Постановление БП-ВС об административной юрисдикции спора по оспариванию исполнительного сбора

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 320/7888/16-ц

Провадження N 14-266цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 9 березня 2017 року (у складі судді Фоміна В.А.) та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2017 року (у складі суддів Онищенка Е.А., Бєлки В.В., Воробйової І.А.) у цивільній справі за скаргою ОСОБА_3 на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Косінова Ігоря Вікторовича,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Косінова І.В. (далі - старший державний виконавець Косінов І.В.), у якій просив визнати поважними причини пропуску строку на оскарження, поновити строк для оскарження, визнати незаконними та скасувати постанови старшого державного виконавця Косінова І.В. : від 10 березня 2015 року - про стягнення з боржника виконавчого збору; від 19 серпня 2015 року - про закінчення виконавчого провадження в частині винесення в окреме провадження постанови про стягнення з боржника виконавчого збору; від 17 жовтня 2016 року - про поновлення вчинення виконавчих дій.

На обґрунтування вимог ОСОБА_3 зазначав, що 27 лютого 2015 року старшим державним виконавцем Косіновим І.В. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП N 46655138 щодо виконання виконавчого листа, виданого 22 травня 2012 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь Відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" заборгованості у розмірі 3 млн 261 тис. 520 грн 72 коп. ОСОБА_3 був наданий строк для добровільного виконання рішення - сім днів з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто до 7 березня 2015 року.

Крім того, 27 лютого 2015 року державним виконавцем була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. У той же день між банком, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено мирову угоду та прийнято рішення про зупинення виконавчого провадження.

3 березня 2015 року банком була надана зазначена мирова угода старшому державному виконавцю Косінову І.В.

17 квітня 2015 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя була визнана вказана мирова угода.

19 серпня 2015 року старшим державним виконавцем Косіновим І.В. була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження.

ОСОБА_3 вважав, що з моменту укладення мирової угоди між ним та банком всі виконавчі дії зупинені та у нього відсутні будь-які зобов'язання перед виконавчим органом.

Проте 31 жовтня 2016 року ОСОБА_3 отримав поштою постанову від 17 жовтня 2016 року про поновлення вчинення виконавчих дій. З цієї постанови йому стало відомо про існування виконавчого провадження про стягнення з нього виконавчого збору у розмірі 326 тис. 434 грн 31 коп.

ОСОБА_3 зазначав, що він був позбавлений права на захист та не міг своєчасно оскаржити вказані незаконні дії старшого державного виконавця Косінова І.В., оскільки останній не направляв на його адресу постанову від 10 березня 2015 року про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 326 тис. 434 грн 31 коп.; постанову від 19 серпня 2015 року про закінчення виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа та виведення в окреме виконавче провадження постанову про стягнення з боржника виконавчого збору та постанову від 12 листопада 2015 року про зупинення виконавчого провадження у зв'язку з розшуком майна боржника.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 9 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2017 року, скаргу ОСОБА_3 задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку на оскарження та поновлено ОСОБА_3 строк для оскарження постанов старшого державного виконавця Косінова І.В. : від 10 березня 2015 року - про стягнення з боржника виконавчого збору; від 19 серпня 2015 року - про закінчення виконавчого провадження та від 17 жовтня 2016 року - про поновлення вчинення виконавчих дій. Визнано незаконними та скасовано зазначені постанови старшого державного виконавця Косінова І.В.

Рішення судів мотивовані тим, що сплив строку, наданий для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання рішення. Судом встановлено, що боржником у добровільному порядку виконано рішення суду, при цьому державним виконавцем не вчинялися передбачені законодавством заходи примусового виконання рішення.

У червні 2017 року Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області звернувся із касаційною скаргою на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 9 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2017 року, у якій просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що за змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами. У зв'язку із цим справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях стосовно примусового виконання судового рішення у цивільній справі, належать до компетенції адміністративних судів. Зазначене також передбачено статтею 74 Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 подав до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені ухвали - без змін.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) справа підлягає передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 2 липня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон N 1404-VIII та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону.

На час виникнення спірних правовідносин був чинним Закон N 606-XIV, згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Аналогічна норма закріплена у статті 1 Закону N 1404-VIII, який був чинний на час звернення ОСОБА_3 до суду.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.

Аналогічна норма була передбаченау статті 17 Закону N 606-XIV.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Згідно зі статтею 383 ЦПК України (у редакції, що була чинною на час звернення зі скаргою) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК України у редакції, що була чинною на час звернення зі скаргою).

Аналогічна норма передбачена статтями 447, 448 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII).

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої службирозглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України у редакції, що була чинною на час звернення зі скаргою).

Тобто, і право на звернення зі скаргою, і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.

При цьому частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

У частині шостій статті 181 КАС України (в указаній редакції) роз'яснено, що справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1?4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

У справі, яка переглядається, установлено, що 27 лютого 2015 року старшим державним виконавцем Косіновим І.В. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП N 46655138 щодо виконання виконавчого листа, виданого 22 травня 2012 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області.

27 лютого 2015 року державним виконавцем була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. У той же день між банком, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено мирову угоду та прийнято рішення про зупинення виконавчого провадження.

3 березня 2015 року банком була надана зазначена мирова угода старшому державному виконавцю Косінову І.В.

10 березня 2015 року старшим державним виконавцем Косіновим І.В. була винесена постанова ВП N 46655138 про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 326 тис. 434 грн 31 коп.

17 квітня 2015 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя вказана мирова угода була визнана, в ухвалі суду зазначено, що з моменту її визнання виконавчі провадження відкриті державним виконавцем підлягають закриттю.

19 серпня 2015 року старшим державним виконавцем Косіновим І.В. була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження. Виведено в окреме виконавче провадження постанову про стягнення з боржника виконавчого збору N 46655138 від 10 березня 2015 року.

17 жовтня 2015 року старшим державним виконавцем Косіновим І.В. була винесена постанова про поновлення вчинення виконавчих дій з примусового виконання про стягнення з боржника виконавчого збору N 46655138 від 10 березня 2015 року.

На час звернення ОСОБА_3 до суду першої інстанції набув чинності Закон N 1404-VIII. Відповідно до пункту 10 перехідних положень цього Закону в порядку, що діяв до набрання ним чинності, розглядаються скарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, подані в установленому законом порядку до набрання ним чинності.

Відповідно до частини першої статті 74 зазначеного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною другою статті 74 цього Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З аналізу наведених норм вбачається, що Законом N 1404-VIII встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, розглянувши по суті скаргу ОСОБА_3, щодо оскарження ним постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, не звернув уваги на те, що такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а його слід розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків, що зазначена справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. А тому, ухвалені рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі та роз'ясненням ОСОБА_3 права на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 255, 409, 414, 415 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області задовольнити.

Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 9 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за скаргою ОСОБА_3 на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Косінова Ігоря Вікторовича - закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Более яркого примера цинизма, лицемерия и манипулирования юрисдикцией со стороны суда, приведшей к нарушении права на защиту и привести сложно. Решенный спор по сути в гражданской юрисдикции направлен в административную. При этом принимая обратные решения и направляя в гражданскую Большая палат торжественно объясняет разницу и указывает на отсутствие в административной состязательности в отличии от гражданской. Здесь же был состязательность и лицо защитило свои права, но судьи большой палаты в данном случае об этом стыдливо умалчивают. Так быть не должно.

По сути же, Большая палата указала, что Законом N 1404-VIII установлен специальный порядок судебного обжалования решения, действия или бездействия государственного исполнителя или другого должностного лица органа государственной исполнительной службы или частного исполнителя о взыскании исполнительского сбора и / или расходов по совершению исполнительных действий, согласно которому соответствующие споры относятся к юрисдикции административных судов и подлежат рассмотрению по правилам административного судопроизводства.