Постановление БП-ВС об гражданской юрисдикции споров при перерегистрации имущества и порядке определения юрисдикции

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року

м. Київ

Справа N 820/7173/16 (К/9901/25603/18)

Провадження N 11-613апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "МАРФІН БАНК" на постанови Харківського окружного адміністративного суду (у складі головуючого судді Тітова О.М.) від 25 липня 2017 року та Харківського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Мельнікової Л.В., суддів Старосуда М.І., Донець Л.О.) від 11 січня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "МАРФІН БАНК" до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Харківського міського управління юстиції Радіонова Олександра Сергійовича, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Харківського міського управління юстиції Шевцової Лариси Вікторівни, Департаменту реєстрації Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про визнання протиправними та скасування рішень,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "МАРФІН БАНК" (далі - ПАТ "МАРФІН БАНК") звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Харківського міського управління юстиції (далі - держреєстратор Харківського МУЮ) Шевцової Л.В. від 31 грудня 2015 року "Про закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи", яким закрито розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу з реєстраційним N 730712463000 у зв'язку зі знищенням об'єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень 1-го поверху N 14, 22, 23, 25-47, 2-го поверху N 4, 8-56 у будинку літ. "Б-2", загальною площею 1413,9 м2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та проведенням державної реєстрації припинення права власності на них;

- визнати протиправними та скасувати рішення держреєстратора Харківського МУЮ Шевцової Л.В. від 31 грудня 2015 року про державну реєстрацію припинення іпотеки (від 06 червня 2008 року реєстраційний N 7344500) та про державну реєстрацію припинення обтяження (від 06 червня 2008 року реєстраційний N 7344435) щодо зазначеного об'єкта нерухомого майна;

- визнати протиправним та скасувати рішення держреєстратора Харківського МУЮ Радіонова О.С. від 15 лютого 2016 року N 28287369 про реєстрацію за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 права власності на 1/2 нежитлових приміщень літ. "АИ-2" та літ. "АЗ-2" на підставі декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-III категорії складності, який створено шляхом реконструкції нежитлових приміщень N 14, 22, 23, 25-47, 48-56 літ. "Б-2", розташованих за адресою: АДРЕСА_1;

- зобов'язати Департамент реєстрації Харківської міської ради відновити з моменту первинного запису (06 червня 2008 року реєстраційний N 7344500) запис про іпотеку та її обтяження на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - нежитлові приміщення 1-го поверху N 14, 22, 23, 25-47, 2-го поверху N 4, 8-56 у літ. "Б-2", загальною площею 1413,9 м2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які реконструйовано та зареєстровано в реєстрі речових прав як нежитлові приміщення літ. "АИ-2" та літ. "АЗ-2".

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 25 липня 2017 року відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 11 січня 2018 року скасував зазначену постанову суду першої інстанції та закрив провадження у справі, при цьому виходив з того, що спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди про передачу нерухомого майна в іпотеку. За правовою позицією суду апеляційної інстанції цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Не погодившись із такими судовими рішеннями, у лютому 2018 року ПАТ "МАРФІН БАНК" звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування постанов Харківського окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року та Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2018 року та направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд. Скаржник вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

На підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16 травня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки учасник справи оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 травня 2018 року прийняла до розгляду справу за касаційною скаргою ПАТ "МАРФІН БАНК" на постанови Харківського окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року та Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2018 року і призначила її до розгляду в порядку письмового провадження на 04 липня 2018 року.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.

06 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Морський транспортний банк", правонаступником якого є ПАТ "МАРФІН БАНК", та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір N 00016/FKH (далі - Кредитний договір), предметом якого було надання не поновлювальної кредитної лінії у розмірі 300 тис. дол. США. Відповідні грошові кошти банк надав ОСОБА_5, який не виконав своїх зобов'язань за цим договором, і 07 березня 2017 року Червонозаводський районний суд м. Харкова у справі N 646/11125/16-ц прийняв рішення про стягнення з нього на користь банку заборгованості у розмірі 232 тис. 34 дол. США та 485 тис. 188 грн 98 коп.

Крім того, 06 червня 2008 року між ПАТ "МАРФІН БАНК", як іпотекодержателем, та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5, як іпотекодавцем, було укладено договір іпотеки N 00148-СКН (далі - Договір іпотеки), за яким забезпечувалось виконання зобов'язань Іпотекодавця, як фізичної особи, за Кредитним договором. Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху N 14, 22, 23,25-40, 39а, 39б, 42-47; 2-го поверху N 48-6, 49 а, 49 б, 49 в, 49 г, 49 д, 51 а, 56 а загальною площею 1413,9 м2, що розташовані у будинку літ. Б-2 за адресою: АДРЕСА_1.

31 грудня 2015 року держреєстратор Харківського МУЮ Шевцова Л.В. прийняла рішення про державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_6, ОСОБА_7 на зазначені вище об'єкти нерухомого майна на підставі експертного висновку про неможливість експлуатації нежитлової будівлі та про закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зв'язку зі знищенням об'єкта нерухомого майна й проведенням державної реєстрації припинення права власності на нього.

В подальшому, через 1,5 місяці, рішенням держреєстратора Харківського МУЮ Радіонова О.С. від 17 лютого 2016 року N 28287369 було зареєстровано за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право власності на нежитлові приміщення літ. "АИ-2" та літ. "АЗ-2" на підставі декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який створено шляхом реконструкції нежитлових приміщень N 14, 22, 23, 25-47, 48-56 літ. "Б-2", розташованих за адресою: АДРЕСА_1.

За позицією позивача реконструйоване майно є ідентичним нерухомому майну, що було передано у заставу, а тому, на його думку, в силу приписів ст. 23 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" договір про іпотеку розповсюджується на всіх третіх осіб, до яких перейшло право власності на нерухоме майно.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що право власності на реконструйоване нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень літ. "АИ-2" та літ. "АЗ-2" за адресою АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 02 березня 2016 року перейшло до ОСОБА_9 та ОСОБА_10, а в наступному на підставі договору купівлі-продажу від 01 квітня 2016 року - до ОСОБА_11 Про набуття права власності цими особами на вказане приміщення внесені записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вважаючи, що оскаржувані рішення держреєстраторів Харківського МУЮ порушують його права, як іпотекодержателя вказаного нерухомого майна, ПАТ "МАРФІН БАНК" звернулося до суду з цим позовом за захистом порушених прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження рішення суду першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною 3 ст. 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановлений законом".

Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Обґрунтовуючи свою позицію, ПАТ "МАРФІН БАНК" зазначив, що державні реєстратори, приймаючи спірні рішення про припинення права власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на нежитлове приміщення, про закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи у зв'язку зі знищенням об'єкта нерухомого майна, про припинення обтяження щодо об'єкта нерухомого майна, та про реєстрацію за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 права власності на реконструйоване нежитлове приміщення на підставі декларації про готовність до експлуатації об'єкта, порушили його права, як іпотекодержателя, на задоволення своїх майнових вимог на предмет іпотеки - нерухоме майно у зв'язку з невиконанням ОСОБА_5 умов Кредитного договору.

Основним мотивом обґрунтування протиправних дій відповідача і, як наслідок, прийняття оскаржуваних рішень, позивач зазначає ту обставину, що спірні нежитлові приміщення 1-го поверху N 14, 22, 23, 25-40, 39а, 39б, 42-47; 2-го поверху N 48-56, 49 а, 49 б, 49 в, 49 г, 49 д, 51 а, 56а загальною площею 1413,9 м2, що розташовані у будинку літ. Б-2 за адресою: АДРЕСА_1, право власності на які було припинено у зв'язку із знищенням об'єкта нерухомого майна, і нежитлові приміщення літ. "АИ-2" та літ. "АЗ-2", що створені шляхом реконструкції нежитлових приміщень N 14, 22, 23, 25-47, 48-56 літ. "Б-2" розташованих за адресою: АДРЕСА_1, є одним і тим самим об'єктом, а тому на це нерухоме майно розповсюджується дія Договору іпотеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття постанови суду першої інстанції) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Виникнення спірних правовідносин, за якими судом апеляційної інстанції закрито провадження, обумовлено незгодою позивача з правомірністю припинення відповідачами права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення 1-го поверху N 14, 22, 23, 25-40, 39 а, 39 б, 42-47; 2-го поверху N 48-56, 49 а, 49 б, 49 в, 49 г, 49 д, 51 а, 56 а загальною площею 1413,9 м2 у будинку літ. Б-2 за адресою: АДРЕСА_1 (закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи у зв'язку зі знищенням об'єкта нерухомого майна, про припинення обтяження щодо об'єкта нерухомого майна) і реєстрації за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (у подальшому й за іншими особами) права власності на нібито те саме приміщення, яке було предметом Договору іпотеки.

Однак, такі вимоги є похідними при вирішенні судом питання щодо неналежного виконання умов Договору іпотеки та правомірності набуття зазначеними фізичними особами права власності на спірне майно. Конкретних претензій до державних реєстраторів при вчинені ними реєстраційних дій позивач не висуває.

Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення державних реєстраторів як суб'єктів, наділених владно-управлінськими функціями, скільки невиконання умов цивільно-правової угоди, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України; у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 зазначеної статті).

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Із системного аналізу зазначених положень убачається, що не є публічно-правовим спір між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Ураховуючи суб'єктний склад цієї справи й те, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правової угоди, а саме: Кредитного договору та Договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що даний спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин, а тому має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Крім того, на підставі оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, яке, на думку позивача, прийнято внаслідок допущення держреєстраторами Харківського МУЮ протиправних дій, у третіх осіб виникло речове право, правомірність набуття якого також оспорюється позивачем.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16 та від 11 квітня 2017 року у справі N 808/2298/15, і Велика Палата Верховного Суду не вважає за необхідне відступати від цих висновків.

Крім того, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

З огляду на зазначене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки суд апеляційної інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення прийняв з додержанням норм процесуального права, а правові висновки Харківського апеляційного адміністративного суду не спростовано.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "МАРФІН БАНК" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна

Судді:

Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська О.М. Ситнік

О.С. Золотніков О.С. Ткачук

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Очередное решение демонстрирующее, мягко говоря, надуманность изменения юрисдикции. Большая палата пришла к выводу о гражданской юрисдикции исходя из того, что предметом рассмотрения в этом деле является не столько действия и решения государственных регистраторов как субъектов, наделенных властно-управленческими функциями, сколько невыполнение условий гражданско-правовой сделки, что свидетельствует о частно-правовом, а не публично-правовом характере спорных правоотношений.

Такие выводы и обоснования в очередной раз подтверждают недостаточность 9% уровня знаний для судей Верховного суда.

[west11]

 

Это уже становится не смешно, наверное уже с десяток решений ВС противоречащих друг другу... То они отходят от позиции ВСУ 2016 года (справа № 817/567/16), то "возвращаются"...  А вот интересно, сами судьи ВС смогли бы разобраться в той каше с юрисдикцией в спорах с держ реэстратором, которую они "заварили" ?