Постанова ВП-ВС про можливість суду обмежити розмір пені та штрафу з огляду на принципи справедливості, добросовісності та розумності

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 902/417/18

Провадження № 12-79гс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Рогач Л. І.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянула касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (далі - ТОВ «Хімагромаркетинг») на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 січня 2019 року (судді Василишин А. Р., Філіпова Т. Л., Мельник О. В.) та рішення Господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року (суддя Банасько О. О.) у справі № 902/417/18 за позовом ТОВ «Хімагромаркетинг» до Приватного підприємства «Ольвія» (далі - ПП «Ольвія») про стягнення 316 141,12 грн.

Історія справи

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. 20 липня 2018 року ТОВ «Хімагромаркетинг» звернулося до господарського суду з позовом, у якому просило стягнути з ПП «Ольвія» 316 141,12 грн заборгованості за договором поставки № АП-02-0110 від 1 червня 2017 року, укладеного між позивачем та відповідачем (далі - договір поставки), з яких 124 246,24 грн - основний борг, 46 297 грн - пеня, 34 710,49 грн - штраф та 110 887, 30 грн - відсотки річних.

1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов укладеного договору поставки та додаткових угод до нього щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар на порушення приписів статей 526, 530, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що відповідно до вимог статей 549, 625 цього Кодексу є підставою для стягнення з відповідача, окрім суми основного боргу також пені за прострочення платежів, штрафу за прострочення виконання зобов`язань більше 10 днів та відсотків річних відповідно до процентної ставки, визначеної умовами договору.

1.3. Відповідач правової позиції щодо позовних вимог не виклав, відзив на позов не надіслав, у судове засідання не з`явився.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Господарський суд Вінницької області рішенням від 24 вересня 2018 року позов задовольнив частково: стягнув з ПП «Ольвія» 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 1067,06 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору; у стягненні 25 864,32 грн боргу, 110 887,30 грн відсотків річних, 5990,90 грн пені - відмовив; провадження у справі в частині стягнення 98 381,92 грн боргу закрив у зв`язку з відсутністю предмета спору в цій частині вимог.

2.2. Суд, здійснивши перерахунок заявленої позивачем суми штрафу, визначив суму основного боргу, врахував доведеність факту прострочення, умови укладеного сторонами договору та норми матеріального права і дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині. Досліджуючи розрахунок пені, натомість вказав про помилкове включення позивачем у період прострочення день, яким здійснено оплату, та про помилкове включення до основної заборгованості суми, яка стосується правовідносин позивача з іншою юридичною особою, відповідно стягнув суму пені з урахуванням цих обставин.

2.3. Щодо суми основного боргу місцевий суд вказав, що провадження у справі в частині стягнення 98 381,92 грн основного боргу слід закрити на підставі положень пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у зв`язку із наявністю доказів сплати основного боргу відповідачем після відкриття провадження у справі. Щодо решти 25 864,32 грн суми основного боргу дійшов висновку, що ця вимога стосується правовідносин з іншою юридичною особою (Фермерське господарство «Ольвія-С»), яка не є стороною у справі, у зв`язку з чим така вимога заявлена безпідставно.

2.4. Відмовляючи у стягненні відсотків річних, суд дійшов висновку, що відсотки, передбачені умовами договору (пункт 5.5), за своєю правовою природою відносяться до пені, оскільки цим пунктом сторони фактично погодили відповідальність за прострочення зобов`язання зі сплати товару, а не розмір відсотків як плати за користування грошовими коштами. Вказав, що умовами договору встановлено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України та суперечить правовій позиції Верховного Суду України та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у відповідних постановах, наведених в тексті рішення суду.

2.5. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 січня 2019 року рішення Господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року залишено без змін.

2.6. Суд апеляційної інстанції, здійснивши перегляд судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги в порядку приписів статті 269 ГПК України, погодився з висновками місцевого господарського суду.

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

3.1. 4 лютого 2019 року ТОВ «Хімагромаркетинг» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 січня 2019 року, в якій просило скасувати вказану постанову повністю, а рішення Господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року - в частині відмови у стягненні 110 887,30 грн відсотків річних та прийняти в цій частини нове рішення.

3.2. Позивач зазначив, що оскаржує рішення судів попередніх інстанцій лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків річних, оскільки висновок господарського суду про віднесення цього виду стягнення (передбаченого пунктом 5.5 договору) під визначення пені є таким, що не відповідає нормам матеріального права.

3.3. Скаржник вважав, що назва розділу, в якому знаходиться пункт 5.5 договору, не може впливати на його фактичне тлумачення, адже за умовами цього пункту сторони погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її у розмірі сорока відсотків річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений, та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів. Тобто сторони погодили зміну розміру відсотків річних в межах положень статті 625 ЦК України, що не суперечить приписам статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

3.4. За доводами касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій щодо правової природи відсотків річних, нарахованих позивачем за кожен день прострочення як пені, є помилковими, адже розрахунки пені та відсотків річних здійснюються за різними формулами, адже розрахунок пені здійснюється за кожен день прострочення, а відсоток річних залежить від кількості днів прострочення відносно року.

4. Позиція інших учасників справи

4.1. Сторони не скористались процесуальним правом щодо направлення відзиву на касаційну скаргу.

5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

5.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 11 березня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Хімагромаркетинг» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 січня 2019 року та рішення Господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року.

5.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 травня 2019 року справу разом із касаційною скаргою ТОВ «Хімагромаркетинг» передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

5.3. За змістом ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 травня 2019 року підставою оскарження вказаних судових рішень є неправильне, на думку скаржника, застосування судами першої й апеляційної інстанцій приписів частини другої статті 625 та статті 549 ЦК України, внаслідок чого позивач позбавлений права отримати від відповідача плату за користування чужими грошима, передбачену статтею 536 ЦК України, а також неправильне тлумачення судами першої і апеляційної інстанцій пункту 5.5 договору поставки, як такого, що передбачає стягнення з відповідача сум, що за своєю правовою природою є пенею, нарахування якої сторони вже передбачили також в пункті 5.2 договору, а подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язання покупцем не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України.

5.4. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про необхідність відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 12 грудня 2011 року у справі № 07/238-10 (провадження № 3-132гс11), від 24 грудня 2013 року у справі № 8/5025/1402/12 (провадження №3-37гс13), від 1 липня 2014 року у справі № 5010/1575/2012-20/83 (провадження №3-32гс14), від 1 липня 2014 року у справі № 11/5026/1925/2012 (провадження № 3-31гс14) у подібних правовідносинах щодо визначення правової природи нарахованих позивачем сум річних, розмір яких погоджено сторонами у договорі та нарахування яких передбачено частиною другою статті 625 ЦК України саме як неустойки (пені).

5.5. Ухвалою від 4 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 902/417/18 за позовом ТОВ «Хімагромаркетинг» до ПП «Ольвія» про стягнення 316 141 грн 12 коп. за касаційною скаргою ТОВ «Хімагромаркетинг» на рішення Господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 січня 2019 року, призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

6. Фактичні обставини справи, встановлені судами

6.1. 1 червня 2017 року сторони спору уклали договір поставки № АП-02-0110, відповідно до умов пункту 1.1 якого продавець (позивач) зобов`язався передати у власність, а покупець (відповідач) зобов`язався прийняти й оплатити засоби захисту рослин (товар). Згідно із пунктами 1.2, 1.3, 1.5 договору: вартість товару на дату укладення договору становить 44 352 грн; вартість товару в період дії договору може змінюватись в порядку, передбаченому пунктом 2.2, при цьому така ціна є узгодженою сторонами та не потребує додаткового узгодження шляхом підписання змін та доповнень до цього договору; кількість і асортимент товару, який підлягає поставці, визначається відповідно до пункту 1.1 цього договору; за бажанням відповідача кількість та асортимент товару можуть бути збільшені, що оформляється додатковою угодою, в якій визначається кількість та асортимент товару, що підлягає поставці, та строк оплати.

6.2. Пунктом 2.1 договору визначено, що відповідач зобов`язався сплатити позивачу вартість товару, зазначену в пункті 1.2 цього договору, в такі строки: не пізніше 10 червня 2017 року - 8870 грн 40 коп.; не пізніше 20 жовтня 2017 року - 35481 грн 60 коп. Згідно із пунктами 2.7-2.8 договору: оплата вартості товару, що залишилася, здійснюється не пізніше кінцевого строку, визначеного у пункті 2.1 договору; датою виконання зобов`язання по оплаті товару вважається день надходження коштів на розрахунковий рахунок позивача.

6.3. В силу дії пункту 3.1 договору поставка товару здійснюється в строки, які передбачені пунктом 3.3 договору, або раніше за заявою відповідача.

6.4. Пунктом 7.1 договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 1 січня 2018 року, а в частині розрахунків - для повного виконання відповідачем своїх зобов`язань за цим договором.

6.5. Суд установив, що розділом 5 договору сторони погодили відповідальність сторін. Зокрема, у пункті 5.2 договору сторони визначили, що: відповідач відповідає за несвоєчасну оплату товару (порушення розділу 2 цього договору) й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу; при розрахунку пені застосовується ставка Національного банку України, що діє в період нарахування пені.

6.6. Також суд врахував, що за пунктом 5.3 договору сторони дійшли згоди щодо зміни тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбаченої частиною другою статті 258 ЦК України, і встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, встановлених розділом 5 цього договору, припиняється через три роки від дня, коли це зобов`язання мало бути виконане.

6.7. Пунктом 5.4 договору узгоджено, що у випадку прострочення виконання зобов`язань, передбачених розділом 2 цього договору, більше ніж на 10 (десять) днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні за цим договором штраф у розмірі п`ятнадцяти відсотків від ціни договору.

6.8. У пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів. З дня закінчення строків сплати, передбачених пунктом 2.1 договору, вважається, що продавцем пред`явлена вимога щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (минулий та майбутній) та відсотків річних. При затримці платежу продавець має право виставити рахунок по сплаті відсотків за користування чужими грошима та інфляційних нарахувань з моменту прострочення до фактичної оплати, а покупець зобов`язаний оплатити його в строк не більше трьох банківських днів.

6.9. Також у матеріалах справи містяться підписані сторонами додаткові угоди до договору поставки, а саме: додатковий договір № АП-02-0110ДС1 від 6 червня 2017 року на суму 62 805 грн; додатковий договір № АП-02-0110ДС2 від 7 червня 2017 року на суму 41 128 грн; додатковий договір № АП-02-0110ДС3 від 29 червня 2017 року на суму 25 864 грн 32 коп.; додатковий договір № АП-02-0110ДС4 від 10 серпня 2017 року на суму 57 253 грн 92 коп. Цими додатковими договорами узгоджене найменування товару, його кількість, загальна ціна та строк оплати з визначенням останнього - не пізніше 20 жовтня 2017 року.

6.10. Суди встановили, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар (засоби захисту рослин) на загальну суму 205 538 грн 92 коп., що підтверджено видатковими накладними, підписаними та скріпленими печатками сторін. До подачі позовної заяви до суду відповідач за поставлений товар розрахувався частково в сумі 107 157 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями за період з 7 листопада 2017 року по 13 липня 2018 року.

6.11. У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язання щодо повної оплати товару за договором позивач звернувся до суду за захистом порушеного права шляхом стягнення заборгованості з урахуванням стягнення суми пені, процентів річних та штрафу.

6.12. Сума заборгованості за договором поставки на момент звернення з позовом (20 липня 2018 року) складала 98 381 грн 92 коп., яку відповідач сплатив у повному обсязі, відповідно до платіжного доручення № 283 від 30 липня 2018 року, тобто після відкриття провадження у справі.

7. Щодо правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України

7.1. За приписами пункту 7 частини першої розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

7.2. У наведених вище постановах Верховного Суду України, від висновку у яких вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, висловлено правову позицію, що, застосовуючи у подібних правовідносинах положення частини третьої статті 692, частини другої статті 536 та частини другої статті 625 ЦК України, необхідно враховувати, що відсотки за користування грошовими коштами, які за умовами договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 ЦК України), яку сторонами вже було погоджено, умовами договору, в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення за той самий період, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення.

8. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства

Щодо відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України

8.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

8.2. Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

8.3. Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

8.4. Відповідно до частини першої статті 230 ГК України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

8.5. Згідно із частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

8.6. За визначенням, яке міститься у статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

8.7. До відносин поставки за змістом частини шостої статті 265 ГК України та частини другої статті 712 ЦК України застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

8.8. Відповідно до положень статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

8.9. Стаття 536 ЦК України передбачає, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

8.10. Разом з тим частина друга статті 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

8.11. У наведених вище постановах Верховного Суду України, від висновку у яких вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, висловлено правову позицію про те, що, застосовуючи у подібних правовідносинах положення частини третьої статті 692, частини другої статті 536 та частини другої статті 625 ЦК України, необхідно враховувати, що відсотки за користування грошовими коштами, які за умовами договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 ЦК України), яку сторони вже нарахували відповідно до пункту 7.2 договору в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення за цей самий період, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення.

8.12. Однак обставини у справі № 902/417/18 є відмінними від обставин у справах, від висновку у яких вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду.

8.13. Так, суди попередніх інстанцій встановили, що у пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

8.14. Тобто пункт 5.5 договору не передбачає умови про нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами за кожен день прострочення виконання зобов`язання, тому й правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постановах від 12 грудня 2011 року у справі № 07/238-10 (провадження № 3-132гс11), від 24 грудня 2013 року у справі № 8/5025/1402/12 (провадження №3-37гс13), від 1 липня 2014 року у справі № 5010/1575/2012-20/83 (провадження №3-32гс14), від 1 липня 2014 року у справі № 11/5026/1925/2012 (провадження № 3-31гс14), не є застосовним до наведених вище умов договору.

8.15. Отже, підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у вказаних вище постановах, не вбачається.

Щодо розгляду справи по суті

8.16. Відповідно до приписів частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8.17. Велика Палата Верховного Суду, враховуючи приписи наведеної норми процесуального права, здійснює перегляд рішень судів попередніх інстанцій по суті лише в межах заявленої вимоги заявника касаційної скарги - в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків річних.

8.18. Як уже вказано вище, суди попередніх інстанцій встановили, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

8.19. Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

8.26. Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

8.27. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.

8.28. Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

8.29. За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

8.30.Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

8.31. За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

8.32. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

8.33. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

8.34. Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом пункту 5.5 укладеного сторонами договору, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

8.35. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

8.36. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

8.37. Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

8.38. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

8.39.Суди попередніх інстанцій з`ясували, що з поставленої вартості товару на загальну суму 205 538 грн 92 коп. до подачі позовної заяви до суду відповідач за поставлений товар сплатив 107 157 грн.

8.40. Щодо суми заборгованості за договором поставки, яка станом на момент звернення з позовом (20 липня 2018 року) складала 98 381 грн 92 коп., сплаченої відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, позивач нарахував 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 110 887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182 024,32 грн, перевищуючи майже в два рази суму прострочення.

8.41. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до приписів статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.2. За частинами першою та третьою статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

9.3. З огляду на наведені вище приписи, здійснюючи перегляд судових рішень в межах доводів касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 300 ГПК України, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 січня 2019 року та рішення Господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року у справі № 902/417/18 слід змінити в їх мотивувальних частинах з підстав, викладених у цій постанові.

10. Щодо розподілу судових витрат

10.1. За висновком Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальних частин судових рішень суду і залишення без змін резолютивних частин, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» задовольнити частково.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 січня 2019 року та рішення Господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року у справі № 902/417/18 змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

У решті постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 січня 2019 року та рішення Господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року у справі № 902/417/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

Л. І. Рогач

Судді:

Н. О. Антонюк

О. Р. Кібенко

С. В. Бакуліна

В. С. Князєв

В. В. Британчук

Л. М. Лобойко

Ю. Л. Власов

Н. П. Лященко

М. І. Гриців

О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима

О. С. Ткачук

В. І. Данішевська

О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна

В. Ю. Уркевич

О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 88952210
 

[ANTIRAID]

Велика палата в черговий раз продемонструвала дуже вільне трактування законодавства та розуміння справедливості. Суд зазначив, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

Сподіваюсь, що саме такими будуть рішення, що стосуються кредитів в МФО.