Постановление БП-ВС о юрисдикции споров по оспариванию регистрационных действий на основании ипотечных договоров

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року

м. Київ

Справа N 802/1792/17-а
Провадження N 11-109апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до державного реєстратора приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої Оксани Миколаївни про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року (суддя Воробйова І.А.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року (у складі колегії суддів: Смілянця Е.С., Сушка О.О., Залімського І.Г.),

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ПАТ "КБ "Приватбанк". При цьому зазначала, що підставою для виникнення права власності у фінансової установи на спірне майно виникло на підставі договору іпотеки укладеного між ВАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_3 18 березня 2013 року, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Вінницький окружний адміністративний суд ухвалою від 11 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року, відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки заява не підлягає перегляду в порядку адміністративного судочинства.

У грудні 2017 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 зазначила, що вказана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки позовними вимогами є визнання протиправним та скасування рішення нотаріуса, який виконує владні управлінські функції щодо державної реєстрації прав.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII). Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 січня 2018 року відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_3

6 лютого 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Відповідно до частини шостої статті 346 КАС справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Оскільки ОСОБА_3 оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення судом правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 327 КАС підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22 лютого 2018 року прийняла цю справу до розгляду та призначила справу до розгляду в письмовому провадженні.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАСпровадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі аргументи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви N 29458/04 та N 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява N 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися "судом, встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивачів до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій, справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із реєстрацією майнових прав, невиконанням умов цивільно-правової угоди, що випливають із договірних відносин, то за таких обставин спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад цього спору, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами ЦПК.

За правилами статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
 

[ANTIRAID]

Большая палата указала в очередной раз, что неправильным является распространение юрисдикции административных судов на тот или иной спор только потому, что ответчиком по делу является субъект властных полномочий, а предметом пересмотра - его акт индивидуального действия. Определяющим признаком дела административной юрисдикции является суть (содержание, характер) спора. Публично-правовой спор, на который распространяется юрисдикция административных судов, является спором между участниками публично-правовых отношений и касается именно этих отношений.

Частноправовые отношения отличаются наличием имущественного или неимущественного, личного интереса участника. Спор имеет частноправовой характер, если он обусловлен нарушением или угрозой нарушения частного права или интереса, как правило, имущественного, конкретного субъекта, подлежащего защите способом, предусмотренным законодательством для сферы частноправовых отношений.

Учитывая то, что по делу, которое рассматривается, спорные правоотношения связаны с регистрацией имущественных прав, невыполнением условий гражданско-правовой сделки, вытекающих из договорных отношений, то при таких обстоятельствах спор в этом деле не является публично-правовым и не подлежит рассмотрению в порядке административного судопроизводства.

[jacqueline]

Я так и не поняла в какой суд обращаться что бы отменить регистрацию в административный или гражданский

[ais]

В 02.04.2018 в 09:58, jacqueline сказал:

Я так и не поняла в какой суд обращаться что бы отменить регистрацию в административный или гражданский

Я так понимаю, что в гражданский, но тогда возникает второй вопрос:

кто ответчик?

1. Банк + третье лицо: нотариус.

2. Нотариус + третье лицо: банк

3. Оба: банк+ нотариус

4. Либо банк, либо нотариус.

Как тут не ошибиться? Очень даже актуальный вопрос.

[west11]

Постанова Великої палати ВС у справі № 826/9928/15 провадження № 11-211апп18 від 04.04.2018 року: 

"У травні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просила: скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є. (далі - приватний нотаріус Єгорова М.Є.) від 16 квітня 2015 року № 20733143 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; зобов'язати відповідача зареєструвати за позивачем право власності на квартиру загальною площею 82,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Квартира), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 620096032218.

...

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 23 жовтня 2015 року позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення відповідача від 16 квітня 2015 року № 20733143 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29 вересня 2016 року частково задовольнив апеляційну скаргу ТОВ «Євровал»: постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2015 року скасував, а провадження в адміністративній справі закрив.

Суд апеляційної інстанції, пославшись на висновки Верховного Суду України, наведені у постанові від 14 червня 2016 року у справі № 21-41а16, мотивував своє рішення тим, що спір у цій справі не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

......

16 квітня 2015 року приватний нотаріус Єгорова М.Є. зареєструвала право власності на Квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс», до якого перейшло право вимоги за наведеними кредитним та іпотечним договорами на підставі договору факторингу.

Велика Палата Верховного Суду вважає такий висновок помилковим з огляду на те, що, як убачається з позовної заяви, обставини виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди не є підставою для звернення до адміністративного суду.

Позов, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог та надання додаткових пояснень, обґрунтовано незаконністю дій відповідача як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, з тих підстав, що приватний нотаріус Єгорова М.Є. не мала повноважень щодо реєстрації права власності на Квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс», оскільки реєстрація такого права не була результатом вчинення нотаріальної дії. На переконання позивача, за таких обставин здійснювати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно має Державна реєстраційна служба, а не нотаріус.

Враховуючи наведене, недоречним є посилання апеляційного адміністративного суду у його рішенні на постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі  № 21-41а16, який, закриваючи провадження в адміністративній справі, мотивував своє рішення тим, що спірні правовідносини у ній пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди.

...

Тобто у цій справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії приватного нотаріуса Єгорової М.Є., яка у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Апеляційний суд належним чином не визначив характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду".