Постановление БП-ВС о возможности нарушить юрисдикцию при оспаривании включения в перечень на выплату в ликвидируемом банке и рассмотреть требование в гражданском, а не административном суде

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

27 лютого 2019 року

м. Київ

Справа N 442/7753/16-ц

Провадження N 14-35цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2018 року (у складі суддів Ванівського О.М., Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта-Банк") Кадирова ВладиславаВолодимировича та Фонду про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є вкладником ПАТ "Дельта Банк" на підставі договору, укладеного між ними 20 лютого 2015 року. Сума вкладу становила 4000,00 доларів США під 5,5 % річних з датою повернення банківського кладу -19 серпня 2015 року. У зв'язку з початком процедури ліквідації банку, ОСОБА_3 звернувся до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" із заявою про виплату коштів за депозитним договором. Натомість банк повідомив йому про нікчемність зазначеного договору на підставі пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI). Ухвалою адміністративного суду у справі з аналогічним предметом позову ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" та Фонду провадження закрито у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Оскільки позивач вичерпав усі способи захисту своїх прав та інтересів як вкладника банку, він звернувся з цивільним позовом до місцевого суду як споживач банківських послуг. Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив зобов'язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" включити його до переліку осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду за вкладами в ПАТ "Дельта Банк", відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) від 20 лютого 2015 року N 008-13525-200215 (далі - Договір) у сумі 4000,00 доларів США, та зобов'язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати за рахунок цієї установи відшкодування ОСОБА_3 як вкладнику ПАТ "Дельта Банк" відповідно до згаданого договору у сумі 4000,00 доларів США.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року позов задоволено. Зобов'язано уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. включити ОСОБА_3 до переліку осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду за вкладами в ПАТ "Дельта Банк", відповідно до Договору у сумі 4000,00 доларів США. Зобов'язано уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати відшкодування за рахунок цієї установи ОСОБА_3 як вкладнику ПАТ "Дельта Банк" відповідно до Договору в сумі 4000,00 доларів США.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з безпідставності розпорядчого рішення про визнання Договору нікчемним, оскільки віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних банків на підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) протягом року до укладення позивачем цього договору становило банківську таємницю і ОСОБА_3 не міг знати її змісту та про встановлені обмеження, що вказує на добросовісність його дій у спірних правовідносинах. Крім того, з дати визнання банку проблемним не було встановлено заборон на укладення депозитних договорів із фізичними особами. З огляду на наведене уповноважена особа Фонду зобов'язана була надати до Фонду інформацію щодо позивача як вкладника, стосовно якого необхідно здійснити виплату на відшкодування коштів за його вкладом за рахунок цієї установи.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито. Роз'яснено ОСОБА_3 право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що правовідносини між Фондом і вкладниками банку, які претендують на отримання відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку. Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і стосується виконання Фондом функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а тому його розгляд належить до компетенції адміністративних судів.

У липні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову апеляційного суду і направити справу на новий апеляційний розгляд.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач звертався з аналогічним позовом у порядку адміністративного судочинства, проте ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року у справі N 813/209/16 провадження у справі було закрито з тих підстав, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з огляду на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, яким визначено, що такі спори підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. 7 жовтня 2016 позивач звернувся до господарського суду з аналогічними вимогами, проте ухвалою Господарського суду міста Києвавід 26 жовтня 2016 року у справі N 910/19307/16у прийнятті його позовної заяви відмовлено з тих підстав, що вона не підлягає розгляду в господарських судах України. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 18 квітня та 23 травня 2018 року у справах N 813/921/16 та N 820/3770/16 відступила від зазначеного висновку Верховного Суду України, вказавши, що такі спори підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Оскільки позивач вичерпав усі можливі способи реалізації свого права на судовий захист, він позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом у порядку цивільного судочинства. У постанові від 4 липня 2018 року у справі N 461/519/17 в аналогічній ситуації Велика Палата Верховного Суду з метою забезпечити позивачці право на судовий захист та справедливий судовий розгляд вважала за можливе розглянути за правилами цивільного судочинства справу, яка переглядалась у касаційному порядку в частині позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПAT "Дельта Банк" надати Фонду на затвердження додаткову інформацію про вкладника стосовно включення його до загального реєстру вкладників цього банку.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали та надано строк на подання відзиву.

У відзиві на касаційну каргу уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на те, що за сталою практикою Великої Палати Верховного Суду справи такої категорії підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 13 грудня 2018 року призначив справу до судового розгляду, а ухвалою від 16 січня 2019 року - передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що ОСОБА_3 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції (частина шоста статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 5 лютого 2019 року справу прийнято та призначено до розгляду.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 20 лютого 2015 року між ПАТ "Дельта Банк" і ОСОБА_3 (вкладник) укладено Договір, згідно з умовами якого позивач вніс на депозитний рахунок банку 4000,00 доларів США під 5,5 % річних з датою повернення банківського кладу - 19 серпня 2015 року.

2 березня 2015 року на підставі постанови Правління НБУ виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 2 березня 2015 року за N 51, згідно з яким з 3 березня до 2 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію в ПАТ "Дельта Банк", розпочато процедуру виведення цього банку з ринку та призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 8 квітня 2015 року N 71 продовжено строк запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" до 2 вересня 2015 року.

3 серпня 2015 року рішенням виконавчої дирекції Фонду N 147 строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" продовжено до 2 жовтня 2015 року.

21 липня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" із заявою про виплату коштів за депозитним договором.

Натомість ПАТ "Дельта Банк" листом від 23 вересня 2015 року N 8821/2192 повідомило позивачу про нікчемність Договору на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI.

Постановою Правління НБУ від 2 жовтня 2015 року N 664 відкликано банківську ліцензію та запроваджено процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 2 жовтня 2015 року N 181 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 5 жовтня 2015 року до 4 жовтня 2017 року та призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації цього банку Кадирова В.В.

20 лютого 2017 року рішенням виконавчої дирекції Фонду N 619 продовжено строк процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" до 4 жовтня 2019 року.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом із тим відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 7 КАС України). Термін "публічно-правовий спір" охоплює в тому числі спори, у яких хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій) (пункт 2 частини першої статті 7 КАС України).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Законом N 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами; акумулювання коштів, отриманих з джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Крім того, відповідно до статті 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону N 4452-VI (у редакції, чинній до 12 серпня 2015 року) Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Нормами статті 27 Закону N 4452-VI установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, і покладено на уповноважену особу Фонду обов'язок складати перелік вкладників та визначати розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду, а також перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Здійснення виплати гарантованих сум відшкодування покладено на Фонд та визначено порядок здійснення розрахунків з вкладниками (стаття 28 цього Закону).

За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм Фонд є державною спеціалізованою установою, юридичною особою публічного права, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня у справі N 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16, від 6, 13 та 20 червня 2018 року у справах N 813/6392/15, N 820/12122/15 та N 813/5250/15 відповідно.

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_3 уже звертався до адміністративного суду (справа N 813/209/16) з позовними вимогами зобов'язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. включити позивача до переліку осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду за вкладами в ПАТ "Дельта Банк", відповідно до Договору в сумі 4000,00 доларів США, та зобов'язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати за рахунок цієї установи відшкодування ОСОБА_3 як вкладнику ПАТ "Дельта Банк" відповідно до Договору в сумі 4000,00 доларів США.

Однак ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року, яка набрала законної сили, провадження у справі N 813/209/16 було закрито, оскільки суд, урахувавши правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, дійшов висновку про те, що цей спір виник на стадії ліквідації (банкрутства) банку, тому підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

7 жовтня 2016 року ОСОБА_3 звернувся з аналогічним позовом до Господарського суду міста Києва, який ухвалою від 26 жовтня 2016 року у справі N 910/19307/16 відмовив у прийнятті позовної заяви з тих підстав, що вона не підлягає розгляду в господарських судах України.

Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, про що зазначено в її постановах від 18 квітня у справі N 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16, від 6, 13 та червня 2018 року у справах N 813/6392/15, N 820/12122/15 та N 813/5250/15 відповідно.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.

У цьому пункті закріплене право на суд разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), заява N 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria), заява N 36760/06, § 230).

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України" (заяви N 7714/06 та N 23654/08), в якому ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників усупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі "Андрієвська проти України" (заява N 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13, 14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" (заява N 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" (заява N 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду її позову за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).

Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду, не відступаючи від правових висновків, викладених нею у наведених постановах, з метою забезпечити позивачу право на судовий захист та справедливий судовий розгляд вважає за можливе розглянути цю справу за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Оскільки постанова апеляційного суду про закриття провадження у справі перешкоджає провадженню у справі, рішення суду першої інстанції не було предметом апеляційного розгляду щодо фактичних обставин, від установлення яких залежить правильне визначення характеру спірних правовідносин, застосування відповідних їм норм матеріального права та вирішення позовних вимог, то постанова Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2018 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку справа направляється на розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 402-404, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2018 року скасувати, справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Г. Яновська О.Р. Кібенко

[ANTIRAID]

Это решение ярчайшая демонстрация того, что вопрос юрисдикций для такого типа споров выдуман искусственно лицами с недостаточным образованием и громадными амбициями. При этом они уже понимают, что своими незаконными выводами они полностью уничтожили правовую определенность в стране. И самое печальное, что продолжают уничтожать.

В этом постановлении, в отличие от ранее принятого с советом обратиться в апелляцию другой юрисдикции и попросить восстановить срок для обжалования, Большая палата отошла от своего ранее осуществленного совета и то ли в зависимости от погоды или давления во взаимосвязи с направлением ветра решила все таки не заниматься откровенным издевательством над сторонами и согласилась все таки с возможностью рассмотреть спор в другой юрисдикции.

Таким образом рассмотрение дела по одним и тем же нормам материального права судами разных юрисдикций является обоснованным и законным.

 

[0720]

это уже не первая такая постанова

 

[ANTIRAID]

4 часа назад, 0720 сказал:

это уже не первая такая постанова

 

в прошлій раз они указали, что раз нет еще решения апелляции, то идите туда еще и там посудитесь

[0720]

47 minutes ago, ANTIRAID said:

в прошлій раз они указали, что раз нет еще решения апелляции, то идите туда еще и там посудитесь

нет, я о другом постановлении