Свідомо незаконна постанова ВП-ВС щодо неврахування ЗУ Про захист прав споживачів при стягненні депозиту

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 320/5115/17

Провадження № 14-133цс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідач -Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк»,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року у складі судді Ковальової Ю. В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів Онищенка Е. А., Крилової О. В., Кухаря С. В.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ «КБ «Приватбанк», банк відповідно) про стягнення процентів, трьох процентів річних та неустойки (пені) за договорами банківських вкладів,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі - позивачі) звернулися до суду з указаним позовом, у якому просили стягнути з ПАТ «КБ «Приватбанк»:

на користь ОСОБА_1 - проценти за договорами банківських вкладів від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362 та від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576 за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року за ставкою 1 % у сумі 1 760,58 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, три проценти річних за вказаними договорами банківських вкладів за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 5 281,74 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, а також неустойку (пеню) за цими договорами відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-ХІІ) у сумі 734 510,34 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;

на користь ОСОБА_4 - проценти за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, № SAMDN25000717275886, № SAMDN25000717276090, від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946 та від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064 за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року за ставкою 1 % у сумі 1 572,16 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, три проценти річних за цими договорами за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 4 716,50 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, а також неустойку (пеню) відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ - 655 905 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;

на користь ОСОБА_3 - проценти за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, № SAMDN25000717276937, № SAMDN25000717277019, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, № SAMDN25000720405021, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, № SAMDN25000727539013, від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494 за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року за ставкою 1 % у сумі 2 782,13 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, три проценти річних за цими договорами за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 8 346,41 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, а також неустойку (пеню) відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ - 1 160 700 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;

на користь ОСОБА_5 - проценти за договорами банківських вкладів від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, № SAMDNWFD0070021390100, № SAMDNWFD0070021392200 за ставкою 1 % за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 3 150,47 долара США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, три проценти річних за цими договорами за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 9 451,43 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, а також неустойку (пеню) відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ - 1 314 371,09 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу.

Позов обґрунтований тим, що між позивачами та банком укладено ряд договорів банківського вкладу.

04 грудня 2014 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у справі № 320/9186/14-ц ухвалив рішення, що набрало законної сили, яким визнано неправомірною відмову ПАТ «КБ «Приватбанк» достроково розірвати укладені з позивачами договори банківських вкладів, розірвано договори банківських вкладів, стягнуто грошові кошти, внесені за цими договорами.

Це рішення на час звернення позивачів до суду з указаним позовом не виконано, кошти не повернуто. Позивачі вважали, що з відповідача на їх користь підлягають стягненню проценти за договорами банківських вкладів після закінчення строку їх дії на підставі статей 1061, 1070 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), три проценти річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України та неустойка (пеня) на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

18 жовтня 2017 року рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 :

- проценти за договорами банківських вкладів від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362 та від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576 з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року за ставкою 1 % у сумі 1 760,58 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;

- три проценти річних (частина друга статті 625 ЦК України) за договорами банківських вкладів від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362 та від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576 з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 5 281,74 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;

- неустойку (пеню) за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за договорами банківських вкладів від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362 та від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576 у сумі 67 078,57 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу.

Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_4 :

- проценти за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, № SAMDN25000717275886, № SAMDN25000717276090, від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946, від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064 за ставкою 1 % у сумі 1 572,16 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;

- три проценти річних (частина друга статті 625 ЦК України) за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, № SAMDN25000717275886, № SAMDN25000717276090, від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946, від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064 з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 4 716,50 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;

- неустойку (пеню) за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, № SAMDN25000717275886, № SAMDN25000717276090, від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946, від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064 у сумі 59 900 доларів США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу.

Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 :

- проценти за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, № SAMDN25000717276937, № SAMDN25000717277019, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, № SAMDN25000720405021, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, № SAMDN25000727539013, від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494 за ставкою 1 % у сумі 2 782,13 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;

- три проценти річних (частина друга статті 625 ЦК України) за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, № SAMDN25000717276937, № SAMDN25000717277019, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, № SAMDN25000720405021, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, № SAMDN25000727539013, від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494 з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 8 346,41 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;

- неустойку (пеню) за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, № SAMDN25000717276937, № SAMDN25000717277019, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, № SAMDN25000720405021, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, № SAMDN25000727539013, від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494 в сумі 106 000 доларів США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу.

Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_5 :

- проценти за договорами банківських вкладів від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, № SAMDNWFD0070021390100, № SAMDNWFD0070021392200 за ставкою 1 % у сумі 3 150,47 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;

- три проценти річних (частина друга статті 625 ЦК України) за договорами банківських вкладів від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, № SAMDNWFD0070021390100, № SAMDNWFD0070021392200 з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 9 451,43 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;

- неустойку (пеню) за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за договорами банківських вкладів від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, № SAMDNWFD0070021390100, № SAMDNWFD0070021392200 у сумі 120 033,89 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення аргументовані тим, що умови договору банківського вкладу не містять визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом, а тому до стягнення підлягають проценти за ставкою «на вимогу».

При цьому суди зазначили, що відповідно до розділу 2.8 «Інше» Умов та правил надання банківських послуг ПАТ «КБ «Приватбанк» розмір процентів за користування коштами на вкладному рахунку «до запитання» («на вимогу») становить 1 % річних. Оскільки умовами договору не визначено інший розмір процентів, які нараховуються на суму вкладу, що розміщений на вкладному рахунку «до запитання», то після закінчення строку дії договорів та їх розірвання розмір процентів підлягає обчисленню за процентною ставкою 1 % згідно зі статтею 1070 ЦК України. Проценти, визначені статтями 1061, 1070 ЦК України є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення. При цьому за порушення виконання грошового зобов`язання на боржника покладається відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, зокрема, у вигляді сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Суди виснували, що з урахуванням різної правової природи процентів, визначених статтями 1061, 1070 ЦК України, і процентів, що стягуються за нормами статті 625 ЦК України, а також з огляду на відсутність у чинному законодавстві відповідних обмежень одночасне стягнення процентів за статтями 1061, 1070 ЦК України та трьох процентів річних від простроченої суми за статтею 625 ЦК України є правомірним.

Суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ розповсюджується на спірні правовідносини, оскільки вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг у вигляді сплати пені в розмірі трьох відсотків вартості послуги за кожен день прострочення.

Крім того, суди вказували на те, що право на стягнення неустойки (пені) у позивачів виникло з наступного дня після 04 грудня 2014 року, а до суду вони звернулися лише 19 липня 2017 року, тому неустойка (пеня) підлягає стягненню лише в межах одного року до дня пред`явлення позову.

При цьому суди дійшли висновку про зменшення розміру неустойки до суми основної заборгованості кожному з позивачів на підставі частини третьої статті 551 ЦК України.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

У червні 2018 року ПАТ «КБ «Приватбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення в частині задоволених позовних вимог, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі докази і не звернули уваги на те, що спірні договори банківського вкладу розірвані за рішенням суду, яке набрало законної сили, тому зобов`язання за такими договорами є припиненими, а вимоги позивачів - безпідставними.

ПАТ «КБ «Приватбанк» зазначало, що позивачами надано неправильні розрахунки заборгованості у зв`язку з тим, що на підставі наказу голови правління банку від 05 січня 2004 року № 07 встановлена відсоткова ставка за вкладами «на вимогу» у розмірі 1 %, а відповідно до протоколу комітету управління активами і пасивами ПАТ «КБ «Приватбанк» від 25 квітня 2017 року з 04 травня 2017 року - за вкладами «до запитання» у розмірі 0,01 % річних. Однак позивачами наведено розрахунок процентів за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року за ставкою 1 % річних, який суди не перевірили.

Відповідальність, передбачена за статтею 625 ЦК України поширюється на прострочення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

Період невиконання боржником рішення суду обчислюється з дати набрання цим рішенням законної сили.

Тому ПАТ «КБ «Приватбанк» вважало безпідставним стягнення трьох процентів річних, оскільки їх нарахування на суму заборгованості за виплату процентів, передбачених договорами банківського вкладу не є правомірним. Вони мають нараховуватися на суму основного боргу без урахування вже нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами.

На думку заявника, розмір нарахованої пені є неспівмірним із сумою вкладів, суди мали застосувати наслідки спливу спеціальної позовної давності.

Крім того, банк посилався на правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, від 01 червня 2016 року у справі № 6-2558цс15 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 759/13827/15-ц, згідно з яким пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.

До моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - є мірою відповідальності.

Банк указував, що за положенням частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ усі розрахунки пені за іншими договорами банківського вкладу підлягають перерахунку.

Позиція інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

06 липня 2018 року ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

28 травня 2020 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зупинено виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

02 липня 2020 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду, а 19 серпня 2020 року - справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася тим, що відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) зробила висновок про наявність підстав для стягнення з банку пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обґрунтувавши цей висновок тим, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунка сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі трьох процентів від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. При цьому Велика Палата Верховного Суду на підставі частини третьої статті 551 ЦК України змінила рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині визначення розміру пені за прострочення виконання зобов`язання в сумі 295 459,43 грн, зменшивши цей розмір до 100 000 грн.

Отже, у вказаній постанові зазначено, що вартість послуги, на яку нараховується пеня в розмірі трьох відсотків за кожен день прострочення, співпадає з розміром утримуваних банком коштів (у контексті вирішуваної справи - сума неповернутого банківського вкладу з нарахованими на нього відсотками, який після закінчення строку дії відповідного договору трансформувався у банківський рахунок).

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зауважила, що такий висновок не ґрунтується на положеннях частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ та не відповідає наведеним нормам Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-ІІІ), Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-ІІІ), Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-ІІІ).

На думку колегії суддів, у згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) взагалі не наведено тлумачення вжитого в законі терміна «вартість послуги», не роз`яснено, у чому вона полягає і з чого складається.

Однак як за договором банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України), так і за договором банківського рахунка (стаття 1066 ЦК України) виконавцем відповідних банківських послуг, які полягають у прийнятті від вкладника (клієнта) грошових коштів та виконанні його розпоряджень щодо проведення операцій з ними, включно з їх поверненням є банк, а споживачем таких послуг є вкладник (клієнт). Тому за змістом частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ особою, яка оплачує надані їй банком послуги (сплачує вартість таких послуг) є їх споживач (вкладник, клієнт). З огляду на викладене визначення вартості вказаних послуг є ключовим для вирішення питання про розмір відповідальності банку.

У загальноприйнятому розумінні поняття «вартість послуги» - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу.

При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ.

Крім того, за змістом правових норм параграфа 3 «Банківський вклад» глави 71 та параграфа 1 «Загальні положення про банківський рахунок» глави 72 ЦК України як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка відповідні банківські послуги надаються банком безкоштовно, тобто споживач не оплачує виконавцю такі послуги, якщо це не передбачено умовами укладених між сторонами договорів.

На думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, застосований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) спосіб визначення обсягу відповідальності банку за порушення зобов`язання у вигляді сплати пені в розмірі трьох відсотків від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі не лише не відповідає положенням частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, а й порушує засади справедливості, добросовісності, розумності та створює суттєві ризики стабільності функціонування банківської системи держави і можливості незаконного збагачення значної кількості осіб - споживачів банківських послуг.

Колегія суддів вважала, що передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ відповідальність банку як виконавця фінансових послуг у вигляді сплати споживачеві пені в розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) за кожний день прострочення виконання надання послуги настає лише у випадку, коли у відповідному договорі (банківського вкладу або банківського рахунка) сторони встановили, що така послуга є оплачуваною, і визначили її вартість. В іншому випадку необхідно застосовувати положення вказаної правової норми про те, що в разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення (при цьому законодавець не вказує вид неустойки - штраф чи пеню, що підлягає сплаті).

На думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, три відсотки обчислюються від загальної вартості замовлення одноразово, а не за кожний день прострочення, тобто є штрафом, а не пенею, що цілком узгоджується з положеннями статей 549-552 ЦК України, якими врегульовано питання застосування неустойки як виду забезпечення виконання зобов`язання, зокрема, що штрафом є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 цього Кодексу).

У контексті частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ під загальною вартістю замовлення можна розуміти суму грошових коштів, які банк безпідставно не повертає вкладнику (клієнту), оскільки вказане словосполучення, зазначене в цій правовій нормі, стосується як виконання оплачених споживачем робіт, так і надання замовлених ним послуг. Разом з тим тлумачення наведеної правової норми свідчить, що вжиті в ній поняття «загальна вартість замовлення» та «вартість роботи (послуги)» не є тотожними і передбачають різні бази (розміри грошових коштів), на які нараховується неустойка.

З огляду на вказане колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), про можливість застосування в подібних правовідносинах частини третьої статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

15 вересня 2020 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду прийнято та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Судами встановлено, що на підставі договорів-анкет між ОСОБА_5 та ПАТ «КБ «Приватбанк» укладено договори банківських вкладів, а саме:

від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, за умовами якого на її особовий рахунок № НОМЕР_1 (тип вкладу «Депозит плюс») зараховані грошові кошти в сумі 50 000 доларів США;

№ SAMDNWFD0070021390100, за умовами якого на її рахунок № НОМЕР_2 (тип вкладу «Депозит плюс») зараховано 50 000 доларів США;

№ SAMDNWFD0070021392200, за умовами якого на її рахунок № НОМЕР_3 (тип вкладу «Депозит плюс») зараховано 20 033,89 доларів США.

На підставі договорів-анкет між ОСОБА_4 та ПАТ «КБ «Приватбанк» укладено договори банківських вкладів, а саме:

від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, за умовами якого на її особистий рахунок № НОМЕР_4 (тип вкладу «Стандарт») зараховано грошові кошти в сумі 10 000 доларів США;

№ SAMDN25000717275886, за умовами якого на її рахунок № НОМЕР_5 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 10 000 доларів США;

№ SAMDN25000717276090, за умовами якого на її рахунок № НОМЕР_6 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 10 000 доларів США;

від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946, за умовами якого на її рахунок № НОМЕР_7 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 9 900 доларів США;

від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064, за умовами якого на її рахунок № НОМЕР_8 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 20 000 доларів США.

На підставі договорів-анкет між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Приватбанк» укладено договори банківських вкладів, а саме:

від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362, за умовами якого на його особовий рахунок № НОМЕР_9 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 49 999,98 долара США;

від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576, за умовами якого на його рахунок № НОМЕР_10 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 17 078,59 долара США.

На підставі договорів-анкет між ОСОБА_3 та ПАТ «КБ «Приватбанк» укладено договори банківських вкладів, а саме:

від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, за умовами якого на його особовий рахунок № НОМЕР_11 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 10 000 доларів США;

№ SAMDN25000717276937, за умовами якого на його рахунок № НОМЕР_12 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 10 000 доларів США;

№ SAMDN25000717277019, за умовами якого на його рахунок № НОМЕР_13 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 10 000 доларів США;

від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, за умовами якого на його рахунок № НОМЕР_14 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 10 000 доларів США;

№ SAMDN25000720405021, за умовами якого на його рахунок № НОМЕР_15 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 10 000 доларів США;

від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, за умовами якого на його рахунок № НОМЕР_16 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 18 000 доларів США;

№ SAMDN25000727539013, за умовами якого на його особовий рахунок № НОМЕР_17 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 18 000 доларів США;

від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494, за умовами якого на його рахунок № НОМЕР_18 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 20 000 доларів США.

Факт внесення коштів на депозитні рахунки підтверджується квитанціями про внесення на рахунок та платіжними дорученнями.

04 грудня 2014 року рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області (справа № 320/9186/14-ц), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2015 року, а 21 жовтня 2015 року залишеними без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ПАТ «КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів, про визнання неправомірною відмову достроково розірвати договори банківських вкладів, про зобов`язання вчинення певних дій та про стягнення грошових коштів задоволено частково.

Визнано неправомірною відмову ПАТ «КБ «Приватбанк» в достроковому розірванні укладених з ОСОБА_1 договорів банківських вкладів від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362 та від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576; укладених з ОСОБА_4 договорів банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, № SAMDN25000717275886, № SAMDN25000717276090, від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946, від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064; укладених з ОСОБА_3 договорів банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, № SAMDN25000717276937, № SAMDN25000717277019, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, № SAMDN25000720405021, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, № SAMDN25000727539013, від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494; укладених з ОСОБА_5 договорів банківських вкладів від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, № SAMDNWFD0070021390100, № SAMDNWFD0070021392200.

Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, внесені за договором банківського вкладу № SAMDN25000732524362 від 28 січня 2013 року в розмірі 49 999,98 долара США, за договором банківського вкладу від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576 - 17 078,59 долара США.

Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_4 грошові кошти, внесені за договором банківського вкладу від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, в розмірі 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275886 - 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276090 - 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946 - 9 900 доларів США, за договором банківського вкладу від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064 - 20 000 доларів США.

Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 грошові кошти, внесені за договором банківського вкладу від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, в розмірі 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276937 - 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717277019 - 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235 - 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405021 - 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156 - 18 000 доларів США, за договором банківського вкладу № SAMDN25000727539013 від 31 липня 2012 року - 18 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494 - 20 000 доларів США.

Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_5 грошові кошти, внесені за договором банківського вкладу від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, в розмірі 50 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021390100 - 50 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021392200 - 20 033,89 долара США.

Розірвано укладені між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 договори банківських вкладів від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362 та від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576; укладені між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 договори банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275886, від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276090, від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946, від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064; укладені між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 договори банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276937, від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717277019, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405021, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539013, від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494; укладені між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 договори банківських вкладів від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021390100, від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021392200.

Тобто, зі змісту вказаних судових рішень установлено та не заперечувалося сторонами у справі, що 05 серпня 2014 року позивачі зверталися до ПАТ «КБ «Приватбанк» про розірвання договорів банківського вкладу, проте банк посилався на неможливість повернення вкладів на першу вимогу у зв`язку з невизначеністю правового статусу території Кримського півострову, її правового режиму та відсутністю можливості в банку здійснити розблокування рахунків позивачів

06 травня 2015 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області видав виконавчі листи у справі № 320/9186/14-ц, а 27 травня 2015 року Соборним відділом державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Соборний ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області) за заявами позивачів відкрито виконавчі провадження.

Після закінчення строку для добровільного виконання банком цих виконавчих листів 04 червня 2015 року виконавчі провадження приєднані до зведеного виконавчого провадження ВП №11355726, яке відкрито Соборним ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області щодо боржника ПАТ «КБ «Приватбанк».

Згідно з інформацією, наданою стягувачам в. о. начальника Соборного ВДВС м. Дніпра ГУТУЮ у Дніпропетровській області у листі від 10 липня 2017 року № 32448, борг за вказаними виконавчими листами не сплачений боржником та не стягнутий державною виконавчою службою.

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду

Щодо наявності правових підстав для стягнення процентів за договорами банківських вкладів Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Між сторонами справи існували зобов`язальні правовідносини з договорів банківських вкладів.

Звертаючись до суду, позивачі з посиланням на статтю 1070 ЦК України просили стягнути проценти за договорами банківського вкладу за користування грошовими коштами за період прострочення з 25 березня 2015 року (з дня набрання рішенням від 04 грудня 2014 року законної сили) по 20 липня 2017 року (по день звернення позивачів з позовом).

Судами досліджено договори банківського вкладу, відповідно до яких банк на підставі заяви позивачів відкрив їм рахунки, які містять умови щодо тарифів банку для щомісячного нарахування процентів на кошти, розміщені на них.

З пункту 1 договорів банківського вкладу вбачається, що процентна ставка на вклад складала 8 % , 8,5 %, 10 %, 9,75 %, 7,5 % річних.

Судами установлено, що у розділі 2.8 Умов та правил надання банківських послуг ПАТ «КБ «Приватбанк» визначено, що розмір процентів за користування коштами на вкладному рахунку «до запитання» («на вимогу») становить 1 % річних.

Ці Умови поширюються лише на діючі договори.

Водночас рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 грудня 2014 року у справі № 320/9186/14-ц розірвано договори та стягнуто грошові кошти, внесені позивачами за договорами банківського вкладу. Отже, договірні зобов`язання на майбутнє, після набрання чинності судовим рішенням, між сторонами припинилися.

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Тобто після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання.

Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.

Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються.

Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються.

Суди першої й апеляційної інстанцій помилково стягнули проценти за ставкою в розмірі 1 %, що зазвичай сплачується банком за вкладом «на вимогу» відповідно до вимог статті 1070 ЦК України.

З наведених підстав судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення процентів за користування вкладами за вказаний у позові період з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

При вирішенні питання про нарахування трьох процентів річних за частиною другою статті 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду керується таким.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

Після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У такому випадку Велика Палата Верховного Суду визначає порядок обчислення трьох процентів річних за формулою: сума вкладу за рішенням суду від 04 грудня 2014 року (з урахуванням моменту набрання ним чинності - 25 березня 2015 року) х 848 (кількість днів прострочення виконання рішення суду) х 3 (розмір процентів, встановлених частиною другою статті 625 ЦК України) : 100: 365 (днів у році).

При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує, що відповідно до частини першої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій, рішення суду набирало законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

А згідно із частиною першою статті 319 ЦПК України рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Також Велика Палата Верховного Суду враховує, що грошове зобов`язання між сторонами виражене в іноземній валюті - доларах США, тому при розрахунках процентів та інших стягнень за основу береться розрахунок заборгованості в доларах США, що відповідає практиці Великої Палати Верховного Суду та підтверджується таким.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

У статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України.

Однак заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить.

З аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта - єдиний законний платіжний засіб на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці на тимчасово окупованій території України.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема вкладу, не суперечить чинному законодавству.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18) від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Отже, як вклад, так і нарахування на нього мають здійснюватися в тій валюті, яка була внесена на банківські рахунки фізичними особами, і при розрахунку трьох процентів річних має братися за основу розмір заборгованості, визначений в іноземній валюті.

Такий висновок зроблено й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини третьої вказаної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

Саме таким чином необхідно діяти у випадку примусового виконання грошового зобов`язання, визначеного в іноземній валюті, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18).

З наведених підстав вказівка в резолютивній частині рішення суду першої інстанції про стягнення відповідних сум з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу є помилковою, тому з резолютивної частини рішення суду першої інстанції слід виключити слова «з конвертацією цієї суми у національну валюту на день здійснення платежу» у всіх випадках їх застосування.

Так, три проценти річних розраховуються з урахуванням боргу перед ОСОБА_1 у розмірі 67 078,57 долара США, помноженого на кількість днів прострочення, з дня набрання судового рішення від 04 грудня 2014 року законної сили - 25 березня 2015 року до дати вказаної в прохальній частині позовної заяви - 20 липня 2017 року, що становить 848 днів, помноженого на 3 (розмір процентів, встановлений частиною другою статті 625 ЦК України), поділеного на 100 (визначення у процентах) та поділеного на 365 (днів у році).

Тобто 67 078,57 х 3 х 848 : 365 : 100 = 4675,28 долара США (період з 25 березня 2015 року по 20 липня 2017 року).

Щодо розрахунку трьох процентів річних перед ОСОБА_4 : 59 900 х 3 х 848 : 365 : 100 = 4 174,95 долара США.

Стосовно розрахунку трьох процентів річних перед ОСОБА_3 : 106 000 х 3 х 848 : 365 : 100 = 7 388,05 долара США;

Розрахунок трьох процентів річних перед ОСОБА_5 : 120 033,89 х 3 х 848 : 365 : 100 = 8 366,20 долара США.

Тому, ураховуючи визначений період прострочення та формулу розрахунку процентів відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, судові рішення в частині стягнення трьох процентів річних за невиконання грошового зобов`язання необхідно змінити, зменшивши суму стягнення з банку на користь позивачів, а саме на користь:

ОСОБА_1 з 5 281,74 долара США до 4 675,28 долара США;

ОСОБА_4 з 4 716,50 долара США до 4 174,95 долара США;

ОСОБА_3 з 8 346,41 долара США до 7 388,05 долара США;

ОСОБА_5 з 9 451,43 долара США до 8 366,20 долара США.

Щодо можливості застосування до вказаних правовідносин норм Закону № 1023-ХІІ та нарахування пені на підставі частини п`ятої статті 10 цього Закону Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Правовідносини з банківського вкладу врегульовані нормами ЦК України, законами № 2664-ІІІ, № 2121-ІІІ, № 1023-XII.

Згідно з преамбулою Закону № 2664-III у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.

У частині другій статті 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договорів банківського вкладу.

Згідно з підпунктом 7.1.1. пункту 7.1. статті 7 Закону № 2346-ІІІ вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.

У статті 2 Закону № 2121-ІІІ вказано, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

У частинах першій, другій статті 47 Закону № 2121-ІІІ визначено види діяльності банку, зокрема банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

У пункті 1 частини третьої статті 47 цього Закону вказано, що до банківських послуг належать залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб.

Відповідно до положень частини першої статті 1 Закону № 2664-III фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5);споживач фінансових послуг - фізична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю (пункт 7-1).

Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 2664-III фінансовими послугами вважаються, зокрема: залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та ін.

За частиною другою статті 4 Закону № 2664-ІІІ фінансові послуги, надання яких передбачається іншими законами, підлягають включенню до переліку, визначеного частиною першою цієї статті. Надання фінансових послуг, не включених до зазначеного переліку, забороняється.

Отже, розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу, і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику).

Відповідно до преамбули Закону № 1023-XII він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У Законі № 1023-XII не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача.

У статті 1 Закону № 1023-ХІІ визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Отже, Законом № 1023-ХІІ врегульовані договірні відносини за участі споживача.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.

Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу.

Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.

Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується.

Як установлено судами, позивачі, звертаючись до суду з позовом, просили стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обчислену саме за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року, тобто за один рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час як рішення суду, яким розірвано договори банківського вкладу, набрало законної сили 25 березня 2015 року.

Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року з банку на користь ОСОБА_1 в сумі 67 078,57 долара США, на користь ОСОБА_4 - 59 900 доларів США, на користь ОСОБА_3 - 106 000 доларів США, на користь ОСОБА_5 - 120 033,89 долара США з ухваленням у цій частині нового судового рішення - про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

Стосовно необхідності відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону № 2121-ІІІ банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ.

Таким чином, відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунка сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі трьох відсотків від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вважала можливим зменшити розмір неустойки до 100 000 грн, що відповідатиме принципу пропорційності в цивільному судочинстві, оскільки висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивачки пені в розмірі, що більше ніж удвічі перевищує суму простроченого зобов`язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.

Разом з тим з обставин справи, що розглядається, вбачається, що договори банківського вкладу між сторонами були розірвані за рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 грудня 2014 року, яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, що свідчить про те, що споживчі правовідносини між кожним із вкладників та банком припинилися, а отже, до них не застосовується Закон № 1023-ХІІ, тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у її постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), фактичні обставини якої відмінні від обставин цієї справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково та скасувати судові рішення в частині позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу за ставкою «на вимогу» в розмірі 1 % та пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону №1023-ХІІ за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року і ухвалити в цій частині нове рішення - про відмову в задоволенні вказаних вимог.

У частині стягнення трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України - змінити в частині розміру стягуваної суми.

Також із резолютивної частини рішення суду першої інстанції слова «з конвертацією цієї суми у національну валюту на день здійснення платежу» виключити у всіх випадках їх застосування.

В іншій оскаржуваній частині рішення судів попередніх інстанцій прийнято по суті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України їх необхідно залишити без змін.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду із цим позовом позивачі судовий збір не сплачували, посилаючись на те, що є споживачами, які на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-ХІІ звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення в частині позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу та пені за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, оскільки суди вважали, що між банком та кожним з позивачів існують споживчі правовідносини. Проте суди не врахували, що такі правовідносини припинені рішенням суду про розірвання договорів та існують правовідносини з виконання грошового зобов`язання, на які не поширюється дія умов договорів та Закону № 1023-ХІІ, тому позивачі не звільнені від сплати судового збору.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2017 року № 3674-VI «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана, зокрема, фізичною особою, судовий збір встановлюється у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (640 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (встановлено обмеження - 8 000 грн).

Згідно із Законом України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про державний бюджет на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць становив 1 600 грн.

Ціна позову становила 3 902 547,85 долара США.

За результатами касаційного перегляду рішення суду першої інстанції залишено в силі лише в частині стягнення з відповідача на користь позивачів трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в розмірі 24 604,48 долара США, тобто позов задоволено на 0,6 % (24 604,48 * 100 % / 3 902 547,85).

Тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 48 грн судового збору за подання позовної заяви, враховуючи обмеження по сплаті судового збору на час подачі позову, а саме не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 8 000 грн, та відсоток задоволених вимог - 0,6 % (8 000 * 0,6 % / 100 %).

Інша частина судового збору за подання позовної заяви в сумі 7 952 грн підлягає стягненню з позивачів у дохід держави пропорційно розміру задоволених вимог кожного з позивачів, тобто з ОСОБА_1 , вимоги якого задоволено на суму 4 675,28 долара США або на 19 % від задоволених вимог всіх позивачів у розмірі 24 604,48 долара США (4 675,28 * 100 % / 24 604,48), в дохід держави підлягає стягненню 1 510,80 грн (19 % * 24 604,48 / 100 %) судового збору за подачу позовної заяви. З ОСОБА_4 , вимоги якої задоволено на суму 4 174,95 долара США або на 17 % від задоволених вимог всіх позивачів у розмірі 24 604,48 долара США (4 174,95 * 100 % / 24 604,48), в дохід держави підлягає стягненню 1 351,84 грн (17 % * 24 604,48 / 100 %) судового збору за подачу позовної заяви. З ОСОБА_3 , вимоги якого задоволено на суму 7 388,05 долара США або на 30 % від задоволених вимог всіх позивачів у розмірі 24 604,48 долара США (7 388,05 * 100 % / 24 604,48), в дохід держави підлягає стягненню 2 385,60 грн (30 % * 24 604,48 / 100 %) судового збору за подачу позовної заяви. З ОСОБА_5 , вимоги якої задоволено на суму 8 366,20 долара США або на 34 % від задоволених вимог всіх позивачів у розмірі 24 604,48 долара США (8 366,20 * 100 % / 24 604,48), в дохід держави підлягає стягненню 2 703,68 грн (34 % * 24 604,48 / 100 %) судового збору за подачу позовної заяви.

Таким чином, за подання позовної заяви в дохід держави слід стягнути з ОСОБА_1 1 510,80 грн судового збору, з ОСОБА_4 - 1 351,84 грн, з ОСОБА_3 - 2 385,60 грн, з ОСОБА_5 - 2 703,68 грн та з ПАТ «КБ «Приватбанк» - 48 грн.

Також ПАТ «КБ «Приватбанк» сплатило за подання апеляційної скарги (8 000 * 110 %) - 8 800 грн та за подання касаційної скарги (8 000 * 200 %) - 16 000 грн.

Касаційну скаргу задоволено частково, рішення суду першої інстанції, яким вимоги позивачів задоволено на суму 390 073,88 долара США, скасовано в частині позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу та пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ і відмовлено в цій частині на суму 9 265,34 долара США (1 760,58 +1 572,16+ 2 782,13+3 150,47) процентів та на суму 353 012,46 долара США (67 078,57 + 59 900 + 106 000 + 120 033,89) пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, а також змінено судові рішення в частині періоду стягнення трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, зменшено розмір трьох процентів річних, стягнутих з банку на користь позивачів, - на суму 3 191,60 долара США, тобто скаргу задоволено на 93,7 %.

Отже, з позивачів на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги в загальному розмірі 8 245,60 грн (8 800 грн * 93,7 % : 100) та за подання касаційної скарги - 14 992 грн (16 000 грн * 93,7 % : 100).

Ураховуючи відсоток задоволення вимог кожного з позивачів від загальної суми задоволених вимог (24 604,48 долара США), а саме ОСОБА_1 - 19 %, ОСОБА_4 - 17 %, ОСОБА_3 - 30 %, ОСОБА_5 - 34 %, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» підлягає стягненню 1 566,67 грн (8 245,60 * 19 % / 100 %) за подачу апеляційної скарги та 2 848,48 грн (14 992 * 19 % / 100 %) за подачу касаційної скарги, з ОСОБА_4 - 1 401,75 грн (8 245,60 * 17 % / 100 %) за подачу апеляційної скарги та 2 548,64 грн (14 992 * 17 % / 100 %) за подачу касаційної скарги, з ОСОБА_3 - 2 473,68 грн (8 245,60 * 30 % / 100 %) за подачу апеляційної скарги та 4 497,6 грн (14 992 * 30 % / 100 %) за подачу касаційної скарги, з ОСОБА_5 - 2 803,5 грн (8 245,60 * 34 % / 100 %) за подачу апеляційної скарги та 5 097,28 грн (14 992 * 34 % / 100 %) за подачу касаційної скарги.

Таким чином, на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» підлягають стягненню судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій в такому розмірі: з ОСОБА_1 - 4 415,15 грн, з ОСОБА_4 - 3 950,39 грн, з ОСОБА_3 - 6 971,28 грн, з ОСОБА_5 - 7 900,78 грн.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

З огляду на те, що ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 травня 2020 року було зупинено виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі, то згідно зі статтею 436 ЦПК України його виконання підлягає поновленню в незміненій частині.

Керуючись статтями 141, 259, 268, 400, 409, 412, 416, 417, 419, 436 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року скасувати в частині позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу та пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» і ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» у частині стягнення процентів за договорами банківського вкладу та пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» відмовити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року в частині стягнення трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України змінити, стягнувши з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д) три проценти річних відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України за період з 25 березня 2015 року по 20 липня 2017 року на користь: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_19 , АДРЕСА_1 ) у розмірі 4 675,28 долара США; ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_20 , АДРЕСА_2 ) - 4 174,95 долара США; ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_21 , АДРЕСА_2 ) - 7 388,05 долара США; ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_22 , АДРЕСА_1 ) - 8 366,20 долара США.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року змінити, виключити з резолютивної частини рішення суду першої інстанції слова «з конвертацією цієї суми у національну валюту на день здійснення платежу» у всіх випадках їх застосування.

В іншій частині рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_19 , АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1 510,80 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_20 , АДРЕСА_2 ) в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1 351,84 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_21 , АДРЕСА_2 ) в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви в сумі 2 385,60 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_22 , АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви в сумі 2 703,68 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви в сумі 48 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_19 , АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в розмірі 4 415,15 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_20 , АДРЕСА_2 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в розмірі 3 950,39 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_21 , АДРЕСА_2 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в розмірі 6 971,28 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_22 , АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в розмірі 7 900,78 грн.

Поновити виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року в незміненій частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Т. О. Анцупова Л. Й. Катеринчук

В. В. Британчук В. С. Князєв

Ю. Л. Власов Г. Р. Крет

Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко

В. І. Данішевська Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко

О. С. Золотніков І. В. Ткач

Джерело: ЄДРСР 101424464

[ANTIRAID]

Дуже сумно дивитись, як поважні судді перетворюються під впливом великих зарплат та пенсій в ганебних "захисників" банків, що не виконують свої зобов`язання перед клієнтами. Договірно знаючи про наявність навіть рішення Конституційного суду у свій час, коли суддя Луспеник прийшов до "геніального" висновку про те, що Закон про захист прав споживачів не діє після укладання кредитного договору, наразі, фактично скопіювавши його незаконне рішення, що було відмінено конституційним судом України, судді прийшли до висновку, що з моменту розірвання чи припинення депозитного договору вже не діє Закон України про захист прав споживачів.

Такий висновок є явно не законним, на моє переконання та не логічним з точки зору захисту прав споживачів.

Наразі банки можуть взагалі не повертати кошти вкладникам, все, що їх очікує за валютними депозитами, це встановлення ними після вже припинення дії договору ставки в 0,00001% річних та 3% річних за статтею 625 ЦК України. Взагалі банки втрачають сенс повертати кошти та своєчасно виконувати свої зобов`язання завдяки от таким ганебним рішенням Великої палати незаконного зареєстрованого Верховного суду (без України).

Й, до речі, відповідно до ст. 263 ЦПК та аналогічної у ГПК - при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Однак з огляду на те, що відповідно до цієї статті ж, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом, то врахування саме цієї постанови є необов`язковим, як такої, що не відповідає завданням судочинства та нормам матеріального права й звичайно - правовій визначеності.

[Лев]

Получается, что высокие зарплаты судьям (такие, что не остается денег на марки для конвертов на повестки) не являются лекарством от "гуттаперчивости"...

[ANTIRAID]

13 часов назад, Лев сказал:

Получается, что высокие зарплаты судьям (такие, что не остается денег на марки для конвертов на повестки) не являются лекарством от "гуттаперчивости"...

Высокие зарплаты = атрофированнее мозга