Постановление БП-ВС об исчислении срока исковой давности для обращений прокуратуры с исками в интересах государства

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

05 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 359/2421/15-ц

Провадження N 14-168цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О.С.,

суддів: Данішевської В.І., Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Андрущенко Н.С.,

представника позивача -Халанчук О.С.,

розглянула в судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року, рішення апеляційного суду Київської області від 19 січня 2016 року та рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2015 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права

у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю, скасування рішень про державну реєстрацію права власності, витребування земельних ділянок на користь держави,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" (далі - ДП "Бориспільський лісгосп") звернувся до суду із позовом до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю, скасування рішень про державну реєстрацію права власності, витребування земельних ділянок на користь держави.

Позов мотивовано тим, що на виконання судових рішень розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) від 25 листопада 2008 року було припинено право користування та вилучено 10 земельних ділянок загальною площею 9,9 га (ліси), змінено їх цільове призначення із категорій земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення без права вирубки дерев та передано у власність ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_13, ОСОБА_4, ОСОБА_14

На підставі розпорядження Київської ОДА від 25 листопада 2008 року вказаним вище особам видано державні акти на право власності на земельній ділянки площею 0, 99 га кожна для ведення особистого селянського господарства.

Розпорядженням Київської ОДА від 02 лютого 2010 року змінено цільове призначення земельних ділянок, право власності на які було оформлено на ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_13, із категорії для ведення особистого селянського господарства на землі для індивідуального садівництва. У подальшому на підставі договорів купівлі-продажу зазначені земельні ділянки перейшли у власність ОСОБА_6

Посилаючись на те, що судові рішення, які стали підставою для ухвалення розпоряджень Київської ОДА, були скасовані, процедура вилучення та відведення спірних земельних ділянок відповідачам суперечить вимогам чинного законодавства та здійснена поза межами компетенції Київської ОДА, порушено порядок зміни цільового призначення земельних ділянок, прокурор просив: визнати недійсними розпорядження голови Київської ОДА від 25 листопада 2008 року та від 02 лютого 2010 року; визнати недійсними державні акти від 12 вересня 2011 року, видані ОСОБА_4 та ОСОБА_5; визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на спірні земельні ділянки; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельні ділянки площею 0, 9900 га кожна, які розташована на території Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_6 спірні земельні ділянки.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що посилання прокурора на те, що земельні ділянки вибули з постійного користування ДП "Бориспільський лісгосп" поза його волею, не відповідає дійсності, оскільки відповідно до пояснень його представника Анісімова Ф.Х. ДП "Бориспільський лісгосп" надав дозвіл на вилучення в нього спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення з його постійного користування. Також суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, видані на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, є похідними вимогами від вимоги про визнання протиправними та скасування оспорюваних розпоряджень і тому не підлягають задоволенню. Крім того, суд першої інстанції послався на пропуск строків позовної давності для пред'явлення зазначених позовних вимог.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 19 січня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з інших підстав, суд апеляційної інстанції посилався на те, що Київська ОДА розпорядилася землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка перевищує 1 га, що свідчить про перевищення головою обласної державної адміністрації передбачених законом повноважень. Процедура вилучення та відведення спірних земельних ділянок відповідачам суперечить вимогам чинного законодавства та здійснена Київською ОДА поза межами її компетенції. Обласні державні адміністрації не були наділені повноваженнями щодо вилучення лісів площею понад 1 га в межах сіл, лісів, селищ та міст. Органом, уповноваженим приймати рішення про припинення права постійного користування внаслідок добровільної відмови землекористувача, був Кабінет Міністрів України, а не Київська ОДА. Київська ОДА не була наділена повноваженнями щодо передачі спірних земельних ділянок у власність, надання їх у користування та вилучення. Разом з тим оскільки прокурор подав позов з пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності, клопотання про поновлення строку не заявив, доказів поважності причин пропуску не надав, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку із пропуском встановленого законом строку звернення до суду.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року відхилено касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області, а рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо пропущення прокурором строку позовної давності на звернення до суду з вищезазначеним позовом.

7 серпня 2017 року заступник Генерального прокурора України звернувся до Верховного Суду України із завою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року, рішення апеляційного суду Київської області від 19 січня 2016 року та рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2015 року з підстав, передбачених п. п. 1, 4 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній на час звернення із заявою, а саме: неоднакового застосування судами касаційної інстанції ст. ст. 256, 257, 261, 267, 268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також - невідповідності оскаржуваних судових рішень викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У заяві заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року, рішення апеляційного суду Київської області від 19 січня 2016 року та рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2015 року та ухвалити нове - про задоволення позову.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року, рішення апеляційного суду Київської області від 19 січня 2016 року та рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2015 року заступник Генерального прокурора України посилається на постанову Вищого господарського суду України від 16 травня 2017 року у справі за позовом про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень та зобов'язання повернути за актом прийому-передачі орендованого майна; постанову Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року у справі за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна; постанову Вищого господарського суду України від 24 листопада 2016 року у справі за позовом про визнання недійсними договорів оренди землі та витребування земельної ділянки; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальх справ від 24 лютого 2016 року у справі за позовом про визнання права власності на частину квартири, визнання коштів спільними, а також постанову Верховного Суду України від 12 липня 2017 року у справі за позовом про витребування земельних ділянок з незаконного володіння та скасування державної реєстрації; постанову Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі за позовом про визнання незаконним і скасування рішення селищної ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок; постанову Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна; постанову Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі за позовом про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку; постанову Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі за позовом про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок; постанову Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі за позовом про визнання договору оренди земельної ділянки, додаткового договору й акта прийому-передачі земельної ділянки недійсними та витребування земельної ділянки; постанову Верховного Суду України від 20 серпня 2013 року у справі за позовом про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги.

Згідно із ч. 2 ст. 360? ЦПК України, у редакції на час подання заяви, якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

14 серпня 2017 року суддею Верховного Суду України відкрито провадження у зазначеній справі та витребувано з Бориспільського міськрайонного суду Київської області матеріали цивільної справи.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладений у новій редакції.

Згідно з підп. 2 п. 1 розд. XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

21 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н.О. (суддя-доповідач), Журавель В.І., Крата В.І., відповідно до підп. 2 п. 1 розділу XIII вищезазначених Перехідних положень ЦПК України передав справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

14 травня 2018 року Велика Палата Верховного Суду призначила справу до судового розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у заяві заступника Генерального прокурора України доводи, а також додаткові пояснення представника позивача, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 24 вересня 2008 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_4, ОСОБА_14 до Київської ОДА про зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення та вчинити певні дії, позовні вимоги задоволені. Визнано протиправною відмову Київської обласної державної адміністрації відвести позивачам земельну лісову ділянку кожному по 0,99 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель ДП "Бориспільський лісгосп" (Вишеньківське лісництво, квартал 6) на території Гірської сільської ради Бориспільського району, а також визнано протиправною відмову Київської ОДА відвести відповідачам земельні лісові ділянки кожному площею по 0,90 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель ДП "Бориспільський лісгосп" Вишеньківське лісництво", квартал 6 на території Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області. Зобов'язано Київську ОДА надати згоду та затвердити "Проект землеустрою щодо припинення права користування земельною ділянкою ДП "Бориспільський лісгосп", перевести зазначену земельну ділянку із земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення з метою подальшої передачі у власність позивачам для ведення особистого селянського господарства на території сільської ради; вилучити з постійного користування ДП "Борспільський лісгосп" (Вишеньківське лісництво, квартал 6) земельну ділянку, що визначена для передачі у власність позивачам земельні ділянки по 0,99 га кожному на території Гірської сільської ради; змінити цільове призначення, вилучених за цим рішенням земельних ділянок з постійного користування ДП "Бориспільський лісгосп", з категорії земель лісогосподарського призначення на категорію сільськогосподарського призначення та передати їх у власність позивачам в розмірі 0,99 га кожному для ведення особистого селянського господарства (а. с. 15-18).

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 24 вересня 2008 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_10 до Київської ОДА про зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення та вчинити певні дії позовні вимоги задоволені (а. с. 25-28).

На виконання вказаних постанов Солом'янського районного суду міста Києва головою Київської ОДА було видано розпорядження від 25 листопада 2008 року за N N 1469-1478, якими припинено право постійного користування та вилучено 10 земельних ділянок загальною площею 9,9 га (ліси) на території Гірської сільської ради з постійного користування ДП "Бориспільський лісгосп" (Вишеньківське лісництво, квартал 6); змінено їх цільове призначення з категорії земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення без права вирубки дерев та передано у власність ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_13, ОСОБА_4, ОСОБА_14 (а. с. 37-41,47-51).

На підставі розпоряджень голови Київської ОДА для ведення особистого селянського господарства особам були видані державні акти на земельні ділянки, розташовані на території Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області, а саме:

ОСОБА_13 - державний акт серії НОМЕР_1 від 12 вересня 2011 року на право власності на земельну ділянку площею 0,9901 га з кадастровим номером НОМЕР_2 (а. с. 42);

ОСОБА_12 - державний акт серії НОМЕР_3 від 12 вересня 2011 року на право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером НОМЕР_4 (а. с. 43);

ОСОБА_4 - державний акт серії НОМЕР_5 від 12 вересня 2011 року на право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером НОМЕР_2 (а. с. 44);

ОСОБА_14 - державний акт серії НОМЕР_6 від 12 вересня 2011 року на право власності на земельну ділянку площею 0,9901 га з кадастровим номером НОМЕР_7 (а. с. 45).

ОСОБА_11 - державний акт серії НОМЕР_8 від 12 вересня 2011 року на право власності на земельну ділянку площею 0,9901 га з кадастровим номером НОМЕР_9 (а. с. 46);

ОСОБА_10 - державний акт серії НОМЕР_10 від 12 вересня 2011 року на право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером НОМЕР_11 (а. с. 32);

ОСОБА_5 - державний акт серії НОМЕР_12 від 12 вересня 2011 року на право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером НОМЕР_13 (а. с. 33);

ОСОБА_9 - державний акт серії НОМЕР_14 від 12 вересня 2011 року на право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером НОМЕР_15 (а. с. 34);

ОСОБА_8 - державний акт серії НОМЕР_16 від 12 вересня 2011 року площею 0,9900 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером НОМЕР_17 (а. с. 35).

ОСОБА_7 - державний акт серії НОМЕР_18 від 12 вересня 2011 року на право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером НОМЕР_19 (а. с. 36).

Розпорядженнями Київської ОДА від 02 лютого 2010 року за N N 81-82 було змінено цільове призначення земельних ділянок з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва. На підставі цих розпоряджень треті особи 29 грудня 2012 року отримали державні акти на право власності на земельні ділянки: ОСОБА_14 - державний акт серії НОМЕР_20; ОСОБА_15 - державний акт серії НОМЕР_21; ОСОБА_11 - державний акт серії НОМЕР_22; ОСОБА_10 - державний акт серії НОМЕР_23; ОСОБА_9 - державний акт серії НОМЕР_24; ОСОБА_8 - державний акт серії НОМЕР_25; ОСОБА_7 - державний акт серії НОМЕР_26 та ОСОБА_13 - державний серії НОМЕР_27.

Відповідно до змісту інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 52-68) зазначені земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 01 квітня 2013 року були відчужені на користь ОСОБА_6

Разом із тим, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі - міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської ОДА, постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 24 вересня 2008 року скасовано та прийнято постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_4 та ОСОБА_14 відмовлено у повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від листопада 2012 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року залишено без змін.

Звертаючись до суду у березні 2015 року, Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП "Бориспільське лісове господарство", посилався на те, що Кабінет Міністрів України та ДП "Бориспільське лісове господарство" не були учасниками вищезазначених адміністративних справ та про наявність оскаржуваних розпоряджень та державних актів про право власності на земельні ділянки прокурору стало відомо лише після проведеної перевірки у 2015 році.

У постановах Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року та від 16 травня 2017 року, а також в ухвалі колегій суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року, на які як на підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального і процесуального права посилається заявник, предмети та підстави позову є відмінним від тих, щодо яких вирішено спір в оскаржуваному рішенні. Правовий режим земельних ділянок, набуття у приватну власність яких заборонено законом, а саме: земель водного фонду, лісового фонду, землі загального призначення тощо, відрізняється від правового режиму іншого нерухомого майна, право власності на яке може бути набутим за умов дотримання порядку, передбаченого законом, тому ці судові рішення не можуть бути прикладом підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального чи процесуального права.

Так само у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 20 серпня 2013 року у справі за позовом про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги та у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, на які як на підтвердження невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права посилається заявник, вирішено питання щодо товарів виробничо-технічного призначення та нежитлових приміщень. Правовий режим земельної ділянки загального призначення відрізняється від предметів позовних вимог і спірних відносин, щодо яких постановлено додані позивачем судові рішення, тому ці постанови не можуть бути підтвердженням невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Посилання прокурора на постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі за позовом про визнання договору оренди земельної ділянки, додаткового договору й акта прийому-передачі земельної ділянки недійсними та витребування земельної ділянки та постанову від 22 березня 2017 року у справі за позовом про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку - не може бути прикладом невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки в цих справах позивач та відповідач є фізичними особами, які здійснюють свої права щодо володіння, користування земельними ділянками та їх захисту особисто, а не через органи державної влади, місцевого самоврядування або органи прокуратури.

Разом із тим у наданих для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 24 листопада 2016 року у справі за позовом про визнання недійсними договорів оренди землі та витребування земельної ділянки, на яке як на підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального і процесуального права посилається заявник, суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги прокурора, встановивши, що доводи щодо пропущення позивачем строку позовної давності спростовуються, оскільки відповідачами не доведено коли саме прокурор та позивачі дізнались про порушення своїх прав, тому підстави для застосування строку позовної давності відсутні.

Також у постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі за позовом про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок, від 12 липня 2017 року у справі за позовом про витребування земельних ділянок з незаконного володіння та скасування державної реєстрації, від 12 квітня 2017 року у справі за позовом про визнання незаконним і скасування рішення селищної ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок - надані заявником як приклад невідповідності оскаржуваних судових рішень викладеним у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, суди дійшли висновку про те, що зі змісту статей 256, 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст. ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Усуваючи розбіжності в застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду виходить із такого.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до частини першої ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями ст. 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у п. 4 ч. 1 цієї статті в редакції, яка діяла до 15 січня 2012 року (на час виникнення спірних правовідносин), зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Відповідно до п. 5 розд. II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 15 січня 2012 року, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

З огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності або іншого речового права держави, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав і законних інтересів.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Строк позовної давності має вираховуватись із моменту, коли особа дізналася, або могла дізнатися про порушення своїх прав. Разом з тим суди всупереч вимог ч. 1 ст. 261 ЦК України не з'ясували, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду з позовом в інтересах держави, а також не з'ясували, коли саме Кабінету Міністрів України стало відомо про порушення державних інтересів щодо права власності на вищезазначені земельні ділянки.

Оскільки суди не встановили всіх обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, не з'ясували та не перевірили, з якого моменту Кабінет Міністрів України довідався або міг довідатися про порушення державних інтересів, постановлені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ч. 2 ст. 360? ЦПК України, підп. 2 п. 1 розд. XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року, рішення апеляційного суду Київської області від 19 січня 2016 року та рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2015 року задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року, рішення апеляційного суду Київської області від 19 січня 2016 року та рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Ткачук

Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська І.В. Саприкіна

О.С. Золотніков О.М. Ситнік

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Еще одно удивительное по своему цинизму решение Большой палаты. Формальный и неформальный подход к рассмотрению дел Большой палатой дает все основания сомневаться в объективности, законности и справедливости решения.

В данном деле Большая палата указала, что срок исковой давности должен исчисляться с момента, когда лицо узнало или могло узнать о нарушении своих прав. Вместе с тем суды вопреки требованиям ч. 1 ст. 261 ГК Украины не выяснили, с какого момента у прокурора возникло право на обращение в суд с иском в интересах государства, а также не выяснили, когда именно Кабинету Министров Украины стало известно о нарушении государственных интересов относительно права собственности на вышеуказанные земельные участки.

Исходя из решения остается не понятным, чем именно занимаются органы власти на местах и государственные учреждения, выдавая соответствующие документы подтверждающие права собственности и как именно КМУ должен узнавать об изъятии земельных участков из государственной собственности.