Постановление БП-ВС об уголовной юрисдикции спора по отмене ареста имущества наложенного в уголовном деле

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 461/233/17-ц

Провадження N 14-326цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Яновської О.Г.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Головне управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУ НП у Львівській області), Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ у Львівській області (далі - РСЦ МВС у Львівській області), прокуратура Львівської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Залізничний відділ поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - Залізничний відділ поліції ГУ НП у Львівській області),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу прокуратури Львівської області

на рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 вересня 2017 року в складі судді Стрельбицького В.В. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2017 року в складі колегії суддів Крайник Н.П., Мельничук О.Я., Савуляка Р.В.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ГУ НП у Львівській області, РСЦ МВС у Львівській області, прокуратури Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Залізничний відділ поліції ГУ НП у Львівській області, про усунення перешкод у здійсненні права власності та

УСТАНОВИЛА:

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ГУ НП у Львівській області, РСЦ МВС у Львівській області, прокуратури Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,? Залізничний відділ поліції ГУ НП у Львівській області, про усунення перешкод у здійсненні права власності.

Вимоги обґрунтовував тим, що з 2011 року він є власником транспортного засобу Mercedes-Benz 609, фургон ізотермічний-С, 1988 року випуску, колір білий, номер кузова НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2.

При зверненні до Центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з метою продажу автомобіля, з'ясувалося, що постановою старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Львівської області Сапуцького Р.Я. від 23 травня 2011 року у кримінальній справі N 181-0311 накладена заборона на проведення реєстраційних операцій (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку) на належний йому на праві власності автомобіль.

Зазначав, що він не є підозрюваним, обвинуваченим чи цивільним позивачем у вказаному кримінальному провадженні. Право власності на спірний автомобіль набуто ним у встановленому законом порядку, а відтак не було підстав для накладення заборони на проведення реєстраційних операцій із цим транспортним засобом.

З огляду на викладене, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просив усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом зняття заборони на проведення реєстраційних операцій (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку) на транспортний засіб марки Mercedes-Benz 609, фургон ізотермічний-С, 1988 року випуску, колір білий, номер кузова НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2, належний йому на праві власності, накладеної постановою старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Львівської області Сапуцького Р.Я. від 23 травня 2011 року у кримінальній справі N 181-0311.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 25 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні права власності шляхом зняття заборони на проведення реєстраційних операцій (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку) на транспортний засіб марки Mercedes-Benz 609, фургон ізотермічний-С, 1988 року випуску, колір білий, номер кузова НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2, належний на праві власності ОСОБА_3, накладеної за постановою старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Львівської області Сапуцького Р.Я. від 23 травня 2011 року у кримінальній справі N 181-0311.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний автомобіль не визнавався речовим доказом у кримінальному провадженні, ОСОБА_3 не є підозрюваним, обвинуваченим чи цивільним позивачем у ньому, автомобіль набуто у власність правомірно, а тому відсутні правові підстави для обмеження позивача у здійсненні його права власності.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2017 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 вересня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для обмеження позивача у здійсненні його права власності на спірний автомобіль та про захист його прав як особи, яка не є учасником кримінального провадження, шляхом звільнення майна з-під арешту, є законним та обґрунтованим.

У січні 2018 року прокуратура Львівської області звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що в ході розслідування кримінальної справи за фактом зловживання посадовими особами Львівського ВРЕР УДАІ ГУ МВС України у Львівській області 23 травня 2011 року старшим слідчим слідчого відділу прокуратури Львівської області накладено заборону на проведення реєстраційних операцій щодо транспортних засобів, щодо яких не сплачено або лише частково сплачено податки при їх реєстрації (у тому числі і щодо автомобіля позивача).

Санкція інкримінованої статті передбачає конфіскацію майна, при цьому статтею 7 Митного кодексу України, статтею 34 Закону України від 30 червня 1993 року N 3353-XII "Про дорожній рух" встановлено заборону експлуатації транспортних засобів, що не пройшли митного оформлення. Судом не було залучено до участі у справі як відповідача відповідну Державну податкову інспекцію з огляду на те, що арешт накладався для забезпечення можливої конфіскації чи стягнення майна на користь держави.

Крім того, суди не звернули увагу, що дії слідчого та постанова про накладення арешту на майно в установленому кримінальним процесуальним законодавством порядку не оскаржувались. За наявності кримінального провадження, з метою захисту свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності власник, у тому числі особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Заявник вказував на те, що внаслідок неповноти наданих матеріалів до цивільної справи неможливо встановити фактичні обставини справи, що стали підставою накладення заборони на проведення реєстраційних дій відносно автомобіля позивача, та чи не порушить зняття арешту на спірний автомобіль, накладеного в межах кримінального провадження, права та інтереси третіх осіб.

Вважав, що постанова про накладення арешту на майно повинна розглядатися в установленому кримінальним процесуальним законодавством порядку.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 11 липня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником автомобіля марки Mercedes-Benz 609, фургон ізотермічний-С, 1988 року випуску, колір білий, номер кузова НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2.

Постановою старшого слідчого слідчого відділупрокуратури Львівської області Сапуцького Р.Я. від 23 травня 2011 року в рамках розслідування кримінальної справи N 181-0311, порушеної відносно начальника Львівського ВРЕР УДАІ ГУ МВС України у Львівській області за фактом зловживання службовим становищем за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 364 Кримінального кодексу України, накладено заборону на проведення реєстраційних операцій (реєстрація, перереєстрація) щодо автомобіля марки Mercedes-Benz 609, державний номерний знак НОМЕР_2.

28 травня 2013 року СВ Залізничного РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області відомості про вказане кримінальне правопорушення внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за N 12013150060001639.

ОСОБА_3 не є підозрюваним, обвинуваченим чи цивільним позивачем у вказаному кримінальному провадженні, а автомобіль марки Mercedes-Benz 609, державний номерний знак НОМЕР_2, не визнавався речовим доказом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

У частинах першій та третій статті 2 ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду) передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України від 23 червня 2005 року N 2709-IV "Про міжнародне приватне право". Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій), згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, як суб'єкт цивільних, земельних, сімейних правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

За наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку, якщо такий спір є спором цивільним.

У разі, якщо право власності особи порушене у кримінальному провадженні, така особа, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому КПК України.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи керується тим, що вказані правовідносини виникли за дії КПК України від 1960 року.

Порядок накладання арешту на майно та скасування арешту було урегульовано у статтях 126, 234 КПК України від 1960 року.

Після набрання чинності КПК України від 2012 року, на час звернення до суду з цивільним позовом позивач мав право захистити свої права відповідно до норм КПК України, у порядку кримінального судочинства.

Таке право передбачене пунктом 9 розділу XI "Перехідні положення" КПК України від 2012 року, а саме, що питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Разом з тим з набранням чинності КПК України від 2012 року права власника, який не є учасником кримінального провадження, якщо при проведенні дізнання чи попереднього слідства були порушені його права власника, стали більш захищеними саме заходами кримінально-процесуального закону.

Відповідно до пункту 10 розділу XI "Перехідні положення" КПК України від 2012 року кримінальні справи, які до дня набрання чинності цим Кодексом не направлені до суду, розслідуються згідно з положеннями цього Кодексу.

Ця норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України від 2012 року, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Оскільки кримінальне провадження у справі, у якій ухвалена постанова про заборону на проведення реєстраційних операцій (реєстрація, перереєстрація) щодо автомобіля триває, справа не передана до суду на час набрання чинності КПК України від 2012 року, то вирішення питання щодо зняття арешту чи оскарження дій чи бездіяльності слідчого у кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України від 2012 року.

Згідно зі статтею 174 КПК України від 2012 року інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження? судом.

Зазначені вимоги співпадають з положеннями частини четвертої статті 21 КПК України (згідно з якою здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час його здійснення порушуються права і свободи людини, гарантовані Конституцією і міжнародними договорами України) та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка передбачає право особи на ефективний засіб правового захисту на національному рівні від порушень прав і свобод, гарантованих цією Конвенцією.

Крім того, відповідно до пункту першого частини першої статті 303 КПК України від 2012 року передбачено право оскарження під час досудового провадження рішення, дії чи бездіяльності слідчого володільцем тимчасово вилученого майна іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Тобто чинним кримінальним процесуальним законом передбачено способи захисту прав власника, який не є учасником кримінального провадження і, разом з тим, чинним цивільно-процесуальним законом не передбачена можливість такого захисту у порядку цивільного судочинства.

Посилаючись на те, що позивач є власником автомобіля, на який накладено арешт, а також на ту обставину, що ОСОБА_3 не є учасником кримінального провадження N 12013150060001639, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив помилковий висновок пронаявність підстав для розгляду питання про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом зняття заборони на проведення реєстраційних дій у порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди неправильно застосували норми процесуального права, а саме: статті 15, 16 ЦПК України та положення КПК України у редакціях, чинних на час подання позову до суду, оскільки обмеження у здійсненні права власності позивача відбулися при проведенні досудового розслідування у порядку кримінального судочинства згідно з постановою слідчого. Оцінку правомірності процесуального документа, ухваленого в порядку кримінального судочинства, не може бути надано у порядку іншого, а саме цивільного судочинства, оскільки КПК України передбачено порядок оскарження рішень, дій та бездіяльності органу досудового розслідування.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На вказану обставину звертав увагу прокурор у апеляційній скарзі, однак суд апеляційної інстанції не надав цьому доводу належної оцінки та неправильно застосував норми процесуального права.

Оскільки розгляд цього питання передбачено в установленому кримінальним процесуальним законом порядку, суди неправильно визначили предметну юрисдикцію спору.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне закрити провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. При цьому позивачу слід роз'яснити про його право на судовий захист у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку.

У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від наведених у касаційній скарзі доводів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року суд своє ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

ОскількиВелика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що зняття арешту з майна, накладеного в рамках кримінального провадження, розглядається у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку, відтак даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 вересня 2017 року та ухвала Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2017 року підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 259, 268, 402, 409, 414-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу прокуратури Львівської області задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у Львівській області, прокуратури Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,? Залізничний відділ поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, про усунення перешкод у здійсненні права власності - закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська І.В. Саприкіна

О.С. Золотніков О.С. Ткачук

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что поскольку ограничения в осуществлении права собственности истца произошли при проведении досудебного расследования в порядке уголовного судопроизводства согласно постановлению следователя, то оценку правомерности процессуального документа, принятого в порядке уголовного судопроизводства, не может быть предоставлено в порядке другого, а именно гражданского судопроизводства, поскольку УПК Украины предусмотрен порядок обжалования решений, действий и бездействия органа досудебного расследования.

[babaika]

1 час назад, ANTIRAID сказал:

Большая палата указала, что поскольку ограничения в осуществлении права собственности истца произошли при проведении досудебного расследования в порядке уголовного судопроизводства согласно постановлению следователя, то оценку правомерности процессуального документа, принятого в порядке уголовного судопроизводства, не может быть предоставлено в порядке другого, а именно гражданского судопроизводства, поскольку УПК Украины предусмотрен порядок обжалования решений, действий и бездействия органа досудебного расследования.

Собственно говоря БП приняла законное решение и где-то даже справедливое, хотя насчет справедливости вопрос спорный.