Постановление ВС-КГС о возможности снятия ареста наложенного в исполнительном производстве по взысканию долга и неправомерности взыскания при моратории

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

16 травня 2018 року

місто Київ

справа N 742/1826/16-ц
провадження N 61-2602св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В.А.,
суддів: Карпенко С.О., Погрібного С.О. (суддя-доповідач), Ступак О.В., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК",

відповідачі: Прилуцький міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, ОСОБА_3 (заявник),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Губар В.С., Висоцької Н.В., Скрипки А.А.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк) у червні 2016 року звернулось до суду з позовом до Прилуцького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - Прилуцький МВДВС ГТУЮ у Чернігівській області), ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту, просило зняти арешт, накладений постановою Прилуцького МВДВС ГТУЮ у Чернігівській області від 21 липня 2010 року ВП N 20380892 на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку, площею 658, 00 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за цією ж адресою; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 11 травня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, на підставі якого ОСОБА_3 отримав споживчий кредит у розмірі 20 000, 00 дол. США та 2 479, 71 дол. США на сплату страхових внесків.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_3 передав банкові в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 658, 00 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_1, за цією ж адресою. Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 24 березня 2013 року в рахунок стягнення заборгованості ОСОБА_3 позивачеві у загальній сумі 37 502, 62 дол. США за кредитним договором від 11 травня 2007 року N CNRОGA00000011 звернуто стягнення на предмет іпотеки, житловий будинок, загальною площею 94, 70 кв. м, з господарсько-побутовими будівлями та земельну ділянку, площею 658, 00 кв. м, та надано право банку реалізувати іпотечне майно.

У межах виконавчого провадження з примусового стягнення кредитної заборгованості постановою Відділу ДВС Прилуцького міськрайонного управління юстиції від 21 липня 2010 року накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_3

ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" посилається на те, що внаслідок накладеного арешту на предмет іпотеки банк, будучи іпотекодержателем, не має можливості реалізувати предмет іпотеки та погасити наявну заборгованість ОСОБА_3 за кредитом.

Правовою підставою позову банк визначив статтю 3 Закону України "Про іпотеку", статті 54, 60 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV, далі - Закон України "Про виконавче провадження").

Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 липня 2016 року позов ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" задоволено, знято арешт, накладений постановою заступника начальника Відділу ДВС Прилуцького міськрайонного управління юстиції Сич Оксаною Анатоліївною від 21 липня 2010 року про відкриття виконавчого провадження ВП N 20380892, із житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що у АДРЕСА_1, та земельної ділянки, площею 658, 00 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_1, за цією ж адресою, власник ОСОБА_3, внесений до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 10059234.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що право на розпорядження предметом іпотеки належить позивачу. Постановою Відділу ДВС Прилуцького МРУЮ порушуються права ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" як іпотекодержателя, а тому житловий будинок із господарсько-побутовими будівлями, що у АДРЕСА_1, та земельна ділянка, площею 658, 00 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_1, за цією ж адресою, підлягають звільненню з-під арешту.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки рішення Апеляційного суду Чернігівської області про звернення стягнення на предмет іпотеки у цій справі ухвалено 24 квітня 2013 року, то на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" це судове рішення не підлягає виконанню і виконавче провадження має бути зупинено. Зважаючи, що житловий будинок, який є предметом іпотеки, є місцем постійного проживання та реєстрації ОСОБА_3, його загальна площа становить 94, 70 кв. м, відповідач не має на праві власності іншого нерухомого житлового майна, відповідач належить до кола суб'єктів, на яких поширюється дія зазначеного Закону, а тому вимоги позивача про звернення стягнення заборгованості в примусовому порядку на предмет іпотеки під час дії мораторію, встановленого Законом, є передчасними.

Арешти, з-під яких банк просить звільнити спірне майно, накладені під час виконання заочного рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 березня 2010 року, яким стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в сумі 20 144, 70 доларів США, виконавче провадження з виконання виконавчого листа у цій справі не завершене, а тому накладенням арештів на спірне майно не порушені права позивача.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" просить скасувати рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2016 року та залишити в силі рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 липня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що право розпорядження предметом іпотеки належить позивачу як іпотекодержателю, а ухвалена постанова державного виконавця про накладення арешту на майно порушує права банку, а тому житловий будинок підлягає звільненню з-під арешту. У цій справі розглядається спір про звільнення майна з-під арешту, а не про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не застосовується до спірних правовідносин, зняття арешту не є способом звернення стягнення. Оскільки зазначений Закон не зупиняє дію інших нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 03 квітня 2017 року справу за позовом ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до Прилуцького МВДВС ГТУЮ у Чернігівській області та ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 22 січня 2018 року.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновки, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року N 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПРИВАТБАНК" (далі - ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", та ОСОБА_3 11 травня 2007 року укладений кредитний договір N CN0GA00000011, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит в розмірі 20 000, 00 дол. США на споживчі цілі та 2 479, 71 дол. США на сплату страхових платежів строком до 11 травня 2017 року зі сплатою 11, 04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 11 травня 2007 року між ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_3 передав, а банківська установа прийняла в іпотеку житловий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 94, 70 кв. м, та земельну ділянку, площею 658, 00 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 березня 2010 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитним договором від 11 травня 2007 року N CN0GA00000011 в сумі 20 144, 70 дол. США.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 24 квітня 2013 року скасовано рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 лютого 2013 року про відмову в задоволенні позову ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" про звернення стягнення на предмет іпотеки та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на загальну суму 37 502, 62 дол. США за кредитним договором від 11 травня 2007 року N CN0GA00000011 звернуто стягнення на житловий будинок, загальною площею 94, 70 кв. м, з надвірними будівлями та земельну ділянку, площею 658, 00 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, з наданням ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" права здійснювати усі дії, необхідні для продажу предмета іпотеки.

Постановою Відділу державної виконавчої служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції від 21 липня 2010 року накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_3 у межах суми стягнення у розмірі 20 144, 70 дол. США, та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, лише в межах суми боргу.

Апеляційний суд встановив, що до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції від 21 липня 2010 року внесено запис про заборону на відчуження житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що у АДРЕСА_1, та земельної ділянки, площею 658, 00 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_1.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався положеннями Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", відповідно до підпункту 1 пункту 1 не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення виконання зобов'язань, поширюється лише на нерухоме житлове майно та в межах процедур здійснення примусового стягнення майна.

При цьому суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що предметом іпотеки є житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та земельна ділянка. Наведене дає підстави стверджувати, що дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не поширюється на земельну ділянку, що є предметом іпотеки.

Додатково Верховний Суд врахував, що правила зазначеного Закону застосовуються у разі примусового стягнення майна.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 24 квітня 2013 року звернуто стягнення на предмети іпотеки шляхом надання права продажу їх ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" шляхом укладення з іншою особою договору купівлі-продажу.

Наведене рішення апеляційного суду скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2013 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 28 серпня 2013 року позов ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу банком з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем.

Аналіз статті 38 Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку, що право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу не є примусовим стягненням іпотечного майна, передбачає, що особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір придбати предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення така особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі N 760/14438/15-ц (провадження N 14-38цс18) сформулювала правовий висновок, відповідно до якого позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Таким чином, апеляційний суд зробив помилковий висновок про застосування до спірних правовідносин Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 09 вересня 2015 року у справі N 6-483цс15, установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Згідно зі статтею 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

У статті 19 Закону України "Про заставу" передбачено, що за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

За правилом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з частинами шостою та сьомою статті 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Таким чином, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що позивач ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" єдиний, хто має право на задоволення своєї вимоги до ОСОБА_3 за рахунок іпотечного майна: житлового будинку, загальною площею 94, 70 кв. м, з надвірними будівлями та земельну ділянку, площею 658, 00 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Порядок скасування арешту, накладеного в межах виконання рішення, встановлений статтею 60 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до частини п'ятої якої у інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

У статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено право заставодержателя звернутися до суду про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Таким чином, арешти майна перешкоджають реалізації прав самого позивача, їх накладено в його інтересах, що є стягувачем у виконавчому провадженні, за яким такі арешти накладено виконавчою службою. На сьогодні захистити права та законні інтереси позивача в іншому порядку, ніж судовому, відсутня можливість. Це є підставою для такого рішення суду в цьому провадженні.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення. Способом захисту цивільного права є припинення дії, яка порушує права відповідно до статті 16 ЦК України.

Інших доводів у касаційній скарзі не наведено. Верховний Суд розглядає справу у межах доводів касаційної скарги відповідно до правил статті 400 ЦПК України.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Верховний Суд у визначенні справедливого рішення у цій справі керується статтею 2 ЦПК України, за змістом якої завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.

Як зазначено у статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд не врахував права та законні інтереси іпотекодержателя, а також, що на спірне майно не поширюється дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та, відмовляючи у задоволенні позову, не врахував ефективності обраного банком способу захисту порушених прав власника майна.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" задовольнити.

Заочне рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2016 року скасувати.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 липня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Стрільчук В.А.
Судді: Карпенко С.О.
Погрібний С.О.
Ступак О.В.
Усик Г.І.

[ANTIRAID]

Довольно интересное решение. Верховный суд в соответствии с нормами законодательства пришел к выводу о возможности снятия ареста в исполнительном производстве по взысканию суммы задолженности по кредитному договору в связи с наличием следующего решения суда об обращении взыскания на предмет ипотеки обеспечивающий этот кредитный договор.

Однако, в то же время, суд обратил внимание, что во время действия моратория по валютным кредитам, такое обращение взыскания будет не законным. Будет ли этого придерживаться Приватбанк, вопрос риторический. Но таким образом появляются основания для признания действий по продаже имущества во время действия моратория недействительными.