Постановление БП-ВС об административной юрисдикции спора по включению вкладчика в перечень на выплату по вкладу и невозможности в судебном порядке оспорить приказ о ничтожности договора

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2018 року

м. Київ

Справа N 127/25132/17

Провадження N 14-453цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року (суддя Король О.П.) та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 13 червня 2018 року (у складі колегії суддів Медяного В.М., Матківської М.В., Сопруна В.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про захист прав споживача банківських послуг, визнання незаконними повідомлень та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" (далі - уповноважена особа Фонду), третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), про захист прав споживача банківських послуг, визнання незаконними повідомлень та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25 квітня 2016 року ОСОБА_3 уклала з Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" (далі - ПАТ "Банк Михайлівський") договір банківського рахунку "Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)" N 980-051-000002312, згідно з умовами якого банк відкрив на її ім'я поточний рахунок N НОМЕР_1, на який позивачем були внесені 50 тис. грн. що підтверджується квитанцією від 25 квітня 2016 року N 5856329.

Позивач мала намір укласти з ПАТ "Банк Михайлівський" депозитний договір, але працівник банку її вмовив укласти такий договір із Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" (далі - ТОВ "ІРЦ") на більш вигідних умовах, зокрема у зв'язку з вищими відсотками по вкладах.

25 квітня 2016 року позивач через повіреного ПАТ "Банк Михайлівський" уклала з ТОВ "ІРЦ" договір "суперкапітал" (новий) N 980-051-000227399 з виплатою процентів щомісячно, згідно з умовами якого ТОВ "ІРЦ" приймає у власність від ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 50 тис. грн та зобов'язується сплачувати їй проценти та повернути кошти у безготівковій формі на поточний рахунок N НОМЕР_1, відкритий у ПАТ "Банк Михайлівський". Зазначені кошти було перераховано на рахунок ТОВ "ІРЦ" 25 квітня 2016 року платіжним дорученням N 5856143.

Рішенням Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 23 травня 2016 року ПАТ "Банк Михайлівський" визнано неплатоспроможним та запроваджено тимчасову адміністрацію в банку.

А рішенням Правління НБУ від 12 липня 2016 року відкликано банківську ліцензію ПАТ "Банк Михайлівський" і розпочато процедуру ліквідації банку.

18 серпня 2016 року позивач подала заяви уповноваженій особі Фонду про включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та про надання довідки про стан поточного рахунку N НОМЕР_1.

Відповідно до довідки ПАТ "Банк Михайлівський" N 3Г31 (К)/19528 від 16 вересня 2016 року про стан рахунку N НОМЕР_1 відображено перерахування 19 травня 2016 року на цей рахунок коштів в сумі 50 тис. 816 грн. 99 коп. від ТОВ "ІРЦ". Також у вказаній довідці зазначено, що зарахування зазначених коштів є нікчемним правочином в силу положень статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI).

На заяву позивача про включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, позивачка отримала від уповноваженої особи Фонду повідомлення від 16 вересня 2016 року N 3Г1 (К)/19527/1 про нікчемність правочину, у якому зазначено, що переказ коштів (транзакція), здійснений ТОВ "ІРЦ" в сумі 50 тис. 816 грн 99 коп. з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором N 980-051-000227399 від 25 квітня 2016 року" на рахунок N НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3, є нікчемним.

21 лютого 2017 року ОСОБА_3 було подано заяву до ПАТ "Банк Михайлівський" про включення до переліку вкладників та відшкодування їй коштів на підставі Закону України від 15 листопада 2016 року N 1736-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг".

Листом від 3 жовтня 2017 року за підписом представника ПАТ "Банк Михайлівський" ОСОБА_3 було повідомлено про те, що укладений нею договір з ТОВ "ІРЦ" "суперкапітал" (новий) з виплатою процентів щомісячно від 25 квітня 2016 року N 980-051-000227399 укладений без участі ПАТ "Банк Михайлівський" як повіреного, а отже, цей договір не відповідає вимогам Закону України від 15 листопада 2016 року N 1736-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг" за своїм суб'єктним складом, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для включення позивача до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.

Зважаючи на наведене, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконними повідомлення уповноваженої особи Фонду про визнання переказу коштів нікчемним та бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо не включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано незаконними повідомлення про нікчемність правочину уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2016 року N 3Г1 (К)/19527/1 щодо визнання нікчемною операції переказу коштів (транзакції) ТОВ "ІРЦ" 19 травня 2016 року в сумі 50 тис. 816 грн 99 коп. на рахунок N НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3, та повідомлення від 3 жовтня 2017 року N 3Г/22438 про відсутність правових підстав про включення ОСОБА_3 до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; зобов'язано уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ "Банк Михайлівський", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на суму 50 тис. 816 грн 99 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що визнання нікчемним правочину позивача з вищенаведених підстав є таким, що суперечить частині третій статті 38 Закону N 4452-VI, оскільки вказана норма не містить такої підстави для визнання правочину нікчемним, як перерахунок коштів з рахунку юридичної особи на рахунки фізичних осіб. Судом враховано, що 19 травня 2016 року банком було здійснено лише переказ коштів з банківського рахунку ТОВ "ІРЦ" на банківський рахунок позивача у ПАТ "Банк Михайлівський", а отже, банк лише здійснив банківську операцію з переказу коштів позивача, не маючи на вказані кошти жодних речових прав, при цьому їх переказ відбувся до запровадження тимчасової адміністрації та до введення ліквідаційної процедури, а саме до 23 травня 2016 року.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 13 червня 2018 року апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції вмотивоване тим, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що перерахунок (повернення) грошових коштів від ТОВ "ІРЦ" на банківський рахунок позивача та визнання таких операцій (транзакцій) з перерахування грошових коштів не може бути визнано нікчемними правочинами за приписами статті 215 ЦК України та статті 38 Закону N 4452-VI, у зв'язку з чим повідомлення відповідача про нікчемність правочину є незаконними. Щодо доводів відповідача про порушення предметної юрисдикції апеляційний суд зазначив, що спір у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки питання визначення юрисдикції уже вирішувалось у цій справі. Зокрема, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада 2017 року відмовлено у відкритті провадження у цій справі, оскільки заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства. Проте ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 27 грудня 2017 року зазначену ухвалу скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, оскільки встановлено, що ця справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У липні 2018 року уповноважена особа Фонду звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, а провадження у справі закрити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, у тому числі оскарження дій чи бездіяльності уповноваженої особи, зобов'язання вчинити певні дії, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Крім того, особа, яка подала касаційну скаргу, вказувала на те, що між позивачем і ТОВ "ІРЦ" було укладено договір позики, а не договір банківського вкладу, за умовами якого кошти позивача були передані у власність ТОВ "ІРЦ". Зазначений договір позики є двостороннім, укладений позивачем безпосередньо з ТОВ "ІРЦ" без участі банку як повіреного, а кошти що вносились/отримувались за цим договором, по своїй природі не є вкладом згідно із Законом України від 7 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон N 2121-III) та Закону N 4452-VI. А тому гарантії Закону N 4452-VI не поширюються на спірні правовідносини.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 26 вересня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.

Одним із доводів касаційної скарги є посилання на порушення судами правил предметної юрисдикції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону Українивід 2 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закону N 2147-VIII)).

Разом з тим відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Правовідносини у цій справі врегульовано Законом N 4452-VI.

Цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ (стаття 1).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Згідно з положеннями статті 27 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом N 4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням встановленого частиною першою статті 26 Закону N 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі N 820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі N 826/1476/15, від 3 жовтня 2018 року у справі N 367/2089/15-ц та інших.

Крім того, суди помилково прийняли до розгляду вимоги позивача про визнання незаконним повідомлення уповноваженої особи Фонду щодо визнання переказу коштів (транзакції) нікчемним.

Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону N 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону N 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не рішення (наказу, розпорядження, повідомлення тощо) уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Зазначене рішення не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), а тому не може порушувати будь-які права цих осіб унаслідок прийняття такого рішення. Таким чином, права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку (наказу, розпорядження, повідомлення, тощо), сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа згаданого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його незаконним, а тому позовні вимоги про визнання незаконними повідомлення про нікчемність правочину уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними операції переказу коштів (транзакції) ТОВ "ІРЦ" на рахунок позивача не можуть бути розглянуті у судовому порядку (в тому числі в адміністративних судах).

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі N 910/12294/16, від 16 травня 2018 року у справі N 910/24198/16, від 4 липня 2018 року у справі N 819/353/16, від 4 липня 2018 року у справі N 815/5392/16, від 22 серпня 2018 року у справі N 813/1061/16, від 22 серпня 2018 року у справі N 805/5104/15-а.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити, оскільки цей спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, то він не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому вимоги позивача про визнання незаконним повідомлення уповноваженої особи Фонду щодо визнання переказу коштів (транзакції) нікчемним не підлягають розгляду у судовому порядку.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року та постанова Апеляційного суду Вінницької області від 13 червня 2018 року підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 255, 409, 414, 415 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 13 червня 2018 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про захист прав споживача банківських послуг, визнання незаконними повідомлень та зобов'язання вчинити певні дії - закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

[ANTIRAID]

Большая палата продемонстрировала в этом решении свое предвзятое и циничное отношение при абсолютно необоснованном выборе юрисдикции. Отменяя законное решение защитившее права истца, большая палата не указала, что именно было принято не так и что будет так в административной юрисдикции.

Фактически можно в очередной раз констатировать отсутствие какого-либо обоснования для выбора юрисдикции и зависимости этого исключительно от настроения и погоды.