Постанова ВС-КЦС про відмову Приватбанку у стягненні заборгованості і відсотків після звернення стягнення на іпотеку у судовому порядку

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

25 травня 2022 року

м. Київ

справа № 759/253/20
провадження № 61-6029св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бабенко Сергій Сергійович,на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року у складі судді Войтенко Ю. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2021 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У січні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позову посилалося на таке. 16 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладений договір про іпотечний кредит № KIL0GI0000001629, за умовами якого банк зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 305 000,00 грн на термін до 16 листопада 2032 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.

На порушення умов зазначеного договору та положень статей 509, 526, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконував та станом на 24 вересня 2019 року мав заборгованість у розмірі 1 917 679,28 грн, яка складається з: 293 139,31 грн - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 451 711,05 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 1 172 828,92 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Ураховуючи наведене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 16 листопада 2007 року № KIL0GI0000001629 у розмірі 744 850,36 грн, з яких: 293 139,31 грн - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 451 711,05 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 березня 2021 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 424 128,90 грн, яка складається із: 293 139,31 грн - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 130 989,59 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідач свої зобов`язання з погашення кредитної заборгованості виконував неналежним чином, користувався кредитними коштами та лише частково погашав заборгованість, у зв`язку з чим станом на 24 вересня 2019 року утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку, зокрема, заборгованість за тілом кредиту підлягає стягненню в повному обсязі, а за відсотками - в межах трирічної позовної давності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У квітні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бабенко С. С.,звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що розрахунок заборгованості позичальника здійснено неправильно, він є необґрунтованим та недоведеним. У матеріалах справи немає документів, що підтверджують факт видачі позичальнику кредитних коштів і це унеможливлює встановлення судом дати видачі коштів та обсягу цих коштів. Умова пункту 6.4 кредитного договору (пеня в розмірі 1 % за кожен день прострочки) суперечить засадам рівності учасників цивільних відносин та є нікчемною. Нарахування відсотків за користування кредитом після спливу строку виконання зобов`язань за кредитним договором суперечить чинному законодавству, оскільки між сторонами існують лише невиконані зобов`язальні правовідносини. Позивачем заявлено позов після спливу позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Судові рішення оскаржуються з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14; Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18), від 01 лютого 2018 року у справі № 1622/17061/2012 (провадження № 61-2843св18), від 14 червня 2018 року у справі № 364/737/17 (провадження № 61-2022св18), встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бабенко С. С.,у ційсправі на підставі пункту 4 частини другої статті 389, пункту 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення не відповідають.

Суди встановили, що 16 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якої є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладений договір про іпотечний кредит № КІL0G0000001629, відповідно до якого банк надав останньому грошові кошти у розмірі 305 000,00 грн на термін до 16 листопада 2032 року, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом у строки та в порядку, встановлені кредитним договором. Кредит було надано на поліпшення якості окремої квартири АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору кредит надається строком погашення не пізніше 16 листопада 2032 року на поліпшення якості окремої квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 1.4 кредитного договору кредит надається на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Відповідно до пункту 2.4 кредитного договору позичальник зобов`язується щомісячно до 15 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення цього договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитором відсотки ануїтетними платежами в сумі не менше 3 955,90 грн шляхом внесення готівки до каси кредитора або шляхом безготівкових перерахувань на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у кредитора. Останню сплату ануїтетного платежу здійснити не пізніше 16 листопада 2032 року.

Згідно з пунктом 2.5 кредитного договору розрахунок відсотків здійснюється, починаючи з дати списання коштів з позичкового рахунку, до дати повного погашення кредиту. Відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожен календарний день, виходячи із фактичної кількості днів у місяці і 360 днів у році. Нарахування відсотків здійснюється на дату їх сплати. Відсотки розраховуються щомісяця, за період з першої дати поточного періоду сплати по останню дату поточного періоду сплати включно. Дата остаточного погашення кредиту в розрахунок не включається. Повне погашення відсотків здійснюється не пізніше дня повного погашення суми кредиту. Періодом сплати або платіжним періодом вважається період, у якому позичальник повинен сплатити ануїтетний платіж і дорівнює одному місяцю.

Відповідно до пункту 3.1 кредитного договору виконання позичальником зобов`язань за цим договором (в тому числі і додатковими угодами до нього) забезпечується: іпотекою нерухомого майна житлового призначення, квартири АДРЕСА_1 , визначеного в іпотечному договорі.

На забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит від 16 листопада 2007 року № КІL0G0000001629, того ж дня між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № КІL0G0000001629, відповідно до умов якого останній передав, а позивач прийняв в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю на праві власності.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 травня 2014 року в справі № 759/5075/13-ц за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки та укладення від імені відповідача банком договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем. Виселено відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у зазначеній квартирі.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 16 вересня 2014 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 травня 2014 року в частині виселення змінено та викладено в новій редакції, а саме: виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 . У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 16 вересня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 04 червня 2015 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 травня 2014 року скасовано, резолютивну частину судового рішення викладено у редакції, відповідно до якої позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором від 16 листопада 2007 року № КІL0G0000001629 у розмірі 562 525,17 грн звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить останньому шляхом продажу вказаного предмета іпотеки та укладення від імені відповідача банком договору купівлі-продажу. Виселено відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та їх малолітнього сина ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2015 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 04 червня 2015 року в частині виселення відповідачів скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23 березня 2016 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 травня 2014 року в частині виселення скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позовній вимозі банку про виселення відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки набрало законної сили, банку видано виконавчий лист.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 06 березня 2019 року в задоволенні заяви про зміну способу виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 04 червня 2015 року в частині звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом її продажу з прилюдних торгів відмовлено.

Згідно з поданим банком розрахунком заборгованості станом на 24 вересня 2019 року відповідач мав заборгованість у розмірі 1 917 679,28 грн, яка складається з: 293 139,31 грн - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 451 711,05 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом (за період з 16 листопада 2007 року до 24 вересня 2019 року); 1 172 828,92 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо вирішення вимог в частині стягнення заборгованості за кредитом

Згідно з поданим банком розрахунком заборгованості станом на 24 вересня 2019 року відповідач мав заборгованість, яка складається, в тому числі із заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 293 139,31 грн .

Факт виконання банком своїх зобов`язань за кредитним договором встановлено рішенням Апеляційного суду міста Києва від 04 червня 2015 року в справі № 759/5075/13-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором від 16 листопада 2007 року в розмірі 562 525,17 грн звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить останньому шляхом продажу вказаного предмета іпотеки та укладення від імені відповідача банком договору купівлі-продажу.

Оскільки відповідач не надав належних та допустимих доказів повернення банку тіла кредиту у розмірі 293 139,31 грн, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність боргу за тілом кредиту у розмірі 293 139,31 грн.

Відповідно Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди дійшли висновку про наявність указаної суми боргу на підставі недопустимих доказів.

Водночас суди дійшли помилкового висновку про задоволення позову в цій частині.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За змістом частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

За змістом статей 256, 261, 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Встановлено, що у березні 2013 року банк звернувся до ОСОБА_1 з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою дострокового погашення суми кредиту.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 04 червня 2015 року звернуто стягнення на предмет іпотеки за спірним кредитним договором.

Отже, звернувшись до суду з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк змінив строк виконання основного зобов`язання (тіла кредиту), а тому із зазначеної дати розпочався перебіг трирічної позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за тілом кредиту.

До суду з цим позовом банк звернувся у січні 2020 року, тобто після спливу (у березні 2016 року) позовної давності, що є підставою для відмови у позові в частині вимог про стягнення тіла кредиту.

Верховний Суд також враховує, що і після набрання законної сили остаточним рішенням Апеляційного суду міста Києва від 04 червня 2015 року в справі № 759/5075/13-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки банк у розумні строки не вживав заходів для пред`явлення позову про стягнення боргу за тілом кредиту.

У відзиві на позовну заява ОСОБА_1 звертав увагу суду першої інстанції на сплив позовної давності, просив застосувати її наслідки та відмовити у задоволенні позову. (а. с. 31-37).

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про помилковість рішень судів попередніх інстанцій у зазначеній частині, їх скасування та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову у зв`язку зі спливом загальної позовної давності.

Водночас доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18), від 14 червня 2018 року у справі № 364/737/17 (провадження № 61-2022св18), Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18) Верховний Суд зазначив, що «доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. З урахуванням того, що на вимогу суду банк не надав оригіналів кредитних договорів за 2006, 2009 роки, оригіналу Генеральної угоди від 9 серпня 2012 року, виписки з особового рахунку відповідача; заперечень законного представника відповідача щодо підписання Генеральної угоди відповідачем та не здійснення позичальником платежів за договором, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунку».

Відповідно до постанови Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 364/737/17 (провадження № 61-2022св18) «договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України). Як вбачається з анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, остання не містить будь-яких даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії. Вказана анкета-заява взагалі не містить ніяких даних, крім прізвища, адреси та підпису відповідача. Разом з тим, розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві. Позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, отже суди дійшли правильного висновку, що доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами».

Проте доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду щодо правильності розрахунку заборгованості позичальника, недоведеності факту видачі позичальнику кредитних коштів є необґрунтованими, оскільки вони по суті зводяться до незгоди зі встановленими обставинами справи та переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Натомість факт виконання банком своїх зобов`язань за кредитним договором встановлено рішенням Апеляційного суду міста Києва від 04 червня 2015 року, яким в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором від 16 листопада 2007 року в розмірі 562 525,17 грн звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки та укладення від імені відповідача банком договору купівлі-продажу.

Щодо вирішення вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 дійшла висновків про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 444/9519/12 відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом, вказавши, що зі спливом строку кредитування припинилося і право позивача нараховувати проценти за кредитом.

Подібні правові висновки викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Отже, доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18); Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 1622/17061/2012 (провадження № 61-2843св18) заслуговують на увагу, оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Банк, пред`явивши у березні 2013 року позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому, починаючи з березня 2013 року втратив право нараховувати передбачені договором проценти за кредитом.

Щодо вимог про стягнення відсотків заперіод з 16 листопада 2007 року до березня 2013 року, то вони заявлені після спливу позовної давності, а тому також задоволенню не підлягають.

Водночас кредитний договір, укладений між сторонами, не містить положень про нарахування відсотків за неправомірне користування кредитом після закінчення строку кредитування.

Таким чином,рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом підлягають скасуванню з ухваленням цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Зокрема, у задоволенні вимоги про стягнення відсотків за період з 16 листопада 2007 року до березня 2013 року необхідно відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності, а за період з березня 2013 рокудо 24 вересня 2019 року - у зв`язку з його безпідставністю.

Водночас Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що умова пункту 6.4 кредитного договору (пеня в розмірі 1 % за кожен день прострочки) суперечить засадам рівності учасників цивільних відносин та є нікчемною, оскільки враховуючи зміст позовних вимог, позивач не просив стягнути заборгованість за пенею за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 1 172 828,92 грн, тому суд не має підстав для надання оцінки правомірності нарахування заборгованості у вигляді пені, або її розміру.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновкупро задоволення касаційної скарги, зокрема, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким у задоволенні позову необхідно відмовити.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням нового рішення про відмову у позові, то з позивача на користь відповідача підлягає стягненню сплачений ним за подання апеляційної та касаційної скарг судовий збір у розмірі 22 266,76 грн (9 542,90 грн + 12 723,86 грн).

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бабенко Сергій Сергійович,задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 22 266,76 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко

https://reyestr.court.gov.ua/Review/104885970

[ANTIRAID]

Це наша справа. Прийшлось йти до Верховного суду, щоб довести пропуск Приватбанком позовної давності. Приватбанк сам потрапив у пастку, що створили його юристи, які масово звертали стягнення на іпотеку шляхом продажу від власного імені. Більшість таких предметів іпотеки так і не була продана, а суди відмовляли у зміні способу виконання рішення, як і в цій справі.

Верховний суд зазначив, що звернувшись до суду з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк змінив строк виконання основного зобов`язання (тіла кредиту), а тому із зазначеної дати розпочався перебіг трирічної позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за тілом кредиту.

До суду з цим позовом банк звернувся у січні 2020 року, тобто після спливу (у березні 2016 року) позовної давності, що є підставою для відмови у позові в частині вимог про стягнення тіла кредиту.

Щодо вимог про стягнення відсотків за період з 16 листопада 2007 року до березня 2013 року, то вони заявлені після спливу позовної давності, а тому також задоволенню не підлягають.

Водночас кредитний договір, укладений між сторонами, не містить положень про нарахування відсотків за неправомірне користування кредитом після закінчення строку кредитування.

Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом підлягають скасуванню з ухваленням цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Зокрема, у задоволенні вимоги про стягнення відсотків за період з 16 листопада 2007 року до березня 2013 року необхідно відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності, а за період з березня 2013 рокудо 24 вересня 2019 року - у зв`язку з його безпідставністю.

[Petrovcik]

Отже, звернувшись до суду з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк змінив строк виконання основного зобов`язання (тіла кредиту), а тому із зазначеної дати розпочався перебіг трирічної позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за тілом кредиту.

До суду з цим позовом банк звернувся у січні 2020 року, тобто після спливу (у березні 2016 року) позовної давності, що є підставою для відмови у позові в частині вимог про стягнення тіла кредиту.

Решение есть, а какие последствия в таком случае для имущественных поручителей, имеет ли Банк право брать себе на баланс по  ипотечному договору недвижимое имущество, мотивируя, что заемщик в полном объёме не погасил тело кредита.