chernui9

Думаю, чтобы мы не съехали опять на чувства следует изложить выводы: 1.НБУ и банки уводят в сторону навязывая нам дискуссию о возможности выдачи валютного кредита ВООБЩЕ мы здесь не спорим-банки могут выдавать инвалютные кредиты,но с соблюдением норм валютного законодательства 2.Согласно ст.203 ГК 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. то есть и валютному законодательству и актам в том числе а согласно ст.215 ГК: 1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. таким образом, если мы доказываем, что кредит выдан на потребительские цели, на приобретение товаров (см.пункты договоров и их названия), а заемщик изначально не имел возможности тратить инвалюту на указанные цели (см. Постанову НБУ № 200, № 483), а также и в дальнейшем не смог бы этого сделать, так как кредит выдан физлицу не для осуществления предпринимательской деятельности, то выдача инвалюты на потребительские цели незаконна, а значит и правочин недийсны. 3.И еще обращаю внимание, что это на гривневый кредит может быть указан эквивалент в валюте, а не наоборот!!! так что упоминая об эквиваленте НБУ опять лукавят. Этот случай совсем из другой оперы.

НБУ по нашему делу прислал Пояснения, в которых, как обычно распространяется на тему индивидуальных и генеральных лицензий. Привожу свой ответ: ВОЗРАЖЕНИЯ НА «ПОЯСНЕНИЯ ПО ВСТРЕЧНОМУ ИСКУ НБУ» от 15.02.2011 № 21–013/524 Пояснения НБУ от 15.02.2011, так же как и другие письма, касательно правомерности выдачи валютных кредитов, публикуемых в последнее время, напоминает русскую поговорку «Мы им про Фому, а они про Ерему». Нет никакого сомнения, что банки Украины имеют право выдавать валютные кредиты, но с соблюдением «норм валютного законодательства», как мудро замечено в Пояснениях. Основным законом Украины в сфере валютного законодательства является Декрет КМУ «О системе валютного регулирования и валютного контроля». При этом не стоит опускать тот важный факт, что согласно названия кредитного договора — «Договір про надання споживчого кредиту № 1ххххх», а также п.1.4 Договора: «Кредит надаєтся Позичальнику для його особистих потреб» — кредит предоставлялся ответчице для приобретения продукции для личных потребностей, что согласуется с п.22 ст.1 ЗУ «О защите прав потребителей»: «22) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника;». А в п.23 той же статьи дается и определение потребительского кредита: « 23) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції;» Таким образом, Потребительский кредит № 1ххххххх предоставлялся резиденту физическому лицу для приобретения продукции не связанной с предпринимательской деятельностью. Однако, согласно Постановления Правления НБУ № 200 от 30.05.2007, зарегистрированное в Министерстве Юстиции Украины 18.07.2007 г. за № 656/13923 «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України» { Із змінами, внесеними згідно з Постановами Національного банку N 47 від 27.02.2008 N 148 від 27.05.2008 N 241 від 12.08.2008 : «Фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у разі: а) сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; б) сплати дорожніх зборів і оформлення перевезень негабаритних, великовагових і небезпечних вантажів; е) оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.» Данный перечень является исчерпывающим. Таким образом, ответчица не могла использовать для потребительских целей инстранную валюту. Здесь следует особо отметить, что согласно ЗУ «О защите прав потребителей» ст.11 п.2 подп. «а»: «2. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;». То есть Банк должен был предоставить информацию как можно использовать полученные средства, а в случае, если для использования иностранной валюты на территории Украины потребуются дополнительные разрешения и лицензии, то и информацию об этом. В Постановлении Правления НБУ № 483 от 14.10.2004, которое цитирует в своих пояснения НБУ, «ПОЛОЖЕННЯ про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» кроме того отдельно указано, что «1.6. Національний банк видає ліцензію виключно за умови достатньої обґрунтованості потреби використання іноземної валюти як засобу платежу.» Очевидно, что такого достаточного обоснования у ответчицы и быть не могло, тем более, что в том же Постановлении сказано: « 4.1. Підставою для відмови у видачі (зміні умов) ліцензії є: недостатня обґрунтованість доцільності використання іноземної валюти;» а чтобы обосновать необходимость использования иностранной валюты как средства платежа необходимо предоставить документы, согласно п.2.1 Постановления, в том числе: «2.1. Для отримання ліцензії заявник має подати Національному банку такі документи: Оригінали або копії документів, на підставі яких виникли зобов'язання в іноземній валюті (договори, листи, рахунки, клопотання відповідного центрального органу виконавчої влади України або відповідного державного органу іноземної держави тощо). Якщо такі документи відсутні, то резиденти - юридичні особи та фізичні особи-підприємці подають копію бізнес-плану, під час реалізації якого виникнуть зазначені зобов'язання;» Жирную точку на возможности использования потребительского кредита в иностранной валюте ставит п.1.11 указанного положения: «1.11. Валютна операція, на здійснення якої видана (отримана) ліцензія, не може проводитися за рахунок іноземної валюти, отриманої як кредит (позика) або купленої за гривні на міжбанківському валютному ринку України.» Кроме того, согласно п.2 ст.13 Декрета КМУ «О системе валютного регулирования и валютного контроля»: «Уповноважені банки, фінансові установи та національний оператор поштового зв'язку, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи». То есть в обязанность Банка входит также и контроль за тем, чтобы Заемщик имел необходимые разрешительные документы, используя валюту как платежное средство, если она получена в этом финансовом учреждении. Таким образом, можно сделать выводы: 1.Банк имеет право выдавать кредиты в иностранной валюте. Но такие кредиты могут выдаваться участникам валютного рынка, резидентам производящим обоснованные валютные расчеты и имеющие доходы в иностранной валюте. 2.Банк не имел право выдавать кредит в иностранной валюте на потребительские цели физическому лицу Что касается права Банков осуществлять операции по размещению иностранной валюты на валютном рынке Украины, то физическое лицо, не осуществляющее предпринимательскую деятельность, не является участником валютного рынка. Подтверждение тому — определение данное в П О С Т А Н О В Е НБУ 10.08.2005 N 281: «міжбанківський валютний ринок України - це сукупність відносин у сфері торгівлі іноземною валютою в Україні між суб'єктами ринку, між суб'єктами ринку та їх клієнтами (у тому числі банками-нерезидентами), між суб'єктами ринку і Національним банком, а також Національним банком і його клієнтами; суб'єкти ринку - уповноважені банки, уповноважені фінансові установи;», а также в ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» : «6) ринки фінансових послуг - сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів; 7) учасники ринків фінансових послуг - юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, та споживачі таких послуг» Относительно же вы выражения денежного эквивалента обязательства выраженного в иностранной валюте, предусмотренного ст.533 ГКУ — из п.1.1 Договора однозначно видно, а также подтверждается банковской квитанцией, что кредит выдавался в долларах США, то есть в иностранной валюте, а не в гривнах с отражением эквивалента. Однако если выражать само обязательство в иностранной валюте, то согласно ст.198 ХКУ: «2. Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.» Таким образом, вывод НБУ относительно такой возможности мы не оспариваем, она не использовалась. И кроме того особо подчеркиваем, что в этом случае законом не предусмотрена возможность тратить кредит в иностранной валюте на потребительские цели. А также и то, что Банк обязан был 1. не выдавать кредит на потребительские цели в иностранной валюте 2. поставить Заемщика в известность, что он не имеет предусмотренной законом возможности использовать такие средства для приобретения товаров.

Пока что подал прямой иск по тому же вопросу. Жаловаться на судью (по другому поводу) я уже пробовал, результат не совсем предсказуемый. В первом случае судью отправили в отставку, правда не знаю, точно ли это связано со мной. Ответы были - просто отписки и из Минюста и из совета судей. Во втором случае мне вынесли такое решение, что это просто полная месть. Абсолютно незаконное и "полностью отказать", да еще с меня взыскать ИТО. Затем апелляция очень внимательно слушала, кивала, задавала ответчику каверзные вопросы, можно сказать была им возмущена. И....опять отказать полностью. Я думаю, что в ЕСПЧ такой случай 100% нарушение прав, но там можно рассчитывать только на моральный ущерб, как я понимаю. Или решение может быть отменено?

может эту статью можно оспорить в костуционном суде? И вообще насколько правомерно ее применение? Есть ли официальные комментарии,или похожие решения? Вообще что можно предпринять в такой ситуации? Ведь здесь прямое нарушение прав: встречный был подан, но дело рассмотрели, будто его нет.

Кратко ситуация такова: На иск банка о взыскании кредита был подан встречный иск. Причем с соблюдением сроков, а именно: за день до предварительного заседания. Из–за каких–то канцелярских перепитий встречный иск в дело не попал, я на заседании отсутствовал и дело было рассмотрено без учета встречного иска. У меня имелся на руках наш экземпляр с отметкой канцелярии в получении. Путем долгой борьбы, через апелляцию, было признано, что иск подан вовремя, но: «вместе с тем коллегия судей обращает внимание, что первичный иск на настоящее время уже рассмотрен с вынесением решения, поэтому направлять встречный иск для отдельного рассмотрения в деле, рассмотрение которого закончено не будет соответсвовать природе встречного иска, ка способа защиты от первичного иска и требованиям ст.123 ГПКУ, которая устанавливает совместное рассмотрение встречного иска и прямого» Таким образом, я был лишен права защиты, а именно — рассмотрения встречного иска совместно с прямым. Хотя он был подан, подчеркиваю, с соблюдением всех сроков. Я подал в кассацию, Высший специализированный суд Украины по рассмотрениям гражданских и уголовных дел и получил краткий отказ: «В соответствии с п.5 ч.3 ст.328 ЦПК суд отказывает в открытии кассационного производства, так как кассационная жалоба является необоснованной и изложенные в ней доводы не вызывают необходимости проверки материалов дела»! Коротко и безо всяких обоснований. Я как–то думал, что суд обычно обосновывает свои решения. А тут–ничего. Так можно во всем отказывать. Оцените пожалуйста правомерность такого ответа. И еще — это уже последняя инстанция? Мне кажется здесь прямое нарушение ЕСПЧ.

В апелляционной жалобе такая же аргументация. Вот только смущает 1 вопрос. Филия, представительство должны иметь свой код ОГРН, вроде так по тому же закону о регистрации предприятий. А на печати филии стоит код банка, его головного офиса.

Следовало бы уточнить это термин "место исполнения договора" В моем договоре в данном случае четко прописано место исполнения договора с указанием адреса. Но может быть и другой случай, например когда место не указано в договоре, а фактически, как это всегда и бывает, договор исполняется по месту жительства заемщика. Это можно подтвердить и квитанциями об оплате и выписками, которые дает конкретное отделение банка. Есть ли какие мысли по этому вопросу?

В своей жалобе я ссылаюсь на п.5 ст.110 ГПК " 5. Позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. она еще действует?

в апелляции я сослался на место исполнения договора. Оно указано в самом договоре. Как вы считаете этого достаточно?

читаю на печати: "виддилення № 263 ... банка код № 0987750" теперь на другой печати уже самого банка: "...банк код т№ 0987750" значит это не представительнство и не филиал?

Большое спасибо, подсказали, а я не обратил внимания - ПЕЧАТЬ ФИЛИИ!

Ситуация не совсем такая: В проекте заказчиком было указано "население" Заказчиком проекта был сельсовет. Стоимость газопровода 3,3 млн грн, изначально он финансировался строительной организацией, так как никакого кооператива и тому подобного создано так и не было. Из 330 дворов подключилось около 20. Таким образом фактически ВЕРОЯТНО является строительная организация, НО эта организация построила таким образом уже с десяток газопроводов и везде такая же картина с количеством подключившихся. Похоже строителей финансирует Рокфеллер? Договор по которому предлагается осуществлять подключение не содержит никаких условий о собственности, только ДОБРОВОЛЬНЫЙ ВЗНОС! На наши запросы сельсовет облгаз строительная организация министерство райгосадминистрация дают уклончивые ответы, не раскрывая сути вопроса КТО СОБСТВЕННИК? КТО ЗАПЛАТИЛ?

ГПК: "1. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення." думается можно оспорить вот этот момент: "3 дня його проголошення" Разве оглашение РЕЗОЛЮТИВНОЙ части является оголошенням?

Суд отказал по подсудности По моему неправильно: Вот как я обосновал выбор суда в исковом: «ПРОШУ: 1. Принять исковое заявление к своему рассмотрению в соответствии с п.п. 5,7,8 ст. 110 Гражданского процессуального кодекса Украины и Постановления N 5 от 12.04.96 Пленума ВЕРХОВНОГО СУДА УКРАИНЫ: «Согласно Закону« О защите прав потребителей "потребители по собственному выбору обращаются в суд по месту своего жительства или по месту нахождения Ответчика, или по месту причинения вреда или по месту выполнения договора. Ни один из этих Судов не вправе отказать в принятии искового заявления или переслать ее в другой Суда по мотивам неподсудности. Кроме того, согласно п.9.15 Договора кредитования местом исполнения договора является 263 отделение по адресу: г.С., ул.О., 5.» Вот ст. из кредитного договора: “Місцем виконання Сторонами своїх зобов.язань за цим Договором є відделення № 263 адреса» Вот что пишет судья в Ухвале:

Если считать, что: ст.65 п.4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. то я считаю, это обязанности по выплате кредита а вот относительно наложения стягнения, то извольте доказать, что оно "використане в інтересах сім'ї"

А как вы смотрите на эту ст.: " Стаття 73. Накладення стягнення на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя 1. За зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. 2. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Далее из переписки на другом форуме из этой темы: Сам по себе факт нахождения имущества на балансе предприятия не является основанием для признания за ним права собственности на это имущество. По этому поводу есть и Разъяснения Высшего Хозяйственного Суда Украины. Поэтому вам следует искать дополнительные доказательства (например, акт приема-передачи имущества, второй экземпляр договора у предприятия, которое передало имущество, либо в архиве). Смотрите, вы говорите "акт приема-передачи имущества". Значит Облгаз получая на баланс сеть должен иметь такой акт? Значит в акте должен быть указан собственник? Почему же он уклоняется от прямого ответа? Как затребовать этот акт? Например: мы подаем заявления о подключении. Нас направляют к Иванову: заплатите ему - подключим. На каком основании? Как практически выяснить темные места? Если сеть государственная, а мы заплатим "дяде"?

Ситуация у нас престранная: не можем выяснить кто собственник газопровода. Построен он ЯКОБЫ строительной организацией за ее счет. С населением были заключены странной формы договора, где нет ни слова о том, чьей собственностью станут газовые сети, только добровольное участие в финансировании. При этом из 330 домохозяйств подключилось с десяток. Делаем запрос в Облэнерго - кто собственник газопровода (есть основания полагать, что он был профинансирован их бюджета, а денежки потом втихую собирают с начеления) Ответ: он стоит на балансе облэнерго, а по вопросам подключения обращайтесь к Иванову (один из подключившихся) Вопрос: Если газопровод стоит на балансе предприятия является ли он его собственностью?

Из ЗУ Об ипотенке: Стаття 5. Предмет іпотеки Вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором. ГК Стаття 591. Реалізація предмета застави 2. Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави. Стаття 109. Виселення з жилих приміщень Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Жиле приміщення, що надається виселюваному, повинно бути зазначено в рішенні суду або постанові прокурора. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті. ( Стаття 109 із змінами, внесеними згідно із Законом N 898-IV ( 898-15 ) від 05.06.2003 ) __________________ З А К О Н У К Р А Ї Н И Про заставу Стаття 21. Реалізація заставленого майна через аукціони (публічні торги) Реалізація заставленого майна провадиться спеціалізованими організаціями з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором, а державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, - виключно з аукціонів (публічних торгів). ( Частина перша статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законами N 4035-12 від 25.02.94, N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000 ) Якщо перший аукціон (публічні торги) оголошено таким, що не відбувся, проводиться наступний аукціон. Початковою ціною другого і наступних аукціонів вважається ціна, зменшена на 30 відсотків по відношенню до початкової ціни попереднього аукціону. ( Частина друга статті 21 в редакції Закону N 1255-IV ( 1255-15 ) від 18.11.2003 ) Якщо другий і наступні аукціони (публічні торги) оголошені такими, що не відбулися, заставодержатель має право залишити заставлене майно за собою за початковою ціною, яка була запропонована на останньому аукціоні (публічних торгах). У разі якщо заставодержатель відмовився залишити заставлене майно за собою, це майно реалізується у встановленому порядку, якщо інше не передбачено договором. ( Статтю 21 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 1255-IV ( 1255-15 ) від 18.11.2003 ) не совсем понимаю последнюю фразу: реализуется в установленном порядке в каком порядке? как? кем установленном?

Спасибо, это Сиббанк в договоре есть порядок погашения как обычно: пени, штрафы, ну и тело я так понимаю, что при поступлении денег сверх всех задолженностей (их почти не было на момент перечисления ск) остаток идет на тело в договоре об этом ни слова

предоставление копии судебного решения Хотел предоставить в суд копии судебных решений (в порядке ст.61 ГПК), где сторонами являются те же лица. Но суд отверг мои, скачанные с интернета копии - нет печатей. Хотел узнать: Если решение имеется в Реестре судебных решений, т.е. официально опубликовано, надо ли дополнительно запрашивать заверенную копию? Дадут ли ее? Есть ли закон, по которому предоставление таких завереных копий не требуется, если акт опубликован на официальном государственном сайте?

Банк пользовался моими деньгами без моего согласия Интересная получилась петрушка: Страховая компания перечислила банку (выгодонабывачу) компенсацию по страховому случаю за кредитный автомобиль. Как выяснилось через 2 года – сумма была направлена банком не на погашение тела кредита и остатков по %, а перечислена на отдельный счет, с которого ежемесячно перечислялись деньги на погашение тела и процентов согласно графика. Через 2 года денежки кончились и кленту выставили задолженность. Все это происходило без моего согласия и втихую. Насколько это правомерно?

валютный рынок, требуется найти определение, желательно закон или Постанова НБУ. Все перерыл, международный валютный рынок есть, а вот просто "валютный рынок" - большая проблема. Помогите пожалуйста.

вот тут я разбирался с их разрешениями: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...amp;#entry22634 валютный кредит физлицам на споживчие цели получается не входит в список