Постанова ВС-КЦС про залишення в силі рішення Шевченківського райсуду Києва про незаконність звільнення КП лікаря-стоматолога та поновлення на посаді

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

17 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 761/44725/19
провадження № 61-20801св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Київська стоматологія»,

третя особа - Незалежна первинна Профспілкова організація Комунального некомерційного підприємства «Київська стоматологія»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Комунального некомерційного підприємства «Київська стоматологія» (далі - КНП «Київська стоматологія»), третя особа - Незалежна первинна Профспілкова організація КНП «Київська стоматологія» (далі - Профспілкова організація), про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що наказом від 14 лютого 1990 року № 12 її призначено на посаду лікаря стоматолога лікувального відділення у Стоматологічній поліклініці Подільського району міста Києва, правонаступником якого є КНП «Київська стоматологія».

Наказом від 15 жовтня 2019 року на неї накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за грубе порушення трудової дисципліни, а саме вимог пунктів 2.56, 2.58 посадової інструкції лікаря-стоматолога-терапевта.

Зокрема, роботодавець зазначив у наказі, що ним начебто були виявлені порушення процедури оформлення нею (позивачкою) фінансово-облікової документації, черговості надання стоматологічної послуги, а саме надання платних стоматологічних послуг до проведення оплати за таку послугу та здійснення оплати особисто лікарем.

Наказом відповідача від 15 жовтня 2019 року її звільнено за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором.

11 жовтня 2019 року Профспілковою організацією надано відповідь на подання відповідача, зі змісту якої вбачалась відсутність згоди на її звільнення.

Вважала, що при її звільненні відповідачем не було враховано заперечення Профспілкової організації, що свідчить про недотримання процедури звільнення та є підставою для поновлення її на роботі.

Посилаючись на порушення вимог трудового законодавства при звільненні, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:

- визнати незаконним її звільнення, скасувавши наказ про звільнення від 15 жовтня 2019 року № 2463-к;

- поновити її на посаді лікаря-стоматолога-терапевта у КНП «Київська стоматологія» з 15 жовтня 2019 року;

- стягнути з відповідача на її користь компенсацію моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-стоматолога терапевта стоматологічного відділення лікувального підрозділу № 1 філії № 5 Подільського району міста Києва відповідно до наказу від 15 жовтня 2019 року № 2463-к згідно з пунктом 3 статті 40 КЗпП України з підстав систематичного невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-стоматолога терапевта стоматологічного відділення лікувального підрозділу № 1 філії № 5 Подільського району міста Києва з 15 жовтня 2019 року.

Стягнуто з КНП «Київська стоматологія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 63 033,60 грн (без врахування податків та інших обов`язкових платежів).

Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення на роботі та стягнення суми середнього заробітку за один місяць.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що:

- при розгляді спорів щодо правомірності звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України Верховний Суд вказує, що ч. 2 ст. 149 КЗпП надає право власникові вибирати вид стягнення, але зобов`язує його враховувати при цьому цілу низку факторів: ступінь тяжкості вчиненого проступку; заподіяну порушенням шкоду; обставини, за яких вчинено проступок; попередню роботу працівника. Вказане зазначається Верховним Судом в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 161/6283/16-ц та в постанові від 07 червня 2018 року у справі №465/6964/15-ц:

- відповідачем не обґрунтовано тяжкості обраного виду стягнення у вигляді звільнення, при тому, що безперервний стаж роботи ОСОБА_1 у роботодавця становить близько 30 років. Відповідачем не враховано, що позивачка є особою передпенсійного віку, має на утриманні хвору мати. Крім того, відсутня реальна шкода, заподіяна відповідачу. Також у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б містили негативну характеристику ОСОБА_1 . Натомість у матеріалах справи наявні подяки пацієнтів і позитивні відгуки колег, які просили відповідача не звільняти ОСОБА_1 . Суд врахував, що за період трудового стажу до позивачки було застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Разом з тим за 30 років роботи на позивачку не надійшло жодної скарги від пацієнтів щодо якості наданих нею стоматологічних послуг. Позивачка є лікарем вищої категорії;

- у відмові в наданні згоди на звільнення позивачки Профспілкова організація вказала, що вважає ситуацію неоднозначною і такою, що оцінена відповідачем однобічно, що вбачалося з вивчення нею скарги пацієнта ОСОБА_3 , акта про результати роботи медичної комісії відповідача, пояснювальної записки позивачки, пояснень позивачки. У квітні 2019 року ОСОБА_1 була надана службова записка, в якій вона просила надати зразки заповнення облікової документації. Позивачка неодноразово повідомляла завідувача про складні умови праці: незабезпечення матеріально-технічними ресурсами та відсутність медичної документації. Третьою особою зазначалося про те, що позивачка власними силами обладнала робоче місце, встановила: стоматологічну установку, крісло, компресор, стоматологічний столик, стілець лікаря. Під час ознайомлення позивачки з посадовою інструкцією лікаря-стоматолога фонду підприємства були відсутні декілька сторінок, про що вона зазначила в листі ознайомлення. Перевірка позивачки відбулася з порушенням законодавства та колективного договору. До адміністрації відповідача та третьої особи надійшло звернення від співробітників філії № 5 про високий кваліфікаційний рівень позивачки, сумлінне ставлення до своєї трудової діяльності, дотримання нею деонтології відносно пацієнтів та колег;

- оцінюючи рішення Профспілкової організації про відмову у наданні згоди на звільнення позивачки, суд зазначив про те, що воно містить достатньо аргументації та посилання на неврахування відповідачем фактичних обставин, за яких звільнення позивачки є порушенням її законних прав. У висновку містяться дані щодо фактичних обставин і підстав звільнення позивачки, її ділових і професійних якостей;

- при звільненні позивачки з посади не було враховано відмову Профспілкової організації та відсутність таких умов: ступінь тяжкості вчиненого проступку; заподіяну порушенням шкоду; обставини, за яких вчинено проступок; попередню роботу працівника, що є безумовними підставами для скасування наказу про звільнення та поновлення позивачки на роботі, а тому суд вважає, що з відповідача на користь останньої належить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 63 033,60 грн;

- ураховуючи те, що позивачка не надала доказів того, що незаконні дії відповідача призвели до моральних страждань та психологічних переживань, втрати нормальних життєвих зв`язків, які б вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя, факт завдання позивачці моральної шкоди не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року стягнуто з КНП «Київська стоматологія» на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 29 500,00 грн.

Суд першої інстанції зазначив, що розмір понесених позивачкою витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи, виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом зазначених робіт та значенням справи для позивачки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року аапеляційні скарги КНП «Київська стоматологія» задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції вказав, що:

- ОСОБА_1 звільнено у зв`язку зі систематичними порушеннями посадової інструкції, а саме пунктів 2.56 та 2.58. Згідно з пунктом 2.56 посадової інструкції лікар стоматолог-терапевт забезпечує своєчасне і якісне оформлення форми первинної облікової медичної та фінансової документації відповідно до інструкції та правил. Відповідно до пункту 2.58 посадової інструкції лікар стоматолог-терапевт забезпечує надання платних послуг виключно після оформлення квитанцій та лише за наявності у пацієнта розрахункового документу, що засвідчує факт оплати платної послуги відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів»;

- ОСОБА_1 попередньо вже було притягнуто до відповідальності за порушення пункту 2.56 та пункту 2.58. посадової інструкції відповідно до наказу від 10 квітня 2019 року, який позивачкою не оскаржувався;

- посилання позивачки на те, що її не було ознайомлено із вказаними пунктами посадової інструкції, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме копією листа ознайомлення, де ОСОБА_1 24 січня 2019 року поставила підпис (т. 1, а. с. 115);

- доводи щодо подальшої незгоди позивачки із пунктом 2.58 при повторному ознайомленні із посадовою інструкцією у вересні 2019 року колегія суддів відхилила, оскільки це не свідчить про недійсність вказаного пункту, позивачка із відповідними заявами до роботодавця щодо зміни її обов`язків не зверталась. Крім того, обов`язки, за порушення яких було притягнуто ОСОБА_1 до відповідальності, передбачені Порядком організації роботи лікарів, затвердженого наказом від 03 січня 2019 року, з яким її було ознайомлено;

- у частині другій статті 149 КЗпП України передбачене право власника вибирати вид стягнення, але зобов`язує його враховувати при цьому цілу низку факторів: ступінь тяжкості вчиненого проступку; заподіяну порушенням шкоду; обставини, за яких вчинено проступок; попередню роботу працівника. Апеляційний суд врахував пояснення представника відповідача з приводу того, що пункти посадової інструкції, які було порушено позивачем, спрямовані на попередження можливих зловживань, які можуть призвести до матеріальних втрат підприємства, що свідчить про значний рівень тяжкості вчиненого проступку. Порушення пункту 2.56 та пункту 2.58 посадової інструкції ОСОБА_1 було виявлено під час розгляду скарги пацієнтки ОСОБА_3 , вказане підтверджується поясненнями касира ОСОБА_4 та наданими копіями квитанцій, які вказують час здійснення фінансових операцій;

- представник позивачки в судовому засіданні не спростував факту порушення ОСОБА_1 вказаних пунктів посадової інструкції, при цьому він наполягав на відсутності необхідності здійснення фінансового обліку лікарем. Однак позивачкою здійснено порушення обов`язків, передбачених посадовою інструкцією, які до того ж не відносяться до фінансового обліку, а вказують на необхідність перевірки факту оплати платних послуг. При цьому колегія суддів вказала, що оплата послуг лікарем самостійно після їх надання свідчить про порушення пункту 2.56 та пункту 2.58 посадової інструкції;

- суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 вже було притягнуто до дисциплінарної відповідальності 10 квітня 2019 року у зв`язку із порушенням пункту 2.56 та пункту 2.58 посадової інструкції. З огляду на те, що порушення посадової інструкції вчинені ОСОБА_1 без поважних причин умисно, враховуючи її незгоду із необхідністю виконання пункту 2.58 посадової інструкції, а також систематичне здійснення вказаних порушень, відповідачем було правомірно звільнено її на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Висновки суду першої інстанції щодо необхідності врахування попередньої роботи працівника є слушними, проте у цьому випадку не надають можливості звільнити позивачку від відповідальності за вчиненні порушення, оскільки, як було встановлено, вони вчинялися неодноразово. Крім того, необхідно враховувати те, що ОСОБА_1 була ознайомлена зі своїми посадовими обов`язками, а подальший факт її незгоди із пунктами посадової інструкції свідчить про умисне недотримання передбачених нею обов`язків.

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У грудні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій її представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 зазначає, що:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права, яка стосується поінформованості працівника щодо обов`язків, які обумовлені трудовим договором, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 17 березня 2021 року у справі № 138/3149/19, від 27 травня 2020 року у справі № 461/5108/17, від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14. При звільненні позивачки наказ № 2462-К містив посилання на невиконання лікарем ОСОБА_5 вимог, передбачених посадовою інструкцією, а саме пункту 2.56 та 2.58 інструкції. Проте позивачці 09 вересня 2019 року було надано на ознайомлення посадову інструкцію лікаря-стоматолога-терапевта не в повному обсязі, а саме в останній відсутні пункти 2.67 по пункт 3.6 включно, що підтверджується копією листа ознайомлення з зазначеною інструкцією. При повторному ознайомленні із посадовою інструкцією у вересні 2019 року позивачка не погодилася із пунктом 2.58 посадової інструкції. За правилами пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника за його трудовим договором чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Очевидно, що з відповідними правилами та обов`язками працівник має бути своєчасно та належно ознайомлений, оскільки, як підтверджує судова практика, роботодавець не може ставити у вину працівникові та притягати його до дисциплінарної відповідальності у випадку невиконання обов`язків, які не обумовлені трудовим договором і про які працівник не був проінформований належним чином (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17);

- суд апеляційної інстанцій залишив поза увагою те, що за відсутності систематичного характеру невиконання трудових обов`язків звільнення позивача відбулося з порушенням вимог пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, що є підставою для поновлення його на роботі;

- суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про врахування ступеня тяжкості проступку та попередньої робити працівника, а також не надав належної уваги тому, що приймаючи рішення про звільнення позивача, не маючи при цьому доказів вчинення позивачкою проступку, відповідачем не враховано: ступінь тяжкості проступку (порушення порядку дій при прийомі пацієнта); заподіяну позивачкою шкоду (матеріали справи не містять жодного доказу про завдання реальної шкоди відповідачу); попередню роботу працівника (так, на момент звільнення позивачка остання мала безперервний стаж 30 років, за період якого до неї було застосовано лише одне дисциплінарне стягнення - догана за порушення вимог законодавства у частині ведення медичної документації; поряд з цим за майже 30 років на позивачку не надійшло жодної скарги від пацієнтів щодо якості надання нею стоматологічних послуг; натомість, позивачка є лікарем вищої категорії та має чимало подяк від пацієнтів); те, що позивачка є особою передпенсійного віку, має на утриманні хвору мати; позивачка неодноразово зверталася до відповідача із проханням щодо встановлення їй індивідуального графіку роботи неповного дня у зв`язку із необхідністю догляду за матір`ю, що свідчить про обізнаність відповідача про те, що на утриманні скаржника перебувала та перебуває мати, яка потребує догляду та лікування. Вказане беззаперечно свідчить про те, що ці обставини мали бути враховані відповідачем при прийняті рішення про звільнення скаржника;

- частина друга статті 149 КЗпП України надає право власникові вибирати вид стягнення, але зобов`язує його враховувати при цьому цілу низку факторів: ступінь тяжкості вчиненого проступку; заподіяну порушенням шкоду; обставини, за яких вчинено проступок; попередню роботу працівника. Працівник має право оскаржити до суду застосоване до нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, посилаючись на те, що власник не врахував перелічені фактори (постанови Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 466/150/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 345/472/19, від 12 лютого 2020 у справі № 760/4126/18-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 643/12579/17, від 27 травня 2020 року у справі №755/6249/18, від 03 червня 2020 року у справі № 766/7760/17).

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з відмовою у визнанні незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також у скасування додаткового рішення суду першої інстанції, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України судові рішення судів попередніх інстанцій у іншій частині касаційному перегляду не підлягають.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У квітні 2022 року КНП «Київська стоматологія» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити оскаржену постанову апеляційного суду без змін, а скаргу - без задоволення.

У відзиві КНП «Київська стоматологія» зазначає, що:

- посилання позивачки на те, що її не було ознайомлення із вказаними пунктами спростовуються наявними в матеріалами справи доказами, а саме копією листа ознайомлення, де ОСОБА_1 24 січня 2019 року поставила підпис (т. 1, а. с. 115). Доводи з приводу подальшої незгоди позивача із пунктом 2.58 при повторному ознайомленні із посадовою інструкцією у вересні 2019 року колегією суддів відхилено, оскільки вказане не свідчить про недійсність вказаного пункту, позивачка із відповідними заявами до роботодавця з приводу зміни її обов`язків не зверталась. Крім того, обов`язки, за порушення яких було притягнуто ОСОБА_1 до відповідальності передбачені порядком організації роботи лікарів, затвердженого наказом від 03 січня 2019 року, з яким було ознайомлено позивачку;

- здійснення оплати послуг лікарем самостійно після їх здійснення свідчить про порушення пунктів 2.56 та 2.58 посадової інструкції ОСОБА_1 , які було виявлено під час розгляду скарги пацієнтки ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 123), вказане підтверджується поясненнями касиром ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 144) та наданими копіями квитанцій, які вказують час здійснення фінансових операцій;

- ОСОБА_1 вже було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у зв`язку із порушенням пункту 2.56 та пункту 2.58 посадової інструкції 10 квітня 2019 року. З огляду на те, що порушення посадової інструкції вчинені ОСОБА_1 без поважних причин умисно, враховуючи її незгоду із необхідністю виконання пункту 2.58 посадової інструкції, а також на систематичне здійснення вказаних порушень відповідачем було правомірно звільнено позивачку на підставу пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України;

- висновки місцевого суду з приводу необхідності врахування попередньої роботи працівника є слушними, однак у цьому випадку не дають можливості звільнити позивачку від відповідальності за вчиненні порушення, оскільки як було встановлено, вони вчинялися неодноразово. ОСОБА_1 була ознайомлена зі своїми посадовими обов`язками, а подальший факт її незгоди із пунктами посадової інструкції свідчить про умисне недотримання передбачених нею обов`язків.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року: відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , поданому ОСОБА_2 , про участь у судовому засіданні про участь у судовому засіданні відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року продовжено строк КНП «Київська стоматологія» на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 .

Ухвалами Верховного Суду від 14 липня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , поданому ОСОБА_2 , про участь у судовому засіданні про участь у судовому засіданні відмовлено; продовжено КНП «Київська стоматологія» строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року; справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16, від 11 березня 2020 року у справі № 363/2202/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 459/3444/17, від 22 вересня 2021 року у справі № 753/10275/20, від 09 жовтня 2019 року у справі № 265/3027/17, від 29 вересня 2021 року у справі № 754/6429/19, від 18 березня 2020 року у справі № 643/12579/17, від 11 березня 2020 року у справі № 363/2202/17, від 29 вересня 2021 року у справі № 754/6429/19, від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17, від 17 березня 2021 року у справі № 138/3149/19, від 27 травня 2020 року у справі № 461/5108/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 641/5616/20, від 25 червня 2018 року у справі № 714/395/17, від 22 липня 2019 року у справі № 363/4221/16-ц, від 07 вересня 2020 року у справі № 761/20961/19, від 20 січня 2020 року у справі № 466/150/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 345/472/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 760/4126/18-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 643/12579/17, від 27 травня 2020 року у справі № 755/6249/18, від 03 червня 2020 року у справі № 766/7760/17, від 03 липні 2019 року у справі № 161/6283/16-ц, від 07 червня 2018 року у справі № 465/6964/15-ц, постанові Верховного Суду України від 21 травня 2004 року у справі № 6-33цс14, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що наказом від 14 лютого 1990 року № 12 ОСОБА_1 призначено на посаду лікаря стоматолога лікувального відділення у Стоматологічній поліклініці Подільського району міста Києва, правонаступником якого є КНП «Київська стоматологія».

Наказом відповідача від 10 квітня 2019 року № 611-К до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани, за грубі порушення пунктів посадової інструкції: 1.5, 2.56, 2.57, 2,58, 2.59, 2.60, 2.67.

16 вересня 2019 року до КНП «Київська стоматологія» надійшла скарга від пацієнтки ОСОБА_3 щодо якості лікування її ОСОБА_1 .

Наказом відповідача від 17 вересня 2019 року № 153 була створена комісія з розгляду скарги пацієнтки ОСОБА_3 .

За результатами розгляду скарги ОСОБА_3 відповідачем було з`ясовано, що 09 вересня 2019 року пацієнтка ОСОБА_3 за попереднім записом о 09:00 год була на прийомі у лікувальному підрозділі № 1 філії № 5 Подільського району міста Києва у лікаря ОСОБА_6 , яка провела виключно огляд пацієнта та направила її на рентген. Після проведення рентгену пацієнтка з результатами прийшла знову до поліклініки, але перша зміна лікарів вже закінчила свою роботу. Лікар ОСОБА_7 після вивчення знімку порадив ОСОБА_3 звернутися до терапевта, після чого ОСОБА_3 потрапила до ОСОБА_1 , яка провела лікування та взяла за надані послуги від пацієнтки 700 грн. За висновками відповідача, звільнення відбулося через порушення позивачкою процедури оформлення фінансово-облікової документації та черговості надання стоматологічної послуги - позивачка в порушення вимог посадової інструкції спочатку провела лікування, а потім відбулася оплата за лікування особисто позивачкою, а не пацієнтом.

Наказом відповідача від 15 жовтня 2019 року № 2462-К за грубе порушення трудової дисципліни, а саме вимог пункту 2.56 та пункту 2.58 посадової інструкції, застосовано до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

Наказом відповідача від 15 жовтня 2019 року № 2463-К ОСОБА_1 звільнено за систематичне невиконання обов`язків, покладених трудових договором.

Відповідно до пункту 2.56 посадової інструкції лікар стоматолог-терапевт забезпечує своєчасне і якісне оформлення форми первинної облікової медичної та фінансової документації відповідно до інструкції та правил.

Згідно з пунктом 2.58 посадової інструкції лікар стоматолог-терапевт забезпечує надання платних послуг виключно після оформлення квитанцій та лише за наявності у пацієнта розрахункового документу, що засвідчує факт оплати платної послуги відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП).

Тобто при звільненні працівника на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП слід враховувати, що на працівника покладаються обов`язки, які складають зміст його трудової функції, а також обов`язок дотримуватися внутрішнього трудового розпорядку, який встановлено законодавством та локальними актами.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП).

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (частина 3 статті 149 КЗпП).

Тлумачення частини третьої статті 149 КЗпП свідчить, що її положення мають поширюватися при застосуванні будь-якого виду дисциплінарного стягнення, тобто як до звільнення, так і до догани.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 червня 2018 року у справі № 714/395/17 (провадження № 61-9123св18) зазначено, що «відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: в тому числі, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Виходячи зі змісту даної норми, для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок. Систематичне порушення трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності та порушив її знову».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2019 року у справі № 363/4221/16-ц (провадження № 61-28075св18) вказано, що «за передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України). У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 161/6283/16-ц (провадження № 61-20068св18 зазначено: «у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пунктом 1 статті 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. [...] судами зроблено правильний висновок про те, що частина друга статті 149 КЗпП надає право власникові вибирати вид стягнення, але зобов`язує його враховувати при цьому цілу низку факторів: 1) ступінь тяжкості вчиненого проступку; 2) заподіяну порушенням шкоду; 3) обставини, за яких вчинено проступок; 4) попередню роботу працівника. Працівник має право оскаржити до суду застосоване до нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, посилаючись на те, що власник не врахував перелічені фактори. Не зважаючи на цю норму, відповідачем не обґрунтовано тяжкості обраного виду стягнення у вигляді звільнення при тому, що безперервний стаж роботи ОСОБА_1 у роботодавця складає близько 35 років, позивач є особою передпенсійного віку, має на утриманні сина інваліда, опікуном якого є, відсутність реальної шкоди, що заподіяна підприємству. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б містили негативну характеристику ОСОБА_1 за виключенням факту, який мав місце 26 лютого 2016 року».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2018 року у справі № 465/6964/15-ц (провадження № 61-15293св18) зазначено: «колегія суддів також погоджується з висновком судів про те, що відповідачем не було враховано тих обставин, що діями позивачки не завдано майнової чи моральної шкоди будь-яким особам, та не враховано її безперервний стаж працівника освіти, на посаді вчителя початкових класів близько 40 років, за період якого до неї було застосовано лише одне дисциплінарне стягнення - догану за неналежне ведення класного журналу. Проте позивачка неодноразово була нагороджена подяками відділу освіти, позитивно характеризується за місцем роботи, відповідно до атестаційного листа атестаційної комісії ЛНВК імені В. Стуса «Спеціалізована школа І ступеня - гімназії міжнародних відносин» від 28 березня 2012 року відповідає займаній посаді».

У справі, що переглядається, суди встановили, що:

- відповідно до наказу від 10 квітня 2019 року ОСОБА_1 було притягнуто до відповідальності за порушення пункту 2.56 та пункту 2.58 посадової інструкції. Зазначений наказ позивачкою не оскаржувався;

- 09 вересня 2019 позивачка повторно допустила таке ж порушення вказаних пунктів посадової інструкції (здійснила надання платних послуг без попередньої їх оплати пацієнтом та за відсутності в останнього відповідного розрахункового документу, що засвідчує факт оплати платної послуги відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів»), за що її за наказом відповідача від 15 жовтня 2019 року № 2462-К звільнено за систематичне невиконання обов`язків, покладених на неї трудових договором. За висновками відповідача, звільнення відбулося через порушення позивачкою процедури оформлення фінансово-облікової документації та черговості надання стоматологічної послуги - позивачка в порушення вимог посадової інструкції спочатку провела лікування, однак оплата за лікування відбулася після надання послуги та особисто позивачкою, а не пацієнтом;

- колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що відповідач при виборі виду стягнення не врахував ступінь тяжкості вчиненого проступку, заподіяну порушенням шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника;

- суд першої інстанції встановив, що відповідачем не обґрунтовано тяжкості обраного виду стягнення у вигляді звільнення, при тому, що безперервний стаж роботи ОСОБА_1 становить близько 30 років. Відповідач не врахував, що позивачка є особою передпенсійного віку, має на утриманні хвору мати. Крім того, відсутня реальна шкода, заподіяна відповідачу. У матеріалах справи наявні подяки пацієнтів і позитивні відгуки колег, які просили відповідача не звільняти ОСОБА_1 . За період трудового стажу до позивачки було застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. За 30 років роботи на неї не надійшло жодної скарги від пацієнтів щодо якості наданих нею стоматологічних послуг. Позивачка є лікарем вищої категорії.

За таких обставин, установивши, що звільнення позивачки є незаконним, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог. Натомість суд апеляційного інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без дотримання норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із неведеним колегія суддів вважає, що:

- касаційну скаргу належить задовольнити,

- постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Ураховуючи результат розгляду касаційної скарги, з КНП «Київська стоматологія» на користь ОСОБА_1 належить стягнути судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 073,60 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану ОСОБА_2 ,задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року скасувати.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року залишити в силі.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Київська стоматологія» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 073,60 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

Джерело: ЄДРСР 105961725

[ANTIRAID]

Це наша справа. І це черговий доказ того, що потрібно йти до касації захищаючи свої права.

У постанові зазначено, що колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що відповідач при виборі виду стягнення не врахував ступінь тяжкості вчиненого проступку, заподіяну порушенням шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника;

- суд першої інстанції встановив, що відповідачем не обґрунтовано тяжкості обраного виду стягнення у вигляді звільнення, при тому, що безперервний стаж роботи ОСОБА_1 становить близько 30 років. Відповідач не врахував, що позивачка є особою передпенсійного віку, має на утриманні хвору мати. Крім того, відсутня реальна шкода, заподіяна відповідачу. У матеріалах справи наявні подяки пацієнтів і позитивні відгуки колег, які просили відповідача не звільняти ОСОБА_1 . За період трудового стажу до позивачки було застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. За 30 років роботи на неї не надійшло жодної скарги від пацієнтів щодо якості наданих нею стоматологічних послуг. Позивачка є лікарем вищої категорії.

За таких обставин, установивши, що звільнення позивачки є незаконним, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог. Натомість суд апеляційного інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

З рішенням першої інстанції можна ознайомитись тут - https://forum.antiraid.com.ua/topic/12715-rishennja-shevchenkivskogo-rajsudu-kijeva-pro-nezakonnist-zvilnennja-kp-likarja-stomatologa-ta-ponovlennja-na-posadi/#comment-237900

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

Суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Крата В. І., Антоненко Н. О.,

17 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 761/44725/19
провадження № 61-20801св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану ОСОБА_2 , задоволено. Постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року скасовано. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року залишено в силі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У пунктах 86-90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/407/19 зазначено, що:

«системний аналіз пункту 3 Порядку № 100 та пункту 164.6 статті 164 ПК України дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19» та в резолютивній частині постановила: «Викласти абзац четвертий резолютивної частини в новій редакції: «Стягнути з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ідентифікаційний код 37316378; місцезнаходження: 03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 895 561,73 грн (вісімсот дев`яносто п`ять тисяч п`ятсот шістдесят одна гривня 73 копійки) з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів»».

Не можемо погодитись із висновками, зробленими в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/407/19, з таких мотивів.

1. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

2. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

3. Податковий кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

3.1. Вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів та сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи - обов`язок платника податків.

4. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

4.1. Рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (частина п`ята стаття 265 ЦПК України).

4.2. Суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу (частини десята та одинадцята статті 265 ЦПК України).

4.3. Постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням: висновку суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог; нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції; повороту виконання у разі скасування рішень судів за наявності відповідної заяви та підстав (пункт 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

4.4. Цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення.

Відповідно, не передбачено обов`язку для суду «нагадувати» сторонам цивільної справи про обов`язок сплачувати податки в порядку, встановленому законодавством, визначати обов`язок сторін здійснити визначення розміру податкового зобов`язання, встановлювати порядок сплати податків та вчиняти будь-які інші дії щодо відносин у сфері справляння податків і зборів.

4.5. При розгляді позовів про стягнення боргу, середнього заробітку тощо в порядку цивільного судочинства вказівка в резолютивній частині судового рішення про необхідність утримання з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів не відповідає завданням цивільного судочинства.

5. Тому колегії суддів потрібно було постановити ухвалу про передачу справи№ 359/5752/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/407/19, від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19.

Суддя В. І. Крат

Суддя Н. О. Антоненко

Джерело: ЄДРСР 105961686