Постановление БП-ВС об освобождении от уплаты судебного сбора потребителя при взыскании депозита с ФГВФЛ

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

15 травня 2019 року

м. Київ

Справа N 817/777/16 (К/9901/6605/18)

Провадження N 11-11апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов?язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд) та зобов?язати відповідача виплатити та перерахувати позивачці відсотки по договору банківського вкладу (депозиту) у розмірі 3 537,20 дол. США в гривневому еквіваленті.

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 зазначила, що рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2015 року з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" (далі - ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива") на користь ОСОБА_3 стягнуто 3 537,20 дол. США, що еквівалентно 83 188,41 грн ненарахованих відсотків за договором банківського вкладу. Однак ці кошти ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" не виплатив, оскільки постановою Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року N 408 цей банк віднесено до категорії неплатоспроможних.

За позицією позивачки, після запровадження з 24 червня 2015 року в ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію спірні кошти (відсотки за договором банківського вкладу) підлягають стягненню саме з ФГВФО.

Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 30 травня 2016 року залишив позов ОСОБА_3 без руху та встановив позивачці строк для сплати судового збору.

06 червня 2016 року позивачка направила до суду першої інстанції заяву, у якій зазначила, що вона звільнена від сплати судового збору за цей позов на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон N 1023-XII), як споживач послуг банку.

14 червня 2016 року Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою повернув ОСОБА_3 її позовну заяву разом з доданими до неї документами.

Не погоджуючись із зазначеною вище ухвалою, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, яка ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2016 року була повернута скаржниці у зв?язку з несплатою судового збору.

ОСОБА_3 оскаржила в касаційному порядку ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2016 року про повернення її позову. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 серпня 2016 року повернув цю касаційну скаргу скаржниці, оскільки вона не сплатила судовий збір за подання такої скарги. При цьому суд касаційної інстанції дійшов висновку, що укладання договору банківського вкладу (депозиту) не є відносинами споживчого кредитування у розумінні Закону N 1023-XII, а тому позивачка не звільнена від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 цього Закону.

Не погодившись з таким рішенням касаційного суду, 05 вересня 2016 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року з підстав, установлених п. 2 ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду), у якій просила скасувати ухвалу суду касаційної інстанції від 18 серпня 2016 року та направити справу до відповідного суду для продовження розгляду.

Верховний Суд України ухвалою від 17 жовтня 2016 року відкрив провадження в цій справі за заявою ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року в порядку п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали суду).

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Згідно з підп. 1 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

На підставі розпорядження керівника апарату Верховного Суду України від 12 січня 2018 року N 20/0/19-18 вказана заява разом зі справою передана до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21 грудня 2018 року зазначену адміністративну справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на ч. 2 ст. 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду), та на підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАСУкраїни (у редакції Закону N 2147-VIII).

За приписами підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Оскільки справа за заявою ОСОБА_3 згідно із ч. 2 ст. 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) підлягала розгляду на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України в адміністративних та цивільних справах, то її подальший розгляд здійснює Велика Палата Верховного Суду за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дослідивши наведені в заявах доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

17 липня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" було укладено договір банківського вкладу "Пенсійний" N 211808 (далі - Депозитний договір), за умовами якого ОСОБА_3 розмістила у ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" 500 дол. США терміном до 22 липня 2014 року під 11,5 % річних, з правом поповнення вкладу протягом перших 180 календарних днів з дати внесення вкладу.

16 серпня 2013 року ОСОБА_3 на підставі укладеного між сторонами додаткового договору N 1 поповнила суму депозитного вкладу на 22 000,00 дол. США.

У строк, встановлений Депозитним договором (22 липня 2014 року), суму депозитного вкладу та відсотків ОСОБА_3 не було повернуто.

Кузнецовський міський суд Рівненської області рішенням від 04 листопада 2014 року у справі N 565/1087/14-ц визнав протиправним порушення ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" Депозитного договору та стягнув з ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" на користь ОСОБА_3 заборгованість за Депозитним договором у сумі 22 954,56 дол. США; ненараховані відсотки за Депозитним договором у сумі 314,45 дол. США та 3 % річних від простроченої суми за Депозитним договором у розмірі 75,47 дол. США.

Крім того, рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2015 року у справі N 565/1042/15-ц визнано дії ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" щодо неповернення ОСОБА_3 коштів за Депозитним договором суми депозитного вкладу та процентів у строки, встановлені цим договором, порушенням права приватної власності позивачки та стягнуто з банку на користь ОСОБА_3. 3 537,20 дол. США, що еквівалентно 83 188,41 грн ненарахованих процентів за Депозитним договором. Також стягнуто з ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" на користь ОСОБА_3 503,74 дол. США, що еквівалентно 11 847,03 грн. 3 % річних від простроченої суми за Депозитним договором.

З матеріалів справи також убачається, що 23 червня 2015 року Правлінням Національного банку України винесено постанову N 408 "Про віднесення ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" до категорії неплатоспроможних", на підставі якого цього ж дня виконавча дирекція ФГВФО прийняла рішення N 121 про запровадження з 24 червня 2015 року тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" та призначення уповноваженої особи Фонду на її здійснення.

Вважаючи неправомірною бездіяльність Фонду щодо невиплати їй відсотків за Депозитним договором, ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про зобов?язання ФГВФО виплатити їй зазначені кошти на підставі п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в заявах доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року підлягає задоволенню з огляду на таке.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) підставою перегляду Верховним Судом України судових рішень у адміністративних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарження судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.

Підставою звернення до суду із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року ОСОБА_3 зазначила неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у побідних правовідносинах положень ч. 3 ст. 22 Закону N 1023-XII стосовно звільнення позивачів від сплати судового збору за подання позовів про стягнення коштів за договорами строкового банківського вкладу.

На підтвердження вказаного заявниця долучила до справи ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 лютого 2016 року у справі N 565/562/15-ц, у якій зазначено, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову про стягнення коштів за договорами строкового банківського вкладу на підставі ч. 3 ст. 22 Закону N 1023-XII.

Разом із цим, у справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України, повертаючи ОСОБА_3 її касаційну скаргу у зв?язку з несплатою судового збору, зазначив, що дія ч. 3 ст. 22 Закону N 1023-XII на позивачку в цій справі не поширюється, оскільки відносини, які виникли внаслідок укладання договору банківського вкладу, не є споживчими у розумінні Закону N 1023-XII.

Зокрема, суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до преамбули Закону N 1023-XII цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Пунктом 22 ч. 1 Закону N 1023-XII визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

У рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 зазначено, що положення п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону N 1023-XII у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України слід розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За таких обставин Вищий адміністративний суду України дійшов висновку, що укладання договору банківського вкладу (депозиту) не є відносинами споживчого кредитування в розумінні Закону N 1023-XII, а тому на позивачку не розповсюджується дія ч. 3 ст. 22 зазначеного Закону.

Однак, Велика Палата Верховного Суду вважає такий висновок суду касаційної інстанції помилковим з огляду на таке.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Преамбула Закону України від 12 липня 2001 року N 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон N 2664-III) визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону N 2664-III фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, за змістом ст. 1 Закону N 1023-XII споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (п. 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (п. 3).

З аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, що пов'язаний з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону N 1023-XII.

Подібна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі N 6-37цс16, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такого висновку.

Крім того, у постанові від 21 березня 2018 року у справі N 761/24881/16-ц Велика Палата Верховного Суду встановила, що при зверненні до суду з позовом про стягнення з Фонду майнової відповідальності за договором банківського вкладу позивач, як споживач фінансових послуг, звільнений від сплати судового збору за ч. 3 ст. 22 Закону N 1023-XII не тільки при поданні позовної заяви, а й на наступних стадіях цивільного процесу.

Таким чином, вкладник (споживач фінансових послуг), звертаючись до суду з позовом до банку (виконавця фінансових послуг) за захистом його порушених прав, серед іншого, у зв?язку з неналежним виконанням договору банківського вкладу, звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону N 1023-XII.

Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що дія ч. 3 ст. 22 Закону N 1023-XII не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та ФГВФО під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI).

Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним висновок касаційного суду, що дія ч. 3 ст. 22 Закону N 1023-XII не поширюється на позивачку, а тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року про повернення касаційної скарги ОСОБА_3 у зв?язку з несплатою судового збору, є необґрунтованою та підлягає скасуванню.

Водночас при постановленні спірної ухвали від 18 серпня 2016 року про повернення ОСОБА_3 її касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України залишив поза увагою питання про предметну юрисдикцію цього спору.

З цього приводу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

За змістом ст. 107 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суддя після одержання позовної заяви, серед іншого, з?ясовує чи належить розглядати такий позов у порядку адміністративного судочинства. Тобто питання юрисдикції спору вирішується на стадії відкриття провадження у справі.

Предметом спору у цій справі є стягнення суми відсотків за Депозитним договором з Фонду, який, на думку позивачки, після введення тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" уповноважений здійснювати відповідні розрахунки.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що визначена в позові сума вже була предметом судового розгляду, і рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2015 року у справі N 565/1042/15-ц стягнута з ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" на користь ОСОБА_3

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону N 4452-VI вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, установленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Однак, заявлені позовні вимоги стосуються не виплати гарантованої державою суми відшкодування за вкладом, а стягнення з ФГВФО відсотків за Депозитним договором. Такі позовні вимоги зумовлені, на думку позивачки, несвоєчасним виконанням банком зобов'язань за договором банківського вкладу, представництво інтересів якого після введення тимчасової адміністрації та (або) ліквідації банку здійснює Фонд.

При цьому, у своєму позові ОСОБА_3 не зазначає про необхідність її включення до переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, та чи отримала вона від ФГВФО суму відшкодування коштів за вкладом (у тому числі суму депозитного вкладу).

Велика Палата Верховного Суду наголошує й на тому, що юрисдикція спору, однією зі сторін якого є Фонд, визначається з огляду на зміст правовідносин та функції Фонду або його уповноваженої особи. Першочергово суд повинен визначити чи має цей спір ознаки публічно-правового характеру або є приватноправовим, що обумовлений порушенням прав позивачки неналежним виконанням банком узятих на себе договірних зобов'язань.

Вказаний висновок узгоджується з висновком, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі N 569/1437/16-ц.

За приписами ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 243 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) у разі порушення судом норм процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, суд задовольняє заяву та скасовує судове рішення повністю і передає справу на розгляд до відповідного суду.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 241, 242, 243 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду), підп. 1, 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов?язання вчинити певні дії - передати на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна

Судді:

Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима О.М. Ситнік

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

[ANTIRAID]

Большая палата сделала, на мой взгляд, не совсем правильный вывод об освобождении потребителей от уплаты судебного сбора при спорах с ФГВФЛ. Судебный сбор не должен взыскиваться с потребителя во всех случаях споров касающихся возврата средств вне зависимости от характера правоотношений.

Суд указал, что действие ч. 3 ст. 22 Закона N 1023-XII не распространяется на споры, которые возникают между вкладчиками банка и ФГВФЛ при осуществлении последним властных управленческих функций (выполнение отдельного властной функции Фонда, а именно организации выплат возмещений по вкладам на основании п. 4 ч. 2 ст. 4 Закона N 4452-VI).

Однако когда речь идет о взыскании депозита с банка в который введена временная администрация, а не включении в перечень для выплаты, судебный сбор не взымается.

[0720]

они там что, бухают?

[Bolt]

2 часа назад, 0720 сказал:

они там что, бухают?

Они там исполняют своё предназначение...))