Постановление БП-ВС об административной юрисдикции спора по иску ГАСИ о сносе самостроя к физлицу

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 826/12543/16

Провадження N 11-520апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В.С.,

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Мамонової І.В.,

учасники справи:

представник позивача - Горбач І.А.,

представник відповідача - ОСОБА_4,

представник третьої особи - ОСОБА_5,

розглянула в судовому засіданнікасаційну скаргу ОСОБА_6 як представника ОСОБА_7 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2017 року (суддя Келеберда В.І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року (судді Безименна Н.В., Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.) у справі N 826/12543/16 за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області (далі - ДАБІ; Департамент ДАБІ відповідно) до ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, про зобов'язання вчинити дії та

ВСТАНОВИЛА:

12 серпня 2016 року Департамент ДАБІ звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, в якому просив зобов'язати відповідача знести об'єкт самочинного будівництва за адресою: АДРЕСА_1, що розташований на земельних ділянках з кадастровими номерами: НОМЕР_4, НОМЕР_3, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_1, НОМЕР_2.

Позов мотивовано тим, що внаслідок перевірки суб'єктом владних повноважень встановлено, що ОСОБА_7 виконує будівельні роботи зблокованого багатоквартирного житлового будинку на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, без отримання вихідних даних, без розроблення в установленому порядку проектної документації та без документа, що надає право на виконання будівельних робіт. 17 червня 2016 року Департамент ДАБІ вніс приписи N С-1706/4 про усунення порушень вимог законодавства та N С-1706/5 про зупинення будівельних робіт, яких відповідач не виконав, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим адміністративним позовом.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 24 травня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року, позов задовольнив повністю.

Не погодившись із постановами судів першої та апеляційної інстанцій, представник відповідача - ОСОБА_6 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити провадження в цій справі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій порушили правила предметної юрисдикції, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, у зв'язку із чим підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. На обґрунтування цієї позиції представник відповідача посилається на висновок Верховного Суду України в аналогічному спорі, викладений у постанові від 15 листопада 2016 року у справі N 802/1318/15-а (N 21-1959а16), що не був урахований судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень. До того ж, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги наявність у відповідача дозвільних документів, можливість усунення виявлених порушень та перебудови об'єкта самочинного будівництва, чим допустив неповне з'ясування обставин справи, що призвело до її неправильного вирішення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14 лютого 2018 року відкрив касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_6, а ухвалою від 19 квітня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 14 травня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відповідно до положень частини третьої статті 344 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначив, що з урахуванням визначеної статтею 17 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання позову)юрисдикції адміністративних судів він звернувся до адміністративного суду як суб'єкт владних повноважень на виконання владних управлінських функцій зі здійснення державного архітектурно-будівельного контролю у зв'язку з порушенням забудовником (відповідачем) вимог законодавства з питань будівництва, містобудування та архітектури. На думку позивача, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень вимог статті 244-2 КАС України, оскільки відступили від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі N 802/1318/15-а (N 21-1959а16), з одночасним наведенням відповідних мотивів, а саме наявністю іншої судової практики Верховного Суду України, зокрема постанов від 17 вересня 2014 року у справі N 6-137цс14 та від 24 червня 2015 року у справі N 6-381цс15.

Крім цього, позивач звернув увагу на те, що на об'єкт самочинного будівництва, а саме зблокований багатоквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до чинного законодавства України не може бути зареєстровано право власності. Жодних документів, що надають право на виконання будівельних робіт, а також засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом вказаного об'єкта, Департамент ДАБІ ОСОБА_7 не видавав. У відповідача відсутні документи дозвільного та декларативного характеру, які б надавали право на виконання будівельних робіт, що ним і не спростовується. Суди попередніх інстанцій також установили, що у відповідача немає права на виконання будівельних робіт. У касаційній скарзі представник відповідача не наводить та не зазначає докази на підтвердження наявності дозвільних документів, а лише вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував їх наявність. До того ж в результаті здійснення відповідачем будівельних робіт порушені права інших осіб, що підтверджується численними заявами та скаргами громадян - жителів с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського р-ну Київської області. На думку позивача, виконання відповідачем одночасно всіх вимог, зазначених у приписі від 17 червня 2016 року N С-1706/4, є неможливим, а тому спірний об'єкт самочинного будівництва підлягає знесенню.

Представник третьої особи ОСОБА_8 - ОСОБА_5 у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що цей позов подано у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а тому цей спір є публічно-правовим і відповідно до приписів частини першої, пункту 5 частини другої статті 17 КАС України на нього поширюється юрисдикція адміністративних судів. При цьому новостворене нерухоме майно стає об'єктом цивільних правовідносин з моменту державної реєстрації. Проте право власності за відповідачем на спірний об'єкт не зареєстровано, а тому його твердження щодо наявності між сторонами у справі цивільних правовідносин не ґрунтується на матеріалах справи. На думку третьої особи, законодавством не передбачено право на отримання дозволу на будівництво тоді, коли об'єкт будівництва вже майже збудований, у зв'язку із чим посилання скаржника на можливість усунення ним порушень містобудівного законодавства є безпідставними.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити з викладених у ній мотивів.

Представники позивача та третьої особи заперечили проти задоволення касаційної скарги з підстав, викладених у відзивах.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи учасників справи, перевіривши матеріали справи, наведені в касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Суди попередніх інстанцій установили, що на підставі скарги громадянки України ОСОБА_9 на незаконне будівництво багатоповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1, направлення Департаменту ДАБІ від 17 червня 2016 року N 371.16/01/П про проведення позапланової перевірки посадовими особами цього Департаменту було проведено позапланову перевірку на об'єкті будівництва за адресою: АДРЕСА_1, що розташований на земельних ділянках з кадастровими номерами: НОМЕР_4, НОМЕР_3, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_1, НОМЕР_2.

Земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 належать ОСОБА_7 на підставі витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 12 травня 2016 року: номер витягу НВ-3206474962016, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1; номер витягу НВ-3206475022016, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3; номер витягу НВ-3206474972016, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4; номер витягу

НВ-3206475102016, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2; номер витягу НВ-3206475072016, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_6; номер витягу НВ-3206474912016, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_5.

За наслідками проведеної перевірки Департаментом ДАБІ складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 17 червня 2016 року, в якому зафіксовано, що замовник будівництва ОСОБА_7 виконує будівельні роботи з будівництва зблокованого багатоквартирного житлового будинку на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, без отримання вихідних даних (містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, технічні умови, завдання на проектування), без розробленої в установленому порядку проектної документації (в тому числі стосовно її відповідності вимогам пунктів 4.1, 4.2, 4.3 ДБН А.2.2-3-2014 щодо складу та змісту проектної документації на будівництво та в об'ємі, передбаченому додатком "Д" ДБН А.2.2-3-2014) та без документа, що надає право на виконання будівельних робіт (декларація про початок виконання будівельних робіт), чим порушено статті 24, 29, 30, 31, 34, 36 Закону України від 17 лютого 2011 року N 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон N 3038-VI). До того ж замовником будівництва ОСОБА_7 не забезпечено здійснення авторського та технічного нагляду під час виконання будівельних робіт на вказаному об'єкті будівництва, чим порушено статтю 11 Закону України від 20 травня 1999 року N 687-XIV "Про архітектурну діяльність" (далі - Закон N 687-XIV).

17 червня 2016 року з метою усунення виявлених за результатами перевірки порушень Департамент ДАБІ видав ОСОБА_10 припис N С-1706/4 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та припис N С-1706/5 про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства.

Так, приписом від 17 червня 2016 року N С-1706/4 Департамент ДАБІ вимагав до 16 липня 2017 року усунути порушення, викладені в акті перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 17 червня 2016 року, а приписом від 17 червня 2016 року N С-1706/5 зупинити виконання будівельних робіт з 30 червня 2016 року.

У подальшому на підставі направлення Департаменту ДАБІ для проведення позапланової перевірки від 04 серпня 2016 року N 635.16/01 позивач провів позапланову перевірку виконання відповідачем вимог вищевказаних приписів, за наслідками якої склав акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 10 серпня 2016 року. У цьому акті зафіксовано факт невиконання замовником будівництва ОСОБА_7 вимог приписів від 17 червня 2016 року N С-1706/4 та N С-1706/5, а саме: відповідно до єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів відсутні станом на 10 серпня 2016 року відомості про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, немає інформації щодо видачі документів дозвільного та декларативного характеру про початок виконання підготовчих та будівельних робіт на земельній ділянці або документів, які б свідчили про виконання вимог приписів, що у свою чергу свідчить про порушення ОСОБА_7 вимог статті 41 Закону N 3038-VI.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_7 вказаних приписів позивач звернувся до суду з позовом про знесення об'єкта самочинного будівництва за адресою: АДРЕСА_1.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що відповідач без розроблення проектної документації та відповідних дозвільних документів провів будівництво багатоповерхового будинку на земельних ділянках, які не були відведені для цієї мети та мають інше цільове призначення, а також не виконав у встановлений строк вимог приписів Департаменту ДАБІ про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та про зупинення підготовчих і будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства, що є підставою для зобов'язання ОСОБА_7 знести об'єкт самочинного будівництва. При цьому суди попередніх інстанцій виходили з того, що цей адміністративний позов подано у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, з огляду на що цей спір є публічно-правовим, а відтак свідчить про поширення на нього в силу приписів частини першої, пункту 5 частини другої статті 17 КАС України адміністративної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими ці висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та вирішення справи судом першої інстанції) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 5 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

На підставі пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4, 5, 19 та 46 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, а також право суб'єкта владних повноважень звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.

При цьому визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону N 687-XIV для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Згідно із частиною третьою статті 6 Закону N 3038-VI органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Примірне положення про органи державного архітектурно-будівельного контролю затверджується Кабінетом Міністрів України.

Статтею 13 Закону N 687-XIV визначено, що до уповноважених органів містобудування та архітектури належать, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року N 294 затверджено Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, відповідно до пункту 1 якого ДАБІ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

За змістом статті 41 Закону N 3038-VI державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об'єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом. Позаплановою перевіркою вважається перевірка, що не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю. Підставою для проведення позапланової перевірки є, зокрема, звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб'єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

Відповідно до частини першої статті 38 Закону N 3038-VI у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

Аналіз наведених вище положень частини першої статті 38 Закону N 3038-VI у взаємозв'язку з нормами частини першої статті 41 цього ж Закону дає підстави для висновку про те, що в разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, орган державного архітектурно-будівельного контролю уповноважений видати припис про усунення порушень. Цей припис є обов'язковою передумовою для можливості контролюючого органу звернутися до суду на підставі частини першої статті 38 цього Закону у зв'язку з його невиконанням.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю діє як суб'єкт владних повноважень послідовно, в чітко визначеному порядку. Зокрема, такий орган, наділений контролюючими функціями, видає припис, який є обов'язковим до виконання і може бути оскаржений до суду. Оскільки дії щодо видання припису є публічно-правовими, то й подальше звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру.

Звертаючись до суду з позовом про знесення об'єкта самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб'єкт владних повноважень діє з метою захисту не своїх приватних прав та інтересів, а прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав, а також з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил.

При цьому звернення органу державного архітектурно-будівельного контролю до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта здійснюється ним як суб'єктом владних повноважень на підставі частини першої статті 38 Закону

N 3038-VI, що з огляду на вказані вище норми статей 2-4, 17 та 50 КАС України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та вирішення справи судом першої інстанції), а також статей 2, 4, 5, 19 та 46 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), свідчить про належність такого спору до юрисдикції адміністративних судів.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір, який є предметом цього розгляду, є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованого об'єкта містобудування. Справа за позовом такого суб'єкта владних повноважень, який звернувся до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта на підставі частини першої статті 38 Закону N 3038-VI, належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 та 11 квітня 2018 року (справи N 14-48цс та N 11-96апп18 відповідно).

У постанові від 11 квітня 2018 року у справі N 11-96апп18 Велика Палата Верховного Суду, навівши відповідні обґрунтування, відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 15 листопада 2016 року у справі N 802/1318/15-а, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання представника відповідача в касаційній скарзі на те, що цей спір має приватноправовий характер, оскільки відповідно до долученого до матеріалів справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 травня 2017 року за відповідачем зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 547 кв. м (житлова площа 381,1 кв. м), що знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером НОМЕР_1 (а. с. 63, том 2), з огляду на те, що згідно з указаним витягом за відповідачем зареєстровано право власності на багатоквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2. Водночас, як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, предметом розгляду цієї справи є знесення об'єкта самочинного будівництва за іншою адресою: АДРЕСА_1.

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору по суті, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

Згідно із частиною першою статті 34 Закону N 3038-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) замовник має право виконувати будівельні роботи після:

1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України;

2) реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності;

3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону N 3038-VI право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах будівництва, що належать до IV і V категорій складності, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Як було зазначено вище, частиною першою статті 38 Закону N 3038-VI передбачено, що в разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

Отже, позов про знесення самочинно збудованого об'єкта містобудування може бути пред'явлено органом державного архітектурно-будівельного контролю до суду в разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимог, встановлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Відповідно до частини десятої статті 41 Закону N 3038-VI суб'єкт господарювання має право звернутися до суду щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності посадових осіб органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Згідно із частиною другою статті 38 Закону N 3038-VI за рішенням суду самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов'язаних зі знесенням об'єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво. У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об'єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством.

На підставі статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина перша). Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга). У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома).

Відповідно до частини третьої статті 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться, зокрема, щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, - сільською, селищною, міською радою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення.

Як установили суди попередніх інстанцій, цільове призначення земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1, на яких здійснюється будівництво багатоповерхового будинку, згідно з даними Державного земельного кадастру - 02.01, а саме для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Згідно з класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року N 548 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за N 1011/18306), для будівництва відповідного багатоквартирного будинку, що здійснюється ОСОБА_7, має бути відведена земельна ділянка з цільовим призначенням - 02.03, тобто для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Станом на 10 серпня 2016 року інформація щодо видачі документів дозвільного і декларативного характеру на початок виконання підготовчих та будівельних робіт з будівництва багатоповерхового будинку за вказаними адресами відсутня, як відсутні й належним чином затверджений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок за вказаними вище адресами та щодо зміни їх цільового призначення, чим допущено відповідачем істотні порушення будівельних норм і правил.

Отже, відповідач без розробленої проектної документації та відповідних дозвільних документів провів будівництво багатоповерхового будинку на земельних ділянках, які не були відведені для цієї мети та мають інше цільове призначення, що відповідно до частини першої статті 376 ЦК України дає підстави для визначення цього будинку об'єктом самочинного будівництва.

У зв'язку з виявленими порушеннями містобудівного законодавства 17 червня 2016 року Департаментом ДАБІ видано ОСОБА_7 як особі, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, припис N С-1706/4 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та припис N С-1706/5 про зупинення підготовчих і будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства, яких станом на 10 серпня 2016 року відповідач не виконав.

Вказані приписи Департаменту ДАБІ є чинними, відомості про їх оскарження відповідачем відсутні. Доказів про те, що відповідачем вживалися заходи з метою усунення зазначених у приписах порушень, ОСОБА_7 не надано.

Ураховуючи те, що відповідач без розроблення проектної документації та відповідних дозвільних документів з істотними порушеннями будівельних норм і правил провів будівництво багатоповерхового будинку на земельних ділянках, які не були відведені для цієї мети та мають інше цільове призначення, а також не виконав у встановлений строк вимоги приписів Департаменту ДАБІ про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та про зупинення підготовчих і будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства, Велика Палата Верховного Суду на підставі положень статті 376 ЦК України вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ДАБІ в особі Департаменту ДАБІ про зобов'язання ОСОБА_7 знести об'єкт самочинного будівництва.

При цьому відсутність у відповідача проектної документації, здійснення будівництва без отримання вихідних даних (містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, технічних умов, завдання на проектування) унеможливлює зобов'язання ОСОБА_7 провести перебудову об'єкта самочинного будівництва.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки судові рішення прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків судів першої та апеляційної інстанцій скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_6 як представника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий: Князєв В.С.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко

С.В. Бакуліна Л.І. Рогач

В.В. Британчук І.В. Саприкіна

Д.А. Гудима О.М. Ситнік

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Лященко Н.П.

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что спор, который является предметом настоящего рассмотрения, является публично-правовым, поскольку возник при участии субъекта властных полномочий, который реализует в спорных правоотношениях предоставленные ему действующим законодательством властные управленческие функции по выявлению факта самовольного строительства и устранения нарушений путем сноса самовольно построенного объекта градостроительства. Дело по иску такого субъекта властных полномочий, который обратился в суд с иском о сносе самовольно построенного объекта на основании части первой статьи 38 Закона N 3038-VI, относится к юрисдикции административных судов.

Учитывая то, что ответчик без разработки проектной документации и соответствующих разрешительных документов с существенными нарушениями строительных норм и правил провел строительство многоэтажного дома на земельных участках, которые не были отведены для этой цели и имеют другое целевое назначение, а также не выполнил в установленный срок требования предписаний Департамента ГАСК об устранении нарушения требований законодательства в сфере градостроительной деятельности, строительных норм, государственных стандартов и правил и о прекращении подготовительных и строительных работ, не соответствующих требованиям законодательства, суд на основании положений статьи 376 ГК Украины считает обоснованным вывод судов предыдущих инстанций об удовлетворении исковых требований ГАСК в лице Департамента ГАСК об обязательствах ответчика снести объект самовольного строительства. При этом отсутствие у ответчика проектной документации, осуществление строительства без получения исходных данных (градостроительных условий и ограничений застройки земельных участков, технических условий, задания на проектирование) исключает обязательства ответчика провести перестройку объекта самовольного строительства.