Постановление БП-ВС о хозяйственной юрисдикции спора связанного со взысканием стоимости реализованного ипотечного имущества с арбитражного управляющего

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 635/6730/15-ц

Провадження N 14-52цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 листопада 2015 року (суддя Панас Н.Л.) та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 грудня 2015 року (судді Сащенко І.С., Бездітко В.М., Овсяннікова А.І.) в цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначало, що 21 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 420 тис. доларів США зі сплатою 14 % річних та кінцевим терміном повернення до 20 грудня 2012 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_4 передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення підвалу, цокольного поверху, 1-го та 2-го поверху, розташовані за адресою: АДРЕСА_3.

19 квітня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 399 тис. 650 доларів США зі сплатою 12,72 % річних та кінцевим терміном повернення до 18 квітня 2017 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_4 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

28 листопада 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 184 тис. 848 доларів США 64 центи зі сплатою 11,04 % річних та кінцевим терміном повернення до 26 листопада 2010 року.

Постановою Господарського суду Харківської області від 17 серпня 2011 року, залишеною без змін постановою Харківського Апеляційного господарського суду від 8 листопада 2011 року, фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4.) визнано банкрутом.

Постановою Вищого господарського суду України від 10 квітня 2012 року вказані постанови скасовані, провадження у справі припинено.

Разом з тим, у грудні 2013 року під час ознайомлення з матеріалами зведеного виконавчого провадження, порушеного за процедурою банкрутства ФОП ОСОБА_4, було виявлено реалізацію вищезазначеного іпотечного майна, належного ФОП ОСОБА_4 на загальну суму 1 млн. 95 тис. 706 грн 01 коп. Не зважаючи на неодноразові звернення до відповідача ОСОБА_3 як арбітражного керуючого у справі про банкрутство, кошти від реалізації іпотечного майна на рахунок банку не надходили.

Посилаючись на викладені обставини, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_3 на його користь вартість реалізованого нею іпотечного майна ФОП ОСОБА_4 у розмірі 1 млн. 95 тис. 706 грн 01 коп., інфляційні нарахування на цю суму у розмірі 668 тис. 379 грн 49 коп. та 3 % річних у розмірі 125 тис. 994 грн 18 коп.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 листопада 2015 року в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення своїх прав банк дізнався у травні 2012 року, отримавши від арбітражного керуючого повідомлення про те, що кошти від реалізації майна ФОП ОСОБА_4 знаходяться на депозитному рахунку приватного нотаріуса Ємця І.О., а з позовом до суду банк звернувся лише у вересні 2015 року.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду першої інстанції ПАТ КБ "ПриватБанк" оскаржило його в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23 грудня 2015 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, в редакції чинній на час постановлення ухвали, у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що арбітражний керуючий ОСОБА_3, призначена господарським судом Харківської області ліквідатором боржника фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 у межах виконавчого провадження, порушеного за процедурою банкрутства, здійснила реалізацію майна, яке перебувало в іпотеці ПАТ КБ "ПриватБанк", на загальну суму 1 млн. 95 тис. 706 грн 1 коп.

Спір між сторонами виник з приводу ненадходження коштів від реалізації іпотечного майна на рахунок банку в процесі задоволення вимог кредиторів у випадку неплатоспроможності боржника, які врегульовані Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Таким чином спір підлягав розгляду господарським судом, а не судом загальної юрисдикції.

У січні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підстави скасування ухвали апеляційного суду у касаційній скарзі обґрунтовано тим, що справи про відшкодування шкоди арбітражним керуючим підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

Підстави скасування рішення суду першої інстанції у касаційній скарзі обґрунтовано тим, що позивач дізнався про порушення свого права 7 грудня 2012 року при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження, а тому строк позовної давності не пропущено.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 посилається на те, що апеляційний суд правильно визначив характер спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірні правовідносини не є цивільно-правовими, а тому спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження в зазначеній справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2016 року справу призначено до розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

4 січня 2018 року справу отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 30 січня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21 лютого 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суди встановили, що 19 квітня 2007 року між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір N HAG7GA000000006, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 399 тис. 650 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,72 % річних на суму залишку та кінцевим терміном повернення - 18 квітня 2017 року.

У той же день між банком та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки N HAG7GA000000006, за умовами якого остання в забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором передала ПАТ "КБ "ПриватБанк" в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1.

28 листопада 2007 року між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір N HAG7GA000000018, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 184 тис. 848 доларів США 64 центи зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % річних на суму залишку та кінцевим терміном повернення - 26 листопада 2010 року.

У той же день між банком та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, за умовами якого остання на забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, передала банку в іпотеку належне їй нерухоме майно, а саме - нежитлові приміщення 1-го поверху загальною площею 143,8 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_4.

21 грудня 2007 року між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір N 56/А-07, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 420 тис. доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14 % річних на суму залишку за кредитом та кінцевим терміном повернення - 20 грудня 2012 року.

У забезпечення взятих на себе зобов'язань за зазначеним кредитним договором ОСОБА_4 21 грудня 2007 року уклала з банком договір іпотеки, за умовами якого передала позивачу в іпотеку нерухоме майно, а саме - нежитлові приміщення підвалу, цокольного поверху, 1-го поверху, 2-го поверху, розташовані за адресою: АДРЕСА_3.

Постановою господарського суду Харківської області від 17 серпня 2011 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2011 року, фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 визнано банкрутом. Ліквідатором банкрута була призначена арбітражна керуюча - ОСОБА_3

Постановою Вищого господарського суду України від 10 квітня 2012 року вказані постанови скасовані, провадження у справі припинено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що арбітражний керуючий ОСОБА_3 була призначена господарським судом Харківської області ліквідатором боржника фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 у межах виконавчого провадження, порушеного за процедурою банкрутства, а отже спір між сторонами не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Такі висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки.

Правовідносини, які виникли між сторонами, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство та врегульовані Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Такі правовідносини не відносяться до цивільно-правових, а спір - підлягає розгляду в порядку господарського судочинства виходячи з такого.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 15 ЦПК).

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК України (в редакції, що була чинною на час розгляду справи) у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12), Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, що була чинною на час розгляду справи) справи про банкрутство підвідомчі господарським судам.

Відповідно до статті 41 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Усі справи про банкрутство відповідно до частини другої статті 41 ГПК України розглядаються в порядку провадження, передбаченого ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законами України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та "Про банки та банківську діяльність".

Господарський суд вирішує у межах розгляду справи про банкрутство спори, безпосередньо пов'язані із здійсненням провадження в такій справі, в тому числі про: визнання недійсними правочинів, вчинених керуючим санацією (ліквідатором); визнання права власності на майно боржника; оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника. Як вбачається з закону, положення Закону України &quзд;Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом&q?и; врегульовує, у тому числі, питання правовідносин, що виникають під час продажу майна боржника під час провадження по справі про банкрутство, а також підстави для визнання угод, укладених боржником, недійсними, порядок розподілу грошових коштів, отриманих від реалізації майна.

Отже, враховуючи, що порядок продажу майна боржника, розподіл коштів, врегульований Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", спори безпосередньо пов'язані із здійсненням провадження в цій справі розглядаються у межах провадження у справі про банкрутство за правилами господарського процесу.

Порядок розподілу грошових коштів з реалізації майна банкрута регулюється законом про банкрутство, а саме статтями 31, 48 вищезазначеного Закону.

Провадження у справах про банкрутство складається з процедур встановлення факту неплатоспроможності боржника та безспірності вимог кредитора, що ініціює провадження (коли справа порушується за заявою кредитора), виявлення усіх можливих кредиторів і санаторів, санації (коли остання можлива) або визнання боржника банкрутом. Останнім етапом провадження є процедура задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів банкрута.

Усі зазначені процедури складають цілісне і відокремлене від позовного процесу провадження, метою якого є задоволення вимог кредиторів у випадку неплатоспроможності боржника.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, дійшов правильного висновку, що даний спір віднесено до компетенції господарських судів.

Щодо доводів, викладених у касаційній скарзі ПАТ "КБ "ПриватБанк" в частині порушення судом права позивача на відшкодування шкоди, завданої діями арбітражного керуючого, слід зазначити наступне.

Скаржник у касаційній скарзі посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема статті 1166 ЦК України щодо відшкодування банку майнової шкоди. Одночасно, позов банком пред'явлено саме про стягнення заборгованості, що є різними, не тотожними, правовими категоріями, які мають самостійний предмет та підстави позову та різний спосіб захисту.

Дійсно, під час реалізації своїх повноважень арбітражний керуючий зобов'язаний діяти добросовісно, розсудливо, обачливо. Кредитор, якому арбітражним керуючим заподіяно шкоду, в тому числі через розподілення коштів з порушенням вимог Закону, вправі захистити свої права, звернувшись до суду.

Проте, загальні положення щодо підстав відповідальності за завдану майнову шкоду визначені в статті 1166 ЦК та мають цивільно-правовий характер, однак при вирішенні спору у справі, яка розглядається, не йдеться про відшкодування шкоди, а мова йде про правовідносини, які виникли у провадженні у справі про банкрутство стосовно ліквідаційної процедури, пов'язаної з розподілом коштів, на підставі спеціального закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи викладене, ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 402 - 404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 грудня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что учитывая, что порядок продажи имущества должника, распределение средств, урегулирован Законом Украины "О восстановлении платежеспособности должника или признании его банкротом", споры непосредственно связанные с осуществлением производства по этому делу рассматриваются в рамках производства по делу о банкротстве по правилам хозяйственного процесса . Порядок распределения денежных средств по реализации имущества банкрота регулируется законом о банкротстве, а именно статьями 31, 48 вышеуказанного Закона.