Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора по отменен действий регистратора вытекающих из наследственного дела

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 203/3370/17

Провадження N 11-752апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 в інтересах малолітнього ОСОБА_4 до державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області Сакалюка Сергія Георгійовича (далі - Державний реєстратор) про скасування рішення

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанови Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 1 грудня 2017 року (суддя Єдаменко С.В.) та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року (судді Щербак А.А., Баранник Н.П., Малиш Н.І.),

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2017 року ОСОБА_3 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним і нечинним внесений Державним реєстратором запис від 29 березня 2017 року N 19790981 про підставу виникнення у ОСОБА_6 права власності - "рішення суду, серія та номер: б/н, справа N 200/8749/15-ц, виданий 5 липня 2016 року, видавник: Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська".

На обґрунтування позову ОСОБА_3 послався на те, що він діє в інтересах малолітнього сина, який є сином і ОСОБА_6, що померла у жовтні 2013 році. Вважає, що дії відповідача порушують права малолітньої дитини, позбавляючи його спадкового майна.

Під час розгляду справи суди встановили такі фактичні обставини.

1 грудня 2001 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Слободян Є.Б. за реєстровим N 11194. Право власності ОСОБА_6 на вказану квартиру зареєстровано в Комунальному підприємстві "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради за N 496-477.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується копією повторного свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції 4 червня 2015 року.

У провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська знаходилась цивільна справа N 200/8749/15-ц про визнання недійсним договору дарування від 1 грудня 2001 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6

При цьому суди у цивільному провадженні встановили, що позивач ОСОБА_9 та відповідач ОСОБА_7 уклали шлюб 25 липня 1969 року.

22 червня 1999 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

1 грудня 2001 року ОСОБА_7 подарувала вказану квартиру доньці ОСОБА_6

У жовтні 2013 року ОСОБА_6 померла. ОСОБА_9 як батько померлої звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті доньки ОСОБА_6 та дізнався, що спірна квартира входить до спадкової маси та належить спадкодавцю на підставі договору дарування, укладеного ще в 2001 році без його згоди.

ОСОБА_3 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 як відповідач у цій справі заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що ОСОБА_9 був обізнаний про факт укладання договору дарування квартири.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 5 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2017 року, позов задоволено. Договір визнано недійсним, скасовано реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_6

На підставі зазначеного Державний реєстратор вніс 29 березня 2017 року до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію за померлою ОСОБА_6 права власності на квартиру, а в подальшому - 13 квітня 2017 року - про скасування реєстрації права власності згідно з рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 5 липня 2016 року.

Не погодившись із зазначеними вище діями Державного реєстратора, ОСОБА_3 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 звернувся із цим позовом до суду.

Кіровський районний суд м. Дніпропетровська постановою від 1 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовив. При цьому зазначив, що відповідач, відповідно до вимог статті 26 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вніс до Реєстру прав власності на нерухоме майно відомості про право власності померлої ОСОБА_6 на підставі документа, виданого до 1 січня 2013 року, з метою його подальшого скасування.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 28 лютого 2018 року скасував постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 1 грудня 2017 року, провадження в адміністративній справі закрив.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що цей спір не є публічно-правовим, а випливає зі спадкових відносин і має вирішуватися судом за правилами цивільного судочинства.

У квітні 2018 року ОСОБА_3 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою у якій не погоджуючись із постановами Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року та Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 1 грудня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах, установлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За змістом статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За правилами статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів, на час звернення позивача до суду, належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Разом із тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Отже, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язанііз порушенням прав малолітнього ОСОБА_4 на отримання спадщини після смерті матері - ОСОБА_6, спір не є публічно-правовим, а випливає зі спадкових відносин і має вирішуватися судами в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права та закрив провадження у справі, оскільки ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті та законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Окрім того, не підлягають задоволенню також наведені в касаційній скарзі вимоги про скасування постанови суду першої інстанції, оскільки прийняття такого рішення можливе лише в разі апеляційного перегляду по суті, який у цій справі не відбувся у зв'язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав.

На підставі наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах малолітнього ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата согласилась с выводом суда апелляционной инстанции о том, что поскольку в деле, которое рассматривается, спорные правоотношения связаны с нарушением прав малолетнего на получение наследства после смерти матери, то спор не является публично-правовым, а следует из наследственных отношений и должен решаться судами в порядке гражданского судопроизводства.