіданні 14.10.2009р. позивачка підтримала свої нові позовні вимоги. Представник відповідача проти позову в нової редакції заперечував, та надав суду письмові уточнені заперечення на позовну заяву № 200-04/6349 від 14.10.2009р. В цьому документі ПАТ „ОТП Банк” стверджує, що: 1. ”Відповідач, як банківська установа, що отримала генеральну ліцензію НБУ, має повне право, згідно діючого законодавства України, надавати кредити, повертати їх та отримувати плату за користування кредитними коштами (проценти) саме у іноземній валюті. Жодний акт законодавства не заперечує цьому. 2. Позивач та відповідач уклали договір кредитування в іноземній валюті, та тим самим досягли мети, якої прагнули: - Відповідач – отримати кредит саме у іноземній валюті. - Позивач надати цей кредит та в майбутньому повернути його, отримавши при цьому плату за користування кредитними коштами (проценти) саме у іноземній валюті. Тому Кредитний договір, що був укладений між Позивачем та відповідачем ні в якому разі не є удаваним правочином. 3. Банк, як агент валютного контролю, повністю виконав вимоги діючого законодавства, зокрема, вимоги Декрету КМУ України № 15-93 від 19.02.1993р. „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. В обґрунтування вищенаведеного в уточнених запереченнях містяться посилання на ч.2 ст. 192 та на ч.3 ст. 522 ЦК України, які передбачають використання іноземної валюти на території України в порядку, передбаченому законом, та на ст.ст. 2, 47, 49 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, які передбачають право банків розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, в тому числі – і в іноземній валюті. Заперечуючи проти твердження позивачки про те, що укладання спірного кредитний договору є порушенням, з боку банку, його обов’язків агенту валютного контролю, відповідач у вищезгаданому документі стверджує таке: „Всі операції, що були проведені Позивачем як резидентом України через Відповідача, як банківську установу, відповідають вимогам чинного законодавства. Отримавши кредит, Позивач, для того, щоб зі свого боку не порушити вимоги валютного законодавства, повинен був у будь якому разі конвертувати отриману готівку у доларах США в національну грошову одиницю – гривню для розрахунку із Продавцем нерухомості. Саме таку ж операцію Позивач міг би здійснити у іншій банківській установі, але він скористався послугами саме Відповідача для проведення цієї операції. На стадії укладання договору купівлі – продажу нерухомого майна Банк вже перестав бути агентом валютного контролю, так як ця операція проводилася вже готівковими коштами та не через установу банку”. Представник третьої особи – Національного Банку України – надав суду Висновок науково-правової експертизи щодо правових підстав надання кредитів в іноземній валюті, проведеної відповідно до запиту Національного банку України на підставі Закону України „Про наукову і науково - технічну експертизу, здійсненої Інститутом Держави і права ім. В.М. Корецького Національної Академії Наук України від 09.11.2006р. № 126/509. яке містить такий узагальнюючий висновок: „Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 Цивільного кодексу України, статті 198 Господарського кодексу України, статей 32, 44 Закону України „Про Національний банк України”, статей 2, 47, 49 закону України „Про банки і банківську діяльність”, статей 1, 4, 34 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг”, статей 1,3,5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті”. Вивчивши та проаналізувавши матеріали справи та пояснення сторін, ретельно дослідивши письмові заперечення відповідача та згаданий вище висновок науково правової експертизи, здійсненої науковою установою, підпорядкованою Академії Наук України (надалі – „експертний висновок”, або „експертиза”), як важливі письмові докази в цій справі, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню, через наступне. В судовому засіданні встановлено, що 27 лютого 2008 року між громадянкою України ОСОБА_1 та ЗАТ „ОТП Банк” в особі Запорізького відділення „Соборне” був укладений кредитний договір № ML-204/059/2008 від 27 лютого 2008 року, за яким банк надав їй 57 000,00 (п’ятдесят сім тисяч) доларів США для придбання нерухомого майна. Згаданий вище кредитний договір передбачає, що кредит видається позивачці в іноземній валюті – доларах США, та розрахунки між нею та відповідачем – банком - мають здійснюватися в тій самій валюті. Згідно частинi 1 п.2 вищенаведеного договору, згадані вище гроші в іноземній валюті були видані позивачці для придбання нерухомого майна, тобто для розрахунків цими грошима в іноземній валюті на території України. Ст.3 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” № 15-93 від 1993р. (надалі – „Декрет”) передбачає, що національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України. Відповідно до п. 2 ст. 13 Декрету, уповноважені банки, які отримали від Національного Банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, зокрема - відповідач, здійснюють контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи. Отже, здійснення позивачкою, резидентом України, розрахунку з іншим резидентом України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ, якої не мали ані вона, ані продавець – було порушенням підпункту „г” пункту 4 ст. 5 згаданого вище Декрету. Цей висновок підтверджується і експертним висновком, на листі 6 якого вказано: „...Саме такі правила визначені статтею 5 Декрету, відповідно до якої валютні операції можуть здійснюватися виключно на підставі індивідуальної чи генеральної ліцензії НБУ». Таким чином, відповідач, як агент валютного контролю, не мав права, згідно п. 2 ст. 13 Декрету, надавати позивачці кредит в іноземній валюті для здійснення згаданої вище операції. Тому суд вважає доведеним та обґрунтованим твердження ОСОБА_1 про те, що спірний договір, в його теперішньому вигляді, наявно суперечить діючому законодавству України. Навпаки, суд вважає необґрунтованим твердження відповідача, що містяться в його уточнених запереченнях, про те, що „На стадії укладання договору купівлі – продажу нерухомого майна Банк вже перестав бути агентом валютного контролю, так як ця операція проводилася вже готівковими коштами та не через установу банку”. Частиной 1.,п.2 спірного кредитного договору, якою передбачена мета кредитування, є невід’ємною, важливою частиною цього договору. Отже, умовами спірного кредитного договору була передбачена єдина фінансова операція, яку мала здійснити позивачка: отримати через банківську установу відповідача іноземну валюту та розрахуватися нею на території України з резидентом України без будь яких ліцензій НБУ. Це свідчить про те, що договір, в його теперішньому вигляді, укладений з метою порушення валютного законодавства. Тому відповідач, як сторона договору, знаючи про це, ще на стадії переговорів про укладання такого договору мав здійснити свої обов’язки агента валютного контролю та відмовитися від його укладання. Більше того, як агент валютного контролю він мав би попередити ОСОБА_1 про незаконність вказаних вище дій з іноземною валютою для запобігання їх в майбутньому. Натомість відповідач, підписав незаконний договір, та видав позивачці кредитні гроші в іноземній валюті, провокуючи її на порушення підпункту „г” пункту 4 ст. 5 Декрету. Таким чином, якщо б суд взяв до уваги твердження відповідача про те, що „позивач та відповідач уклали договір кредитування в іноземній валюті, та тим самим досягли мети, якої прагнули”, то дії відповідача мали б бути визначені як безумовне порушення його обов’язків як агента валютного контролю, передбачених п. 2 ст. 13 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, за яке банк мав би нести відповідальність, передбачену ст. 16 п. 2 абз. 4 того ж Декрету у вигляді позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штрафу у розмірі, що встановлюється Національним банком України. Але суд вважає ці твердження недостовірними, бо вони спростовуються нижченаведеними об’єктивними фактами та іншими письмовими твердженнями самого ж відповідача. Як вже йшлося вище, з кредитного договору № ML-204/059/2008 від 27 лютого 2008 року вбачається, що кредитні кошти мали бути використані позивачкою для придбання нерухомого майна, тобто для розрахунку з резидентом України (частина 1.,п.2 договору). 3гідно ст. 3 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” № 15-93 від 1993р., національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України. Отже, видаючи кредит ОСОБА_1 для придбання нерухомого майна, позивач усвідомлював, що він бере на себе зобов’язання задовольнити її потребу саме в Національній валюті України – гривні. Це підтверджується тим, що договір купівлі – продажу квартири був укладений ОСОБА_1 з продавцем в гривні, що було відомо відповідачу та що він схвалював, бо саме цю квартиру - придбану позивачкою в резидента України - він отримав в іпотеку в забезпечення зобов’язання за спірним кредитним договором, та іпотечний договір був укладений в той самий день, що і кредитний договір – 27 лютого 2008р. Більше того, як видно з його уточнених заперечень, відповідач заздалегідь усвідомлював неминучість здійснення позивачкою конвертації отриманої нею валюти в гривню: „Отримавши кредит, Позивач, для того, щоб зі свого боку не порушити вимоги валютного законодавства, повинен був у будь якому разі конвертувати отриману готівку у доларах США в національну грошову одиницю – гривню для розрахунку із Продавцем нерухомості. Саме таку ж операцію Позивач міг би здійснити у іншій банківській установі, але він скористався послугами саме Відповідача для проведення цієї операції.” Отже, відповідач заздалегідь знав про формальне порушення позивачкою кредитного договору: адже за кредитним договором ОСОБА_1 мала розрахуватися з продавцем квартири в доларах США. Вищенаведене твердження відповідача свідчить про те, що він не тільки схвалював таке порушення договору позивачкою, а й сам приймав в ньому участь, здійснивши для неї конвертацію кредитною валюти у гривню. Разом з тим, дії позивачки щодо укладання угоди з резидентом України в Національній валюті України відповідають вимогам Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” № 15-93 від 1993р. Через вищенаведені обставини суд вважає доведеним твердження позивачки про те, що відповідач усвідомлював, що акт видачі їй в кредит готівкової іноземної валюти носить формальний характер, а насправді ця валюта виступає не як засіб платежу, а як еквівалент Національної валюти України, необхідної для використання кредиту за цільовим призначенням. Цей факт підтверджується банківською квитанцією про видачу ОСОБА_1 іноземної валюти в сумі п”ятдесят сiм тисяч доларiв США 000 USD, в якій вказано, що це є еквівалентом двiстi вiciмдесят сiм вiciмсот п”ятдесят грн.00 коп. Вищенаведене, всупереч твердженням відповідача, свідчить про те, що обидві сторони заздалегідь домовилися про фактичне виконання договору всупереч умовам, викладеним в його тексті, але відповідно до чинного законодавства. Тому суд вважає доведеним, що спірний договір є удаваним правочином, бо сторони насправді уклали між собою договір кредитування в Національній валюті України, що не суперечить законодавству України, але замаскували його під договір кредитування в іноземній валюті, який суперечить вищезгаданому Декрету КМУ. Суд вважає також доведеним, що Закрите акціонерне товариство „ОТП Банк” (зараз – Публічне акціонерне товариство „ОТП Банк”) на момент укладання спірного договору, маючи дозвіл та ліцензію НБУ, мало право надавати кредити в іноземній валюті. Цей висновок суду, зроблений на підставі численних нормативних актів, вказаних відповідачем, безумовно підтверджується й висновком експертизи, наданої третьою особою – представником НБУ. Але це право відповідача носить загальний характер. Воно не поширюється та не може поширюватися на випадки, коли такі операції суперечать законодавству України, а саме - Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” № 15-93 від 1993р. До цього висновку суд дістався, зокрема, з огляду на матеріали вищенаведеної експертизи, в якій, зокрема, говориться: „Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті. Очевидно, що врегулювання даного питання є виключно прерогативою валютного законодавства України”. Таким чином, право відповідача надавати кредити в іноземній валюті не звільняє його від обов’язків агента валютного контролю, передбачених ч.2 ст. 13 згаданого вище Декрету. Навпаки, застосування цього права всупереч вищенаведеним обов’язкам було б, з боку банку, зловживанням правом, яке, відповідно до ч.3 ст. 13 ЦК України, не допускається. Отже, висновок суду про те, що спірний договір, в його вигляді на момент розгляду справи, суперечить Декрету, який суд вважає одним з суттєвих доказів правильності позовних вимог, не суперечить твердженню відповідача та наданої третьою особою експертизи про те, що відповідач, маючи дозвіл та ліцензію НБУ, взагалі, а не в конкретному випадку, що розглядається судом - мав право надавати кредити в іноземній валюті. Суд вважає обґрунтованим твердження позивачки про те, що її права порушуються спірним договором, бо, через коливання курсу долару до національної валюти України вона в теперішній час вимушена сплачувати значно більшу суму в гривнях, ніж фактично отримала від банку, та більші суми процентів в гривнях, ніж це фактично передбачено договором. Відповідно до ч.2 ст. 235 ЦК України, якщо, правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правочином, який вони насправді вчинили. Оскільки між ОСОБА_1 фактично був укладений договір про надання кредиту в національній валюті України у розмірі двiстi вiciмдесят сiм вiciмсот п”ятдесят грн.00 коп, до цього правочину мають бути застосовані правила, що регулюють надання саме такого кредиту. Керуючись ст..ст.10,11,212-215 ЦПК України, ч.2 ст.235 ЦК України, суд Вирішив: Позов задовольнити. Визнати кредитний договір № ML-204\059\2008 від 27 лютого 2008 р., укладений між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (зараз – Публічне акціонерне товариство ОТП Банк) - удаваним правочином. Визнати кредитний договір № ML-204\059\2008 від 27 лютого 2008 р., укладений між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (зараз – Публічне акціонерне товариство ОТП Банк), укладеним в Національній валюті України в сумі двісті вісімдесят сім вісімсот п»ятдесят гривень, 00 коп., на умовах, визначених в договорі. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги. Суддя Смолка І.О.

Решение суда первой инстанции здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=801

Справа 22-ц-117/2010 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2010 року січня місяця „26” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі: Головуючого, судді Суддів: Філатової Є.В. Любобратцевої Н.І. Чистякової Т.І. При секретарі Куцко Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ«Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про розірвання кредитного договору та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про розірвання договору поруки, за апеляційною скаргою ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ«Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 28 липня 2009 року, ВСТАНОВИЛА: ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ«Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 31.08.2007 року між позивачем та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №2203/07/КИ-310, згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 5269000 доларів США. ОСОБА_1 свої зобов’язання виконувала неналежно, неодноразово допускала прострочення по внесенню щомісячних платежів та сплаті відсотків. Згідно з п.5.9 кредитного договору позичальника зобов’язано протягом двох місяців з моменту підписання договору перевести позивачу 100% надходжень виручки юридичних осіб: ТОВ «Ківі Груп», ТОВ Екзотік Фудз», ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» та через 2 місяця з дня підписання договору надати документальне підтвердження позивачу про відсутність оборотів за рахунками відкритих у інших банках. Але вимоги п.5.9 договору виконані не були. У забезпечення виконання кредитного договору між позивачем, ОСОБА_2, ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» та ОСОБА_1 були укладені договори поруки №1, №2 та №3 від 31.08.2007 року, згідно з якими ОСОБА_2, ТОВ «Одиши» та ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» зобов’язалися перед позивачем відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_1 зобов’язань по кредитному договору. За таких обставин, уточнивши позовні вимоги, представник позивача просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та її поручителів - ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО», ОСОБА_2 кредитну заборгованість станом на 20.07.2009 р. у розмірі - 48.895.840 грн. 35 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 40.204.338 грн. 86 коп., заборгованості по процентам - 4.127.645 грн. 34 коп., штрафу (42% річкових) - 539.552 грн. 02 коп., штрафу за невиконання п. 5.9 кредитного договору - 4.024.304 грн. 13 коп., а також судові витрати у розмірі - 1950 грн. ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», треті особи ОСОБА_2, ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО», про розірвання кредитного договору від 31.08.2007 р. за №2203\07\КИ-310. Свої вимоги обґрунтовує тим, що до кінця 2008р. вона сумлінно виконували свої обов'язки за вищезазначеним кредитним договором. Однак, у зв'язку з світовою фінансовою кризою, яку розцінює як обставину не переборної сили, і яка негативно позначилася на її бізнесу, вона, проти своєї волі, не змогла виконувати свої обов'язки за договором у повному обсязі. Оскільки банк вимагає повернення кредиту в повному обсязі, у зв'язку з суттєвою зміною обставин вважає, що кредитний договір повинен бути розірваний. ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про розірвання договору поруки №1 від 31.08.2007 року, укладений між ним та ВАТ«Банк «Фінанси та Кредит» у забезпечення зобов’язань по кредитному договору №2203/07/КИ-310 між ОСОБА_1 та банком. Позов мотивував тим, що 31.08.2007 року між ним та первісним позивачем був укладений договір поруки №1, згідно з яким він поручався перед банком за виконання своєю дружиною - ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором №2203/07/КИ-310 від 31.08.2007 року., яким передбачено поступове повернення кредиту протягом 15 років. На разі банк звернувся з вимогою про дострокове повернення кредиту, на що він не розраховував, що є суттєвою зміною умов договору і за нормами ст. 652 ЦК України є підставою для розірвання договору поруки. Представники ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі, заяв про розгляд справи у їх відсутності не надали. Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 28 липня 2009 року зустрічні позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Розірвано кредитний договір, укладений 31.08.2007р. за № 2203\07\КИ-310 між ОСОБА_2 Іриною Петрівною та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Кримського регіонального правління „ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит». Розірвано договір поруки за №1, укладений 31.08.2007 р. між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Кримського регіонального управління „ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 та ОСОБА_2 Іриною Петрівною. Позовну заяву ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» кредитну заборгованість у розмірі - 40.204.338 грн. 86 коп., проценти за користування кредитом - 4.127.645 грн. 34 коп., а усього - 44.331.984 грн. 20 коп. Стягнуто з ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» судові витрати у розмірі 1300 грн., по 650 грн. з кожного. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» судові витрати у розмірі 605 грн. В решті частини позову ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено. Не погодившись з висновком суду ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити. Відмовити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у розірванні договорів, стягнути на користь банку з боржника та всіх поручителів залишок за кредитом, відсотки за користування кредитом та пеню 195419грн. 66коп. за прострочку виконання грошового зобов’язання. При цьому посилається на порушення судом норм матеріального права. Вважає що суд не правильно застосував п.2 ч.1 ст. 617 ЦК України і необґрунтовано визнав світову фінансову кризу за форс-мажорну обставину і не обґрунтовано відмовив у стягненні пені за несвоєчасне повернення кредиту. По справі не доведено причинного зв’язку між світовою кризою та фінансовим становищем відповідачки. Розірвання кредитного договору за вимогою боржника суперечить правилам ст. 612,623 ЦК України. Обґрунтовуючи розірвання договору поруки з ОСОБА_2, суд помилково дійшов висновку про суттєві зміни умов договору, на які він не давав згоди. Висновок суду про те, що ОСОБА_2 є чоловіком боржниці, їх майно перебуває у заставі, тому він незалежно від договору поруки відповідатиме за невиконання відповідачкою кредитних зобов’язань, не ґрунтується на законі. В частині відмови у стягненні пені за невиконання п.5.9 Договору апелянт погодився з рішенням суду. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу невиконання умов кредитного договору, укладеного між фізичною особою та кредитною установою. Сторони не заперечують, що починаючи з 2009р. відповідачка затримувала, а потім припинила внесення щомісячних платежів, внаслідок чого виникла заборгованість за поверненням суми кредиту та відсотках за користування кредитом. Сума кредиту за договором визначена у доларах США. Згідно ст.533 ЦК України зобов’язання в Україні має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом. На підставі цих положень закону суд першої інстанції при розгляді справи правильно виходив з еквіваленту долара в України на час розгляду спору. Враховуючи, що курс долара США на момент ухвалення рішення зменшився у порівнянні з курсом на час звернення банку з позовом до суду, первісна сума позову була скорегована позивачем. За його власним розрахунком (арк.. 128-131) заборгованість за кредитом складала 40204338,86грн., по відсотках за користування кредитом – 4127645,34грн. Зазначені суми обґрунтовано були стягнуті судом на підставі ст.526,527 ЦК України та умов договору. За таких обставин колегія не може прийняти зауважень представника банку в засіданні апеляційного суду в частині збільшення цих сум, як таких, що виходять за межі остаточно заявлених вимог та суперечать ст.533 ЦК України. Відмовляючи у стягненні неустойки за невиконання грошового зобов’язання, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання обов’язків за договором виникло не з вини боржника, а внаслідок надзвичайних невідворотних зовнішніх обставин, які не залежать від воли боржника, тому є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов’язання. Колегія погоджується з таким висновком і не може погодитися з доводом апеляційної скарги про необґрунтоване застосування судом першої інстанції ст. 617 ЦК України, виходячи з наступного. За цією нормою особа, яка порушила зобов’язання, звільнюється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Крім традиційних термінів «випадок» або «непереборна сила» у сучасній міжнародній комерційній практиці застосовується термін перешкода поза контролем. При цьому сторона повинна довести, що вона не могла очікувати цих перешкод під час укладання договору або уникнути або подолати таки перешкоди чи їх негативні наслідки. У розумінні ст. 263 ЦК України непереборна сила – це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія, дещо таке, що виходить за рамки буденності. Її критеріями є масштабність, непередбаченість, об’єктивність. Саме таким критеріям відповідає світова фінансова криза. Її наявність та глобальність загально визнана міжнародною спільнотою й не потребує додаткового доказу. Вплив світової кризи на економіку держави та фінансове становище підприємств на території України також визнана Урядом України та підтверджена прийняттям пакету антикризового законодавства, в тому числі і законів, спрямованих на підтримку банківської системи. Представник позивача також підтвердив, що з початком кризи погіршився фінансовий стан банку. Довід апелянта про недоведеність впливу економічної кризи на фінансовий стан і платоспроможність відповідачки суперечить фактичним обставинам. За умовами договору кредит наданий ОСОБА_1, як фізичній особі, на споживчі цілі. Проте його сума не відповідає практиці кредитування населення на побутові потреби, оскільки значно перевищує фінансові можливості пересічного громадянина. Представник банку пояснив, що перевіряючи кредитну історію позичальника, банк дійшов висновку про кредитоспроможність ОСОБА_1, враховуючи, що її чоловік є відомим підприємцем. Сама відповідачка була засновником підприємств, які виступили поручителями за кредитним договором. Коментуючи зміст п.5.9 Договору, представник банку пояснив, що ОСОБА_1, як засновник та особа впливова на діяльність фірм-поручителів, має забезпечити розміщення своїх рахунків у банку позивача. Представником ОСОБА_2 також надані додаткові документи, про фінансовий стан інших підприємств, засновником яких є відповідачка: ВАТ «Таурус» та ВАТ «Золотий вік», з яких вбачається, що у 2009р. підприємства спрацювали збиточно. За поясненням представника відповідачки сума кредиту була витрачена на придбання акцій металургійного заводу, які знецінилися в умовах кризи. Таки обставини підтверджують, що кредитоздатність ОСОБА_1 була прямо пов’язана з бізнесом сім’ї. Тому колегія не може погодитися з доводом апелянта про те, що між кризою та об’єктивною спроможністю боржника виконувати зобов’язання по договору немає причинного зв’язку. Всі зазначені обставини свідчать про те, що світова фінансова криза негативно вплинула на фінансовий стан обох сторін по договору. Банк захистив свої інтереси шляхом підвищення відсоткової ставки за додатковими угодами. Всі зазначені обставини у сукупності призвели до неспроможності позичальника своєчасно і в повному обсязі здійснювати поступове повернення кредиту. У загальновідомому розумінні світова фінансова криза є об’єктивною, незалежною від волі позичальника обставиною, яка захоплює всі галузі економіки, тобто є непереборною, такою, що знаходиться поза контролем і не дозволяє уникнути її наслідків. Її масштаби виходять за межі звичайного фінансового ризику, тому є надзвичайними, яких нерозумно було очікувати під час укладання договору. За таких обставин суд першої інстанції правильно застосував ст.617 ЦК України і обґрунтовано відмовив у стягненні неустойки(пені) за прострочку виконання зобов’язання. Вирішуючи питання про розірвання кредитного договору та договору поруки, суд першої інстанції виходив з того, що такі вимоги не суперечать закону. Колегія також погоджується з цим висновком. Із зустрічних позовних заяв відповідачів вбачається, що розірвання договорів мотивовані як фінансовою неспроможністю продовжувати виконання договору в умовах кризи, так і суттєвою зміною умов договору. За правилами ст. 616,625 ЦК України неможливість виконання боржником грошового зобов’язання внаслідок фінансової неспроможності не звільняє його від виконання зобов’язання, тому не є підставою для припинення договору. Разом з тим, статтею 652 ЦК України передбачені підстави для розірвання або зміни договору у зв’язку з істотною зміною обставин. Згідно цієї норми у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладанні договору, він може бути змінений або розірваний на вимогу сторони за рішенням суду за наявності умов, передбачених у ч.2 даної статті., якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінилися. Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що вимагаючи дострокового стягнення суми кредиту в умовах фінансової кризи та підвищення відсоткової ставки за користування кредитом, яка не була передбачена умовами договору при його укладанні, банк фактично змінює зміст договору щодо прав та обов’язків сторін та його строку дії. Право на дострокове стягнення суми кредиту передбачено умовами договору, але воно тягне за собою таку суттєву зміну прав та обов’язків сторін, що втрачається сенс договору. За змістом ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа надає грошові кошти позичальнику, який зобов’язаний поступово повернути суму кредиту разом з процентами за користування кредитом в порядку і строк обумовлений договором. Тому умови щодо суми кредиту процентів за його користування, порядок внесення періодичних платежів та кінцевий строк повернення кредиту є суттєвими і складають зміст договору. Решта умов є санкціями за неналежне виконання (невиконання) договору. При достроковому стягненні всій суми кредиту та відсотків за судовим рішенням, договір є фактично вичерпаним, кредитні правовідносини припиняються і переходять у площину виконання судового рішення, а у боржника виникає нове зобов’язання з виконання судового рішення. Представник банку пояснив, що сторони не досягли згоди щодо реструктуризації боргу, або погашення кредиту шляхом реалізації заставного майна. Кінцевий строк повернення кредиту за договором 30.08.2022р. Позивач в суді наполягав на стягненні всій суми кредиту. За таких умов продовження правовідносин по договору неможливе. Таки ж обставини є підставою для розірвання договору поруки. Згідно ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, в наслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. При укладанні договору поручитель розраховував на забезпечення поступового повернення кредиту протягом 15 років. Дострокове стягнення всій суми кредиту суттєво збільшує розмір його відповідальності. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано розірвав кредитний договір та договір поруки на підставі ст.652 ЦК України. Відповідальність за порушення грошового зобов’язання щодо виконання судового рішення передбачена ст.623-625 ЦК України, тому права банку, як кредитора, після ухвалення рішення також захищені законом і довід про те, що розірванням кредитного договору порушує інтереси банку є необґрунтованим. Враховуючи наведене і керуючись ст.ст. 303,304 ст.ст.308, 314, 316, Цивільного процесуального Кодексу України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ«Банк «Фінанси та Кредит» відхилити, рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 28 липня 2009 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців. Судді: три підписи З оригіналом згідно. Суддя: Ухвала набрала законної сили 26 січня 2010 року. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7700219

Справа №2-3721\09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2009 року м. Сімферополь Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі: Головуючої судді – Тимошенко К.Г., при секретарі – Сорокіної Н.Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Сімферополі цивільну справу за позовом ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ«Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 ОСОБА_2, ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», треті особи ОСОБА_2, ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО», про розірвання кредитного договору, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про розірвання договору поруки, ВСТАНОВИВ: ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1., ОСОБА_2., ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» про стягнення заборгованості за кредитним договором від 31.08.2007 р. за НОМЕР_1 у розмірі - 47.468.969 грн. Свої вимоги позивач мотивує тим, що 31.08.2007 р. між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Кримського регіонального управління „ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1. був укладений кредитний договір за НОМЕР_1. Згідно даного договору та подальших договорів про внесення змін до нього, ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі – 5.269.000 доларів США, строком до 30.08.2022 р., під 14% річних за користування кредитом, а з 19 червня 2008 р. – під 16% річних, та зобов’язалася погашати заборгованість згідно графіку (додатку до договору) щомісячно, починаючи з лютого 2009 р., в строк з 26 числа до останнього числа (включно), а з 01.09.2008 р. – в строк з 01 по 10 число кожного місяця. ОСОБА_1 свої обов’язки за кредитним договором виконує неналежним чином, у зв’язку з чим станом на 29.04.2009 р. має заборгованість за кредитним договором, виходячи з курсу долару США – 7 грн. 70 коп., у загальному розмірі – 47.468.969 грн. 22 коп. Крім цього, боржником у порушення п. 5.9 кредитного договору протягом 2 місяців з моменту підписання кредитного договору не було переведено до рахунків позивача 100% надходжень виручки юридичних осіб: ТОВ «Ківі Груп», ТОВ «Екзотік Фудз», ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» та через два місяця після підписання кредитного договору не надане позивачу документальне підтвердження відсутності оборотів за рахунками, відкритими у інших банках. Також 31.08.2007 р. між позивачем та ОСОБА_2., ОСОБА_1, ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» було укладено 3 договори поруки за №1, 2, 3, відповідно до яких останні зобов’язалися відповідати перед кредитором як солідарні боржники. У зв’язку з чим ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» вимушене звернутися до суду за захистом свої прав та просить стягнути солідарно з відповідачів на свою користь - 47.468.969 грн. 22 коп. ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом (а.с. 116-117) до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», треті особи ОСОБА_2, ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО», про розірвання кредитного договору від 31.08.2007 р. за НОМЕР_1. Свої вимоги обґрунтовує тим, що до кінця 2008 р. вона сумлінно виконували свої обов’язки за вищезазначеним кредитним договором. Однак, у зв’язку з світовою фінансовою кризою, яку розцінює як обставину не переборної сили, і яка негативно позначилася на її бізнесу, вона, супроти своєї волі, позбавлена можливості і надалі виконувати свої обов’язки за договором у повному обсязі, у зв’язку з чим вважає, що кредитний договір повинен бути розірваний. ОСОБА_2. звернувся до суду з зустрічним позовом (а.с. 125-127) до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про розірвання договору поруки від 31.08.2007 р. за №1. Свої вимоги обгрунтовиє тим, що суттєвою умовою кредитного договору, укладеного з ОСОБА_1, був строк, на якій він укладався, - до 30.08.2022 р. Він, як поручитель боржника, зобов’язався відповідати за виконання зобов’язання протягом цього строку, а дострокове повернення кредиту вважає суттєвою зміною обставин договору, на яку згоди не давав, і яке обумовлено обставинами непереборної сили – світовою фінансовою кризою, яка не могла бути передбачена сторонами. Крім цього, ОСОБА_2. зазначає, що, як чоловік ОСОБА_1, за законом вже відповідає усім своїм майном за обов’язками дружини, оскільки майно належить їм на праві спільної сумісної власності, а тому потреби у договорі поруки не має, тим більш, що майна, яке передано у заставу, цілком достатньо для покриття заборгованості перед банком. У ході судового засідання представник позивача за довіреністю від 01.09.2008 р. (а.с. 105) - Рублевський А.В. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, у задоволені зустрічних позовів просив відмовити, у зв’язку з їх необгрунтовністю. Представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2. за довіреностями від 20.06.2009 р. (а.с. 113,114) ОСОБА_3. у ході судового засідання позовні вимоги не визнала, зустрічні позови просила задовольнити у повному обсязі по підставах, викладених вище. Просила застосувати позовну давність до вимог про стягнення неустойки у вигляді штрафу за порушення п. 5.9 кредитного договору. Представники відповідачів за первісним позовом та третіх осіб за зустрічним позовом ОСОБА_1 – ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» у судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі, заяв про розгляд справи у їх відсутності не надали. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності, оскільки у справі досить доказів про правовідносини сторін. Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, вважає позовні вимоги ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» частково обґрунтовними та підлягаючими частковому задоволенню, а зустрічні позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2. – законними та обґрунтовними, підлягаючим повному задоволенню. Відповідно до ст. ст. 11, 27, 60 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір. Згідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених законом, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено, що 31.08.2007 р. між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Кримського регіонального управління „ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» був укладений кредитний договір за НОМЕР_1 (а.с. 8-15). Згідно даного договору та подальших договорів про внесення змін до нього (а.с. 16-65), ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі – 5.269.000 доларів США, строком до 30.08.2022 р., під 14% річних за користування кредитом, а з 19 червня 2008 р. (а.с.56) – під 16% річних, та зобов’язалася погашати заборгованість згідно графіку (додатку до договору) щомісячно, починаючи з лютого 2009 р., в строк з 26 числа до останнього числа (включно), а з 01.09.2008 р. (а.с.61) – в строк з 01 по 10 число кожного місяця. Крім цього, ОСОБА_1 відповідно до п. 5.9 кредитного договору зобов’язалася протягом 2 місяців з моменту підписання кредитного договору перевести до рахунків кредитора 100% надходжень виручки юридичних осіб: ТОВ «Ківі Груп», ТОВ «Екзотік Фудз», ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» та через два місяця після підписання кредитного договору надати позивачу документальне підтвердження відсутності оборотів за рахунками, відкритими у інших банках. Того ж дня, 31.08.2007 р., між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Кримського регіонального управління „ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2., ОСОБА_1, ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» було укладено три договори поруки за №1, 2, 3 (а.с. 66-67, 77-79, 87-89), згідно до яких поручителі зобов’язалися відповідати перед кредитором у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором. Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 свої обов’язки за кредитним договором виконує неналежним чином, у зв’язку з чим, станом на 29.04.2009 р. має заборгованість за кредитним договором, виходячи з курсу долару США – 7 грн. 70 коп., у загальному розмірі – 47.468.969 грн. 22 коп. (а.с. 7), яка складається із: заборгованості за тілом кредиту – 5.263.932,71 доларів США, або 40.532.281 грн. 87 коп.; заборгованості по процентам – 348.589,31 доларів США, або 2.684.137 грн. 69 коп.; штрафу - 526.900 доларів США, або 4.057.130 грн.; пені – 195.419 грн. 66 коп. Крім цього, ОСОБА_1 у порушення п. 5.9 кредитного договору протягом 2 місяців з моменту підписання кредитного договору не було переведено до рахунків позивача 100% надходжень виручки юридичних осіб: ТОВ «Ківі Груп», ТОВ «Екзотік Фудз», ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» та через два місяця після підписання кредитного договору не надано позивачу документальне підтвердження відсутності оборотів за рахунками, відкритими у інших банках. Згідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ст. 610 ЦК України встановлює, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У якості правових наслідків порушення зобов’язання ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачає розірвання договору та сплату неустойки. Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Як вбачається із п. «б» п. 3.4 кредитного договору, Банк має право вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, оплати нарахованих процентів по них, неустойки відповідно до умов даного договору у разі, якщо позичальник у період дії вказаного договору порушив які-небудь умови даного договору, у тому числі: несвоєчасно або не в повному обсязі проводив зарахування грошових коштів для погашення заборгованості за кредитом або процентам, у відповідності з п. 3.2,4.3, 4.4; ненадання Банку у встановлений строк яких-небудь документів, якщо обов’язок їх надання передбачений цим договором. П. 6.1 кредитного договору передбачено, що за прострочення повернення кредиту та\або сплати процентів, позичальник сплачує Банку 42% річних від простроченої суми (неустойка). Відповідно до п. 6.2 кредитного договору за ненадання позичальником Банку у встановлені кредитним договором строки будь-яких документів, обов’язок надання яких передбачений кредитним договором, а також за несвоєчасне повідомлення позичальником Банку про факті, вказані у п. 5.7 кредитного договору, позичальник сплачує Банку штраф у розмірі -10% від загальної суми отриманих кредитних коштів. Як вбачається із п. 2.1, 2.2 договорів поруки за №2,3 від 31.08.2007 р., укладених між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Кримського регіонального управління „ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» (а.с. 77-79, 87-89), у випадку невиконання ОСОБА_1 зобов’язання за договором про відкриття кредитної лінії, боржник та поручителі відповідають як солідарні боржники. Поручителі відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що й Боржник, у т.ч. по основному боргу, сплаті щомісячних процентів і підвищених процентів, сплаті комісійної винагороди, сплаті неустойки по основному боргу та процентам, а також по відшкодуванню усіх збитків. За таких обставин, суд вважає за можливе позовні вимоги ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Кримського регіонального управління „ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково, розірвати кредитний договір від 31.08.2007 р. та стягнути солідарно з ОСОБА_1 та поручителів ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» заборгованість за тілом кредиту – еквівалент 5.263.932,71 доларів США – 40.532.281 грн. 87 коп., виходячи із курсу 1 долара США – 7 грн. 70 коп., проценти за користування кредитом – еквівалент 348589,31 доларів США - 2.684.137 грн. 69 коп. Що стосується позовних вимог у частині сплати неустойки та стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2., то суд вважає за необхідне відмовити у даній частині позову, а зустрічні позови про розірвання кредитного договору та договору поруки №1- задовольнити. При цьому суд виходить з наступного. Згідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. За своїм правовим змістом неустойка є мірою цивільно-правової відповідальності. Ч. 3 ст. 550 ЦК України встановлює, що кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов’язання (ст. 617 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Як вбачається, непереборна сила – це надзвичайна та невідворотня зовнішня подія, що позбавляє можливості за даних обставин запобігти негативним наслідкам її прояву. Непереборна сила є об’єктивним явищем, тобто подією, яка не залежить від волі, свідомості та бажання людини. При цьому така подія, як правило, має стосовно діяльності суб’єкта зовнішній характер втручання. Надзвичайним визначається явище, яке перевищує все ординарне, типове, звичайне. Невідворотність дії не переборної сили тісно повязанна з її надзвичайним характером. Як правило, саме надзвичайний характер події не дає можливості особі запобігти та відвернути настання негативних наслідків. Непереборною силою є об’єктивна подія, запобігти її прояву не здатна не тільки конкретна особа з урахуванням її фізичних, економічних, технічних та інших можливостей, а й за даних умов і будь-яка інша особа, враховуючи стан науки та техніки. Категорія «непереборна сила» має відносний, оціночний характер. За таких обставин, враховуючи конкретні обставини справи, суд приходить до висновку, що світова фінансова криза 2008 р. є саме такою надзвичайною та невідворотною подією, яка законом визначається як непереборна сила. При цьому на її надзвичайність вказує світовий глобальний масштаб кризи, її великі, негативні, невідворотні наслідки, яки не залежать ні від волі людини, ні від волі окремих держав, та не могли бути ніким передбачені. Як вбачається із матеріалів справи, сторони при укладені кредитного договору виходили із курсу долару США на момент укладення договору, тобто 5 грн., і ніхто не міг передбачити стрімке підвищення курсу долара США майже удвічі, обвал економік світових держав та масове розорення підприємств. Вказані обставини є загальновідомими і відповідно до ч. 2 ст. 61 ЦПК України не потребують доказування. Крім цього, відповідно до п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до позовних вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік. Згідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов’язанням за визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Ч.3,4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Як вбачається із матеріалів справи, право Банка вимагати сплати неустойки у вигляді штрафу у розмірі 10% (п. 6.2 кредитного договору) за невиконання п. 5.9 кредитного договору наступило після спливу обумовленого даним договором двохмісячного терміну після підписання кредитного договору, тобто з 31.10.2007 р. і до 31.10.2008 р. Між тим, Банк звернувся з позовом до суду тільки 13.05.2009 р. (а.с. 4). Відповідно до ч.1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Таким чином, сутність поруки як способу забезпечення виконання зобов’язання полягає у тому, що третя особа (поручитель) зобов’язується перед кредитором іншої особи нести відповідальність у разі невиконання останньою її обов’язку перед кредитором. Отже поручитель не зобов’язаний виконувати обов’язок боржника за основним зобов’язанням (що іноді взагалі неможливо), його роль обмежена законодавцем обов’язком нести відповідальність за боржника. Обсяг відповідальності поручителя визначається договором. Як вбачається із п. п. 2.1, 2.2 договору поруки за №1, укладеного 31.08.2007 р. між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Кримського регіонального управління „ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 та ОСОБА_2., у випадку невиконання ОСОБА_1 зобов’язання за договором про відкриття кредитної лінії, боржник та поручитель ОСОБА_2. відповідають як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й Боржник, у т.ч. по основному боргу, сплаті щомісячних процентів і підвищених процентів, сплаті комісійної винагороди, сплаті неустойки по основному боргу та процентам, а також по відшкодуванню усіх збитків. Оскільки поручитель за законом несе відповідальність тільки у разі невиконання зобов’язання боржником, а судом встановлено, що неналежне виконання зобов’язань ОСОБА_1 було обумовлено дією непереборної сили, у зв’язку з чим її звільнено від цивільно-правової відповідальності у вигляді сплати неустойки, то суд вважає, що таку відповідальність не може нести і сам поручитель. Крім цього, відповідно до ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладені договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, що істотно змінилися, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч. 4 ст. 652 ЦК України, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1. в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2. зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3. виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладені договору; 4. із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. За таких обставин, суд вважає за можливим розірвати кредитний договір від 31.08.2007 р. за НОМЕР_1 та договір поруки №1 від 31.08.2007 р., оскільки істотно змінилися суттєві умови договорів, а саме: ціна та строк дії основного зобов’язання, забезпеченого порукою, які не міг передбачити ані боржник, ані поручитель. Також, як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2. є чоловіком ОСОБА_1 і за законом майно належить їм на праві спільної сумісної власності, кредитний договір забезпечений у достатньому мірі майном (п.5.1 кредитного договору), а тому розірвання договору поруки не порушить права кредитора. На підставі ст. 88 ЦПК України на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Кримського регіонального управління „ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» належить порівну стягнути з відповідачів ОСОБА_1, ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» судові витрати у розмірі 1700 грн. судового збору та 250 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а усього – 1905 грн., а саме: з ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» - по 650 грн. з кожного, з ОСОБА_1 – 605 грн. ( з урахуванням судових витрат, понесених нею при подачі зустрічного позову у розмірі 45 грн.– а.с. 115, 124). На підставі ст. ст. 15, 258, 261, 267, 525, 526, 550,553, 610, 611, 617, 626, 652, 1054, 1056-1 ЦК України 2003 р., керуючись ст.ст. 10, 11, 27, 61, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд – ВИРІШИВ: Позовну заяву ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ«Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 ОСОБА_2, ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково. Зустрічні позови ОСОБА_1 до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», треті особи ОСОБА_2, ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО», про розірвання кредитного договору та ОСОБА_2 до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про розірвання договору поруки – задовольнити у повному обсязі. Розірвати кредитний договір, укладений 31.08.2007 р. за НОМЕР_1 між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Кримського регіонального управління „ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит». Розірвати договір поруки за №1, укладений 31.08.2007 р. між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Кримського регіонального управління „ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ«Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за тілом кредиту у розмірі – 40.532.281 грн. 87 коп. (еквівалент 5.263.932,71 доларів США), проценти за користування кредитом – 2.684.137 грн. 69 коп. Стягнути з ТОВ «Одиши», ТОВ «КОНЦЕПТ АВТО» на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ«Банк «Фінанси та Кредит» судові витрати у розмірі 1300 грн., по 650 (шістсот п’ятдесят) грн. – з кожного. Стягнути з ОСОБА_1» на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ«Банк «Фінанси та Кредит» судові витрати у розмірі 605 (шістсот п’ять) грн. В решті частини позову ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Кримське регіональне управління» ВАТ«Банк «Фінанси та Кредит» - залишити без задоволення. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АРК через Центральний районний суд м. Сімферополя шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/5877357

Кредит видимо выдан не на "корпоративные цели", а для "власних потреб"?Банк конечно обязан проверить платежеспособность, но кто ее проверяет когда сами деньги привлекают по 5% а выдают под 20%. В данном случае лучше просить суд расторгнуть договор. Ну а с залогом нужно думать, что делать и как защищать.

В данном случае можно признать договор поручительства утратившим силу из-за отсутствия согласия поручителя на продление срока. Но нужно видеть договор. Банк может предъявить требование за тот срок который договор поручительства действовал, если это прописано в договоре и еще посмотрите срок на протяжении которого банк имеет право предъявить требование к поручителю.По поводу супруги, тоже можно попробовать и судебная практика есть. Посмотрите тут, может подберет свой случай: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=750 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=685 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=684 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=682 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=676 На сайте есть еще решения, посмотрите в разделе: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showforum=8

В данном пункте есть варианты и их можно изложить в Вашем видении, что вероятнее всего и произойдет.