Постановления БП-ВС об административной юрисдикции спора по оспариванию исполнительного сбора при обращении взыскания на предмет ипотекия

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 826/5195/17

Провадження N 11-801апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачаЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року (суддя Клименчук Н.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року (судді Костюк Л.О., Бужак Н.П., Твердохліб В.А.) у справі N 826/5195/17 за позовом ОСОБА_3 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС) про визнання протиправною і скасування постанови та

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Департаменту ДВС про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС (далі - державний виконавець) Думанської Аліни Леонідівни від 23 березня 2017 року ВП N 48139462 про стягнення з ОСОБА_3 490 тис. 574 грн.

На обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що державний виконавець, вказуючи у постанові про відкриття виконавчого провадження про необхідність самостійно виконати рішення суду у семиденний строк, не зазначив у який спосіб боржник може добровільно виконати рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів. З огляду на це виконавчий збір як санкція відповідальності майнового характеру не може бути застосована до особи, яка самостійно з об'єктивних причин у семиденний строк не могла виконати вимогу державного виконавця. Враховуючи приписи частини другої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) та частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з позовом про скасування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 18 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАС України.

Не погодившись із зазначеними ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що оскаржувані судові рішення суперечать положенням частини другої статті 74 Закону N 1404-VIII та статті 181 КАС України, за правилами яких рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Крім того, оскаржувану постанову державний виконавець виніс поза межами виконавчого провадження N 48139462, оскільки 23 березня 2017 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа від 07 жовтня 2014 року N 2/331/641/14 2-881/2011, виданого Жовтневим районним судом міста Запоріжжя в цивільній справі.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 22 червня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 червня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 серпня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.

З матеріалів позовної заяви убачається, що рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 19 червня 2014 року в цивільній справі N 2-881/2011 (провадження N 2/331/641/14) задоволено частково позов Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" до ОСОБА_3, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "МКС-Інвест", про звернення стягнення на предмет іпотеки.

07 жовтня 2014 року Жовтневий районний суд міста Запоріжжя видав виконавчий лист N 2/331/641/14 2-881/2011.

Постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження N 48139462 з виконання виконавчого листа N 2/331/641/14 2-881/2011.

23 березня 2017 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження N 48139462.

Цього ж дня державний виконавець виніс постанову про стягнення з боржника - ОСОБА_3 виконавчого збору в розмірі 490 тис. 574 грн.

Вважаючи протиправною постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про її скасування.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, окружний адміністративний суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що оскаржувану постанову державний виконавець виніс у межах виконавчого провадження N 48139462, відкритого з виконання виконавчого листа N 2/331/641/14 2-881/2011, виданого Жовтневим районним судом міста Запоріжжя за результатами розгляду цивільної справи, а тому на підставі частини першої статті 74 Закону N 1404-VIII цей позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ.

Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб'єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законіна вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.

На час відкриття виконавчого провадження N 48139462 чинним був Закон України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження", статтею 1 якого визначалося, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

На час прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця від 23 березня 2017 року набрав чинності Закон N 1404-VIII.

Відповідно до пунктів 6, 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1404-VIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

За нормами статті 2 вказаного Закону (тут і далі - у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад, зокрема забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно зі статтею 1 Закону N 1404-VІІІвиконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 39 Закону N 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки.

Частиною третьою статті 40 Закону N 1404-VIII передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, у разі закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 15 частини першої статті 39 Закону N 1404-VIII, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження. Тобто, така постанова виноситься після закінчення виконавчого провадження.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що оскаржувана постанова про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору винесена державним виконавцем в один день із постановою про закінчення виконавчого провадження, що не суперечить наведеним вище положенням частини третьої статті 40 Закону N 1404-VIII. При цьому, виходячи з приписів вказаного Закону, винесенню державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору передувало винесення вказаною посадовою особою постанови про закінчення виконавчого провадження N 48139462.

Згідно із частиною другою статті 74 Закону N 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини першої статті 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Аналіз наведених правових положень у сукупності з обставинами цієї справи дають підстави для висновку, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону N 1404-VIII, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця.

Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 127/9870/16-ц та від 20 вересня 2018 року у справі N 821/872/17.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Оскільки судами попередніх інстанцій постановлено ухвали, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням матеріалів позовної заяви до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року скасувати, а матеріали позовної заяви направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.М. Ситнік

О.Р. Кібенко О.С. Ткачук

В.С. Князєв О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что спор по поводу обжалования постановления государственного исполнителя о взыскании исполнительского сбора, принятого во время действия Закона N 1404-VIII, подлежит рассмотрению в порядке административного судопроизводства независимо от того, каким органом, в том числе судом какой юрисдикции, был выдан исполнительный документ находящийся на принудительном исполнении у государственного исполнителя.

[ANTIRAID]

И еще одно подобное постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 813/4440/16

Провадження N 11-852апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Князєва В.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року (судді Обрізко І.М., Кухтей Р.В., Сапіга В.П.),

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Управління ДВС) від 24 жовтня 2016 року ВП N 48388641 про стягнення 431801,33 грн виконавчого збору.

2. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначив, що стосовно нього існує дві постанови про стягнення 431801,33 грн виконавчого збору при примусовому виконанні одного й того ж виконавчого листа від 01 жовтня 2014 року N 464/11058/13-ц, а саме від 15 грудня 2014 року ВП N 45521598 та від 24 жовтня 2016 року ВП N 48388641, що призводить до подвійного стягнення виконавчого збору на користь держави, тому оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню. На думку позивача, постанова про стягнення виконавчого збору приймається при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю, тому відповідач протиправно прийняв оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору при повторному зверненні стягувача до Управління ДВС з виконавчим листом N 464/11058/13-ц, виданим 01 жовтня 2014 року Сихівським районним судом м. Львова.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 28 лютого 2017 року відмовив у задоволенні позову. Суд виходив з того, що оскільки постанову від 15 грудня 2014 року ВП N 45521598 про стягнення виконавчого збору не було виконано, строк для її пред'явлення закінчився 16 грудня 2015 року, тому за повторним зверненням стягувача, керуючись частиною третьою статті 40 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", відповідач виніс постанову від 24 жовтня 2016 року ВП N 48388641 про стягнення виконавчого збору, який раніше не був стягнутий. При цьому суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшов висновку про те, що такий спір є справою адміністративної юрисдикції та повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

4. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 травня 2017 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року скасував, провадження у справі закрив та роз'яснив позивачу, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

5. Судове рішення мотивовано тим, що в силу вимог частини четвертої статті 82 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (втратив чинність) та статті 382 Цивільного процесуального кодексу України

(в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори щодо оскарження дій органів державної виконавчої служби по виконанню рішень, ухвал, постанов цивільних судів. Заявлені позовні вимоги мають розглядатися місцевим загальним судом у порядку цивільного судочинства. При цьому апеляційний суд виходив з того, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження".

6. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 19 червня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3, а ухвалою від 09 липня 2018 року суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду прийняв цю справу до провадження та призначив до касаційного розгляду.

7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою

від 11 липня 2018 року справу за позовом ОСОБА_3 до Управління ДВС про визнання протиправною та скасування постанови передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

8. Не погодившись із ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що призвело до закриття провадження у справі.

9. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року, справу направити до цього ж суду для продовження розгляду.

10. Обґрунтовуючи скаргу позивач указує на помилкове, на його думку, незастосування цим судом статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", якою встановлено адміністративну юрисдикцію даного спору.

Рух касаційної скарги

11. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 22 серпня 2018 року прийняла до розгляду справу за позовом ОСОБА_3 до Управління ДВС про визнання протиправною та скасування постанови і призначила її до свого розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.

12. Рішення суду попередньої інстанції переглядається в межах наведених у касаційній скарзі доводів відповідно до статті 341 КАС.

Позиція інших учасників справи

13. Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Установлені судами обставини справи

14. Постановою Управління ДВС від 19 листопада 2014 року відкрито виконавче провадження N 45521598 щодо виконання виконавчого листа N 464/11058/13-ц, виданого 01 жовтня 2014 року Сихівським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_3 4318013,31 грн заборгованості. Боржнику надано строк для добровільного виконання судового рішення до 26 листопада 2014 року та попереджено, що в разі невиконання вказаного рішення у встановлений строк розпочнеться процедура примусового виконання та з боржника підлягатиме стягненню, зокрема, виконавчий збір. У строк, наданий для добровільного виконання, ОСОБА_3 судове рішення не виконав, у зв'язку із чим Управління ДВС прийняло постанову від 15 грудня 2014 року ВП N 45521598 про стягнення з боржника 431801,33 грн виконавчого збору. 24 квітня 2015 року прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (втратив чинність) у зв'язку з відсутністю в боржника майна, на яке може бути звернено стягнення. 22 липня 2015 року стягувач повторно звернувся до Управління ДВС із заявою про звернення до примусового виконання виконавчого листа N 464/11058/13-ц. За наслідком розгляду вказаної заяви 11 серпня 2015 року відкрито виконавче провадження N 48388641. 28 вересня 2016 року листом стягувач повідомив, що кредит за виконавчим листом N 464/11058/13-ц закрито. 24 жовтня 2016 року Управління ДВС прийняло постанову про закінчення виконавчого провадження N 48388641 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" у зв'язку з фактичним виконанням судового рішення. Крім того, Управління ДВС прийняло постанову від 24 жовтня 2016 року ВП N 48388641 про стягнення з боржника 431801,33 грн виконавчого збору. Не погодившись з цією постановою відповідача, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання протиправною і скасування оскаржуваної постанови.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

15. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

16. Частинами першою, третьою статті 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

17. Пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

18. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

19. Згідно із частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

20. Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

21. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

22. За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

23. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

24. Частинами другою, третьою статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" установлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Аналогічна норма була закріплена й у Законі України від 07 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".

25. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

26. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 2 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, як забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

27. За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору.

28. Частиною третьою статті 40 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що в разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

29. Відповідно до частини другої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

30. У касаційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що він оскаржує постанову про стягнення виконавчого збору від 24 жовтня 2016 року, на момент прийняття якої вже був чинним Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", частина друга статті 74 якого встановлює адміністративну юрисдикцію цього спору. Тому застосування апеляційним судом норм Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (втратив чинність) та посилання на правові висновки Верховного Суду України, викладені щодо застосування норм цього Закону, є помилковим.

31. Суди встановили, що на час відкриття виконавчого провадження був чинним Закон України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження". Однак, на час прийняття оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 24 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження".

32. На думку Великої Палати Верховного Суду, положення пункту 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" про те, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, не поширюються на спірні правовідносини, оскільки виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа N 464/11058/13-ц, виданого 01 жовтня 2014 року Сихівським районним судом м. Львова закінчено, а постанову від 24 жовтня 2016 року ВП N 48388641 про стягнення з боржника 431801,33 грн виконавчого збору виділено в окреме провадження.

33. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з висновком апеляційного суду щодо непоширення на спірні правовідносини юрисдикції адміністративних судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

34. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС (в чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

35. Відповідно до частини першої статті 354 КАС (в чинній редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

36. Ураховуючи наведене, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі, а отже, наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування судового рішення.

Висновки щодо розподілу судових витрат

37. За правилами частини шостої статті 139 КАС (в чинній редакції) якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

38. Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду повернула справу на новий розгляд (для продовження розгляду), то немає підстав для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 359 КАС (у чинній редакції), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року скасувати.

3. Справу за позовом ОСОБА_3 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.С. Князєв Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська
 

[ANTIRAID]

И еще одно подобное постановление:

ПОСТАНОВА
Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

Справа N 906/515/17

Провадження N 12-246гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Бакуліної С.В.,

суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Житомирській області) на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 4 липня 2018 року (головуючий Крейбух О.Г., судді Юрчук М.І., Огороднік К.М.) та ухвалу Господарського суду Житомирської області від 18 квітня 2018 року (суддя Сікорська Н.А.), прийняті за результатами розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Юніверсал" (далі - ТОВ "Агро-Юніверсал") на дії державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Житомирській області, у справі Господарського суду Житомирської області N 906/515/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС" (далі - ТОВ "АВІС") до ТОВ "Агро-Юніверсал" про стягнення 4363401,85 грн.

1. Доводи учасників спору щодо скарги

1.1. Господарський суд Житомирської області рішенням від 29 серпня 2017 року стягнув з ТОВ "Агро-Юніверсал" на користь ТОВ "АВІС": 21402,65 грн пені; 22699,22 грн 3 % річних; 202252,34 грн інфляційних; 456000,00 грн штрафу за непоставку соняшнику до 1 січня 2017 року; 456000,00 грн штрафу за непоставку соняшнику до 1 травня 2017 року; 150396,96 грн штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу; 59704,52 грн судового збору; 9122,02 грн витрат на оплату послуг адвоката.

1.2. На виконання рішення Господарського суду Житомирської області 18 грудня 2017 року видано наказ.

1.3. ТОВ "Агро-Юніверсал" звернулось до суду зі скаргою від 6 березня 2018 року на дії державного виконавця, в якій просило:

- визнати неправомірними дії державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Житомирській області Сладь Т.П. у виконавчому провадженні N 55653031 щодо стягнення з ТОВ "Агро-Юніверсал" 137757,77 грн виконавчого збору;

- зобов'язати державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Житомирській області Сладь Т.П. повернути ТОВ "Агро-Юніверсал" грошові кошти в розмірі 137757,77 грн.

1.4. На обґрунтування скарги скаржник посилається на те, що державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Житомирській області Сладь Т.П. безпідставно виніс розпорядження N 55653031 про стягнення з ТОВ "Агро-Юніверсал" 137757,77 грн виконавчого збору, оскільки заходи з примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені Законом України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII), державним виконавцем не вчинялись.

1.5. Заперечення проти скарги обґрунтовані посиланням на те, що виконавчий збір в обов'язковому порядку підлягав стягненню з ТОВ "Агро-Юніверсал", оскільки державний виконавець здійснив ряд заходів з примусового виконання рішення Господарського суду Житомирської області у справі N 906/515/17, а саме:

- виніс постанову про арешт коштів боржника від 6 лютого 2018 року;

- арештував нерухоме та рухоме майно скаржника, що підтверджується постановою про арешт майна боржника від 7 лютого 2018 року;

- у Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), Публічному акціонерному товаристві "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") на підставі постанови про арешт коштів боржника від 6 лютого 2018 року було накладено арешт на кошти ТОВ "Агро-Юніверсал", які знаходяться на рахунках, відкритих у цих установах, у межах суми 1515335,48 грн.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Господарський суд Житомирської області ухвалою від 18 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 4 липня 2018 року, скаргу ТОВ "Агро-Юніверсал" на дії державного виконавця задовольнив частково. Визнав незаконними дії державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Житомирській області у виконавчому провадженні N 55653031 щодо стягнення з ТОВ "Агро-Юніверсал" 137757,77 грн виконавчого збору. У задоволенні решти вимог скарги суд відмовив.

2.2. Судові рішення мотивовано тим, що матеріали виконавчого провадження N 55653031 по виконанню наказу Господарського суду Житомирської області N 906/515/17 від 18 грудня 2017 року не містять доказів на підтвердження виконання судового рішення в примусовому порядку. Державним виконавцем не вчинялись будь-які виконавчі дії, спрямовані на примусове стягнення з боржника суми заборгованості. Навпаки, боржник у добровільному порядку погасив заборгованість перед стягувачем.

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

3.1. Не погодившись із постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 4 липня 2018 року та ухвалою Господарського суду Житомирської області від 18 квітня 2018 року, ВПВР УДВС ГТУЮ у Житомирській області звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просив скасувати зазначені судові рішення та закрити провадження за скаргою ТОВ "Агро-Юніверсал" від 6 березня 2018 року.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги ВПВР УДВС ГТУЮ у Житомирській області зазначив, що спори у справах щодо оскарження постанов про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, винесених державним виконавцем, є публічно-правовими та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

3.3. Оскільки ВПВР УДВС ГТУЮ у Житомирській області оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

4. Позиція Великої Палати Верховного Суду в справі

4.1. Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

4.2. Частиною першою статті 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

4.3. Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

4.4. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом N 1404-VIII, згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

4.5. Частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

4.6. З наведених норм права вбачається, що Законом N 1404-VIII установлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

4.7. Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, розглянувши по суті скаргу ТОВ "Агро-Юніверсал" на дії державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Житомирській області Сладь Т.П. щодо визнання неправомірними його дії у виконавчому провадженні N 55653031 про стягнення з ТОВ "Агро-Юніверсал" 137757,77 грн виконавчого збору, як суд, який видав виконавчий документ на виконання ухваленого ним судового рішення, не звернув уваги на те, що такий спір не підлягає розгляду в межах цієї справи за правилами господарського судочинства, тому припустився порушення відповідних норм процесуального права.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 921/16/14-г/15.

4.8. Доводи відповідача про те, що така правова позиція Великої Палати Верховного Суду не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у справі N 921/16/14-г/15 скаржник оскаржував винесену державним виконавцем постанову про стягнення виконавчого збору, яка є самостійним виконавчим документом, тоді як у цій справі така постанова не виносилася взагалі, а виконавчий збір був стягнутий за розпорядженням державного виконавця, відхиляються Великою Палатою Верховного Суду, оскільки для визначення предметної юрисдикції вирішальне значення має суть оспорюваних дій, а не форма їх вираження.

4.9. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

4.10. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

4.11. Відповідно до частини першої статті 313 ГПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

4.12. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень та закриття провадження за скаргою ТОВ "Агро-Юніверсал" на дії державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Житомирській області.

4.13. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

5. Висновок щодо застосування норм права

5.1. Відповідно до частини другої статті 74 Закону N 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

5.2. Ураховуючи наведене, крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного нормами процесуального законодавства, Закон N 1404-VIII установлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 300-302, 308, 313-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області задовольнити.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 4 липня 2018 року та ухвалу Господарського суду Житомирської області від 18 квітня 2018 року у справі N 906/515/17 - скасувати.

3. Закрити провадження за скаргою б/н від 6 березня 2018 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Юніверсал" на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Д.А. Гудима О.Б. Прокопенко В.І. Данішевська Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв В.Ю. Уркевич